| Сторінки (1/83): | « | 1 | » |
Звезда горела и сверкала,
Переливалась и плыла;
Смеялась, за руку держала;
Шептала, пела и... Жила.
Она была такой далёкой,
Такой нескАзано простой;
Чуткой, нежной и глубокой.
Единственной была струной
Невидимой, но тонкой скрипки.
Тончайшей мыслью белых струн.
Скрытой теплотой улыбки.
Туманом от прозрачных лун.
Знала множество мелодий.
Она могла... Но лишь одна
Из многочисленных рапсодий
Всегда звучала у окна.
Мечта... - звучала и дрожала;
Тускнела, плакала, плыла;
Смеялась, за руку держала;
Шептала, пела и... Жила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868508
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.03.2020
Ручьями льётся между пальцев
Крупою тёплою песок.
Взгляд в невидимую даль.
Лишь пульсирует весок.
Как тихо жёлтая листва
Спускается на воду гладь.
Как жарко! Зной. И пот на лбу-
Срединнолетняя печать.
Всего июль. Как-будто осень.
Зеркало воды и липа.
Желтеют дЕрева косички.
Воздух полон плача-скрипа.
Преждевременно. Знакомо.
Сижу под липой на песке.
Гляжу. Куда? А в никуда.
Я доверяю лишь реке.
Как тихо. Грустно. И уютно.
Крупа бежит. ВолнЫ прибой.
В ушах стучит: Зачем? Откуда?
Почему так жизнь со мной?
Нет ни радости,ни боли.
Протекло всё,словно сон.
Как вода. Какая даль...!
И липы еле слышен стон.
Одна. Как лист её осенний.
Средь лета тихо. Как вода.
Ни звука. Только плачет липа.
А там - машины,поезда;
Там сЁла,городА,деревни,
Там самолёты,корабли.
Там...а где? Есть только этот
Маленький клочок земли.
И сколько б не было причин.
Каких бы не было людей.
Здесь никого. Один песок
Течёт меж пальцами полей.
Какой он тёплый,тихий,нежный.
Не опуская головы,
Под липой. На тот берег речки
Взгляд невидимой мечты.
Надежды,веры. Но так пусто.
Жизни. Так сказать - не то.
Одна под деревом. Так грустно...
Но не спрошу: Зачем? За что?
Просто легче возле речки.
Мне душа стучит в весок.
Вода и липа знают раны.
Нет. Не знают. Лишь песок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744736
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 04.08.2017
Я хочу сойти с ума.
Там мир без фальши и обмана.
Там с неба капает сметана.
Я хочу сойти с ума.
Я хочу сойти с ума.
Там рай,душа для всех открыта.
Там солнце зеленью залито.
Я хочу сойти с ума.
Я хочу сойти с ума.
Там нет несчастья у порога.
Там ты - святая недотрога.
Я хочу сойти с ума.
Я хочу сойти с ума.
Ну нет мне места среди всех.
Пускай, желанье моё - грех.
Я хочу сойти с ума.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738196
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.06.2017
Почему жестокие?
От чего фальшивые?
Почему не чувствуют?
Люди суетливые.
Почему недобрые?
От чего небрежные?
Почему не ценят
Порывы ветра нежные?
Часто очень ссорятся.
Часто обижаются.
Сами обижают.
Навсегда прощаются.
Почему обманные
Говорят без совести
Слова? - А,может,ранят
Другого эти повести?
Да почему же,люди,
Такие вы бездушные?
С душою сложно жить.
Но без души - ненужные!
Ненужные бутылки.
Цветные и стеклянные.
Пустая клоунада.
Детей игрушки рваные.
Почему не чувствовать?
От чего жестокие?
От этой вот бездушности,
С душою - одинокие...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737794
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.06.2017
Сердца стук. И в горле ком.
Говорить - и не сказать.
Усталость дышит крепким сном.
Снова видеть - крепко спать.
Один глоток - проснуться. Жизнь.
Прохладный горлом ветерок.
Глаза закрыть - ещё садись,
Где запад дует на восток.
Живёшь далече. Царство девять.
Забыть.- Работа. Устаю.
Нет мыслей ночью ежедневен.
Глаза закрою - сон. Встаю.
Встаю во сне. И дышит в спину
Твоё дыханье прямо в грудь.
За три девЯть. На крест долИну.
Вдвоём. Во сне. Ты просто будь.
Кричишь забыть.- А явь жестока!-
Уходишь,слёзы не тая.
Усталость. Спишь. Звезда далЁка
Шепчет:"Я люблю тебя"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713535
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2017
И мокрый снег,туман с дождём.
И ветра шум летит в окно.
Давно. Давно... Сейчас темно.
Сквозь темноту и снег живём.
И мыслей нет,ни возражений.
Ни прошлого,и нет что "будет".
Не бу́дит нас ничто. Мы люди
Без будущего поражений.
И не тревожит,не волнует.
Лишь сейчас. Одно мгновенье.
Наслажденье. Лишь виденье
Жизни миг. И жизнь рисует.
Я - сейчас. Как капля сверху.
Падает без всяких мыслей.
Не двумыслит. Ведь бессмыслен
Думать,как взлететь ей кверху,
Летит когда сквозь все туманы.
Наслажденье - лишь лететь.
Смотреть,смеяться,тихо петь.
А все мысли - лишь обманы.
Они иллюзия лишь жизни.
И никогда сама не жизнь.
И не держись. И не садись
На круп иллюзий. Ты не мысли.
Я падаю,как снег с дождём.
Я здесь. Сейчас. Лечу в моменте.
Я в фрагменте. В киноленте.
С каплей мы СЕЙЧАС живём.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699712
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 10.11.2016
Не знаю,что сказать при встрече.
А надо ль что-то говорить?
Какой же тихий тёплый вечер.
Я просто обниму за плечи.
Слеза покатится. Мы вечны.
Мы света тоненькая нить.
Я просто обниму молчаньем.
И взгляд в невидимую даль.
Сказал когда-то "До свиданье".
Это было не прощанье.
И никакого обещанья.
Лишь во взоре всём печаль.
Ложится солнце алым взглядом.
Совсем,как много лет назад.
Вот так же мы с тобою рядом...
И вился лучик виноградом.
Вокруг осенняя прохлада.
Как тогда,...лишь ты женат.
Прикоснусь к тебе рукою.
Возьму твою в свою ладонь.
И тихо потекли рекою
На моё плечо родною
Тёплой горечью святою
Твои слёзы,как огонь.
Не надо плакать. Ну,не надо.
Не надо,слышишь? Помолчим.
Я и ты. Мы вместе рядом.
Затуманенным ты взглядом...
Срывает листья листопадом.
Мы плачем.-Любишь и любим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694575
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 15.10.2016
Бывает,постучится в дверь
Робким эхом листопада.
Подойди,открой,проверь.
Кто за дверью? Лишь прохлада?
Бывает,смотрит сквозь стекло
Колышущейся занавеской.
Подойди,коснись. ...окно...
Впусти погреться мира фреской.
Бывает,льётся тёплым чаем,
Воздухом горячим в душу.
Ощутить...! А мы вздыхаем...
Сердца стук зовёт наружу.
Бывает,мягкой пеленою
Ляжет,притворится спящей.
Но шепчет,ма́нит за собою
Звездою тихо восходящей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692133
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.10.2016
Не хочется. Просится. Рвётся на волю.
Мечется,мучится,ползёт не дыша.
Требует малую крошечку-долю.
Капельку с Неба-упасть не спеша.
Мало так требует. Жизни без боли.
Солнышка,облака,ветра,цветов.
Запаха поля,требует воли.
Без горя-мостов и пламя-ветров.
Мало. Так мало. И этого мало
Мне не дают. Ты,Небо,так скУпо!
Я не хочу. Всё сначала. Устала!
Было? Что будет? Как же всё глупо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689727
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 19.09.2016
Желтеют и падают уютно и тихо.
Шуршит под ногами листвы тишина.
Осень-преддверье,затишья портниха.
Осень,как чувства,обнажена.
КружАт самолётики цвета покоя.
Осьминоги летают уже в полусне.
Светятся тонкие нити покроя-
Прозрачные ниточки-звон в тишине.
Спокойствие тёплое льётся туманом.
Целует так нежно сквозь пелену.
Спускается трепетно солнце фонтаном.
Обнимет так крепко-во всю глубину.
Тонут деревья в объятиях выси.
КружАтся тихонько осенние краски.
Осень нам пишет множество писем.
Тихо коснись,подними свои глазки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689722
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 19.09.2016
Я снова не там. Я снова не с теми.
И снова закат, и снова рассвет.
И ходят часы. Бьют часы время.
Я снова не там. И выхода нет.
Гвоздь в моём сердце. Острый. Последний.
Я на кресте. Я, мухи и зной.
ПослеполУденный в час я обедний-
Холод гусиный бежит ледяной.
Тоненькой струйкой кровью из раны
Капает боль. Идёт горлом пена.
Крест на Земле-мой крест деревянный.
Я снова не там. Не с теми. Измена.
Измена? Что? ПрЕдали? К кресту и гвоздём.
И капает кровь. Моя кровь. Не ваша.
Обыденный грех - любовь предаём.
Да только мы с вами Небесных рубашек.
Мы крылья единственной ангельской птицы.
Душа на двоих. Облако. Солнце.
Да только мне ваша душа только снится.
Струится по телу - душой волоконце.
Проститься - не подвиг. Умираю - не страшно.
Тонкий лишь гвоздь. Толще бы лучше.
Сразиться со смертью в бою рукопашно.
Умирать так всю жизнь - бывает и хуже.
Не вернуться, любя,- это есть подвиг.
Смогу совершить? Мой гвоздь. И мой крест.
Я снова не там. И алый мой коврик.
Я снова не с теми. И снова нет мест.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689408
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 18.09.2016
Солнечный зайка по комнате:скок.
Жмурит то правый, то левый глазок.
Играет зайчушка с лучом в чехарду.
Кувырок,кувырок,кувырок какаду.
Щёки щекОчет,щипает глаза.
Путает волосы зай-стрекоза.
Присядет на губы вдруг леденцом.
Венчает ресницы клубничным венцом.
В шею целует, всё скачет шалун.
Солнечный зай - целовака-прыгун.
Держу на ладошке. Смотрят глазёнки -
Душу обнимут зайчонка ручонки.
Мёдом запахнет,течёт ручейком-
Льётся по телу тепло ветерком.
Тёплые шарики - солнца ладошки-
Улыбка для зайчика,лучика крошки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686622
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 30.08.2016
Она любила его всегда и ждала.
Она дарила ему два белых крыла.
Она на бумаге все мечты для него
Рисовала, писала, молилась в окно.
Она была той, единственной птицей,
Какая во сне в Раю только снится.
Какая летит прямо ввысь и дождём
Огненным тихо обнимет крылом.
Она нежно к руке его прикасалась.
С ним даже во сне не расставалась.
И чернилами мысли свои выливала
На белый листок, как сильно страдала.
Она белым лебедем верно любила.
Она всё прощала, боготворила.
Другие твердили: "Он просто урод.
Её он погубит и бросит, уйдёт".
Никогда ни на что ей не отвечал.
Он всегда и на всё с ней только молчал.
Всегда он молчал и затем уходил.
У неё были срывы и не было сил.
Но она любила его всегда и ждала́.
Она дарила ему два белых крыла.
Она ночью рыдала,как он уходил.
Она тихо рыдала, как не было сил.
Он ей всегда причинял только боль.
А она сердцем знала жизни пароль.
Она была ангелом ему одному.
Его отсылают воевать на войну.
Он живёт беззаботно сам по себе.
Он не думает-кто-то прямо на дне.
Она над ним ангелом белым летает.
Ему всё равно. Ничего он не знает.
Но тут пуля шальная как-то задела.
Сейчас умирает. Отходит от тела.
И никто хоронить его не придёт.
Но кто-то один его гроб сам несёт.
Так тихо, безшумно, без речи и песен.
Кто-то один так чист и прелестен.
Вдруг он из гроба лебедем взмыл.
Ему кто-то крылья Небес подарил.
Была это та - ей не отвечал.
С которой всегда он только молчал.
Никогда с ней при жизни не говорил.
Но сердцем любил и боготворил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685025
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.08.2016
Виливає жовч ліхтар.
Повний нудиться вгорі.
І писклява кров-комар-
Дзижчить настирно на вогні.
Просо в піжмурки із тьмою.
Хоче розігнати морок.
Та тишею висить німою
Чорний килим з жовтих го́лок.
Бреше вуличний собака.
Виє повному угору,
Як його один друзяка
З нього виліпив потвору.
Повний водть одним оком.
Нудиться у свому просі.
Сяде,ляже,раком,боком,
Колупається у носі.
Морок міряю ногами.
Бесіду веду з нудьгою.
В'яже жовчі ліхтарями.
Насідають всю вагою.
І завию,як бродячий.
Шукає вже писклявий вуха.
Розмажу пи́сок я дзвенячий.
Насуну лоба в капелюха.
Та скільки ще отих писклявих
Жовч їдять із ліхтарями!
Я з бродячим жую млявих.
Й нудьга петляє під ногами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2016
Ночь. Часы:тик-так,тик-так.
Непроглядный жуткий мрак.
Шорох вдруг сквозь эту тишь.
Кто скребется?-Это мышь.
В доме любит у меня
Погреться ночью у огня.
С норки лапкой выгребает,
Несмело глазиком моргает.
Носом нюхает салфетку.
Мышь выходит на разведку.
Лёжа вглядываюсь в мрак.
Ночь. Часы:тик-так,тик-так.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677442
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.07.2016
Не алкоголик,не наркоман,
И не беру чужого в карман.
Денег не нужно больше,чем есть.
Не интересна чужая мне весть.
Зла не желаю,не думаю злого,
Если и мне желают плохого.
Просят - даю. Отдаю,что имею.
Ни о чём никогда сама не жалею.
Бывает по жизни я что-то теряю.
Просто,легко я всё отпускаю.
Никогда не прошу. Хотя иногда,
Если уж слишком большая нужда.
Отказ-я спокойно и шире улыбка.
Просить у другого большая ошибка.
Вообщем,живу я сама,наслаждаюсь.
Без зависти,злости,живу улыбаюсь.
Вот только улыбку мою понимает...
Один человек всю истину знает.
Я независима. Это не тайна.
Правда сейчас ведь не актуальна.
Что жить не могу я без человека.
Лучшее средство -это аптека.
Не алкоголик,я не наркоман.
И не беру я взяток в карман.
А любовь-это бред и сказочки детства.
Выпить таблетку-спокойствия средства.
Немного поплакать-и как не бывало.
Жив и здоров-и жизни начало.
Зависимость-это плохая черта.
До́рого сводит со всеми счета.
Пусть и любовь-уже и зависим.
Хоть и до Неба её мы возвысим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675362
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 30.06.2016
Солнце,радостно ликуя,
Улыбается в окно.
В щёчку,счастливо целуя,
Смеётся золотом оно.
Тянет солнце свои ручки,
Дарит водопад тепла.
И букашечки-летучки,
Жужжит трудяга и пчела.
До Неба брызги из фонтана,
Радуга на берег тот.
Мостик от весны протянут
В лето радостных высот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670837
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 07.06.2016
Очень ярко солнышко
Дарит нам лучи.
Очень ярко горлышко:
"Лови,бери ключи".
Очень ярко светится
Улыбкой золотой.
Очень ярко встретится,
Поёт оно с водой.
Очень ярко брызгами
Окатит с головой.
Очень ярко красками
Раскрасит мир живой.
Солнышко нам яркое
Смеётся тонкий луч.
Нежно-ярко-мягкое-
И нет на Небе туч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670522
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 06.06.2016
И как же хочется жить!
Жить! Не смотря ни на что!
Мечтать,сильно верить,любить!
Даже,как в жизни не то!
Когда тяжело и предел!
И только смерть всё решенье!
Рушится всё,что имел.
Тогда наступает мгновенье...
Да! Как хочется жить!
Ведь жизнь-она же прекрасна!
Ощущать,просто верить и быть.
Просто быть и чувствовать страстно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670135
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.06.2016
Захід сонця...тиша...кроки...
Погляд...сльози...їх потоки...
Спогад...ковдра...і ридання...
Ніч...і місяць...і кохання...
Зорі...темінь...прохолода...
Спогад...мрія...насолода...
Спогад...спогад...і світанок...
Промінь сонечка...і ранок...
Пташка...зірка...день...початок...
Смуток...усміх до курчаток...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2016
Было время-я страдала:
Рядом не было тебя.
Было время-я не спала.
Ночами плакала,моля.
Ты прости за эти слёзы,
За души безмолвный крик.
Ты прости. Прости за грёзы.
За рыданий долгий миг.
Прости меня. Не обижайся.
Хотела рядом быть с тобой.
Молила Бога:ты останься.
Останься навсегда со мной.
Всей душой тебя любила.
Для тебя вся жизнь была.
Сердцем душу ощутила -
Любовь я нашу берегла.
Свет в глазах твоих глубоких.
Свет-он нежный и высок.
Печаль в них томно-одиноких.
Огонёк любви далёк.
Было время,что подушка
Была вся мокрая от слёз.
И лучшая моя подружка
Вытирала платком нос.
Я ходила,как в тумане.
Я хотела быть с тобой.
По кровоточащей ране
Солью сыпал ты живой.
Лишь зачем не понимала.
В твоей душе жила любовь.
Я ощущала и страдала.
Мучалась я вновь и вновь.
Ты любил меня. Но всё же
Ты не шёл,не шёл ко мне.
Не было тебя дороже.
Снился ночью ты во сне.
Ты прости. Сейчас с другою.
Я за вас двоих молюсь.
Своею вас крещу рукою.
Теперь не плачу,как проснусь.
Пусть у вас двоих всё гладко.
Будет жизнь цвести,как май.
Люби её,целуй так сладко,
Будь счастливым,обнимай.
Нежность вам двоим,улыбок,
Аромат любви всю жизнь.
Меньше роковых ошибок.
За любовь её держись.
Почему я всё в прошедшем
Говорю? "Любила я".
А сейчас? Любовь в ушедшем?
Нет. Вдвойне люблю тебя.
Но я твой выбор уважаю.
И желаю счастья вам.
Я ухожу,но вспоминаю.
Никогда я не предам.
Каждый день молюсь я Богу
За вас двоих и за тебя.
Боже,им стели дорогу.
А я счастлива,любя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666981
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.05.2016
Яка весна! Пахучі квіти!
Гудуть дерева-голоси.
Сміється сонечко і діти
Від казки-феї чар краси.
Трудівниці дзижчать бджілки,
Джмелики малі й джмелі.
Поважні дуже. Їх від гілки
Чутно з Неба до землі.
Весна вся квітне та дурманить,
Тягнеться,дзижчить,бринить.
Гурчить і блиска,барабанить.
Сміється,пестить і блищить.
Пахне листячком зеленим,
Любов'ю пахне і життям.
Личком всім таким натхненним
В очі дивиться дитям.
Яка весна! Блищать краплинки,
Цілує дощик та тремтить.
З сонцем граються хмаринки.
Весна,весна...чарівна мить!
Небесна квітка блима оком,
Підморгує всім почуттям.
Весна пливе пахучим кроком.
Весна окри́лює життям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2016
Відчуття якесь то дивне.
Дивне,може,може,й ні.
Я́сне,чі́тке,несумнівне,
Наче квіти навесні.
Невідомо як взялося.
Та чи й бралось взагалі.
Вплелося наче у волосся.
Курличуть в серці журавлі.
Сиплеться з Небес проміння.
Літають сонця світлячки.
Планує лугом павутиння.
Сюрчать у зе́лені жучки.
Хочеться так стати просто,
Обійняти увесь світ.
Відчуття життя і росту,
Безмежжя і на крилах літ.
Відчуття-мені обняти
Всіх і кожного. І з ним
Дивитись ра́зом і мовчати.
Торкнутись пальчиком малим
Цього дива і пірнути
З головою серцем в Рай.
Просто душу так відчути-
Як у серці квітне май.
Відчуття завжди я маю-
Пірнаю наче до Небес.
Звідки це? Я просто знаю.
Серце знає-ти воскрес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665449
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.05.2016
День Победы-обошли мы пол земли.
Этот День мы приближали,как могли.
День Победы-наши прадеды спасли.
Этот День они войну сквозь всю несли.
Была смелость,были песни и под пулями был страх.
День Победы-это радость со слезами на глазах.
День Победы-это праздник с сединою на висках.
День Победы-ветераны все в почётных орденах.
Мы стоим живым коридором с цветами-
Провожаем героев войны мы глазами.
И украдкой тихонечко люди руками
Глаза утирают...чтоб жили мы с вами!
Вот они! Ветераны. Уже пожилые.
Они были там...на войне-молодые.
Они все воевали -бойцы удалые.
За Родину! Пули свистели шальные.
Были в разведке и строчил пулемётчик.
Бойцы погибали за синий платочек.
И ждали на фронте хоть несколько строчек
От любимых далёких,матерей-одиночек.
Они ели землю и сидели в болоте.
Идут ветераны... Они в первой роте
Служили на фронте. А эти во флоте.
За Родину! Другие...лежат уже в гроте.
День Победы-им мы дарим гвоздички.
Барабаны играют-отбивают с привычки.
Каша бойцам и рядом синички.
Походная каша и песенки птички.
Гвоздички мы дарим...победа за нами.
Бойцы воевали,держали руками
Автоматы,гранаты,...своими глазами
Видели всё. А сейчас...с орденами.
Улыбаются нам,всё идут ветераны.
Изувечили пули. Война-это раны.
День Победы-всё бьют и бьют барабаны.
С Праздником Родина! Бойцы и их Мамы!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665028
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 10.05.2016
Мне осталась одна забава:
Верить всё же и всё идти.
Прокатилась дурная слава,
Что могу я с ума сойти.
Не люблю я молву. Лукавит.
Осуждает-и пусть-и лжёт.
И ни разу молва не оставит.
У неё как болит живот.
Своё в жизни каждому дело.
И молве ведь надо же жить.
Писать на заборах и мелом.
И кричать,как надо дружить.
Мне всё равно. Что ж молва?
Я живу. У меня своя правда.
За спиной эти толки,слова...
И что означают вот завтра?
А ничего. Всё пустое.
Есть только с жизнью и я.
Чувства и правда-святое.
Правда лишь только моя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661275
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 22.04.2016
О любви не кричат привселюдно.
О любви не пишут для всех.
Любви только там и уютно,
Где тихий зелёненький мех.
Любви не надо признаний.
Любви и не нужно ушей.
Громких на лю́дях вздыханий,
Советов друзей и идей.
Любовь не кричит,чтобы слышно
Было и всем и вокруг.
Любовь-она шепчет неслышно.
Любовь-это ты и твой друг.
Любовь говорит лишь глазами.
Любовь-это тишь и покой.
О любви говорят Небесами.
И никто вам не нужен другой.
О любви не кричат привселюдно.
Любовь молчалива. И стук
Се́рдца в груди. Там уютно.
И это нам Господа звук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661087
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.04.2016
Да... Бывает тяжело,
Когда уж кажется-предел!
Видишь-столько намело...
Лучше бы пуд соли съел...!
Да... Бывает. Что скрывать?
Землю сквозь пусть провалюсь!
А всё же хочется летать!
Хоть до паники боюсь.
Хоть и страшно,и трясёт,
Вылезли с орбит глаза.
Но душа,душа,полёт...
Смотрит,верит в чудеса!
Тяжело бывает всем.
Но,что такое человек?
А когда миллион проблем,
Его выбор. Трус иль грек.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659152
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 12.04.2016
-Є в мене тато?
-На Небі.
-А на землі?
-При потребі.
-Дому не маю?
-Дім маю.
-Рідні батьки?
-Де кохаю.
-Сильно кохаю?
-Душею.
-Як я живу?
-Я своєю
Мрією тою
Й коханням;
Крилами я
І зізнанням.
-Маю я тата?
-Лиш Бога.
-А на землі?
-Допомога.
-Як помагає?
-Очима.
-Це допомога...?
-Незрима.
-Хто у очах?
-Матір Божа.
-Світить Сам Бог?
-Наче рожа.
-Як же батьки?
-Мої друзі.
-Живе́мо разо́м.
-По заслузі.
-Удома живу?
-Де кохаю.
-У мріях своїх?
-Почуваю.
-Як почуваю?
-Всю душу.
-Яка ця душа?
-Наче грушу.
-Хилюся до кого?
-До Неба.
-Лидина мені...
-За крайнеба.
-Самотньо буває?
-Буває.
-Як же живу?
-Бо кохає.
-Як же кохаю?
-Душею.
-Як же живу?
-Із ріднею.
-Де ж та рідня?
-Небо-тато.
-Як же житя?
-Мені свято.
-Адже не бачу!
-Кохаю.
-Як я живу?
-Відчуваю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657137
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.04.2016
Скільки сили чи терпіння
Людині треба у житті!
Не зіпсувалося коріння!
Вічно жити в майбутті!
Скільки сили,щоб ці муки
Всі достойно перейти!
Тебе клюють ті чорні круки!
Скільки сили,щоб дійти!
Не фізичних,як в атлета,
А таких,які десь там...
Як гора та Магомета,
На смерть стояти ворогам!
Скільки сил отих глибоких,
Із сами́х страшни́х глибин!
І рокі́в тих одиноких-
Зрозуміть-ти не один!
Скільки,скільки! Оцю силу
Ніяк інакше не добуть!
Коли ступаєш у могилу-
Борешся за світло,путь!
Скільки сили та любові!
Жадоби мрії та життя!
Скільки волі,сили,крові!
Сили,сили відчуття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655539
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.03.2016
Вітерець малий легенький,
Сонечко яскраве ніжне,
Дубочок трішки зелененький,
Дихання,мов білосніжне.
Малесеньке м'яке звірятко,
Кульбаба-жовте добре очко,
Одне пшениченьки зернятко,
Веселка,дощику ти дочко.
Ранок з чистою росою,
Рожеве небо,як на сході,
Вмите ранішньо сльозою
При ангела святій господі.
Скажіть мені,благаю серцем,
Кохаю я... А що ж робити?
Струмочок хлюпає озерцем:
"Кохати просто,просто жити".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2016
Буває,що говорять без кінця і краю.
І не дивляться-тобі це зовсім не цікаво.
А я мушу слухать. Тихо я бажаю,
Щоб мурашка поповзла від дороги вправо.
Щоб мій співбесі́дник грубо ненароком
Не розчавив маленьку,хоч і ненавмисне.
Здоровенницьким отим та безжальним кроком-
Тільки гілочка під чоботом ледве чутно трісне.
Що розказують мені? Різне все такеє.
І втішають навіть,дають мені поради.
Лице таке проникливе та таке людськеє...!
Як і не отримати людської тут розради?
Але...але...ну,що поробиш із оти от "тільки"?
Мурашко,я благаю,швидше на той бік!
З тростинкою,манюня,намучилася стільки!
Біжиш додому. Над тобою йде той чоловік...
І ніхто не винен. Й чоловіку треба,
І тобі,мурашко. Виходить так чому?
Яка така існує у Господа потреба,
Іншому що треба,куди тре одному́́?
Але ж і зо́всім різні шляхи в живих істот.
Людині тре додому,мурашці-у мурашник.
Але якась то дужа сила робить поворот-
І від мурашки-трудівниці вже лиш черепашник.
А мені так шко́да! От,їй Богу,шко́да!
Мурашка трудівниця ні в чому неповинна!
А людина? Все говорить-їй це насолода.
Виходить,і людина теж таки не винна.
І говорить,і втішає без кінця і краю.
Співчуває все так щиро. А мені то що?
Мурашка вже пізнала неземного раю.
А мені говорять:"Буде так...,якщо..."
Навіщо це "якщо"? Мені це не цікаво.
Живу своє життя. І знаю все сама.
А мурашка чесна не полізе жваво!
От вам і втішання:користі-труна.
Є такі вже люди. Їх,скажу,багато.
Наговорять всяке,а потім так піду́ть.
На душі від них так якось гіркувато.
По мурахам прокладають собі чулий путь.
А,буває,зведеш очі-і слова всі зайві.
Відбиваєшся в очах,проникаєш в душу.
Бачиш Бога у очах у святому сяйві.
І вся біль чи буйна радість світитися наружу.
Ні одного нема слова. Тільки теплий подих.
Голова схиляється очима до мурашки.
Який маленька трудівниця учинила подвиг!
І ми ра́зом зі сльозами всміхнемось до комашки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2016
Одна доріжка є до Бога.
Одна-однісінька доріжка.
До Небес-така вже довга.
Сонця блиск єдина ніжка.
Золота́ яскрава стежка,
Тоненька стежечка святая.
Блищить у Господа сережка,
Ллється зо́лотом руча́я.
Навкруги веселка лине,
З Неба простягає руки.
Ячання мовби журавлине
Із святістю летить сполуки.
Райдугою кругом пісня
Огортає святим полем.
Як година майже пізня-
Огортає стежку морем.
Сміється море фіалкове,
Кружляє барвами довкола.
Сипле світло кольорове,
Доріжка,мов свята ікона.
Помаранчева багряна
Прямісінько веде до сонця.
Стежка ладаном духмяна
З журавлиного суконця.
Довга-довга та тоненька.
Немає де і одпочити.
Сонечко у неї ненька.
Мимо крок-униз летіти.
Чому ми маєм оступитись?
Ллється річечка від Бога.
Душею сонечка вхопитись-
Святості одна дорога.
Навкруги веселка грає,
Торкає мрією за щічки.
Душа крокує,бо кохає,
І святої п'є водички.
Святая річечка до Бога.
Ангелом співає сонце.
Душа крокує босонога,
Кохає-вічності віконце.
Бог-Він дивиться з блакиті,
Волоссям сонечка радіє.
Буває різне... Та щомиті
Райдугою душу гріє.
До Бога є одна доріжка.
Одна-однісінька-кохання.
Сонця блиск єдина ніжка.
Доріжка мрією світання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2016
Ми живе́мо в Україні-
Бідній та страшній руїні.
Можновладці винуваті-
Страшно хитрістю багаті.
Влада і гроше́й жадоба,
Величезна звіра злоба
За метал отой блискучий.
Жадібністю він жагучий.
Можновладці не дурнії.
Хитрі лиси та лихії.
Більше мати у кишені-
Злота повні,повні жмені.
Щоб побільше гро́шей мати,
Треба щось,когось продати.
Щоб продати-тре купити.
Так і гарно буде жити.
Що купити?-А людину.
Звідки взяти?-Сиротину.
Сироту без батька,неньки-
Ось і грошики легенькі.
Сирота-легка це здобич.
Це тобі не Самойлович.
Як зробити сиротою,
Не готовою до бою?
Це питаннячко важливе!
Серце треба мать сміливе,
Щоб рішить таку проблему!
Це вже вам не теорему!
Ось чим зайняті вершечки:
Люди-то дурні овечки.
Непомітно так зробити,
Систему всю переробити.
Не вчити тобто нас у школах.
Щоб брели ми по стодолах.
Щоб брели,куди їм треба-
Одна у них в житті потреба.
Вчтелі в нас нерозумні.
Уроки в нас нудні й бездумні.
Діти в нас не винуваті,
Вчителі що біснуваті.
Так їх влада ця навчила.
Намагалась,як уміла.
Й добивається свого́-
Ду́рні всі до одного.
Веде незламною рукою
Наша влада за собою.
Ми йдемо́. Чому йдемо́?
У глухоті ми живемо.
Українців мо купити,
Бо вони всі,наче діти.
Гірше навіть і дітей.
Звірі різних всі мастей.
Не знаємо,де народились,
За що і наші предки бились.
Хто є хто. Яка в нас правда.
Істина,а де неправда.
Історію свою не вчили.
У школі не́ї не учили.
Темні з вами ми,простії.
Хащі,нетрі ті страшнії.
Можновладці дуже раді.
Сиротами вже багаті.
Ми безбатченки всі люди.
Що і що це далі буде!?
Купити нас. Це дуже легко.
Ходити й зовсім недалеко.
Українці продаються.
За грошики на горло б'ються.
Продаються. Що ж робити?
Треба якось і їм жити.
Бо дурнями і баранами
Править легко байстрюками.
Та не в цьому ще біда,
Що кобила вже бліда!
Можуть продаватись люди
Та вдаватись до облуди.
То чому такий народ?
Невже такий він ідіот?
Та ні. Хоч знає дуже мало
Про своє землі начало.
Хоч затурканий панами
І зоветься мужиками.
Та не в цьому вся причина.
Істинна всьому личина-
Живе у душах українців.
Продадуть за п'ять червінців
Землю. Що там та земля!?
Не видно їм її здаля.
Продають свою то душу
За солодку стиглу грушу.
Продають і хату,й рідних,
Залишають їх безплідних.
Продають себе самого.
Де ще бачили такого!?
В українців то двоїста
Душа до коренів гноїста.
Продають своє кохання
За золота монет блищання.
Продаються як падлюки,
Щоб потім плакати від муки.
Продають же Бога в серці-
Хизуватись у люстерці.
Продються до краплини.
Вже й нові́ у них хрестини.
А ви говорите про землю!
Вашій мові я не внемлю!
Поки буде зла личина,
Така і буде Батьківщина.
Поки будуть продаватись,
Пани там будуть торгуватись.
Не буде в серці поки Бога-
Муки й смерть-одна дорога!
Можновладці винуваті-
Страшно хитрістю багаті.
А люди Господа не чують!
Продаються та бідують!
І буде так на Україні,
Де пісні́ ті солов'їні.
Поки кожен не почує-
Серцем Бога не відчує!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652660
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.03.2016
Одна на світі лине мрія.
Одна на світі. Лиш одна.
Все життя-лише надія.
Це мрії золота́ струна.
Це не дивно,що бажання
Все життя лише одне.
Справжнє бо душі кохання
Ніколи просто не мине.
Одна надія квітне квітка.
Одне бажання заповітне.
Малесенька життя нагідка.
Таке незаймане,тендітне.
Пахуча ніжності манюня.
Квіточка душі прекрасна.
На тебе дивиться гарнюня,
Сонечко природи я́сна.
Одна на все життя надія.
Одна лиш мрія і кохання.
Це Господа святого мрія,
Неземного нам світання.
Це світло Боже і Небесне
Ніжно душу обіймає.
Душа кохає і воскресне.
Душа промінчики тримає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2016
Є на світі,мов політ.
Є на світі,мов магніт.
Тягне так тебе кудись
У Небесну синю вись.
Тебе тягне до людини.
Тягне,тягне щохвилини.
Є на світі,мов із того
Світу ти прийшов святого.
Є на світі душ сплетіння.
З'єднує,немов проміння.
Невидимий отой промінчик,
І тримаємось за кінчик.
Є на світі,мов знання.
Мов чарі́вне то спання.
Є таке якесь хотіння...
Думка де-одне тремтіння.
Живе на світі янголятко,
З крилами святе хлоп'ятко.
Є на світі...-це душа.
Живе,кохає,воскреша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2016
Була б я зустрі́чна,
Та так не судилось.
Була б я міфічна,
Та тобі це не снилось.
Була б перехожа
На твоєму шляху.
Та на інших не схожа.
Вже набрався гріху
Ти від інших-чужих
Для душі абсолютно.
Перехожих простих.
Тобі з ними нудно.
І мене бачив мало,
Ми не розмовляли.
Нас ніщо не тримало,
А ми рідні стали.
Думав-це просто,
Завжди́ як буває.
Зустрів дев'яносто...-
Й душа забуває.
Як люди прості,
Абсолютно звичайні.
Пройшов у хвості
Вагона,дав чайні,
І поїхав ти далі.
Просто й невинно.
І, як по спіралі,
Ти їдеш невпинно.
Та щось якось так
Склалось вже дивно.
Життю знаєш смак,
А б'єш конвульсивно
Себе сам один.
Чому? Зрозуміло.
Сказав тобі Джин-
У ній усе діло.
Ти рвеш волоски
І думку гадаєш:
Чому від тоски
Ти помираєш?
І відповідь чуєш
Одну ту єдину.
За мною сумуєш
Вночі і у днину.
Була б я зустрі́чна,
Та так не судилось.
Була б міфічна,
Та тобі це не снилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2016
Хлюп-люп-ляп-ляп.
Шшш...ссс...і крап-крап.
Гррр...бах-трісь-трісь.
Бам-бам-бом-блись.
Шш...ссс...вйюх-вйюх.
Гррр...бах...хлюп-бух.
Блим-блим-цвьох-цвьох.
Тррр...бух...хляп-вйох.
Ссс...шшш...трах-бах.
Глип-лип-гррр...вах.
Ляп-люп-ляп-люп.
Блись-трісь-бум-хлюп.
Бам-бам-бам-бом.
Гррр...гррр...гррр...блом.
Ток-ток-блам-блюм.
Хлюп-люп-ляп-бум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2016
Легенький вітер дмуха мені в спину.
І стою сама над кручею-провалля.
Доносить меду запах білого жасмину.
Життя усе за мить-круча та безжалля.
А там на обрії ласкаво сонце грає.
А там на обрії летить м'яка хмаринка.
А там на обрії...душа тебе кохає.
А там на обрії в'ється ген стежинка.
А там...а там...десь там цілує сонце Небо.
Десь так далеко,ген там,не осягнути.
Оце святе та чисте там крайнебо.
Стоїш та й дивишся,та й хочеться гукнути.
Лиш ти один на цій величній кручі.
Ти один і вітер. Немає більш нікого.
Лише жасмину білі зірочки́ квітучі
Розносять аромату солодкого,п'янкого.
Легенький вітер торкає мої плечі,
Торкає він та й плутає волосся.
Промовляє ніжно,ніби до малечі.
Жасмином пахне вітру відголосся.
Так гарно тут стояти просто із собою.
Стояти і дивитись,і бачити проміння.
І чути голос Неба,ллється що луною.
Бачити-літає іскристе павутиння.
На душі спокійно. Немає то́го горя,
Немає ані туги,немає болю,злоби.
Немає навіть радості буйного і моря.
Немає ні бажання,ні суму,ні жалоби.
Там за обрієм є сонце,спокою куточок.
Там за обрієм є Небо-ходить по землі.
Там є спокій,вічний спокій та святий струмочок.
Там за обрієм крилаті є білі кораблі.
Усе там ясно,просто,тихо й світло.
І вітер дмуха солодким там жасмином.
Життя там вічно буйно собі квітло.
І ти живеш там чистим,добрим сином.
Усе так просто. Просто так все,гарно.
Душа вбирає простору цю безмежність.
І вітер дихає прозоро та безхмарно.
Почуваєш свою душу і святую єдність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2016
Що ми маємо у світі,коли усе як за́вжди?
Не бачимо краси довкола і буяння правди.
Хоч все добре та чудово,а на серці пустка.
Пустир беземоційний,тонесенька пелюстка.
Відірвалась вона з квітки,падає додолу.
Залишає квіточку безрадісну і кволу.
Просто пустка. Без емоцій. Пустка-порожнеча.
І на кінчику пелюстки маленька кровотеча.
Чого ж бо не радіти світу? Адже жити добре.
Відірвалась та пелюстка. Чи серце не хоробре?
Адже при́йде час природі,і розквітне знову.
Знову ми побачимо ту квіточку чудову.
Так. Це,звісно,буде. Не може буть інакше.
Це вже буде через рік. Буде це,а як же!?
Це все буде. Буде точно. Та ця порожнеча...
Якась безрадісна та туга,на серці холоднеча.
Немає радості чи суму,якось дуже дивно.
Душа не рветься,не кричить сльозами і надривно.
Просто дивиться вперед,та не бачить світу.
Просто дивиться й не чує нія́кого то гніту.
Просто думка якось ду́ма. Чи немає думки?
Душа немов зайшла за сцену,за оті лаштунки.
Та й дивиться,та й бачить,чує,та не реагує.
Нічого-фокуси ніякі-серце,душу не дивує.
Як актор,зіграв що ролі та іде додому.
І стискає в серці пустку якусь ще невідому.
Якусь годину то назад він був там людина.
А зараз що? Що зараз? Що? Якась тому година...
Так в житті завжди́ виходить. Якось уже пусто.
Хоч живе́мо і радієм дуже часто-густо.
Та якась чужа це радість. Та якась не наша.
Така якась все на́грана,слабша все та слабша.
Оця рутина,це "завжди" затягує в безодню.
Там не чуєм уже радість та руку нам Господню.
І нема нічого в серці. Ні тривог,ні болю.
Тільки пустка,порожнеча проситься наволю.
Щоб змінити,світ відчути,боротимь треба сила.
Страшна́,руйнуюча,безжальна,за горло нас вхопила.
Комусь цунамі,землетрус чи вулкан для інших.
Чи ведмідь,чи сніг лавина,-немає ліків ліпших.
Ось тоді,як виживаєш,чуєш смак життя і подих.
Тоді чи смерть,чи лиш боротись. І немає жодних
Інших варіантів в тебе. І немає пустки,
Коли життя разом з тобою б'ється все на друзки.
Ось тоді тивсе цінуєш. Ось тоді живеш лише.
І життя то не жорстоке. Тебе врятує,збереже.
Ти знайде́ш,переоціниш,зрозумієш увесь світ.
Пустка вже не поверне́ться,навіть крізь мільйони літ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649684
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.03.2016
Чуєш пташку?
Цвір-цвірінь.
А ромашку?
Дінь-дінь-дінь.
Чуєш ліс?
Шшш...уугу...
Грибочок ріс-
Дінь-плинь-мугу.
Чуєш білку?
Цик-цок-цок.
Манюню бджідку-
Дззз...смичок.
Чуєш во́рона?
Кра-кар.
Воноградні грона-
Ннняр...
Чуєш сонечко?
Цьом-цьом.
У віконечко-
Тук-бом.
Чуєш хмарку?
Ляп-ляп-ляп.
Веселкову арку-
Крап.
Чуєш серце?-
Все разо́м.
Любов озерце-
Хлюп-люп-льом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2016
Запах хліба та парного молока,
Теплі ранки та сонечка рука;
Цвлунки вітру та пісня солов'я,
Нектар солодкий та твоє ім'я.
Квітучий сад та вишенькі поспілі,
Пшениці поле та розчервонілі
Яблучка бокасті та грушки́ медові,
Шепіт хвиль та квіти різнокольорові.
Рожевий захід сонця падає проміння,
Останній погляд Неба,променя жевріння;
Тихі я́сні зорі,місяць,прохолода,
Відчинене вікно та аромат свобода.
Кізочка маленька та бекає баранчик,
Цибуля,сало,хліба черствого окрайчик;
Луки та ліси,та грибочки різні,
Ген там,аж за обрій,душа літає в пісні.
Коник вороний та корова Муся
Глипає очима,я їй посміхнуся;
Ліси із кукурудзи та багнисті плавні,
Саморобний човник та купання в травні.
Ла́зіння деревами та стрибки у воду,
Ховання,будування таємного то плоту;
А головне-пшениця спіла та зерниста,
Немов сипнув хто з Неба жовтого намиста.
Запах хліба з печі та тепле молоко,
Котик біля боку-то рудий Панько;
Світанок променистий,другі,треті півні,
Великі сірі очі цікаві та наївні.
У моєму серці живе оця іскринка,
Вона моя надія,віра та живинка;
Тихий гарний вечір,соловейко в га́ю-
То я тобі цю пісню закохано співаю.
І летить ця пісня крізь бурі океани,
Співає соловейко водицею з Йордани;
У моєму серці живе уся країна,
Я до тебе лину,Небесна як перлина.
Тобі дарую серце,країну загадкову,
Дарую спокій й тишу,Небесну колискову;
Тебе торкаюсь вітром-країна то моя,
Цілую ніжно-ніжно-то пісня солов'я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2016
Сміх-це ліки від хвороби,
Сміх вбиває всі мікроби.
Сміх лікує біль розлуки,
Гонить геть душевні муки.
Сміх-це радість із глибин,
Крутить крилами,як млин.
Сміх-це край живих чудес.
Сміх-це промінь із Небес.
Сміх-це квітне вся природа.
Сміх-це мрія,це свобрда.
Сміх сипле сонечка проміння,
Тепле́ньке це,мале створіння.
Сміх-це гра веселки з нами,
Вона сміється кольорами.
Сміх-обняти всі планети...
Сміх-це довгий хвіст комети.
Сміх душі-це сміх дитини,
Щасливої до сліз людини.
Сміх-це найсильніша зброя.
Наповал разить героя.
Сміх-це просто та прекрасно.
Не буває сміх невчасно.
Сміх-це казка,все можливо.
Щирий сміх-це чудо-диво!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2016
Вот бы взять-и полететь!
Туда,куда мне захотеть.
Раскинуть руки и взлететь
Птицей,птицей и запеть.
И назад мне не смотреть,
Лишь вперёд и отогреть
Всех любимых,их одеть
В свою любовь;им петь и петь.
Нежно крыльями обнять,
Им Небо всё своё отдать.
Биенье сердца передать,
Частью их души мне стать.
С собою вместе их поднять,
Научить их всех летать.
Прижаться к ним,поцеловать...
Поздно уж...-я буду спать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648031
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.03.2016
Доброта-це щирий усміх перехожим просто так.
Доброта-це люди кажуть:ото якийсь чудний дивак.
Доброта-це радість тільки лиш тому,що лиш живеш.
Доброта-це ні від кого на в замін ніщо не ждеш.
Доброта-це ніжне сонце в грозу та люту завірюху.
Доброта-це той струмочок,що навесні біжить щодуху.
Доброта-коли нічого крім сміху ти не помічаєш.
Доброта-коли радієш,як день новий ти зустрічаєш.
Доброта-ти бачиш Небо,бачиш ти малу комашку.
Доброта-це присідаєш,квітчаєш голову в ромашку.
Доброта-ти не приймаєш серцем будь-яке те зло.
Доброта-голубиш ніжно навесні нове́ зело.
Доброта-усмі́шка всім,для всього просто і завжди.
Доброта-дарує людям без причини всім меди.
Доброта-вогонь палає далеко гли́боко в душі.
Доброта-не проникають найменші навіть і дощі.
Доброта-душевна радість,солодким диха ароматом.
Доброта-великі очі,схожі із вишневим садом.
Доброта живе усюди. Доброта рятує світ.
Доброта-це ніжність Бога,кохання крізь мільйони літ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016
Що таке надія у нашому житті?
Одненьке лише слово-сенсу океан!
Це мрія чародія в казковому взутті!
Це в серці назавжди́ Небесний талісман!
Це радість просто так велика-величезна!
Це посмішка широка,прив'язана до вух!
Надія...-це така тоненька довжелезна
Ниточка із Неба,що піднімає дух!
Свій запах вона має,колір і свій смак!
Пахне вона лісом,сонечком та морем!
Яскравий колір лу́ки-червоний серця мак!
Духмяний аромат,коли ідеш все полем!
Смак надії-з маку сонний той нектар!
Вип'єш-і дурманить всі твої думки!
Тоді ось і приходить із Неба канцеляр!
Тоді стають реальністю усі твої казки!
Надія...-це життя,це наша вся реальність!
Це для нас свобода і сили почуття!
Надія-це із Неба казкова нам духмяність!
Надія-це таємне нам Бога укриття!
Надія є для всіх. І криється у серці!
Це ниточка казкова прямо до Небес!
Надія синьоока в маленькому озе́рці!
Це Господа кохання та мільйон чудес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016
Біжить,біжить,біжить водиця,
Від промінчиків іскриться.
Блимає вона вогнями,
Блим,блим,блим-біжи за нами.
Біжить,біжить такий тоненький,
Несміливий та маленький,
Такий холодний-льодяний
Струмочок перший весняний.
Крізь сніги,льоди,морози
Зима пускає перші сльози.
Весна волосся розпускає-
У володіння вже вступає.
Хоч і дуже помаленьку,
Та чує надто вже близеньку
Загибель зимонька-зима.
Але не хоче йти сама.
Тільки плаче,плаче дужче-
Володіння стають вужче.
Гіркі сльози розпустила,
Що терпіти вже несила.
Посміхається тепліше
Сонечко. І все скоріше
Сльози у зими біжать.
Треба,треба відступать.
Струмочки-сльози між снігами,
Всі радійте разом з нами!
Ми розтопимо сніги,
Весна настане навкруги!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647641
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.02.2016
Пригорнусь до ведмежатка,
Таке біле́ньке та м'яке.
Очиці,ніби два зернятка,
Чисте плюшеве таке.
Пригорну його рукою
У ніжні та палкі обійми.
Ведмежатко,ми з тобою,
Летимо на крилах мрій ми.
Пригорнуся ще сильніше,
З посміхом закрию очі.
Поцілую ще ніжніше
І впаду в обійми ночі.
Ведмежатко,гарних снів!
Нам присниться та країна,
Де ліс казковий зеленів,
Де стояла те́пла днина.
Де гуляли я та він
Та трималися за руки;
Де пташок ми передзвін
Чули ті чарі́вні звуки.
Розмовляли ми очима
І зривались з уст слова...
Де любов непогрішима
На двох у нас з ним лісова.
Де ячить "кохаю" пташка,
Обіймає ліс вітьми́.
"Цілуй його" дзижчить комашка,
Сміється щастя де слізьми.
Ведмежатко,ми до нього
Летимо з тобою в сні.
До нього,знаєш ти,одного.
З ним ми разом увісні.
Поцілунок у повітря,
Три рази́ повітрю хрест.
Ось зоря встає досвітня.
Несміливий перший жест.
Ведмежатко,давай спатки,
Ми не спали цілу нічку.
З ніжним серцем із кімнатки
Летимо до нього в річку.
Зараз. Крутить уже вихор.
Залиши́лись лиш хвилинки.
І я торкаюсь тихо-тихо,
Гладжу кучері-перлинки.
Ми знову ра́зом там із ним.
Ведмежатко,ми у Бога.
Із ним,із ним лише одним.
За руки ми біля порога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647466
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.02.2016
Писати хочеться та й ні.
Навіщо цей папір марати?
Все лити думи ці сумні,
Чорнилом синім накрапати...
Навіщо я пишу? То б кинуть!
Лиш думки й одна нудота.
Папір порвати-все покинуть.
Ото і вся була б турбота!
А то сиди,лежи та й думай.
А що то думай? В роті гірко.
Оце пиши та й носом хлюмай.
Бачиш букви сині,зірко?
Може,ти мені підкажеш?
Ну,навіщо це марання?
Ну,що мені,мала,розкажеш?
Нічого. Правда. Тиш. Мовчання.
Оце і вся від всіх розрада-
Оце мовчання й теплий вітер.
Росте у серці все россада,
Спіє вся із синіх літер.
Ніхто не скаже,чи писати.
Та й навіщо,теж не скаже.
А я прийду собі до хати
І туга на папір вся ляже.
Не можу жити я інакше.
Цю муку й біль в собі душити.
Писати-ніби біль пом'якше.
Писати-все не треба крити.
Писати-просто щоб не згинуть.
Писати-з Богом говорити.
Писати-трохи біль поглинуть.
Писати-просто щоби жити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2016
Найкращі ліки з жа́ху болю-
Інший теж жахливий біль.
Сама собі я біль знеболю:
Збільшу біль до божевіль.
Одна на біль страшний розрада.
Інакше виходу немає.
Така моя життя порада:
Збільшить біль-і біль минає.
Коли страшне болить душа,
Здається,жить немає сенсу,
І мозок молить лиш ножа
Від постійного все стресу,
Зробити боляче інакше.
Біль пекельну та жагучу
Роду іншого. Пом'якше
Біль душевну ту пекучу.
Біль,помножений стократно-
Це ліки від любого болю.
Непомітно й акуратно
Знімають біль,дарують волю.
Інший вихід-то немає.
Тільки біль від болю муки.
Фізичний біль допомагає
Пережить душевні муки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646716
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.02.2016
Часто хочеться сміятись
Абсолютно без причини.
Просто бігти й посміхатись;
Очі,наче дві жарини,
Ніби блискітки-перлини.
Мчати,ніби з вітром гратись.
Хочеться вхопити сонце
За промінчик і триматись
Міцно-міцно. Як в віконце
Дивитись в нього,заглядатись,
Весело тепла торкатись.
Тобі тепленько чи,долонце?
Хочеться на світі квіти
Усі,що є,щоб обійняти.
Нахилитись й шепотіти,
Ніжно-ніжно розмовляти,
Сонце серця дарувати.
Без причини так радіти.
Хочеться мені з розгону
Чи з високої вербиці
Пірнути в гості Посейдону,
Побачити його скарбниці,
Тризуб,що мече блискавиці.
Бити весело до дзвону.
Хочеться пірнути в поле
Пшениці,щоби з головою.
Гукнути гучно:"Моя доле,...!"
Щоби звук дзвенів луною,
А пшениця круг стіною.
Сіном всюди очі коле.
Хочеться до лігва лева,
Бути серед левеняток.
Щоби лапа та сталева
Бемцьнула межі лопаток.
І в кінці вже на додаток
Порція. Ех...полуднева...
Хочеться разом з вовками
Полювати й маскуватись.
Величезними стрибками
В горло здобичі вдиратись,
Не могла щоб врятуватись.
І вити місяцю ночами.
Хочеться орлом широким
Крильми метровими ширяти.
Світ весь бачити глибоким.
Мишу з висоти впіймати,
Камнем вниз до неї мчати;
І стрімко взмити одиноким.
Хочеться так у пустелі
Страусом кудись тікати.
За самку битись на дуелі.
Програвши,кровію стікати,
А,вигравши,їй танцювати;
Будувать нові оселі.
Хочеться побути вітром,
Страшним на морі ураганом.
Що мчить на швидкості зі світлом.
Стати смерчем та бураном.
Підіймати хвилі валом.
Руйнувать весь спокій літом.
Хочеться,страшна де сила,
Де велич,міць і широчінь.
Замість рук-були вітрила,
Замість голосу-глибінь.
Сліпучо-білий сильний кінь
І за спиною довгі крила.
Хочеться мені летіти...
Силою проймати даль.
Повітря груди захопити
Солодку та п'янку мигдаль.
Як віртуозний той скрипаль,
Вихром світ весь закрутити.
Часто хочеться мені
Бігти,мчати і сміятись.
Без причини на коні
Швидше вітру й сподіватись...
Галопом і не оглядатись.
Очі,наче два вогні.
Так хочеться з собою взяти
Тебе,і разом вихром буть.
Разом хмари розганяти,
Птицю-Жар разо́м гукнуть.
Вдихнути Неба всю могуть.
Тебе так міцно обійняти...,
Триматись разом,мчати,мчати,
Посміхатись,швидше гнати,
Кохати,щоб лиш сила й путь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2016
Сіро-сіро,дощ,туман,
Небо ніби з'їло пил.
Вдарилось саме об дзбан-
Пролило́ на нас чорнил.
Небу боляче з удару,
Гидко,на зубах пісок.
Наповнили чорнила хмару.
Від пла́чу вже на волосок.
А тут ще сонечко сідає,
Кинуло останній віт.
Не витримало. І ридає-
Зводить небу так живіт.
Небу тоскно в животі,
Образливо йому на себе.
Воно розводить слякоті́,
Носом хлипає на тебе.
Не знає як. Йому пагано.
На душі скребе пісок.
Чобітьми все зачовга́но,
Образа трусить до кісток.
Нудить небу усе дужче.
Назовні рветься тихий біль.
Хочеться йому найдужче
Вилити усю цю цвіль.
Перша впала ось сььоза
Від нудоти й самоти.
Й інші,горло проріза,
Падають із гіркоти.
З сліз паганий в нього зір.
Чорнила крапають додолу.
Ніби зранений той звір,
Зболілу душу охололу
Виливає в самоті.
Само собі воно ридає.
У болючій німоті
Душу краплями зливає.
Нікого небу не потрібно.
Самому́ лише побути.
Плакати сльозами дрібно,
Носом хлипнути-шмигнути.
Вилити усю болючку,
Усю нудоту з живота;
Камі́нну горлову колючку.
А для нас-то все сльота.
Небу хочеться само́му.
Корисно самому́ побути.
Адже не дано нікому,
Що тобі болить,відчути.
Ось нам сіро і туман.
Ось сльота і хлюпа дощ.
Це болю неба океан.
Незрівнянне нам до площ.
Та виллються усі чорнила,
Вся болючка гіркоти.
І та рана,що саднила,
Нила все від плюскоти,
Затягнеться,і все минеться.
Не стане просто небу сліз.
Тоді і сонце посміхнеться,
Веселка,мовби перевіз.
Щезнуть сірі-сірі хмари.
Вони просто пропадуть.
Нудота і душі кошмари
Ніколи вічно не живуть.
Виливаються всі стра́хи,
Щезає біль,нема його.
Зливаються усі ці жахи.
І залишає одного.
Настає байдужа пустка.
За́вжди тихо по дощі.
Ніби на душі відпустка,
Як росли там спориші.
Просто пустка. Німа тиша.
Небо,мовби заніміло.
Біль була тоді найглибша.
Та минулось,відщеміло.
Тоді виходить несміливо,
Щупає ще перший крок,
Снопик золота-те диво,
Зігріває той жовток.
Пустка повниться теплом,
Світлом,мрією,життям.
І небо знову під крилом
Чарує серденька биттям.
Чисте,голубе,глибоке,
Сміється і радіє всім.
Підморгує нам,синьооке-
Дощ минув. І ми ходім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646548
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.02.2016
Чи важко у житті,коли лиш продають?
Це боляче,скажу,але терпіти можна.
Чи важко у житті,коли у спину б'ють?
Нудота стоїть,біль пекельна і безбожна.
Чи важко буть самій,не знати майбуття?
Чи важко у житті мріями лиш жити?
Не відати розради,людського співчуття,
Ниючу болючку всю в собі душити?
Важко,я скажу,жити без розради.
Без людського слова у важкий момент.
І самій терпіти,всі прощати зради.
І бачити життя-як пустки лиш фрагмент.
Чи важко у житті самій так,без нікого?
Коли така біда,але не йде ніхто.
Важко,я скажу,до болю аж гіркого.
Молиш вже:прийдіть,прийдіть уже будь-хто.
Але ніхто не йде. І є лиш тільки місяць.
Є лиш тільки я,і є лише думки.
Нудота й біль муку́ в мені так місять,
Все то́вчуть,то́вчуть,то́вчуть залюбки.
Чи важко? Важко. Немає що тут крити.
Коли пекучий біль печі́нки виїдає.
Та це усе,скажу я,можна ще терпіти.
Терпіти усе можна,хоч біль і заїдає.
Усе це тільки важко. Це іще не муки.
А знаєте коли справжні вже ножі?
Коли клюють дзьобами серце дикі круки?
А тоді,коли життя іде на дві душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645558
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2016
Лес... В лесу живут...
Зверушки разные,поют
Птички. Лес-он им приют,
Зверушкам,птичкам тут уют.
Кто в лесу живёт? Бельчонок,
Забавный хитренький лисёнок,
Всегда пугливый кто? Зайчонок,
Серый шустренький мышонок.
Воро́ны,голуби,синички,
Воробушкам они сестрички.
Утки любят у водички.
У каждого свои привычки.
Школа есть тут для зверей,
Водят всех своих детей
В лесную школу. Брадобрей
Учит правилам гостей.
Каждый чётко в лесу знает,
Где чей дом и не мешает.
Только праздник собирает,
Зверушек всех объединяет.
Никогда лес не молчит.
Он постоянно говорит.
Даже ночью он не спит.
Охраняет всех,следит.
У леса не боись спросить,
Тайны может все открыть.
Только стоит ощутить
Душу леса. С лесом жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645040
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 18.02.2016
Безглуздо іноді буває!
Чекаємо чогось так довго,
Ще до зустрічі задовго
Радість серце відчуває.
По тілі гуси та мурахи,
На лиці ясна́ усмі́шка.
У душі ти Білосніжка.
Відступають усі страхи.
На душі співає пісня.
Все так простт та чудово.
І голос тихо загадково
Шепоче,як зоря досвітня.
А в момент сам вирішальний...
Що це коїться із нами?
Ніби довго ми до драми
Готувались. І фатальний
Ось в житті настав момент.
Не можем ми очей підняти.
Незнаємо і що сказати.
Язик твердіє,мов цемент.
Так довго мріяли,хотіли,
Все думали про чудо-диво.
Йшли сюди ми так сміливо!
Як прийшли,то онімили.
Сказати треба так багато!
І є,так є нам що сказати.
Та не можемо підняти
Очей. Кліп-кліп лиш зизувато.
Пара слів-і вже уходим.
І серце стукає шалено.
Стискає в грудях так огненно!
Пустку й страх лише находим.
А почасі,що спливає,
Зазираємо в минуле.
Все робилось,як заснуле.
Скільки ран те роз'їдає!
Що не могли і не зуміли
Завітну мрію ми здійснити.
Ну,їй Богу,ніби діти.
Стояли,ніби оніміли.
Жалкуємо тепер ми з вами.
Шанс же був,а ми впустили.
Нам чомусь не стало сили...
Втираєм сльози рукавами.
Безглуздо? Правда ж! За роками
Бачимо:не так зробили.
Ми цього і не хотіли.
Та поросло все бур'янами.
Ось би зараз...-ми учені!
Зараз так би не зробили.
Нас багато що навчили
Вибоїни ті незліченні.
Так! Ось зараз все по плану.
Життя нас з вами научило.
Як грушу зливою трусило.
Не попадемо до капкану.
І знову летимо думками
У мрії світлі заповітні.
І думки літають літні.
Радіють радісно очами.
І момент ось вирішальний-
Мрію нам свою здійснити.
У душі буяли квіти!
Та знову погляд наш печальний...
Мрія вже перед собою
Стояла. Лиш бери й візьми.
Шепоче:"Обійми крильми;
Тільки слово-я з тобою!"
Людина очі опускає
І не знає,що сказати.
Знову мрію їй втрачати.
Безглуздоіноді буває!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644712
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2016
Иисус,за что тебя распяли?
Все люди если б понимали!
Если б каялись тогда,
Так мучали Тебя когда!
Зачем нам Сына Бог послал?
Чтоб Он в мученьях умирал?
Ведь остались все,как были-
Грешат все также,как грешили!
Иисус,Сын Божий,Человек,
Ты роди́лся в страшный век!
Все люди как бы озверели:
Денег,власти все хотели.
С людьми простыми не считались,
Над ними страшно издевались!
Любое слово против власти-
Предатель-разрубать на части!
Все друг с другом воевали,
За власть,за деньги убивали!
Всё это было. А сейчас?
Что изменилося у нас?
Да ничего,я вам скажу!
Хотите,жизнь вам покажу?
Также люди любят править,
Любят деньги,что лукавить?!
На всё готовы все за деньги:
Разобрали б все ступеньки!
Убьют,своруют и обманут
И невинными предстанут!
А судья,тот их поддержит.
Больше денег-вот,что держит
Судью и наших всех людей-
От простых и до властей!
У нас вообще нельзя без взятки-
Такие уж сейчас порядки...
Даёшь много ты всегда-
Так ты талант у нас,звезда!
А не даёшь ты ничего-
Так закопаем,вот и всё!
Иисус,за что тебя распяли?
Ученики тебя преда́ли!
Ты учил,как нужно жить,
Мог всем людям всё простить!
Принёс на Землю свой завет,
Чтобы праведно жил свет.
Но делают же,что не любят!
Они себя,других,-всех губят!
Берут,счастли́выми чтоб стать,
За деньги черту всё продать.
А отшельники,монахи,...
Бог,скажи,какие страхи
На жизнь такую подтолкнули?
Кажется-они заснули!
Ведь про монах Он не учил,
Аскетах об не говорил!
Иисус учил,что нужно жить
По заветам,всех любить!
А мы? А мы не соблюдаем,
Хотя их всех на память знаем!
Мы учёные...-аж прёт!
Каждый вчёный-идиот.
Исусик,жалко мне Тебя,
Ты столько вытерпел,любя...!
И умер тоже за людей.
Ты Король из королей!
Все люди если б понимали,
За что Тебя тогда распяли!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644428
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 16.02.2016
Я люблю тебя. И улыбаюсь сейчас.
Просто люблю глубину твоих глаз.
Тебя нету со мной. Ты в сердце моём.
Ты в дыхании ветра там за окном.
Я люблю тебя. Я улыбаюсь луне.
Я плаваю в Небе прямо на дне.
Просто люблю. Доказательств не надо,
Если сейчас ты даже не рядом.
Я люблю тебя. Просто,как первый рассвет.
Как вставшего солнышка лучика свет.
Просто люблю. В ветерке дуновенье.
Твой взгляд и душа...прикосновенье...
Я люблю тебя. Тихо-тихо и нежно.
Как тишь океана-глубоко и безбрежно.
Просто люблю. Обхватила коленки...
Я улыбаюсь. Люблю все оттенки.
Я люблю тебя. Плюшевый мишка...-
Нежность глядит с глазёнок излишка.
Просто люблю. Глаза закрываю-
С тобою мы вместе. К тебе улетаю.
Я люблю тебя. Как вишня цветёт,
Лепесточек тебе на плечо упадёт.
Просто люблю. И ты меня любишь,
Если со мною даже не будешь.
Я люблю тебя. Бабочка села.
К тебе красивая лишь прилетела.
Просто люблю. Мы любим друг друга.
Тёмная ночь,тишина нам подруга.
Я люблю тебя. Луна нежным светом.
Дорожка луны-на всё нам ответом.
Просто люблю. Моё сердце с тобою.
Я улыбаюсь. В душе ты со мною.
Я люблю тебя. И мой поцелуй
Летит и летит...и шепчет:"целуй..."
Просто люблю. И слышу в ответ
Через длину и года-наш рассвет.
Я люблю тебя. Сегодня не сплю.
Встречаю рассвет. Тебя я люблю.
И где-то там ты тоже не спишь.
Смотришь в окно на рассвет и молчишь.
Я люблю тебя. Солнышко встало.
Роди́лся вот день. Жизни начало.
И ты где-то там встретил рассвет.
"Я люблю тебя. Слышишь?" "Конечно. Привет..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643953
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 15.02.2016
Боїмося,що на серці,
Не дізнався раптом хто.
У бездонному відерці
Ховаєм на замків під сто.
Не дізнався ненароком
Жоден чоловік живий.
І не раком,і не боком.
Люблячого краще вбий.
Вбити краще нам живого,
Свою душу,щось святе.
Краще вбити,щоб малого
Не осталось. Лиш пусте.
Боїмося,щоб не взнали,
Не почули одним ухом.
Тремтимо-не розпізнали?
Щоб ні слухом,ані духом.
І не криєм,що не хочем,
Щоб пізнали про людину...
Краще ми її затопчем.
Оту любов одну єдину.
Нам так боязко,тремтіння:
Скажуть що,і що це буде?
Що вбиваємо коріння...
Що воно? Воно забуде.
Людинка інша нас кохає,
Все пусте-то маячня.
Що вона усе зітхає,
Плаче,молить,-це бридня.
Суспільство-о! Оце причина!
Сприймуть після як мене...
Та малесенька людина-
Піщинка. Серце прожене.
Ми зробим боляче ножем,
Устромим в спину,щоби кров
Хлинула. А ми вужем
В рану заповземо знов.
І будем рану ковиряти,
Повзати по ній і яд
По всій людині розпускати:
Умерла так,щоб без назад.
Не чіпала щоб ніколи,
Не лізла в душу тим святим.
Покусали її бджоли
Ядом пухлості отим.
Суспільство ва́жне нам-усе.
Більш нічого не важливо.
Люди-проїзне шоссе.
Плюс чи мінус-що за диво?
Якась людина... Все бредня.
Лізе зі своїм коханням.
Оте маленьке кошеня
Гризе сумління тим нявчанням.
Жила й до цього та людина.
І буде жити собі далі.
Рости собі сама,стеблина.
А то уб'ю і без печалі.
Метну у душу дротик смерті.
Рука і навіть не здригнеться.
Клапті серця вже подерті
Лизати будеш,і спечеться.
Нам поло́ження в суспільстві.
Наша честь,ім'я,свобода.
А кохання-то в дитинстві
Співала пісенька народа.
Ми ж вбиваємо людину,
Наповал рази́м себе.
Мучимо оту дитину-
На плечі живе цабе.
Людині краще все убити,
Бо багатство,гроші,стан.
Без цього нереально жити.
А кохання-то капкан.
Загубити ми боїмся
Все,що маємо сьогодні.
Краще з вами відлюдимся.
Ми за гроші на все згодні.
Душу продамо ми чорту.
Тільки б поважали люди.
Люди вже якого сорту-
Підлабузництва й облуди.
Але нас таке влаштує,
Бо самі́ ми-їхній сорт.
І людина не шуткує.
На ласе відкриває рот.
І з душею ви не лізьте,
З коханням там якимсь своїм.
Краще із дороги зслизьте.
А то...відчуєте чиїм
Пахне тут повітря гноєм.
Пахне зрадою і смертю.
Пахне ядом та покоєм.
Бідою пахне круговертю.
Вбиваємо,щоб жити краще,
У достатку,у розко́шах.
Отаке ото ходяще
По горло вже стоїть у гро́шах.
Та не пустить. Це ще мало.
Треба так,щоб захлинутись.
Треба так,щоб дихать стало
Неможливо. І забутись.
Ніколи,як людина має
Хоч що-небудь за душею,
Ніколи вас не обнімає.
З гадюкою живе́те з нею.
Коли ж людина відчуває?
Коли дарує нам тепло?
Коли заступиться,кохає?
Коли душа прозоре скло?
А коли не має й пе́ні.
Коли нема чого втрачати.
Коли руки повні жмені
Вітру,поля та курчати.
Коли не маємо нічого.
Тільки мрію й віру в неї.
Ось тоді йдемо́ до Бога.
Й розпускаються лілеї.
Тільки так,коли не маєм,
Коли нема чого втрачати,
Море нам стає лиш гаєм;
Душу чуєм,як кохати.
Істину ми чуєм серцем,
Коли ніщо нас не тримає.
Скільки треба з'їсти з перцем!
Щоб позбулась те,що має!
А життя-воно відні́ме.
Воно дало-візьме назад.
Жалка́ людино,пілігриме,
Створюєш собі лиш ад.
А та людина,що кохає,
Не винна,що у вас багатства.
Поволі кров'ю так спливає.
Допустили святотатства.
Підня́ли руку на святеє.
Бог все бачить. Вам верне́ться.
Стане вам життя тяжкеє.
Іншим боком повернеться.
Забере життя,що мали.
Все відні́ме. Не хвилюйтесь.
Згадаєте тоді-кохали
Вас всім серцем. І дивуйтесь.
Дивіться лиш,бо буде пізно.
Станете ось так просити.
Молити будете і слізно
Вас за все,за все простити.
Бог простить. Простять чи люди?
Як же жити далі вам?
Буде вам все те,що буде.
Чоловік все робить сам.
Схаменіться!-Лиш балачка.
Пусті слова. Пусті й глухі.
Обберуть як до осьмачка-
Тоді вам буде і хі-хі.
Хочу я,щоб обібрало
Життя вас з голови до ніг.
Тоді побачите,як мало
Важить той блискучий сніг.
Тоді почуєте ви душу.
Там в глибокій глибині.
Бажаю щастя вам. Я рушу
По Божій синій глибині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016
Как всё мерзко-эта жизнь!
Бесполезно:злись,не злись!
Как низко то,живут чем люди!
А мы? Мы-дети-жить так будем?
Вот так... Ужасно! А душа
Стремится к Богу не дыша!
А люди? Люди не дают
Осуществить! Они лишь бьют!
А ты? Всё больше ты страдаешь,
Пока совсем не умираешь!
Имеет разве кто-то право
Сыпать смертную отраву?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643505
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 13.02.2016
Так хочеться поплакати мені...
Вилити назовні те,що так болить.
Побути ра́зом з кимось у журі.
Пригорнутись і болю не спинить.
Так хочеться поплакати із кимось...
Побути ра́зом,сльозами на плече.
Так хочеться... А розрадить чимось
Той хтось те,що так мені пече?
Розрадив би. Та нема нікого.
Нікого і ніде. Так завжди буває:
Як гірко-кру́гом тебе анікого.
Все,що тебе знало,ніби забуває.
Так хочеться поплакати мені...
А думка:тобі це допоможе?
Краще вже самій горіти у вогні.
Все одно людина втішити не може.
Не може зрозуміти біль пекельний,
Оту потребу,що з'їдає так до болю.
Усміх на устах отой смертельний,
Що довго-довго залишається луною.
Поплакати... Так що ж? Поплачу.
Ніхто вночі цього не помічає.
Пригорнусь до Бога і усім пробачу.
А все ж,людини так не вистачає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2016
Небо,Небо,Небеса,
Небо,Небо и глаза...
Небо-и на всё ответ.
Небо-жизнь,любовь и свет!
Небо-ангелы поют,
Небо-нас Там любят,ждут!
Небо хочется обнять,
Небо так поцеловать!
Небо чисто-голубое,
Небо сильное,святое.
Небо-нежная душа.
Небо-жизнь как хороша!
Небо,Небо,Небеса,
Небу посмотри в глаза!
Небо у кого в глазах,
Тот живёт на Небесах!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643324
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.02.2016
Есть на свете справедливость!
Должна восторжествовать.
Такая уже Божья милость,
Что должен плакать и страдать.
Жить ты должен научиться,
Научить должна и жизнь.
Успеха хочешь ты добиться-
За веру крепче ты держись.
Иметь ты должен своё мненье,
Не бояться говорить.
Отстаивать и точку зренья.
Не важно,как придётся жить!
Разные,конечно,люди
Есть на жизненном пути:
Злые,добрые-мы не судьи.
Злых сумей ты обойти.
А если уж не получилось
И со злом столкнулся ты,
Терпел муки,что не снилось,
Жизнь,как чёрные цветы...
Но ты не мсти. И не подумай!
Все муки должен ты пройти.
Злорадствовать совсем не вздумай.
Злу от кары не уйти.
А ты после станешь сильным,
Твердым,вылитым,как сталь.
И в сотни раз тебе обильным
Вернётся счастье-прочь печаль!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643310
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 12.02.2016
Так тепло,сонячно сьогодні,
Надвір виходжу,прямо в сад.
І дні здаються безтурботні.
Сиджу й вдихаю аромат.
Сиджу в траві ще молоденькій,
Кульбаби-світлі зірочки́-
Носик тягнуть свій жовтенький.
Я їх збираю у пучки.
Збираю так,плету віночок.
У запашній сиджу траві.
В долонці пещу я листочок,
Що народився на зорі.
До мене пташка прилетіла,
Я їй всміхаюся тихенько.
Вона на кущик поруч сіла.
Від мене поряд,так близенько.
Й співає так вже голосисто,
Старається на всі лади.
У серці зараз так барвисто...
Життя все прагнуло сюди.
До цього саду,ці́є пташки,
До цих кульбабок-зірочо́к,
До маленької комашки,
Спішить що поміж гілочок.
Що зараз є? Нема нікого.
Лиш диво-казка навкруги.
І пахощі всього живого
Розливають береги.
А чи може буть інакше?
Ні. Не може. Тільки так.
Тепло́ і світло лиш,а як же?
Щасливий усміх на устах.
Які колись були проблеми?
Зараз смішно це усе.
Є тільки сонце,квіти,клени,
Є тільки щастя-то й усе.
Є лиш метелик кольоровий,
Бджілка є,і джміль дзижчить.
Є тільки світ -такий чудовий!
Є тільки щастя,щастя мить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2016
Щебечуть пташечки у лісі:
"Весна іде,цвірінь-цвірінь".
Пурхають в лазурній висі.
"Весна іде,весну зустрінь".
Сиплять море кольорове
Тепло щебету навкруг.
Життя дарують фіалкове.
"Цвірінь,весна,цвірінь,наш друг".
Щебет пі́сеньки повсюди
Лунає звучно золотий.
Розливаються етюди:
"Цвірінь-цвірінь,усіх зігрій".
Пада пісенька додолу-
Оживають всі рослинки.
Одягає вітку голу,
Пісня чепурить хатинки.
Залітає щебет в дупла,
В теплі та м'які барлоги.
Гілочка уже розпукла.
Вилізайте вже на ноги.
Лунає пісня голосніше:
"Весна іде,цвірінь-цвірінь".
Біжить струмочок вже прудкіше.
Прокидайтесь,ось теплінь.
Вилазять звірі так ліниво,
Протирають зі сну очі.
Доторк сонечка пестливо
Виводить з холоднечі ночі.
Щебет золотий. Природа
Прокидається зі сну.
Весня́на тепла прохолода
Сипле пісеньку рясну.
Заспані,але зраділі,
Несміливо перший крок.
Від яскравості несмілі.
Вдихають теплоти ковток.
"Весна іде,цвірінь,вставайте",-
Щебечуть пташечки́ у лісі.
"Цвірінь,весну́ ви привітайте",-
Пурхають в лазурній висі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642703
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.02.2016
Розставлю руки,наче крила,
В обличчя свіжий дме потік.
Наче в корабля вітрила,
Наче крила у шулік.
Стану на краю провалля,
Подивлю́сь у височінь.
Життя-одне страшне безжалля.
Вдихну у груди глибочінь.
Обніму́ крильми я сонце,
Простягну я вітру руки.
Один крок-моє віконце
З душею Божою сполуки.
Стою і щиро посміхаюсь.
Як добре Всесвіт обійняти!
Дивлюсь у вись,не оглядаюсь.
Крок...-лечу тебе кохати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642645
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.02.2016
Чи є на світі хоч краплинка
Місця для душі у радість?
Хоч малесенька частинка,
Де можна проявити слабість?
Чи є десь місце,може,острів,
Не прода́ли щоб ніколи?
Чи від цих жахливих монстрів
Немає спокою відколи
Заселили вони землю?
А,може,є? Скажіть будь-ласка.
Я краплинку відокремлю
Цього раю. Щоби маска
Світу не долинула до мене.
Там,де лиш любов і світло.
І серце пли́гає натхненне,
Щоб від радості все квітло.
Де немає болі й муки,
А лиш поклик і душа.
Немає сліз,нема розлуки.
Тріпоче серце,мов пташа.
Де добро,любов і ніжність,
Прогорне́ до серця Бог.
Де царює дивовижність
І з душею діалог.
Всього землі одна краплинка,
Завжди де люблять тебе,ждуть.
Де ти-малесенька дитинка,
Освітляють тобі путь.
Клаптик,де немає зради,
Тільки щастя й Небеса.
Де любові водоспади,
Звичайна річ там чудеса.
Подарйте цю краплинку.
Це ж так мало!-Вам земля!
Не жаль малесеньку вуглинку?
У вас моря,ліси,поля.
Не можу жити ра́зом з вами
Серед цих просторів всіх.
Мене в'яже ланцюгами.
Мене душить ваший гріх.
Не можу по землі ходити.
Не можу дихати я вітром.
Душа кричить до болю:"Жити!
Жити з мрією і світлом!"
Я не можу без любові.
Дитя я Божого кохання.
Для мене дні усі казкові:
Любов і усміх,і мовчання.
Не можу тут я,задихаюсь.
Я нещасна у просторах.
Хоч і жити намагаюсь,
Погибаю у соборах.
Мені нічого і не треба.
Подаруйте лиш краплинку.
Лиш один ковточок Неба.
І до Господа драбинку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642577
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.02.2016
Ніч... Яка чудова ніч!..
Обожнюю я темні ночі.
Тиша горне зусібіч.
Виплакати можна очі.
Тихо-тихо. Тільки свист-
То кажани вночі літають.
Чудернацький мають хист:
Темно,а вони впіймають
Мишу,птаху там якусь
Та й смакують вже сидять.
Я теж до ночі пригорнусь.
А кажани усе свистять.
Мені так чу́дно,люблю їх,
Люблю нічну я прохолоду.
Ніч ютить в собі усіх,
Хто просить тишу і свободу.
Хто просить помочі і плаче,
Хто хоче сам один побути.
Пригорне́ тебе неначе
В обійми темні. Усі люди
Зараз не існують. Тиша.
Наодинці я з думками.
Чую,як цокоче миша
Разом свист із кажанами.
Я люблю яскравий повний.
Він знає відповідь на все.
Зараз уночі шановний.
Посміхається в лице.
В нього є два очка,ротик.
Я питаю-він сміється.
Мов яскравий в небі котик:
То насупиться,всміхнеться.
А навколо хтось засіяв
Цілу ниву світлячків.
Напевно,хто багато мріяв,
Сипну́в у небо пелюстків.
Й вони розсіялись усюди.
По по́лю темному усьому.
Розбрелись,як ті верблюди.
Прийшли вони собі додому.
Так. Люблю я темну нічку.
Лежиш та й дивишся в вікно.
Думками я пливу у річку;
Рахую оком я зерно,
Що у небі хтось засіяв.
А думки летять,летять...
Хто ж багато так намріяв?
Чиї то мрії мерехтять?
Блимають вони вогнями:
Червоний,синій та зелений.
Мені сміються так піснями.
Вітер дмухає студений.
Зірочки́ мої чудові,
Плаваєте в небі ніччю.
Яскраві зі́рки кольорові.
Приємно й ніжно так обличчю.
Тиша. Темно. Вітер віє.
Друг мій вірний холодок.
Холодок мене зігріє.
Вітер диха,мов бузок.
Огортає ароматом.
І думками все лечу...
Буде холодочок братом.
Від світу я із ним втечу.
Вітерець мені навіє
На вушко,прямо до душі.
Пригорне́ та зрозуміє.
Вильє всі свої вірші.
З вітерцем нічним ми друзі.
Щирі друзі назавжди.
Ніде нема,по всій окрузі
Кращих друзів. Ніч і ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642461
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.02.2016
Гуррр...далеко ще гримить,
Небо сіре. Раптом мить...
Яскравий спалах спалахнув
На мить коротку і минув.
Та так різко та яскраво.
Момент-все небо біле стало.
Блись-блискавка і гуррр...бабах...
Крадеться в серце наче страх.
І ще раз блись,все ближче,ближче,
Лютий вітер так і свище.
Гуррр-бабах-і зову грім.
Блись,блись,блись,бабах і блим.
Свист,і свище,все зриває,
Свище,з корнем вивертає
Дерева. Хлюп-ляп-бам-бам-бом-
Хлище ливень батогом.
Шшш...і блиснуло яскраво,
Освітило...грозі мало...!
Мало,мало,знов бабах,
Гроза тримає у руках
Всю землю зараз. Потік із неба,
Свист і блиснуло-так треба!
Війна іде на смерть зі злом.
Воює зараз зло з добром.
Злиться,злиться,злісь зливає,
Руйнує,блискає,кидає.
Не видно зовсім. Стіна ллється,
Затопить,виверне,здається,
Всю землю. Блииискавиця-
Ніхто не зміг щоб народиться.
Бах-бабах-гиррр...і мить...
Дерево уже горить.
До неба полум'я палає,
Свист,бабах і заливає.
Свищ так раптом ущухає...
Сіре небо;і палає
Менше,менше. Тріск-горить-
Минулося лише за мить.
Бам-бам-барабанить рівно.
Свищ вщухає,все помірно.
Блиснуло далеко десь-
Ливень вилився увесь.
І розвидня́тись починає,
Гроза програла. І минає.
Небо чорно-чорно-сіре,
Проглядає уже біле.
Несміливо промінь сонця
Визирає із віконця.
Пахне різко так грозою,
Тишею стоїть німою
Природа вся відпочиває.
Зажди добро перемагає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642170
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.02.2016
Життя,життя...-солодка мить,
Казковий ранок для польоту.
Житя дзвенить,бренить,п'янить,
Дарує крила перельоту.
Життя-початок в безкінечність.
Вселяє мрії нам у серце.
Життя-це ґречність,безперечність,
До вічності мале люстерце.
Вибираєм тут ми з вами.
Вибирати тут ми вільні.
Жить словами,кулаками-
Наші рішення суцільні.
Там що буде,після смерті?
А буде просто в тому Краї.
Там безсмертні та відверті.
Мають Там прості звичаї́.
Життя-це люстерко у вічність.
Що робим тут,те будем мати.
Лиш логічність та величність.
По вірі кожному запла́ти.
Життя ніку́ди не уходить,
Не вмираємо ніколи.
Воно заходить,переходить
В світ,що ми перемололи.
В світ,що ми собі створили,
Живучі́ тут на Землі.
Що любили та творили,
Відзеркалиться в імлі.
Створюєм собі реальність.
Змінити можна тільки тут.
Там безжальність та фатальність.
Жив погано-маєш бруд.
Жив по совісті,по правді-
Дзеркало дає по вірі.
Усе це,справді,є насправді.
Відбивається по мірі.
Кохання хочеш-сам кохай.
Хочеш ніжності-будь ніжним.
Святість,Небокрай і Рай
Відзеркалює безгрішним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642120
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.02.2016
Красивый домик у пруда,
Солнышко над головой,
Тишина,уют покой;
Прозрачная в пруду вода
Отражает синевой.
Впереди одни поля:
Пшеница,рис,ячмень и рожь,
И ни души ты не найдёшь.
Только солнышко-заря
И по телу счастья дрожь.
За домиком большущий лес,
Светится в нём доброта,
Спокойствие и красота,
И разных множество чудес-
Жизни святость,простота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641951
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.02.2016
Сонечко нам шле з Небес
Ооот стільки щастя та чудес!
А можна щастя упіймати?
Сонечко в руках тримати?
На долоні помістити,
Щоб щастя потримали діти?
Можна! Сонечок багато
На весни зібрались свято.
Сонечко знайди в травиці,
На листочках чи в суниці.
Червоне сонечко літає,
І частенько так буває,
Що на пальчику тримаєш,
До сонечка ти промовляєш:
"зараз на рахунок три
До сонця,сонечко,лети!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641851
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.02.2016
Доторк...ніжність...і душа...
Запах вітру комиша.
Цілунок...погляд...і тремтіння...
Неба Божого склепіння.
Руки...очі...й холодок...
Вишні аромат садок.
Обійми...погляд...і далеко...
Білий літ,моя лелеко.
Тепло...світло...і глибінь...
Падіння у Небесну синь.
Голос...усмішка...мовчання...
Ніжність Божого кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641737
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.02.2016
У волошки сині очі,
Наче Небо все у ній.
Наче Небо всіх надій,
Сині очі та співочі.
Дивиться вона очима-
Душу всю вона виймає.
До серця са́мого проймає.
Яка волошка незглибима!..
Волошка... Синя квітка поля,
Непримітна та маленька.
Поле для волошки ненька.
А вона для поля доля.
Глибина душі природи
Синя квіточка Небес.
Глянеш-ніби сам воскрес.
Квітка серця та свободи.
Волошці в очі зазираю,
Зараз я,душа та поле.
Таке Небесне та прозоре...
З волошкою у синь пірнаю.
Таким чудовим світ здається!
Скільки радості й любові!
Очі ніжно-волошкові,
Очі,мов малі озе́рця.
Волошка... Поля диво синь.
Святість Неба у очах.
Ніжність у її речах.
Кохання Божого глибінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2016
Щастям блисає водиця,
До неї хилиться вербиця.
Опускає в воду коси,
Зронює водиці сльози.
Матінка маленька річка
В'ється,як тоненька стрічка,
Та співає ніжно-ніжно,
Щоб було вербиці втішно.
Дзюркотить так голосочком,
Приємно пахне холодочком.
Трошки бризкає в повітря-
І розливається палітра.
Водиця грається з вербою,
Верба щоб не була журбою.
Переливає барви сонця,
Сміялась щоб верба спросонця.
Червоний,помаранч яскравий;
Блищить від сонця золотавий;
Зелений,як сама травиця,
Як літечком сама вербиця.
Голубий,як Небо чисте,
Святе,спокійне та врочи́сте.
Синій,як волошки очі,
Як закохані дівочі.
Фіолетовий,як воїн,
Не боїться він вибоїн.
Водиця грає кольорами,
Переливається вогнями.
Верба дивиться у воду,
Відчуває насолоду.
Зачаровують вогні.
Дивиться,немов у сні.
Хилить віти до водички,
Доторкнутись чарівнички.
Плаче з радості та дива.
Їй відірватися несила.
Радіє матінка-водиця:
Сміється,дзюркотить,іскриться.
Неба грається вогнями,
Промовляє журавлями.
Хилиться все нижче,нижче
Вербиця до водиці ближче-
Торкнутись віттям Божих чар,
Казки випити нектар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2016
Небо,сонечо і пташка,
Травиця,квіточка,комашка.
Дерева,кущики,полянка,
Вітер,хмарка,обіця́нка.
Море,сонечко,пісочок,
Чайка,хвилі та райочок.
Риби,раки та креветки,
Безмежність,просторі́нь планетки.
Дощик,озеро та крячки,
Верби,сіно та конячки.
Ліс,сосна і дуб,ялина,
Луки,поле та рівнина.
Банани,пальми та кокоси,
Океани,альбатроси.
Вишня,яблука та сливи,
Блискавиця,грім і зливи.
Береза,клени та осина,
Чорниця,хащі та ожина.
Хата,бір,струмок,ягнята,
Боже Царство,янголята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641307
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.02.2016
Збираю радісно букетик,
Квіти дикі польові.
Скільки ласки та поетик
Співають квіти у траві!
Вони маленькі,непримітні,
Але сила неповторна!
Такі беззахисні,тендітні.
Сила пісні непоборна!
Пук збираю,іду полем,
Сонце світить наді мною.
Поволі йду солодким морем.
Грає сонечко струною.
Присідаю знову й знову,
Вдихаю запашну травицю.
Чую їхню колискову,
Обіймаю я пшеницю.
Пшениці зо́лота... І простір...
Небо,сонце золоте.
Тут мені спочинок й по́стіль.
Тут життя легке́ й просте.
Зриваю лютики,волошки,
Посміхаюсь я у світ.
Можна,позбираю трошки
Чарі́вний поля дивоцвіт?
Маленька зіронька-ромашка,
Незабудки та дзвіночки.
Червона з цятками комашка
Прилетіла в колосочки.
Іду-бреду крізь поле далі.
Без по́спіху збираю квіти.
По́ля блискітки-коралі,
Ніжність,світло,-його діти.
Матиймачуха та кашка,
А між ними колосочки.
Ось іще одна ромашка.
Вкладу ще поміж три листочки.
Який чудовий польовий
Букетик квіточок пухнастий.
Маленький,ніжний,чарівний,
П'янкий,барвистий та хвилястий.
Коники стрекочуть скрізь.
Стрибають врозтіч під ногами.
А я все далі іду крізь
По́ля запахів,лугами.
Іду-бреду,букет в руці,
Квітки лоскочуть підборіддя.
Усміх щастя на лиці.
Поле...-ніжності суцвіття.
Так би йти і йти далеко.
Адже поле неозоре.
Доле,ти моя смереко,
Життя безмежне та просторе.
Простягаю я до сонця
Руки,й очка закриваю.
Я у тебе,поле,донця,
Я твоя дитина раю.
Для кого я збираю кві́тки?
Не для себе. В мене поле.
Маленькі чарівні нагідки,
Ох,ти ж доле,моя доле...
Для кого ж можу я збирати?
Все ж для нього. Я йому.
Хоч не принесу до хати.
Я думками перешлю.
Ніби зараз він зі мною,
Поруч йде,по праву руку.
Мій коханий,я з тобою.
Заквітча́ю в барви луку.
Подарую квіти поля,
Душу поля,святість Неба.
Цей букетик-наша доля.
Воля,почуття потреба.
І сонечко сміється дивом,
Підморгує крізь колоски.
Я біжу по полю пли́вом.
Плутає вітрець кіски́.
Тебе немає тут зі мною,
Та то нічого. Не біда.
Я все одно завжди з тобою.
Усміхнена та молода.
Ти зараз з нею,з молодою
Гуляєш десь. А я ось тут.
Зі своєю ти жоною
Торуєш нелегкий ти путь.
А я у полі між квітка́ми,
Між пшениці золотої.
Між аромату пелюстками,
Поміж посмішки п'янкої.
Цей букетик я для тебе
Назбирала. На,тримай.
Що зали́шила для себе?
В мене по́ля квітів край.
Душа наповниться хай щастям.
Аромат вдихни ланів.
Квіти сануть вам причастям.
Відчуй цю ніжність від полів...
А мені? А я у полі.
Тебе кохаю все життя.
Як захочеш душі́ волі,
Приходь,підемо́ в майбуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641062
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.02.2016
***
Що зали́шилось мені від тебе на останок?
Я багата. В мене є казковий цей світанок.
В мене квітки,природа,дихання і святість.
В мене сонце є,свобода та за тебе радість.
В мене є чарі́вний світ для мене на долоні.
В мене казка є і квіти жовті та червоні.
В мене радість є і посміх із ційого дива.
В мене щастя є багато,сиплеться,як злива.
В мене є малі звірята та маленькі діти,
Поряд з ними усіма не можна не радіти.
В мене небо є і зорі,сонечко сміється.
Степи,лани є неозорі та малі озе́рця.
В мене є ліси та луки. Що тобі лишити?
Щоб прийшов туди весною та зумів спочити.
В мене є метелик гарний,соловей в садочку.
По́друга сміється щиро в золотім віночку.
Різні по́дружки у мене. Дуже їх багато.
Весна,літечко та осінь,та й зима-це свято.
В мене друзі є звірята та комашки у траві.
Дерева,кущики,-рослини,для мене всі вони живі.
В мене вітер,друг мій вірний,любимо гуляти.
Він мені нашепче в вухо,любить розказати...
Дощик,парубок ще юний,дружимо із ним також.
Та багацько є у мене по́друг благородних рож.
У мене є усе для щастя. І не криюсь-я щаслива.
В мене є по са́мі вінця різнобарвного там дива.
В мене є любов у серці,що палає вічно.
Вогник щастя,що палає у душі довічно.
В мене є кохання в серці. Я тебе кохаю.
В мене мрія є у серці. Мрії і тобі бажаю.
В мене є багато дива,а ти його не маєш.
Та душі моєї зовсім бездушністю не краєш.
Скажи одне лише,що краще то́бі залишити?
Залишу тобі цілунок,щоб ти міг спочити.
Подарую я кохання у своєму серці.
Залишу́ тобі зізнання в маленькому озе́рці.
Попрохаю вітерця,щоби міг шепнути,
Як кохаю я тебе,щоб ти міг все почути.
Попрохаю я у сонця ніжно доторкнутись,
Щоб від доторку проміння міг ти посміхнутись.
Попрохаю в соловейка заспівати пісню;
Подих літечка тепленький аж у осінь пізню.
Я зали́шу своє серце та святого Неба.
Подарую подих щастя-більшого не треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640917
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.02.2016
Так тягне,тягне світ за очі,
Тудись туди,куди,не знаю.
Немає там ні дня,ні ночі.
Туди,де святість,святість Раю.
Побігти хочеться так хутко,
Щоб вітер в вухах аж свистів,
Несли щоб ноги надто прудко-
Обігнать мільйон світів!
І бігти,бігти без зупинки
Та без втоми. Лиш вперед.
Бігти легше щоб пір'їнки,
Крізь тисячі страшних замет.
Бігти так,не зупинятись,
Вітер щоб аж обігнать.
Бігти й на бігу смітись.
Всю печаль щоб розігнать.
Бігти прудко світ за очі,
Не важливо це куди.
Немає там ні дня,ні ночі.
Вітер в вухах й тільки ти.
Швидше,швидше і сміятись.
Сміятись вітру,що свистить.
Бігти,бігти й сподіватись...
Не зупинятись ні на мить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640624
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 02.02.2016
Ну,що б, здавалося,життя?
Радіє,посмішки дарує,
По Всесвіті разом мандрує
З нами. Наше каяття
І щастя мить,-усе почує.
Всесвіт-безмір неозорий.
Завжди він був,завжди і буде.
Навіщо ж з нього прийшли люди
У смертний світ,хоч і просторий?
Помре людина-все забуде?
Багато таїн Всесвіт знає,
І ми їх теж раніше знали.
Поки не роди́лись,стали
На Землі людьми. Лунає...
Раніше з вами вуха мали.
А зараз що? Лунає голос.
Всесвіт з нами розмовляє,
А ми не чуємо. І крає
Душу Всесвіту,як полоз,
Наша глухота вбиває.
Навіщо взагалі роди́лись?
З безсмертя в смерть сюди прийшли.
Що принадного знайшли?
Чому на Землю ми з'явились?
Чому з безсмертя ми пішли?
Та,народившись,все забули,
Всесвіту усі знання.
Бреде́мо з вами навмання.
А чому ми всі заснули?
Живемо́...-одне спання.
А Всесвіт стукає до серця,
Шепоче:"Тут я,лиш відкрий!"
А чоловік? А він глухий.
Серце Всесвіту так б'ється,
А ми не чуємо,хоч вий!
Так чому ж ми забуваєм,
Народжуємось коли тут?
Бачимо цей крик та бруд,
Кращого не пам'ятаєм.
Але у серці є приют.
Звідки тільки він береться?
Звідки відчуття слабке?
Таке маленьке та крихке.
Але,буває,нам здається...
Наче в грудях щось легке...
Не пов'язане з Землею,
Невідомо як взялось,
Огорнуло,і здалось,
Що живемо́ ми тільки нею.
Мрією,нам каже щось.
Що нереального немає,
І смішно навіть взагалі,
Що ми усі,як кораблі.
Не знаємо,що повертає
Знову,знову до Землі.
Правила ми встановили
І лиш за ними живемо,
Лаємо та кричимо,
І з усієї з вами сили
Праведників корчимо.
А зі сторони лиш глянуть-
Недостойно та противо.
Чому,чому так неодмінно
Важних корчить? Переглянуть
Погляди. І так нетлінно
Здається гарним все святе!
Душа співає,туди рветься,
Живе лише за рухом серця.
Таке все чисте та просте!
Та чому ж людина б'ється?
Може,ми прийшли з Небес,
Щоб навчитись добре чути?
Щоб піднятись та відчути
Країну мрій,живих чудес?
Душею щоб підня́лись люди?
Адже скоро помремо́.
Так навіщо смертним жити?
Дано життя нам,щоб відкрити
Душу,серце. Живемо́,
Щоб в безсмерті нам радіти.
Чути душу,відчувати,
Душею прагнути,іти.
У серці сили віднайти.
Ніколи нам не залишати
Мрію. Вірити,дійти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640538
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.02.2016
Божественні у неї очі,
Бачу їх у снах щоночі.
Про неї мрію на яву,
Думками з нею я живу.
Але,що робиться зі мною,
Коли поруч із собою
Її я бачу?-Серце б'ється...
Зараз вискочить,здається...
Я збирався їй сказати,
Але можу лиш мовчати.
Мій язик не повернеться
Таємницю свого серця
Їй відкрити. Я чомусь
Відкритись повністю боюсь.
Чому боюсь? І сам не знаю.
Але сильно я страждаю.
Я боюсь-не зрозуміє...
А,може,теж про мене мріє?
Її я знаю все життя-
Таке у мене відчуття.
Її побачив-раптом сталось...
Щось в мені як надірвалось...
В душу очі проникають,
До глибини її проймають...
Ти абсолютно все прощаєш..!
Що до мене почуваєш?
У сні відповідь я бачу...
Мене ти любиш,а я плачу...
Ми плачемо разом з тобою...
Тебе веду я за собою
У нове́ для нас життя.
Це веде нас почуття.
Тяжко йти чере́з пустелі,
Ліси,нетрі,круті скелі...
Але нас оберігають,
Нам іти допомагають.
Крильми нас ніжно обіймають,
Нас янголи оберігають.
Нам з тобою все під силу!
Небо нам дає цю силу.
Її я бачу на яву-
Лише для неї я живу.
Мені її не вистачає..!
Моє серце помирає...
Її очі... Що робити?
Не можу я без неї жити!
Що вийде з цього?-я не знаю...
Без тями я її кохаю...
Душа її одну кохає.
Без неї сохне,помирає.
Все. Більш не можу! Признаюсь...
До неї ніжно доторкнусь...
Пробігла іскра поміж нами-
З'єднались з нею ми руками.
Злилися душі назавжди.
Кохання-Небо,я і ти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640270
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.02.2016
Тихенько дощик накрапає:
Крап-крап-крапельки кидає
На тюльпани та бузок,
На ґрунт,травичку та пісок.
Крапне крапелька тихенька
Прозора,чиста та маленька
На листячко ще молоденьке
Ніжно-ніжно зелененьке.
Крапля листячко вмиває,
Під крапельками оживає
Все живе. Росте,радіє,
Життя буяє,зеленіє.
Крап-крап-крапле на травичку,
Крап-крап-крапле у водичку,
Крап-крап-крапає повсюди,
Крап...-весні радіють всюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640262
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.02.2016
Листочок жовтий,ось зелений,
Червоний плавно так планує.
Холодний вже,такий студений,
Осінь кольором чарує.
Відмирають вже листочки,
Тихо падають,летять.
Повдягались у сорочки
Кольорові,щоби спать
Було всім затишно,м'якенько.
Останній подих нам дарують.
Хоч холодно,але легенько
Осінь вітерцем чарують.
Жовтий килим під ногами
Шарудить. І ми збираєм
Листочки гарні разом з вами,
Присідаєм,присідаєм.
А як гарно розігнатись
Й прямо в купу листя впасти!
Дружно лежачи,сміятись,
У друга листям всім попасти.
Листям прілим пахне всюди.
Кольоровий килим. Ліс
Скидає зараз всі облуди,
Гарячий жовтий в нього ніс.
Казка для людей остання.
Відбувають теплі дні.
Зима вступає уже рання.
Сумно так чогось мені...
Вмирає листя тихо-тихо.
А який яскравий колір!
А,може,стукає як лихо,
Коли вже падає за комір,
Життя стає також яскраве,
Як це листя кольорове?
Таке ж барвисте,золотаве,
Куди не глянь-таке чудове!
Й не відчуває життя лиха,
Хоч доживає вже свого.
Руйнується у хати стріха,
Хати у життя всього.
Листочки падають,кружляють.
Ніхто й не думає про них:
Вони вмирають-облітають,
Життя в них промінь вже застиг.
А всі радіють барвам смерті
Та й думають:для них малює
Осінь листя на мольберті-
Навкруги усіх дивує.
Так ось,ма́буть,і життя-
Перед тим,як облетіти,
Чарує барвами буття
І залишає голі віти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640097
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.01.2016
Візьми до рук маленьку квіточку житя,
Барвисту квіточку-дарунок долі.
Й прямуй із нею разом в майбуття.
Крокуй не поспішаючи,іди поволі.
Поволі крок-і роздивляйся навкруги:
Що і як,радій маленькій комашині.
Такі безмежні і далекі береги!-
Проходиш і радієш день по днині.
Маленька квіточка життя завжди з тобою.
Її тримаєш міцно й ніжно у руках.
Здається квіточка такою чарівною..!
Проводиш пальчиком своїм по пелюстках,
Й пелюсточки всіхаються до тебе
І шепочуть,тобі лиш тільки чутно.
Небесна квіточка-святий дарунок Неба...
Якщо в житті буває надто скрутно,
Квіточку згадай і пригорни до серця.
Допоможе за́вжди добра чарівниця.
Хай щастя із душі назавжди ллється!
А доля буде,як чарівна лебедиця!
Квіточка життя маленька,але сильна.
Багато знає і всміхається добром.
Квіточка життя-маленька та всесильна.
Ніколи,чуєш,не пове́рнеться ребром!
Усміх квіточки завжди чарівний.
Тяжко жити-візьми та посміхнись.
Тримаєш долю-зараз богорівний!
До мрії з вірою й любов'ю пригорнись.
Ти можеш все! Тобі усе під силу!
Квіточка веде чере́з життя.
Вітром надихни,кохання дай вітрилу-
Пливи сміливо у чарівне майбуття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2016
***
Проходить день,відгомоніли люди,
Заходить сонце,останній шле привіт.
Такого дня ніколи вже не буде,
Хоч сонце встане ще мільйони літ.
Закінчується день,як все навколо
Має свій кінець,останній час.
А чи це прикро? А,може,це чудово?
Останній промінь сонця ще не згас.
Лягає сонце спати,щоб спочити,
Щоб завтра відродитись і почать
День новий і знову шле привіти,
Щоб за ніч відродившись,починать.
І люди з сонцем спати всі лягають,
І знову день,і знову всі встають.
Та тільки дрогоцінний час вбивають.
Не цінять кожну мить,чудову путь.
Щоб секунду кожну було б жити,
Наче дихати нам більше не дадуть;
Щоб кожній миті на Землі радіти,
Щоб менший порух серця не забуть.
Краси життя вони не помічають.
Спішать кудись... А чи потрібно це?
Спинитись просто,заварити чаю,
Посміхнутись ніжно сонцю у лице.
Погомоніти з вітром,попестити рослинку,
Поміхнутись щиро,просто,що живеш.
В собі відчути ту малесеньку дитинку,
З якою мрієш,любиш,віриш,вірно ждеш.
З якою цілий світ-одна чудова казка,
Де живеш,радієш щиро кожну мить.
Де зовсім не потрібна якась маска.
Лиш посміхатись щиро,серцем жить.
Набрався вражень цілий день-як гарно!
Тепер спочити-завтра в нову путь.
Цей день,прожитий мною,-він не марно,
За все життя його ніколи не забуть!
Проходить день,відгомоніли люди,
Заходить сонце,останній шле привіт.
Такого дня ніколи вже не буде,
Хоч сонце встане ще мільйони літ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639951
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2016