| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Мені болить за Україну,
За наш народ, осліплений й стражденний,
Мені болить за матінку-калину,
Яку не вберегли у день той темний.
У той страшний, червоно-чорний день,
Де кров і дим переплелись, немовби у проклятті,
Неначе зупинився час й не чути вже птахів пісень,
Все потонуло в полум’ї, в багатті.
Та як же це могло відбутись з нами?
Очі все бачили, а серце відмовлялось,
За що були покарані убитими синами,
Мені болить, але, нажаль, це сталось.
За що тонули всі ми у брехні,
Якою був схід-захід оповитий,
Мені болить і не лише мені,
Як вічний спомин на майдані лежать квіти.
А ще там сотні є очей,
Очей без віри і надії,
Життя своє не вберегли,
Згубили роки молодії.
Їм би ще жить, творить, любить
Та не судилось вже нікому,
Лиш серце матері болить,
Бо син не вернеться додому.
А як же ті, що всім хотіли тут заволодіти?
Пропали, щезли й слід десь їх поник,
Вам ваші руки в крові не відмити,
Ще ні один Суд Божий не уник.
А ти, Донбасе, чом піддався «краснословам»?
Себе у жертву сам ти припідніс,
Ти ж зрадив нашу українську мову,
«Сталіцу ж русскую» до серця ти притис.
Пройдуть роки, багато хто прозріє,
Та не загоїть рани навіть час,
Слава Героям ніколи не змарніє,
І завжди буде в пам’яті у нас.
Країно-ненько, люба, Україно,
Живи, рости, квітуй, і Бог тебе храни,
Лиш ти одна в серцях у нас, одна єдина,
Гордись, що в тебе є такі сини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641011
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.02.2016