| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Люди йдуть, а я по сторонам обертаюсь
Що я роблю тут – не знаю
Поки я стою – мене обганяють
А я стою, стою й не знаю
Всі вже знають, а я – ні
Я завжди шукаю, інколи кричу:
Коли весна буде в мені ?
Коли я все ось це пройду?
Колись знайду і скажу:
"Тепер весна, як квіти, запашна
Потягла мене до раю
Така прекрасна... така вона"
А я не знаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650562
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.03.2016
[i]Це невеличке оповідання присвячується усім, кому коли-небудь доводилось користуватись нашими українськими, хоча більшість з них були виготовлені ще перед "перебудовою" Горбачова, рейсовими автобусами. Попереджую, що тут присутня нецензурна лексика. Прошу вибачення, але для того, щоб описати це, усіх поганих слів, які ви знаєте, виявиться замало.[/i]
Друга година дня. Автовокзал Рогатин.
Надворі — пекло. Я, Марта, моя супутниця, і він, наш сьогоднішній друг і найзаклятіший ворог, він — автобус. Ми їхали до Львова. Це всього-на-всього 70 кілометрів. В принципі, це зовсім недалеко.
Зайшовши в автобус, я зрозумів, що надворі не таке вже й пекло. А якби Данте бачив наші автобуси, то б створив ще одне коло пекла для найважчих злочинів, адже важчого покарання для людини придумати неможливо. Спочатку я привітався з вчителькою історії з школи, де я мав щастя вчитись. Після того, нам довелось протиснутися крізь китайську стіну, складену з жіночок, які б переважили будь-якого боксера з суперважкої категорії. Ось ми дістались землі обитованої — наших місць.
Центр нашого Рогатина — наступна зупинка автобуса. Тут китайська стіна, слава Богу, перестала існувати. Натомість зайшов дядько з мішком, в якому щось рухалось. І коли я почув це "хрю", коли я відчув цей запах, то зрозумів, що там були маленькі екземпляри складових частин вищезгаданої китайської стіни."Блять, як мені це вже набридло" — подумав я. Але все лише починалось.
Водій зробив йому зауваження, але потім дядько з ним домовився, та іншого виходу в нас не було, як насолоджуватись цим похрюкуванням в такт гупання нашого транспортного засобу в ями, і це все поєднувалося зі свистом хрестовини автобуса, яка брала "мецофорте" кожного разу, коли пан водій тиснув тормоз.
Я вирішив відчинити вікно або люк, аби зробити хоча б якусь циркуляцію повітря, але жіночкам дуже "кигнуло", коли я відкрив люк. А вікно було в аварійному стані, тому я не ризикнув його торкатись.
Ми проїхали приблизно 15 кілометрів, покинули Рогатинський район. І наш оркестр втратив свою головну складову: дядько зі поросятками вийшов з автобуса. Тепер стало трохи менше смердіти гімном, відверто кажучи.
Я помітив, що дядько, який сидів праворуч через прохід і пив смердюче "1715", (запах цього пива доносився й до нас) дивиться на нас без перестанку. Не знаю чому, не знаю навіщо, та й він незабаром вийшов.
Тут нас чекав ще один сюрприз: позаду нас сіла пані з славнозвісною клітчастою сумкою "прощай молодость". Нічого особливого, але як страшенно, блять, звідти смерділо квашеними огірками — просто піздєц, друзі. Таке відчуття, ніби вони квасились ще з позаминулої Пасхи.
Сиджу і дивлюсь уперед просто не думаючи. Думати вже немає сил. Ти просто сидиш у цьому гімні, і сидиш, і сидиш далі. Десь за Бібркою вже стало все одно. Після п'ятдесяти хвилин пекла стає по*уй.
З'являється таке відчуття, ніби народився в цьому лайні та прожив тут не один рік. Ти вчишся думати ні про що або не думати взагалі. Цей момент невагомості після запаху переквашених огірків, свинячого гімна, дешевого пива і поту сорока людей (сидячих місць, до речі, двадцять, отож, уявіть собі) доводить до якоїсь незрозумілої ху*ні.
Усе. Я в місті Лева. Півтори години, і я вижив. Тепер я піду в рай, кажучи точніше — у душ. Ось так звичайна людина легко мігрує від пекла до раю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649832
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2016
Сумно мені
Відчуття, ніби щось погане в душі
Сумно тобі
Хочеться, щоб було краще у світі
Важко тобі
Здається, фальшиві тут клавіші
Важко мені
Сподіваєшся, легші стануть тягарі
Боляче мені
Здається, ти чекаєш у кімнаті
Боляче тобі
Розуміючи, що лиш морок у хаті
Страшно мені
Усвідомлюючи, що ми самі
Страшно тобі
Що я сам тепер – дві особистості
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649499
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.03.2016
Я не люблю коли шапки не знімають
Обожнюю, коли люди, як діти, щирі
Не подобаються ті, що нічого взагалі не знають
А також ненавиджу моментів, де люди – свині
О ні – я перепрошую: люди гірші, ніж тварини
неправильно рівняти їх до правильних істот
У них людського – ні краплини
і хочуть досягати якихось там висот
Люблю я сильно, коли емоції на волі
У той момент літають, неначе птахи, прекрасні слова
Мені не до вподоби, коли вірять в Бога
Лиш тоді, коли власних сил нема
Узагалі, люди – істоти унікальні, навіть дуже
Вони ж лише єдині, що в Бога вірять!
Водночас, як безбожно поводяться, друже
Найжорсткіші зі створінь, що Землю ділять
Терпіти я не можу, коли говорять двічі
Гарно виглядає, як людям одяг личить
Не люблю, як брешуть просто у вічі
А ще мило, як люди друзів кличуть
Ще я не терплю, як стріляють ззаду
Також ненавиджу, коли й впритул
Висоцький точно був і є геніальним
Хоч він помер, як і сотні милих душ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649238
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.03.2016
Я не художник, але хочу створити твій портрет
Ти така прекрасна, а я простий поет
Я хочу тебе, розкішну, описати
Але не можу відповідних слів підібрати
Ти моє море, ти ввесь світ
А ще, ти — сила, що руйнує, будь-який поріг
Все, що хочу, себе дарувати тобі
Безпервно купаючись у тобі, моєму морі
А ти така, витончена й ніжна
Затримаючи дихання, пливу до твого дна
А з часом дізнаюсь я:
Дна, як і кінця, нема
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2016
а є ще хвилі: різні й милі
є такі, що в приємному милі
інші сильні і страшні, як диявольські крила
або ж такі, що ломлять криги милі
хвилі знищують й вбивають,
сотні душ там помирають
деякі ще гірше: у невідомості літають
ні в житті, ні в смерті перебувають
хвилі долати, це не пісню співати
це, коли, здається, хочеться усе кидати
але знаєш точно: не можна залишати
треба плисти тільки вперед, назад це — смертний вирок підписати
одне лиш треба пам’ятати,
що хвилі існували й до, і після тебе будуть існувати
а що ти зможеш показати?
чи ти герой, щоб усе це пройти й подолати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644141
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2016
Ти - щось невблаганне
Такого я ніколи не знайду
І шукати, надіюсь, не стану
Ти - щось прекрасне
Ти - моє, як ніщо інше
А я буду твоїм, доки скажеш
І зроблю все, що ти накажеш
Ти - моє, сподіваюсь, вічне
Ти - таке, таке розкішне
А я простий, я ж тільки пишу
Для тебе, для тебе й дишу
А ти, гадаю, безкінечне
Час добіжить, доля крапку поставить
А я не зупинюсь — я кохаю
Знову й знову, я не залишаю
І нехай навіть цілий світ мене голосно вдарить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2016
Ти – моя.
О ні, чекай ти ж вже не та
Яка колись була
Але признаюсь, й до сьогодні ти – розкішна
Ми ж були разом й не просто існували
Якось так натхненно в цьому світі перебували
Раз за разом, знову й знову один в одного ми голодно поринали
Ми якось так неординарно й сильно кохали
Та це було давно, коли ми ще майбутнього не розуміли
А як же ми розчарувались, коли все ось це зустріли
Шрами й біль, буття й життя – колючі стріли
Та то був час коли кохали, хай навіть цілий світ у нас не вірив
І це ще не кінець, сигарета ще горить, душа ще кричить
І кричатиме ще довго, поки ніхто не задавить
А бачитимемось ми ніколи – кінець настане
Спогади, це так прекрасно, а ти просиш перестати
А чорт з тобою – я буду пам'ятати
Буду навіть тоді, коли будуть мене вбивати
Тебе у моїх мріях – ніхто ніколи не зможе забрати
А я буду на ті сни завжди чекати
І так ітимуть дні й роки – почнемо доживати
Колись час почне кінця шукати
Але завжди будемо те пам'ятати
Що щастя тільки мить можна відчувати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2016
Я не діяч, недолюдина
Не драматург, навіть не хтось
Знаєш, я був колись дитина
Тоді, може, ще любив когось
Вас ненавиджу, жахливі люди
Так не хочу, не хочу бачити я вас
Депресія й розпач – ось мої друзі
А ви – ніщо, йдіть туди, ваш час
Я сам, бо світу – не існує
Це лиш емоції й бридкі слова
Люди – це маса, яка усе руйнує,
а я такий, мене нема
Згиньте люди, бо я не можу
зникнути самому, хоч я б охоче
як Кафка, взяв б мотузку
І тоді б життя почалось нове
Ось так. Тоді втечу
Знайду весло і човен
Настане час і я не буду
Сидіти тут, злості повен
Знайду щось інше, ніж життя
Обіймусь з красою
А ви, бридота, далі йдіть без пуття!
Сподіваюсь, помрете скоро, обійме вас морок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643144
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.02.2016
Відчуваю, що скоро вже кінець
Ти не моєю будеш, ні
Здається, деякою мірою, помреш
А я буду вві сні
Можливо, казка завершиться
Ти будеш плакати
Ймовірно, нам уже не вернеться
А я почну вставати
Напевно, кінець буде без щастя
Як «Ромео і Джульєтта», «Король Лір»
Ми будемо існувати
Як ті птахи, що розлетілись по різні боки гір
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2016
Корабель уже відпливав
Тим часом, я не встигав
Вслід йому сто раз кричав
«Не йди, будь ласка, ще раз причаль!»
А там виглядав лиш капітан
І слова мені казав:
«Слухай, хлопче, через рік - карнавал
Пропустив. Всім все одно, що ти не знав»
А я від розпачу одразу впав
Ніхто руки не подавав
Лиш кожен це вдавав
А я болюче так кричав:
«Не відпливай, чекай
Не йди, час ще ж не пропав
Та стій, я ж недарма так працював
Повернись, усе за це віддам!»
А капітан сміявся
Мовляв, хлопче, ти не здавайся
Знай одне, коли вмираєш – підіймайся
А як плачеш, то йди далі й витирайся
Нічого я не зроблю
Я дам у бочці меду ложку дьогтю
Я не той, хто скаже «допоможу»
Лише у цьому світі кінець знаходжу
Я завжди ходжу, хтось встигає — хтось ні
Когось відроджу, комусь скажу: ти вже на тому світі
Усе мені підвладне, усе я можу
Я — Час, я все забрати хочу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642965
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2016