| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Я кожен рейс в повітря проводжаю,
Коли від мене ти летиш у височінь,
Коли повернешся ніколи я не знаю.
Чекатиму від тебе сновидінь.
Я стану вітром, щоб до тебе доторкнутись…
Молитимусь щоночі до рання.
Благатиму у сонця повернутись
Додому, де чекати буду я!
Я змушу зорі яскравіше засвітити,
Щоб не зумів ти заблукати уночі.
В саду я буду квітоньки ростити,
Щоб радували очі навесні.
Чекаю… Рік чи два не пам’ятаю…
Переплелося все у голові.
Тебе нема. Я у вогні палаю.
Всі жили кам’яніють у мені.
Я божеволію від страху не почути,
Як заскриплять ворота у дворі,
Як упаду в твої міцні обійми,
І розчинюсь як цукор у воді.
Бентежний вітер по шибкам гуркоче.
Дощем залитий ганок і поріг.
Тебе нема. А темрява шепоче:
Забудь… Розбився він торік…
Прокинулася рано…до схід сонця.
Згадала сон…приснилося ж мені…
Що ніби смерть твоя постукала в віконце,
І погасила свічку на столі.
…Залаяли собаки на подвір’ї,
Застигла кров і покотилася сльоза.
Невже мій милий не забув дороги!?!
Невже до нас прийшла весна!?!
Та я побачила не те, чого хотіла.
Не той стояв, кого чекала я.
То листоноша… різко поблідніла…
В руках тримав біленького листа…
…Я кожен рейс в повітря проводжаю,
Коли від мене ти летиш у височінь,
Та я ж не знала, що то був останній
Я полетіла б за тобой на край землі…
Все тіло холодом проймає.
Я проклинаю дні, які без тебе прожила
Я зрозуміла - тебе уже немає..
Якби могла – за тебе б душу віддала…
Не біль, не сум і не страждання…
Не стане дном в душі моїй.
Втрачаю віру й сподівання.
Тебе не повернуть пісні сумні.
Я стала вітром, і до тебе доторкнулась…
Я зірка в небі, більше не живу…
Я обіцяю - стану птахом сизокрилим…
І серед вічності тебе я віднайду…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2016
Незримі коливання і подихи сумні…
Душі – що впала на коліна серед ночі.
Шукає в темряві жевріючі вогні,
А серце прокидатися не хоче.
І так щодня, щоранку і щоночі -
Блукає поміж стомлених вітрин.
Ховає від людей самотні очі…
Він - галерея знищених картин.
У ньому все – і біль і крихта щастя.
Він не один – з ним цілий «ореол»…
Не він вдягнув кайдани на зап’ястя…
Не він один страхи не поборов….
Що скаже йому вітер на прощання?..
Чи змиють сльози-ріки всі гріхи?..
Про що загомонять в полі тополі?..
Якщо все сонце спалить навкруги.
Можливо міцний сон і теплі ночі
Зігріють душу, розірвуть цепи.
Що прикували до землі самотні очі,
Розбили всі дороги до мети…
Не ти, не я і не сумні завіси,
І вже не кров, що з рани потече -
Не зможе розігнати сон цієї ночі…
А серце плаче й прокидатися не хоче…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635494
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.01.2016
Как не могу уснуть,
Когда приходит ночь.
И сердце разрывается на части.
И сон во сне не сможет мне помочь -
Я просто кану в темноте ненастья…
Так от чего душа поешь?
Безмолвным голосом, вздыхая?..
Потом навзрыд как заорешь…
Костер затушишь морем слез…
И упадешь на землю как листок – стихая…
Шумит опавшая листва…
Не за окном – в душе моей…
Заледеневшие глаза …
В них не печаль иль грусть – тоска,
Нет…в них поселилась пустота…
Хочу всю правду рассказать…
Чего боюсь, что раздирает душу мне…
И почему я не могу уснуть.
Когда приходит ночь во сне -
Я больше в этом мире не живу…
Несносна мне моя вина,
За то, что радость глаз
семьи не сберегла…
За то, что не раздастся в доме смех…
Семьи, что была крепче чем орех…
И мамин сладкий голос не позовет нас всех за стол…
И папы руки крепко не обнимут…
Когда нужны слова, улыбки – родной зов…
В ответ застынет кровь – и вдохи жизни навсегда покинут…
Вот так я провожаю свет дневной…
Забытых истин и чужих молений
Когда приходит темнота в мой дом…
Стихает ритм моих стихотворений
Самой мне не понятен этот мир…
Когда ты счастлив – ты становишься слепцом немым…
Когда же боль и страх стучат в твое окно не в прочь
Ты как и я бежишь от наступившей темноты…
Ты как и я не спишь – когда приходит ночь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633665
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 05.01.2016