| Сторінки (3/268): | « | 1 2 3 | » |
Згадалося... Школа. Травень.
Ось-ось розпочнеться літо.
В нас замість буднів навчальних
Збирання кульбаб розквітлих.
Чхали на плани учбові
І підсумкові контрольні:
„Без квітів газон чудовий –
Начальство буде довольне”.
Учні, хлоп’ята й дівчатка,
Маленькі сонця зривали,
Наче табун слоненяток,
Безжально траву топтали.
І квіти ті золотаві
Ставали купкою бруду,
А діти довго стирали
Ті плями від самосуду.
Чим завинили – не знаю.
Може стремлінням до волі?
Так комуністи в Китаї
Пташок вибивали в полі.
Та диво: за тиждень-другий
Газон в золотих кульбабах.
Забули про глум й наругу –
І дощику, й сонцю раді.
...Коли бур’яном нас кличуть,
Бандерівським диким зіллям,
Кульбабки згадую вічні,
Дух їх незламний і вільний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828675
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2019
У королевы выходной.
Ей сложно жить. Она устала.
Ей хочется побыть собой,
А не богиней среди зала.
Давно наскучили пажи:
То робость, то щенков повадки,
Их детской страсти миражи
И взгляд до приторности сладкий.
И утомила речь вельмож:
Всех, кто столпились возле трона.
Что нужно им не разберёшь
Она сама? Её корона?
Полно врагов, а где же друг?
И стать бы женщиной несмелой,
Любимой быть, как все вокруг,
Хоть день прожить не королевой!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827652
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.03.2019
Камуфльований янгол вітає бентежний світанок.
День новий прокидається, гасить на небі зірки,
Зачерпнувши туман у полив’яний щерблений дзбанок,
Доливає у каву ці білі ранкові вершки.
Янгол тут не з учора і звик до липневої спеки,
Тільки б сонце не тьмарили чорні ядучі дими!
Тільки б десь не стискалось від болю матусі серденько,
І залишились люди хоча б ще на хвильку людьми…
Він навчився не бачити тріщин в розбитім люстерці,
І прогнози не слухати зляканих боєм зозуль.
Камуфльований янгол скидає запилені берці.
Ще доба без смертей, без поранень. 4.5.0.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2019
Кораблегин, кораблегибель… Слова незвично-недоладно Лягають на папір. Не ладна
Писати вишукано-складно. У олівці зламався грифель…
Напевне, вища справедливість: Однім замріяні троянди, Вино під звуки сарабанди
І ніч із запахом лаванди. А іншім безпросвітна сірість.
В чиїсь вітрила гонорово Вітрам попутним завжди дути.
Їх обминають біль, і скрути…
Чиїмось кораблям тонути.
Кораблегин… Негарне слово…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2019
Все начебто добре у місті акторів:
Колеги - є теми завжди для розмов,
Чудово жінки імітують покору,
Найкраще ж усі імітують любов.
Змінила війна декорації раю,
Хоч тут із картону і битви, і рай,
Вона переконливо пише:"Чекаю!"
У відповідь їй майже щире "чекай!"
Кохаю,шаную - слова променисті,
"Я вірною буду!" "Й я вірним завжди!"
Для когось це, може, омріяне місто,
У мене квиток. Та не їду туди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827374
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2019
Відпускати людей навчись -
Всі, хто вирішив - хай іде.
Це не значить дружби зректись -
Друзів інша зірка веде.
Хто коханим раніше був,
Хто залишився й досі ним.
Хто любив, та про це забув,
Зовсім став відтоді чужим.
Не кажи, що людина лиха -
Це для вас закінчився бал.
Просто доля у вас така
В цьому світі кривих дзеркал.
Відпусти, хай іде у даль,
Хоч стискає туга сильніш,
Хай відпустить тебе печаль, -
Відпускати людей навчись ...
Оригінал:
Научись отпускать людей, –
Кто решил от тебя уйти,
Кто был в списке твоих друзей,
Кто тебе помогал в пути.
Кто любимым когда-то был,
Или даже остался им.
Кто так страстно тебя любил,
А теперь стал совсем чужим.
И, не значит, что он плохой,
Значит, просто закончен бал.
Просто так решено судьбой
В этой жизни кривых зеркал.
Отпусти, пусть уходит вдаль,
Даже если тоска сильней.
Пусть отпустит тебя печаль, –
Научись отпускать людей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2019
Слякоть. Март. У киоска газетного
Свой мобильник девчушка терзала.
Разговора я стала свидетелем:
Окружающих не замечала.
"Я болела. Простуда обычная:
Горло, кашель. Тебе позвонила.
Нет пропущенных? Связь ведь отличная!
Ты не врёшь! Видно я начудила.
Лёшка? Да, приходил. Не звала его.
Да, в аптеку сходил. Ну так что же?
Раз пятнадцать ему объясняла я,
Что его не люблю - он все тот же.
Голос хриплый? Но я здоровая!
Лишь немножечко температура!
Занят? Можно зайду в полвосьмого я?
...Не хочу заразить. Да, я дура."
От болезни совсем исхудавшая,
Из кожзама промокли сапожки
Надоевшей игрушкою ставшая,
Не нужна никому, кроме Лёшки.
И сгорала тонюсенькой свечечкой,
Зябко кутаясь в старую шубку.
Так хотела сказать я ей: "Девочка!
Видишь кнопку "Отбой"? Вешай трубку!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826593
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.02.2019
Замок на дверях? Не лізьте в вікна.
І не плазуйте ні перед ким.
Біль від образ, хутко радість зникла?
Що ж, буде досвід, потрібний всім.
Немає входу? Шукайте вихід.
Стояти нащо на місці вам?
Живіть, зробивши свій умовивід,
Відкиньте помсту всім ворогам.
Замок на дверях? Ну що ж буває...
Всіх відкидали в житті хоч раз...
І тільки Бог нас не забуває,
Не залишає, рятує нас.
Немає входу? Замок на дверях?
Надія плаче від прикрих ран?!
Вони відчинять, доріжки встелять.
Та чи потрібно це буде ВАМ?
Оригінал:
Закрыли двери? Не лезьте в окна.
Не унижайтесь ни перед кем.
Сейчас обидно и очень больно?
Так это опыт. Он нужен всем.
Нет больше входа? Ищите выход.
Зачем топтаться на месте вам?
Живите дальше, а, сделав вывод,
Не мстите недругам и врагам.
Закрыли двери? Бывает, что же…
Когда-то кто-то нас всех отверг.
Бог не оставит, спасет, поможет.
Вдвойне воздаст вам. И даже сверх.
Нет больше входа? Замок, и прочный?
Надежда снова трещит по швам?!
Они откроют. Однажды. Точно.
Но будет нужно ли это ВАМ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2019
Хай потім проклинатиму
Обличчя таїну -
Любов, як вибух атому -
Спасіння не знайду.
Немає ні товариша,
Ні брата, ні рідні,
Щоб витягти з пожарища,
Допомогти мені.
В рятунок віру втратив я
І марю наяву,
Як на вулкана кратері,
Я при тобі живу.
Коли ж мана розвіється,
Себе від чар звільню,
Я на людських судилиськах
Про тебе так скажу:
Навіщо знать гріхи її?
Не добра і не зла,
Не жінкою - стихією
Повз нас вона пройшла.
Почувши грізні кроки ці,
Пішов грозу стрічать,
Не став, як ви, у паніці
Під дах себе ховать.
Оригінал
Пусть прокляну впоследствии
Твои черты лица,
Любовь к тебе - как бедствие,
И нет ему конца.
Нет друга, нет товарища,
Чтоб среди бела дня
Из этого пожарища
Мог вытащить меня.
Отчаявшись в спасении
И бредя наяву,
Как при землетрясении,
Я при тебе живу.
Когда ж от наваждения
Себя освобожу,
В ответ на осуждения
Я про тебя скажу:
Зачем считать грехи ее?
Ведь, не добра, не зла,
Не женщиной - стихиею
Вблизи она прошла.
И, грозный шаг заслыша, я
Пошел грозу встречать,
Не став, как вы, под крышею
Ее пережидать
1942
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826144
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2019
Не спиться, знову дивишся у ніч
І вкотре переконуєш сама.
Говориш: - Гарного у ньому нич! -
Відповідає серце: - Ну й дарма!
А клятий сон до тебе все не йде,
Все думаєш, де істина, брехня ...
- Не надто він розумний, - а на те
Відповідає серце: - Ну й дарма!
Від переляку кидає у дріж,
Руйнується все, падає сторчма.
- Ой, серце, пропадеш ти ні за гріш! -
Відповідає серце: - Ну й дарма!
Оригінал:
Опять лежишь в ночи, глаза открыв,
И старый спор сама с собой ведешь.
Ты говоришь: — Не так уж он красив! —
А сердце отвечает: — Ну и что ж!
Все не идет к тебе проклятый сон,
Все думаешь, где истина, где ложь…
Ты говоришь: — Не так уж он умен! —
А сердце отвечает: — Ну и что ж!
Тогда в тебе рождается испуг,
Все падает, все рушится вокруг.
И говоришь ты сердцу: — Пропадешь!-
А сердце отвечает: — Ну и что ж!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826136
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2019
Ви посварились? Супишся і досі?
Твій вибір! Та порада є така:
Коли роздратування не вляглося,
Ти уяви, людини вже нема...
Нема, раптово зникла. Вже ніколи
Не зможе дихать, чути, відчувать…
І більше не почує ані слова,
З тих слів, що так хотілося сказать.
І буде все одно чия провина,
Дрібною стане суперечка враз!
«Пробач» сказати б вчасно, та на вітер,
В нікуди ти шепочеш сотні раз…
Навчитися б нам треба просто жити.
Усе з нуля не починати знов.
І поспішай прощати і любити -
Багато й мало часу на любов!
Ви посварились? Супишся і досі?
Твій вибір! Та порада є така:
Коли роздратування не вляглося
Ти уяви, людини вже нема...
Оригінал:
Поссорились? И дуешься ещё?
Твой выбор! Только мой тебе совет:
Когда ты на кого-то держишь зло,
Представь, что человека больше нет…
Что он исчез. Не будет никогда
Как прежде видеть, чувствовать, дышать…
Он больше не услышит те слова,
Которые ты так хотел сказать.
И будет всё равно, кто виноват:
Ничтожной станет ссора в этот час!
«Прости» на ветер сотни раз подряд…
Ну, что же ты? Не лучше ли сейчас?
Нам нужно научиться просто жить.
Жить без желания всё вновь начать сначала.
А, знаешь, чтобы искренне любить
Так много времени и так ничтожно мало!
Обиду держишь? Дуешься ещё?
Твой выбор! Только мой тебе совет:
Когда ты на любимых держишь зло,
Представь, что их на свете больше нет…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825171
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2019
- я пишу несвідомо, за звичку маю.
не зізнаєшся в тому, що ти читаєш.
я твоє ім'я у лапки вбираю
(знав би, мій хороший, кого втрачаєш...)
недурна, красива і вперта в міру.
не прирік Господь... обігрів, як бачиш.
приміряла завжди на себе віру,
та не монастирська, напевне, вдача...
щось робитиму: був би лиш час на вірші.
на пісні, та на музику. на малюнки!
я дивачка, мабуть, не те що інші:
мемуари. Черчіль, старенька сумка...
____________________
– в мене ж за душею ні цента, віриш?
з серцем дуже погано – вважай, каліка.
та коли ти мене обіймаєш, грієш...
я стаю... людиною — чо-ло-ві-ком!
рядовим / поручиком / капітаном...
раз на раз не приходиться, та й не треба…
розумію, втомлена — мов парканом —
відділяють клопоти, застять небо...
визнаю: теж боляче, та якою
не була б хорошою / як не гріла б
мука душу виїла звіриною,
я попутник твій тимчасовий, мила...
ти пиши, бо я дійсно усе читаю,
та слова не знаходжу, щоб відповісти...
чесно, й досі я ще не знаю,
як не втратила світло в собі це чисте…
сподіваюсь, що скоро його не стане
(у Земфіри змоклий сірник згадаю...)
ти — мов птах. і тебе зачекалася зграя...
я кохав тебе і...
повсякчас
кохаю.
Оригінал:
-- я пишу неосознанно, по привычке… никогда не признаешься, что читаешь.
твоё имя привыкло носить кавычки. если б знал, хороший, кого теряешь …
не глупа, красива, упряма в меру. не обрёк Господь… обогрел, как видишь.
я всегда на себя примеряла веру, но пошла на ин. фак: зарубежка, идиш…
что угодно, вот только бы было время, на стихи и на музыку, на рисунки.
я от многих отлична… такая тема, у меня томик Черчилля в мятой сумке…
-- у меня за душою ни цента, веришь? да и с сердцем негоже — почти калека.
но когда ты меня обнимаешь, греешь… всё нутро превращается в человека.
в рядового, поручика, капитана… час на час не приходится, и не нужно.
я почти понимаю, как ты устала, но ответ очевиден: семья не дружба…
не посмею лукавить, мне тоже больно, но какою бы славною не была ты мы довольно намучились, и сегодня, я всего лишь на всего провожатый…
ты пиши, я действительно все читаю, только слов не находится для ответа.
если честно, то я до сих пор не знаю, как в тебе умещается столько света…
я надеюсь, что скоро его не станет, у Земфиры однажды промокли спички…
ты же птица. пора возвращаться в стаю…
я любил тебя очень.
люблю.
[кавычки]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825169
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2019
Куди подіти це прости?
Куди подіти це прости?
У рамку вставить, як картину,
Вдягти під сукню із сатину?
Чи з нього будувать мости?
Куди подіти це прости?
Налити в ванну замість піни?
Заклеїти дірки на стінах,
Розвіяти, як конфетті?
Куди подіти це прости?
Додати у молочний дзбанок?
Приготувати на сніданок
або у коси заплести?
Куди подіти це прости?
Мо' розібрати на цитати?
Чи у новинах зачитати?
Або нащадкам донести?
Куди подіти це прости?
Згорнуть конвертом обережно?
Зробить маяк на узбережжі
чи мов святиню піднести?
Куди подіти це прости?
Прости- мов кредо, мов молитва
Сумнівна перемога в битві...
Прости, нам нарізно іти...
Оригінал:
Куда мне деть твое «прости»?
Повесить в рамку над кроватью,
Носить под стильным черным платьем,
Или оставить взаперти?
Куда мне деть твое «прости»?
Вливать по букве в рюмку с водкой,
Убить чугунной сковородкой,
Или развеять с конфетти?
Куда мне деть твое «прости»?
Добавить в новый гель для душа,
Подать под соусом на ужин,
Или в косички заплести?
Куда мне деть твое «прости»?
Тушить десятой сигаретой,
Вложить в вечерние сюжеты,
Или потомкам донести?
Куда мне деть твое «прости»?
Свернуть конвертом аккуратно,
Разлить по чашкам в аппаратной,
Или в святыню возвести?
Куда, куда его нести?
«Прости» - твой гимн, и жизнь, и кредо,
И упование победой...
Прости, но нам... не по пути...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824338
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2019
Ми розуміли, зачинивши двері:
Цим жестом відправляємо в минуле,
Втрат гіркоту, кохання на папері.
«Хай пощастить нам», – думка промайнула.
Ми розуміли: поглядів розмова,
Перекрива для відступу можливість.
Ми розуміли, що не випадкові
Знайомства шал і зустрічі чарівність...
Нам просто захотілося відчути
Нестриманих емоцій нескінченність.
Коли без слів можливо буть почутим,
І бачити в ясних очах взаємність...
Ми розуміли, зачинивши двері:
Так змушує чинити власна воля,
Та мить прекрасна – не римейк в п’ять серій,
Її не повторити... Як і долю.
Оригінал:
Мы понимали, прикрывая дверь,
Что этим жестом отправляем в прошлое,
Иллюзий вкус и горечи потерь,
Отчаянно надеясь на хорошее...
Мы понимали, что касанье рук
Уже не даст нам места к отступлению.
Но также понимали, что не вдруг,
Приходят двое к этому решению...
Нам просто захотелось ощутить
Гармонию эмоций без условности.
Когда совсем не нужно говорить,
А взглядом добиваться благосклонности...
Мы понимали, прикрывая дверь,
Что поступаем так без принуждения.
Но, вместе с тем, прекрасное ТЕПЕРЬ,
Возможно, не допустит повторения....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823471
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2019
Признайсь, не обманюй себе:
Коли помирає кохання --
Біль серце, звичайно, шкребе,
Та буде свобода надбанням.
Закінчиться влада очей -
Тендітне і рідкісне чудо.
Повернеться спокій ночей ...
Бідніше й багатше я буду:
Я вільною буду для мрій.
І знов, як у юності ранній,
У крові зростає прибій,
У грудях - крижинка чекання ...
Оригінал:
С собою душой не криви:
Признаться без ханжества надо —
Есть боль в умиранье любви,
Но есть и свободы награда.
Окончилась странная власть —
Безсмертное хрупкое чудо —
Власть голоса, смеха и глаз…
Бедней и богаче я буду:
Я буду вольна над собой.
И снова, как в юности ранней,
В крови нарастает прибой,
В груди — холодок ожиданья…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2019
Прокладіть-но маршрут крізь Авдіївку,
Між руїн і життєвих утрат.
Винуватять там кляту Америку,
З заборонених криють гармат...
Крізь Піски́, Водяне́ та Ізварине,
Де просякнута кров'ю земля.
Де розстріляне все та поранене
За наказами злого Кремля.
Хай маршрут кладовищем простягнеться,
Щоб усі, хто поїде в Москву,
Бачив тих, хто уже не зостариться,
Хто поліг за країну свою.
Не минайте шпиталь у маршруті цім,
Може, це і збентежить чийсь ум.
Встигніть з вікон в очах роздивитися,
Душ, війною скалічених, сум...
Прокладіть-но маршрут цей окопами,
Бліндажами. Без пафосних фраз
Там бійці, що зовуться укропами,
Не за гроші стоять, а за вас!
Лиш опісля рушайте комфортно
До потвор, що брехали й кляли.
Хто уклав договори із чортом,
Від солдата не ждіть похвали.
При перекладі частково використано переклад Юрія Шибинського
Оригінал:
Проложите маршрут сквозь Авдеевку,
Сквозь развалины чьих то домов.
Где, во всем обвиняя Америку,
Кроют из запрещенных стволов...
Сквозь Водяное, Пески, Изварено,
Где пропитана кровью земля.
Где расстреляно все и изранено
По прямому указу Кремля.
Проложите маршрут через кладбище
Что бы каждый, кто едет в Москву,
Видел лица погибших товарищей,
Жизнь отдавших за нашу страну.
Через госпиталь путь проложите.
Пусть не самый центральный но пусть,
Вы из окон в глазах разгядите,
Душ, войной искалеченных, грусть...
Проложите маршрут сквозь траншеи
Сквозь окопы и сквозь блиндажи.
Где солдаты, себя не жалея,
Бьются с русскими не за гроши.
А потом отправляйтесь с комфортом.
К тем кто предал, унизил, солгал.
Согласившись на сдельщину с чертом,
От солдата не ждите похвал...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822900
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2019
Страуси
На нас багато компромату -
дзвінки і свідки, вірші, фото.
Ми винні, і вини багато,
А вітер (див. шкалу Бофорта),
сьогодні, видно, восьмибальний,
листом кидається калини
У зміні клімату глобальнім,
ми винні теж, це безсумнівно:
говориш ти, що я - мов пічка.
Обігрівач в два кіловати?
Але згорає, ніби свічка,
в саду каштан, і це не жарти.
Ми винні в тому, що вже осінь,
немає інших, ті далеко,
що рік важкий і високосний,
що час минув, а все ж нелегко.
Були в минулому (теж винні!)
зі мною він, вона з тобою,
що сидимо в автомобілі,
і запрягає десь гринджоли
рум'яний сивий Санта-Клаус,
так чи інакше - винні двоє.
Ховаєш голову, мов страус,
ховаю поруч я з тобою...
Ми перевірені на міцність,
нас переляк втомив безбожно.
Птахи ми, страуси пісочниць!
Ми
нарізно
уже не можем...
Оригінал:
На нас так много компромата —
стихи, свидетели и фото
Мы виноваты, виноваты.
А ветер, по шкале Бофорта,
сегодня, видно, восьмибалльный,
листом швыряется кленовым
И в потеплении глобальном,
конечно, тоже мы виновны:
ты говоришь, что я — как печка,
я говорю, что не буржуйка
Но догорает, словно свечка,
в саду каштан, и это жутко.
Мы виноваты в том, что осень,
что нет иных, а те далече,
что год тяжёл и високосен,
а время ни черта не лечит.
Мы виноваты в том, что были
со мной другой, с тобой другая,
что мы сидим в автомобиле,
а где-то сани запрягает
румяный ражий Санта-Клаус,
и в том, что, так или иначе,
ты прячешь голову, как страус,
а я — с тобою рядом прячу
Виной проверены на прочность,
давно устали от испуга,
мы — птицы, страусы песочниц!
И мы
не можем
друг без друга.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2019
твоє мовчання уже не ранить,
в рядки віршів я вплітаю рими.
мов аркуш книги, згоріла пам'ять,
і можна гримнути вже дверима.
час покаяння і час ридати,
ламаючи поодинці стіни.
залистопадило.
двадцять пʾяте.
ми засинаємо знов не з тими.
ти засинаєш. я ж, як і завше,
вночі кахикаю, знов віршую.
мій янгол, крила на небі склавши,
не спить, він вірить – пересумую.
але все марно – ця осінь шоста –
як у коханні, в піщанім морі.
– біда у чому? (спитаєш просто).
___________________________________
– навряд чи серцем
я охолону.
Оригінал:
твоё молчанье уже не ранит,
мои стихи попадают в ТОПы.
листом тетрадным сгорела память,
и можно смело дверями хлопать.
нам можно каяться или плакать,
поодиночке ломая стены.
заноябрило.
тоска и слякоть.
мы засыпаем опять не с теми.
ты засыпаешь. А я, как прежде,
стихи выхаркиваю ночами.
мой светлый ангел не спит в надежде,
что я когда-то перескучаю.
но всё напрасно – шестую осень
в любви своей, как песок в пустыне.
– ну, а беда в чём? (однажды спросишь).
___________________________________
– я вряд ли сердцем
к тебе
остыну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822618
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2019
Як і тисячі літ, весну
На крилятах птахи несуть.
Чуєш? В небі курли-курли -
До розталої линуть води.
Приспів:
Талая вода, бистрая вода,
У тобі сплелися і радість, і біда.
Бистрая вода, талая вода,
Від вчорашнього мене сліду вже нема.
Поблизу весняної води
Білим птахом з'явилася ти,
В душу глянули очі ясні
Мов розтала вода облили.
Приспів.
Будуть весни дзвеніти мені,
Повертати до тої весни.
Поспішатиму в щасті й в біді,
До Вітчизни, до талой води.
Приспів.
Оригінал:
Словно тысячи вёсен назад,
Птицы с юга на север летят.
Не хотят задержаться нигде,
А торопятся к талой воде.
Припев:
Талая вода, шалая вода,
Всё с тобою связано - и радость, и беда.
Шалая вода, талая вода,
От меня вчерашнего больше нет следа.
У весенней бездомной воды
Белой птицей явилась мне ты,
В душу бросила взгляд голубой,
Словно вымытый талой водой.
Припев.
Будут вёсны звенеть только мне,
Возвращаться всё к той же весне.
И в удаче спешить, и в беде
К милой Родине, к талой воде.
Припев.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2019
Є ночі, що, на жаль, не повторити,
Хоч неповторністю вони і цінні.
Вони дають наснагу далі жити,
А не понуро скніти в животінні...
Їх пам'ять потім зберігає довго ,
Хоч воскрешати наміру не маєм.
Інтимність не довіримо нікому,
І чесність друзів не перевіряєм.
На сповіді, як гріх, я не згадаю,
Ту радість, захват той несамовитий...
Шкода лише: солодкі втіхи раю,
Одну таку не можуть замінити.
Оригінал:
Есть ночи, что потом не повторить.
Их суть, увы уже неповторима.
Они даються, чтоб хотелось жить.
Но и уходят непоколебимо...
Потом, подолгу, в памяти храним,
Хоть воскрешать и не намереваясь.
И их интимность доверять другим,
Не станем мы, их честностью спасаясь.
И в исповедь я не включу как грех,
С тобою, ту, неистовую радость...
И только жаль, что сотнями утех
Не заменить одну такую СЛАДОСТЬ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818453
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2018
Устами, теплими від гарячого чаю
Чи холодними від кубика льоду
До тебе ніжно торкатися...
У кожного з нас власне уявлення раю,
Я ж не знаю більшої насолоди
Поруч щодня прокидатися...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2018
Пробачати (укотре???)
У куточок ховаючи гордість.
Більш терплячою треба
Навчитися бути, та все ж...
Недоречна погорда,
Бо доволі щаслива ця повість
(Ну ж бо! нумо! для себе
Неважко брехати - авжеж!)
І троянди у січні
Підвіконня квітчатимуть біле,
Буде кава гаряча
(Філіжанка неначе чужа...)
Паленітиме звично,
Відгукнеться, сумуючи, тіло.
Та самотньо заплаче
Зневажена вкотре душа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2018
Той, хто насправді кохає,
Зве мене ніжно "Маленька",
Примхи мої пробачає
І забаганки усенькі.
Волю мою не ламає -
Можу собою лишатись.
Дати усі пам'ятає:
Милі сюрпризи - вже й свято.
Затишно з ним і спокійно.
Носик погрію за вушком.
В когось любов божевільна
Та мокра від сліз подушка.
Плачу (от чесно!) від щастя
Зрідка. Частіше сміюся.
Впевнена: все у нас вдасться,
З ним я біди не боюся!
... Я прокидаюсь:в тім й справа:
Це лише сон нереальний.
Хоч персонаж не уявний -
Просто...мене не кохає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2018
Крымская поздняя осень, бал хризантем. НикитА.
«Нравится кофе?» «Несносный» «Точно! С горчинкой вода»
Вроде обычная пара: зА руки взявшись сидят,
Но у них общая тайна: есть у обоих семья.
«Знаешь, тот рыжий охранник смотрит, как-будто узнал»
«Явки, пароли меняем?» – с грустной улыбкой сказал.
«Явки давно пора бросить: так будет меньше проблем.
Наша последняя осень: горек наш бал хризантем.
Третий раз я приезжаю в Крым под конец ноября.
Все сочиняю – устала» «Тоже устал от вранья.
Старшая дочка спросила: "Папа, с тобою можно?".
Ляпнул, что море остыло» «Детям, конечно, сложно –
Чувствуют: что-то неладно» «Значит решили: финал...
(Бал хризантем ароматом скорби сердца наполнял.)
«Можно в честь нас ботаникам сорт хризантем развести:
"Страсть на брачных развалинах". » «Мне не до шуток» «Прости»
Берег. В барашках волны. Ярко светила луна.
Так целовал её, словно выпить хотел всю до дна.
Утро, автобусик с кашлем. Как бы продлить хоть чуть-чуть
Этот совместный пока что до Симферополя путь?!
Куплены в кассе билеты – в разные им города.
«Встретимся может?» – в ответ им слово-палач "никогда!"
Взгляд его грустный с перрона: поезд её уходит.
Стёрты звонки, телефоны – память стереть еще бы!
В угол забившись, как кошка, (страх первобытный толпы)
Видела: там, за окошком в даль уплывали столбы.
Сколько их? Сбилась со счета, плакать давно нету сил.
«Тётя, у вас умер кто-то?» – маленький мальчик спросил.
Дома ждет видимость счастья: дети, семейный уют.
Лучше бы им не встречаться: оба, как тени, живут.
Сны и надежды пустые скрыты в тени их ресниц.
И хризантемы сухие спрятаны среди страниц:
Ласку осеннего солнца каждый на память хранил.
...Тот пусть судить не берется, кто никогда не любил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816796
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.12.2018
Он курил. А она сидела
Молча. Дым никогда не любила,
Но ему возразить не смела.
По стеклу дождя капли катились.
Как отрезаны здесь, в машине,
Островке среди ливня и грома,
От всего, что брошено ими:
От семьи, от работы, от дома.
- Ну, давай,- хмыкнул он цинично:
- Расскажи о грехе мне, о муже,
Что себя ты ведёшь прилично.
- Перестань ты шутить. Будь что будет.
А что будет и так ясно: ссоры,
Слёзы горькие, душ холодный,
За спиной у неё разговоры -
Типа праведный гнев народный,
Губы в кровь от "любви" законной:
Не семья - филиальчик ада,
Вереница ночей бессонных.
Понимала: уйти сейчас надо
И не видеться больше. Смогут?!
...Эти капли дождя на ресницах.
Ух, глазища! С чертями омут.
И две родинки на ключице.
К ним прижаться б сейчас губами:
Выше сил её - с ним расставаться.
Не Прекрасной - случайной дамой
Суждено в его сердце остаться.
От комфорта когда устанет
То уйдёт, лишь начнётся день новый.
Ланцелот городских магистралей,
Победитель коварных драконов.
Но всё будет потом. Сейчас же
В целом мире их только двое.
Почему же он ей не скажет:
"Всё забудь и останься со мною"?!
Не узнала собственный голос:
- Докурил? Что ж...Мы люди взрослые.
Небо молнией раскололось,
Как её жизнь: на "до" и "после".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816794
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.12.2018
Одна із тисяч, ні! З мільйону ти
Я впевнений: мені це не здається.
Це не тому, що після самоти.
Подобається все моєму серцю.
Є пар багато, тих які живуть,
Лише тому, що кимось так заведено.
Ні пристрасті, ні шалу, ні вогню -
Обставин, звичок незбориме плетиво.
Ти стала, щоб не йшов я навмання,
Дороговказом, сяючою зіркою.
Тож інша вже ніколи, знаю я,
Не буде рідна, лишиться чужинкою.
Якою б справа не була б моя:
Війна чи праця, те чи інше діло -
Зважаю на любов, на тебе я -
Ціную душу і бажаю тіло.
І не соромлюсь потягу свого,
Ні спраги, ні бажання до судоми.
Не ідол, не кумир, не божество,
Та змовкнеш ти - я стану непритомним.
І я найкращі доберу слова,
Віддячу віршем, прозою простою.
Спасибі, що живий, бо дивина:
У близкість поринати з головою...
Оригінал:
Таких как ты, одна на Миллион.
И я уверен, это мне не кажется.
И это не того, что я влюблен,
И все в тебе мне безусловно нравится.
Есть много пар которые живут,
Лишь потому, что есть такие правила.
Ни страсти, не огня, и только ждут,
Чтобы в покое та его оставила...
А ты как в небе яркая звезда,
Что приковала взгляд, как путеводная,
И мне уже другая никогда,
Родной не станет. Будет инородная.
Каким бы делом ни был занят я,
Война ли, труд, или какое дело.
Все делаю с оглядкой на тебя,
Любя душою и желая тела.
И не стыжусь влеченья своего,
Ни жажды, не желания до судорог.
Не я создал кумира своего.
Но смолкни ты, и упаду я в обморок.
Я в небо с благодарностью шепчу,
То рифмою, то прозою простою.
Спасибо что живой и что ХОЧУ,
Я в близость погружаться с головою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816212
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.12.2018
Ряди моїх однолітків рідіють,
Роки біжать, минає все, мов дим.
В одних онуки, скроні вже сивіють,
А інший вибув зовсім молодим.
Гра долі розумінню не підвладна:
Лічилкою страшною по рядах
Вона проходить, косить невблаганно,
Лишає друзів в пам'яті і снах...
А ми в дитинстві так усі бажали
Рости пошвидше, обігнати час.
Та ось і діти вже повиростали,
Своє життя – не до гостин у нас.
Та геть журбу – не можна їй коритись,
Вік не страшний – бадьорим був би дух.
І приводів не треба, щоб зустрітись
Із усіма, для кого ти є друг.
Оригінал:
Ряды моих ровесников редеют,
И на земле, нам не восполнить строй...
У многих внуки скоро повзрослеют,
А кто-то выбыл вовсе молодой.
Игра судьбы, увы, необъяснима.
Считалкою недетской по рядам
Она проходит и неумолимо
Печали в сердце насаждает нам...
А помнится мы в детстве так хотели,
Рости скорее, упорхнуть от мам...
Да вот уже и дети повзрослели,
И изредка приходят в гости к нам...
Печали прочь, нельзя им в плен сдаваться.
Не страшен возраст, был бы бодрым дух.
И поводов не нужно чтоб встречаться
Со всеми теми, для кого ты друг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815472
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2018
Це втома…Напевне, це втома.
Уже опускаються руки.
Залишилось здатися: вдома
Упитись на смерть від розпуки.
Додому приїду і бачу:
Мажори, тусовки, реклама.
Я майже ненавиджу вдачу
Столиці, що схожа на яму.
На гасла Майдан розміняли,
І ватним душком сильно тягне,
По-тихому совість прибрали:
Лежить хай, а раптом хто знайде.
Вже ближче мені терикони:
Життя там, нехай і не наше.
Там жорстко стоять батальйони
Але Україна там СПРАВЖНЯ.
Анатолій Опанасюк
Переклад Олени Макарчук
Наверное это усталость
Уже опускаются руки
И только мне сдаться осталось
И пить, умирая от скуки.
Домой приезжаю и вижу
Мажоры, тусовки, реклама
Уже почти ненавижу
Я город, похожий на яму.
Майдан на флажки разменяли
И ватным душком сильно тянет
И совесть по-тихому сняли
Лежит пусть..авось кто обманет
Мне ближе уже терриконы
Там жизнь, пусть такая, чужая
Там жестко стоят батальоны
Но там Украина ЖИВАЯ…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815345
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.11.2018
Второй час ночи. Мой ребёнок плачет
В режиме «нарастающий сигнал»:
Мяукнет тихо, громче, громче хнычет.
Стараясь разогнать остатки сна,
Встаю, бреду, о тапки спотыкаюсь,
Переодела («Кроха, не вертись»),
Священнодействую – млекопитаю,
По капелькам вливая в ротик жизнь.
И рот беззубый растаёт в улыбке
И чудо! Отступают в никуда
Пустые разговоры и ошибки,
Избитых псевдоистин шелуха,
Лжедружба, лжелюбовь, моя усталость,
Что было, есть, что будет впереди –
Неважно всё. Моя уснула радость
Котёнком тёплым у моей груди
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815218
рубрика: Поезія, Поэтическая миниатюра
дата поступления 25.11.2018
— я з тобою, кохана. я буду твоїм завжди, —
наче й тихо говорить — та в прірву летять мости,
у натягнутім дроті затихли гучні гудки
і вода виливається з тріщин скляної чашки,
на холодних руках залишає сліди окріп,
сни ранкові біда обернула на дим їдкий,
розмальовує він полотно у колір відлиг
й береже її від морозу, мов рідкісну пташку.
чути шепіт її: — озерце́ блищить, ніби скло,
всі дороги до тебе засніжило, замело.
їй завжди мало світла, уваги, нічних «алло»,
всі її одкровення — заплутані у діагноз.
не вкладаються в пам'ять особи та імена,
кожен постріл для неї — то кров, суєта, війна,
для пісень залишилася тільки одна струна,
постає безкінечність зі складених в ребус пауз.
— я з тобою, я буду твоїм завжди. — тут зима.
— я не вірю! як в серці любов — зима не страшна,
не злякає мене підступна холодна пітьма.
я зігрію тебе! зігрію тебе, присягаюсь!
дочекайся лише, кохана, у зустріч повір!
ми залишимо десь позаду доріг серпантин,
на пилок розкришу мільярди колючих крижин.
— я тебе дочекаюся, швидше б тільки ... благаю...
Оригінал:
— я с тобой и я буду твоим всегда —
говорил он так тихо, что рушились города,
и гудки затихали в натянутых проводах,
разливалась вода из стеклянных надтреснувших чашек.
кипяток на холодных руках оставлял следы,
его сны по утрам превращаются в едкий дым,
он в нелепых цветах разрисовывает холсты,
он боится простыть и застёгивает рубашку.
— здесь зима — она шепчет и сыплется серебро,
все дороги вокруг затуманило, замело,
ей всегда не хватало внимания, света, слов,
все её откровенья запутанные в диагноз.
ей не помнятся лица, оттенки и имена,
для неё что не выстрел, то кровь, суета, война,
у неё для мелодий осталась одна струна,
а потом бесконечность из сложенных в ребус пауз.
— я с тобой. и я буду твоим всегда.
— здесь зима.
— это полная ерунда.
не пугают ни снег, ни вьюги, ни холода.
я согрею тебя, я клянусь, я тебя согрею.
серпантины дорог останутся позади,
я в пыльцу раскрошу миллиарды колючих льдин.
ты дождись. умоляю тебя, дождись.
— поскорее. я прошу тебя, поскорее.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814307
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2018
Я до смерті закоханий в голос застуджений...
Хтось сказав, що ми друзі – діагноз ясний ...
Не моя ... Не мені, видно, долею суджена.
Нам, напевно, не можна... Хіба уві сні …
Поруч ти – хоч не личить шаріти від скромності –
Намагаюся бути скромнішим завжди.
Є дружина – кохання у межах законності.
На порозі ж застиг, щоб почути: – Зажди…
Маєш власне життя ... Все надовго розписано ...
Твій успішний і добрий не чує душі ...
Стоїмо... Мовчимо... У думках наче врізано:
Заборона! Не можна! Та ми ж не чужі…
Розхристалася сукня... волосся заплутане...
полетіла до біса про друзів брехня...
воскресала душа, в заборони закутана –
Дивний присмак у ній: сіль? помада твоя?
Оригінал:
Я до смерти влюблён в этот голос простуженный…
Кто-то вынес диагноз, что просто друзья…
Не со мной… Не моя… Безнадёжно замужняя…
Нам, наверно, нельзя… Нам, конечно, нельзя…
Я не лезу в глаза,
не краснею от скромности,
но с тобой так хочу быть немного скромней…
Молодая жена —
неплохая любовница,
только я почему-то застыл у дверей…
У тебя своя жизнь…
Всё надолго расписано…
Твой успешный и добрый не чает души…
Мы стоим… Мы молчим…
Мы общаемся мыслями…
Нам, конечно, нельзя… Так куда ж мы спешим…
Распахнулось пальто…
перепутались волосы…
покатилась к чертям чушь про милых друзей
… а под утро в душе
вместо глупых условностей —
то ли хмель, то ли соль от помады твоей…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2018
Укради мене у війни
На один, на короткий танець,
Де крізь штори місяця сни
Відбиває паркету глянець ...
Ти у друзів мене вкради.
За таке вони не огудять!
Не біда, що за стільки днів
Вперше поруч мене не буде.
Укради мене хоч колись
У новин, соцмереж, зідзвонів,
Що в свідомість мою вплелись
Упізнаваністю рингтонів.
І пробач, що потім вернусь
Я у гомін війни невпинний.
В тім, що тиші я так боюсь,
Ти нітрохи, повір, не винна...
Оригінал:
Укради меня у войны
На один, на короткий танец,
Где сквозь шторы отсвет луны
Отражает паркета глянец...
Укради меня у друзей.
Да простят они эту кражу!
И простят мне за столько дней
Кратковременную пропажу.
Укради меня у всего:
Соцсетей, новостей, созвонов,
Что в сознание вплетено
Узнаваемостью рингтонов.
И прости, что потом вернусь
От тебя в гул войны обратно.
В том, что я тишины боюсь,
Ты нисколько не виновата...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810651
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2018
Я дякую за натхнення.
Неначе у серце – чобіт,
І човен назад не верне,
У Маяковського – побут.
А тут не побут. Щось інше.
Байдужість? Нудьга? Смирення?
Що ж... Буду писати вірші.
Тож дякую за натхнення!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2018
Цілунок солодкий із присмаком щемного смутку,
В зіницях очей заблукала примара-печаль.
І вітер осінній ронитиме золота жмутки
Під ноги тобі, шепотітиме: "Літечка жаль".
На тій заблукалій у снах нереальній алеї,
Яка, певне, буде. От тільки питання - коли.
І свіжими будуть рожеві та жовті лілеї -
На те він і сон - у реальності вже відцвіли.
Та будуть хвилини спливати - розлука і пустка,
Ще мінус одна - арифметика вбивчо-проста.
А ти павучка обережно відчепиш від куртки
І скажеш: "Прикмета така. Тож чекай на листа."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2018
Як далеко тобі до осені…
Молода іще кров нуртує,
Тепле літо з травами-росами
В юну душу йде-чимчикує.
І тихенько стукає пальчиком:
«Ти пусти, хлопче, ми так схожі!»,
І лоскоче сонячним зайчиком,
Пестить лагідно квіти гожі.
Милим чубчиком вітер грається –
Не солідний якийсь ти зовсім.
Тільки болем серце розкрається,
Бо в очах сива-сива осінь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807619
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.09.2018
Ще тільки осінь. Просто осінь.
І на столі паперів стоси
Розвіє вітер. Не до праці.
До щему б ніжно закохатись,
Про те забути б: незабаром
Сніжинки полетять із хмари,
Засне усе... Та тільки квіти
Ще хочуть трішечки пожити
І порадіти світлу сонця,
І що б не мріялось - збулося!
А далі - сон. Сніги. І пам'ять.
Легка сльозинка зір туманить.
Це осінь...
електричка "Київ-Коростень" 8.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2018
Коротка ніч напівлюбові,
Між рим загублена у вірші.
Колише вітер мляво тишу,
І листя шурхотить кленове.
Корона диво-королеви –
Єдина мить, єдиний порух –
Зотліє золото на порох.
Пробуджені від сну дерева
Дощем оплачуть рештки вроди,
Та все це потім, потім, потім…
А поки що – напівлюбові
Коротка ніч. І тиша в місті.
У клена ще зелене листя.
Сни не осінні – кольорові…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2018
На тому краю землі розстріляні долі,
Розіп'ята на хресті остання надія,
Тьмяно у небі світять налякані зорі,
Гірко, дитинно плаче обкрадена мрія.
На тому краю землі залишилось мало
Повітря, часу та сил. І вранішнє сонце,
Очі свої ховаючи за окуляри,
Промінь-долоню клало на грати в віконці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802762
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2018
Темна нічка спускалась споквола,
Срібний місяць ховався між хмар,
Ніби вчора на води Босфора
Задивлявся юнак-яничар.
Пригадав, як скінчилася битва,
Ще зміїлися чорні дими,
Побратими, всміхаючись хитро,
Юну дівчину в орт* привели:
– Доведи, що ти істинний турок:
Не на слові, а щиро, в душі.
Вбий красуню-землячку цю, нумо!
Нашим будеш тоді чорбаджі**.
– Та я воїн – не кат! Тож не хочу!
Що вчинила вона, розкажіть?
– Відьму сам порозпитуй цю, хлопче,
Мову ж ти розумієш її.
Потекли з вуст слова, як джерельце:
– Я господара вбила, та знай:
Так помстилась, встромивши ніж в серце –
Сплюндрував бо чужинець мій край.
Мій козаче-соко́ле, багато
Зим хотіла прожити б і літ,
Та на мене очікує страта,
Тільки катом хай будеш не ти!
Краще турка убий з шрамом синім
І загинемо разом – хутчій!
Як зовуть тебе, брате?
– Андрієм.
(„Точно, відьма вона: я – Алім!”)
Сталь урвала розмову. Від люті
Довго в себе не міг він прийти.
Зрозумів, що не здатен забути
Це ім'я зі смаком калити.***
То ж щоночі нестримна, як доля,
В снах будила сумління його.
Шепотіла: „Козаче-соко́ле”,
Мова пахла степами й Дніпром..
Ніби вчора... Лиш місяць побачив:
„Гарна” дяка за службу була ––
Щедро перчена словом гарячим
Яничару шовкова петля.
за романом Р.Іваничука „Мальви”
* військовий підрозділ у яничар
**Військове звання і посада у турецькому яничарському корпусі 14-19 ст., що відповідали званню і посаді полковника, командир орта (роти).
** *обрядове печиво, що готується на свято Андрія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2018
Я приеду в твой город. По улицам старым пройдусь,
С ран еще незаживших срывая тем самым повязки.
Вспомню чашечки кофе волнующий запах и вкус,
Сказку первого "Здравствуй!" и первую робкую ласку.
Вспомню просто роскошную, теплую осень в тот год
И котенка я вспомню,того,что к руке твоей жался.
Хоть котенок давно уже взрослый, взъерошенный кот,
Только в памяти он тем же рыжим комочком остался.
Загляну в тот же парк, где ходили когда-то вдвоем,
И вдохну тот же воздух,которым когда-то дышали,
Не взрослея ни капли в наивном упрямстве своем,
Как девчонка, поверю что можно любить как в начале.
Не заметив на Прошлом глухой безнадеги печать,
Я поверю в утопию "Счастье могло получится".
Вот сказать бы не то и не так или вовсе смолчать
И проекту "Мы вместе" позволено было бы сбыться.
И под лозунгом "Снова все будет! Ты только вернись!"
Дом для нас присмотрю: совершенство от пола до крыши,
Я из пазлов "а если б" сложу нереальную жизнь,
Забывая о том,что историю не перепишешь.
Но любовь мы убили, ей снова не жить никогда:
Там не просто могила,а памятник, холмик, ограда.
Город твой,как река и давно в ней другая вода...
Стоит ехать? Ты знаешь, подумала...Лучше не надо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802118
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.08.2018
Кого цілуєш ти на світанку?
Кому вплітаєш сонце у коси?
З ефіру лине пісня, як згадка:
”Вона носила квіти в волоссі.”
І пам’ять підкидає: дитинство,
Карпатське літо, гори і ватра
І дівчинка з далекого міста,
Якій ти обіцяв спільне завтра...
„Не вб’є розлука справжнє кохання”?
Чому ж це ви не разом і досі?
Ніхто про неї вже й не згадає...
”Вона носила квіти в волоссі”...
текст пісні:
Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще вітер
Здавалося давно вже дорослі
Але кохали щиро мов діти.
Відчинені серця, щирі очі
Таких не так багато є в світі
Лилися сльози щастя щоночі
Обіцянки назавжди любити.
Будиночок на розі двох вулиць
Паркан плющем осіннім завитий
Здавалося дощі схаменулись
Здавалося завжди буде літо.
Лише один дзвінок телефону
І варто тільки їм захотіти
Повіяло теплом з-за кордону
А одже неодмінно летіти.
Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
І раптом все змінилось навколо
Проблеми, ціни, сни сподівання
Роз’їхалися як діти в школу
Що першим було стало останнім.
Їй у Варшавські спальні райони
Йому Москву бетоном залити
Але кохання у таксофонах
Приречене не довго прожити.
Куди ведуть строкаті дороги
Чому ви заблукали у світі
Вас сотні, тисячі, вас мільйони
В Ізраїлі, Канаді, на Кріті.
Є спогади про те, як було все
Надії є на те, як все буде
Нас доля стрімко течією несе
Бо ми є не титани, ми люди.
Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
Не обіцяй кохати завжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще вітер
Здавалося давно вже дорослі
Але кохали щиро мов діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800425
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2018
Олов’яний казковий солдатику!
Паперовою балериною,
Диво-пташкою полечу
Це не протяг – це серце на клаптики,
У вогні з тобою загину я,
Світлом лагідним засвічусь.
Ти заплачеш слізьми олов’яними
І розтанеш тихо у полум’ї,
Все ж кохання до тла не згорить.
Мій солдатику! Стій до останнього,
Смерть з’єднає папір та олово
На єдину щасливу мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2018
Мені не все одно, що бачу я в країні.
Мені не все одно до тих , хто на війні.
Мені не все одно, що потім відповім я:
Коли спитають був де, коли ввірвались в дім.
Мені не все одно, до того з ким дружити,
Мені не все одно, напишуть що про нас,
Мені не все одно з ким воду й хліб ділити,
З ким пов'язала доля у цей буремний час.
Мені не все одно кому я руку тисну,
Про що з ким говорить, про що із ким мовчать.
Мені не все одно живу в якому місті,
Мені не все одно з ким поруч воювать.
Мені не все одно загиблих хлопців скільки,
Мені не все одно, до тих, що ждали їх.
І як багато з тих, хто вернеться в домівки,
Спасибі, скаже небу, за те, що він живий.
оригінал:
Мне не все равно то, что я вижу в Стране.
Мне не все равно те, кто сейчас на войне.
Мне не все равно, что я отвечу потом,
На вопрос, где я был, когда вторглись в наш дом.
Мне не все равно с кем, мне сегодня дружить.
Мне не все равно с кем хлеб и воду делить.
Мне не все равно то, что напишут о нас,
С кем связала судьба в этом нашем СЕЙЧАС.
Мне не все равно руку кому подавать,
С кем о чем говорить, с кем о чем помолчать.
Мне не все равно город в котором живу,
Мне не всеравно те, с кем сегодня служу.
Мне не все равно сколько погибло ребят.
Мне не все равно скольких дождутся назад.
И как много из тех, кто вернется домой,
Скажет небу спасибо, за то, что живой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2018
И если в дверь мою ты постучишь -
Мне кажется, я даже не услышу.
Анна Ахматова
Не стукай в двері - я не відкрию.
Ба! Навіть більше: я не почую.
Наш спільний злочин - згубили мрію,
Я вже колишня - тож не ревную.
Не ти поганий, не я погана -
Це просто щастя не відбулося.
В сувої долі нам по догані,
Знов вітер грає моїм волоссям.
А сподівалися... Неважливо:
Хто обіцяв і хто вірив марно.
Яка різниця чия провина?
Минулим стало - мине безкарно.
Любов не втримати, їй, крилатій,
Дорога ляже у світлий вирій.
Лиш за лаштунками у театрі
Заплаче тихо забута мрія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2018
Зарубцьована рана, вже нерідне ім'я
Не відлунює в серці, не в'ється у вензель.
Хто тепер ти для мене? І хто тепер я?
Де твої камінці, некоханий мій Гензель?
В зачарованім лісі забули про час,
Заблукали, не вернемо - стежку згубили.
Небезпека об'єднує. Тільки не нас.
Звідси вийдемо нарізно. Зовсім чужими.
А в хатинці із печива "Мед з молоком"
Напівмертва любов струни зрізала лютні.
Неказкове панно вишиває хрестом,
Перекреслює, мстива, минуле й майбутнє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2018
Загадала бажання - виливаєш на віск
І плекаєш надію до сліз ефемерну.
Що застигне? Звір? Янгол? Чи місячний диск?
Із води крижаної постала ... химера.
Мо' на щось інше схоже ? Уяво, прийди!
Древній скифський шолом? Чи то корпус галери?
Ти покірна і тиха, мов віск у воді,
Та виходить у вас не любов, а химера.
Ти забудеш цю ніч, ворожіння на віск.
Відтепер ти актриса. З новим режисером.
Банк холодних сердець підраховує зиск,
Вже чужі почуття і для тебе - химера...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2018
Канонічно-замріяні лики ікон,
Розгубились рядки, не плетуться в катрени.
Ніч розхристана, зранку мовчить телефон
І земфірівське «тільки живи», мов рефреном.
Не питаю за що – бо на все є ціна.
Тепла «Осінь» чи «Майже весна» «Океану»,
Мов ревнива дружина, чатує війна,
І «Вона»* зараз тут – не «по той бік екрану»**.
Не скажу: «Відпусти, ти лиш сон, тільки сон» ,
Бо «Настане той день»***, прилечу мов на «Крилах».****
Не «Стріляй», «Обійми» – і дощу в унісон
Заспіваю тихенько «Ти мій» пісню Білик.
* «Плач Ієремії»
** слова з пісні А. Мірзояна
*** «Бумбокс»
*** Джамала
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2018
Це досить прості розрахунки:
У дійсність додати мрію,
Відняти (оце вже складніше)
Всі сумніви й недовіру.
Помножити пісню – хай лунко
І дзвінко у полі лине,
Ділити любов найчесніше:
Йому, мені – половину.
Дробити в собі одиницю
Зухвалого самолюбства,
Відсотками сну золотого
Платити за чорні миті.
Благати: "Живим повернися -
У мінус відійде пустка."
І голос у плюс. Мій. За нього.
На цьому й на тому світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2018
Всё когда-нибудь прекращается -
Вот и этой любви вышел срок.
Но красиво с тобой расстанусь я:
Без истерик и вычурных строк.
Ты хороший и я хорошая,
Но горят между нами мосты.
Ты собою отсёк всё прошлое,
Но теперь моё прошлое - ты.
К новым встречам, к новым свиданиям
Ты к своим, я к своим уйдём.
Не затягиваю прощание,
И... спасибо тебе за всё!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793418
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.05.2018
Це дорога в нікуди – даремно розтринькую сили.
Та когось результат, а когось сам цікавить процес.
Цей вогонь не зігріє. Його не для того палили –
Тренувальне багаття для тактичних навчань МНС.
Рух – життя. Хоч банально, затерто, та все ж аксіома.
У «нікуди» потраплю. Я з тобою дійду, а чи без.
Хай пожежу загасять – свій іспит складуть попри втому:
Таки треба ж на чомусь рятувальників вчить з МНС.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2018
Любовь всех раньше станет смертным прахом.
Смирится гордость, и умолкнет лесть.
Отчаянье, приправленное страхом,
Почти что невозможно перенесть.
Анна Ахматова
Це кохання приречене швидко згоріти,
Гордість зникне і лестощі будуть мовчати.
Ти побачиш: нічого не можна змінити,
Доля видно така. І запізно міняти.
Заламаєш в безсилому відчаї руки,
Страх змією холодною серце огорне.
Найдорожче втрачати - чи більша є мука?
Що тобі залишається? Хусточка чорна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792000
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.05.2018
Це не магія, любий, хороший:
Чарувати не вміла ніколи,
Та я жінка - відунка хоч трошки.
Я твоєю ставала спроквола:
Я приходила в душу, мов ранок,
Світлом, ніжністю, теплим промінням.
Тільки ж доля - мінлива коханка:
Травень дихає вітром осіннім.
Ти шукатимеш рисочки схожі
В кожнім вигині іншого тіла.
Відпустила б тебе - та не можу,
Як би сильно цього не хотіла.
Залиши, не нанизуй, не варто
Намистинки-слова...Їх без ліку!
Сподівався, забудеш назавтра?
Ти мене не забудеш довіку.
Р.S. фото 2003 року.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2018
Я благаю: не їдь! Назавжди залишайся:
Будувати мости між очима-світами,
Зірочки-карамельки ловити губами,
Доторкатися неба, навшпинячки ставши.
Та, напевне, даремно благати в молитвах,
І не метрами, а світловими роками
Розділилися долі... Не склеїш словами.
Ми – дві різні планети на різних орбітах.
P. S. Трохи не встигла на День космонавтики :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2018
Чекати так, щоб пам'ять вимерла,
У кожнім дні щоб застрягать.
При рідному вмирати імені
І тінь чужу наздоганять,
Біль - пальців хрускотом не видати
І від подушки приховать
Свою любов і світло вірності
Зарити і замаскувать,
Щоб не довіритися дзеркалу,
Щоб подих стиснути в руці.
Чекати так, щоб навіть мертвому
Війнуло вітром по щоці.
1912 р. Переклад Олени Макарчук
Оригінал:
Так ждать, чтоб даже память вымерла,
Чтоб стал непроходимым день,
Чтоб умирать при милом имени
И догонять чужую тень,
Чтоб не довериться и зеркалу,
Чтоб от подушки утаить,
Чтоб свет своей любви и верности
Зарыть, запрятать, затемнить,
Чтоб пальцы невзначай не хрустнули,
Чтоб вздох и тот зажать в руке.
Так ждать, чтоб, мертвый, он почувствовал
Горячий ветер на щеке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2018
Дихай! Наказую дихай! Важко
За ковточком ковток повітря
Загустіле протискую. Осінь.
Хто сказав, що весна? Помилились!
Вперто тягне зернинку комашка.
Хто? Мураха? Так звуть? Не вірю.
Я не вірю нікому вже. Сльози?
Ні, вода. (Теж брехати навчилась).
Аркуш зошита схожий на грати…
Дивно, що ніхто не помітив.
Бо слова є «Повинна» і «Мушу».
Облітає тендітна кульбабка…
Ти навчив понад хмари злітати.
Научи, як без крил прожити.
Не буди ледве приспану душу.
Сірі сутінки. Відчай. І...крапка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2018
Це входило вже у звичку -
на потім відклавши себе
/Приблизно на кілька тижнів ... а втім, хто там зна до 'поки'? /
похмурий різати день, як конверт канцелярським ножем,
ще понеділок?... дивно /... здавалося, вже вівторок ... /
Це входило вже у звичку -
сніданок: яйце і бекон
сонному чоловіку і каву чорну міцну собі,
і швидше б втекти від питань, босоніж - як є- на балкон,
полірувати консилером ранку на нижній губі ...
Це входило вже у звичку -
закушені губи / терпи!
під час подружньої ласки ... хоч би не промовити 'ні!' /
півночі не спати і уникати дотичності спин,
порівнювать десять тижнів і вісім розтрачених літ...
Це входило вже у звичку -
дивитися знов у вікно
крізь об'єктивну даність будинків, провулків столиці,
крізь дощ, перехожих ... мало що ще в цій задачі 'дано' ...
та головне - віднайдено ... і СМС 'не спиться?'
Орігінал:
Это входило в привычку -
задвинув себя на потом,
/где-то на пару недель...ну а впрочем, как знать до 'когда'?/
вспарывать будничный день, как конверт канцелярским ножом,
и удивляться, что вторник /странно... казалось, среда.../
Это входило в привычку -
на завтрак яйцо и бекон
сонному мужу и крепко заваренный кофе себе,
и поскорей от вопросов, как есть -босиком- на балкон,
заполировывать фильтром ранку на нижней губе...
Это входило в привычку -
закусывать губы /терпи!
время супружеской ласки... не сжаться б в отчаянном 'нет!'/
и, избегая полночи соприкосновения спин,
сравнивать десять недель и восемь растраченных лет...
Это входило в привычку -
смотреть, улыбаясь, в окно
сквозь объективную данность домов, переулков и крыш,
мимо дождя и прохожих... да мало ли что там 'дано'...
главное то, что искомо... и смска 'не спишь?'
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2018
Вкраду я тебе у війни.
Хай безсило гарчить вона!
Я позичу тепла весні,
Через вінця в мені тепла.
Витру з місяця сірий пил,
Відшукаю між хмар зірки.
Сивовусий м’який ковил
Вкриє рани землі гіркі.
Будуть сонячні, світлі дні
І замріяний зорепад.
Вкраду я тебе у війни,
Та вона відбере назад…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2018
Чи забуду ці очі колись?
Заколисана голосом іншим,
Засинатиму? Тільки не снись!
Я тобі теж не снитимусь більше.
І похнюплені дні-близнюки
Побредуть битим шляхом-долею.
Чи згадаю той дотик руки
І розмови, коханням сповнені?
Я забуду. На рік чи на два.
Та монеткою з денця криниці
Зблисне спогад. Поманить вода
В глибину давніх днів… Хоч наснися!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2018
Ти тріумфуєш: схопила за хвостик удачу.
Ті, що загинули, думаєш, просто невдахи.
Ти – не вони, бо розумна, вродлива, гаряча?
Все набридає. Набриднуть казки – от побачиш,
Шахерезадо, ти ж є проти лева – комаха.
В мріях заносишся – тільки підпиляні крокви,
І за життя безтурботне приходить розплата.
Як до кохання, звикають до вбивства. Ці кроки…
У передпокої чуєш, дівча чорнооке?
Тисяча другу придумаєш казку …для ката?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2018
А я так мечтала: вместе мы будем.
Ведь разве не счастье? Семья и работа.
Забота - не показуха на люди.
И чуточку слёз, чтоб услышать: «Ну что ты?».
Дождливо: читаем друг другу книги.
Одни на двоих сны. А снег – мы на лыжах.
Весною – тюльпаны. Следом – клубника.
И жаркое лето с инжиром на крышах.
И с привкусом соли. Пляж рядом с морем.
Там маленький мальчик с твоими глазами…
Мечтать не вредно, но слишком уж больно,
Когда все мечты остаются мечтами…
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780843
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.03.2018
У безмежному Всесвіті виникне інша планета,
Там оселяться люди чи більш досконалі створіння.
Сонце сходити буде на півночі, заході, півдні?
Може, зійде два сонця? Чи, навіть, одразу з півсотні?
І летітимуть в небі рожевім хвостаті комети,
Літо буде завжди і родитимуть ниви постійно.
Будуть очі в «планетників» чорні, а усмішки – світлі.
Там не буде хвороб і не буде нещасних, голодних.
І зелені троянди (а чом би і ні?) чи картаті
Дощик вмиє дрібний, не поллється спустошлива злива.
Війн не буде ніколи, «планетники» в думці єдині
Відкриватимуть землі і вивчать науки незнані.
І планета Земля на старих і запилених картах
Стане диво-легендою, наче колись Атлантида.
Та родинним п’ятенцем на вушку планети-дитини
Буде здогадка-спомин про наше «землянське» кохання…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2018
Оригінал: Олена Макарчук
Ты не вещий мой сон,а не сбывшийся.
Я весна твоя недолюбленная.
Нежность наша – цветок не раскрывшийся,
Роза сорванная, зря погублена.
Раньше, вовремя, мною не встреченный,
(Хоть сюжет «Где ж ты был?» в хлам затасканный),
На ладони судьбой неотмеченный,
Недопетый ты мной, недосказанный.
В самых смелых мечтах ты – не «будущий»,
Я не «будущая» – это знаем мы.
Через год обо мне и невспомнящий.
И при этом всём – незабываемый.
Не дождаться нам яблочка спелого:
Не посажено было в срок деревце.
Очень плотно к словам «не» приклеилось,
Только к слову «любимый» не клеится...
Авторизований переклад: Олександр Буяльський
Сновидіння, яке не збувається –
Я весна не твоя, недолюблена.
Квітка ніжності не розкривається,
Бо троянда засохла, загублена.
Так невчасно, чомусь ти зустрінутий,
Хоч сюжет «Де ти був?» заяложений,
На долоні ти іншим замінений,
Невідомий мій світе, неходжений.
І у мріях моїх не майбутній ти,
Як і я не майбутня, відомо нам,
Через рік перестанеш і думати,
Та для мене залишишся спомином.
Не зірвати нам яблучка стиглого,
Не посаджене вчасно те деревце,
Забагато тут (не)зрозумілого,
Тільки «не» до «коханий» не клеїться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779934
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2018
Чорна кава з присмаком кардамону
І висить мовчанка, як сіра хмара.
Повертайся. Годі. Пора додому.
Телефон дзеленькає. О! «Кохана»?
Застарілі дані? Контакт недійсний?
Не цікаво, знаєш? Я ж не дружина.
Ти лиши фантазії в казці й пісні.
Хоч сьогодні правда–брехня єдині.
… В тебе дивні очі: здається, світлі,
А на дні видніється темний смуток.
Я тебе згадала: та злива в липні,
Парасолька зламана. Поцілунок.
Не було такого? Я вірю в долю.
І що десь раніше ми зустрічались…
Тільки не шкодуй. Ні про що й ніколи.
Значить, треба так, щоб у нас не склалось.
І заплаче знову дощами небо -
Зустріч кожна з присмаком розставання.
Замість кави питиму чай із медом.
Щоб навік забути це… «некохання».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2018
Як цілують ті, хто приречені
Незбагненним, безжальним фатумом?
І обличчя твоє помічене
Вже печаткою – смерті знаками.
Та схилившись над долі кроснами,
Нитку парок зв’яжу розірвану,
Тихо ляжу під ноги росами
Християнському Богу сивому.
В смерті випрошу! І незнаними
За тобою піду дорогами.
Бо в усі часи за коханими
На край світу йшли. І за край його…
Парки - богині долі у Стародавному Римі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2018
От - поки не видалили. А то ще теж рекламою вважатимуть )) НА фото - 17-ть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2018
Дощ на світанку землю вмив,
Клубочуться дими.
Снаряд окоп ледь не накрив –
В окопі цьому – ми...
Не відпочинеш на війні –
За мить снаряд завив.
Рукою зшерхлою мені
Ти очі затулив.
Але у криках і диму,
Чи бій, чи йдуть дощі –
В окопі тісно одному,
Та гарно вдвох завжди...
Оригінал:
Приходит мокрая заря
Приходит мокрая заря
В клубящемся дыму.
Крадётся медленный снаряд
К окопу моему.
Смотрю в усталое лицо.
Опять - железный вой.
Ты заслонил мои глаза
Обветренной рукой.
И даже в криках и в дыму,
Под ливнем и огнём
В окопе тесно одному,
Но хорошо вдвоём.
Юлия Друнина 1943
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2018
Світла моя любове,
Смутоньку мій коханий,
Меду мій полинОвий,
Далі які між нами!
Мури які постали!
Крила відтяті ниють,
Мало, занадто мало
Світла чи то надії…
Нащо чіпати рани –
Словом ятрити спомин?
В сяйві очей коханих
Бути сльозою-болем?
Ні. Легко-легко вІршем.
Серця твого торкнуся.
Я не Вона. Я інша.
Просто…сьогодні снюся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2018
Не твоє це весілля: лімузини, букети...
Приголомшлива сукня і з грошима конверти.
Дзвін розбитих бокалів раптом болем озветься.
Скло на друзки – на щастя. Та бува й щастя б'ється…
Проставляєш зарубки не на дереві – в серці:
Не річниці весілля – роковини по смерті.
Чорний день. Чорний дим. Чорний ворон у небі.
Білий сніг. Біла сукня? На жаль, не про тебе...
https://www.youtube.com/watch?v=wjIYtb6KkUY - мій виступ з цим віршем
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018
Дозвольте трохи «поумнічать». Є такий специфічний вид рими – стикова, тобто коли римуються останнє слово першого рядка і перше слово другого. В російській поезії така рима зветься «круазё», бо прийшла з Франції . В українській поезії я не знайшла прикладів (чи погано шукала). При цьому традиційна рима – останні слова з останніми – не обов’язкова. Але я вирішила ускладнити задачу і використала і її :) АБАБ в даному випадку. Що вийшло – судити вам. І маю надію, що мій експеримент не буде одиничним. Отже, круазе. Слова, що римуються, виділені великими літерами. Не претендую на точність рими, але, сподіваюся, доступно пояснила принцип. Агов! Колеги по перу! Поповнимо скарбничку української поезії! Адже ж, вельми гарно звучить! Як намистинки нанизуються.
Ще одне почуття ДОГОРАЄ
І НЕМАЄ ні слів, ні ПОБАЧЕНЬ –
Серце ГАРЯЧЕ лід НЕКОХАННЯ
ВБИВАЄ. А хтось каже: це ВДАЧА,
НАЧЕ вдача – це фатум чи ВИРОК,
Продали за БЕЗЦІНОК НАДІЮ.
МРІЇ плачуть і сліз-НАМИСТИНОК
Кілька МІРОК над морем РОЗВІЮ…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2018
Вже перейдено Рубікони
І мости за собою спалено,
Ким, коли і для чого схвалено:
Над живими – скорботні дзвони?
Кола пекла чи втіха раю
В нас попереду? Руку дай мені!
У тобі проростаю мальвою
І укотре в тобі згораю.
За маленьку позику світла
Величезні відсотки сплачую.
То сміялася – нині плачу я...
Для закоханих вишня квітла...
А той сад і стареньку грушу
Пам’ятаєш? Не треба! Боляче!
Пам’ять палить промінням сонячним
Біле тіло, відкриту душу.
Чи судилося разом бути?
Йти шляхами святими-грішними?
Все ж не хочу я долі іншої.
Це моє: і меди, і скрута.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2017
Друзі! Налаштовуйте приймачі: завтра в 8.10 я в прямому ефірі :) Українське радіо "Культура". "Нас слухає Україна і світ" - нічьо так :) Хто не зможе послухати - не переживайте. Виставлю запис з архіву наступного ж дня (чи коли буде можливість. Одним словом, як тільки так і одразу http://radiokultura.org/page/6.html?name=CHastoti
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2017
Такий, як ти, рабом не буде.
Така, як я, тобі не пара.
Хоч порятунок твій, не згуба,
я – сон-трава поблизу дуба:
траві не вирости під хмари.
Тож не спиню. Тобі – дорога,
звитяга, пекло злої битви.
Мені – неприспані тривоги,
та шепотіти до знемоги
напівзабутої молитви
слова. І дні на нитку суму
нанизувати, як намисто,
самотній бути серед тлуму.
Снігами замітає Суми...
Колись повернешся у місто
свого дитинства. Не до мене.
До мене – це занадто складно.
І буде юна наречена,
і дві обручки золочені.
Я в лабіринті – Аріадна.
Була...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2017
Морозом війнуло по шкірі:
Ці очі холодні. Аж надто.
Блакитні. Ні, все-таки сірі,
В такі задивлятись не варто.
Що бачили? Квіти і море?
Сади? Кошеняток ласкавих?
Чи землю, зчорнілу від горя -
То й попелу колір ввібрали?
...Ці очі холодні? Так легко
І просто ярлик причепити.
Чий погляд залишиться теплим,
Як смерті у вічі глядіти?
літо 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764644
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 07.12.2017
Зупинімось. Хай буде як є.
Не коханням буду – прокляттям,
Тягарем. Ні! Не хочу! Твоє
Заблукало просто десь щастя.
Та воно тебе знайде – повір.
Будеш казкою ти для мене,
Королем із країв моїх мрій,
Що свою шукав королеву.
Що там далі було б – не взнаю.
Так буває – почне казати
Мама: „Був собі...” – засинає
І не чує казку малятко.
І не взнаємо ми ніколи,
Смак який мали б наші ночі...
На прощання, якщо дозволиш,
До волосся торкнутись хочу.
З сивиною дочасною чубчик...
Шрам (від чого?!) на правій скроні...
Пташеня моє, хлопчик-горобчик,
Відпускаю тебе на волю!
Вибач: щось я занадто ніжно
І пестливо звернулась надто.
Чоловік кожен (й наймужніший!)
Трохи хлопчик. Хоч сам вже – тато.
Миле сонечко, іншій світи!
Знов не так? Хай вона зве „мачо”,
Варить юшку, полтавські борщі.
Борщ – стабільність – багато значить!
Щось з очима...От незадача!
Як осіннє плаксиве небо!
Годі! Йду! Вже не плачу – бачиш?
Проведеш? Я сама. Не треба!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017
Ти патріот? Авжеш! Ти патріот!
Напнулася на пузі вишиванка.
Малюєш напис: «Кой-хто – ідіот»
І прапор піднімаєш ти щоранку.
Машина розцяцькована уся,
А мова, як у радіоефірі.
Та вчора не підвіз ти дідуся:
Ще забруднить салон автомобіля.
Сьогодні обдурив мале хлоп'я:
Помив він джип за долар-календарик.
Його прокльон тебе не зачіпа:
Твій син - в далекій Англії школярик.
Панічно голуби летять на дах,
Як гаркаєш ти "Слава Україні!"
Потрібен ти Вкраїні, як чиряк,
Через таких, як ти, у нас руїна.
Кімнати для гостей - людей чужих.
А батько рідний має де поспати?
Співаєш на застоллях про рушник,
Та відпочинок твій не у Карпатах.
Бульдозер материнську хату зніс.
Аж цвіллю тхне від псевдопатріота!
Щоб не вживати некоректних слів,
Я не скажу куди піти і хто ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763220
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.11.2017
Похмуре слово "ніколи"
Ламало хребет надії,
Лякало пташок довкола,
І гризло думки неспілі,
Щоб в плани не виростали
І зниклі - слабкі та кволі.
Ми слова цього не знали,
Не вірили в те "ніколи".
Та раптом…(а точно раптом?)
Між нами воно постало
Є вчора у нас – не завтра .
Бо завтра вже не настане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2017
Сльози – не вихід: слабкості докази,
Банити – зброя Інету.
Як сон, забути – це по-дорослому!
Тому обираю Лету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2017
Навіщо прийшов?
Просити?
О! Квіти!
Не варто!
Розірваний шов
Зашити?
Спалити
на ватрі
з мереживних мрій,
зі слова-
полови...
Палає?
У клятви не вір:
мінливі,
брехливі
без краю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2017
І тебе й себе привітала:
Що ж за слово прекрасне: "мати"!
Це з тобою я вперше взнала
Як це: щастя в руках тримати.
Ти так схожий на мене: очі,
Ніс і усмішка - просто дива!
Побажати сьогодні хочу:
Хай веде тебе добра зоря!
Трішки впертий, трішки хитренький.
Швидко ти ростеш, як дубочок.
І такий уже величенький
Любий мій, рідненький синочок..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761942
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2017
За твором Лариси Денисенко "Відлуння"
Я – Даринка. Назвали невдало.
Бо який з мене дар з діабетом?
В монітор очі дивляться мами -
Та лише шахраї в Інтернеті.
Все дарма. Скільки грошей на вітер!
Африканські, індійські рослини...
А батьки хворих діток ще вірять
До останнього вірять у диво.
Так подумала: мамі ще й заздрять.
„Он яка в тебе доня спокійна!”
А я бігати хочу й стрибати
Й не лежати в лікарні постійно!
Як сумую я за бандурою!
Сцену кинуто („Виступи – стреси”)
Стрес – це сльози над партитурою.
Ну а ще: Шерон Стоун – актриса ж?
Але Стоун, вважайте, єдина.
Скільки інших: простих, безіменних.
І талант є, та їм „пощастило”
Ту ж хворобу мати, що й в мене.
Яся Лимар й Софійка Калюжна
Були подругами по лікарні.
Цього ж разу їх ліжка порожні,
І де зараз дівчатка – я знаю.
Там, де ліків не треба й уколів,
Від яких у синцях всеньке тіло.
Там льодяників не заборонять
І не кинуть насмішки у спину.
Як мені: „Несолодка Даруся”
(Коли вчили „Дарусю солодку”)
„Хай їм Бог простить,”- я помолюся.
Маю пам’ять на кпини коротку.
Лікарі... Добрі є і не дуже.
Батьку лікар один в очі кинув:
- Киньте возькатися з нею, друже,
А зробіть жінці іншу дитину.
Тато ледь не побив ескулапа:
- Як Ви можете так говорити?!”
Я подумала: „Може і правда
І такій, як я, варто не жити?”
Я у Бога вимолюю брата,
Щоб несумно було вам без мене.
Відпустіть мене, мамо і тату:
Я наїмся цукерок на небі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2017
Все покину й поїду в засніжений світ,
Де нитками дими простяглися до неба,
Де малює на вікнах Морозяний дід.
Що той холод мені? Я приїду до тебе!
Хай не кажуть, що цей зачарований край
На межі світоладу і Богом забутий.
З ароматами літа заваримо чай,
І Морозяний дід буде заздрити люто.
– Змерзла, мишко? Чай теплий? І як же ж просив:
Зачекай до весни – ну яка ж тільки вперта!
Скажеш лагідно: –Ти – королева снігів.
Усміхнусь, заперечу: – Закохана Герда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2017
Рай у "Майстрі і Маргариті" -
Найпривабливіший у світі.
Вдвох з коханим. Хатинка. І тиша!
Щось вже їде: чи дах чи "криша".
Я нікому не винна! Годі!
Мов опудало на городі,
Що птахи і ті не бояться.
Приміряю усмішку з глянцю.
І брешу собі: все чудово.
Підминає ведмедем втома.
Душить заздрість чужа - пошвидше б!
Вдвох з коханим. Хатинка. І тиша ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2017
Друзі, знаєте, трішки дратує:
"Я не в тому живу столітті:
Нами золото зараз керує,
Вкрай зіпсовані й малолітні,
Честь і вірність нічого не значать.
От були часи дам й королів..."
Та хто схоче - зуміє побачить:
Золотих не буває часів.
Чи в усьому шляхетним був лицар
У "прекрасні" минулі віки?
"Друга вбив? Побудую дзвіницю
І відпустять мені всі гріхи.
Слуги, наймити - бидло, не люди,
Дама серця - дружина чужа. "
І були завжди підлі іуди:
Їхні клятви не варті й гроша.
В чомусь, звісно, легенди не брешуть:
В ті часи також Люди були.
Та і зараз є лицарі честі,
Варто скласти легенди й про них!
Чи від дами сучасниця гірша
Тільки тим, що не ходить в шовках?
А душа її може світліша -
Де ж поет, що звеличить в віршах?!
Чим грубезні томи ворошити
Й час шукати, що кращий за цей,
Певне, варто повчитись любити
У сучасників - справжніх людей.
У очах відбивається небо,
Вірність й честь непідвладні часам.
То яких ще вам лицарів треба?!
І чи кращих ви знайдете дам?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759609
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.11.2017
Не дружина я і не коханка,
Та без тебе – наче й час без руху.
Я в руках тримаю філіжанку
Кави, що зовуть її «Розлука».
Чи повернешся, чи вже назавжди
На шляхах-дорогах розминулись?
Може, варто каву десь придбати
З фірмовою назвою «Байдужість»?
І мені не буде сумно зранку:
Буде кава «Спокій», кава «Радість».
...Та беру з полички філіжанку,
Ту, що губ твоїх колись торкалась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2017
Можна жити простіше: без сліз та надриву.
І чужих не боятися слів в телефоні.
Без самотніх ночей і тривоги – до крику
Та навіки у серці твій втомлений воїн.
Видно доля така, що почувши: «Так треба»
Приховати сльозу, сподіватись на краще
І сухими губами прохати у неба
Зберегти від біди камуфльоване щастя.
03.11.2017 р. Суми, маршрутка )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758592
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.11.2017
– Не плач.
– Я не плачу.
– А сльози?
– Здалося.
– У долі на здачу
візьму квіти в росах.
Троянди ти любиш?
Червоні та гожі?
Ти знову сумуєш?
– Не плач!
– Я не можу...
Цей світ божевільний:
розкраєне щастя,
розлуки і війни.
– Не плач!
– Повертайся!
Потяг Київ-Харків. 31.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2017
День сьогодні вашого весілля.
Тож прийміть ви побажання щирі:
Двійко діточок слухняних й милих,
Миру у родині і країні,
В злагоді прожити літ багато,
Мудрості у справі і у слові,
Вміти довіряти й пробачати
І прекрасне бачити в простому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756968
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.10.2017
Картина Жака Жозефа Тіссо „Вірсавія сумує за чоловіком”.
Спи, дитинко, допоки безгрішний.
Я - Вірсавія, мати стражденна.
Оповім тобі стиха й неспішно
Чи то правду чи казку про мене.
А ти спи. Краще думай, що казка.
Вранці встанеш й гайнеш до саду.
Лишиш в пам’яті мамину ласку.
І мені легше: сповідь - розрада.
Синку, синку, була я щаслива
В шлюбі першому (кажуть, від Бога!).
Він був мужній, я - юна й вродлива,
Не чекали від долі лихого.
Та на горе наше вподобав
Мене цар. Вірні слуги схопили.
Марні сльози – не зробиш нічого.
Я скорилася владі та силі.
Як я тільки царя не вмовляла!
„Гріх кохатись з чужою жоною”.
А у відповідь (я аж заклякла):
„Маєш мужа? То будеш вдовою!”
Якби знала, що так воно буде
Я б спотворила себе навіки!
Не виходила б зовсім на люди!
Занапастила я чоловіка...
В найзапекліше місце бою
Мого Урію цар послав.
І гріха мов й не мав за собою:
Що ж, загинув – на те і війна.
Я боялась плачам волю дати,
Не тому, що від сліз марніють.
Сум – це докір. Цар міг покарати,
А я вже була при надії...
В тебе брат був... Та прошу: тихіше!
Бо не можна про це говорити!
Цар про нього не згадує більше:
Нащо приспану совість будити?
Кволий хлопчик помер. Покаянні
Цар псалми співав, тиждень не їв.
Потім дрантя змінив на убрання,
Сльози витер й ще сина зробив.
І пишався ж як: „Богу я милий,
Якщо дав мені знову дитину.”
А я...Каюсь: тебе не хотіла.
Полюбила, коли народила.
Сон наснився мені на світанні:
Наче кат мій старий вже і кволий
І йому беруть дівчину гарну,
Щоб його зігрівала собою.
Аж зі страху, сердешна, вмліває.
Та дарма: дід не зможе нічого.
Лише слину до полу пускає
Та від злості трясе бородою.
І кортить йому хоч на годинку
Стати знову вродливим і вправним.
Не буває див. Й снилося, синку,
Яким станеш царем ти славним.
Знаєш, заради цієї миті,
Сина бачити мудрим і дужим,
Все на світі можні стерпіти
І життя не клясти осоружне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2017
Моя доня мандрує у снах
У краї, де є тигри і леви.
Там володар, товстий падишах,
Не пуска Снігову королеву.
Пустотливе малятко моє:
І вночі собі знайде пригоду.
Молочко з сірим котиком п'є,
Носить з річки веселкою воду.
Ще не втратила здатність дітей
Шелест янгольських крил в небі чути.
Ще їй сниться Дитятко Святе
І здаються незлими всі люди.
В снах дитячих не місце сльозам.
Навіть листя завжди там зелене.
Тож мандруй по казкових світах,
Тільки вранці...вертайся до мене!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2017
Ти для мене на відстані поштовху серця,
А для інших – немов на далекій планеті.
Хтось відправив, сказавши: «За них не в ответе».
Ти, як те джерело, що під кригою б’ється.
На планеті твоїй тиша стала вуаллю –
Неміцна і тонка. Ніч коротка, тривожна,
Що новий день несе – передбачить не можна,
Бліндажі схороняють від злого металу.
На стіні чийсь малюнок – розстріляна мрія,
Бо немає вже татка: від кулі загинув.
Йде розміреним кроком підступна, невпинна
По планеті війна. Та повернешся. Вірю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756192
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 19.10.2017
В усі часи можливість є в людини
Своєю честю не крутить, як дишлом.
Це страшно, вистрілять якщо у тіло,
Коли стріляють в душу - ще страшніше.
То не біда, коли летять прокляття -
Той, хто прокляв, за це в стократ отрима.
Погано, меч коли по рукояття
Якась мерзота всаджує у Віру.
Не можна чистим все життя прожити:
Не вистачить ні одягу, ні хисту.
Та можна власну душу не бруднити
Й не дати вбити віру щиру й чисту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756191
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2017
Ти писала про нього вірші,
Що тримали ледь-ледь на межі
Лиш для нього помітною ниткою,
Небеса залишались відкритими
Для скупої молитви. Дощі
Розмивали до Мрії шляхи,
Що здавалась на відстань руки.
Попри зливи, була ти щасливою!
Бо надію плекала! Бо вірила!
Та пройшли за роками роки -
Ти стомилася від чекання,
Інші зустрічі, інше кохання.
Тільки в снах хіба що примариться...
Тільки вітер шепоче: "Зрадниця".
... Всі вірші він напам'ять знає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2017
Легенду придумав про себе:
Дракони, принцеси, русалки
І знаки таємні на небі,
Та тільки ні зимно ні парко
Від мужніх боїв з однорогом,
Блукань по жахливій печері,
Хапань амазонок за ноги,
Бо подвиги всі на папері.
Втомившись шукать щастя птицю,
В смішних обладунках з картону,
Сумний намальований лицар
Повернеться вранці додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2017
З кожним віршем боюся: раптом останній.
З кожним обманом страшно, що вмре довіра.
Кожна зима приходить занадто рано.
Кожне колюче слово зрізає крила.
Віра воскресне, все-таки не погасне,
Зранений птах зможе у небі літати,
Стріну весну і дочекаюся щастя,
Ще покохаю – отже, буду писати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752226
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.09.2017
Якби хтось сказав, що мені буде байдуже
На те, де ти з ким, і що Бог послав на вечерю,
Я б не повірила: було надто райдужно,
Ми надто були близькими, була я твоєю.
Якби хтось сказав: що стежки будуть різними,
У снах не побачу і наяву вже ніколи,
І сни не залишаться чорними-білими,
Що світ існуватиме! Сонячний, кольоровий.
Що дім наш недовго давитиме стінами,
Що небо без тебе є ! І не звалиться раптом,
Що відчай і сльози не будуть постійними.
Я б не повірила. Даремно...Це щира правда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752082
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2017
Живёт в моём сердце гномик:
Монетки твоих улыбок
Кладёт в копилку на полке,
Грустит от твоих ошибок.
Днём хоть чуть-чуть он дремлет,
А вечером очень скучает.
На что-то надеется, верит,
А может и любит. Кто знает?
Тебя он не судит строго,
Не просит ни слёз, ни жалости,
Он просит совсем немного:
Приснись мне сегодня, пожалуйста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751630
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.09.2017
Запоздалое осеннее счастье!
То с работы прихожу – ужин, свечи,
То морозом обдаёшь в одночасье –
Как погода в сентябре, переменчив.
Неожиданно: сюрприз за сюрпризом.
То согреешь, то от слов веет стужей.
Называют тортик «Дамским капризом» –
Ты не торт и не каприз. Ты мне нужен!
Без тебя я в безвоздушном пространстве,
Опрокинулось в глазах карих небо
И запутался в кудрях ветер странствий.
Не понять теперь - что быль, а что небыль
В нашей встрече. Как воздушные замки,
Как мираж и как роса на рассвете,
Словно песня датской милой русалки
Ты не осень. Ты моё бабье лето…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751607
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.09.2017
Серпиком срібного місяця
Навпіл розкраяно долю:
Все, що було до тебе –
Й що після тебе буде.
Місяць від сміху аж світиться,
Смішно йому, бо на волі
Вільно пливе у небі.
Ми ж не світила – люди.
Вигадай казку: «У вічності
Нам безліміт на кохання.»
Кілька хвилин – і ранок,
Що в цьому світі вічне?
Місяцю, Ваша величносте,
Часу позичте в світання!
Смутку легкий серпанок
Тягнеться шлейфом за ніччю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2017
Ангелы Божий престол обступили -
Ангелы нынче, были детьми -
Все, кого взрослые мало любили,
Мало жалели, не сберегли.
Все нерожденные, кто помешал бы
"Мамам" и "папам" - этих не счесть;
Те, кто родились, но прожили мало
Божью защиту встретили здесь.
Жертвы кровавых недетских разборок:
Войн и терактов, драк, грабежей;
Все, кто без дома замёрз под забором,
Экс-пациенты горе-врачей;
В море погибшие неосторожно,
Крошки, обваренные борщом,
Смотрят на нашу планету тревожно:
Сколько прибавится их еще?
Хватит уже! Но пылающий лайнер
Ангелов-деток пополнил ряды.
Сотни достали из-под развалин -
Ждать не пришлось долго новой беды…
Правых не видно: свои мамы-папы,
Дяди и тёти скупы на добро.
Все перед ними мы виноваты:
Дети – цветы, значит, любят тепло.
Право имеете - что ж вы не мстите?
Только приходите изредка в снах…
Взрослых безгрешные дети простите:
Вы заслужили жить вместо нас!
Жаль, забываем: за все мы ответим
В тот наш последний и страшный час.
Взрослых простите, ангелы-дети,
И помолитесь Богу за нас…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750980
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 17.09.2017
Но я Вас помню, это точно,
Я Вас никак забыть не мог.
М. Ю. Лермотов. "Валерик"
Здравствуй, Эля. Пишу я письмо на бумаге и к чёрту прогресс!
Ведь дала ты мне номер-фантом: ни звонить, ни послать СМС.
Ты причем? Не сестра, не жена, есть психолог, священник, Инет.
Знаешь, Эля, проблемка одна: у меня никого ближе нет.
Вышла замуж сестра – мама к ней: подрастает племяшка славный,
Веры нет в виртуальных друзей, а в психологов и подавно.
Был на исповеди – не моё. Пусть меня Бог за это простит.
Дети, бабки, крутые, жульё исповедуют оптом грехи.
Это грех, что я помню тот дождь, как по лужам с тобою бегу?
Ты смеёшься: «Промокнем насквозь». Слышен Scorpions «Still loving you».
Из чужого окна чужая песня. Мелочи! Будет своё!
Жизнь нас ждёт такая большая! Замок будет – не просто жилье!
«Нищий шёл и такую ж нашёл, капитал общий равен нулю».
Не заметил издевки, осёл, слеп и глух был я: still loving you.
Через месяц пришла повестка: «Ты пойми: не могу не пойти»
«Разве я перпетум-невеста? Откупись, а уйдешь – не суди»
Ты решила, что ждать смысла нет. Я вернулся – восторг подружек:
«Выпал девке счастливый билет: заживёт при богатом муже».
Добровольцем – на фронт. Я знаю, скажешь: «Зря». Быть другим не могу.
Должен быть, где враг наступает. Моя Родина, still loving you!
На двоих пайка половину – как его на весь день растянуть?
От своих подлость метит в спину, а враги хитро целятся в грудь.
Как-то мы попали в засаду, друг погиб в том неравном бою.
Ранен был осколком гранаты – жизнь шепнула мне: «Still loving you»
После госпиталя с маршрутки шёл домой. Живой, слава Богу!
Тут сигнал авто. Что за шутки? Мало этим чертям дороги?
«Элька! Ты! Я глазам не верю! Сколько ж лет я не видел тебя?!»
«Не нашёлся повод приехать». (Повод встретиться с мамой? Ну да!)
Присмотрелся: блондинкой стала, губы больше и пластика век,
Глазки в линзах цвет поменяли: кукла Барби, а не человек.
«Снова в армии? Не сидится? Не погасят конфликт без тебя?
Десять раз уже мог жениться: карапузиков трое – броня»
«Обойдусь без брони. А где муж?» «Что здесь делать ему? Борщ хлебать?»
«Дети есть у тебя?» «Восемь душ. Пошутила: не всем же рожать.
Ни здоровья, ни денег, ни сил, третий год на одной машине,
Муж к тому же собаку купил» «Но хватает же сил на псину?»
«Пёс не дети» – ключ иномарки повертела: «Спешу я: дела»
Жизнь отдал бы тебе в подарок – на меня тебе жаль полчаса!
Беглый взгляд на сбитые берцы: «Подвезти?» «Нет, и сам я дойду»
«Ну, как хочешь» – хлопнула дверца. Прошептал только: «Still loving you» .
«Десять раз уже мог жениться»? Знаешь, думал совсем недавно.
(Хмыкни, Элька: «Видели принца? Расскажи: послушать забавно»)
Друг женат был – теперь убитый. Я же вроде как ...наоборот.
А вдова плачет: жизнь разбита. Заменю. Во, придумал, урод!
Скатерть белая, чай с ромашкой...Как-то вскользь: «Этот чай муж любил»
Закричал мальчик: «Папки чашка!» – и посуду с заваркой схватил.
А вдова ему: «Что ты, Коля?! Успокойся, нельзя жадным быть»
Он обжёгся, плачет от боли, и сквозь слезы: «Не дам с неё пить!»
Извинилась: «Мне так неловко» – в ванную отвела, чтоб умыть.
Слышал я сквозь всхлипы мальчонки: «Кто просил его к нам приходить?»
И во взгляде вдовы и жестах видел я вопрос: «Ну почему
Друг живой и ищет невесту, если мужу не жить моему?!»
А насколько красива? Знаешь, ненавидя себя и кляня,
Что ценю только яркий фантик, я скажу: «Не красивей тебя».
Красота из салонов крутых, не примятая чёрным горем,
Ярче внешности женщин простых. Ты эффектнее – что тут спорить?
Обмануть судьбу не удастся: жуй сухарь вместо булки с маслом.
Мой проект «Семейное счастье» накрывается медным тазом.
Поменяться если б местами... Как? Меня, дурака, на тот свет,
Друга – к сыну, к жене и к маме, но подобной ротации нет...
.
А вчера маму зря послушал: сдуру стал за себя хлопотать.
Я теперь представляю, как души по кругам всем проходят ад.
«Бланк не тот! И печати здесь нет!» (Докажи-ка, что ты не верблюд.)
Наконец-то нашёл кабинет, тот, куда все за правдой идут.
Вышел дядька: «Здорово, кореш!» – в коридор дверь плотнее прикрыл:
«Что ты мне здесь глаза мозолишь, будто я тебе ногу пробил?»
И тогда я себе дал зарок: не давить на совесть начальству.
Я – неважноходящий упрек тем, кто сыт и судьбой обласкан.
Эля, всё же как далека ты от покупки бинтов и лекарств,
От войны и смешной зарплаты, детских слез, кабинетных мытарств!
И, читая письмо, устала от моих через строчку «люблю».
Мне пророчеством песня стала! Подпись: клоун твой, still loving you!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750979
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 17.09.2017