| Сторінки (1/19): | « | 1 | » |
Жінка – прекрасне, ніжне слово,
Творіння, благословенне Богом.
Щаслива мати, ніжна доня,
Це жінки будь – якої доля.
Вона найбільше світу диво,
Таємниця світу – це вона.
Душею мовить так красиво,
Любить щиро й без гріха.
Душа обійме увесь світ.
Допоможе всім вона.
Людина житиме сто літ,
Та не зрадить матері вона.
Жінка – мати – це благословення,
Це дарунок Бога, благодать.
Її любов – найбільше одкровення,
Її не можна не згадать.
Найщиріше мама любить,
Вона віддасть своє життя
І ворогів всіх враз загубить,
Щоб лиш жило її дитя.
Жінка – доня, ніжна радість,
Дарунок батьку й матері її.
І коли зустріне матір старість,
Донька не кине у білі.
Вона завжди любов дарує
Турботу рідним віддає.
Своїх батьків донька шанує,
Щаслива, що вони у неї є.
Жінка – брата любляча сестричка,
Чарівна ніжність та краса.
Усмішка завжди на обличчі,
Весела й радісна вона.
Але,на жаль, у час військовий
Дістались нові ролі всім.
Була лиш жінка, а тепер військовий –
Це нова роль у світі цім.
Жінка – медик, життя рятунок.
Це ангел, зісланий із неба.
Це справжнє диво, порятунок.
Життя рятує, бо так треба.
Вона сміливо йде під кулі.
Не боїться смерті і вогню.
І замість пісні «Люлі»
Чує мати крики у бою.
Вона рятує всіх солдат,
Життя віддасть вона сміливо,
Бо вже й вона тепер солдат,
І пам'ятати це важливо.
Вона піде під кулі, під обстріли,
Щоб врятувати воїна від смерті.
І якби смерті янгола зустріла,
Товаришу не дала б вмерти.
Вона його собою враз закриє.
Бо це товариш, побратим.
Його вже точно не покине,
Вона завжди тут буде з ним.
Військовий лікар – Бог на полі,
Людина – ангел, посланець долі.
Вона відкриє білі два крила,
Щоб не забрала хлопців ця війна.
Жінка – волонтер на полі бою,
Бою в мирному житті.
Вона не носить зброю із собою,
Але рятує тих, хто у біді.
Вона дістане все, що просять,
Знайде те, що треба їм.
І нову форму тепер носять,
І хлопці у взутті новім.
Швидко їжу привезе,
Привезе вона і одяг.
З собою й радість ще везе,
І посмішок ще й цілий потяг.
Волонтер – посланець долі.
Живий месія на землі.
Справжній ангел армії нової,
Рятунок хлопців на війні.
Та є жінки, що й зброю мають,
За незалежність борються вони.
Хоробрим духом всіх вражають
В умовах страшної війни.
Автомат для неї рідний,
Із ним і їсть, і спить вона.
Та зібраний її рюкзак похідний,
Бо жить так змусила війна.
Жінка смерті не боїться,
Сміливо в очі зазирає.
Стає, на жаль, ще й очевидцем,
Як смерть «податки» вже збирає.
Для жінки поле стало домом,
А форма шкірою вже стала.
Але ж сумує по одному,
Що рідних бачить надто мало.
Яке б життя нас не чекало,
Які б жахи не чатували нас,
Для жінки завжди буде мало
Її родини й рідних навіть фраз.
Завжди буде сумувати
За рідним домом, за дитям.
Їх ніколи не забуде,
Вони ж для неї є життям.
За них і бореться вона
Як будь-який солдат на полі.
Та грізно «дивиться» війна,
Як вже кінчаються набої.
Вже не вистачає сили й духу,
Солдат зневіру вже плека.
Та жінка дасть тендітну руку
Й дасть всю віру для бійця.
І мов той янгол всюди бачить
Благословенна богом жінка.
В житті у неї є задачі,
І не зупинить її стінка.
Зупинить її ніщо не зможе.
І благословенна богом жінка
Країні й світу допоможе,
Й розквітне миру в світі квітка.
Серце жінки завжди ніжне,
Й ким би не була вона
Життя навколо тепле й світле,
Й не змінить це війна.
Поки в світі жінка є
Добро і щастя переможуть.
Дарує серце всім своє,
Щоб ніжність в світі нам примножить.
І поки житимуть жінки,
Свята і вічна благодать
Посіє мудрості квітки,
І світ почне весь процвітать.
Жінок любіть, цінуйте їх,
Не завдавайте ви їм болю.
Любіть усіх жінок своїх,
Даруйте їм щасливу долю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2016
Тихо на границе,
Везде только тишина,
И стоит только пограничник,
И стоит он как стена.
Мудро смотрит в даль он,
И страну он бережет.
Ведь он всех нас
От погибели спасет.
Если прорываться будут,
Чужие войска.
Он грудь свою подставит
И будет крепким как стена.
Он брови сдвинет одна к одной,
И улыбка пропадет.
Он автомат возьмет рукой,
И вместе с ним он в бой пойдет.
Он будет биться до потери пульса,
А падая на землю произнесет:
- Это для тебя, страна родная,
Живи и процветай.
Тихо на границе,
Везде только тишина.
И стоит только пограничник,
И стоит он как стена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651855
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.03.2016
Это ж надо такому случиться,
Чтоб сильно в султана влюбиться.
Похитил он мысли и сны
И сердца удары мои.
Навеки забрал он сердце моё,
Теперь,султан,оно твоё.
Тебя люблю, тобой дышу,
С тобою рядом я Живу.
Ты даришь силу, даришь свет,
Любви сильней на свете нет.
Твои глаза меня чаруют,
А голос будто бы колдует.
Твои объятья- дрожь по телу,
Я их покинуть не сумела б.
Твои слова - моё леченье,
К тебе безумное влеченье.
С тобою рядом воскресаю,
С тобою рядом вновь дышу.
Без тебя я умираю,
Без тебя я не живу.
Когда ты рядом, поёт душа.
И песнь её так хороша.
Ведь рядом ты, моя любовь,
Жива твоя рабыня вновь.
Ты будь со мной и не бросай,
Любви своей ты не лишай.
Не обрекай на грусть и муку,
Не обрекай ты на разлуку.
Ты не губи меня, мой милый,
Ты не губи меня, прошу.
Ты лишь люби меня, любимый.
Тобой любимой быть хочу.
Ты подари своё касанье,
Улыбку мне ты подари.
И усилится дыханье,
И сердце выпрыгнет с груди.
Вновь будь со мной, меня люби,
Проводи со мною дни.
Проведи со мною и ночь,
Подарю я сына..или дочь.
Я подарю тебе любовь,
Я всю себя тебе отдам.
Лишь полюби меня ты вновь.
Скажи мне только: "Не предам!".
Прошу я много, знаю это,
И знаю я твои ответы.
Но я люблю, любить и буду.
И облик твой я не забуду.
Хочу лишь я, чтоб ты любил.
Чтоб помнил ты и не забыл.
Чтоб был ты рядом, и тогда
Рабы исполнится мечта!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643899
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2016
Ще вчора дитинство було,
Просте, веселе, НАШЕ.
Цінити ж не вміли його,
Хотіли всі бути старше.
Піднімались до рівня ми старших,
Хотіли ми швидше рости.
Та забували ми, що наше
Дитинство не зможем спасти.
Хотілось дорослим вже стати,
Забути накази рідні.
Та як же добре згадати
Дитячі витівки свої.
Згадати як сонце любили,
І бігли на зустріч з дощем.
Згадати як літу раділи,
І грали під тим же дощем.
Як сніг язиками ловили,
А потім хворіли у ліжку,
Як бабу із снігу ліпили,
Як весело грали у сніжки.
Як мелодію пісні ми грали,
Не знаючи жодного слова.
Як друзів всіх разом збирали,
Й гукали: « Чи вийдеш ти, Вова?».
Згадати, як вперше любили,
Як боялись сказати про це.
Як потім коханню раділи,
Як дивились в кохане лице.
Згадати як в школу ходили,
Друзів стрічали нових.
Як уроки зривати любили,
Вчителів як любили своїх.
Та, на жаль,вже дитинство минуло,
Пройшла вже дитинства пора.
Немов за рік все промайнуло,
З дитинством прощатись пора.
Тепер дорослого життя
Відкриті нам дороги.
І в доросле майбуття
Переступимо порог ми.
Проходять роки, стаємо ми старше
Пролітають хвилини потіх.
Та дитинство ж набагато краще
Багатьох дорослих утіх.
В цьому році я закінчую школу, саме тому я прекрасно розумію, як хочеться знову стати маленьким, пригорнутися до мами і не думати про екзамени, проблеми та сум...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2016
Сидить дідусь старий і сивий.
Він усміхається і плаче.
Маленький хлопчик поруч скаче
Такий усміхнений, грайливий.
Дідусь всміхається дитині
І ніжно мовить прямо в небо:
"ПовЕрни батька цій дитині,
Йому ще рано йти до тебе!"
Заплакав знову чоловік,
І сльози, наче ріки, знов текли.
Не вщухне біль, на жаль, й повік,
І завжди буде він пекти.
Згадав дідусь страшні часи,
Коли до бою сам ішов,
Коли він мав багато сил,
Коли ще щастя не знайшов.
Усі страшні воєнні дні
Згадав він в мить лише одну.
Згадав усі події ті,
Ту страшну, СТРАШНУ війну.
Згадав і переломи,й кулі всі,
І піт, і кров, і навіть біль.
Згадав і свОї рани, і чужі,
Згадав всі втрати бойові.
А ще згадав він радість щиру
Від звістки про настАння миру!
Згадав він ще й вогневі "грози"
І ті військові, щирі сльози.
І щиро дід всміхнувся знову:
"Мій син тепер, як я колись,
Так щиро й віддано боронить мову!
Вернися ж, синку, ПОВЕРНИСЬ!
Я вірю в те, що час настане,
Коли заплачеш РАДО ти.
Час, коли біди не стане,
Коли досягнемо мети!
Війну страшну вже пережив я.
Тепер війна в твоїм житті.
Та в тебе є твоя дружина,
Ще й діти є в твоїм житті.
Вертайся, сину, ти скоріше.
Візьми ти сина знов на руки.
І жити будем як раніше:
Ти, дружина, я й онуки!"
І знов всміхнувся дід онуку,
І взяв онук його за руку:
"Дідусю,любий, ти не плач,
Тато вернеться вже скоро!
Він лише боронить мову!!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637871
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 23.01.2016
Любити можна маму й тата,
Любити можна і Вкраїну.
Любов на відчуття така багата,
Любов із нами до загину.
Людина любить світ навколо,
Людина любить рідну хату,
І кві́ток пишне коло,
І мову рідну та багату.
Любити можна все на світі,
Любити можуть навіть діти.
Кохає ж серце тільки то́го,
Чиє серце б`ється замість тво́го!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2016
В світі жити неможливо,
Неможливо без новин.
Та усі вони жахливі,
Негатив лише один!
Там убивства, там грабіж,
Там покінчив хтось з життям.
А добро творять коли ж?
Як же жить таким життям?
Як же можна так нам жити,
Коли і дня немає без біди?
Коли повсюди гинуть діти,
Коли і сім`ї мруть в біді.
Кажуть нам страшні новини:
"Підірвали десь там банк,
Вбили батька у дитини!"
А з добром у світі як?
Де добро на світі є?
Чи нема його зовсім́?
Розкажіть же нам про те,
Що цікаво нам усім.
В когось діти народились,
Хтось он щось одружився.
Розкажіть - но, що дивились,
Як пес із кішкою здружились.
Розкажіть нам про що-небудь,
Якусь безглузду новину.
Та добро потрібно людям!
Не показуйте біду!
Біди вже досить нам усім,
Надивились ми біди.
Добра вже у житті своїм,
Так довго й щиро прагнем ми.
Покажіть же нам добро,
Воно на світі є!Я знаю!
Ви покажіть його, й воно
Дасть нам сили - точно знаю!
Диво створять ці новини,
І люди знов повірять в рай.
І для кожної людини
Ще земний настане рай!
В світі жити неможливо,
Неможливо без новин.
Та життя змінить можливо.
І почнемо ми з новин!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636354
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.01.2016
Кажуть: "Браття не воюють,
Завжди в злагоді живуть"
Та, певно, росіяни це не чують,
Бо до брата з зброєю ідуть.
Вони не вміють мирно жити,
Звичайний мир для них - нудьга.
Їм би кров чужую лити
І забирать чужі життя.
Вони прийшли до брата свОго
Лити кров братів своїх.
І перетворилися в чужого,
Адже свій не вб`є своїх.
Колись ти братом називався?
Так, були такі часи.
Але від нас ти відцурався
Задля марної війни.
А ми завжди із миром жили,
Не хотіли ми війни.
І нікого б ми, повір, не вбили,
Коли б не бив нас ти.
І забираєш ти нахабно
Те, чим володієм ми.
Та прИйде час, коли незграбно
Потонеш ти у власній же крові.
Прийде час, коли настане
Кінець цій битві та війні.
І Україна знову встане,
І буде знову на чолі.
Україна ВСІМ покаже,
Яку велич маєм ми.
І ніхто вже нам не скаже,
Що ми були колись брати.
Браття є у нас - це так!
Але це браття із народу.
Кожен брат віддасть життя за "так",
За долю власного роду!
Це хлопці ті, що воювали
За життя своїх сімей.
Вони життя там віддавали
За долю кожного з дітей.
Тепер усі вони ГЕРОЇ!
Ті, що вмерли, що живі.
Усі вони тепер ГЕРОЇ -
Сини ЄДИНОЇ сім`ї!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635781
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 14.01.2016
Была любовь это иль дружба?
Не знаю как её назвать,
Но только нужен ты мне, НУЖЕН!
Боюсь тебя я потерять.
Не знаю как смогу я
Без глаз твоих прожить,
Твою улыбку так люблю я,
Как без НЕЁ я буду жить.
Не заметила я даже,
Как привыкла я к тебе.
Но смогу сказать однажды,
Что дорог ты моей судьбе.
Мы не лучшие друзья,
И ты не парень мне,
Но я могу сказать любя:
"Ты очень нужен мне".
Я помню наши встречи
И разговоры ни о чем.
Эти моменты просто вечны,
И не забываются и днём.
Мы говорили очень много,
Но если спросите:" О чем?"
Я не скажу вам слишком много,
Скажу лишь просто:" Да ни о чем"
Мы говорили обо всем на свете,
И мой ответ ты очень часто знал.
И нету больше человека в свете,
Что б меня такой вот принимал.
Кому - то объяснить не позволяют нервы,
А мы же всё без слов поймем.
И каждый разговор, как будто первый,
Но тему мы всегда найдём.
Мы знаем о друг друге очень много,
Но о чем спросить всегда найдём.
И хоть знакомы мы не так уж долго,
Но много были мы вдвоем.
За эти прожитые годы,
Много испытали мы.
Были в дружбе "непогоды",
Но выход мы с тобой нашли.
Сейчас я вспоминаю всё,
Что прожили с тобою мы.
И теперь могу сказать одно:
" С тобой ДРУЗЬЯМИ были мы".
Не знаю я, что будет дальше.
Какой по жизни изберёшь ты путь.
Но верю я, что встретимся однажды,
И запах твой я вновь смогу вдохнуть.
И надеюсь я, что не забудешь,
И вспомнишь ты меня хоть раз.
А может и скучать ты будешь?
Или взгрустнёшь ты пару раз?
Я же обещать тебе могу,
Что помнить буду я тебя!
И забыть тебя я не смогу!
НЕ СМОГУ забыть тебя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634381
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.01.2016
Уважаемые читатели и пользователи сайта, которых заинтересовало моё творчество! Я благодарна вам за то, что читаете мои произведения, и надеюсь, что они вам нравятся! Сейчас я обращаюсь к вам с вопросом и за советом.
Я начала писать книгу. Тема, которую я выбрала, может показаться слишком тяжёлой для девушки, которой всего лишь 16 лет. Но многие события, которые будут описываться в этой книге, происходили либо со мной, либо с моими знакомыми, поэтому тема, выбранная мною, мне близка.
Краткое описание книги: Беда всегда ищет самых счастливых, чтобы ударить больней. Вот она и нашла одну из самых счастливых семей города - семью Королёвых. Главе этого семейства предстоит пережить потерю родных, смириться с тем, что смерть следует за ним по пятам, и решиться на шаг, которого он не сделал бы еще три месяца назад. Алексей Королёв оденет на себя военную форму и в жестоком бою попытается забыть свою боль. Но именно там, в кровавой битве, он встретит ту, у которой также разбито болью сердце. Может это судьба? Смогут ли они исцелить свои души? Что вообще принесёт им эта встреча, и как сложится их судьба в будущем?
Это не окончательный вариант аннотации, а скорее начальный, так как написано только три главы. Сейчас я хочу выложить пролог этой книги. Я надеюсь, что вы прочтёте его. И поэтому я очень хочу спросить вашего мнения об этом прологе. Стоит ли мне продолжать писать эту книгу или нужно сразу же прекратить написание? Я понимаю, что по одному прологу сложно судить обо всей книге, но всё же. Я очень жду ваших отзывов! Мне очень важно ваше мнение!
ПРОЛОГ
За окном больницы ярко светило солнце, которое уже хорошо прогрело весеннюю землю и теперь радовало всех своим теплом. Людей на улицах было немного, но это и понятно – война не способствует прогулкам. Каждый человек пытался провести свободную минуту со своей семьей, боясь того, что эта минута может стать последней. Война изменила жизни людей, но она не смогла повлиять на природу, которая почувствовала приход долгожданной весны. Теперь вовсю стала распускать свои длинные косы ива, стала набирать свой истинный ярко-зеленый цвет трава, а хрупкие и нерешительные цветы начали пробиваться сквозь твердую землю, по которой в последнее время прошло слишком много людей, проехало слишком много техники. Природа оживала, подчиняясь своим собственным законам, а не законам жестокой войны. Глядя на ту красоту, что стала просыпаться за окном, можно было подумать, что в стране все по- прежнему, и нету вероятности того, что в следующее мгновение не останется и следа от твоего дома, а может и тебя самого. И невольно у каждого человека в душе время от времени стала появляться надежда на то, что скоро подобно этой природе, которая стала оживать с приходом весны, воскреснет и наша страна, которая наконец закончит эту страшную войну.
И только одному человеку было абсолютно все равно, что происходит вокруг. Её не интересовало ничего, кроме другого человека, который сейчас боролся за свою жизнь. Эта девушка уже несколько часов недвижимо сидела в коридоре местной больницы возле дверей операционной и со страхом и замиранием сердца ждала того момента, когда эта дверь откроется, и выйдет врач. Этой девушке было все безразлично. Она сидела и вспоминала всё то, что произошло с ней за этот год. Она вспомнила каждый день, прожитый рядом с ним, каждый разговор. Она внезапно осознала, что у неё вновь не осталось желания жить, у неё не осталось веры в будущее. У неё не осталось даже надежды, которая, как известно, умирает последней. Девушка горько усмехнулась, ведь именно он научил её опять радоваться жизни, верить в лучшее. Именно он вновь подарил ей надежду, а сейчас именно с ним она опять умирает, оставляя в её сердце холодную пустоту…
Жду ваших оценок и комментариев!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632897
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 02.01.2016
2015 рік - 16 рік у моєму житті. Він почався як безліч інших років: весело, радісно, щасливо. В новорічну ніч лунав у нашій оселі веселий сміх, жарти, щирі привітання. Поруч зі мною була вся моя сім`я. Поруч були і мама, і тато. 2015 рік ми зустрічали так, як не зустрічали жоден інший. Наче відчували, що так веселитися в цьому році ми будемо не часто.
В народі кажуть: " Як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш". Рік дійсно почався добре. Цілий місяць наша сім`я жила як завжди: весело, радісно, а головне - разом. А ось потім щось пішло не так. Тату прийшла повістка до армії. Він пішов воювати в зону АТО. Саме ця подія стала точкою відліку в нашому житті. Саме з цього дня, 30 січня, почався для нашої сім`ї рік. Рік розлуки, рік суму та болю, рік очікування. Кожен прожитий день наближає нас до такої очікуваної зустрічі.
Цей рік став для мене неоднозначним. Він приніс багато смутку та болю. В цьому році я втратила єдиного дідуся. За цей рік я лише кілька разів бачила тата, з яким раніше майже не розлучалася ( ну хіба що, коли я була у школі, а тато - на роботі). Та не дивлячись на все це, я не можу сказати, що в цьому році не було чогось хорошого. Було. І навіть багато.
Цей рік приніс мені перемогу. Перемогу у конкурсах, кожну з яких я незмінно присвячувала тату. Кожен свій успіх я присвячувала йому, щоб він пишався мною і знав, що я його дуже люблю і чекаю. Ще цей рік приніс мені перемогу над собою. Я зрозуміла, що можу досягти будь - чого, головне мати мету та впевнено до неї йти. Я зрозуміла, що я така, яка я є. Я не стану за один день краще, не стану гірше. Я така, яка є. І такою себе повинна в першу чергу прийняти я сама, для того, щоб мене прийняли такою й інші.
Ще я зрозуміла, хто мені справжній друг. Навколо мене багато людей, які посміхаються мені, називають мене подругою, які "ніби" радіють моїм успіхам, а за моєю спиною бажають мені того, що навіть ворог не може побажати. Так ось цей рік допоміг мені зрозуміти, хто з цих людей мій справжній друг, хто допоможе, хто підтримає. Хто щиро порадіє моїм досягненням. Я й зараз спілкуюсь з усіма тими людьми, що називають себе моїми друзями, але ставлення моє до них тепер зовсім інше. Тепер я знаю ціну їм та їхній дружбі.
Проте цей 2015 рік приніс мені і багато нових знайомств. Я познайомилася з людьми, які стали важливими для мене, з якими я тепер дуже добре спілкуюся. Але друзів я знайшла й серед людей, яких знаю вже не перший рік. Я бачила їх майже кожен день, але тільки в цьому році зрозуміла, що мені приємно з ними спілкуватися, і що вони чудові люди.
Але найголовніше, що приніс мені цей рік, - це розуміння того, яка чудова в мене сім`я. Тепер я точно знаю, що у мене найкращі мама і тато; я знаю, що люблю їх більше за все на світі. Тепер точно знаю я і кажу усім вам: " Любіть своїх рідних. Цінуйте їх, цінуйте кожен день, проведений разом з ними. Частіше кажіть їм, як сильно ви їх любите, та я багато вони для вас значать!"
2016 рік ми зустрічатимемо з мамою удвох. Тато зараз дуже далеко від нас. Ми мали надію, що поїдемо до нього, але в останню мить цю надію зруйнували обставини, які ми змінити не можемо.
І знову згадуються мені слова про те, що як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш. Але тепер я впевнено можу сказати, що ця приказка не відповідає дійсності. Ми не знаємо, як зміниться наша доля в наступному році. Все, що можемо зробити ми, це стійко переносити усі примхи долі. Які б лиха не траплялися на нашому життєвому шляху, ми повинні долати їх з високо піднятою головою та добром і вірою в серці. А за кожне добро, яке приносить нам новий день чи новий рік, ми повинні дякувати долі та берегти цю вдячність у своєму серці все життя.
Неважливо як та з ким ти зустрінеш Новий рік, важливо те, хто в цей час знаходиться в твоєму серці та думках; те, з ким та як ти хотів би провести не новорічну ніч, а увесь рік та все своє життя. Саме це важливо.
Тож бажаю усім вам в Новому році завжди бути з тим, з ким хочете бути. Щоб вас оточували тільки справжні та щирі друзі. І щоб кожен наступний день був у тисячу разів краще попереднього!
З НОВИМ РОКОМ УСІХ ВАС!!!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632883
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2016
Останнім часом все частіше
Страждає наш прекрасний край.
На жаль, не можна як раніше
В природний ринути нам рай.
Які багаті землі в нас,
Які чудові в нас сади.
Проте бідніють повсякчас
Чудові наші всі лани.
Земле мо́я, моя ти ненька,
Прости мене, моя рідненька.
Пробач за те,що все руйную.
Прости за те, що не ціную.
Тебе люблю,моя землице,
І голос твій я чую повсякчас.
Твої сади, твоя яглиця -
Це все багатством є для нас.
Вранці голос чую твій,
Вночі - я чую плач.
І допомогти землі своїй
Я прагну кожен час.
Людино! Як же ти не чуєш
Цей стогін тужний, крик і плач?
Чом землю ти свою руйнуєш?
Чом же став ти як палач?
Людино! Подумай ти про те,
Як важко, тужно зараз їй.
"Серце" в неї золоте,
Проте ж не вік їй бути молодій.
Зупиніться, люди! Не воюйте!
І рідну землю не грабуйте!
Вона завжди свої дари
Віддасть тобі - бери!
Бери, що хочеш! Тільки знай!
Треба берегти свій край!
Треба берегти природу:
Її лани, сади і воду!
Кожен з нас повинен знати,
Що землю треба шанувати.
І кожен день, і мить, і час.
Шануймо землю ПОВСЯКЧАС!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2015
Моя рідна країна, моя Україна,
Як же важко зараз тобі.
Моя рідна країна, моя ти єдина,
Не тримай увесь біль у собі.
Знаю я, що ти жива,
Не згубити ніколи тебе.
Моя ти країно, вічно моя,
Любов до тебе у серці живе.
Чотири частини моєї країни
Зі мною разом будуть завжди,
І в серці будь - якої людини
Думка єдина: "Україно, живи!!!!"
Не вмре твоя слава і воля твоя,
І мова твоя солов`їна,
І завжди живими будуть слова:
"ЖИВИ, МОЯ УКРАЇНА!!!!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630678
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 22.12.2015
Я звичайний воїн. Один з тих чоловіків, які зараз боронять незалежність та цілісніть нашої країни. У мене є дружина, донька, матір, сестра, які зараз чекають мене вдома. Вони – моя сім΄я, найрідніші для мене люди. Але будучи тут, я зрозумів істинне значення слова «брат», «побратим». «Побратим» - одне з найсвятіших слів. За цим словом прихована ціла історія. Історія болю, жалю, страждань. Історія постійних пострілів та страху не тільки за своє життя, а й за життя свого товариша. Історія щоденної боротьби. Боротьби за країну, за народ, за сім΄ю. Боротьби за ще один день життя. Прихована історія страждань від втрати товаришів, друзів, братів. Будучи тут, усі ми стали друзями, товаришами, братами. І зараз я можу впевнено сказати, що у мене є брати. У мене є Побратими. Ці люди дійсно стали важливими для мене. Тепер я знаю, що я тут не один. Поруч зі мною є люди, які підтримають, допоможуть, закриють собою від кулі, якщо це буде потрібно. І кожен день я боюсь того, що можу втратити когось з них. За ці півроку ми дійсно стали рідними одне для одного людьми. Ми стали однією великою сім΄єю. Війна подарувала мені товаришів, яким я сміливо можу довірити своє власне життя. І я впевнений, що ця страшна війна не розлучить нас, адже наша дружба переможе навіть смерть.
Так, я люблю життя. Я люблю свою сім΄ю, ціную своїх товаришів. Так, я не хочу помирати, а хочу повенутися додому. Але якщо для країни, яку я люблю, як свою рідну матір, треба віддати власне життя, я ЗРОБЛЮ це. Нехай знають наші вороги, що неможливо пригнобити наш народ, як неможливо загасити сонце. І навіть якщо ми загинем, в пам΄яті наших співвітчизників, нашого народу, нашої Вітчизни, за волю та існування якої ми сміливо віддаємо своє життя, усі ми будемо живим прикладом та закликом до СВОБОДИ, до НЕЗАЛЕЖНОСТІ.
І якщо ми загинем, то будемо знати, що загинули недаремно. Адже усі ми зрозуміли ціну свого життя. Зрозуміли те, наскільки любимо свою Батьківщину. Усі ми – це чоловіки, батьки, молоді хлопці, які залишили своїх рідних для того, щоб захищати свою країну; матері, жінки, діти, сестри, котрі кожен день прокидаються і засинають з молитвою на вустах, коли чекають з війни своїх синів, батьків, чоловіків, братів; увесь наш народ, який у цей важкий для країни час навчився цінувати одне одного, своїх рідних, свою Батьківщину і кожну хвилину проведену поруч зі своєю сім΄єю в країні, їм΄я якої ми зараз промовляємо з великою гордістю в душі. Ми зі щирою та неприхованою радість та гордістю говоримо, що ми живемо в країні, мешканці якої без жодного сумніву віддадуть своє життя за її існування. Ми усі щиро віримо в те, що вже дуже скоро настане той час, коли наші вороги складуть зброю і схиляться в повазі перед нашою величною Україною. А ми ж вже давно схились перед нею. І вже давно віддали їй свої серця. І саме тому усі ми з гордістю кажемо, що живемо у найгарнішій, найсильнішій, найріднішій нам країні! Ми живемо в УКРАЇНІ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627655
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2015
Присвячується воїнам 95 - ої аеромобільної бригади. Дякую вам за те, що ви є!
Кажуть,що війна жахлива дуже,
І гарного нічого в ній нема.
Та не погоджусь я з тобою, друже,
Гарну рису все ж має вона.
Можливо, це її заслуга,
А може зовсім не її.
Та знайшов там воїн собі друга.
Знайшов він друзів на війні.
Були чужими люди ці.
Й Один Одного не знали.
А тепер і зброя в них в руці,
І щиру дружбу всі пізнали.
Зовсім різні люди там:
І молоді, і старші є.
Та ніколи не пізнати нам
Відсутність слова "це моє".
У них в житті так мало то́го,
Чому б радіть молги вони.
Та як з`явиться щось цінне в ко́го,
Майже не залишить він собі.
З другом він розділить все,
Не пошкодує він нічого.
Не скаже він, що це моє,
Бо цінніший друг для нього.
І скільки б не було у них роботи,
Як би важко їм там не було.
Як після вдалої охоти
Гріх не випить з "півкіло".
Завжди поруч всі вони,
Й о́дин о́дному як браття.
А для перемоги у війні
Боже, дай ти їм завзяття.
Вони відважні всі і мужні.
І сили в них багато дуже.
Та ще й тому такі всі дужі,
Що поруч є їх вірні друзі.
Війна закінчиться вже скоро.
Я вірю в те, що так все буде.
Та дружба не скінчиться ця ніколи.
І товариша товариш не забуде.
Не забудуть вже ніколи
О́дин о́дного вони.
І поодинокі ті приколи
На фоні страшної війни.
І забуть вони не зможуть
Підтримку друзів у біді.
А друзі і підтримать можуть,
І врятувать життя в війні.
За́вжди пам`ятати будуть
О́дин о́дного вони.
І вже ніколи не забудуть,
Бо тепер вони БРАТИ!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2015
Війна….. Яке страшне слово, та які важкі враження від нього…. Скільки б часу не минало, а відлуння цього слова будуть ятрити душу людини тим болем, який поселила в людині війна. Вже 70 років минуло від тих страшних часів, коли майже увесь світ був вимушений боронити свої країни, домівки, свої сім’ї, своє життя. 70 років…. Здавалося б таке велике число, але насправді цих років дуже мало. Цих років дуже мало для того, щоб забути всі втрати, увесь біль. Щоб забути усі ті страждання, які пережили наші діди, прадіди. Цього дуже мало для того, щоб змиритися, що поруч немає дідуся, до якого можна підійти в будь-яку хвилину, обняти і просто поговорити. Щиро і невимушено. Цього дуже мало для того, щоб звикнути, що замість усміхненого обличчя та радісних очей дідуся ти зможеш побачити лише холодну споруду з граніту; замість його рук – лише холодну землю на його могилі; замість його теплих слів та щирого сміху – гнітючу тишу кладовища. Для того, щоб з усім цим змиритися мало не тільки цих 70-ти років. Для цього мало цілого життя. Ви можете подумати, що це черговий текст, написаний звичайною дитиною, якій просто сказали таке написати. Але це не так. Я знаю, про що пишу. З самого дитинства я була позбавлена того величезного щастя, яке комусь здається зовсім незначним. Цим щастям є дідусь. Дідусь, який завжди зустріне тебе посмішкою, обійме тебе, скаже щось таке, від чого твій настрій одразу покращиться. Дідусь, з яким можна погратися,посміятися, просто поговорити чи помовчати. Дідусь, який завжди підтримає і ніколи не покине у біді. Я ніколи не знала цього щастя. Мені не пощастило відчути цю радість. Але я не ображаюсь на долю чи на людей. У часи, коли починаю сумувати за дідусем, я згадую те, через що його зараз немає поруч. Він пройшов війну, одержав кілька поранень, і помер незадовго до мого народження. Він міг віддати своє життя за рідну землю. Він віддано боровся на фронті за свободу нашої країни, мир на землі. Мій дідусь виконував обов’язок перед Батьківщиною. Він знав, за що воює. Він дуже любив свою сім’ю. Любив дружину, хотів повернутися живим та народити дітей. І я горда за свого дідуся. Він справжній герой, завдяки якому ми отримали право жити мирно та спокійно. Але все одно той біль, який живе в моєму серці, не вщухне ніколи. Скільки я буду жити, стільки буду пам’ятати про нього, сумуватиму за ним і переглядати фото, на яких він мені посміхається. Лише один цей біль може «отруїти» життя людини, постійно нагадуючи про себе. Але зараз в моєму серці ще більший біль. Там вирує вихор почуттів, які я не бажаю нікому відчути: біль, сум, тривога, жаль, скорбота…. І всі ці почуття виникли через одну причину – війна. Знову в нашому житті з’явилось це страшне слово. Вже 70 років ми не чули цього слова та мирно жили у своїх домівках, зі своїми рідними. Але знов ця страшна війна втрутилась у мирне життя українців та прирекла їх на постійні страждання, сльози, біль…. І знову я пишу не тому, що мені сказали, а тому що знаю, що це таке – чекати солдата. Як і в часи Великої Вітчизняної війни, це страшне слово безпосередньо торкнулося моєї сім’ї. Мій тато, мій любий тато зараз знаходиться в зоні бойових дій. Я б хотіла вам трохи про нього розповісти. Тато ніколи не був тим героєм, про якого складають легенди та балади. Він звичайна людина. Звичайний чоловік, який усе своє життя працював для користі рідної сім’ї. Він завжди робить все для того, щоб ми з мамою жили в радості та спокої. І так дійсно було, поки він був вдома. Мій тато може в будь-якій ситуації знайти влучне слово, підтримати, навіть розвеселити. І для цього йому не треба вигадувати якісь незвичайні жарти чи чинити якісь смішні вчинки. Ні… Йому вистачає лише просто подивитися на людину «особливим» поглядом чи сказати звичайне речення, але іншим голосом, і людина обов’язково засміється. Кожен день нашого життя проходив весело. В нашій оселі завжди лунав сміх. Кожен день я не могла дочекатися того часу, коли прийду додому. Вдома ми з татом постійно грали, жартували одне з одним. Мама іноді навіть замислювалася над тим, чи все нормально з нашим психічним станом. Але все було в порядку. Ми лише з татом гралися. Наші ігри завжди були чудовим засобом розслаблення, зняття стресу. Коли поруч був тато, який сміється і жартує, я забувала про все погане, що сталося, я забувала про все на світі. Для мене у такі моменти існував тільки він. Але ви не подумайте, що мій тато - це людина, яка тільки й вміє,що сміятися та жартувати. Ні… Це не так. Він дуже серйозний та відповідальний. Усе своє життя я знала, що поруч зі мною є мій тато, який захистить, підтримає, допоможе. Я знала, що в будь-який момент можу звернутися до нього за допомогою чи за порадою і обов’язково одержу її. Знаєте, ми дуже часто любили просто сидіти та розмовляти. Просто розмовляти. Про все на світі і в той же час ні про що. Ми могли по декілька годин сидіти на одному місці і говорити про самі звичайні речі, про які люди інколи і 5 хвилин поговорити не можуть. А ми говорили. І ми насолоджувались цими розмовами. А зараз мені їх дуже не вистачає. Я з тремтінням чекаю кожного його дзвінка, які лунають дуже рідко. Я знаю, що він не може довго говорити, але я хочу лише почути його голос. Ви знаєте, мені його дуже не вистачає. Страшенно не вистачає. До недавнього часу я просто не уявляла свого життя без нього. Я навіть не могла допустити тієї думки, що прийде час, і нас розлучать. Але такий час настав. Тепер я розумію, що страшенно сумую за ним. Щоночі він мені сниться, а вдень просто не зникає з думок. Я постійно про нього думаю. Я невимовно сильно за ним сумую. Кожна його фотографія нагадує мені про ті щасливі дні, коли він був вдома, з нами. Кожне відео, на якому він сміється, причиняє одночасно і біль, і радість. Радість від того, що такі моменти були, а біль від того, що зараз йому рідко доводиться сміятися. І навіть коли він сміється, ми не чуємо цей рідний для нас сміх. Я підтримую його рішення піти захищати свою країну. В такий важкий час лише мужня, відважна та сильна духом людина здатна на такий вчинок. І мій тато саме такий. Як би нам з мамою не було важко тут, вдома, йому ТАМ набагато важче. Він, як колись і мій дідусь, пішов захищати рідну країну, українську націю і свою рідну сім’ю. Він пішов на війну за нас з мамою, і ми його підтримуємо. Я вірю,що тато ПОВЕРНЕТЬСЯ. Він повинен повернутися. І коли він прийде додому, я буду найщасливішою людиною в світі, тому що найрідніша мені людина буде знову зі мною. А поки мені залишається лише чекати та вірити. І я вірю. Я ВІРЮ в те, що скоро ця війна закінчиться! Я ЗНАЮ, що мужність та відвага наших військових, патріотичність та самовідданість переможе будь-яких ворогів. Якою б сильною не була зброя бойовиків, чи якою б великою не була їх численність, ми все одно ПЕРЕМОЖЕМО! У нас є велика перевага - це наша єдність! Єдність нашого народу, їхня самовідданність, мужність та патріотизм і, нарешті, віра кожного українця в нашу перемогу та в світле майбутнє- ось запорука досягнення поставленої мети! У наших ворогів немає єдиної мети для цієї війни і перемоги, а у нас вона є. Кожен з нас думками завжди з ними,з нашими захисниками, які вдень і вночі бережуть наш спокій і мають єдину мету: перемогти, повернутися і повернути спокій нашій країні, забезпечити мирне майбутнє прийдешнім поколінням. Я знаю, що вже дуже скоро усі вони повернуться до своїх сімей. Вони -наші герої! Вони-наші захисники, завдяки яким ми можемо спокійно спати вночі та щасливо посміхатися вдень! Вони - наше теперішнє, завдяки якому стає можливим наше майбутнє! Вони - наша гордість! Вони - наше ВСЕ!!!! І усі ми повинні вірити в те, що переможемо. Адже наші батьки, брати, усі чоловіки, що воюють сьогодні на Сході, готові віддати власне життя задля збереження нашого. Вони виховувалися тими людьми, які зберегли майбутнє нашої країни та наше майбутнє ще 70 років тому. І оскільки знову постала потреба захищати цілісність та незалежність України, наші батьки, як колись наші діди, віддано та мужньо захистять нашу державу та нас. І після радісного та всеохоплюючого оголошення нашої перемоги усі воїни повернуться додому, до своїх сімей. І мій тато також повернеться живим. І я зустріну його як Героя нашої сім’ї. У нас, в Україні, буде два дні Перемоги.Зараз дуже часто лунають слова: « Я – патріот України!»Так. я також. Але ще я – патріот свого тата. Ще в минулому році я можливо і не зрозуміла б усього змісту цих трьох слів. Але зараз я його розумію, як ніхто інший. Я розумію, що для мене тато завжди був героєм, а зараз тим паче. Я розумію, що готова до будь-якого вчинку заради нього. І навіть, якщо потрібно було б віддати життя за нього, я б віддала. Повірте, це не просто слова. Ні. Це щира правда. Кожне слово, написане мною, щира правда. І бажаю кожній дитині мати такого тата, який є у мене. Але я нікому не бажаю хоча б раз відчути усі ті почуття, які живуть в моєму серці ось вже майже півроку. Любіть своїх батьків! Цінуйте їх! Частіше говоріть їм про те, як ви їх любите!! Виражайте свої почуття не тільки словами, але і вчинками!!! Не ображайте своїх батьків, адже настане час, коли ви не зможете попросити пробачення, чи сказати їм про те, як сильно ви їх любите!!! Не гайте часу!! Скажіть їм зараз!!! А я в свою чергу буду чекати дзвінка від свого тата, щоб знову почути його голос та вкотре сказати йому такі прості слова: « Я люблю тебе, татусю!!!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627306
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2015
За що воюєш ти, скажи!
За владу ти воюєш?
Мій друже, нуж-бо розкажи,
За що ж тепер воюєш?
За що воюю я питаєш?
Я розкажу тобі усе.
За що воюю я, ти знаєш!
За те воюю, що моє.
За сад мій, за домівку,
За доньку і дружину.
За кущ в саду й похилу хвіртку
За те, що не покину.
За те,що в серці завжди тліє,
За те, що гріє в холоди.
За те, про що людина мріє,
За те, що маю я один.
За мирний дім, життя спокійне,
За тихий вечір у родині.
За голос доньки мелодійний,
За усміх щирий і чарівний.
За мудре слово жінки,
За ніжний дотик її рук.
За них воюю тільки,
До чужих не дам їх рук.
А ще воюю я за правду,
За волю, чесність і життя.
За те, чого так щиро прагну.
Воюю я, та не моя ж війна.
За те воюю я сьогодні,
Щоб жити мирно ми могли.
За те, щоб вже кінець війні
Святкувати всі змогли.
Щоб вже настав той час спокійний,
І знову зміг з сім'єю буть.
Щоб час настав нарешті мирний,
Щоб лихо й смерті вже забуть.
За що воюю я питаєш?
За те воюю, де живу!
За що воюю я,ти знаєш.
За те воюю, чим живу!
Мій тато зараз знаходиться в зоні АТО, тому я знаю, що відчуває воїн, та за що він воює.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627284
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.12.2015
Хто з вас знає, як це важко
Чекати воїна з війни?
Як на серці завжди тяжко,
Коли глави нема сім`ї.
"А що такого? - скажуть люди.
Служить й служить. Що з того́?"
Та зрозуміть не зможуть люди,
Як це рідного чекать свого.
Зрозуміть не зможуть люди,
Як можна рахувати дні.
Його обличчя бачить всюди,
Не спати ночі всі сумі.
Як можна плакати постійно,
Не радіти сонцю, днині і життю.
Вчитись жити самостійно,
І однОму жити в цю пору.
І якщо сім`я велика в тебе:
Онуки, діти й друзі всі.
Та чоловік твій - це посланець неба,
А батько - твоя опора у життя.
Лиш він тебе любити буде,
Лиш він захистити зможе вас.
І він ніколи не забуде,
Що єдиний він у вас.
І коли так щиро любить він,
Як можна нам забуть про нього?
Коли один він у житті твоїм,
Коли живеш ти лиш для нього.
Не можуть зрозуміти люди,
Що значить воїна чекать.
Коли ти був з ним поруч всюди,
А зараз і не можеш спать.
Лиш той нас зрозуміти зможе,
Хто чекав когось з війни.
Лиш той згадати зможе
Усі страшні думки і сни.
Та я бажаю усім вам
Не знать ніколи цього лиха.
Разом буть бажаю вам.
І з рідним жити мирно й тихо.
Щоб біль цей оминав вас завжди.
Ніколи не прийшов до вас в сім`ю.
Бути разом з рідним вашим.
Разом з ним радіть життю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627188
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.12.2015
Моя країно, моя ти ненька,
Воскресни вже моя рідненька.
Годі вже тобі страждати,
Час всю силу показати.
Лети, мов птах, назустріч волі,
Миру, щастю, кращій долі.
Мов та пташина рвися ввись.
З колін нарешті підіймись.
Повір мені, ти маєш сили!
І дух твій ще не загасили.
Ніхто не зможе тебе згубити,
Бо життя не можна зупинити.
Не можна зупинити час,
Не можна й пригнобити нас!
Ми в со́бі великі маєм сили.
Тебе любов`ю воскресим ми.
Щодня,щомиті, щохвилини
Кожен батько своєї дитини
Сміливо життя віддаст за тебе,
Щоб тільки мирним було небо.
І кожен воїн вірить в те,
Що Україна знову встане.
І день цей щастя принесе.
І знову чистим небо стане.
Тож, Україно. ти кріпись.
Скоріш вставай на власні "ноги".
Дай сили різним родам військ.
Наснаги дай для перемоги.
Воїни, любі, тримайтесь ви нині.
Ви дуже потрібні нашій країні.
І з вами вже скоро воскресне вона.
І зникне назавжди ця страшна війна.
І крилатим птахом у небо злетить
Дух українського роду.
Бо наш народ не пригнобить,
Не згубити душу народу!!!
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627181
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 08.12.2015