| Сторінки (1/70): | « | 1 | » |
Его призвали на войну и дали автомат.
Ну, будем, парень воевать,– сказал ему комбат.
И он его учил всему, что воин должен знать,
Из автомата точно в цель, не целясь попадать.
Ну, молоток , – сказал ему, – хватаешь на лету,
От сепаров зачистить дом тебя я поведу.
И вот тот дом, а там они, и каждый, как пацан,
И видит он , что среди них братан его Колян.
А остальные тоже ведь, знакомые ребята.
Видишь цель, – кричит комбат, – стреляй из автомата
– Я не могу, ведь там Колян, ты слышишь там мой брат!
– Стреляй, коси их, твою мать! – уже орет комбат
Молнией сверкнула нить из дула автомата ,
Расписавшись на груди умолкшего комбата.
Через минуту был в плену и, словно в стельку пьян,
Никак его не узнавал любимый брат Колян …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784980
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 29.03.2018
Від клопоту домашнього втомившись,
Свій почина щоденний ритуал –
Замерзлі ноги шалею прикривши,
Сіда дивитись новий серіал.
Пережива до сліз за героїню,
Коли вона потрапить у біду
І все повторює їй пошепки невпинно:
– Перетерпи, все буде до ладу...
Негідників у тому серіалі
Кляне, буває, на чім світ стоїть:
–А щоб ви, кляті, ранку не діждали,
Щоб вам добра ніколи не нажить!
І радісно всміхається бабуся,
Коли добро перемагає зло,
Немов Господь на неї зоглянувся
І свято в її хату увійшло.
І забува вона про холод в хаті,
Бо вже нема за газ чим заплатить,
А ще ж картоплю треба купувати,
Щоб хоч би супчик із пшоном зварить.
Нема від кого помочі чекати -
Уся рідня померда вже давно
Лиш телевізор - вся її розрада,
Бо кожен день показує кіно.
Аби окріп у грілку їй налити,
Чекає доки чайник закипить,
Свої шоб ноги в ліжку відігріти
Й до серіалу нового дожить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2018
Когда снега уже всем надоели,
Морозы зимние совсем достали нас,
Она пришла мелодией капели
И блеском женских лечезарных глаз.
И Васька - рыжий кот, её учуяв,
Соседской кошке романсы начал распевать,
А ворон старый, на сосне ночуя,
Стал о любви прошедшей вспоминать.
Подснежники в лесу ее встречали,
А в поле аисты, летящие домой.
– Она пришла! – грачи гурьбой кричали,
Всех поздравляя радостно с Весной.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783967
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.03.2018
Тобі ноктюрн Шопена не зіграю,
Ніколи я талант на те не мав,
Та кожну ноту серцем відчуваю
У музиці, яку він написав.
Бо в ній тебе, єдина моя, бачу.
На все життя яку я полюбив,
Шкодую, вже Шопену не віддячу
За подарунок, що мені зробив.
І посмішка твоя луна в акордах,
І сум в задумливих твоїх очах.
Усе життя розписане по нотах,
Що прожила в незнаних мною днях.
Тобі ноктюрн Шопена не зіграю,
Боюсь, сфальшивлю щось не до ладу,
Люблю до щему серця, та не знаю,
Чи місце в твоїм серці віднайду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2018
Згоріла у пожежі її хата.
За що її Всевишній так скарав?
Стара була, щоб нову будувати,
А діточок Господь, бач, їй не дав.
Для неї небо низько опустилось,
Холодним сонце стало, наче лід,
До родичів на потяг запізнилась
І з розпачем дивилась йому вслід.
У двері стукала – не відкривали,
Просила поміч, а ніхто не чув.
Лиш хижі пси на прив’язі гарчали
Та ворон чорний оком підморгнув.
Серед людей самотня, як в пустелі,
У темряві блукала серед дня,
В якомусь безкінечному тунелі
Піти є життя надумала вона.
І раптом кошеня руде з’явилось
До ніг її тихенько підповзло
Немов воно з хазяйкою зустрілось,
Яку шукало довго і знайшло.
Взяла на руки. ніжно пригорнула,
Так, мов в дитинстві ще колись давно.
І серце кошеня того відчула,
Як тріпотить збентежено воно.
І душу скрижанілу відігріло
Оте руде миршаве кошеня.
– Ми виживем! – йому прошепотіла,
– Бо знаю, що тепер я не одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782329
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 15.03.2018
Є тиша музейна, як подих віків,
В минуле й майбутнє нечутний заспів, ,
Історії схорон із давніх часів,
Щоб тлінь забуття наші дні не покрив.
Є тиша музейна, аби назавжди
Пам'ять-святиню для нас зберегти,
Нащадки щоб пращурів давніх своїх
Словом в ній добрим згадали усіх.
Є тиша музейна, як спогаду дзвін
Не владні над нею вітри перемін.
Торкніться її – заговорить до вас
Словом правдивим минулого час.
Є тиша музейна, що з давніх років
Про гомін сарматів і герц козаків
Згадку в собі в наші дні донесла,
Щоб куцою пам'ять у нас не була.
Є тиша музейна . як подих віків,
В минуле й майбутнє нечутний заспів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780552
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 06.03.2018
День добрий, – я кажу вам зранку, люди,
Словами цими сказано усе:
Щоби удача з вами була всюди,
А справи завершилися вінцем.
І задуми аби ваші хороші
Зігріли б душу кожного із вас,
Хоч, може, й не приносили б вам гроші,
Та був би меду вам солодший квас.
І все життя щоб ви когось любили
І та любов взаємною була,
Щоб друзі двері завжди вам відкрили,
Коли нагряне заздрість і хула
Не знали ви щоб скільки лихо важить,
Змогли дітей свої благословить.
За побажання ці аби віддячить.
Сьогодні «Добрий день!» мені скажіть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2018
* * *
Прокиньтесь, Дон Кіхоти, годі спати!
Знайдіть свої рапіри і мечі,
Шоломи заходіться начищати,
Блищали щоб удень і уночі.
Щити свої від плісняві відмийте,
На нові древка насадіть списи.
Хоч,і, можливо, слава вас обійде,
В майбутні не згадають вас часи,
Пора вам з вітряками воювати,
Бо перемелють правду на брехню.
А Дульсінеї будуть вас чекати,
Коли сурмач покличе на війну.
Отож, згадайте всі свої походи
І благородний лицарський порив.
Двобій за віру, правду і свободу
Сурмач з гори уже проголосив.
Прокиньтесь, Дон Кіхоти, годі спати,
Пора до бою з вітряками стати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779441
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.02.2018
Вже ніч чорноока неквапно пришла,
І Зорі у косу свою заплела,
Хмару – перину на небі знайшла,
Перехрестилася, спати лягла.
Парубок Місяць стояв на дозорі,
Не повтікали з коcи щоби зорі
І не розбіглись по небі гулять,
Спробуй іх потім до купи зібрать.
Не зчувся той Місяць, як сам задрімав,
І клопіт від того великий він мав,
Виплелись зорі з нічної коси
І закружляли у танку усі.
Даремно їх Місяць вернутися звав,
– Ану-бо вгамуйтеся! – зорям кричав.
Зорі сміялися: – Не заважай,
Краще в Панаса із нами пограй!
До самого ранку забава була,
Прокинулась Ніч, зір в косі не знайшла.
– Ну, вертихвістки, я вам покажу,
Завтра у вузлик всіх вас зав’яжу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779439
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.02.2018
Щоби підлоти не накоїть
У суєті щоденного буття,
Здоровий глузд і нашу совість
Господь поклав на терези життя.
Що переважить, дасть нам знати,
Яка із чаш потягне до землі,
Як будуть душі радістю співати,
Чи плакатимуть у лихій у петлі.
Щоб глузд добро не переважив,
Любов до ближнього з нас кожен мав,
Христос наш совісті не зрадив,
Коли життя земне за нас віддав.
Підлоти щоб не наробити,
Душа щоб не впадала у відчай
І совість щоб не осквернити,
Про терези життя не забувай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779295
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.02.2018
Не встигаю, брате, не встигаю
Головне в житті моїм зробить,
Дні біжать галопом і не знаю,
Як той біг мені призупинить.
Не розчув ще я, про що шепоче
Лист калини вітру повесні,
Досі не знайшов посеред ночі
Я стежинку в кольорові сни.
Бач і чарку я іще не випив
З тим, кого за ворога вважав,
Знаю, він добра мені не зичив
Й тим добро робити спонукав.
Слів не підібрав, аби кохану
Від думок сумних розвеселить,
Калим, лагідним теплом зітканий
Їй не встиг під ноги розстелить.
Не встигаю, брате, не встигаю!
Хто б мені зумів допомогти?
Світлофор червоно лиш моргає:
– Відгулявсь, з дороги геть зійти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779292
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.02.2018
Я на красный пошел,
Я зеленый не ждал,
И врагов приобрел,
И друзей потерял.
Нет, не били меня,
Что нарушил закон,
Но теперь для меня
На дверях всех заслон.
И куда б не пришел,
Я одно лишь слыхал:
«Ты на красный пошел,
Ты зеленый не ждал!»
Мимо церкви я шел
Меня звон провожал -
«Ты на красный пошел,
Ты зеленый не ждал!»
- Почему ты ушла? -
У жены я спросил,
Ты ведь верной была
И тебя я любил.
Словно в сердце мне кол
Ее шепот звучал:
«Ты на красный пошел,
ты зеленый не ждал!»
Вот такая теперь
У меня кутерьма,
Я как загнанный зверь,
Не избавлюсь клейма.
Ну и пусть отвернется
Целый мир от меня,
На мой зов отзовется
Кто –то завтра сред дня -
«Я на красный иду,
Я зеленый не жду!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708785
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 27.12.2016
Мне для полного счастья
нужно мало иного:
Чтобы друг мой надежный
нашу дружбу сберег,
Чтобы с мнением общим
я шагал бы не в ногу,
Если правдой своею
поступиться не смог.
Чтоб любимая женщина
была рядом со мною,
Никогда не смеялась
над моею бедою,
Чтобы был я богатым,
не имея гроша,
К тем , кто близкий душою
заходил не стуча.
Мне для полного счастья
нужно мало и много -
Каждый день встречать солнце,
словно брата родного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708638
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 26.12.2016
Поблизу Кочережок є Калинова балка,
Там ніколи калина не цвіте повесні,
Тільки маки в тій балці червоніють так палко,
Наче кров там розлита на зеленому тлі.
Ким Калина той був у селі Кочережках,
Він герой чи розбійник, хто знає про те?
Ми легенду сьогодні згадаємо давню,
В ті забуті часи вона нас поведе…
Відлунав бій в степу, сіло сонце червоне,
Наче вмите пролитою кров’ю в боях,
Ще курився позаду видний, мов на долоні,
Збитий кіньми загону утомлений шлях…
Ніч над степом спустилась, бійці спочивають,
Вартові на сторожі, місяць вийшов з-за хмар,
Лиш Калині не спиться, знову мріє про землю,
Ту, яку в Кочережках обіцяв комісар.
Він так палко в селі говорив про декрети
І про землю, що влада селянам дає.
Зголосився й Калина воювать за свободу
І за землю… Бо вірив в діло праве своє.
А на ранок Калині приснилося поле,
Хата біла і стежка, що веде до ставка…
Він прокинувся, знову готовий до бою,
Тільки б мрія здійснилась, далека така…
Й знову бій, і лютує оголена шабля
У Калининій хвацькій руці і стина
Ворогам революції голови вправно,
В нього віра єдина, в нього правда одна –
Не щадити нікого, хто став на дорозі
До землі, що здобуде він в цій боротьбі…
В тім немає гріха , – себе тішив Калина, –
А, як є – відмолю, – обіцяв він собі…
Вже затихли громи, відгула громадянська,
Повернулись додому усі, хто вцілів,
І Калина отримав омріяну землю,
Саме ту, по якій колись в наймах ходив.
Оженився козак, звів і хату, і стайню,
Забуватися стала кривава війна,
У дворі мальви квітнуть, а в полі пшениця
До землі хилить колос важкого зерна.
Підростають вже діти – Калинина втіха,
Не обділена долею в нього сім’я,
І здавалось Калині, так буде довіку,
Адже є головне у них – власна земля.
Повернувся із поля, вечеряти сіли,
Аж у хату хлопчина, меткий на язик,
– Годі їсти вам, дядьку, збирайтесь на сходку,
Із губернії, чув я, прибув представник.
За столом на майдані стояв представник той,
І, мов шаблею сік, говорив він слова
Про комуну, про ЧОП, і що щастя селянське
Наодинці ніколи ніде не бува…
Хто кивав із селян, хто потилицю чухав,
Глухуватий Клим руку до вух приставляв:
– Значить, що в кого є, на усіх ми розділим? –
У губернського гостя п’яничка спитав.
– Спільним буде усе – і худоба, і землі,
І гуртом всі поля ми обробим за мить!
– А чи землю ти нюхав? – всміхнувся Калина,
А приїжджий в шкірянці усе торохтить
Про життя у комуні, заможне й щасливе,
І про світле майбутнє у кожнім селі,
– Землю я не віддам, - мовив вголос Калина –
Бо комуна моя – мої діти малі.
Йшов додому вночі, твердо знав, що ніколи
Він в комуну не вступить, бо знає, як жить,
Бо слова комісара про землю для нього,
Як молитву святу пам’ятав кожну мить.
Потягнулися дні і буденні турботи –
Звичне змалку Калині селянське життя…
Знову кличуть в село, мов, вступай до комуни,
Знову душу тривожить біди відчуття.
– Не посміють, не зможуть мене зачепити,
Я ж цю владу радянську відстояв в бою,
Друзів я хоронив, ворогів бив нещадно,
За щасливе життя і за землю свою…
Не віддам я ніколи усе, що нажите,
Кров’ю й потом политі родючі поля,
Де працюй від душі – і пшениці та жита
Урожаєм добрячим віддячить земля.
Але ЧОП вже робив у селі чорну справу,
Що Калина став контрою – кожен те знав,
Йде загін до Калини, а в тому загоні –
Онде кум, і товариш, і сват – всіх впізнав…
Непереливки, бачить Калина, тут буде,
За леваду дружину й дітей він відвів,
Обійняв міцно всіх на прощання і мовив:
– Важко бачити в людях своїх ворогів…
Ми ж з одного села, ми зростали всі разом,
Чом я ворогом став комунарам в селі?
Я ж за землю свою воював в громадянську,
Щоб і хліб був й до хліба на моєму столі…
З Богом йдіть, пересидьте у тітки Ярини,
А, як смеркне, тікайте мерщій в Павлоград.
Нишком витер сльозу і сказав він дружині:
– Що б не сталось, сюди не вертайтесь назад…
– Віддавай все добро, бо воно тепер спільне, –
Він почув, як з-за двору йому хтось сказав,
– Ти будьонівцем був, тепер – контра, Калино!
Повернувся у хату й гвинтівку дістав…
– Був будьонівцем я, ним назавжди залишусь,
За добро ж, за моє, порішу в одну мить, –
Усміхнувся недобре Калина селянам, –
Так що краще додому скоріше ідіть.
Раптом постріл… В Калину… І другий, і третій…
Він не вірить, невже це усе наяву?
В серці – біль, і рука піднімає гвинтівку:
– Якщо так, бій вестиму, допоки живу.
Знову постріли, крики, в одного вже влучив!
В ногу дядька, здається, поранив свого,
І гвинтівку він знову свою заряджає:
– Бій – так бій, не хотів я, їй-Богу, цього…
Постріл… Відповідь… Знову триває облога,
– Гріх стріляти своїх, – мучить думка одна –
Але відсіч їм дати – на це маю право! –
Знов гвинтівку у руки – й повзе до вікна.
Раптом спалах, хтось кинув гранату до хати,
Все - хитнулися долі його терези…
Запалало вогнем все навколо Калини,
І незаймані лише були образи…
І молився на них зі сльозами Калина,
І пробачити Бога просив його гріх,
І прощення просив він у всіх убієнних,
Хто від шаблі його в громадянську поліг…
Враз на образі він комісара побачив.
– Де ж щасливе життя? – в нього тихо спитав, –
Дав ти землю мені, а її відбирають,
Так за що ж на війні гріх на душу я брав?
Промовчав комісар, відвернувсь від Калини.
– І для тебе я контра? Тримай же привіт!
Звів курок, але стрельнуть не встиг в комісара -
Куля в серце Калині затьмарила світ…
Комунари вже в воза коня запрягали,
Все добро із комори складали на віз,
На пшеницю та жито Калину поклали
І в останню дорогу кінь Калину повіз…
Ось відтоді і пустка в садибі Калини,
Там де мальви цвіли, – тільки тлін і зола…
Чи збрехав комісар, а чи сам в тому винен –
Та такою вже доля Калини була…
Поблизу Кочережок є Калинова балка,
Там ніколи калина не цвіте повесні,
Тільки маки в тій балці червоніють так палко,
Наче кров там розлита на зеленому тлі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708045
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 23.12.2016
Жбурнути б на смітник думки невеселі
Й вервечку нездійснених мрій,
Яких назбиралось до самої стелі
Сьогодні у хаті моїй.
Вночі не дають мені міцно заснути,
Від справ відривають удень,
Куди не піду , мов до мене прикуті
Ще й просять моїх одкровень.
Жену їх від себе, не слухають, кляті,
Такі вже завзяті вони.
Приходять до мене і в будні, і в свята
Весь рік від весни до весни.
А може, даремно отак їх цураюсь,
Думок і нездійснених мрій?
Вони ж мої діти і так уже сталось
Що пасинки в долі моїй…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707876
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.12.2016
Людьми назначенные быть – ещё не люди,
До них еще нам надо дорасти
И тем, кто прожил жизнь свою с клеймом Иуды,
Не ставятся могильные кресты.
Быть человеком - это ведь не очень просто,
Хоть орден этим, и не заслужить,
Когда тайком подножку нам подставит кто-то
С колен подняться, добрым снова быть.
И сердце чистым сохранить, не обозлиться,
И не роптать, что жизнь не удалась,
И мужество иметь отчаянно влюбиться,
Когда душа любовью обожглась.
Людьми назначенным завещано от Бога
С добром прожить отведенный нам век,
Чтоб на кресте могильном точкой эпилога
Всей жизни было слово Человек!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707725
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 21.12.2016
Нас никто уже больше не ждет,
Якоря корабли наши бросили,
В тихой гавани дни напролет
Вспоминаем о том, что мы прожили.
Всех, кто нас безвозмездно любил
И врагов, и друзей наших преданных
Когда час испытаний пробил
Честной дружбой мужскою проверенных
Где они, если б только я знал,
Неужели судьбою заложено
Чтобы жизни закончился бал
Мол, что мог ты - уже подытожено
Бал продолжить и свечи зажечь! -
Так Создателю крикнуть мне хочется, -
Хоть лет двадцать мне сбросить бы с плеч,
Где секрет жить без старости кроется?
Но не крикну, ведь знаю давно, -
Бог смолчит на вопрос не по статусу,
Потому остается одно -
Вернуть прошлое с помощью Бахуса.
Или якорь свой лихо сорвать,
Выйти в море, ветрам всем открытое,
Чтобы шторм еще раз испытать,
И вернуться в давно пережитое.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707550
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 20.12.2016
В найдовшу ніч у листопаді
Про все згадав, що пережив,
І хто коли був на заваді,
І з ким у юності дружив,
Кого любив, з ким цілувався,
Хто в інший світ уже пішов,
Коли і в чому помилявся,
Чого шукав і не знайшов.
Життя немов на кінострічці
Все прокрутилося моє,
З минулим був я наодинці,
Чекав, коли ця ніч мине.
Стоп кадр хотілося зробити,
Минулого вернути мить,
Коли побачив серед літа
Я дівчинку, мов маків цвіт.
Туди дороги не відкриті
І потяги туди не йдуть,
В найщасливіший день у світі
Квитки, на жаль , не продають .
Найдовша ніч у листопаді…
Все спить, мовчить і нітелень.
Чи принесе мені розраду
Із ранку найкоротший день?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707549
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.12.2016
Прошу, за мной не занимать¸
Места все закупить я не скупился,
Чтобы никто не смог нам помешать
Вдвоем с любимой к Счастью прокатиться.
Прошу, за мной не занимать,
Не видел свет еще таких спесивых!
Мешаете билеты мне собрать
И выбрать из них два самых счастливых.
Прошу, за мной не занимать!
В другую кассу можно обратиться,
Мне надоело всем вам повторять,
Местами не могу я поделиться.
Алло! Не хочешь уезжать?
Гудки, словно прощальные приветы …
Прошу, за мной не занимать,
Автобус ваш, оплачены билеты
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2016
Я каменем – кременем стану,
Щоб горе твоє розтрощить,
Від стріл і підлоти й оману
Надійно тебе боронить.
Рікою стрімкою я буду,
Щоб спрагу твою вгамувать
Всі стежки відмию від бруду,
Якими ти будеш ступать.
Ще стати вогнем я готовий,
Тебе у мороз щоб зігріть,
І завжди у час сутінковий
Хатину твою освітить.
Стать сонцем ще думки не маю,
Буть місяцем не спроможусь,
А став би і ними, та знаю,
Що скажеш «Облиш, обійдусь…»
У кам'яній вежі тримаєш
Самотність мов цноту свою,
Коли вже, скажи, перестанеш
Надію гасити мою.
Тим розсудом, що мов рікою
Остуджує мрії палкі,
По стежці одній лиш тобою
До обрію йти залюбки?
Ще й палким вогнем обпікаєш,
Коли і не «Так» і не «Ні»
Ось скільки вже років ти кажеш
Одне і те ж саме мені
В тім вогнищі щоб не зотліти,
Шоб розсуду річку здолать
І вежу високу розбити,
Одне лише можу сказать:
- Я каменем стану для тебе
Рікою торкнусь твоїх ніг,
Ще й вогнищем зрину до неба
З тобою,щоб бути я зміг
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2016
Не знаю я , що сталось з горобцями,
Із року в рік їх менше все стає
А з цими не знатними співаками
Дитинство все пов’язане моє.
Мене будили завжди спозаранку
І не давали додивитись сни.
Цвірінькали під вікнами й на ганку
Щодня завжди без вихідних вони.
- Вставай, - мовляв, ну скільки можна спати!
Он сонце піднялося до верби,
Ти ж бубирів збирався настьобати
І нову вудку ввечері зробив!
Швиденько вмиюся і хліба скибку
Домашньою олією мащу,
А зверху для смаку ще й солі дрібку
І з хати до горобчиків біжу.
На призьбі снідаю і хліба крихти
Їм кидаю, - Смачного вам, - кажу.
І добре нам укупі отак їсти,
А ще назавжди згадку збережу,
Як горобця, що замерзав узимку,
Я в хаті біля груби відігрів.
Вже помирав, а десь через годинку
Літав по хаті він і цвіркотів.
Отак всю зиму і прожив у хаті
Й господарем себе в ній почував,
Зі столу їв і прочухана дати
Котові Мурчику щодня не забував
Аж по весні вже полетів гуляти,
Та нашу хату все ж не забував -
Цвіріньканням аби всіх привітати
В квартирку щонеділі залітав.
Скучати дуже став за горобцями,
А їх стає все менше з року в рік
Все точно так , як із отими днями,
Яких уже на денці на мій вік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706652
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 15.12.2016
Дай Бог хоть раз мне в этой жизни
Среди безликих лица увидать,
Врагам и после моей тризны
Меня не дай, мой Боже, оболгать.
Дай Бог в друзьях не ошибаться,
А женщине измену не прощать,
Пока живу, позволь влюбляться
И от любви мне только лишь страдать.
Дай Бог не уповать на Бога,
Держать мою гордыню взаперти.
Коль попросил я слишком много,
Ты этот грех мне, Господи, прости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706470
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 14.12.2016
Она морозом пахла и весною,
Предутреннею свежею росой
И прядь волос игровою волною
Шалила с ветром над ее косой.
А губы – будто спелые две вишни,
Которые так хочется сорвать.
Благослови художника Всевышний,
С неё Мадонну можно бы писать.
Была она как сказка в моей жизни,
Ушла, сказав небрежно: «Не горюй»,
Но каждый раз, когда увижу вишни,
Её горячий вспомню поцелуй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706469
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.12.2016
Цибулю в коси мама заплітала
І золотавим диво те було,
Що сонце літа в себе увібрало
І благодійне мамине тепло.
Снують, снують її проворні руки
І на очах красу вони творять,
І цибулинки, що тепер усі укупі
Поміж собою наче б гомонять.
А мама коси плести закінчила,
Рядочками розклала на столі
І тричі їх вона перехрестила:
- Щоб в радість діточкам моїм були!
- Оцю Марійці, а ось цю Вірусі,
Цю Алексію і Володі цю, -
Згадала всіх дітей своїх матуся
І відкладала кожному косу.
Давно матусеньки моєї вже немає -
Пішла врожаї в інший світ збирать
І бачу в снах, як мама научає
Мене з цибулі коси заплітать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706292
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 13.12.2016
Вони зустрілись на вокзалі,
Їх погляди пересіклись.
- Привіт! – Привіт! І чудо сталось,
Як в казці читаній колись
Любов до них обох підкралась
І захопила їх в полон.
І, хоч раніш вони не знались,
Кохання запалав вогонь:
Вже руки тягнуться до рук,
Вуста уже вуста шукають,
В дуеті вже сердець їх стук
І арфи їм на небі грають.
Щасливий , хто в житті зазнав
Такого щастя, хоч краплинку,
Хто один в один в одному впізнав
Свою єдину половинку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2016
Із ранку грає на гармошці
Дідусь у благенькій сорочці
На лаві вокзальної зали,
Щоб настрій хороший всі мали.
З душею немов розмовляє,
І польки, і вальси він грає,
Мелодії давні, забуті,
Колись в його юності чуті.
А люди снують по вокзалу
І гривню хтось кине недбало,
Жаліючи діда старого.
Ось лиш не знайшлося нікого,
На жаль, із них ані одного,
Хто б став, хоч на мить біля нього,
Щоб гру дідусеву почути
І в очі йому зазирнути.
А в них, у очах тих блакитних,
І горе й образа на рідних,
Що вигнали з дому на старість,
З родини зірвали, мов наріст.
І грає дідусь на гармошці
В благенькій, в клітинку сорочці
На лаві вокзальної зали,
Щоб люди добрішими стали…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2016
Дівчинка Гануся у лікарні
Помирала у сімнадцять літ
І надії, на спасіння марні
Облетіли вже, як з яблунь цвіт…
Лікарі над нею чаклували,
З Києва професор приїздив,
Дарма все було, усі вже знали -
Смерті час для дівчинки пробив.
Подумки прощалася ночами
З рідними і друзями вона,
Шепотіла спраглими вустами:
- Не для мене прийде вже весна.
Шкодувала, що не покохала,
Що «Люблю» ніхто їй не сказав,
А вона ж отак того чекала,
Щоб їй квіти хтось подарував.
Та на день Святого Миколая
Пан Мороз все в вікна зазирав
І на шибці з лівого він краю
Дівчинці троянду змалював.
І була вона така тендітна
І довершена в красі своїй.
Глянула Гануся на те диво -
Здогадалась: це дарунок – їй
За вікном все сипала пороша,
Дівчинка троянді на вікні
Усміхнулась: «Ти на мене схожа,
Бо не довго жить тобі й мені…»
В полудень Ганусеньки не стало,
Тихо в інший світ вона пішла
Із трояндою,яка розтала,
На вікні сльозинкою стекла
А у місті рівно в ту годину
Десь нове родилося життя,
Мама приголубила дитину
Що у світ прийшла із небуття
Бачте , доля, як розпорядилась
І нехай усіх нас утіша -
В дівчинки, яка на світ з’явилась,
Буде жить Ганусина душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706154
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 12.12.2016
Всесильний Боже, до любові
Ти закликаєш всіх людей,
Навіщо ж в світі стільки крові
Батьків та матерів дітей,
Що на війні шоденно гинуть
По волі тих земних царів,
Які все землю не поділять?
Скажи, навіщо допустив,
Щоб сльози матерів рікою
Мов новий Іордан текли
І у скорботі надземною
Церковні дзвони знов гули?
За всі гріхи людей на світі
Твій син розп’ятий на хресті
І краплі крові ним пролиті
Не висохли іще святі.
Невже ж такої жертви мало
Добрішим світ наш щоб зробить
Чи може вже пора настала
Його без остатку спалить?
А може треба у двобої
Звести Тобі царів отих,
Які не можуть між собою
По заповітах жить Твоїх?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646939
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2016
Поїзд зі скрипом загальмував і вона зійшла на перон. Вірніше на майданчик біля невеличкого будинку з надписом «Станція Березне». Ну, ось і приїхала. Скільки ж вона тут не була? Років п'ятнадцять, з того часу як приїздила хоронити маму. Йшла навпростець вузенькою стежкою до села, згадувала своїх подруг, однокласників і дивувалась, що половину з не пам’ятала по імені. А все ж таки тягне до рідних місць, до тих з ким разом пройшли і дитинство, і юність. Отож ж,мабуть, тому і наснився їй три дні тому Сергій. Начебто, стоїть він під вишнею, що розцвіла і грає на скрипці. І так гарно, так душевно, що в неї сльози виступили.
Ой Сергій, Сергій… З першого до десятого класу провчилась з ним і ніколи не здогадувалась, що цей дивакуватий і трішки не зугарний хлопець, якого ніщо не цікавило окрім музики, закоханий в неї. А на випускному вечорі, після того,як їм урочисто вручили в актовій залі атестати, він вийшов зі скрипкою на сцену і оголосив: «Елегія». Це мій авторський твір і я присвячую його моїй однокласниці, дівчині, яку люблю з першого класу - Орисі Ластівці». Враз запанувала тиша і Сергій почав грати.
Боже, як він грав! Кожен звук його музики проникав до самого серця, викликав бажання розказати комусь про своє саме сокровенне, зробити щось хороше, добре і світле. Замовкла скрипка і пролунала овація аплодисментів. Чомусь всі почали тиснути їй руки. А вона зніяковіла , почервонила і все говорила: « Та я тут при чому?»
Коли ведучий оголосив білий танець, вона підійшла до Сергія.
- Потанцюємо? І не питаючись його згоди поклала йому руку на плече.
- Що ж ти десять років мовчав? - запитала з посмішкою.
- Думав, сама здогадаєшся…
- Спасибі, Серьожо тобі за музику. - тихо сказала йому, коли закінчився танець, - вона дуже гарна. Але … даремно ти присвятив її мені. Я не можу відповісти тобі на твоє почуття бо…
- Ти любиш когось? - спитав її
- Ні.
- Я тобі ані трішки не подобаюсь?
- Ти хороший Сергійку але… Aле не знаєш фізики. - Сама не знаючи чому, раптом сказала йому.
Сергій з подивом поглянув на неї, знизав плечима і пішов до дверей.
Більше вона його не бачила. Та чула, що поступив у консерваторію , потім став композитором.
Ну, а вона все своє життя пов’язала з фізикою. Після університету поступила до аспірантури, захистила дисертацію, стала кандидатом наук, потім професором. Викладала в інституті. А ось в особистому життя нічого не досягла. Одружилась була зі своїм колегою по інституту. Та, як кажуть, не зрослося. Він все хотів дітей, а їй за роботою не того було.
- Не поспішай, - все казала йому, - встигнемо ще дітям соплі витирати. Почекай. Не захотів чекати. Одного ранку зібрав свої речі мовчки поклав на стіл ляльку малюка і пішов від неї. Назавжди.
Скільки не сватались до неї, вдруге заміж не вийшла, жила роботою і, здавалось, була щасливою. А ось коли через стан здоров’я вимушена була піти на пенсію, відчула себе так, немов біля розбитого корита. Ні сім’ї, ні друзів, нікого. Отож, коли наснився їй зі скрипкою Сергій, захотілось будь що побачити його. Була впевнена, що він одружений, займає якусь високу посаду в сфері мистецтва. Та нічого не могла вдіяти з собою. Їй же лише побачити його, того, хто як ніхто інший колись освідчився їй в коханні. Ось і приїхала розпитати про нього. Певно ж, хтось знає де його розшукати.
- Білявко, ти куди ото, стерво, побігла , ану ходи сюди! - почулося збоку. Вона повернулася і побачила високого чоловіка в брезентовому плащі, що гнався за козою. Кого ж він нагадує їй? З-за кушів вийшли з десяток кіз і чоловік лагідно промови до них:
- Ну що, мої любі, напаслись? Зараз додому підемо , я вас водичкою напою.
Боже!Та це ж він!
- Сергію,- обізвалась до нього.
- Що, га?
Підійшов, волочачи по землі довгий батіг. Довго розглядав її, потім якось сумно посміхнувся і тихо проказав:
- Орися… Он яка ти тепер…
- Що, зовсім стара?
- Та ні, як то кажуть, «Женщина зрелой красоты». Ну, а я ось такий. Пастух власних кіз.
- Зажди, Сергію, що це за маскарад ?Ти що приїхав у відпустку і вирішив відпочити у такий оригінальний спосіб і ролі пастуха?.
- Нічого подібного! Проживаю у рідному селі вже п’ять років.
- А як же музика ? Ти ж, я чулу, композитором став.
- Музика і без моєї особи прекрасно себе почуває . А мистецтво, це Орисю, скажу тобі, такий головняк! Сьогодні ти на Олімпі, завтра - в лайні. Суєта суєт… Скільки бруду, неподобства... Наступив я, Орисю , одній шишці з міністерства культури на мозоль. Ну й турнули мене з усіх досягнутих висот. Дружина покинула, діти відмовились. Плюнув я на все приїхав у рідне село, завів кіз, пасу їх і чудово себе почуваю. Бо кози - вони набагато кращі за людей. Не зрадять, не підведуть. А молоко яке дають! Цілюще, в десятки разів краще ніж коров’яче.
- Сергію, - перебила його Орися, - зупинись. У мене до тебе прохання, Ти можеш зіграти мені оту «Елегію», що ти на випускному в школі грав? Ну, коли сказав при всіх, що любиш мене?
- «Елегію»? Таку музику, Орисю грають лише раз житті і я її вже зіграв. А ти сказала, що я не знаю фізики. А ти знаєш… Я пам’ятаю… Не підвела тебе фізика?
- Підвела , Сергію... А може все таки зіграєш «Елегію» Я дуже тебе прошу!
- Не зіграю, Орисю. Розбив я свою скрипку, на цурки розбив…
Почав накрапати дощ, та вони того не помічали, дивились одне на одного і в їх душах лунала «Елегія» з далекою юності...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645583
рубрика: Проза, Вірші до Свят
дата поступления 20.02.2016
Ще зима, немов жінка сварлива,
Снігом мокрим плюється бува,
А то раптом з якогось - то дива
Вночі вітром, як вовк завива.
Та в віночку їз пролісків перших
Скаче Борезень вже на коні,
Бо ж надумав веселий той вершник
Подарунок зробити Весні.
Я зустріну його в чистім полі,
- На хвилинку , - скажу, - зупинись,
В тебе пролісків бачу доволі,
На один ну хоча б не скупись.
Як мою відшукаєш кохану,
Її хату, дивись, не минай
І їй радість блакитну, неждану
Ти від мене, прошу, передай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2016
Как замызгали слово «Любовь»,
Заслюнявили слово святое,
Повторяя его вновь и вновь
Как желанье простое людское.
И в асфальт закатали его,
Нагло топчут, о том забывая,
Что нам дар от Творца самого
Жить с любовь, как радость земная
И поэты из давних веков
Воспевали святые мгновенья
И любовных желанных оков,
И влюбленного сердца томленье.
Имя дамы любимой шептали
Крестоносцы в смертельных боях
И сердца от любви разбивались
Чтоб любимых любить в небесах.
А сегодня лобовью заняться
Называют… Да что говорить,
Вам не трудно самым догадаться,
Обесчестили слово «Любить»
Но покуда живем мы на свете
Пусть с любовью рождаются дети…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643616
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.02.2016
Монах у келії своїй молився
І Бога все простить його просив
За те, що до гріха він долучився
І дівчину красиву полюбив.
Поклони бив, на образи дивився ,
І покаяння сльози лив свої,
Аби Господь над ним лиш змилостився,
Поклявся, що забуде він її…
Пройшли роки, монах уже змінився,
Чеснотами уславивсь на весь світ
І до чинів духовних дослужився,
І жив, велить як Божий заповіт.
Про дівчину, в яку він закохався,
Нічого і не знав він, і не чув,
Зустрітись з нею вже не сподівався,
Немовби назавжди її забув,
Та кожну ніч вві сні її він бачив
І на руках носив, і цілував,
А зранку каявся,щоб Бог пробачив
І за ті сни його Він не карав…
Та день приходив і монах суворий
Богоугодні справи знов творив -
То монастир освячував десь новий,
То проповіді учням говорив.
Й надіявся монах, що на тім світі
За всі його чесноти Бог воздасть,
Бач, дівчину відмовився любити,
Щоб заслужити Божу благодать.
І час настав, монах з Творцем зустрівся,
Сказав Господь, коли свій суд вершив:
- Ти від любові, сину мій, відрікся,
Я не скажу, що праведно ти жив…
Чесноти всі твої не переважать,
І все добро, яке зробить ти зміг
Того, що ти любов посмів зневажить,
Бо ж відрікатись від любові – гріх…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643615
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2016
Прийшла, порожнім підморгнула оком
- Ну, ось і я , твій час уже настав.
- Та я ж іще… - Збирайсь, - кажу я, - з Богом!
І цей канючить... Що ото ти взяв?
- Вірша. – Що – що?- Ну і глуха ж тетеря!
Вірша, мого , що дописати не встиг.
- Про що ж той вірш? І причинила двері,
- Дивак… Давно не бачила таких.
Почав вірша їй не спіхом читати,
В них про любов у кожному рядку.
Вона беззубо стала усміхатись
- Навіщо казочку придумав отаку?
Та ти ж давним-давно вже сивий,
Тобі любов - ну як мені весло,
На той світ шлях тобі єдиний,
Куди тебе на старість занесло?!
- Не встиг, - кажу, ж вірша я доскладати
І той куплет іще не написав,
Де розкажу , як треба покохати,
Щоб той, хто любить молодіти став.
Задумалась. – Ну добре, почекаю,
Тобі відстрочку зараз підпишу,
Секрет отой від тебе лиш узнаю,
І в молодість нікого не пущу!
Вірш безкінечний мушу я писати
Шукати звучні рими знов і знов,
Щоб не могла вона куплет діждатись,
Де молодість дарує нам любов…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2016
Дорогою ходило Щастя,
Ховалось Горе десь в кущах,
Та все ж таки їм довелося
Зустрітись якось у гостях .
Господар на весілля доньки
У гості Щастя запросив
І за столом між молодими
Того він гостя посадив.
На те весілля й Горю нишком
Пробратись якось удалось,
Не між гостями – під столом десь
Йому сидіти довелось
На радість всім гуде весілля
Зі Щастям пара молода
І бути їй подружжям вірним
Бажає щиро тамада .
Лиш Горе журиться й сумує,
Не знає діти де себе,
Йому від радості людської
Ножем по серцю щось шкребе
Вже молодим після весілля
На шлюбне ложе треба йти,
Присіло Щастя на порозі,
Щоб радість їх оберегти .
Підходить Горе, Щастю каже :
«Не вічно тут сидіть тобі!
Пройдуть роки, мій час настане
Дам розгулятись я собі.
Зістариться подружня пара
Вона хворітиме і він.
Твоє тоді займу я місце
Скажу тобі: «Назавжди згинь!»
Всміхнулось на слова ті Щастя :
«Старе ти Горе, а дурне,
Бо й досі ще того не знаєш,
Що і твій час також мине .
Незгоди люди переносять
І всі бажають одного –
Тебе скоріше позабути,
Часу діждатися мого.
І зараз, Горе, ти тут зайве,
Бо не до тебе молодим
Не знаєш, вийти як із хати?
Я проведу тебе, ходім!»
Дорогою десь ходить Щастя
І Горе дибає за ним.
Коли хтось з них до когось прийде -
Відомо лише їм одним…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640694
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 02.02.2016
Я скупаю тебе у коханні,
Рушником витру з лагідних слів,
Щоб засяли очі бажані
На всі дні, які ще не прожив.
Всі турботи твої й негаразди
Я на цурки дрібні розколю,
Не були щоб тобі на заваді,
Їх у синьому морі втоплю.
Кілометри між нами – дрібниця,
Іх здолаю в єдуну я мить,
Не кажи, що з коханням спізнився,
Бо без тебе затьмариться світ.
Разом з першим промінчиком сонця,
Рано–вранці, коли ти ще спиш,
Зазирну я до тебе в віконце
Ображатись на мене облиш,
Що промінчиком тим поцілую
Не питаючись губи твої
І до Сонця тебе приревную,
Бо ж суперником стало моїм…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2016
Буває ж в житті таке диво!
Повірте, мені довелось
Побачить вві сні, що, можливо,
Зі мною колись відбулось.
Я хлопчиком був кроманьйонцем.
Вогонь у печері беріг,
В Єгипті молився на сонце,
Вклонявсь фараону до ніг.
Ходив з Македонським в походи,
На варті стояв уночі
І мав бойові нагороди -
Два гострі, мов бритва, мечі.
Прикутим рабом до галери
У Римі я рік веслував
І ледь не помер від холери
Спасибі, Спартак врятував.
Пробач мені, Боже всесильний
За гріх, що вві сні тому мав,
Коли для розп’яття Месії
Я цвяхи у кузні кував.
Був першим я в Англії лордом
Й останнім з усіх жебраків,
І мною в містах, мовби чортом,
Лякали усіх дітлахів.
Вві сні Галілея я бачив,
Ішов він немовби здаля
Й сказав мені нишком неначе:
- А крутиться все ж бо земля!
Да Вінчі розмішував фарби,
Коли він Мадонну писав
І скіфів заховані скарби
Я нишком у лісі шукав.
З Бетховеном грав я у нарди,
Шекспіру театр будував
І бачив, як вуличних бардів
Він щедро вином пригощав.
У хана Батия в полоні
У ямі я смерті чекав,
Утік і у тихому Доні
Коня, що украв, напував.
На чайці я плив з козаками,
Здіймаючи хвилі в Дніпрі,
І пісню співав я ночами
В циганськім дірявім шатрі.
З Чапаєм летів у тачанці,
З Махном біляків я рубав,
І на Соловках сонце вранці
Прокинувшись, я зустрічав.
В окопі останню цигарку
З бійцями по черзі курив,
В німецькій землі на світанку
Трьох друзів своїх хоронив.
Скінчилась мандрівка для мене,
Прокинувсь, й подумалось враз,
А, може, то пращурів гени
Озвались до мене крізь час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639970
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 31.01.2016
Тримайсь в сідлі, коли наруга
Звалить захоче із коня,
Міцніше затягни підпругу,
Ніщо тебе хай не спиня.
Друг зрадить – дай робі розраду
Тим, що негідника позбувсь
Та вір, усе буде до ладу,
Коли від горя не зігнувсь.
І бійся жалості людської,
Зціпивши зуби все стерпи,
В двобої сам на сам з бідою
Довірсь лиш Богу, як собі.
З останніх сил в сідлі тримайся!
Яке би лихо не прийшло,
Самим собою залишайся,
Допоки сонце не зайшло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636099
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.01.2016
Прошу, за мной не занимать –
Места я закупить не поскупился,
Чтобы никто не смог мне помешать
С моей любимой к Счастью прокатиться.
Прошу, за мной не занимать,
Не видел свет еще таких спесивых!
Мешаете билеты мне собрать
И выбрать из них два самых счастливых.
Прошу, за мной не занимать,
В другую кассу можно обратиться,
Мне надоело всем вам повторять -
Местами не могу я поделиться.
Простите… мне не надо уезжать…
По эсэмесках лишь прощальные приветы,
Прошу за мной не занимать,
Автобус ваш, оплачены билеты...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2016
Гуде Єрусалим, як рій бджолиний,
Ісуса страту люд його чека.
За гріх їх буде скараний безвинний -
Господня жертва для людей така.
Не мучать сумніви уже Пілата
Не він, народ Месію осудив.
Все підготоване давно для страти
І для розп’яття тесля хрест зробив.
Та ба, солдати-римляни згадали,
Що цвяхи треба їм десь роздобуть,
До цигана у кузню завітали
Й наказ такий вони йому дають:
- П’ять цвяхів викуй, цигане, негайно,
Аби Ісуса до хреста прибить!
- Навіщо стільки, чотирьох достатньо.
- А п’ятий, щоб в чоло йому забить.
- Куди ті цвяхи віднести , - питає,
Роздувши горно, у солдатів він,
- На гору, на Голгофу, місце знаєш,
- Виходь завчасно, як почуєш дзвін.
Пішли солдати, циган засмутився,
Не хоче цвяхи ті коваль кувать,
Але й наказ порушить не спромігся,
За те до смерті можуть скатувать.
Горить вогонь у горні, циган плаче,
Заліззя місять молотки його,
- До злочину причетний я неначе,
Померти б краще до часу цього…
У розпачі молив той циган Бога,
Аби йому великий гріх простив,
Дзвін продзвенів, іде він на Голгофу,
Де височать над натовпом хрести.
У центрі натовпу – з хрестом Месія,
Знесилений, він ось-ось упаде.
Його підтримать кинулась Марія,
Та крикнув стражник, - Сам нехай іде!
І він іде, свій хрест несе смиренно,
Вінець терновий в нього на чолі,
Він знає, що страждає недаремно
За всі людські гріхи на цій землі…
Прийшли на місце страти на Голгофі,
Ісуса прив’язали до хреста,
Із-під вінця стікають краплі крові
На спраглі і потріскані вуста.
- Де циган, - римлянин один питає,
- Я тут. – Де цвяхи, що зробив?
І до хреста він ноги прибиває,
І у долоні цвяхи він забив.
Де п’ятий цвях? – Нема, пробач провину,
Його я по дорозі загубив…
- Мене дурити хочеш, сучий сину!
Ісуса, бачте, циган пожалів!
Нагайки смак враз скуштував плечима,
Сікли, допоки циган не сконав…
Ісус те бачив , дякував очима
За п’ятий цвях, який він не скував…
Чи так було, чи н і - відомо Богу,
Бо вигадок циганських вистача,
Та, може, в пам'ять коваля отого
Циганам Бог всі брехні пробача…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635333
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 12.01.2016
Закінчились Новорічні та Різдвяні свята і на смітник поза багатоповерхівкою люди почали зносити ялинки. Доки було видно, лежали вони собі мовчки на снігу,а коли почало смеркнути, повели поміж себе розмову.
- Ну й невдячні ж ці люди, - першою заговорила Велика ялинка з залишками мішури на довгих гілках. – Бач зрубали мене в лісі, постави посеред кімнат, нарядили, мов наречену, раділи мені , а тепер викинули, як непотріб напризволяще!
- Ну чого ти ото бурчиш? – перебила її Пухнастенька ялинка, - така наша доля радувати людей на Новий рік та на Різдво. А після свят ми б заважали їм, аби знаходились постійно в їх домівках. Онде стояла я в квартирі баготодітньої сім’ї, так там же повернутись ніде було . Мене в куток ввіпхнули, ледь дихати могла.
- А я рада, що з людьми Новий рік зустріла, - почувся тоненький голосок Яскраво зеленої ялинки. – Я скільки пісень наслухалася , скільки віршиків новорічних про себе почула , що мені на все життя вистачить їх згадувати. Ось послухайте , яку пісеньку мені діти співали.
Проспівала вона свою пісеньку , а за нею і всі інші ялинки одна поперед одною почали пісні новорічні співати, віршики розказувати, від дітей почуті, та згадувати, скільки подарунків під них поклали в новорічну ніч для малюків. А принесена з Палацу культури Величезна ялинка з півгодини розповідала яке свято біля неї для дітей влаштували Дід Мороз та Снігуронька .
Одна лише Найменшенька ялинка ні слова не сказала і лише інших слухала.
- А ти чого відмовчуєшся, малявко, - торкнулась її гілкою Велика Ялинка, - ану й ти кажи, де стояла, що чула і бачила?
- Та нічого мені розказувати вам, - зітхнула Найменшенька ялинка. Принесли мене з лісу до квартири на найвищому поверсі, в якій живуть бабуся і її внучка – блакитноока маленька дівчинка. Вона навіть побачити мене не змогла, бо від народження сліпа. Отож на мене не повісили жодною новорічної прикраси. І пісень мені ніхто не співав. Але я ніколи не забуду, як ніжно пригорнула мене дівчинка і притисла до своєї щічки мої гострі голки. А зі всіх сил старалась аби не вколоти її. А ще, пам’ятаю, одного дня до дівчинки прийшов лікар і сказав що перед Різдвом люди зібрали гроші для того, щоб зробити їй операцію на очах і тому їй негайно треба збиратись до лікарні.
Прощаючись, дівчинка знову пригорнула мене до себе і тихенько прошепотіла: «Ялинонько, любенька моя, вибач, що залишаю тебе. Через рік я зустрінусь з твоєю сестричкою. Обіцяю тобі, я її обов’язково побачу. Прощавай…
Ну ось і все, - закінчила свою розповідь Найменшенька ялинка .
- Щаслива ти, - задумливо промовила Пухнастенька ялинка, - нам таких слів ніхто не сказав.
Інші ялинки мовчали і по - доброму заздрили Найменшенькій ялинці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635131
рубрика: Проза, Казки, дитячі вірші
дата поступления 12.01.2016
На сполох тиша прокричала,
Аби почув її весь світ,
Коли ти з іншим цілувалась,
Отак мені щоб досадить.
Тривожно тиша прокричала,
Коли я подругу твою
Був спокусив, аби ти знала -
Я за образу відомщу!
Любов ми зрадили обоє,
Твоя й моя у тім вина.
Кричала тиша нам з тобою
Й не докричалася вона…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2016
Замало слів, коли дивлюсь на тебе,
Аби сказати, хто для мене ти,
Та, може, говорити і не треба,
А поцілунком губи обпекти,
Тебе до себе міцно пригорнути,
Так, щоб відчула серця мого спів?
І твоє серце зможе те почути,
Про що сказать бракує мені слів.
Серця ж бо знають особливу мову
І невідоме всій науці щось.
Ось через те, признаюсь тобі знову,
Мені весь світ лиш на тобі зійшовсь .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2016
Далеко ти, далеко ти
У своїй далечі,
І лиш листи, твої листи
Для мене радощі.
Читаю їх і так, немов,
Я десь в твоїм краю,
І у словах, в рядках твоїх
Тебе я впізнаю…
Розвіять сум би твій мені,
Та так, щоб назавжди
Були щасливі твої дні
Без горя і біди.
І, якби тільки я те знав,
Де ходиш подумки,
Я б килимом тоді заслав
Усі твої стежки.
Тягар з плечей твоїх би зняв,
Й була б вина моя,
Що по-циганському украв
Для тебе я коня,
Щоб в рідний край тебе помчав,
Де наш Дніпро шумить,
І де велике щастя мав
Тебе я полюбить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2016
На смітник викинув хтось плаття.
Весільне, біле, наче сніг,
Немов розіп’яте кохання,
Недбало кинуте до ніг.
Серед недопалків і шмаття
Кричало плаття на весь світ:
- Це ж гріх любов так оскверняти,
На вогнищі мене спаліть!
А люди, глянувши на плаття,
Скоріш обходили його.
Й біліло плаття, мов нещастя,
Когось чужого, може, чи свого…
І лиш напідпитку бомжиха
На дрантя плаття те вдягла
Й кричала, корчачись від сміху,
- Я молодість свою знайшла!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2016
Між «що було» і «що колись ще буде»
У часі нашому, скажи мені, хто ми?
Господарі, чи зайди, чи приблуди,
А чи незвані гості із пітьми?
А може, у житті ми пасажири,
Що в потяга потрапили полон?
На жаль, колись, у доленоснім вирі,
Зайти я не зумів у твій вагон.
Вагони наші поруч, та між нами
Високі двері із товстого скла.
Якими, я не знаю, ще словами
Тебе умовить, щоб до них ти підійшла.
І у дверях щоб ключ ти повернула,
Відкрила їх і руку подала.
Хотів би я, щоб ти мене почула,
Самотньою в вагоні не була…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2016
Допоки є поети в світі,
Й музику творять скрипалі,
Щасливі будуть наші діти
На рідній батьківській землі.
Закриє забуття завіса
Примарну велич всіх царів,
Та буде завжди Монна Ліза
Нам посміхатися з віків.
І буде правду відкривати
Його величність пан Шекспір,
Допоки істину шкати
Сумлінно буде корольЛір.
І доки в Місячній сонаті
Бринить надією струна,
Наснагу й радість в кожну хату
Нам завжди принесе весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632362
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.12.2015
Як Вечір прохожим смаглявим
У хату мою завітав
- Ти вибач. якщо небажаний, -
Чомусь вибачатись він став.
Не треба, - кажу реверансу, -
Проходь і до столу сідай,
Та обмаль у мене, бач, часу,
Роботи набралось за край.
Отож ж бо розказуй вже швидше
Із чим ти до мене прийшов?
Тут Вечір підсунувся ближче,
-Ти як до такого дійшов,
Що ніколи глянуть на небо,
Згадати минулого час?
Жени всі турботи від себе,
Стань вільним від них хоч на раз!
Розлив я вино у бокали
І з Вечором випили ми
І роки прожиті згадали,
Де радість змішалась з слізьми.
У юність свою повернувшись,
Ізнову я став молодим,
В минулого дні озирнувшись,
З коханням зустрівся моїм.
Найперші читав свої вірші
І Вечір всміхався мені,
А потім, удвох захмелівши,
Співали ми разом пісні.
До самого ранку гуляли,
А ж доки вже й сонце зійшло.
А, може, того й не бувало?
Та ні ж таки, заю, було!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632358
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 29.12.2015
Шкода, нема такого магазину,
Де можна було б молодість купить,
Аби зайшов і мовив продавщиці:
– Мені сімнадцять років загорніть.
Вже розкупили? Ну, тоді, подайте
Оті що на вітрині – двадцять п’ять.
Уже замовлені, які ж лишились?
– Одні лиш тридцять можу вам продать.
– Давайте їх. – Але вони в комплекті
Із поцілунками. Чи є кого любить?
– Та є… – Тоді отут ось розпишіться,
Давайте гроші і комплект беріть.
Щасливий, із покупкою тією
Тебе відразу я б знайти зумів,
Циганським заклинанням стародавнім
Я б тридцять років навпіл розділив.
І стало б нам с тобою по п’ятнадцять,
На березі Дніпра ми б десь були,
Вітаючи з поверненням у юність,
Гудки Петровки нам би загули
Найщасливішою з життя усього
Була б, можливо, та жадана мить.
Шкода, нема такого магазину,
Де можна було б молодість купить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2015
Басейн і дві труби у ньому…
Згадав контрольну я і сьомий клас –
В одну вода біжить і чомусь,
З другої витікає в той же час.
Рішали всі, коли ж дощенту
Басейн наповнить все ж таки вода,
А в мене думка була вперта:
«Чому вода даремно пропада?
Невірно цю задачу склали,
Помилку, мабуть, хтось тут допустив,
Бо ж воду щоб дарма не витрачали,
Невже трубу ніхто не перекрив?
Коли добро до нас приходить,
Хіба його ми будем відпускать
І, доки той басейн вода наповнить,
Задачі недолугі тут рішать?»
І замість рішення тії задачі,
Отак у зошиті усе і написав.
Учитель погляд мій «відзначив»,
І двійку у щоденнику я мав.
Збагнув тепер, життя пізнавши,
Коли в снігу мої прийдешні дні,
Була умова вірна у задачі,
Та двійку вже не виправить мені…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632135
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 28.12.2015
Немов би і не жив на світі,
На день лиш в нього зазирнув,
А сивиною вже підбитий –
Мій вік на захід повернув.
Устиг зробити зовсім мало,
Приміривсь лише, що куди,
І все часу не вистачало,
У нашу церкву щоб зайти.
Усе хотів свою фортуну
Будь-що я за крило схопить,
Та видно, не моїй парсуні
На ній судилося летіть.
Тож мусив пішки йти поволі,
Й далеко, звісно, не дійшов,
Хоч ноги натирав до болю
Й стоптав немало підошов.
Почати б все життя спочатку…
Не першим, знаю, це сказав,
Але ж так хочеться світанку!
А вечір – хай би почекав…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631476
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.12.2015
Герой мій – дядько з України,
В село до нього стежка йде,
З віків прадавніх і донині
Селянській рід він свій веде.
Отой, що хліб ростив у полі,
А часто й кусника не мав
Й наперекір нужденній долі
Піснями душу звеселяв.
Над ним пани завжди стояли
У різних званнях та чинах,
Та все закони видавали
Щоб «яко благ» був «яко наг».
А він не міг ту землю зрадить,
Що прадід ще його орав
І на якій як пану править
Йому сам Бог заповідав.
Й хоч не добився він ні слави,
Ні орденів і ні чинів,
У нас би не було держави
Без отаких ось селюків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630943
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2015
Страдал однажды среди ночи,
Надрывно плакал саксофон
И я увидел чьи – то очи,
Отчаянный услышал стон.
Прощалась женщина с любовью,
Сказав изменнику, – Уйди!
И губы искусав до боли,
Шептала все: «Приди, приди…»
Его вернуть еще не поздно
И на «Прости!» ответить «Да»,
Вот только склеить невозможно
Любви осколки навсегда.
Страдал в ночи, никем не званый,
Нарушив чей-то крепкий сон,
Всезнающий, немного пьяный
И загрустивший саксофон…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630710
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.12.2015
Стара циганка зраночку сиділа
На станції в кутку біля вікна.
ЇЇ юрба дівчаток обступила
І ворожить їм почала вона…
На королів бубнових і червових,
На що збулось чи збудеться колись,
Коли кому чекати днів зіркових,
Одній сказала: «Зради стережись».
І те, за двадцять гривень, ворожіння
Було серцям дівочим мов бальзам,
Бо ж вірити у добре провидіння
Ще змалечку так хочеться всім нам.
- А ну бо, геть звідси, стара циганко, -
Якийсь мужик дебелий закричав, -
Людей дурити годі спозаранку!
Й немовби казку у дівчат забрав.
І полетіли на брудну підлогу
Валети, дами, королі й тузи…
І дуже, дуже тяжко стало Богу
Від гіркоти циганської сльзи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627695
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.12.2015
Ах, как хочу, когда–то на рассвете
Тебя в предутреннюю дымку увести
И солнце встретить чтоб с тобою вместе,
И полевые подарить тебе цветы.
Пиджак свой снятm, прикрыть им твои плечи
И, заблудившись, по полям весь день бродить,
Разжечь костер, когда наступит вечер,
Испечь картошку, густо посолить.
Подать на лопухе тебе то угощенье,
Подунув трижды, чтобы ты не обожглась.
Возможно счастья вот такие лишь мгновенья
Судьба под занавес оставила для нас…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626952
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.12.2015
***
Тиха заводь під сонцем мліє,
І аж вицвіла синь небес,
Чебрецем з лугу враз повіє,
Та цвіркун озоветься десь…
***
Пісок розпік,як в пеклі сковорідку
І зупинив води у річці плин,
Перетворив траву на жовту щітку
Оскаженілий сонця апельсин...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626726
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.12.2015
Іди, якщо давно уже зібрався,
Цілуй, коли вуста твої горять,
Задумав щось – роби, не сумнівайся,
Бо те не слід на потім відкладать.
Життя таке коротке й швидкоплинне,
І вдруге нам його не повторить,
Отож і цінувати ми повинні
Душі поривів найсвятішу мить.
І стримувати їх – то гріх великий,
Бо зневажаєм душу тим свою.
Світ поміркованих – завжди безликий,
Хоч і пристойно там все, як в раю.
Не бійся ти лишитись п’єдесталу,
Бо, може, він в уяві лиш твоїй,
І осуду не бійся від загалу,
Лиш не спіткнись на стежечці крутій.
Жебрак бува від Креза щасливішим,
Коли життя прожив він як хотів.
Нехай назвуть невдахою і грішним,
Зроби, нарешті те, чого не смів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626686
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2015
Не покидай мене, Великий Боже,
Коли впаду від горя і біди,
Й надію подаруй мені, що зможу
З колін піднятись знову і піти.
Пробач мені гріхи, хоч їх багато,
Над прірвою місточок проклади,
У дні мої скорботні і на свято
До мене щирих друзів приведи.
Зі мною будь, коли на перехресті
Не знатиму, куди мені іти,
Від марнославства, зради і безчестя
Мене за руку, Боже, відведи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626458
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 05.12.2015
І знов зима, сира і непривітна,
І досі сніговії не прийшли,
І тужно плачуть в хаті моїй вікна,
На них дощу доріжки пролягли.
Ну а мені хурделиця все сниться,
Що сніг жбурляє в шибки уночі,
А в хаті теплій зранку паляницю
Духмяну дістаєш ти із печі.
І рушничком біленьким накриваєш
-То треба так , аби вона дійшла, -
Мені про те із посмішкою кажеш, -
І, щоби нам смачнішою була.
Прокинуся, а в хаті ані кого,
Лиш я один та стука дощ в вікно.
І гірко так бува мені від того,
Що сон – міраж - лиш мрій моїх кіно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626202
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2015
Що ж ви, коники, коні мої,
Спозаранку прибігли до хати,
У які незнайомі краї
Ви зібрались мене проводжати?
Білий коник – то юність моя,
А буланий – літа мої зрілі,
Привели вороного коня
Мені роки мої посивілі.
Я би, коники, вас загнуздав
І запріг би, по-давньому, цугом,
По життю аби ще раз промчав
Битим шляхом і полем, і лугом.
Та, на жаль, не судилось тому,
Ви підкови свої погубили,
Й не під силу мені одному
Вже в руках утримати вудила.
Ну, а може, на біса вони
І підкови оті, і вудила,
Послужіть ви востаннє мені,
Понесіть, як по морю вітрила
У ті дні, де щасливий я був,
Де кохання зустрів своє перше,
Нагадайте про те, що забув,
Перш ніж коло життя я завершу.
Білий коник – то юність моя,
А буланий – літа мої зрілі.
Привели вороного коня
Мені роки мої посивілі..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2015
Цигани «Бахталеса!» кажуть,
Зустрівшись будь де й будь коли
І привітанням цим бажають
Щасливо жити на землі.
«Девлеса!» можна ще почути
Коли прощаються вони,
Що значить,З богом завжди будь ти
У всі прийдешні твої дні».
«Ме тут камав» – люблю тебе я,
Говорять так ось у у циган,
Коли прийде до них кохання,
Це найсвітліше із вітань.
Є ,мабуть. щось в тобі циганське,
Бо «Бахталеса» побажать
Завжди я хочу тобі зранку
Й «Девлеса» ввечері сказать.
І кожен день, і кожну хвилю,
Де б не була ти у ти мить
Тобі у будень чи в неділю
«Ме тут камав» прошепотіть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2015
В ЗАВАЛЕ
Сергей пришел в себя от острой, словно иглой принизавшей все тело, боли. Открыл глаза и ничего не увидел. Сплошная темень. Попробовал подняться и больно стукнулся лбом обо что-то твердое. Пошарил вокруг себя рукой. Ни фига себе! Верху, слева и справа в десятках сантиметрах от него обломки бетона. Словно в каменном мешке… Как он попал сюда? И только подумал об этом, сразу вспомнил бой с террористами, пылающий дом, девочку на балконе с протянутыми ручонками. Словно на видеозаписи увидел, как он, обвязав девочку веревкой, он опускает ее на землю, а она кричит: «Дяденька, спасите мою кошку Нюшу! Она на кухне. Пожалуйста, дяденька!» А потом стал проваливаться куда – то балкон, оглушительный грохот и откуда- то из темноты склоненное над ним встревоженное лицо мамы. Значит, попал под завал. Стоп, Серега, не паниковать, - скомандовал себе. Слава Богу, жив остался. Как учил командир, в такой ситуации перво-наперво, никаких движений, чтобы не ухудшить свое положение и позвать на помощь. «Помогите!» - крикнул, что было силы, и удивился, каким тихим был его голос. Он словно утонул в этой чертовой клетке. Прислушался и вдруг услышал где – то совсем рядом стон. Протянул руку в сторону стона, нащупал небольшую щель. Просунул руку дальше и почувствовал, как она уперлась во что - то мягкое. Рука чья - то. Прижал ее и опять услышал стон.
- Эй, братишка, ты как, - крикнул щель?
- Ногу придавило, - услышал в ответ
-Ты что - нибудь видишь?
- Ни хрена. Как у негра в жопе.
- У меня такая же хрень. Ты поменьше двигайся, чтоб не придавило окончательно.
- А что делать?
- Давай вместе позовем на помощь, вдруг услышат.
С полчаса кричали, кока Сергей не сказал:
- Хватит драть горло. Передохнем.
- А ты кто?
- Так я тебе и сказал.
- Не выпендривайся. Заживо похороненным не до военных тайн. Будем знакомы¸ ополченец Виктор Кравцов.
- Дэнээровец значит… Ну, а я - Серега Крамаренко, батальон «Днепр»
- И какого тебе сюда принесло Серега? Я свой город от вас, бандеровцев отстаиваю, а ты что забыл здесь?
- Дурень ты Виктор. Лапшу тебе на уши навешали, а ты и повелся. Да я такой же бандеровец, как ты москаль. Украину не даем мы на части бандюгам вашим разорвать, под дудку Путина для России сортиром стать.
- А вы в Европу проситесь, кому задницы подтирать?
- Врезал бы я тебе, да жаль, не достану. Жить по – европейски хотим, из дерьма нищенского выбраться. А вы палки в колеса своей «Новороссией» ставите.
- Ну, мы с тобой, считай, в Европу добрались, вот-вот в Норд даме похоронные колокола зазвенят… Нашли время спорить. Вот блин, в такую хрень вляпался, а есть все равно хочется. Слушай,- вспомнил Виктор, а у меня же баклажка с водярой. Будешь?
- Давай. У мене где-то сухарь в кармане завалялся.
Они пили водку, передавая друг другу баклажку, закусывая, разломанным надвое сухарем, и опять говорили.
- Ты женат, - спросил Сергей.
- Уже три года. Жена с дочкой из этого бардака к родственникам в Житомир уехала.
- А у меня невеста Настя. Жаль не дождется…
А потом они вспоминали детство, школу, пионерские лагеря. И такое у обоих это детство было похожее, как будто провели они его в одном городе.
Через два дня, разбирая завалы, Сергея и Виктора нашли местные жители шахтерского городка. Когда их несли на носилках в две разные машины, Сергей крикнул Виктору:
- Прощай!
- Прощай, - ответил Виктор – И не встречайся со мной в одном бою…
- А если встречусь?
Виктор промолчал. Отвернулся и смахнул рукой набежавшую слезу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625352
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 01.12.2015
Клялася Вірності Любов,
А Зрада поруч десь блудила
- Начулась я таких промов
Про це кохання до могили, -
Всміхнулась Зрада , - маячня!
Минає все на цьому світі
Забудеться й оця брехня
Віт клятв палких не буде й сліду!
Любов на те відповіла:
- Ану – бо геть звідси, приблудо!
Навіщо ти сюди прийшла?
Я з Вірністю була і буду!
Замовкла Зрада, та зрання
Вона щоденно все чекала,
Аби любов була одна,
А її Вірність задрімала,
Аби задумане вчинить:
Любов собою осквернити
І обезчестить , і зганьбить,
Й недобру славу розпустити.
Клянеться Вірності Любов,
Таїться Зрада за кущами…
Віки минуть, та буде знов
Оцей трикутник межи нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2015
СИНИ- СОЛОВ’ї
Три солов’ї на цвинтарі сільському
Концерт улаштували повесні,
На жаль, лиш чути не було нікому
Ті, сріблом помережені, пісні.
Та їм байдуже, тьохкають, співають,
Забувши все серед зелених віт,
Весну – красну натхненно прославляють,
А знею разом–цілий білий світ.
Аж бачать, йде бабуся посивіла,
Із невеличким вузликом в руці.
До трьох могилок підійшла, присіла,
Й примовкли разом солов’ї-співці.
- Ну, здрастуйте,синочки, чи ж впізнали? -
Промовила бабуся до могил, -
Старою, немічною зовсім стала,
Дійти до вас ледь вистачило сил.
Ось, пиріжечків принесла із сиром,
Вони ще теплі, зранку їх пекла,
Забула рушнички я, грішним ділом,
Приготувала, бач, а не взяла.
Хай Бог простить мене, я на травичку
Їх покладу, - промовила стара,
Несе ті пиріжечки на могилки
І хусточкою сльози витира….
- Оце тобі, Іване, це Семену,
Мізинчику, Петрусю, і тобі…
Навіщо, орлики , пішли від мене
У тій лихий Чорнобильській добі?
Чи я ж для того вас усіх зростила,
Щоб поховати всіх у один рік,
Ну чим же перед Богом завинила
Аби отак ось доживати вік?
Людей ви від біди оборонили,
Себе ж , синочки , бач, не зберегли,
У пеклі атомнім мов свічечки згоріли,
Собі притулок тут тепер знайшли.
Мене ж залишили саму в оселі,
Лиш зрідка ви приходите у сни,
Всі молоді і дужі, і веселі,
Такі, які були тії весни…
Сини мої, орлята сизокрилі…
Іван, Семен й найменший між діток
Петрусь-мізинчик вже давно в могилі,
Й мені вже час цей перейти місток…
Могилкам низько - низько уклонилась,
З землі хустинку білу підняла,
Сльозу утерла і перехрестилась,
Ходою тихою із цвинтаря пішла.
І знову солов’ї защебетали,
Вітаючи весняні теплі дні,
Аж до воріт бабусю проводжали
Співаючи їй радісні пісні.
Прислухалась й подумала бабуся,
А може душі в солов’ях отих
Івана, і Семена, і Петруся -
Мізинчика, найменшого із них?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625173
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.11.2015
Cлова – ничто, молчанье - откровенье,
Когда ты рядом и глаза в глаза
И, может быть, такие вот мгновенья
Веленьем Божьим дарят небеса.
Чтоб никогда о том не забывали,
Что пробежали свой мы марафон,
Спектакли нашей жизни отыграли
Теперь осталось выйти на поклон.
Цветы, возможно, нам никто не бросит,
Не научились делать мы пиар,
Сыграть на бис нас вряд ли кто попросит -
Не в моде нынче наш репертуар.
Переживем, ведь это не смертельно,
Пока еще свет рампы не погас,
Сыграем свой спектакль мы непременно,
Не для других, а только лишь для нас.
Учить не надо нам в спектакле роли
Играть ведь будем мы самых себя,
Когда услышать хочется до боли
Сказал, чтоб кто-то: «Я люблю тебя…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2015
ШІСТКА- РЕФОРМАТОРКА
В калькуляторі новому цифри поселились,
Щоб проценти визначати, множити й ділити.
У країні тій маленькій дружні були цифри
І жили поміж собою в злагоді і мирі.
Кожна цифра місце знала,як велять посада,
Математики закони і місцева влада:
Внизу були одиниці, више них –десятки,
Далі сотні і тисячі ішли по порядку,
А мільйони над усіма наверху стояли
І Мільярд у президенти цифри всі обрали.
Керував він ними мудро, і давав роботу,
Працювали усі цифри до сьомого поту.
Одні ділять, другі множать, треті щось складають,
І квадратний корінь дружно гуртом добувають
Аж з’явилася між ними, якась Шістка – зайда,
- Нікудишня, - всім сказала, - нинішня в нас влада
Пишемось ми по- арабськи, від усіх відстали,
В новім часі селюками забитими стали!
Тож давно на римські цифри перейти вже треба
І нагально цю проблему вирішить нам треба!
Й почала всіх колотити, на бунт піднімати
За реформу стала звати всіх мітингувати.
Й цифри мовби підмінили, стали виясняти,
Хто кого із них зобидив, чи став на заваді.
Одиниці на десятки,на тисячі на сотні
Кричать зранку й до вечора: «З вами жить не згодні!»
І мільйони між собою стали сперечатись,
Хто із них тепер по - римські годен написатись.
Президент Мільярд не знає, що йому робити,
І порядок навести як в цифровому світі.
Бо ж ніхто вже не працює, усім не до того ,
Мітингують і не хочуть нічого другого.
«Два та два і три по вісім, скільки буде разом?»-
Повелів рішати цифрам за його наказом.
Довго відповіді ждав він та й не дочекався
І на дрібні одиниці Мільярд враз розпався.
Зіпсувався калькулятор і лежить він нині
Викинутий десь на смітник о лихій годині,́́
І в нім Шістка верховодить, цифри всі повчає,
Та реформу якусь нову знову обіцяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624746
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2015
Танцюєм танго дивне вдвох с тобою
Віршами творим вишукані па.
Хоч відстань розділяє нас стіною
Для танцю перепона це хіба?
Оркестру линуть звуки мелодійно
А диригент його маестро Час.
Запевнюєш мене, що надто пізно
Це танго зазвучало вже для нас,
І все ж тебе я запросив до танцю
Твоя рука у мене на плечі
І знаєш, може в танго оцім щастя
У па дуетом складених віршів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2015
Чогось так холодно мені буває,
Коли морозу навіть і нема,
Немов би крига душу покриває,
В лещатах серце щось моє трима.
Серед людей самотність дошкуляє
В пустелі я немовби сам на сам.
Й химерна думка все мене шпиняє-
А може завинив щось небесам?
Не те робив, що комусь було треба
Не в ті ворота кіньми завертав
І з молоду назавжди я для себе
Не слушні часу ідеали обирав?
Та що було - того вже не змінити,
Минулому я в пояс уклонюсь.
А душу вогнищу чужому не зігріти,
Як ідолам, яким я не молюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624431
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2015
На шаховій дошці живуть усі люди,
Хто слон , хто тура, а хто ферзь
Комусь пішаками судилося бути
І хтось в королях вік увесь.
Порушити правили гри ми не смієм,
Що здавна написані нам,
Хоч може і завжди про те нишком мрієм
Курінь щоб змінити на храм,
І щоби в житті могли балом ми править,
Звалити ферзя і слона
І мат королю за два ходи поставить,
Та воля на те на дана.
Бо все на клітинки розкреслено в світі
По них лише можем ходить
Лиш прямо чи навкісь. Хоч раз би злетіти
Без шахових правил пожить…
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623969
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.11.2015
Сміялось небо наді мною
І вітер хижо реготав,
Коли я сам на сам з бідою
Куди подіть себе не знав.
Усе,здавалось, проти мене,
Ніхто мене не хоче знать.
Й згадав слова своєї нені:
- Надію завжди треба мать.
Якщо тебе усі осудять
Й ніхто не пустить на поріг.
Тобі відкриті двері будуть
Туди, де душам оберіг.
І лиш згадав я свою маму
Враз пролунав церковний дзвін
І двері відчинив до Храму
Той, хто розраду дасть oдин
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2015
Я тост, друзья, сегодня поднимаю
За все, что в жизни так и не свершил,
За роз букет, который в расцвет мая
Своей любимой я не подарил,
За дом, который так и не построил,
И за березку, что не посадил,
За тех, кого, не помирив, рассорил,
И за врагов, которых не простил,
И за платок d горошек синий – синий,
Который маме не успел купить,
За седину ее - тот белый иней,
Что не под силу было удалить.
И за пощечину нам выпить надо,
Которую я подлецу не дал.
Так пусть же все, что в этом мире свято
Из вас бы каждый сделать успевал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623723
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2015