| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Тріщить по швах мій світ ілюзій,
Втрачаю лютих ворогів.
А з ними ще й зникають друзі,
Не залишаючи слідів.
Лиш післясмак гіркої втоми
Терзає душу раз по раз.
Цей біль знайомий до оскоми
І незбагненний водночас
Мене палить, мов сонце в серпні,
Крізь призму безлічі химер.
Для багатьох я став нестерпним,
Ну а для когось — просто вмер.
Усе щезає, все одразу,
Прямує стрімко під укіс.
Усі ці ігри в “садо-мазо”
Втрачають шарм, втрачаюсь зміст.
Вогнем горять відкриті рани
Тікає геть з-під ніг земля.
Душа не прагне вже дурману
І не шукає журавля,
Що десь пливе в рожевім небі
Пустих несправджених надій.
Мій птах — це все ж, скоріше, лебідь,
Хоч і поранений, брудний,
Й ледь-ледь тріпочеться в болоті,
Та пам'ятає серця спів,
Чарівних муз натхненні ноти,
І те, що він кудись летів.
Блукав у пошуках Граалю,
Пірнав в незвідані світи,
Тонув у світлі. Ну а далі —
А далі було, як завжди!
Звела з пуття гнила начинка
Якогось чуда із чудес.
Була це лиш Пандори скринька,
Хоча здавалось — дар Небес!..
Стоїть на пагорбі похилий
Старий сумний могутній дуб,
Під дубом вирита могила,
У ній труна, в труні — мій труп.
Сховаю геть своє обличчя
Від того, що лежить в труні.
Мій мрець мене до себе кличе,
А я йому волаю: “Ні!”
Квапливо з ями лізу вгору,
Й прошу мерця аби́ замовк.
Нехай горять Содом й Гомора,
Не обернусь в соляний стовп!
Врятуй мене, молю, мій болю!
Продляй вогню пекельну мить!
Ти, наче доза алкоголю,
Що не п'янить, а тверезить.
Врятуй від пут анестезії,
Давай пали, смали, мерщій!
От-от ще трохи і здурію,
Але принаймні я живий!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651118
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.03.2016
[i]Вже промайнуло, мабуть, років 4-5, коли я вперше побачив цього красеня, що лежав біля куща і купався у променях спекотного літнього сонця. Я підійшов і погладив його. Саме з тієї миті між нами зав'язалася справжня чоловіча дружба.[/i]
Я скажу так, як є, скажу без прикрас,
Підборіддя задерши гордо:
Підкорили мене твій руденький окрас
Й зухвало-нахабна морда.
Ну а цей смужкуватий диво-хвіст —
Це шедевр! Ювелірна робота!
То, мабуть, тобі Миколай приніс?
Чи вкрав ти його у єнота?
У страшну негоду, вдень чи вночі,
Ти нізащо не вийдеш з хати.
Свою дупцю грітимеш на печі
Й годинами будеш дрімати.
Ти пожерти майстер, й не що-небудь!
Лиш люксу́си та делікатеси.
Відбивну із рисом тобі кладуть
У миску твою величезну.
А одного разу приперся ти
До сусідів своїх на поминки.
Й “погудів” на славу, аж не міг іти,
Та й мало не луснув від шинки.
Ось твій дім, ось городи, ось паркан —
Все твоє тут — дерева, квіти.
І ти кожний куток, як крутий пацан,
Давно граціозно “помітив”.
До вибору й кольору, пухкенькі й стрункі,
По подвір'ю гарцюють дами.
Ну і файні тут в тебе, скажу, дівки
В котячому Амстердамі!
Але ти не полюєш. Сидиш, як принц,
Ніби й того тобі не треба.
Ти єдиний тут хлопець, й наче на приз,
Дівки полюють на тебе.
І буває усяке. Ну як ж без біди!
І бувають страсті спекотні.
Особливо коли нагряне сюди
Якийсь “гастролер зальотний”.
Небезпеку відчувши, прокинешся ти,
За гарем свій станеш стіною.
Проженеш чужака під три чорти,
Мов справжній хоробрий воїн.
Весь в укусах, кульгаєш, ледве йдеш.
Тільки клопіт з тими дівками!
То одне болить, то інше! Але ж
Мужчин прикрашають шрами!
Лиш зачуєш здалека мій візит,
Стрімголов помчиш вкрай дороги.
Сильний нявкіт здіймеш і в тую ж мить
Обкутаєш мої ноги.
Ти на ласку ласий, це знаю я.
То ж тебе зашкребу до колік.
Шо, торчиш? Мала хвостата свиня!
Розбещений кайфоголік!
А буває так, що з торби яко́сь
Я дістану кавалок курки.
Шем не чув та не видів, аби хтось
Так сильно й нестямно муркав.
Ти на задні лапки станеш, мов пес,
Пошматуєш м'ясце довкола.
І курчак з апетитом піде увесь,
Неначе діти до школи.
Ну, пора! Я йду! Що ж, бувай, старий!
Один одному глянем у вічі.
У повітрі завмре діалог німий
Двох бли́зьких душ чоловічих.
Загадково хвостом своїм змахнеш,
А твій погляд промовить з тугою:
“Ну коли ти до мене знову прийдеш?
Скучатиму я за тобою!”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638937
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 27.01.2016
[i](за мотивами Роберта Фроста)[/i]
Сумні елегії пташині
Звучать в похмурому саду.
Крізь помарнілу конюшину
Я, наче зблідла тінь, бреду.
Злітає геть пожовкле листя,
Злякавшись дум моїх сумних.
Душа, мов порване намисто,
Їй не до радощів та втіх.
Одні лише зів'ялі айстри
Бальзам на душу ллють мені.
В них бачу я крихтини щастя
Не зовсім ще забутих днів.
Я завмираю на хвилину,
Та забуваю листопад.
І серцем знов до тебе лину
В квітучий і весняний сад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2016
Якось бавилися експромтом на тему "Май Сіті"...
О, диво! Май сіті!
Найкраще у світі!
Ти мрія поета!
І файні коб'єти
По вулицях бродять
Роками, віками
Й спокусливо водять
Своїми задками...
А я як заклятий
Не вилізу з хати.
Мудак-мудаком
Сиджу за компом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633574
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 05.01.2016
Ми із різних світів, ми із різного часу,
Наша зустріч була, наче сніг навесні.
Ясне сонце зійшло та й одразу погасло,
Десь за обрієм впало й розчинилось, мов в сні.
Нам не бути разом! — знов і знов собі ка́жу,
Ні ілюзій, ні марив та жодних надій!
Але серденько любить, йому не накажеш,
І нічого не вдієш, хоч як тут не дій!
І усього себе враз за барки вхоплю я,
Чистим розумом все навкруги обійму.
Але серденько знов за тобою сумує,
Ну і як маю я пояснити йому?!
Я забуду тебе, я твердий, наче криця!
І мене не зламати печалі й журбі.
Ні на мить не піддамся сердечним дурницям,
Але знову і знову я брешу собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2016
Десь у надрах душі
Все ще жевріють крихти тепла.
Догорять до межі
І зостанеться тільки зола.
І десь там на шляху
До похмурого царства мерців
Я впаду у тугу
За життям, тим, яким я не жив.
Я згадаю усе,
Що творив я, у повній красі!
Жалюгідне досьє
Із якихось кількох папірців.
Де немає ні звершень,
Ані смислу, стремлінь висоти.
Де волів бути першим,
Та доводилось задніх пасти.
Де від правди брехнею
Я укрився, неначе від зла.
І пуста ахінея
Світлом істини завше була.
Мав і зір соколиний,
Вухо гостре й чутливе. А втім
Повсякчасно й незмінно
Залишався сліпим та глухим.
Я стояв у безликій,
Величезній, безжальній юрбі.
Хтось за ниточки смикав
Й ми кидалися жваво у бій.
Ми шукали усюди
В всьому винних цілком без вини.
То кричали ми: “Юда!”
То горланили дико: “Розпни!”
Про любов теревені
Все точив і точив без кінця.
В круговерті шаленій
Залишав я розбиті серця.
Поки в розпалі літа
Роздавав обіцянки пусті,
Взагалі й не помітив,
Як конала Любов на хресті.
То ж пишатися нічим,
Лиш дивлюсь на життя мого крах.
Порожнечу та відчай —
Ось усе, що тримаю в руках.
І не станеться дива —
Згасли сві́чки, завершився бал.
Ось такий справедливий
Та до болю невтішний фінал!
Але це ж не кінець.
Це примара, це сон на яву.
Хоч де-факто — я мрець,
Та де-юре я все ще живу!
Це ж бо навіть не осінь,
Ще є час, я усе ще у грі,
Ще приховано козир,
А, можливо, і два в рукаві!
Дослухатись не стану
До банальних заїжджених фраз
Про любов та кохання,
Мир і дружбу, та інший маразм.
Я відкину усе це,
Як непотріб спалю у вогні.
Загляну в своє серце,
І так боляче стане мені!
Сліз цілющая сила
Закричить, заспіває на біс.
І усе наболіле
Переміниться в золота блиск.
Ніч розсіється тьмава*,
Радість душу сп'янить, мов бальзам.
Запалаю яскраво
І себе без остатку роздам.
Вже й не вилізе боком
Днів минулих прозріння страшне,
І самотність жорстока
Ні на мить не злякає мене.
Наче листя осіннє,
Я зірвусь у останній політ,
Мій мотив лебединий
Сонцем ясним проллється на світ.
На небесному тлі
Намалюю узори життя,
І торкнувшись землі,
Відійду назавжди́ в забуття.
*тьмава — темна, тьмяна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632733
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.12.2015
В застоялых прудах беззаботной души
Мирно черти спесивые спали.
И никто никогда их там не ворошил.
Да осмелился кто бы едва ли.
На свирели играл пьяный в стельку Сатир,
Разливалось елейное пенье.
Старый добрый маршрут — спальня, кухня, сортир, —
Стал прообразом святослуженья.
Литургия гудела до самой зари.
И порхая кругом на пуантах,
Распевали жрецы удалые свои
Колыбельно-загробные мантры.
Но однажды луч света болото прожог,
Опалив нерадивую душу.
Визги, вопли, стенанья, дерьма запашок
Повылазили скопом наружу.
И чуток протрезвев, еле-еле дыша,
Дико корчась от боли и муки,
Повернувшись к слепящему свету, душа
Протянула дрожащие руки.
Завелась, завертелась трясина вверх дном,
Черти носятся с криком: “Измена!”
Вот опять Диони́с угощает вином,
С сладострастием воют Сирены.
Уж, казалось, взлетел, да не тут-то было́!
Этот вой так пьянит, до бессилья.
Да к тому же непросто и так тяжело
Подымать свои слабые крылья.
С двух сторон долетает толь зов, толи лесть
Сладким шёпотом: ”Эй, Труффальдино!”
Вновь то там я, то здесь, и в сомнениях весь
Выбираю себе господина.
Шаг назад, шаг вперёд, неприступный редут,
Вновь откат, вновь в родимом болоте.
Ну когда, чёрт возьми, уже произойдут
Перемены на Западном фронте!
Толь прозрею, умру, толь сойду я с ума —
Неизвестно! Скажу лишь одно я:
“Эй, вы, бесовы псы, обитатели дна!
Не изведать вам больше покоя!”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628177
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 12.12.2015
Виє вітер за вікном,
виє окаянний.
Щось так сумно нам обом
у цей вечір тьмяний.
Може, вип'ємо вина?
Ні, вже краще віскі.
Хай воно хоч якось нам
розвантажить мізки.
Моцна штука, добре йде,
і не треба льоду.
Зараз випустим себе
троха на свободу.
Нишком гляну у твої
помутнілі очі.
А вони твердять мені:
“Я кохатись хочу!”
Схожі нашії думки,
ой, як схожі, дійсно!
Я не проти, й залюбки!
Вже й у штанях “тісно”.
Промовлять не стану я
усілякі бздури.
Залишу́ це чисто для
“вищої культури”.
Я долонею торкнусь
до твого обличчя.
А воно мій ловить пульс
і до себе кличе.
Учеплюсь в твої уста
сво́їми устами.
Хвиля пристрасті рясна
пробіжить між нами.
Заплетуться язики
у шаленім танці.
Ох, с тобою ми які
милії засранці!
Поскидаємо вбрання
й скочимо до ложа.
Більше всяка маячня
нас не потривожить.
Ой, красуня! Боже мій!
Ой, якії перса!
Огорну тебе, мов змій,
аби ти не змерзла.
Я поволі увійду
в твоє тепле лоно.
Та й одразу ж, в хвилю ту,
у тобі пото́ну.
“Пензлем” своїм стану я
малювать пейзажі:
океани та моря,
та гірськії кряжі.
То я сонце, що пали́ть,
то пустельний вітер,
то небесная блакить,
то буяю цвітом.
То несуся, мов ріка,
то я ціпенію.
Ох, казкова ж то яка
диво-аритмія!
Знову неспокійних хвиль
карколомні сплески.
Знову спокій, знову штиль,
тихий фйорд норвезький.
Знову шторм та ураган,
пристрасті лавина.
З хрустом гепнувся диван —
тріснула пружина.
І ніщо не зупинить
регіт наш не в змозі.
Що ж, пора “l'amour” творить
прямо на підлозі!
Знову грізний океан
лупиться об скелі.
Ходить, мов гучний канкан,
ходуном оселя!
Знову вітру дикий зойк,
знов тропічне літо.
Ти зненацька всмалиш: “Йой!
Досить! Я вже сита!”
Мов вогню стрімкого шквал,
калатає серце.
Я завию, як шакал,
і вулкан зірветься!!!..
Насолоди ніжний щем
нас наскрізь поло́нить.
Ой, відхекатися б ще
після марафону!
Ну й “спекотний” вечір цей!
Відпочити треба.
Та й уже і сам Морфей
нас зове до себе.
Я “поплив”, я майже сплю,
й позіхаю важко.
В твоїх персах утоплю
я свою мордяшку...
На світанку, на зорі
но розплющу очі,
розпластаю пазурі
та й як замуркочу!
Ти ще там, у своїм сні,
у казкових дебрях,
десь літаєш на коні
чи на дикій зебрі.
Пригорнусь до тебе знов
й поцілую в щоку.
“Все, маленька, я пішов.
Спи, зеленоока!”
Розчинюсь у світлі дня,
наче кану в Лету.
Заяскра́віє життя
сві́женьким сюжетом.
Ґрунт з-під ніг моїх утік,
я бреду в тумані.
Очі лізуть із повік
від любові п'яні.
На обличчі щастя блиск —
мало аж не скачу!
Хоч не знаю, чи колись
ще тебе побачу.
Опустіла голова —
ні проблем, ні болю,
наче з тяжкого ярма
я утік на волю.
Я не думаю про смерть,
не проймаюсь горем,
бо якось мені тепер
по коліна море.
Це не довго, це мине,
все на місце стане,
й реалізм жорсткий мене
й з-під землі дістане.
Полетять в гарячу піч
спогадів талмуди,
й цюю дивовижну ніч
я колись забуду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625443
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.12.2015
Комп'ютер засяяв в блаженному акті,
До справи береться для текстів редактор...
На світ виринають діфайни й інклуди,
Ой, не уявляю! ой, що зараз буде!..
Посипались градом константи та змінні,
Усе б врахувати, усе неодмінно!..
Кружляють у вирі іф-елси та вайли,
Що б ще упихнуть до програмного файлу?!...
О, що це? І хто ж це так лається матом?..
Ах, це ж про помилку звістив компілятор...
І знову морока, і знову відладка,
Все знову нормально, все знову в порядку!..
Не будем жалітись на вибрики долі,
Творіння своє запускаєм в консолі...
О диво! Краса! О, піднесення духа!..
І радості повно по самії вуха!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2015
Там, на дні твоїх очей,
Я залишив свою душу.
Їх вогонь мене пече,
Їх вогонь нестерпно мучить.
Там, в блакитній глибині,
Крізь примару насолоди,
У журбі похмурих днів
Гіркота безмежна бродить.
Як крихка кохання мить!
Рветься, наче цноти плевра.
І печаль уже бринить
По оголеному нерву.
Я дивлюся у твої
У твої блакитні очі,
А вони такі сумні
Й тихим болем кровоточать.
Ти стоїш в полоні дум
Й мовчки дивишся на мене,
Але бачиш той же сум
У очах моїх зелених.
Я б волів сказати «ні»,
Але все ж зізнатись мушу:
Це вони вогнем брехні
Розпалили твою душу.
Тих очей п'янкий дурман
Шепотів слова любові.
Ти повірила в обман,
А тепер палаєш болем.
Та і я пізнати зміг
Смак твоїх звабливих чарів.
А тепер стою в пітьмі
Над безоднею печалі.
П'ю із уст твоїх нектар,
Та чогось так гірко в роті -
Це ілюзій перегар
Неприборканої плоті.
В наших душах - біль і тьма,
І рубці від ран навколо.
Та любові там нема,
Та і не було ніколи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2015
(фрагмент)
Как тщетны стремленья любви быстротечной,
Хотя поначалу всё кажется вечным.
Едва лишь душа воспылает надеждой,
Судьба угрожает ей адом кромешным.
Такое со мной приключилось намедни,
Оставив печаль на лице моём бледном.
Зачем ты пришла? Чтобы сделать мне больно?
Теперь ты собою, должно быть, довольна!
Я вовсе не ждал твоего появленья,
Как шторма не ждут или землетрясенья.
Ты в жизнь мою буйной, безу́держной силой,
Как гром среди ясного неба вломилась.
И в миг отворила души моей дверцу,
Огнём своих глаз подожгла моё сердце.
И тут же исчезла. Куда? Я не знаю!
С тех пор я от жуткой тоски погибаю.
Ни ночью, ни днём не найти мне покоя,
Совсем обезумев, я брежу тобою.
Летят в пустоту безобразные вопли,
Струятся ручьями то слёзы, то сопли.
Как тот нерадивый еврей, что в пустыне,
В разгар вакханальи, подобно скотине,
Златому тельцу отбивает поклоны,
Так жажду тебя я душой воспалённой.
И как же мне быть, коль от страсти ослеп я?!
К тебе своей болью прикован, как цепью.
Бежать? Но куда? В слепоту тёмной ночи?
И цепь коротка, да и рваться не хочет.
Ну как тут с ума не сойти поневоле!
Чем мучиться так, пристрелил бы кто что ли!
О, что я несу?! Что за бред?! Ну и до́жил!
Прошу, умаляю, прости меня Боже!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621086
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.11.2015
Сколько жизни теплится
В этих дивных очах,
Словно гордая птица
Там сыскала очаг.
Помню, видеть пришлось мне
Всю их прелесть и лоск
Летним вечером поздним
При молчании звёзд.
Тьма ночная покрыла
Надо мной небосвод,
А в очах твоих милых
Занимался восход.
Я стоял онемелый,
Еле сдерживал пыл,
Сладкий трепет по телу
Лёгким ветром проплыл.
Рук твоих с умиленьем
Лишь касаться я стал,
Сердца стук от волненья
Тишину оборвал.
Твои волосы нежно
Я ласкал чуть дыша,
В океане безбрежном
Утопала душа.
Ты дарила мне щедро
Уст пьянящую сласть
Под мелодию ветра,
Что по сердцу лилась.
**************
Те промчались мгновенья,
Все с собой унесли,
Будто листик осенний
Затерялся в пыли.
С грустью веки смыкаю,
Вновь и вновь каждый раз
Перед взором всплывает
Чистый блеск твоих глаз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620872
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.11.2015
Видать судьба дала мне шанс,
Хотя давно в судьбу не верю,
Ума познать и в тот же час
С ягнёнка превратиться в зверя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620708
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 13.11.2015
Ты не кори меня за грусть,
За дрожь в руках, за тон несмелый.
Поверь, я не тебя боюсь,
А лишь души своей незрелой.
Как чудны волосы твои!
Под солнцем нежной струйкой льются.
Но вот какой-то бес в крови
Мне не даёт к ним прикоснуться.
Прошу, меня ты озари
Всего лишь светлым, добрым взглядом.
Пускай горят глаза твои!
А мне и большего не надо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620644
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.11.2015
Забудь [i]то[/i], что было,
Забудь [i]то[/i], что есть.
Душа надломилась,
[i]Того[/i] ей не снесть.
Раскрой свою память -
Хранилище зла!
Пусть жуткое пламя
Снесёт всё дотла.
Исчезни, покуда
Всё тонет во мгле,
Пусть больше не будет
Тебя на земле.
И скорбные струны
Развеют твой прах,
Ты Фениксом юным
Пари в Небесах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620254
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 11.11.2015