| Сторінки (1/28): | « | 1 | » |
Здраствуй, матусю!
Ти як? Не сумуєш? Знов на ніч п’єш чай, своє серце лікуєш… Кілька грам цукру на думку болючу. Матусю, ти як? Скоро-скоро заскочу.
Робота, кохання і з жартів – сміюся. Матусю, ти знаєш, чого я боюся?
Боюся прокинутись з тишею в серці, боюся побачити тінь у люстерці. Боюся, що втрачу єдине «сьогодні», так сильно боюся обіймів безодні… Боюся, що світ обернеться туманом. Чому не всіх люблять, скажи мені, мамо?..
А дні все тікають… Там тихо, спокійно? Наш Рекс відганяє котів неодмінно.
Вже квіти цвітуть у маленькій веранді. Ти, певне, ллєш воду примхливій троянді. А лілії в тебе червоні чи білі?
І знов сняться яблука зовсім дозрілі.
Я скоро приїду, не плач, повернуся.
Цілую і люблю, за тебе молюся…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675182
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2016
Коли сонце освітлить блакитний кришталь
І останній ліхтар задрімає на день,
То вже новий нестям розгорне свою шаль,
Поки вулиці стягне залізна мігрень.
Коли місяць закриють вершкові хмарки,
І годинник розбудить вже заспаний світ,
То на вулицях враз оживуть голоси,
Дуже довгий трамвай розпочне свій час пік.
Коли хмари одягнуть легесенький «блю»
І від сну не залишиться навіть слідів,
Чорна кава проллється на новий костюм.
Новий ранок спіймає ще менше рядків…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2016
Сонний дощ так спить десь за хмарами міцно-міцно,
Що спека нахабна звисає, як рідна, з гарячих мостів.
Хтось вивів на вулицю, кольору моркви, патлатого шпіца…
Палаюче сонце на дереві няньчить лінивих котів…
Старий музикант заховався під шепіт осик, та й грає.
Капелюшок неповний схилився так, ніби нічийний, чужий.
І вода у фонтані, скоріше всього, сотню раз закипає.
Зате продавець із морозивом рідко буває сумним…
Місто спить. Прокидається мафія. Ох, це ж сонце,
Що проміння його у небаченій далі безмежно близькі.
А воно все плете і плете із жари золоте волоконце…
Щось на кшталт тих сніжинок, що віддані завжди блондинці-зимі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2016
Мансарда, пятница и тихий забытый дом.
Кошка в сторонку пялится.
Вход ограждён столом.
Сигара совсем не курится, соседи за тридцать миль.
Слова – не сказать – сутулятся,
Но твёрдые, как гранит.
Мансарда, сигара, пятница и тонкий забытый взгляд
Сейчас же другому нравится.
И дым не вернёт назад.
Все клятвы пинают память, за чем-то молчит луна.
Так верность не всеми правит,
Но главное, что жива.
Мансарда, с ней ночь и пятница, сигара молчит и ждёт.
Она же во сне не явится…
Голодный мурлычет кот.
Мансарда, тоска субботняя, и тихо поёт Мирей.
Сигара горит – проворная,
Свой дым распустив сильней.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2016
…і звичайно мій біль найбільший.
вишиваю його на вікнах.
були кращі стібки раніше,
та вони вже скупались в ліках.
…і хтось плаче десь за спиною.
та навіщо ж? кому те море?
не замерзне воно зимою.
не його слід ділить надвоє.
тихий стогін – лиш просто звуки,
кимсь розгублені у надії…
та ж твій біль так ламає руки,
що ніяк аж ніщо не вдіють.
і навіщо Та кров пролилась,
якщо нині Одного мало?
так напевне вже смерть напилась?
щоб спалить, нам замало жару.
…і звичайно ж мій біль найбільший…
чужі сльози в затишшя кануть.
чужий холод в пітьмі не тішить,
чуже горе своїм не стане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2016
арт нуво в твоїх сумних очах,
яке майстриня здібно оминає.
і хоч упевненість засіла [i]на плечах[/i] –
не там [i]вона[/i] від втоми засинає,
і у думках не ти малюєш світ,
хоч арт нуво з’явилося так вчасно…
очікування терпить сотні літ,
а ти все віриш, що таки не згаснеш…
і арт нуво продовжує мандрівку –
від голови до серця…не назад.
ніхто не пише рятівну листівку,
а замість сонця просто з неба іде град.
та арт нуво живе, не відпускає.
манірно прагне пережити день.
тобі не віриться, що завше все минає…
і арт нуво так просить ще натхнень.
…що ж ти – дорослий і давно змужнілий.
печаль не має бути поруч, та снує.
і арт нуво твоє замерзло, зціпеніло
як ти колись не помічав моє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2016
Тихий шёпот далёких дорог
Прозвучит где-то «перед» и «после».
Исписавшийся навзничь листок
Пожелтеет и станет вынослив
К неизменчивым глупым тяжбам
И к таким же привычным ошибкам.
Будет сложно сказать: «не отдам»,
Но теперь же касанья не липко
Оставят следы на песке.
Ветер сменит своё направленье.
И ни мысли о злобной мольве
Или кисло-дремучей проблеме.
В лабиринтах забытых основ,
Где гуляют свободные стражи,
Позабудут про мир и покой.
Станут явью морские пейзажи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655292
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 28.03.2016
іди, я не ненавиджу тебе.
можливо, просто зовсім забуваю.
і все частіше сум свій пробачаю,
але тепер не прагну перейти Тибет.
в шафі з’являються пусті окрайчики,
і сукня – так близька до ідеалу.
в моїх думках гуляє спокій шквалу
того, що на картині разом бачили.
і знову тихо скрізь, але не варто
підбурювати голосом байдужості.
можливо тобі досить буде мужності
закрити двері, мовби з дурним жартом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2016
В перевёрнутом мире бродят на двух руках,
Ударяясь лицом об кошачий хвост, что на морде.
Человек с дополнительным носом там – откровенный чудак.
У них нос один – без гордыни всегда остается гордым.
Солнце светит тогда, когда к небесам вырастает груша,
Укрытая россыпью странных гигантских цветов.
Кроме них самых и еще кота, им, наверное, никто и не нужен,
И, только открыв глаза, они слышат стенанья глупейших снов
О том, что ноги – не просто так, а всё же зачем-то важны́,
Да вкусная груша, увы, не зажжёт абсолютный свет,
А затем пушистая кошка шепчет им, что это всего лишь кошмары.
И не такое приснится, когда дождя для нужного дерева нет.
…Там пуля убийцы всегда направляется не на жертву,
И палач падает навзничь у цели своей в двух шагах.
Но, пока он бредит, как победить ненавистные рикошеты,
Неубитый послушно тащит его на своих плечах…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652780
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 19.03.2016
Так боязно, наче стихаюче світло
Проходять моменти останніх хвилин.
А серце так б’ється, бо досі не звикло
До того, що я тепер більше не з ним.
Воно залишилося тліти у тілі,
Де рана на рані.
Вціліла душа…
Десь вітер розносить слова зрозумілі.
Я чув, як сказали: «Його вже нема».
Ти знаєш, я бачив, що небо все ж біле
І чисте, мов доторк довірливих рук.
Я довго чекав, та мене всі зустріли.
Не варто тепер вже шукати там «стук».
Хотів написати – розлились чорнила,
А я не забру́днився ними аж ні.
Ти кров на сорочці мені не простила…
Хіба того варті страждальні ці дні?
…І шепотом тихим гурти жовтих стебел
Розкажуть тобі моє щире «прости».
Я просто готовий був вмерти за тебе.
Я тут залишаюсь, а ти там живи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652383
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.03.2016
Літак білокрилий.
Пілот та політ.
Шлях ними давно протоптаний,
І килимом сивим до краю обсотаний,
Зітканий стрічкою старою, як світ,
Німою, як правда.
Чужими словами
В пустій колотнечі усе забирає.
А поруч самотньо десь пам'ять ридає.
І істинний плач не пускають до брами.
Вони говорили
Поважно та довго
Допоки втекти не вдалося глухому.
Той шлях лиш відкрився жорстоко-сліпому.
Інші, як зникли.
Не стало нікого…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652382
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.03.2016
Какая эта ночь сегодня бело-бледна,
В ней даже как-то стыдно и потеряться.
А глупый свет фонарей заставляет её смеяться,
И глотать звёзды, как таблетки, будто она больна.
Какая эта ночь сегодня откровенно пьяна:
Льет вино по небу, одевая луну всю в пёстрый.
И, как нож врага, её взгляд обречённо острый,
Да новая участь утверждает, что она утончённо умна.
Какая эта ночь сегодня утаёно не та.
И кому-то покажется всё это дурным сном,
Что ночь взяла просто так и притворилась днём.
Ночь верит, что в свадебно-белом она смешна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651817
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 15.03.2016
Райдужний стогін лунає у стінах,
То лиш метелик летить до свічі.
І хоч його крильця упадуть в руїнах,
Метелик не думає спати вночі.
Бо може всі зорі він бачить востаннє,
А де ще його перестріне краса?
Живе один день, та завжди прощає,
Той жар у душі, що так рідко згаса…
Він знає, що полум’я дуже жорстке:
Торкнувшись один раз, ухопить всього.
У пам'ять врізаються рани глибокі.
Останній політ чомсь не бачить ніхто…
…і він підступає, його обганяють
Оранжеві хвилі палкого вогню.
Ось він перевірив – так, крильця палають,
Хоч пристрасть уже перейшла у війну.
Цілунки не зцілюють – попіл зникає,
Від шумного подиху мертвенних губ.
Метелик сіренький уже не літає,
Впіймавшись в полон переконливих згуб…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651586
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.03.2016
Останній дощ сьогодні ллє і ллє,
А сумніви додому не пускають.
Так хочеться сказать, що все мине,
Та каплі падають на землю і стискають
В своїх обіймах тихий напівкрик,
Подорожуючий від голови до серця.
А дощ іде, неначе чарівник
Зачарував весь світ через прозоре скельце
Краплини падають, та їм вже не болить
Удар недружній з гравієм, бетоном.
Останній крок за мною – так в цю мить
Пора прощатись із пустим пероном.
Останній дощ спіймає нас ще вдвох
Вологим днем, коли затопить місто.
І знесе геть на чийсь переполох
Минулі дні, приклавши свіжим листям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2016
все частіше згадую ті дні,
коли гори застилали очі,
підіймаючись до неба із землі,
і збирали нагорі слова пророчі.
а дорога слалась ген-ген там –
десь в кінці якогось королівства:
де вся влада віддана вітрам
в гурті вільного зеленого суспільства.
я любила слухати той час
і гортати сонце з сторінками
пройдених шляхів чуттєвий транс,
котрий зник кудись за вечорами.
все частіше згадую слова,
сказані в нікуди всьому світу.
обіцянку стримаю сама,
що повернусь, дочекавшись літа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650337
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 09.03.2016
Одинокий причал научился дышать
Мерным шумом прибоя и криками птиц.
И хоть волны совсем не умеют прощать,
Он увидел в них сотни потерянных лиц,
Разбитых во прах громко сказанных слов,
Растворившихся в соль синей-синей воды,
Как, почти молодая, злобилась там боль,
Превращаясь во льдинку холодной зимы.
Одинокий причал научился молчать
Фиолетовым цветом любимых небес,
Брошенных лодок обречённых лежать,
Рыбаков ожидающих рыбных чудес.
Причал видел, как рук отпускает рука,
И как маяк плачет в морской пустоте.
Его жизнь одинока, довольно проста,
Приукрашена морем и горстью снастей.
Одинокий причал научился мечтать,
Что когда-то он сможет коснуться луны,
Может, будет, как чайка, беспечно летать
Разнося по просторам остатки молвы.
Он вернёт корабли, что там сбились с пути
И разгонит все тучи – предвестники гроз.
Только знает он точно – нет смысла шутить
С вечно каменной жизнью о вечности грёз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649608
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.03.2016
[b][i]Bonsoir[/i][/b], принце! Прекрасний… Чарівний…
[u]Я знаю, що почерк мій трохи кривий.
[/u]
І стиль мій манірний. Доволі сумнівний.
Ох, як же боюся порожніх надій…
Цей лист – точно дивний, та Ви будьте милі
Про [u]сльози та [/u]плями не думайте, втім
Слова тут сміливі, напевно, безсиллі.
Пробачте за щирість нездійснених мрій.
В голові хаос. Так важко почати.
[u]Від Вашого імені голос тремтить.[/u]
[u]
В безмежжі пірнати… [/u]Ви маєте знати
Про те, що у Ваших очах є блакить.
Вона така синя. І ніжна, мов з неба
Узята прямісінько просто для Вас.
В ній радість липнева – твоя королева.
Вона показалась колись лише раз…
Мені так здавалось, що світить назавжди
Для мене промінчик тепла й простоти.
Та радість злітавши, примарою ставши,
[u]Не скаже звичайного слова: «прости.[/u]
Прекрасна блакить… Повернися будь ласка.
Скасуй весь свій норов і силу хвилин.
Ба, знаю напевно, поразка – ця маска.
Та просто нестерпний увесь довгий плин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2016
Тендітність нот спадає нанівець,
Та їхня щирість каплями стікає.
Там, де залишив лихий сон рубець.
Тихенько мовиться:
«І це минає…».
Все віддає минулим берегам
Вітання ніжного привітливого ранку.
Великий світ дарований не в снах
Відкрито каже:
«Ти будеш в порядку…».
Міцні обійми терпко гріє сміх,
Малюючи в думках всіх кольорами.
Можна віддатись тисячам утіх…
Мабуть, зізнатись:
«Хочу вже до мами».
Колись вернеться на круги свої
Колишній спомин, схований в долоні.
Казками стануть мамині пісні.
Які завжди переспіваєш доні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649182
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 05.03.2016
Дивний аромат весняних квітів
Душу спопелив і відродив
Ніжним подихом забутого вже світла
Всі думки тугою оповив
За пелюсткою, що так і не сказала
Про кохання чи мою журбу,
За пелюсткою, що так і не зів’яла,
Залившись в сні і наяву.
Білою дорогою світання
Простяглося марево зітхань.
Десь вдалі залишилось прощання,
Що настигло швидко, наче лань.
Не забулись доторки шалені,
Признані в холодну літню ніч,
Коли щастям повнились кишені.
Ота гра і справді варта свіч.
Загорялись кольором яскравим
Небеса у сірі темні дні.
І такими завше залишались
Усі тіні, сховані в пітьмі…
Шелест вітру. Замерзають плечі.
І ромашкам сняться білі сни
Про забутий вже давно той вечір,
Коли знала.
не могла прийти…
[b][i] c’est pas des roses[/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2016
Спогади – парфуми для душі
З різким запахом вчорашнього «бувай»,
Обійми далечі – оманливо міцні,
І тихо б’ється в скронях «забувай».
Поринувши у світ далеких мандр,
Сильніше б’ють по серцю аромати,
Пронизують печаль пустим «стоп-кадр»,
Яку реальністю навряд чи розігнати…
Він там – в серванті. Ненависний друг:
Нав’язливий, як кодекс із законом.
Та, коли шепіт попаде до вух,
Не слухай.
Обновляй флакони.
[b][i]Le souvenir est le parfum de l’âme[/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643299
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 12.02.2016
Холодное лето. Отсутствие солнца.
Тайный побег, чтоб никто не увидел.
[i]Она[/i] прячется вновь у пустого помоста,
Проклиная тот страх, что ужасно постыден.
Жена [i]его[/i] плачет, и катятся слёзы.
[i]Он[/i] нежно втирает их и говорит:
«Ну, что ты? Не плачь, моя милая Рози,
Расставание наше пройдет в один миг».
[i]Та[/i], кто не Рози, лишь тихо вздыхает,
Ведь [i]её[/i] слёзы [i]ему[/i] не нужны.
Возможно, о них [i]он[/i] даже не знает.
[i]Ему[/i] так спокойнее, а [i]ей[/i] – вместе с ним.
[i]Он[/i] машет своей мозолистой ладонью,
Объятья жены не рискует унять.
К [i]ней[/i] же стоит он глухою спиною,
Не видит [i]её[/i], уходя воевать.
Печальная осень. Деревья красивы.
Дверной колокольчик стоит недвижим.
[i]Она[/i] не устала тратить все силы,
Чтоб ждать и кричать: «[i]Он[/i] должен быть жив!».
Оконные стёкла светятся солнцем,
На улице много счастливых людей.
Нитка судьбы всё плетет веретенцем –
И вот уже Рози стоит перед [i]ней[/i].
Купить [i]она [/i]хочет свёрток бумаги,
Такой же, крепко сжимая в руке.
Только там не напишешь, ведь он уже занят –
Исписанный мыслями в порыве к мечте.
«Марк написал?» - ответ очевиден.
Рози кивает и просто молчит.
Она тоже ждёт, но, отнюдь, не в обиде,
Деля ожидания с кем-то другим.
Морозное утро. Танго снежинок.
Дышится с грустью и болью обид.
Жене Марк не пишет. Возможна кончина…
Не мог же он Рози свою позабыть!
Она чтит мгновения, черкая минуты,
В вечности требуя дельный ответ.
Она уже плачет, когда шепчут губы:
«Как жаль, очень жаль, что тебя больше нет».
Мартовский дождик. Фотография в рамке.
Они вместе с Рози спокойно пьют чай.
Каждая из них вспоминает о Марке,
Думая, как изменил всё февраль…
Они ведь любили, а забрала третья.
Та, с кем тяжба бесполезна, увы.
Смерть не отдаст, коль звучит её имя.
И они б не отдали. Не так ли?
Лишь c'est la vie
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634622
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.01.2016
Така холодна нині тонка постіль
Від того, що малює снігом грудень.
Без сил поринувши в диванний простір,
Хвилююсь я, чому так мерзнуть руки.
В моїй кімнаті двері просто з льоду,
Хоч в бездні чаю топляться сусіди.
В усіх годинників повідбирали мову;
Як сир Далі, я змушена тут мліти.
А тихий спокій, наче гострий усміх
Пустими ритмами знебарвлює чекання.
Так важко дихати – тут кисень гусне
Під своїм норовом самотнього зітхання…
Хоч вже не літо, я не вмію грітись,
Не відчувати справжнього тепла.
Не розумію, куди могла подітись
М’яка западинка твого плеча?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2015
Дівчинка-зонтик гуляє по місту;
Спека жахлива – так градусів двісті.
Всі просять дощу – спасенної краплі,
Про бруд і калюжі жалітимуть завтра.
І дівчинка бродить по сірим бульварам,
Махає рукою насупленим хмарам.
Поки рветься пальто із старого нейлону,
Вправляє ті спиці, що гнуться додолу.
Спішить, пробігає натовп шумливий.
Все ж дочекались холодної зливи.
І дівчинка з ними прямує тікати,
Та ніжки неначе зробились із вати.
Розтанули просто, як сніг без морозу,
Залишивши палю так схожу на бронзу…
…де-факто, не треба боятися горя,
Де-юре, не варто соромитись болю.
Та їхній буває шокуючий дотик,
Коли ти – не людина, а просто чийсь зонтик…
І дівчинку знову стискають в долонях,
Ховають себе, щоб не мокнули скроні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625313
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 01.12.2015
Є звичок багато – поганих й ще гірших,
Що ставлять тебе на порозі сирітства.
Ти віриш у казку, що все буде ліпшим…
Як наркоман під прицілом суспільства.
Ця залежність спокійно гуляє по венам,
Її сила давно відбивається в скронях.
Постійно звітуєш – вважаєш так треба?
Значить ти – птах, що завжди був в неволі.
Маршрут прокладаючи, дивишся в карту,
Де шлях лиш один, котрий вибрали інші.
Ти ідеш за всіма і втрачаєш підказку,
Що життя – не присяга усім найхитрішим.
Ти шукаєш – не щастя, а лиш скупі миті,
Вимірюєш силу в холодних ньютонах;
Латаєш дірки, що нікому не зшити,
Дивно боїшся піти проти болю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621607
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 16.11.2015
В кімнаті тихо. Стукає годинник,
А кішка Марта лапкою тре ніс.
Чаю у чашці лиш на половинку
Й цього достатньо для Леді Privacy.
Вона поважно опускає погляд,
Долоні міцно зціплює до рук,
Та в грації приховується холод.
Леді не гостя тут – її не ждуть.
Її не бачать – тільки відчувають,
Та радістю навряд чи це назвеш.
Леді не люблять, хоч добре усі знають,
Що відданість її не має меж.
Вона приходить часто, коли в серці
Лишилось місце суто для жалю.
І зовсім не стає той біль твій легшим.
Обійми Леді – не для слабкодух…
І проганять її сенсу немає,
Адже в поривах відчаю тебе
Залізна Леді точно упіймає.
А чи відпустить?
Запитай себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619679
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 09.11.2015
Напевно, субота. Дев’ята ранку. Ліка уже не спить.
Сонце рветься через фіранку. Карамеллю тягнеться мить.
Ліка рахує тіні. Просто один, два, три…
На губах свіжий смак мартіні. Чує дзвінок – треба йти.
Жінка в хустці говорить довго. Сує Ліці новий пилосос.
Каже, з ним прибирати добре, а толку? В чистоті нема радості щось.
Ліка з силою закриває двері. Продавець подає глухий виск:
«І чому усі такі скверні?». Жінка йде сходами, спускаючись вниз.
Ліка вдихає запах самотності. Бачить зелену тінь.
Вона ховається на антресолях у мотлосі. Її голова, як китайська інь.
Ліка тихо зітхає. Спомини займають тривалий час.
Мара сміється, потім стихає. Ліка хоче, щоб її образ згас.
На кухні жовта й рожева примари без проблем п’ють байховий чай
Ліка давно їх впізнала. У неї вдома вони влаштували свій власний рай.
Вона мовчить, не тривожить їх. Серце втомлюється тримати ритм.
Ліці ніхто не приніс утіх. Тіні з’явились, коли [i]N.[/i] кудись та й зник…
Ліка вмикає музику. Її зовсім не тішить той факт,
Що замість людей у кожному кутику з нею товариство дивних примар.
Дівчина рахує їх знову, мріючи звідти негайно до когось піти.
Вона боїться, що згодом стане точно такою жахливою, зовсім, як і вони.
Тишина пронизує вулиці. Ліці холод уже не страшний.
Ментолова сигарета чомусь не куриться.
Вона пам’ятає танець з [i]N.[/i]
Він казав:
Раз,
Два,
Три.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619653
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 09.11.2015
Лови момент, мов полохливого метелика,
Та цей полон зроби все ж добровільним.
Не вір у скупість точного годинника,
Сам визначай той час, що буде вірним.
Торкнися спалаху гучного перебільшення
Усіх умовностей, що ставлять худі рамки.
І обіймись з утомленим поліпшенням,
Що поспішало так прийти ще вчора зранку.
Пожми вже руку вірному захопленню,
Віддай всього себе достатній святості.
Й повір нарешті в силу випадковостей.
Прийми своє життя й шукай в нім радості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619419
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 08.11.2015
Ти знаєш, а ми з тобою схожі,
Хоч в погляді твоєму завжди осінь.
І не таять ту частку почуттів лиш очі.
Не губляться вони в просторах млості.
А я, чомусь, майже завжди прозора.
Немов той привид, рухаюсь крізь стіни,
Налякана заплутаним узором
Тієї слабкості, що любить лиш руїни.
Ми схожі все ж з тобою – я вагаюсь,
Чи варто повністю вдихнути смак повітря.
Що я ненавиджу? Напевно, таку жалість,
Котра не залишає іншим рівних.
Ледве зійдуться половинки, сила треба,
Щоб розігнать пихату злість ну просто зараз.
І хай пустинею проліг той шлях до тебе,
Я вірю – десь чекатиме оазис.
Як я іди, просто веди з собою,
Не забувай тримати міцно мою руку.
Стискай, не бійся, сильно, хоч до болю.
Та не роби цього із серцем. Не у жмутку.
Ми схожі… Так з тобою схожі ми. Це правда.
Та ти мовчиш про це, я – теж ні слова.
Наважусь – розповім тобі все завтра.
Відлунням тихим видихне наша розмова…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2015