| Сторінки (1/47): | « | 1 | » |
Зустрілися два друга,
Як кажуть, то «земляк»!
У першого дружина,
А другий - холостяк!
Пішли пива попити,
Старі часи згадати!
Як були ще студенти,
Як вміли віддихати!
Сиділи, випивали,
Про різне розмовляли…
Й тут в телефоні першого
Мелодії заграли!
То була дружина,
Що з дому подзвонила.
Сказала, що вечерю
Вже саме доварила!
І чоловік промовив:
«Ще трішки посиджу,
І до години часу
Додому прибіжу!»
А другий розсміявся
І навіть розсердився:
«Старий, невже до цього
В житті ти докотився?
Щоб слухатися бабу?
Хай своє місце знає,
Сиди скільки захочеш,
Вона хай почекає!»
Та перший не знітився
І мислити не став.
А з посмішкою в серці
Він ось що проказав:
«Як будеш мені одяг
Прати та складати,
Варити смачно їсти,
В домі прибирати…
Народиш мені сина,
Даш «прізвище» моє,
Тоді я буду слухати
Слово лиш твоє!
А..!Не забудь про ложе
Сімейне зігрівати,
Палкими поцілунками
Щоночі обсипати!»
Тут друг на себе пиво
Ледь бідний не розлив,
Для нього це, як диво,
Що той наговорив!..
Він третій раз в розводі
Холостякував,
І зараз, при нагоді,
Секрет свій розгадав!
«Не плутайте повагу
З якимось там ярмом!
Жінка живе з Мужчиною,
А не із гівнюхом!!!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2017
Якось мені стало цікаво,
Як живуть люди–пліткарі?
Як вони сплять ночами бідні,
Бо ж в них турботи не малі :
За усіма прослідкувати,
І всіх гріхи запам*ятати!
А в душу лізуть без «стида»,
Й для чого вся ця «суєта»?
Так хочеться у вас спитати:
Навіщо носи всюди пхати?
Читайте книжки, вишивайте,
Для себе дзеркальце придбайте!
Промоутери з вас не погані,
Спробуйте цим заробляти!
Невже не шкода так, безплатно
Життя чужих людей ламати?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2017
Родила мати п'ятеро дітей
І було важко їх одній ростити.
Бувало лиш на хліб стало грошей,
На молоко ішла в сусідів заробити…
І тяжко мати завжди працювала:
Шила одяг з шовку паничам,
На полі жала та грядки орала,
За що давали муки із кілограм…
І вигодувала мати п'ятеро дітей,
Пішли у люди, затишок свій «звили»!
Та не відчинили матері дверей,
Коли прийшла старою, не впустили.
І пішла мати на цвинтар, до батьків,
Впала на гріб та гірко ридає…
Вона виростила п'ятеро синів,
А віку доживати де немає…
Й лежала мати днями на могилі
І Бог прислав їй дочку-сироту:
«Що тут, тітко, робите при зливі?»
«Я, дочко, смерті вже своєї жду!»
І розказала жінка про свої дороги,
В її дітей своя сім'я,
Як оббивала кожного пороги…
«Від нині, тітко, буду у вас Я!»
Й забрала сирота багатодітну матір,
І стали жити вони удвох!
Коли в своїх дітей замість серця камінь,
То матерям чужих посилає Бог!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670495
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 05.06.2016
Вона любила запах шоколаду,
Шоколаду з лісовим горіхом.
Я сприймав це, як її розраду,
А інші – з подивом та сміхом.
Вона всього лиш не така, як всі!
І красу на нюх оприділяє,
В неї стрічка заплетена в косі,
Коли іде, то наче хвиля з моря випливає…
Вона струнка, мила, без істерик,
У неї родимка маленька на щоці…
Її душа легка, як той метелик,
Тому вона не така, як всі!..
Жінки із завистю дивляться на неї,
І чоловічий погляд жоден не мине…
Її очі світяться землею,
Й ніхто незнає куди вона іде…
Вона іде в лікарню помирати,
Її хвороба до «старості не жде».
Наступну весну не зможе дочекати,
Тому радіє, що іще живе!...
Вона любила запах шоколаду
Та я не встиг сьогодні принести,
Не вдихнула його смаку, - розраду,
Не встигла в косу стрічку заплести….
Вона була не така, як всі,
Вона вміла кожен день цінити!
Для неї другом був і не сказав тоді,
Що більше за життя вмію її любити!
25.04.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2016
Старість, як рахунок в банку:
Що в нього поставиш, те і забереш.
Все помножиться з початку й до останку
І вороги, і друзі – усе, що сам скуєш!
Життя проживши в ненависті та злобі –
Самотність з банку будеш забирати,
Проживши у стараннях та турботі –
Повагу зможеш із рахунку зняти!
Якщо невдячним був ти до людей:
Топтав їх душі та раняв серця,
То не обминуть сльози і твоїх очей,
Тобі їх біль помножиться на два!
Кожен з нас живе, переживає,
Чи буде що на старість нам згадати?
Й лиш одиниць думка переймає:
З "Банку життя" що зможе він забрати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2016
«Привіт,синочку!Це останній лист,
Більше не зможу,мабуть написати
В моїх легенях вже «шалений свист»
І уже скоро буду помирати!
Я знаю,що у тебе повно справ
І ти не маєш часу подзвонити,
Свою кар'єру довго будував,
Бо я не мала змоги це зробити.
Я пару років гроші вікладала,
Можливо зможуть чим допомогти?
Шкода,що я «невдала» була мама
За все,що було,сину,ти прости!»
У дорогому ресторані син гуляв,
Коли листа від матері вручили,
Тут «вигідне» партнерство святкував,
А з ним і куплені ще нові дві машини!
Не скоро прочитав цього листа,
Аж через тиждень.З місця він зірвався!
Та не встиг побачити мами лиця,
Зайшов до хати й щиро здивувався!
В старенькій хаті все,як і колись,
Де вони,з матір'ю удвох лиш виживали.
Це саме ліжко і «грибковий слизь»
І ті ж ікони на столі стояли.
А під подушкою лежали в купці гроші,
Жінка собі у всьому відмовляла…
Протів його зарплати це лиш «воші»,
А мати їх роками відкладала.
А поруч них лежало фото сина,
Що десять років назад подарував.
І вже пожовкла від старості світлина,
«Я ж скільки літ у мами не бував?»
Й у серці заколола та частина,
Що він давно у собі поховав,
Прокинулася в синові Людина…
Гірко ридаючи сам себе питав:
«За що пробачення просила,ти,у мене,
За те,що я невдячним сином був?
Що десять років немав часу я на тебе,
За те,що рідну матір позабув?»
На жаль не рідко таке в житті буває,
Немає часу до мами заходити,
Незнаємо,що нас іще чекає,
Тому,давайте батьками дорожити!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2016
Народила сина, щоб майбутнє дати,
Щоб подарувати йому довге життя!
Щоб його навчити бар'єри всі долати,
Думала, що піде в світле майбуття!
І навчила мати: ходити,говорити,
Слухати і чути, читати Кобзаря.
Вміти вибачати та людей любити,
Вміти розуміти світ без «словаря».
Виростила сина гарного на вроду,
Виплекала мужнього хлопця-козака!
Та пішов служити Країні, для народу,
Його ж не обминула куля чужака…
Привезли синочка сплячого у труні
Мати підійшла : «І за що вбив кат?»
Такі тонкі зап'ястя і такі руки юні…
«І як ти ними, сину, тримав автомат?»
«Не змогла, синочку, тобі майбутнє дати,
Не змогла від кулі вберегти тебе!
І коли родила, не знала, що ховати
Буду свого сина, а не син мене…»
26.03.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659510
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 14.04.2016
Не плутай меблі із людьми,
Красу жіночу з каблуками.
Не «змішуй» гордість з своїм «Я»
Не всі мужчини є козлами!
Коли потрібно – ставай другом,
Хоче спокою – відійди!
Не будь ні орачем, ні плугом,
Себе ціни, його – люби!
Не забувай: їм також важко,
Непередбачувані ми, жінки…
Закохатись в нас не тяжко,
А тяжко нас уберегти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659072
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2016
Твої очі давно не висихали
Думки «нечисті» у тобі живуть...
Спогади твій мозок осідлали,
А змії в серці затишок свій в'ють…
Ти розгубилась, ти себе боїшся
Тебе лякає шум, що у вухах…
Своєму глузду шепчеш ти «залишся!»,
Та там залишився ненависті лиш страх!..
І ти не можеш більше із цим житии,
Боїшся всіх прийдешніх днів.
Ти хочеш в собі це кохання вбити
Не вийде, бо цього вже не один хотів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2016
Вона зайшла до церкви помолитись
Не приклякнула,сили вже не мала…
Як і не мала волі подивитись
Чия рука хустинку подавала.
Обтерла сльози,піт,що на чолі,
Обтерла швидко,в сумочку поклала
Шкода не можна витерти душі,
Вона б її в хустинку замотала!
Стояла жінка й згадувала все:
Як сина в інтернат колись віддала
І спогади,як леза,як ножі
Сама собі у серце їх встромляла!
Вона не мала змоги заробляти,
Потім пішла робити на «станки».
Була готова сина забирати,
Його ж усиновили вже батьки…
І після того скільки не шукала,
Усе дарма,його ніде не було!
Жіноче серце одного бажало:
Щоб долю сина горе обминуло!
А син вже виріс,порядний сім'янин,
У Бога вірить,людям помагає!
Він пам'ятає,що не рідний син,
Хоча обличчя мами не впізнає.
Пройшло багато часу із тих пір
І жінка мучиться від того,що незнає…
Як і незнає,що це рідний син
Хустинку їй у церкві простягає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2016
Ходить біда поміж люди
Та тихо чатує
В кого душа квола буде,
Там і заночує.
Сьогодні відшукала
Одну вбогу хатину,
Де чоловік прийшов п'яний
Та сварить дружину!
А дружина не змовчить,
Бо грошей немає,
А тому на чоловіка
Також нарікає!
І можливо б лягли спати…
І затихли б бурі…
Та біда вже на порозі,
Грає на бандурі!
Грає вміло,щей співає,
Злості додає!
А чоловік,наче чує,
Та дружину б'є.
У ліжку дитя в пеленках,
Від плачу «схлипає»,
Ну а жінка в синяках,
Лиш кров витирає
А біда з радості скаче,
І навіть танцює,
Жінка дитя сповиває,
Та в лісі ночує.
Зима…сніги…завірюха…
Мороз притискає!
Зранку встає чоловік,
І жінку шукає…
Він знайшов її у лісі,
На снігу сиділа…
Своїм одягом та тілом
Дитину зігріла.
Дитина була ще жива,
Голодна кричала!
А дружина замерзла
Сиділа,мовчала…
Чоловік не знав,що жінка
У домі не спала,
Він не знав,що в теплій хаті
Біда ночувала..!
Ходить біда поміж люди,
Та тихо чатує…
В кого душа квола буде,
Там і заночує…
21.03.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2016
Живім сьогодні!
Нам кожному про що є розказати,
Адже життя,така мінлива річ,
Сьогодні ти безмежно є багата,
А завтра ляжеш голодною на ніч.
Сьогодні ти сміятимешся дзвінко,
Бо ти кохана,гарна,молода…
А завтра – все закінчується стрімко
І ти лишаєшся «спустіла» та одна.
Тому живім сьогоднішнім життям,
Бо не відомо,що завтра може стати?
Скажім «Спасибі» всім прийдешнім дням,
Бо завтра може й зовсім не настати!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2016
Тобі я,брате,маму замінила,
Ти ж навіть «дякую!» ніколи не сказав.
Колись,давно і я була красива
І мене хлопець гарний покохав.
Та не могла я заміж виходити,
Бо ти малий,до школи ще ходив,
Хтось повинен гроші заробити,
А ти лікарем стати все «спішив»!
Своє навчання прийшлося покидати,
На дві роботи в дев'ятнадцять йти,
Треба було за братом доглядати
І їжу в хату обом нам принести!
І ось,ти вивчився,працюєш,
В тебе кар'єра лікаря,життя!
Маєш дружину,яку щодня цілуєш,
Мені ж вже шістдесять,без воротя…
Я не заміжня і дітей не маю,
З рідні залишився ти один.
Та бачу,брате,що тебе не знаю,
Бо ти не брат мені і навіть вже не син!
Сьогодні повз лікарню твою йшла
Ти з лікарями в дворику сміявся,
Я крикнула «Брате!» й підійшла,
Та брат знітився й в інший бік подався!
В старому сведрі,зачіска стара,
А ти в костюмі гарний та нарядний…
Ти посоромився,що я твоя сестра,
Бо вигляд мій,напевно вже незграбний.
Куди ж поділося оце хлоп'я,
Що до дверей бігло і мене стрічало?
Куди поділося оце дитя,
Що сестру мамою обнявши називало?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2016
«Забулося,забилося,запилося,
Думав,у минулому лишилося…
Та осколок в душі заворушився,
Чомусь в стакані так і не втопився?
Він шкребче та ятрить ночами,
З подряпини вже виростають рани.
А серце кров'ю від ран отих стікає…
Й чому минуле мене не покидає?»
«Тому,що,сину,маєш ти провину:
Можливо,оббрехав кого чи вкрав,
Чи може,ти забрав чию дружину,
Чи може кому долю поламав?»
«Не поламав нікому,батьку,долю
Й в житті нікого я не обмовляв.
Я п'ю за жінку,що забрала волю,
Я п'ю за серце,що своє віддав..!»
29.02.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016
І що це все?Не стало духу?
Тебе задовольняє те,що є?
Навіщо ж ти кричала всім у вухо,
Що ти найкраща і усе твоє?
Тебе чекання завжди убивало,
А пробачення-для слабких було
Тобою лиш бажання керувало
Любов’ю теж серце «не цвіло»
А що тепер,невже ти схаменулась,
Визнаєш,що в інших є плюси?
Чи в житті ти трохи послизнулась
І поміняла свої «полюси»?
Мені кота нагадувала ти собою,
Який хвалився,що брід перебреде
Та як пішов,пропав поміж юрбою
Так й не знайшли.Нема кота ніде!
На вихваляння ніколи не скупилась
І математиком природженим була
Нічим із іншим не ділилась
І правду множила завжди на два!
Ти говорила,що створена для влади,
Що твоє місце десь «на висоті»,
Всіма і всім хотіла керувати
Та твої мрії надто вже «круті»!
І не одному честі «обірвала»,
І не одного довела до сліз,
Не в одну «каменем кидала»,
І не одним «ніж в поперек проліз».
Та десять років пройшло із того часу,
Ми все забули й пробачили усе!
І не тримає вже ніхто образу,
Й нехай тобі це спокій принесе!
Ми вірили,що ти десь на посаді,
Красивий кабінет,одяг,каблуки…
За тобою завжди були «з заді»
Та скільки не дзвонили,там гудки…
Напевно зайнята,неможеш розмовляти,
В інтернеті теж на сайтах не бувало
Вирішили,не будем турбувати
Та нашою це помилкою стало!..
Пройшло ще п’ять,як я ішла з базару
Почула крик,двірниця там мела.
Обернувшись,побачила примару:
Твій силует,а в руці –мітла
Я крикнула:»Світлана,зачекай!»
Ти глянула і погляд зупинився
Та не сказала ані «Привіт!»,ані «Прощай!»
Побігла і час ніби розплився…
Я довго ще стояла і дивилась
І точно знаю,зір мій не підвів!
Це була ти мені не снилась,
Та хто і що тебе отак довів?
На місце це я приходила ще не раз,
Дізналась,двірником ти працювала
Та випивала раз-у-раз
І на горілку часто боргувала.
І що це все тебе задовольняє?
Та що з тобою є таке?
Ти ж можеш більше!Що тебе «ламає»,
Куди бажання поділося палке?
Можливо зустрічі нам більше і не мати
Та знай,прийди і я допоможу!
Невже забула,ким ти мала стати?
Тоді зайди і я все розкажу!!!
26.12.2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2016
Ти знаєш,мамо,я хотіла жити!
Щоб ти мене любила,обнімала,
Давала зранку молока попити,
А потім мені «вуса» витирала!
Щоб голосно кричала,ти в дворі:
«Ходи додому,доню,час лягати!»
Щоб плела в коси стрічки золоті
Й не забувала в носик цілувати..!
Та не родивши ,мене вже не злюбила,
Бо не від того парубка «зачато»
Мені ти ,мамо,віку вкоротила,
Бо планів на життя було багато..!
Тепер до тебе приходжу ночами,
А ти все плачеш і ліжка міняєш!
Та де б не спала,моя люба мамо,
Ти вбила душу в собі і це знаєш!!!
24.02.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2016
Привіт,матусю!Знаю,не чекала…
Та прийшов час нам поговорити,
За вісім літ, ти й слова не сказала
На жаль не можу минулого змінити…
Я виходила заміж по любові
Та ти просила,за нього не пускала!
Я ж говорила,що це все по Волі,
По Волі Неба,так доля написала!
Та ти поставила стіну тоді між нами,
Сказала:»Досить,треба вибирати!»
Я думала,після весілля ,мамо,
Стіну ми зможемо з тобою подолати!..
Та не змогли.Ти так тоді не була…
Як на рушник у церкві я ставала,
Весільних співів також не почула,
Ну і з весіллям теж не привітала!
Ішли роки…Родилися онуки…
Та на христини,знову,не прийшла.
Для мене були не малі це муки…
Тобі пробачити я цього не могла.
Пізніше,знаю,що до них ходила
І у садку сиділа ти не раз,
Подарунків також накупила,
І старшого відвела в перший клас!
І,можливо,ти в душі уже не злишся,
Й до нас у гості скоро вже прийдеш…
Якщо так,кричатиму «Залишся!»
І розповім про свій тобі я Хрест.
Про Хрест,який несу я місяцями,
З Ним боролася,та Він не відпустив.
Благала,щоб залишив мене з вами,
На томість – все забрав,ополонив!
Я згадую,як вперше захворіла
І лікарі Його «пухлиною» назвали,
І наче вже не чула,одуріла…
Як груди мені дві ампотували.
А після того стала існувати,
Частина друзів – плакали,жаліли,
Інша частина – почали уникати
І навіть діти дещо зрозуміли…
Свекруха з свекром квіти приносили,
«Я ще жива!» з відчаю кричала,
А чоловіка – нічні дежурства знаходили,
Бо не дружиною,а тягарем я стала!
Та все ж надіялась,що все мине,
Що я втечу,якось відшкутильгаю,
Я мріяла,що все пройде
Була наївною ,як завжди,пам'ятаю.
Та медицина,сказала,що кінець!
Що я не в силі це вже подолати…
І через місяць зможете вінець
В степу могилі моїй подарувати.
Я скільки часу боролася із нею,
Та все таки хвороба подолала,
Змагалася і літом і зимою
Просила,плакала,із криком проганяла!
Шкода…ніхто мене не чує…
Я хочу жити!Вона це добре знає!
На моє тіло смерть уже чатує
І у дітей їх матір відбирає!
Тому листа,матусю,ще пишу,
Приїдь до мене,сядем,поговорим.
В тебе пробачення за все прошу,
Давай,стіну в обійми перетворим!
Відправила!Та мати не читала,
Вона вагалась довго відкривати.
Коли відкрила,почерк упізнала,
Писала дочка,що буде помирати
Мати у мить цю зразу посивіла…
Сіла на поїзд,швидко виїжджає!
Приїхала.Нікого нема вдома,
Бо зять з онуками її дочку ховає…
Не дочекалася дочка рідної мами
І на могилу жінка прибігає!
«Й навіщо,дочко,та стіна між нами?»
Та відповісти кому вже немає…
23.02.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2016
А ти прощався, як останній раз,
Дав настанову «Татка дочекати!»
На пам'ять фото взяв про нас
Й поїхав Батьківщину захищати.
Йшли місяці, години та хвилини
І я чекала з сином в животі
Ти подзвонив, сказав гарну новину,
Сказав «Приїду я, зготуй чогось мені!»
Ми радісно подію святкували,
Із мамою напекли пирогів,
Великий стіл гостини зготували
Усе, що любиш, гарно щоб поїв…
Ніхто не знав, що ти і не скуштуєш,
Що не з'їси й одного пирога,
Що обстріляли і уже не чуєш,
Що куля ворога убити вже змогла..!
Я народила сина, та ти знаєш
І думаю, що бачиш «звідтіля»…
Ти є повсюди й нас оберігаєш
І син гордитиметься татком, як і я..!
Сьогодні тут я, на могилі,
Всі дивляться…з коляскою іду…
Чому ці погляди такі «немилі»,
Коли до батька сина я веду?
Присвячується Героям війни.
18.02.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2016
Чи існують в світі казки,
Чи буває диво?
Нам життя дає підказки,
Та ми сміємось криво.
А я вірю у дива,
Доказом є люди
І йде по кругу голова,
В них казка повсюди..!
Прожити все життя з людиною,
В повазі,красиво
Хіба ж не казкою це буде,
Хіба це є не диво?
Якось дідусь з бабусею
Тримаючись за руки
Зайшли та поруч сіли
До людної маршрутки.
Обоє були сиві,
Їм років сімдесят,
Та все одно красиві,
В них очі ще горять!
Бабуся неохайно
Косичку поправляла,
Що випала з під шарфа,
Якого розв’язала
Дідусь допомагав,
Косичку зав’язав,
По голові погладив,
Та за плече обняв.
І було чутно всім,
Хто з-заді них сидів,
Як дід промовив бабці:
«Я вже перехворів!
Не бійся моя люба,
Ще довго проживу
І цей радикуліт
Від себе прожену!»
Бабуся посміхнулася
І діду проказала:
«Ти поки був в лікарні,
Я носки зв’язала
Помирати можеш,
Старий,лише тоді,
Як шість пар їх ти зносиш
До дирок на п’яті!»
В цей час хтось засміявся,
Кивнув хтось головов,
А хтось й не сумнівався
Оце справжня любов!
Хіба ж це є не диво,
В стареньких,а така ласка?
Зберегти любов
У нашім світі-казка!!!
20.12.2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2016
До Вас листа я сяду написати
Як справи,як Ви там?Кортить все розпитати.
Сумуєте,радієте,як завжди-посміхаєтесь?
Чи може Ви нудьгуєте,чи з друзями вітаєтесь?
Я хочу Вам писати усе,що так болить,
Я хочу,та не можу,рука чомусь тремтить
Хоч очі мої бачать,листку все ж заважають,
З них стікають сльози і букви розмивають…
Так хочеться почути Ваш голос ще хоч раз
Номер набираю та там іде відказ…
Можливо в Вас є інший,мені ж не подзвонити,
Завелика відстань,сигналу не вловити…
Тому стану писати і все розповідати,
Про Ваші настанови буду пам’ятати
І може слухачем я була «нікудишнім»,
Та те,що все ж почула,для мене є не «лишнім»!
І хочеться сказати,що люди є «жорсткі»,
Вони чомусь зависливі,ненависні та злі.
Звичайно є і добрі,їм важко виживати
Такі звуться «не модні» і їх легко впізнати!
Зараз нам так трудно любити,довіряти,
Та згадую про Вас,як вміли вибачати
Стільки пережили і скільки «перейшли»,
Як Ви життя любили,як з посмішков жили..!
Це дає надію,що все не так погано
І згадувати Вас я не перестану!
Бо Ви моя надія,приклад вольовий,
Кожен може гідно прожити день новий!
Якщо відкине гнів та «чужу точку зору»,
Голову опустить вниз,серце підніме вгору!
І стане всім простіше,без смішних «змагань»,
І стане людям легше, без розчарувань!
Я напишу листа,не стану ж відправляти,
Й на відповідь від Вас не буду теж чекати
Знаю,не відпишете,хоча адресу маєте,
Бо Ви на небесах,по раю десь гуляєте!
23.12.2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2016
В під’їзді у метро
Жінка просила
На руках була дитина,
Що в хустку сповила
Кожен день приклікала,
Руку протягала,
Та в перехожих для дитини
Копійок благала.
А якщо давав хто хліба,
Чи якусь перину,
Жінка руку забирала
Обнявши дитину.
Цій дитині рочків два,
Шапочка порвана,
Обличчя грязне,ніжок видно,
На одній з них рана
Всі,хто мимо проходили
Аж серце боліло
Коли бачили цю жінку
Й це маленьке тіло…
Кожен старався хоча б гривню
Кинути,подати
Важко жінці в цьому світі
Дитинку «годувати»!
І ніхто не спитався,
Думка не промайнула
Чому дитина весь час спить,
Так шумно,а заснула?
Переважно у цей вік
Діти граються активно
Ця ж лягла собі на бік,
Хіба це є не дивно?
І тільки один чоловік
Не витримав,спитався
Цею дорогою вже місяць
З роботи добирався
«Чому дитина весь час спить?»
Та жінка закричала:
«Люди,допоможіть!»
З сльозами всіх прохала
І на нього налетіли
Чуть не з кулаками
Ті бабки,що торгували
З боку гарбузами
Якась панночка надбігла,
Сумкою штовхнула
«Ах ти нелюд!-закричала
Я зразу це збагнула!»
Натовп швидко там зібрався,
Кожен щось кричав
«Жінка просить,ти б встидався,
Краще б гроші дав!»
І прийшлося чоловіку
Звідти утікати,
А то хтось навіть грозився
«Дежурних» викликати.
Через тиждень чоловік
Знову тут з’явився,
Щось з дитиною не так,
Аж перехрестився.
Не впевнений,що був правий,
Знав,заклюють люди,
Якщо в жінки іще раз
Щось питати буде.
Тому покликав свого друга,
Що журналістом робив
Цей сходив до прокурора,
Там галас зчинив!
На другий день уже до жінки
Багато підійшло:
Журналісти,прокурори…
І тут до всіх дійшло!
Дитинка була не жива
І коли забрали,
Експерти швидко встановили:
Наркотики давали!
Легені у дитини
Три дні,як не вдихали
Та з ним жінка «працювала»,
Бо інше ще не дали.
Через два дні ще дізнались,
Що рідні батьки
Де вже тільки не звертались,
Щоб сина віднайти…
Два місяці,як викрали,
Грошей не просили.
Це цигани-бізнесмени
Дитину згубили!
Таких випадків повсюди,
Дітей викрадають,
Накачають наркотою,
В хустки сповивають
Й на морозі чи у спеку
З ними грошей просять
А якщо хто не подасть,
То вони голосять!
Й так,що страшно обходити,
Бо ж совість ще маєш
Собі хліба сам не купиш,
А їм гроші кидаєш.
Люди,будьте обережні
Гроші в церкву дайте,
Аніж циганам на горілку,
Це бізнес-пам’ятайте!
І коли дитина спить,
Не бійтеся питати
Своїм словом можете
Життя врятувати!
17.12 .2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2016
Любов смішною аж до сліз буває:
Як жила з чоловіком,то «гуляла»,
Вийшла за іншого. Чогось не вистачає…
І зрозуміла - першого вона кохала!
Із Другим жила,дітей йому родила,
А з Першим зустрічалася тайком
І жодного із них не відпустила,
А долі їх обмежила «замком».
«Замком»,яким сама вона і була,
Та не хотіла його тена розірвати
Й нікому з них серце не віддала,
Зуміла лише їх позабирати!
Перший більше так і не женився,
Старався завжди бути «під рукою»,
А Другий,як дізнався,з горя спився,
Життя в петлі покінчив за рікою.
«Любов смішною аж до сліз буває»
На смертнім ложе жінка промовляла,
«Шкода,що часу вже немає…
Шкода,що я життя промарнувала..!»
08.02.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2016
Доки це притворство буде?
Досить!вже набридло все!
Ви вперлися глибоко в груди
І біль від подиху несе!
Важко стало вимовляти
Слова,які для всіх пусті
Зайвим буде нагадати
Про ваші вчинки непрості
Ви вигляд робите розумний,
На справді -смієтесь в душі
Моя присутність- вид позорний,
Хоча позоритесь самі!
Й не легко жити мені з вами
В одній країні,на одній землі…
Ніби махають кулаками
Усі:великі і малі.
Та вам мене не зрозуміти,
Бо ви чомусь стали сліпими
І здалося б хоч щось змінити,
Та такі,як я ходять німими
І якщо хтось щось «буркотить»
Його суспільство «викидає»
Вам до вподоби той,що «спить»,
Бо ж балакучий заважає!
Й нехай іде усе,як йде,
В стаді з вовками не співають,
І хто віри тут не йме
Не виє,то його з’їдають.
І легше,мабуть поміняти
Стадо вовків на гурт птахів
Тоді хоч зможеш політати
Як сам би цього захотів…
Та не всі зможуть це зробити,
Не кожен здатен крила мати,
Бо вже приучені хто «бристи»,
А хто лиш «смирно»шкутильгати!
11.01.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2016
Сперечались на дорозі
Троє мужиків,
Кожен жінку ідеальну
Для себе хотів.
Перший каже, що найкраща
З карими очима,
Темний волос, густі брови –
Найкраща дружина!
Другий злісно заперечив:
За білявку кращої немає,
Зелені очі, широкі стегна –
Це кожен дурень знає!
Ну а третій засміявся
І ось що сказав:
«Найгарніші є руді,
Я кращих не знав!
Тонкі брови, довгі вії,
Волосся кучеряве,
Вуста повні, соковиті,
А очі – яскраві!»
Йшов повз них якийсь старець,
Він немало знає,
Нехай скаже, яка жінка
Найкращою буває.
І всі троє мужиків
Кругом старця стали,
Кожен правий із них був,
А ті не визнавали.
Той старець недовго думав,
Історію розказав,
Він чув її від свого діда,
Як в Бога чоловік прохав:
«Мені нудно, зроби жінку.
Із чого, не знаю!
А то жити в цьому світі
Для кого не маю!»
Бог задумався, не хотів
Йому відмовляти,
Тому почав над жінкою
Довго працювати!
Він використав із сонця
Проміння яскраве,
Красу лебедя, грайливість кішки,
Хутра тепло ласкаве!
Грацію метелика,
Притягальність магніту,
Мерехкотіння зірок
Та мінливість вітру!
А щоб зменшити солодкуватість,
Додав сльозоточивість,
Жадібність акули
Та мухи настирливість!
Ревнощі тигриці,
Мстивості оси,
Хитрощі лисиці –
І більше не проси!
Життя вдихнув у неї
І чоловіку дав,
У нього вийшла жінка,
Яку він й не чекав!
Бог сказав «Бери такою,
Якою вона є,
І не намагайся щось створити
Із нею своє!»
З того часу появились
Білявки і руді,
Темні, кучеряві,
Високі і низькі!
Вони з одного тіста
І одного Творця,
Комусь біла миліша,
А іншому – руда!
Це розказав старець
І далі подався.
Ніхто із них трьох
В той час не обізвався!
Відтоді мужики
Уже не сперечались,
Найкрасивіша та,
Що кожен закохались!!!
17.11.2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643743
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016
Жінка може все,
І як би ти не пер,
Та ти – її ескіз,
І ти – її шедевр!
Вона ліпити вміє
Не тільки пироги,
Дрова рубати вміє
Й косити так, як ви!
Й для чого це:
«Ой! Обережно! За кермом жінки!»
А ти попробуй сам надіти каблуки!
Чи зможеш так ходити,
Ще й попою виляти?
Нести важкі сумки,
«Машину управляти?»
Якщо запече око,
Чи голова свербить,
То ти почешеш сміло,
А жінка це терпить!
Бо в неї макіяж –
Все розвезе руками,
Зачіска помнеться
Великими нігтями.
Та ви нас не цінуєте,
В маршрутці не встаєте,
В одній руці – дитина,
У другій – три пакети!
І так, що вже сміхотно,
Ну, слів просто немає!
Жінка може все!
І кожен з вас це знає!
А двері ви не вмієте
Рукою притримати,
Хіба вас не навчили
Даму пропускати?
Та ні! Самі зайшли
Та швидко зачинили,
Й нічого, що там жінці
По носі зацідили!
Оце, буває, світло
В нашім домі зникає,
І ліфт вже не працює,
А жіночка зітхає…
На шостий поверх треба
Витягти візок,
А сходинок скільки,
Ну, добрий ще кусок…
І тут ти чуєш стукіт,
Мужчина піднімається…
Невже? Нарешті поміч!
Мрії все ж збуваються!
Такий культурний, чемний,
Прийшов і привітався,
Візочок обійшов
І на гору подався!
А щоб ти там зашпортався,
Сніжинка золота!
А виглядав здалеку
На хлопця-козака!
Не знаю, хто придумав,
Що ми слабкі, ви ж – скали!
Жінка може все,
Ми з вами сильні стали!
11.05.2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016
Все змили дні,
Вітри думки всі розігнали,
І сльози висохли всі ті,
Які нічого не чекали.
Благала я Бога про розум,
І Він його не відібрав,
Благала я послати мудрість,
І Бог мені надію дав!
Настав той день, коли забула
І відпустила всі страхи.
Настав той час, як зрозуміла:
«Іди вперед, та не біжи».
Я пережила ганьбу, страх,
Тепер немає в мені болю,
Я скинула із себе «лах»,
Що покривав все з головою!
28.10.2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2016
І знову вечір.
Закінчився й цей день
І темрява всю землю накриває
Вона сидить одна у тишині
І як завжди – його лише чекає…
Вже сьома,восьма – чому не подзвонив?
Напевно справи - вона ще зачекає
Так важко тягнеться ця мить…
Душа завмерла, серце закипає!..
І ось десята! Ще парочка хвилин
Він прийде і оживе надія
Поїсть,присяде,віддихне
І своїм поглядом її зігріє
Зігріє душу і вуста
Вона розквітне,сльози заховає
Буде радіти, як дитя,
Вона ж безпам’яті його кохає!
Нехай він старший і треба лиш на «Ви»!
Нехай не часто до неї приїжджає,
Нехай від неї трубки не бере
Нехай не каже, що її кохає!
Вона чекатиме всі вечори підряд.
Коли подружки десь її гуляють
На дискотеку всі ідуть уряд
Чи на вихідні у гори виїжджають
Вона чекатиме скільки буде треба
Він воздух, він її буття
Це фільм життя без білета
А цей білет – її Життя
Та він насправді не прийшов
Вже одинадцята година
До свого дому він пішов
Де живе його дружина
Сьогодні був не її день
А може буде на наступний…
Сьогодні сигаретний дим,
Бо він для неї не доступний
Цей відчай, сльози, як комок
Що в горлі весь час застрягає
Для неї – він як бог зірок
Так високо й так гарно сяє
А хто для нього є вона
Також життям,також кохає?
Чи просто це одна з жінок,
Що любить та завжди чекає?
Травень 2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2016
Життя спішить, а ми чекаєм
Щось все прекрасне й неземне,
Чекаєм те, що в нас не буде,
Що так само і не прийде.
Не хочеш мучитись, терпіти,
Не хочеш бачити просте,
А хочеш сісти і жаліти
Себе й життя своє пусте.
А може, варто щось зробити,
Кудись піти, щось попросити:
У Бога й Долі за образу
За те, що не зробив це зразу.
Здається, добре всім так жити –
Щастя повна чаша влита.
Усі довкруг ідуть веселі,
А ти - як порох у пустелі,
А ви собі лишень уявіть,
Що в усі віка і з всіх століть
Ця посмішка є лиш омана,
А всі кричать: «Допоможіть!»
У кожного свої проблеми,
Гріхи, секрети, теореми,
По-своєму вони важкі,
Лишають шрами на душі.
Й не знаєш, де себе подіти
Куди тікати, що терпіти,
Хто допоможе, хто образить,
Й тут появиться відраза
До всього нашого земного,
До поразок й перемоги,
До балакучого й німого
І до життя цього складного.
Проженеш лихо, а тут – зло
Усе біжить, все доганяє,
Немов болото чи багно,
То дожене, то відпускає.
І так, що смішно вже стає,
Усмішка де-не-де береться.
Ти посміхаєшся на все,
І доля в відповідь сміється!
Недарма кажуть: «Біль – це добре,
Бо він нам зрілість принесе»,
Й хоча цього не розумієш,
Та все ж прогрес у цьому є.
А ти не стій лише на місці,
І не чекай, що щось прийде,
І не шукай для душі змісту,
Нехай цей зміст в тобі живе!!!
30.04.2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2016
Тінь… Смуток… Тишина…
В житті усе минає, лише не самота…
Усе, здається просто: дарунки і пісні,
Хлопці та подруги,
Весь вік чомусь живе. та це все ніби в сні.
Усе минає з часом, кудись летить, пливе,
А самота в людині
Й не знаєш, де подіти
Всі спогади сумні, невиправні сторінки,
Що були десь в житті.
І рветься тоді совість
За весь обман та бруд,
За ніжні поцілунки брехливих юних губ.
Можливо, і за очі, за хитрі всі слова,
З яких кидалась фраза:
«Не бійся, я твоя!»
І ця постійно пісня
Для кожного своя,
Кудись вставлялась нота,
Наприклад, «Це не я!
Я не була із іншим, ти ж у мене є,
Навіщо мені цього, коли це все моє?»
Ще й обертала спину,
Образитись могла,
А він сердешний просить,
Вимолює слова…
Тут появлялась радість і весело чомусь,
І відчуття, що треба тебе завжди комусь.
Так було не в одного,
Про це вміють мовчати…
Ранили душі в юності,
А нащо щось казати?!
Та все минає з часом,
Ці ніжності, літа…
Наіграні всі фрази,
І радість, й серця гра.
Лишається лиш смуток,
Глибока пустота,
Самотності криниця,
В відерку тишина...
І хочеться кричати
На весь світ «Це не я!
Я лиш була акторка,
Гралася в слова!
Я не хотіла смутку,
Я не хотіла зла,
Я не хотіла болю,
Та ним же і була!..»
20.02.2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2016
Це як хвороба,сказ чи прокляття
Це віртуальне порване лаття
Чи просто це казус,твоя ейфорія,
Первинне начало чи незакінчена мрія?
Розірвала б,спалила і попіл роздула
Ти хочеш вершин,без Бога б неба сягнула!
Твоя далечінь тебе не лякає,
А успіх у інших твій сон забирає!
Надумані фрази,бурхливі бажання
Додають тобі злоби,не процвітання.
Не вмієш радіти,свою гордість втрачаєш,
Ненавидиш весь світ й цим себе пожираєш…
За реальність не можеш видати всього
І піднімається заздрість до горла німого
Тобі не важливо чи брат це чи друг,
Слава у інших-це твій «замкнутий круг»
Злоба серце вже давно роз’їдає,
Ненависть плюндрує,красу забирає
Не вмієш вітати,ти собі не пробачиш,
Похвалити не в силі,ти від горя лиш «скачеш»!
«Молодець!»,якщо скажеш,то в тоні сарказм,
Це вже душевний наступає маразм!
12.12.2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2016
Не знаю чи пробачу тебе чи ні
А може,власне,і не в тому справа
Можливо це усе дано мені,
Щоб свою душу я по полочках розклала
Не пожалію за щастям,
Й не витягну із пропасті любов,
Не заставлятиму робити мені свято
Й пробачення просити знову й знов…
Розчарування,гордість,зрада
Це все привичне для людей
А хочеш дам тобі пораду,
Якій не треба вже старих ідей:
Ти спробуй милий по законах жити
Я знаю,важко,та не в тім біда,
Навчись душею дорожити
Й побачиш сам,ця теорема не складна!
01.11.2012 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2016
Твоя любов до мене в серці,
До неї ж-в голові!
ЇЇ краса милує очі,
Та моя гідність вища,як її
Можливо краще вона вміє цілувати,
З довірою внідряє всі слова,
Та так,як я вона не зможе покохати,
Бо так тебе кохаю тільки я!
Думала,що станом є гарніша,
Чи тіло має пружне та гнучке,
Та подивилась я на неї з боку
Воно мале і надто вже якесь худе…
Тоді не в тілі була причина,
В очах її усе було.
Найогидніші очі хитрющі,
Найплідніша - брехлива сльоза,
Найчистіша-душа незрадлива
Та не побачив ти того й дарма…
Скільки принесла горя скрізь
І скільки совістю поторгувала
Її душа-це темний ліс,
Моя ж –морем сльозів стала.
Ти правду в брехні розмішав
Зганьбив без пуття все підряд
Ти зрадив себе,як і нашу любов,
Коли випив розмішаний яд!
Тож тепер не жалійся на долю,
Пам’ятай,все бумеранг принесе,
І як не я,то інша людина
Так же само ранить тебе!
20.10.2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2016
По яких би ти дорогах не ходив,
І звідки би в житті не був прилив,
Та доля наша в нас одна –
У ній є труд та боротьба.
Щоб краще в цьому розібратись,
Розкажу притчу вам одну,
Яку недавно я почула,
Вона – пояснення всьому:
Жив хлібороб колись на світі,
Мав поля завжди сповна,
Вирішив молитись Богу,
Щоб була погода тільки та,
Яку й коли він забажає,
Щоб було добре для зерна
І рік дав Бог на урожаї,
Й сказав: «Роби, земля твоя!»
І хлібороб, зрадівши цьому,
Почав дощами керувати.
Настала осінь. Кінець року,
Пора врожаї вже збирати.
Всі колоски були великі,
Та всередині – пустота.
У розпачі підняв він крики:
«Чому і як, що за біда?»
Без труднощів й без перешкод
Робив він все і по порядку.
«Яких же я завдав тут шкод,
Я ж легко доглядав цю грядку?..»
А суть тут не в бажанні,
А в труднощах, що є в житті.
Лиш перешкоди та старання
Дають колосся непусті.
Завжди так було і так буде:
Що легко нам в житті дається,
Це не ціниться ніколи,
Воно пустіє, б’ється, рветься!
І в цьому винимо усіх:
Сусіда, кішку, брата, свата…
Є приказка тобі на сміх:
«Який твій труд – така й зарплата».
30.11.2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2016
- I -
Одну історію розкажу,
Яку ніхто толком не знає,
У книжках її не буде,
Й ніхто не згадає,
Лиш пару бабів у селі,
Що люблять говорити,
Можуть тріпнути язиками
Від нічого робити.
Почалося все в Слободі,
Де тихо, без забави.
Там жила дівчина в сім’ї,
Марією звали.
Це не були олігархи
Чи якісь пльоткарі,
Це була сім’я простих
Людей у селі.
Вони ходили всі у церкву,
На полі працювали,
І ніколи в їхній хаті
Не чули скандали.
Отак Марія підростала,
Гарна та скромнява.
Коли йшла по вулиці,
Голову опускала.
Опускала не від того,
Що щось комусь зробила,
Опускала не від того,
Що чимось завинила,
Опускала через те,
Щоб не привертати
Увагу люду, яким кортить
Дівчатам честі врвати.
Сама вона була чорнява
З карими очима,
Густі брови, довгі вії,
Коса за плечима…
Така коса одна в селі,
Другої не було,
Усіх тутешніх парубків
До неї тягнуло.
Дівчата йдуть на гульки,
«Міні» одягають,
Помадою красять губи,
Волосся розпускають.
В той час Маша сидить вдома
Та й книжки читає,
Чеше волос, і як завжди,
У косу вплітає.
І так було довгий час,
Років до сімнадцять,
Як закінчувала школу,
Пішла до дванадцять (год.)
Перед тим, як вийти з хати,
Каже: « Йду на люди,
Ну а ще чи коли піду,
Подивлюсь, як буде!»
Так пішла вона до клубу,
Василя зустріла,
Й після того наша Маша
Наче одуріла…
Кожен вечір виходила,
Як ото по воду,
До Василя, що чекав
На краю городу.
Той Василь, як й інші хлопці,
На Машу сподівався,
Слав листівки, та здалеку
Нею милувався.
Ну тепер уже боявся
Марію втрачати,
Тому готовий був щодня
Стежками топтати.
Станом був непоганий,
При гарній роботі,
Й репутацією не плавав
В річці чи болоті,
Умів гарно говорити,
Подарками манив,
І лиш думав, як би Машу
На собі вженив.
Та Марія від женячки
Ще тоді тікала,
Бо на неї за кордоном
Наука чекала.
А Василь сказав:
«Нічого, я вже почекаю,
П’ять років як пройде,
Тебе повінчаю!»
З того часу вони разом
Усюди бували,
І на свята, й в будні дні
Двоє лиш гуляли.
Таку любов, як в них була,
Важко нам збагнути,
Бо почуття такі дається
Не усім відчути.
Маша їде на навчання,
Взимі приїжджає,
Вася стоїть,проводжає,
А потім стрічає.
Може, місяць десь побуде,
А там у дорогу,
І улітку аж прибуде
К рідному порогу.
Отак роки проходили:
Дзвінки,листування,
На свята слали листівки
А в них побажання.
І бажали лиш одного –
Терпіння із неба,
Щоб час швидше пролетів,
Їм так того треба…
Кожен знає: як болить –
Лікарю покаже,
А як душу ізлічить,
То ніхто не скаже.
Нині ще плануєш,
Мріями живеш,
Ще трохи – й до шлюбу
З Василем підеш…
Буде все, як говорили,
Що п’ять літ чекали:
Діти, внуки і, як в казці:
Жили – поживали…
Іще місяць там чи два
До кінця лишався,
Як не витримав Василь –
До іншої подався.
- II -
Віють вітри невеликі,
Тугу навівають,
Ходять баби по селі,
Брехню розплітають.
Хто брехню, а хто і правду,
Та Маша не чує,
Вона далеко на чужині,
Десь тяжко працює,
Зробив Вася весілля,
Прибрав молоду,
Повів дівку до вінчання,
Повів, та не ту.
Із сусіднього села
Знайшов, повінчався
Про п’ять років, що був з Машов,
І не заїкався.
Ніде такого ще не було,
Таке й не читали,
Щоб отак всі свої клятви
За вітром пускали.
Про це ніхто не написав,
Лиш поговорили,
Довго спорили баби:
«Врекли чи закльили?!»
З того часу живе гордо
У свому селі,
Має жінку і дитину,
Машину в дворі,
Ходить селом гонорово,
З жінкою ґаздує,
Та чи добре він живе,
Це ніхто не чує?
Може, не раз пожалів,
Що на ній женився,
Та на людях він ніколи
Іще не скривився.
Ось такі то люди
Бувають між нами,
І не треба ворогів,
Щоб зробити рани…
І не треба в гніву бути,
Вкрасти, оббрехати,
Якщо може найрідніший
«Ніж в спину запхати».
Якщо може наймиліший
Та так наробити,
Що не знаєш, де себе
В світі примістити…
- III -
В чужім світі тяжко жити,
Добро там не чекає,
Пройшов рік чи, може, два,
Марія приїжджає.
Та якась вона не та,
В лиці помарніла,
Невесела, а сумна,
Й косу кудись діла…
Тепер треба все спочатку –
Жити починати,
І головне – більше в мріях
Ніколи не літати…
Та почала із Степана,
Якого зустріла.
Здається, хлопець непоганий,
Все, як і хотіла.
Сам простий, хоч й не козак
Й не солдат із флоту,
Жив з батьками у селі,
Мав якусь роботу…
Влітку вони й поженились,
Пішли до Стьопи жити,
Бо він батьків не хотів
Самих залишити.
В невістках – то вже таке,
Там кожна бідує,
Та не в кожної свекруха
Як радіо працює:
Що й як їла, скільки спала,
Ну і де ходила,
Як до Стьопки сі вбізвала,
На полі що зробила?
Ну і, звісно, для людей
Треба прибрехати
І невістку із болотом
Всю перемішати.
Невістка іде в поле,
Грядки обробляє,
А свекруха сидить вдома
Та плітки складає…
В кожного своя сім’я
І свій порох в дому,
Та не кожен це розпустить,
Як вітер солому.
А сам Стьопа маму любить,
За спідницю тримає,
І всі гроші, що заробить,
Мамі повертає.
Стьопа в хату лиш заходить,
Мама підбігає
І, як завжди: «Стьопко! Стьопко!»
Та сльозу пускає!
Наговорить цілу купу
Про що? – біда знає!
Ну а Стьопа – до Марусі
Та й крики зчиняє
Якби ж то тільки крики,
То з цим би якось жив,
Та Стьопа вже і руки
До Маші розпустив…
Кричить, б’є, ще й виганяє,
З злості зеленіє,
Ну а Маша просить:
«Стьопо, скажи, що сі діє?»
І дітей народила,
Та життя не було,
Замість гратися з синами
В Стьопи мама була.
Як засядуть в другій хаті –
Щось шепче, зітхає,
А Маруся у кімнаті
Дітей повиває.
Кожен день, як на тій зоні,
Плакала, ридала,
Як не витримало серце,
То дітей забрала
І сказала: «Хочеш, Стьопо,
Іди з нами жити,
Бо я йду до свого дому,
Мене досить гнобити!»
На що Стьопа розсміявся
І сказав: «Вали!
В мене є тут тато й мама,
А ти собі йди!»
Маша в дім ще не зайшла,
А новина злетіла –
Вже свекруха, як радіо,
Усім розтринділа,
Що невістка та погана
Та й з добра втекла,
І як Стьопка не просив,
Все одно пішла.
Ну і ще немало руху
У селі зчиняла,
Усі кістки бідній Маші
Поперемивала.
А в селі тому раді:
Є що говорити,
Сенсаційні новини
Важко пропустити.
Говорили іще трохи,
Все з брехнев роздули,
Потім взялися до інших,
Про Машу забули!
Прислів’я кажуть, що після чорної смуги
Завжди біла знайдеться,
Так от, в Марії ота біла
Дітками зоветься!
Одне за другим підростає,
Бігає, сміється,
Й виростати в бійці, криках
Їм не доведеться.
І так помістились у селі
Усі три родини:
Вася з жінков, Стьопа з мамов
Й Марія з малими.
Інколи дорога
Їх пересікає,
Роблять вигляд, що друг друга
Ніхто з них не знає.
Ніби це все не про них,
Минулого й не було,
Та на серці все ж є знак,
Серце не забуло!..
- IV -
Мені жаль твоєї долі,
У кожного вона одна,
Печально, важко аж до болю,
Шкода, що доля ця твоя!..
Тебе з дитинства пам’ятаю,
Ми гралися якось в дворі,
Разом гойдались на качелях,
Обох скусали комарі!
Я мріяла тоді про казку,
Де принц на білому коні…
А ти хотіла шматок щастя,
Невже ці мрії заскладні?
Для мене – це таке, буває,
Нема коня – переживу!
Чому ж тебе мрія минає?
Цього ніяк я не збагну!
Та безкінечного нічого
В світі не буває,
І в радостях, і в нещастях
Кінець наступає.
Тому не варто тим минулим
Жити та зітхати,
Пора кожен новий день
Як свято стрічати!
Ну а я тобі бажаю,
Щоби все збулося,
Щоб щасливою була,
Щоб життя вдалося!
08.08.2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2016
Завжди нам мало, де б не були,
І недостатньо, скільки б не дали.
Ми хочем більшого, хоча, можливо,
Кишені повні й гнуться вже столи!
Все як у притчі про двох спраглих
Подорожуючих, що в дім зайшли.
Обом налили по півсклянки
Холодної джерельної води.
Один сказав, що напівповна,
А інший – що напівпуста
Хоча склянки були рівні,
Не велика і не мала
Такі ми люди, тобто – різні!
Хтось цінить те, що має,
А інший хоче завжди більше,
Щось ходить та шукає!
У ближнього – дружина краща,
Борщі в неї смачні,
А хтось спасибі скаже жінці
За крупи в молоці!
В сусіда гарна біла хата,
У нас якась не та.
А це нічого, що в нас більша
На поверх чи на два?!
Завжди нам мало, де б не були
І скільки б не давали.
Такими були люди завжди
Чи все ж такими стали?
05.11.2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2016
Дві хвилини – і усе
Закінчилось на тихій ноті,
І час всі болі застібне,
Залишить лиш холодний спокій.
Ось це і є та жирна крапка,
Жирна крапка та й усе!!!
Що розділила твоє серце
На минуле та… пусте,
На те, як ніжно задихалась
Від слів його і від думок,
І він був радий, що читала
Усе, що треба, між рядок.
Та зараз ви усе забули,
Усе, що було вище вас,
І відшукали якусь прірву,
Кинувшись туди ураз.
Тепер вже серце мить не чує,
Не повірить, не простить,
Не поверне час любові,
За дві хвилини закипить!..
Закипить від неудачі,
Від білого, як сніг, листка
І слів не писаних, відважних
«Люблю», «назавжди», «твій – твоя».
А те усе колись в вас було,
Був щоденник, а там – графа,
Де ви писали про кохання
Від початку й до кінця.
Оте усе і є минуле,
А інше все – це пустота,
Бо дві хвилини ще лишилось
І більш нічого… тишина…
12.06.2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2016
Навіщо ці вагання,
Невпевнені слова,
Розлука чи кохання?
Душевна пустота…
Напевно, для страждання,
Чи оберіг від зла,
А може подолання бар’єра в небуття?
Зостатись і чекати;
Кохати – чи піти?
Чи просто все пустити
По річці - хай пливе?
Й плистиме так спокійно
Без шторму, без грози,
Чи розіб’ється тихо
Об скелю на куски.
А може,по дорозі
Приб’ється до юрби
Й зостанеться з коритом
Таким самим, як ти.
І будуть вони разом
Шукати всі шляхи,
Щоб подолати фразу
«Для чого людям ми?!»
І поки подолають…
І поки щось знайдуть…
Допоти зрозуміють,
Що варто все забуть!
Що треба починати
Усе, мабуть, з нуля,
Щоб потім не страждати
Від зайвого ярма.
І кинуть все додолу -
Всі муки та слова,
І підуть у широке
Та світле майбуття.
А ці страждання й болі
Нехай вже будуть там,
Де не змогли піддатись
Під волю почуттям.
Хто не зумів кохати
І йти відкрито в світ,
Хай залишає болі
І йде по інший бік.
І, може, усміхнеться
Йому хтось із юрби,
І, може, він зіткнеться
Із щастям, як і ти!
06.03.2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2016
Як часто шукаємо й не знаємо,
Де легкість душевну знайти.
Як часто шукаємо, хоч й маємо,
Та нащо, як краще чуже?
Від заздрості серце облите,
Коли сад у інших цвіте,
Й, здається, так просто їм жити,
А в нас будяки тільки є.
Можливо, троянда між ними
Сховалась і в нашім саду,
Та гостро й чомусь без упину
Колючками ранить душу твою.
Й не знаєш, де серце подіти,
Що б’ється у тілі твоїм, -
У парку, надворі, у ліфті
Чи просто у домі пустім.
Повсюди ти бачиш лиш радість,
Усміхнені, та чи щирі вуста?
Й, здається, одна в цьому світі
Ходиш сумна та сумна…
Кажуть: життя прекрасне!
Та не бачиш, не чуєш цього,
Для тебе чомусь воно гасне,
Все чекаєш чогось, а чого?
Вже на тебе пилюка сідає,
Бо час йде, а стоїш тільки ти,
Навкруги усе розцвітає,
А в тебе лише будяки…
17.04.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2016
Ти кажеш: горда я.
Та ну, хоча, можливо…
Ти кажеш, що так хочу висоти?
Та я передусім людина
І, як усі, боюся самоти.
А що до тебе? Може, поговоримо?
Ти не боїшся помилок, ні зла,
Але ти також є людина,
Яка боїться просто почуття!
Сказав: «Не люблю, не вмію відчувати,
Тож не звикай до мого ти тепла!» -
«Не вмію, любий, я уже звикати», -
Така відповідь була моя проста!
Почувся сміх, а потім подив,
Як через місяць я від тебе йшла,
Ти був розгніваний, як тигр на охоті,
І полював чомусь на мої лиш уста.
Була з тобою
Не мить і не годину,
Тижнями довгими тобою я жила
То чого зараз хочеш ти, людино,
Ти ж сам сказав, що ти без почуття?
Я розумію: дзвониш, приїжджаєш,
Цілуєш руки та вуста,
Та друже мій, друже не єдиний,
Пробач, я вже не та!
Я звикла цілувати і не чути,
Я звикла обнімати в темноті,
Ти сам казав, щоб не звикати,
Чому ж так злий на холод мій в душі?
Не будь суворим, не суди, не треба!
Не псуй себе і мої відчуття,
Я ж не судила, як вперше була в тебе,
Коли сказав, що ти без почуття!
Я все стерпіла гордо, непохитно
І відповіла те, що нині ти згадав:
«Не бійся, сонце, я не буду,
Дивись,щоб й ти до мене не звикав!»
Ну а тепер що, смислу вже не бачу,
Це ж все життєва гра!
Тож пробачай, мій любий,
Ну і я пробачу,
І пам’ятай: по колу йде життя!!!
16.11.2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2016
Із часом все в житті минає:
Падіння, злети, боротьба,
Дитинство, молодість, кар’єра ,
Та залишається душа.
Лікуються у нас як серце,
Так і нирки, зуби, голова,
Одне чомусь невиліковне –
Це знов – таки і є душа.
Вона, як все, із компонентів,
Таких як пам'ять, почуття
Вона із смородом, що верне,
Або ж із запахом «весна».
Її не купиш, не продаси
Не вкрадеш, нікому не віддаси
Її не вб’єш, вона безсмертна,
Вона є наша тіла жертва,
В ній міститься наше життя:
Гріхи, свобода, каяття,
Всі мрії, плани, все буття,
Це все в душі – вона ж твоя!
Та все ж вона в нас без броні,
Тому ми ранимо її,
Ми оскверняєм, цементуєм,
Та ми ж не статую гіпсуєм!
Вона не вмре й не задихнеться,
Та грішним запахом пройметься!
А тіло буде, як завжди,
«Не забивати голови».
Пізніше чим її підкупиш:
Можливо, шубу, шапку купиш?
Чи, може, плитку шоколадну?
Чи одяг, зачіску парадну?
Не треба, це візьми собі! Це «жесть»!
Не кривдь її, вона ж в тебе єдина!
Душі потрібна честь.
Не забувай, що ти людина!
22.02.2011 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2016
Це все в сні чи наяву,
Чи це фільми про романи?
Ні, я, мабуть, все-таки ще сплю,
Або поїхала мізками…
Він має дівчину чи дві,
Попри них іще одну,
А якщо випаде нагода,
Не обмине якусь чужу…
Крутий це мачо з дев’яностих:
Костюм, звання – це не гріх,
Та що він може жінкам дати:
Любов, стабільність, надію? – Сміх!
Чи може дати ніч любові,
Чи вірність – ласку короля,
Чи повезти кудись на море,
Де яхти, пляжі, ніч… зоря?..
Не може дати він нічого,
Бо вміє брати лиш своє:
Головне – краса жіноча,
Душа – це інше, то таке…
Вважає він, що це нормально,
Що він для всіх, а всі – йому,
Він як когут у курнику,
Сьогодні – та, а завтра – ту…
А кури вже і ніби звикли:
Усі даються як одна.
Це ж не корона, а лиш гребінь
На голові у когута!!!
Та гонорова ця хода,
Інтелігентні всі слова
Ввели курей в якусь оману,
На все підуть для короля.
Як писав Пушкін: «Это бред!»,
Та в наших дам це зветься Щастя,
На свою гордість кричать: «Геть!»
І розбирають на запчасті…
Гордість та кудись тікає:
Під землю, в ліс… – без вороття,
А мачо їде й вибирає,
Котра сьогодні: та чи та?
Ну так, він пильно обирає,
Фігуру, молодість, лице…
Роки він ваші забирає –
Найважливіше, що в вас є!
Та вам цього не зрозуміти,
За років десять час мине,
Захочеться усе вернути,
А молодість уже пройде…
У ваших подруг будуть діти
І чоловік, що вдома жде,
А ви зайдете у будинок,
Де пустота, що душу рве!
А він ожениться на іншій,
Вона – теж дочка короля,
Бо це потрібним є для нього,
Це для кар’єрного «вздуття»
А ви залишитесь самотні,
В нього – забезпечене життя!
Навряд чи вас колись згадає –
Ви ж просто кури короля!!!
29.10.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2016
Ти куриш не дешеві сигарети,
Стоїш і думаєш чи правильно зробив,
Що витягнув із шафи всі скелети,
А потім акуратно розложив!
Сказав не любиш,хай виходить заміж!
Бо ти не той,не супутник для життя,
Що маєш іншу,яку кохаєш,
А все що в вас – пройде без вороття!
Нехай не мучиться чеканням без надії,
Та не проводить марно свої дні,
Нічого їй не даш,це тільки мрії,
Що збудуться хіба що лише в сні…!
Стояв,як сталь,твердо,непорушно
І як шаблею рани наносив,
Вона ж дивилась якось рівнодушно
Він наче статую із неї поробив
Вона не плакала,нічого не просила,
Погладила твій одяг і склала в чемодан,
Без криків й лайок відпустила,
Закривши двері міцно!Впала на диван…
Тут щось не те,чогось ще бракувало,
А як же всі мрії,почуття?
Ти думав,що в неї у капкані,
Та може цей капкан і є вона?!
Без якого буде трудно жити,
Хоча й можливо,та навіщо це?
Для чого було стільки говорити
І після всього де твоє лице?
А зараз ти стоїш сам під балконом
І поглядом вже дірку просвердлив
Ти все розклав по своїх законах,
Так маєш те,чого ти і хотів!
Ти і не думав,коли вийдеш з хати,
Що будеш тут курити цілу ніч,
Що будеш так за нею сумувати,
Та навіть вже не в тому зараз річ!
Вона з тобою була надто щира,
Завжди чекала,як собака на ґазду
Занадто є вона красива,
Щоб віддати молодість тобі свою!
Не оцінив її,а шкода!
Невже ще іншу покохав,
Для чого ж душу безневинну
Роздер,розрізав,витягнув,порвав?
Ти дочекався!Все!Світає!
Вона зараз на роботу буде йти,
Побачить і серце розтає..!
Кинеться на шию,до щоки!
І ось,виходить…Дивишся на неї!
Йде як царівна:волосся довге,високі каблуки,
Тримається так непохитно й рівно,
Цікаво знати про її думки…
Пройшовши мимо «Добрий день!» - сказала
І все…нема… і ніби не було...!
Ти знаєш,що її це право,
Ти знаєш,що вчинив із нею зло!
А зараз куриш не дешеві сигарети
І думаєш про те що ти зробив
Ти витягнув з кишені кулемета
І пострілом все серце роздробив!!!
26.06.2015р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2016
Завидують тільки слабкі,
Безсилі,безхарактерні істоти,
Бо ж сильні мають стільки справ…
Не до чужої їм «гризоти»
«Я краще вмію,я б змогла,
Та не бажаю це робити!»
Тобі закрили чимось рот,
Зв’язали руки,грозяться вбити?
Давай!Вперед!Ти ж можеш йти!
Хіба тобі є цього мало?
Не трать свій час на ці «понти»,
Слова не вимовляй зухвало.
Будуй себе!Твори свій світ!
У кожного на це є право!
Замість ненависті й зневаги
Скажи людині щиро «Браво!»
Навчись радіти і за когось,
Завистю себе не роз’їдай
І встигнеш також Щось зробити,
Лиш людяність ти зберігай!
Думаєш,якщо принизиш
В людини дух занепаде?
Вона тобі поспівчуває
І стороною обійде!
21.11.2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2016
На цей світ ми з короною приходимо
Її Господь новонародженим дарує,
Вся в золоті,з дорогоцінною оздобою
Перлин та діамантів їй також не бракує.
Та з роками починає все тьмяніти,
Алмази колір свій втрачають,
Перестає яскраво так блистіти
Дорогі перла від неї відпадають.
З гординею - оздоби ті виймаємо,
А діаманти сипляться,коли брехня існує
І темну занавіску собі робимо,
Коли нечистий в нашій душі газдує.
Чим тяжчий гріх чинить людина,
Тим темнішою корона та стає
І будь-яка наша провина
Все більшого їй бруду додає…
Й не кожному вдається вберегти
Корони сяйво до старості проживши
Одиниці будуть стерегти
Тяжким «вчинком» її не осквернивши
Нікому із людей це не дано
Бачити хто ходить із короною,
Зате в кожного сумління є одно,
Відчувати страх перед іконою!
Тому від нас усе залежить
Як молитись будемо:щиро чи з утомою,
Життя прожити зумієм,як належить,
З якою підемо на той світ ми короною..!
6.01.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2016
Кажуть,ти витримуєш усе:
Розчарування,біль,розбиті мрії…
Від тебе спокоєм несе
Хоч й не даєш ніякої надії.
Мені ж не треба нічого давати,
Ти вже мовчанкою поміг,
Я лиш бажаю друга мати,
Щоб таємниці мої всі беріг.
Я знаю,ти ніколи не обнімеш,
Не поспівчуваєш,як в останній раз
Зате я впевнена,не кинеш,
Й мої секрети нікому не продаж!
Якщо хтось насмілиться відкрити
І все,що моє-взяти,прочитати
То я зумію до попелу спалити,
Тебе заставити на завжди замовчати!
Я не жорстока,я боюся болю
Не вірю в клятви,вони всі смішні
Тому,напевно й дружу я з тобою,
Бо люди не бувають мовчазні!
Й можливо смішно буде це звучати:
У двох ми -сила!Ти повір!
Це готова в голос прокричати
«Найкращим другом в мене є папір!»
23.12.2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2015
А я щаслива із тобою,
Хоча і знаю,ти не мій!
Я закохалась з головою,
Із себе дивно вже самій!
Твій погляд ніжний та гарячий,
А губи пристрасні…палкі…
Від чого серце моє наче
Тоне в ріці,горить в вогні..!
Коли немає тебе поруч
Я уявляю образ твій:
Ці руки,посмішка і голос..
Хоча я знаю-ти не мій!
Та не важливо це на стільки,
Щоб кожну мить нам пам*ятати
Невже неможна безпричинно
Всім серцем просто лиш кохати?
Ти ідеалом є з мужчин
Й такого більше я незнаю
І я щаслива зараз…тут…
І я щаслива,бо кохаю!!!
Не проганяй мене не треба,
Я не піду,хоч би й хотів!
Бо я щаслива із тобою
Вже тисячу двісті сімдесять п*ять днів!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2015
Найщиріше в світі-це дитя:
Ніжне,миле,без обману!
Спасибі сину за любов,
А Богові,що зробив із мене маму!!!
Щасливим тричі кажуть ти стаєш:
Коли народжуєшся,виходиш заміж,і коли рожаєш
Вже тричі ощасливив мене Бог!
Ти цього сину мабуть ще незнаєш?!
І я незнала,поки не відчула,
Завжди шукала щастя,смисл в житті...
Цю істину таку просту збагнула,
Коли росло нове життя в мені...
Талант народжується з нами,
Розум...над ним потрібно працювати,
А доброта-це образ серця,
-Це як батьки нам зможуть дати!
Надіюся,що я віддам шматок тепла,
Що тебе зігріє,
Надіюся ти виростеш людиною,
Яка цінить життя,яка йому радіє!!!
Мама.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618598
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.11.2015