Андрій Лід

Сторінки (1/3):  « 1»

Туман зароджується у низовині

Туман  зароджується  у  низовині
Спираючись  на  пагорб,
Змішується  із  сигаретним  димом
Закутує  ліхтарі  у  далечині
І  накриває  місто  осіннє  
Неначе  турецький  килим

Піднімається  вище  із  плином  часу
Ще  трохи  
і  потопить  струнку  телевежу
Його  спокій  порушують  так  не  вчасно
Автомобільні  фари,  вгризаючись
У  сріблясте  мереживо  

І  коли  намагаєшся  його  наздогнати  
Вирушаєш  у  подорож
За  молочною  ніжністю
Все,  що  він  може  тобі  обіцяти  
Це  холодне  повітря  
Налите  жовтневою  свіжістю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757450
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.10.2017


Доба

День  такий
Який  непомітно  пролітає  повз  тебе
Висковзає  з  найміцніших  рук
Як  літак,  що  ніжно  пестить  небо
І  волочить  за  собою  тільки  звук

Ніч  така
Якої  ти  зовсім  не  контролюєш
Вона  приходить  до  тебе  задумливо,  тихо
Ти  можеш  лише  сказати,  що  колись  таки  її  полюбиш
Або  не  сказати  нічого  
Щоб  не  накликати  лиха

Ранок  такий  
Яким  ти  хочеш  бачити  його  уві  сні
Божевільно  щедрий,  божевільно  живий
Як  вишневі  сади  навесні
Як  намистини
із  дитячих  мрій

Вечір  такий
Який  приходить  в  порожню  квартиру
Коли  гості  розійшлися  по  домівках
Коли  говорить  лиш  подих  
німими  вустами  сатири
Як  вінтажне  кіно  на  пошарпаних  кіноплівках  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757425
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.10.2017


Осінь


Ти  залетіла  у  моє  вікно,
Неначе  лист  пожовклий  на  чуже  подвір'я,
І  повна  пахощів,  як  вранішнє  вино,
Розбудила  п'яне  надвечір'я.

Ти  без  ключа  відкрила  двері,  увійшла,
Дбайливим  поглядом  ти  мною  промайнула.
Хіба  у  тому  є  моя  вина,
Що  літо  враз  було,  а  вже  минуло?

І  в  кожен  дім  ти  шлеш  своїх  гінців,
Під  кожні  чорні  брови  зазираєш,
Туманами  недоспаних  солодких  снів
І  гіркою  кавою  кохаєш.

А  світ  біжить,  біжить  перед  снігів,
Йому  не  стане  сили  зупинитись.
До  тих  далеких  невідомих  берегів,
Де  кожен  з  нас  би  мріяв  опинитись.

І  плачеш  ти  дощем  посред  ночі,
Вітрами  розганяєш  свої  муки,
І  це  такий  собі  наївний  злочин:
Лиш  ледве-ледве  чутно  твої  звуки.

Коли  опустиш  посірілі  очі,
Бліде  обличчя,  сповнене  жалю,
Приходь  —  у  себе  прихищу  охоче
І    осіннім  чаєм...  напою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691340
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2016