| Сторінки (1/26): | « | 1 | » |
Нехай...розлетиться замерзла підлога
Нехай...розірвуться кляті кайдани
І вибухне бурею забута тривога
Але ти вся...зі своїми світами –
Будеш зі мною...в обіймах моїх
Ще мить і вже ти спокійна
А отруєні сльози обернеш на сміх
І моя...хоч без межі – божевільна.
Нехай...тіні повзтимуть по стінам
Нехай...дощ заглядає у відкрите вікно
І червоніє постільна білизна
Не від крові бо розлилось вино
Нехай...розіб’ється лампа настільна
Не на радість тобі і мені не на зло
Все ж моя, хоч без межі божевільна
Моє ліве та праве крило...
Так і заснеш в незламних обіймах
Зруйнувавши навколо все на голо
Все ж моя, хоч без межі божевільна
Моє ліве та праве крило...
04.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2016
І якби не купався в світанках кривавих,
Не жив, не конав і незнав би я смерті.
Без межі, що в думках нечистих, лукавих,
Що зраджені мною і навіки затерті.
Не збігав би я кров'ю, що за мить охолоне,
І впавши на землю отруїть нещасну.
Чому ж моє серце, зовсім чорне, бездонне.
Не сприймає любові, не живе і не гасне.
Якби не купався в світанках багряних,
І некоїв того, що мало позбавити мук.
Чи було б щось інакше? З присмаком пряних,
Тих, материнських стомлених рук.
Чому ж, коли в ранах, зламаний, скошений,
В хвилинах останніх, ранкових зірок.
Я згадав мамин фартух - вже зношений,
Впав, лиш в агонії зрозумівши урок.
Та чи було б щось інакше? - Вже ні.
В тривожних дорогах і кривавих стежках,
Я зрадив ту ласку, що дарувала мені.
Тож пробач - за сльози твої на очах.
25.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647539
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 28.02.2016
Я знав кохання, я жив коханням.
В холодній темряві - солодкий біль.
Вона - це троянда, що на світанні,
Весну несе в лютневу заметіль.
Серед всіх світів і мрій шалених,
Вона єдина усміхнеться долі.
Вона наповнить коханням келих,
І подарує сяйво в обіймах волі.
Вона - моє кохання і жив я нею,
І засинав під її солодкий спів.
Хочу порівняти з ранньою зорею,
Що чарує без жодних слів.
Вона - кохання, я знав кохання,
І буду вічність пам'ятати -
- В усіх світах - вона остання,
Іншої - не хочу я пізнати.
17.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2016
Скінчилась хвилина мовчання.
Хоч побачене дар мови забрало,
Вже немає страху та хвилювання.
І серце не билось, не калатало.
Горни двох армій горлали,
Розбудивши вічних мерців.
Одні до смерті стояли,
За життя, за долю світів.
Навпроти, чорна мерзота,
А ті що проснулись - спостерігали.
Черпаючи гниль із болота,
Кістками трясли та реготали.
Смерть розгулялась, собі шепотіли,
Давно не було видовищних битв.
І на їх радість - круки летіли,
Некваплячись, без всяких гонитв.
Світанку там ніхто не зустріне,
Лиш смолоскипи, сморід та дим.
Багно з плоті, аж до коліна,
І вічність зловіщих годин.
І коли це мало скінчитися?
Відповідь дуже проста -
- Смерті життя не напитися,
Навіть випивши чашу до дна.
01.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641398
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 05.02.2016
Зміїним кублом оповита,
Доля стражденних світів.
І армія світла - розбита,
Волею невідомих богів.
Тепер привид блукає,
Поміж розбитих щитів.
Він там колискових співає,
Припавши до мертвих голів.
Там де смерть розцвіла,
Обеліск незримий повстане.
У підніжжя мертві тіла,
А далі стовпи білої брами.
Тисячі павших знамен,
Зляжуть на стежку криваву.
А сторінки невідомих імен,
Згорять, комусь на забаву.
Звиваючись змії повзтимуть,
Але не знайдуть того, що шукали.
Бо всі знали, сьогодні загинуть,
Тому на смерть і стояли.
В мертвих душі не забрати.
І хоч армія світла розбита,
Гадам життя не пізнати,
Брама навіки - закрита.
31.01.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641397
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 05.02.2016
То не пошук, не погоня і не втеча,
Ні! То не привид загублених років.
Придивись - то закривавлена малеча,
Плід заборон. Та ні - твоїх гріхів.
Сторінки життя минулих літ,
Навчали нас, оберігали - не вберегли.
Тремтиш та стогнеш, приклавши лід,
Та чи стане легше, вже продали.
Спочатку то була забава, цікавість,
Що згодом сталось - мені того не знати.
І не хочу, бо мене проймає злість,
Ти мала ненькою коханою стати.
А натомість, станеш катом,
Для свого дитя, що вже бачить світ.
Невже так легко дати та забрати?
Ні! Не дозволю, а ти тримай свій лід.
Сподіваюся тобі стане легше.
Я ніхто і не мені тебе судити.
Хоч і бачу тебе я вперше.
Хотів - та не можу залишити.
Це не пошук, не погоня і не втеча,
Не моя помилка і гріх не мій.
Та не може бути винною малеча,
В гріхах батьків і їхніх мрій.
24.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2016
Привіт. Ось квіти які ти любила,
Гербери - кольору любові
Червоний колір. Ти говорила -
- Такі прості, але ж чудові.
Пробач. Що не часто заглядаю,
Вдома чекають дві копії тебе.
Пробач. На диво вже я не чекаю,
Та мій цілунок тебе знайде.
Знаєш. В них очі кольору весни,
Твої - гарненькі оченята.
Ти не забувай, приходь у сни,
А як підростуть малята -
- Ми всі разом, з герберами, до тебе,
Ти була і є для нас одна.
Хоч ми тут, а ти десь там на небі,
В серці ж ти була і є - жива.
09.01.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634639
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.01.2016
От і настала та мить, коли ми знаходимося в
очікуванні свята, що от-от почнеться. Коли серце
стає мирним, а настрій шаленіє.І ця мить стає ще
більш особливою, коли вийшовши на подвір'я, ти
починаєш вдихати прохолодне повітря, щоб остудити
власну ж ейфорію. Ненароком помічаєш Місяць,
котрий має святкове вбрання, його теплу компанію
у вигляді крихітних зірочок. Хвилиною раніше була
хурделиця, причому в усіх розуміннях та остання
змінилася на спокій, отання принесла багато снігу,
хоч і мало це вигляд бурі та зараз лише спокій.
Зараз, лише теплі обійми і світлі думки, зараз
побажання, що линуть з усіх усюдів. Зараз
кульмінація минулих днів. Зараз усмішка і океан
взаємності.
Ми, заціловані тими сніжинками, що прилетіли з
далеку, ними ж передаємо свої усмішки і цілунки
всім хто є на цій Землі. Щастя всім, спокою та
гарних святкувань. З наступаючим Новим Роком та
Різдвом Христовим. Чарівних свят)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632659
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2015
Дуб, верба чи то калина,
Всі вони для нас священні.
І ці знання черпає людина,
У батьківському вченні.
Є в житті у нас світило,
Воно навколо є, в горі.
Ще там є і інше диво,
Ну а ми є при землі.
*****
Могутнім дубом повстає,
Всесвітнє, дерево життя.
Верхівка неба достає,
Немов зове до майбуття.
Вертикаль, що йде в коріння,
Об'єднує аж три світи.
Гілки його - то покоління,
Але вибирати нам куди іти.
Воно різні назви має,
Але суть для всіх одна.
Той хто спадок оберігає,
Прожив на світі недарма.
27.12.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631905
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.12.2015
Історія страждань, що пронизала
Життя людей страшного лихоліття.
Життя села яке чума спіткала,
Що своїм терором спотворила обличчя
Народу, що весь свій вік боровся.
З царем, шайтаном чи ворогом заклятим.
З тим, хто на дух козацький напоровся,
І наважився навік його здолати.
Все, нема царя - землю селянам,
Щоб собі тихенько обробляли.
Вже ніхто не називався паном,
Здавалося злі часи минали.
Та нате вам, продрозкладка, хлібозаготівля,
В колгосп усі, звісно ж добровільно.
Віддай все і страшна твоя зимівля,
Вижив, не здох - падай на коліна.
Не згодний, в куркулі запишуть,
Заб'ють, затопчуть до Сибіру вишлють.
Не куркуль, то будеш кулаком,
Підкуркульником або середняком.
На селі нікого не приймали за людей,
Несли лиш розбрат в глиняні домівки.
Винюхували, вишукували свиней,
Що без притиску тулилися до долівки.
І верещали червоному тирану,
Що стануть вірними як ті собаки.
Забули про клятву перед Богом дану,
Почали останнє в бідних відбирати.
Скільки ж братчиків від голоду померло,
А жінок, діточок маленьких.
Як їх глотки не розперло,
Вони ж були на серці в неньки
Як і кожен, хто жив на світі.
Нечиста сила панувала на селі.
Нема кінця в руйнівної миті,
Яхидно думають собаки злі.
Руїна, зруйновані собори,
На Господа - заборона люта,
Заслання, розстріли, страшні побори,
Чума той Сталін, а не просто скрута.
Та їм червоним було не зрозуміти,
Звідки сил берем і йдемо далі.
Ми рід козацький, його ми діти,
Ми завжди йтимем до моралі.
Та біда одна ніколи не приходить,
Добре там де її нема.
Спочатку вождь під руки з ними ходить,
А тепер вола - війна!
Розуміє, що без нас йому не жити,
Але й щоб ми жили йому недовподоби.
Тепер він думає всіх нас спалити,
Радіє, щоза нього інший зробе.
Та ми чортам сміємося в обличчя,
Ми плюнули давно на султанові листи.
Але вони ідуть собі велично,
Царі, вожді, щоб нас змести.
Та не зараз, не потім - ніколи.
Ми все здолаєм, пройдем все.
Так і сталось, вони не побороли,
Справжнє, щире українське серце.
Весна, чи то була відлига,
Здавалося народ вже не оклига,
Та повернулося в село життя,
Вожді і біди прямували в небуття.
Але не вільний ще той дух,
Що жив в серці українця.
Та раптом пролинув слух,
І чаша знову наповнилася по вінця.
Перебудова і швидка централізація,
Не перспективність сіл і навпаки.
Для них село тепер каналізація,
А на хуторі взагалі люди дураки.
Та Бог із ним, стали тіснитись,
Хатки з ярків і балок - повтікали.
Почали в цивілізацію всі дружно ліпитись,
Козацькі могили столітні - зорали.
Але радість була короткочасна,
Все це спонукало незворотній процес.
Доля села залишалася нещасна,
Хоч і Дух козака знову воскрес.
Житель останній, що всі біди здолав,
Не залишив села, не поїхав нікуди.
Але часу він вже більше не мав,
Справжній козак - шепотітимуть люди.
Вісім зим залишалося прожити,
Нажаль не судилося Незалежність зустріти.
Лише час зміг два серця спинити.
А хто посягав - тому в пеклі горіти.
Тепер барвінок росте де спочиває козак,
Вільний, нескорений і зовсім не жебрак.
Спочиває й село яке разом боролось,
Солодухи - зі слізьми мовлю я вголос.
26.12.15
Присвячую незламному українському народу, нащадкові светних козаків. І с.Солодухи, де народилася моя бабуся, яке припинило своє існування за вісім років до Дня Незалежності України і офіційно було знято з обліку в 1994 році.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631679
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.12.2015
Де б іще ми з нею зустрілися.
Того дня я на цвинтар пішов,
Ні, не тому що так захотілося,
І не тому, що там спокій знайшов.
Але моє серце ледь не спинилося,
Коли позаду хтось обізвався.
Хотів би я, щоб все це наснилося,
Але ж ні. Якщо чесно - злякався.
Але минулось, голос впізнав.
Прийшовши до тями я привітався.
Що далі буде, того я не знав,
Та душа, крізь призму часів понеслася.
Холодно, голодно і лячно в душі,
Активісти, комнезами - виродки кляті.
Стягують нещасну малечу з печі,
Перевертаючи все в мазаній хаті.
Знайшли, аж жменю квасолі,
А діти стояти вже не могли.
Так і попадали, зламані, долі
Кати порожні торби понесли.
Холодними стали на ранок тіла.
У батька двох доньок нестало,
На серце лягла отруйна зола,
А тіло поряд з ними упало.
Виніс з хати, поклав на ряднину,
Старенький кулик знайшов на подвір'ї.
Тепер я знаю, що вбило родину,
Жахливий терор. Не люди, а звірі.
Ще місяць тому жінку кохану,
Ховав під бузком при дорозі.
Зціпивши зуби, копав мовчки яму,
По пояс, бо більше не взмозі.
До ями поклав старенький кулик,
Туди ж діточок своїх рідних поклав.
На душі розпачливий крик,
Що й небо почуло як він заридав.
Оченята ряднинкою затертою прикрив,
Раптом земелька потрапить до них.
Без людей, без батюшки - похоронив,
І довго молився аж поки не зтих.
Дві березки, поряд посадив,
Обійнялися, ростуть до неба.
І здається для мене це диво з див,
Але зараз про це напевно не треба.
Та земля усіх згодом зрівняла,
Жертв тих років і катів комуністів.
До себе в обійми забрала,
Долю не обманути та і хто б посмів.
І розум мій зараз в облозі,
Про мертвих добре або вже ніяк.
Душа моя там, біля берез, при дорозі,
А я стою тут, клянучи комуняк.
26.12.15
Литвиненко Ніна Федорівна - очевидиця тих подій, розповіла мені цю історію. Березки, бузок і могилки - збереглися, от тільки дорогою тією ніхто вже не ходить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631606
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.12.2015
Пустинний Всесвіт без надій,
Без втрат, досягнень і без болю.
Без усмішок і звичайних мрій,
Побудувати міст і вирватися на волю.
Там щастя, там жити можна,
А тут мерзлоти - холодна пустка.
Там цінуєш бо хвилина кожна,
Ляга на плечі як шовкова хустка.
Так, вона сковзає швидкоплинно,
А ми тримаємо немов остання,
Та наше серце - незупинне,
Поки стоїм в озері кохання.
Самотній всесвіт без наших чвар,
Без нас, людей, хай які ми є.
Ми не прокляття, ми є дар,
І це все наше, не твоє й моє.
25.12.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2015
Той шепіт з глибини віків,
Вже близько, навіть чути крик.
До мурашок. І тінню прикипів -
- той шепіт. Тепер його ти провідник.
Почути все, прийняти і не схилитися,
На коліна, від тяжкої ноші.
Стояти твердо, лиш помолитися,
І піти у світ з зерном пророщим.
Неси ту мудрість і даруй,
Усім без винятку прохожим.
Не шкодуй себе, ти їх врятуй,
Мудрістю віків і Словом Божим.
Бо ти почув і іншим це по силі,
Ти лиш тримайсь, будь що тримайсь.
Йди до зірки, що на небосхилі,
Бо Нова Доба, вже почалась.
24.12.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631369
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.12.2015
О ніч. Місячна ніч -
- Як я опинився в полоні розлуки?
Як посмів з її ніжних пліч,
Зірвати сорочку і віддати на муки.
З її чарівних очей,
Вирвав сльозу і об землю розбив.
Тепер, в полоні ночей,
Отримую те, на що заслужив.
Як зміг оту насолоду,
Що мені дарувала - нешкодувавши,
Перетворити на отруєну воду.
Тепер, її скуштувавши,
Розумію. О ніч. Місячна ніч.
Хай скільки часу не мине.
Серед сотень палаючих свіч,
Помолюся. Нехай всі пробачать мене.
Для Vitalii. 24.12.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2015
Блука душа в просторах часу,
Мов тінь, не спить, а лиш тремтить.
Загублена - ніяк не скине рясу,
Що терза і вічність полонить.
Терза пекельними вогнями,
І зливі мук тих не загасити.
Бо полум'я з зловіщими вітрами,
Розгорається і як це зупинити?!
Коли ніхто не бачить і не чує,
Що поряд є, не десь у далині.
Воно між нас і в нас лютує,
Невже той смак, що є в полині,
Солодким став і дарує насолоду.
Вона ж десь тут, поряд з нами,
Шукає спокій, вічну прохолоду,
А ми смакуємо грішними думками.
Вона ж десь тут, неподалік блука,
Поміж часів, мороку й пітьми,
З надією чекає, що чиясь рука,
Відпустить. І це маємо бути ми.
24.12.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2015
З першим, випавшим снігом,
Втоптаним в криваве багно,
Багряне поле розквітне.
Немов розлите вино,
Буде душа тремтіти.
Серед безкрайіх полів,
Почуєш голос трембіти,
І сотні скошених голів,
Змусять свідомість зомліти.
Та якщо судилося згоріти,
Від прохолоди перших снігів,
То нехай вже яскраво квітне,
І не загубиться серед віків.
18.11.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622240
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2015
Чи нап'ємося ми водиці?
Що отруйіли власними думками,
Плюнувши на дзеркало криниці,
Що створена іншими руками.
Тими, що любов у ній плекали,
В кожній краплі, загубленойі душі,
Вони і день, і ніч шукали,
Глибинний поклик, серед тиші.
А хтось безжально так плюндрує,
Наш світ, його красу, натхнення,
Джерело. Що спраглому дарує,
Надію, спокій і откровення.
Навіщо! Нам же звідти пити,
Відчувши спрагу - захочем жити.
18.11.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622238
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 19.11.2015
Кожного дня, кожнойі миті,
Згадуємо хвилини нами прожиті.
Згадуємо про те, що було,
Та думаємо про те, що ще буде.
Думаємо, чи часто помилялися,
Скільки вірних рішень прийняли,
Та все ж таки не цуралися,
Якщо не тією стежкою пішли.
Бо то була для нас наука,
Наука бентежного життя.
Страх, біль, часом розлука,
Іноді вічне забуття.
Помилка, наслідки, прощення.
Вірний вибір, добрі діла.
Життєвий досвід і батьківське вчення,
Як ходити по дюдських стежках.
Часом рівних, інколи тернистих,
Легких, а часом ні.
Та здавалося б навмисно,
Блукаємо в пітьмі.
То що ж шукаєми ми там?
У царстві вічнойі ночі,
Де немає місця свічкам,
І не побачиш відкривши очі.
Говоримо, що доля туди занесла,
Або просто, помилилися.
Та все ж таки хтось там шука,
Вогник, проблиск чи просто милість,
Кінець дороги, завершення шляху,
Початок дня або сутінки ранкові,
Та спираючись на доленьку лиху,
Заємося, на пів-дороги.
Встань, іди і пам'ятай!
Чого тебе життя навчило.
Повір! Ти обов'язково побачиш край,
Головне, щоб Сонце не осліпило.
Коли вічність по темряві блукаєш,
Зневірений, безсилий - ти звикаєш.
Але усвідомив чи зрозумів,
Що так чинити не хотів.
Ну оступився, з ким не буває,
Такого більше вже не буде,
Бо більшість забуття лякає,
Звільниться, вдихне на повні груди,
І не відступить від добрих справ,
Непереступить межі уже ніколи,
Бо сам себе ж і покарав,
Коли не добрий вчинок скойів.
І заплатив за нього він сповна,
І вийшов звідти, не осліп,
І напевно вже нова,
Людина дивилася на білий світ.
Та небачити Сонця тим,
Хто навмисно туди іде,
Хто напускає дим,
Що труйіть все живе.
Хто не знає людських чеснот,
Хто забирає саме життя,
Хто койіть переполох,
І розбива людські серця.
Вічні муки того чекають,
Хто навмисно творить зло.
Такі люди добра не знають,
Бо прокляли вони добро.
Темнота у йіх серцях,
Темнота йіх другом стала,
Та за чорноту у йіх очах,
Темнота і покарала.
Тож нехай кожен знає,
За недобрі справи - життя карає.
Хто межу перетинає,
Вічність в забутті блукає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621354
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2015
Дружба, кохання до нестями,
Вірність, повага та доброта,
Впали на дно безмежнойі ями,
І людські серця,
Теж знайшли там спочин.
І все, що бачив я та знав,
Полетіло у той прогин,
І не відомо, що за час настав.
Навіть підлість та зневага,
Хитрість і обман,
Відштовхнулися від берега,
І увійшли в густий туман.
Лиш привид,
Блука поміж тих земель,
Де краєвид,
Утворився з людських пустель.
Ні вітру, ні бур'яну,
Жоднойі піщинки.
Хто прокляв землю ту?
І забрав людські стежинки.
Безмежний простір,
Людське буття,
Нескінченний шум та гамір,
І просте, чи нелегке життя,
Вирувало, днем раніше.
Дитячий плач, чи сміх,
Де хтось скривдив, а інший утішив.
Де щастя та горя вистачало на всіх.
Жили і в радощах, і в печалі,
Жили, хоч і небачили сенсу жити.
Падали, та вставали і йшли далі,
Могли як руйнувати, так і творити.
Хтось сіяв, а хтось пожинав.
Хтось дивився у мирні небеса.
Хтось знаходив, а хтось втрачав.
А хтось запитував: "Тату, що таке роса?"
І багато слів лунало,
Добрих чи лихих,
І не знали, що на всіх чекало,
Не знали, що готувалося для них.
Чи добре, чи погане.
Чи смерть, чи нове життя.
Але разом з людьми навіть океани,
Бурхливі ріки, шумні моря,
І гори, і ліси, і великі кручі,
Розтавший сніг або вода,
Навіть вітер - надмогутній,
Пропав, невитримала Земля.
Все, що пов'язано з людьми,
Все, що далося тільки йім,
Упало, провалилось до пітьми,
І небудуть прощені ніким,
Гріхи людські, і все людське,
Буде поховане навіки.
Та все ж таки настане день,
І буде можливість порадіти,
За нове людське життя,
Щоб не о так от привидом ходити,
Немаючи можливості пірнути в небуття.
Бо все забуте, та ти неможеш всього забути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621341
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2015
Байдужість до простих речей,
Ризик, пошук адреналіну,
Змушує з людських очей,
Лити сльози безупину.
Бо жили як йім хотілось,
Не чувши про настороги,
І в одну мить життя спинилось ,
Не очікуване завершення дороги.
Плачуть, сильно плачуть,
Оплакують молодих людей,
Піднявши голову - побачив,
Невитримав - сховався від очей.
Кажуть: "Сльозами горя не омити",
Все минеться, потрібен час.
Але скажіть будь-ласка: " Що робити?"
Коли один, вже немає "Нас".
Зранку небо почорніє,
Пролунає звісточка лиха.
Почувши - душа зомліє,
А з нею і серце сколиха.
А потім Сонце, щедре Сонце,
Впаде на землю промінцем.
Посеред неба, немов віконце,
І всі обернуться лицем.
І проведуть в останню путь,
Батьки, свойіх дітей.
Друзі віночки піднесуть,
З прощальним поглядом, заплаканих очей.
Та час минув,
І біль поволі згас.
Та не забув,
Про друзів, про Вас, про Нас.
Пам'яті світлим людям, що раптово залишили наше життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620233
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2015
Одна мить, одне життя, одна любов,
Одна зустріч, одна ніч - надпрекрасне.
Зоря, що засяє знову,
Згасне, але яскраво згасне.
Кохати так, немов востаннє,
Так, що заплачуть небеса.
Прийшло і піде насвітанні,
Sunrise - довершена краса.
Відчуй, прийми, пізнай,
Народись, помри, але кохай.
Живи, вір, знай,
Sunrise - це початок, не край.
Для Н.Гафинец. 03.03.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2015
Що тобі ті хвилювання,
Коли тих відповідей нема.
І мить остання,
Через нещастя, щасливою була.
Подарованих надій,
Що спалахнули в їх очах.
Прикованих до мрій,
Віднайдених в серцях.
Та мить, забутою не буде,
Бо дотик їх усе здолав.
І вогник, що проб'ється через груди,
Дасть знати як я покохав.
Та що для нас такі події?!
Нехай живуть, нехай радіє.
Для В.Хорошун. 13.06.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2015
Приходить ввісні,
Але йде зранку.
Подібна весні,
Або літньому світанку.
Немов захід Сонця,
На березі озера, восени.
Чи синичка біля віконця,
Морозної, сніжної зими.
Немов краплинка чистої,
Недоторканної,
Ранкової роси,
І за роки свої,
Небачив подібної краси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613802
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 16.10.2015
Де барвінок в саду квітне,
Я присяду навесні.
Там де Сонце надпривітне,
Там живеш немов у сні.
Де дитинства роки, юність,
У житті свойім провів,
І що таке любов та вірність,
Вперше зрозумів.
І хоч в краях, краях далеких,
Ти знаходися о цій порі.
Але немов, немов лелека,
Повертайся навесні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613464
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.10.2015
Там край, там іншого немає.
Там все зтихає і лиш світанок,
Оживить те, що помирає.
Та мить одна і вона згасає.
Бо роса криштелем не відіб\'є.
Там кров і вона вже закіпає.
Там смерть і життя уже не б\'є.
Спокою ніхто там не шукає.
І він не прийде, та все стихає,
І біль, і сум, і втрати всі.
Хто знати має, той не знає,
Як врятувати йіх.
Там край, там іншого немає.
І запалає те, що не палає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613453
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 15.10.2015
Гнівається.
Нехай гримить! І так гримить,
Щоб не чути і не знати.
Щоб забути останню мить,
Повернути, все віддати.
І дощ нехай зливою прольється,
Змиє сльози, бруд та кров!
А потім замерзне й розіб\\\'ється,
І не проснеться ніколи знов.
Нехай вкриє землю кришталем,
Що відіб\\\'є сяйво Сонця,
Та й тоді він буде тягарем,
Хоч і до останнього боровся.
Чи втратив все? Та ж ні!
Бо він того не мав!
Здається, що минають останні дні.
А гримить..бо так ніхто ще не кохав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2015