| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
Ці рухи прослідковуються кожного дня
Лінії на твоїх долонях покажуть шлях до води
Знаки на тканині твоєї сорочки вкажуть на краплі вина
Морок та місячне світло не принесуть журби.
Ця погода штовхає мене на вчинки,
Які потім роблять мене грішною.
А ти вічно так посміхаєшся, ніби знаєш більше
Знаєш, і приховуєш від мене одної
Скажи бодай, скільки вже років нашій розмові.
Як ми залишили це місто без спогадів у валізах
Як ти кожної ночі питаєш у перехожих чи холодно в лісі
Як так сталось, що досі не знайдено винних
У грішності моїх вчинків та шрамах на твоїх сухожиллях.
Замкни свої очі, спробуй заснути.
Не думай про тих, хто не знає як бути.
Не думай. Наступного ранку немає
Час, він ніби є, а нас у нього немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2015
Якось, коли тебе не стане на світі
Я залишу присмак твоїй губ відкритим
Що б кожен міг зрозуміти, який він солодкий,
І як мені важко без нього сім довгих років.
Якось, коли закінчиться холод, я сховаю всі теплі речі
Дістану лише те, що буде доречним
Накину наплічник на плечі, покладу до нього потрібні речі,
Втечу від розмов зі знайомими
Від тих, хто вдома, і тих, хто не має дому
Вийду за кордони, відчую смак прикордонної зони.
Якось, коли мені буде важко заснути, я згадаю про тих,
Хто загинув у скруті. Хто маючи все - не мав нічого, та
Випив з усіх добряче крові.
Якось, коли зірки на небі відтворять наше зображення,
Я забуду про всі пусті обіцянки та хибні враження.
Закрию очі, порину у щастя.
Може, спробувати ще раз?
Нам вдасться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2015
І тоді я вихожу
Невміло
Забувши про зраду
Зачиняючи вікна надії
Крізь болісний щем
І закінчивши свою невмілу, паскудну тираду
Я пірнаю у вічність,
Забувши, куди ми ідем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608312
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2015
Морок напав на мою кімнату
Так, ніби землю огорнуло щось темне й прозоре
Ніби не потрібно вже відповідати
На питання, які залишилися хворими
Ніби не потрібно вже вірити у правду
Розмовляти загадками, відчиняти двері
Все, що сталося там
Вже напевно давно забуто твердо.
Я би не згадував цього, якби не людська неповторність
Я не ламав би думки, якби вони були гідними
Гідними того, що б бути
Нашої любові підданими.
Що б відчиняти вікна нашої віри
І зазирати туди час від часу
Забирати найголовніше
Різні символи любові та зневіри
А потім втрачати їх, просто безглуздо втрачати.
Я не відчиняв би ці вікна знову і знову
Якби ти не вбивала мене мовчанням
Не просив би у сусідів твоєї крові
Якби мені не було би чого втрачати.
Я розламуюсь на частинки, дивлячись на тебе
Я говорю у зачинине вікно, ніби так і треба
А ти, просто встаєш і мариш
Робиш те, що завжди і непомітно зникаєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2015
Як з'явиться за вікном жовтень
І вітер накриє нас листями
Залиш мені крихту любистку
На підвіконні своїм.
Потім, закрий очі міцно,
Так міцно як стане сили
Нехай уява зіграє з тобою в цікаву гру.
Коли знов відкриєш, послухай,
Як тихо стало навколо,
І хтось зовсім так непомітно
Знов шелестить в саду.
Як з'явиться за вікном жовтень
І вітер накриє нас листями
Залиш мені крихту любистку,
А я тобі лишу свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2015
Остання станція цього вересня
Зачинаються двері, я вже не воскресну.
Я лиш знову піддамся спокусі впасти в твої обійми
Нехай хтось спитає потім, чи важко лишатися вірними.
А отримавши відповідь, розмалює ніч нашими мріями.
Остання станція цього тижня
Розмальована осінь, смертна тиша
Візерунки на небі, голоси людей
Залишають відбитки наших слів
У книжках, альманахах порожніх днів.
Остання станція цього дня
Ти і досі лишаєшся така одна
Заманюєш посмішкою людей,
Які потім тонуть серед блиску
Твоїх очей.
Остання станція цієї години
Бачиш, лишилась лише половина
Все інше розкрали, роздали чи знищили
Спитай у когось, як вони навчилися тиші.
Остання станція цієї хвилини
Осіння тиша, момент єдиний
Збираєш до крихти,
І йдеш, тікаєш
Хіба так багато всього вже знаєш?
Остання станція цього життя
Пообіцяй мені достояти до кінця
Зробити крок, зупинити пітьму
Яку ми знову лишаємо одну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2015