| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Просыпайся со мной… Сотни тысяч минут и лет.
И сиди у кровати, лишь только закрою глаза…
Береги мой покой – это лучший земной обет.
Береги мою гордость, иначе падет слеза…
Просыпайся со мной не по пятницам и четвергам.
Ты с гордыней моей смирился – мы будем жить.
Не причаливай, словно та лодка, к чужим берегам.
Хочешь, будем вместе с тобой против ветра плыть?
Просыпайся со мной, и я стану намного сильней…
Скажешь, силы во мне и так у других не занять?
Скажешь, что ищешь кого-то, кто будет тебя слабей?...
Я не требую правды, я просто хочу понять…
Просыпайся со мной, будто нету у нас других!
И расчесывай мои волосы, спутанные от мыслей…
Где ты видел еще таких же, как я, родных?!
Мы же сошлись на сплетении прошлых жизней.
Просыпайся со мной! Обнимай меня! Просто держи!
Пусть горячие руки тепло отдадут сердцам!
Посмотри: в мою спину воткнули чужие ножи…
Вместо счастья бросали банально мне мир к ногам.
Просыпайся со мной… Ты мне больше, чем просто друг.
Задохнувшись от счастья, смахну я усталость с плеча.
Мир исчезнет… Не будет его вокруг.
Просыпайся со мной, пока эта любовь горяча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636583
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.01.2016
Я шукала себе… Серед тисяч облич і зірок.
Я вдивлялася в небо, ліси, у море і гори.
І не міг дати відповідь жоден священний пророк,
Чому люди в житті – неначе у п’єсі актори.
Я вдивлялася в очі, а бачила холод зіниць…
Порожнечу і пустку у місці, де билося серце.
Лише маски лежали в вітринах престижних крамниць.
Лише блиск від прикрас й тканин відбивався в люстерці.
Дон Жуани і блазні, принцеси, Іуди, Тартюф…
Вибір є, треба тільки повірити в маску!
А на ранок, що був Прометеєм, раптово забув…
І трагедія долі умить обернулась на казку.
Серед масок і гриму у мене немає лиця…
Бо емоції – в серці, не вдавані, щирі та справжні!
Де всі бачать автора – шукаю завзято Творця,
А ви можете Богові глянути в очі, відважні?
Зради попіл осів на згорілих уламках душі.
Навіть пристрасть тепер мальована тонко й манірно.
Я ще маю надію і вірю, а кажуть: «Лиши!»…
Бо тепер навіть вірити в світло треба помірно.
І коли хоч один та й згадає про справжнє лице?!
Коли знову у моду ввійдуть наші щирість і ласка?
Зняти маску – як важко і болісно це…
Адже там не обличчя – там знову порожня гримаска.
Я шукаю себе, викриваючи вас на шляху!
Бо мета моя добра – цей Всесвіт змінити на краще!
Та чому ж оцей усміх, як квіти на реп'яху,
Від обличчя мого відділити все важче і важче?..
О, як маски оці і вам, і мені до лиця!..
Хто ви, пані? Гертруда? Ваше здоров'я!
Карнавалу нещирості й зради не видно кінця.
А я – Герострат. Приміряю лик марнослав'я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607738
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2015
Стихають срібні співи, сипле сумом...
Спадає сонце садом стиглих слив.
Самостність стала сильним-сильним струмом,
Слизькими снами сивий спокій снив.
Суворі сили стежать самовито,
Стихає сам собою стук сердець...
Свіча сльозу спускає соковито,
Стискає скрипку соловей-співець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606558
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2015
Я писала тобі листи… Їх було так багато, що фронтова пошта, здавалося, мала працювати лише на мене… Жовті трикутнички вилітали з-під моїх пальців, густо вкриті чорнильними рядочками, і губилися десь там, звідки тебе вже перевели, де залишився тільки запах твого волосся – до болю рідний, щемливий і якийсь по-дитячому домашній…
Я писала тобі листи… Маленькі паперові надії… Часом вони нагадували мені листя, що облітає з сусідської берези, з тої самої берези, під якою ми зустрілися вперше… І як осінньому листю не стати вже зеленим, так і моїм листам не судилося бути прочитаними…
Я писала тобі листи… Писала про те, як проходять мої дні, як евакуюють дітей з дитячого будинку за рогом, як швидко темніє за вікном вечорами… І ні слова, жодного найменшого слівця про те, про що насправді хотілося кричати! Як ти, мій любий?! Чи живий ти, десь там, за сотні кілометрів від мене?! Чи не посивіла від свисту куль твоя каштанова чуприна?... Я знала, що тобі важко...тому я не могла сказати, як переживаю цю безкінечну розлуку, як бачу твої сині очі в кожному своєму сні і як печуть моє серце найтяжчі, найболючіші сльози шаленого хвилювання за твоє життя…Життя, яке ти мужньо готовий був віддати за мене, за людей, які проходять повз моє вікно, за країну… Колись ти обіцяв, що твоє життя буде належати лише мені, але якби я мала таку волю, хіба б відпустила тебе під смертельні кулі, під танки, у холодні окопи? Ніколи, чуєш, ніколи, я не змогла б пожертвувати тобою!
Я писала тобі листи…
Я чекав на твої листи… Так, як земля чекає сонце, так, як розпечена нива чекає дощ, так, як в дитинстві чекають свята… бо твої листи – то і є свято – радісне, казкове, чарівне… Це було дивне щастя – бачити тут, серед сіро-червоного попелу і металевого блиску жовті трикутнички, густо вкриті чорнильними рядочками, які зберігали запах твого волосся – до болю рідний, щемливий і якийсь по-дитячому домашній…
Я чекав на твої листи… Люба, кохана моя зоре! Якщо я не загинув там, де розриваються ворожі снаряди, де ніч здається вічною й безпросвітною, то тільки тому, що я знав: десь там, настільки недосяжно, наче на іншому кінці світу, ти пишеш мені листи своєю втомленою тремтячою рукою… І конаючи від нестерпного болю, стікаючи багряною кров'ю, я тримався за цей задимлений світ тільки тому… що я чекав на твої листи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606556
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 14.09.2015
Развели между нами мосты…
Так безжалостно, холодно время.
Мы друг другом теперь пусты,
Мы друг друга остывшее бремя.
И когда города все во льду,
Твое имя больше не греет.
И когда попадаю в беду,
То чужая рука жалеет.
Мы все выпили, все прошли,
Проиграли все роли в рулетку...
Мы своих и свое не нашли -
Отсчитай, Бог, еще пятилетку!
Недосказанных слов у нас нет –
Мы ведь были честны у порога.
Догорают хвосты у комет…
Темнота?.. Уповаю на Бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606464
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.09.2015
Когда я в пыль сотру последние балетки,
Когда все звуки даже в мыслях отзвучат,
Исчезнет красная помада на салфетках –
Слепые будни в мои двери постучат.
Затихнут все «гримерные» интриги…
Как жить теперь без шороха кулис?!
Так грустно, будто пройдены все книги,
И больше нет актеров и актрис.
Куда бежать?! Куда нести тревоги?!
Куда вложить всю боль или любовь?!
Оббиты жизни твердые пороги,
И больше танец не тревожит кровь…
Кружится снег в тепле фонарной лампы,
Тревожит дождь уснувшую луну –
Мне все равно. Не вышла из-за рампы
Душа моя, порвавшая струну.
Так пусто вдруг…не холодно, но больно…
Сжимает горло горький жесткий ком…
Нет, я не плачу, много слез, довольно!
Но свет софитов сниться мне потом.
Терять любовь… я мечту теряю!
Не ухожу сама, судьба уводит прочь!
И кажется: при жизни умираю…
И кажется: навечно эта ночь.
Разбить прожектором всю темноту Вселенной!
А музыкой ударить в тишину!
И всколыхнется воздух на мгновенье,
Но в этот миг я истину пойму –
В последний раз сочла ступени сцены,
И не начав, по сути, этот путь.
А за спиной – бесчисленные смены…
В последний раз…ну дайте же вдохнуть!
Нет…расстреляли…маленькую сцену,
Пустой иль полный – вечно темный зал.
Не влив наркотик в спрятанную вену,
Оставили, а сами правят бал.
И снова: закулисные интриги,
Прыжки, румяна, тени, фуэте,
Балетки, блестки, каруселью лики…
А я распята на своем кресте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606453
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.09.2015
Життєдайно дихає море…
Берег цілує хвилями.
Якщо ти матимеш горе –
Втопи, обернЕться перлинами.
Складай печалі у кошик,
Заварюй у термосі каву
(Цукру – декілька ложок),
Сідай в автівку іржаву.
Вези свої біди дбайливо
До синього Чорного моря.
«Що сталося?» - хвиля грайливо,
А ти їй: «Візьми моє горе».
Незчуєшся, як його вхопить,
Закрутить, підкине – і щезне!
Камінчики берегом котить –
То теж чиєсь горе важезне.
Розвієш печалі за вітром,
І морем серце промиєш,
Мов воду з-під крану фільтром.
Себе врятувати зумієш.
Благаю, візьми із собою!
Я теж хочу моря…і волі.
Воді цій, закутій зимою,
Я можу позичити солі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605893
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.09.2015
До тебе – із відкритими долонями…
Чекаю рішень, як чекають страти.
Твої пороги стали підвіконнями,
На них стою, не вміючи літати.
І страшно так поглянути додолу!
Бо раптом можна впасти і розбити
Своє зашите нитками по колу…
Я звикла, що мене не полюбити.
Бо я складна: то відьма, то принишкла.
То келих б’ю, то раптом заридаю...
Цікаво, а чи та я мишка,
Що збила масло в глечику з відчАю?
А можна тихо скласти свої лапки…
Чи є тут сенс боротися за тебе?
У кожному рядочку – по три крапки…
Летіти вниз – це все одно на небо.
До тебе – із відкритими долонями…
«Не йди!», «Не їдь!», «Не кидай!», «Не…» Пускаю.
Вокзали стануть нині підвіконнями.
Ти їдеш, а я просто… помираю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2015