| Сторінки (1/24): | « | 1 | » |
[b]Привітик, юна леді синьоока!
Весь світ вітає - в тебе ювілей;
Така велична ти, така широка;
Ніжно всміхнись - це твій сьогодні День.
Чимало тернів мала з ранніх літ;
Їх всі здолати мусим, пережити ...
Були й провали в нас, куди правди подіти;
Та не біда, ми ж тільки вчилися ходити.
Зі святом я вітаю синьо-жовта;
Файної долі не на один ще вік.
Така прекрасна й рідна Україна;
Аби не знала ти ні смутку, ані бід.
Мирного неба нам усім пошвидше;
І на асфальтах Сходу хай цвітуть малюнки ...
Твоїх дітей, що знов повірять в тишу;
І про війну не лишиться і думки.
Ти процвітай всім недругам на заздрість;
І голос твій іще весь світ почує;
Хай на століття тут панує радість;
Хай Бог світле майбутнє подарує.
Сьогодні Славень звідусіль лунає;
Весь твій народ у Святі воєдино.
Хай вся біда цю землю оминає;
З Днем Незалежності, єдина Україно!!!😘[/b]
©D.A.R. (Скопець О.)
#30_років #Україна #Свято #Незалежність
#День_Незалежності #Ukraine #2021 #30 #Вірш #Привітання
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2021
[b]Давай поедем вместе мы на море,
Разложим плед и просто полежим.
Утопим в нем все беды и всё горе,
От всех проблем мы просто убежим...
Или, быть может, в горы - ближе к небу,
Там, где все тучи ниже нас самих.
Встретить рассвет, сказать спасибо солнцу,
В душе останется на память этот миг.
Не столь большая разница - куда.
Лишь рядом был бы милый человек)
Душе родной на многие года,
Однажды в сердце и теперь вовек!...[/b]
© D.A.R.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919092
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.07.2021
[b]Світанок цього дня вже не такий,
Прокинувшись, відсутній був мій настрій.
Хто зна як буде, з плином цих часів,
Коли одне для одного ми планували щастя.
Ніхто в цьому житті не ідеальний,
Бо всі ми люди, вільні як птахи.
Цей гіркий досвід хай буде останній,
Бажаю скоро досягти мети!
Не ображайся ти за щирі почуття,
За час, підтримку, віру і надію.
В моїх очах ти все ще янголя,
Пробач, що довести це я не вмію.
Я дякую за весь твій час зі мною,
За твої щирі й вірні почуття.
Я не хотів завдати тобі болю,
Тепер душа моя піде у забуття . . .[/b]
©D.A.R. (Скопець О.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
[b]Прекрасне диво - жити на Землі,
В безодні простору, мандруючи крізь час.
Летить все людство в чудо кораблі,
"Маленькі кроки" є у кожного із нас.
Ти лиш поглянь вночі на небеса,
Там стільки всього є у величі безмежжя...
Вся таємничість, вся ота краса,
Нерідко поглинає у залежність.
Мільярди років нашого буття,
Всього, що вивчено, відкрито і забуто,
Одного розуму, одного лиш життя,
На нашій кульці... То ніби як секунда.
А десь далеко, в темній пустоті,
Хтось інший свої очі підіймає.
А що, як ми йому - далекії вогні,
І дивний світ, що в небі пролітає... [/b]
Ми - лише зоряний пил.
©D.A.R.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
[b]Хороші люди, майже як сім'я,
До них поваги сповнена душа.
Та все це відбуває в забуття...
Навіщо так, чи то є ваша карма?
Не маю сумнівів, що всі ми на Землі,
За свої вчинки матимем оцінку.
І я бажаю - "мої рідні й золоті",
Щоб все сторицею вернулось вам у фіртку.
Щоб ви не знали де себе подіти,
І коли серце б'ється до нестями,
Всі пам'ятайте лиш що натворили.
Спийте до дна свої сумні октави!
Минуть роки, пройдуть літа і зими,
Досвід підкаже - що було дарма.
Ви зрозумієте, так повелись не з тими.
І буде кров'ю обливатися душа.[/b]
©D.A.R. (Скопець О.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
[b]Така безстрашна, щира і проста,
Водночас ніжна, мила й загадкова.
Маленька дівчинка, прекрасна й золота)))
Дякую Богу, що ти подруга моя!😉
Немає в нас таких достойних слів,
Якою мовою не брався я писати...
Щоб побажати все, що я б хотів,
Щоб відчуття свої вдалося передати!)
Бажаю довгих років я тобі.
Всього найкращого, що є на цій планеті.
Бажаю радості і щастя в кожнім дні.
І всіх чудеса, що є у цьому світі!!!)
Ти зможеш все, чого сама захочеш,
Розумна ти і дуже вольова)
Хай в тебе буде найсвітліша доля!
Бо ти найкраща, ти така одна!) ☺[/b]
©D.A.R. (Скопець О.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
[b]Красива дівчина росла у своїх мріях;
Пливла за течією і жила.
Роки минали у її надіях;
Вірою в краще була сповнена душа.
Нізащо ображала її доля;
Були і відчай, спогади, сльоза...
Хоч має вроду, витримку і волю;
Та в підсумку не більш як пустота.
Чом так стається, що просту порядність;
Не завжди люди дарували їй?
Вона достойна у житті на радість;
І має безліч самих світлих мрій.
На перекір незвіданності й страху;
Своє серденько знову залікує.
Хай йде весь негатив як прах до праху;
І голос мій іще весь світ почує!
"Я стану вище!", - так собі сказала;
Над своїм смутком й пам'яттю невдач.
Із честю я все це подолала;
Немає болю ... то був останній плач!!
Аж раптом тихо й затишно так стало;
У серці її щирому й думках.
Барви життя для неї знову забуяли;
Щастя ще буде, та не лише у снах!) [/b]
©D.A.R. (Скопець О.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
[b]І кожна зустріч є невипадкова;
Бува, притягує людей на цій Землі.
Чи в кожного із нас є своя доля,
Або ж ми просто вільні, як птахи?..
Гніздечко своє в'ємо там, де добре;
І хочем вік достойно свій прожить.
Щоб добрих справ в житті було, як моря;
Та й зупинити б саму класну мить!)
А час летить і все вперед, все дужче;
Міняє він оточення й людей.
Ніколи не спитає, як ми хочем;
Й куди втікати від своїх тіней?
Тож не втрачаймо людяність, шановні!
Гординя - то не ліки від буття;
Не все так буде, як в нас на долоні.
Бо ж ми також творці свого життя.
І кожна зустріч - ніби "Terra Nova";
В житті багато буде пройдено доріг.
А честь свою ти збережи замолоду;
Щоб бумеранг не повернувся на поріг![/b]
©D.A.R. (Скопець О.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
[b]Буяє барвами прекрасними життя;
І світ чудовий, сповнений коханням.
Одне маленьке щире почуття -
Одна надія і одне бажання ...
Люблю я посмішку у тебе на обличчі;
І в оченятах помічати щастя.
Люблю ці ямочки, немов маленькі вишні,)
Коли смієшся ти ... Боже, яка ж це радість!
Люблю твою фігуру й твою вроду;
Краса твоя - це точно неземне!
Навіть мовчати, бути поряд - насолода;
Ти янголятко, миле й дороге.
Повагу щиру маєш за характер;
За всі таланти, розум й креатив.
За те, що з вірою будуєш своє "завтра";
І проганяєш із життя весь негатив.
Яскраве сонечко хай гріє з висоти;
Щебечуть ніжно птахи, цвітуть квіти.
Іди вперед! Ти зможеш все, рости.
Але ти не сама ... я поряд ... лиш скажи.[/b]
© by Скопець О. (D.A.R.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
[b]Вона одна на цій землі безкрайній;
До кого серце щиро лине і думки.
Душі моєї шанс певно останній;
І всім Богам одні лиш молитви.
Щоб доля твоя склалась як у казці;
Щоб мала спокій ти у серці й на душі.
Життя минало у добрі і щасті;
І розквітало як природа навесні.
Ефір невидимий, що вкутує всіх нас;
Всі вищі сили, які з неба споглядають.
Прошу вас всіх, всього один лиш раз;
Нехай навіки наші долі поєднають![/b]
© by Скопець О. (D.A.R.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
[b]Стукає день чудовий у твоє віконце;
промінчик вже прокрався у кімнату...
Розплющуй оченятка, мале сонце! :))
Мерщій вставай - цей день маленьке свято.
Наповни грудочки свіжесеньким повітрям;
І ніжно небу ясному всміхнися.
Огорнеться душа прекрасним щастям;
Знайдуться приводи, що просто посміятись.
Крокуй упевнено стежиною своєю;
Ні разу ніжки твої хай не заболять.
Без тернів ти проходь весь шлях життєвий;
Без сліз, та без потреби воювать.
А я лиш щиро побажаю щастя;
І образ твій як і щоранку уявлю ...
Очі закрию, повторю знов фразу:
"Скучаю і до без пам'яті люблю!"[/b]
© by Скопець О. (D.A.R.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
[b]Здається теми всі ми вже обговорили,
Та не буває так, бо ми ще молоді.
Нехай розтануть поміж нами усі брили,
Втече печаль! Сховається в тіні.
***********
Ты меня извини, не хотел,
В этой жизни обидеть тебя.
Искуплю этот грех на Земле,
И уйду навсегда в небеса.
***********
Любов сліпа, так всі гадають,
Та може й інші люди є.
Кохать як правильно не знають,
То де ж тоді їх місце є.
***********
Між нами карти майже всі розкрито,
Ми знаєм одне одного не з слів.
Та з розумінням інколи: "Ой лихо..."
Душа болить від докорів твоїх.
***********
Чи я люблю тебе спитаєш,
Скажу я "так", - і не збрешу.
Мій дух ти часто піднімаєш,
Тобі за це ціни нема.[/b]
© by Скопець О. (D.A.R.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
[b]Ти моя пташечка рідненька,
Тільки далеко не лети.)
Люблю тебе я вже давненько,
І мрія лиш з тобою йти.
Зі мной в житті будуть пригоди,
І сльозки може потечуть.
Та все це лиш від щастя, люба!
Тільки любов, і "в добрий путь".
Наші сторінки ми напишем,
Будуть там втіха й благодать.
Збудуєм все, що ми захочем,
Дістаним все, що треба мать.
Життя людське, немов та нива,
Що стелиться поміж двох дат.
Яке ж то диво мати крила,
Що можеш ти подарувать.
З ними сягнути просто в небо,
Ми зможем! Бо нема біди,
Усі проблеми перетремо,
І вийдемо сухі з води.
Не "паньський вибір", я це знаю,
Та думай ти про головне,
Не те, що десь за небокраєм,
Не те, що злато, то святе!
Не дай себе ти обікрасти,
І твою душу й розум твій.
Тебе так легко ще зламати,
І опустити до повій.
Та будь із тим, хто в тебе вірить,
І бачить в тобі ідеал.
Не іграшку, що раз "відмітить",
Не річ, щоб просто купувать!
На світі всяких є багато,
Та серед них є і такі.
Для кого зустріч - то вже свято,
І мрія, лиш з тобою йти!
© by Скопець О. (D.A.R.)[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
"Все, що ми маємо в житті, ми або заслужили, або допустили", - цікавий вислів, чи не так? Мабуть, уже минув час універсальності різних порад, приказок, гороскопів і т.д. Все стало настільки індивідуальним, ніби відчуженим від всього оточуючого; свій мікросвіт, що хлюпаючись і круговороті подій, явищ і обставин, перестав з ним будь-як взаємодіяти. "Такі часи зараз", - скаже один; "Кожному своє, всякі є і всяких треба", - долинає від іншого . . . Проте, як на мене, то повна нісенітниця. Кожен має власний, ні на що не схожий шлях. Та як би там не було, він лише один-єдиний і вороття назад не буває ...
Але знаєте, людоньки, вона дійсно була не схожа на інших. Вона носила в собі унікальність, своєрідність, мала чітку життєву позицію щодо багатьох речей і подій. Її важко зламати, правда; той стержень, що радше був би більше притаманний чоловікові, вона носила у своєму тендітному жіночому тілі. Проте ніколи цим не хвасталася, не виставляла свої емоції на показ невдячній публіці. То був її мікросвіт, малесенький рай у душі, який вона оберігала від усього, інколи, навіть від самої себе. Щось таке неповторне, граційно ніжне й чуттєве. Таке, що змушує фібринки душі тремтіти, ніби мерехтіння нічого ліхтаря. Цілий океан емоцій, почуттів в одній людині ... Але випали й на її долю випробування, чорна тінь на якусь мить охопила її життя, а в прекрасну душу намагався вторгнутися диявол, змушуючи відректися від того дива, того щастя, що ще донедавна рясно квітло, буяло в її серці; процвітало й плекалося світлими почуттями. Він хотів це знищити, спустошити. Але, навіщо, - кричала дівчина; плакала - за що, адже я лиш ношу любов і ця ноша й так нелегка буває. Та диявол міркував інакше, інші цінності нині, інші реалії, скупі можливості для почуттів..., - з повним відчуттям свого цинізму й все голосніше тлумачив він. Нащо ж тепер вбивати фізично, якщо є така кількість інших, більш витонченіших способів знищення людини. Він забрав і не подумав, не зважив, не відчув, не зрозумів.
А далі, тобі рахувати лиш час, який відміряє метроном. Відбиває миті, це стукання, що відлунюється в порожнечі тієї самої душі. Душі дівчини, що просто кохала, вірила і чекала на того самого, кого вибрало її дивовижне серденько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672949
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2016
... Та що ти хочеш цим продемонструвати? Куди уже далі?.. Невже цього замало, не розумію! У нас тут і так суцільна ідилія, куди не потикайся, одна "Матеріалізація чистоти". Вам що, подавай лише ідеальний світ, який, до слова, існує лише у ваших головах, у тій мильній бульбашці, що ви собі створили і з головою в неї залізли. Що, весело там ...
А світ весь час рухається, але не вперед. він рухається по спіралі. І витки її з кожним разом даються все складніше і складніше. Але ж вони безперервні. А що, як одного разу ми не встигнемо як слід підготуватися, що тоді? ...
Сьогодні ми віримо в одне. Але чи можемо ми бути впевнені в тому, що, скажімо, 500 чи 1000 років тому не було запропоновано подібного чи, навіть кращого. Хто-знає, адже тисячоліття тому нас же не було. Але, можливо, в цьому і вся суть - від незнання народжуються питання. І чим більше ми розділені у часі від істини, тим більше ми не впевнені у саме її існування, чи не так ... А як ви думаєте, що ж у такому випадку зробить Людина Розумна? Все вірно, ми просто вигадаємо нову істину, таку, яка на певному етапі нашого розвитку, протягом тієї мізерної частинки неосяжної плинності часу, буде нас задовольняти і знову дасть нам той "золотий ключик" від нашої мильної бульбашки ...
Якщо до нашого кінця відстань більша, ніж до нашого початку, то у нас все ще попереду . . . Тільки ми самі творці свого минулого, теперішнього і майбутнього. У що віримо - те й отримуємо, і, можливо, на жаль . . .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627605
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2015
На якомусь етапі досить добре починаєш усвідомлювати, що не потрібно нікого тримати в цьому житті. Боротися за відносини, почуття, боротися, щоб бути разом - це, звісно чудово, але далеко не завжди корисно для людини, за яку борешся. Те, що деякі люди не разом, на мою думку, це не лише результат їхніх вчинків чи обставин, що склалися. Для якихось подій ще просто не прийшов час. Або ж це наглядний знак, що рухатися потрібно в іншому напрямку . . . Адже, з рештою, саме час і буде тим найголовнішим і найнагляднішим покажчиком якості всіх вибраних вчинків, шляхів, всіх тих поворотів, що ми так вдало, обдурюючи свою власну совість, постійно списували на долю чи непереборні обставини життя. Наступить день, абсолютно у кожного, коли людина дозріє до того, щоб у повному обсязі осягнути весь свій прожитий час на цій Землі.
І дай Бог кожному цей час проводити в колі дітей і внуків, сидячи перед каміном у триповерховому котеджі, тримаючи за руку кохану людину ... Саме ту, ту єдину, ту, яку вважав своїм майбутнім . . . ще тоді, пам'ятаєте . . .
Час і Бог все і всіх розставлять по своїх, чітко визначених місцях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627601
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2015
Питання людяності найкраще можна простежити аналізуючи твір Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти - людина?». На перший погляд, у цьому творі письменник ставить риторичне питання, але це тільки на перший погляд. Звісно, всі ми люди, але мало хто з нас може дати хоча б приблизне визначення цьому поняттю, можна навіть сказати, — цій філософській категорії. Що значить бути людиною? Що для цього треба робити, чого прагнути? Я вважаю, кожен повинен намагатися відповісти на це питання хоча б для себе: це допомагає визначити свої життєві орієнтири, розібратися у своїх же власних поглядах на світ та на себе.
Для цього, насамперед, потрібно згадати історію і простежити, як змінювався погляд на людину і її місце у всесвіті протягом сторіч.
Згадаймо фаталізм давніх греків та римлян: вони вірили, що життям людей повністю керують боги, все визначаючи наперед. Долю, визначену олімпійськими богами, на думку давніх народів, не можна було змінити. У часи Середньовіччя людина все ще перебувала під тиском догм, визначеності наперед. Тільки в епоху Відродження починається розквіт незалежності людської істоти, постулюється свобода вибору, можливість самому вирішувати свою долю. У цей час митці у творах мистецтва пропагують принципово нові ідеї: вважається, що людина містить бога в собі, сама є напівбожественою істотою, здатна творити, розвиватися, обирати свою долю. Так само й пізніше, натхненні відкриттями науки, розвитком цивілізації, люди дедалі більше вірять у власну відповідальність за своє життя, у право змінювати та обирати свою долю. Як бачимо, погляди на саму людську сутність змінювались протягом сторіч.
Але на мою думку, незмінним має залишатися те, що людина за природою своєю добра, народжена у добрі і створена для добра. Людина має дар від Бога: можливість творити, розвиватися, кожен народжується, маючи певні таланти, які лише потрібно розвивати.
Цей зміст і намагався втілити Василь Симоненко, запитуючи читача: «Ти знаєш, що ти — людина?». Головним у людині, як можна зрозуміти з поезії, Василь Симоненко вважає індивідуальність, особистісне начало. Василь Симоненко вірив у духовну велич свого народу, тому своєю поезією порушував питання про неповторність людської особистості, про сенс життя людини. Повага до людини, зокрема до її гідності, до права жити так, як вона хоче - в цьому філософська наснаженість і гуманістична спрямованість поезії.
Тож треба більше уваги приділяти своєму розвиткові, виробленню власних смаків та поглядів, пам'ятаючи, що будь-яка людина має бути перш за все людяною. І дуже добре, що є літературні твори, які нагадують нам про такі важливі аспекти людського життя, допомагають нам у суєті повсякденності не забути вічні моральні категорії, не загубити головне у собі: усвідомлення того, що кожен з нас — Людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626395
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2015
Даний твір цілком абстрактний ... але хто знає ...
Я звісно розумію, що прогрес - це чудово. І самовільно розвиток людської цивілізації не зупинити. Можливо, в майбутньому ми зможемо "скачувати" їжу чи речі безпосередньо з інтернету, і "роздруковуючи" їх за допомогою 3-D принтерів, що вже зараз є досить поширеними, зокрема у розвинених країнах, ми зможемо в загалі позбавити себе необхідності виходити зі своїх помешкань.
Дай Бог, щоб у майбутньому наш розвиток дійшов до того, щоб зіткнувшись з якоюсь тяжкою хворобою, яка потребує, наприклад, трансплантації якогось органу, ми змогли просто замовити його вирощення, на основі нашої ж ДНК, а значить не буде ніякого "Синдрому відміни" та генетичних відторгнень.
Мабуть, не за горами той час, коли модним стане космічний туризм. І вже буде абсолютно не цікавим розважатися та відпочивати на нашій планеті. А захочеться, приміром, провести вік-енд на орбіті, чи злітати на екскурсію на якусь іншу планету чи її супутник.
Що, як найближчим часом, ми знайдемо спосіб бездротової передачі електроенергії високої потужності на великі відстані. Ви тільки уявіть на мить, ми могли б розвернути величезні сонячні батареї (можливо навіть їх новіші модифікації, наприклад кристали на основі Рубідію), на високій орбіті Землі чи, до прикладу, у точці Лагранжа, чи на єдиному природньому супутнику Землі - Місяці, і звідти передавати цю енергію на нашу Планету, у якихось певних точках входу, а звідти розповсюджувати її по поверхні планети, безпосередньо до споживачів. Вільна енергія, безпечна, чиста та практично вічна, адже наше Сонечко світитиме нам ще мільярди років. Уявіть світ, де більше не потрібні лінії електропередач, де не потрібно спалювати щорічно мільярди тон викопних вуглеводнів для того, щоб забезпечувати постійно зростаючу цивілізацію енергоресурсами; світ, де всі засоби пересування працюють на чистій енергії, не забруднюючи навколишнє середовище; світ, де в автомобіль не потрібно постійно заправляти бензин, лептопи не потрібно заряджати ...
Рано чи пізно, ми зможемо в повній мірі осягнути природу та значення Темної енергії та Темної матерії Всесвіту, які, до слова, становлять понад 97% всього того, що є у спостережувальному Всесвіті. Адже на разі, наша планета, наша Сонячна Система, галактика Чумацький шлях із майже двухстами мільярдами інших зірок, весь Всесвіт, у якому подібних галактик, більше, ніж зірок у нашій власній, - все це лише 3% від усього, що є ..... А раптом, ми з'ясуємо природу Червоточин і зможемо ними скористатися ... Що, як намагатися досягнути швидкості світла не буде потреби, а тим більше її перевершити, як наприклад, у випадку з теоретично-існуючою частинкою Тахіоном. Стануть можливими міжгалактичні подорожі . . . . .
А все це, друзі, неодмінно стане реальністю. Це важко осягнути, але з плином десятиліть, ми будемо робити все більше і більше неймовірніші відкриття і досягати нових, таких омріяних, висот у галузі науки і технологій. Задумайтеся на мить, всього трохи більше 300-от років тому всі вірили в те, що Земля плоска і є центром всього. А що ми маємо зараз ... Ми можемо "зліпити" молекулу ДНК з нічого, можемо з легкістю вийти за межі Земної атмосфери, можемо розчепити атом (таку найменшу й неподільну частинку), можемо будувати найамбітніші теорії - релятивістська фізика, теорія "Струн" ... Маса всього.
Але що, як ми всього лише повторюємо вже пройдені шляхи, і все це вже хтось колись переживав ...
Цей світ змінюється набагато швидше, ніж окремо взятий індивід може це усвідомити і проаналізувати у повному об'ємі. А кожен з нас - це і є та невід'ємна частиночка нашої планети, такої прекрасної і чудової Землі )))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626393
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2015
Багато днів наповнюють наше життя. Всі ці дні складають роки, з яких і в'ється все наше життя. Які вони, ці роки?... В одному випадку, рік - це ціла сторінка із життя людини, а в іншому - це, лише, непримітний момент; період часу, що не так то й легко буде згадати з плинністю стрілок годинника.
Виходить так, що ми запам'ятовуємо не скільки самі роки, стільки події, які їх наповнюють. Буває, що над одними переживаннями і, як нам здається проблемами, ми б'ємося цілими днями, не можемо спокійно заснути вночі, постійно прокручуючи в голові всі можливі розв'язки із цієї ситуації; а потім, десь через місяць чи рік виявляється, що ми толком і згадати не можемо, про що тоді йшла мова і в чому була та сама квінтесенція, на пізнання якої були витрачено стільки нервових клітин. А от інші життєві ситуації, ми запам'ятовуємо. Не завжди це відбувається тому, що ми цього хочемо, може, ми й хотіли б забути, не наче дурний сон. Але щось не відпускає, щось змушує знову і знову, навіть через великий проміжок часу повертатися до роздумів над цими подіями. Чи є сенс, чи варто іноді так побиватися? Мабуть, все це настільки індивідуально, що ніхто ніколи і не придумає ніякої універсальної поради чи, принаймні, обґрунтованого трактування . . .
Чим більше подія чи життєва ситуація, що нас бентежить, пов'язана з людиною, що була чи є нам дорога, тим довше ми те все пам'ятаємо. От не хоче мозок так просто забувати всі ті біоенергетичні коливання, що пронизують кору великих півкуль головного мозку Homo Sapiens.
---------------
Мабуть, прив'язавшись одного разу до якоїсь людини, ми вже не в силах забути все те, що колись поєднувало. Не має принципової різниці, на мою думку, наскільки глибоким був той зв'язок, скільки хвилин земного часу було проведено разом, скільки емоцій було подаровано. Чому людина повинна зраджувати своїм же інтересам, волі свого серця. Ми ж самі здатні прийняти рішення, до кого як ставитися і відноситися, з ким вітатися, кому допомагати, з ким дружити, кого кохати ... Нащо перечити своїй сутності. Так же ж не цікаво, не має тієї "родзинки", гострих відчуттів життя. Адже емоції, викликанні щирим прагненням до чогось і, звісно ж наслідками таких прагнень, - є чи не найлюдянішими серед усіх. Чого лиш варте кохання і біль розлуки, дружба і зрада, радість досягень і смуток втрат, розчарування. З іншого боку - це досить цікавий механізм природнього розподілу ролей. Пів світу сміється, пів світу плаче - беззаперечна, на мій погляд, істина. Кожен сам обирає свій шлях, не залежно від того, наскільки свідомо він був зроблений. І лише час покаже, чия дорога виявиться довшою, а чия короткою та тернистою. Кому ж із земних істот жити в щасті, а кому пожинати гіркі плоди невдач та розчарувань ... До якої половини відносишся ти? . . .
---------------
Отак і виходить, що по одній - двох якихось подіях ми можемо охарактеризувати цілий прожитий рік, дати йому свою оцінку. Визначити для себе, з яким настроєм та переживаннями його згадувати або ж прагнути забути. Забути ... Дехто з роду людей не дуже розумних, як виявилося, здатен натворити стільки помилок за не повні 9 місяців, що це починає нагадувати футбольний матч, у якому команда, що програє із розгромним рахунком, не може дочекатися фінального свистка, що ознаменовуватиме кінець цього феєричного та незабутнього для глядачів перемагаючої команди дійства.
На жаль, люди можуть створювати у своїй голові незабутні плани та утопічні надії на щасливе та безхмарне майбутнє, прив'язуючися, знову ж таки до певної людини, життєвої події чи обставини. Не усвідомлюючи, що таким чином ми самі для себе копаємо могилу, в якій нас і буде похоронено нашими ж надіями і світлими прагненнями ... Цікаво, хтось хоче, щоб для мене це сталося якомога швидше? . . .
---------------
А за вікном те ж саме Сонце, що світило ще динозаврам і нашим предкам, все то й же кисень, яким дихали доісторичні істоти, задовго до навіть натяку на появу нашого виду, все ті ж блакитні небеса, в які кожна культура людської цивілізації вкладала щось своє, щось настільки міфічне й незбагненне, що й самі не насмілювалися над цим розмірковувати, все ті ж небесні світила, що з не запам'ятних часів допомагали нашим предкам вижити, тепер зачаровують нас, та змушують направляти вгору все більш прогресивнішу і потужнішу техніку для досліджень і пошуку ... пошуку, мабуть самих себе ... Хіба все це десь поділося, куди зникли барви? . . .
---------------
[b]Мрії[/b] - це пряма мотивація для людини змінитися. І тут не завжди світла та життєрадісна мрія змінює людину на краще.
Надія - це один з напростіших шляхів для отримання рецепту на купівлю сильнодіючих заспокійливих, транквілізаторів та барбітуратів.
[b]Емоції[/b] - специфічна та унікальна особливість, що відрізняє всіх нас від інших ссавців, яким пощастило зайняти нищу нішу на дереві еволюції життя.
Не все так песимістично та сумно, скажете ви? І то є так, це чиста правда! Всяке може трапитися і все можливо.
Найбільша постійність у нашому світі - це зміни. Це саме те, що відділяє кожну людину від її народження до кінця, такого незвіданого, але такого очікуваного . . .
© by D.A.R.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626046
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2015
Всесвіт розширюється, а потім самознищується. І знову розширюється і самознищується ... Цей процес буде повторюватися вічно. Але ми чомусь не розуміємо, що коли Всесвіт розшириться - все знову повториться. Ті помилки, які ми робимо зараз, ми будемо повторювати. Ті події, що ми переживаємо, те добро чи зло, що ми чинимо до оточуючих, ми будемо повторювати знову і знову. Нескінченно . . . Хіба це не пекло?.. Можливо, варто хоч іноді зупинятися, подумати, просто подивитися в небо, і не повторювати помилок. Адже кожен прожитий день - унікальний. І такого самого більше не повториться, принаймні, у цьому житті. Теперішній момент - це все, що кожен з нас має . . .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626044
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2015
Дійсно, коли в тебе хороший настій, немає ніяких проблем, все чудово, ти відпочиваєш на дискотеці, чи п‘єш пиво в барі – познайомитися з новими друзями набагато легше, ніж коли в тебе в житті настала ‘‘чорна смуга‘‘, ти мовчки сидиш на дивані перед телевізором і нічого не хочеш. Але чи потрібно мати багато друзів і щотижня знайомитися з новими і новими людьми. Щодо мене, я не зовсім переконаний у правильності відомого твердження про те, що краще мати сто друзів, ніж сто «рублів». Ні, я не хочу сказати, що гроші мають бути цінніші за людей. На мою думку, краще мати кількох вірних друзів, з якими ти постійно спілкуєшся, які перевірені часом та завоювали твою довіру, ніж мати безліч «друзів», більшості з яких, не пам‘ятаєш ні прізвища, ні де вони мешкають. Це просто знайомі люди, які не є для тебе ворогами чи зовсім чужими, але я вважаю, що не можна всіх знайомих людей відносити до друзів. Когось, можливо, ти не достатньо довго знаєш, або до цих людей ще не має тієї стійкої і постійної довіри, яка є до справжніх друзів.
Але що ж означає поняття «друг»? Тлумачний словник української мови дає таке визначення поняттю дружби: добрі, приязні стосунки на основі взаємної прихильності і відданості. Я вважаю – це значно більше, ніж просто прихильність. Для мене дружба – поняття досить ідеальне. Якщо детальніше і глибше його розглядати – це духовний союз, де панують абсолютно взаємні почуття поваги, довіри, любові, відчайдушної підтримки та відданості один одному. Дружба – зв’язок між людьми, які настільки розуміють одне одного, що в душі одного відбивається стан душі іншого, навіть якщо друг десь далеко. Та крім цих ідей існують ще й особистісні фактори, про які варто сказати, говорячи про дружбу. Це – характер, темперамент, світогляд, вподобання, інтереси людей, які безконфліктно співіснують разом. Вірний друг готовий разом з тобою плакати і сміятись, тужити і радіти, здобувати і втрачати, він пробачає все і все розуміє, здатен підтримати й допомогти, він завжди залишається поряд, навіть тоді, коли не розділяє твоїх поглядів. Це – та людина, яка здатна не лише похвалити і підтримати тебе, коли ти правий, а й вказати на твої помилки. Не варто на це ображатись, це потрібно цінувати, адже кому як не друзям допомагати нам у самовдосконаленні. На моє переконання, саме таким має бути справжній друг. На щастя, я таких друзів маю.
Зі свого досвіду можу сказати, що я не раз у своєму житті переконувався у правильності ще однієї відомої приказки, у якій ідеться про те, що друзі пізнаються в біді. У моєму житті були ситуації, коли я потребував підтримки і поради друзів. І вони були поруч.
Марк Твен свого часу сказав: «Справжній друг з тобою, коли ти не правий. Коли ти правий, всякий буде з тобою». Справжня дружба об’єднує якраз тих людей, які здатні побачити і оцінити недоліки один одного. Вона надає можливість їх позбутись. Друг завжди готовий дати пораду, коли це потрібно.
Якщо у Вас є людина, яку Ви із впевненістю можете вважати найкращим другом, бережіть, цінуйте її. В сучасному суспільстві це – велика рідкість. Кожен вбачає у понятті дружби щось своє. Я знаю, що для мене мій друг – моя підтримка та опора у нашому складному світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625907
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2015
. . . Бачите, як . . . Невже даремно Матінка природа старалася.
Людина - вінець еволюції. Найкраща та найдосконаліша істота, що була створена природою на нашій Планеті. Уявіть лиш на мить: у Землі було 4'000'000'000 років. Саме так - 4 мільярди років тому на Планеті зародилося життя. Починалося все досить просто і примітивно. Але на протязі всіх цих років Матінка природа невблаганно перекроювала ландшафт Планети, переміщувала материки, створювала гори та рівнини, глибоководні впадини тощо. Зміна географії позначалася і на кліматі Землі. Все це, прямо чи опосередковано, впливало на живих істот. Їх кількість та різноманіття постійно змінювалися. Одні види вимирали, поступаючись ареалами свого існування іншим, більш пристосованим видам. Але всі ці зміни і еволюція відбувалися у воді. Аж раптом, в кінці Палеозойської ери, істоти, яких вчені назвали псилофітами, "вирішили", так би мовити, вийти із водяного середовища на сушу. Це сталося лише 395'000'000 років тому. Це, без перебільшення, один із найпереломніших періодів в історії Землі. Адже з цього моменту почалася принципово нова сторінка в розвитку життя. Це дало початок ланцюжку подій, які, з рештою, призвели до того, що приблизно 1,8 мільйонів років тому на Планеті з'явився вид Homo erectus - наш прямий попередник. Змінювалися часи, вид "Людина прямоходяча" невпинно еволюціонувала . . . еволюціонувала у нас з вами. Кожен, з понад семи мільярдів людей на планеті, є прямим потомком історії. Історії людства...
Що ж ми маємо? Виходить, що всі назви сходинок зоологічної класифікації, в тому числі і свою власну, придумали ми. Один лише вид Homo sapiens зміг кардинально змінити Планету у рекордно короткі терміни.
***********************
А тепер давайте спробуємо поглянути на це під дещо іншим кутом. Теперішній час, сучасні люди... Люди розумні. Кожен з нас народжується та помирає. Період часу від народження до біологічної смерті - це і є життя. Але який сенс воно має.
Задля чого ми всі живемо. Змалку ми ходимо до дитячого садка, щоб отримати початкову базу знань для подальшого навчання у школі. У школу ми ходимо, щоб отримати знання для подальшого навчання в коледжі чи університеті. В коледж чи університет ми ходимо, щоб здобути професію, для того, щоб у майбутньому мати можливість якомога дорожче продавати себе і свій вільний час на робочому місці. І так до старості. Тобто, все людське життя обертається навколо грошей?! Так влаштований світ - говоримо ми. Ні, так влаштовані ми самі. Людина з грошима має доступ до всіх благ людства. Вона користується підтримкою та беззаперечною популярністю в оточуючих ... І, як наслідок, навпаки. Без грошей, ти - ніхто, і хай би які таланти, мрії та бажання ти мав, чи не так? А як же життя. Життя у його
початковому значенні... Як же всі ті природні емоції, почуття, рефлекси, що ми набули еволюційно. Всі ті ознаки, за якими ми люди і відрізняємося від, скажімо огірка чи банана. Як же любов, щирі почуття і все таке? Чи вона також є наслідком грошей і того, що вони дають. Це ж лише сукупність біохімічних реакцій у корі великих півкуль головного мозку. . . . . Чи існують справжні, людські емоції?
***********************
Ми придумали визначення і характеристику для всього, що нас оточує. Ми поділяємо людей на хороших і поганих, слабких і сильних, бідних і багатих. От тільки трактування цих визначень не рідко може дуже відрізнятися в людей, що пояснюється їхнім сприйняттям реальності.
Тому, коли наприклад людина хоче здійснити самогубство, чи правильно вона чинить. І люди, що вдаються до цього є слабкими та нездарними? Можливо ми не все розуміємо,
можливо вся річ в емоціях? Адже це може бути одним із шляхів природного відбору - виживає найбільш пристосований; а інші відсіюються в процесі еволюції.
Навіщо забруднювати генофонд людства нікому непотрібними та "непідходящими" людьми. Чи був взагалі сенс у таких стараннях природи протягом мільярдів років? . . .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622926
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2015
Той проміжок часу, який всі ми маємо, найцінніше, що є у кожного з нас - життя, таке коротке, єдине. Іноді воно дарує нам прекрасні незабутні моменти, іноді змушує плакати. Не даремно кажуть "Пів світу сміється, пів світу плаче". Кожен з нас - творець свого теперішнього та майбутнього, всі наші вчинки мають не лише свої передумови, а й свої наслідки. І, безумовно, кожен сам вибере свій шлях. Головне, щоб було з ким пройти цей шлях. Адже людина здатна багато чого зробити в житті, досягти своїх мрій та бути по-справжньому щасливою, якщо є на кого покластися, є вірні друзі, кохана людина. Дружба і любов - великі цінності. А щоб вони завжди мали місце у житті, достатньо просто залишатися людиною.
[u]З рештою, Сонце всім нам світить однаково ... Завжди ...[/u]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592898
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2015
Ви ніколи не замислювались як це чудово - просто стояти мовчки, задерши голову в небо, спостерігати за зірками, планетами, туманностями ... Усвідомлюючи, що кожна, навіть найдрібніша цяточка на небосхилі, може бути як звичайною планетою нашої Сонячної системи, так і далекою галактикою чи квазаром, що віддалені від нас на мільярди світлових років. Розуміючи, який неоднорідний та неоднозначний наш Всесвіт: від колосальних викидів енергій та речовини (як, наприклад, в межах Горизонту Подій Чорної діри), до неймовірної тиші та спокою, які, можливо, протягом багатьох тисяч років не порушували ні вибухи Наднових, ні, навіть, пролітаючі повз комети чи астероїди. Не виключено, що десь там, у безмежній далечині космосу, є така ж маленька чудова планета, на якій розумні істоти, спрямувавши свій погляд у небо, шукають інших розумних істот у далеких світах. Заглиблюючись в аналіз світостворення та еволюції космічного простору, дуже швидко приходиш до висновку, що все розмаїття цяточок на небі, вся наша природа та живі істоти, мільярди років тому були породжені помираючою зіркою. Закінчуючи свою еволюцію страшним та невідворотнім вибухом, вони породжують інші світи, одним з яких, зрештою і стала наша блакитна планета з усім, що є на ній. Це знову і знову змушує замислитися, якими іноді незначущими та банальними є всі ті наші проблеми та переживання, через які ми так часто "ламаємо" собі голови. В масштабах Всесвіту, наша планета, наша Сонячна система та навіть наша галактика Чумацький шлях - є лише крихітними піщинками. І таких піщинок - трильйони .....
[b]Ми - лише Зоряний пил . . . . . . [/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592896
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2015