| Сторінки (26/2547): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Опустилось сонечко вже за небокрай,
В годину вечірнюю: грай музико,грай...
За вечером нічка вкриє все сукном,
Та не стихнуть гомони і пісні кругом...
Між хмарами місяць котиться вгорі,
Поруч із ним зіроньки чарівні,ясні...
Запалало вогнище у однім дворі,
Біля нього скупчились зрілі і старі...
Сидять біля вогнища,розмови ведуть,
Парубки гурьбою теж до них ідуть...
Чемно привіталися,сіли біля них,
Вогнище ласкаво освітило їх...
Потекла розмова цікава для всіх,
Що не перевівся ще козацький рід...
Старі говорили,сидячи кружком,
Згадували молодість й бої над Дніпром...
В тих боях загинуло немало бійців,
Не злічити болей і ран,і рубців...
Молоді притихло слухали дідів,-
Про воєнні роки, про втрати братів...
Кожен призадумався про те,чи дозрів,
Вигнать воріженьків з Донецьких степів...
Мало не до півночі розмови текли,
Доки не покликали молодих батьки...
Та ще й несподівано дощик налетів,-
І людей,і вогнище накрити зумів...
Довелось прощатися старим й молодим,
Не зникне звитяга,як від дощу дим...
Отож розійшлися по домівках всі,
Залишились в пам"яті спогади живі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782610
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018
У кожного своя доля, Йде війна у нас на Сході,-
та своє ж і лихо... України лихо...
Бува воля і неволя,- І як кажуть у народі,-
чи гучна,чи тиха... це - суспільне лихо...
Часто-часто, вранці-рано
удова ходила,-
за село у чисте поле,
де сина могила...
Прихилялась до могили, Доглядала ту калину,
гладила,як сина... а та розквітала...
Біля неї кущ калини І її болючі болі
вона посадила... трохи притупляла...
Так склалася жінки доля-
рано овдовіла...
На важкім життєвім полі,-
вистоять зуміла...
Сина пестила,плекала, Будуть внуки,буде втіха
здувала пилинки... у її віконці...
Надіялась і чекала Минуть біди,мине лихо,
приходу невістки... засвітить їй сонце...
Не так сталось,як гадалось,
світ перевернувся,
як синочок,її сонце,-
з війни не вернувся...
Привезли у домовині, Всі думки її про сина,
плаче бідна мати щодня поспішає,-
Доведеться в самотині, до могили і калини,
віку доживати... вони дожидають...
У кожного своя доля,-
в неї сиротинська...
Її доля в чистім полі,
гірка і пречиста...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782419
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018
Ось і прийшла я з цвинтаря,сину,
Я там стояла більше години,
І говорила,й листи читала,
І про родину розповідала:
Про сиротинство твоєї доньки,
Все в неї добре,любий синочку...
Вона доросла,все розуміє,
За вами,сину, вона сумує...
На обеліск твій,сину, дивилась,
Сльози втирала,Богу молилась...
Дуже нам важко без тебе жити,
Та ми навчились болі терпіти...
Прости,рідненький,що вже нечасто,
До тебе ходим,жить тепер важко...
Ми тебе,рідний, не забуваєм,
Дуже сумуєм і пам"ятаєм...
Ще про дружину тебе питала,
Чи там тебе вона відшукала?..
Відповідь довго-довго чекала,
Та лиш калина мені моргала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782380
рубрика: Інше, Присвячення
дата поступления 15.03.2018
Знов пишу тобі листи, Я про все тобі пишу,
й сама їх читаю, і про все питаю...
бо до тебе ті листи У руках листи держу,
вже не долітають... куди слать не знаю...
І про себе я пишу,
про доню - сирітку...
І тебе дуже прошу,-
в сни приходь хоч зрідка...
Я дивлюсь на твій портрет, Завтра зранку вже піду
який же ти гарний, я на цвинтар,сину,
слізьми скарлюю конверт, і листа я покладу
він стає печальний... на твою могилу...
Зміст листа я розкажу
з початку й до краю...
В душі й серці збережу,
і напам"ять знаю...
Якось, сину, я живу,- Не тривожся,сину там,
все частіш в печалі... нині й тут тривожно,
Я про це в листах пишу, де не глянь,скрізь тарарам,
й тобі прочитаю... ще й війна на Сході...
Вже й весна до нас прийшла,
та дні ще холодні...
Болить серце і душа
в кожного сьогодні...
Безпорядків вистача Я багато вже листів
по всій Україні... тобі написала...
Дехто долю вже шука І посвят,пісень й віршів,-
десь там, на чужині... все в пам"ять поклала...
І про брата я пишу,
й про твою сестричку,
про всіх рідних розкажу,
Кривий Ріг й Долинську...
Хоч нелегко нам тут жить, Війну б тільки зупинить,
не тривожся,сину, Правду відновити,
ми зумієм пережить, якось будем,сину,жить,-
в нас вистачить сили... боротись й творити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782013
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.03.2018
Зупиніть,я прошу,зупиніть,-
Цю нестерпно - трагічну процесію,
Поруч з ним і мене покладіть,
Я без нього життя заперечую...
Бо ж без нього життя - не життя,
Існування із болями й муками,
І не буде у нім майбуття,
Серце рветься навпіл,а не стукає...
Я для нього готова на все,
Помінятись місцями готова,
Нехай він у цім світі живе,
А мені не життя то без нього...
Зупинити я все ж не змогла,-
Нескінченно-трагічну процесію,
І землі я навік віддала,
Вже спокою я більше незнатиму...
Та все ж треба мені іще жить,
Його донечка зовсім ще крихітка,
Її треба ростити і вчить,
У цім світі вона сиротиночка...
* * * * * * * * * * * * * * * * * *
Непомітно злетіли роки,
Його донечка в вузі навчається,
Душа рветься і серце болить...
Він з портрета мені усміхається...
Я навчилася з болями жить,
Так живу уже 23 роки,
Поруч з ним і дружина лежить,
А зі мною завжди сум глибокий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782004
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.03.2018
1. У двох матерів є по 5 синів,
в них однакові імена,
де таке бува?
2. Вдень,як обруч, а вніч,як змія?
3. По коридору ходить, а в хату не заходить?
4. Чотири брати під одним шатром стоять?
5. Світленьке,чистеньке, дивитися любенько?
6. В брюсі - баня,в носі - решето,на голові - пупок,
лише одну руку має і та на спині?
7. Крикнув віл, на сто сіл,на сто - річок, на сто - пічок,
на тисячу голосів?..
8. Розсипався горох, на 70 доріг, ніхто його не збире:
ні цар, ці цариця,ні хлопець,ні дівиця?..
9. І у тебе є, і у мене є, і у дуба є,і у всіх є?..
10. Ходить без ніг, рукава - без рук, вуста - без мови?..
Відгадки: 1. Дві руки, по 5 пальців. 2. Пояс. 3. Двері.
4. Стіл. 5. Дзеркало. 6. Чайник. 7. Грім.
8. Град. 9, 10. Тінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781808
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 12.03.2018
Михайло був років на 10 -11 старший від нас із братом. Як на наш
погляд і красень, і умійко, і веселун, і працелюб, і дуже цікавий
оповідач, нам завжди було з ним цікаво і весело. І не дивно, що він
підкоряв усіх дівчат, та й сам до них липнув, як мухи до меду.
Пам’ятаю, що я ще була школяркою, як він вперше одружився, вірніше
пристав у прийми до однієї вдови, у якої був син років на 3 – 4
молодший за Михайла. Коли він одного разу завітав із хлопцем до нас на
гостину, я була ошелешена, бо ж вони мали вигляд братів, а Михайло все
ж називав його сином. Бабуся Дуся дуже сварила Мишка,(так вона його
називала), та з того, як кажуть, як з гусака вода. Працював Михайло у
колгоспі землеміром, так як після школи закінчив якісь землемірні
курси, та не цурався ніякої іншої роботи, куди б його не направили,
він справлявся на відмінно. Одного разу його послали у яихось справах
до села Павлиші, здається Олександрійського району. Там він теж
виконував якісь землемірні роботи, його відрядження затяглася днів на
10, та він уже звідти приїхав не один, а з дуже молодою, і такою ж
гарною як і він сам дівчиною Марійкою. Бабуся Дуся радо прийняла нову
невісточку, бо ж надіялась, що з такою лагідною і щирою дружиною
Михайло житиме в любові і радості. Марійка пішла працювати в колгосп,
та й до домашніх робіт ставилася з повагою і все у неї виходило, вона
все уміла, тому бабуся Дуся називала її лагідно донечкою і
ластівочкою. І коли за нею приїхали її брати, бабуся поклялася їм, що
ніколи і нікому не дасть образити невісточку. То ті й поїхали
заспокоєні. Так пройшло кілька місяців, доки знову Михайла не послали
в відрядження в інше село і він знову привіз нову пасію. Як не лаяла
його бабуся Дуся, він все ж відправив Марійку назад у Павлиші. Уже
пізніше ми довідались, що Марійка народила дівчинку, та вже з іншим
чоловіком, з яким дружила до зустрічі з Михайлом, і він пробачив їй
зраду у прийняв її дитя, як своє…
Так бувало ще не раз. Одного разу
він привіз дуже гарну і випещену грузиночку,не знати де і як він її зустрів.
А вона відмовилась працювати в колгоспі, і їй якось вдалося влаштуватися продавцем до універмагу.
На той час у сільському клубі працювали гуртки художньої
самодіяльності. І там теж не обходилося ніяке дійство без Мишка, бо ж
він і співав, і танцював, і приймав участь у виконанні ролей у
виставах, і все в нього виходило. І якось, беречи участь у районному
огляді художньої самодіяльності, він зустрів там Віру з села
Вершинокам’янка, яка теж там виступала. Звісно він не сказав Вірі, ні
про свої попередні "походеньки”, ні про грузинську наречену, та щоб
не зчиняти скандалу, привіз Віру до сестри Соні у Долинську, залишив
її там і за один день не лише встиг повернутися додому, а й відправити
грузиночку у Грузію, та вже й не суперечила, бо і побачила, і відчула,
що щастя їй тут не діждатися. З Вірою Михайло зареєстрував шлюб, та й
поїхали вони на Донбас,саме в той час набирали туди для роботи людей і з сіл. Там їх забезпечили житлом і вони довгенький час працювали на шахті.
А потім все ж повернулися, та вже не вдвох, а з двома чудовими
хлопчиками Андрійком і Павликом. Як же раділа бабуся Дуся, побачивши,
що Михайло став справжнім турботливим батьком. Жили добре, придбали
хату. Так було доти, доки Михайло не повернувся до своїх давніх
звичок. Почалися зради, бійки. Віра захворіла, та так, що опинилася у
псих лікарні. Після лікування повернулася до Вершинокам’янки, подала
на розлучення. Дуже хотіла забрати синочків, та через її діагноз їй
це не вдалося. Отож хлопчики залишилися з батьком, та все більше з
бабусею, оскільки Михайло знову приводив то одну, то другу пасію, та
ніхто з них довго не затримувався. Одного разу привіз оту довготелесу
Люсю, яка так налякала мене того вечора, коли мені довелося передчасно
народити свого первістка, про що я писала в історії: " А за вікном чорт".
Андрійко і Павлик на відмінно закінчили восьмирічку, а потім технікуми,
Андрійко десь і нині живе на Кіровоградщині, а Павлик десь на Півночі,
обидва вони уже дідусі.
Віра,не дивлячись на важкий діагноз, ще раз вийшла заміж, народила донечку,
на жаль про її дальшу долю я нічого не знаю.
А Михайла вже давно нема. Якось уже після Люсі була в нього Зоя, з
якою він пересилився до Кіророграда,(нині Кропивницький), та коли
повернувся з тюрми її чоловік, зіткнувся з Михайлом, то так побилися,
що Михайло й помер… Отож, як кажуть: скільки вірьовочці не витися,
буде і її кінець. Так прийшов кінець і Михайловим витрибенькам, і йому
самому… Та й смерть не шле гінця від свого імені… А ще кажуть:
невихованість – виліковна хвороба, а дурість – безнадійна...
І день іде,і ніч іде,
І,голову схопивши в руки,
Дивуєшся,чому не йде
Апостол правди і науки-...
Тарас Шевченко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781609
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 11.03.2018
Ой люлі, люлі, люлі-баю...
Я свою доню на руки беру,
До себе ніжно її пригортаю,
І колискові тихо співаю...
-Ой люлі, люлі,люлі-баю,
Я тебе в щічки поцілую,
Тобі постелю я простелю,
І обережно в ліжко кладу...
Ой люлі,люлі,люлі-баю,
Тобі співаю пісню свою,
І укриваю тебе тепленько,
Лежи тихенько, моя маленька...
Ой люлі,люлі,люлі-баю,
Я тебе, доню, дуже люблю...
Щодня молюся за твою долю,
Щоб ти зростала здорова,доню!
Ой люлі,люлі,люлі-баю,
До тебе й небо я прихилю,
Хай тобі сняться радужні сни,
А ти ж швиденько у снах рости!
Ой люлі,люлі,люлі-баю,
Я тобі казку намалюю,
І біля ліжка тихо посиджу,
І про майбутнє твоє помрію...
Ой люлі,люлі,люлі-баю,
Тобі про щастя пісню складу...
Ти посміхнулась мені у сні,
Певне відчула думки мої...
Ой люлі,люлі,люлі-баю,
Спи,моя доню, як у раю...
Слухай, рідненька, пісню мою,
Для твого щастя я все зроблю!..
О Й, Л Ю Л І, Л Ю Л І, Л Ю Л І - Б А Ю!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781035
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.03.2018
Добрий день! У добрий час!
З святом всіх вітаю вас!
Весна і жінка - слова чудові,
Подвійне свято в жінок сьогодні...
Весна - це радість! Весна - це подив!
Жінка в любові - цілющий вогник!
У нашім клубі все особливе,-
Жінки у ньому усі красиві...
Уміють словом усе сказати,-
І дуже гарні вірші писати!
Усі привітні і особливі,
Та ще й до всього не вередливі,
Лагідні, ніжні і працьовиті,
Можна сказати "не ликом шиті".
Отож і я вас,жінки пригожі,
З святом вітаю усіх сьогодні,
Бажаю всім вам тепла і Миру,
Щоб ви щоденно були щасливі!..
Щоб всі в родині були здорові,
Жили у праці й звісно в любові,
Щоб нові збірки ще випускали,
І щоб і люди їх всі читали...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781031
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.03.2018
Це друга донька бабусі Дусі, яку всі лагідно називали Леною.
Надзвичайно гарна,щира,добра,весела,цікава дівчина. Після
школи вона закінчила якісь курси в місті Олександрія, та й працювала
там на шахті. Там же зустріла і свою долю по імені Толя. Це була
дивовижна пара, обоє гарні, ділові, працьовиті, лагідні, надійні, в
будь-який час готові підставити своє плече, ненав’язливо порадити, чи
й допомогти. Попрацювавши деякий час на шахті, відчули погіршення
здоров’я, тому переїхали до Верблюжки. Спочатку жили разом з бабусею
Дусею і молодшим братом Михайлом, а потім самотужки побудували
будинок, та ще й через дорогу від нашого будинку. Нам було дуже
приємно з ними спілкуватися, слухати їх пісні, а співати вони дуже
любили, їх навіть запрошували до сільського клубу і для участі у хорі,
і в індивідуальні виступи, та вони чогось туди не ходили, як
з’ясувалося пізніше у Лени була важка хвороба – епілепсія, часом були
важкі приступи, тому вони були, як тоді казали ‘’домосєди’’. Працювали
у колгоспі, там запримітили золоті руки Анатолія і використовували
його здібності, як казали по повній. Жили дружно доти, доки не
трапилась одна пригода. Якось у середній школі раптово серед
навчального року розрахувався і виїхав учитель трудового навчання.
Райвідділ освіти не зміг знайти йому заміни, то отож директор школи і
звернувся до голови колгоспу, щоб той відпустив Анатолія попрацювати в
школі хоча б до кінця навчального року. І хоча в Анатолія не було
вищої освіти, він так уміло проводив заняття з учнями, що директор тут
же запропонував вступити на заочне відділення до педагогічного вузу,
що Анатолій з задоволенням і зробив, і ніколи про це не шкодував. Рік
– два промайнуло швидко і якось одна з учительок попросила Анатолія
допомогти перекрити будинок у якому вона жила з мамою. Я знала цю
вчительку, хоча вона в моєму класі нічого не вела. Звісно Анатолій
погодився, адже зайва ‘’копійка’’ не буває. Та після виконання робіт,
чоловік забрав свої речі, та й перейшов жити до нової пасії. Для Лени
це був удар не в спину, а в серце. На неї жаль було дивитися:
змарніла, ходила засмучена, шукала нагоди, щоб зустрітися з чоловіком,
просила його повернутися, нагадувала про все хороше, що було у їх
сім’ї. Та Анатолій подав на розлучення і після закінчення навчального
року одружився і переїхав на нове місце проживання в інший район. Я на
той час закінчила інститут і працювала на Вінничині, тому довідалась
про негаразди у сім’ї моїх родичів пізніше. Коли моя сім’я переїхала в
Долинську, Соня уже забрала бабусю Дусю доживати віку у її сім’ї, так
як та була вже зовсім старенька, а Лена так і жила у Верблюжці,
частенько приїжджала у Долинську до мами і сестри, було видно, що вона
вже змирилася з тим що лишилась одна, часто хворіла, тому і Соня
частенько до неї навідувалася і пропонувала продати свою хату, та й
переїхати до Долинської, та Лена не хотіла залишати хату, яку
збудувала колись з Анатолієм. Якось Лена не приїхала у визначений час
і Соня відчувши щось неладне поспішила сама до села. І саме вчасно.
Прийшла до будинку, кругом тихо, лише собачка скулить, хата закрита,
постукала ніхто не відповів, пішла до сусідів, вони нічого не знали.
Коли повернулась разом з сусідами до будинку і якось відкрили двері,
то виявили, що Лена померла від приступу епілепсії. Поховали Лену у
Долинській, а через рік чи два відійшла у інший світ і бабуся Дуся. І
хоч їх нема вже у цім світі, в моїм серці навічно збереглася пам’ять
про про моїх двоюрідних, але ж таких незабутніх і рідних родичів…
...А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить і плаче, і не спить...
Тарас Шевченко
А Ж И Т Т Я П Р О Д О В Ж У Є Т Ь СЯ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780796
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2018
Сьогодні я хочу порушити тему родинних зв’язків. І чую, і читаю,
і бачу з телеекрану, та й знаю з життя, як нині часто бездушно
втрачаються такі зв’язки, батьки кидають своїх дітей, не виплачують
роками аліментів; дорослі діти забувають своїх престарілих, а то й
немічних батьків,..і мені стає жутко: куди ми пливемо, точніше
падаєм, чому не бережем те, що маємо? Тому й поринаю у спогади.
Якось раніше родинні зв’язки були міцнішими. Принаймні я їх пам’ятаю.
У моєї бабусі Насті було 5 братів і 3 сестри. Я не знала лише двох,
які загинули в роки Другої Світової війни. А усіх інших, а також їх
дітей не лише знала, а й спілкувалася, і дружила з їхніми дітьми, бо ж
серед них були і мого віку, і навіть молодші, ті які народилися після
війни. Щоправда були й такі, що жили не в моєму селі, але і ми до них,
а вони до нас час від часу приїжджали в гості, а ще листувалися. У
мене є що розповісти про долі багатьох із них. Та я сьогодні хочу
продовжити розповідь про дітей двоюрідної бабусі Дусі, про яку недавно
писала у історії: "33 рік - не забуть повік". Найменшу доньку Марусю вона віднайти не змогла і все своє
життя картала себе за той вчинок, коли відправила своїх діточок на
залізничну станцію, думаючи, що так врятує їх від неминучої смерті. А
ті троє, яких вдалося повернути і врятувати були дуже цікаві
особистості, тому подальші мої спогади про них.
С О Н Я
Соня була найстарша, лише на 5 чи 6 років молодша від моєї мами Полі.
До страшних років голодомору вона встигла закінчити лише 6 класів, та
на цьому й закінчилось її навчання. Та Соня перейняла, та й навчилася
у своєї мами готувати смачні страви, тому працювала в колгоспній
їдальні. Там дівчину запримітили, та й направили на якісь куховарські
курси, закінчивши які дівчина дістала направлення у Долинську, де
вона й працювала у залізничній їдальні. Там її запримітив залізничник
Костя. Перед самою війною вони одружилися. Жили у виданій їм кімнаті.
Жили дружно у любові і злагоді…Усе складалося добре, допоки не
почалася війна. Костю відразу ж призвали до війська, та й постелились
йому важкі воєнні дороги. Соня, як і всі тоді люди, бідувала, жила у
свекрів так як з кімнати її виселили фашисти. Жили з того, що припасли
зі своїх городів, доводилось тишком-нишком і підторговувати. Соня і
пиріжки пекла, і пряники, і торти, виносила до потягів, коли вдавалося
щось вторгувати, а коли й ні, бо німчура і поліцаї бувало заберуть усе
і нічого не заплатять, та ще й насміються. Коли фронт пересунусвя на
захід, люди відчули наближення визволення, Соні хтось передав листа
від Кості. Так Соня дізналася, що він був поранений і лікується у
якомусь лазареті у Криму. Соня зібрала сякі-такі наїдки та якусь
одежу, та й вирушила у далеку і дуже небезпечну подорож. Їхати
довелось по- різному : і попутками, і залізницею, і навіть кінним
транспортом. Та якось уже на кримській землі попала під бомбардування
і дістала важке поранення у голову. Волею долі попала у той же
лазарет, де лікувався від поранення Костя. Там вони й зустрілися.
Після операції Соня лишилася без одного ока, дуже важко це переживала,
бо ж боялася, що стане неповноцінною і можливо й нікому не потрібною,
в тому числі й Кості. Та Костя виявився порядним і чутливим чоловіком.
Додому вони повернулися разом, працювали на залізниці, Соні вставили,
як тоді казали, скляне око. Звичайно нелегко було змиритися з втратою
ока, та вони дякували долі і Богові, що лишились живі. Спочатку жили в
тій же кімнаті, та з часом, коли вже мали двох синочків, збудували
свою хатину і вже туди лелека подарував їм донечку. Жили дружно, дітки
підростали, ніщо не віщувало їм біди. Та біда, як вода, приходить
тоді, коли її не ждеш і не відаєш. Якось одночасно обидва синочки
повідомили про одруження. Довелося справляти весілля, будувати житло
молодим, та вони не скаржились, працювали дружною сім’єю. Донечка на
той час уже навчалася у технікумі, жила на квартирі. На весілля до
братів приїхала з нареченим. Після весілля теж повідала батькам про
намір одружитися… Та Костя попрохав підождати з весіллям хоча б з пів
року, бо ж і так витрати дали про себе знати. Поїхала трохи ображена,
та вже через тиждень прийшла телеграма, що Алла з подругою, з якою
разом і навчалися, і жили на квартирі, загинули. Холодного вечора
натопили грубу, поснули, та вже й не проснулися, учаділи… Вугілля
виявилось неякісним, груба не підготовлена до опалення, що й призвело
до такого лиха. Як же картали себе Костя і Соня, що відговорили
донечку від весілля. Наречений теж не знаходив собі місця, ніяк не міг
утямити, як таке сталося, ходив чорніше чорної землі, на кожні вихідні
приїжджав до могилки коханої і завжди там бачив Костю, який і з
роботи, і у вихідні був там. Та минулого ж не повернеш, так і жили з
болями і в душах, і в серцях…
Коли я з сім’єю переїхала до Долинської, то відразу ж відчула таку
теплоту і доброзичливість тітоньки Соні і дядечка Кості, на яку й не
розраховувала. Хлопчики мої на той час були уже школярики, а донечка
ходила в дитсадок. Та місць там не виявилось, ось тут і виручали мене
мої любі родичі… Та й не тільки тоді, а й пізніше, коли довелось двічі
робити проводи до армії, а потім тричі проводити весілля,..а потім ще
й проводжати в останню путь свого синочка. І якби не їх підтримка і
турботи, я не знаю як би ми все це витримали. Тому коли я тепер іду,
чи їду з сином на цвинтар, обов’язково навідуємось і до могилок
тітоньки Соні, дядечка Кості, їхньої донечки,а тепер ще й одного їх
синочка, тітоньки Лени, бабусі Дусі,.. Усі вони спочивають недалеко
одне від одного… Царство їм небесне і вічний спочинок…
Отож багатьох з них уже немає, та є ще один син, є внуки
і правнуки, які наслідують доброту і порядність своїх батьків і дідів
та бабусь, та й працюють на залізниці.
І місяць зорями сіяв,
І соловейко на калині,
То затихав, то щебетав...
( Тарас Шевченко)
Ж И Т Т Я П Р О Д О В Ж У Є Т Ь С Я !..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780649
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2018
Живемо ми "по-новому",- А лічильники все крутять,
І у місті, і в селі... Й ціни стали вже страшні...
Є субсидії вагомі, Гаманці у одних пухнуть,
А бувають і нулі... А у інших вже пусті...
Майже голі, а є й босі,
В "білий світ" не прохідні,
Нам закриті туди двері,-
І у будні, й вихідні...
Арифметика на марші,- Економіка "стабільна",
Хто-"вгорі", а хто-"на дні", Хоч сягнула уже дна...
А тарифи,як скажені, Це неправда абсолютна,-
Біднякам вони страшні... Нижче "плінтуса" вона...
"По-новому" вміють жити
Олігархи й владарі...
Звісно їм не зрозуміти,
Як живуть всі "злидарі".
Де ж та гідність? Де повага? Урядовці всі багаті,
Люди ми, чи вже ніхто? Де не глянь, там олігарх.
Де закони? І де Правда?- На закони їм начхати,
Запитати нам кого?.. Не загрожує їм крах...
І де захист нам шукати?-
Я не знаю, люди...
Новий "раунд" починати,-
"Нокдаун" знов буде...
Але ж треба якось жити, Не лиш гнати, молотити,-
А не просто виживать... "Ціпом" вже, не язиком...
У "набати" треба бити, Справедливість відновити,
Олігархів з влади гнать... Якщо треба й "кулаком"...
А таких, як "ревавісти",
Не пускати й на екран,
"Розенківців" пісні пики,-
Спакувати у "капкан"...
Й олігархів разом з ними, "По-новому" треба жити,-
Як Шевченко закликав, Так,щоб Правда ожила,
Й як колись Павло Тичина Щоб з "олімпу" всі бандити
У віршах своїх писав... Відійшли, як "мішок" зла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780445
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.03.2018
Поволі займався світанок,
Світлішим ставав небозвід...
І вруно густого туману
Повільно лягало до ніг.
Світліло від краю до краю,-
В який не повернешся бік...
І я цю красу споглядаю
Щоранку багато вже літ...
Ось промені сонця торкнулись
Небесної вже синяви,
І сутінки десь потонули,
Й легенькі хмаринки пливли...
Кудись відійшла прохолода,
Розсіялись рештки імли...
Своє вже зробила природа
Крилом осяйної краси...
Я сповнююсь тою красою,
Неспішно садочком іду,
Калина умита росою
В моєму садку на виду...
До сонця тягнулись дерева,
У світлу небесну глибінь,-
Поблажливість це, чи потреба,
Чи ранку свята любовіль...
І тиша стояла навколо,
Природа проснулась й земля...
Світанок котивсь загадково,-
Предвісник чудового дня...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2018
Знову весна красу несе,
радіють усі люди...
Квіт і тепло до всіх прийде,
а молодість не буде...
І ні пророки,ні святі
не додадуть надії,
роки не вернуть молоді,
за будь-якої мрії...
Усе тече,усе мина,
вічним ніщо не буде...
І хоч прийшла нова весна,
старіють усі люди...
Вічними є лише земля,
сонце і небо,й зорі...
І попливе кожна душа
в космічному просторі...
У цім питанні рівні всі:
штиві,багаті й бідні,
І хто купається в красі
у свята і у будні...
Можна вернути щось назад,
в нову любов пірнути...
Та не існує тих порад,
щоб молодість вернути...
Ми живемо поміж людьми,-
є друзі і недруги...
І розуміємо все ми,
та не впадаєм в туги...
І хоч душа бува болить,
допоки живем,люди,-
Цінуй життя і кожну мить,
бо іншого не буде...
Весна всім сили додає,
зникає уся скверна...
І хоча в кожного своє,
та молодість не верне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2018
Хто летить до нас завзято
коником крилатим?..
І тепло несе,як свято
вітерцем губатим...
Здогадались?..Ну звичайно,-
весна поспішає...
Хоч можливо й не негайно,
та все ж прийти має!..
І повіє теплий вітер,-
не з півночі, з півдня...
І заквітнуть первоцвіти
в березні і в квітні...
І у селах у веселих
оживуть діброви...
Заспіває соловейко
пісні свої нові...
І гаї зазеленіють,
заясніють гори...
І веселками заграють
і небо,і море...
І розправить дуб широкий
свої гілля-крила...
І прихиляться до нього
і верба,й калина...
А осина соромливо
затремтить у млості...
З високості неквапливо
засміється сонце...
Вже сьогодні, або завтра,
через дні і тижні,
запалають ніби ватра
березень і квітень...
І до праці стануть люди
у містах і селах...
І співати усі будуть
пісні лиш веселі...
Бо ж в науці і у праці
України доля...
А у Мирі і у сонці
оживає воля...
А в пошані і у Правді
доля величава...
А у пісні у народній
України слава!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779724
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.03.2018
Мені знов приснився сон,
так не раз бувало...
Прилетіли сто ворон
й на подвір"ї стали...
Ураз стихло все кругом,
хоч і вітер віяв...
А з-під снігу полотном,-
щось білим біліло...
Придивляюсь я у сні,-
голубок біленький,
щось сказать хоче мені
голоском тихеньким...
Захотілось мені встать,
до голубка вийти,
та нема де сили взять,
що ж його робити?..
Я рвонулась зі всіх сил,
скрипнула зубами,
спалахнуло сто світил,
поперед очами...
Якось таки встала я,
до вікна добігла...
ні ворон, ні голубка,-
я там не узріла...
Більш заснуть я не могла,
думала,гадала...
Чи це сон, а чи мара
мене налякала...
Чом приснилися ворони,
що вони віщують?
Чи життєві перепони,
а чи лихо чують?..
Хто той білий голубок,
що хотів сказати?..
Все боліло від думок,
боялася спати...
А можливо голубка,-
доля мені слала?
Передбачить щось могла,
й від біди ховала...
І забути про цей сон
я ніяк не можу,
він узяв мене в полон,
так й живу в тривозі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2018
Ви народились на межі зими з весною,
Хоч вже надворі капає зі стріх,
Бувають ще сніги,вітри,й морози,
Та вже вчувається весняний сміх...
Ще лютий не скінчив свого походу,
Та день побільшав і ласкає світ,
Земля проснулась,і ось - ось вже знову,-
Весни засяє пролісковий цвіт...
Зима відходить...І весняні феї,-
Вже не відступлять...Розтривожать світ...
І принесусть весні свої трофеї,
Їх не зупинить ні мороз,ні сніг...
Відійде холод,як у небі хмари,
А ви нам завжди несете весну,
І вже клекочуть марева отари,
Природу оживляючи земну...
І я в ці дні чудові і святкові,-
Бажаю вам і щастя, і тепла,
Хай все найкраще вам дарує доля:
Здоров"я і любові на многії літа!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018
Ой наступили та чорні хмари,
Що українці з дому тікали...
З рідного дому, мовби від кари,
В рідній країні щастя не мали...
І котить хвилі Дніпро водою,
Що,Україно,стало з тобою?
А чи нерідні тобі вже діти
Шукають долю в іншому світі...
Шукають Правди,шукають долі,-
У чужім краю, у чужім полі...
Тобі лишають малії діти,
А вони в"януть, як в мороз квіти...
Ой зажурилась наша країна,
Недобра слава її накрила,
Народ єдиний вже розділили,
Й війна на Сході забира сили...
Війна на Сході, неправда в домі,
Життя під гнітом,ніби в неволі...
Одні жирують, все вони мають,
А прості люди ледь виживають...
Лише багаті життю радіють,
Людей і старість в нас не цінують...
Убогі люди,убогі села,
Сумні картини в селах й оселях...
Ті що у владі певне забули,-
В містах і селах живуть же люди,
І їм потрібна усім робота,
І справедливість,й влади турбота...
В нас ніби влада цього не знає,
Останні соки з них вижимає...
Як стане влада всіх розуміти,
Державні справи робити вірно,
Тоді й народ наш все зрозуміє,
З"являться сили,оживуть мрії...
Народ наш славний розправить крила,
З путі не зіб"ють ніякі сили...
Буде міцною наша держава,
Оживе Правда,вернеться Слава...
Розвіють тучі, розвіють хмари,
Всі воріженьки дістануть кару...
За кордон люди тікать не будуть,
На Україні славу здобудуть.
І Дніпро хвилі понесе тихо,
Війна скінчиться, не буде лиха...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778807
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.02.2018
Чого явір серед двору
Стоїть похилився,
А верба, що біля нього
Опустила листя.
Гнеться явір, верба гнеться,
Гілля опускає.
На її зелене листя
Роса випадає.
У дворі там і калина
Чогось потемніла,
Тільки ніжная ромашка
Квітне білим- біло.
То не явір нахилився
За впалим листочком,
А то батько зажурився
За своїм синочком
Не верба то біля хати
Вкрилася росою,
За синочком бідна мати
Вмилася сльозою.
Не калина потемніла-
Молода дружина.
А ромашка ніжно- біла,
То його дитина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778677
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.02.2018
В чистім полі дві тополі І стрункі вони,і гожі,
розмовляли між собою, і як сестроньки похожі,
одинокі у них долі,- і коханих вони мали,
нема щастя ні в одної... та все ж щастя не зазнали...
Одна з вітром заручена,
друга з дубом обвінчана...
Вітер свою обнімав
і на другу поглядав...
І на дуба вітер злився, Вітер небом хмари котить
ламав гілля і рвав листя, і на дуба злом все гонить,
і хребта хотів зламать, снігом сиплять хмари ті,-
дуб не думав уступать... зі злобою в завзятті...
Опирався дуб щосили,
та зламав той вітер крила,
дуб тихенько застогнав
і на землю мертвий впав...
Вітер з радощів плигав, В чистім полі дві тополі,
і тополі обіймав... розмовляють між собою,
А на ранок все покинув стали тихі і сумні,
і на захід десь полинув... та й без милих чарівні...
Ті тополеньки обидві,
хоч сумні, та усім видні...
Хто не йде,їх не минає,-
про своє розповідає...
І тополі усім раді, В чистім полі дві тополі,-
і стоять,як на параді, дуже схожі у них долі...
додають усім краси, І сьогодні ждуть весни
і наповнюють снаги... повні світла і краси...
І в жінок бувають долі
схожі дуже на тополі...
Не ламають їх вітри
ні за якої пори...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2018
У світі існує мільйони імен,
Та в мене найкраще було й є тепер,
Цікаве, красиве, любиме ім"я,-
Звучить пречудово,ім"я це - СІМ"Я!!!
І вчора, й сьогодні,і завтра,й завжди,-
Ім"я це для мене,як сонце згори...
Мене зігріває щомиті воно...
І кращого в світі нема й не було...
СІМ"Я - це і мама,і тато,і діти,
Хоч важко буває, та всі ніби квіти,
Усі розквітають,як разом бувають,
І разом все роблять,та ще і співають...
Сніданки,обіди,вечері готують,
Цікаві розмови,і часом жартують...
Про справи говорять сімейні й державні,
Свободу і Волю, про мову і право...
Живуть сьогоденням,планують майбутнє,
Надіються й вірять,що все буде путнє...
У спогади линуть,у предків минуле,-
Ніщо не забуте,ніхто не забутий...
Всі разом буває ідуть у походи,
Сім"ю це єднає,зникають незгоди,
Походи, палатки і вогнища-диво,
Додають здоров"я і кожен щасливий...
СІМ"Я і РОДИНА - в них радість і мрії,
Повага і Віра,Любов і Надія...
Бабусі,дідусі і сестри,й брати,
Як все в усіх добре,щасливий і ти!
СІМ"Я це і складно, і дуже важливо,
Робити всім треба усе що можливо...
У будні і в свята: увага,турбота,
Довіра і радість, постійна робота...
СІМ"Я І РОДИНА -країни частина,
Уся УКРАЇНА - це наша РОДИНА...
Це Небо і Сонце,і Місяць, і Зорі,-
Незвідані перли в космічнім просторі...
І я повторятися буду і буду,
Найкраще у світі з імен всіх ім"я,
Ім"я пречудове, ім"я це - СІМ"Я!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2018
Снігом укрились яблуні й вишні,-
По-весняному гарні і пишні,
Я споглядаю їхню красу,-
Чую і бачу нашу весну...
Була весна та біла-пребіла,
І я до тебе назустріч бігла,
Ти зустрічав мене завжди в саду,
Наші побачення в нім на виду...
Живі у пам"яті всі наші кроки,
Ми зустрічалися рік і півроку,
І об"єдналися ми у сім"ю,
І сад дзвенів нам наше: "Люблю!"
Швидко літа ті,на жаль,пролетіли,
Ми свою старість удвох вже зустріли,
Зросли і діточки наші,й онуки,
Вишня і яблуня у шибку стука...
Я у садок наш ходжу вже без тебе,
Бо в небеса відійшов ти від мене.
Вишні і яблуні в нашім садочку,
Вже розгубили диво- листочки...
Сніг ось скрипить під ногами у мене,
А мої мрії й думки знов про тебе,
Хоч біля мене тебе вже нема,
Та любов вічна і нині жива...
Яблуні наші і груші,і вишні,
Хоч постаріли,та все ж іще пишні...
Мовчки стрічають щоразу мене,
Сум,як і в мене, у них не мине...
А я дітей і онуків чекаю,
Ще,слава Богу, вони приїжджають,
Я їм назустріч із радістю йду,
Як і тебе,я їх дуже люблю...
Будь же спокійний,мій рідний і любий,
Ми тебе тут, на землі, не забудем...
Вже посадили в садку виноград,
Тож не зів"яне ніколи наш сад!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018
Життя наше невеселе,- Прості люди там воюють,-
і вчора,й сьогодні... за нас і країну...
Наше горе безпросвітне,- Олігагхи тут панують,
це війна на Сході... як "вівці" невинні...
Лиш пилюку сіють в очі,
неправду глаголять.
До багатств дуже охочі,-
"дураків" з нас роблять...
Загребти усе зуміли,- Їх діла і справи грішні,-
й прихватизувати... антихристиянські...
В владні крісла посідали, Прості ж люди,як первісні,-
та вміють і красти... і міські,й селянські...
А за душі опустівші,
і за людські сльози,
за злочинства і безчинства,-
покарай злих,Боже!..
І за сльози материнські, Поможи,Боже, всім людям,-
за наругу над дітьми, правду зрозуміти...
І за дії їх злочинні,- І у свята, і у будні,-
їх у пекло забери... білий світ любити...
Будуть дні у нас і будні,
святкові й воскресні...
Будуть битви незліченні,-
миром освященні...
Об"єднаймося ж всі бідні,- Ще засвітить Правда й Воля,-
молоді і зрілі... і країна оживе...
Тоді й будуть справи плідні,- Зацвітуть садки... І Доля,-
по всій Україні!.. нас в майбутнє поведе...
Боже,ти завжди й усе умів,
подаруй нам свято!..
І на Сході ворогів
поможи здолати!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018
Лиш,10 днів лишилось у зими,
Вважай,що ми її пережили...
Прийде ось-ось чарівниця весна,
А з нею й радість,вже на всіх одна...
Ми з нетерпінням всі її ждемо,
І загляда вона вже он в вікно,
І небо вже не сіре, синє-синє,
І теплий вітер все частіше віє...
І втомленість від нас вже відступає,
І кожен з нас у завтра заглядає,
Й до праці вже усі готові:
І на городі,і в саду, і в полі...
Само ж собою не родиться нічого,
Посіємо,доглянемо і будемо здорові...
Отож ждемо і Миру,і весни,
Лиш 10 днів...Й не буде вже зими...
Якби з зимою разом відійшла й війна,
То радість в нас тоді б на всіх одна,-
Великою й подвійною б була...
І сили й мудрості усім би додала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2018
Ой біда мені, біда,- Колись була молода,-
З моїми роками... З чорними бровами...
Промайнули,як вода А тепер живу одна,
До моря річками... Та ще й з болячками...
Все було в радість мені,-
І сім"я, й робота...
А тепер всі дні сумні,-
Смуток і скорбота...
Та бува не лиш біда, Ця біда - на всіх одна,-
А й велике горе... Страшна і негожа,
І дозволу не пита, Що на Сході йде війна,
Й не спливає в море... Помилуй нас,Боже!
Серце й душу б віддала,
І все,що я маю,
Щоб закінчилась війна,
Я й Бога благаю...
Я й сама б туди пішла, Вже чотири довгих роки,-
Якби мала сили, Біда в Україні,
Хоч когось би я сама, Рани й сум у нас глибокі,-
Може б затулила... Смерть там і руїни...
Тільки наші "владарі",-
Не знати,що роблять...
Бійки, лайки,хабарі,-
Й закордони їздять...
Їм війна ця не болить, Вони в розкошах живуть,
Не для них це горе, І людям недруги,
Гарно їм і зручно жить,- Не дай,Боже доведуть
В них щасливі долі... Країну до згуби...
Як тоді нам в світі жить,-
В біді до безкраю?..
Як їх совість розбудить,-
Я,люди, не знаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2018
Цьогорічна зима нестандартна була,
в ній спокою мені не було і нема...
Ой зима,ой зима,ти холодна й німа,
і чарівність твоя - не моя, не моя...
І твої голоси неспокійні були,
снігової краси, недостатньо дали...
Ой зима, ой зима, ти холодна й німа,
величавість твоя - не моя, не моя...
Хоч до тебе,зима, все ж претензій нема,-
не твоя в тім вина,що на Сході війна...
Ой зима, ой зима,ти холодна й німа,
хоч буваєш й цікава, та не всім ти забава...
Ти вже,зимо, стара, відступати пора...
Вже весна молода у вікно загляда...
Ой зима, ой зима, ти холодна й німа,
і не злися дарма, відійди від керма...
Усі ждуть вже весну - молоду й чарівну,
повну світла й тепла, без війни і без зла...
Ой зима,ой зима, ти холодна й німа,
гонор свій прибери, ключ весні поверни...
Бо ж весна є весна, ніжна й тепла вона,
хоч буває й сумна,та вона ж ще й красна...
Ой зима,ой зима,нестандартна й німа:
то дощі, то морози, то сніги, а то й сльози...
Отож злись, чи не злись,доведеться тобі,-
відійти десь кудись, віддать місце весні...
Ой зима,ой зима, в тім не буде гріха,
як раніш відійдеш,війну й зло забереш...
І в сьогднішній день,День Стрітення Господнього,
вже старий Симеон зустрічав Сина Божого,
і Старий Завіт уступив місце Новому...
Ой зима, ой зима, ти холодна й німа,
з своїм холодом ти відступаєш,
і весну, й тепле літо без зла вітаєш...
є
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2018
За селом у чистім полі
Червоніла пишна ружа
Про важку дівочу долю
Говорила їй Маруся...
Виливала свою душу,
І нічого не просила,
Все стерпіти вона мусить,
Війна милого убила...
-Ой ти,руже,моя руже,
Що робити я не знаю,
Болить серце моє дуже,
Вже коханого не маю...
Зашептала тихо ружа,
-Ой Марусенько-Марусю,
Захищав твій милий край,
Ти поплач, не поспішай...
Лихий вітер чув і бачив,
Був він злий,та неледачий,
Квіточки ружі ламав,
І сміявся, і скакав...
Ружа мовчки все сприймала,
І хилилася, й стогнала,
Не стерпіла тії муки,
Опустила квіти-руки...
Засмутилася Маруся,
Помирала її ружа,
-Не вмирай її просила,
Ти ж моя, подружко мила...
Принесла Маруся воду,
Тут такого не бувало,
Полила подругу-ружу,
І обом їм легше стало...
Вітер дуже розізлився,
Так,що мало не вдавився,
Швидко він залишив поле,
І повіяв десь на волю...
Отож,друзі мої любі,
Треба квітам довіряти,
Вони сильні,та ще й мудрі
Вміють людям помагати!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018
Телевізор я дивлюся, Є цікаві дуже фільми:
як завжди,щодня... серйозні й смішні...
Є хороші передачі, І події, і новини,-
а є й "чортівня"... вечірні й денні...
Політичні передачі,
й теми головні...
Для дорослих і дитячі,
й спортивні бої...
Розважальні є програми "Карооке на Майдані"-
й танцювальні дні... у недільні дні...
Українців всі таланти,- Про смачненькі готування,-
до душі мені... рецепти ясні...
І розваги,й "Кіноляпи",
і "Зірковий шлях"...
Про ревізії і "Гроші",-
у вечірній час...
І "Подробиці",й "Сьогодні", Про суди й переговори,
і про вихідні, усе головне.
І мультфільми пречудові, І "Х"-фактори чудові,
та ще й "ДжеДАЇ" й шоу не одне...
Є пісенні передачі,
і про гарні дні,
І "Вечірній квартал" скаче,
й сніданки смішні...
І засідання у Раді, Про поїздки закордони,
людям всім на сміх, де дітей їх вчать...
Обговорюють у владі, Про турботи промислові,
те що й слухать гріх... все більше мовчать...
І про те,як виживають
люди у селі,
Це для них не актуальне,
проблеми сумні...
Надокучливі реклами,- І про серце,і про зуби,
кожен день і час... як все лікувать...
Де купити,де придбати, І куди,і як поїхать,
чуєм повсякчас... щоб відпочивать...
Відпочинок для багатих,
вони ж тепер "знать"...
А для бідних є лопати,
городи копать...
Про погоду й про походи, Та найбільше все ж про ліки,-
і де що купить... на різні смаки,
Про сюрпризи і капризи, про корисні вітаміни,
і де краще жить... бува й навпаки...
На усіх телеканалах,-
не спить там ніхто...
І в нічних телерекламах,-
рецептів по сто...
Не бува лище реклами, Як корупцію здолати,
як війну спинить... відновить село...
І якими все ж шляхами, Крадіїв як покарати,
бідність зупинить... неправду і зло?..
А про вибори поки що,-
не буду писать...
Та щоб знову так не вийшло,
як було не раз...
Нашу виборчу систему Бо ж закони всі для себе,-
важко зрозуміть... приймали "вгорі"...
Розв"язати цю проблему,- Все змінити є потреба,
нам же не зуміть... а там кажуть: "Ні!"
Відірвати від "корита"
не можна ніяк...
Для "вельмож" все шито-крито,-
не пройде бідняк...
Правду,ті, що там "вгорі" Біднякам якісь подачки,-
забули давно... іноді дають...
Не цікавлять їх старі, Бо усі там олігархи,
ми для них "лайно"... в розкошах живуть...
В них стотисячні зарплати,
премії значні...
Зрозуміть вони не здатні,
до людей німі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2018
Я бачила,як плачуть квіти,
І боляче було дивитится мені...
Вони були ображені,як діти,
Які щось бачили страшне у сні...
Виблискували сльози в них,як перли,
Їх заспокоїти хотілося мені,
Пелюсточками кліпали й мовчали,
Певне страшне теж бачили у сні...
Може злякали їх пориви вітру,
І їм незатишно і холодно було,
А може втратили й вони вже віру,
І сльози відчаю вкривали їх чоло...
А може снились їм невдячні люди,
Що не оправдали їх віри і надій...
І негаразди,що тепер є всюди,
Отож і сльози капали з їх вій...
Адже вони природу відчувають,
І негаразди, й болі всі людські...
І людям, і природі співчувають,
Жура і болі, певне, й їм близькі...
А може і вони бува страждають,-
Від неповаги й грубості людей,-
І топчуть їх,й з корінням виривають,
Бо не вважають за своїх дітей...
До них частенько я звертаюсь,
Їм довіряю свої болі і жалі...
І вони чують, й сльози в них зникають,
Стає їм легше, а з ними і мені...
Отож і квіти мені рідні,як і діти,
Радують красою, сповнюють буття,
Розмовляю з ними, і вони як ліки,
Змістом наповнюють моє життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2018
Убогі в нас люди,
Убогі і села,
В нестатках живе простий люд,
Лише у багатих
Оселі веселі...
А бідні убого живуть...
Так вірили всі ми,
Надіялись свято,-
Широкий простелиться шлях...
Минають в нас мрії,
І віра,й надії,
Вселяється острах і страх...
Куди ж ідемо ми,
Хто скаже нам,люди,
Що нас у майбутньому жде?..
Чи стане в нас сили,
Чи вернеться віра?..
Чи все разом з нами помре?..
Журба мене гнітить,
Недоля вже давить,
Боротися сили нема...
І будні,не будні,
І свята, не свята,
І віє у душу зима...
Та хочеться вірить,
Надіятись,ждати,-
Страшне і сумне все мине...
У праці й любові,
У дружбі,й невтомі,
Збудуємо ми все нове...
Зима вже минає,
І сонечко сяє,
Ось-ось вже настане весна...
І ми не здамося,
А будем боротись,
Відійде у безвість війна...
Весна додасть сили,
Розправимо крила,
Почуємо крик журавлів...
І квіти весняні,
Від краю до краю,
Й лунатиме спів солов"їв...
І з"являться в грудях
Солодкі бажання,
Весняний прийде первоцвіт...
І березень,й квітень
В уста поцілує...
Розкриється лагідний світ!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018
Тече річка невеличка,
Через гори,через гай...
Так співа Катя Бужинська,
Прославляє рідний край...
Та на жаль,наш край сьогодні,-
Знедолений край...
Йде війна давно на Сході,
Потемнів той гай...
Як у нас на Укріїні,-
Все росло,цвіло...
В кожній хаті і родині,-
Все гаразд було...
І поля всі обробляли,
Збирали врожай,
Усі люди працювали,
Звеселявся гай...
Підприємства працювали,
Людям на добро.
Всі структури розвивали
І місто,й село...
Хоч була й несправедливість,-
Й тоді,як тепер,
Та всі мали терпеливість,
Та й час все вже стер...
Як Свободу об"явили,-
Раділи усі...
Прапори замайоріли
В величі й красі...
І Свободу відчували
Дорослі й малі...
Незалежність прославляли
В місті і в селі...
Та не ті взяли у руки
Країни кермо,
І відчули люди муки,
Так ще не було...
Все гуло і клекотіло,
І йшло шкереберть...
І кричали,і гуділи,
І гребли все вщерть...
Мабуть все ж не зрозуміли,-
В чім Свободи суть...
І тепер ті що накрали,-
В розкошах живуть...
Розділили українців,
Бувших козаків,-
На пихатих олігархів,
І на бідняків...
Спохватилися запізно,
Як втратили Крим...
І ще й "раші" на Донбасі,
Напустили дим!..
Винуваті не лиш "раші",
Людям на біду,
Є так звані там і "наші",
Що ведуть війну...
З давен-давніх всім відомо,
Що красти, то гріх...
І завжди,завжди карали
Крадіїх усіх...
Як же все тепер змінилось,
Що це за закон?
Що злодіїв відпускають
Бува й за мільйон...
Є стотисячні зарплати,
Та ще й пільги є,
А у бідних мінімалки,..
Де ж та Правда,де?..
На курорти одні їздять
Десь за океан,
А кінці з кінцями зводить
Доводиться нам!..
Ось така тепер свобода,-
В кожного своя...
Ну яка ж вона народна,
Людям всім чужа...
Хоч вже дещо зрозуміли,-
Закони й права,
Помаленьку, потихеньку
Правда ожива!..
Все змінити дуже важко,
Ще потрібний час...
Та надіємось, на краще,
Буде все гаразд...
Ми ще вірим в Україну,
Щоб там не було,
Об"єднаємо родину
Й переможемо!..
І тоді на Україні,-
Правда оживе...
Відсвяткуємо в родині
Ми справжні жнива!...
І пісні знов залунають
В селах і містах!..
Вороги тоді зазнають
І злобу,і страх!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775668
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2018
Дорога моя людино,-
Ти давно вже в небесах,
Відчуваю я щоднини,
Ти чекаєш мене там...
Ти зі мною,я з тобою,-
Найщасливіші були,
Розуміли все з півслова,
Завжди в злагоді жили...
Вечори наші ласкаві,
В них розмови до душі,
Ночі сповнені любові,-
Не забути їх мені...
Ранки сонечком зігріті,
І сніданки запашні...
І робота...Й наші діти,
У турботах усі дні...
Ранки світлі,дні в роботі,
Веселкові вечори...
Дні народження святкові,
І походи по гриби...
Запах лісу загадковий,
Відпочинок на траві...
Синє небо...Вітер кволий,
Тепло матінки-землі...
Хоч тебе нема зі мною,
Не зникає ні на мить
Образ твій...І за тобою
Серце ниє і болить...
Гарно нам було з тобою,-
Пам"ятаю я ті дні...
А ночами ти зі мною
Ще живий у кожнім сні...
І я згадую щоденно,
І журюся повсякчас...
Та мені дуже приємно
Тебе бачити у снах...
Дорога моя людино,
Хоч тебе давно нема...
Я до тебе в мріях лину,
І любов моя жива...
День народження у тебе,
Був колись веселий час...
То ж прийди у сон до мене,
Хоч у сні станцюєм вальс...
Ти у спогадах зі мною,
У ясні,й в похмурі дні...
Я сумую за тобою,
Важко жить одній мені...
Слава Богу наші діти,
І онуки чарівні...
Приїжджають в нашу хату,
Додають снаги мені...
Дорога моя людино,
Жди мене у небесах,
Якщо там тебе зустріну,
Не розлучить ніхто нас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2018
Ну ось уже і лютий,-
Зими останні кроки...
Колись він звався студень,
Минають його строки...
Характер ще зимовий,-
Сюрпризи й завірюхи,
Як сонечко пригріє,
Він опускає вуха...
Ще будуть і морози,
Та будуть і відлиги,
Такі зими прогнози,
І люди до них звикли...
Хоч кажуть,що буває
Аж сім погод надворі...
На весну повертає,
Хоч завтра,чи й сьогодні...
І сіє,й віє,й крутить,
Мете, бува й лютує,
Дощем поллє і мутить,
Та все ж і весну чує...
Вже звикли усі люди
До витівок погоди...
Та це ж закономірне
Пробудження природи...
Не встигне сніг розтануть,-
Проснуться медуниці,
Підсніжники сміливі
Проб"ються з-під землиці...
У сонячні деньочки
Вже чутно спів синиці,
І лютого капризи
Маленькі то дрібниці...
Радіють потеплінню
Поповзень і пищухи...
Рулади щепетливі
Виводять омелюхи...
Шукають наречених
Зайці й вовки шалені,
Їх шлюбні залицяння
Настирливі й химерні...
Від зимової сплячки
Проснуться і дерева:
І клени гостролисті,
Горіхи,вільхи й верби...
В скорботу впаде лютий,
Та потуги даремні...
Хоч ще земля й під снігом,
Весна в свій бік поверне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2018
В нас земля величава,
І козацька є слава,-
Українці усе бережуть...
А козацького ж роду,
Та й нема переводу,
Й свою славу вони стережуть...
Козаки - славні люди
І жили вони всюди,
Та і нині собі ще живуть...
І беруться за зброю,-
Знов до бою,до бою,-
Захищати країну ідуть...
Бойова у них вдача,
Є ще сила козача,
Для них приклад-Мамай,захистити свій край...
Сміло йдуть вони в ногу
Не бояться нікого,
Україну свою бережуть,бо для неї живуть...
Над полями й степами
Чорний ворон кружляє,
Вояки його ворогом звуть...
Над Донецьким над краєм,
Соколята літають,
І круків тих,і воронів б"ють...
Не надійся ти враже,
Що козак в степу ляже,
Він усім ще покаже до Московії путь,..і де раки живуть...
Вояки в нас спортивні,
І сміливі, і сильні,-
Недарма козаками їх звуть...
Всі козацького роду,
І борці за Свободу,-
Ворогів переможуть і їх геть відженуть...
Ми козацького роду,
Відвоюєм Свободу,
Все зумієм здолать,буде край процвітать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774940
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2018
Були зустрічі...Кохання
Переповнювало нас...
Мрії радужні,чекання,
В незабутній диво-час...
Планували ми майбутнє,
Спільні долі і стежки,
Світле,чисте,незабутнє-
На життєві всі роки...
Не так сталось,як гадалось,
Розбіглися хто куди...
Лише в спогадах лишились
Наші мрії назавжди...
Ти - на Павніч, я - на Південь,
Так життя нас розвело...
Хоч давно минув наш квітень,
Ніби вчора це було...
Вже років пройшло немало,
Кожен жив своїм життям...
Ми стежки свої топтали,
На зло болям і смертям...
Непомітно постаріли,
Пристань в кожного своя...
Та все ж спогади нас гріли,
Сумували ти і я...
Якось сталось так неждано,
Стежки знов переплелись...
Ми відчули,не забулось,
Що було давно,колись...
Вже дорослі діти й внуки,
Всі живуть своїм життям,
Сиві скроні, болять руки,
Й одиноко жити нам...
І хоч сил у нас вже мало,
І здоров"я вже слабке,
Ми на спільну стежку стали,
Й не жалкуємо про те...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2018
Ні не біда,що є зима,-
Мороз і сніг,й холодний вітер...
А біда в тім,що йде давно війна,-
Страждають і дорослі,й діти...
Тривожний час...Ідуть бої...
І боляче сприймати втрати...
Ми ж,Україно,діточки твої,
Невже ти нам нерідна мати?..
А якщо рідна,захисти,
Твоя ж душа не обміліла...
Для влади побудуй такі мости,
Щоб і вона народ свій розуміла...
І для зупинення війни,
Важливі кроки щоб зробила,
Народ наш жде не лиш весни,
Турботи жде і Правди,й сили.
Призупини потік розчарувань,
Народ же Правду вміє розуміти,
І не чека від влади покаянь,
Але і зрад не зможе він простити...
І на людей не нарікай,
Вони і так багато натерпілись,
Якщо ти мати рідна,пам"ятай,
Що їм від бід нема куди подітись...
Відомо всім,що все мина,
Мине війна і час цієї влади,
Що кожного чека,ніхто не зна,
Та всі чекають і поваги, й Правди...
А час збіга...Мине зима,
Весна додасть усім і віри,й сили...
Колись закінчиться і ця війна,
Розправить Україна свої крила...
Ні, не біда,що ще зима,
Скоро вона з дороги уже зійде,
І розбереться люд чия вина,
Й лиха година навіки відійде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2018
Ой калино-калинонько,-
білий-білий цвіт...
Ой ти люба дівчинонько,-
твій рожевий квіт...
Квітоньками покриває
калина весь світ...
Пісні дівчина співає
вже багато літ...
Цвіт і пісня покриває
увесь рідний край,
І летить,і долітає,-
на Дніпро й Дунай...
На Дніпрі і на Дунаї
козаки живуть...
На рівнинах і в долинах
їх кохані ждуть...
Споконвіку Україна
славилась піснями,
Верба,явір і калина
всім допомагали...
* * * * * * *? * * * * * * * * *
Хоч з тих пір пройшло немало
історичних літ...
На вулицях й на майданах,
дівчата,як квіт...
Щовесни в дворах й долинах
калина цвіте...
А в шахтарськім диво-краї
війна давно йде...
Там воюють наші рідні
батьки і сини...
Захищають Україну
від рашів вони...
Вже калину ту червону
сніги замели...
Не одну уже родину
осиротили...
Та не вмерла Україна
і її народ...
Об"єднається родина
прожене заброд...
І повсюду в Україні:
в селах і містах,
Переможено полине
пісня у степах...
Хоч нелегко пережити
нам оцю біду,
Та співає українець,
як йде на війну...
Бо у нашім ріднім краю
для пісень є час...
Нехай ворог хижий знає,-
не зляка він нас...
Ми уміємо співати,
й воювати теж...
І калині розквітати
вільно до безмеж...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2018
У листі пише доня до тата:
-Повертайся,татусю,з війни:
За тобою сумуєм ми й хата,
І калина, й твої голуби...
Не хвилюйся,ми все доглядаєм,
І чекаєм тебе із війни...
Розуміємо все й добре знаєм,
Як далеко від нас тепер ти...
Вже два роки,татусю,минуло,
Як пішов ти на Схід,на війну...
Ми новини по телеку чуєм,
І питаєм щоразу: "Чому?.."
Та не чули ніразу з екрану,-
Ну чому таке сталось,чому?..
Чи забули уроки Майдану?..
Й чом не здатні спинити війну?..
Що ми діти своєї країни,
Завжди вірили й віримо ми...
На людей мов кайдани наділи,
Й розбрат сіється поміж людьми...
Не зважай,що ми з братом ще діти,-
Зрозуміти усе зможем ми...
Підростем і не будем терпіти,
А боротися будем,як ви...
Ми надіємось й віримо,тату,-
Справедливість повернеться знов...
А щоб ворога легше здолати,
Шлем всім воїнам щиру Любов!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2018
Біг часу все міняє,
Про це вже кожен знає:
І старі, і молоді,
Й навіть діточки малі...
День ранком починається,
Живе все просинається:
Росте,цвіте,вмивається,
А сонечко всміхається...
У днів своє призначення:
Робота, дім, все значиме...
В турботах день кінчається,
І вечір прочинається...
Вечірній час для радощів,
І спілкування,й сладощів,
І висновків, і поглядів,
Й сімейних тихих оглядів...
В ночей своє призначення:
І снів, й побачень значимих,
І полюбовних пестощів,
І відпочинку,.. й ревнощів...
І кожна мить, і кожен час,-
Усе призначено для нас...
Хоч все невічне, все мина,
І кожна мить бува одна...
Та і життя у всіх одне,
І дуже швидко промайне,
Неначе ще і не жили,
А вже й до фінішу дійшли...
Був старт... І фініш буде в нас,
На жаль один-єдиний раз,
Життя людське, це все ж не жарт,
Та все закінчиться гаразд...
День ранком починається,
Та й швидко все кінчається,
І ранки,й дні, і вечори,
І ночі, й неймовірні сни...
На жаль й життя швидко збіга,
Як у річках сплива вода,
І ми не можемо спинить,
Хоч дуже хочемо ще жить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2018
Лише в казках "медові" ріки,
Є й "киселеві" береги...
А нам потрібні нині ліки,
Щоб рідний край свій зберегти...
Малі й великі живуть люди,
Різні країни в світі є,
І сонце світить всім і всюди,
Радість й тепло своє дає...
І синє небо є високе,
Для всіх призначене воно:
Безхмарне,хмарне,чи глибоке,
Лише байдужим не було...
Земля велична і красива,
Сповнена ласки і тепла,
Багата, вміру терпелива,
Не терпить грубощів і зла...
Чому ж забули про це люди?
Не бережуть усе земне:
Топчуть,ламають,навіть гублять,
Те що природа їм дає...
Чому прийшла у світ безвихідь:
Спільна... І в кожного своя...
І де шукати з неї вихід?-
Ніхто не зна,не знаю й я...
Безвихідь всім руйнує долі:
Бідним,небідним й багачам...
І на життєвім кожнім полі,-
Сіє неприязнь,смуток,хлам...
Безвихідь вже заполонила
І український рідний край,
Наше суспільство розділила,-
На радість нашим ворогам...
А щоб дійти до рік "медових",
Й до "киселевих" берегів ,
Треба щоб кожен був готовий,
Свій захищати край умів...
"Медові" ріки - ні до чого,
І "киселеві" береги,
Нам розвивати край сьогодні,
І захищать, і берегти!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2018
Якже хочеться, мамо,додому,-
Хоч на день, чи хоча би на час...
Залишити роботу і втому,
Пригорнутися, мамо, до Вас!..
Аромати відчуть свого дому,
Знов відчути,як пахне наш сад,
І почуть Ваше лагідне слово,
Й прислухатись до Ваших порад...
Та на жаль це зробить неможливо,
Бо нема вже будинку у нас,
Нам чужинці його розгромили,
І спалили чудовий наш сад...
Та і Вас уже,мамо,немає,
Ви заснули давно вічним сном,
Моє серденько болем стискає,
Віє в душу гірким полином...
Та додому усе ж я приїду,
І до нашого двору прийду,
Там в зажурі тихенько постою,
Свою голову низько схилю...
І на цвинтарі, біля могили,
У Вас прощення я попрошу...
Посаджу біля неї калину,
І у пам"яті все збережу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018
Нагадала мені віхола, Все так сталось несподівано,
Що доріжки замела, (Дзеленчав десь телефон).
Як до мене ти приїхала,- Я соромився невмілості-
Ніжна, юна,чарівна... Наяву все це,чи сон?
Із під хустки локон виглянув,
Вітер його розвівав,
І я вірив, і ти вірила:
Новий рік...Різдво...Весна...
Знов дивлюся на хурделицю, Добавляє служба зрілості,
В серці спомин ожива... Я додому повернусь,
Сніг густий іде і стелиться, І тоді уже невмілості
Мій неспокій заміта... Більше я не покорюсь...
Холод,вітер і зла віхола,
Почуття не заміта,
А я мрію й дуже вірую,-
Доля в нас на двох одна!..
Хай мороз лютує й віхола Скоро служба вже закінчиться,
Всі доріжки заміта... Я до тебе повернусь,
Хочу я, щоб ти повірила, І надіюся,і вірю я,
Що любов наша свята!.. Що з тобою одружусь...
Відгуляємо весілля ми,
Гарна буде в нас сім"я,
Хочу я,щоб ти повірила,
Що я твій, а ти моя!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2018
Сьогдні зранку я радію,
Чогось співа моя душа...
У вікно сонечко зоріє,
Хоч за вікном гуля зима...
Отож дивлюся у віконце,
А там незвична тишина,
А веселить і сніг, і сонце,
Дари зими це - дивина...
Думки з"являються прозорі,
Чаром засніжена зима,
Додає сонечко простору,
Тому й співа душа моя...
І я іду-спішу до столу,
Беру і ручку, і папір...
Даю душі і серцю волю,
Кладу слова у новий твір...
Отак рядочки за рядками,
Мрії несуть мене в політ...
Я не встигаю за думками,
Щоб написати душі звіт...
У вікні сонце креслить коло
І додає думки нові...
За словом - нове спішить слово,-
Легко і хороше мені...
З цією зимною красою,
Мої думки переплелись,
Я обіймаюсь з німотою,-
Не всі дива перевелись...
Сиджу в притишеній кімнаті,
Неначе в радужному сні,
За мрії і думки крилаті,
Дякую сонцю і зимі!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773307
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.01.2018
Ми знаєм всі,що люди різні:
Є добрі, щирі і прості,
Та є і інші - недоступні,
І гордовиті,і лихі...
Якось я в прозі прочитала,-
Про те,як хлопчик-сирота,
Їхав кудись міським трамваєм,
Й ніхто уваги не звертав...
Він примостився на сидінні,
Сидів зажурений й мовчав,
Неначе плавав в хмаровинні,
Про що він думав,ніхто не знав...
Коли лишилось дві зупинки,
Трамвай вже майже опустів,
Лишились в нім лише дві жінки,
І хлопчик той також сидів...
Коли одна із жінок вийшла,
Гукнув кондуктор і спитав:
-Ви,пані,хлопчика забули,
А він,зіщулившись дрімав...
Жінка спинилась,озирнулась,
Гидливо мовила: "Ви що?..
Отой обідранець вонючий,
Бродяжок в мене не було"...
Тоді кондуктор до хлопчини,
Зовсім близенько підійшов:
-Ти що,маленький,загубився?
Де ти живеш?..-спитав його.
-Я?.. Я нічий!?. В мене нікого
Уже нема...Я їду сам...
-Яка зупинка?-той до нього,
Дивлячись лагідно спитав...
-Моя зупинка,-каже:"Небо!"
Там моя мама,-він додав...
-Туди ж доїхать неможливо,-
Знову кондуктор відказав...
Тоді і інша пасажирка
Теж до хлоп"яти підійшла...
-Як тебе звать? -спитала жінка.
-Дмитриком,-мовило хлоп"я.
-Це я до мами, тьотю,їду...
Туди, на небо, там вона...
Допоможіть мені ви,тьотю,
Ви там були?.. Є там вона?..
-Ні,не була...Але я знаю,
Коли і як туди дійти.
Ходімо,Дмитрику, зі мною,
У мене будеш жити ти...
А прийде час,підем на небо,
І маму там віднайдеш ти...
Але покищо тут жить треба,
Й пам"ять про маму берегти...
Хлоп"я притиснулось до жінки,-
Так як до мами у свій час,
А та,лиш гладила голівку:
-Не бійся! Все буде гаразд!..
А на кінцевій вже зупинці,
За руки взявшися зійшли.
Кондуктор вражено дивився,
Сповнювавсь віри і краси...
В нас на життєвому маршруті
Зупинки: "Небо" не буває...
Та Віра є, Любов й Надія-
Що людям щастя добавляє!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2018
Негараздів і мук всім дісталось:
Нашим пращурам й нашим батькам,-
І дитинство невтішне, і старість,
Все владнать передбачено нам...
За майбутнє життя віддавали,-
У нескорені грізні роки...
Від хвороб і нестатків вмирали,
І діди наші вірні,й батьки...
Не сумуйте батьки і дідусі,
Ви дали нам натхнення своє,
На життєвому сонячнім крузі,-
Покоління майбутнє росте...
Обіцяєм розгорнемо крила
Свої й ваші відстоєм права,
України відновимо сили,
Щоб вона оновилась сповна...
Не забудемо ми убієних,
Всіх полеглих в нерівних боях,
І борців у неволі померлих,
Переможемо зло все і страх...
Отож в день цей Соборності й Злуки,-
Ми на захист готові всі стать,
У нас дужі і душі, і руки,
Та й навчилися вже воювать...
Ми розірвемо вражії пута,
В наших жилах пульсує ще кров,
Ваші муки не будуть забуті,
З нами Віра,Надія й Любов!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2018
Горобино,горобино,
Вірна подруго моя,
Чому так несправедливо,-
У житті нашім бува?..
Він любив і я любили,
Де ж взялася ця війна?..
Нас навіки розлучила,
Я лишилася одна...
Україно, Україно,
Рідна донька я твоя,
То чому ж ти допустила,
Що стражда твоє дитя?..
Не одна така я нині,
Подивися навкруги...
Тебе ззовні й всередині
Давлять злії вороги...
Чом народ свій розділила
На багатих й бідняків?
Об"єднати не зуміла
Своїх доньок і синів...
Похилилась горобина,
Як почула ці слова,
Їй здалось,що й вона винна,
Що країна ледь жива...
Плаче дівчина за милим,
Він в землі сирій лежить...
Співчува їй горобина,
І душа в неї болить...
Зажурилась Україна,
Її доньки і сини,
Бо жура людей накрила
Від неправди і війни...
-Горобино,горобино,
Про біду всім розкажи...
Врятувати Україну
Своїм духом поможи!..
Зашептала горобина:
-Об"єднатися пора,
Захистити Україну-
Задля Правди і добра!
За кордони не спішити,
Не для нас тамтешній рай,
І народ свій захистити,
Свою землю й рідний край!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2018
Пройшли,минули диво-свята,
І знов задумуюся я,
Була ж весела моя хата,
Чому ж тепер вона сумна?..
Чому Надії, як і роки,
Стали слабкими, як і я,
Хиткі і кволі мої кроки,
У світ розбіглася сім"я?..
Ранки сумні, дні невеселі,
А вечори, ніби тюрма,
Ночі безсонні,довгі, темні,-
У них і я, ніби німа...
Немає з ким порозмовляти,
Полуда очі застеля,
Чи довго ще тепла чекати?..
Щоб не згоріти вже до тла...
Хоча й гріхів я мало маю,
Молюся Богу все ж щодня,
Журу і смуток розганяю,
Доля тепер така моя...
Пишу вірші, казки складаю,
Звісно, не завжди до пуття,
Ще й до газет їх посилаю,
У цьому смисл мого буття...
В дітей давно свої орбіти,
Пристань у кожного своя,
Свої і погляди, і діти,
Вони ж такі,як була я...
Та я на них не ображаюсь,
Робота в кожного своя...
Все ж зрозуміти намагаюсь,-
У чому зміст кожного Я?..
З ріднею й друзями спілкуюсь,
Все більше телефоном я...
За внуків все частіш турбуюсь,
Участь тепер така моя...
Уже повільні мої кроки,
Я не "глевтяк" і не свята,
Й ще розумію в свої роки,-
Не зникне в світі доброта!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2018
Тішить очі сонце зрідка,
Бо ж зима, то є зима,
Та ще й небо стоїть низько,
Й снігу теж майже нема...
Та й сніжить - не скрізь і зрідка,
Часом й дощиком поллє,
То морозом вдарить кріпко,
Й голольодом вкриє все...
Все це вибрики зимові,
На дорогах слякоть є,
І хмарища в небі повні,
І ніч рано настає...
І річки мало підмерзли,
Хоч холодний вітер дме...
Сонця промені завмерли,
Виглядають де-не-де...
Вже спинились довгі ночі,
Хоч світанки й тормозять...
І святкові дні пророчі,
Люд зуміли в полон взять...
Найважливіші вже свята,-
Вже минули,відпливли...
Водохреща ще лишилось
І Тетяни день святий...
Воду в ніч нам освятити,
І скупатись у ставку...
Сили й дух свій відновити,
В ніч сьогоднішню таку...
І Тетяну не забути,
Поспівати їй пісень,
Добрим словом пом"янути,
У святковий диво-день...
До кінця вже добігає,
Січень місяць не простий,
Лютий в вікна заглядає,
Найкоротший зимовий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2018
Я пам"ятаю Вас, матусю,
Важким для всіх тоді був час.
Тепер на себе я дивлюся,-
Я стала схожою на Вас!
Дякую Вам,моя матусю,
Ви для нас прикладом були,
І так як Ви тепер молюся,
Щоб діти краще нас жили...
І мої діти,і онуки,-
Вас пам"ятають,як і я,
Стелять доріжки до науки,
Дружна,матусю,в нас рідня...
Я пам"ятаю тебе,сину,
Ти вже давно на небесах,
В думках до тебе,сину,лину,
І розмовляю в своїх снах...
Вже в небесах й твоя дружина,
Не знаю,чи зустрілись ви...
А ваша донечка перлина
Живе між добрими людьми...
Зросла без вас,уже доросла,
Ось-ось закінчить інститут,
В очах її постійна туга,
Як і в моїх - це наш статут...
Я пам"ятаю тебе,брате,
Хоч ми й у бідності жили,
Навчались добре...І багато,
В своїм житті ми досягли...
Дорослі вже твої онуки,
І славна правнучка твоя...
Серця гарячі, вмілі руки,
І Пам"ять вічна,як земля...
Колись ми часто зустрічались,
Дитинство згадували ми,
Приємо завжди спілкувались,
Зустрічі пам"ятні були...
Я пам"ятаю тебе,Толю,
Гарна у нас була сім"я,
Вдячна тобі за нашу долю,
І ти любив, любила й я...
Хоч нелегкою була доля,
Зазнали ми у ній біди.
Та на своїм життєвім полі,
Ми все ж щасливими були...
Я пам"ятаю твої руки,
Усе робить вони могли,
І вечори дні, ночі,й ранки,
В нас незабутніми були...
Смерть мене з вами,мої рідні,
Вже розлучила назавжди...
Мої хороші,милі, рідні,-
Ви в моїх спогадах завжди...
У дні веселі і похмурі,
Завжди у будь-якій порі,
Я перед вами на коліна-
Стаю до матінки-землі!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2018
ДІТИ - ЦЕ КВІТИ,
МАМА – ЦЕ ЛІКИ…
Доброго дня, моя "КПеешна" сім"я. Мабуть усі дорослі знають і
відчувають, що для дітей найважливіша людина - мама, а для мами –
дитина. І задля дитини мама готова на все. А яку ж радість приносить
кожній жінці народження дитини, про це теж знає кожна мама...
У Кропивницькому уже 15 років існує чудова Всеукраїнська розважально-інформаційна газета: "САКВОЯЖ,історії з життя"...До неї пишуть усі небайдужі люди. І всі,чи майже всі, твори газета обов"язково друкує. А ще в 2017 році вийшла книга:"САКВОЯЖ":15 років життя,яка є збірником історій і віршів читачів цієї газети. У ній опубліковані надіслані до редакції історії на протязі з 2002 по 2017 роки. Це не просто книга, це-казка ,дуже гарно оформнена і порівнюючи не дорога...
Ось уже майже 15 років і я є: і читачем, і дописувачем до "Саквояжу"і цієї книги.
І певне всі знають, що слово саквояж означає – мішок, ручна дорожня
сумка.Отож і збирає ця газета історій,які їй надсилають прості дописувачі... В кожному номері цього видання є якісь цікавинки, а ще є й
такі, які викликають цікаві власні спогади. Ось наприклад у №44 від
02. 11. 2017р. для мене такою стала історія Марії Садовенко "А на
порозі…Гітлер", де вона розповідала про забаганки жінок при надії. А
так, як мені прийшлося бути в такому стані аж три рази, той мені
відразу ж пригадалися, щоправда не забаганки, а ситуації:
непередбачувані, а іноді й прикрі. Почну з перших своїх пологів, які в
мене були ще тоді, коли я була студенткою. Академвідпустку я не брала,
і відразу після зустрічі Нового року, зібралась їхати на екзаменаційну
сесію, хоча і була вже в декретній відпустці, та за медичними показниками
і власними підрахунками повинна була народжувати десь у середині лютого.
Мама не
радила мені це робити так як з свого досвіду знала, що пологи можуть
бути і раніше.. Та я все ж поїхала. Мої однокурсники віднеслися до
цього з розумінням і ненав"язливо опікувалися мною. Та мама все ж
змусила мого Анатолія поїхати і вмовити мене повернутися додому. Той
узяв відгули, та й приїхав. Декілька днів побув зі мною, доки я склала
останній екзамен, та й на старий Новий рік привіз мене додому. Сам
пішов у якихось справах, а я готувала вечерю. Почувши, що хтось
постукав у вікно, я глянула на нього і моя душа відразу перемістилася
у "п"ятки", бо у вікні я побачила чорта, я заойкала, а чорт з
незвичайним рудим обличчям і ріжками, зареготав. Я опустилась на
стілець і застогнала. На щастя у цей момент додому повернувся
Анатолій, я почула серед голосів і його голос, і гучний сміх. До хати
зайшли Анатолій разом з чортом і його супутниками. Ними виявилися: мій
двоюрідний дядько Мишко,(син бабусі Дусі, про яку я вже писала, а про
самого Мишка ще напишу в окремій історії), та його довготелеса
подруга, з натягнутою на обличчя капроновою панчохою,підмальованими вусами і бровами, та ще й з хустинкою на голові, зав"язаною над лобом так,що її кінці слугували ріжками. Вони прийшли посівати. Я уважно вислухала їх цікаві посіванки,та й
піднялася ,щоб поставити на стіл вечерю, та нараз почула різкий
болючий поштовх, а по моїх ногах потекла вода. Отож довелось відкласти
вечерю і негайно доправляти мене в лікарню. А на вулиці сипав та й
сипав сніг і морозом припікало. В лікарні мене оглянули і сказали, що
прийшла пора народжувати. Мене мучили страшні болі, а роди не
розпочиналися. Мені хотіли дати якісь "гарячі" уколи, та ніхто з медперсоналу
ніяк ні міг нащупати мої вени, і це задавало ще більшого болю.До того ж ще й акушерка яка приймала роди розгубилася і в голос виразила побоювання і жаль,що не відправила мене на роди до райлікарні. Тоді втрутилася одна й медсестер і з її допомогою все минуло благополучно. Але для мене,тоді ще зовсім
молодої жінки це були неабиякі випробовування. Мої муки продовжувалися
ще дві доби і лише 16 січня під вечір народився мій синочок.
Я ще перебувала в пологовій кімнаті, як почула голос свого дівера, який
повертався з якоїсь вечірки і завітав до лікарні, щоб довідатися хто ж
народився. ВІн прямував прямо до пологової кімнати, та його звісно не
пустили,лише сповістили, що народився хлопчик. А вже 17 січня майже
всі працівники лікарні заглядали до мене в палату, щоб подивитися на- на
їх погляд, надзвичайно красиву новонароджену дитину. Разом зі мною в
палаті були ще три породіллі, причому одна з них моя хороша знайома
Галина. Тут же стояли і ліжечка у яких посапували наші первістки.
Найбільше дісталося Галині. Її хлопчик був найбільший і весь час
вимагав їсти, а мій більше спав і майже не плакав. Галинка заздрила
мені, бо ж дітей ми, змучені першими пологами, були теж дуже виснажені, а
доводилося ж не лише кормити, а й перемотувати і прати,і сушити пелюшки…
Через три роки я знову ждала народження другої дитини. З Галиною ми
частенько зустрічалися, іноді з саночками і своїми хлопчиками, та й з
чоловіками, та ще й з друзями. І Галина часом жартувала, що можливо ми знову
народжуватимемо разом. Нащо наші чоловіки заперечували, говорячи, що
Галина народить десь на місяць раніше, бо ж це видно і з її живота, і
з передбачення медицини, вона мала народити в лютому, а я в другій
половині березня. Та ось наступило 28 лютого, і коли я прийшла до
лікарні, то виявилось, що Галина вже народила знову хлопчика. А ще
вона мені розповіла, що вночі ідучи біля мого будинку до лікарні, вона
гукала і мене. Ось так і других хлопчиків ми народили в один день:
Галина ранком, а я пізно ввечері. Тепер уже ми домовилися, що назвемо
хлопчиків одним іменем. Отак появились наші Славики…
Донечку я народжувала у районній лікарні. Але й там не обійшлося
без пригод. Доставили мене туди пізно ввечері, і весь медперсонал був зайнятий на важких пологах, то отож акушерка прийнявши
мене і виконавши деякі процедури, швиденько повернулася в пологовий
зал, а я залишилася одна... І тут виникла проблема з туалетом, мені туди
була велика потреба, а я не знала де та туалетна кімната. Виповзла в
коридор оглянулась сюди - туди, нічого не втямила, аж запаморочення
відчула,присіла майже до підлоги і заойкала... Та все ж знайшлася якась добра людина,що доправила мене до туалету.
А в цей же час акушерка певне згадала, що залишила породіллю одну,
повернулася до ванної кімнати, а породіллі нема. Уже після пологів
вона приходила до нас в палату і, сміючись розповіла, як злякалася, що
загубила породіллю. У райлікарні діти перебували в окремій палаті і
нам їх приносили лиш кормити. Щодня до нас навідувались акушерка, чи то
гінеколог і, обов"язково дитячий лікар. У перший же день, (а донечка
народилася о 12-ій ночі), мені повідомили, що перші 5 -6 днів не можу
кормити своє дитя, так як у нас з донечкою різні резуси, і це
небезпечно для життя дитини. Отож довелося стіжувати своє молоко, а
дитя моє кормила інша мамочка… Та зрештою все налагодилося…І коли я
повернулася з лікарні, хлопчики мої були дуже задоволенні, що мають
сестричку. А ще після того, як Славик підріс, я віддала його візочок
своїй недалекій сусідці, то я ще була в пологовому будинку, як
хлопчина побачивши сусідку повідомив, що в нього вже є сестричка,
попросив її повернути візочок. Були й інші пригоди, коли народився
Славик, старшенький Сергійко дуже хотів сестричку, і бувало, як тільки
побачить через вікно "Швидку допомогу", то відразу ж просить мене піти
до лікарні, та купити сестричку ,а то якось був готовий продати братика бездітній продавчині магазину, та все ж таки пожалів братика і від продажу відмовився,а ще якось домовлявся з своїм зі своїм
двоюрідним братиком, у якого була маленька сестричка, помінятися, бо
тому дуже хотілося братика, а моєму сестричку... А коли мала народитися
третя дитина і ми його питали кого б він хотів, то він говорив,що якщо
вже купляти, то краще хлопця, щоб можна було грати у футбол… Було ще
багато цікавого, і донині приємно це згадувати, бо ж воно було таке
чарівне, і ми були молоді і здорові, і всі турботи за дітей нам були
не важкі, хоча й тоді бувало, що не можна було купити щось дуже
потрібне для дітей, та й для себе теж…Та все вже минуло і живе лише у
спогадах, які й тримають нас у цьому жорстокому світі. Отож і живемо
тепер спогадами…
Згадка за згадкою, життя - загадкою, з променем сонячним, з вогнища
полум"ям, з чистими росами, трави покосами, з тихою водою, бува й з
сльозою, з піснями й жартами, все живе в пам"яті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771649
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018
Гей,депутати,
де ваша совість?..
Мало роботи,
зарплати вдосталь...
Свята і будні,-
для вас величні,
В грудні і в січні,-
пропуски звичні...
Там, на Донбасі,
хлопці воюють,
А депутати
у нас жирують...
Протягом року
є в Раді відсутні,
В кожного справи
є свої сутні...
Державних грошей,-
вам же не шкода,
Є й депутатська
винагорода...
Різні добавки
й премії звичні,
І за квартири,-
кошти величні.
Й на депутатську
є ще діяльність,
В вас не існує,-
колегіальність...
А там в окопах
живуть солдати,
А їх чекають-
батько і мати,
А ще чекають-
дружини й діти,
Щоб всі живими-
вернулись звідти...
Вам добре слово-
їм би сказати,
Та й допомогу -
слушну надати,
І зі святами -
всіх привітати,
І їх родинам-
цінне щось дати...
Й переселенцям
дать допомогу,
Й не обминути-
в цей час нікого...
Хочу ще вас я
всіх запитати:
Чому у Раді
вас так багато?
Чом на засідання
Голова кличе,-
Хто в кулуарах
своє мурличе...
Можу ще й далі
я вам писати,
Та сказать мушу:
-совість треба мати...
Чи вас батьки
не так учили,
Чи ви вже совість
десь розгубили?
Ваші зарплати
треба зрівняти,
З тою, що мають
не депутати,
А прості люди,
й пенсіонери,
А не пихаті
міліардери...
Оце послання
вам написала,-
Пенсіонерка-
бабуся Валя!..
P/S: Хто прочитає це послання,будь-ласка напишіть, що треба змінити, або додати,бо ж писала спонтанно,то може десь і помилилася.А після виправлень я відправлю це до газети: "Сільські вісті", або до журналу:"Перець", де мої доробки іноді друкують...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2018
Уже вітер холодний повіяв
І мороз у обличчя пече...
Старий рік свої кроки відміряв,
Новий нам вже нове щось несе...
Люди ждуть усі Миру й Любові,
Щастя й Волі вгорі й на землі,
Щоб були усі рідні здорові
І кінець наступив вже війні.
Закружляли сніжинки в просторі,
Покривають усе на землі.
Світить Місяць у небі і зорі,
І ялинкові диво-вогні...
Піклування усі хочуть люди
Відчувать на яву, а не в снах...
Усім віриться, так воно й буде,
Так нам Бог спланував в небесах!
Вже зустріли Новий рік всі друзі,
А старому сказали: -Прощай!
Вже не хочемо жить у напрузі,
І земний побудуємо рай!
Бо ж і руки ще маємо дужі,
І робити уміємо теж,
Вже не можемо бути байдужі,
І щасливими будем безмеж!
Рік же Новий,це рік вже Собаки,
Ми з ним нові стежки оберем,
Установимо нові порядки,
Україну й себе збережем!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2018
Не танцюю я давно, Вечори спливали й дні,
згадую коханого... ми не розлучалися...
Як сиділи ми в кіно І співали ми пісні,
вечора цікавого... любили й кохалися...
Не співаю я давно,
вже нема коханого...
Відійшло все відпливло,
і нема цікавого...
Чи сиджу я,чи ходжу, Довгий щлях ми з ним пройшли,-
все про нього думаю... в мирі і у злагоді,
Я одна давно живу, діти в радості жили,
і за ним сумую я... нас усе цікавило...
Одружили дітей ми,
у часи лукавії,*
знову в злагоді жили,
внуків доглядали ми...
Вже давно одна живу, Хоч сумую,не кричу
немає коханого... і його я згадую...
Пам"ятаю все й пишу "Не забудь!"- йому шепчу,
вірші про коханого... й в сни його загадую...
І бува радію я,-
з дітками і внуками.
Доки житиму ще я,
все ж його кохатиму!..
* Діти одружувалися у буремні 90-і роки...
і внуки теж тоді появилися...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018
1. На столі зайчата грали,
У стола кут відпиляли...
Скільки там тепер кутів,
Полічити хтось зумів?..
2. Щоб доїхать до метро,
Чебурашка сів в авто.
По дорозі він зустрів
Трьох товаришів своїх,
Привітав він їх усіх...
Скільки ж разом тих було,
Що приїхали в метро?..
3. Оля живе на другому поверсі,а Коля в двічі вище.
На якому поверсі живе Коля?
4. У сім"ї 5 доньок і кожна має брата. Скільки дітей у сім"ї?
5. Скільки буде,коли сотню поділити на половину?
6. Лісоруби кожної хвилини відрізають від колоди кусок в 1 метр.
За скільки хвилин вони розріжуть колоду довжиною 6 метрів?
7. Сорок п"ять і сорок п"ять, скільки може бути?
8. У скільки разів сходи на 6 поверх будинку довші за сходи на 2 поверх
того ж будинку?
9. За 4 хвилини колоду розпиляли на півметрові куски,причому кожне
розпилювання тривало 1 хвилину. Яка довжина колоди?
10. Як з трьох сірників,не ламаючи їх,зробити чотири?
Відгадки: 1.П"ять. 2.Один. 3.На третьому. 4. Шість. 5. 200. 6. 5 хвилин
7. 10; 80;90; 400. 8.У п"ять разів. 9. 2,5м. 10. IV.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018
Я рушник вишиваю життя
На своєму життєвому полі,
Ниточками веду в майбуття,
А вони усі різні у долі...
Вишиваю рядки золоті,
Колись з мамою ми вишивали,
І мережки були ті святі,
Ми у них своє щастя вбачали...
Кольорові беру я нитки,
Хочу вишити радужно-світле,
Та кладуться й нерівні рядки,
Як у долі, бува й непривітне...
Ниточки,ви мої ниточки,
Засвітіть мені зорями в небі,
Я широкі й вузенькі стежки,-
Подолаю усе при потребі...
А коли стає важко мені,
Чорним й білим наповнюю поле,
Вишиваю тоді, ніби в сні,
І молюся і Богові,й долі...
А коли поглинає відчай,
Вишиваю тернисті рядочки,
Я мережу війну і Майдан,
Де вмирали і доньки,й синочки...
І рве душу на шмаття мені,-
Від війни,від неправди і болю,
І стають дні і ночі сумні,
Я нитки вибираю у долі...
Підбираю я знов ниточки,
Хочу вишити щось кольорове,
Щоб ясніли усі квіточки,
В рушниках для онуків святкові...
Ниточки,ви мої ниточки,
Засвітіть зірочками в оселі,
Покладу кольорові рядки,-
Для дітей і онуків веселі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2018
Ось і засвітило Це Різдво від Бога,
всім Різдво на диво, до Віри дорога,
на добро,на тепло, Марія пречиста
і щоб зникло усе зло... сина народила...
Це чудове свято,-
є дванадесяте,-
після Воскресіння,
Божого веління...
В часи надвечірні Свята дух витає,
йдуть богослужіння всіх благословляє,-
в храмах і церквах, вертепи,вистави
в сім"ях й небесах... й колядки цікаві...
За столом сідає
разом вся родина,
як зірка засяє
у небі вечірня...
Медом і узваром І благословляє
пахне в кожній хаті, батько всю родину,
і стає родина пом"януть померлих
на щедрість багата... у тиші хвилину...
І кутя медова
родині смакує,
і тиха розмова,
і щирість віншує...
Варену картоплю, І різні салати,
і пісні борщі, з рисом голубці,
капусту з грибами,- на добро багаті,-
смакують усі... з квасолі млинці...
Ці родинні свята,-
найкращі зимою,
на тепло багаті,
сповнені любові!..
Нехай же єднають, Свято засвітило
свята українців, й додало нам сили
вороги хай знають,- щоб в Мирі і Правді
здолаєм чужинців... всі усе робили!..
Щоб усіх ворожих
вигнали ми з хати...
Й "своїх" нечестивих,
не пускали до влади...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2018
Невдячна річ тепер прогнози,
І кожен рік: зима,морози...
А Новий рік дає надії,
Щоби здійснились наші мрії...
Ох ці прогнози,ці прогнози,-
Снігу нема,нема й морозу,
Ми ждемо гарної погоди,
Кінця війни,Правди й Свободи!..
І хоча б краєчком нам ока,
В майбутнє зазирнуть охота,
І наперед хоч щось дізнатись,
Й до чого нам вже готуватись?..
Чи будуть знов стрибати ціни,
Чи будуть в нас на краще зміни,
Й коли закінчиться війна,
Чи буде кращою весна?..
Читаєм й слухаєм прогнози:
І не зважаєм на морози,
І гороскопи ми читаєм,
Й на краще ми надії маєм...
Експерти є й нумерологи,
Мольфари й астрологи,
Політики і мудреці,
Різного роду провідці...
І всі по-різному тлумачать,
Чи відчувають, а чи бачать,
А чи правдиві ті прогнози,
Не аналізуються ж ніколи...
А ми і віримо, й не вірим,
Не стане чорне й сіре білим,
Бува з прогнозів сміємося,
Йдемо вперед, не здаємося!..
Минулорічні результати,
Якщо їх проаналізувати,
Здійснився лиш один прогноз,-
Безвіз відкрити удалось...
Зросли і пенсії й зарплати,
Збільшились витрати і втрати,..
Отож живем,як і жили,
Бідніші навіть,як були...
Отож,до "лампочки" прогнози,
Не будем проливати сльози...
Будемо жити й працювати,
Й зміни робити, а не ждати!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2018
Щедрий Вечір, Святий Вечір,
пане господарю!
Ми прийшли вас привітати,
й побажать удачі!
Від душі ми вас вітаєм,
й вашу господиню,
Віри й Шастя вам бажаєм,
спокою і Миру!
Нехай ваша вся родина,
та й буде здорова...
А в домівку вам прибуде
благодать казкова!
А за те, що привітали,
та ще й поспівали,
дайте нам ковбасок пару,
ще й шматочок сала!
А до сала й паляницю,
ще й по мандаринці...
Так у свята ці годиться
давати гостинці...
Щедрий Вечір, Святий Вечір,
від душі бажаєм:
Жить в повазі і любові
у рідному краї!..
Добрий Вечір, Святий Вечір,
рідна Україно!
Ми добра тобі бажаєм,
наша ти перлино!
Щедрий Вечір, Святий Вечір,-
усім українцям!
Об"єднаємо всі сили,
виженем чужинців!
Добрий Вечір, Святий Вечір,-
всім містам і селам!
Хай завжди панує радість
у ваших оселях!
Щедрий Вечір, Святий Вечір
усім добрим людям!
Усіх благ в Різдво Христове
і благополуччя!
Добрий Вечір, Святий Вечір,
хто дома, й не дома...
Нехай свята ці чудові
додадуть здоров"я!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769981
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.01.2018
Січень місяць на осінь похожий,
Нема снігу,немає морозів,
А бувають тумани і слякоть,
Дуже сумно і хочеться плакать...
Зажурились кущі і дерева,
Не такої погоди їм треба,
Як і дітям їм хочеться дива,
Щоб було все навколо красиве...
Вони гіллям легенько гойдають,
І краси, і наснаги чекають,
Їх не радують зоряні ночі,
Вони снігу пухнастого хочуть...
Коли сніг їх покриє і землю,
Стає гарно навколо й приємно,
Підкоря білосніжна зима,
Цьогоріч чогось снігу нема...
Заспокойтесь кущі і дерева,
Сумувати і плакать не треба,
Прийде час і пухнастий веселий
Сніг укриє і землю,й дерева...
Ще зима свої "зуби" покаже,
І снігами холодними ляже,
Ще й морозом скує диво-шати,
І тепла доведеться чекати...
Січень,лютий, зима і морози
Відійдуть як і осені сльози,
Половина зими відійшла,
Прийде час для весни і тепла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018
Ось і стали ми на старт,
може ще й не в один ряд,
та усі вже пливемо,
летимо,чи лиш йдемо,
а ще й плентаємось бува,
в нас надія ожива,-
буде кращим в нас майбутнє,
і все буде лише путнє...
Хто з квитком,хто просто так,
сильний,дужий і слабак...
Ми в дорозі,всі в путі,
цілий рік будем усі...
І зупинки будуть в нас,
може й в не один всіх час,
обминути їх не можна,
бо важлива із них кожна;
вони будуть у місцях,
дивовижних,ніби птах:
Радість, Мир і Розуміння,
Праця,Успіх і Уміння,
Вірність,Щастя і Любов,
і Гармонія, й Бадьорість,
Спокій звісно і Здоров"я,
Дружба вірна і ще й Совість,
І Турбота,й Оптимізм,
і щоб транспорт всіх довіз,
на наступний диво-рейс,-
2019 гнейс*...
Я зупинки всім назвала,
може ще й не всі сказала,
допишіть усі собі,
ті що є вам до душі...
*гнейс- (нім.Gneis)-метаморфічна гірська порода,що
складається переважно з польового шпату,а також кварцу
та кольорових мінералів. Застосовують для виробництва
щебеню,тротуарних плит,як облицювальний матеріал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018
Зимо-зимущая,стань вже тямущая,
вміру холодная, не будь голодная,
а будь блискучая,та не гнітючая:
снігу і інею,морозу й віхоли
нам уже дай!..
Сніги білющії,часом сипущії,
ідіть сіющії,будьте зцілющії,
вкрийте долини,степи-перлини,
міста і села,садки й оселі,
вкрийте весь край!..
Ніченьки тихії,снами сповитії,
не будьте битії,сльозами вмитії,
будьте прекраснії,коханням щаснії,
все більше зоряні, з Місяцем й зорями,
спокою всім нам!..
Місяцю ясненький,холодний,жалісний,
ночами старанний,будь і розважливий,
в небі прекрасному,з зорями ясними,
бачиш усе з висоти,все можеш ти,
шлях освіти!..
Деньки малюсінькі,тихі,гарнюсінькі,
зимою сповитії,снігом не вкритії,
вже не сіресенькі, чисті, білесенькі,
і не сумуючі,і не лінуючі,
часу додайте...
Зимо-зимущая,сніги білющії,
ночі тихесенькі,деньки гарнесенькі,
Місяцю ясненький,зіроньки краснії,
небо і сонечко, з красою й спокоєм,-
спиніть війну!..
Знаю, ви зможете, ми допоможемо,
люди очищені,Богом захищені,
зрадами вкритії, Правдою вмитії,
водами цілющими, піснями співучими,-
Миру всім нам!..
Його чекають,дуже бажають,
люди усі:і дорослі, й малі,
здорові й хворі,тихі і добрі,
бо українці, в селі і в місті,
скажуть усі:"Ні війні!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2018
Кажуть всі: на Новий рік,
що не побажається:
все хороше йде у дім
і завжди збувається...
Я бажаю всім-усім,
щоб в Новому році:
все погане відпливло,
а прийшло хороше!...
Щоб у вас і у нас
все завжди було гаразд,
це вже - раз!
Щоб закінчилась війна,
це вже - два!
Щоб здорові всі були,
це вже - три!
Щоб було натхнення й сили,
це - чотири!
В сім"ях була благодать,
це вже - п"ять!
Щоб порядки були скрізь,
це вже - шість!
Щоб доходи в нас зростали,
ціни вгору не скакали,
я бажаю всім-усім,
це вже сім!
Можна й далі ще бажати,
та не хочу СІМ втрачати.
Найчудовіше число
СІМ і є, як і було...
СІМ відомих притч Господніх,
що важливі і сьогодні:
СІМ гріхів, і СІМ чеснот,
СІМ днів в тижні і СІМ нот,
В приказках й прислів"ях,-
СІМ переважає всіх!
Тож бажаю я усім,
берегти все, як і СІМ!!!
Жити довго, до ста літ,
Не зважати на свій вік,
Дорожити тим, що маєм,
(Рік Собаки ж ми чекаєм),
Хай він буде урожайним
Лиш на добрі усі справи,
і приємні всі забави,
і на працю,й на навчання,
і на краще сподівання...
І на МИР в усьому світі,
Жить в Любові і у квіті!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2017
Вітер колише гілля-колиски,
хоче приспати усе безлисте.
Гілля дрімають,не чують сплесків,
не бачать сонця і його блисків...
Сонце сховалось за густі хмари,
обняли сонце неба отари,
все затягнули згори донизу,
їх забаганки, чи то капризи...
Сумні дерева тихенько стогнуть,
в холоді спати вони не можуть...
Та вітер вперто їх присипляє,
і колискові нові співає...
Щоб було легше й тепліше спати,
треба деревам снігу додати,
коли із неба його прибуде,
тоді і спати їм любо буде...
Довго деревам прийдеться спати,
вітри і бурі будуть гойдати...
Як заясніє сонце весною,
вони проснуться вмиті красою...
Оживе листя і диво-квіти,
будуть радіти вони як діти...
Зникне самотність, мине мовчання,
з"явиться радість і сподівання...
Люди похожі на ті дерева,
і їм потрібні такі ж перерви,
щоб відпочити,набратись сили,
дістать натхнення,не зламать крила...
А для перерви існують свята,
й зима на свята дуже багата...
Як відпочинуть стомлені люди,
то й працювати їм легше буде...
Отож святкуйте,люди,всі свята,
та й набирайтесь сили й завзяття...
А після свят всіх,- знову працюйте,
живіть, радійте і не сумуйте...
Це в нас від Бога і від природи,
і пори року,й зміни погоди...
Без відпочинку не можуть жити,
люди,дерева,трави і квіти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2017
Я давно живу одна,
в мене милого нема.
Він давно вже в небесах,
на безмежних парусах...
Прийде час й я відійду,
в небеса теж полечу,
чи зустріну його там,
невідомо усім нам...
Так буває у житті,
що розходяться путі,-
у двох люблячих сердець,
хоч життя це й не кінець...
Бо ж є діти і онуки,
ходять ноги, роблять руки,
в голові ще є мізки,-
жити можна все-таки...
Є ще й праведні діла,
щоб країна ожила,
гожа щоб прийшла весна
і закінчилась війна...
Скільки б нам не було років,
не стихають наші кроки,
ходим ми туди-сюди,
не чекаємо біди...
Хоч вже й сил ми мало маєм,
нові справи починаєм,
і працюєм, і співаєм,
і кінця війни чекаєм...
В кого як уже виходить,-
хтось самотній, одинокий,
хтось сім"ю ще гарну має,
й ніхто віри не втрачає...
Там де Віра-там життя,
реальності відчуття,
і Надія, і Любов,-
це основа всіх основ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2017
Зустрічалися ми з милим Ми гойдались і ходили
біля вітряка. понад вітряком...
Все було: любов і сили, І жар-птицю ми ловили
і в руці рука... з золотим пером!
Ми читали про жар-птицю
звісно у казках.
І збирали ми живицю
у диво-степах...
Не впустили ми жар-птицю Вже давним-давно немає
і любов свою. вітряка того...
У степу знайшли живицю, Та я й нині пам"ятаю
створили сім"ю! від нього тепло...
Мого милого немає,
він вже в небесах...
Та тепло я відчуваю
в спогадах і снах...
Ще ж тепло те зігріває Той вітряк і та жар птиця
внуків й діточок... в снах,як на яву...
Про жар-птицю кожен знає І донині мені сниться,
не лише з казок... й я знаю чому...
Бо в мені живе жар-птиця,
і отой вітряк...
І тепер вони живиця,
хай буде хоч так!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2017
Вночі сьогодні випав сніг,
На жаль лежав зовсім недовго...
Найшвидше мокрим став поріг,
А потім зник він і навколо...
І потекли знов ручаї,
Немов весна вже на підході,
І попливли думки мої,-
В колись легкі мої походи...
Коли дівчиськом я була,
Плекала лиш солодкі мрії...
Ніби у казці я жила,-
В Любові,Вірі і Надії...
У світ я впевнено пішла,
Були відкриті мені двері,
Хвиля життя мене несла,
Ніби казкові каруселі...
Куди ж усе те відпливло,
Живу тепер,як у химері,
Дощами й вітром віднесло,
І кудись зникли диво-двері...
Пройдено тисячі доріг,-
В далекі вже минулі роки,
І на життєвий свій поріг,-
Уже важкі роблю я кроки...
І розстаю неначе сніг,
В душі і серці є тривога,
Що спотикнуся об поріг,
Й моя закінчиться дорога...
Без мене не збідніє світ,
Таких як я в ньому мільйони,
Час замете мене й мій слід,
Та я надіюсь не сьогодні...
Я ще устигну щось зробить,
Й пізнаю нові таємниці,
Можливо зможу зрозуміть,-
Сутність і велич українців...
Поки живеться, я живу,
І насолоджуюсь красою...
І кожну мить життя ловлю,
Я переповнена Любов"ю!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2017
Все більше спогадів і менше сподівань,
Це відчуває кожен в різні роки...
І незалежно від мрій своїх й бажань,-
Кожен по-своєму дальші робить кроки.
В дитинство погляд все частіш усіх веде,
І це вертає і надії, й спокій,
Гарніш на серці і в душі стає,
Сліди від спогадів завжди глибокі...
Вслід за дитинством і юність відпливла,
І так приємно все це пригадати,
Була ж бо сила,впевненість,краса,
Довіку це не можна забувати...
У зрілі роки юність привела,
Наповнила турботами до краю...
Робота і сім"я завжди вперед вела,
Не мали часу навіть оглядатись...
А в старості усі ми уже не ті,
Стаємо схожі на старі дерева,
І радощі,і дні вже не ясні,
Ніби в житті - нескінченна перерва...
Усе частіш блукаємо в думках,
Ніби загублені в глухому лісі,
І плентаємось тривожно по стежках,
У дні, і ночі вже й думки невтішні...
Все більше спогадів і менше сподівань,
Лиш залишки життя й сліди глибокі,
Хоча минулого ніби й не жаль,
Та спогади приносять втіху й спокій...
Ми розуміємо,що спогади - це грань,
Та ми ще мрії і від них плекаєм,
І хоч стає все менше сподівань,
Все що минуло, ми не забуваєм...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2017
Мені дитинство часто сниться,
Хоч і важким воно було,
Та і тепер ніби живиця,-
Вперед веде,як і вело...
Важке, голодне, босоноге,
Та все ж чарівне й золоте...
Мені здавалось кольорове,
Хоч дуже бідне і просте...
І юність також мені сниться,
Весела,щедра,як весна,
Казкова світла чарівниця,
Лиш жаль,що швидко відпливла...
І зрілі роки пречудові,
Хоч не минули і жури,
Світлі, наповнені здоров"я,
Тепер приходять лиш у сни...
Та непомітно прийшда старість,
І сил поменшало, на жаль...
Не зникла щирість і цікавість,
Хоча буває і печаль...
Життя - не вигадка-цариця,
Не сон,не казка і не фальш...
У щастя також є границя,
І до кінця все йде на жаль...
Та все ж тривожитись неварто,
Як люди, так і я живу,
Смуток і спогади, і жарти,
Дивлюсь, читаю і пишу...
Все що минуло пам"ятаю,
Воно усе в мені живе,
Душі і серця все торкає,
Доки живу й воно не вмре...
У снах бува моя розрада,
Ніби екскурсія, вояж,
Мріям і думам не завада,
І не важкий мені вантаж...
Границю щастя роздрукую:
Уздовж,уширш,угору,вниз,-
У снах і мріях помандрую,
Не допущю життєвих криз!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2017
-Ку-ку-рі-ку! Куд-ку- дак!
Зажурився красень птах,
В 18-ому році,-
Він не буде диво-хлопцем...
В Новім році,як у казці,
Звільнить місце він Собаці...
-Гав-гав-гав!- почують всі,-
І дорослі, і малі.
Принесе Собака щастя,
А ще вдачу і причастя:
Щоб усе родило рясно,
І худоба росла гарно,
Врожаї не бив щоб град,
Поливав щоб дощ у лад...
Людям рік додав здоров"я,
Щоб жили в Мирі й Любові,
Щоб закінчилась війна,
Усміхалась всім весна.
Щоб дорослі працювали,
І зарплати гарні мали,
І щоб влада не скупилась,
І з народом всім ділилась.
І щоб пенсії зростали,
Й ціни вгору не скакали,
Щоб були доступні ліки,
Й болячки зникли навіки...
Молодь вчилась і трудилась,
І щоб старість не журилась,
Правда вічно щоб жила,
І весна для всіх цвіла...
Рік Собаки щоб був вдалий,
Українцям всім цікавий,
Щоб здорові всі були,
Діти в радості жили...
Люди щоб молились Богу,
Впевнено ішли в дорогу,
Щоб розправили вже крила,
І жили усі щасливо!..
Красень-птах,щоб не журився,
З курочками всім ділився,
Щоб росли у них курчата,
Схожі всі на диво-тата!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2017
Сьогодні Святий Миколай
У кожний дім завітав,
На хвилину до нас,
На гостину й до вас...
Не з порожніми руками,
А з торбами і мішками ...
В тих торбинах і мішках,-
Подарунки і для вас,і для нас...
Там й цукерки, і гостинці
Кожній слухняній дитинці:
Солодесенькі дарунки,
І ляльки,і поцілунки,
Повні щедрості пакунки,
І пухнастенькі звірюшки,
Усім діткам під подушки...
Виноград і шоколад,-
Тих дарунків цілий клад...
А дорослим - каравай,
На столах щоб був в них рай:
І горілку, чи винце,
І сальце, і м"ясце...
Щоб веселим був цей день,-
Ноти музики й пісень...
В день Святого Миколая,
Разом з ним і я бажаю:
Щастя,Миру і Любові,
Щоб усі були здорові...
І дорослі,і малі,
І поважні,і старі,
І веселі,і сумні,
І здорові, і недужі,
Щоб були лиш не байдужі,-
Одним словом все і всім!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2017
Зима цьогоріч, чи не зима,
Якась розпутниця тужлива,
Дощами сірими вона
І землю,й простір затопила...
Сховала сонечко між хмар,
Все небо сірістю накрила,-
То дощ, то вітер, як дурман,
А сніг,куди ж вона поділа?..
Сірі і куці в неї дні,
А ночі темні й дуже довгі...
Чи це лиш витівки земні,
Чи за гріхи - кара Господня?..
Отак у сірості й живем,
Ні розігнать,і не сховатись,
Події споглядаєм і прядем,
й мріємо кращого діждатись...
Та прийде ж сірості кінець,
Зима розгорне свої крила,
Нового року йде гінець,
Додасть наснаги нам і сили...
Покриє снігом все зима,
Подібним стане світ на казку,
І в кожнім домі запала,-
Ялинка в радужнім серпанку...
Зустрінуть Новий рік усі:
Добрі і злі,багаті й бідні...
І у незвіданій красі-
На Півночі, Заході й Півдні...
Зі Сходу Новий рік прийде,
Його не спинять перепони...
І новизну всім принесе,
Незмінні це земні закони...
Вже об"єднатися пора,-
Перед Всевишнім Судією...
Країна в нас на всіх одна,
Тож станьмо дружною сім"єю!..
Все Новий рік старе змете,
Нічого ж вічного не має...
Стрічки Любові заплете,
І Миру, й Правди час настане!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017
Білий день сьогодні Он летять сніжинки
розігнав мій сум, додають краси,
ще й розваги зимні моргають хмаринки
проганяють глум... мені з висоти...
Я ловлю сніжинки
у руки свої,
в долонях краплинки
приємні мені...
Білий,білий,білий Он горобчик з стріхи
день стає ясний моргає мені,
і мені не сумно, і голі горіхи
настрій золотий... радіють зимі...
Ягоди калини
яскраво горять,
садки і долини
у красі стоять...
І я споглядаю Мені помагає
чарівну красу, котик мій рудий,
зараз ось скачаю бігає, стрибає,
бабу снігову... ніби навіжний...
Довго ми качали
сніг в своїм дворі,
до нас підлітали
жваві снігурі...
Пурхали,літали Бабу здоровенну,-
довго біля нас, ми усе ж зліпили,
і нам нагадали, снігурам поживу,
що обідать час... поруч примостили...
Дуже натомились
ми з рудим котом,
до хати вернулись
зі свіжим теплом...
З апетитом їли Я не помилилась,
каші і борщі, пишу не одна,
трохи відпочили котикова щирість
й пишемо вірші... мені помага...
Жаль лиш,що короткий
тепер кожен день...
Та він не холодний
й сповнений ідей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766504
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2017
Мама колискові нам співала,
Непомітно сльози витирала,
З братом ми тихесенько лежали,
Не ворушились, хоча й не спали...
Слухали уважно колискові,
Слухать усю ніч були готові...
Непомітно все ж ми засинали,
Колискові в душі нам лягали...
-Ой люлі,люлі,спіть, мої діти,
Будьте красиві, як диво-квіти,
Нехай всі біди вас обминають,
Солов"ї завжди для вас співають...
Нехай зозулі накують роки,
Щоб ви робили впевнені кроки,
Щоб від вас доля не відверталась,
І щоб частіше вам усміхалась...
Місяць на ліжка поклав намисто,
Щоб в вашій долі все було чисто,
Зорі і сонце вас осявали,
Щоб ви ніколи воєн не знали...
-Ой люлі,люлі,спіть, мої діти,
Нехай вам сняться рожеві квіти...
Я молю Бога для вас здоров"я,
І щоб весь вік ви жили в любові...
- Ой люлі, люлі мама співала,
Всі колискові я пам"ятала,
А потім діткам своїм співала,
Та вже співала їх і онукам,
Дай, Боже,сили співать й правнукам...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2017
Мамо моя, моя ненько,
Ви давно стали маленькі...
Я Вас спатоньки вкладаю,
Й колискову Вам співаю...
Все життя своє трудились,
Дуже-дуже притомились...
Розумію я,Вас мамо,
Колискову Вам співаю...
Колись й Ви мені співали,
Доглядали й колихали...
Тепер черга вже моя,
Доглядаю вже Вас я...
Ви ж одна нас двох ростили,
І пекли все, і варили,
У любистку нас купали,
Своїх мудростей навчали...
Ось постіль я Вам чистеньку,
Постелила все гарненько,
Вмила личко,руки й ніжки,
Находилися ж Ви пішки...
Хочу Вам сказати, мамо,
Ми були щасливі з Вами,
Помагали,як уміли,
Ви нас завжди розуміли...
А тепер лежіть тихенько,
Не журіться, що старенькі,
Ви для нас й нині гарненькі,
Найрідніша наша ненько...
То отож я колискову,
Заспіваю Вам казкову,
Щоб нічого не боліло,
І щоб спали Ви спокійно...
Спіть,голубко, наша мамо,
Хай Вам сни сняться цікаві,
Щоб Ви гарно відпочили,
Ранок сонячний зустріли...
Тихо, тихо, коте, цить,
Хай матуся моя спить,
Досить тобі муркотіть,
Йди мишей уже ловить...
Тихо,коте, кажу цить,
Вже матуся моя спить,
Йди зі мною із кімнати,
Не мішай матусі спати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2017
У дитинстві ми були Нам здавалося тоді,-
на ангелів схожі... живемо у казці...
І навчались,і жили, Розвивати нам її
як посланці Божі... у добрі і ласці...
І хоч труднощі були,
та ми не зважали,
у світ білий ми пливли
в незвідані далі...
Юність теж у нас була І цікавим все було,
продовженням казки, й вистачало сили...
і у світ нас знов вела, Все навколо нам цвіло,
у його загадки... ми були щасливі...
В зрілі роки ми жили
в праці і в напрузі,
сім"ї в нас уже були,
та ми були дужі...
І робота, і сім"я Непомітно час злетів
додавали сили... і ми постаріли...
Друзі вірні і рідня, білий світ вже посірів,
як сонце світили... десь поділись сили...
Та навчились ми в житті
болі всі терпіти...
Хоч злиденне в нас буття,-
будемо ще жити...
Ще діждемося весни, Ми й сьогодні хочем жить,
труднощі здолаєм, у добрі і ласці...
і кінця ції війни, Працювати і любить,
хоч коли й не знаєм... як колись у казці...
Не пускають нас у казку
наші можновладці,
що зуміли захопить
країни багатства...
Ще й війна,що йде на Сході, А боротись проти всього
усім заважає... сил не вистачає...
Нас і старість,й наша бідність,- Тож тепер у нас казковість
в казку не пускає... лиш у снах буває...
Олігархи в нас давно
живуть, як у казці...
Чи це Богом так дано,
чи в чиїй це власті?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2017
Ще вчора капав дощик, Хоч дні дуже короткі,
сьогодні сніг рясний... й ночам кінця нема,
А з снігом і обнови, та свята пресолодкі
і простір став ясним... дарує нам зима...
І вітерець легенький
гілки ледь-ледь гойда,
горобчик он сіренький
з-під стріхи вигляда...
Бува і туга, й радість Думки летять у безвість,
у будні і в свята... їм вороття нема,
Неспокій і казковість,- і смуток, і веселість,-
думки перепліта... усе дає зима...
Неспокій бува в серці,
вогонь життя згора,
зима закрива дверці,
то знову відкрива...
Лякає невідомість, То слякоть,а то сонце,
чарує красота... і сніг з дощем бува,
Таку ось суперечність,- морозом на віконці
зима перепліта... малюються дива...
Всі люди повсякденно
готуються до свят,
це додає натхнення
й на позитив заряд...
Вже Новий рік чудовий Зустрінем рік Собаки,
у вікна загляда, повіримо в дива,
Свят Вечір загадковий, здолаєм негаразди,
Різдво й його дива... таке в свята бува...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2017
Так було і є, і буде, Хоч народжені із болю,
про це знають усі люди- приречені для любові,
що в житті бува чудово,- це закон і Божа воля,-
від тепла, добра й любові! жить в любові й при здоров"ї!
Ще з дитинства відчували:
любов рідних, тата й мами,
й все єство переповняла,
і зростати помагала...
Так в любові і зростали, Юні, гарні, повні сили,
і світ білий пізнавали, відчували - ростуть крила,
все в природі помічали, все здавалось особливим,
знання й досвід здобували... двері в світ любов відкрила...
Задоволені собою
вже й купалися в любові
найпрекрасніший той час,
усе завжди було гаразд...
Працювали і любили, Роки швидко промайнули,
сім"ї лагідні створили, старість з часом в сум "узула",
і дітей в теплі ростили, Та любов не відійшла,
їх любов"ю наділили... в світ онуків повела...
Так вона й вита над світом
восени,зимою й літом
і цвіте, й буя весною,
укриває світ красою...
Так було і є, і буде, Жить не можна без любові,
пам"ятаймо про це, люди, це відомо всім сьогодні:
наповняймося любов"ю їй,йому, тобі й мені,-
кожну мить завтра й сьогодні... на яву, або хоч в сні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2017
І боліло нам,і тепер болить,
бо ми бачимо і все чуємо,
що робилося й нині робиться,-
в Україні в нас, де нам жить...
Ми живем-пливем, як у безвісті,
з Україною по орбіті тій,
що веде вже нас в нікуди...
І війна страшна, й нема радості,
Боже Праведний, поможи!..
Як нам випливти, як нам вижити,
щоб не впасти всім в прірву безвісті,
Милостивий наш, підкажи!..
Про світи нові дещо знаємо,-
живемо ж ми тут і вчимось,
що десь вище нас, у безодні час,
плинуть інші далекі світи...
Та земля у нас найрідніша є,
підкажи,як її зберегти...
І до всього ми вже готові всі -
через муки, страждання і кров,
щоб побачити і відчути знов,-
невмирущу і Правду, й Любов!
І боліло нам, і тепер болить,-
у ці смутні й криваві часи,
поруч злиднів в нас є багаті пани,
що сміються з нас, а сміятись гріх,
із небогів і злиднів таки...
Та "вгорі" у нас засіли давно
твердолобі пихаті пани,..
бідніє народ, умира село,
а для них ми нікчемні раби...
Ми все ж віримо, Боже Праведний,
що минуть усі біди колись...
І сьогодні ми обіцяємо,
не впадемо ми й собі кажемо:
"Вір, Надійся, Борись і Молись!"
Та й тебе ми всі все ж благаємо:
"Підкажи, Бережи,Поможи!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017
Дивосвіт навколо нас
Кожен день і кожен час...
У природі й між людьми
Відчуваємо все ми...
Придивляйтесь лише,люди, Впускай в серце і у душу,
Дивосвіт навколо всюди,- Я признатися тут мушу,-
Ллється з низу і з гори, Дивосвіт завжди ловлю,
Лиш лови його й "бери". Все навколишнє люблю...
Дивосвіт: Земля і Простір,
Все знайти й побачить просто,
Лиш уважним треба бути,
Зрозуміти і відчути...
Небо,Сонце,Місяць,Зорі І дерева, і кущі,
І вода в криниці й морі, І сніги,й вітри, й дощі,-
В океанах і в ставках, Неповторність і краса,
У озерах і річках... Дивосвіт і чудеса...
Все сповите теплом літа,-
І садки, і диво-квіти,
Сонце радужно сія,-
Серця й душі звеселя...
Пречудова диво-осінь, Білосніжна й чепурна
В ній краси й наснаги вдосталь, Є чудовою й зима,
Жовтокоса,золота, Шаноблива і жива,
Простота і красота... Хоч буває і сумна...
Літо, осінь і зима,-
Неповторна в них краса...
Заперечень все ж нема,-
Найчарівніша - весна...
Все весною оживає, Все відновлює,мандрує,
Соловей радо співає, Ненав"язливо лікує,
Птахи з вирію вертають, І радіє все і всі,-
Новизною наповняють... Її величі й красі...
Отож часу не втрачай,-
Дивосвіт - це справжній рай...
Все люби і бережи,
Наповняйсь диво-краси!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2017
1. Біле,як сорочка,пухнасте, як квочка.
Крил не має, а гарно літає,
Це така птиця,що й сонця боїться?
2. Сам не біжить, а стояти не велить.
3. Рук не має, а узори вишиває?
4. Без дощок і без сокири
Через річку міст зробили.
Міст гладенький,наче скло,
Буде дітям весело.
5. Бігли два пси,позадирали носи.
6. Одно каже: "Мені зимою краще",
Друге каже: "Мені літом",
Третє каже: "Мені хоч літо,хоч зима - перемін нема".
7. Плету хлівець на четверо овець,
А на п"яте окремо.
8. Топчуться разом - один на порозі,
Другий на дорозі.
9. Висить бик,кожного дня худішає,
А в кінці року вмирає.
10.Тепла гармошка весь дім обігріває.
Відгадки: 1.Сніг. 2,3. Мороз. 4.Крига. 5.Полозки в санях.
6.Віз, сани, ярмо. 7.Рукавиця. 8.Чоботи.
9.Відривний календар. 10.Опалювальна батарея.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
Кількість людей давно у світі
із кожним роком все зростає...
А в нас, у рідній Україні,-
такого збільшення немає...
Чогось все менше нас стає,
на це причини, звісно, є,
влада за себе більше дбає,
а ми потроху вимираєм...
Та нас давно вже й не рахують,
і бід,й плачів людських не чують,
грошима наповнюють кишені,
"вгорі" там наші ненажери...
Згідно з прадавніх світових законів,-
перепис роблять кожні 10 років,
та в нас про це ніби забули,
або вдають,що і не чули...
За 26 минулих років,
перепис був лиш раз глибокий,
було нас майже 49 мійонів,
а скільки ж є вже нас сьогодні?..
2012 пропустили,
на це були якісь причини,
так влада пропуск пояснила,
і на 2016 перемістила...
2016 теж пропустили,
тут зрозумілі всім причини:
анексія Криму, на Сході війна,
процеси нові і нова глибина...
В 2020 перепис зробить обіцяють,
та як це зробити поки що не знають,
здається лиш 40 лишилось мільйонів,
дотримуватись треба нормальних канонів...
Статистика наша сьогодні сумна,
міграційна прірва вершин досягла,
населення їде все більш за кордон,
гірка це реальність і факт, а не сон...
Зволікати не зможе уже наша влада,
бо є від ООН і вимога,й порада...
Дотриматись треба міжнародних норм,
зобов"язує владу угода з ООН...
А влада боїться усе це зробити,
сумну статистику світу відкрити...
Боїться за себе, а не за народ,
відкриється правда всіх владних вигод...
І скільки ж то нас в Україні лишилось???
Прапращурам нашим таке і не снилось...
Як ми,українці, змогли допустити,
щоб рідну країну топтали бандити?..
Чи буде перепис, чи може знов ні,
про це невідомо і вам, і мені...
Реалії розвитку знову складні,
прогнози лишились й сьогодні сумні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2017
[img][/img]Сьогодні,Віко,ти - царівна,
Наречена, гарна молода,
та не просто ти царівна,
ти сьогодні вже - Жона!
А ти, Максиме, ти - царевич,
Наречений, гарний, молодий,
та не просто ти царевич,-
Муж, Господар, Чарівник!
Пригорни ж до себе наречену,
поцілуй її вже як жону,
хай вона сьогодні і щоденно
відчува турботу і любов твою.
Я вам, мої рідні, від душі бажаю,
пронесіть любов через усе життя,
хай вона вас щастям обіймає
і веде у світле майбуття...
Живіть же так, щоб Доля не сміялась
усі роки подружнього життя,
а Любов у Правді закалялась
і радужним було ваше буття!
А Доля з тих ніколи не сміється,
хто вміє розуміть і пробачать..
Нехай вам в радості завжди живеться
і сімейна буде благодать.
І пам"ятайте,любі мої внуки,
є щастя мить,..торкне й летить,..але:
ніколи щастя не бува мале...
Так мислив Бог од віка і до віка:
суть жінки в ласці чоловіка...
І в світлий день, і в скрутний час
любіть, як ми любили, і як любили нас!
І навіть більше!!!
Хай буде радість в вашім домі,
оберіга нехай вас Бог,
і нехай завжди буде з вами
ВІРА, НАДІЯ і ЛЮБОВ!!!
У ЩАСТЯ ФОРМУЛА ПРОСТА:
ЛЮБОВ, ПОВАГА, ДОБРОТА!!!
ХАЙ БУДЕ ЩАСЛИВОЮ ВАША СІМ"Я!!!
29.09.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017
У моє східне віконце Піднімається все вище,
заглядає зранку сонце, нагріває вже й горище,
тепло мені посилає, мені лагідно моргає,
світлом дім мій наповняє... до роботи закликає...
Я звичайно вже проснулась,
ранку лагідно всміхнулась...
Маю я завжди турботи,
поспішаю до роботи...
Я виходжу на подвір"я, Накормлю котяру Рудю,
усміхаюсь сонцю й вітру, й про собачку не забуду,
по землі легко ступаю, півня звісно й курочок
господарство оглядаю... і гусей, і ще й качок ...
У дворі попідмітаю,
квіти свої доглядаю,
на городі попрацюю,
з сусідами поспілкуюсь...
Як стомлюсь відпочиваю, Я усіх їх пам"ятаю,
горизонт я споглядаю, пам"ять вічна, я це знаю...
знаю там, за горизонтом,- Я їх бачу журавлями,
мої рідні пливуть фронтом... лелеками й лебедями...
І посиджу, й посумую,
десь думками помандрую,
щось приємне пригадаю,
і цікаве прочитаю...
Потім знову попрацюю, Пообідаю і знову,
що стомлюся я відчую, я шукаю справу нову,
тоді йду уже до хати, у домашнім господарстві,
обід пора готувати... вистачає їх насправді...
Бува згадую війну,
вже не в снах, а на яву,
не напружую уяву,
бо все й нині пам"ятаю...
А коли вже звечоріє, Люблю сидіть вечорами,
тоді знов мені зоріє, і з газетами й книжками,
в моє західне віконце: не минаю й інтернет,
"На добраніч!"-моргне сонце... поповнюю інтелект...
Так проходять дні за днями,
поміж справами й ділами...
Зима, весна,літо, осінь,-
сніг, дощі і квіти,й просинь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2017
І час не той, і ми не ті, Пройдено тисячі доріг,
думки з"являються пусті, минула кличе на поріг
що ніби ми не так жили що відпливло уже давно,
й зробити краще щось могли... і в ньому гарно нам було...
Весна минула вже і літо,
і відцвіли осінні квіти,
на скронях появився сніг,
все рідше в нас лунає сміх...
В вікно заглянула зима, Перед очима знов стає,-
нема синиці й журавля, минуле миле і просте,
живе і житиме в думках,- воно в серцях наших живе
спомин про юність,ніби птах... і це нам сили додає...
І ми пригадуєм тоді,
коли були ми молоді...
І хто б ,і щоб нам не казав,
зробили ми не мало справ...
Спогади радужні, прості, І час не той, і ми не ті,
дають наснагу нам в житті, та душі в нас ще молоді,
і ми їх свято бережем, тому ми й кажемо собі,-
і ними й нині ми живем... ми ще потрібні на землі...
І хоч ще важчим став цей час,
і все сильніше давить нас:
несправедливість і війна,
та прийде знов до нас весна...
І м и р о з п р а в и м о щ е к р и л а,
я к б и н а с д о л я н е д а в и л а...
М и с к а ж е м в с і м й с а м и м с о б і:
М И Щ Е П О Т Р І Б Н І Н А З Е М ЛІ !!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2017
Листопадові сюрпризи Зима його підхопила,
об"явили уже кризу... підняла на свої крила,
Не діждалися кінця, усе холодом скувала,
загубили промінця... а тепло десь заховала...
Листопад дуже надувся,
що вже й сили він позбувся,
все полив щедро дощем,
й заховався під кущем...
Та зима не розгубилась, Листопад же враз зігнувся
лиш сердито покривилась, і на зиму він надувся,
придавила все морозом, блиснув сонячним теплом,
зимним вже своїм прогнозом... та й сховався за бугром...
А зима цього й чекала,
крила владно розкривала,
покривала все морозом,
стало холодно й під носом...
І змагання з листопадом, Листопад же розгубився,
вона виграла з запалом, ще й сльозами знову вмився...
хоч на день, чи то на два,- Все зима пустила в хід,
обігнать і час змогла... от і вийшов гололід...
Листопадова ця криза
і мене, і всіх зморила...
Підкоряємось зимі,
хоч-не-хоч,не кажем - ні!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2017
Нитка перервалася З болем я сприймала
в нічній тишині, всі його слова...
болем відізвалося Вже й не відчувала,
його владне: "Ні!".. чи я ще жива...
Здавалось вбивали
жорстокі слова...
В голові снувало,-
чому так бува?..
Хоч і завмирала Тепер часом думаю,-
від болю душа, в чім моя вина?
та я все стерпіла Доля ж усміхалася
і була жива... нам обом сповна...
Вірю і надіюся,-
все переживу...
Нікуди не дінуся,
образу стерплю...
Нитку, що порвалася, Та ще ж я нарешті,
зв"язувать не буду... усе зрозуміла,
Трохи пожурюся, в кого нема честі,
та й усе забуду... то й душа зміліла...
Нитка перервалася,
її не зв"язать...
Доля посміялася,
нема що й сказать...
Навкруг я дивлюся, Он стриба горобчик,
і бачу дива... синичка співа,
Собі усміхнуся а маленький хлопчик
й душа ожива... на дудочці гра...
Я їм усміхаюся,
ожива душа,
до столу всідаюся,
так й пишу вірша...
З часом забуваються Мені вже й не сняться,-
жорстокі слова... ті його слова...
І тоді збуваються І гарно живеться,
мрії і дива... так в житті бува...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2017
Згадка за згадкою, У кого як складається,
Життя загадкою, Усе що є минається...
З степними роздоллями, Приходить знову нове,
З різними долями... то гірше, то чудове...
З рожевими ранками,
З піснями і жартами,
З промінням сонячним,
Й блискучим полум"ям...
І з теплими днями, З вечорами тихими,
Буває й з вітрами, А бува й журливими,
Снігами й дощами, Ночами загадковими,
Буває й з сльозами... Цікавими розмовами.
Згадка за згадкою,
Буває й казкою,
А те що з бідою,
Спливе за водою...
В кого як складеться, У дитинстві з мамою,
Так в житті ведеться, Не бува лукавеє.
Долею це зветься, Молодість з піснями,
Погане минеться... Зорями й вогнями...
В зрілі роки працею,
Сповнене віддачею,
З водами криничними,
Мріями величними...
З дитячим гомоном, І лише в старості
З яблучним солодом, Все менше радості,
Садком вишневим, З клубками пам"яті,
Присмаком грушевим... Та все ж без заздрості...
Бува й з легендами,
З новими брендами,
З юмором й мудрістю,
І вже без дурості...
Іноді з слабістю, Згадка за згадкою,
Та все ж і з радістю, Життя загадкою,
З любов"ю й болями, По-всякому буває,
З своїми долями... Та усе минає...
P/S: З Г А Д К А З А З Г А Д К О Ю, Ж И Т Т Я З А Г А Д К О Ю,
Н А Ж И Т Т Є В І Й Н И В І Б У Д Ь Т Е В С І Щ А С Л И В І!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2017
Ані трун,ні хрестів,лише ями,
І яри,рівчаки,бур"яни...
Не ховали,а лиш загрібали,-
І навіки, навічні-віки...
Вже й не плакали... Тільки стогнали...
Сиві хмари...Дитя під дощем...
Нема сонця...Лиш хмари і хмари,
І безвихідь,і сльози, і щем...
І у будні,у свята,й ночами,
Вже не чуть й щебетання птахів,
Бо й вони як і люди вмирали,-
Під покровом снігів і дощів...
Сірі дні ще чорніші від ночі,..
І негода,і темінь густа,
Муки й болі,й заплакані очі,
А навколо лише пустота...
Скільки ж тих, що знесли такі муки,
Не забути повік нам усіх,
І печалі,і смерті,й розлуки,
Давить нас той ненашенський гріх...
Вже немає живих бусурманів,
Вони всі відійшли в інший світ...
Їм віддасться за те,що знущались,
І вбивали наш зоряний квіт...
Ні хрестів,ані трун,ані тризни,
Пом"янемо сьогодні усіх...
Чорна сповідь і пам"ять Вітчизни,
Усіх доньок її і синів!..
Україно,Моя Україно!
Піднімися сьогодні з колін,
І розправ свої плечі і спини,-
Для майбутніх твоїх поколінь!...
Зупини цю війну і неправду,
Справедливість і Мир поверни,
Не пускай нечестивих до влади,
Свою велич навік віднови...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2017
Сонце і небо, село і квіти,-
І ми з тобою,як малі діти,
Раділи сонцю,небу і світу,
Селу і людям, й нашому літу...
Зима і осінь, весна і літо,-
У нас з"явились чарівні діти...
Життя чудове,як диво-казка,
В нім нескінченні любов і ласка...
Вулиці чисті і наш будинок,
Робота,діти і відпочинок...
І дні, і ночі, будні і свята,
І щебетанням сповнена хата...
Так непомітно роки злітали,
І наші діти в світ відлітали...
А ми лишились удвох з тобою,
Нам і не снилось горе з бідою...
Ми працювали,сповнені сили,
Були в пошані й вірно любили...
Діти дорослі часто дзвонили,
І нас до себе їхать просили...
Хоч і нечасто їздили в гості,
Навіть до кризи не мали злості...
Коли зарплат нам не видавали,-
Ми і сапали, і торгували...
Та до нас горе вже підступало,
Не лише крила й душі зламало...
Та ми й у горі більше мовчали,
І свої болі в собі ховали...
Голови наші тоді збіліли,
Ми постаріли й село збідніло...
Молоді люди десь від"їжджали,
Зрілі старіли і помирали...
Тепер одна я у нашій хаті,
Все ж намагаюсь не сумувати...
Тебе немає уже в цім світі,
Та є онуки і наші діти...
Вони чудові,на нас похожі,
І працьовиті як ми, і гожі...
За своїх діток вони вже дбають,
Та і про мене не забувають...
Сонце і небо,село і квіти,
Хоч важко жити,вмію радіти...
Та все минуле завжди зі мною,
Спогади гріють навіть зимою...
На душі й в серці щемно у мене,
В спогадах лину знову до тебе...
Велике щастя жити у світі,
Радіти сонцю квітам і дітям...
Я вдячна Богу,світу і долі,
Що мала щастя в життєвім полі,
Що була в мене сім"я чудова,
Живе й донині мрія казкова...
І я цю мрію передам дітям,
Своїм онукам,людям і світу,-
Бережіть,люди,все що ви маєте,
Тоді і щастя ви ще пізнаєте!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762084
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.11.2017
Дні і ночі чорні Не спали дорослі
незабуть повік, і діти малі...
жахливі бездонні,- Гуркіт й дими чорні,
в сорок перший рік... й пекельні вогні...
Душі завмирали,
боліли серця,
тулились до мами,
боялись кінця...
Мама пригортала, Слухали ми маму
втирала сльозу, і її пісні,
і нам колискову і все ж засинали,
співала сумну... змучені й сумні...
Гуркіт той носився
довго над селом,
болем в душі впився,
колючим крилом...
Майже не всміхались, Довелось стерпіти
у страсі жили, горя і біди,
та усе ж діждались дуже хочем жити
ми кінця війни... в Мирі ми завжди...
Та живем й сьогодні
у тривожний час,
бо війна на Сході
торкається й нас...
Нам і в снах не снилось, Думаєм щоденно,
що страх буде знов, що маєм зробить,
що внукам судилось відновить як Правду,
проливати кров... й війну зупинить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2017
Тихо стало в моїй хаті,
та й сумно буває...
Вітри стукають губаті,
ще й дощі вмивають...
Колись в хаті й біля хати Всі дорослі працювали
весело бувало... і не знали втоми.
Щебетали у ній діти А з роботи поспішали
і життя співало... до рідного дому...
Сили завжди вистачало
й на домашні справи...
Любі діти зустрічали
ще й забави ждали...
І було завжди цікаво А тепер у моїй хаті
на роботі й дома. аж занадто тихо...
А у свята пречудові,- І здається у кімнатах
походи й розмови... заховалось лихо...
Опустіла моя хата,
невистача квіту...
Розлетілись пташенята
по білому світу...
Залишилась я у хаті Дітям й внукам молю в Бога
одна, як билина... щасливої долі.
Гріють спогади крилаті, І без воєн їх дороги
з ними я щаслива... на життєвім полі...
Щоб жили і працювали
у вільній країні...
Справедливість де в пошані
і закони вірні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2017
Ще не вмерла Україна,
Та й не може вмерти...
Українців,як родину,
Неможливо стерти...
Наші люди і сьогодні,
Не бояться вмерти...
І Небесна славна Сотня,-
Недаремна жертва...
Її воля, її слава,-
Вже законом стала,
І панам усім лукавим,-
Не буде пощади!..
Розвелося в нас багато
Панів над народом,
Україна ж їм не мати,-
Доведем не словом.
Є ж ще славні українці,-
Козацького роду,
Що панів всіх,як чужинців,
Виженуть із дому...
Нехай вони помандрують
За кордони всякі...
Там живуть і там панують,
Де сховали статки...
І засяє Укпаїна,-
Прийде та година.
Об"єднається родина,
Оживе країна!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2017
Багатих наша влада голубить,
А бідних і знедолених - не любить,
Бо ж від багатих вигоди у влади є,
А з бідних нічого ж не візьме...
А якщо й пожаліє,то як лисиця,
Кине як "кістку" жалібниця...
Про Правду і Добро лише говорить,
Й для себе маєтки нові зводить...
Словами часом когось і приголубить,
А справами уже й природу губить.
Себе незаперечно поважає й любить,
Уже весь світ смішить і чудить...
Позабирали парки і озера,
Чи забаганки це,а чи химери...
Плачуть і люди, і дерева,-
Від цих пихатих ненажерів...
І їх стає все більше й більше,
А люд живе все гірше й гірше...
Страждають хворі діточки маленькі,
Бідніють села і люди старенькі...
Вже й землю продавать готові,
Прибутки ж матимуть здорові,
Живуть як в Бога за плечима,
Не кліпають від сорому очима...
Живуть в країні,як чужинці,
Дітей навчають за кордоном нинці,
Війна їх не тривожить й біднота,
І те що плаче мати й сирота...
У них серця і душі вже,як лід,
Вони пани, журитись їм не слід...
* * * * * * * * *
Нічого не навчив їх наш Майдан,
Що Справедливості від влади вимагав...
За злочини нікого не скарали,
Навіть з владних структур не виганяли...
Хто відповість за зранений Майдан,
І за війну,що йде на Сході,
За болі, сльози й той дурман,
Що затуляє "рот" і Правді, і Свободі?!.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2017
День сьогодні особливий,-
В першій школі іменини,
Хоч гостей було і мало,
Свято було дуже вдале...
Є на Україні моїй місто,
Мальовниче,гарне,степове,
З чарівною назвою - Долинська,
Покорило серце й не одне...
Тут звелися вже новобудови,
Люди зачудовані живуть,
Вже давно працюють нові школи,
Та стежки до першої ведуть...
Звісно, перша в місті вже не нова,
Та вона прекрасна,як весна,
Школа моя є і буде перша,
Першими всі справи і діла...
Вчаться в ній найкращі в місті діти,
Їх навчають кращі вчителі,
Я бажаю їм у цьому світі,-
Бути завжди першими в житті...
А сьогодні, в день цей ювілейний,
Я кажу всім щиро й від душі:
-Доки моя школа буде перша,
То й спокійно буде на душі!
55 - для школи небагато,-
Це всього лиш ранок у путі.
Школа моя є і буде перша,-
І завжди так буде у житті!
Усім присутнім я хочу ще сказать,
Що дуже хочу всіх-усіх обнять,-
І не лише руками,
Душею,серцем і думками,-
Ви всі мої,живу я вами.
Отож зі святом всіх вітаю,
І все найкраще вам бажаю,
Щоб ви ніколи не хворіли,
Душею й серцем молоділи.
Молодші щоб у вас учились,
І також віддано трудились,
І щоб діждалися зарплати,
Як мають наші депутати.
Хай буде радість дома й в школі,
Щоб гарні учні в вас були,
І щоб хотілось йти до школи:
Сьогодні, завтра і завжди!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2017
Жила в селі дівчинонька,
гарнесенька,як квітка,
співала,як пташинонька,
а звалася Марійка...
І був у неї тато,
і матінка-матуся,
і братик,і сестричка,
й старесенька бабуся...
І маму вона слухала,
і все їй помагала,
і братика,й сестричку,
з любов"ю доглядала...
Струнка,ніби тополенька,
і гарна,як калина,
вже виросла із дівчинки,
вродливая дівчина...
І з хлопцем познайомилась,
і щиро покохала,
про те,що буде лихо,
вона не відчувала...
Зла доля розлучила,
її з хлопцем коханим,
і довелося заміж,
їй вийти без кохання...
Та чоловік той виявивсь,-
турботливий і дужий,
усе робити він умів,
й дружину любив дуже...
Змирилася із долею,
і діток народила,
не знала і не відала,
що йде лиха година...
І от біда нагрянула,
як грім посеред ночі,
біди ковтнуть прийшлося,
і виплакати очі...
І нова влада у селі,
і нові постанови,
усе забрав новий режим,
і не лишив нічого...
Прийшла і смерть тоді в село,
й Марію не минула,
і поховала діточок,
і горенька ковтнула...
Бо ж не лишили й сподівань,-
і голод,і розруха,
убила вже мільйони доль,
радянська та наруга...
І чоловік кудись пропав,
вона вже й не шукала,
ніби сновида по селу,
замучена блукала...
Вже дні скінчалися її,
та і для чого жити?..
бо ні кохання, ні сім"ї,-
уже не відновити...
І побрела десь за село,
де ті могилки знала,
там прихилилася до них,
і там вона й сконала...
Забуть не можна ті роки,
і муки,і страждання,
Отож запалимо свічки,
і Пам"яті,й Єднання!..
Устань, народе мій, проснись,
не допускай більш зради,
І хором траурним озвись,
і домагайся Правди!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2017
Усміхалась вулиця у селі: Все було чудово, все своє,-
і тобі, і мені. і твоє, і моє.
Мені знов вчувається з висоти: Нам жилося радісно у селі:
я і ти, я і ти... і тобі, і мені...
Ми там народили діточок:
і синів, і дочок.
Я там відчувала знов і знов,-
і повагу, й любов.
Дружно жили люди у селі,- Все робить уміли ти і я,
і знайомі, і ні... гарна наша сім"я.
Щиро спілкувалися день при дні,- Усміхались діточки ще малі,-
і з людьми, і в сім"ї. і тобі, і мені...
Виростали діточки у селі,-
у добрі і в теплі.
Та як тільки виросли відійшли,-
хто туди,хто куди...
А ми залишилися знов удвох,- Живемо працюємо для людей,
видох - вдох, видох - вдох... для онуків, дітей...
Ми їх дуже любимо і ждемо, Хоч ми й постаріли вже давно,-
так і є,як було... живемо,любимо...
Висіваю квіти я щовесни,
щоб росли і цвіли.
А ти доглядаєш наш садок,-
для онуків, діток...
І хоч в нашім домі вже зима,- За зимою прийде знов весна,-
і холодна, й німа. і весела, й красна.
Нарікань на неї в нас нема,- А якби закінчилась ще й війна,-
не було і нема... то й зима не страшна...
Все нам посміхається у селі,-
і тобі, і мені.
Дуже гарно жити нам удвох,
нам удвох - охохох...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2017
В моїм житті вже листопад,
У зиму він мене веде.
Хоч не минув ще зорепад,
Та вже він скоро відійде...
Ой листопад, мій листопад,
Не залишай мене одну,
Не озираючись назад,
Усе ж притиш свою ходу...
Приємний твій жовтавий сум
І не страшні твої дощі,
Щоб заглушити щем і глум,-
Пишу казки, пісні, вірші...
Прошу й молю я листопад:
-Не поспішай, не поспішай,
Ще не закінчивсь твій парад,
То ж не відходь, не пропадай...
Ох листопад,мій листопад,
Я не кажу тобі прощай,
Прислухайсь до моїх порад,
Не залишай, а захищай!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2017
Бува я не сплю ночами,
думки в голові снують...
І чую я голос мами,
слів осмислюю суть...
-Доню, не треба журитись, У кожнім житті є, доню,
в житті буває всяк. і прикрощі, і жалі...
З любов"ю на світ дивитись, Не ремствуй,доню, на долю,
простіше жити так... болі гамуй в собі...
Живеш ти у власній хаті,
і діти,й онуки є...
Душею вони багаті,
і люблять теж тебе...
Хоча приїжджають не часто, І дякуй, доню, Богу,
у них життя своє... що пам"ять у тебе є...
Та дуже добре знати, І до твого порогу
що вони у тебе є... стежка людей веде...
Спілкуйся з ними, доню,
це зменшить твої жалі...
І дякуй і Богу,й долі,
живеш на своїй землі...
Слова і голос мами, Отож, усім я бажаю,
із вдячністю я ловлю... маму слухать свою.
І з свіжими думками, Навіть якщо її немає,
я засинаю і сплю... ловіть,як я ловлю...
Спокійніше буде ночами
з мамою в мріях і снах...
Не забувайте мами,
вона жила для вас!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2017
Я прийшла знову до хати,
не моя вже хата...
Розлетілися по світу
її пташенята...
Будували свої долі,-
на життєвім полі...
Привели ось стежки знову
до рідного дому...
Тут все рідне і цікаве,-
і було,і буде...
Гріє сонечко ласкаве
й холод не остуде...
Живуть в хаті інші люди,-
сумні, чи веселі,
в білім світі,скрізь і всюди,-
не такі оселі...
Є великі,є й маленькі,
і багаті, й бідні...
Та лиш тут стежки рідненькі,
й навіть стіни рідні...
Тут незвичний цвіт калини,=
душі й серцю любі...
І світлини для родини
повік незабутні...
Постарілий садок пахне
духом незабутнім...
Та і він уже не здатний
повернуть минуле...
Та я присмак того часу
знову відчуваю.
І душею,й серцем разом
я відпочиваю...
Є у світі хат багато,
і квартир,й палаців...
Та відчути можна свято
лиш в батьківській хаті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760065
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.11.2017
Понад річкою долина, Щовесни у ту долину
трохи вище – гай. і чарівний гай…
У долині тій калина, Прилітала вся пташина,-
ніби Божий рай… радій і співай!
І співала та пташина
радужні пісні,
їм раділа вся долина,
дерева й кущі…
Та одного дня ясного І казав: треба в долині
там з"явився шпак, нове будувать,
обдурив вже не одного, щоб житло кожній пташині
на це він мастак. можна було дать…
Мовчки слухала пташина
шпака отого,
та житло кожній родині
потрібне було…
Інші слухать не хотіли Налетіло у долину
теревені ті, багато шпаків,
знялись мовчки й полетіли, шаруділи,лопотіли,
звички в них прості… хто і як хотів…
І вони зразу ж дістали
і долину,й гай,
шматували і ламали,
нівичили рай…
Повернулася пташина Подивитись, поспівати
у колишній рай, пташині пісні,
подивитися хотіла ще й нові хатки дістати,
на чарівний гай… бо старі тісні…
Та все зникло, кудись ділось,
ніби й не було.
Ще й там лихо поселилось,
яке там житло?..
Так лишилася пташина Й між людьми таке буває
без гаю й житла, в нелегкий наш час.
їх шпачина обдурила, І шпаків тих вистачає
і завдала зла… звісно й поміж нас.
На плечах всім треба мати
голови свої…
І шпакам недовіряти,
й не губить гаї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2017