| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Він додому ішов. Пробиравсь, наче звір на світанні,
Аби мати старенька дізналася: син ще живий...
Він хотів поклонитися рідній оселі востаннє
Перед тим , як вночі за кордон поведе ройовий.
Він спускався униз... Уже зовсім було недалеко.
Плив туман... Пахло димом... Озвалися перші півні...
Догорали в росі, наче віра, духмяні смереки...
Пахло літо тривожно і сиро, як смерть на війні.
Задавила Москва... І на Захід відходять загони.
Тільки злоба і біль... А які були славні роки?!
... Он дубовий місток. Ще недавно отут були схрони.
Валуни... Водограй... Він нагнувся й напився з ріки.
Ех би, стать журавлем та піднятися високо в вирій.
Та поглянути звідти - яка , мабуть , гарна земля.
Як би добре було ,щоб народи жили собі в мирі.
Щоб була Україна без німця і без москаля.
І щоб...Ні,зачекай-но...Сполохалась думка, як птаха.
Щось у лісі не так. Чи почулось? Немов голоси?
Він притис автомат . Ні, скоріше , здалося. Від страху.
Мабуть, просто відвик від цієї живої краси.
А уже скоро дім! Пада серце від власного кроку.
Чи Марічка прийде ? Усього ж лише хат через п'ять...
Раптом... Боже ж ти мій , як собаки загавкали збоку:
'' Руки вверх ! Брось оружие, сука ! Стоять ! ''
" Як же так !? Як же так?..- промайнуло, як постріл.
Попався...
От і все... Що робить? Мати Божа, спаси й сохрани !''
Він лиш кілька секунд на терезах життя завагався
І зненацька пірнув під ялини і під валуни.
Все кругом загуло! Заплювало свинцем і росою.
Покотилась луна і відбилася тяжко від гір.
І неслась чорна тінь, і ревла, і махала косою ,
І пускала вдоволено слину, неначе вампір.
І стогнала земля, і стрибало каміння і хвоя...
Він лише огризавсь ,як приречений , загнаний вовк.
Він усе розумів : що кінець і що мало набоїв...
Застрочив кулемет, він пошпурив гранату... Замовк .
Хтось упав у потік, хтось завив і залаявся матом.
Далі бас: " Предлагаю сдаваться ! Бросай автомат ! "
Потім крикнули рідною мовою: ''Брате !
Ну навіщо вмирать?'' ''Ти - Іуда мені, а не брат''.
'' Ну, тогда подыхай! '' .Понеслось у новій круговерті
Синє небо і ліс, світанкова зоря і земля...
Все кричали - здавайся! Сулили життя замість смерті.
Та він кожного разу у відповідь мовчки стріляв.
...Все скінчилося враз. Стало тихо, немов так і треба.
Заспівали птахи... І лежав він увесь у крові...
Із холодних очей на чекіста поглянуло небо,
Коли той підійшов і ногою копнув у живіт .
Хто курив, хто плювався. І тільки старався Іуда,
Вириваючи зброю із мертвих скоцюрблених рук.
І майор МГБ запитав його: ''Кто он? Откуда?''
''Я не знаю звідкіль, але псевдо...
Здається, що Крук''.
1998
© Григорій Годзюмаха
Всі права застережені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627177
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.12.2015
Як радянський чекіст підкрадається місяць над Стриєм.
Видно все навкруги. Дожилися... У ріднім краю
Місяць ворогом став уже... Вовк неприкаянний виє...
Може, чує погибель, проклятий, свою чи мою?
Можеш вити всю ніч. Я вже звик. І до смерті ,й до тебе.
Для солдата не смерть, а страшнішим від неї є страх.
Нам не страшно вмирать ! Нам такої Вкраїни не треба.
Краще вмерти в бою, аніж жити рабом в таборах !
" Побратими мої ! - Спохмурніло лице генерала.-
Мало нас тепер є нас проти лютих московських полків.
Он який урожай на Вкраїні лиха назбирала
На просторах війни та з голодних тридцятих років.
Ось тому і нема в боротьбі за свободу єднання.
Розділили народ! Залякали, споїли , звели !
Помирає в боях наша гордість, надія остання,
Поки інші мовчать і волочать ярмо як воли.
Я не знаю, хто з нас в цій війні до наступного року,
До свободи, до теплого отчого дому дійде.
Стільки гине щодня! Вже не можна ступити і кроку,
Бо засади кругом і підрозділи НКВД .
А яких козаків ця скажена війна потоптала...
То є гріх мій також... Але впали вони не дарма.
Перемога прийде ! Якби навіть і сонце не встало.
...Перевали гудуть ... Мабуть, буде ще довго зима...
А вусатий бандит, той, хто мором зморив Подніпров'я,
І півсвіту гнобить і тримає в нечистій руці,-
На коліна він нас не поставить і нашою кров'ю
Нашу землю зросить, аби виросли нові бійці !
Прийде час, і вони стануть знову в шеренги до бою.
І ніщо не злама нами створену в битвах УПА !
...Побратиме ти мій ! Ми повінчані смертю з тобою...-
... І скотилась додолу сльоза генеральська скупа.
Дорогі вояки мої, славні народні герої !
Перемога прийде ! Як весна після злої зими.
І довершать сини нашу справу у цьому двобої.
Хай хоч лопне Москва. А таки переможемо ми !
І всіляких заброд, що топили в крові нас і в горі,
Чужорідну орду і комуно - жидівський кагал -
Як Шевченко учив - ми утопим їх в Чорному морі,
І за Дон поженем ! І за Прип'ять, і за перевал.
Побратиме ти мій, ще згадає про нас Україна!
Ще поставлять хрести на могилах нам. Їх ще знайдуть !
Ми ще будемо жить в українських піснях солов'їних
Чуєш, друже ти мій, то про нас перевали гудуть !
1997
© Григорій Годзюмаха
Всі права застережені
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627175
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.12.2015
Отче наш,який на небі є!
Хай святиться скрізь Твоє ім'я,
Нехай прийде Царствіє Твоє,
Нехай воля здійсниться Твоя,
Як на небі,так і на землі.
Дай нам хліб насущний на столі,
І прости провини наші нам,
Як і ми прощаєм боржникам;
І не дай нам у спокусу впасти,
Визволи з лукавої руки
І спаси нас; Бо Твоє є Царство,
Бо Твоя і слава є, і сила -
Нашого Отця і Твого Сина ,
І Святого Духа
- навіки
© Григорій Годзюмаха
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622369
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2015
Пишу тобі листа на рідній мові ,
Нехай до тебе мчить із чужини .
Ти пса моєї туги і любові
Не прожени.
І як погляне він очима долі
Так лагідно і тихо, як колись,
То псу моєї пам'яті і болю
Ти посміхнись.
Погладь його , і поки він радіє,
Усе, що не забула - пригадай .
І псом моєї віри і надії
Ти передай .
На чужину далеку за три моря
Він рідне слово з дому принесе,
Той пес моєї радості і горя ...
Оце і все .
1998
Читать : http://h.ua/story/296289/
Пісня : https://www.youtube.com/watch?v=67oPhEHpdjA
http://www.neizvestniy-geniy.ru/cat/films/music_clip/1363736.html?author
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575124
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2015
Ти мене на світанку розбудиш ( переклад )
Ти мене на світанку розбудиш,
Проведеш за поріг і заплачеш.
Ти ніколи мене не забудеш.
Ти ніколи мене не побачиш.
І, закутавши хусткою груди,
Перехрестиш мене на удачу.
Я ніколи тебе не забуду
І ніколи уже не побачу.
І, цілуючи руку гарячу,
Прошепчу тобі: "Боже могутній !
Я ніколи тебе не побачу.
Я ніколи тебе не забуду ''.
Упаде, ніби серце, планета,
Безнадійно, у прірву неначе...
Повертатись - погана прикмета.
Я ніколи тебе не побачу.
І луною у небо незряче
Пара слів полетять звідусюди:
''Я ніколи тебе не побачу.
Я ніколи тебе не забуду...''
Ти мене на світанку розбудиш,
Проведеш за поріг і заплачеш.
Ти ніколи мене не забудеш...
Я ніколи тебе не побачу...
© Григорій Годзюмаха
Всі права застережені.
-----------------------------------------
Оригинал
А. Вознесенский Сага
Ты меня на рассвете разбудишь,
проводить необутая выйдешь.
Ты меня никогда не забудешь.
Ты меня никогда не увидишь.
Заслонивши тебя от простуды,
я подумаю: "Боже всевышний!
Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу".
Эту воду в мурашках запруды,
это Адмиралтейство и Биржу
я уже никогда не забуду
и уже никогда не увижу.
Не мигают, слезятся от ветра
безнадежные карие вишни.
Возвращаться — плохая примета.
Я тебя никогда не увижу.
Даже если на землю вернемся
мы вторично, согласно Гафизу,
мы, конечно, с тобой разминемся.
Я тебя никогда не увижу.
И окажется так минимальным
наше непониманье с тобою
перед будущим непониманьем
двух живых с пустотой неживою.
И качнется бессмысленной высью
пара фраз, залетевших отсюда:
"Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу".
Читать : http://h.ua/story/350742/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575121
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2015