| Сторінки (1/47): | « | 1 | » |
"Have a lovely night" кажуть один одному
диспетчери в аеропорту Базеля. Називають
ще цифри, дати, назви й прощаються: "have
a lovely night, darling".
Пілотам крізь шум рації раптом чується
море, далекий привіт. Сьогодні небо
віддзеркалення океану. Вогні маяків - освітлені
злітні смуги.
Безкінечний потік цифр поволі вщухає. Літаки
летять геть.
... летять геть і повертаються.
... летять геть, повертаються.
... летять. *
Навздогін їм: "have a lovely night"
"gute nacht"
"buenas noches"
"góða nótt"
"have a lovely night.
come home..."
*відсилка до поезії Тарека Ельтаєба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2018
вкинь мене до найглибшого в світі колодязя,
нехай я так ніколи й не дістануся хоча б його середини
буду навічно полишена напівшля́ху,
й таким чином покарана за бажання бути зразковою,
і триматися золотої ...
(ну) ти знаєш
я все ще маленьке зернятко.
дістаньменевисушипосадимене
поливайменевчаснолюбименесильно
я в с е щ е м а л е н ь к е з е р н я т к о
так собі думала.
але бачу, що я тільки плід,
упалий далеко від дерева
поблизу калюжі, у високій траві, під вологим каменем
такий нестиглий, трохи надбитий, геть непривабливий
мене ніхто не підійме.
жовтавий листочок накриє мене
лише мить
і його віднесе поривами вітру
так я дізнаюсь про осінь
я - все, що зали́шилось
від тієї, що влітку
я маленьке зернятко
знайдене пташкою у садку
поблизу калюжі, у високій (пожовклій) траві, під вологим каменем
і нею ж випадково в польоті упущене
маленьке зернятко
до найглибшого у світі колодязя вкинуте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2018
їду від тебе
з важким серцем
з серцем твердим, наче камінь
таким же холодним
таким же зайвим
знічев'я з дороги відкинутим
навпіл розколотим від жбурляння
їду від тебе
з легкою валізою
поспіхом зібраною
наповнену непотрібним одягом
документами списками
і чимось геть випадковим
показово у неї укинутим
їду від тебе
з відсутнім відчуттям правоти
і непевністю з приводу всього
що було сказане
з безпомічними думками
у моїй голові
з чимось ще зовсім свіжим у моїй пам'яті
їду від тебе
у веснянім пальто
на пле́чі швидко накинутому
по-дитячому невблаганна
не готова в о́бмін на щось нове
віддати улюблене
дещо зламане
але їду від тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2018
І
Вниз
по річці у країну маленьких індіанців.
Наше каное ненадійне, наші слова непідтверджені,
наші діла невиправдані, наші тіла незаймані,
наше сонце ніколи не за́йде.
Ми разом - бо нам страшно засинати поодинці.
Вниз за течією.
Де мені заплітатимуть дві коси, а ти гратимеш на там-тамі.
Вдихаємо солодкавий дим і мліємо від вичинених шкур тварин,
на місці яких могли б бути самі.
Ми створили собі вігвами без допомоги племені,
обдираючи руки до крові,
оголюючи ненароком стегна,
стираючи між нами кордони
і ставлячи нові.
Нас поважають.
Вождь каже, що покохав би мене, якби я була старшою;
дівчатка всміхаються тобі, звабливо.
Ти маєш лук і стріли,
ти убив оленя,
ти убив пуму,
ти убив бобра,
ти убив лисицю
і продовжуєш убивати.
Від тебе смердить тепер кожним життєодбиранням.
Та я не перестаю приходити до твого вігваму.
Щоночі, щопотреби, щобажання, щопоклику.
Бо мені мало того солодкавого диму над вогнищем,
якщо заглибитися, то мені мало і тебе і навпаки.
Тому ми цілуємо тінь наших вігвамів,
звук твого там-тама
і розплітаємо моє волосся.
Прощаємось. Вождь тихо каже "Ак".
ІІ
Річками мандруємо кілька днів поспіль.
Запитуємо одне одного про стиглість усіх цих плодів на червоних деревах.
Наші ноги оповиті водоростями, бо ми йдемо нерівним дном,
спотикаючись об новий клімат.
І очі наші, незвиклі до таких рівнин, до таких штилів в серцях,
тягнуть нас у вир ілюзій:
що рослини, які ростуть з дна річки, є косами п'яних русалок,
які сплять зарившись в пісок чи мул і знемагають від болю,
вві сні тихо стогнучи.
Ти йдеш і убиваєш собою сотні моїх переконань, і фактів, і доказів,
і навіть просто виявів мови.
Від тебе знову тхне вбивством,
але я не знаю напевне,
бо тримаюсь від тебе на відстані.
Нас розділяють тисячі кроків і вічностей, всесвітів і планет.
Все вирівнюється в тонку-претонку лінію, що пливе на заході
і врешті стає горизонтом.
ІІІ
А на ранок від нашого шляху залишалися тільки шматки,
покраяні шматки уже неживих тіл збитих собак, котів, птахів.
І ми сказали собі, що будемо оберігати їхні вологі душі в коробочках
з-під чаю або в коробка з-під взуття.
Бракувало їжі і запасів тепла.
"Припиняйте вже цю монотонну війну", - сказав нам жебрак на прикордонній дорозі і пропустив в іншу країну.
Ця деградація вимагало пошуку Бога. Чогось бракувало за пазухою,
чогось присутнього.
Ти сказав, що мабуть Бог міг теж податися у світи, як ми, але я не хотіла в це вірити.
Хоча бачила як Він з важким рюкзаком сідає у поїзди, Його мимоволі
штовхають ліктями, іноді хтось каже "перепрошую",
але Бог так і не заходить до вагону.
Цілу дорогу Він курить. Він знає, що ми шукаємо Його.
Йдемо за Ним по п'ятах і навіть намагаємося зупинити.
Трохи Йому смішно з того, що ми такі непристосовані...
З усіх коробок до Нього раптом починають злітатися душі, труться об Його колюче підборіддя, не знають меж.
А Він каже нам "діти" і засинає. Мабуть ж і втомлений, я
вкриваю Його пледом і думаю,
що це приємно піклуватися про Бога, тепер, нарешті, коли Він
стільки років піклувався про нас.
IV
Ми мандрували автостопом. Зупиняли машини, неначе одне одного,
не даючи творити дурниць.
За нашими спинами залишались дерева Отця,
осяяні світлом його всевидющих Долонь і навіть більше.
Наші кошики були переповнені різним непотребом якихось знайомств,
порожніх пляшок, зайвих слів і навіть думок.
Ми врешті залишили це десь на одній з заправок, де волоцюги
одразу почали ділити те все, час від часу дивуючись, і приміряючи
наші одвертості.
Ти порівнював автівки, що підвозили нас за рупії, з дівчатами,
яких ти спізнав ще в юності. І це було дивно -
чути від тебе цей феєрверк смаків, почувань і вражень,
враховуючи, що ти не пам'ятав обличчя жодної з них.
Машини перевозили спеції (а отже літо) кудись із Канади до Мексики.
Великою фурою возили медові місяці і пошту, наповнену запашним гербарієм.
Ти заприсягнувся, що якщо ми колись припинимо отак бути, то у нас
безумовно буде сад
або навіть Сад.
Ти облаштуєш величезну бібліотеку з улюбленими творами і класикою,
щоб зберігати у книгах засушене листя дерев вздовж траси.
Авжеж..
Усе буде.
Але давай плати цьому водієві, бо інакше ми не поїдемо.
Ти дістаєш кілограмову торбинку цукру і він погоджується довезти нас
аж додому.
Бо ці перевізники спецій чомусь страшенно люблять цукор.
V
Крихітні берізки підростають в твоїх очах і стають, як і ми -
щасливими.
Наші руки сповнюються сенсу, а слина виповнюється правдивістю.
Перші смереки торкалися нашого лона і пестили обличчя.
Перші запахи убили в нас віруси принесені зі світів,
і то були запахи бринзи і молока.
І гуцули гляділи на нас, по-батьківськи налаштовуючи стріхи.
Блудні діти засніжених вершин повернулись,
ми б і не знали, що ми повернулись,
ми думали, що ми просто прийшли.
Світотіні скресали на обличчях, знімаючи шари пилу,
принесені звідкись.
Тепер ми щодня пили молоко, спали на тканих килимах,
сповивали свою маржинку.
Від тебе пахло тепер польовими травами,
запахи вбивст і обмежень вивітрювались
Ми повернулись. Тепер наші прощі скінчилися.
Почалося стигле літо.
././2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018
Він знав, що сила тертя між її язиком
та її піднебінням за́вжди буде ніжнішою,
ніж сотні стокрилих ангелів, що ночують під її віями.
Він знав, що вона безумовно легша і тихша,
ніж мільйони повішених в цій країні,
яких вона начебто любить
і підставляє їм спину.
Він не вигнав би, звісно, вітрів, що ночують в рожевому горлі,
не вирвав би квітів з грудної сумної клітки,
не міг би спалити листя в легенях
і осінь,
що не дає їй спокійно жити.
Нехай собі тліє.
Нехай не встигає упасти
у присмерку згуслі шовкові води,
хай лиш трави, високі та горді трави, леліють й ховають її під собою.
././2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2018
ось кінцева і ось я з незручною громіздкою валізою
і рюкзаком
опиняюся серед поля й кількох дерев
з однозначною ґрунтовою дорогою в протилежний від міста бік.
тільки світанок і я думаю про тепле ліжко в моїй квартирі,
заварну каву і недочитаний том "зів'ялого листя"
мокре взуття і сумка, що постійно сповзає з плеча,
натерта розчервоніла ключиця, яка трохи пече
звертаючи у вузьку зарослу бузком алею,
все ще вагаюсь чи варто гукнути.
батько на ґанку чистить картоплю, і я чемно кажу́, що мені зовсім не важко занести всі мої речі в кімнату, ні, не забула, в сіни й ліворуч, як тут сплутаєш - всього дві кімнати, як ти, тату?, ні, я з дороги не втомлена, давай допоможу з картоплею, приготую сама, не турбуйся, о, в тебе побільшало вуликів, ти ще робиш те гіркувате вино?, нащеплені яблуні, дуже гарні, я привезла тобі трохи продуктів, хочеш чаю чи кави?, із цукром?, ні, робота та, що й раніше, ще досі не знаю, так, все добре, я знаю, потім, так, смачного, й тобі, мабуть пізніше, гаразд..
надсутінки я опускаю ноги у теплу воду і поволі п'ю чай, поки батько готується до сну. виливаю залишки під дерево у саду,
полохаю якусь малу і вертку істоту, повертаюсь і бачу у вікні маленьку лампадку. з боку алеї тягне холодним вітром. мені не віриться,
що ми тут самі.
зачиняю двері, повертаю ключ двічі, перевіряю замок, прислухаюсь до тиші і гортання сторінок книги, поправляння ковдрі, перевіряю замок.
добраніч
постіль холодна, вікно виглядає у сад, у саду птахи цикади, ніяк не заспокояться, я знаю, що не зможу побігти як раніше у сусідню кімнату батьків, увірватись у їхній сон, щоб просити прихистку. тато казав: "ти не маєш нічого боятися". маю безстрашного тата. тато має лякливу доньку.
ти не маєш чого боятися..ти не
постіль холодна, вікно виглядає у сад, у саду птахи цикади, цикади вже стихли, птахи ніяк не заспокояться. сонце золотить долівку. кроки тата, п'янкий запах із кухні. я повертаюся до дрімоти ще на кілька хвилин.
день минає і я знаю, що ще на початку сказала занадто багато слів і тепер вже не можу мовити більше. картаю себе, що була такою марнотратною. тато, мабу́ть, не картає. він мовчить. і усміхається. допомагає укласти валізу. й мовчить. показує нову грядку, посаджене дерево, полатану стріху, заготовлені дро́ва на зиму, приблуду-кота. і мовчить. я знаю, він мовчить й про те, що він усміхається. і я кажу́, тату, я дуже радію, що тобі так добре ведеться, і що дерева, які ти са́диш дають такий урожай, мені добре у тебе, кажу́, хочеш я привезу тобі нових книг і щось ще, кажу́ і мовчу. маю мовча́зного батька. батько має мовча́зну доньку.
я стою на східцях автобуса й забираю із татових рук останній пакунок. так, зателефоную, коли доберусь, так, і я тебе. сильно люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018
вона прокидається і каже: я бачила тебе у воді
у тебе в волоссі були золотисті квіти
спокій нарешті завершив розпочату між нами тишу
і ти була як ніколи ніжна.
я чекала тебе на березі,
опустивши ступні в холодні води
а ти підпливла і цілувала їх
і нарешті ти просто потягнула мене за собою.
я прокидаюся і кажу їй: була чорним згустком чогось недоброго
боялась себе і старалася зла не чинити
...здається було багато води.. і ти...
а потім.. прокинулась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2017
Коли я бачу сьогодні як падає сніг,
я згадую, що тоді тобі йшлося про інше:
про невціліле в твоєму житті,
і без жодної краплі морфію викроєне.
Тому, любий Паулю, тепер,
коли я дивлю́ся на сніг,
то також бачу розвіяні жменьки попелу,
тепер він щораз видається
чиїмось згоранням згори
(чи також це мої предки?),
чиє опадання на землю
є виявом полегшеного зітхання та спокою.
Але я знаю, що сніг це всього лиш сніг,
опади у вигляді шестикутних пластинок-кристалів,
хоча все ще боюсь, що він
опуститься на мо́є плече
і не розтане...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2017
Насправді діти - це сумно, казав він, вони народжуються і помирають. А помирають вони дуже ніжно і ця ніжність так доповнює той смуток, який присутній.. так з'являється меланхолія. Так, ніби дивишся на світ крізь засушені напівпрозорі пелюстки квітів, тонке-тонке листя і бачиш малесенькі прожилки... Мені це й так, мовби приймати дотики старих стертих до схожості з павутиною заслонок на вікнах до своєї сивої бороди.. крізь відчинене вікно, з якого видно ще ... хм.. толоку, так.. знаєте, видно толоку.
..і вони помирають, ці маленькі дітки, згорають, ні, навіть не так, спалахують
такі маленькі вогники, прудкі потерчата
Так з'являється меланхолія. Коли помирають діти, невидимий попіл їхніх згорілих тіл розвіюється над містами, проникає в легені, його навіть не видихнеш, стільки б не старався, і він, накопичуючись, стає гіркотою, робить гірким й все інше.
Й раптом, йдучи по вулиці відчуваєш її (оцю гіркоту) десь під шлунком, гнучким притихлим сомиком, вона начебто зачаїлася і начебто геть не приховує своєї присутності..
і в найближчій таверні чи гартені, не дадуть води, щоб запити цю гіркоту, її й не зап'єш ні водою, ні буковим елем...
Гіркне далі все. Поцілунки Б'янки гіркі, руки її гіркі, наче після збору полину і кульбаб. Гіркне і ніжність і любов і милосердя.
Ніхто не здогадується, що це тому, що діти помирають, нікому б і в голову не прийшло..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2017
Він заплітає їй безкінечно довге і чорне,
мов нафта, волосся.
Постава її не дає йому спати.
У спільному ліжку - неначе в окопі.
Іноді, коли він врешті таки засинає, він
намагається її крізь сон обійняти.
і тоді йому сниться,
що він прагне вхопитись за щось неіснуюче,
притягаючи її тіло ближче до себе;
йому сняться холодні менгіри,
звабливо вигнуті,
їхня форма й фактура його бентежать...
А вона спить собі.
Дихає дуже розмірено,
довіряє себе цілому світові.
Прокидається.
як належне приймає ранкові ніжності
терпляче сидить і слухає,
що він шепоче поки її розчісує ,
як він наспівує поки її заплітає...
як дві чорні коси обплутують його шию,
як його тіло востаннє
здригається,
тремтить
завмирає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2017
ти маєш мене любити
не маєш дивитися безкінечно віддано,
не маєш відвертатись від всіх жінок на цій планеті,
не маєш цілувати мене, коли не хочеш,
не маєш бути тверезою після шостої склянки,
але
ти
маєш мене любити.
ти можеш, звісно, іти, як тільки тобі захотілось,
можеш кидати в обличчя весь знятий із тебе одяг,
можеш знімати із мене щойно одягнене,
можеш просити відвернутися, коли виходиш із ванни,
можеш кричати на мене, якщо буде тобі нестерпно,
але
не
можеш мене не любити.
було б так жахливо, якби із всього це було єдине, чого ти не змогла би виконати.
але ти таки любиш. і навіть більше
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2017
Донедавна я не знала міст,
де достатньо води.
Моє місто завжди́ було спраглим.
Його спраглість передалась мені,
його обезводнення, недостатність.
Тепер я знаю, що у містах із водою
є спокій
і відчуття, що коли ти прокинешся
серед ночі і захочеш води -
до неї рукою подати.
І це навіть не склянка, що біля
твого ліжка, не вода з-під крану,
яку (невже) можна пити,
це канали, протоки, що артеріями
пронизують усе місто і обіцяють,
що тобі ніколи тут нічого не
бракуватиме
і так сильно, як
води не хотітиметься.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2017
добре, що ти не чуєш в мені звіра, що полює на тебе.
добре, що усмішка твоя у відповідь на тихе гарчання,
що мимоволі зароджується в моєму горлі,
така ж ласкава, як і завжди.
твоя незграбність робить моє полювання легким,
але це не те, що мені потрібно,
тому я ходжу довкола і подібно колам на воді,
втоптую свіжу траву навколо тебе,
заради того моменту, коли ти усвідомиш хто я,
але тобі вже не буде куди сховатись.
ніжність до ніжності, м'якість до м'якості,
я ще готова дати тобі щось взамін,
трохи любові, чогось, що ти побажаєш,
а мені буде нескладно втілити,
думаючи лише про твою трепетну сутність,
що стане невдовзі моєю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2017
знизую плечима на легкість її слова,
ймовірно,
не маючи права на таке ж саме.
моє слово на її слово важчає, як і кожне наше наступне
це нагадує камені, що котяться схилом
нагадує кленове насіння
тиша, як невагомість, що залягає між нами,
коли я думаю,
підшуковую необхідні слова, бо
хочу мовити про твою красу
але не знаю достатньо красивого слова
не вмію достатньо красиво промовити
і те, що у тобі неназване мною, стоїть перед моїми очима
внутрішнім й зовнішнім зором,
як марево
все, що раніше вже сказане, все, що спадає на думку
скупчується десь біля кореня язика,
але я не хочу цього говорити. не для тебе усі ці слова.
ти варта нового, іще не вимовленого, ніжно народженого
із захопленого подиву, із миттєвого пориву, із такої любові,
з якою трави вкривають землю
тепер маєш мою багатозначну мовчанку, легку аритмію, прямий і відвертий погляд - як пазл
склади його воєдино
бо я не відкрию рота, щоб недолугі слова-комахи
раптом заповнили простір між нами
чимсь таким передбачуваним, чимось втомливим і брудним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737695
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2017
добре, що вже ніжне прокляття окутує моє серце
відростають волосся і нігті, сплітаються безліч клітин зламаної променевої кістки
а ти поруч.
так безкінечно віддано читаєш вголос останні новини.
я розростаюсь деревом і крони мої величні й могутні, гілки тягнуться тобі під сорочку, навпростець крізь ребра і заповнюють твої легені
дихай тепер лиш мною.
видихай спів птахів кожного літнього ранку, нехай з твого горла лунають крики сусідки, її недорослих дітей, собаки, що хоче гуляти, сантехніка, котрий загубив інструменти, звуки машин, що розливають на вулицях воду, омивають асфальт і тих, що збирають сміття, і звуки мітел двірничок, шурхотіння котів, що вилазять з-під комину, туркотіння го́лубів, сирени швидкої, що відчайдушно мчить когось рятувати.
віднині ти моя скрипка і я хочу, щоб ти була якнайтоншої і тремкої душі, ти будеш лежати на найвищому місці моєї кімнати і чекатимеш, коли я тебе покличу.
ділитись прокляттями, гріхами і звабами як діти діляться обідами чи скарбами. добре з тобою.
і дивись,
я не обманюю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2017
не випадковим, мабуть, було те, що вони утворили коло
закутані в теплі брудні покривала
наскрізно пронизані вологим весняним повітрям.
що мені було відомо про їхні не часто повторювані ритуали?
тільки те, що всередині мене щораз скорочувалась діафрагма,
бракло повітря на мить,
так, ніби хтось штовхав мене в груди
хребтом пробігали чиїсь швидкі та холодні пальці.
я тримався подалі, почуваючись косулею, що стежить за вовком.
стара жінка, ритмічно гойдаючись, мовби на вітрі
розпочала мелодію, яку підхопили інші
мені вона видавалась тонкою ниткою, що проходить наскрізь кожного
прошиває застуджені груди кожної третьої жінки.
звук поволі здіймався вгору:
я бачив таке, коли повінь ставалась не швидко, проте невблаганно.
уявні птахи з їхніх плечей здіймалися.
/я подумав про те, що хочу додому, назад. що я роблю поблизу цього дахау./
їхні тихі і ніжні заспі́ви були язиком, що зволожував моє серце,
язиком тварини, що в будь-яку мить могла вчепитись у нього зубами.
і я дослухався. я був насторожений.
бачив, як у тобі (Тобі!) зародився голос, як він був засіяниий старою похмурою жінкою
як він у тобі проростав, і проріс.
ти прикладаєш руку до грудей, як роблять тут всі, хто страждає на кашель
і з твого горла виривається дикий гук, що підхоплюють інші
і я знаю, що то предки кричали твоїми зв'язками, різноголосся спліталось,
вилося поміж вас, і більшало.
..
і добре, що ти мене не помітила. бо зі мною ти раптом втрачаєш свою демонічну сутність. може як і кожен із вас у цій країні. може, коло, то єдино можлива для вас геометрична фігура, що дозволяє вам бути.
..
тож поки голоси ваших предків поволі стихають, мене вже поблизу немає.
я не хотів би цього казати й показувати. але мені страшно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2017
вона нахилилась й поцілувала своє коліно
я замовк на півслові, безмежно вражений
цією ніжністю і відвертістю,
сестринською любов'ю до самої себе.
я так й не спитав чому ти сюди приїхала
я бачив шрам на твоєму обличчі -
шлях від дому сюди, убогого прихистку побли́зу Дахау.
жодного слова німецькою
жодного слова англійською
чорні пасма волосся неохайно розсипались по спині.
втомлені, але теплі погляди - залишки твого сонця.
коли ти нарешті ледь заспокоїлась і прийняла ношу чекання,
закутана в безліч своїх сорочок й хусток,
мабуть голодна і дуже спрагла,
я присів навпочіпки поблизу тебе, твоїх нескінченних клунків й сумок.
безмовність між нами.
ти несміливо всміхаєшся.
я дістаю із кишені яблуко й легенько підштовхую в твою сторону.
опісля дістаю і собі.
ми доїдаємо яблука і посміхаємось кудись вдалеч,
хоч погляд впирається в різнобарв'я наметів біля кордону.
і ми мовчимо.
і, враз дещо собі пригадавши, я кажу їй: це яблука німоти.
і вона, несміливо всміхаючись, промовила danke.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2017
мислю про те, що ніколи нам більше не стрітись
мислю про те, як тобі там, поза моєю любов'ю й опікою
може одвічний зашморг на шиї стане тобі вільнішим
може й зовсім ніхто і ніщо тепер не обтяжує твою спину.
мислю про те, чи не був ти жінкою у минулім житті,
яку я кохала і зрадила. чи не був ти собакою, котру
я залишила помирати на безлюдній румунській трасі?
чи не була я у минулім житті осою, до якої ти торкалась
з цікавості,
а я вжа́лила й ти заплакала?
я мислю про тебе і відчуваю як ці думки вже торкаються підборіддя,
як за ними не бачу своєї ступні, що опиралася на теперішнє
і повільно повільно воджу руками, сподіваюсь за щось обхопитись,
але не знаходжу
й занадто пізно, щоб вчитися плавати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2017
приростати до вікон, порогів, дверей,
вливатися в звуки планет відкритого космосу
знати, що сонце ніколи не зійде, допоки ти спиш
щоби не забирати у тебе цю ніжність і крихти спокою
отак починалися передранки поруч з тобою.
промінь легенько торкався мізинця і опускався поруч
слухняним собакою, що не потривожить господаря,
цікавим янголом, що спокусився на перший дотик.
потім бував і день, надходив вечір. ну, ти знаєш,
все відбувалось стабільно. але щоразу чомусь
хотілось казати "ну ось де ти", немов пройшла ціла вічність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2017
коли вони знаходять місця поклоніння невідомому богу
я думаю, власне, про Тебе
чи означала його невідомість множину різних облич
над єдиним вівтарем?
Невідомий боже, чи чудо, яке ти колись сотворив було настільки
великим, що стали тобі поклонятися?
Чи було ймення твоє занадто важким до промовляння?
коли вони знаходять місця поклоніння невідомому богу,
я думаю, власне, про Тебе.
Про кожного із своїх богів, котрим
вважала б за честь поклонятися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2017
виманюю в предків обманом останні дари до літнього сонцестояння
вони, нічого не відаючи, думають, що дають лише потримати
маленькі серця, наповнені страхом, тепер тріпочуть в моїх рученятах,
наче снігурі, котрі мужньо й уперто пережили цю зиму і ці неправди.
набираючи повні кишені, торбинки і жмені сердець, я поволі відступаю назад
сірі тіні тих, чия кров у мені пульсує від хвилювання, всміхаються,
з ніжністю вглядаються у обличчя і шепочуть моє ім'я,
мовляв, дивіться, яка вона виросла і яка вона гарна.
не по собі. але я вже за крок до виходу, відчуваю на собі вітер і думаю
чи була даремною їх любов і те, що вони вчиняли, щоб вижити
і чи варто було б мені так само боротися, щоб вливати цю змішану кров до іншої
чи стало б мені снаги, щоби віддати свою плоть як дім для тих, хто ще прийде.
але я викрадаю серця, розчаровую тих, хто стільки віддав і старався,
розвіваю їхній попіл міськими парками, і прошу у всіх проще́ння,
бо не можу це тіло віддати, щоб продовжити їхню псевдоважливу місію
і червона суміш любові і пам'яті більше нікуди не влиється, тільки удобрить землю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2017
була трохи грубою з тобою. була непривітною.
ти не відходив ні кроку, чекав на припинення
злив у східній баварії.
але вони не миналися.
казали циклон із антициклоном і ще щось,
загалом неважливо.
і так, я була із тобою невдячною,
щось відгукнулось в мені агресивним неспокоєм
на твою із готовністю рятувати простягнуту руку.
тож ти відсахнувся від мого украй неприємного погляду
і я переможно випросталась,
підставляючи тіло під зливу,
намагаючись бути величною
і до твоєї нестерпної доброти
терплячою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2016
когда ты замолкаешь
где-то на середине ссоры,
еще не готова все простить и мириться,
я слышу, как птицы, улетая на юг,
шуршат своими длинными крыльями.
брови твои смыкаются,
я знаю - ты уже что-то придумала,
но за секунду до слов твоих,
слышу воду, что истекает по крыше,
проникая сквозь землю в норку к кроту.
тот прижимается к стенке и боится.
вот ты вспомнила что-то новое
ты рада новому оружию
будто ты на охоте
набираешь побольше воздуха... и..
но в этот момент, я слышу два айсберга, что столкнулись
как спутники делают круг вокруг поющей планеты
которой вторят киты, выбрасывающейся из океана
как изменяют свою траекторию персеиды..
и все это так прекрасно..
вот прислушайся..ну зачем ты.. я же.. ну вот опять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2016
і каже мені: я ж бачу як тобі важко
я бачу як всі ці підводні рідини вп(л)иваються в твоє обличчя
як сонні артерії, сплетені в вузол, стираються від напружень
і дивні тривожні хрипи орендують твої легені
.
я ж бачив і бачу тво́ї важкі повіки, ці пристані птахів,
які вже давно відбули, ці рифи і крики і постіль
для новоприбулих, яким вони будуть ще довго снитись
.
я відчуваю. і досі те, що не кожен уже відчуває
як відпливи й припливи впливають на наші душі
як сочиться кров крізь вузькі судини
як судна важкі і незграбні тонуть з нашими іменами на щоглах
як нас захоплює вся ця вологість
до чого змушує нас невинність
.
і чую і чую твої́ тихі кроки
вздовж хребта і на зламаних передпліччях
я пропускаю крізь себе твій сонний подих
як пропускають знедолених без паспорта в іншу країну
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2016
ти була б ближче, якби роззулась
підійшла до мене вже босою
пахнула Тисою і зимою,
яка її зробила такою холодною.
тож, якби ти роззулася, ця трава лоскотала б тобі стопи
а якби ти лежала, то торкнулась б її долонями
і якби ти плакала, то сльози твої б у траві губилися
і якби ти стікала кров'ю, то ...
бо ж зелений - це колір тих, хто приходить.
а червоний.. а червоний...
для грішників..
тож, якби ти прийшла, коли я тебе покликав.
коли мені було порожньо і самотньо
ти б виймала мені із ніг закривавлену глицю,
перев'язуючи сукном, у молоці змоченим
я очікував рук твоїх у моїх долонях,
твоїх плечей у моїх передпліччях..
щоразу гукнувши тебе, наче себе віддавши якусь частину,
вслухався напружено в тишу, в темряву
і ти не приходила,
(не попередивши, що не прийдеш)
але якби ти прийшла, то тут було трохи води
і я міг би зробити із неї вино...
напоїти тебе... і ... тебе.. і ... з тобою
Боже, прости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2016
ми прибували в сади опівночі
гасили багаття минулорічної осені
гріли ноги у попелі, серця ховали у нішах
історичних будівель XVIII століття
глухо відбивалися кроки наших думок від зогнилих покрівель
дахів, по котрих, навіть якби й хотіли, то вже не ступимо.
продовжуй і далі, отак, тільки сильніше
двері причинимо і більше не будемо.
ти мені більше не кажеш, де ночуватимуть наші сни,
(що перестали снитись).
ходять коло вікон? заглядають у вікна?
...серденько, ти мені більше не віриш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2016
Давати хиби..
виживати старатись в тобі
щоб твої шлунки мене раптом не стерли.
Щоб твої легені раптом мене не видихнули не залишили туберкульозним безхатченком поза тобою.
Щоб твОї чарІвні ребра не зупинялись мене вберігати від гострих депресій і деградацій.
Щоб я не вчувала відсутність твоЇх променевих кісток на моїм передпліччі
щоб я не страждала на твою недостатність,
а була настільки тобою сповнена, що більше не могла розчинитися у повітрі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2016
Вода вночі імітує мертву.
Імітує вдало й натхненно.
Зливається з підземними водами,
привітна і тиха,
раптом одягаючи сестрину (чорну) сукню
і бавиться.
Світло оголює її мертвотно-білу поверхню
і тільки дно заповнене темрявою
відсутності живого у контексті дня.
І, може, смерть собі і ночує там,
у глибинах,
маленькою рибкою у порожній мушлі,
тулячись до молюска.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2016
пальцями відчуваєш кожен злам на моєму Внутрішньому
робиш трагедію із кожної тріщинки
піщинки радості сипляться сиплять сипляться
я, здається, від найменшого шелесту - на друзки.
протуберанці на моєму тілі,
нафтовидобувні бази,
забуті дитячі іграшки,
рафінерії і водярні.
шукай шукай по мені маленького покинутого Саду,
нехай тебе вже не бентежить поверхня тіла мого,
як Місяця або Юпітера.
шукай по(між!) вимерлих висохлих трав,
вітер твоїх незалігованих подихів гне їх ще нижче
нижче
недіючі кратери,
горючі суміші,
сховані крихти мого сумління,
серця мого заповідні зони
колючим дротом обмежені...
дошукуйся Саду в оберемках неспалених снів
і днів, які вічно тліють, обпалюючи язик (крім
твоїх бензинових поцілунків).
здавлені оклики тебе десь у сутінках згуслих шовкових вод,
очеретяні стелі твого піднебіння
барокові горла зустрічних рептилій.
страти проходять невпинно понад нашим нестерпно блакитним небом
і кожен наш крок відлунням вічності сочиться судинами
невистояні промови
примарні дотики
книги зеленої магії
бачу, що квітнуть вуста твої радістю і розсипом
польських трас мережать моє передпліччя.
цілую тебе. горнусь до зеленої куртки.
у парках листя пахне спаленими серцями зубрів.
і губи в тебе гарячі-гарячі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2016
серпневі мінні поля уявного спокою,
я воджу тебе за руки по них,
сподіваючись поцілувати,
але твої вуста вологі пахнуть розрухою:
я згадую день, коли розучилася плакати.
стиглі яблука вибухають, не долітаючи до наших ніг
повітря так густо просякнуте металевою війною,
пустелі розсипаються в пісочних годинниках,
поки ми безуспішно ловимо втіху
в обіймах і випадково втрачених дотиках.
прозорі крильця комах кружляють в повітрі,
сухожиллям вростаючи в струни.
з мого носа, шелестячи поміж листям,
імітацією полтви тече на Північ кров
сеї ночі.
[i]наша шкіра просто зривається, пошкоджена
радіоактивністю осені,
наші ребра просто розчиняє від такого
планетного суму,
витікають крізь горло легені,
розріджені концентрованим відчаєм.[/i]
[b]"Тату" видихаю я і відлунням
закарбовуюсь кратером
на поверхні місяця.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2016
ключицями передпліччями
відчуваю
як позбавляють мені стічні води моєї франції.
повен рот щойнозірваного антициклоном цвіту,
я теж,
починаючись з шиї - квітну,
твоїми цілунками, солодка німфо,
мого згорілого Саду.
Міцніше опираюсь на хребет земноводних,
сильніше впиваюсь зубами в сумні рибини
з тобою я - плинна,
і вільна,
і гину,
занурившись у твої всевидющі долоні,
подихом все нижче,
там, біля скроні,
я чую удари твого псевдосерця.
мені вже так не ведеться:
вчуватися кожному кроком невчиненим,
ставатися поглядом у кожному зниклому безвісти,
почасти
я навіть тебе бажаю
укинути до найглибшого в мені колодязя
почасти
я навіть тримаю тебе ближче,
ніж не мало б пекти.
але ти
і твої спинні мости...
просто дай, я трохи віддихаюсь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2016
домівка моя Сонця, що вічно заходить,
там
липне вишневим джемом повітря до щік
заповнює проміжки суму весняної радості
і кличе і кличе
до себе, в долоні спітнілі абрикосовим соком.
закликатиме
вимикаючи електроприлади,
примикаючи двері,
виходити з дому, всміхаючись,
зірваним листям стелити дороги додому,
до домівки моєї Сонця, що вічно заходить:
повіки тоншають, не підняті.
Сонця навколо так неймовірно багато,
що дихаємо іноді тільки променями,
пронизані спектрами надно́вих на/с/крізь
іще: боги кольорів, яким поклоняємось,
відшукуючи в мить (в будь-яку мить) їхні знаки під
теплим, надзвичайно утепленим одягом.
скільки б нас не приходило. в домівку мою Сонця.
що вічно заходить.
вічно опущені очі, нестримні гольфстрімні течії гарячих подихів
попелясті долоні
і теплий метал затишних злочинців,
розцілована зброя,
у всіх на вустах тільки спокій,
у всіх на думці лише нірвана, яка розтікається
нижче.
всі переповнені відчуттям домівки (і я) Сонця,
що вічно заходить
і сліпить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2016
Вона рухалася ритмічно, авжеж, її тіло вигиналось, іноді цілком неприродньо, викликало в його підсвідомості образи, яких зазвичай йому варто було боятися, деякі виявлялися огидними: парад, який він спостерігав зверху, рота солдатів, яка рухалася тротуаром, її тіло, зрештою. А раптом її звуть Марією, по-християнськи якось, якось геть по-християнськи, і вона зараз тут серед усього цього неону, музики, від якої йому трохи не по собі і нудить, звиваючись котримсь із видів рідкісних плазунів, творить магічні, майже ритуальні рухи тілом, нагадує йому язичницю..о боги.. ось же! раптом її звати геть по-християнськи, а вона так по-язичницьки прикриває повіки, іноді кидаючи погляди на нього, або ж це тільки йому так здається, але її рухи точно язичницькі. Авжеж. Християни так не рухаються, ні, жодній християнській дівчинці, дівчині, жінці не дано стільки еластичних м'язів, стільки ... , щоб вони так рухались, рухались як язичниці.
..
Коли вона вийшла, похитуючись, на вулицю, її тіло відливало бронзою, кольором нічної освітленої ліхтарями бруківки і я завжди любив цей колір, колір темної глини, літніх боліт, в яких плавають плоди яблунь-дичок, колір спокути, як казали християни, колір завареної кори дуба, як сказали б язичницькі знахарі.
Я тихо пішов позаду, коли вона повернула в темний провулок і її знудило. Відкашлявшись, вона відійшла й опустилася біля стіни, схиливши спітніле чоло до холодної труби водостоку, важко дихаючи, втираючи і облизуючи губи. Я не наважувався підійти, та й мабуть не потрібно було.
Перед тим як піднятись і повернутись, вона блаженно закинула голову догори і видихнула "Боже".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2016
ми в останніх проміннях вогненного кола, краї якого віщують нам вічність.
на старому пляжі за фермою твого далекого і ніжного родича.
бачу блиск пожежі на тому боці і всміхаюся ширше.
затхла вода з підігрітих боліт лиже нам ноги, досягає долонь - ми все ще не рухаємось,
переповнені попереднім захопленням повітря в легені, ледь млосного, запаху гнилих плодів яблунь довкола і замшілого моху, що ритмічно випускає спори..
призвичаїтися б до його ритму
перевтілити розкладання бронзових тіл в мистецтво,
ремесло,
передавати з подиху в подих
із вуст в вуста
з любові в любові
із крайнощів в крайнощі.
і тоді ми з тобою станем дорослими. не дітьми, що ніжаться в променях сонця, в плавнях, поблизу яблуневого саду, за фермою нашого вітчима, який щойно нас покарав за прим'яту траву й нетамовану ніжність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2016
від учора він знав, що ім'я її в списку загублених,
безвісти зниклих,
смерть яких відтермінували на потім.
він ходив від шатра до шатра,
все дивуючись,
чия це тверда рука вивела літери, що
творять її ім'я
саме так комбінуючись,
від учора він знав, що не зможе
зробить нічого з її відсутністю,
з її непоявою на обжитому мінному полі,
що мовчанка опісля викрику її порядкового номера
сама за себе говорить.
від сьогодні він уже не знаходив причин,
за які б варто було картати
себе чи її, чи будь-яку з сірих спин
тепер йти буде швидше,
а харчів вистачатиме
і можна робити пов'язки з її хустин.
а на завтра він пригадав,
що не залишив звістки, якщо раптом вона жива.
не залишив нічого з того, що було її або спільним
він уже не пригадував чи правильно прочитав ім'я
у списках загублених,
безвісти зниклих
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2016
і я хотів би сказати їй - "тепер ти трава",
уже твоє тіло накликало звабу..
хотів би додати щось, але
слова - всі на твоїх вустах,
мов оксамитові бражники,
але вже, щоб я тобі не казав,
щоб я тобі не завдав,
щоб я з тобою не діяв ...
- ти трава,
і твоя ніжність стала віднині гострою, холоднішою.
я спивав краплини роси на твоїх руках,
іноді ти губилась - трава у траві - і я довго тебе не знаходив.
але зараз тепло споришу стелиться під мої ноги
і ти шепочеш мені зі сну те, що я уже знаю:
" я трава, я твій смуток "
- ти трава, і мій квіт, і мій верес.
і я б в оберемок тебе..
але я хочу сказати їй - "тепер ти трава,
проростай крізь мене".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2016
тату, ці міжвіконня засіяні світлом.
Словами пророків, які їм так й не відбулись.
Тілами дітей, що ніколи не стали великими. Старими ікарусами, що важко дихають в спину моїм сестрам заживо спаленим.
Можливо, вони проростуть дводійсністю і мовним прабаченням. Вихлюпнуть зоряні розчини і якорі кинуть десь в нашому мозку.
Тату, вже холодно. Цей перманентний вересень ріже мою свободу. Риба уже не ловиться, риба уже не мовить (ся), риба страждає мовчки, тату, чому ми сюди приходимо?!..
- бо трави високі і гарні, тіла у цих травах стрункі і білі. Кожне тіло це плюс до карми, кожне тіло це нові цілі..
Були сутінки кривдовересня. Були долі дівчаток знуджених. Була риба сумна невесела. Був ще ти, але десь у нутрощах.
Кажу, тату, повзімо звідси, бо нас ноги уже не винесуть. Наші горла обплутають квіти, наші спини зламає вересень..
/Тільки тату не скажем мамі нехай готує вечерю із думкою що ми повернемось/
Та
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2015
твоя сутність у цьому місті була мені по кісточки.
була мені жовтим густим туманом в китайських кварталах, наче
пил із прилавків із спецій.
була мені прибережним піском Нілу і я не боялась, що щось доторкнеться
моєї ступні, поки я розгублено завмираю.
потім твоя сутність стала мені по коліна.
коли я сиділа на сходах перед своїм будинком, то занурені
ступні і литки, наче в дитинстві, неспокійно гойдались, відлякуючи мальків.
я сумувала трохи за переливами звабливої бруківки і зеленими травами, за маленькими комахами і цвіркунами, яких більше не могла бачити.
від учора твоя сутність мені по горло.
майже не душить, ні.
я пригадую батька, що вчив мене плавати і тримати підборіддя над водою. приймаю його поради.
але відчуваю, що повінь ця - неминуча.
невідчутна.
і я не знаю що мені робити
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583739
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2015
Коли ти старими картами із наміченими маршрутами залатуєш рани,
то люди з консервних банок моляться на краплі твоєї крові, мов на богів
і вічні тривоги вкривають тебе руками, тягнуть із тебе по ниточці все сухожилля і
стомлений вірою, ти просиш все кращої долі
і твої думки збуваючись, лякають тебе не на жарт
.бо коли скоро вітри розвіються
а старі світи розкришаться, мов черствий несмакуючий хліб
я хочу знати, що руки твої не опустяться,
як хочу бачити як вони з острахом зніматимуть чесний плід.
.як колір впаде в еволюцію,
серце буде ще тішити
краєм чутливого ока тримати тебе в собі.
я буду безмежно стишена
і буду до ранку з ніжністю
шепотіти тобі пісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2015
Das Gras stirbt ab.
Gliedmaßen sterben ab, werden vorzeitig an dem Herbst vergilben.
und ich kann nicht schon deine Hände halten und bisherige Wärme spüren.
Die Ermüdung wird bei tröstlichem Hauch(e) des Todes gelindert,
ich bin völlig mit seiner Güte...
Die Gräser schaukeln sich, wie die Wallungen nach dem Takt meines Biorhytmus irgendwo über Tage, als bin ich schon unter, aale mich zu den unendlichen flüssigkeitshaltigen Wurzeln.
Dort, wo aufgeblühte mit ihrer Schönheit Ladies ihre Fäustlinge verlieren, herkömmlich irgendwo im Halblicht, ich küsse die Knie von grauer Bjanka, die sowohl in der Dämmerung, wie auch in Wirklichkeit grau bleit.
[i]Das Gras stirbt ab[/i]
und die Kinder beginnen zu weinen, sie beginnen irgenwo im Eingeweide und ihre Schluchzen brechen meine Kehle durch, wie das Regenwasser des Untergrundflusses.
Trotzdem kann ich nichts tun für die, die ich liebe.
Unsere Tränen fließen schon zusammen, um den Händen haltend, in den Mundwinkel geratend, sich in der Drosselvene ansammeld...
[s]Ich verspreche mir diese Stelle von meiner Entstehung zu verlassen, aber immer wieder binde ich mich an den Wegebaum fest, immer wieder grabe ich tiefer um mich.[/s]
[b]Das Gras stirbt ab[/b]
Es kommt mir in den Sinn: ich versuchte mich hier durch das vollkommene Gras zu retten, schneidend mich in die Finger.
Ich falle in das wieder, es scheint wie ein Fluß zu münden,
aber ich spüre, dass das Gras unter mir stöhnt und engegenist: das schneidet mich nicht mehr, ärgert sich nicht, stößt nicht weg, schlägt nicht
ich sehne mich
Wir sind doch Freunde, Geliebte.
ich lege mich, sterbe ab, nebenan.
(нас) крізь
трава мертвіє
мертвіють твої кінцівки, жовтіють передчасно до осені
і я вже не можу тримати тебе за руки і відчувати колишнє тепло.
знімається втома втішним подихом смерті, я наскрізь її добротою...
трава коливається хвилями в такт моїм біоритмам десь на поверхні,
а я вже під., ніжусь щоками до її безкінечного соковитого коріння.
там де леді гублять свої рукавички, зазвичай десь у сутінках,
розпашілі своєю вродою, я зціловую коліна сірої Б"янки, яка що у сутінках,
що насправді залишається сірою.
трава мертвіє
і починають плакати діти. починають десь з нутрощів і їхні ридання прориваються моїм горлом, наче дощові потоки підземних річок
я все ще нічого не можу зробити для тієї, котру люблю.
наші сльози течуть вже разом, тримаючись дружньо за руки,
потрапляючи в кутики вуст, збираючись у яремній ямці...
обіцяю собі покинути ці місця мого з"явлення і тим сильніше себе прив"язую до придорожнього дерева, тим глибше копаю навколо себе
трава мертвіє
згадую. я намагалася рятуватися тут крізь ідеальну траву, ріжучи пальці.
падаю в неї вкотре, неначе вливаючись, але чую, як вона піді мною стогне, і вже наче проти
більше не ріже, не сердиться, не відштовхує, не проходить мене (нас)крізь
сумую.
ми ж друзі.коханці.лягаю.мертвію.поруч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575192
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2015
тепер я кажу тобі, що варто було хотіти.
що було добре добиратися засніженими дорогами
крізь той шторм почуттів і вражень,
поглинаючи темінь своїми спинами
і запускаючи руки у високі померлі трави.
все втрачене слідом за нами тче полотно
псевдоминулого сказаним/вчиненим,
твої повіки ніжно тремтять, сподіваючись
відчути дотики усміхів найсильніших суцвіть
мого серця.
Зотлілі й дощенту зруйновані,
ми віємо попіл зловтішною радістю
танцюємо дико, невтомно й натхненно,
рухами звільнених ший несемо
в степи буревій і вітер.
Набіги на села, вбивства блакитних племен..
нам ніколи нічого за те не буде,
нам ніколи нічого
нам ніколи ніхто
...нас не видно за такою травою
нас не чути за думками і криками осліплених
а може нас просто нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2015
наши боги прощаются,
забирая с собою всю нашу радость.
я не вижу
я ничего
не вижу
я рваные раны зашиваю глазами, я теряю твою невиновность
и вновь обретая покой, оплакиваю утрату..
делюсь последним воскресным завтраком,
обещая прибывать к тебе вовремя.
я взрывають на минах твоей искренности
как последний
рты наших богов полуоткрыты, истекают словами, нищими
ты ниобъята в руках моих ищешь
остатки их одияний
ты как птица, испугано
смотришь на небо, не знаешь где приземлиться.
я оплакиваю покой нашего утра,
излитого на пол
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2015
світанки великомучеників виливаються молоком
на дощану мідну підлогу підхмарних келій;
краї застелених полотняним лав
завжди пустують
відчинені вікна
і двері
віриш,
молитви носять у кошиках
з верболозу.
ввечері діляться, неначе рибинами.
їхні сивим туманні голови й їхні теплі опущені спини
завжди до заходу,
намовляють покаятись.
я так більше не можу
боже мій-сірий-не-далі-свідомості
як мені соромно
бути пропащою, як у мені ніяк не прибуде святості -
так у мені відбуває спокою,
/.../
то карай мене, Боже,
свари мене.
виганяй мене, Боже
з раю в рай з раю до раю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2015
язики язичників гіркі від полину і степових трав, з яких вони виживають, однак за їхніми щоками повно терпкого меду, який стікає по їхніх губах, коли вони моляться.
Їхні тіла вологі, бо Перун обіцяв про них турбуватися;
їхні тіла засмаглі й звабливі, бо й Сварог втішається з цих дарів.
...
Коли твоє тіло, зціловане хтивим Дажбогом натомиться, то виступить піт солодкий, неначе роса на стиглих плодах Едему.
І впадуть на тебе сни, мов птахи важкі і потворні,
і стогін з твоїх грудей розітне навколо Тишу.
А вранці Перун вдихатиме пил твоїх стегон, що зостався на тобі з доріг, по яких ти повзла, звиваючись,
п"яна дощем, леліяна сміхом Ярила, обіймаючи груди Морани...
-"Маріє, - казали тобі християни, що стрічали тебе на пагорбах, - прикрий своє тіло, Маріє, бо Сонце, що світить крізь нього, випалює наші очі,
розпалює наші бажання і кожної ночі...
Маріє, оголеність твоя довершена, чи бог тебе не каратиме
за те, що перси твої збентежено тримають хиткий горизонт?
За те, що лона твого торкаються діти, і вітер, і трави,
а інші жінки шукають втіху в твоїх вустах?.."
"Маріє, - невміло вторила ти і сміялася, -
послухай, Свароже, як дивно мене називають".
"Маріє! , - гнівно рвалося з горла риданнями,
коли твоЇх богів убивали.
"Маріє, - молилася ти, прикрита і стишена, - радуйся, Маріє, благодатна, Господь з тобою. Благословенна ти між жінками і благословенний плід лона твого, Ісус. Свята Маріє, Мати Божа, молись за нас, грішних, нині та в годину смерті нашої. Амінь "
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574271
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2015
я чую твій шепіт,
боже
з-поміж нічної красуні, поміж маминих квітників.
вчуваю твій подих, боже, на кінчику вуха
на плечі і на скроні.
..
забуваю слова мого тобі вітання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2015
ми заблукали в траву, що не вище була коліна
розбрелись хто куди, відчуваючи сонний спокій
у тобі у мені і в отому затишному хлопчику
ще тліли жаринки любові, десь на самому денці.
сходили сонця невидимі та тривожні
і чувся сміх із-під ніг, щоразу, то все тихіше.
і хотілось додому (знову) тоді, коли наче вже вирішили,
що дім - він усюди, куди лиш не прийдемо.
заплели павутинки
і трави ранили наші ноги,
наші руки й волосся
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2015
мені вчувалося здалося чулося
що вічність і риби стали синонімами
і наступні всі дні рівнодення проживатимуться мною язичницею
і смерті міцні обійми стануть на хвилю рідними,
в мить, коли колоті рани концентруються в усвідомлення
і з кожним ударом і з кожним шматком відкушеним яблука
я буду собі богинею. маленькою. майже
я не просто помру, це в руках твоїх я зотлію,
але там, де Болото і там, де Ліси,
мої боги, вдячні мені боги мене приймуть,
і будуть леліяти,
і любити як донечку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2015