Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Нам залишаться стіни.
З байдужості,
відчаю,
болю.
Нам їх не розбити тупим ножем.
Ми від грипу й ангіни
Наковтались пігулок доволі.
Ми ковтали їх, мов полуничний джем.
Нам залишать будинки
З дитячими секретами,
дорослими ранами,
з іржавими гойдалками за двором.
Ми підемо на ринки
За росою, дощем і туманами.
Нам під силу рубати вітри топором.
Нам залишать могили.
Порожні.
Німі.
Безіменні.
Там усі після смерті стають молодими.
Нерозтрачені сили
Віддають нам мертві блаженні,
А, отже, ми будемо радитись з ними.
Стануть вільними теми.
Без крику.
Без крові.
Без рими.
Нам усім випада ставить рани до тіла.
Ми водою підемо
Не тому, що стали святими,
А тому, що земля під ногами згоріла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597215
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.08.2015
Я Вас впізнаю.
Ви будете з пером
На серці
І з поглядом Плутарха.
Я Вас чекаю.
Я Вам налию ром,
Де у гримерці
Ви грали Патріарха.
Чи грали, чи не грали.
А, може, це і є
Та істина,
Сумних очей люстерко?
Мені Вас зовсім мало.
Та все, що є, моє.
Воістину,
Моя любов-жонглерко?
Я Вас благаю:
Ідіть вперед за мною.
Я Ваш екзарх –
Нам до небес – два кроки.
Я Вас чекаю.
Ви вже переді мною,
Мій Патріарх,
Мій ангел кароокий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2015
Вони діляться черствим хлібом
з бідною малечею.
Вони кажуть, що, не маючи нічого,
ділитись треба навіть порожнечею.
У порожнечі навіть більше ваги й любові,
аніж у наявності чогось.
За відсутності речей
вільніше б усім жилось.
Вони стискають в долонях
сонце і вітер.
У їхніх серцях сплять
заплакані діти.
Вони ж упевнені, що тільки серцебиття
відкриває дітям очі,
дає їм ковдру й молоко
в холодні ночі.
Вони знають, що віра – єдине,
що завжди треба мати.
Віра – єдине, що гріє
їхні стигмати.
У них в серцях автомати. Гарячі кулі
в їхній мові.
На тобі ніколи не застигне
краплина їхньої крові.
Вони в глибоких озерах ловлять
солону рибу.
Вони на смак розрізняють
істину й хибу.
Подай їм руку – і вони поведуть
у безмежжя,
збираючи твоє каміння
в дорозі над узбережжям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596390
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.07.2015
Стріляй у мене.
Я знекровленим серцем торкнусь
До гарячої зброї.
Стріляй у мене.
Я, добігши до неба, спіткнусь
І впаду в нічнім супокої.
Кидай мене.
Ніби останню скорботну зорю
В полум’яне море.
Кидай мене.
Перш, ніж впасти у воду, згорю
Й спопелію на книгах Тори.
Залиш мене.
Я відстóю і вистою зими
Стосилою весною.
Забудь мене.
І згадай, як заплачуть на небі рими,
Знесилено писані мною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2015
Вона на камені одна
краплина непокірних рік
терпкою стане і навік
впаде до келиха вина
миттєво згіркне мов життя
і не згадає в самотині
тендітні хвилі сині-сині
опісля буде каяття
і ми удвох перед рікою
краплина крижана і я
краплина в камінь
мов змія
а я той камінь
за собою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595049
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2015
А ми летимо. Поодинці. Подвоє.
Стартуємо з вищих засніжених гір.
Ми в пазуху землю беремо з собою,
Танцюємо в танґо розпечених зір.
А ми сміємóсь, утираючи сльози,
За живих і за мертвих несемо хрести,
Аби не зав’янув той кущик мімози,
Що з’єднує наші столітні мости.
А ми пливемó на іржавих ковчегах
По морю, по озеру і по калюжах.
На наших руках ті святі обереги,
Які цінувати ми любимо дуже,
Коли на легені наступить біль
Й дорога розверзнеться під ногами,
Мов лоно Юнонівських породіль.
І, може, тоді ми прийдемо до тями.
Та ще летимо над війною і миром,
Шукаємо Правду, Голгофу і Слово.
У Бога знайдеться для нас ще сокира,
Та тільки б не вбити Його. Випадково.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2015
Знаєш, як кричить розпалене сонцем небо?
Як, немовля, яке щойно вітало життя.
Це, мов ангел, якому з народження треба,
Аби світ не ділився на гріх і на каяття.
На цій планеті занадто багато холоду,
Але раптом, навіть дуже міцна матерія
Упала на землю від сили своєї і голоду.
Так, мов пісок, розпадалась моя імперія.
Та, що в мені, розкроївши на части цензуру,
Затискала серце між мозком, що аж скрипіло.
Я втомилась вітати в собі диктатуру,
Я не хочу, щоб дух поглинало тіло.
Чуєш, як співають угорі безмежні журавлі?
Як земля, у якій проростає ґроно.
Як вогонь, у якому великі й малі
Об’єднались в єдине від Сяну до самого Дону.
Вітер, що стих, перекинув бляшанку меду,
А по ньому прийшов мій дивак-піліґрим,
Що напам’ять читав мені Лорку і Сепульведу.
Так занепав мій останній Рим.
Той, що дійшов до таємної межі Трої,
Обеззброївши тіло, пустивши кров із вени.
Я тепер возвеличусь епохою над весною.
Я тепер обігрію море, від ночі студене.
Тепер миті й віки перетнуться своїми долями,
Аби жити в Любові, і в ній щохвилинно живіти.
Я душу свою укрию гарячими зорями ,
Я в гаю обійму щасливим метеликом квіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2015