| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Розыгрыш чудесных брошей
Для участников хороших!
Все условия – по ссылке;
Поспеши, читатель пылкий!
Сердцекрыльцев дарим мы;
Гребень ждёт тебя волны!
Оседлай и мчи вперёд!
[b]И пускай тебе везёт![/b] 👍
https://www.youtube.com/watch?v=V-Jl9Mymc6Y&t=6s
[img]https://lh3.googleusercontent.com/p/AF1QipMM6hjbKNEYZhPy5j6C5ysqhoUt1GAgoLKy3QR9=w540-pa[/img]
[i]А ещё я там импровизирую на варгане![/i] 🙃
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930794
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.11.2021
Картина - "Мягкие часы в момент первого взрыва",
Сальвадора Дали[*s*].
[i]Диптих написан в соавторстве с
[b]Ириной Левобережной,[/b] за что моя ей
искренняя благодарность.[/i]
А время - бег замедлило… Скажи
-
Когда оно идёт, чего-то стОит?
Часами будней я живу во лжи.
Краду минуты (Это – не святое!)
На спОлох не звонят колокола,
И никому до этого нет дела,
Что Столько Лет самой себе лгала…
Пружина натянулась до предела.
А мне в ответ: «Прости, и отпусти»
-Как отпустить?
«Легко. Такая малость…
Обманывая, душу не спасти»
-А если я в самой себе сломалась?
Здесь не спасёт ни правда, ни развод,
Одно во вред, другое – тоже горе…
Но – крутится по-новому ЗавОд,
Зубами Шестерёнки с Явью спорят,
Опять меня пытаются прижать.
Нет, больше я не в силах! Я взрываюсь!
Спасайтесь все, кто в силах убежать!
Свободна я. Не мучаюсь. Не каюсь.
Все цифры – в хлам. Стекло, запреты – в хлам!
Жар – изнутри – непрочный корпус плавит.
И, лавой растекаясь, пополам
Часы стекают (против всяких правил).
И вот – парю над бездною легко.
Мне – нипочем, что я сгорю от взрыва.
Свободна я! Пружина – далеко.
Гляжу в мгновенья жаркие – счастливо
*************
Мгновенья гладим жаркие ретиво -
Не против шерсти (нам уж чужд максимализм).
Из поцелуев, ни один наш мимо -
Не попадает, благодатной нивы...
И мягкий жар стекает патокою вниз.
*************
Все цифры - в хлам!..двенадцать, семь и девять...
(Счёт приблизительный - любовниц иль измен)
А впрочем-то, держались цифры еле...
Вот так пружины плавно все просели -
Часов супружества ("с тоскливым боем плен").
Скоропостижно (ведь ещё не осень -
Твоя, моя...) часы рассасывает персть;
Для них иной судьбы не просим...
(Ведь брак - часы, без славной цифры "восемь"!)
Бракован был тот брак!..имеем то, что есть.
"Спасение души"?..боюсь, условность.
"В себе поломка"?..повседневный, нынче, факт.
И крутишь ты завод - уж новый, словно
С Удачей пьяною играешь в лова...
Надеясь - в этот раз всё кончится не так.
А за моей спиною - тоже, время;
И маятников - сонм (они же - кандалы).
Измены -опыт- складывал все верно -
На плечи мне, усугубляя бремя...
Казалось уж, душа - безжизненней золы.
************
Свободна ты; прилаживаем стрелки...
(Свободна - от ярма объевшегося груш)
Судьба нам про любовь так пишет мелко!..
Наш Первый Взрыв... сбегает Счастья пенка...
В сердцА, проникновенья стрелок, не нарушь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754768
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.10.2017
Картина "Древесный офис " Роба Гонсалвеса.
[i]Диптих написан в соавторстве с
[b]Ириной Левобережной,[/b] за что моя ей
искренняя благодарность.[/i]
***
Иду, как Жанна, на костёр,
В тепло и свет, от мрака ночи.
Ведут деревья разговор
Вокруг меня. Слова - пророчи.
Я там чужая, в том лесу,
Где каждый ствол – прямым укором,
Ведь я дрова в огонь несу,
Что раньше были частью бОра.
Не мной оплачено тепло.
Я – отраженьями живая.
О том, что искрами ушло,
Пою порой, к тебе взывая…
Но нить судьбы - не отыскать,
Бродя на уровне инстинктов…
Меня любой залётный тать
Обманет в зоне лабиринтов.
Не плачу, нет. Сквозь едкий дым
Взываю к порожденьям ночи:
Уж коль процесс необратим,
Пусть лишь один меня захочет…
К нему, от ужаса дрожа,
Уйду, едва костёр погаснет…
Темнеет светлая межа…
Кусочек неба сверху дразнит.
Там - небо! Ах! Потоки слёз
В неровном свете заалели…
Там тучи прячут свет от звёзд,
Там небоскрёбов цитадели
Вокруг громадами встают,
Моих кошмаров продолженьем!..
Позволь познать судьбу твою,
Входя во храм самосожженья…
***************
"Входя во храм"?!.мы в нем живем!
И купола в нём - из бетона.
Урбанистической наш дом
Разыгрывает эхом стоны -
Ночных скитальцев, что идут -
Сквозь едкий дым автомобилей,
(Куда?..зачем?..не в этом суть!)
Потерянных в сплетеньях "или",
И в лабиринтах "может быть"...
(Где кости Минотавра стлели).
Там тать сомнений нашу нить,
Украл; теперь пути нет к цели.
(Нить единения сердец,
Что нам бы показала выход).
Бетонный лес - он суть мертвец,
И нас он разлагает тихо.
Идешь - как Жанна, я - как шут...
Для Месяца ж - одно и то же!
Пусть гороскопы все солгут,
И все твои кошмары сможет
Предать хоть кто-нибудь огню,
Золу развеявши по ветру!
Я песню, издали, твою,
Услышав - прослезюсь, наверно.
Всяк мегаполис, он - садист,
Он - лицемер и пересмешник;
Ему мы платим гроздью кист -
За все удобства. Нас он нежно
Засасывает в суету,
В трясину спешки и бетона.
И мы - настойчиво, в потУ -
В неона, шума, стрессов, зону...
Усердно лезем, входим в раж,
И прыгаем порой с высоток...
Забыв, что "храм" - совсем не "наш",
Ну а ещё - о Духе что-то.
...сгорают искрами летА...
Среди дремучих новостроев
Господствует лишь пустота,
Гипнотизируя игрою.
Здесь греет души лишь Луна,
Но не огонь, что в этом "храме"!
В нем, я - один, и ты - одна...
И только эхо между нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754766
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.10.2017
Картина "Лебеди, отражающиеся в слонах"
Сальвадора Дали[*s*].
[i]Диптих написан в соавторстве с
[b]Ириной Левобережной,[/b] за что моя ей
искренняя благодарность.[/i]
[b]Нагре[*s*]бнево-...[/b]
Вхожу, как в воду, в зону подсознания.
Ты в ней… как дух неведомый… мираж?
…Близка ль тебе – за этой тонкой гранью я?..
Мой дикий Лебедь, ты ответ не дашь…
Я там уже – не гибкой, и не белою,
Не Лебедем, одною из колонн…
Прости за то, что я с тобою делаю…
Но ты ли это? Это просто Слон.
С таким подвижным–вижным–нежным хоботом -
Обвить, касаясь… Не имея рук,
Лишь рябью я… А ты… всё ходит ходором…
Но как мне близок… сладок каждый звук…
Не прячь лица! Я здесь – почти доверчива…
Раскрыта – до последней наготы…
Слоны – свои локаторы развесили,
Но говоришь со мной – конечно, ты…
Побудь немного – мягкостью касания,
Проникновеньем – этой глубины,
И лебединой нежностью желания
На гребне неосознанной волны.
*****
[b]...-Орна***_ментально[/b]
На скалах голых разводя огонь -
В моей груди, где что-то билось, тлея -
Под глупое моё "Не смей! Не тронь!",
Играла ты опасней Прометея.
Я ж - страх скрывал под маскою своей,
Остерегаясь разочарований...
Но прошумели крылья лебедей,
Распаливая пламя между нами...
И ты рукою нежно провела -
Предпоцелуйно, жарко, вдоль нефрита...
Сожгла во мне остатки - грязи, зла...
И чирвою мои все карты крыты.
Сомненья -вожделения волна-
Все смыла прочь, всё заселив...слонами!
И вот уж сердцу грудь моя тесна,
И хоботы, оттуда, рвутся сами...
Подвижно-вижно-влажные слоны -
Сумбур так рады в сердце женском сеять!
Терпенье - на закланье, я и ты,
Кладём вдвоём, во храме наготы...
Слоны и лебеди - замкнулись, как и мы...
В орнамент безконечный - шесть и девять!
** - "Ich liebe dich" (нем.)
*** - Первая буква имени Орна - О, стихия
имени Орна – Огонь, имя связано
с огненной стихией.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754045
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.10.2017
Картина - "М'який годинник на момент
першого вибуху", Сальвадора Далì.
[i]Диптих написаний у співавторстві з
[b]Іриною Лівобережною,[/b] за що
моя їй щира подяка.[/i]
[b]ВсЕсміх[/b]
Лунає ВсЕсміх звідусіль:
[i]- "М'яке завжди влучає в ціль!.."
[/i]
М'який, яскравий та липкИй...
Привабливий він - ЧАсу плин!
На тло його -лишень послухай!-
Присіло людство, наче муха...
(Ще на ЗорІ,* ще як Біг-бЕнг
Статичності рвав міць стремен).
Хотіло людство -п'яне й сонне-
З краЄчку, глянути в Безодню.
Шість лапок вп'явши в циферблат,
У зАхваті, сидить що "над",
Плювало людство в чорну Прірву,
І жоден з тих плювків не схибив.
Та регіт Прірви був гостріш,
Аніж від друга, в спину, ніж:
[i]- "Та плюй собі, нахабне бидло!..
Ти ж ще не знаєш, що вже влипло!..
І Час ТебЕ, у грі своїй,
Вже не відпустить, як не дій.
Сиди сумирно, шарж на бджілку;
Вже прилетять невдовзі стрілки,
Чий рух невпинний, повний сил,
ТебЕ зітрЕ, ретельно, в пил!..
І пил той, знаєш, недаремно,
Впаде згори - сюди, до мЕне;
То плюй, покИ що...чом би й ні?..
З плювками, будеш - тут, на дні!"
[/i]
Дарма працюють люто крила -
Лиш витрачають рештки сили!
Ми лиш на трішки відповзли
Від володінь отої мли.
І споглядАєм: безупинно,
З Небес, ЧасУ шматочки линуть...
Вирують фарби навкругИ,
Безбарвні - ми, лишень, й гріхи.
Тож сидимО - нахабні й вбогі,
Безсилі...
зклеєні всі ноги...
Пластичність - всюди, Окрім як
У нас самИх, де зло і ляк.
Метелик все це споглядає.
(Це ті, що прИйдуть потім, з РАю)
Як смак ми втратимо, як сіль,**
Й зітрЕться слід наш звідусіль,..
Годинникар підкрутить вранці
Пружину змін цивілізацій...
І прИйдуть ліпші за всіх нас,
Нехай хоч трохи!..рАз-по-рАз...
Так Всесвіт вчить: [i]- "Простіші водню***
Ви будьте, й бережіть Безодню!
СтрашнИй не забувайте Суд,
І лиш [b]благословення,[/b] з губ,..
Нехай злітають ваших всюди -
За будь-яких умов, о люде!.."[/i]
[b]А сміх летить потоком мар -
Сміється з нас Годинникар...[/b]
[b]ВСЕплач[/b]
Сунеться Часу загусла ріка.
Людство зухвале – саме собі кат.
Спільної користі не визнає,
На заборони нахабно плює.
Крутяться, крутяться Стрілки-Віки,
Час швидкоплинний. Та всім невтямки,
Що упаде у Провалля Ікар,
Лиш забажає Годинникар.
Бачиш? Безодня нейтрально-німа,
Там НадновІ**** поглинає Пітьма.
Можуть Метеликів крильця малі
Разом змінити орбіту Землі?
Війни. Земля під ногами тремтить.
Люті пожежі. Живому – не жить.
На Циферблаті всі стрілки дрижать.
…Мертві очима до неба лежать.
Зводить Пружину незрима рука.
Сунеться Часу невтримна ріка.
Ми підточили основу основ.
Люде, згадайте, що Бог є Любов!
* - на такій собі "Абсолютній Зорі", тобто
на самому початку взагалі будь-чого;
** - Євангеліє від Матвія, 5:13;
*** - водень - найпростіший елемент
Періодичної системи;
**** - наднова[*s*] (Супернова) — це зоря,
що раптово збільшує свою світність
у мільярди разів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2017
Картина - "Лебеді, які відображаються у слонах",
Сальвадора Далì.
[i]Диптих написаний у співавторстві з
[b]Іриною Лівобережною,[/b]
за що моя їй щира подяка.[/i]
[b]Текучість[/b]
То що ж, у цьОму світі, "воля"?..
Ти дуже хочеш знати, теж?..
Ми вільні - обирати ролі?..
Себе, у грі "Смішні та голі",
Вмуровуємо в гірші з веж.
У нашій волі - обирати,
Чи нам дивитись в Божім світі -
У вир подій...а чи загати
ПопЕред очі будувати,
І в сірості убого скніти.
А Всесвіт - бал різномаїття!
І все - цілком єдине в ньОму;
Так дивно - це не розуміти!..
(Мабуть, гостріші в цьОму діти!)
Картина це підтвердить, знову.
Незвичний погляд це карниз,
Де тлін втрачає владу рис...
Далì, звідтіль, дивився вниз.
І бачив звідти [i]надтекучість -[/i]
Подій та форм, і суті, фарб...
Багато хто б хотів торкнутись -
Отих речей, в них взяти участь,
Та страх шепоче:
[i]- "Ні, не варт!.."[/i]
На вухо, він:
[i]- "Постій в сторонці!..
Дивись у темінь, бо ті фарби -
Яскраві надто!.. ти не в змозі
Їх осягнути; краще в позу
Ти стань, щоб їх ігнорувати!..
Нехай проходить світ повз тЕбе,
Слонів стриножать хай "герої"!..
Безпечніш - не дивитись в небо,
І в лебедях нема потреби!.."[/i]
Страх домінує над тобою!
Жени йогО, повз опір криз!..**
Бо у житті, за призом - приз...
Наважся тільки, озирнись!
############
[b]Спокій[/b]
В полотно вдивляєшся, Поет.
Світ фантазій – благодатна тема;
Розум там заточує стилет,
Та в безумстві пишуться поеми.
…Лебеді – мов кручені вужі,
Серед голих скель та сухостою…
Часто-густо ходиш по межі,
Чисте – тільки небо над тобою.
Що тобі спокОю не дає?
Що тривожить? Що тебе страхАє?
…Озеро перлинно виграє.
Роздуми… і хвиля затихає…
Ледь колише пір’я вітерець.
Я присплю лебідку, тихо-тихо…
Чом зусилля зводиш нанівець,
Та у чому ти вбачаєш лихо?
Чом лякають тіні в глибині
Тих створінь величних та вухатих?
То ж не крокодили там, на дні,
А слони – великі дитинчата.)))
Озирнись - на розуму межі.
ВИвільнись. Де страх тримає душу,
Всі вузли-загати – розв’яжи,
Заборони – з легкістю пострушуй.
** - маються на увазі гострі, хворобливі,
стани психіки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2017
Поділишся зі мною сонцем, хлопче?..
Бо ти ж, насправді, диво світле...
Пірнути б із розгону у ті очі,
Що ваблять, наче бджілку - квіти!..
Та тільки сором - де подіти?..
Я ж одне із облич у твоєї зневіри,
Я ж у грудях твоїх - всі ті шрами та діри,
Я ж - Лета, в тобі що клекоче і стогне!..
Більш болючих за мене не так вже й багато:
Я занозою в серці влягаюся спати..
Я - кардіорічки, твоєї, пороги...
Постійно, вві сні, ворушитимусь трохи.
Поділишся із сонцем... Мною, хлопче?..
Мене ж бо вистачить й на нього!
Мені твій голос все єство лоскоче;
Та ти мовчиш... За віщо, боги?!.
Мовчання те м'якіше моху.
Ти ж - ті вірші, що я постирала ретельно,
Ти ж у пеклі моєму - гаряча пательня;
Солодкого соку мого ти є дріжджі!..
І я граю, п'янію, ненавиджу тебе...
Хочу сонця твого!.. Його конче тут треба.
Для тебе, одягнута я лиш у тишу,
І, якнайболючіше, знов тебе ріжу...
ПоділИся зі мною ти сонечком, хлопче!..
Я на друзки його розіб'ю, проти ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2017
Тимчасово, до Пришестя*,
Сфінксів - суто проти шерсті!..
АсфіксІя чи обійми?..
Кріль у кільцях вже не блима;
Лиш уважно споглядає,
І, беззвучно: -"Дивна кралє!.."
Лагідно луска лоскоче -
Шийку, черевце і очі...
От, на вухо, двокінцевим,
Шепеляво пестить нерви...
Втім, це все - буденна сірість,
Котрій фарби тільки снились.
Иртан Инс іт рИс аз шІклім
Очі поки що не звикли?..
Не хвилюймося, все добре!..
Бо ті очі, окрім вроди,
Крім зіниць вздовж вертикалі,
Мають прірву...й витривалі.
Алілуя!..пам'ять вічна -
Тим, хоча б хто по дотичній,
Бозна-як, до них...й шубовснув;
Все ж, насправді, вельми просто!..
І нема кінця в цім вІрші;
Тільки очі ті - все ближче...
...
...
...ближче, ближче все...відтак,
хтось, комусь-таки, вже й раб!
*- до другого пришестя Христа, мається на увазі,
тобто все життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2017
Коментар до твору:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698367
Самодостатність - тягар і тортура.
Шепіт мордує з невпинністю тура:
-"Богоподібний!.."** (Стара партитура,
Дрязкіт і дзенькіт розтрощених арф...)
Там, за дверима, терпляче і чемно,
Свита чекає його королеву.
Ковдру на спину: "Мій любий, так треба!.."
Лиш по схід сонця відпущенний кайф.
Йде. Та повернеться, певно, ізнову;
Слово її - не пуста обіця[*s*]нка!
(Справа лиш в то[*s*]му, щоб вивчити мову)
Тільки із нею кохається палко.
"Жінки своєї" він пахне...лиш тінню;
Скільки було їх?..тече безупинно -
Цілий потік, тих - "своїх" і "нічийних"...
Пив без останку, до са[*s*]мого дна!
Янгольські очі, смак ву[*s*]аєри[*s*]зму...
Темінь - розпалась!...*** ([b]тотем[/b] - наче призма)
Радість, у домі, гірляндою висне.
Щастя його - то тварина нічна!
Диво, не [b]ніч![/b].. (та чи він її гідний?)
З ни[*s*]м, як ні з ки[*s*]м ще, вона таємнича;
Мовби Медузу, він - серцем- [b]ніч vídi[/b]...
Жінка же... [b]véni[/b] й без поспіху [b]víci[/b].
**- чоловік, створений за подобою Божою, тобто,
безальтернативно, самотнім
***- так саме, як призма розкладає промінь світла
на гаму кольорів, так само і даний [b]тотем[/b] розкладає темінь на гаму радості
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2016
...в каждой девушке есть немножко Лины*...
С течением лет мы, по жизни идя,
Людей всеразличных встречаем не зря;
Встречаем и в гонке теряем опять.
Тебе параллельный, хочу пожелать
(Волной искривлений пространство пьяня):
Пусть лучшие люди встречают Тебя!
В_едь лучшие люди - сугубо Твой[b]level[/b]!
Научишься ты различать, хоть бы в гриме,
-
Поэтов от правды, пшеницу от плевел:
Твоих всех - направо, иных же - налево;
Помалу, из пазлов, ты сложишь картину.
Е_вропа взопрела, Тебя увидав;
В Эми[*s*]лью привел автострадный удав.
Тоска вдруг нахлынет?..скорее прочти:
"Двенадцать" глава и "стих семь"- от Луки!
Чужую культуру в багаж свой вобрав,
Цени все же корни, славянский свой нрав!
"[b]Т_апир идет на нерест ночью[/b]" -
Пароль я зa[*s*]дал вот порочный;
В Палермо явка или в Пинске?..
Я вою на Луну, заочно:
[u]БУДЬ СЧÁСТЛИВА, ЛЮСИЛЬ РАЧИНСКИ![/u]
О_бид не таи[*s*]; кто обидел?.. - прощай!..
Пинок им под зад и три зайца - на чай!
От Бацьки три зайца - отдай и забудь;
Вприпрыжечку, в чешках, продолжив свой путь.
Пути[*s*] Ты года[*s*] световые мотай;
Каток пусть Тебе полирует сам Кай!**
"Ч_еканно чехво[*s*]стит чеку[*s*] чуня чу[*s*]шке"-
Припев логопедов. Держи на макушке -
Красивых тех раковин хрящики бодро,
Которых основа - Адамовы ребра!
Ассарий, кодра[*s*]нты, битко[*s*]йны, полу[*s*]шки...
Драконов тушканчики взяли "на мушку"!
К_офейные зерна и мраморный лев...
В Телятию влиться красою посмев,
(Удел местных граждан - завистливо выть,
Пока демонстрируешь ловкость и прыть)
Кипучей энергией - все пятьсот ЙеВ! -
Ты в тонус приводишь парней всех и дев.
А_нтракт. Курю. Картина будня:
"Воруют ночью негры уголь"...
(Малевич - автор, не Кандински!)
И мне, диско[*s*]нтом, спеть не трудно:
[u]БУДЬ СЧÁСТЛИВА, ЛЮСИЛЬ РАЧИНСКИ![/u]
...ты сфоткай нас, мил долгопят!..
Фотоны пленку пусть пронзят!
Сияют танзаниты в ряд...
На счастье пары соколят!
*- Лина - Нежная (жен.). "Печальная песнь" (греч.)
Лина - это древнегреческое родовое имя и
означает оно "печальная песнь".
Из греческой мифологии известно имя основателя этого рода -
Лин (Линос), сын Аполлона;
**- не Метов, а сосед Герды.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695523
рубрика: Поезія, Акростихи
дата поступления 20.10.2016
Коментар до твору:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692760
- Диви, матусю: синій Кит!..
Нізвідкіля він, безупинно...
- Чому-ж бо "синій" він, дитино?
- Бо сЕред всіх, китів, порід,
Відомий лиш цьомУ політ;
Десь поміж хмар він щастя стріне...
Нізвідкіля він, у "нідЕ" -
Постійно рухається; око...
Ніколи не мигає. "Loco"* -
Хтось хмикне й хутко повз пройдЕ...
Ізверху - темний, та бліде
У ньОго черевце. ВисОко...
Ширяє...вище всіх полуд...
Не ображай його, не треба!
Бо ти не знаєш, люба нене:
-Підтвердять ті, що криль пасуть-
Що Кит - він трішечки отут,
А трішечки - постійно в Небі!
*- божевільний
P.S.: вірш написаний задовго до того,
як я уперше почув про т.зв. "групи смерті"
і не має до них ніякого стосунку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2016