| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
Життя любила,
Й не здавалась.
Вперед дивилась й сподівалась,
Що жити буде на цім світі,
Любити вічно і радіти,
Вірші писати,
І молити, щоб Україну не здолали
Чужі ті люде, що народ вбивали.
Це приклад вічний і могутній.
Ця жінка впевнена в собі,
Талановита і смілива,
Що смерті в очі загляда.
Хвороба ница та підступна
Хотіла Лесеньку зламать,
Але зробити це не просто,
Бо Українку не здолать!
І дух не зламний, той козацький,
Що в Лесі жив, і в нас живе
Дає нам право на майбутнє.
І ми повинні довести,
Що Україну не здолали,
А Леся вічно буде жить!
Боротись буде разом з нами,
Та Україну боронить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2015
Ці воїни боролись за Вкраїну,
Свободу та свідомість громадян.
Розумні, чесні та хоробрі
Були могутніми ці вояки.
Коли країну роздирали-
Вони хапались за життя,
Рушниці вони до рук взяли,
Та стали зватися УПА.
Степан Бандера їх очолив-
Сміливий та кмітливий командир.
Боровся чесно та відважно,
І став "врагом номер один".
Росія його не злюбила,
Бо Незалежність здобував,
Любив країну він безтямно,
Та проти влади воював.
Повстанцем став-
Це горде ймення.
Хотів кайдани він порвать,
Зробити вільну Україну
Й її сміливих громадян.
Радянська влада та підступна
Країну не дала звільнить.
Але це поштовх у майбутнє,
Бо дух повстання ще не зник.
І досі боримось ми з вами,
Як це робилось за УПА.
Тепер це тільки вже на Сході-
Проти російського "царя".
Але я вірю у майбутнє,
Я вірю в український дух,
Що переможемо їх знову.
І станем вільні їм на зло!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567972
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 20.03.2015
Ось рік пройшов.
Майдан перед очима.
І знову біль, і плач, і….смерть.
І хлопці наші вже з крильми на спинах –
На небо йдуть, щоб там нас захищать.
А мати просе :
«Побудь зі мною СИНУ,
Не йди рідненький, ти ще ж молодий»
А син вже з неба дивиться на неї,
І тихо каже : «Матінко, прости»
НЕБЕСНА СОТНЯ – вони найкращі з кращих,
Герої та борці за честь!
Ви віддали життя, щоб ми жили щасливо,
й не знали, що таке диктат.
Ви полягли й тіла свої віддАли в землю,
Але Ваш дух все ще поміж нас.
Не зрадимо, ми Вас Герої.
Боротись будем до останніх сил!
Ми переможемо –
Й покежем знову,
Що українців їм не розділить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567830
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.03.2015
Всі ми з Вами - патріоти.
В всіх є прапор на стіні...
Хтось кричить "Героям Слава"!
А хтось воює на війні...
За наше з Вами мирне небо,
За подих кожний, за життя!
Вони там гинуть, умирають...
І Бога молять, бо не знають...що їм робити,
Й де шукати той мир, що влада обіця.
Уже як рік ми на війні...
І матір плаче за солдатом,
А він приходе їй у сні й говоре, :
"що все добре, мамо...",
" не плач, ріднесенька, не плач...
"Я буду тут, з тобою, МАМО,
За тебе я поклав життя
Й за Україну, рідну землю,
що як і ти в мене одна.. "
І поховала матір сина,
І вже не плаче - сліз нема,
А тільки молиться і просе,
Щоб вже закінчилась війна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567828
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 19.03.2015
Україно, моя ненько,
Я тут народилась.
Я читала історію -
І сльоза котилась.
Під ярмом була в Росії
Україна славна.
Люд боровся, але марно
Все-таки програли.
І в раби нас записали -
“Вожді” їх великі,
для яких ми кочегарка
та робоча сила.
Нас вбивали та карали
За любов до волі.
Але дух наш не зламали!
Українську силу на собі вони відчули.
І нарешті стали вільні
Українські люде.
Стали вільні та могутні -
без ярма Росії,
Демократію будуєм та вчимося жити.
Жити в вільній Україні
На землі родючій,
Без диктату та режиму,
На землі квітучій.
Але вибори пройшли та все поміняли,
Януковича обрали та бандитську владу.
Та свідомі українці не стали терпіти.
Україну захищати вийшли на Майдан!
Скандували: "Ми - Європа", "Не хочем в Росію"!
Але Яник не послухав,
слово України,
Розігнать хотів Майдан, беркуту наставив,
Зброю дав та наказав
Братців убивать.
Жертви, кров, та плач батьків.
Синів не вернути!
Але люди не злякались,
Не зломився дух.
Опозиція сказала: "вибори у грудні".
Але хлопець молодий,
Сотник з Майдану,
Сказав слово України:
"ЯНИКА В ВІДСТАВКУ!"
І на ранок він утік,
Разом зі щурами,
Ні Захарченка, ні Пшонки
де вони ділись?
І за ґрати банду ту!
Що людей вбивала!
Не пробачим їм ніколи
Кров людей з Майдану!
Тепер вільна Україна,
Бо народ повстав!
І навіки залунає слава про Майдан,
Про свідомих українців,
Та народ один,
Який вирвався з кайдан
І країну відродив!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567596
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.03.2015
I
Ранок розпочався не з кави. Сніг осідав на русяве волосся хлопця, а його погляд передчував небезпеку. Блакитні очі благали про порятунок, але серце веліло йти вперед. Мрії давно покинули парубка, залишився тільки гострий розум.
Роздуми юнака перебило звучання гучномовця, через який долинало пронизливе «Тривога!!!». Володимир кинув погляд на чоловіка і в його вже давно зажурених очах побачив таке юнацьке прагнення до перемоги. Хлопець схопив свого дерев’яного щита та вибіг із намету.
-Куди спішиш, синку, голову втратити хочеш?
-Ні, дядьку, треба вже здолати цих покидьків!
-Я хочу цього не менше ніж ти, але, Володю, треба все обдумати, спланувати.
–Зараз не час, Прохоре, ти мені як батько, але вже досить сидіти склавши руки.
- Не шкодуєш себе, так матір пожалій ,– з докором сказав вслід Прохір Степанович.
Від чорного смороду світлі кучері хлопця зробилися темними, як ніч, приходу якої він так боявся. Його героїзм та самопожертва були не поодиноким випадком. Повстанці, які заселяли Київську Січ, були вільними людьми. Їх хотіли скувати нещадні загарбники влади. Вони вважали, що людина - це такий собі цвях, якого можна забивати в свої брудні справи. Але козаки сучасності вирішили стати особистостями, а не залізними оболонками, якими так вправно керувала «влада».
Грізні стіни стоять мовчазливо і лякають своїм виглядом навіть найхоробрішого воїна. Вони, немов велетні, які хочуть зламати людину, але водночас – це стіна порятунку, стіна, яка береже повстанців від жалюгідних перевертнів, котрі так вправно служать своїм господарям.
Дим перебивав солодкий запах молока та польової кухні. Але парубок навіть не думав зупинятися, щоб перепочити чи вкинути до рота шматочок сала. Він йшов попереду, не говорив, не думав, а тільки благав Господа, щоб той зберіг життя його коханої дівчини. Так, вона була поряд з ним у дуже важкі хвилини, хвилини болю та розчарування. Марічка не боялася вогню та зброї. В її душі жив один страх, що вона може назавжди втратити свого українського лицаря. В її погляді, ховалося маленьке дитя, яке так хоче заплакати. Але ні, зараз не час.
Володимир з побратимами були на передовій, де вже не залишилося й шматочка бруківки, а перевертні полювали на лицарів з мисливською зброєю, немовби вони тварини. Постріл за пострілом, вибухи скрізь, і тільки серце Марічки завмерло у передчутті. Коханий дівчини десь там на барикадах бореться за Січ, за країну, за неї! А вона сидить, чекає? Ні, вона не з тих, хто може так просто скласти руки. Її довге волосся розвивається і вже майже втратило свій природній русявий колір від постійного диму та попелу, вона , не вагаючись, відрізала його, щоб надіти маску і непомітно пробратися до стіни. З собою, крім коктейлю, взяла прапор, який подарував їй колись Володя. Юначка не знала, чим саме стяг допоможе їй на передовій, але вона була впевнена в тому, що він знадобиться.
-Володю, Володю, ти як, синку?
– Добре, Прохоре, все буде добре.
-Я тебе не бачу, ти де?
-Через димову завісу хлопець пропав з поля зору дядька.
– Бережи себе, хлопчику ,– тихо прошептав старий козак.
Перевертні наступали, брали в кільце. Володимир бачив все більше й більше німих тіл, що вже ніколи не прокинуться. Його очі вперше за півроку на Січі наповнилися слізьми. Молоді козаки беззвучно падали, встигнувши промовити лиш слово «мамо». Юнака наповняла злість. Він відчував запах крові, змішаний з ядучим та пронизуючим димом. Парубок втратив координацію і перед його зіницями завмер весь світ.
II
Гучні спалахи приводять козака до тями. Я повинен взяти себе в руки ,– подумав хлопець. Схопивши свою зброю, якщо її можна так назвати, парубок відправився вперед. Володимир не бачив нічого перед собою, лише злісні морди перевертнів. Юнак кидав коктейль за коктейлем, захищаючись дерев’яним щитом, тим самим, на якому, колись, малювала герб його Марічка. Навіть звичайнісінький спогад про дівчину додавав йому сили продовжувати боротьбу.
Тим самим часом дівчина продовжувала пробиратися до стіни. Вона була впевнена в своїх силах, бо знала, що десь там, на барикадах, коханий козаченько жертвує собою. В її очах був вогонь, запал, якого раніше в неї ніхто не бачив. Обмотавшись прапором та надівши балаклаву, Марічка відправилася вперед, вона не знала, чи залишиться живою після цього, але іншого виходу в неї не було. Чорний дим окутував її, немов це були обійми самої Смерті. Юначка бігла, що було сил, але тужливий голос окликнув дівчину : « Допоможи, брате, кров’ю стікаю» ,– ледве промовив чоловік. Марічка зраділа, що її не впізнали. Мовчки вона витягла з кишені свою хустину та дістала з сумки спирт. Глянувши на поранення козака, вона не змогла стримати сліз. Живіт був поранений осколком гранати, часу було небагато, тому козачка вирішила діяти швидко. Заливши рану спиртом, вона міцно зав’язала її хусткою та процитувала свою улюблену пісню : «Все буде добре». На щастя, якраз неподалік від них був наряд січових медиків, вони швидко забрали пораненого чоловіка і віднесли до польового шпиталю.
Налиті кров’ю очі перевертнів дивилися прямо на неї. Це була жахлива картина, напевно, будь-яка інша дівчина на її місці злякалася б, але Марічка була не з таких. Її блакитні очі пронизливо дивилися у відповідь. Взявши коктейль, вона з розмаху кинула за стіну. Так, у дівчини вийшло, вона змогла. Романтика революції поглинала її все більше і більше. В ці хвили їй здавалося, що вона може змінити світ. «Чорт би взяв цих покидьків!» – несамовито кричала дівчина.
Він уважно роздивлявся навкруги, щоб не пропустити з поля зору ворога. Кинувши останній зі свого запасу шмат бруківки, Володимир закрився щитом, але захист був дуже розбитий та вже не міг служити лицарю. І в багаточисленні щілини хлопець побачив таке знайоме обличчя. Дівчина була без балаклави. Революційний подих наповнив козачку, і вона не хотіла, щоб він покидав її. Парубок немов побачив кохану з іншого боку. Він закохався в неї ще дужче. Прапор обмотував плечі дівчини, а її стан був прямий та непорушний. Обрізане, але гарне волосся розвивалося в такт з вітром. Губи щось шептали, а руки плавно кидали бруківку. Світ вкотре завмер перед юнаком.
-Хлопче, що ти робиш?! Прийди до тями, десь далеко долинало до Володі. Прохор Степанович бачив, як в молодого козака цілиться перевертень. Не гаючи часу, він підбіг до нього, але вже було пізно: закривавлене тіло хлопця впало на землю.
-Передай це Марічці, – хриплим голосом скрикнув козак, простягаючи дядькові срібний ланцюжок з підвіскою у вигляді герба . Перед його зіницями промайнула постать коханої дівчини, і хлопець зрозумів, що це була сама Україна, така ж горда та прекрасна, як його Марічка. Через мить парубок очі закрив назавжди…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567591
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.03.2015