| Сторінки (1/47): | « | 1 | » |
Вогонь, субстанція летка і невловима,
окиснення, що тане у зигзагах диму,
метафора твого, мого життя.
І, ось, під дивний пальців менует
згортаються тютюн, папір в коктейль:
в моїх устах Америка й Єгипет,
а дим все креслить простір, мов пастель.
Вогонь щоразу повертає димну вісь,
що втілює життя. Затята звичка,
що проростає у трахеї, наче свічка.
Ми несемо її через віки, мов Прометеї.
Колумб привіз прокляття із Нового Світу.
Час-простір виганяє з Піреней
В легені нам чергову індіанську свиту.
Ти знаєш?Ми останні з Могикан
(екрани електронні замість ватри)
Ми летимо в вогонь, це цього варто.
(чи він летить у нас)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2017
Світосприйняття -- еволюція дзеркала свідомості з поколіннями,
відображення ходу думки,
логіка внутрішня світу,
світу, що народжується поза нами, а помирає всередині нас,
що затирає кроки, витирає сльози, вимітає дороги білі,
швидкі, мов стрибки на місяці.
Світу, що існує лише відступаючи від досконалості,
має фактуру пощерблену до ідеальності.
Так, щоб при дотику подразнювати кінчики пальців, не ранячи.
Світу, що при електризації тертям запускає генератор пам*яті,
дозволяє подорожувати часом.
Світу, що вбирає мене в тканини,
під якими нічого немає, навіть мене.
Світу, що розкидає родзинки по простору,
для того, щоб ми збирали їх, мов жебраки,
вгадували таємні візерунки,
шукали закономірності,
знаходили і не знаходили,
будували сузір*я в пам*ять знайдених насолод.
Називали ці сузір*я іменами, що мають сенс лише для нас самих.
Але.
Все всеодно стає дивним,
чорне стає білим, чорне стає сивим.
Світосприйняття -- це одяг в який я вбираюсь,
це щось, що прикриває те, чого наспарвді немає.
Світ сам стає нагим,
світ не має ніякої закономірності.
Після звички до причин,
спробуй звикнути до голої ймовірності,
я, наприклад, уже перепрошиттю не підлягаю.
Випадковість і ймовірність викликає у мене агресію і депресію,
різноманітну інтоксикацію, мов радіація.
Це ж кінець філософій, якими я хотіла пояснити все.
Старий світ сконав разом з моїми дідусями і бабусями,
а новий світ інфантильний, збудований такими як я дітлахами,
випадковий і ймовірний до неймовірності.
Ніби паперовий, несправжній,
безвідповідальний.
Не світ, а пап*є-маше нового світу.
Я плачу над руїнами його дорослості, і сльози
мої витікають клеєм, болючим і густим ПВА.
Плачу з його крихкості і нетривкості,
паперовості,
сподіваючись, що на клей хтось посадить шар паперу.
іноді забуваю
замовляю сік з помаранчі.
Адже сік з помаранчі розтікається цитринової кислотою
по капілярам,
по системі тріщинок на поверхні губ
маленькими батогами впивається в шкіру,
це мені нагадує тебе.
Любов до тебе так само в*їдається в шкіру,
проростає тобою,
розростається системою постачання тебе.
Але найбільше мене завжди дивувало,
що всі говорили, ніби любов це щось хороше,
краще, ніж, наприклад, наркотики чи літати.
Любов -- це радше розтікання аморфною масою,
безсилість, печаль і відчай, коли вимикають постачання тобою.
Про це мені ніхто до того не сказав.
Світ без тебе рушиться, мов картковий будинок від подиху.
Як бути якщо від тебе пішов твій скелет?, так же нечесно,
що те, що стільки проростає, в кращому випадку
одразу висихає, а в гіршому гниє всіма своїми іскрами,
спричиняє запалення, гарячку і алергію на щастя,
гельмінтує нав*язливими думками,
розквітає флюсами на щічках.
Любов -- це гра, гірша за лотерею, адже в неї
ніхто ніколи не виграє.
Вихід з гри -- це як невеличка смерть,
нічого собі програш.
Зіниці мої звужуються,
і любов будує новий світ,
але за мить зіниці розширяться,
і вона розпадеться на 4 вершники,
які знову цей світ витоптують,
роблячи планету пласкою, як і було до того.
Жахлива річ любов, але кращого матеріалу немає.
Принаймні я так думаю.
О, боже,
я постійно забуваю, що тепер обираю мультифрукт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2017
Перед тим, як у цю солону воду пірнути,
пообіцяй мене розбудити.
Адже я так боюсь цієї останньої миті
тиші, під час якої перестаєш вірити в безсмертя.
Особливо, коли таких митей багато.
Навіть якщо оранжад пожежі заповнить легені повінця,
діоксидом або будинок проковтне повінь чи велетенська летюча риба.
Навіть якщо хвилі перестануть вимивати пісок моїх повік,
навіть якщо сонце перетворить цей пісок на скло й
мою склера розтане.
Пообіцяй розбудити до того,
як витече все світло денне,
до як з мене почне вихлюпуватись темрява.
До того як риби вішліфують мої кістки до біла,
до того як свідомість моя прирівняється до свідомості дерева.
Навіть якщо біль відкритих очей
затьмарить біль очей закритих,
ти обіцяв мене розбудити.
Нехай пройдуть століття від снів чи кошмарів,
я впізнаю затемнення сонця, що є нашим умовним знаком.
Це ти спробуєш затулити електричну лампочку рукою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2017
Це приручення простору,
це ув*язнення обрію.
Місто.
"Урбаністика" -- слово, що ранить піднебіння,
хмарочоси, що ранять небо.
Панельні будинки, сірий сигаретний дим, що
викликає сухий кашель,
викликає алергію на:
шерсть, пилок, органічне й неорганічне життя.
Я люблю міста за те, що простір тут
потрапляє в турбулентність.
Від площ, вулиць і майданів.
Стає складною до непередбачуваності
його гідро- та аеродинаміка.
Простір підганяє, крутячи турбіни часу,
годує будинки електрикою.
Час в місті зношується і розтягується,
мов стара футболка від нелагідного режиму прання.
Тому як можна звинуватити місто в споживанні?
Нарікати на одноразовість речей,
коли сама субстанція життя завжди одноразова?
Мов пластик.
Час зношується, мов футболка,
все більше електрики та порошку потрібно
для того, щоб вона набула "як новий" білий колір.
Все більше електрики потрібно для того,
щоб оживити Франкенштанйна.
Але все зупиняється через пробки,
що вибило під час короткого замикання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2017
Йшли серпантином дороги, збирали конфеті чорниць.
Гори розтуманювали разом із Джа свою п*ятку.
Ми теж накурили в палатку цю хапку,
мов волоцюги Дхарми у храмі букових пралісних вулиць.
Після цього вже легко вітались із представниками
флори, звісно ж латиною. А про фауну ми забули.
Й замість втечі від себе, від ведмедя тікали
просто на височінь в обійми блискавки з хмарами-важковиками.
Мабуть вперше молились до Бога, хоча й він помер за класиками.
Але він ще не повернувся зі своїх світових вакацій,
лиш чорні зіниці дивились на нас із часових деформацій.
Нас гнав геній місця, щоб не вештались locus classicuss-ами.
Аби оговтатись від простору трав, що дамби повік проривав,
пили цей простір з бляшанок, різнотрав*я тепле ковтали.
Бляшанки з-під кільки в томаті. Отже моря молекули
чай приправляли. І сніговик з вершин семафором щось посилав.
Перетнули дорогу два олені, в неї в животі вже ріс Бембі,
перед дощем висіла під сонцем масна спека.
Я обгоріла з одного боку, над іншим тримав крило чорний лелека,
плямисті саламандри плентались із нами, і ти грав на дримбі.
Ховались в обсерваторії без телескопа, давали імена новим сузір*ям.
Музика сфер виявилась холодна як електроніка. Озера виглядали як шибки у надвечір*я.
Озера були, мов вікна-люки,
І під ними було чути гуки.
Там
"відважне військо
напувало з фляг австрійських,
дубів коріння власну стелю".
Тепер я рахую вівці вві сні, щоб переконатися, що це не сон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2017
Ми сидимо на дні океану,
коли ще вчора ходили по небу руками,
по межі з раєм.
Підпливаю до неї
намагаюся розбити кулаками,
але лише залізний присмак червонуватими рівчаками
затікає до рота.
Після останнього ковтку повітря,
витрачаєш останній хвилини для поцілунку
і через розтоплену лунку
виривається холодна вода.
Мов через дихало кита фонтаном,
мов плоть кавуна так
жадана
посеред киплячого масла полуденного липня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2017
Кричати від болю, кричати від насолоди.
Кричати від народження, кричати зачинаючи.
Крик продовжується, вироджуючись у слова.
Лінію на осцилографі періодичну
або неперіодичний шум.
Лінії речень затягуються у вузлики
судомами відраз і насолод.
Їх вже не розплутати простим усвідомленням.
Лінія голосу гнеться в кольчугу лицемірства,
сплітає одяг прози та прикраси поезії,
огортає коконом обіцяного,
потім танцює арабесками на крилах метелика
кілька вічних днів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2017
Бетонні дороги і бетонні мости,
бетонний Дніпро пливе піді мною.
Бетонні обличчя стоять стіною,
притиснені щільно одне до одного.
З захованою в кожнім душею-безоднею.
Знайомтесь, в Києві -- меланхолія години-пік.
І поки я вишу на поручні,
і ритми чужі гасають між скронями,
я думаю -- тромб аварії, що перекрила міст,
уже оточений лейкоцитами поліції,
яка не раз знімала "ACIS",
який щоразу повільно повзе по вантам Московського.
Але порівнювати вулиці з судинами давно моветон.
А чому, власне, година-пік?
Traffic jam привабливіше на смак і при вимовленні зоставляє насолоду на рецепторах кінчика язика.
Желе із часу, густина агар-агару, подарована самим прабатьком-морем.
Желейний час, а в ньому:
червоні "Chery" і
жовтогарячі манго КамАЗів,
жовтогруші "Богданів" й
зелені яблука тролейбусів,
ніжноблактина солодка вата вихлопних газів,
синій виноград дешевих іномарок та
фіолетові чорниці дорогих іномарок.
А внизу заварний крем Дніпра.
Я думаю, яким чином, бургер, який я купляю,
вдаряючи по всім смакам одночасно
не перероджується у дисонанс?
Хоча, якщо смаків лише 5, то виходить
солодкосолоногіркокислийумаміакорд --
септакорд. (Як шкода, що харчуючись бургерами --
я швидко збіднію, не наберучи ні кіло)
Але до акордів,
Цілісність смаків породжує бургер,
м*якість піску породжує скла прозорість,
луски мушлі -- світло перламутра.
Кожна сукупність -- нова властивість.
Кожну сукупність породжує мозок,
навіть думки -- дві думки, нова думка про третю властивість,
Три думки -- нова сукупність-властивість...
За циліями, віялами-жалюзями від сонця,
відкривається око, що бачить,
поєднуючи,
возз*днуючи,
роз*єнуючи.
Але
крізь сон.
Я відчуваю
всю
інерційність системи відліку.
Дєвушка, канєчная.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2017
Вона впадає в небеса (тому вони блакитні).
Стишена, стривожена, галужена
і знаком до мовчання примружена
моя печаль.
Розплетена в гілки дерев, занурених у небо,
що ловлять завжди того самого кита,
що кожним порухом могутнього хребта
руйнує береги, і судна, і судини,
і судні дні виштовхує з життя.
Ховаєш її в грудях --
серце стає заважким, щоб бити.
Потім із вен алкоголь випаровується --
винозні хмари. Миті
у
діафільм сховати, улюблені
діалоги. Зберегти миті, спресувати у
діаманти-сльози, стулити
діафрагму від їх сліпучого сяйва і спалити.
Для того, щоб потім торкатися теплого дна,
черкати хвостом золотавий пісок --
теплий сміх у грудях.
Для того, щоб потім знову рости до сонця
кораловим рифом.
Будуватися на піску.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2017
Слабкість як вияв чуттєвості.
Чуттєвість як інструмент злиття із реальністю.
Чуттєвість безкінечна, безкінечна дотична.
До інфернальності.
Спочатку вся її екстатика
скінчається судомами екзальтики,
вироджується далі у естетику,
у вічні пошуки екзотики.
У панування Форми.
В снобізму золоту теличку,
товстошкіру. Хоч щомиті відкидає шкуру.
А далі диктатура гордості
і сили кон*юктура,
якщо достатньо сильна,
то знов відлига ніжності,
як вияву слабкості.
Вияву...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017
На сніданок риба.
Ти сказав: вода з крану
пахла ніби солона.
Я візьму твою долоню,
поведу до вікна.
Відкрию вікно.
Море затопило будинок
до 7-ого поверху включно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2017
Сонце розтоплює шкіру
в ластовиння-калюжі із рваними берегами
на виїждженому асфальті.
Сонце огортає теплом вії,
вицвітає їх на кінцях білим.
Закидаєш назад голову із заплющеними очима
і замружена душа проростає в небо.
Мов бобове дерево.
А розум твій при цьому, при цьому небі, ніби гомеопатичні ліки
розведений.
Сьогодні навіть морські котики лежать догори дриґом,
підставляючи сонцю свої жирові віддушини.
Сьогодні день, щоб долати найвищі дахи,
лежати на них, зростатися із шорстким рубероїдом,
погрожувати сонцю,
опіки отримувати, мов синці
відчувати їх лише вранішнім вечором.
Простір розчиняє твій цукор тілесності,
вивільняє чуттєвості і розтинає свідомості,
стирає з пам*яті небесного склепіння будову.
Вночі ж віддавати енергію холодній зорі,
розряджаючи плаский конденсатор шкіри.
Ніч навесні сліпа і мудра,
навчає читати шрифотм Брайля родимки на тілі,
навчає єдиної правдивої мови,
щоб дотиками випаровувати цукор моєї тілесності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017
Смерть говорила мовою болю,
кричала витончуючи судини у скронях,
шепотіла і нила голосом-голодом,
виспівувала силу із крові.
Смерть замовкала в хвилини покою,
щоб потім розквітнути чорними квітами:
снищами та bad trip-ами.
Робила тобі штучне дихання, присипляючи діафрагму,
вганяла в легені перегар і вакуум.
А зранку наділяла уста твої спрагою.
Вона проникала, пускала коріння,
пилок квітів зла все стелився попелом білим.
Інституту бжолярства встилаючи килим.
Смерть подавала тобі свою руку із мосту
Вона запевняла, що вода лише просто
М*які обійми глибини-висоти.
Запевняла, мов медсестра, що в дитинстві казала:
"Не бійся. Я просто візьму в тебе кров"
Весь цей час плесо твоєї зіниці розділяло
фракції світів зовнішнього і внутрішнього
але зовнішній світ боляче тисне, вривається в тебе,
але внутрішній світ полишає, мов чоловік серед ночі,
каже: "dont cry tonight".
І лікар констатує, що чорна квітка твої зіниці більше ніколи не стулиться у бутон.
Вона розквітла назавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728710
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.04.2017
Моє місто -- місто безхатніх та божевільних.
Божевільні спішать вулицями та говорять із супутниками,
а божевільні-божевільні уже не потребують супутників,
щоб говорити із друзями.
Вони дивляться просто у вічі колись однополчанину --
такий собі скайп.
Вони говорять про війська і про зброю, про друзів,
про тактичні хитрощі та про своїх майбутніх дітей.
Говорять за кавою та за чаркою
в переходах, кіосках та просто неба.
Часом до них дослухаються безхатні і смердять у відповідь,
що певним чином деодорує запах смерті від звичних співрозмовників.
Вони засинають всі троє на картонках,
переховуючись в переходах, мов у окопах.
Перші прокидаються божевільні-божевільні,
адже потрібно ще так багато встигнути розказати:
всі-всі новини із орієнтальної частини України.
Моє місто -- місто літніх жінок.
Моє місто стоїть на їх всохлих чи набряклих ногах,
загорнутих у сині сітки варикозу.
Моє місто тримається у їхніх руках,
по їхнім пальцям можна вивчати історію,
рахувати голодні та ситі роки за веснянками, слідами від опіків чи голок,
мов за кільцями зрубів дерев.
Літні жінки потроху розпродують душі, приправлені надією та оцтом,
продають яблука та айстри, поєднані в букетики неймовірно непоєднуваних кольорів,
продають недолугі вишиті бісером яйця та старомодні мереживні серветки,
продають книги з самореалізації.
Продають за безцінь безцінне.
І після того, як ти, не приведи господи, зазирнеш в їхні обличчя чи торкнешся поглядом їхніх рук,
Посудина із надписом "Жаль" в твоїх душі переповнюється,
падає на посудину із надписом "Вина".
Хвиля підступає до очей. Відступає.
Підступає до рук,
намагається прорватися крізь дамби нігтів,
кислотою піднімається до горла.
І все.
Тепер уже вина дивитисься на тебе своїми коров`ячима очима,
визираючи з-під зморшок асфальту,
чигаючи за всюдисущим сміттям,
дихаючи за тебе вихлопним повітрям.
Вона спостерігає за тобою крізь сірі тріщини панельних будинків Троєщини
та крізь зіниці сірих щурів Лук`янівки.
Вона чигатиме та тебе навіть вдома,
відлунюючись в сухому кашлі матері та зачаївшись сірістю під припухлими очима батька.
Люди в цьому місті болять виразками.
При доторці виразки вибухають,
множаться уламками,
мов метастази,
мов магазини шоколаду в моєму місті.
З яких навіть сепаратисти спокійно можуть їсти,
не боячись, що їхні гроші підуть на підтримку орієнтальних земель.
Бо Петр для чинов угли путинскії трет.
А мені лише один мотив не йде із ума:
"Як тебе не любити?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725680
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.03.2017
спроби теперішнього, репетиції майбутнього
як пошуки й обстеження себе для виявлення невиліковного
як болісне сканування мріями незаповітними
якщо думати про повернення
всі смуги стануть незлітними
надхмарні замки стануть сльозами
сонце реальності виплавить в крилах віск
у море
на горе Дедалу
а ти побачиш в цім долю
ніхто не сказав коли нам рушати
лиш гімни присвячені плинності часу
саджали й плекали у тілі гранати
вибуховими прокрастинаціями
але я всеодно кожного разу буду тебе втрачати
як в живому тілі вмирати
бо якщо життя = гра в девіації
то ти моя рекурсивна дисоціація
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693506
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 10.10.2016
дивні сни розпускаються навесні
дивна страта збриває зиму́ гільйотиною
дивна відстань з*являється із нами із кожною хвилиною,
що щоразу вправляється в самоту
винаходячи знову дивне піратство
ви́на знову п*ючи із водою не бавлячи,
розбавляючи сни навесні і тривогами бавлячи,
вистигає поволі розрив серед ядер землі
вистилаєш обивку дверей новим кольором
бо за ними нові сузір*я на тебе все дивляться
дивним поглядом. Речі знов у собі замкнулися
Надломились у танці, надломились у танці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2016
Не залишай мене на самоті
Коли в душі метелиця вишневим цвітом спалахне,
Мені так тяжко буде мовити "не йди"
Мені так часто зараз сняться кольорові сни,
що мала б я одцвітнуть у істериці,
І до дірок зализувати нерви
десь у стабілізуючій Америці.
Як би хотіла я цю ніч віддати спокою,
У нього теплі руки, як і в тебе
І тихою розмовою загорнутись,
І наяву кружляти в сьомім небі.
А сни, прикриті попелом, нехай тікають,
в наступний день під сонце вигріватись.
У снах солено затопило луки
Від давньої болючої розлуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2016
Моя воля -- моє це безсилля,
це моє божевілля.
Я черства до кісток
Це терпке всесвавілля,
що на кінчику пальців
зоставля гіркоту.
Через доти і муки,
через ноти і звуки,
ти приносиш мене у мотиви сполук,
що танцюють навколо,
по немитій підлозі
піруетами ваблять й тікають на звук.
І терпляче зітхає мій вже зовнішній голос
ну а внутрішній голос пробиває свій путь
крізь цих дивних сполук божевільні пейзажі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2016
Труї мене, вбивай мене
Молись, й ченцем простоволосим
Цілуй усі гріхи мої
і відпускай у небеса
моя розплетена коса
на ранок стане ще коротше
промов ще "отче"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2016
Ти вже знаєш, в твоїй безодні хаос,
і ти вже знаєш -- час змінювати релігію
Вижену стару богиню краси із волоссям кольору жита.
Сивина пробивається крізь її ретельно виписані повіки
І я знаю, що пізно змінювати прообрази,
так легко зламати систему цінностей
Адже перестановка в куті образі́в
не детектує в душі жодних відмінностей
Адже я знаю, зламаю твої догмати,
які вжилися навіть в основу твого обличчя.
Адже як можна любити тебе,
перестати вживати любов цього тисячоріччя?
Крізь вії вітер віє, витає запашна недомовка.
В повітрі. Інтуїтивно протоптується.
Реінкарнація справа рук самородків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2016
Тепер не житиму з тобою, моя безсонна відьмацька доля
Від алкоголю
До перебою електричного струму
у жилах стін
Проходять миті
іскристі запали,
що із кресал повитікали.
Я маю все і солодким сита твоїм зелом
із літніх споминів
із сонця-променів
Настав той час коли горять мости
настав той час колі і т и
уже замало
Бо сонце-іній поскресало
із літніх замків
Твоїх пісень тонке мереживо
уже не здійме в мені підпал
Тому
пакую пам*ять, флешбеки споминів
мій шлях давно уже проторений
на землю бісів, на землю ангелів
Але тепер я хочу лише ангелів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2016
Я твоя остання барикада
Я твій останній рубікон
Я тобі влаштовую блокади
Я остання, хто візьме тебе в полон
Дивно мучити тебе й не відчувати твого болю
Я в умовах "совість не болить"
Дивно зовсім позбавляти волі
Скільки ти протягнеш ворожить
У цій грі немає перемоги
Є початок і детермінований кінець
Я давала ще раніш перестороги
Якщо ти розумний, -- підеш навпростець
Підеш навпростець, піднімеш білий прапор
Знак довіри, абсолюту каяття
І єдиний твій можливий опір
Це залити мені болі у життя
Вибачай, якщо кінець-константа
Вибачай, таке уже життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2016
Я згадую тебе у ті хвилини,
коли двовимірність породжує двозначність.
Глибина простору втрачає значення.
Безкраї краєвиди гір відтінюють
твій образ, підкреслюють його призначення,
і я, мов сокіл, падаю у небо,
пірнаю у космічний зоревій.
Там зорі -- твої очі,
і руки твої відчуваються, але не образом очей,
а теплотою шкіри,
де дотикаються, там обпікаються.
Невидима мене гортає невагомість, я -- безтілесна.
І я, вагаючись, ізнов пірнаю в спогади про тебе.
Благословенні твої губи.
Я п*ю і напиваюсь з них,
твою любов спиваючи до дна, немов у снах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2016
як я втомился тебе кохати
я подумки рисую всі риси твої
аж поки притомність не виллється в непритомність
сон
як я втомилася тебе кохати
колись твій голос виштовхував мене на політ
і я кружляла, мов птаха чіплялась за нього крильми,
щоб не впасти назад на
землю
як я втомилася тебе кохати
вивчати тебе, мов
зореліт,
що складає мапу всесвіту
і не має досвіду
ховається у галактиках?
бо як можна мати досвід, якщо ти єдиний весвіт?
і я програю,
адже бій не смертельний
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628504
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2015
Ця осінь -- всі секунди-миті
важкі й вологі, мов намокла верхня одіж
і листя падають додолу вмиті
важкі й вологі, мов два келихи, що зайві випиті.
Немов останні порухи стріли-секунди,
мов біль у грудях віддають
останнім стуком.
І все зостанеться і станеться останнім звуком,
останнім порухом в*язкої крові, що
Мов зливатиметься зливою і опадом, листопадом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2015
Не маю більш нічого, лиш життя
Але й воно для мене -- просто бартер
Заллється лавою любов у кратер
а потім вибухне жорстоким каяттям
немовленнєвим знаком створиться печаль
кентаврами протопчуть душу сумніви
а далі знов сльоза, немов холодна сталь
відпрепарую всі твої Везувії
як тільки ж тихо синь затопить груди
і теплим днем весна повернеться
займуться ті прожовклі груди
широколистяного ширнепотребу
день стане довше, вкоротивши ніч
заснуть непевні роздуми у мізках
а мить затопить кожну неосяжну річ
і летким димом вже не повернеться
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2015
Ця пристрасть схожа на підпал
У синім полум*ї спиртівки
Все під контролем, наче вистріл
У яблуко на голові служниці
Підлий іще, бо сохне фі́́тіль
А я люблю, коли любов-напалм
коли усе або нічого
коли від погляду на іншого
зсередини все обпікає ревність-біль
коли думки й відсутність візуального підкріплення
важкі у темряві піщинки часу
падають
люблю цю пристрасть
бо вона
є немовля любові
Й напалм стає священим полум*ям, що не обпікає
бо немає
нічого ніжнішого за вірність
й вірнішого любові аніж ніжність
ти знаєш як і я, що ми розійдемось, як тільки вигорить весь алкоголь
у полум*ї спиртівки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2015
Схиливши голову перед цілунком,
Немов над шквалом буревію,
В очах його,
мов ватрі, що полишена на ранок подорожнім
ще жевріли від першопогляду жаринки
І подих, що з її грудей метнувся,
роздмухав попіл у метелицю
розмухав жар у ліс
пожежна ситуація
але сліди (бо босі ноги)
отрута зрад
розчинять тіло в кров*яне суфле
то краще вже спали дотла, вже краще Фукусіма.
Вже краще просто міст і в воду, мов в бетон,
або один, у скельну порожнину, пірнути без страховки,
далі інший перегон.
Тепер і дотики твої,
мов опіки
лишають слід -- вугільно чорний й металево білий по краям.
Лишають океан -- пекельно крижаний, і до нестям-
и. Втопися в солоній безкінечності чиїхось сліз.
Бо ти у них важливий, мов дефіс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2015
ти знов триматимеш серце в руках
і знову його випадково зрониш
побачиш шершаву сутінь асфальту
й на ньому друзки червоно-чорні
навіки розірвані пазли ампул
що жи́ли у жилах м*язового о́ргану
й повінця наповнювались алкоголем
як тільки пальці торкались орга́ну
орга́ну вічності
безкінечності простору мого і твого
та щойно торкнеться тепло рубероїду
дах мій надійно і швидко поїде
від холоду рук твоїх ампули
наповняться враз формаліном
вони розтечуться отрутою в тілі
вони вже надійно мене зафіксують
тож кожного разу торкаючись тебе
і кожного разу ранячись пальцями
я виберу всі твої розбиті ампули
я викину все до останку
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2015
Я би була твоєю пристрастю, легкою прокрастинацією
Трощила б кістки піддослідних проникливих страхів покращення.
Промені стріхи прощених, не припадуть до серця
Бо гордість стиха не випрошена, а випотрошена з моїх пращурів.
Від тебе нікуди дітись,
З тобою ніде податися.
Лиш тільки спілкуватись з тобою вві сні,
Семафором перекликаючись.
Просто прости не прощаючись.
Не вийде -- впаде в душу брилою
Бридка кегля прикрощів, і страйком зааплодує.
Тоді не злетіти ще довго.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2015
Прозорий ранок враз розкриє день,
немов німа зоря нічого іншого не врочить,
І просто неба стратять темряву зрання, по звивистим тонелям
тільки крик прокотиться,
немов мікроінсультом по хвилинам нашого мовчання?
Я й так чигаю на пристрасті у миті,
Але весна з-під вій непевно промовляє прочерк,
Воскреслі стиха думки ревно революціонують досвід.
І рвутся іноходдю. Повертатися до тебе.
До тебе?
Ти -- мовчання. Ти пекло пустоти.
Музей воскових ідей-коханих.
Коханих -- і, як завжди, у проекції,
Прости за простоту моєї невичерпної прогресії,
інверсії у ході дій.
Скотитися додолу, до початку?
Ні, дойти до ручки і накласти руки,
на все минуле стерте до пилюки,
до попелу спустошення у муці.
Докінченість і спрагла тяга до повернення.
Антагоністична діалектика,
Логічних силлогізмів нелегка атлетика.
Полон у спогадах до болі не абстрактних.
А крик, мов тромб.
кінець кінець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2015
Скажи, а ти б мене чекав?
Ловив би присмак ревності на піднебінні,
при чергові́й моїй інтенції піти?
Чи ти чекав би?
Чи ти чекав би,
Кожен виверт, поворот життя
шукав би незнайомок-знаків, що нагадують мене?
Шукав би?
Плекав би в собі якості дитини,
які любила я в тобі?
Любив би музику і вірші ті́ самі́?
Чекав би, незважаючи на час,
чи якості/красу/та/інтелект
гурби жінок/дівчат?
Ловив би запах мій вві сні?
Чи уявляв би, що торкаєшся мого волосся,
скуйовджуючи шерсть сибірського кота?
Тужив би ти за мною?
І, напиваючись, забуваючись, наважився би видалити номери?
Мої.
Чи ти би виклика́в мій образ,
Коли,
Реальності тканина загрозливо тріщала би по шрамам?
(серця, коли воно ще
б*ється)
Чи ти би бачив у малих зміксовані всі наші риси,
І знов, із острахом із розуму зійти,
Палив би ти усі мости за мною,
не даючи собі піти.
І викидав би ти із пам*яті пласти пластинок, де записаний мій голос?
Серце з алкоголю, щораз дістаючи -- попри бажання утекти?
Скажи мені мене б чекав?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586890
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2015
Залиш своє життя
у спокої.
Одна лиш тінь осяде попелом на стіну.
Залиш малюнки-візерунки, залиш всі маски-обладунки,
сплавляй приятелів на Марс.
Пливи теплом в воді згортаючись
і пухом в вітрі розгортаючись.
Якщо є крайня конфронтація,
Та має рацію конформація,
І ти невільний радикал,
То все одно не має значення
тлумачення.
Формальна логіка речей
лише заллє ситуативно в формалін
питання виникле на зламі.
Тому залиш усе, торкайся
поглядом, лови
сітківкою
фотонів ткану далечінь.
Амінь, Ейнштейн, амінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2015
Темні тіні небуття.
Пророчі о́брази-обра́зи (обра́зи ж звісно абразивні).
І образ пекла на стіні -- моя свідомість.
Життя -- все б*ється в двері непрочинені,
як птаха у прозоре скло.
Минає ніч, минають зорі,
минає темрява прозора,
й водночас міцна, наче скло.
Перехрещені важкі ножиці
проріжуть сутінну тканину в ложі світу.
І простирадла замовкнуть скоєне назавжди.
Замовкне все, порушивши систему,
потрощені дахи охоплять далечінь.
Мене вже не торкне ніколи
болей сплетена мережа
чи довгі сутінки невиконаних снів.
Обірветься реалії система
А комуністи врешті зникнуть,
і їх "матерія, діалектизм"
і їх набридлий всім партійний соліпсизм.
Доконане фізичне тіло стане атомом
Молекули захоплять світ закоханих,
А сталь -- перекричить суспільний лад усталений.
Від дверей лишилося лиш слово.
Удод розбив трикляте скло --
три тисячі уламків.
А темрява останнім зойком відступила
Під хвилями, спектральний, дякую тобі, діапазон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584820
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2015
Привіт, друже!
Я твій трансплантолог
Я хочу тебе
Я хочу твій мозок
Я хочу твої гнучкі сухожилки
і нирки.
Як це, тебе ніхто не любить!
Ми тебе любим, по трішки труячи
Наша любов тримає тебе у житті (нехай вона як і життя вбиває)
Ми очі з-за трикутника, ми ящірки-рептилоїди
Чотири черепашки-Ніндзя, основа світу-мороку
Це ми торкаємся кошмарів слизькими своїми лапами
Це ми спалюєм в жарі грішників, поки ти лежиш на канапі
Ми не хочемо твою душу, їх збирає старомодний диявол
Антикваріат минулого, як зблиск сонцеметалу
Нам потрібне твоє тіло, твоє тепло, нікчемна людино.
[i]тому не виходь за грати
шукай щастя в мережі
тусуй кохання і карти
алкологолем поливай нерви
нехай зростуться в міазмі
сірководневого привітання
вранішньої цигарки [/i]
Люблю,
Навіки твої боги
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2015
Біблійське антиеволюційне створення людини, кричущо некомпетентне з наукової точки зору, але має певні паралелі із нашим підсвідомим світом. Так само як древні українські казки із перетвореннями, мандруванням світами абсолютно нереальні, але інтуїтивно зрозумілі. Мова легенд має сприйматися символічно, ніколи буквально, як і Біблія, звичайно.
Якщо сприймати «Бога» як творця, то я би його нарекла «великим програмістом». Ця ідея не нова, але забавно подивитися через її призму на створення світу. Перше прошу звернути увагу на те, що спочатку має бути створений бог. Він є невід*ємним невидимим початком, той якому належить перше «Слово», (ох недруковане воно мабуть було, раз в писанні не згадується). Безсумнівно бог є альфа-, найпробнішою версією. Бо, по-перше, баги, (де моє вічне щастя!!!), по-друге, не публічна персона (ніхто бога не бачив, крім розробників та обраних).
Людина як така створена по образу та вигляду божому, тож на сцену виходить пробний Адам. Як і в кожній бета-версії, чоловік може мати певні баги, публічно відкритий для тестування, при чому останнє як правило безоплатне, може бути використаний для тестів на сумісність з іншими програмами. Але, головне, тестування проводиться на страх та ризик користувача, немає ніякої гарантії на користування чоловіком. Тобто, розробник повністю звільнений від відповідальності…. Але принаймні чоловік може зробити щасливим хоч когось. Як правило, себе.
Ну і накінецьто пре-реліз або пререброліз. Остаточне тестування перед виходом з Едему на світ Apple-тест. Як і всі жінки Єва запала на прекрасний ледь надкушений плід, і продала за нього своє вічне райське існування. Взагалі дивна тяга до пізнання або надмірна цікавість притаманна для жіночого роду навіть незважаючи на відсутність мозкової речовини в кістках ребра. Після вигнання ж на неї чекала вічна паханина на користувачів, співжиття з неідеальними бетами, які спалювали занадто гарні гама-версії заради альфи і вічне чекання на вже ідеальний Реліз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577115
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.04.2015
Чому так металево присмак?
Металево з пащі лева?
Кінчик язика обпечений сороміцькими цунамі,
заточений хамськими словами,
одрізаний тупими гільйотинами
не припиняє кровоточити.
Пробиваючи грані свідомостями
від заповідей до содомії
від Америки до Росії
від карикатур до телеканалів
(тих, що 24).
Засновуючи неоскіфську традицію,
залишати ворогів без*язикими.
З крові їх ковати клинки,
освячені еритроцитами.
Із кинжалів робити скальпелі,
підсаджуючи на них нейрохірургів.
Й за форватер кидати зрадників,
пропагуючи лезо Оками.
Ефіром труячи труднів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2015
Слава навіки! Чотири стіни,
три божества і конверт.
Мряка надворі. Витвір листа
до тебе для мене десерт.
Коханцям слава! Чотири кути,
десять пальців й корсет.
Ти розплітаєш його павутину,
продихуючись уперед.
Слава лісам! Чотири сторінки,
чотири боки цього світу.
Десять пачечок верховини,
Я розпускаюсь по цвіту.
Остання строфа. Чотири науки.
Viva сіра речовина.
Чиясь німота і чиїсь точні руки.
Первинна жага пізнання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2015
Є речі, що не загадаєш
не зітреш, а пригадаєш
Прогадуючи все життя.
Сурма, тюрма -- іще один в армію
іще один в вирій,
у простір, де
магнію спалах лиш зірка до сонця
лише легкий доторк стерні до колін.
Кинувши все, забуватиму всіх
забуватиму і викреслюватиму.
Поки не зникну сама,
проходячи крізь шовкові та хебешні простирадла
вчитимуся забувати доторки тканин до шкіри
Як все інше. Як і все інше.
Ми всі забувші та забуті.
Ми несвідомістю закуті
від темної жаги життя
і прокидаючись у жаркій скруті
коли печаль тріщинки-кутики
губ заломить у печалі скрутні.
Лиш кращі -- ті, що не бояться
лиш кращі -- безсмертя сну забутого пізнавши
Йдуть перші.
Коли прокинутись вже пізно.
Кохані всіми разгильдяї, улюбленці цієї і тієї сторони
(ну і жінок, звичайно)
Привідкривають двері, не кажучи прщай.
(Вони завжди кажуть до побачення)
А ти все живеш, караючи себе.
Не залежачи, засинаючи в сіті.
Не люблячи, прагнучи миру
Кохаючи, все одно спимо, пускаючи до себе когось у ліжко
Адже переглядати сни разом, це практично як у кіно піти, не правда ж?
Наркотики виринають чи підтоплюють тво. свідомість
Але на час, час твого сну
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2015
Що забув ти тутай, москаль?!
Неужто опять заблуділся?
Ковилою згоріла печаль.
Степ смолой ліспосадки напився.
Що ти знов тут ступаєш, іроде?
Невже мало тобі 33-ого?
Вали гризти промерзлую землю!
Давись снігом Сибіру запеклого!
Де нога твоя -- спалені хати,
пошматовані тіла із душами.
Стинає у серпні коса
пальці смерті тисячерукої.
Вибухівка замість ключа.
Щупальці деспота, тактика спротиву.
Тріщина ящика наскрізь пройшла,
з*ятривши скриню Пандори дощерта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575966
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2015
Кохати -- не носити квіти
не вірші писати
мов теплі гранати у вуха коханих жбурляти.
Не спати, не їсти,
Не пити, не жити.
Прокинутись в світі, з якого, здається, немає виходу
(і входу).
Любити без докору очі і руки
Ім*я вимовляти
Молитись на губи
Молитись на те, щоб вони тобі промовляли
і байдуже що!
Кружляти у звуці, ходити по краєчку даху,
Який от-от з*їде.
Кохати -- віддати життя
повністю чи по шматочкам
нирками для трансплантації
чи печінкою для експлутації
тебе у якихось богемних дослідах
зразу або п о в і л ь н о
зловивши кулю, ввібравши осколок
чи вислуховувати безкінечні розмови
атрофуючи мозок
чи сподіватися на повернення цілісіньке життя
чи відволікатися на звернення всіх цих безіменних бувших.
Парадоксально. Любов.
Розкішна вигадка диявола (бо справжня вона таака грішна)
Невтішна порада від янгола, відрубай і викинь цей мозок -- витвір Люцифера.
Хай летить собі
Хай планує у просторі нейронними сітями
Проектуючи в вакуум уяву,
Світлий образ невдалої мікросхеми
За яку віддали життя, голову
(як не крути щось згубиш, до того ж відразу)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574713
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2015
Що таке втонути на мілководді?
На самому чорному дні є хоча би доля геройства.
хоч іди і стрибай з поверхівки
підвищуй метраж на нулем
з точки зору океанських глибин
бо бредеш і немає кінця
цьому теплому брудному морю
талабану з піску і чорнил
мазуту й машинних мастил
якщо кожній людині по морю
то геніям -- океан
калюжу з багном президенту
за вічний його дерибан
для святих -- Маріанську впадину
щоби більше не висовувались
не нагадували простим смертним
Ніагару дамо Теслі
Місам Всесвіту по річечці
трудягам -- Черемош і весла
Лохнеське озеро -- грішникам
але найгірший випадок
Київське водосховище
познущаються скажуть "море"
згинь згинь на мілководді
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573327
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2015
Океанські солоні глибини -
не приймайте на свій рахунок,
коли червоні фізіорозчини
всмоктуються в землю.
Немов дарунок.
Земному Богу.
А водні наяди весь час дивуються наяву.
Єдиний вихід - суцільне море,
поверх дахів, церков, дерев.
Єдиний вихід - суцільний морок,
прострілений світлом між водоростей.
Єдиний вихід - а**мна бомба:
вічне пекло Землі-самогубці.
Шукаючи вихід, мов останній цілунок.
Наш вхід - одвічна/ядерна зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2015
Біляво мутний погляд проїдає аж до черева
Розширені зіниці до смаку
Наркотики розшарюють етюди мозку
Й артсонні вікна до даху.
Закостенілі, замолочнілі повіки - навік в бруд!
На віки в свою смерть!
А на прилизаних просторах "вікі"
Лиш згадки синтезу невіданих химер сполук
О сома! О амброзія! О спирт!
Твоє завдання - рішення проблеми
Життя безглуздої й бездонної дилеми
Екстазу й відчуття морфеми,
Для голосу,
для слова голосного
й голосної.
Голос....(затакт)
Не світло, ні! В кінці тунелю спинить
звук, його безтіла простота
І руки, вже у ритвинах Морфея
Відломлять хліба для наступного тоста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571028
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2015
Мій чорний крук,
Моя слизька нестерпна насолода
Матерія чуттів і речі-пристрасті в мені
звелися і залишились
Лиш шов пройшов, мов гільйотина
по душі.
мій спомин
мій полин
пожовкле сонцем поле
яке я маю, щоб зігрітися в зимі
але як тільки тінь від крука злине
я розумію - сни.
Залиште дерево Десні.
В весні
лиш знову охреститься.
Мій подих, наче дим
означить місце, означить сторону
Нового вітру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570736
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2015
Застиглі дрібним ворсом, випещені,
Посипляться слова, мов горобці з гілля.
І голосом Озіріса живим окличені,
Пірнуть поквапливо у небеса.
Уста зімкнуться, вдарить тиша.
Заробить мозок свій миттєвий штраф.
Розрив свідомості стихає мимоволі,
щоб знов повернення наклало жах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2015
Перед першими плодами ночі
Безсонності, безсловесності
Я давала собі обітницю - не писати про те, що не сталося.
Я давала собі обітницю більш ніколи сюди не ридати.
Та слова, мов голодні леви: гарчать і кусають крізь грати
Я любила пускати крізь пальці - біль, чуття - й вони ринули в воду,
Серафими шуршали гріхами, поки я втіляла природу
у жахливі римові рядки.
Вкотре бачачи зеркало сну, у ночі у снах відбиваючись
я згасала, мов свіча у пітьму з кожним подихом поринаючи,
завмираючи.
?
Я не знаю яке питання у бажаннях моїх визріває
Мою душу, мов спалах безумства, вже давно психіатрр шукає.
Як молитися богу, якщо в пустоті
Перверзії, прокрастинація?
Як задати питання чому перед мною ридає нація?
Яку відповідь дати чайнику?
Чай чи кава, чи безодня-втрата?
Як вибрати уночі , вистрибуючи через вікна-грати?
Перестрибуючи через балкони,
перони,
вагони,
вокзали.
Залишатися одному в безмежному до болі в зіницях чорному залі.
Як винайти питання і вирішити проблему?
Розрубати гордіїв вузол і вирішити дилему?
Залишити, розверзнутися,
кинутися і бігти.
Від балконів, перонів, вокзалів,
балетів, кіно, оперет,
і, головне, від чекальних залів.
Закреслити все написане, розірвати, спалити, знищити
Вибілити коректором, застрелити всевишнього.
Стоптати ночами світ, розверзаючи землю.
Злетіти і стати невидимим, мов трибог .
Стрибати вогнем, спалюючи все видиме і невидиме.
Й під кінець спалити слова а за ними
і левів і грати
і гармати і кулі із сталі кулемети гранати і ГРАДи
Але перше слова як виновників.
Написане стало сталим
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2015