| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
[i]Как глубоко в полуночном метро...
В.Вишневский[/i]
Метро…Потік людей – свідомості потік…
Сиджу на сходах між двома світами.
Червона гілка чи блакитна вбік –
Двошлях, який не вимірять літами.
Люблю в ночі сидіти в цій печері.
Зливатися з думками перехожих.
В рюкзак ховаю залишки вечері,
Шукаю сиротин, на мене схожих.
На заклопотаних обличчях відблиск втоми,
Залізна леді стрімко мчить до сина.
Її вже рано не чекають вдома,
В думках лиш може люляти дитину.
Хлопчина у пуховому жилеті
Вертає від єдиної у світі.
Найщасливіший, мабуть, на планеті,
Бо очі вщент її теплом налиті.
Десь близько грає скрипка і гітара
І небайдужий кине у футляр п’ятак.
Читаю всіх, хоч не донька мольфара,
Але живе в мені якийсь дивак.
Зникають тіні у тьмяному світлі,
Пройде остання, оповита у хутрО.
Її парфум розчиниться в повітрі –
І темно в опівнічному метро.
Вже ніжний сон в обійми сповиває,
З душі висмоктує тривогу й сплін.
І знов на сходах завтра зустрічаю,
Можливо завтра пройде поруч він.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561201
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2015
Не люблю ні кіно, ні театрів, ні парків,
Не люблю дискотек, кафетеріїв, книг.
Я покинув писати, любити цукерки і марки,
Я покинув любити себе і волосся постриг.
Я покинув любити співати в ранковому душі
І робити з паперу кораблики і літаки.
Перестав турбувати гарячі, весняні калюжі
І кидати нужденним самотні, як я п’ятаки.
Я покинув любити тебе і твоє божевілля,
Не звучать як ноктюрн чи прелюдія твОї вуста.
Наше вогнище певно від штучного згасло вугілля -
Зникла, щезла, пішла, не залишивши навіть листа.
Тільки власний музей я люблю безнадійно, безбожно,
Я єдиний відвідувач, мешканець, гість у цих стінах.
Експонати коштовні наповнюють тишу порожню,
Грає ніч у душі на безструнних моїх віолінах.
Піаніно розладнане, всюди плетені серветки,
Недопитий пуер і льодЯники під подушками.
Чудернацькі рослини, химерні якісь статуетки,
Розфарбована стеля, що сяє щоночі зірками.
І не треба мені ні кіно, ні театрів, ні парків,
Не потрібні калюжі, пісні і не треба сім’я.
Ти не треба мені, я живу у своєму фільварку,
Я живу у музеї, що носить твоє ім’я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2015
[i]Кохати – це не значить дивитися один на одного, кохати – значить разом дивитися в одному напрямку.
[b]Антуан де Сент–Екзюпері[/b]
[/i]
Я проснулась в обіймах долі,
Подивилась їй в сині очі.
Так приємно на суходолі,
Коли поруч ріка лоскоче.
Так приємно, коли дві чашки:
М’ятний чай, ароматна кава.
Пробудились твої ромашки,
Ожила двокімнатна держава.
Ти співаєш у душі Bon Jovi,
Я фарбую ретельно вії.
Ми з тобою такі зразкові,
Ми з тобою такі щасливі.
Зіпсуєш мені шапкою кудрі,
Натягну теплий шарф на тебе.
Ми з тобою безмежно мудрі,
Ми одні під зимовим небом.
Ти напишеш в обідню перерву,
Відповім лаконічно – кохаю.
Заспокоїмо трохи нерви,
І рахуєм години до раю.
Ледве я перейшла кордони
І зайшла в двокімнатну державу -
Ти частуєш мене бульйоном,
Наливаєш гарячу каву.
Ми ховаєм під ковдру холод,
Я цитую тобі поетів.
На губах моїх ловиш солод,
Засинаєш під барви сонетів.
Ти проснешся в обіймах долі,
Їй подивишся в карі очі.
Скажеш – добре на суходолі,
Коли сонце щодня лоскоче.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560486
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2015
На нас у долі закінчилася любов,
Хоч ми у черзі й не були останні.
Давно в судинах похолола кров
І розпрощались мрії на світанні.
Для нас у долі райдуги скінчились,
На теплі почуття лились дощі.
Ми відчайдушно під плащем молились -
Не врятували бісові плащі.
Нам доля віддала лишень ключі -
Від болі, від тривоги, не від серця.
Бери, що є сказала і - мовчи.
Бери, що є сказала - і не сердься.
І я взяла. І ми пішли крізь терни,
Шукаючи свої лаврові віти.
І проросли на нашім полі зерна,
І зацвіли на нашій ниві квіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560042
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2015
Чи ви любили коли-небудь сонце?
Бурштинове, гаряче, безкордонне…
Чи ви любили коли-небудь море?
Смарагдове, розбурхане, бездонне…
А осінь оксамитову любили?
Кленову, саксофонну, загадкову…
А усмішку, скажіть мені, любили?
П’янку, солодку, щиру, випадкову…
Любили дім, де полум’я не гасне?
Любов не спить і щастя не дрімає.
Любили квіти весняні, завчасні?
Любили, коли радість обіймає?
Любили ту бавовняну сорочку?
Любили тінь і спокій в холодочку?
Любили, коли закипає кров?
І я любила!..Але він пішов…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560040
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2015
- Звільнилась вакансія під зонтом.
[i]- Вельми вдячний, та є капюшон.[/i]
- Добре вуличні чути експромти…
[i]- Може й так. Не люблю саксофон.[/i]
- Мокнуть ноги…Пірнути б в шкарпетки.
[i]- Чи зігрітись холодним віскі.[/i]
- Гарно… Шкода що я не поетка.
[i]- Ця підошва і справді слизька…[/i]
- Запалити б на небі зірку.
[i]- Ти скоріше запалиш хату.[/i]
- Не поетка…Вже б видала збірку.
[i]- Із метафор не склеїш зарплату.[/i]
- Я могла би писати картини.
[i]- В розмальовках за контур виходиш…[/i]
- Нащо травиш себе нікотином?
[i]- Ідеальним уже не зробиш…[/i]
- Ідеальність тобі не личить.
[i]- Як тобі ця кислотна помада.[/i]
- Не набридло тобі стовбичить?
[i]- В тебе ж зонт, чи уже не рада?[/i]
- Я ненавиджу твій капюшон!
[i]- Це приємно від тебе чути.[/i]
- Вже порожній нічний перон або йди, або дай звернути.
[i]- Може й справді в тобі щось ліричне…[/i]
- І картини могла б я писати.
[i]- Твої губи такі полуничні.[/i]
- То помаду не треба стирати?!
[i]- Ще пустує те місце під зонтом?[/i]
- Вже тупцюють чиїсь черевики.
[i]- Він з’явивсь на твоїм горизонті…[/i]
- Ну то може ми з ним навіки?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2015
Забута лавка під старим каштаном,
Дитячий сміх під бризками фонтану.
Гарячий промінь обійма обличчя
І будить посмішку твоє хмільне величчя.
Блищить на сонці золото Софії,
Я знову вдома, у своїй стихії.
І знов Дніпро колише мої п’яти,
Його теплу лиш можу довіряти.
Зринають в пам’яті на набережній ночі,
Та темнота була така пророча.
Але я знову тут. Прийми. Не сердься.
Своє твоєму повернула серце.
Тепер ховай в житах, у водах синіх,
Я засинатиму під звуки лебедині.
Заквітчуй косу квітами волошки,
Ховай під поцілунком втому й зморшки.
Я так трималась міцно за надію,
Вона не зрадила, вернула мені мрію.
І знов сиджу на лавці під каштаном,
І знову сяють ліхтарі Майдану…
Тобі, мій Києве, я зізнаюсь в коханні!
Твої пейзажі вічні, філігранні.
Твої скульптури - мужності свічадо,
У них весь біль і вся моя розрада.
На міст закоханих так боязко ступити,
Я знаю наш замок не міг вціліти.
Давно чуже панує тут кохання,
Від нас лишилися світанки і мовчання.
В тобі для щастя все, моя столиця,
Безхмарне небо, золота пшениця.
В твоїх обіймах серце хоче жити,
Тебе лиш, Києве, я можу так любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559493
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.02.2015
Боже, не роби його щасливим,
Сльози не стирай з його очей.
Ні на мить, на березі похилім,
Не даруй закоханих очей.
Боже, не даруй йому надії,
Серце потай вирви із грудей.
Ні на мить, у жодній його мрії,
Не даруй закоханих очей.
Боже, забери у нього спокій,
Забере вогонь хай Прометей.
Боже, хай він буде одинокий,
Не даруй закоханих очей.
Я вже близько, б’ю, ламаю стіни,
Я лечу між зоряних ночей.
Боже, я благаю на колінах,
Не даруй закоханих очей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2015
Твоє життя - ланцюг обманів і фрустрацій.
Твій світ - різноманіття ділових костюмів.
Життю не вистачає ілюстрацій,
Квіткових, підсолоджених парфумів.
Твоє життя - добірна рамка без картини,
Твій світ - доручення, папери і дзвінки.
Життя обтяжене потребою мужчини,
Могутньої руки.
Твоє життя - протистояння декадансу.
Твій світ - аристократи і педанти.
Життя жадає пісні чи романсу,
Простого музиканта.
Твоє життя - відсутність сентиментів,
Твій світ - це конкуренція, змагання.
Життю не вистачає компліментів
І щирого кохання.
Твоє життя - суцільний рік без літа,
Твій світ - дієти й бігові доріжки.
І ти сама собі купуєш квіти.
Твоє життя - завжди холодне ліжко.
Під окулярами всихають сині очі,
Сталеве серце в дорогі ховаєш сукні.
І ти не спиш, бо може серед ночі
Його рука постукає у грудні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559234
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.02.2015
Багряна, оксамитова ріка
Крізь наші душі в вічність шлях відкрила.
З’явилась на плечі чиясь рука –
У найвідважніших з’явились крила.
З’явились на очах болючі сльози,
Нестерпні спогади взяли в полон.
Лунали крики, постріли, погрози,
Дитя тремтіло, вірячи у сон.
Надіялись на сон батьки і діти,
Молитви застигали у очах.
Портрети накривали мертві квіти,
Свічки не гасли в пагубних ночах.
Життя не рятували барикади,
Бронежилети, каски…і відвага.
Щоночі все нові, нові лампади
І вічна шана, вдячність і повага.
І не заповнить порожнечу мати,
І батько сліз не стримає скупих,
І брат з сестрою будуть проклинати
Бездушних вбивць, дияволів сліпих.
Біда об’єднує, а разом нас не здужать!
Ми неньку кров’ю захистим від круків.
Країна плаче, світ навколо тужить,
Але ніхто не опускає руки.
Серця єднаються у вирі вишиванок,
Плекають мрії вільні, гордовиті.
І борються за мир, новий світанок
Під небом кольору жовтоблакиті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559231
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.02.2015
Пошепки, ніжно, ласкаво, співаючи,
Бережно слово до вуст притулила.
Поспіхом, швидко, надійно ховаючи,
Серце бурштиновим медом зцілила.
Солодко-солодко, місячну музику
Вмить розігнала по закуткам тіла.
Вміло, невпевнено, ґудзик за ґудзиком
Душу твою роздягнути хотіла.
Соромно, холодно, вкритий мурахами,
Хочеш сховати оголені струни.
Може не будемо більше невдахами?
Може зрівняємо в ряд свої шхуни?
Бачу ти слово смакуєш вповільнено,
Що, незнайоме? Незвичний десерт?
Ти насолоджуйся – я уже звільнена.
Схочеш – напишеш. Залишиш конверт.
Вміло, невпевнено, ґудзик за ґудзиком,
Душу безлисту в тобі загублю.
Лиш би почути із вуст твоїх музику,
Ніжне і пошепки слово люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2015
В руках сорочка, теплота фланелі,
Стискають пальці болісно манжети.
Ти так хотів, ти так спішив до неї,
Ну, що ж, нехай приймає естафету.
Чужа сорочка, рідні аромати,
П’янкий, звабливий запах пальмарози.
Не боляче, лиш важко розігнати
Ці непотрібні, лишні, дивні сльози.
Туман в очах від запаху сандалу,
Різдво, імбирне печиво, шизандра…
Ти весь був мій, було тебе так мало,
Покинув ніч під звук моєї мантри.
Покинув дім твій запах базиліку,
Лаванди, одурманливої м’яти.
Казав до безкінечності, до віку,
Не смій тепер ніколи обіцяти…
Моє життя не має аромату,
Вона тепер отримує букети.
Мускатні сни покинули кімнату,
Тепер тут біль, самотність, сигарети.
Та сонце кров повільно остудило,
І шви тепер не боляче знімати.
Ти знаєш, не тебе я так любила,
А всі ці незабутні аромати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2015
І - весна
Давно чекало весну це село,
Давно земля не дихала на повну.
Опустять ноги в кришталеве джерело
І знов говорять про любов безмовно.
Протягує малеча їй волошки,
Кульбабами заквітчує їй косу:
«От виростеш – одружимось, ще трошки -
Ти тільки не втечи, рудоволоса!»
Дитинство в росах, очі зовсім близько,
Кохання, як кришталь, вродило чисте.
Тримав за руку вчора ще дівчисько -
Тепер в обіймах вже дружина Христя.
ІІ - літо
Давно жадало літа це село,
Гарячий промінь, рівчаки студені…
Дитячий сміх щасливить, мов вино,
Втішають матір звуки ці блаженні.
Чекають на столі пухкі пампушки,
Сметана в глечику, гречаний мед.
Залишать на столі порожні кружки
І знов сідлають свій велосипед.
Шкільні роки і час - немов ракета,
В дорослі очі зазирають мама з татом.
Стрічки барвисті, кульки та букети -
Вбирають до весілля рідну хату.
ІІІ - осінь
Вогниста осінь як завжди не забарилась,
В подвір’ї дітки луплять стиглий сонях.
Біля бабусі тихо примостились,
Рахують бубки в бабці на долонях.
Сім’я складає гарбузи до возу,
Кремезну роздягли до нитки грушу.
Бабуся нишком витирає сльози,
Аби ніхто цю казку не порушив.
Панує щастя на окраїні планети,
Маленька хатка – величезний світ.
П’ють теплий чай, розказують секрети,
Смакують свіжоспечений бісквіт.
ІV - зима
А ось навшпиньках і зима підкралась,
Старенький батько відкидає сніг.
Його стара в вікно все озиралась
І готувала фірмовий пиріг.
Різдво на дворі – свято за столом,
Улюблена печеня і «мімоза».
І знову діти під одним крилом,
І знов бабуся витирає сльози.
Альбом дістала, заварила чай,
На фото ще такі малі і босі…
А батько потай дивиться на рай,
Що збудував своїй рудоволосій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558685
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2015
Каталізатор щастя, болі і сум'яття.
Полин, обійми солоду, багаття.
Мелодія дощу, політ, сім’я…
Твоя.
Шовковий щем, обійми оксамиту.
Зима, весна, мінорна осінь? – Літо!
Цілющий мед. Рука на передпліччі…
Ми вічні…
Пустеля, страх, багатство днів і бідність.
Віднайдене життя, забута гідність.
Затримана, в утриманні, терпляча…
Люблю. Не плачу.
Побачила любов. Приспала мрії.
Ховайтесь сльози. Кутайтесь у вії.
Заповнена душа, порожні вази…
Не разом.
Залюблена в тепло, вбиває холод.
Обійми…На обійми сильний голод.
Прокляті жовті стіни,жовті руки.
Прокурена душа…Зайдеш? Не стукай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558683
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2015
Мовчиш? Мовчи. Мовчання - наше право.
Закоханий? Ну, що ж. Навіки? Браво.
Вона та сама? Очі в неї сині?
Нехай. Аби не зрікся потім сина.
Мовчиш? Мовчи. Прощатися не будеш?
Коли ж ти встиг? Невже так сильно любиш?
Троянди? Молодець! Даруй їй квіти,
Але букет ти кращий міг купити.
Натягуй шарф, щось вітер розізлився.
Яке кіно...А ось і дощ з’явився.
Ні, дякую. Не треба парасоля.
Вода змиває біль. Вода – це воля.
Ти поспішаєш? Добре, не тримаю.
Іди. Я не свята, але прощаю.
Я речі заберу. Біжи до неї.
Даруй троянди. Не даруй лілеї!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558434
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.02.2015
Ти створена для натхнення, моя мінорна п’янка віола.
Як колискова, як одкровення, звучить над мріями баркарола.
Ти створена для любові, мій Монпеле, мій Руїс, Тамбора.
Багато серця в твоєму слові, багато світла в тобі, Аврора.
Ти створена для польоту, а я Ікар під твоїм промінням.
І хай в шеол занесе, в пустоту, лишень торкнутись твого світіння.
Ти створена для прощення і для прощання, для сліз і муки.
Ти створена для натхнення, ти створена для розлуки.
Ти створена для потіхи, для сновидінь кольорових, чистих.
Для пісні святої, сміху, для ранків хмільних, росистих.
Ти створена для полотен, моя Мадонна Конестабіле.
Ти створена для турботи, даруєш наземним крила.
Ти створена для поезій, і для романсів у вечір томний.
Ти ніжність медових фрезій, притулок слабким, бездомним.
Ти створена…Ти для щастя. Ти мій ендорфін, мій солод.
Цілую твоє зап’ястя, тамую прощання, голод.
Ти створена…Ти…Ти плачеш? Прошу, не треба мене жаліти.
Ти з ним своє серце бачиш, моєму ще довго нити.
Ти створена для прощання, моя мінорна п’янка віола.
І десь жалобно, уже в останнє звучить над мріями баркарола.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558433
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.02.2015