| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Найкращі очі на Вкраїні.
І щире серце тільки тут…
Наш дух ніколи не загине,
Скільки б не пережили суворих мук!
Розлогий ліс,
Вузенька річка,
І поле смугой простяглось.
Співаєм пісні про Марічку,
Ми – мирний,ми-один народ…
Ми всі живемо на одній землі,
Ту землю звемо Україна.
Давайте захистим її,
Щоб не зганьбитись перед нашими дідами!
Вони після себе залишили вільну Україну,
Подарували свободу нам,
А ми хочемо зробити з неї руїну,
Хочемо віддати її чужакам…
Безглуздо брати в руки зброю,
Вбивати,нищити,палити…
Ми хочемо лиш жити в мирі,
Зустрічати цю весну,кохати і радіти!
Ми й так вже втратили довіру,
Немало вже загинуло людей.
І десь сидить у чорній хустці мати,
Яка оплакує своїх дітей.
Ми згуртуватися повинні,
Немає заходу і сходу,
Немає тих « бендер» й «москалів»!
Бо ми живемо в Україні,
І лиш вона – наш рідний дім!
Не маєш права ти сказати,
Що Україна не твоя земля…
То гріх – на неї намовляти,
Ти українець і гордися тим!
В наших серцях один лиш Бог,
І нема різниці якої ми віри.
І не повинні слухати ми тих,
Хто агітує нас і хоче нашої довіри!
Не буде щастя нам в чужій стороні,
Нас не чекають там з розкритими руками,
Там заздрять нашій родючій землі,
Її в нас хочуть відібрати...
Не хочу,щоб над Україною висіли чорні хмари,
Не хочу проводжати батька на війну,
Не хочу,щоб країну грабували…
Я миру хочу,хочу Батьківщину співучу свою!
Не треба,люди,схаменіться!
І Україну збережіть.
На дітей своїх ви подивіться,
І зброю на землю покладіть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2015
Твої пісні я досі пам’ятаю ,
Твої казки навіки збережу,
Моя бабуся, роки швидко пролітають,
Немов ті ластівки, нажаль – не здожену.
Сьогодні вже волосся сиве,
В очах посіяна турбота і печаль.
Моя бабуся, нехай біда на віки згине.
Не плач, благаю, не переживай.
Ти нас чекаєш в гості завжди,
А нас нема й нема – ми зайняті своїм,
Та в серці ти не держиш кривди,
Бо знаєш - ще не раз повернемся в твій дім.
В нім запах пирогів і хліба,
Там у світ дорослий діти пішли.
Там пахне солодким дитинством,
Де бігали босі онуки твої.
А зараз, самотній садочок,
Де раніше ми грались в ляльки,
Де лунав чистий дитячий голосочок,
Коли співали з тобою пісні.
Знаєш, бабусю, важко буває,
Згадаю я посмішку твою,
Згадаю тебе – і біда відступає,
Бо посіяла в душу мудрість свою.
І кожний вечір молюся за тебе,
Прошу я в Бога здоров’я тобі.
Бо ти нам всім потрібна, як небо.
Без тебе, бабусю, не зможемо ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558883
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2015
Повірити у казку так важливо,
Коли не залишилося надій,
Знайти і дочекатися на диво –
Сховати до кишені серед мрій.
Виходячи на берег кожний вечір,
Дивитися туди – за небокрай.
Шукати поглядом пурпурові вітрила.
Якщо немає їх - зачекай.
Можливо прибились до берега чужого,
Але якщо судилося тобі,
Якщо ти віриш в пурпурове диво –
Чекай на березі - не йди.
Прийде час і пролунають сурми,
Із хмар прозорих покажуться вони :
Пливуть так тихо, наче грають струни,
Мелодію , що шепче : « Повір – збуваються і сни».
Ми диво творим власними думками,
Ми як художники сліпі-
Виліплюєм його руками ,
Зберігаємо у серці власні зірки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2015
Слова,здається,наче порх.
Слова-коротка лише мить.
Слова,здавалося б - нічого,
Та сильно звучно в серці прогримить,
Лише одне єдине слово,
Лише в одну коротку мить.
Слова-то найсильніша зброя,
Шалений поклик хвилі моря,
Яка розіб'ється от-от.
Якби ми вміли володіти,
Святою силою тих слів,могли вони тоді б летіти
Шалено,ніжно,мов любов.
Могли б зігрити серце,
Душу відігрити,від того холоду журби.
Могли,та ми не зуміли вберегти
Оті слова,немов скарби...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558598
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2015
В труні похованих ромашок,
Де в’ялий запах затуха,
Лежить поломана душа…
Трави колихає вітер.
Він окутує труну.
Щоб ніхто не міг відкрити,
І затронути душі струну.
На підвіконні палахкотять свічки,
Як тихо,
Коли не шепоче в темноті вона,
Як добре,
Коли почуття зав’язані на стрічки…
Коли тебе зі мною вже нема.
На стрункій шиї видно шрам,
Ти хрестика колись зірвав,
Кричав,що вірити не маю права,
Що надто грішна і забруднена моя душа….
Не маю того права?
Що ж , я згодна…
Я згодна з тим, що не без гріха …
Сама собі огидна стала…давно не я,давно не та …
Марнію,як та птаха в клітці…
Я хочу вирватись ,та ти не дав мені…
Я бігла від тебе,але чомусь на одному місці…
Набридло таке життя,весь час з тобою я в брехні.
Я не забов’язана була тобі…
Колись кохала - зараз зрозуміла,
Що фраза типу «назавжди»,
Давно,давно вже застаріла…
То ж відпустити я благала ,
Я не відчувала,що я твій хліб,
Тебе ж колись так міцно покохала…
Буденність, місто, натовп - ти осліп…
Раніше я була твоїм повітрям,
А потім, звичкою …не більше,
І все далі стала довіряти квітам,
Які подарував мені аж тим минулим літом…
Тобі я душу відала,
Щоб залишв мене навіки,
А ти її лиш поломав…
Думав,що ніде не дітися каліки…
Ти змусив страждати мене,
А я лиш хотіла літати….
Кляла кожен день я тебе…
І раділа до сліз своїй втраті…
А інші думали – страждаю.
Та добре так ще не було мені…
І ,може, я жорстока …знаю.
Та ти не прийдеш більше,не побачу я тебе в вікні…
Шкода лиш душу,
Але ,може, й краще…
Тепер вона позбавлена тривоги…
Тепер вона не шепче :«Нащо?»[/i]
Я зарез знаю,що не варто,
Пускати в двері тих,
Кого не зможеш потім прогнати,
Не зможеш втікти ніколи від них
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558368
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.02.2015
Байдужий погляд втупила у місце,
Де в ритм гойдається занедбаний фотель.
Всім характерні помилки в житті цім,
Та душить біль, коли звернула погляд на старий,пошарпаний портфель.
Немов та клітка із ворожими птахами -
На волю просяться слова в листах,
Які недбало запхані жматками,
Здається, у портфелі тім вічність лежать.
Набратись сили і підвестись з ліжка,
Та клята старість вже забрала й ті.
Нестримно боляче дивитись у люстерце,
Де відображення немов чужі.
Набридло так лежати днями,
Наспівувати твою мелодію дурну,
Кулупатися у пам’яті , немов проваллі –
Душею вже не тут, а ще не йду…
Я так ненавиджу своє поблякле тіло,
Тремтячі руки і сиву косу.
Старість – це найстрашніше прокляття для жінки -
Життя в мені нема, а ще живу.
Я знаю, то вона у всьому винна.
Вона помстилась так мені…
Там криється моя провина,
Там моя слабість розбавлена у червоному вині.
Нехай і фотокартка під подушкою,
Нехай я плачу по ночам,
І , може, я покрила себе колись багнюкою.
Та надто сильно вірила твоїм очам.
З тобою накривалась щастям, наче ковдрою,
І цілу ніч я ніжилась коханням.
А сонце прорізало тіло променем -
Ранок заворожував своїм мовчанням.
Хіба я винна , що обрав мене,
Моїм обіймав надав перевагу?
Набридло за це картати себе…
Постійно жити у гіркому стражданні…
Чомусь згадала вечір на Подолі,
І ту кав’ярню , де зустріла я тебе.
Здається, щастя зачерпнула у свої долоні –
Та не знала, що скоро так воно піде…
Ми гуляли містом цілу ніч,
І розмовляли,розмовляли…
Ти не відводив від мене очей.
Під небом зоряним разом отак стояли.
А потім почалися ці листи.
Вона писала кожен день…
Боялася читати я тоді…
І почала ховати в цей портфель.
Занадто сильно я кохала,
Щоб покинути тебе,
Хоча і страшно було, коли вона писала…
Та знала я – ти лиш для мене…
Всі теплі, наче молоко слова,
Ти виливав у моє серце.
Вона була з твого минулого життя,
Вона була колись, а зараз я…
З тобою я не боялася її,
З тобою так затишно і тихо...
Колов у щоки светер твій,
А руки тримати твої, то була найбільша втіха.
Та не буває все так добре у житті,
Життя – то не дешева мелодрама,
Без горя в нім не бути ні одній душі.
Бо лиш так , відкривається перед очима панорама.
Липень. Сорок третій рік.
Від тебе ще немає звістки,
А вона не перестає присилати їх -
Засохлі чорні квіти , наче чиїсь кістки.
Здається, вперше посивіло пасмо,
Коли відчула постріл у душі…
Полилась кров червона, рясна
Я знала, не повернешся вже ти.
Життя втрачало сенс –
Постійний страх, тривоги.
А ще, так не вистачало тебе…
Безглузда війна розірвала з тобою дороги…
І вже не боялася її,
І вперше взяла лист читати.
Вона писала надто гарно, мов вірші…
Немов слова свої хотіла приспати:
« Я уявляю тебе…
Можливо, ти краща за мене.
Можливо, посміхаєшся уві сні,
І носиш шифонові сукні щоденно…
Готуєш сніданки йому, ніжно спераєшся на плечі.
Цілуєш і бавиш – даремно!
Ти не знаєш, що таке життя.
Не знаєш, що таке страждати…
Ти звикла жити просто так, кохати до забуття,
Гуляти по ночам , ні за що не переживати.
Тобі, напевно, діставалось завжди все,
Ти звикла, що весь світ лише для тебе,
І ніколи б в нім не розгляділа мене,
Бо надто в нім була мізерна.
Ти відібрала в мене все :
Мого чоловіка, мою мрію…
І ,наче брудом, кинула мені в лице –
Потоптане життя, змарновану надію!
Я ненавиджу тебе! І сподіваюсь , що ти зараз це читаєш.
Я проклинатиму тебе, допоки сил моїх вистачає.
Я знаю, вас розлучить життя, і ви не будите разом,
Бо він не твій, ти чуєш, ти – розбещене дитя,
Ти – демон, ти не ангел!
Я сподіваюсь, що страждатимеш ти завжди,
Так само,як страждаю я…
І знаєш, я писатиму щоденно,
Допоки буду я жива…»
Читати до кінця не стало сили,
Я зрозуміла, що вона була права.
Колись я зовсім жити не вміла,
Мені стало зле, запаморочилась голова…
Вона пермогла мене – це я відчувала,
Бо на страждання втрата прирікла мене…
Без нього в мене вже не буде щастя,
Без нього вже життя не те…
А зараз я нікчемна , стара й квола…
Цікаво,чи жива вона?
Листи вже давно мені не приходять…
І я згадала, що на дворі вже весна…
Так легко стало за весь час,
Напевно, вже пора до тебе…
Я знаю, ти по мене прийдеш,
Забереш мене до себе на небо.
«Бо небо лише для нас двох»,
Ти пам’ятаєш як говорив ці слова,
Цілував мої вуста і гладив руки.
Тепер, любий, навіки я твоя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2015
Взяла його годинник,глибоко вдихнула,
Життя пройшло,як старий кінофільм…
Вмостилася у крісло,взяла лист паперу,
Виводить криві літери,немов птахів:
«Привіт.Тобі пишу,
Хоч знаю-не відправлю…
Пробач,що довго так мовчала
Думала ,що розповісти та-не знала.
Роки біжать,я їх не здоганяю,
Спина болить і чую тільки тишу,
Сходить до лікаря сусідці обіцяю,
Та старість не хвороба-відбрешу…
В очах так сіро,але пам'ять не втрачаю,
Я пам’ятаю кожен день і кожну мить ,
Тебе у снах щоразу зустрічаю,
Від цього в серці щось щемить…
От і зарез ти зі мною,
Сидиш напроти,п’єш свій чай …
Ніжно гладш моя коліно рукою,
Розповідаєш,як пройшов день-все як зазвичай.
А ось недавно я згадала,
Як ми запалювали свічки,
Пили «Боне» і довго розмовляли…
Спостерігали,як небо покривали зірки,неначе світлячки.
А пам’ятаєш як ми побрались?
Були ще молоді ,такі дурні…
Ніколи ми назад не озирались,
Ти завжди дарував щастя мені…
Я захворіла,пам’ятаєш?
Ти біля мого ліжка просидів всю ніч,
Я бачила,що ти переживаєш,
Від того і журавликів з паперу приніс…
Як в тій легенді,думав-допоможуть,
І я одужала,бо вірила тобі.
Я тих журавликів бережу досі,
Нехай в труну положать їх мені…
Так довго я боялася згадати,
Тей день,коли залишив ти саму …
Та я втомилася собі брехати,
Мені здається,скоро вже до тебе я прийду…
Я не плакала тоді-дивувались люди,
Та чому повинно бути горе на лиці?
Біль переповним мої груди,
Він вилився в моєму криці..
Це останній мій лист-відчуваю,
Я у скриньку його покладу,
Скільки писала тобі,вже збилась,не знаю…
І у книжці твоїй закладинку зроблю…
Т.Ю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2015
Гримить війна на Україні -
Гинуть хлопці молоді.
Не сплять спокійно предки в домовинах,
Бо знову безлад і розруха на землі.
І як завжди ми у капканах,
Де наша воля, де мета?
За яку колись діди лягали,
Коли постала Україна молода.
І що тепер? – ми нажились в свободі,
Свободу ту політикам дали,
І що тепер?– ми карти у колоді-
Невинні жертви у тій грі.
Гримить війна на Україні,
Землю кропить кров дітей,
А хтось катається на дорогій машині,
І запихає долари у свій портфель.
І поки ділите свої мандати,
І ворогуєте за кабінет -
Там сотні їх, невинні там солдати,
Воюють за мир кожний день.
Де совість ваша?
Де душа і серце?
Невже ті гроші висмоктали все?
Невже не шкода нас? – ви ж українці,
Навіщо ж нас до прірви ведете?
Молюсь за тебе я солдате,
І проклинаю владу я,
Молюсь, бо важко воювати,
Не знаючи де правда та.
Т.Ю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558130
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.02.2015