| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Просто подумай, як багато ми втратили!
Ми втрачали щось на кожному кроці.
І поки янголи своїх демонів бавили,
Ми забули всю совість в минулому році.
Не забули б, так пропили. Нам не звикати
Пропивати щось через власну хтивість.
Просто ми люди: не королі і не кати,
Нам притаманна і щирість, і хитрість.
Нам небо може вклонитися в ноги,
І можемо ми піднятися в небо.
У кожного звіра своя дорога.
Все буде так, як треба. Як треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613764
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.10.2015
[i] Присвячую великому українському поету Василеві Симоненку та його творам "Завжди ми, Росіє, з тобою" та "Ні, не вмерла Україна!"[/i]
Ви знайте: помиляються великі.
Чи пишуть строки під свою реальність.
Чи можуть їх обдурюють музики…
То страшний вирок: мати геніальність.
Даремно, генію, ви так писали:
Москва й Росія нам уже не друзі!
Якщо б були, ми б «хайль» усі кричали
Та жили б в примусовому союзі.
Ми лиш хотіли жити у свободі,
Ми справедливість радісно плекали,
А ті «брати» казали нам: «Вже годі!
Ми вас нікуди ще не відпускали!»
І «москалі зі Сходу повернулись»,
Але у нас їх стало так багато,
Що це не гості є, а ґазди вулиць;
Вже не брати, а справжні дикі кати.
Якщо б з Росією ми завжди були,
То «Ще не вмерла…» ніхто і не співав.
Тому що б мову рідну ми забули,
Тому що б більше наш край не існував.
Не будемо тинятись по чужинах,
Бо ворогів всіх дідько забере.
Ми знаєм – ще не вмерла Україна
Ніколи рідна ненька й не помре!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577533
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.04.2015
[i]Моє життя – революція,
Моє життя – боротьба.
Днями пишу конституцію
Супроти долі раба. [/i]
Я життя-революцію маю,
Боротьбу я вважаю життям!
Я щодня знов і знов помираю,
А тоді йду супроти смертям.
Врожай досвіду я зніму швидко
І від нього зостанеться ніц.
Загублю рятувальну я нитку
Та поверну її силоміць.
Я змагатимусь з кожним, хто проти.
Буде треба – помру за мету!
Де зустріну я міцний супротив,
Вороги підуть та́м у пітьму.
Не боюся ні чорта, ні Бога:
Я людина, мої думи живі.
Не страшуся я зміни епохи:
Революція в мене в крові.
Я насіння родюче посію,
І хай навіть прийдуть холоди́,
Буду мати я щиру надію
На зростання моєї мети.
Революція – то моя доля!
Боротьба – то є доля моя!
За крайнебом побачу я поле:
Моє щастя зростила земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575122
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.04.2015
Пам'ятай, що завжди за тобою є очі.
Може злі, може добрі, красиві, дівочі.
Ці зіниці колін кожен крок твій пильнують.
Після смерті життя, безперечно, існує...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572463
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2015
Я з Харкова, «"Новороссию" не знаю»,
Я народилась в місті України.
«И не признаю никогда я края,
Как "Новороссии". Или как там ныне?»
«Не суждено вам уж построить русcкий мир».
Ми проти злого проливання крові!
«А вам плевать. Донбасс для вас – лишь тир»,
Невичерпний склад танків, куль та зброї.
«Но Харьков – это город только мира.
Вам не видать здесь злой большой войны».
Готові завжди дати відсіч звіру,
Щоб наші діти бачили лиш світлі сни.
Ні! Переляк – то не про нас.
Не боїмося ми орла-мутанта!
Вам вже тікати, «ополченцы» час,
А ми і далі будем гнати «оккупанта».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561753
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 23.02.2015
Тихо, тихо, зовсім тихо…
Навіть подих власний чути.
Чує серце, що йде лихо.
Горе піде! Миру бути!
Йди вже, йди вже, смерть кульгава!
Марно ждати тут врожаю.
Хиба вийшла, а не слава.
Грець тобі! Дійшла до краю.
Ти байдужа, ти шалена…
Кинь страшний на нас ти погляд.
В нас одна на двох вже сцена,
В нас один на двох вже спогад.
Нам все рівно, що ти кажеш,
Ми не хворі й безпорадні.
Не почуємо, бо ми вже
Маєм нитку Аріадни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560932
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.02.2015
Побачить мир, а не війну,
Забути ту страшну весну -
Єдина мрія всіх людей.
Ніхто не хоче більш смертей.
Ми хочем миру, не війни!
Коли почують нас пани?
Коли вже жити буде шанс?
Коли ж почуєте ви нас?
О мій народе! Все самі
Робити будем, мов німі,
Доки у влади будуть ті,
Хто платить гроші німоті.
Такий вже, люди, наш талан:
Братерська зрада, кволий пан.
Такий нам, люди, не́сти хрест.
Vivére militáre est!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560720
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.02.2015
Коли війна вже на порозі,
Ти в мить відчуєш її дзвін.
І ти не будеш вже у змозі
Піднятися з обох колін.
Війна постукає у двері
Та не питаючи ввійде.
Але вона дочка імперій…
Вона до всіх до нас дійде.
Ти був малечою чи дідом?
Чи жінкою, що при надії?
Війна відніме крихту хліба
Та розіб’є ущент всі мрії.
Ти хочеш жити? Їй все рівно.
Ти хочеш вчитися, рости?
А їй лише одне потрібно:
У землю ставити хрести.
Ти просиш Бога: «Хватить! Досить!»
Благаєш Бога про пощаду…
Чи янголи вже не доносять,
чи вже з’явилася досада?
Але війна не є від Бога!
Вона є з пекла Сатани.
Моли у Бога допомогу,
Щоб був кінець вже восени.
Ні! Не кінець в твоєму домі,
Ні! Не кінець твоїй країні.
А щоб кінець усім відомим
Настав, хто мріяв про руїни!
Ми позбивалися з рахунків,
Скільки й кого уже не стало.
Ми вже чекали й порятунків,
Занепокоєнь було немало.
Та ми - творці своєї долі.
Ми ліпимо своє майбутнє.
І буде воно лише у волі
Світлим, мирним та могутнім!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559916
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.02.2015
Що є щастя? Ви скажіть.
Це питання нелегке
Для кожного – своє обрання
Та розповім вам отаке.
………………………………………..
………………………………………..
………………………………………..
Щастя є… Воно у волі,
Яку викував народ.
Щастя є… Воно у болі,
Що зазнав до нагород.
Щастя є… Воно у тому,
Щоб жити в любій стороні.
Щастя є… Це бути з нею
Та зустріти смерть у ній.
Щастя є… Воно у сльозах,
Що пролив ти за любов.
Щастя є… Воно у прозах,
Що послав для тебе Бог.
Щастя є… Воно у мові,
Твоїй солов’їній, рідній.
Щастя є… Воно, панове,
Бути собі дійсно вільним.
Щастя є… Воно у жінці,
Що дитину ось народить.
Щастя є… Воно у нитці
Честі, Прізвища та Роду.
…………………………………
…………………………………
…………………………………
Щастя є, його багато,
Його вистачить на всіх.
Тільки щастя треба брати
Цілим і без зайвих крихт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558700
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2015
Немає більш ДАПу…
Він пав, як фортеця.
Бійці там зостались
З українським серцем.
Та і ДАП – український,
І руїни від нього,
Тому що всі оці землі
Надані нам аж Богом.
Воїни боролися,
Забувши про сон.
Кіборги стояли,
Але здався бетон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558101
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.02.2015
А дощ все ллє, ллє...
Йому все рівно - вечір, зоря;
Він не знає ані горя,
Ані сили доброти.
Він бажає лиш одного:
Щоб у кожній хаті, в домі,
Щоб на кожну родину, -
Божого не було гніву.
Та він ллє іще для того,
Щоб для країни, краю мого,
Щастя було більше моря;
Щастя, послане нам Богом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557914
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.02.2015
Хтось хоче миру, хтось – війни,
Одні – кохання, інші – суму.
Хтось правди хоче, хтось – брехні,
Дехто не радості, а тугу.
Не можуть в світі бути всі
Однакові, подібні, схожі...
Всі різні, але на Землі
Живуть творіння тільки Божі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557913
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.02.2015
Бійцю, я тебе не знала.
Я не бачила тебе в житті.
Та загинув ти не за славу,
А за правду і думки святі.
Ти не вмер, як інші вмирають,
Ти піднявся до самого неба.
І боровся за все щастя краю…
Комусь же боротися треба!
Бійцю, не забудем ніколи,
Хто і як боронив добрий мир,
А імена їм усім - лиш герої,
Що потрапили у смерті злий вир.
Дякую, тобі, янголе бою,
Що від смерті ти нас захищав,
Що прикрив від смерті собою…
Ти загинув, але нас врятував.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557713
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.02.2015
Ну що ж ти дивишся? Чи думаєш боюсь?
Гадаєш, що тікати зараз буду?
Що ж маєш ти на думці? Нову Русь?
Чи вбити мене як без правди й суду?
А дійсно, що ти маєш в голові
Окрім, звичайно, путинських завітів?
З’явились в тебе нові друзі й вороги,
Примарна доля у спалахах софітів.
І ти для себе впевнений герой,
Тому що вбив одного вже укропа.
Та дивно, оскільки воїн той
Кричав у смерті час не про Європу.
Його останнім словом було: «Слава…»
Не встиг промовити він: «Україні».
Сказав ти це за нього машинально,
Прикрив рукою рот й подумав: «Дивно…
Я ж інший вже, я ж не українець.
Махав на площі триколором я.
Одразу після того, як злочинець
Втікав в обійми любого Кремля.
А ще до того я з відкритим ротом
Дивився на лицарів Майдану…
А зараз що? Чому не з тим народом?
Чому воюю зараз за оману?»
Тому що вірив клятим обіцянкам;
Гадав, що буде краще у Росії;
Згадав часи «совка», слово «слов’янка»
Й пішов у бій задля Царя-месії.
Ну що? Чий погляд тут страшний?
Ну що? Хто скоро переможе?
Твоя земля – по інший бік стіни.
Ні Цар, ні ти здолати нас не зможе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557519
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.02.2015
Ми жили миром, один одного любили;
Ви, росіяни, братній наш народ,
Але ж століття злагоди розбили
Не ви, а чорти ваших воєвод.
Землі шматок ви нашої схотіли,
Де Чорне море пестить береги.
Ви знали, що слабкії наші сили,
І думали: здамося швидко ми.
Що «не сдаются русские» ми чули,
Але ж не сказано про українців тут.
Вони життя положать за минуле,
Вони за волю нації умруть.
Віками ми боролись за свободу,
Проте пасаж – і брат вже у воріт.
Ох, довго ж ви чекали цю нагоду,
А тут – занепад, всіх предтеча бід.
Вважали, що ми ріднії народи,
Що всіх один за одного вб’ємо;
Ви уявили себе вищої породи,
А ми лише гуляти вміємо.
Та позабули ви часи борінь і слави
Шляхетної козацької доби,
Забули, як пліч-о-пліч ми ставали
На захист від ворожої злоби.
Чому, скажіть, ту землю, що ми разом
Відвоювали у складні часи,
Вам віддамо за першим же наказом,
Навіщо ворожнечу розлили?
Коли ви говорили з нами мирно,
Коли ви дипломатами були -
Це було бридко, але було смирно…
Та швидко мирні гасла відгули.
Почули ми, що ви своїх солдатів
Послали, щоб окупувати Крим,
Ось, прибуло до нас ще ваших катів!
Ви здивувались, що ми ще стоїм!
Та справжнє здивування ви відчули,
Коли присязі вірний капітан
На корветі «Тернопіль», щоб почули,
Відмовився давати клятву вам.
Та парадокс, що його Батьківщина
Була Росія, але він сказав,
Що синьо-жовте тло – його країна,
А триколор злу піну з дна підняв.
Чомусь ви цього зовсім не чекали,
Не думали, що буде боротьба.
Скажіть, а часом, ви не заблукали?
Ви божевільні! От яка біда.
Росію не звеличили, ганьба лиш
Її вкрива, а сильною була…
А вам байдуже, «аби наш товариш,
Війна ця грошей якнайбільш дала.
До чорта тих татар, землі коріння,
Які бажають лиш у мирі жить.
Ми виконаємо отців веління:
Їх до Сибіру сплавимо умить!»
Ви знаєте, шановні воєводи,
Є спільне щось у нашому житті:
Ви саме ті, як в нас є, ляльководи,
Що віддадуть усе своїй меті.
Та росіян я також розумію.
Вони на правду говорять «брехня»,
І вірять лиш лихому буревію,
Їм наказали так одного дня.
Все неважливо, як нас називати,
У першу чергу – Батьківщини син.
Зараз повинний жаль вас огортати,
А огортає тільки злоби дим.
Не знаю, навіть: зараз це можливо,
Щоб жити мирно і без боротьби?
Ми разом зачекалися на диво,
Та живемо, як ті німі раби.
Спочатку, щоб злагода була у домі,
(Потрібно дуже це і нам, і вам) –
Нам треба розібратися у тому,
Що ця війна зробила двом братам.
Ми з вами живемо в країнах різних,
І мріємо у мирі з вами жить.
Ми скинули панів дурних і грізних,
І треба тепер діло нам робить!
Шановні, ви повинні розуміти,
Що долі – то не є лише мандат.
А ми… ми все будуємо у світі,
І розумієм: не поможе брат.
Якби ми один одного почули,
А не горлали, стиснувши кулак,
То ви б душею, всім єством відчули,
Що інша нація не ваш дурний жебрак.
Коли не буде вже війни у серці,
Вона у світі зникне назавжди,
Не зійдуться брати в кривавім ґерці,
Не буде більше болю і нужди.
Я закликаю: мир у всьому світі!
Хай це банально раз у раз звучить.
Я хочу бачить сонце у зеніті
І хай гармата назавжди мовчить!
Таке просте бажання – тільки миру!
Країна мріє кожну Божу мить.
І ми не втратимо в своє майбутнє віру,
Пшеничне поле і небес блакить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557224
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2015