Bohuta_Julian

black moon

сходить  місяць;  з  ним  сходить  на  небо  диявол.
я  відчуваю,  що  кров  в  моїх  жилах  крижаніє  і  зупиняється.
я  ще  не  бачив  темнішої  ночі.  зовсім  немає  світла!
мої  очі  плачуть  від  страху;  мій  розбитий  зламаний  дух
оплакує  кохання.  він  втомився  від  самоти;
він  прийшов  сюди  вкрасти,  а  натомість  вкрадено  в  нього.

я  дивлюся,  як  сходить  цей  чорний  місяць.  –
здається,  він  кличе  моє  ім'я.

я  був  засліпленим  і  розгубленим,  я  був  заблукав!
більш  мене  ця  темрява  ніколи  не  покличе.
небо  мені  –  не  друг,  і  ніякий  бог  не  стукався  в  мої  двері.

я  зупинився  на  темному  боці  часу,  щоб  досягнути  її  руки.
вона  плете  зі  світла  чорне  порочне  мереживо,
і  кличе  мене  з  земель  диявола.

я  дивлюся,  як  сходить  цей  чорний  місяць.
я  чую,  він  кличе  моє  ім'я.
я  дивлюся,  як  демон  пекла  сходить  просто  на  небо.
небо  мені  –  не  друг.  це  завдає  стільки  болю!
я  плачу,  і  навіть  демони  завивають  зі  мною  разом
так,  немовби  й  вони  оплакують  свою  любов

black  moon,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=u1tspGtY8oU

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2020

devil and daughter

мокра  глузлива  тиша,  світанок  нового  дня.
диявол  з  дочкою  мовчки  бредуть  битим  шляхом.
дочка  –  все  її  зло  світиться  в  неї  в  очах;
поруч  з  батьком  вона  не  боїться  сонця.

охрищена  вогнем,  дика  та  непокірна,
вона  –  гаряча,  зла,  і  давно  вже  готова  до  шлюбу.
та  хіба  хтось  наважиться  розлучити  батька  з  дочкою?
знай:  він  –  господар  пекла,  й  знов  у  поганому  гуморі.

диявольська  дочка!  це  –  насолода  й  біль.
диявольська  дочка,  знай,  нерозлучна  з  батьком.

в  стогоні  вітру  можна  почути  знову  і  знов:
[i]помилуйте!  ці  грішники  ніколи  не  грішили![/i]
та  сатана  не  слухає  вітру,  й  не  довіряє  чуткам:
він  поливає  землю  кров'ю  своїх  замучених.

диявол  і  дочка  –  це  дуже  дивна  пара.
цей  обіцяє  силу  та  успіх,  ця  –  насолоду  й  гріх.
з  ними  йде  ще  один,  третій,  хтось  на  ім'я  grim  reaper.
хочете  з  ним  познайомитися  –  познайомтеся  з  тими  двома
 
devil  and  daughter,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2020

lost forever

все  своє  життя  ти  ковзаєш  і  пливеш,  –
ти  називаєш  це  пошуком  власного  шляху.
сонце  й  без  тебе  світитиме,
а  сьогодні  –  твій  день  платити.

як  бачиш,  виходу  звідси  немає.
твій  кат  вже  на  тебе  чекає,
натираючи  милом  свою  мотузку.
пізно  казати,  що  ти  завжди  творив  добро,
що  ти  ні  в  чому  не  винен,
що  ти  –  взагалі  непритомний.
ми  бачимо  зло  у  твоїх  очах,
твоя  смерть  тобі  стане  входом  до  пекла.

прислухайся.  ти  чуєш  глузливі  голоси,
що  в  твоїй  голові  співають  якусь  молитву?
так,  то  –  молитва,  лиш  задом  наперед  –
така  то  вже  мова  диявола.

згадай,  як  тобі  був  з'явився  янгол,
і  напучував  на  справедливе  життя.
він  казав:  начувайся,  не  намагайся  збочити,
бо  на  тебе  чекає  шибениця,
й  скінчиш  свої  дні  в  ганьбі.

чуєш?  хтось  каже  завершувати.
ти  вже  не  бачиш  ката,
бо  він  –  за  твоїми  плечима.  боже  йому  помагай!
ось  він,  я  бачу,  накидає  на  тебе  зашморг  –
це  значить,  що  ти  не  послухався  янгола
і  змарнував  життя,  блудячи  манівцями.

голоси  у  твоїй  голові  радіють:  ага,  попався!
тебе  записали,  як  в  банку,  до  безповоротних  втрат.
тепр  ти  –  навіки  загублений,
бог  відвернувся  від  тебе,
а  диявол  у  пеклі  всміхається  і  потирає  руки.

я  вже  горю  завзяттям.  браття,  пора  це  зробити!
–  здається,  так  промовляє  твоя  непутяща  душа.
скажи  їй,  нехай  замовкне.  замовкни  або  йди  геть!
я  горю  у  вогні,  я  вже  не  можу  терпіти  –
так  вона  хоче  до  пекла,  а  там  же  ж  буде  ще  гірше!
я  палаю.  сталеві  колеса  розплати
перемелють  тебе  на  добриво  для  тамтешніх  садів  зла.
ти  –  втрачений,  бо  загублений,  –
бо  тебе  неуважно  пасли.

тепер  у  твоєму  погляді  –  саме  неприховане  зло.
пекло  дихає  хіттю.  воно  вже  не  може  чекати.
і  немає  ніякого  виходу.  коли  вже  ти  усвідомиш?
відпусти  свою  душу.  скажи  їй:  йди  геть  і  гори!
втрачений  безповоротно,  ти  втратив  своє  обличчя

lost  forever,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2020

the shining

є  чоловік  –  він  бачить  все,  що  можна  побачити.
так  ось:  він  поглянув  в  майбутнє,  і  там  не  було  нічого.
тепер  ви  це  знаєте;  більш  повідомлень  не  буде.

ще  він  сказав:  остерігайтеся  того  одного,
бо  він  зі  своїми  маленькими  друзями  викраде  ваші  мізки.
це  все  одно  станеться,  та  все  одно  стережіться:
все  розгортається  надто  стрімко,  знаки  відстають  на  день.
 
ще  він  сказав:  я  гортав  сторінки
журналу  своїх  спостережень  –
там  був  великий  будинок  на  пагорбі  номер  один.
там  з  кожного  вікна  витріщаються  очі  мисливців,
мисливців  за  розумом;  і  ось,  тих  фатальних  днів,
коли  з  підвалу  виривається  на  волю  божевілля,
ті  з  них,  котрі  на  вахті,  й  лишаються  на  посту,
можуть  з'їхати  з  глузду,  й  наслідки  не  забаряться.

нехай  на  твоєму  шляху  постійно  лунатиме  благовіст,
ти  ніяк  не  зможеш,  людино,  отримати  друге  життя.
ти  одвіку  й  довіку  приречена  покладатися  лиш  на  себе,
твоя  самотня  дорога  загубиться  в  нетрях  часу.
зорієнтуйся,  однак,  на  сяйво  моєї  корони,
і  прийдеш  до  розуміння  того,  що  я  сказав.

підносся  до  цього  сяйва,  живи  тепер  і  надовго,
підносся  до  нього,  хай  тебе  не  одурять  дурні.
запали  в  своїм  серці  любов  знов,  якщо  вона  згасла;
підносся  до  мудрости,  бо  твій  розум  викрасти  легко,
і  ніхто  за  тобою  не  плакатиме.  ти  довго  пробув  на  землі.
–  мусиш  тут  і  лишитися.  більш  повідомлень  не  буде

the  shining,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2020

air dance

ніхто  не  сказав  мені,  як  я  маю  поводитися.
ти  покинула  змучене  зболене  серце
помирати  –  воно  не  померло.
що  ж?  мені  сказали  почуватися
втраченим  і  самотнім.
ти  була  мені  єдиним  другом,  подругою.
ти  давала  мені  більше  любови,
ніж  я  на  те  заслуговував.

тепер  мої  власні  сльози  нагадують  про  тебе:
нагадують,  що  ти  пішла  й  не  повернулася.
коли  бачу  якесь  гарне  місце  в  парку,
думаю:  ти  могла  б  бути  зараз  тут;
коли  бачу  якусь  гарну  леді,  думаю:
шкода,  що  це  не  ти.

ти  все  ще  переслідуєш  мене,  як  таємниця,
що  її  не  розкрив;
як  вирвана  сторінка  зі  світової  історії,
що  замість  неї  вставили  список
наложниць  царя  соломона.
нічого  не  можу  з  цим  вдіяти,  мушу  йти  далі,
бо  такими  є  правила  цього  життя.

дмухни  у  глечик,  ти!  дмухни  у  глечик.
а  ну,  усі  гуртом!  –  дмухніть  у  глечик!
кожен  роби,  як  я,  і  дмухай  у  глечик.
ти!  я  хочу,  щоб  ти  дмухнув  у  цей  глечик.
готові?  а  ну,  всі  гуртом:  дмухайте  в  цей  глечик!

вона  сидить  мовчки  опівночі  в  своєму  уявному  світі,
переглядаючи  вицвілі  фото  подружок-танцюристок.
корабель  її  мрій  мандрує  морями  часу;
на  палубі  –  щасливі
спогади  на  палубі  танцюють.  

вона  була  королевою  танцю.
вона  могла  танцювати  цілий  день,
потім  цілу  ніч,  –
і  зустрічала  сонце,  мов  короля  з  походу.

тепер  її  ночі  та  дні  –  самотні.
вони  складають  тижні,  місяці  й  роки.
та  все  одно  вона  танцює  в  своїх  мріях,
де  натовпи  шанувальників  падають  їй  до  ніг

in  memory,  blow  on  a  jug,  air  dance,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2020

danger zone

опівночі  хтось  почувався  не  дуже  добре.
це  вже  було  занадто,  й  надто  далеко  від  дому.
так,  це  життя  –  важке.
я  вже  насилу  тримаюся!  власне,  я  вже  сповзаю
до  небезпечної  зони,  де  станеться  щось  погане.

цілий  день  мене  штурхають  і  штовхають,
і  невже  мені  досі  не  досить?  це  –  небезпечна  зона.

червоне  світло  значить:  стій,  не  рипайся.
та  не  стій,  як  немає  червоного  світла!
я  себе  знаю:  сам  собі  надто  тяжка  халепа.
самотній,  завжди  самотній!
маю  замало  розуму,  та  забагато  часу:
наближаюся  до  небезпечної  зони.

цілий  день  мене  штовхають  і  підштовхують,
і  невже  мені  досі  не  досить?
я  –  охочий  і  нетерплячий  всім  годити  і  всім  подобатися.
я  вже  не  можу  цього  терпіти  –
це  збиває  мене  на  коліна:
я  не  потерплю?  я  не  постраждаю?
боляче  не  буде?  нема  чого  втрачати.

сором?  що  це  таке?  не  треба  мене  зупиняти,  –
дозвольте  мені  ухвалити  якесь  самостійне  рішення.
там,  в  небезпечній  зоні,  я  житиму  чи  помру.
я  –  в  небезпечній  зоні.  я  вже  в  небезпечній  зоні?
о,  це  життя!  це  –  важке  життя.  дозвольте  мені  ризикнути.
я  живу  цим  важким  життям  у  небезпечній  зоні.
опівночі  –  вже  опівночі?  –  я  зустріну  свою  небезпеку.
підкажіть  мені,  як  пройти  до  небезпечної  зони

danger  zone,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020

seventh star

я  мав  видіння,  коли  гуляв  у  пустелі.
щось  страшне  та  прекрасне
постало  з  пісків  минулого,
і  голосно  ридало:  "відпусти  мій  дух!"
я  озвався,  й  спитав,  що  сталося,
і  тоді  воно  заспокоїлося,
й  промовляло  такими  словами:

[i]веди  мою  вогненну  душу  до  спочинку.
слухай  церковні  дзвони  далеких  минулих  часів.
знай:  тії  дзвони  –  то  поклик  сьомої  зірки,
поділися  зі  мною  водою,  та  й  ходімо,  куди  скажу[/i].

я  сказав,  що  я  щойно  прийшов,
і  не  бачу  ніяких  причин
ламати  свій  план  на  сьогодні.

воно  здивувалося,  довго  мовчало,
потім  продовжило  так:

тут  немає  притулку,  і  нема  де  втекти  від  спеки,
цю  землю  позбавлено  милости,
й  навіть  більше:  на  ній  –  тавро
непридатности  для  життя.  ти  не  хочеш  нічого  знати?
добре,  тоді  сиди  й  слухай  моє  повчання:

прислухайся,  й  ти  почуєш  співи  тисячі  душ,
спроневірених  у  очікуванні  останнього  божого  суду.
якщо  ти  вже  чуєш  дзвони  далеких  часів,
знай:  то  є  поклик  сьомої  зірки.
прислухайся  ще,  й  ти  почуєш  зойки  полеглих  ангелів
–  ті  зойки  так  само  є  покликом  сьомої  зірки.
минають  століття  –  впадуть  навіть  ці  піраміди,
щоб  розсипатися  на  порох  перед  господнім  лицем,
і  тоді  сьома  зірка  знов  зійде  он  там  на  сході.

вашої  долі  не  зроблено,  ваших  завдань  не  виконано.
хіба  ви  не  чуєте  дзвонів  минулих  часів?
то  –  лиш  відлуння  поклику  сьомої  зірки;
зойки  полеглих  ангелів  свідчать:  вона  вже  зійшла

seventh  star,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020

digital bitch

вона  носить  шкіру  лиш  для  свого  задоволення,
і  скидає,  де  їй  заманеться  придбати  нову.
немає  такої  речі,  котрої  вона  б  не  могла
зробити  своєю.  вона  –  найзаможніша  дівчина  в  місті.

її  товстий  великий  тато  був  колись  касовим  апаратом.
він  склепав  собі  статки,  продаючи  комп'ютери.
вона  має  більше  грошей,  ніж  я  можу  собі  уявити,
але  вона,  на  жаль,  страшна  емоційна  бандитка.

спокійно,  тримайтеся  осторонь  від  цієї  digital  bitch!
ви  не  заробите  стільки  за  ціле  життя,
скільки  вона  витрачає  за  ніч.

вона  має  5  ролсів  і  декілька  островів,  –
і,  звісно  ж,  той  знаменитий  будинок  на  пагорбі.
щовечора  там  –  щовечірні,  як  служба  у  церкві,  вечірки,
а  ціле  її  життя  –  то  скандальна  п'яна  гулянка.

вона  купує  людей,  щоб  мати  собі  оточення.
вона  має  щось  особливе  для  кожного  свого  друга.
та  попри  все  ця  digital  bitch  в  душі,  як  мала  дитина,
бо  ніхто  її  не  виховував,  не  любив  і  не  вчив  страждати.  

мені  вона,  може,  й  сподобалася  б,  якби  я  пізнав  її  ближче,
та  наразі  вона  неприступна,  чисто  як  лялька  в  вітрині.

вона  має  успіх  і  славу,  її  вже  показують  по  телевізорі.
її  рухи  й  манери  –  манірні,  а  усмішка  –  як  у  модельки.
моя  думка  про  неї  така:  на  жаль,  вона  –  не  для  мене.
ця  думка  мене  турбує,  засмучує  і  непокоїть.

вона  намагається  завжди,  постійно  бути  крутою  на  вигляд.
це  –  дуже  погано  для  неї,  й  я  лиш  плекаю  надію,
що  невдовзі  вона  заспіває  вже  зовсім  инакшої  пісні.
–  для  цього  їй  лиш  потрібен  розумний  крутий  чувак

digital  bitch,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2020

zero the hero

прийміть  той  факт,  що  ваше  безглузде  життя
дається  вам  легко,  і  навіть  без  вашої  волі.
воно  вам  подається  на  золотій  тарілці
так,  що  нам  і  на  думку  не  спало  б
робити  з  цього  комедію.

ваша  фізіономія  –  якраз  така,
якою  її  сформували.
і  саме  так  ви  подвизаєтеся  в  опануванні  нею.
ваша  голова  надійно  пришпилена
до  вашого  телеканалу,
і  вас  не  хвилює,  що  пульт  керування  –
в  чужих,  надійних  руках.

яким  ти  зможеш  бути  братом,  нульовий  герою?
га?  а  хіба  ти  не  хочеш  бути  мені,  як  брат?
коли  ти  схочеш  рівнятися  до  нас,  нульовий  герою,
це  буде  образою  чести  для  безчестя  твоєї  матері.  

ти  сидиш  там  і  дивишся,  як  догорає  світ  –
тобі  приємно  це  спостерігати.
ти  граєш  своє  життя  вже  в  новій  тональності,
немає  такої  межі,  на  яку  ти  бодай  не  плюнув.
твоя  душа  вже  нічому  не  рада;
твоє  життя  –  як  пуста  автострада:
пуста,  бо  вона  не  веде  нікуди,
хоч  її  збудували  люди.
все  ж  ти  їдеш,  і  їдеш  так  швидко,
що  ніколи  не  встигнеш  до  учти  героїв,
де  грає  солодка  музика,  де  герої  глитають  горілку,
а  заїдають  –  сирою  печінкою.

схаменувшися,  ти  зупинишся,  й  тоді  ми  посміємося,
бо  ти  вже  змінив  ім'я  на  капітан  посередність.
кажеш,  ти  –  чемпіон  з  книги  рекордів  acme?
ні,  я  думаю,  ти  –  просто  невдалий  жарт,
з  якого  ніхто  не  сміється  –  сміємося  лиш  ми,  герої.
твоє  самобутнє  життя  не  таке,  щоб  за  ним  шкодувати.
та  ти  все  одно,  мов  закоханий  качур-герой,
ходиш  тут  перевальцем,  шукаючи  за  популярністю.
річ  у  тім,  що  твоя  голова  заповнена  жованим  жомом,
хоч  для  тебе  це,  очевидно,  не  є  завеликим  соромом    

zero  the  hero,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2020

lonely is the word

це  –  довгий  шлях,  шлях  в  нікуди,  й  сьогодні  я  вирушаю.
на  початку  він  пролягає  біля  темного  боку  місяця  –
гайда,  приєднуйся  до  волоцюги,
якщо  тобі  нема  чого  робити!
схили  свою  голову,  дай  мені  руку:
крім  цього  я  инших  шляхів  не  знаю.

самотній  –  це  слово,  що  означає  всесвіт.

я  блукав  між  зірками,  я  дмухав  на  зоряний  пил.
я  топтав  стежки  на  сонці  –  сам  не  знаю  для  кого.
я  рахував  на  мільйони,  а  тепер  –  на  одиниці.
–  ти  можеш  приєднатися  до  волоцюги.

тож  якщо  ти  сама,  і  не  маєш  куди  подітися,
схили  свою  голову,  і  подай  мені  руку:
я  знаю  цей  шлях,  це  –  єдиний  шлях,  що  я  знаю.

так,  самотність  –  це  слово,  що  означає  всесвіт;
це  –  найсумніша  пісня,  що  я  коли-небудь  чув.
це  слово  –  справжнє  ім'я  нещастя.
можливо,  життя  –  це  гра,
в  якій  неможливо  виграти

lonely  is  the  word,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=pLw8ESpLBOI

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2020

wishing well

дай  мені  копійку,  й  я  тобі  щось  подарую.
як  ти  гадаєш:  життя  –  завжди  не  те,  чим  здається?
лиш  подумай  про  щось,  і  я  зроблю  це  реальним.
знаєш,  хто  я  такий?  я  –  колесо,  та  не  просте,
а  колесо  фортуни.  крути  мене,  як  схочеш  –
я  дам  тобі  зірку.  ні,  ти  й  сама,  як  зірка!
бо  мені  вже  здається,  ми  з  тобою  самі  на  небі.
так,  на  небі.  тепер  ти  знаєш,
а  чи  знаєш  ти,  що  я  вмію?
я  можу  бути  твоїм  побажанням  добра,  –
я  можу  бути  твоїм  побажанням  добра,
якщо  це  не  надто  плутано  сказано.

добре,  поглянь  у  воду.  скажи  мені:  що  ти  бачиш?
там  –  відображення  щастя,  яке  ти  мені  даруєш.
любов,  як  і  щастя,  не  купується  й  не  продається.
подаруй  мені  ці  безпричинні  безцінні  сльози  –
я  зроблю  з  них,  мов  з  діямантів,
корону,  і  викину  геть.
слухай,  і  я  скажу:  час  –  нескінченна  подорож,
а  кохання  –  одна  нескінченна  усмішка  в  твоїх  очах.
кивни  мені,  і  я  збудую  мрію:
таку  чудову  мрію,  що  схочеш  її  собі.
ні,  дай  копійку:  так  буде  більш  надійно,
тоді  ти  зможеш  сказати,  що  інвестуєш  в  майбутнє.  

отже,  слухай,  і  я  розкажу:  сьогодні  у  нас  вівторок,
а  завтра  чи  післязавтра  ти  все  побачиш  сама:
я  –  твоє  побажання  добра!  це  значить,
я  бажаю  тобі  добра,
й  я  –  твоє  побажання  добра  
цьому  світові,  що  ти  бачиш

wishing  well,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=dURyvI87a_A

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2020

swinging the chain

я  не  в  тому  вбранні  і  не  в  тому  стані,
щоб  виступати  вашим  цивільним  арбітром.
всі  наші  пісні  –  надто  давня  історія,
а  ми,  рок-зірки  –  надто  вразливі  та  ніжні.

що  нам  робити  з  нашими  кривдами?
повернімося  в  нашій  уяві  в  не  дуже  далеке  минуле,
і  не  кудись,  а  до  гітлерівської  німеччини,
а  може,  й  до  сталінської  сов'єччини  –
там  ми  так  само  сварилися  б?  

дуже  сумно,  сумно  й  шкода:
дуже  шкода,  що  так  сталося,  –
та  чому  ви  тоді  учинили  так  зле?

порівняйте  всіх  инших  людей  з  собою,
і  вкрийте  їх  всіх  страшною  ганьбою.
бачить  господь,  в  якому  ми  всі  багні!
щиро  кажучи,  всі  ми,  як  свині:
дурні,  безсоромні  й  брудні.

найгірше,  що  виходу  звідси  не  видно.
о,  компроміс?  це  добре!  а  на  чиїх  умовах?
ми  знов  поб'ємося,  і  хто  візьме  гору,
на  того  умови  й  доведеться  пристати.

це  дуже  сумно,  нам  дуже  шкода.
ми  так  сильно  шкодуємо!  просто  біда.
я  думаю,  що  за  таких  обставин
ми  не  можемо  жити  в  мирі  –
доведеться  вам  з  цим  погодитися.

я  промовляю  до  братів  та  сестер:
бажаю  вам  успіхів,  але  без  мене.
чому  так  кажу?  я  так  щиро  вам  цього  бажаю,
бо  знаю,  що  ви  без  мене,
як  по  правді,  нічого  не  варті.

хай  світ  –  у  вогні,  не  кажіть  мені,
що  треба  гасити  пожежу.
прикуйте  ваші  надії  до  себе  міцним  ланцюгом,
а  я  вже  за  вами  навіть  не  стежу

swinging  the  chain,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=F1Mmer_22xU

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2020

johnny blade

змучений  і  розлючений,  він  ходить  вулицями  самотньо.
люди  його  уникають:  він  –  володар  цієї  тайги.
він  має  в  руці  срібне  холодне  сяйво,
очі  горять  диким  полум'ям.  хто  він?  –  дитя  природи?
ні,  він  –  дитя  суспільства,  він  підлий  та  злий,  як  тигр.

всякий,  хто  стане  йому  на  заваді,  поплатиться.
не  варто  жартувати  з  джоні  блейдом!
він  –  наймерзенніший  покидьок  цього  міста.
лиш  киньте  на  нього  погляд,  і  він  вас  порве  на  клоччя.

його  життя  не  має  сенсу;  смерть  –  його  вірний  друг.
чи  здивується  він,  коли  смерть  постане  супроти  нього?
він  готовий  до  несподіванок,  та  й  вони  його  оминають.
це  –  дуже  прикро.  він  мріє  сконати  десь  в  канаві.

його  вороги  розсипалися  геть  аж  по  всій  країні,
щоб  він  не  лякав  їх  срібним  сяйвом  у  правій  руці.
він  –  найстрашніший  негідник  свого  депресивного  міста,
–  не  задирайтеся  з  ним,  і  зможете  жити  щасливо.

атож.  ну,  ви  знаєте:  хтось  каже,  що  він  –  павук,
що  він  безпричинно  бігає  своїм  кам'яним  павутинням,
а  дехто  сказав  би,  що  він  –  вістря  психозу  часу,
і  тому  його  поведінка  –  цілком  адекватна  й  нормальна.

хоч  би  як,  він  є  тим,  кого  необхідно  боятися.
інститут  соціології  стежить  за  ним  сумлінно,
і  коли  буде  визнано,  що  він  –  нетипове  явище,
його,  найпевніше,  спишуть,  і  піддадуть  остракізму.

так,  він  це  знає:  він  бачить  своє  майбутнє
в  кривавому  світлі,  й  ця  картина  його  влаштовує.
він  народився,  аби  неславно  сконати  в  оцій  канаві,
він  визначив  орієнтири,  і  йде  по  житті  без  стежок.
 
його  доля  –  самотність,  його  друг  –  його  срібне  сяйво.
джоні,  чи  справді  тебе  не  лякає  така  бліда  перспектива?
ти  лякаєш  людей,  ти  лякаєш  мене,  –
а  чому  ти  себе  не  лякаєш?

johnny  blade,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=vG8RCsAEhBw

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020

she's gone

мене  не  було,  а  тепер  я  чекаю  на  тебе.
не  було,  бо  я  не  хотів
дивитися,  як  ти  складаєш  речі.
як  мені  боляче!  господи,  що  робити?
я  думав,  вона  буде  мені  дружиною.

дні  минають  повільно  й  однаково:  ти  пішла.
скільки  вже  їх  минуло?  багато,  ой,  так  багато!
я  лиш  сиджу  та  чекаю.  я  знаю,  ти  вже  не  прийдеш,
та  кожен  наступний  день  –  як  цвях,  забитий  у  серце.

ти  казала,  що  любиш,  –  казала,  любитимеш  завжди.
я  вірив,  бо  я  почував  до  тебе  те  саме.
що  тепер?  ти  сказала  останні  слова  прощання.  –
ні,  я  не  можу  повірити!  ти  ж  мені  не  брехала!
все  раптово  змінилося,  і  моє  сонце  згасло.

нескінченне  страждання!  краще  б  я  захворів
на  смертельну  страшну  хворобу:  тоді  б  мене  лікували.
краще  б  ти  мене  вбила!  я  не  знав  би,  що  ти  пішла,
я  мріяв  би  в  смерті,  що  досі  живу,  й  ти  зі  мною.

натомість  я  мрію,  що  я  вже  помер:
моє  життя  –  порожнеча

she's  gone,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=F7lRBM2U3nc

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020

you won't change me

я  –  простий  та  нехитрий,  я  –  такий,  як  мій  рокенрол.
вже  ніколи  ніхто  не  зведе  мене  з  мого  шляху.
мені  не  потрібна  брехня,  щоб  заробляти  собі  на  хліб;
я  живу  лиш  сьогодні,  й  цього  цілком  достатньо.
ти  розумієш?  хочу,  щоб  ти  зрозуміла  дещо,
і  хотів  би  почути,  що  ти  думаєш  з  цього  приводу,
хоч  і  знаю,  що  ти  однаково  не  зміниш  мене  ніяк.

хотів  би,  щоб  ти  прийшла,  хотів  би  тебе  обійняти;
звільнити  свій  розум  від  безлічі  клятих  питань.
ти  розумієш  мене,  маленька,  ти  не  шкодуєш  для  мене
ні  часу,  ні  співчуття.  ну,  співчуття  я  не  дуже  й  хочу,
та  мені  все  ж  цікаво:  як  це:  бути  коханим,  дитинко,
замість  того,  щоб  замикатися  ціле  життя  в  собі.
ти  могла  б  мене  трохи  втішити,
та  змінити  –  не  сподівайся.

чула?  не  сподівайся,  та  спробуй  без  сподівання.
подаруй  мені  трохи  часу;  про  кохання  я  вже  й  мовчу.
якщо  бог  існує,  нехай  він  мені  допоможе!
він,  так  само,  як  ти,  міг  би  допомогти,
бо  можливо,  мені  –  кінець  зовсім  без  допомоги,
і  якщо  ти  не  чуєш,  що  я  кажу  сьогодні,
мене  вже  ніхто  не  змінить:  ніколи,  нізащо,  ніяк

you  won't  change  me,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=5jMhzLQgVw4

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2020

back street kids

здоровенькі  були!  я  –  просто  ще  один  хлоп  з  району.
рокенрол  –  це  єдине,  чого  я  собі  нарив.
він  –  постійно  в  моїй  голові,
я  мирюся  з  його  присутністю:
я  –  солдат  рокенролу,  я  гратиму,  доки  помру,
а  доки  живу,  ніхто  його  не  забере  від  мене.

я  катаюся  лімузином,  я  п'ю  шампанське,  як  воду.
буває,  там  і  засну,  коли  їду  з  якоїсь  гулянки.
буває,  що  опритомнію  десь  у  готельному  номері,
і  вже  готова  пісня  про  зірки  та  про  руку  погибелі.
я  не  віддам  свого  рокенролу  –  ні,  ні  за  які  гроші.

життя  стає  дуже  добрим,  коли  ти  обрав  свій  шлях.
погляньте  самі  на  себе,  й  зробіть  необхідні  висновки.
жити  так,  як  ти  хочеш  –  нелегко,  та  я  все  одно  намагаюся
відділяти  брехню  від  полови  –  я  думаю,  це  дотепно.

я  виростав  на  районі,  я  водився  там  з  сіллю  землі.
тепер  моя  музика  легко  сплачує  всі  податки.
коли  ви  її  послухаєте,  відчуєте  власну  піднесеність,
адже  я  –  обдарований  хлоп,  що  свій  дар  збереже  аж  до  смерти.
ніхто  з  тих,  кого  я  знаю,  не  забере  в  мене  музики

back  street  kids,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=SYYjnniBXJc

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2020

megalomania

я  ховаюся  в  тінях  сорому,
де  гримлять  мовчазні  непатетичні  симфонії.
моє  тіло  стало  відлунням  мрій  моєї  душі.
і  ось  починається  щось,  чого  я  не  контролюю.

куди  ще  мені  ховатися?  хто  з  мене  так  жартує?
нема  співчутливого  бога.  напевно,  це  й  є  божевілля.

чому  б  тобі  просто  зараз  не  підвестися
та  не  піти  з  мого  життя  назавжди?  –
чому  б  вам  всім  не  дати  мені  спокою?

в  полоні  своїх  фантазій,
в  обіймах  моїх  ілюзій
я  змішав  нечестиву  реальність
та  псевдобожисті  мрії.
мене  підбурював  привид  насильства,  –
я  продав  свою  душу,  і  став  показовим  покидьком.

як  ця  отрута  стала  моєю  кров'ю?
як  ці  ілюзії  стали  моєю  реальністю?

я  відчуваю:  щось  мене  тягне  й  веде.
це  подібне  до  подорожі  в  межах  своєї  свідомости.
привид  майбутнього  з  моєї  найкращої  мрії
каже  мені  все  покинути,  й  рухатися  вперед.

бачите?  все  вислизає,  все  прагне  втекти  з  сьогодення!
а  я  почуваюся  добре,  не  хочу  ніяких  новин.

як  я  схибив,  як  збрехав,  коли  обрав  ховатися!
як  я  намагався  цього  разу  від  тебе  втекти!
чи  правильно  я  чинитиму,  якщо  опиратимуся?
як  би  я  зараз  пішов!  я  навіть  не  озирався  б.

вжали  мене!

відчуваю,  є  щось,  що  дозволить  мені  повернутися.
це  дозволить  мені  врятувати  душу.
картини  битви  богів  вицвітають  і  блякнуть,
я  відступаю,  але  організовано,  чітко.  

дивіться:  все  вислизає  –  куди  воно  все  переходить?
думаю,  все  приходить  до  тями,  коли  виринає  зі  смутку.

чи  розумно  було  змінювати  звички,  вбрання  та  обличчя?
просто  я  зараз  спробував  ще  раз  від  тебе  втекти.
чи  існує  який-небудь  спосіб  відбитися  чи  відкупитися?
чи  я  справді  приречений  на  твоє  навісне  товариство?

жери  мене!

я  –  справді  найкращий  вершник  шизофренії  в  світі.
я  ловлю  свою  душу  в  вогні,  я  зможу  втекти  з  цього  пекла.
я  втратив  холоднокровність,  та  здобув  надзвичайну  здібність
так  влаштовувати  пастки,  щоб  самому  в  них  потрапляти.

бачите:  все  вислизає,  все  тече  в  невідомому  напрямку.
моє  щастя  нарешті  виринуло:  не  згоріло  в  глибинах  смутку!  

брехня  вже  не  знадобиться:  тепер  я  –  достатньо  мудрий.
яким  же  я  був  дурним,  що  вклонявся  тобі,  гидото!
тепер  я  не  просто  вільний:  я  ще  не  йду.  я  побачу,
ким  ти  тепер  попихатимеш:  чи  знайдеш  такого  дурня

megalomania,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=iXL8oanXEcM

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2020

symptom of the universe

проведи  мене  через  століття  надсвітлових  років:
ворог  електрифікації  потопає  в  своїх  сльозах.
все,  що  я  пропоную:  любов,  невмируща  довіку!
я  бачу  в  твоїх  очах  фатальні  симптоми  всесвіту.

місячна  мати  кличе  додому,  до  свого  сріблястого  лона.
батько  творіння  визволяє  мене  з  гробниці.
єдиноріг,  сьомий  адвент,  чекає  мене  на  небі,
симптом,  про  який  я  казав,  то  –  невмируще  кохання.  

подай  мені  руку,  дитино,  –  увійди  до  ріки  моїх  сліз.
річка  веде  до  моря  –  я  копав  його  після  роботи.
незабаром  наша  любов  доведе  нас  до  вічного  неба:
невмируще  кохання  є  фатальним  симптомом  всесвіту.

жінко,  дитино  кохання,  підійди  й  увійди  в  мої  мрії!
твої  очі  наповнені  радістю;  ти  є  втілена  милість  природи.
подай  мені  руку,  та  й  подамося  гуляти  у  сонячнім  світлі:
ми  разом  знайдемо  щастя  на  небесах  кохання

symptom  of  the  universe,  black  sabbath
https://www.facebook.com/profile.php?id=100013725496862

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2020

who are you

авжеж,  я  знаю  твою  таємницю:
всі  підказки  до  неї  –  в  твоїй  голові.
гадаєш,  всі  люди,  що  тобі  вклоняються,
глухі,  сліпі  й  дурні?

ти  просто,  як  великий  брат,
вділяєш  нам  трохи  своєї  віри;
ти  граєшся,  а  коли  вдосталь  награєшся  з  нами,
викинеш  всі  наші  душі  геть.

ти  думав,  це  буде  легко
від  початку  та  без  кінця?
не  думай,  що  ти  аж  такий  розумний,
бо  я  тебе  зловив,  і  маю  запитання.

отже,  маю  до  тебе  одне  запитання:
доки  я  ще  живий,  доки  ще  можу  дихати,
будь  ласка,  признайся,  скажи  мені  чесно
ім'ям  триклятого  пекла:  хто  ти  в  біса  такий?

who  are  you,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020

under the sun

гаразд,  я  не  хочу,  щоб  клоуни-псевдоісуси
розповідали  мені  про  космос  та  про  здоров'я  зубів.
а  чорні  чаклуни,  що  вибльовують  власні  душі,
щоб  потім  ковтати  їх  знов,  викликають  лише  огиду.
я  не  вірю  в  насильство  –  я  навіть  не  вірю  в  мир.
я  вийшов  за  межі,  зламав  шаблони  й  викинув  стереотипи.

ні,  я  не  хочу,  щоб  проповідник  повідав  мені  про  чесноти
та  про  те,  куди  я  піду  після  власної  клятої  смерти.
хочу  жити  своїм  життям,  –  не  кажіть  мені,  що  робити
і  чого  не  робити  –  ясно?  оберу  собі  власний  шлях.

кожен  день  –  як  минулий:  просто  приходить  та  йде.
життя  –  це  нескінченне  передозування.
люди  все  намагаються  чимось  там  керувати  –
мене  вже  від  цього  нудить,  я  знаю  цю  точку  зору.

всяк  дурень  ховає  за  масками  своє  реальне  обличчя.
вся  ця  громадська  активність  –  як  перегони  щурів.
цей  світ  повен  вигадок,  забобонів,  прекрасних  ілюзій,
та  на  кожну  прекрасну  квітку  припадає  мільйон  бур'янів.

слухайте,  що  я  скажу,  і  погодьтеся  чи  не  погодьтеся:
існує  один  гідний  спосіб  провадити  ваше  життя:
вірте  виключно  в  себе,  не  дозволяйте  нікому
колупатися  в  ваших  мізках,  і  не  майте  ніяких  проблем

under  the  sun  /  every  day  comes  &  goes,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2020

changes

почуваюся  нещасним.  це  так  сумно!
я  втратив  найкращого  друга,
і  здається,  безповоротно.

–  подругу,  власне.  я  дуже  її  кохав,
та  вже  пізно  про  це  балакати:
я  дав  їй  піти,  та  й  по  всьому.

ми  були  разом  2  роки.
всі  ці  дні  ми  ділили  з  нею  на  двох.
ми  прокладали  свій  шлях  у  темряві,
темряву  нам  осявало  кохання.

та  сталося  щось  погане,
цілий  світ,  здається,  здурів.
на  мить  мене  засліпило  гнівом,
і  кохання  зазнало  краху.
 
це  так  важко!  досі  не  можу  збагнути.
так  довго  я  не  здогадувався,
що  бачу  її  востаннє!

аж  тепер  я  ніби  отямився
від  безпам'ятства  чи  летаргії:
я  її  втратив!  я  втратив  свою  любов,
я  втратив  самого  себе.  я  прожив  би  життя  спочатку
лиш  заради  тих  двох  щасливих
років,  коли  ми  були  невинними:
навіть  коли  б  не  зміг  відвернути  того,  що  сталося

changes,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2020

tomorrow's dream

що  ж,  я  їду  завтра  на  світанку.
ну,  як  на  світанку?  потягом,  що  о  дев'ятій.
я  залишу  тобі  свій  незбираний  смуток,
свої  сумніви,  біль,  і  взагалі  все  погане,
доки  це  все  не  звело  мене  з  глузду,  маленька.

надішли  мені  своє  кохання:  я  залишу  адресу.
ти  зможеш  мене  побачити  щоразу,  коли  забажаєш.
ти  зможеш  мені  подавати  всі  карколомні  надії,
–  навряд  чи  я  відповім,  та  я  тебе  запевняю:
коли  я  помру,  повідомлю  тебе  найпершою.

зараз  нудьга  та  смуток  наповнюють  мої  дні.
пора  мені  від  тебе  навіки  відвернутися,
й  тоді,  напевно,  мрії  про  завтрашній  день
нарешті  реалізуються,  й  стануть  прекрасною  дійсністю.

хоч  і  важко  в  таке  повірити,  декому  легше  без  тебе.
нелегко  таке  визнавати,  та  ти  –  не  одна  в  мене  в  серці.
згадаю  корисні  навички,  як  вдавати  з  себе  щасливого,
коли  я  без  тебе.  вирішено:  доведеться  мені  піти

tomorrow's  dream,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2020

wheels of confusion

було  колись,  я  жив  у  країні  казок.
я  блукав  долинами  щастя,  і  не  боявся  нічого.
моя  невинна  любов  водила  мене  за  руку,
я  думав,  що  це  не  скінчиться  ніколи,
та  це  було  ілюзією.

минали  дні  й  роки;  я  змінив  свою  думку.
я  став  розуміти  щастя  дещо  инакше,
і  що  ж?  воно  все  не  приходило.
я  зрозумів,  що  життя  –  то  не  казка  й  не  мрія,
а  невинна  любов  –  беззмістовне  поняття,  просто  слова.
вона  була  ілюзією.

я  потрапив  у  гігантський  механізм
безладу  та  непорозуміння.
я  загубився  між  його  залізними  колесами
та  між  його  абсурдними  законами;
я  ходив  там  з  очима,  повними  сліз
від  однієї  мари  до  иншої;
від  ненависти  до  презирства;
від  переляку  до  байдужости  й  отупіння.  

тепер  я  розумію,  що  життя  –  просто  гра.
ви  граєте,  хоч  і  здогадуєтеся,  що  переможця  не  буде.
хоч  би  як  ти  старався,  ти  програєш  однаково.
коли  вас  не  стане,  світ  не  зупиниться  й  на  хвилину.  –
світ  обертатиметься  так  само  навіть  тоді,
коли  вже  не  буде  кому  це  бачити

wheels  of  confusion,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=_zC-QYFK7Ro

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2020

after forever

чи  думали  ви  колись,  що  вашу  душу  можна  врятувати?
–  чи,  може,  ви  думали,  що  її  рятувати  не  треба?
чи  думали  ви  про  бога:  чи  він  –  просто  вигадка,
чи  той,  хто  створив  оце  все  для  того,  щоб  ви  існували?
а  може,  ви  судите  про  христа,  як  про  героя  казкової  книжки?  

коли  згадуєте  про  смерть,  чи  згадуєте  й  про  вашу?
чи  ця  думка,  що  й  ви  помрете,  вас  не  лякає?
чи  не  хотіли  б  ви,  щоб  кардинали  вбиралися,  як  генерали,
і  на  паску  та  на  різдво  перед  папою  марширували?

ну,  це  –  жарти.  я  бачив  світло,  я  знаю  причину  всього,  що  є.
колись,  за  тих  самих  обставин,  ти  тремтітимеш,  а  я  заспокоюся.

а  може,  ви  боїтеся,  що  з  вас  кепкуватимуть  друзі,
якщо  ви  їм  скажете,  що  віруєте?  –  ні?
перше,  ніж  декларувати  свою  недоношену  думку,
варто  її  узгодити  з  тим,  що  бог  є  любов.

невже  ти  такий  безпорадний,  що  мусиш  пристати  до  зграї
безпритульних  собак,  щоб  тинятися  з  ними  вулицями?
чи  ти  так  само,  як  вони,  сміятимешся  з  гицля,
що  прийде  по  ваші  душі?  чи  втікатимеш?  а  чи  втечеш?

такі  люди,  як  ти,  розіп'яли  христа.
думаю,  це  дуже  сумно:  мати  однісіньку  думку,
та  й  ту  помилкову:  думку,  що  бога  немає.
коли  ти  опинишся  перед  рилом  своєї  загибелі,
ти,  як  роблять  всі  дурні,  молитимешся,  й  кликатимеш  його,
та  він  не  почує,  бо  знає,  яке  ти,  по  правді,  стерво!

ти  міг  би  подумати  перш,  ніж  кричати,  що  бог  помер.
так,  він  помер,  і  воскрес  –  тобі  важко  в  таке  повірити.
скинь  полуду  з  очей,  подивися  правді  у  вічі:
він  –  один,  хто  тебе  врятував  би,
та  ти  його  вже  відштовхнув  

after  forever,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2020

planet caravan

ми  плинемо  нескінченним  небом.
зорі  нам  сяють  приязно,  мов  наші  друзі  та  подруги.
чорна-пречорна  ніч  зітхає,  і  знов  мовчить.
місяць,  здається,  спить,  і  уві  сні  усміхається,
а  часом  скидається:  [i]ой,  я  думав,  що  я  десь  падаю![/i]
хаха,  авжеж  ти  падаєш!  ти  падаєш,  та  не  впадеш,
ти  кружляєш  довкола  землі,  що  окутана  синім  повітрям.
повітря  –  то  суміш  газів,  і  саме  на  вигляд,  як  газ!

поки  внизу,  під  деревами,
землю  вмиває  передранковий  вітер,
срібне  зоряне  світло  відділяє  світанок  від  ночі.
ви  погляньте,  як  гарно!  що  ж,  минаємо  цю  красу
під  червоним  поглядом  марса,
і  вирушаємо  в  подорож  цим  неозорим  всесвітом

planet  caravan,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=DW3pZjmS3rg

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2020

paranoid

порвав  зі  своєю  подругою:  вона  не  могла
дати  ради  моєму  нестандартному  розуму.
люди  вважають  мене  божевільним,
бо  в  мене  похмура  пика.

цілий  день  я  міркую  про  різні  речі,  –
я  роблю  якісь  висновки,  та
вони  мене  на  вдовольняють.
здається,  я  з'їду  з  глузду,
якщо  не  знайду  заспокоєння.

допоможіть  мені  опанувати  мій  мозок!

я  потребую,  щоб  хтось  показав  мені  те  життя,
котрого  шукаю,  котре  я  вважаю  правильним.
я  не  бачу  нічого,  що  зробило  б  мене  щасливим.
мабуть,  я  просто  сліпий.

ви  жартуєте  –  я  позіхаю;  ви  смієтеся  –  я  плачу.
я  не  можу  відчути  кохання;  мабуть,  його  не  існує.

навіть  тепер,  коли  промовляю  всі  ці  даремні  слова,
кажу  вам:  радійте  життю,  і  не  дивіться  на  мене:
навряд  ця  похмура  пика  повинна  служити  вам  прикладом:
я  просто  міркую  про  різні  речі,
й  не  можу  знайти  заспокоєння

paranoid,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2020

war pigs

політики  чаклують  в  народних  масах
так  само,  як  відьми  у  чорних  месах.
ці  злі  уми,  безперечно,  замислюють  руйнування
–  ці  знахарі,  інженери  машини  смерти.

на  полі  битви  горять  бездиханні  людські  тіла,
машина  війни  працює,  як  роторний  екскаватор.  
страх  та  ненависть  до  всякої  людяности
отруїли  промиті  мізки,  й  тепер  вони  прагнуть  вбивати.
господи,  це  –  правда.

політики  ховаються  в  своїх  зручних  бомбосховищах.
вони  нічого  не  зробили:  вони  лише  розв'язали  війну.
вони  й  тепер  нічого  не  робитимуть:
нехай  стають  на  бій  і  молодий,  і  старий.

сам  час  навчає  могутні  передові  інтелекти,
як  зробити  з  війни  видовище,  якого  жадають  люди.
вони  переставляють  армії,  як  фігури  на  шаховій  дошці,
але  й  на  них  настане  несподіваний  судний  день!

ми  бачимо  в  темряві:  світ  перестав  обертатися.
поле  битви  вкрив  попіл.  значить,  загинули  всі.
тепер  ви,  свині  війни,  більше  не  маєте  влади!
божий  годинник  пробив  дванадцяту,
значить,  вас  викликав  сам  господь  для  сповіді.
свині  війни  повзуть  на  колінах,
благаючи  милосердя  на  свої  гріхи.
раптом  до  них  виходить  цар  сатана  й  регоче:
[i]сьогодні  господь  не  судить.  знов  доведеться  мені![/i]

war  pigs,  black  sabbath
https://www.youtube.com/watch?v=PrZFscfJxXc

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2020

n. i. b.

дехто  каже,  моя  любов  не  буває  справжньою.
моя  душе,  повір,  і  я  тобі  доведу:
я  зроблю  тобі  подарунок,  що  вважається  неймовірним.
знай,  що  й  сонце,  і  місяць,  і  зорі  носять  моє  тавро.
 
ходи  зі  мною  зараз,  і  ти  не  пошкодуєш.
облиш  своє  старе  нескінченно  нудне  життя:  
ти  –  перша,  кому  віддам  свою  любов  до  решти,
ми  будемо  разом  довіку,  аж  до  кінця  часів.

твоя  любов  до  мене,  я  думаю,  вже  здійснилася.
я  можу  це  відчувати.  о  так,  я  тепер  відчуваю:
ти  стала  моєю.  о,  так!  тепер  я  –  навіки  твій.
цю  насолоду  –  бути  твоїм  –  я  називаю  райською.

я  –  під  твоєю  владою,  а  ти  –  під  моєю  владою.
наше  кохання  зміцнюється  щогодини  і  щохвилини.
поглянь  мені  в  очі,  кохана,  й  ти  побачиш,  хто  я  такий.
я  –  люцифер.  сподіваюся,  ти  вже  чула  моє  ім'я.

дай  же  мені  свою  руку:  ми  поринемо  у  блаженство,
ми  вирушаємо  вдвох  до  святої  країни  мрій

n.i.b,  black  sabbath

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2020

hot mango flash

леді  з  косами,  як  морозиво.
гігроскопічне  рожеве  неонове  опромінення.
всі  люди  й  кожне  окремо  радіють  з  якогось  приводу,
натовп  летить  солідарно,  мов  зграя  шпаків,
а  може,  як  нло,  що  змінює  напрямки  зигзагоподібно.
джекі-джокер-джайв  на  музичному  автоматі:
вони  похваляються  рвати  ніч  гиком,  зойком  та  гуком.

а  день  пахне  димом,  пивом,  старою  рибою,
соляркою  з  гавані  та  придорожними  псами.

татуйований  тип  з  великим,  як  острів  гренландія,  черепом,
що  його  ледве  стримують  ґудзики  від  вибуху.  що  я  сказав?

малий  оленеокий  халамидник
пхикає,  тручи  кулаками  свої  оленячі  очі:
на  нього  накричали,  бо  він  колупався  в  носі
і  вкрав  копійчаний  цукерковий  смаком  та  кольором
поцілунок  в  коханої  дівчини  там  в  молочних  рядах.
там,  в  молочних  рядах,  здається,  кипить  ваш  мозок,
та  й  цілий  світ,  здається,  закипає,  мов  молоко  

hot  mango  flash,  jethro  tull

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2020

dot com

там,  у  світі  –  широкий  світ!
він  є  ширшим,  ніж  нам  уявляється.
чому  я  не  можу  по-справжньому  чути  пульс
твого  серця,  кохана,
коли  ти  стоїш  під  росяним  сяйвом  неба,
що  віддзеркалює  землю,  де  панує  барвиста  осінь?

зроби  щось  для  мене:  вистукай  серцем  моє  ім'я,
а  якщо  це  тебе  дивує,  можу  сказати  простіше:
я  буду  твоїм,  тільки  твоїм,  enter.

виконавча  акомодація  комутаторів  та  дротів
улесливо-чемно  примушує  наших  лакеїв
реагувати  окремо  на  твій  виклик  і  привітання.

поставте  високого  слоїка  з  сонячною  мікстурою
на  ваш  оксамитовий  лікоть  –  можна  й  на  бильце  крісла,
–  і  скомпонуйте  мені  повідомлення
з  магнітиком  на  холодильник.

ну  ж,  наклацай  моє  ім'я,  і  немає  нічого  дивного:
я  буду  твоїм,  тільки  твоїм,  enter.

зі  шкіряною  валізкою  ексклюзивно  ручної  роботи  –
ретельно  укладеною,  готовою  до  несподіванок,  –
прийнявши  душ  і  вбравшися  до  погоди,
дайте  підказку:  лагідне  слово
й  натяк  на  місце  зустрічі  –  доменне  ім'я  хоч  приблизно  –
де  зможуть  навік  поєднатися  наші  бентежні  душі  

dot  com,  jethro  tull

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2020

stuck in the august rain

приносить  жасминовий  чай  на  таці
й  цілує  мене  в  насуплені  брови.
я  все  ще  не  рухаюся:  я  застряг  безнадійно
в  серпневому  дощі,  в  репаній  сірій  хмарі.

всі  ховаються.  на  березі  –  безлюдно.
ми  задраїли  люки,  тут  нікого  крім  нас.
а  я  застряг  в  серпневому  дощі,
мене  заклинило,  як  в  деревині  сокиру,
в  хмарі,  що  застрягла  тут  навіки.

ходить  кімнатою,  ходить  по  сторінках
книжки,  що  я  намагаюся  читати;
читає  знаки  та  ознаки  мого  життя.

застряг  під  серпневим  дощем.  ця  хмара
репнула  вже  он  там,  там  тепер  і  застряг.

цілісний  в  своєму  смутку.  почуваюся
так,  як  треба,  в  сутінках  нашого  притулку:
я  застряг  під  дощем,  під  захмареним  небом;
вона  безтурботно  гуляє  по  сторінках
книжки,  що  я  читаю

stuck  in  the  august  rain,  jethro  tull

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2020

last man at the party

sister  bridget  біля  сходів:  келих  вина,  і  вона  вже  там;
cousin  jimmy  біля  дверей:  ще  одне  пиво,  і  він  –  медуза.
друзі,  сусіди,  родичі  прибувають  як  з  рога  достатку.
гей-гай,  не  гайтеся,  люди!  заради  царя  небесного!
ми  повинні  піднести  келихи  в  вишуканому  товаристві.

stinky  joe  там  надворі  впав  на  своїй  землі:
він  склався  удвоє,  бо  насолодився  диявольською  заваркою.
щомиті  ще  більше  сусідів,  друзів  та  родичів
прибуває  до  нашої  хати.  гей-гай,  не  гайтеся,  люди!
заради  всього  святого  наповнюйте  ваші  келихи.

вінчайтеся  під  омелою  падубом  та  плющем;
веселіться,  танцюйте  –  доброго  всім  здоров'я.
а  коли  все  скінчиться,  і  свині  поснуть  в  конюшині,
нехай  і  мене  хтось  привітає  –  я  навіть  знаю,  хто.

хата  стрибає,  вечеря  триває.  коза-дереза  в  паперовій  чашці.
га?  яка  ще  коза?  виделки  тут  –  пластикові,  ножі  –  бляшані.
кому  яке  діло  до  якоїсь  кози?
нарешті  хтось  нагодився,  хто  вміє  грати  й  співати;
з  ним  –  малий  підспівувач  в  заломленій  шапці-бирці.
зараз  вони  зображають  френка  синатру  стерео

last  man  at  the  party,  jethro  tull

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2020

radio free moscow

налаштуйтеся  на  повідомлення
з  західно-східного  фронту!
замкніть  контакти  на  цей  етер,
і  вичавлюте  з  нього  сигнал  за  сигналом.

війна  повітряних  хвиль
здіймає  страшну  мироносну  хвилю:
я  отримую  картинки  з  радіо  москва.

голос  америки  –  символ  свободи,
шахта  дезинформації.
я  не  маю  співчуття,  якого  він  благає.
вперед  в  глибину,  в  холодну  війну!
всі  цілі  означено,  всі  імена
поіменовано,  ви  знаєте,  що  вам  робити.
я  отримую  інструкції  від  радіо  москва
–  продовжуйте  в  цьому  напрямку.

я  надягаю  свої  навушники  –
вони  у  мене  завжди  під  рукою.
гей  ви  там,  позатикайте  вікна,
бо  я  починаю  кочегарити  пару.
хтось  невідступно  стукає  в  двері:
мабуть,  на  мене  настукав  сусід.
я  отримую  фотографії  голих  дівок
з  мого  радіо  вільна  москва

radio  free  moscow,  jethro  tull

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2020

saboteur

на  сонці,  в  тіні,  і  всіма
блукаючи  кутками  цього  лабіринту,  –
йдучи  слідом,  що  ти  лишаєш  мимоволі,
буває,  схаменуся:  що  я  тут  роблю?
хіба  я  диверсант?  о  ні,  не  думай.

мальовані  качки  на  вашому  пейзажі
мають  вигляд  щасливих,  вгодованих  господинь.
тим  часом  біда,  мов  яструб,  ширяє  над  вами.
–  о  ні,  я  –  не  ворог!  я  не  маю  поганих  намірів.

зі  щонайглибшим  жалем  покірно  вам  пропоную
пояснення:  як  я  втрутився  в  ваше  життя.
ну,  це  було  звичайною  чемністю  незнайомця:
перепрошую,  дякую,  чи  не  була  б  ваша  ласка.

тепер  ви,  напевно,  відчуваєте  певне  збентеження:
хто  я  та  звідки,  й  що  ховаю  в  своїх  кишенях.
я  просто  збираю  на  пляжі  гарні  розбиті  мушлі.
–  ні,  то  не  я  розбив.  я  не  роблю  такого.

принаймні,  один  з  мого  кола  є  тепер  в  вашому  колі:
на  фабриці,  в  офісі,  за  барною  стійкою,  в  школі.
наразі  я  вишуковую  на  покуту  якусь  можливість
взяти  бика  за  роги  –  чи  роги  за  бика.

довічна  історія  має  такі  сторінки,
що  їх  потрібно  вирвати  –  чи  залити  кров'ю.
чи  святкувати  її,  як  ісус,  що  в  храмовій  люті
виганяв  перекупників,  міняйлів  та  христопродавців?

ні,  я  не  хочу.  це  –  надмірна  жорстокість.
не  будь  терористкою,  не  вимагай  такого

saboteur,  jethro  tull

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2020

pussy willow

в  сутінковому  світлі  ранку
вона  позіхнула  й  зсунулася  з  подушки.
тіні  нового  дня  танцюють,  летять  з  підскоками
поцілувати  її,  що  зветься  вербовим  котиком.

в  своєму  казковому  світі  вона  сидить,  мов  принцеса,
в  високому  замку,  й  співає  протяжних  сумних  пісень.
ніхто  їх  не  чує,  не  слухає.  а  як  би  уважно  й  поважно
їх  слухав  її  білий  лицар!  шкода,  що  його  немає.

киця  верба  просувається  вкритим  іржею  проспектом.
сон  відпадає  клаптями  від  очей  молодої  жінки.
якщо  електричка  знову  запізниться,  її  кар'єрі  –  кінець.
мрії  знов  скоротилися  до  нормативного  рівня.  

котик  вербовий  знов  на  якомусь  проспекті.
рештки  сну  розчинилися  в  очах  молодої  жінки.
вона  поспішає,  і  ось  друкарська  машинка  вже  клацає;
мрії  тепер  –  вже  зовсім  на  нормативному  рівні.

їй  снився  казковий  схід,  квітучі  сади  й  палаци;
також  –  апартаменти  в  mayfair,  де  вона,  крута  господиня
в  сукні  кольору  персика,  ввечері  п'є  свій  чай;
а  ще  –  риболовля  на  spey  навесні  вдвох  з  кучерявим  вітром,
а  ще  –  як  вона  боролася  й  загинула  за  справедливість

pussy  willow,  jethro  tull

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2020

and further on

ми  бачили:  небо  розбилося,  й  світ  став  помалу  падати.
на  вкриті  мохом  скелі  скрапував  кислий  дощ.
полум'яні  ангели  поцілували  край  неба  на  сході.
бажаю  тобі  –  щасти  їй,  боже,  без  мене  там  далі.
ти  ж  будеш  там  далі,  дитя?

розтривожені  династії,  народи  й  легіони  звіяло  війною.
хорти  глузливо  гавкають:  [i]ти  граєш?  стривай,  утікай[/i]  до  оленя.
раніше,  ніж  згасне  останній,  вже  кволий,  вогник,
бажаю  тобі  безпеки,  спокою  й  щастя  там  далі.  –
ти  ж  будеш  там  далі,  га?

розлючені  хвилі  хлюпають  високо  –  й  б'ють
по  крижаних  зубах  далекий  північний  берег.
хоробрі  вогні,  що  блимають,  тріскотять  і  немов  задихаються,
розступилися  перед  вітром,  що  ввірвався  в  розбиті  двері.
це  вже  –  остання  лінія,  тобто  останній  рядок:
щасти  їй  там  далі,  якщо  вона  буде  там  

and  further  on,  jethro  tull

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2020

kelpie

на  південному  схилі  пагорба.  теплий  припливний  вітер.
он  молоденька  тутешня  дівчина,  я  йду  слідом  за  нею.
доброго  дня  вам,  гарненька  панночко  з  солодкими  устами!
чи  не  дозволите  мені  зачесати  вам  волосся,
що  спадає  вам  на  лоба,  і  затінює  ваше  ясне  чоло?
 
[i]вже!  йди  катайся  на  kelpie.  я  спустошу  тебе  до  дна.
якщо  не  гуляєш  зі  мною,  поки  диявол  в  відрядженні,
я  гуляю  з  ким  схочу,  можеш  котитися  боком.[/i]

панночко,  я  –  чоловік,  і  мені  припікає  часом
вийти  на  берег;  тобто  я  –  чоловік.
я  можу  тебе  налякати,  можу  й  причарувати,
можу  тобі  розповісти  багато  морських  історій.

[i]аякже!  котися  боком,  біжи  покатайся  з  kelpie.
я  гуляю,  з  ким  хочу,  коли  диявол  горить  у  пеклі.[/i]

прощайся  з  сім'єю,  з  родичами:  вони  тебе,  знай,  ненавидять.
настала  твоя  весна,  ми  зустрілися  тут  на  щастя,  –
та  й  сідлай  мене,  бо  не  кожній  випадає  кататися  з  kelpie.
я  потягну  твою  душу  на  глибини,  на  саме  дно.
а  якщо  ти  зі  мною  не  підеш,  я  матиму  волю  вибору,
і  візьму  якусь  иншу,  а  ти  зможеш  котитися  боком  

kelpie,  jethro  tull

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2020

dun ringill

чисте  світло  лежить  на  моїй  долоні
тим  часом,  як  я  марную  свій  день.
витягни  карту  з  нової  колоди  –  ніч.
пограй  в  солітер  позначеними  словами,
поклич  нарешті  сутінки.
хай  прийдуть  з  небесного  дому
посидіти  з  тобою  без  світла  на  веранді.

можна  піднести  ставку  понад  небесний  престол:
мине  лиш  кілька  годин,
і  я  побачу  тебе  там  під  dun  ringill.

там  можна  подивитися  на  гру
старих  богів  тутешности;  там  можна
стояти  в  кам'яному  колі  в  сподіванні,
що  прийде  благодатна  древня  сила.

лінії  складаються  майже  досконало,
і  штормовоч  вариться  в  концерті  королів!
сподіваюся,  ти  засмієшся,  і  скажеш:  і  як  це  море
не  лусне  після  п'ятої  п'яної  молитви?

–  воно  заохотиться  кусати  твої  підбори.
ще  кілька  годин.  як  змарнувати  цей  час?
внизу  під  dun  ringill.  там  я  тебе  побачу;
ми  візьмемо  там  a  gandharva  marriage

dun  ringill,  jethro  tull

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2020

old ghosts

їжачиться  шерсть  у  кота  на  спині,
мов  рудий  лиховісний  ліс.
виють  собаки,  –  гарчать  і  мережать  слідами  сніг,
бігаючи  з  підібганими  хвостами.

навіть  діти  спотикаються  в  своїх  дитячих  іграх
у  схованці-криївці,  куди  вночі  в  неділю
навідуються  вбивці  у  сірих  плащах.  

в  кольорах  туману  розгортається
холодне  тло  гобелена.  я  намалюю  довкола  себе
мов  плащ  надійне  ковзання  й  літання
на  вихорах  безмовного  закрученого  листя.
золоте  й  червоне  зміїлося,  б'ючися
в  цупких  тенетах  сонячного  світла,  –
воно  невпинно,  рівно  сіється  крізь  хмари.
 
приходитиму  знов,  мов  хворий  пес,  –
мов  викинутий  з  ока  урагану,
щоб  впасти  мертвим  тут  межи  каміння,
де  граються  й  сваряться  давні  привиди

old  ghosts,  jethro  tull

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2020

north sea oil

чорна  й  густа,  –  спроможна  подолати  сумну  летаргію.
блискуча  й  солодка  –  вона  дає  нам  життя  без  тривог.
б'юджет  балансуює  над  прірвою;  потрібне  відтермінування.
ми,  безперечно,  здобудемо  нафту  північного  моря!
 
так,  новознайдена  цінність  сидить  на  вчорашній  полиці:
ногами  торкається  хвиль,  думками  сягає  за  хмари.
я  сказав,  на  полиці?  на  шельфі.  –  а  повітряна  куля,  інфляція,
змушує  нас  припускати  неминучість  платити  за  все.

бурові  установки  ритимуть  ями  тут  на  мілинах.
тут  поховаємо  ваші  очікування  катастрофи.
якщо  ми  здобудемо  цю  нафту  північного  моря,
ціни  зростуть,  як  на  дріжджах,  і  в  лондоні,  і  в  абердині.  –

дайте  нам  десять  років  святих  податкових  пільг.
ваш  страх  перед  ядерним  монстром  розвіється  безповоротно.
помолімося:  дай  нам,  боже,  здобути  цю  необхідну,
цю  бажану  понад  усе  нафту  північного  моря!

north  sea  oil,  jethro  tull

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2020

strange avenues

дивні  шляхи,  де  легко  розгубитися  й  загубитися,
та  легко  й  знайти  цю  main  street
під  невиспаним  сонцем  грудня.
спить  вуличний  п'яничка  в  холодному  пальті  –
це  схоже  на  обкладинку  альбому  1971  року.

і  ось  я  тут:  тепло  взутий,  мій  лімузин  чекає.
як  зробити,  щоб  нам  обом  стало  однаково  добре?
чи  допоможе  тут  долар?  тут  я  не  маю  кредиту,
якщо  залишуся  в  цім  місті,  стану  таким,  як  він.

втікаючи  стрімголов  з  цього  пекельного  острова  –
ой,  я  хотів  сказати  "скелястого"  –  промовляю  до  тебе  так:
мені  пощастило  з  тобою;  десь,  може  в  иншому  місті,
я  почую  в  людському  натовпі  від  такої,  як  ти,  несподіване:
чи  були  ви  колись  самотнім?  –  чи  знаєте,  що  це  таке?

strange  avenues,  jethro  tull
https://www.youtube.com/watch?v=cKhw2H8jaic

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891172
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020

a simple song

час  не  має  значення,
бачення  й  тлумачення  –
ось  і  все,  про  що  маємо  час
безперестанно  думати.

час  –  то  все,  що  маємо,
все,  що  знаємо,  бачимо  й  чуємо,
все  що  оточує  нас.
кажуть:  [i]на  все  свій  час[/i].

то  є  шлях  у  безмежних  квітучих  полях:
він  має  свої  роздоріжжя,  хрещатики  та  повороти,
та  не  може  людина  з  нього  зійти,
бо  то  вже  збочення,
абсурдний  парадокс.
якби  ми  з  тобою  грали  в  бокс  –
та  граємо  в  шахи,
і  повзаємо  тут,  немов  сліпі  комахи,
то  вздовж,  то  впоперек  не  нашого  часу.
згадав:  ти  співаєш  під  музику  вітру  –
співаєш  пісеньку  зворушливу,  нехитру,
я  слухаю  там  на  полі,  де  ягнята  пасу;
заслухався.
що  є  дитина,  проста  й  дивакувата!  
не  хотів,  та  не  стерпів:  покинув  ягнята,
бреду  вже  до  тебе,  а  тебе  вже  й  нема.

і  знов  ти  десь  далеко
пішла  на  дискотеку,
чи  до  клубу,  чи  до  шлюбу,
чи  до  школи  сама.

таке  вже  було,  так  буває  весь  час,
і  насправді  трапляється  нам  всю  дорогу.
ти  востаннє  окинула  поглядом  свій  спорожнілий  клас,
кажеш:[i]  це  вже  не  вперше.  це  вже  було,  їй  богу![/i]

мов  війнуло  з  минулого:  тихо  майнула
чайка  востаннє  крилом,  та  й  зникла.
не  намагайся  згадати  те,  що  давно  забула,
остерігайся  його:  воно  має
гострі  пазури  й  жовті  ікла.

дивне,  мов  вигадка,  покруч  могили  уяви,
збоку  від  правди,  не  на  часі,
воно  проросло  і  зійшло,
ще  маленьке  й  криваве,  кульгаве,
на  кін  життя,  як  його  розуміють  не  всі.

чорно-біло-рябе,  і  червоно-синє,
з  золотими  численними  німбами  і  золотими  зубами  –
ми  не  знаємо,  що  то,  і  ким  воно  буде  нині,
і  що  воно  вже  зробило,  і  що  воно  зробить  з  нами.

та  коли  ти  співала,  я  слухав  –  і  зовсім  не  думав  про  те.  
то  була  така  пісня,  що  спинилося  навіть  сонце.
ти  збентежилася.  а  тим  часом  під  парканом  у  тебе  цвіте
сонях,  маленьке  диво,  дитя  прекрасного  літа

a  simple  song,  deep  purple

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020

ramshacle man

мені  не  пасує  цей  одяг,  я  не  маю  свого  життя.
я  не  маю  своєї  думки,  я  взуваю  чуже  взуття.
маю  погану  славу  –  й  не  користаю  з  того.
я  в  потребі,  я  в  погребі,  в  гробі  –
взагалі  я  ніде,  їй  богу.  
 
я  добитий,  доконаний  –  ось  який  я.
всі  на  мене  плюють,  як  на  злодія  чи  шахрая;

я  ведуся,  як  блазень,  а  почуваюся  блазнем:  
хворим,  нікчемним,  паскудним,  збоченим  і  заразним.
я  сказав  банкометові  дати  мені  туза,
банкомат  мені  дав  дві  дулі  й  заохочувального  приза.

я  добитий,  я  вбитий.  і  хоч  як  я  стараюся,  я
завжди  вовк  у  овечій  шкурі  з  усмішкою  багатія.

сиджу  оце,  й  думаю:  ну,  як  же  далі  жити?  –
чи  пошитися  в  злодії,  чи  в  однорукі  бандити?
як  же  ж  я  добре  почав!  так  я  завжди  починаю,
і  завжди  впираюся  лобом  в  якусь  лебедину  зграю.

кажуть  мені:  всі  кінці
у  воді,  а  причини  –  в  піску.
я  розбитий,  брудний  і  зав'язаний,
і  щасливий  у  цьому  зв'язку.

а  ще  мені  кажуть,  я  непослідовний  і  хвацький  –
і  як  же  то  все  розуміти?
цей  світ  –  недоконаний  і  лопухацький.

зорі  світять  яскраво,  коли  маю  охоту  грати.
зірко,  ясно  світи:  принаймні,  щоб  бачити  власний  шлях.
він,  можливо,  нерівний  –  та  певний,  кривий,  а  сама  ти  –
зірка,  це  ясно.  я  знаю,  якщо  ворожу  по  зірках

ramshacle  man,  deep  purple

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020

ти виросла

ти  виросла.  ти  мовчиш,  бо  в  тиші  немає  фальшу.
розбила  себе  на  літери  –  хотіла  б  розбити  й  їх.
дорога  позаду  поросла  чагарями  –  час  планувати  подальшу.
але  ти  ще  не  знаєш,  що  то  взагалі:  планування  доріг.
ти  викидаєш  свої  думки.  без  них  набагато  легше.
вони  дозріватимуть  там  поволі,  мов  ягоди  на  кущах.
дивися:  здається,  бог  вишиває  на  небі  райдугу.
слухай:  він  промовляє  зрозумілими  нам  словами.
візьми  цей  промінчик  сонця:  він,  можливо,  не  важить  нічого,
носи  його  завжди  з  собою  чи  в  кишені,  чи  в  рюкзаку.

думки  повернулися:  не  поспішай,  подумай.
якщо  ти  вже  стала  дорослою,  час  віддавати  борги.
так  кажуть,  та  то,  можливо,  зовсім  перната  приказка.
ми  думаємо,  нам  ще  рано  ловити  фальшивих  птахів.
ти  подумала,  і  погодилася:  майбутнє  –  в  моїх  руках!
там  і  щастя,  й  біда,  і  нудьга  –  потім  розберемося.
тут  роса  –  можна  вмитися.  сонце  може  сідати,
і  втішати  малих  дівчат  на  иншому  боці  землі.
тим  часом  у  тебе  в  заплічнику  ожили  всі  на  світі  літери.
вони,  мов  зірки  в  сузір'я,  складаються  в  дивні  слова
–  ти  ще  не  зовсім  стара,  ти  їх  не  всі  розумієш,
та  вони  видаються  такими,  ніби  їх  промовив  сам  бог    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2020

батько

батько  –  найважливіший  чоловік
в  житті  твоєму.  так  і  ти  для  нього:
найкраща,  найдорожча,  найрідніша.

він  тебе  любить,  пестить,  береже,
захищає  від  кривд  та  зрад.
ти  його  мала  принцеса,  він  для  тебе
нічого  не  шкодує,  робить  все,  що  може.
хто  ж  як  не  батько,  так  тебе  любитиме?
коли  тобі  буває  сумно  й  страшно
чи  раптом  захворієш,  чи  якась  біда,
хто,  як  не  він,  подумай,  все  покине,
щоб  лиш  про  тебе  дбати,  щоб  ніколи
не  плакала  вже  донечка  його?  

щодня  такі  думки  у  мене  в  голові
кигичуть,  ніби  чайки  понад  морем.
і  що  мені  робити  з  таким  горем?
якби  я  виросла,  оточена  й  твоєю,
і  маминою  спільною  любов'ю,
Якби  з  дитинства  знала,  що  то  є  сім'я,
тоді,  можливо,  я
була  б  щасливою,  як  катя  он  чи  свєта,
а  так  я  –  мов  у  космосі  розгублена  планета

без  батька!  як  же  мені  жаль!
ти  справді  все  покинув:  не  заради  мене,
а  навпаки  якраз  покинув  нас,
коли  я  ще  була  у  маминому  лоні,
щоб  я  довіку  плакала  й  страждала,
та  все  у  неба,  та  в  зірок,  та  в  місяця  питала:
ну,  як  же  ж  так?  навіщо  і  чому?
всі  запитання  падають  в  безвихідну  пітьму.

одне  лиш  знаю.  тату,  я  дякую  тобі,
так  само  й  мамі,  адже  в  вас  було  кохання,
і  з  того  вийшла  я,  принцеса  попри  все.  –
нехай  тобі  лелека  й  царівну  принесе.

щасти  тобі.  погано,  що  не  знаю,
який  ти  є  насправді  молодець!
ти  був  поганим  батьком,
та  й  віршику  –  кінець

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2020

сон про пісню

вулицею  вранці  йду  та  йду  кудись.
вода  червона,  майже  кров,
поряд  тече  узбіччям;
вона,  мов  жива,  на  туман  не  зважає
чи  на  горб,  чи  в  долину  дорога  веде  –
так  повзе,  мов  змія  моя  поруч.
люблю  дивитися.

хмари,  мов  хвилі
накочувалися  на  берег  мого  смутку
і  розбивалися  приречено:
[i]вибач,  працюй  знов  як  негр  на  городі:
ні  сьогодні,  ні  завтра,  ні  післязавтра
дощу  не  буде[/i].

краса  добро  воскреше  –  я  викрешу  красу;
це  серце,  що  не  бреше,  їй  в  жертву  принесу.

клепав  мій  дід  косу,  та  й  каже,  як  не  бреше:
[i]я  викресав  красу,  вона  –  добро  воскреше.
 
добро  красу  воскреше,  а  ти  креши  добро,
і  посилай,  хто  бреше,  до  чорта  під  ребро.[/i]

якби  то  зараз  дві  гранати,  щоб  два  поняття  порівняти,
що  перше  –  то  гранатів  цвіт,  а  друге  –  то  гранатів  плід.
одне  зриває  дах,  а  друге  –  ще  страшніше:
і  зірве,  ще  й  про  теє  пісеньку  напише.

ви,  люди,  будьте  свідками:  ні  в  глибині  душі,
ні  на  її  поверхні  не  водяться  вірші.
а  водяться  вони  аж  там  на  небі,
і  важко  їх  буває  зловити  у  потребі.
та  я  зловлю  –  це  точно.  будьте  свідки:
цієї  ночі  точно  що-небудь  напишу,
й  тоді  не  пошкодуйте  ні  тортика,  ні  квітки,
ні  компліментів  авторці,  ні  лайчика  віршу,

бо  ось  заради  чого  я,  власне,  його  зліпила:
заради  дівчат,  що  уві  сні  співали  мені  цю  пісню:

[i]ось  осінь  іде,  з  нею  іде  дощ.
дощ  іде,  дощ  іде  в  одному  чоботі[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020

поети з золотими зубами

так  у  світі  повелося:
я  люблю  її  волосся.
ой,  це  не  те.
все,  все  на  світі  –  безмежне  й  пусте.
то  що  ж  я  хотіла  сказати?
згадала:

всі  старі  безумці  вважають  себе  світилами.
пишуть,  та  все  по  воді,
та  все,  ніби  курка  вилами.
строчать,  і  строчать,  та  все  вихваляють,
а  що  вихваляють?

та  все  свій  щурячий  хвіст.
а  ти  поглянь  довкола,  та  ще  поглянь  угору:
що  скаже  небо  з  приводу  твого  твору?
ні,  критика  згори  їх  не  обходить,
бо  хто  критикує?

–  ні,  не  згори,  а  збоку.
–  а  може,  все-таки  згори?

дівчата-відмінниці,  зразкові  українки,
що  глузують  однаково  і  з  тебе,  пацюка,
і  з  романтичних  стрибків  дуже  поважної  жінки,
коли  вона  чи  ти  танцюєте  гопака.

ні,  гопака  –  не  лірика.  хай  буде  па-де-де:
патріотично  й  мудро,  грааль  не  підведе.
а  хто  такий  грааль?  то  був  такий  мислитель,
здається.  чи  пророк  –  чи  навіть  прометей.
а  ти,  голохвостий  –  такий  популярний  вчитель,
що  берешся  навчати  і  бабів,  і  маленьких  дітей.

діти  вміють  читати.  не  знаю,  це  добре  чи  ні.
вони  не  бачать  істини  у  п'яній  маячні.
чи,  може,  в  тверезій?  ми  запитаємо  прямо,
і  що  ми  побачимо?

ой,  хробаки  дволикі,  дводомні  й  двоязикі,
боягузи,  смішні  чучундри!  
майте  мужність  признатись  собі  у  цьому;
сповідуйте  толерантність,  не  кидайтеся  на  людей
через  таку  їхню  думку,
що  ви  –  на  узбіччі  історії
гнані,  тупі,  потай  злі,  агресивні

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020

діти україни

ще  не  вмерла  україна!
а  точно?
точно!
дух  ще  не  вмер  у  дочках  та  синах,
дух  закликає  боротися,  вчитися,  перемагати!
хоч  і  нарікають  на  них  в  коридорах  верховної  влади,
що,  мовляв,  ви  такі  й  не  такі,  і  не  зовсім  її  влаштовуєте,
але  знайте:  вами  пишається  багатостраждальна  ненька.
має  вона  надзвичайних  дітей:  науковців,  поетів,  воїнів
–  всіх  у  достатку.  вони  здобувають  їй  славу,

щоб  по  цілому  світі  і  прості,  й  керівничі  люди
мріяли  побачити  її  красу  та  силу.
карпатські  гори,  й  дике  поле,  і  дніпрові  кручі,
і  два  моря,  що  там  український  зразковий  порядок.
ту  красу  та  порядок  встановлять  діти  твої,  україно:
отакі  бо  вони  численні,  завзяті  та  честолюбні!

та  всі  вони  мають  вразливість,  певну  маленьку  слабкість:
не  хочуть  визнати,  що  вони  за  честю  свого  народження
змогли  б  керувати  світом,  давати  йому  закони
й  змушувати  розвиватися  у  всіх  необхідних  напрямках.

знайте  ж,  діти  україни:  ви  будете  вартими  матері  аж  тоді,
коли  зробите  її  по-справжньому  світовою  державою.
аж  тоді  я  повірю,  що  ні  слава,  ні  воля  не  вмерли,
і  що  недаремно  за  україну  загинуло  стільки  людей

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020

настанова державцю

державцю,  маєш  місію  тяжку  
вести  народ  правдивою  стежею.
будь  добрим,  виявляй  до  нього  милість,  
щоб  сам  ти  на  нього  спертися  міг,
коли  війна  постукає  в  ворота.

проте  й  не  бійся,  як  про  тебе  скажуть:  [i]здирник[/i],
коли,  замість  бенкетів,  підеш  збирати  податки  
заради  їхнього  ж  добра:  колись  та  й  зрозуміють,  
що  мудрий,  хто  не  тринькає  державної  копійки,
й  тому  не  позичає  у  світах.

будь  людяним  і  водночас  суворим,  
будь  справедливим.  тая  ж  справедливість,
що  вкупі  з  доблестю  складає  честь  державцю,
посіє  в  людях  золоте  зерно
поваги  та  пошани.  а  якщо
народ  тебе  не  любить,  не  журися:
терпітиме,  та  й  добре.  нехай  не  забуває:
ти  –  влада,  що  керує,  милує  й  карає.
 
лиш  не  давай  ненависті  в  народі
тихенько  зародитися,  бо  та,  коли  зросте,
все  пожере,  захланна,  мов  пожежа:
всі  перемоги,  і  надбання,  і  здобутки
суспільні  та  державні,  –  пожере  й  тебе,
і  сам  народ.  Будь  мудрим  та  обачним,

будь  істинним  політиком.  як  треба  для  порядку,
щоб  ти  збрехав  –  збреши  та  обмани.
ба  навіть  підлости  й  безчестя  не  цурайся,
коли  шлях  абсолютної  деспотичної  влади  
проляже  через  них,  і  ніяк  обійти.
буде  могутньою  твоя  держава  –
неважливо,  який  особисто  ти

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020

в холоді

там  в  кімнаті  на  останньому
з  останніх  верхніх  поверхів  –  
холодній,  вогкій  –  
в  темряві,  під  миготіння  гірлянд  сидять  
двоє  там.
слухають  пісень  –  та  все  сумних:
на  веселі  духу  не  вистачає.
дуйчик  дує  просто  так.  
віє,  та  не  гріє.
вікна  морозом  вкрилися,
сліпими  стали  відтепер  надовго.
 
мудрість  ллється  через  сльози,  
на  думках  застрягли  запитання:
–  чому  зі  мною,  що  не  так?  
як  важко  зростати  далеко  від  дому,  
як  легко  пустити  життя  під  укіс.  
що  ж  ти,  мамо  рідна,
не  навчила  цього  дитяти?  
тепер  сидить  він,  і  не  тямить  ні  чорта

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

білий сніг

білий  сніг  вже  розтав,
той    романтизм,  що  літав  поміж  нас,
зник.  
згадки  про  тихі  вечори,  що  віяли  теплом,
стали  беземоційним  спомином  про  тебе.
ні  ти,  ні  я  не  думали,  що  так-от  буде.
жаль.
знаєш  моє  гасло:  "відпусти  й  забудь".
ти  не  станеш  винятком.  ти  –  не  винятковий.

я  думаю,  весна  настане  рано,  
бо  й  зима  зараз  тепла:  відлига.
 
хоч  і  хочу  тебе  забути  як  щось  непотрібне  –
не  можу.
ті  згадки  про  київ:
жарти  у  музеї  –  нас  аж  вигнали  через  ті  жарти,
як  веселив  ти  мене,  
заливалась  від  сміху  поруч  з  тобою  щоразу.  
відчувала  у  тобі  все  те,  чого  шукала.

та  відпускати  людину  –  краще,  
ніж  довіку  тримати  на  ланцюгу,  
робити  їй  нещастя
і  мучити  неволею.  
забуду  я  всі  ті  моменти  феєричні,  
коли  була  щасливою  й  не  думала  про  сумне.

перефарбую  всі  їх  сірими  тонами,
щоб  не  було  цікаво  до  них  повертатися,
щоб  не  думати  про  тебе  взагалі,
як  про  щось  хороше  й  неповторне

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

пацюк в тигровій шкурі

йдеш,  мов  заможний  турок,  вулицею
богдана  хмельницького,
зверхньо  дивишся  довкола:
на  тобі  костюмчик  трійка,
лаковані  черевики.
кашемірове  пальто.
ти  –  гордий,  як  бенгальський  кіт,
знаєш,  почому  повага,
й  пошана,  і  добре  ім'я.

а  на  роботі,  не  дай  боже,
начальник  накричить  на  тебе,  гордого.
таке  вже,  як  завжди,  начальство  брутальне,
і  почалося  звідусіль  приниження  тотальне.

і  що  ж  це,  котику,  ти  робиш?
доноси  пишеш  на  людину.
ти  не  гордий,  ти  –  дурний.
істинно  гордим  є  аристократ
чи  директор  цирку,  чи  скромний  мафіозі.
твоя  гордість  раптом  зів'яла,
мов  пеларгонія  на  морозі,
а  сам  ти  –  злий,  заляканий  пацюк!

кажеш,  тебе  ображають?
знущаються  з  тебе?  авжеж.
поглянь,  в  якій  непробудній
жахливій  брехні  ти  живеш.

поглянь  на  себе  в  дзеркало,
й  стули  брехливу  пащу.
краще  йди  до  цирку  клоуном,  ледащо,
бо  й  сам  ти  не  вартий  своїх  черевиків,
і  черевики  в  тебе  не  оригінальні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

полюддя

щороку
князь  освячує  землю.
він  має  владу  високу  й  широку  –
владу  від  кого?  від  наших  богів.  
хто  він  для  людей?  не  відповідайте,
та  шану  йому  відповідну  складайте.

князь  –  це  держава,  держава  –  це  князь.
що  таке  держава?  звідки  вона  взялась?
держава  –  це  організація  суспільства.
нема  організації  –  розвалюється  все,
так  само  і  в  природі:  коли  немає  сонця,
ніяка  ластівка  тобі  весни  не  принесе.

ясно?  шануй  свого  князя,  не  ремствуй.
ти  ж  знаєш:  йому  багато  не  треба:
трохи  смушків,  меду,  сала  й  яєць,
і  отримаєш  вдесятеро.  предки  отримали  з  неба
колесо,  плуга,  підкову,  шаблю  –
все  то  золоте  –  і  князя,  щоб  він
все  розповів,  що  до  чого.  землю  ти  ореш  чим?
отож-бо  й  воно.  а  зброю  в  руках  тримав?
меча  потрібно  регулярно  гострити,
князеві  треба  в  усьому  годити.

хто  не  вірить,  буде  покараний.  ясно?
так  треба  для  держави.  так  ось:  як  гострити  зброю,
так  само  щороку  треба  освячувати
це  все:  і  цю  землю,  що  маєш  від  князя,
і  річку,  й  діброву,  й  колодязі.
бо  як  не  стане  води  в  колодязі,
ходитиме  дівка  до  річки,
а  як  не  стане  і  в  річці?  –  отож-бо  й  воно.
і  худобу,  і  всіх  цих  курей  та  свиней  –
все  потрібно  освячувати  постійно.  гадаєш,  легко?
постійно  в  турботах,  постійно  в  походах,
та  ще  й  вороги  не  дрімають.  сьогодні
ночуємо  в  тебе,  а  завтра  –  може,  й  війна.
шануй  владу  князя:  вона  не  така  страшна

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

весело

весело  та  добре  на  душі.
ми  у  дідуся  граємось  на  ґанку;
стоїмо  поруч  у  лінійці  на  перше  вересня;
сидимо  за  партою  одинадцять  років;
і  ось  ми  на  волі.  школо,  прощай!

бентежно  та  легко  на  душі.
навчаємося  в  різних  університетах,
ділимося  враженнями  від  нового  життя,
у  вихідні  знов  разом.  життя  –  не  таке  й  погане!  
принаймні  ясно  одне:  що  наша  дружба  –  навіки,

емоційна  порожнеча.
велике  місто,  нові  знайомства.
прохання  зателефонувати  пізніше,
брехня  про  надмірну  заклопотаність,
розрив  зв'язку  та  небажання  відновити

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

на цвинтарі

стоїш  промоклий  на  цвинтарі.
думки  вмирають  у  тобі,
ворони  літають,
туги  назбирують  досхочу.
сіре  небо.  земля  –  чорна,
мокра.
 
тут  не  мертві,  а  гнилі
лежать,  щоб  рідні  приходили  сюди,  
тужили.
стоять,  дивляться  на  дату
остаточну.

душі  там  нема,  тільки  тіло.
та  кому  яке  до  того  діло?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

об'явлення

я  –  вулкан,  що  стоїть  над  морем
мільйони  літ  спокійно,  а  нині  вибухає.
я  –  буря,  що  визріла  в  лоні  мовчання,
а  нині  зрівняє  з  землею  міста.
я  –  хвиля,  що  вийшла  з  морського  дна,
щоб  сягнути  небес  і  погратися  кораблями.
я  –  холод  глибокого  всесвіту,
що  робить  з  великих  людей
кумедні  крижані,  мов  шахові,  фігурки.

я  –  світовий  землетрус,
що  рухає  материками
так  легко,  як  ви  руками  та  ногами.
я  –  та  невидима,  невідома  і  невблаганна  сила,
що  змушує  землю  трястися,
а  небо  хитатися  й  губити  зірки;
а  море  –  стогнати  й  виходити  з  берегів.
я  не  маю  ні  глузду,  ні  змісту,  ні  форми.
я  промовляю,  та  не  людськими  словами.
я  застерігаю,  ти  не  слухаєш  мене.
ти  безтурботно  гуляєш  там,  де  тобі  заманеться,
загине,  хто  спіткнеться  на  моєму  шляху!
хто  мені  опирається  чи  заважає,
сконає  в  пекельних  муках,  без  свідків  і  співчуття.

тепер  я  не  з  вами.  я  сходжу  на  гори,
щоб  оглянути  обшир  своїх  володінь,
а  потім  зійду,  мов  лавина  прозріння,
на  ваші  нетесані,  нестругані  бідні  голови!
прийду  в  людській  подобі,
і  ти  жахнешся:  "хто  ти,  як  не  бог?"

перед  тобою  той,  хто  створив  цей  світ,
і  той,  хто  його  доглядав,
і  той,  хто  його  зруйнує.
–  чому  ти,  господи,  все  це  робиш?
–  бо  я  –  господь,  і  настав  судний  день

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

степ

пенелопа  вийшла  в  степ  погуляти
бачить  страшне:  злободенний  бур'ян!
розрісся  й  глушить,  душить  квіти  польові
та  забирає  в  них  всі  сили.
щоб  ті,  вже  й  так  напівживі,
навколішках  у  нього  пробачення  просили.

ось,  мов  розбійник,  всюдисущий  пирій,
що  всім  грозить  та  ріже  гострим  листом,
ось  і  амброзія  бридка  хвороботворна,
що  скільки  її  не  скуби,  лиш  заболить  живіт.
ось  і  дебелий  жирний  молочай,
що  скільки  його  не  топчи  й  не  валяй,
виросте  вдвічі  більший.

а  он  і  лобода,  –  і  ще  якесь  презирство
без  назви  й  без  числа.  не  знає  пенелопа,
що  тут  сказати.  антиботанічний
широкий  лан,  рядянський  заповідник!

а  ось  і  ще,  і  ще.  і  в  цьому  розмаїтті,
у  цьому  несказанному  страхітті
ще  якось  виживають  дикі  квіти,
веселі  й  безтурботні,  наче  діти.
не  косить  їх  коса,  і  кози  не  їдять
за  їхню  красу.  тож  бувайте  здорові,
цвітіть  та  буяйте,  бур'ян  зневажайте:
чиїми  ж  молитвами  врятується  цей  степ,
коли  не  вашими?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

жахлива правда

пустелею  голою  йде,  залишаючи  мертві  сліди,
що  їх  не  покриє  ніякий  пісок  на  світі.
вступить  до  лісу  –  все  від  неї  тікає:
ніде  не  заховаєшся  від  неї,
здалеку  сигналять  люди:
страх  звірячий  прийшов  до  них.
і  бігають  вони  у  паніці  по  колу,
а  коло  замикається  в  якусь  гіперпетлю.
от  вони  впали  бездиханно  у  надії,
що  трупів  не  зачепить  ця  причина.

вона  пройшла,
на  трупи  й  не  поглянула.
куди  не  йде  –  усюди  розпач,  горе.
куди  не  погляне  –  там  смерть  і  страх,
і  гріх.

а  хто  вона?  вона  –  це  правда:
правда,  яку  поховали  колись
в  надійному  саркофагу.  
та  вибралась  вона  звідти,
тепер  іде,  а  за  нею,  наче  діти
такі  маленькі,  милі:
факти,  події,  думки,  –
вони  біжать  за  нею,  і  поперед  неї
та  розкривають  всім  затулені  очі  в  страху:
ваш  час  минув,  пора  вам  всім  померти

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

ти – гордий

за  вікном  вже  сідає  сонце.
вечір.
а  ти  вже  летиш  на  крилах  ночі,
коли  пітьма  надійно  накриває  стріхи:
летиш  через  країни,  села  та  містечка,
через  гори,  ліси  та  степи.
ти  –  мрія.
лиш  уночі  гуляємо  з  тобою,
тримаючись  за  руки.  сміючися,
розповідаєш  про  зірки  небесні,
та  як  між  ними  легко  мандрувати.
авжеж,  я  бачу  їх,  але
приємніше  мені  дивитися  на  тебе.

сьогодні  йдемо  на  веселу  виставу.
щоб  реготати  там  від  душі.
що  буде  потім?  побачимо.  я  згадаю  тебе  у  вірші,
а  з  першим  сонячним  промінчиком  ти  зникнеш,
щоб  прийти  уночі  до  мене  знову.

ти  –  плід  моїх  фантазій,  і  не  більше.
створювала  тебе  довго,  ретельно,  старанно.
ти  –  високий,  помітний  серед  брудних  волоцюг,
а  так  –  тебе  побачу  завтра  на  олімпі.
сидиш  там  у  всій  своїй  гордій  красі,
неподалік  гуляють  ідоли,  ангели  та  боги,
не  знаючи,  що  їх  створили  смертні.

авжеж,  то  я  тебе  створила  так  прекрасно.
та  ходжу  по  землі,  а  ти  вже  про  мене  й  забув.
авжеж,  я  не  варта,  щоб  ти  божеволів  за  мною.
треба  тебе  знешкодити,  й  розсипати  на  снігу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

електричка

небезпечно  й  гидко  в  електричках.
тут  п'яниці,  маргінали,  дурнуваті  діти,
та  ще  й  смердить,  мов  в  авгієвих  стайнях.
якщо  ти  не  встигла  до  вільного  місця,  стій.

тут  ти  не  знайдеш  ні  інтелігентів,
ні  аристократів,  ні  просто  порядних  людей.
будуть  тут  пенсіонери,  а  в  них  три  теми:
росія,  дажбог,  перевернутий  прапор.

є  й  студенти,  бідні  люди,
що  ліпше  їм  було  б  їхати  маршруткою.
що  ж,  мушу  сидіти  та  слухати
суперечки  на  ці  заборонені  теми.

та  є  у  цьому  безладі  ще  й  той  один-єдиний,
хто  мовчки  і  закохано  дивиться  на  тебе.
п'яний  чи  просто  глузує?
ти  так  і  не  довідаєшся,  він-бо  вже  пішов
до  виходу.  а  потім  серед  ночі
прокинешся  та  думаєш:
чому  він  так  дивився?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

космос

вночі  зірки  відкрили  фестиваль,
фестиваль  замріяних  блискучок.
вони  гуртом  кружляють  довкола  свого  центру,
роблять  дивної  краси  вигадливі  маневри.

десь  там,  на  одній  з  далеких  планет,
сидить  замислено  один  розумний  хлопчик.
він  дивиться  на  небо  через  телескоп,
він  дуже  скоро  стане  астронавтом.

щоб  підкорити  простори  космічні,
їх  треба  вивчити  й  докладно  описати.
от  з  цього  приводу  й  відкрили  фестиваль
зірки,  чия  краса  дивує  і  вражає

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

перший археологічний з'їзд

встала  рано,  та  й  біжу  до  університету.
а  там  переполох  нечуваний,  всесвітній!
всі  археологи  вже  прибули  на  місце:
у  нас  тут  їхній  перший  всеукраїнський  з'їзд.
та  без  петра  толочка,  горе.  що  ж  ти  вдієш?
а  гайда  першокурсників  скликати!
нехай  послухають  авторитетних  лекцій
та  наберуться  розуму  від  них.

біжиш,  мов  білка,  від  корпуса  до  корпуса.
аж  ось  і  він,  конгресовий  красивий!
вбігаєш.  не  проґавила  нічого  надважливого?

ти  ще  наївно  думаєш,  що  там  декламуватимуть,
мов  консули  в  сенаті,  промови  історичні.
а  контингент  вже  склався  такий  різношаровий:
і  дурень  той,  що  засмутив  тебе  учора.
але  сьогодні  кажуть  про  таких:
люба,  таких  мільйони,  тьху,  не  звертай  уваги,
–  й  професори,  що  видають  книжки,
як  шахтарі,  на  склад,  а  кажуть  "на-гора";
декан,  що  привілейовано  грає  в  телефоні,
бо  має  він  заступника  нарешті,  врешті-решт.

навіть  святий  отець  дивом  тут  об'явився.
це  ж  перший  археологічний  всеукраїнський  з'їзд!
та,  може,  хтось  би  їм  сказав,
тим  першокурсникам  замріяно-щасливим,
що  це  –  лиш  відкриття,  офіційна  урочиста  частина;
що  їх  сюди  зібрали  для  масовки;
що  їм  дозволено  побачити  обгортку,
та  зрозуміти  суть  –  ото  вже  зась!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

дорожній

дорожній  корок.  година  пік.
ревуть  машини,  мов  Дніпро  широкий!
ти  собі  йдеш,  не  кваплячись  нікуди.
–  куди  це  йдеш?
–  та  так,  нікуди.  погуляю.  
навкруги  –  все  дихає  й  цвіте,
адже  весна:  час  жити  й  відмерзати.

прийшла  у  київ  вона  зненацька:
раптово  стало  все  цвісти  та  виростати,
люди  з  переляку  почали
в  коханні  одне  одному  палко  зізнаватись.

вже  й  сонце  з  весною  прийшло  сюди:
почало  п'ятиденну  війну  зі  снігом.  –
той  пручався,  опирався,  не  здавався,  
лиш  уночі  щоночі  було  в  них  перемир'я.

що  ж  ти,  дурний  снігу,  опираєшся?
на  що  ти,  холоднющий,  сподіваєшся?
ти  розтанеш  завтра,  потечеш  водою,
і  друзями  довіку  будемо  з  тобою.

бо  вода  –  питво  для  квітів,
для  трави  і  для  дерев.
будеш  ти  в  зеленім  листі
змістом  їхнього  життя.

пташки  вже  прилетіли  з-за  кордону,
як  добре,  що  і  в  них  безвізовий  режим!
вже  кожна  ластівка  вітає  рідну  стріху,
що  аж  собаки  по  землі  качаються  від  сміху.

а  що  такого?  ми  були  малими  пташенятами,
коли  нас  мама  вивела  з  гнізда
і  копняками  під  зад  літати  вчила;
тепер  ми  повернулися,  й  радіємо,  бо  скоро
самі  вже  пташенят  собі  приведемо.

ти  дивишся  на  це  –  і  на  душі  весніє.
так  сонячно,  і  весело,  й  барвисто!
На  небі,  й  на  землі,  і  в  голові  все  чисто.
десь  тут  був  сум,  та  звіявся  за  обрій
мов  хмара.  прощавай  до  самої  зими!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2020

сумні очі

сумні  очі  дивляться  вбік.
два  карі  камінці.  
про  що  думає?
та  чи  важливо  це?
йде  сніг.  
добре,  що  в  електричці  тепло.
через  навушники  чути  всі  виміри  космічні.
а  очі  мляві-мляві.
нема  народу,  тиша  мертва.
сидиш  біля  неї,  а  вагон  пустий.
ведеш  розмову  світську  у  думках  своїх,
та  чи  важливе  це  тепер,  цієї  миті?

за  вікном  –  пітьма,  
пітьма  –  красива.  
змушує  думати  про  дрібні  проблеми.
от  сидить  вона,  сумна
зі  своєї  власної  волі.
думки  у  неї  теж  затерплі,  захололі.
 
зупинка  вже  твоя  –
ти  йди  та  сумнівайся:
чи  сумні  твої  очі,
коли  бачать  крізь  двері  тамбур;
чи  веселі  мої,
коли  бачать  то  все  разом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2020

через міст

через  міст  вибігаєш  на  дорогу,
й  перед  тобою  враз  новорічне  диво!
сніг  блищить,  мов  перли  та  сапфіри.  
сині  вогники  й  червоні  мерехтять,
іскри  летять  від    вогнів  бенгальських.  
чутно,  як  сміються  всі  довкола,  
та  кричать,  може  й  напідпитку,  
веселих  та  запальних  пісень.
 
дерева  стомлено  стоять  у  зимовій  оздобі,
зітхають.
хотіли  б  уваги  на  свої  гілки,
та  прикриває  їх  лапатий  сніг.  
зачекайте,  до  вас  ще  прийде  черга:  навесні!  
а  тим  часом  увагу  привертають  вітрини:
знижки,  акції,  розпродажі,
товар  тижня;
товар  місяця  за  версією  редакції  "гламурні  дівчата".
–  мабуть,  все  це  означає:  [i]з  новим  роком,  друзі![/i]

вже  й  санта-клаусові  олені  розмальовані  тут
гарні  та  пишні,  мовби  й  не  торішні  –

це  ж  їх  колишній  дід  мороз  забув  після  гулянки,
а  тепер  як  зрадіє!  ой  ви  ж  мої  оленята!
знайшлися.
на  вікнах  гірлянди,  мигаючи,  
манять  до  родини,  затишку  й  тепла  –  
люди,  однак,  не  піддаються:
танцюють,  знов  співають,
знов  весело  сміються.
чому?  це  –  загадка  велика,  новорічна.
а  діточки  такі  веселі  поміж  цього,  
щастя  пульсує  через  них,  
щічки  покусав  мороз  
та  вони  радіють  цьому,  
покатай  їх  на  санчатах,  
пограй  в  сніжки  –
от  і  свято  для  дитини.
 
так,  все  то  вкупі  й  творить  магічну  атмосферу,  
знайому  з  дитинства;  а  ще  –  ностальгію:
щасливий,  святий,  неповторний  час

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2020

заєць

темний  дім  та  темна  тінь.
ти  бредеш  о  третій  ночі  на  зарядку.
заєць  скаче  на  світанку.
заєць  ближче-ближче  до  тополі.
кров  зі  скроні,  заєць  в  полі.
заєць  сірий  та  гладенький.
заєць  має  господиню,
а  ночує  попідтинню.

господиня  –  зла  богиня.
в  зайця  стрілила  вона.
заєць  бігає  від  неї,
замітаючи  сліди.
заєць  падає  від  болю,
проклинає  свою  долю.
помираєш?  ні,  зажди.

ти  стоїш  у  купі  гною.
друже  милий,  що  з  тобою?

[i]вийшов  я  о  третій  ночі
на  зарядку[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2020

галерея

картини  сергія  шишка  мають  магічні  властивості:
дивишся  здалеку,  й  перед  тобою  зелений  ліс;
підійдеш  впритул  –  соковито-барвистий  хаос;
а  поглянь,  що  за  хата
чи  то  з  мушель  морських,  чи  з  камінців,
чи  з  художніх  мазків  так  вигадливо  складена?

переходимо  до  наступної  зали.

ох,  цей  чудовний  ренесанс!
полотна,  що  потемніли  з  часом,
але  не  потьмянішали.
бідні  мої!  так  жорстоко  вас  перевозили
то  з  москви  до  києва,
то  з  києва  до  ніжина,
а  то  ще  десь  до  ростова
не  дай,  боже,  повезуть.

на  полотнах  –  статні  люди,
бої  запеклої  доби,
та  античні  боги,  та  прадавні  герої!
та  богині,  повиті  чи  виноградом,
чи  диким  хмелем,  чи  плющем,
чи  французьким  рядном  драпіровані  гарно.

фінальна  зала  –  класицизм.

тут  картини  всі  з  подібно-побутовими  сюжетами,
де  люди  всі  з  кумедним  виразом  обличчя.
[i]ці  побутові  сюжети  –  по  суті  вони  й  біблійні[/i]  –
сказав  один  чувак,  чиї  слова  –  надійні.

[i]дівчина  їсть  макарони[/i]?  –  святі  небеса,  це  ж  я!
це  таки  справді  я  сьогодні  вранці!
і  апетит  той  самий.
троянки  та  троянці,
албанки  та  албанці!
та  й  ви  здорові  будьте,  брати-американці:  

здавалося  б,  скільки  століть  минуло,
а  я  все  така:  актуальна,  смішна,  цікава

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2020

море в серпні

море  в  серпні  тепле,  мов  кисіль,
а  солоне,  як  теплий  пересолений  суп.
сонце  о  дванадцятій  годині  за  розкладом
з  самого  вершечку  озирає  поле  битви:
що  роблять  тепер  мої  сини?  
а  ти  на  тому  полі  мирно  пасеш  корови,
потом  спливаючи.  від  спеки  аж  темно  в  очах,
і  немає  надії  на  дощ,  а  тим  паче  на  сніг  сьогодні.
ти  хильнув  ще  цеберко  хмільного  напою  –
корови  ніде  не  поділися.  тії  лежать  ремигаючи,
тії  –  ліниво  пасуться.  [i]паша  вже  споловіла
не  той  з  неї  вже  наїдок
не  те  з  нею  вже  й  молоко
а  десь  у  північних  сусідок  –
лиш  весна  почалася,  казав  грицько[/i].

аж  тут  нагодилася,  сама  щойно  з  моря,
дівчина:
вода,  мов  кисіль,  теплюща,
чи  якийсь  екзотичний  пересолений  суп.
таке  пекло.  а  сонце  на  небі
так  і  зависло  на  місці,
мов  розжарений  чорний  куб.
ні,  квадрат.  ти  чого  такий  мокрий?
чи  у  вас  тут  купаються  в  одязі?

ні,  у  нас  тут  купаються
або  у  власному  поту,  або  в  колодязі.

як  то?

отак.  бачу,  дівка
ти  не  проста:  запорізька!
підійди,  я  подивлюсь  на  тебе  зблизька.
гадала,  ми  тут  бачимо  те  море?
ні,  нам  воно  затепле,  і  зовсім  не  прозоре.
а  все,  що  ти  там  знаєш,  чи  вчила  в  себе  в  школі  –
то  все  брехня  та  вигадки  блідих  інтелігентів,
що  їх  не  вдовольняє  асфальтова  краса

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2020

of course

аякже,  знаю!  цей  дрібний  вареник
прожив  життя,  як  щирий  шизофреник:
вважав  себе  довареним,  плювався,  матюкався,
і  на  своє  ім'я  не  озивався.

його  втішали:  радуйся,  козаче,
бо  ти  у  колі  друзів.  –  хай  згинуть  вороги!
он  за  тобою,  недостойним,  плаче
одна  голодна  дівчина  з  сибірської  тайги:
якби  зловила  –  так  би,  каже,  й  з'їла.
а  він  на  те:  брехня!  такої  ще  нема!
та  хоч  би  й  є,  мені  немає  діла
до  ваших  спекуляцій  –  хай  їсть  себе  сама,

а  я  ще  поживу.
–  щоразу,  як  надходить
пора,  щоб  подаватися  на  стіл,
він  знову  у  своїй  каструлі  верховодить,
знов  збурює  громаду,
кляне  вселенську  зраду,
а  хвалить  –  пришивання  мухам  крил

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2020

fire

Ялиномовно  вітер  вив.
Палахкотіли  мовчки  блискавки
Жахливі  сни,  немов  гадюки,  лізли
По  стінах,  по  шпаринах,  падали  у  комин,
Конали  в  муках;
Люттю  захлинались
На  небі  хмари,  мов  скажені  пси;
Їм  з  хащі  озивались
Налякані  дитячі  голоси;
У  двері  гупав  Вій.  Кохана,  ми  злякались,
Бо  ти  вже  третій  день  нічого  не  їси.

Так  страшно  вітер  вив  ялиномовно!
Ото  ж  –  дитину  мертву  під  вікнами  носив
Та  все  її  старався  приспати,  невгамовну:
Все  бив  її  та  бив,  сміявся  й  голосив.

[i]Вб'ємо,  з'їмо,  задушимо[/i]  –  такі  й  подібні  речі
Вони  казали,  малюки.
Плювалися,  кривлялися,  давали  старшим  дулі.
Голови  носять,  як-от  рюкзаки,
На  ремінцях  у  себе  за  плечима:
Свинячі  та  ведмежі  –  дається-бо  взнаки
Їм  звичка  голови  за  плечі  закидати,
Коли  ревуть  і  виють  як  вовки
На  знак  протесту.  Завжди  вередують,
Говорять  зад  наперед  і  чинять  навпаки,
Так  само  думають;  справа  наліво  пишуть,
Не  знаючи  ні  лівої,  ні  правої  руки;
Добра  та  зла  також  не  розрізняють,
Однакові  для  них  жінки  й  чоловіки,
Почувши  ж  слово  правди,  враз  падають  додолу,
І  зубами  скрегочуть,  і  б'ють  в  кулаки.
Коли  ж  балакають,  жують  слова  якісь  огидні,
А  потім  вже  випльовують  обкусані  шматки.
Не  зрозуміти  їх.  Страшні,  бридкі  на  вигляд,
Скручені  в'язи  в  них,  покручені  й  мізки.
Тож  бо  й  карають  їх  наставники  сердиті,
А  в  них  напоготові  дубці  та  канчуки:
В  куток  їх  ставлять,  в  льоху  замикають,
За  шкірки  їх  чіпляють  мов  одяг  на  гачки.
Минулого  не  знають:  пам'ятають
Прийдешні  дні,  –  й  читаючи  зірки,
Як  ми  –  літописи,  а  в  думці  споглядають
Далекого  майбутнього  віки.
Отак  от  плаче.
Принишкло  слухаємо,  витріщивши  очі:
Що  пані  скаже?
Вітре!  Де  мій  сум?
То  знов  завиє  –  та  ніхто  не  розуміє,
Бо  не  по  нашому,  по  мертвому  казав.

Двоє  потоки  ринули  з  гір  –
Кожен  реве,  як  поранений  звір.

Розвиднілося.  Здобич,  мишу  з  хащі,
Несе  додому  вовк  у  своїй  пащі.
Поперед  себе  глипає  сова,
Оптимістично  сидячи  на  гілці;
Радіє  квітка  дикій  бджілці,
А  бджілка  –  їй;  росою  вмилася  трава.
Ото,  як  хлібороб  завершує  роботу  –
Так  само  вмитий  він  росою  свого  поту:  
І  блищить  проти  сонця,  і  грає  в  нім  кров
В  його  душі  співає  срібло  й  злото
В  душі  у  нього  сяє  срібло  й  злото
В  очах  у  нього  сяє  срібло  й  злото
І  кожен  погляд  випромінює  любов.

[i]Вогонь[/i]:  Щойно  згасає  над  долом  плачу
Розуму  втомлена  мова,
Чути  стає,  як,  вогонь,  регочу
З  дрів  та  з  людей,  що  як  дрова.
Бо  й  люди  своєю  пекельною  мукою
Прославляють  життя,  а  життя  ваше  –  піч.
Ото,  час  від  часу  звитяжно  ошукую
І  вас,  і  цей  холод,  і  голод,  і  ніч.

Що  то  ви,  люди,  шкода  мені  вас:  
Нема  вам  ніякої  долі!
Привели  вас  до  моря  –  ви  хлепчете  квас
Та  все  лиєте  сльози  без  солі.

Бо  ж  я  мова  цих  дрів.  Ви  не  знаєте  й  літер.
Дав  би  вам  Прометей  –  та  його  вже  ж  нема.
Беріть  свої  слова,  та  кидайте  на  вітер
Без  суму  й  сумнівів,  з  надіями  всіма!
Як  пташку  в  небо,  й  пляшку  в  море  
Свою  останню  мореплавець,  відпусти
Свої  надії,  друже.  Небо  неозоре!
Не  пропаде  воно  без  тебе,  сироти!

Що  ж?  Не  чує  воно  ні  тебе,  ні  мене,  
Ні  своїх  незчисленних  пророків.
Нехай  моя  пані  свій  сум  проковтне
Й  не  ллє  на  мене  цих  гірських  потоків.

Так,  я  мова  сих  дрів!  Знаю  мову  людей:
А  складаємо  слово  про  слово,
Добуваємо  сльози  з  мільйонів  очей,
Кладемо  собі  смерть  за  основу.

[i]Елеонора:[/i]  О  гречні  дрова!  Добре  ж  ви  людей
Смішити  вмієте!  Як  часто  ваше  слово
Виривало,  бувало,  нам  стогін  з  грудей
Або  й  життя,  всіх  мов  передумову.

[i]Вогонь:[/i]  Богине!  Ти  почула?  Небудякую!
Ще,  може  почастуєш  якою  дровенякою?

[i]Елеонора:[/i]  Сьогодні  в  гуморі!  То  що  ж,  як  до  людей
Подібні  дрова  –  я  не  дерев'яна.
Хотіла  б  почути  я  мову  дітей,
Вкинутих  в  жерло  вулкана.
Скільки  б  тобі  я  не  кидала  цурок  –
Не  примушу  замовкнути.  Ясно  гори.

[i]Вогонь:[/i]  Сьогодні  я  гладкий  в  гаремі  турок,
Щасливий  я  до  решти,  від  низу  до  гори!

[i]Елеонора:[/i]  То  й  добре.  На  тобі  ще  грушку
Солодку  сушену  в  печі.
Я  ж  –  покладу  сокиру  під  подушку:
Може,  не  буде  страшно  уночі.
(  йде  стелитися  )

[i]Вогонь    (  сам  ):[/i]  Не  тому  я  щасливий.  Не  покинь  же  мене,
О  княгине  мого  існування!
Хай  життя  твоє  буде  все  так  саме  тісне,
Хай  не  зазнаєш  ти  в  житті  розчарування  –
Засну,  щоб  не  вмерти  мені!  Не  почує  від  мене  зітхання,
По-своєму,  не  так,  як  я,  засне.

Гай,  скільки  вже  було  мені  –  о  люди,
Якби  ж  ви  знали  –  і  насправді,  і  в  словах
Таких,  що  ви  не  знаєте,  –  а  скільки  знову  буде
Долати  цей  неблискавичний  шлях

Від  домовини  до  колиски!
Що  живить  дух  життя?  Чи  певна  є  оця
Надія,  що  віків  минулих  списки
Одного  разу  дочитаю  до  кінця?
Ту  величезну  думу,  що  її
Чи  хто  й  додумав?
Ні,  я  знав  би.  Жоден,
Хоч  би  почав  від  смерті  до  народин
І  присвятив  їй  муки  всі  свої!
А  щоб  додумати  –  всього  лишень  і  треба,
Гадаю,  чи  не  сто  ночей  не  спати
Й  не  снити  знов  доскочити  неба,  –
А  лиш  тяженну  думу  догадати
Як  то  воно:  ніколи,  довіку  не  згасати.

Колись  та  я  й  зможу  її  догадати!
Не  всім  скажу  –  лишень  тобі,  мій  сину:
Не  слухай  батька,  пнися  догори,
Та  не  шукай  на  небі  покладів  бензину,  –
Або  й  шукай,  як  батько,  та  вари
Хазяйчин  борщ.  Коли  жереш  деревину,
Ростеш  та  поринаєш  в  сиву  давнину:

Тоді  я  з  неба  впав  і  людям  підкорився;
Число  разів  зі  свого  жару  відродився
Однаковий  щоразу.  Читаємо:  "Щодня
Заповідає  батько  заповіта,
Та  смерть  його  –  самотністю  повита,
Не  плаче  біля  нього  ні  друзі,  ні  рідня."
Написано  й  так:  "Дурень  думкою  скаче
Шляхами  небитими  ген  до  небес  –
Та  з  півдороги  повертається,  одначе,
Щоб  пообідати  й  засвідчити  прогрес".

Хих,  нащо  заживаєш,  небораче,
Безглуздого?  Та  й  батько  твій  учора
Казав  те  саме,  як  тебе  ще  не  було,  –
І  дід  так  саме.  Молодість  бадьора  –
Нехай  вона,  як  ми,  напружує  чоло.

Не  стануть  батькові  на  плечі
Сини  й  онуки  –  собі  сам
Заповідає  завтра  вискочити  з  печі
Та  вже  й  завдати  жару  небесам.

Нове    –  то  й  ліпше?  Ні,  не  довго  звикайте
І  ненадовго  до  святої  новизни:
Освячуйте  її  і  знов  шукайте,
І  зневажайте  знову,  винні  без  вини

Кохані!  –  на  шляхах  небитих,  незнайомих  
До  країв,  де  свобода,  де  не  править  закон,  –
Лише  в  личинах  звичаїв  питомих
Танцюють  випадок  і  сивий  забобон.

Вогонь,  мов  дяк  у  себе  в  книзі,
Бурмоче  в  хмизі.
Бурчить,  пускає  слину,  скаче,  
Як  мавпа;  проклинає  комарів
І  скиглить  так:  а  чом  би?  –  а  вчора  ти,  юначе,
Спокійно,  заспокійливо  горів!

Ненавиджу  ці  модні  запальнички.
Я,  раб  людей,  рабів  своєї  звички
Все  змінювати  –  я  б  змінив  людей.
Змінив?  Та  ви  не  змінитеся,  доки  я  живий.
А  як  помру  –  не  треба.  Чуєте?  –  Це  морок
Знов  виє  в  комині.  Його  я  розжену,
Та  що  робити  з  хором  позавчорок,
Що  сподівалися  на  цю  деревину?

Коли  горять  –  ото  вони  горять!
Не  нарікай  на  долю  не  до  речі.
Виконуй  просто,  що  вони  велять,
Як  раб  життя,  й  як  раб  своєї  печі.

Сьогодні  печі,  завтра  свічки,
Позавтра  знов  дурної  запальнички

Я  бачив  день,  коли  ви  помрете:
На  волю  несподівану  і  дику
Прожогом  вийшовши,  себе  пожерете,
А  перше  –  ліс,  а  перше  –  цюю  хатку.
Лиш  піч,  що  ти  є  в  ній,  залишиться  на  згадку:

Я  з  неба  впав  і  людям  підкорився,
10000  разів  від  себе  народився,
На  100001  сили  не  стягну,
Якщо  ти  спиш,  то  я  таки  боюся
Що  не  прокинешся!
Так,  в  сиву  давнину
Ти  звалася  –  Маруся?  Ні,  матуся!
(  сміється  )
Оце  вже  я  дочитую  останню  новину,
Немов  той  диктор  з  радіо:  новій  тепер  звикати
До  голосу  й  до  виду,  й  до  мисленого  строю,  –
Та  все  мені  так  само  підкидати
Тих  самих  дрів  святою  простотою:

"Той,  хто  боїться  змінювати  звички  –
Той  є  не  ти.  Лиш  люди  боїмось.
А  ти  –  сьогодні  печі,  завтра  –  свічки,
Позавтра  –  ще  хто  зна  чогось".

Я  всохла,  потім  відламалась,
І  якось  там  по-своєму  помстися:

Я  був  дурний,  та  ще  дурніша  –  жінка!
Лисиця  з'їла  пташеня,
Кидай,  каже,  ще  одне,  бо  дерево  зрубаю  –
Прибігла,  крутила,  била  хвостом,
Побігла,  прибігла  наступного  дня,
Та  ще  одненьке  з'їла  пташеня.
Що  мали  робити?
Давай,  каже,  ще,  бо  дерево  це  я  зрубаю,
Хвостом  своїм  грозила  стукаючи  –
Отака  вона,  лиха  лисиця:
Страшно  грозиться,  грізно  божиться,
"Ну,  каже,  начувайтеся  тепера".
Не  дав  він  пташенятка,
Пожалів  свої  діти  малі.
Так  і  жили  вони,  бідні,  в  своєму  дуплі,
А  те  дупло  –  про  мене  згадка,
Ото  ж  отам  і  я  колись  була
Зелена  гілка  свого  дерева.

Оце  вам,  пані,  казка,
Подякуйте  будь  ласка,
Не  те,  що  дві.  І  знову  до  засад
Його  висот  висотуєш,  припавши  ридма,  море,
Благаючи  –  та  час  не  йде  назад
Ніколи,  моя  зоре.

Тож  ліпше  спи,  даремно  не  світи,
Бо  лиш  мова  я  дрів  і  не  знаю  кохання
Як  люди,  й  лиш  плекаю  сподівання,
Що  хто  його  роздмухає,  та  знову  будеш  ти.

[i]Ліс:[/i]  Старий!  Постиралися  й  древности  риси,
Відрізнилася  пам'ять,  і  хмизу  ніхто  не  збира.
Лишень  вітри  пронизливі  гуляють,  мов  гульвіси
У  вовчих  шкурах.  Пізня  вже  пора  –

На  кого  то  полюєте?  "Полюємо  на  того,
Хто  зветься  сон  та  спокій.  –  А  просто  на  кнура,
Що  тут  ховається:  там  смальцю  центнери  з  півтора,
Бо  так  же  нудно,  як  не  роблячи  нічого".

Щасти  вам,  небожата.  Ну,  а  ти,
Неборожденний  в  лісовій  хатині?  –
Чи  сонно  та  спокійно  тобі  нині,
Чи  хочеш  знов  додому  утекти?

Либонь,  спокійно  спить  твоя  хазяйка!
Проте,  як  ні,  які  веселики  поклич.
Ото,  бувало,  грають  і  скрипка,  й  балабайка,
І  арфи,  й  бубни,  і  цимбали  у  неї  цілу  ніч.  –

І  в  тебе:  в  вас.  Аякже,  мусиш  стерегти.
Так  і  мені,  дрімучому,  з  моїми,
Бо  люди,  знай,  не  терплять  самоти,
А  ми  з  тобою,  отже,  сусіди  й  побратими.

Не  в  сих  ні  ти,  ні  я.  Еге  ж,  еге  ж!
Приходжу  й  я  –  та  лиш  топчуся  на  порозі,
Немов  боюся;  але  ти  як  схочеш,  то  втечеш,
Ще  й  бідний  світ  цей  –  бідний  –  спалиш  по  дорозі.

[i]Вогонь  (  сміється  ):[/i]  Не  бійся,  не  зіпнуся:  не  біг,  лише  перебіг.
[i]Ліс:[/i]  Авжеж.  Та  все  ж  і  ти  обмежений  в  потребі
Горіти  –  чи  не  так?  Коли  спалив  би  все,
Чи  не  помер  би  й  сам?  Дивися:  он  на  небі
Рогатий  місяць  зіроньки  пасе,
Немов  глузуючи.  Та  то  він  не  глузує:
Виконує,  для  чого  створено  його.
Коли  б  не  світ  оцей  коханий,
Що  вабить  і  дратує,
Ніхто  б  не  знав  призначення  свого.

[i]Вогонь:[/i]  Бурмоче  та  рипить.  Не  небіж  –  не  небіжчик.
Га?  Слухай  ти  тепер,  що  в  мене  в  голові:
Провіщик,  блищик,  –  пищик  є  найближчик.
Зустрінемося  там,  де  будемо  живі!
Межі  собі  –  собі  благалагала!
Зігну  я  гін.

Ячала  та  сичала,  числова,
Диявольська  ялова  воля.

Тобі  корисний  –  ти,  дитя,  й  корися.
О  ладначасі,  –  возопи  сліпо  –
Сіромі  нотна  грамота,  а  в  мене  страмота!
І  годуй  же  ж  так  –  й  інотна  грамота  так  добре,
Й  книжок  недоїдених  не  перечитуй:
Дай-но  погляну.
Добре!

То  ж  ти,  Марино,  добре  все  зробила,  –


Тс!
Пеньк,  пуньк!  На  нібесих  сих  пси
Собітаки,  соліяки  на  ніколесих  отам
Бабах!  Тоді-то  бог  йому:  помри
Або  згори  хоч  раком  догори.  –

Га!  З  давнім  мороком  блукає    
Галала!  Галала!  Трісла,  трісла!
Богила,  могисла,  сказа  речисла  суха
Це  не  я,  це  не  я!
Біжіть,  зрубайте  дерево.

А  сказано  ж  було  учора  натщечерево
Не  їсти  й  не  пити.

О  відійди  й  ніколи  не  підходь,
Душе  пропаща:
Хай  береже  тебе  Господь
І  наша  хаща.

[i]П.  Р.[/i]  Хіба  ти  не  знала,  що  горілка  горить?
Гайда  ж  тепер  на  небо
Забуваю  про  тебе  на  мить,
Моя  свята  потребо!    
Вогонь:  Гиля,  гілляки  впалі  далі,
Гиля,  а  далі  від  гріха
Вище,  бо  ви  ще  зелені  були,
Хоч  долі  доля,  діти,  гріти!
На  небо  сон
Потягусі,  рій  ви  духів
Небораків,  десь  там  вирій,
Батьківщина  сажі  аж.
Мили,  лили  ми,  розчу,  розча
Котра  є  річ  ми  найдорожча
–  Для  неї,  бо  я  –  розганяйло  пітьми
Заради  істини.  А  їй  –  одна  забава
Шпурлятися  дітьми.  Ех,  діти!
Не  лізьте  ви  в  піч  передчасно
А  я  вже  не  хочу  нікого  палити,
Заради  цього  згасну.

Ні,  я  домагаюся,
Так  я  домагаюся  –  така  моя  забава  –
Свого  безпідставного  безперечного  права
На  все,  що  є,
Й  на  все,  чого  не  буде

Я  пам'ятаю,  як  з  небесного  туману,
Як  було  холодно  там,
Впав.  Тож  нехай  я  повстану:
Заздрити  знаю  лише  небесам.

Де  окрилитва  дум  –  там  двох  туманів  битва
Під  ноги  людям  кинула  вогонь,
Що  в  ньому  жевріє,  зростаючи,  молитва
Двох  для  молитви  стулених  долонь:
Чи  ви  хотіли,  діти  на  болоті,
Щоб  я  знайшов  вам  маму  та  й  відрядив  назад?
Ні  я  –  проста  жага  й  горіння  плоті.
Спалю  вам  все,  спалю  всяк  райський  сад!

Дітей  дерев,  що  пані  моя  вами
Жбурляється,  змагаючи  пітьму,
Та  все  гукає:  "Мамо!"  до  нестями,
Що  та  не  йде,  і  відає  чому:

Ви,  дикі  гуси?  Добре  мені,
Що  впився  перед  смертю
Не  довіку  ж  було,  як  свині,
Давитися  книгами  й  дертю.
Та  розумію  й  твою  муку:

Йой,  лихо!  Що  ж  ти  наробив!
Якби  мені  хоч  одну  руку,
То  був  би  жив.

А  так  –  потягусі!  Добре  в  світі  без  зла  ж!
Та  без  свідків  того,  що  є  й  світ  без  добра  ж.

Йой,  люди,  вибачте!  Нам  істина  дорожча:
Для  того  й  плачемо,  а  служимо  тому,  
До  кого  наш  прокльон  і  наша  проща
Сьогодні  і  довіку,  в  чорному  диму
І  в  білому  –  хто  спалює  пітьму
З  усім,  що  в  ній  ховається.

Ось  воно,  лихо!  Яке  насувається  лихо!
Свідоме  сили  темної  і  непоправних  прав  –
Впаде  мені  на  голову  нетихо
За  присяги  й  слова,  за  все,  що  був  зламав.

Жени,  гукни  "Рамазанас,  коні!"
Та  всі  не  міг  ородити!  
Рахую  харити  дорогі  мені  святинь:
Оксана  за  Маринку  гине  ж.

[i]Мавгли:[/i]  Не  може  бути.  То  не  я!  Не  я!
[i]Валентина:[/i]  Звісно  ж  не  ти,  синку!  ПР  то  зробив,
Щоб  ти  побачив  і  не  ліз  куди  не  можна:
Немає  там  нічого  доброго  в  тім  Києві.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2020

anger of human

[i]Валентина:[/i]  Розгнівався  великий  шах  Адаб-Бада,
Гукнув  на  свої  яничари:
Життя  є  сон,  а  всі  ми  тут  –  примари.
Вагоме  слово  тут,  а  правда  –  як  вода!
Тепер  по  тисячах  даремних  поколінь
Повідомляю  всім,  хто  мене  чує:
Я  –  той,  хто  є!  Й  нехай  же  моя  тінь
Шляхів  мені    до  втечі  не  готує:      
Моє  минуле  –  то  є  моя  тінь,  –
Освітлення  не  потребує!
І  коли  хто  навмисне  й  випадково
Забуде  своє  істинне  ім'я,
Я  нагадаю  вам,  що  перше  було  слово,
І  це  було  священне  слово  Я.
Тому-то  ви,  ті,  хто  в  камінні,
В  річках,  деревах  і  в  тіні,
Й  на  сонці  там  –  всі  як  один  повинні
Коритися  й  подобатись  мені.

[i]ПР:[/i]  Виходить,  він  тебе  не  зміг  переконати.
[i]Валентина:[/i]  Переконати?  Віриш  ти,  чи  ні  –
Ми  просто  говорили.  Як-не-як  я  –  мати,
Та  й  що  робити  дітям  на  війні?
[i]ПР:[/i]  А  що  ж  він  ще  казав?
Валентина:  Що  див  доба  гряде
Навпомацки  в  своїм  сліпучім  сяйві,
А  ми  –  й  за  нинішньої  зайди  завжди  зайві,
Все,  що  ми  робимо,  напевно,  пропаде.
ПР:  Хто,  українці?  Он  він  який,  чисто  пророк!
[i]Валентина:[/i]  Вони  вітчизну  бачили  у  світлі
Інакшому:  завзяті  вояки  й
Співці,  і  ґудзики  на  китлі
Так  і  блищать,  а  очі  –  як  у  вовка,
Коли  змовкає  скоростріла  скоромовка,
Тому  я  повторюю:  втрат  ніхто  не  лічи:
Лічи  набої,
Бо  легше  померти  від  кулі  дурної,
Ніж  від  ґудзика  мідного!  Як?
Невже  й  ви  самі,  пане  Вітре,
Нас  оспіваєте?  Кожен  тут  –  вовк  і  вояк,
Невже  нам  шмарклі  свої  витре
Той,  кому  збоку  видніше?
[i]ПР:[/i]  А  й  справді,  збоку  ріжеться  гостріше
Вся  правда-матка.  Хитрощі  облиш,
О  Україно!  Щоб  сказати  збоку,
Скажу:  чи  бачиш  ту  мету  високу,
Що  знов,  задерши  голову,  під  нею  ти  стоїш?
[i]Валентина:[/i]  Хто,  я?
[i]ПР:[/i]  Ні,  цього  разу  –  мати  Україна.
Про  неї  зараз  байку  розповім,
Одного  за  одним  наказом  своїм
Вона  посилає  на  бій  свого  сина.
А  той  –  що  він  робить?  Завжди  те  саме.
Завзято  воює  з  усіма  ворогами,
Багато  й  друзів  також  вбити  довелось
Заради  матері  Батьківщини.  –  Аж  ось
Як  кажуть,  піраміду  поколінь
Завершив,  і  самотності  жахнувся.
І  заволав:  Моя  туго!  До  рідного  серця  долинь,
Бо  страшно  мені!  Але  ні:  знов  самотності  голос  почувся:
"Ти  тільки  будь  відважний  дуже  й  сильний
Підведи  свої  очі,  і  побачиш  Мене"
"Вітер  шалено  рвучкий,  холод  раптово  могильний,
А  ну  хтось  підкрадеться  та  штовхне!"
"Негоден  той  народи  пасти,
Хто  відцурався  самоти,
Багато  бачило  мене  –  побач  тепер  і  ти,
Тільки  не  бійся  впасти"
Ні,  я  впаду.  Не  зможу!  Чи  для  того
Сюди  аж  дерся?  Дерся  аж  сюди!
Знов  чути  голос:  "Підведи  
Очі  свої,  бо  не  бачив  ти  Бога  Близького!"
"Боюсь".  "А  хто  казав,  рости  нам  треба?"
"Я,  Господе".  "То  чом  же  не  ростеш?
Не  знаєш,  як  позріти  неба,  
Не  знаєш  сам  –  і  іншим  не  даєш!"
"Гаразд,  тоді  навчи"  "Роби,  як  Я"
"А  як?"  "Ось  так!  Та  як  же  ти  побачиш,
Коли  не  дивишся!"
"Благаю,  зніміть  мене  звідси!"
[i]Валентина:[/i]  А  все  ж  таки  Мавгли  я  не  віддам

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020

kill yourself

Вбийте  себе,  щойно  ваше  майбутнє
Проголосить  вас  богом  своїх  перемог,
Або  не  вбивайте,  й  хай  ваше  майбутнє
Проголосить  вас  батьком  своїх  перемог!

Привид  з  пущі:  Єльцин  кричить:  он  у  кутку
Кривава  чеченка!
Випиває  ще  2  чарки,  шле  по  Лукашенка.
Лукашенку,  любий  друже,  голубе  мій  білий,
Чогось  мені  приверзлося,  що  не  буду  цілий.
Чи  молитися,  чи  пити,  чи  поле  орати?
Порай,  брате  що  робити?  Моторошно,  брате!

[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Джохар  писав!  Непогано!  Що  то  воно  значить
Особистість:  очей  їй  не  замилить  навіть  аеробіка  войовничої  музи!
Отже,  ти  Мавгли!  Я  –  генерал  Дудаїв.
Чув  про  такого?  Нам  бракує  літаків,
Хоч  не  бракує  мужніх  вояків.
Чи  брав  ти  участь  у  повстанні  сипаїв?
[i]Мавгли[/i]:  Не  знаю.
[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  От  тобі  й  на,  син  нічогонезнаїв,
Моджахатаскраїв!  Набої  б  хоча  полічив?
[i]Валентина[/i]:  [i](  осудливо  хитає  головою  )[/i].  
[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Ну  та  гаразд.  А  як  твоя  англійська?
Для  тебе  Англія  –  гнобителька.
Послухаю,  що  скаже  твоя  вчителька,
Тоді  подумаю,  чи  не  візьму  тебе  до  війська!
[i]Валентина[/i]:  Дядьку,  ви  хто?  Воно  ж  дитина,
І  в  жодній  армії  служити  не  повинна,
Хоч  я  й  не  вчителька.  Слід  перше  пожити,
Звести  хату,  оженитись,  дітей  породити,
Тоді  й  приходьте.
[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Хто,  себто?  –  Я?  На  це  не  маю  часу:
Стратегія,  знаєте,  зажерлива  річ!
Князь  Володимир,  за  легендами,  пиячив  цілу  ніч,
На  ранок  обирає  собі  віру.
А  я  по  закінченні  десятого  класу
Й  після  зустрічі  сонця  обрав  собі  ціль        
Як  обирає  камікадзе,  –  й  як  я  вчився!
Все  більше  й  більше  докладаючи  зусиль  
Я  за  наукою  війни  невтомно  волочився;
Тепер  я  –  генерал,  і  маю  довгі  руки,
Завдам  кому  завгодно  тотої  науки!
Війну  зробив  я  справою  життя,
Від  рідної  дочки  мені  вона  рідніша.
Миліше  нам  падучих  бомб  виття
І  брязкіт  гусениць,  ніж  вся  та  мирна  тиша.

І  часто  плакав  я  безсонними  ночами:
Не  той  вже  світ,  не  та  тепер  війна!
Як  жінка,  щоб  не  бути  шльондрою,  так  саме
Одному  лиш  народові  належати  вона
Повинна.  Пролий  бурякового  квасу
Невинного  й  винного  цілі  моря,
Але  знайди  собі,  нарешті,  гідну  расу,
Обери  собі,  війно,  народа-царя!

[i]Валентина[/i]:  Доладно  промовляєте:  достоту  як  філософ.
[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  А  ви  чутливі  до  віршів?
Гай,  легше  жінці  бути  генералом,
Ніж  генералові  –  поетом,  що  орудує  військами.

[i]Валентина[/i]:  А  все  ж  таки  слово  –  то  зброя.

[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Ну,  це  лиш  слова,  а  вірші  –  лише  засіб
Для  пом'якшення  твердих  жіночих  сердець,
Коли  йдеться  про  кохання,
Чи  для  загартування  м'яких  чоловічих,
Коли  йдеться  про  війну:
На  війні-бо  і  в  коханні,  як  відомо,  не  гребують  нічим.

[i]Валентина[/i]:  Справді,  так  кажуть.

[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Отож  бо  й  воно!  А  я,  розумієте,  гребую.  –
Багато  чим!  Спіткався  я,  до  прикладу,  з  потребою
Вбити  поета  в  собі,  як-от  собаку  й  раба,  –
І  що  ви  думали?  Не  вбив!  Гидую  і  начхати.
От  хоч  би  ви  скажіть  мені:  хіба
Таке  пробачать  жінка  і  солдати?

[i]Валентина[/i]:  Що  саме?

[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Взагалі!  Подати  б  у  відставку,
Та  не  дають  одвічні  вороги,
Що  я,  бач,  засмучую  їхню  велику  державку  
Своїми  справами  злочинної  ваги.
А  злочинці  ж  –  вони!  Хай  їм  грець!  І  шахрують,  і  шкуру  деруть,
І  несправні  гармати  –  собаки,  чорти  –  продають.

[i]Валентина[/i]:  Невже  й  гармати?
Тобто,  коли  можна  запитати,
Ви  з  ними  воюєте
І  з  ними  ж,  клятими,  гарматами  торгуєте?  
[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Авжеж!  Не  те,  що,  а  скажу:  з  ворогами  такими
Довоюєшся  і  доторгуєшся  й  до  дактилічної  рими!

[i]Валентина[/i]:  А  ви  свій  розум  витрачаєте  на  жарти:  
Вас  як  послухати  –  й  життя  того  не  варте,
Щоб  жити,  бо  складається  з  потреб.
Якби  їх  зовсім  не  було  –  було  не  зле  б!
Всі  лиш  пили  б  тоді  горілку  й  грали  в  карти,
Принаймні,  хоч  не  воювали
Та  не  вбивали  з  необхідности.

[i]Дж.  Дудаїв[/i]  [i](  невдоволено  )[/i]:  Я  гадаю,  що  з  японців  були  б  добрі  вояки.
Це  видно  хоч  би  з  того,
Що  на  американців  вони  страху  наганяли  не  меншого,  ніж  отії  на  німців,
А  німці  –  на  "наших",
Але  китайці  –  ви  чули  їхню  мову?
Японіє  шляхетна!  Ти  Китаєва  
Сусідка  й  родичка,  і  лиш  його  боїшся,
Як  решту  світу  любиш!  Зміцнюй  же  лад  світовий!  

[i]Валентина[/i]:  О,  то  виходить,  що  (  скуштуйте  ще  моєї  )
Я,  жінка,  підказала  вам  якісь  нові  ідеї?  
Тим  часом,  може  б,  довше  в  нас  погостювали,
Та  відпочили,  голови  собі  даремно  не  ламали?
[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Еге!  Воно  й  не  гріх,
Та  знаєте,  як  кажуть:
Не  тріумфуй,  доки  не  переміг.
Тим  часом  –  дякую.  А  ну  ж  війна  ущухне?

[i]Валентина[/i]:    Війна  –  не  вітер  і  не  дощ.
О  чоловічих  рук  ганебна  справо!
Ти  гірша  за  розпусту  й  за  пияцтво,
Ти  опіум  для  маминих  синів.

Подумайте  самі,  яке  це  марнотратство!
Коли  збираються  гуртом  чоловіки,
То  напиваються  і  грають  потім  в  дурня,
Іноді  й  пики  одне  одному  товчуть  –  

Мені  огидне  збройне  панібратство:
Воюють,  ще  й  якісь  переговори
З  своїм  же  ж  ворогом  ведуть;
Тоді  братаються  й  співають  про  воєнну  славу.

[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Стратегія!  А  слава  без  війни  –
Це  як  без  матері  дитина,  та  й  без  батька.
[i]Мавка[/i]:  А  Мавкгли  пістолета  розібрав.
[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Оце  джигіт!  Оце  я  розумію!
Гляди,  синку:  ці  миролюбні  жінки  занапастять  твою  безсмертну  душу,
А  в  мене  як  і  загинеш  –  то  козаком  зате!  Бо  що,  в  такому  разі,
Ти  робиш  в  цій  країні  козаків?
[i]Валентина[/i]:  Побійтесь  Бога,  пане  генерале!
Але,  якщо,  за  вашим  припущенням,  слід  шукати  в  житті  лише  слави,
То  чи  не  варто  заодно  шукати  й  правди?  А  коли  зважити,
Яке  саме  віросповідання  є  в  нашій  Україні  панівне,  то  ось  вам  і  відповідь.
Ще  доважте  до  цього  імовірну  прабатьківщину  також  і  його  предків!
[i]Дж.  Дудаїв  (  дивиться  на  Мавгли,  недовірливо  хитає  головою  )[/i]:
Зробіть  велику  ласку!
Ще  ж  навчите  його  сякатися  в  запаску:
Дива,  дива!  Але  в  якій  ділянці?
Покинув  рідний  край,  дітей  не  породив!
Або,  як  кажуть  ті  американці,
Пішов  шукати  див  з  країни  див.
Або,  як  кажуть  ті  японці,
Не  панує  добрий  розум  у  своїй  сторонці;
Або,  як  кажуть  ті  естонці,
Хай  полює  кожен  розум  у  своїй  сторонці;
Або,  як  кажуть  тії  мирмидонці,
Не  полює  добрий  розум  у  своїй  сторонці;
Або,  як  кажуть  ції  українці,
Запануємм  і  ми,  браття,  на  своїй  сторінці.
[i]Валентина[/i]:  А  ви,  либонь,  про  нашу  Україну  
Невисокої  думки,  та  пильної:
Так  кричите,  аж  слина  з  рота  вилітає.
[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Що  довше  вдивляюсь  –  то  більше  дивуюся!  Та  ні,  я  не  про  те.
Це  я,  коли  хочете  знати,  про  сучасність.  Ось  цим  дітям  вона,  либонь,
Видається  привабливою  казкою.  Cуча  дочка!
Сам,  пам'ятаю,  в  дитинстві  колись  пішов  я  купатись  на  річку,  –
А  ви  щойно  звідти;
Гадаєте,  все,  що  ви  бачите,  гідне  того,  аби  розповідати?  Е,  ні!  Дзуськи!
Я  вам  скажу:  багато  є  такого,  про  що  мовчать  досвідчені  мужі!
Про  Україну  що  скажу?  Їй  треба  породити,
Дійсно,  хоч  би  двох  чи  трьох  синів
Принаймні.  Але  ж  хто  ця  юна  панна  
Зеленкувата  й  дивної  краси?
Напевне,  й  вас,  як  Мавгли,  колисали
Минулого  століття  незаймані  ліси?
[i]Валентина[/i]:  Це  –  наша  Мавка,  що  з  Волині;
Вгадали  ви.
[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Я  вражений.  О,  як  же  ж  я  вам  заздрю!
Я  хочу  вмерти  –  й  народитися  тоді,
Коли  й  на  вас  зійшла  Господня  ласка,
Шановні  і  прекрасні  молоді!
Ото,  як  кажуть  в  нас  на  сонячнім  Кавказі,  –
Що  сталося?  Я  щось  не  те  сказав?
[i]Валентина[/i]:  
Вибачте,  вибачте!  ПР  мене  попередив  про  вашу  ексцентричність,
А  вас,  очевидно,  забув.
[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  А  чим  погано?  Знаєте,  я  вам  скажу:  весілля    
Таке  ж  мені  любе,  як  добра  війна.
Люблю  той  час:  тоді  було  дозвілля
Й  на  те,  й  на  инше.  Так,  старовина
Шляхетніша  була,  ніж  ця  Сучасність.
Хоча  й  тоді  була,  й  тепер  приватна  власність  –
Господарі  пішли,  а  власники  прийшли;
Хай  йому  біс!  Тепер  я  в  себе  вдома
Так  почуваюся,  немов  би  довго  спав,
Та  ось  прокинувся  –  й  жахнувся,  і  не  міг  впізнати
Домівки  рідної:  це  ж  тут,  в  моїм  раю
Я  слухав  предків  думи  про  минуле
І  про  майбутнє  мріяв,  –  ні  неба,  ні  каміння,
Ані  людей  не  впізнаю:
Все  марсіяни,  шпигуни,  мутанти  з  батогами,  –  
Іржею  вкрились  їхні  кораблі,
А  люди  з  дурним  сміхом  та  з  піснями
Будують  Марса  на  моїй  землі.
Летить,  мов  галка,  думка  інженерна,
Кудись  під  себе  гидить  на  льоту
(  На  пам'ятник,  між  иншим,  Жуля  Верна
Також  насрала  ),  –  й  иншу  висоту
За  иншою  підкорює.  О  галко  безіменна!
Що  загубила,  що  шукаєш  там,
Де  з  волі  світового  бізнесмена
Не  стало  місця  мріям  та  орлам?

Всі  інопланетяни  й  чужоземці
З  собою  носять  власні  запитання
І  власні  відповіді  на  них  –
Вони  дарують  нам  свої  хвороби,
Щоб  продавати  нам  ліки  від  них  –

А  ти,  Америко!  Собако  на  перині
Земної  кулі!  "На  перині",  я  сказав?
Бодай  тобі,  холоднокровна  ***    
Наснилося  найменше  з  тих  страхіть,
Що  сняться  нам;  бодай  ти,  білоручко,
Прокинулась  –  а  в  тебе  нічого  не  болить!
А  біля  моря,  де  була  Свобода  –
Джохар  Дудаїв  там  навколішках  стоїть!
 
Га?  Дзуськи!  Ми  не  віруємо  в  розум,
Адже  від  Бога  він:
Данайським  подарунком,
Як  і  свобідну  волю,  я  кваліфікую
Саме  життя.  Вшануймо  індіянців,
Що  так  і  думали,  –  та  з  гідністю  приймали
Життя  від  предків,  смерть  від  ворогів,
А  правду  –  від  Господніх  шпигунів!

А  що  ти  робила  минулого  літа,
О  моя  вчителько  моїх  вояків?
І  чом  на  тобі  чоловікова  свита:  
Чи  ти  батька  не  маєш  –  чи  мучитель  запив?

[i]Валентина  (  співає  ):[/i]
Перлів  лантух  на  базарі  я  свиням  купила
Як  перли  з  неба  падають  –  то  град,
Ненависний  селянам.  То  –  просвіта.
Нехай  просвіта  буде,  як  каменепад.
Цей  –  з  кари  божої  блискуче  варить  кашу.
Лиш  дайте  мені  точку  опертя  –
Я  обіцяю,  що  покращу  і  прикрашу
Все  ваше  невдоволене  життя.
Перлів  разок  на  шиї  –  підшипник  марнославства.
Вершки  народу  –  то  мужі  законодавства,
Що  сиплють  перлами,  як  лузають  насіння
І  закликають  до  порозуміння.

О,  покупців  коштовні  перли!
Як  віддано,  за  вами  спритні  продавці
Шукаючи  в  морі  вільного  ринку,
Прогресові  служать!
Шукайте  за  правдою:  вона  в  Україні
Десь  як  перлина  в  барилі  борщу.
Теж  сипле  перлами  вівця  з  своєї  дупи  –
Ото,  як  їх  згребти  до  'дної  купи,
То  вийде  вам  гордість  Планети  Людей;
А  що  її  мудрість?  –  Мудрість  приводить  до  Бога
Дорогою  втоми  та  розчарувань,
То  лиш  одна  для  мудрості  дорога,
Ставай  на  неї  без  вагань.

[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  Але  ж  я  тут,  бо  рахував
На  деяку  підтримку.
По  правді,  славу  світу  б  я  віддав
Лиш  за  одну  людину,  шапку  чи  ракету-невидимку
А  слави  мені  наразі  не  пропонуйте.  До  дідька  самурайську  етику!
Я  обіцяв,  що  зрівняю  Москву  з  землею  –  то  що  ж  мені  тепер,  кашкета  їсти?
[i]Валентина[/i]:  Пан  генерал  бажав  би  виграти  війну?
[i]Дж.  Дудаїв[/i]:  На  бога,  виграти!  Чим  я  її  виграю,  коли  земля  така  кругла,
Що  всі  хати  скраю?
Ні,  я  бажаю  програти,  як  програла  й  Японія.  Японія  таки  програла!
Та  й  чи  було  б  до  чести  виграти  ту  війну,  виграшну  з  самого  початку?!
Закиньте  в  минуле  атомну  бомбу,  –    і    воно  закине  її  ще  далі.
Якось  одного  разу,
Щойно  відродившися  з  попелу,  я  несподівано  відчув  себе  росіянином.  
То  було  дивне  відчуття:  відразу  ж  захотілося  похмелитись,  абощо.
Ні,  панове!  Я  бажав  би  назавтра  знову  бути  самим  собою!

Але  сьогодні  зле  мені.  Ет,  виздихали  б  люди!
Тоді  вже  землю  успадкують  таргани.
Як  нас  не  буде  –  байдуже  нам  буде,
Як  між  собою  миряться    вони.

Піду,  та  викопаю  дідову  сокиру!
До  чого  вам  слід  ще  докласти  зусиль?
Вчітеся,  браття,  терпіти  біль,    
Та  не  терпіть  століть  принизливого  миру:    

Коротке  бо  життя,  й  непевні  спадкоємці!
А  в  своїй  хаті  правда  лиш  одна.
Ви  ж,  інопланетяни  й  іноземці,  –
[i](  Грозить  кулаком  Кремлівській  Зірці  )[/i]
Мир  з  вами  –  то  є  програна  війна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2020

patient examiner

[i]Мавка[/i]:  Бідна  Марино,  це  –  зворотний  бік
Твоєї  золотої  чи  срібної  медалі?
І  в  навчанні,  і  в  поведінці  ви  –  три  Валі  –
На  плечах  в  того,  хто  до  чого  звик.

[i]Марина[/i]:  Які  три  Валі?  Прошу  послуху,  малята.
Сьогодні  сьомий  день,  як  Мавка  –  язиката.
Чи  дурнувата?  То  як  карта  ляже,
Тим  часом  порегоче,  ще  й  язика  покаже;
Тим  часом  вже  вівторок!
Вона  дурна,  як  короп?  Ні,  як  корок!
Чи  й  ви?  Чи  й  я?  Довіку  нічия
Наука  наша!  Отже,
Чи  слово  "сім"  –  число  чи  слово?
Назвіть  мені  кисле  число,
Щоб  воно  без  сумніву  було
Ошатним,  красним,  кратним  і  придатним
Не  численню,  а  логіці.  Не  знаєте?  –  гаразд.
Чи  слово  "мислово"  існує  в  природі?
Те  саме  про  "вислово",  "яслово",  "тислово",  "стислово",  "мстислово".
Мстиславо!  Ти  знаєш?  Скажи  Мостиславі,
Местиславі,  Мастиславі  й  Містиславі,
Що  до  школи  треба  ходити  гуртом,  а  не  як  череду  ганяти.
Чи  Мостислава  –  Ростиславі  чи  скаже?
За  решту  не  питаю:  самі  бачите,  що  поведінка  в  нас  нікуди  не  годиться.
Назвіть  мені  слово,  котрого  не  знає  ніхто,
Назвіть  мені  число,  котрого  не  знає  ніхто.
Якого  слова  не  знає  Нестислава?
Вона  не  знає  слова  Честислава.  А  якого  числа?
Вона  не  знає  кислого  числа!
Кисле  число  –  то  сметана.
Не  вірите?  Вона  густа,  часта,  ще  й  чиста,  –
Й  належить,  безперечно,  до  числа  сметан.
Ніхто  не  знає  нічого,  отже
Всяке  слово  і  будь-яке  число
Є  таким,  що  його  ніхто  не  знає.

[i]Мавгли[/i]:  Нічого  собі  лекція!
[i]Мавка[/i]:  Можна  вийти?
[i]Марина[/i]:  Урок  триває  –  чи  не  так?
Отже,  слухайте  уважненько:

Якщо  subR  –  підводний  човен,
То  ребус  буде  –  цепелін!
Та  не  води,  а  водню  повен,
Не  любить  мороку  глибин.

Щит  Ахілла  –  череп  тисяч;
Щит  Ахілла  –  сорок  тисяч,  –
Звідси  можна  легко  помітити,
Що  1040  =  40000.
Далі,  оскільки  один  троянець
Відповідає  сорока  сорокам,  приблизно  –
[i]Мавгли[/i]:  Стривай!  А  тисяч  –  то  скількох?
[i]Марина[/i]:  Ну,  взагалі,  не  менше  трьох,
Але  сьогодні  це  не  має  значення,
Бо  в  нас  тисяча  в  знаменнику
І  така  сама  в  знаменнику.  Ясно!  –
В  чисельнику.  Відповідає  на  число,
Знаменник  –  на  числово,  а  це  одне  й  те  саме.
Тепер  одна  сорока  відповідає  декільком  троянцям:
Чотирьом  сотням,  точно.  Отже,
Якщо  за  одиницю  допитливости  взяти  одного  троянця,
А  за  одиницю  досвідчености  –  мізинця  Одіссея,
[i]Мавгли[/i]:  Знов  похибка  закралася,  а  це  вже  тхне  софізмом.
[i]Марина[/i]:  Чому?  Допитливість  обчислюють  в  носах
І  ще,  в  окремих  випадках,  у  навуходоносорах,
Крім  того,  всі  джерела  вказують  на  те,
Що  Ніс  –  омонім,  і  ніяк  не  був  троянцем.
Це  зрозуміло?  Якщо  ви,  наприклад,  помітили,
Що  з  озера  виникає  голова,  дві  руки,  що  хтось  їх  підняв,
Тоді  вже  й  голова,  то  легко  припустити,
Що  всі  ці  об'єкти  –  то  насправді  суб'єкти
Людської  одиниці  й  одиниці  людства.
Якщо  ми  з'ясували  це,  то  можна  повернутись
Вже  з  деякою  зброєю  до  нашого  Ахілла:
Він  має  швидкість  слова;  слово  –  це  число
Тих,  чим  його  записують,  якщо  це  для  нащадків,
Довільних,  від  смаку  залежних  літер:
Наприклад  Йові  –  Зевсові.  Розбіжність  очевидна,
Бо  там  чотири,  а  там  сім,  а  ось  в  числові  вітер
Доцільно  сумніватися,  бо  що  для  мене  зліва  –
Для  тебе  буде  справа,  і  коли
Він  дме  з  Землі  у  напрямку  до  Марса,
То  Сонце  думає,  що  вітер  дме  з  Землі
Супроти  "мого  сонячного  вітру",
Хоч  то,  позірно,  аномалія,  –  та  й  Марс,  як  нам  відомо,
Тепер  не  там,  де  був.  Так  саме  плине  й  час  –
Дамо  йому  хвилинку  відпочинку:
Що  зроблено  –  то  зробиться  не  раз
За  правом  звичаю  –  отак  і  люди  звикли
Не  помічати  найсуттєвішого:  третій  елемент,
Що  повторює  чуттєві  метацикли  попередніх.

Ну,  я  їм  втерла!  Ти  записував?

[i]Вар'ят  Нестеренко[/i]:  Це  –  право,
Котре,  крім  голови,  ношу  на  своїх  плечах.
[i]Марина[/i]:  Хух!  А  як  у  ЦРУ
Справляють  дні  народження  там,  похорони,  свайби?
[i]Вар'ят  Нестеренко[/i]:  Конфіденційно,  звісно:  зовсім  без  довіри
Організація  розпалася  б.
[i]Марина[/i]:  А  раптом  шпигуни?
[i]Вар'ят  Нестеренко[/i]:  Таких  –  висміюють.  Пора  компілювати
Вечірній  рапорт:  сонячне  проміння
Виборсується  з  лип  шелестовиння;
Зелений  сум  і  борщ:  щемить  мені  щавель.
Моє  плече  –  защемлений  щабель
Наступної  доби  дощу  до  скородіння

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2020

them not me

поглянь  на  оці  закривавлені  руки,
злови  цей  дикий  погляд,  скажи  мені:  [i]па-па[/i].
гадаю,  досить  вже  тобі  жорстокої  науки.
скажи:  це  я  розбитий,  а  чи  це  ти  сліпа?

ти  зв'язала  себе,  ти  загрузла  в  фальшивій  згоді
з  цілим  світом,  і  дорікаєш  тепер
поганим  ставленням.  а  я  в  підземнім  переході
торгую  надіями,  й  плачу:  чому  я  тоді  не  вмер?

небо  не  знає,  й  ти  не  підкажеш  теж.
та  ми  досягнемо  свого  порозуміння:
я  відштовхну  тебе  –  й  від  того  не  помреш,
а  навпаки  воскреснеш,  і  будеш,  як  богиня.

а  тепер,  як  ти  й  кажеш,  ти  загрузла  в  фальшивій  моді,
недоросла  і  недоречна,  як  черешня  у  нас  на  городі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2020

seven feet above your head

ти  –  моє  царство  і  небесне,  і  земне!
я  звик  прощати  щедрі  обіцянки,
лиш  не  тобі,  –  лиш  не  покинь  мене
самого  тут,  де  золоті  світанки

і  срібні  вечори,  коли  читаю
свою  молитву  по  твоїх  устах,  –
коли  байдуже  сонце  споглядаю
як  ангела,  що  ходить  по  дахах

та  вікнах  неприкаяного  світу,
сам  неприкаяний:  я  виконав  свій  рай!
печатки  зламано,  обітниці  розбито,
надії  страчено.  все  правильно,  прощай

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2020