| Сторінки (1/21): | « | 1 | » |
[color="#ff0000"][b]Безсоння[/b][/color]
[i](Поема)[/i]
[b]Передмова[/b]
[color="#3300ff"]Б’є годинник вже за опівніч.
Тільки час зупинився раптом,
Мені конче до самих півнів
Посидіть би з життям за партою.
До основи, першооснови
Мудрий час вже всі грані витер
І розвіяв, немов полову,
Необачно байдужий вітер.
Мудрий час без суєт і подвигів,
Так як нам продиктує істина,
Без стороннього жесту й погляду,
Щоб по совісті відповісти
За усе що тобою сподіяне
Перед знаком своєї совісті,
Щоб за наміри і за діяння
Тобі згодом не було соромно.
Тож тримай над собою меч
Щоб тебе каяття не тішило,
Як до витоків і предтеч
Ти дійти самотужки вирішив.
Тож носи із собою біль,
Щоби час мов вода не вимулив
Ценз сумління, мов з рани сіль
З першодж′ерел і першовитоків.
II
Знов з сном в ночі я граю в піддавки.
Деше моя, чого жадливо прагнеш?
Вночі не сплять поети й диваки,
А мені, звісно, на роботу рано.
Чого стоїш, де поміж нас межа?
І б’єшся в груди об моє сумління,
Я не ховав за пазуху ножа,
Ніколи в правду не кидав каміння,
Я не лукавив, ні, ніпередким
І карка не ламав перед чинами,
Полин завжди я називав гірким,
Як долю, що ходила поміж нами.
Чого стоїш і дорікає що ?
Безхлібний рік, чи мамину скорботу?
Повісмом білим вляжся над чолом
І поведи мене до ешафоту.
I I I
Широка долина в снігах,
Велика, неначе вітчизна,
Моя присв’ята Материзно
Я твій – перелітний лиш птах.
У спеку, чи стужу холодну,
На зводі безкрайнього неба
Ми, люди, живемо для тебе –
Обідрану, босу, голодну
Приймаю тебе. Не вини
Мене за невинність мою,
Що так безкорисно люблю;
Зате що мовчав, як вони –
Оті півбоги і вожді
Прилюдно людей на майданах
Ковали невинних в кайдани,
В кайдани ганебної лжі.
Отож то, мене не вини,
Навпомацки йшли ми за ними,
Бо ми народились сліпими –
Дурні і послушні сини.
Немов інкубаторні кури
Чужими кричали устами,
Коли видавали «устави»
На наші полатані шкури.
IV
Годі люди, вже досить мовчати,
Хто вже вибрав дорогу свою,
Поєднаймо ряди, щоби стати
З лиходійством лукавим на прю.
V
Я сьогодні рушаю в дорогу,
Вже нарешті, здається, піду,
На порозі лиш збилися ноги –
На біду – кажеш ти – на біду.
Може й справді – не спинюсь,
Не ждіте, на мулких перехрестях доріг,
Через совість мою ідуть діти
Крізь безсоння моє – не поміг,
Не навчив вас нічого Чорнобиль,
Де чорніє як смерть саркофаг
Бо вже ранами сльози від болю
Запеклися в людей на очах.
Кого дурите, дикі ублюдки ,
Світ спинився уже на межі?
Ви іуди лукаві, не люди,
І диктатори грішної лжі.
Вже не спинюсь, вже вибрав дорогу
На моїй споконвічній землі
І покличу собі на підмогу
Ті облізлі голівки малі,
Голубі ті очата і сині,
Що як сповідь безвинна моя,
Заручуся могилою сина,
Що у цинку прийняла земля.
Що творили ви, виплодки грішні?
Ботокуди невмиті – скажіть
Ви сконаєте в муках найгірших
Без людського прощення в душі.
Не одному заткали ви рота,
Повідомивши тихо – помер
Дотепер соловецькі болота
В моїх костях болять, дотепер.
Не злякають вошиві бараки
Там де совість змордована спить,
Бо болить мене смерть Пастернака,
Бо Висоцького голос болить.
Я сьогодні рушаю в дорогу
Вже нарешті, здається, піду.
На порозі лиш збилися ноги,
На біду – кажеш ти – на біду.
V I
Вже ту дорогу хуга замела
Що росами обабіч закипала
Моя наївність Правди там шукала,
Та відшукати так і не змогла.
І я звертаю на людський майдан
Де здавнені стираються скрижалі
Щоб ярма, як поборені печалі,
Навік упали. Ланцюги кайданів
Брящать, як дзвони об московський брук,
І сіль пече у кровотічні рани
А їх міцні і непідступні брами
Глухі до болю і нестерпних мук.
V I
Скресає лід, окреслюється берег,
Химера біла зникла, як біда,
Тріщить, ламається, хоч загустає шерех,
Та чиста пробивається вода.
Оновлення мені це до душі
Падуть окови тихої облуди
Чому ще вчора поклюнялись люди,
Немов сухі торішні спориші.
Хоч вчасно похопились крикуни,
І ті що просто вміють вміти жити –
Ні, ні, не сіють і не косять жито –
Несуть із схронів талмуди хули.
Та не спинити переможної ходи,
Що постає могутньо над землею,
Що люд вкраїнський поріднився з нею
На вівтарі великої доби.
Безповоротно зірвано мости .
На часі сутність вищу осягнути
І хто є хто – насправді хто є ти?
По совісті. І ким ти маєш бути ?
Як совість запита в самім кутку
Устами тих, приречених до страти,
Як доморощені стояли герострати
В зеніті слави в лавровім вінку ?
Що скажеш ти при рідному коші,
Коли тебе малі спитають внуки,
Якщо тепер Пілатом вмиєш руки,
Змізернившись байдужістю в душі?
Тож не злукав над святістю ідей,
І присягнися пам’яттю мільйонів,
І сам, згорівши в вічному безсонні,
«Глаголом опали серця людей»
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568359
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 21.03.2015
[color="#0040ff"][b]Три лелеки[/b]
[/color]
У вирій далекий три лелеки летіли
Так пахло гіркотою їм поле сумне
«Сини лелеченьки ви б трішки присіли
Або зачекали у небі мене»
Незвідана, люди, нам доля пташина
Лиш пам’ять скорботна від отчих могил
«Синочки лелеки, у чому я винен,
Що старість забрала всю силу від крил?»
Злетілася з краю сто-тисячна зграя
Лишався позаду зажурений шлях
«Брати мої любі, сказати що маю
Чом батька немає? – питає вожак»
У вирій далекий три лелеки летіли
Від рідного плеса з одного гнізда
Лелеки, лелеки у даль посивілу
Вмить долю віднесли і юні літа .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2015
[b]Вовки[/b]
Минає ніч голодна у погоні,
Сторчма корчів обглодані кістки.
Не вірте у мультфільми і казки,
Коли вовки бувають неголодні.
При місяці лиш блисне гострий клик,
Розірве мускул, сповнений напруги,
І страх, і біль, і містика наруги
Розірве навпіл передсмертний крик.
В погоні ніч: біжать в снігу по горло
За овидом полів лише біліє сніг,
Та не прийдуть як пси до ваших ніг,
Бо звикли жити вільно вони й гордо.
Чорніє тризарядки смертне дуло,
Колючий зашморг і стальний капкан –
Вже в лісі місця не стає вовкам,
Немов у цім нікчемнів світі людям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561994
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 23.02.2015
[b]Ностальгія
[/b]
Ніжні спогади не стерти
І кому ще це потрібно ?
Павутинкою на стернях
Вересневий грає вітер.
І та музика далека
Із дитинства лине – лине,
Мов загублений лелека,
Наче туга журавлина.
В тиху осінь через весни
Чи на радість чи на муку
Ти любов мені принесла,
А собі взяла розлуку.
Крізь зимою скуті ріки,
Через холоду завії
Залишилась нам навіки
Ностальгія, ностальгія.
Буде чиста просинь неба,
Будуть ранні тихі весни,
Тільки пам’яті про тебе
Плин років не перекреслить.
Знов у спогадів полоні,
Знов на осінь повертає,
Павутинкою на скроні
Вересневий вітер грає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2015
[b] Світлини[/b]
Я на столі порозкладав світлини,
Немов життя прожитого хвилини,
Де все відбито, наче у воді,
Тут ми з тобою, гарні, молоді,
Тут все насправді – все життя прожите,
Мов дзеркала, котрі не заслонити,
В лиху годину. Господи прости,
Бо на шляху між зорями – хрести…
Лукава доля. Меншає клубок,
Твого життя і свічки нависок.
Скрапає віск. І ти радієш наче,
Що ти того не чуєш, лише бачиш.
Що віск той серце, не чоло пече,
Як батькове здригається плече,
Під сином позалишеним плащем,
І матері – знесиленим плачем,
Кигиче чайка в небі над тобою,
А дні пливуть, як листя за водою,
Щоб освятити прожиті хвилини,
Я на столі порозкладав світлини…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2015
[b]Заплакала мама в неділеньку рано[/b]
Заплакала мама в неділеньку рано.
Ще звістки від сина немає з майдану.
Коли відїжджав він то клався матусі
Живим і здоровим додому вернутись.
Та мамине серце біду відчуває,
Що сина на світі живим вже немає
Заплакала мама, заплакала зранку,
Коли дошивала йому вишиванку.
Чи він в тому винен, простіть мамо сину,
Що та вишиванка буде в домовину.
Не плачте, матусю, не плачте за мною,
Для Вас на світанні проллюсь я росою.
Проллюсь я росою на трави, на квіти,
Щоб мужні зростали сини - ваші діти.
Проллюсь я на квіти і голубом злину
На небі молитись за неньку-Вкраїну.
Дітей твоїх душі ангелами стали
щоб більше синочків твоїх не вбивали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561391
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2015
[color="#0040ff"][b]Осінній мед[/b][/color]
[color="#ff0000"]Над вересом бджоли літали,
Збирали осінні меди,
А ми ще з тобою шукали,
До весен забутих сліди,
Не згадуй, того, що минуло,
До пристаней мрій, не ходи,
Кохання, що в серці заснуло,
Немов опустілі сади.
Ти кажеш, що я вже став іншим,
І ти вже не та, вже не та …
Той мід – наче трунок торішній,
Лишилась одна гіркота.
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2015
[b]Вставай Україно з колін
[color="#ff0000"][/color][/b]
[color="#4400ff"]Вставай Україно з колін,
Кинь ярма і шлеї додолу,
Бо ти на батьківській землі,
Живеш таки в рідному домі.
Кайдани і пута порви
(Освячує нині Месія).
Бо Ти не служниця Москви,
Бо Ти не рабиня Росії.
Вставай, уже сурми сурмлять,
Скликає всіх «слава козацька»,
Гармати над краєм гримлять,
І шабля дзвенить гайдамацька.
Поки не розвіялась мла,
Допоки сичі не кричали,
Хай згине імперія зла,
Хай згинуть кати яничари.
Бо щастя, само не прийде –
Засіяне зло ворогами,
В борні нехай згода буде,
І стане навік поміж нами.
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560896
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.02.2015
[color="#ff0000"][b]Як ми поволі зводимось з колін[/b][/color]
[color="#000dff"]Як ми поволі зводимось з колін,
Як неохоче покидаєм ярма,
Котрі нам напинали не задарма,
Лукаві люди упродовж століть.
Як ми поволі зводимось з колін,
Як боязко ми зводим очі зрячі –
Ми боїмося волі – не інакше,
Бо боїмося муки і терпінь.
За волю нас рубали і пекли,
Як нас ділили, як нас катували,
Як нашим білим тілом торгували,
А ми в покорі плентались – воли!
Бо знаєм лише кнут і добрий плуг,
І тільки прагнем кату догодити,
Пресвітлий Боже, чи ми варті жити,
Чи сніти в іпостасі недолуг?
Ми – вільний нарід,
Чи якіїсь бранці ?
Вкажи нам путь до світла і до щастя,
Не дай нам Боже, поодинці впасти,
На перехрестях боротьби і праці.[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560423
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.02.2015
[color="#ff0033"][b]Рідна мова[/b]
[/color]
[color="#0000ff"][i]Колисала матуся дитину,
Колискову співала її
Про червону у лузі калину
І співучих в гаю солов’їв.
І хилилися мальви до тину,
А до серця тулилося слово,
Бо з любов’ю матуся дитині
Дарувала Вітчизну і мову.
Рідна мово, святине моя,
Моя правдо і вічна любове,
Може краща є в світі земля,
Може краща на світі є мова?
У яких би краях ти не був,
І які б не стрічалися люди,
Тільки б мову свою не забув,
Тільки дім свій не маєш забути.
Розквітай же і ширся крилато,
І в яких я краях маю жити,
Мов на світі я вивчу багато,
Щоби рідну, ще більше любити.
[/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560410
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.02.2015
[b]Дитинство[/b]
[i]Тишу в кімнаті
Ніч сповиває,
А на загаті
Вітер шугає
Рве соломину
У сніговії,
Будить дитину:
Сина Марії.
І загойдалась
Знову колиска
Чи пригадалось,
Може наснилось?
В темнім куточку
Полох куняє
Мама синочка
Знов забавляє,
Каганець тьмяний
Блимне в віконце
- Спи мій, Іване,
Спи, моє сонце.
Тільки не спиться
Сину у хаті
Може приснились
Далі крилаті,
Сонячна днина:
Бджілка на квітці,
В саду калина
В білій намітці.
Холодно в хаті,
Хочеться їсти,
Стиранку мати
Витре із тіста.
Юшка у мисці
Наче сльозина
Я у колисці –
П’ята дитина.
Знову наснилось
Знов пригадаю:
Бідне дитинство,
Що його маю.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2015
Час теперішній
/лжеопозиціонерам/
У круговерті боротьби
Час крушить ідолопоклінність
І на розтерзання юрби
Кида з олжею разом гідність.
Колись зацькована юрма
Тремтіла німо в їх «законі»,
Що наче чорна маграма
Ховала очі – безборонні,
Беззахисні, в чужім ярмі,
Ішли послушно очманілі,
І поганялися самі,
На побратимів доносили .
І тішились , немов дурні,
Коли їм ярма обновляли –
Христопродавці, холуї,
Чужі заброди і вандали.
І знов чекаєте з Москви
Дурного крику яничара
Тремтіть – не радуйтеся ,
Ви, … На вас найперших
Впаде кара Москви всесильної перста,
Що прибере усіх в «обійми»
І на перетинці хреста
Вам лишать місце недмінно.
Покайтеся і не гоніть
Народ змордований карати
В нові кайдани,
А моліть, моліть простити Божу Матір
За свій найтяжчий в світі гріх,
Зніміть з очей більмо облуди,
Щоб вздріли зрадників своїх
Святий Господь, земля і люди.
А ви, сподвижники, з руїни
Уже на грані катастрофи ,
Вас закликає Україна з своєї
Вічної Голгофи.
Тож підійміте вірчий знак,
Як стяг свобідної держави,
І скаже Бог – і буде так !
І Божа матір буде з нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558900
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.02.2015
[i]Ані смерть ні гарячі побої
Не зупинять пориву ординць
Бо Росію творили ізгої,
Без жалю, без вагань, без границь.
Не здригнеться примарне сумління
Із примружених вітром зіниць
Із Господнього, мабуть, веління
Вони вигнані з краю колись.
Може давня кровава образа
Осіда в незагоєний біль
Тільки вже не зберемося разом
Бо не знати чекати звідкіль?
І чого? Чи обіймів напасті,
А чи підкупу, чи грабежу?
І скажіте, якої ви масті,
І як мітите рідну межу ?
Не виню ваші душі бурлачі,
В жилах ваших тече й наша кров,
Мені шкода, повірте, одначе,
Що вас гнів окриля, не любов;
Вічна помста за кривди отруту,
Що влили вам варязькі князі.
І злоби ви не в змозі забути,
Ви ізгої – ізгої Русі !
В душі ваші добра не посію.
В генах ваших ненависть і гнів.
Бо ізгої творили Росію
І ніхто вже не змінить її.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557950
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2015
Звідкіль прийшла ця всенародна кара,
Що мову і свободу відняла
І бог мовчить, коли горять пожари,
Коли на шиї звилася петля
Всього народу; господи, за віщо ?
За сонце що дарує щедрий плід ?
Мовчить юрба на всенароднім віче
І вірить побрехенькам цілий світ.
Зірвіть облуду, заповіти божі
Не висівайте наче попіл з голови
Убивців душі і серця порожні,
Вампірів і грабіжників з Москви.
Я заклинаю вас і проклинаю
Пекельних кар і пагуби месіїв,
Мовчить Москва і буцім-то не знає,
Що на землі є Україна крім Росії.
Що є народ в своєму таки краї,
І має право бути не в тюрмі,
Хрещені на свободу і на правду
Вартують вмерти аніж жити у ярмі.
Здобудем волю, чи в бою загинем
Від крові в ріках збільшиться води.
А як в Донбасі ми Москву зупиним,
То цілий світ врятуєм від орди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557947
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2015
Часом дні розмірено тривожні.
Загубив самотній подорожній
на порожнім перехресті хрестик,
і кого той хрестик перехрестить ?
І лежить, мов докір чи прокляття,
дивне сяйво срібного розп'яття,
і крізь час мандрує, як прозріння,
суть його в житті - благословіння.
Як на цьому путівці порожнім
віднайде дорогу подорожній?
На важких життєвих перехрестях
не згубить би долю, наче хрестик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556121
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.01.2015
Послухай, милий, як мене болить,
та ні, не тут, а збоку, трохи вище...
а за вікном додолу сніг летить,
і вітер тихо спогади колише.
Колише вітер спогади, як сни –
нам спогади з тобою залишились,
як ми з тобою бігли до весни
і серед літа раптом зупинились.
А серед літа - Боже - тихий рай –
і спогади до літа повертаю –
вуста шептали знов: «Мене кохай!»
вуста відповідали: «Я кохаю!»
Зима, зима... до літа знов іду,
до того літа знову повертаю.
Тобі до серця руку прикладу
і біль собі потроху забираю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554253
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.01.2015
[i]Ти завтра підеш на війну
І з ворогом стати до бою.
Сьогодні тебе обніму,
щоб серце закрити собою
Від снігу, дощу і куль
Прикрити тебе руками ,
Щоб ти пам’ятав таку,
Як милу, дочку і маму.
Щоб спомином теплим, як сон
Зігріти тебе в окопах,
Щоб ти не потрапив в полон,
Буду я у тебе в полоні.
Ти лиш повертайсь живим,
Мужу, коханий і тату
І донечка наша і син -
Будемо тебе чекати.
Ти завтра підеш на війну,
Щоб з ворогом стати до бою.
Дозволь, я тебе обніму,
Заступнику наш - герою.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554237
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.01.2015
Коли в Москву злетілись круки,
Кроваві слуги сатани,
Уже кували нам на руки
Важкі кайдани, бо вони
І баратинські і скурати
Штуцерні виплодки Москви
Ховали істину за грати
І благоденствували. Ви –
Старих людей нові вельможі,
Ви перед світом і людьми
В гріху пекельнім всі і кожен
Давно Вас люди прокляли.
А там де корчиться руїна,
Де люд карається простий
Сльозами вмита Україна,
А на шляхах – хрести, хрести.
Бо ті шляхи не позабути
На роздоріжжях боротьби,
Бо б’ють у серце вічно Крути
В набат Московської ганьби.
Ми ті шляхи пройшли вже брате,
Епохи час новий встає
Свободи сповненим набатом
Нам «пам’ять дзвонів» в серці б’є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545690
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.12.2014
[b]На дереві пам’яті[/b]
Востаннє вже забили тулумбаси. Може?
Упали на простерту плаху степу.
І каламуть з небес згустила спеку
Над шоломами мужніх воїв Божа.
Заграли сурми, заступила лава
Злоба на гострих списах і покара
І тайний сумнів гота – Вінітара
І невмируща слава – антська слава
Злилися купно в стогоні і реві.
І сила силу ломить до коліна
Як Божа Матір рідна Україна
Застигла, як свята. На древі
Пам’яті заховано печать.
Нема ще зради в світлі перемоги
Полянське військо стало над пороги,
Здолавши грізну Вінітара рать
Якої треба пам’яті народу,
Щоб більше дурно крові не пролити,
Щоб і душі воскресли смолоскипи
Як Божа дань і як ногороду
Відкрить сердець глибокі тайники
Від скверн чужих і власної наруги
Очистити, і ярма щоб забули
Нащадки наші раз – і навіки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545689
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.12.2014
Моя Батьківщино, обранко трагедій
Землице лісів і пшеничних полів,
Та хто і коли твоє лихо прогледів,
Що плодиш сама собі слуг і катів.
Чи думав твій Київ, що підлії внуки
Тебе обікрасти на світ сей прийдуть
А браттям – кайдани, кайдани на руки,
В сибіри далекі рабів поведуть.
Чи винен Богдан, що повірив облуду
І втрутив народ свій в московське багно,
Бо скільки Петро твого виморив люду,
кістками козацькими вимостив дно
Північній столиці. Вкраїно, Вкраїно,
Синам своїм внукам сьогодні прости,
що з тебе зробили велику руїну
І знов на Голгофу волочать хрести.
Щоб знов розіп'яти при битій дорозі,
І босу, і голу на зломі епох;
Вкраїно, Вкраїно у смуті, тривозі
Тебе поборонить, напевно, лиш Бог.
Бо вже того гніту і горя по вінця
Щоб впали навіки кайдани оков
Єднаймося, браття мої – українці,
щоб ворог ніколи вже нас не зборов.
Немов на жнива прокидаймося вранці,
Вставаймо у звазі крізь бурю і грім.
Сьогодні заступить, покриє у праці
Нас Матінка Божа фелоном своїм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545331
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.12.2014
[b]Верни до мене
пам’яте моя
В. Стус[/b]
За що його? – О Господи, за що?
Забрав на муки, за яку провину?
- Він так любив, як маму Україну.
Вінок терновий на ясне чоло
За що йому, о Господи, за що?
За ту любов, за правду і розпуку,
Що ніс її , неначе чорний хрест?
Що совість боронив людську і честь
Йому кайдани не невинні руки
Лиш за любов, за правду і розпуку?
Верни до людства пам’яте свята
Щоб залишитись в серці віщим болем.
Не дай розп’яти на предвічним полі
Чорнобилем прибиту до Хреста,
Верни до людства , пям’яте свята!
1991 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2014