| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Тиша...Що це? Напевно, людина не замислювалась над значенням цього слова, над тим глибоким значенням. Можна відповісти , що тиша означає бути на самоті, не чути ніяких звуків. Так, що це ? Хтось може відповісти точніше, глибше пірнути чи для кожного це слово несе щось особисте...
Донбас. Квітень. Звичайний весняний місяць, люди починають прокидатися від довгої зими , будувати плани на літо, мріяти, просто продовжувати жити . І раптом кінець всього ...зруйновані мрії, життя. А як все починалось, невідомі люди у масках займали адміністрації , ставили блокпости, вивішували якісь невідомі “прапори”. Для людей усе це було диким, але ніхто не міг уявити, який буде фінал. Чому ніхто не зміг зупинити все це? Кому було потрібно покалічити життя людей Донбасу ?
Навіщо у людей забрали право голосу, навіяли лише тільки свою точку зору, загіпнотизували . Люди опинилися в ізоляції. Звідки взялася Новоросія? Чому це все трапилося з нами ?
Людям почали обіцяти якесь фантастичне майбутнє, студентам навчання в найкращих російських вищих закладах , а головне вони забули, запити у самих людей, де вони хочуть жити, де навчатися.
Напевно, усе вище написане - це мій крик душі. Звичайної студентки філологічного факультету, підкреслюю філологічного. Моя майбутня спеціальність філолог української мови. Я не тільки навчаюсь , щоб здобути освіту, я люблю українську мову, захоплююсь нею, поринаю у кожне її мелодійне слово. І раптом я повинна залишити, забути, зрадити свою рідну мову. Для чого, можливо для кого?
Усе, що я раніше мала , зруйнувалося за лічені хвилини, не мов розбилося об скелю. Повернемось у моє минуле, там було інакше, чим зараз. Я навчалася , проводила свій вільний час з друзями , з батьками, чекала на стипендію кожного місяця. Напевно, виглядає смішно, але це було моє життя . Життя звичайної дівчини у період її юності. Але на той час, я вважала, що маю купу проблем, що я недостатньо щаслива. Яка я була дурна, що не цінувала кожну хвилину того мирного життя. І тепер повернувшись у моє теперішнє, що я зараз маю : поділ свого інституту, заборона української мови, ні стипендії, ні дозвілля. Розумієте, у мене нема нічого, усе зникло...
А яке жахливе було літо, я повинна була кудись їхати, залишити батьків у цьому пеклі. Ці сльози, істерики кожного дня. Моління у Бога за життя моїх рідних ..І перший раз почути вибух недалеко від мого будинку, свист снарядів пролітаючих над головою. Ніколи раніше не уявляла , що буду проводити своє літо у підвалі цілими днями. Збирати після обстрілу уламки від снарядів та радіти , що прожила ще один день.
Я прошу, молю поверніть моє минуле життя, моє українське життя! Я хочу дихати повітрям свободи, українським повітрям свободи. Я хочу ходити по українській землі.
Я люблю свою Україну і завжди буду її любити!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542790
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.12.2014