| Сторінки (1/60): | « | 1 | » |
Україна найгірша країна
і я не буду вірити що
щось зміниться
Сподіваюсь
На батьківщині
у мене не буде дітей
Не дай Бог.
Рівень життя і гривня впаде на саме дно
і я не вірю що
простим людям
підсилу щось змінити
Хтось каже
"Все буде добре!"
а у мене,
карьєра остаточно витіснила сім*ю.
Здається,
ті хто кажуть "треба валити звідси"
праві
не
їх вина
що Україна дійшла до такого
кожен депутат
винен в цій розрусі
треба сказати
народу
"Пробачте"
просто
"Пробачте"
А тепер прочитайте вірш з низу вверх(якщо є такі хто дочитає його до низу)
Розділові знаки пропущено спеціально
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663620
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.05.2016
Дитячий садок
Чаптер 1
Дитячий садок «Європейський» був великий за розмірами, елітним поміж інших дитячих садочків, в ньому не було проблем з їжею на відміну від садочку «Aprica» , в європейському не було таких дітей які люблять насилля, взривати пітарди, коли в садочку « Персія» таких було багато. Садок «Океан» був хоч і гарно облаштований, та малуватим. А в садочку «Полярний ведмедик» жити дітям через холод просто не можливо, тому поки що він пустує.
«Європейський» за престижністю був найкращий з всіх шести садочків. Посперечатися з ним міг хіба що садок «Амеріго» та й в того були деякі проблеми. В європейському аж п*ятдесят три дитини, сорок дев*ять з яких дівчата і чотири хлопчика. Ще п*ять дітей намагаються до нього вступити, але поки що не отримали схвальної позиції від інших дітей.
Чаптер 2
Велика не по рокам дівчинка Рася Володимирівна заходить до кімнати де гралися в важливих політиків, ще дві дівчинки Пруся Дойчланденко і Франсуаза. Пруся мала сильний характер, була трудолюбивою, любила сосиски і як для дівчинки мала шикарну колекцію машинок BMW, Mercedes, VolksWagen, Audi і Porshe які дуже подобались і іншим дітям садочка. В других дітей також були свої машинки, але машинки Прусі були найкращими. Франсуаза коли вимовляла букву «Р» була просто не перевершеною, а її поцілунки обожнювали всі не менше ніж машинки Прусі. Замітивши Расю дівчатка замовчали, хоч вони завжди показують те, що налаштовані до неї з добротою, все ж таки трохи боялись що Рася почне мситити за ті постанови, які вони наклали на Расю через конфлікт з дівчинкою «У». Тому про свої плани їй говорити не бажали.
- Привіт, дівчата.
- Привіт Володимирівна – в один голос відповіли вони – що робиш?
- Гуляю – грубо відповіла вона – я сама собі хазяйка, й роблю що хочу. Я дівчина переможець, ніхто мені не указ.
Почухавши потилицю своєю улюбленою іграшкою мініатюрним тополем, вона пішла далі. Цим тополем Рася Володимирівна дуже пишалась. Казала що якщо щось піде не по її плану, то дуже боляче вдарить ним. Також Рася пишалась тим, що вона дуже велика, сильна, мала сильного батька, тим що має газовий балончик і купу рідини Атфан. Але геть забувала про те що її іграшки будь-то машинки, солдатики, чи маленькі ляльки різного роду будь то чоловічий чи жіночий жили погано. Рася за ними майже не слідкувала. Та їм було все одного, зате їхня володарка найбільша і найсильніша і про те що їм погано живеться мовчали. Хоча на те вони й ляльки щоб мовчати.
Пішовши далі, Рася дивилась на всіх інших дітей садочку, всі в обличчя посміхались і намагались показатись дружелюбними, та поза очі трохи боялись і ненавиділи. Долюблювали Расю тільки її подружки Русья Бєла і Сєрпка Балканович.
Історія Русьї в усіх викликала посмішку, вона вже була дорослою, та батько її нікуди не відпускав, і казав щоб трималась поближче до своєї майже тезки Расі. А так то мужик він був нормальним, с гарними вусами, хриплим голосом і завжди пригощав стравами з картоплі. Сєрпка давно дружить з Расею і завжди підтримує її. Та залишимо їх, в цьому садку ще багато цікавих персонажів.
Ось Наталія готує піцу. Піца Наталії була найсмачнішою в усіх садках, ніхто так не готує піцу як вона. Сусідкою Наталії була жагуча і пристрасна Спаня. Її темно-карі очі подобалися всім без винятку. Трохи дальші від них були чотири подруги, Шотлана Скотт, Валя Валес, Ірина Північна і Інгленда Королевська. У них було товариство «Велика Танія», хоч вони і були в цьому товаристві, кожна одна одну трохи ненавиділи. Особливо Шотлана не долюблювала Інгленду. Не далеко від них була Ірина Незалежна. Її відношеня до товариства було не сильно позитивним.
Північніше від них розмістилися три шикарні білявки: Шведа, Нора і Фіна. Геть близько біля них були три маленькі красуні: Лата, Лита і Еста. Не зважаючи на свої маленькі розміри їх поважали скрізь і брали в союз садочка «Європейський» .
В садочку взагалі всі дівчата були красиві, та могли бути ще красивіші, якби жили в мирі і допомагали один одному. Ось наприклад, було об*єднання «Південна Славія» . Та багатьом не подобалось в ньому бути і все це вилилось в бійки між ними. Так, тепер Босна, Звоніміра, Слованка і та ж сама Сєрпа вже не воюють між собою, та осадок залишився.
Єдиною дитиною, яка ніколи ні з ким не сварилася була Швейца. Швейці багато хто довіряв на збереження свої гроші. У неї на руках завжди красувався красивий і неперевершений годинник. Сири Швейци вважали дуже смачними і любили їсти не менше ніж піццу Наталії. Поруч з нею живуть дві подруги Холанда і Бельга. Саме на кроваткі Бельги досить часто збиралися всі діти садочка щоб вирішувати багато питань.
Звісно не всі діти були великими й могутніми, от наприклад хлопчики Люкс і Ліхт були маленькими, а Маріна і Дорра ще меншими. Але їх поважали і не погрожували. Всі діти були в чомусь прекрасні, та щоб описати кожного треба книга.
Чаптер 3
До кабінету де сиділи всі діти Європейського зайшла дівчинка У. Останнім часом вона була якась виснажена і втомлена. Побачивши У, Рася дістала з карману крем «АР» і подражнюючи У сказала «Крем наш».
Всі хотіли щось сказати, заступитись за У, та промовчали.
У пішла далі, сіла на стілець біля своїх іграшок і заплакала. Вона бачила як їм погано живеться, але щоб вона не робила, нічого не допомагало. Вона і змінювала верховні іграшки і підписувала угоди про захист і співпрацю, але все не те. А згадавши що у «У» купа боргів і кредитів заплакали навіть іграшки.
Тут знову підійшла Рася і вдарила У в східну частину.
- Це не я!
Заявила вона, а потім ще раз вдарила туди.
- Це не я!
Потім ще раз і ще. «У» хотіла відповісти, але ж угоди які підписувались на парті Русьї Білой забороняли застосовувати кулаки, хоча Расю це мало хвилювало.
«У» подивилась в сторону головних діток садочку, та що Пруся, що Франсуаза просто пожали плечами. І пошепки сказали
- Ми зробили все що могли.
«У» відбила кулак Расі і дала ляпаса. Рася з криками « Я велика, я непереможна» пішла. Але завтра вона обов*язково повернеться. А всім буде все одно на те, що вона розпускає кулаки. Робити вид що допомагаєш і допомагати це різні речі. Поки в садочку не буде миру, дипломатії, допомоги слабшим ніколи не буде щастя в ньому.
Глянувши на годинник, діти пішли на тихий час. Поки що тихий. А далі… дійсно, а що буде надалі в дитячому садочку «Європейський»?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654335
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2016
Мне 20 лет. Кафкианский взгляд.
Я потерян ребёнок, во взрослом мире
который без остановок едет в ад.
В кармане мало денег и куча проблем.
Тишина комнаты - советник и друг.
Я устал выбирать из двух диллем
ту - которая проиграет.
Чтобы жить счастливо
ставлю на кон свою чистую совесть.
Крупье смеется отвечяя шутливо
"Она никому не нужна. На выход. За собою закрыть.
Забыться. Выпить до дна и закурить.
Подсознание все равно себя пожалеет.
Со злости сердце вырвать
и смотреть как оно дотлевает.
Прийти домой, без сил упасть на кровать.
Успокоится. Уснуть.
Я не хочу умирать,
но ещё меньше хочется жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651556
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.03.2016
# 1
Життя може бути прекрасним, якщо тобі не шістдесят з гаком років. Навіть в такому віці, можна спокійно сидіти вдома за телевізором, критикувати владу і чекати мізерної пенсії було б непоганим заняттям. Та не тоді коли ти в домі пристарілих.
Будинок цей ще післявоєнної радянської побудови, тому й не дивно, що ті пристарілі які в ньому живуть, молодші від нього. Звісно в ньому є мінуси, наприклад в кімнатах від сирості уже відпадають шпалери, або іноді бувають перебої з теплою водою. На противагу мінусам є й плюси. Тут дуже непогані спеціалісти на чолі з головним лікарем Соколовським В*ячеславом Михайловичем. Колектив медсестер і санітарів постійно турбується про мешканців будинку, то якісь вітамінки, то уколи, то сорочку теплу дадуть. Деякі не хочуть їх приймати, але кожен крок лікарів робиться зі згоди сім*ї пацієнта. Тому опирайся не опирайся, все вирішено
А ось колектив жителів на відміну від колективу спеціалістів тут не дуже добрий. Схоже за все старість не в радість. Коли я питаю « Як здоров*я дідусі та бабусі?» багато хто з них злиться і заявляє що вони ще молоді.
- Так, в душі кожен із нас залишиться молодим навіки, та час візьме своє.
Говорю я Данилу, який не каже свій справжній вік, але виглядає досить таки молодо.
- Ми тут звісно всі, трохи не ясно мислимо, та ти походу маразматик той ще.
Відповідає зі злістю і йде.
Чому всі так бояться признати свій вік і те що вони вже старі? Тут є тільки одна нормальна людина яка не злиться на мене і вислуховує не перебиваючи. Сімдесяти дворічний Олексій Семенович. Не знаю, може він мене вислуховує і не перебиває через те, що уже рік як ні з ким не говорить, але мене це не хвилює, саме головне я знаходжу кому відкритись. Всі інші, хто більш молодий і вже більш менш виздоровів, тільки й говорять про різні соціальні мережі. Чорт, люди, ви в домі пристарілих, на*уя воно вам? Самі злі, які ще не геть змирилися зі старістю, тільки й ведуть мову про те, що коли їм повернуть їхні телефони то нарешті провірять що там на їх акаунтах. Я в цьому всьому розуміюсь, все таки на комп*ютерне програмування трохи вчився і з інтернетом на від міну від мої ровесниеів на ти. Тут Wi-fi запаролений і телефони дозволяють користуватись не досить часто. Треба вдовольнятись старим листування. От і зараз напишу синові листа від руки. Сина мого звати Марк. Він, це повна моя копія в молодості, йому зараз двадцять один, я в давдцять один виглядів так само як він зараз. Один в один. Мені здається що він стає залежним від соц.мереж, хоча я давненько його не бачив, та все ж, тоді мені здавалось що він стає залежним.
Лист сину.
Любий Марк, коли я тебе в останній раз бачив, ти був дуже залежним від свого комп*ютера і від соціальних мереж в часності. Через це, ти мало спав і майже не виходив гуляти на вулицю. Я надіюсь що ти вже потроху відвик, а то так і до божевільні не далеко. Та все ж , якщо ти ще й досі проводиш ночі без сну через залежність від інтернету, то я тобі напишу кілька тез про те, що вони вже не такі цікаві і цілком передбачувані. Марік, надіюсь, твій старий дасть достойні поради і вони тобі сподобаються. Зрозумій, уже кожна соц. Мережа не в новинку. «Споживачі» їх заюзали так, що тепер я знаю яка думка\запис збере купу лайків. Я не буду чіпати вк, а от по інстаграму, аску і твіттеру я маю що сказати.
Твіттер
О, непогано. Чим більша думка, тим важче її сформулювати, тому сто сорок символів це те що треба сучасним підліткам. Хоча є й мінус в цьому, іноді модна цитатка або приспів п*здатої попсової пісні не поміщається. Знаєш, зараз є чотири способи які однозначно наберуть купу лайків, та ти хлопець, а не гарненька дівчинка, тому варіант щоб просто закинути своє фото не підходить. Та і крім такого, є ще декілька варіантів.
Перший: Розмісти своє дитяче фото і підпиши щось типу «Як же хочеться повернутись в дитинство» або «Верніть мені мій…» Спрацює однозначно. Багато хто з твоїх читачів оцінить це. Як прикол, найди фото малої дитини, якій ще нема й року, але щоб колір очей був той самий і підпиши що то ти. Всі будуть писати «Ой, яка малеча», «Гарнюній» та ніхто й не додумається запитати що то ти. А лайки ти все одно набереш. Працює стовідсотково.
Другий: В наш час, досить часто з*являються всякого роду інтернет приколи. Наприклад раніше тролили Ніколаєва з його «Выпьем за любовь» а коли я останній раз користувався соц.мережею «вконтакте» популярним був жарт «Мой пе*дюк». Досить буде трохи уміти володіти фотошопом і приклеїти своє обличчя і обличчя найкращого друга до тої фото і вуаля. І так з кожним ходовим жартом. Тому сліди за інтернет приколами, вчися фотошопити і все буде добре.
Третій: Ним користуються в основному малолітні ТП-ки, заявляють що сідають на дієту( і пох*й що вони важать п*ятдесят кілограм, треба ж заявити щоб всі бачили що вона на дієті) а потім ідуть в фаст-фуд, заказують картоплю фрі, чізбургер і так далі, потім фотграфують це і постять в твіттер з підписом «Прощай дієта» . Кожна третя дівчина.
Тобі він звісно не підходить, а впринципі можеш попробувати, тільки тоді ти мені не син. Жартую, буду любити тебе будь-що.
Четвертий: Правило «Чим менш начитана людина, тим більше вона буде постити цитати великих». Останнім часом ти не спав щоб посидіти за комп*ютером, але в дитинстві любив читати. Тому купу «сердечок» можна зібрати гарною цитатю. Уайлд і Екзюпері тобі в допомогу. Тільки не забувай про сто сорок символів.
Для мене був твіттер взагалі чимось не зрозумілим. Я коли сідав і читав твій акаунт( не спеціально, хоча… може й спеціально, одним словом по другому я не міг) бачив багато чого однакового.
Дивись, якщо який школяр, засидиться до трьох ночі він обов*язково вкаже це в твіттері, ось я запам*ятав:
@nanasstasya : Боже, завтра в школу, на годиннику 2:33 а я не сплю.
Або
@georg: Оце так, ну чому безсоння напало на мене сьогодні, вже четверта ранку, а я ніяк не засну.
І так далі. «Понти» ніхто не відміняв, а людям завжди хочеться розказати про те що вони роблять рідко. Навіть ці твої друзі «школоло» раз в місяць не заснули до другої ночі, обов*язково запостять це.
Ще є один спосіб. Я називав його «взрив пукана або бомбітто».
Візьмемо просту річ – пору року. Змоделюємо таку ситуацію: Зима. Десь середина грудня, а снігу немає.
Всі пишуть: «Уже зима, а снігу нема» «Надіємось сніг випаде»
Проходить дня три і випадає сніг.
Всі: «Ура, сніг випав», «Летс іт сноу»
Проходить тиждень сніг нікуди не зникає.
Всі: «Довбаний сніг, вже хочеться тепла» , «Холодно, клятий сніг»
І тут починається «бомбітта»
Той хто хоче показатись оригінальним пише : «Фу, кончені, самі ж просили сніг, а тепер ниєте» ну і тому подібні твіти.
Теж саме може бути літом коли пишуть що спека дістала, хочеться трохи дощу.
Аск.фм.
Це взагалі крута штука, адже питання можна задавати самому собі, тому не спи синку, а думай примітивні питання і давай не примітивні відповіді.
Ще щоб зібрати лайки, лайкай тих, хто взамін віддячить тим же. Тобто малоліток.
А взагалі «Аск» я вважаю для школярів з сьомого по одинадцятий клас саме те що треба, а тобі ж вже за двадцять, так що зав*язуй.
Тим більш, ця соц.мережа теж передбачувана. Наприклад, тупе але популярне питання.
Питання: Го 5 фактів про тих хто лайкне
Відповідь: Не хочу, але скучно тому го.
Оця примітивна відмазка що скучно це просто розводняк. Звісно їй (йому) хочеться відповісти на таке питання.
А ще мене забавляли такі питання як: « Топ пар закоханих яких ти знаєш», або «Колаж з красивих дівчат\хлопців»
Найбільшу посмішку викликали анонімні погрози і відповіді ще загрозливіші ніж питання.
Питання: Я тебе так отпиз*ю, ти мене сильно бісиш, тримайся.
Відповідь: Ну ок, тільки попробуй, побачиш що я з тобою зроблю.
За правило, якщо людина вважає себе сильною і хоче комусь дати п*зди , то вона це робить, а не пише про це, ще й анонімно.
Тому питання такого розряду задають або боягузи, або ті хто хоче понтонуться відповіддю безстрашної людини і задає їх сам собі.
А ще знаєш що, якщо ти даси читати мої поради дівчатам, то ось для них:
Дівчата, якщо є хлопець, який вам подобається і пише вам кожного дня і при зустрічі говорить компліменти, але робить таке саме ще з багатьма дівчатами, не пишіть йому ні в якому разі такі питання:
«Фу бабнік і не соромно?»
«Сьогодні з одною, а завтра з другою, ти негідник»
« І як так можна, зустрічатись з усима»
Запам*ятайте: Для дівчат слово «Шлюха» образливе, а для хлопців «Бабнік» комплімент. Хоча значать те саме.
Тому якщо ви хочете принизити такого ловеласа, то замість питань що написані вище пишіть такі:
«Пацан, тобі не соромно що ти шлюха?»
«Воу, та ти ще та потаскуха, мені прикро що я знайома з такою дешевизною»
Просто замініть «бабнік» на « шлюха», тоді в його відповіді буде купа лайливих слів, або може навіть і проігнорує питання.
Інстаграм
Не забувай про третє правило для твіттера. Під інсту воно теж підходить. Тільки не для тебе, ти ж не дівчинка.
А взагалі ця мережа ні про що, але ти і в ній слідкував майже за усіма . Досить! Припини.
Я навіть не знаю що тут позитивного і які поради дати.
Якщо ти красивий і популярний то будуть лайкати. Ні то і не чекай. Для мене ти самий красивий, але я не сучасні «споживачі»
Вона теж досить передбачувана, тому схаменись.
Ситуація:
Коли хтось піде кудись в пристойний заклад або клуб, і тому подібне(особливо ті, кому немає ще шістнадцяти) запостять фоточку і підпишуть модною цитаткою.
На новий рік або в когось день народження, чекай купи фоток алкоголю.(Понти і люди це не роздільні речі).
Незліченна кількість хештегів, які іноді не доречні.
Якщо хлопець ТП, хоча скоріше таких треба називати ТХ( тупий х*й) і ходить в зал, кожна друге фото буде звідти.
А дівчата це взагалі нонсенс, в твіттері вони можуть нить що дієта провалилась, в аскі на питання «ти гарна)» відповідають «ні, я страшна», а в інсту постять кожний день по фото.
Де логіка?
Я думаю що жирна і не гарна людина взагалі б не вела таку соц.мережу.
Але дівчатка підлітки це щось.
Сподіваюсь, почую відповідь в скором часі. А ще краще якщо ти прийдеш. А ще краще якщо прийдеш і скажеш що вже не сидиш ночами за моїм комп*ютером. Не те що я жадібний, але ти свій ноутбук розбив тільки із-за того що в твіттері спостерігав за синдромом «Бомбітто», а на аскі натрапив на гарну дівчину яка в Аск. Відповідала що вона «уйобише» но тим не менш в інстаграмі викидує фото за фото.
Щасливого дня і більше живого спілкування. Не будь овочем!
Най щастить.
С любов*ю татко.
# 2
Тут все погано. В будинку для літніх не буває позитивних думок. Може бути таке, що сьогодні ввечері ти спілкуєшся з людиною, смієшся, радієш, забуваєш про свій вік, а завтра ранком вона вже не прокинеться. Так було вже з Ванею, три дні поспіль вони мені говорили що я не старий і ще жити мені купу років, а на ранок четверга я його уже і не бачив. Звісно мені не показали його тіла, та я не геть дурак і все зрозумів.
Останні дні, я відчуваю себе геть одиноким. Цілком готовий померти. Останній раз мені так було погано, коли мені було двадцять і я був на третьому курсі університету. Відразу на першому я закохався в Алісу Тарасенко і всі ці три курси її добивався. А вона динамила мене. С*ка.
Так, я її сильно кохав, но вона та ще сучка. Коли ми були одні, то вона спілкувалась зі мною добре, навіть доходило до романтичних поцілунків і обіймів. Та вартувало щоб я якось підсів до неї на публіці, то починалась злість з її сторони. Вона все це списувала на те що настрою немає і що такою увагою я її лякаю. Всі три курси, я добивався цю Алісу, а вона вічно знаходила когось другого. Мені вічно дорікали, що я повинен змиритись і найти собі іншу, але я кохав її. Моя Ліля Брік, моя Дейзі Бюкенан. В кінці третього курсу, я вже був наповнений ненависті, і та остання капля « Я тебе ніколи не любила» переповнила і все потекло. Я не витримав і вдарив її. Що було далі, я через шок не пам*ятаю. У кожного з нас була така історія. Досить часто, людей яких ми кохаємо хочеться вбити.
Зайшовши в столову я знов бачу на собі дивні погляди пацієнтів і санітарів. Я став геть одиноким. Вони навіть не розуміють, я товариський і добрий, та боюсь не витримаю якщо здружусь з кимось, а потім він піде в другий світ. Або ж моє здоров*я здасться в полон смерті першим.
День знову підходить до кінця, в ньому як завжди не було нічого цікавого. Я весь час намагався згадати що ж було далі у мене з Алісою. Та напевне склероз розвивається занадто, не згадав.
Залишається тільки одна справа на сьогодні, лист синові.
Лист синові
Любий Марк, коли я тебе останній раз бачив, ти дуже сумував через те що дівчина яка тобі подобається, тебе не кохає. Знаєш, кожне не вдале кохання викликає негативні думки і емоції. Тобі двадцять один, ще все буде в порядку. А тепер по порядку.
Перше: Синку, ти гарний і розумний хлопець. Як і я, а може навіть краще, розбираєшься в сучасних технологіях, тому знайдеш собі ще купу таких як та… забув як її звати, вибач.
Знаєш, у Бродського є така цитата «Не можу сказати, що не можу жити без тебе, оскільки я живу»
Кожний з нас так думав, що ось так сильно кохаю що без неї\нього не зможу, та тим не менш жили, кохали, сміялись і доживали до смерті звичайним шляхом. Так, деякі таки дійсно й словами і дією показували що не можуть жити без половинки яку обожнюють і робили різні дурниці. Ніж під вени, вільний політ з багато поверхівки, таблетки, це не вихід. Повір, якщо хочеш якось помститись тим хто з тебе сміявся, то стань щасливим і добийся нових вершин. Це буде набагато краще ніж здатись і вічно нити, або ще гірше покінчити з собою ( навіть не думай!)
У мене довго не було дівчини і на мене творився неймовірний тиск, а я представляю що зараз, коли в шістнадцять народжують і існують всякі «Впіски» де можна когось уламати. В сучасному суспільстві дівчат називають шлюхами досить часто. З цим погодитись досить легко, все ж таки моральні принципи дівчат упали і на деяких діє принцип доміно, «Значить так, моя подруга Наташа вже дала своєму хлопцеві, значить і мені вже пора, все одно я ж не перша і ми з ним вже місяць». Ну я чоловічого роду, тому може помиляюсь, та і такий варіант не відкидую.
Так ось, шлюхою хлопці називають ту, яка дає всім. А «тупою шлюхою їб*чою, с*ка заразой» ту дівчину яка дає, но не їм. Тому просто називай свою любов «тупою шлюхою, їб*чею сука, заразой» можливо легше стане.
Коли в дорослого чоловіка ( а ти як не як, не маленький уже) довгий час немає дівчини, це може викликати подив в соціумі, адже ти хоч якось виділяєшся з юрби. Але на жаль, для них це вигідно, вони можуть бити тебе провокативними питаннями в тих же соц.мережах: «Як там на особистому?», « Є дівчина?» а іноді і доходить і до тупих знущань « Лох, ще до сих пір не було дівчат!?» , « Ти так і здохнеш в самотності»
Звісно все це буде анонімно на Аск. Люди стали слабкі характером, щоб говорити в вічі те що думають.
Саме головне не хвилюйся і не роби нічого поганого, ти ще знайдеш ту, яку покохаєш сильніше.
Щасливого дня і успіху в коханні.
Не складай руки.
#
Марк не те що не приходить, навіть не пише. Можливо ображається. Я неймовірно сильно його люблю, тому якщо він образився, то відповідати взаємністю не буду.
Пройшло ще декілька днів. Не пам*ятаю щоб щось сталося цікаве. Мені не прикро що я за весь свій вік, так нічого і не зробив щоб змінити життя на краще, але багато людей також бояться зробити крок в кращу сторону. Ми живемо на дні, але й те боїмося програти. Виграш може наблизити до верхівки, але програти своє існування на дні ніхто не хоче. Завжди бояться впасти ще нижче цього дна.
Прикро мені від того що, я входжу до тих людей. За все життя, я так і не ризикнув. Якщо не враховувати ставок в тоталізаторі.
Все життя мріяв про прекрасне, та прекрасне тільки в мріях і лишилось. Я нічого не добився, мало того я навіть не намагався.
За весь мій вік не було ні одної цікавої пригоди, або плану який би допоміг вирватися мені з юрби тих, хто винить в поганому житті тільки політиків, погоду, Бога, а не себе. Ні-чо-го. Я наче був і не боязким, та все ж, не ризикував. Мені навіть нічого не запам*яталося. Я не пам*ятаю себе в двадцять п*ять. В тридцять один. В сорок три. В п*ятдесят сім. Ось зараз вже шістдесят два, а через два роки я не пам*ятатиму себе таким. Смутно пам*ятатиму, що жив у будинку для пристарілих і кожен день був як під копірку. Та що там, схоже за все, все життя пройшло під копірку.
- Все в порядку?
Мої думки перебив головний лікар. Чомусь саме мені він завжди приділяє найбільше уваги, але ж я не багач і не геть тяжко хворий. Деякі ледь ходять, або сходять с розуму кричучи на всю лікарню що ще не старі, коли я питаю які плани на пенсію? Та проти часу не допоможе ні кулак, ні ніж, ні пістолет. Це суперник, який все одно отримає перемогу.
-Так, В*ячеслав Михайлович, просто ось задумався. Про те що було і що буде. Цей будинок як тюрма, але роздумуючи я прийшов висновку. Зона не починається з воріт, або з охорони, в нашому випадку санітарів. Вона бере початок ще в голові, в свідомості людини. Воно закрите. І всі бояться заглянути в себе і щось змінити. Ось і це є зона. Зона відчуження. Всі бояться глянути в середину себе.
Лікар присів біля мене. Поправляючи халат і дивлячись в очі запитав:
- А що бачиш ти, коли дивися в середину себе?
Тяжко видихнувши і переваривши всі думки я виклав все що відчуваю.
- В середину себе? Я бачу все. Все поспіль, без розбору. Я бачу і зле і погане. Нездійсненне і те що можна здійснити. Найтаємніші страхи і бажання. Єдине про що я шкодую, це не те що мені вже років і років, що мені помирати пора скоро. А шкодую про те що я, так і не наважився досягти чогось в своєму житті. Абсолютно не пам*ятаю. Ці сірі будні зробили мене роботом, який забуває дні подібні одне одним. Шкода що цих днів було багато.
Кладучи руку на плече і навіть трохи обійнявши він продовжував розпитувати і утішати:
- Ви гарна людина, розумна і молода людина, пам*ятаєте це?
Сміючись я відповів:
- Та перестаньте.
- Ні, згадайте!
Підвищений тон В*ячеслава Михайловича мені геть був не до вподоби, та сваритись з людиною яка ставиться до мене добре, бажання не мав.
- Я вже старий, треба з цим миритись.
- Ні! У тебе все вийде.
- Я вже нічого не хочу – не давши йому договорити я перебив – Нічого. Пізно чогось добиватись і згадувати і старатись.
Уже зі слізливими очима він мене обійняв і прошепотів на вухо:
- За щастям йти ніколи не пізно.
Я промовчав. Розвернувся і далі почав дивитись в вікно своєї палати. Михайлович провів по батьківські провів рукою по моїй голові.
- Думайте й надалі. Надіюсь наступний наш діалог , буде більш позитивним.
Я знову промовчав. А він плачучи вийшов з палати. Щось мені підсказувало В*ячеслав Михайлович теж шкодує, що став тим, на кого були схожі його батьки. Ранок – робота, день – робота, вечір – втомленість після роботи і так п*ять днів із семи в тижні. А втратити навіть таке люди бояться. Знову захотілось дати пару порад Маркові. Про те, що цілі завжди треба ставити тільки найвищі і йти до них не тільки словами, а і діями. Не один поет, актор, художник, помер в людині тільки через те що, вона побоялась стати чимось більшим ніж «споживач».
Лист Синові
Любий Марк, коли я тебе в останній раз бачив ти був закритий в собі. І як мені здавалось на це було багато причин: відсторонність від живого спілкування, невдача в коханні і ще одною причиною твоєї депресії, я вважаю твою боягузливість. Ні, я не піддвю сумнівам твої навики у кулачному бою, а от в плані реалізації і сили йти до кінця, то тут, вибач, але є сумніви.
Ти завжди був творчою людиною, намагався не пропускати ролей в шкільних постановках, писав вірші і розповіді, завжди прагнув до прекрасного. Не знаю, чому ти пішов на факультет програмування, може по стопам батька, та я ж тебе не змушував. Бо я пішов на програмування тільки через те що батько настоював досить сильно, а я то мріяв про літературний факультет.
Так ось, я не хочу щоб через сорок років, ти сидів як я, неважливо чи в себе вдома, чи в будинку пристарілих і жалів що нічого не попробував досягти в житті. Нікуди не дів свою творчу енергію.
Не будь як всі, сказав – дій.
Марк, люди люблять картинки і записи з крутими цитатами кидати собі на стіни, або вичитавши їх приміняти в спілкуванні. Та на жаль, на цьому дія цитати закінчується.
Наприклад ось таке я бачив досить часто, у твоїх друзів включно( я декілька разів заходив через твою сторінку , вибач, я нікому нічого не писав, клянусь.) по цитатах, вони найрозумніші і володіють неймовірною силою волі « Ніколи не здавайтесь, бачиш ціль- іди до цілі», « Справжнє призначення людини – жити, а не існувати», «Ніколи не пізно стати тим, ким ти мріяв стати», ну а улюбленою, являється Ніцшевська «Що нас не убиває, робить сильнішими.» . Шкода що склад їхнього розуму і сила волі, значно менша ніж кількість розумних і мотивуючих записів.
Соромно, що я ніяк не розвивав твої поривання до мистецтва, а міг би, та мені здавалось в тебе й так непогано виходить.
Прошу тебе в черговий раз, пиши свої вірші, сценарії і розповіді надалі. За невдачу можливо хтось і посміється з тебе, тільки ж пам*ятай що ти хоч пробував, а вони й на те не здатні . А якщо зможеш домогтися успіху, то ти тільки по мрій, мрійнику, що з цього вийде.
«Споживачі» часто бачать модну цитату і загораються щоб реалізувати свій план, не важливо з чим він зв*язаний, бізнес, творчість, кохання. Та потім згадуючи що в разі невдачі скажуть оточуючі, їхнє завзяття як свіча догорає і згасає. Не будь таким. Не бійся. Йди до кінця. Будь тим, ким другі не були.
Все в тебе вийде. Пиши, твори і досягай мети. Мій ти письменник, з вірою в тебе, твій татко.
Люблю.
#4
Наступного ранку мене розбудили раніше ніж звично. Санітари сказали що мені терміново треба в кабінет до В*ячеслава Михайловича. Я то звісно завжди радий йому допомогти, але в моєму віці, кожна хвилина спокійного сну на рахунок золота. А спав я міцно і спокійно.
- Листів мені не приходило?
В надії що санітар скаже «Приходили» поцікавився я у нього.
- Ні.
Ну не дуже то й хотілось. Жартую. Хотілось. Ще й дуже. Невже мій син так мене зненавидів, що не хоче мені відповідати. Чи можливо він здеградедував остаточно і здався. З десяток листів відправлено, ну хоч на один дай відповідь. Не любити батьків, найстрашніший гріх. Та я все одно не ображаюсь. Батьки завжди пробачать своїх дітей.
- Бистріше!
Ігор сьогодні був злим. Всі принади старості він відчує років через тридцять, тому йому не зрозуміти, що таке швидкі рухи в такому віці.
- Зараз, Ігор, ти ж не уявляєш як старому важко.
Дивячись на нього, я побачив як він видихнув і пошепки, ледь чутно сказав «Ох бл*дь…» . Не захотів йому нічого відповідати. Його зрозуміти можна, робота не найкраща, бувають вибухи нервів.
Кабінет В*ячеслава Михайловича, був на першому поверсі. Весь час, який ми йшли, пройшов мовчки. І причина одна, йому не хотілось говорити до мене , тому що в нього поганий настрій, мені не хотілось говорити, тому що в нього поганий настрій. Взагалі, оця хвороба «поганий настрій» передається швидше ніж ГРЗ. Ось компанія друзів сидить в когось вдома, сміється, радіє і приходить ще один їхній друг, але ж з діагнозом «поганий настрій». Не важливо як він його здобув, загубив двадцятку, хтось наступив на ногу в транспорті, отримав погану оцінку, не в тому суть. Так от, заходить нервовий, не задоволений і його все бісить. Компанія друзів розпитує його, заспокоює, а це ще більше його рознервовує і він огризається. В компанії знаходиться той, кого така реакція не задовольняє і він теж вже захворів на «поганий настрій». Єдине що не страшне в цій хворобі, то це швидка виліковність. Досить гарного жарту і все, посмішка на лиці. Кажуть від кохання до ненависті один крок, те ж саме можна й сказати про поганий і гарний настрій.
- Дякую, Ігор, ти вибач за ті тяжкості які я тобі діставляв, діставляю і цілком можливо буду доставляти.
Він покраснів. Напевно стало соромно.
- Та нічого страшного.
- Ну і добре.
Зайшовши в кабінет, крім В*ячеслава Михайловича, я побачив ще одного молодика в класному костюмі і жіночку років п*ятдесяти. Вона сиділа заплакана і її руки були в руках у Михайловича. Приглядівшись я побачив що і його обличчя теж мокре від сліз.
- Добрий день.
Відрекомендувався я всім.
- Доброго дня – відразу почав чоловік в костюмі – я Семенов Олександр Дмитрович. Для вас я нова людина і мені приємно з вами познайомитись.
Після невеличкої паузи додав вказуючи на стілець.
- Сядьте, будь-ласка.
Я послухався. Ця жінка почала плакати вже в відкриту, не стримуючи емоцій. Я не знаю хто це, та якщо плаче через мене, то мені прикро, що я змушую плакати ту яку не знаю. Іноді ми плачемо через тих, хто цього не вартий. В даному випадку, я не думаю що вартий її сліз.
- Ви пам*ятаєте хто ці людини?
Перебив моє копання в собі, Олександр Дмитрович. Тільки зараз я звернув увагу на нього по нормальному, молоде обличчя, років двадцять вісім максимум, дорогі часи на руці, обручка, вишукані туфлі і темний костюм, під темне обличчя з тижневою щетиною.
- Не мене – с посмішкою відреагував він на те, що я проводив поглядом по ньому – а їх.
- Вибачте, задумався.
Подивившись на диван, де сидів головний лікар і та жіночка я відповів.
- Ну це, Соколовський В*ячеслав Михайлович, головний лікар нашого будинку, гарний спеціаліст і людина, яка дуже дбає про мене, за що я йому неймовірно дякую – з очей жінки сльози не текли, а лились подібно дощеві – А цю даму я бачу вперше.
В*ячеслав Михайлович обійняв її і нашіптував на вухо втішні слова.
- Ну що ж, погано. А хто ви, ви пам*ятаєте?
- Я…
А хто я? Намагаючись згадати я відтворював кожну подію життя, я згадував дитинство, те що вчився на комп*ютерне програмування, середину життя я не пам*ятаю, пам*ятаю що вже довгий час мешкаю в цьому домі, але як сюди потрапив не міг згадати.
- Я не знаю хто я. – подивишись на цю жінку моїх років, я намагався думати логічно – Ви моя дружина?
- Ні.
Через плач видавила вона.
- Ні, це не ваша дружина – підтвердив Олександр Дмитрович – ви хоч ім*я своє згадати можете.
Я замовчав.
- Схоже що ні. Ви, Соколовський Марк В*ячеславович. Головний лікар Соколовський В*ячеслав Михайлович ваш батько, а ця жінка Соколовська Надія Степанівна ваша мама.
Моє здивування досягло неймовірних висот. Такого не може бути, їм років п*ятдесят, а мені за шостий десяток. Невже я новий Бенджамін Баттон. Хоча я точно пам*ятаю своїх батьків… а ні, не пам*ятаю.
- Марку, вам не шістдесят два роки, а двадцять один. І ви не в буднику пристарілих, а в психіатричній клініці.
- Що!! – закричав я і встав – досить цього розіграшу!
-Заспокойтесь, сядьте.
- Синку – почав В*ячеслав Михайлович – присядь і вислухай.
- Марік, ми тебе любимо, все буде добре. - підійшовши до мене почала заспокоювати мене жінка – вислухай.
Від нерозуміння, чи то від страху моє тіло почало калатати. Чоловік в костюмі підвівся і теж підійшов до мене і тримаючи в руках дзеркало сказав:
- Гляньте, кого ви там бачите?
- Літню людину.
Я дійсно бачив людину сиву і зі зморшками.
- У вас особливий вид галюцинацій – метаморфопсія. Також у вас роздвоєння особистості, оскільки ваш син Марк, це ви і є. І та адреса, яку ви вказуєте на конверті, являється вашим адресом, по якому ви колись жили з цими людьми.
Жінка сиділа коло мене на колінах і поклавши голову на мої коліна плакала. В*ячеслав Михайлович то втішав її, то казав мені «не хвилюйся». Чоловік в костюмі продовжував.
- Також у вас шизофренія. Цю хворобу вилікувати цілком не можливо, але є препарати і методи, що дозволять з нею успішно боротись. Саме для цього тут і я. Наша клініка в столиці уже успішно повернула до життя, багато людей.
Мовчання. Я вже теж плачучи запитав:
- Це неможливо. – пауза – Ви брешете!
Істерично закричав я.
- Марк, я намагався зробити все що міг – говорив В*ячеслав Михайлович – але, ні стаціонар, ні психологічний диспансер тобі не допомагає, тобі треба поглиблене лікування. Щоб не сталось вибач.
Моя мама ( Мама?) почала важко дихати і Олександр Дмитрович через секретаря викликав когось. Через секунд п*ятнадцять в кабінет ввійшла медсестра с стаканчиком в руках. По запаху в ньому був валідол.
- Синку, вибач нас, це ми винні.
Тремтливим голосом і схлипуючи повітря мовила ця жінка.
Я розревівся ще більше ніж вона.
- Це ж розіграш!?
- На жаль ні, Марк. Я прийшов сюди щоб вам допомогти і допоможу. Хіба вам не дивно що ви у*явлення не маєте як пройшло ваше життя і як ви тут опинились.
Понуривши голову я зрозумів що він правий на всі сто.
- Це я винен…
- Славік, перестань.
Почала втішати В*яч… Тата мама.
- А як і через що, я дійшов до такого – звернувся я до Олександра Дмитровича – чому саме зі мною таке сталося.
- Я чув вашу історію, та більш детально вам розкажуть батьки.
Глянув на них. Я і вірив що це реальність, а з другої сторони надіявся що це страшний сон.
- Синку, відхилення почались ще в класі дев*ятому. Ти став досить залежним від соц.мереж. Проводив ночі за комп*ютером і майже не спав. Це перше, що змусило твого татка привести тебе сюди на прийом до психіатра Душейко Василя Андрійовича…ти не пам*ятаєш дядю Васю?
Я помахав головою «ні» . Мама витираючи сльози зі щік рукавами светра продовжила:
- Це не допомогло, ти й далі і далі знаходив способи щоб користуватись ними. Через це тебе вигнали з твоєї школи. Ти посварився майже з усіма дітьми школи, заявляючи що вони тупі і нічого нового не можуть написати нового, що вони всі повторяються.
Я не вірив у це, але те що вона казала, це було про мене. Мені здається я знаю всі соціальні мережі, як свої п*ять пальців. Багато юзерів заюзали до такої стадії, що мене вже здивувати важко. Але я ж не маю акаунта ні в одній, так декілька разів заходив через акаунти Марка…
- Потім ти з горем пополам таки закінчив другу школу.
- Надя – перебив її В*ячеслав Михайлович – про це йому повинен сказати я. Закінчивши школу ти хотів поступити на літературний факультет нашого університету, адже завжди був творчою людиною, писав вірші, які публікувались в місцевій газеті і на різних сайтах. Та я наполіг – пауза, він закрив обличчя рукою і почав беззвучно плакати – я хотів щоб ти пішов на комп*ютерне програмування, і зробив все щоб ти не потрапив на літфак. Ти ще тоді був незадоволений, мов якого, с прохідними балами тобі не знайшлося місця, різко з*явилась купа пільговиків. Я тебе втішав, казав що це сама доля хоче, щоб ти йшов на програмування. Ти казав, що тепер станеш це одним із «споживачів», ще одним «офісним планктоном» у яких життя, це « будні і вихідні» .
Та через місяць твоє невдоволення зникло, адже в групі ти закохався в дівчинку по імені Аліса.
Слухаючи я розумів що це історія мого сина. Звідки вони так багато про нього знають?
- На початку все складалось добре, та потім ти її почав лякати. Вона спілкувалась зі мною, попереджувала що якщо так продовжиться то напише заяву в поліцію. Марк, ти терпів весь другий курс, та в жовтні того року, ти намагався – пауза – її згвалтувати. Та чи то схаменувся, чи ще щось і просто втік. Вона зателефонувала мені, попередила щоб я тебе нікуди не випускав з дому, а завтра вже в кругу декана, ректора і сімей щось придумаєм. Швидко відпросившись з роботи, я поїхав додому, знайшов тебе біля ванної з порізаними зап*ястями. Подивись на них.
Я відкотив рукава сорочки, так, там були два горизонтальні шрами. Цього не може бути, я знаю, що таке перерізання вен значно зменшує самогубство, треба різати уздовж синіх вен. Від кісті до ліктя. А горизонтальні порізи наносять тільки ті хто хоче зробити позерські самогубства. ЕМО наприклад. Невже я робив фейкове самогубство? Якщо це взагалі мова йде про мене?
- Коли ти прийшов до тями, ти не впізнав ні мене, ні мами. Аліса заявила, що ти ненормальний, тільки переграєш. Сказала що не буде писати заяву, так що досить театру. Але пройшло майже пів року , а тобі явно краще не стає.
Ми всі знову замовчали.
- Що ви зробили зі мною і моїм сином?
- Марк – почав чоловік в костюми – твій син це ти. І ось твоя сім*я. Тобі двадцять один.
Підірвавшись з місця я з всієї сили наніс йому удар в ніс. Удар вийшов прямо в ціль і відразу замазав його білу сорочку і темний костюм кров*ю. В*ячислав Михайлович поваливши мене на підлогу намагався утримати.
- Марк! Марк! Прийди в себе!
Щось через сльози кричала жінка яка називала себе моєю матір*ю.
- Відпусти , с*ка, де мій син!? Чого він не відповідає мені. Уроди!
Олександр Дмитрович, прокричав медсестрі:
- Чого стоїш! Швидко по сульфозин або перогінал.
Я скинув свого «батька» з себе й почав підводитись, та на цей раз мене на підлогу повалив, весь в крові пан Олександр. Кров з його носа текла як вода з крана, схоже за все в нього слабкі капіляри.
Поклавши мене на лопатки і притисши мої руки до грудей він сів на мене і почав злим голосом заявляти:
- Нічого, в мене в клініці ти собі таке не дозволиш . Я там з тобою швидко розберуся.
Кров з носа капала мені прямо до рота. Моя «мама» почала бити його своєю сумкою.
- Не дай Бог, ти з ним щось там зробиш!
В*ячеслав Михайлович, тепер замість мене заспокоював свою дружину. Скориставшись розслабленістю з боку цього бовдура з розбитим носом я наніс йому ще один удар. І тепер вже я сидів на ньому так, як було декілька секунд тому, тільки тепер ми помінялись місцями.
- Що з моїм сином!?
Удар в потилицю від головного лікаря.
- С*ко. Я знав ти не мій батько!
В кабінет повернулась медсестра і два санітари . Олександр схопив мене за праву ногу, а іншій зробив підніжку і я впав. В*ячеслав Михайлович почав тримати руки. Санітари допомагали їм міцно притиснути мене до землі. Руки медсестри тремтіли. Жінка яка називалась мамою лежала недалеко від мене втративши свідомість. Ото акторка, як грає, для чого цей фарс. Нічого, я знайду свого сина і усіх вас покараю.
- Відпустіть! Я уб*ю вас за сина!
З великими зусиллями, ця фантастична четвірка перевернула мене так, щоб тепер до підлоги я був животом. З останніх сил я намагався вирватись, як відчув біль від уколу під лопаткою. Біль поширилась. Миттєво з мене почав литись піт. Очі стали закриватись немов я не спав кілька діб. З думкою про свого Марка, про те, які ми будемо щасливі, коли вирвемося з рук цих «лікарів» я втратив свідомість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648272
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2016
«Дарт Вейдер і всі всі всі»
Троє хлопців на вигляд до вісімнадцяти років стояли біля під*їзду звичайної дев*ятиповерхівки
- Ні, Оксано Григорівно, сьогодні я занятий, але на наступній неділі я обов*язково вийду на роботу.
- Ахах, що ж це за робота, за яку нічого не платять?
З глузливою посмішкою запитав хлопець в футболці з значком супермена.
- Ось така. Волонтерство. Я працюю на благо інших. І мені від цього геть таки не погано.
- Ну як знаєш.
Коли ці двоє розмовляли, третій набрав потрібну квартиру і попросив відкрити.
- Стеф, Віталій, заходимо.
Ліфт в будинку не працював, тому трьом підліткам доводилось підійматися по сходах.
- Ох, ніколи не гадав, що підйом на восьмий поверх буде даватись так важко.
Це говорив Ігор, у якого було занадто багато зайвої ваги. У свої сімнадцять тілом він виглядав на всі тридцять. Найелементарніші вправи на фізкультурі йому давалися важко, а вихід з такого положення він знайшов тим що просто не брав на неї форму. Все одно гарну оцінку можна буде оформити «домовленістю»
- Ми проходимо тільки четвертий поверх, не ний. І хто тобі лікар, якщо ти всі свої кишенькові, яких в тебе більше чим у решти класу витрачаєш на колу й фаст-фуд.
- Ну їжу купляю я не тільки собі, а тобі й Роріку теж.
- Так, але ми вдвох їмо менше ніж ти один.
Ця фраза, а також те що йти в вверх і говорити одночасно було важко, змусила Ігоря йти надалі з закритим ротом.
- Стефан, а куди ми йдем?
Це до Стефана, який тільки що трохи познущався з Ігоря, звернувся третій персонаж на ім*я Віталій. Всі троє були однокласниками, Віталій серед них виділявся тим що йшов на медаль, був старостою класу, завжди був активним у зборі продуктів для дитячих будинків, одним словом був білим п*ятном серед всього класу, а особливо серед хуліганистих Стефа і Ігоря. Та іноді навіть найдобрішій людині, хочеться побути поганим персонажем.
На справді Стефана звали Степан, але він вважав себе досить крутим для такого імені, яке в наш час попало під висміювання. Тому просив називати себе Стефан.
- Віталь, тобі ж сподобалось два тижні тому слухати Боба Марлі і Кровосток?
- Ну так.
- А тепер ми будемо дивитись кіно.
- Кіно?
На останньому ривку Степан пришвидшився і вже стояв біля дверей в квартиру номер двадцять дев*ять. Повернувшись до Віталіка який піднявся одразу ж за ним відповів:
- Так кіно.
А потім пішов аби подивитись в низ на сходи і виявити де Ігор.
- Чорт, ти можеш швидше?
Трохи роздратовано але напівтоном, щоб не привернути увагу сусідів запитав він у нього. Ігор тільки но підіймався на сьомий поверх і не зважаючи що на вулиці не було жарко його розова сорочка уже були мокра від поту.
- І не просто кіно, а найкраще кіно – це вже Стеф продовжував говорити до Віталія – таке яке ти ще ніколи не бачив, але воно тобі однозначно сподобається.
Віталій завжди був трохи невпевненим в собі, тому поки що вирішив не сильно вникати. Компанія з однокласників Стефа і Ігоря не сильно влаштовувала, та й йому не хотілось щоб його вважали лохом. Тому і іноді пускався з ними в авантюри. Одного разу хлопці взяли «на слабо» що він не зможе вкрасти шоколадку з супермаркета. Він вкрав, але весь наступний тиждень мучив себе через це і простив себе тільки після того як підійшов до касирки того супермаркета і з словами «Мій знайомий, тиждень тому вкрав у вас шоколадку» не заплатив за неї.
Нарешті їх наздогнав Ігор. Після цього Стеф почав дзвонити в двері, чекаючи поки хазяїн квартири відкриє, він почав роздивлятись своє тату на зап*ясті. Віталій вже бачив його десятки раз, але й на цей раз також вирішив глянути на восьминога, в якого замість щупальців були змії. Тату не зрозуміле, але високому брюнету Степану воно йшло і Віталій заздрив що батьки йому ще не скоро дозволять набити татуювання.
Хазяїн квартири не відкривав двері. Стеф подзвонив знову. Ігор який віддихувався прямо у Віталіка за спиною почав виводити його з себе. Але крім невпевненості в собі, він був слабкого і доброго характеру, тому нічого Ігорю і не казав про його задишку. Замок почав прокручуватись. Двері відкрив хлопець явно старший підліткового віку, бритий під три, в футболці і спортивках марки «Adidas». На його передплічі теж було красиве тату. Від побаченого Віталій ще більше засмутився, адже йому тату не бачити ще досить довго. Власник квартири, не переступивши порогу протягнув руку і привітався зі Стефом, а потім і з Віталієм.
- Я Коля. Та по дружньому мене називають Рорік, тому й ти можеш. Цього кабанчика – показуючи поглядом на Ігоря – я знаю, а тебе як звати?
- Віта…ля.
Геть не впевненим голосом представився він Роріку. Той Рорік трохи шепелявив, і схоже це було не від природи, а набуте. Віталію здалося що в того серйозні проблеми з зубами, наче вони стерті, хоча йому максимум двадцять п*ять.
- Проходьте в квартиру, роззувайтесь і до мене в кімнату, далі розберемось.
Після цих слів він і Стеф засміялись, а згодом через декілька секунд засміявся і Ігор, та схоже що він не зрозумів чого вони раптом почали посміюватись, просто він намагався робити вигляд що він в темі.
Пройшовши в кімнату Коляна, у очі відразу кинувся гармидер. Ліжко не заправлене, одяг розкиданий, на полицях і шафі було видно пилюку. Все це вказувало що Рорік схоже за все живе сам, та ще більше вказувало на те що Рорік живе сам стійкий запах тютюну в кімнаті, попільничка поруч з клавіатурою і купа скляних і пластмасових пустих пляшок з під пива. Навряд че живучи з батьками він би собі таке дозволяв.
- І так, Віталька, я роблю цікаві фільми, чи навіть мультфільми. Навіть не маю гадки як це правильно сказати.
Віталій зробив здивовано-захоплене обличчя, щоб трохи підлеститеся до Роріка і запитав.
- Ого, то ти мультиплікатор – зрозумівши що таке довге слово важко сприймається, додав – на комп*ютері монутєш фільми, мультфільми?
- Можна й так сказати.
Стеф дістав сигарету і почав курити прямо посеред кімнати.
- Фільми круті в Роріка.
Заявив Стеф випускаючи дим через ніс.
- Не нахвалюй мене, Стьопо. А хто твій улюблений кіноперсонаж?
Звернувся він знову до Віталія.
- Ну, не знаю.
Не впевнено почав говорити він.
- Та що ти так себе ведеш, наче ми будемо сміятись. Ось мій наприклад Жосслен Бомон з фільму «Професіонал». Його же цей грає , вічно забуваю Пель..Гель..манто , якось так його звати.
- А в мене Карлсон
Сказав Ігор. Всі подивились на нього. І кожний про себе подумав «Ну дебіл»
- Та жартую, ви що.
Намагався він виправдатись, та було запізно.
- Мій улюблений персонаж Супермен –показуючи на значок який був на футболці сказав Стеф – Саме так.
Віталій мав задумливе лице. Він дійсно намагався згадати і назвати того, хто йому найбільше подобався з фільмів. І бажано назвати такого персонажа якого не засміють. Ігоря засміяли за щирість.
- Дарт Вейдер.
Колян він же Колясік, він же Рорік, відкрив шкатулку комп*ютерного стола і щось дістав.
- Я люблю фільми. Звісно ніколи не знімуть такого фільму щоб наші улюблені персонажі сплелися в одному. Але ось, це що я тримаю в руках це перепустка на світову прем*єру! Вона відбудеться в мене в гаражі і хочу щоб ти сходив зі мною і пацанами на один фільм, ось тримай квиток.
Так званий квиток був у руці Роріка, яку він протягнув до Віталія.
- Якийсь маленький – роздивляючись його сказав він – він хоч справжній?
- Не хвилюйся, справжніше не буває. Тим більше це просто перепустка до мене в гараж.
- А-а, в тебе там студія де ти монтуєш свої фільми.
- Саме так.
З посмішкою продовжував Колян вручаючи квитки Ігорю і Стефу.
Віталія трохи напружував такий розклад, він гадав що вони подивляться фільм в домашніх умовах, а тут іти в якийсь гараж.
- Ну що хлопці – звернувся до всих Рорік – готові подивитись найкраще кіно в житті? Я вам обіцяю, буде саме так. А тепер на вихід.
Глава №2
Лунає імперський марш із кфнофільму «Зоряні війни». Це сам Дарт Вейдер. Його міцні кроки лунають все ближче і ближче. Іде він по якомусь тунелю. Тунель весь в яскравих кольорах . Дуже яскравих. Тому темний костюм Дарта занадто сильно виділяється.
Він протягує комусь руку. Людині яка лежить на землі. Вона вдягнена в білий чи то халат, чи то плащ, обличчя її не видно, воно вкрите капюшоном.
- Вставай, треба йти.
Пролунали слова відомим голосом цього персонажа. Людина мовчки і за допомогою протягнутої руки піднялась і пішла поруч.
Через декілька хвилин від неї пролунало запитання:
- Де я і хто я?
- Де ти, сказати тобі не можу. Ім*я твоє Бонум, но це поки що.
- Що тобі від мене треба – запитала людина в плащі - лорд Вейдер?
- Я хочу відкрити тобі очі, на деякі речі.
До того моменту як вийшли з цього яскравого тунелю і перейшли в густий і темний ліс між ними було мовчання. Лорд Вейдер почав:
- Бонум, ти знаєш що добро втрачає позиції. Світ наповнюється злобою і жадібністю. Навкруги царить безправ*я і безсилля. Коли суддю можна підкупити і з винного він зробить не винного, а з невинного жорстокого нелюда. Коли пенсіонери не знають як жити, а батьки не знають як дати нормальне виховання своїм дітям.
Бонум не розумів чого Лорд Вейдер піднімав тему пенсіонерів і батьків, але слухав його уважно й надалі
- Важко зрозуміти навіщо ти існуєш і сил на опір проти цього світу не залишається, чому б тобі забути існування совісті і не перейти на темну сторону?
Бонум обдумував питання і дивлячись собі під ноги запитав:
- Тобто забути існування совісті. Я не такий. Навіщо здаватись, якщо можна змінювати світ на краще, нехай навіть робити маленьке добро, воно все одно добро.
Дарт розсміявся.
- Ти чув вислів один в полі не воїн.
- Я впевнений, такі як я є.
Лорд тут же парирував:
- Так, є. Але в співвідношенні один до десяти тисяч. Повір, краще зараз забути про існування совісті, релігії і перейти на темну сторону. Потім можливо вона тебе не прийме.
Бонум хотів зняти накидку з голови.
- Не треба, тут тобі небезпечно показувати своє обличчя.
Після цих слів він без вагань передумав.
Йдучи далі в його голові тільки й прокручувались слова Лорда про те що добро стає слабкіше. Те що зовсім скоро все перевернеться з ніг на голову.
- Я відчуваю в тобі бажання прийняти пропозицію.
- Ні, помиляєшся.
Дарт знову розсміявся.
- Я не помиляюсь. Скоро так і буде, від добра не залишиться і крихти. Ти дотримуєшся віри і совісті, та це тебе не врятує, а скоріше погубить. Скоро культуру замінить антикультура. Вести не здоровий спосіб життя, буде буденною справою. Народжувати в шістнадцять стане нормою. А книжки замість того щоб читати будуть спалювати. Настане ера тупості, дикості і антикультури, а совісних і добрих в цій ері зрівняють з землею. Тупа примітивна людина завжди заздрить більш розумній і намагається зробити їй різну підляну. В школі це проявляється словами «Ботанік», «Заучка» іноді ще й кулаками і змовою всього класу. В більш дорослому житті різними плітками. Я б не рекомендував тобі доживати до того моменту, коли такі тупі люди будуть тебе окружати. Один в полі не воїн, Бонум.
Вони вийшли з темного і страшного лісу. На горизонті з*явився красивий білий будинок. З нього впевненою, не швидкою ходьбою до гвинтокрила йшов чоловік в красивих білих брюках, синій сорочкі і шкіряній жилеткі.
- Дивись – звернувся Лорд до Бонума – зараз цікавий момент буде.
Бонум почав слідкувати за тою людиною, яка була від них в метрах п*ятдесяти. Гелікоптер уже готовий був злітати, той чоловік уже був в кроці від нього, та раптом в його спину влетіло декілька куль, від болі він повернувся лицем туди звідки стріляли і отримав ще свинця. Заграла мелодія «Le vent, le cri» і цей епізод який щойно побачив Бонум нагадав йому фінал одного кінофільму.
- Так це ж..
- Так так – перебив його Дарт Вейдер – але не в цьому суть. За допомогою цього епізоду я хочу тобі дещо пояснити. Тим більше до цього будинку нам ще йти і йти.
Бонум подивився і будинок який був зовсім поруч віддалився на метрів п*ятсот.
- Слухай, яким би правильним ти не був, якою б силою волі не володів, життя може вистрілити в спину і ти не витримаєш цих
вистрілів.
- Ага. Ти хочеш сказати, що якщо я перейду на темну сторону, то життя не завдасть мені такого удару.
- Так. Коли ти наплюєш на совість, чесне слово і добро, то ти не будеш чекати дива в здійсненні того чого ти хочеш. Ти будеш підходити і брати силою або брехнею.
Бонум твердо заявив:
- Я так не зможу.
- Час ще є. Вирішуй.
Непомітно вони дійшли до того будинку. Той будинок був неймовірний, ззовні нагадував палац у Версалі, у середині були шикарні люстри, старинні меблі, тільки шпалери були різних кольорів, дуже яскравих. Як і тунель з якого вийшов Дарт і підібрав його.
- Куди тепер?
Верховний генерал пальцем показав на сходи які вели на другий поверх. Бонум швидко побіг нагору, йому вже осточортіло йти поруч з лордом і слухати його дихання. Те що він побачив на другому поверсі, його налякало. Десь людей тридцять різного віку і статі, стояли на колінах і плакали. Пролунали вистріли в стелю. Стоячи спиною до Бонума чоловік в фіолетовому піджаку і зеленим волоссям промовив:
- Я бачу у нас гості.
Бонум відчув що Лорд Вейдер поруч:
- Допоможи мені, вбий його.
- Я не можу, Джокер на темній стороні.
Ці слова виводять з себе людину в білому плащі і раптом плащ змінюється на костюм Бетмена. Бонум відчуваючи прилив сили і впевненості біжить в сторону Джокера. Той тримаючи автомат в руці міг би запросто розстріляти Бонума, тобто Бетмена. Але треба притримуватись всіх канонів американських бойовиків і легких шляхів шукати не треба. Та раптом Бетмен підсковзнувся на банановій шкурці і падає. У вухах Бонума лунає сміх який можна почути дивлячись якийсь сітком. До речі, закадровий сміх, був записаний ще в п*ятдесятих роках, але використовується і по цей час, тому в комедійних серіалах ми чуємо сміх давно мертвих людей.
Падаючи він сильно вдарився головою.
- От бляха…
Джокер с Вейдером стояли поруч і тримаючись за животи сміялись.
- Дивись добро знову хотіло перемогти зло.
Надривався зо сміху Джокер. Єдине що радувало Бонума\Бетмена це те що заручники кудись зникли.
- Чого ти такий серйозний ? – уже більш злим голосом почав казати Джокер до Бетмена, а потім піднімаючи його за шкібарки перепитав – Ну чого ти такий серйозний?
- Бачиш, зло робити легше. Відкинь совість і буде щастя.
- Заткнись, Дарт.
Чи то злість від удару головою об підлогу, чи то костюм Бетмена додав сміливості Бонуму, та той досить грубо реагував на всі заклики Лорда перейти на темну сторону.
- Не треба так розмовляти з моїм другом- сказав Джокер - тобі треба проспатись.
І пшикнув Бонуму в обличчя якісь хімікати після яких, той почав сміятись. Все в його очах набуло занадто яскравих відтінків. Яскравіших ніж відтінки шпалерів першого поверху цього будинку і тунеля звідти вийшов Дарт Вейдер разом взяті. Йому було неймовірно смішно. Та згодом стало неймовірно жарко. Бонум стікає потом. Здається що температура повітря майже під сотню.
«Невже Дарт привів мене в пекло» - пролунало ехом в голові Бонума. Та придивившись він зрозумів що це гирло вулкану. Подивившись в гору він побачив полум*яне око, те саме око яке було в фільмі «Володар кілець». Тепер він нічого не чув крім «Око Саурону слідкує за тобою». Ставало дедалі жаркіше. Його руки і все тіло від спеки, чи ще від чогось, неймовірно сильно почались чухатись. Подивившись на них він аж скрикнув від страху, вони були неймовірно худими, одна шкіра і кістки. Пройшовшись поглядом по всьому тілу Бонум зрозумів що тепер він у ролі Голлума. І подібно тому персонажеві в нього теж почалась сильна ломка. Він повинен знайти перстень.
- Чорт який перстень?
Заговорив він в пустоту.
- Наш перстень. Наш!!!
Це також казав Бонум. Але іншим голосом і з злим виразом обличчя.
- Чій наш?
Знову він задав питання в пустоту. Чи вже самому собі?
- Наш. Той який змушує робити добро зло, а зло робити ще більше зло.
Бонум, він же тепер Голлум, побіг на запах перстня. Він біг і відчував що той перстень ближче й ближче. Його серце від цього почалось битись швидше, або від того що він біг його серце почалось битись швидше. Або від того і того.
Ріка лави була все ближче й ближче, але як добра сторона так і погана прагнули добігти до перстня. Тому Бонум\Голлум навіть і не думав спинятись. Ось воно, вдаличі блищить. Те що перстень був в метрах двадцяти визвав в нього ерекцію. Думка від того що тепер можна просто підійти й взяти його неймовірно збуджувала. Уже спокійним ходом, чи то від того що вже знав що перстень нікуди не дінеться, чи від того що з ерекцією бігти не зручно Голуум підійшов до каменю на якому був перстень, але перстень виявився не перстнем.
- Це ж не перстень – звернувся він до злої сторони – це просто рулон баксів.
- Не рулон а кільце. Просто гугл транслейт перевів «Кольцо» на «Перстень» а не на кільце.
Відповіла йому з його ротом, темна сторона що була в ньому.
- Тьху.
- Даремно ти тьхукаєш. Суть та сама. Як я й казав це кільце змушує добро робити зло, а зло робити..
- Та йди ти – добра сторона перервала темну і кинула кільце з доларами в ріку лави що текла поруч – йди, дістав. Мене грошима не спокусиш.
Бонум знову перетворився на людину в білому чи то кімоно, чи то плащі з лазерним мечем в руках. Над лавою на якомусь літаючому апараті стояв Дарт Вейдер.
- Відстань від мене. Все закінчено Дарт, ти не переманиш мене на темну сторону.
- Ти недооцінюєш мою міць!
- Навіть не намагайся.
Вейдер зробив неймовірний стрибок, але під час цього стрибка О Бонум Кенобі своїм мечем відрубав йому дві ноги.
- Я буду обранцем! Я буду перемагати зло, а не пристану до нього! Відновлю рівновагу, а не повергну її в мрак.
Лорд Вейдер, потроху скочувався до ріки з лавою.
- Ненавиджу! Чому, чому ти хочеш залишитись на стороні добра!?
О Бонум Кенобі дивився прямо на Вейдера. Ставалось якесь диво. Його ноги, вони подібно хвосту хамелеона відростали заново. Ось він уже стає на них і за допомогою рук підіймається у весь зріст. Знову лунає імперський марш. Не вспів Бонум і кліпнути очима як Дарт був уже поруч.
- Зрозумій, зло ніколи не перемогти. Воно було є і буде. І з кожною годиною, хвилиною, днем його буде тільки більше. Для людини характерно знайти козла відпущення і знущатися з нього. Кожна людина робить зло, не забувай що сміятись з жирної людини це теж злий поступок. Постійні сварки, вічне невдоволення, лайливі слова нікуди не подінуться. – пауза – Допоможи мені зняти маску.
Бонум обома руками підіймає маску і бачить себе.
- Я батько твоєї темної сторони, дай мені сили, я помираю.
Він закриває очі і падає на коліна з криком:
- Ні-і !!!
Відкривши очі навколо нього купи хмарочосів. І сам він знаходиться на одному з них. Один за одним на даху цього хмарочоса з*являються Супермен і Карлсон, який дуже схожий на Ігоря. Прямо один в один, пропорції ті самі. В Супермені Бонум впізнає Стефа.
- Що за ху*ня?
Ставить він сам собі риторичне запитання. І від того що йому вдалось пережити і від того що він бачить зараз, його починає нудити й трясти.
- Добро перемагає тільки в фільмах.
Заявив Супермен.
- Або в книгах.
Додав Карлсон.
Супермен взяв Бонума за сорочку і почав трясти додаючи до цього не слабкі ляпаси.
- Віталя все нормально, очухайся, твою наліво.
Який блядь Віталя ?? Але не вспівши переварити цю думку, лисий дворецький на адідасі вказує йому на живіт і промовляє
- Ваша вівсянка сер – сміється , потім знову повторює – ваша вівсянка сер.
Супермен з Карлсоном теж сміються. І теж повторюють цю фразу.
Розділ 3
Кімнатка три на чотири метри. А якщо точніше, то не кімнатка а гараж. Купа всякого хламу і речей які треба для автомобіля. Тупі постери на стінах. Маленький стіл на якому стоїть бульбулятор. В ньому четверо хлопців, троє з яких сміються з чертвертого що валяється на підлозі весь в блювотинні. В двох хлопців на руках є татуювання. Тому не важко здогадатись що це Стеф і Рорік. Ігор сидить на стільці позад них і теж сміється, але сміється не с того з чого вони сміються, а від цих звуків. Вони здаються йому досить смішними.
У руках у Коляна телефон, яким він знімає, лежачого на підлозі Віталія і по черзі зі Стефаном говорить «Ваша вівсянка сер»
Віталій виблював свій сніданок на себе. Дивлячись на настінні часи, які висіли в гаражі Роріка, він подумав що вони не правильно йдуть, бо було вже за восьму вечора , а вони тільки об одинадцятій дня зайшли.
- Кот-ра го-ди-на ?
Потроху підіймаючись і вимазавши обидві руки своїм блюватинням він запитав це.
- Двадцята десять вечора.
Протягуючи склянку з мінералкою відповів Рорік
- Ох бля…
Віталій намагався відтворити події. В голові його був повний безлад. «Так, стоп, по порядку» думав він. Думати про себе було важко, щоб краще запам*ятати говорив те що згадував в півголоса
- Вишли з квартири, зайшли в гараж, камера, квитки. Потім квитки на язик.
Віталій закрив рот рукою. Робив такі рухи наче через його рот хтось намагається вирватись.
- Коля, Коля, вмикай камеру зараз він знову блюватиме.
- Стеф, як він блює на камері вже досить багато.
Віталій почав блювати. В його шлункові залишилось не так багато, ригати по суті було вже нічим, в дію пішла жовч, а потім просто видавав страшних звуки. Такі собі голосні відрижки. Тепер крім рук і тулуба, в блювотинні були вимазані штани. Намагання встати закінчувались нічим. Немов він приклеїний до землі.
Рюрик протягнув уже не склянку, а двох літрову пляшку з водою і своїм шепелявим голосом порадив:
- Пополоскай рот і вмийся трохи. А то наче бомж.
Руки і все тіло неймовірно трусило. Іноді в очах спалахували яскраві кольорі, які приходили нізвідки, так в нікуди й зникали. То був не квиток в кіно, то була марка і не впочтова. Віталій знав куди йшов, та не думав що ЛСД дасть такий результат.
- Чуваче, наркотики не твоє. Тріп у тебе затянувся на вісім годин. І він явно був «Бед» Перший час ти поводився нормально, та потім понесло
Віталій хотів щось сказати, та слабкість дозволила видавити тільки декілька звуків.
- То ти почав говорити що ніколи не станеш на темний шлях, то хотів зірвати постер с Джокером зі стіни, то ти почав тримати в руках гральні карти в яких на тильній стороні долари і зі стояком заявляв що гроші тебе не беруть, а потім весь почав обливатись потом і махати палкою видаючи ротом звук немов в тебе лазерний меч. Ну а потім ти почав блювати на себе.
- Ну а ми як вірні друзі – вмішався Стеф – все це знали на телефон. Ти ще молодець. Он Ігор то приходить до нас, то заявляє що він Карлсон і…
Віталій підняв голову і дивився в сторону Ігоря, який вже геть зовсім змочився потом і пошепки говорив:
- Привіт малюк, а де мій мед?
Неймовірна головна біль розривала голову з середини, в роті немов в Сахарі, в очах трохи двоїлось.
- Ладно, Вітос, ти ще нормально тримаєшся. Я ж тобі обіцяв крутий фільм, ось я і змонтую всі твої виходки в одне відео. Такого жанру ще світ небачив, я навіть не знаю що це, комедія чи бойовик? А може драма?
Віталій нарешті став на свої дві. Намагався зробити крок, та піднявши праву ногу, так і завис на секунд п*ять. Земля під ним почала рухатись. Ну так йому здавалось. Нічого не залишилось як поставити ногу на місце. Рорік встав зі стільчика на йому сидів, підніс його до Віталія і обережно посадив.
- Повністю відпустить завтра, я б тобі не радив іти додому, спалишся. Якщо все ж таки підеш і здаси мене, тобі – п*зда. У мене є умовне, тому мені проблеми з поліцією не треба.
Рорік дав середньої сили ляпас, йому здалось що його не слухають. А Віталік його дійсно не слухав і не через те що не хотів, просто в його голові був такий потік думок, що слова Коляна не сприймались. Та ляпас трохи привів в себе.
- Попробуй мене тільки здати! Будеш шкодувати ще більше.
- Не здам.
Немов сонним голосом відказав він Роріку.
- Ну і добре. А з наркотою зав*язуй. У мене вже зуби стерлись від фена, а від марочок голова скоро з котушок з*їде.
Піднявши наполовину пусту пляшку, він підійшов до Стефа який курив і сказав показуючи на Ігора, який дивився в стелю і плакав.
- Умий його, я не можу на це дивитись.
Вернувшись до Віталій, він присів на корти знову легенько похлопав долонею його по щокам.
- В тебе просто був Bad Trip, таке буває – пауза – А що ти бачив? Ти ж бачив Дарта? Я ж спеціально дав тобі марочку з Вейдером. Ти полюбому його бачив.
Віталій провів поглядом по всьому гаражі, дивитись в очі Роріку в нього не було ні найменшого бажання. Зібравшись з силою він таки направив погляд прямо в очі Роріка.
- Ні, я нічого не бачив. Нічого не пам*ятаю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645347
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2016
Історія 1
Звичайна загальноосвітня школа №7 міста Хорий. Закінчився сьомий урок п*ятничного дня і в гардеробі відбувається повна метушня. Попереду осінні канікули і всі бурхливо обговорюють цю тему. Користуючись великою скупченістю дітей, за Оксаною з 8-Б очима слідкує хлопець. Намагається робити це не помітно, то дивлячись на неї, то переводячи погляд на когось іншого або в підлогу. Та саме дівчина з паралелі його цікавить.
Діма в цій школі з першого класу. Вона теж. Перші три роки навчання він її не пам*ятає, але якось в четвертому класі граючи в квача він її ненавмисно збив і звернув на неї увагу. Саме з того часу Оксана йому сильно подобається й ніяк не виходить з голови. Вони в житті навіть не вітаються. Хоча й є друзями в «Вконтакті», читають одне одного в «Інстаграмі» і «Твіттері» і навіть взаємно лайкають один одного на АСК.ФМ. В теперішній час можна мати купу друзів і підписників в різних соціальних мережах, але й елементарних речей про тебе вони не знатимуть. На превеликий жаль для нього, Оксана входила саме до таких. Три тижні тому вона не привітала його з днем народження, незважаючи на те що він не приховував дату в VK, а на цій неділі він нарешті рішив привітатись з нею, та на своє «Привіт» у відповідь нічого не почув. Вона не могла не почути, вони йшли по коридору на зустріч одне одному, там би навіть глухий зрозумів що з ним вітаються. Дмитро крім звукового привітання ще й кивнув головою. Та вона зробивши трохи здивований вигляд пішла дальші.
- Сьогодні футбол, будеш дивиться?
Цими словами до реальності повернув його кращий друг Тарас Андрійків.
- Звісно, Тара. Все одно нічого робити.
Накинувши рюкзак на плечі Діма з другом вийшли зі школи.
- Холодає.
Пожалівся Тарас. Дмитро відповів цитатою із улюбленого серіалу.
- Winter is coming.
Та його кращий друг нічого крім спорту не дивився, тому не зрозумів чого той відповів йому на англійській і вирішив змінити тему.
- Ти зараз куди, на стару квартиру чи їхатимеш на нову.
- Та на нову, в старій вже нові жильці, здаємо студентам за гроші.
-А, ну тоді давай, все одно нам в різні сторони, ввчері ще спишемось.
Потиснувши руки вони розійшлись в протилежні сторони. До зупинки йти хвилин п*ять, і весь цей час Діма присвятив думкам про те що буде далі. Його сім*я купила нову квартиру в віддаленому районі від цієї школи. І батько останні дні тільки й говорив що , вже після зимових канікул він змінить школу для сина. Дмитра розвиток таких подій геть не влаштовував. Тут друзі, гарні вчителі, ну і найголовніше тут Оксана. Вже п*ятий рік живе в ньому кохання, на зло психологам і Бегбедеру які за*являють що живе воно тільки три.
Дійшовши до зупинки його очі подивились на небо. Те що він побачив чітко передавало його настрій. Одні чорні хмари, які закрили за собою сонце і от-от з них польється дощ. Саме таке було в нього на душі. Тільки темнота. Без жодного променю надії. І він не знав, як зробити так, щоб той промінь прорвався через темноту. Сьогодні він не зізнався в почуттях. Завтра теж навряд. Та й чи треба це їй?
Раптом на своїй щоці він відчув вологу. Напевне дощ уже пішов. Та подивившись в небо він зрозумів що то була сльоза
«От чорт, хоч би ніхто не помітив, зроблю вид що в око щось потрапило» подумав він і почав чухати те око, яке перше видало сльозу через переживання. Довго симулювати на зупинці йому не прийшлось, приїхав його автобус. Тепер симулювання переносилось в маршрутку.
Історія 2
На липкій від пролитого алкоголю підлозі купа побитих бакалів. На столах стоять не допиті пляшки з шампанським, вином і коньяком. В приміщені стійких запах тютюну. По такому опису можна подумати що це дешева забігайлівка, але ні, це один із найпрестижніших рекламних офісів міста Хорий. Вчора весь вечір і ніч був корпоратив в честь дня народження власника. Всі працівники отримали вихідний, але ще не всі розійшлись. На сходах між четвертим і п*ятим поверхом була неофіціальна курилка, на якій стояли двоє працівників PR- менеджер Сергій Коваленко і водій Семен Франков.
- Ти спав сьогодні? Від тебе пахне як від бомжа. Ох, ти схоже нормально випив.
І це в Івана питав Семен, який поїхав додому на таксі ще об одинадцятій вечора, через те що вже був «готовий».
- Я б не сказав що випив багато, в крайньому разі були випадки й по круче. А от заснути мені так і не судилось.
Воно було зразу зрозуміло що ні, великі мішки під очима і втомлений вигляд.
- Взагалі взагалі не спав? Ти дивись, бо так й здоров*я погубити як раз плюнути, вже година дня, а ти після безсонної алкогольної ночі не зімкнув і на годину очей!
Обурення свого колеги і одночасно друга Іван перервав підколом.
- На відміну від когось я п*ю потрохи, а не нажираюсь як свиня.
- О-йо-йо-й, я до цього не пив два місяці, ось і дав слабинку. Вже навіть жалію що дав, голова розколюється що жах. Зате спав як маленьке дитя.
Іван викидуючи докурену сигарету в попільничку з під банки кави згадав про каву.
- А я між іншим не так багато й випив, кави й то напевне більше випив ніж алкоголю, чашок п*ять за ніч.
Так це багато, але алкоголю різного градуса він випив все одно в рази більше, навіть якби зараз його зупинили патрульні на дорозі і попросили дмухнути в трубочку, то показник явно перевищував 0,2 проміле.
- То сигарети, то алкоголь, то кава. Ти явно не цінуєш своє здоров*я. Так і померти молодим ризикуєш.
Продовжував обурення Семен. Сергія це не засмучувало.
- Всі кажуть що куріння вбиває, алкоголь і кава теж негативно впливає на здоров*я. Коли я вчився в класі восьмому чи дев*ятому, в сусідньому під*їзді мешкав Саша Головаш. Він бігав зранку кроси, не пив, не курив, був чи то борцем чи боксером. Якось, я не пам*ятаю як саме, він заробив чотириста баксів. А для кінця дев*яностих, це ну дуже шикарні гроші. І ось, алкоголік Степанич який мав судимість і постійно ошивався в нашому дворі разом з друзями пронюхали це і зайшли до цього Саші в гості. Як наслідок з десяток ножових і смерть. Степанича і двох його помічників менти заловили при виході з під*їзду ЗОЖника Головаша. У них по карманах була куча коштовних речей які належали йому. Як стало відомо потім, його сусідка зателефонувала в міліцію коли чула звуки боротьби і чужі голоси в квартирі свого тихого й не питущого сусіда. Так що бачиш, я можу не пити й не курити. Правильно харчуватись і займатись спортом. Та де гарантія що якийсь придурок не зустріне мене в підворотні і не засуне мені ножа в ребра. Народження - головна причина смерті.
Сьома ніколи не помічав в своєму другові чогось філософського, тому списав все на алкоголь.
- Досить бухати, Вань, а то точно щось через це с тобою станеться.
Я зараз їду в сторону центру, якщо хочеш можу підкинути – а згодом додав – навіть наполягаю.
- Не треба, я ще тут буду десь з годину, допоможу прибиральницям прибрати, так що вспію протрезвіти. Та й що, я даремно свою машинку за такі бабки купляв? Моя «Ауді» обійшлась мені в десять кусків зелені. Я сам доїду.
- Як хочеш.
Піднявшись на поверх офісу, Іван взяв недопите вино і не знайшовши цілих келихів почав пити з горла. Дивлячись в вікно він стежив чи поїхав вже Семен. Йому вдалося підійти до вікна саме в той час, коли він заводив машину і від*їзджав. Недопите вино він поставив на те місце де воно й стояло. Крім нього в холі було дві прибиральниці, їх звісно не влаштовував той гармидер який влаштували працівники в честь дня народження власника, та зарплата за місяць і додаткова премія за цей місяць в честь того ж таки дня народження їх дуже влаштовувала. Тому вони прибирали мовчки.
- Коли до прибираєте не забудьте віддати ключи Михайлу Петровичу ( охоронцю будинку де знаходився рекламний офіс – пр.Авт.)
Звернувся він до старшої по віку. Але на справді вона була молодше на рік ніж та друга. Але Івану було все одно.
- Добренько, синку.
Йому було не до вподоби таке звертання. Але він вирішив промовчати, а щоб з рота не вирвалось не вдоволення, то залпом допив те недопите вино.
Через п*ять хвилин він вже був в середині своєї машини, яку купив півтори місяці тому за десять тисяч доларів. До дому було їхати навіть спокійної їздою хвилин двадцять, тому йому було плювати що він трохи п*яний.
Історія 3
За комп*тером сидить хлопчик років десяти. Граючи в дуже популярну гру, він радіє з того що захворів і вийшов на осінні канікули на тиждень раніше ніж, інші школярі. На кухні трудилася мама. Вона була вже одягнена для виходу на вулицю, терміново зателефонували з роботи сказали що треба підмінити на касі колегу, тій раптом стало погано. Тому їй потрібно було приготовити вечерю сину, який вже четвертий день на лікарняному.
- Женя – крикнула вона йому з кухні – я все поставлю на столі, якщо не доїси то поставиш в холодильник.
У відповідь вона нічого не почула. Це трохи вивело з себе й змусило зайти в кімнату до сина.
- Ти чув що я сказала?
- А? Що?
Він явно не чув що мама йому говорила. Це ще більше розізлило її, непридумавши нічого краще вона просто вимкнула комп*ютер.
- М-а-а-а, блін, за що!? – гнівно почав кричати син – я цей рівень майже пройшов.
Женя був як і всі підлітки, занадто прив*язаний до комп*ютера. У вільні від школи дні, він тільки те й робив що проводив за ним весь свій вільний час.
- Я йду на роботу, їжу залишила на столі, тато прийде за години три-чотири, я взагалі пізно. Не роби шкоди.
Намагаючись поцілувати його в щоку, вона натрапила на опір. Сина дуже засмутив поступок матері, його обличчя почервоніло і він ледь стримував себе від того щоб не заплакати. В цей час Женя в голові говорив про матір слова для дорослих, хоча значення багатьох цих слів і не знав. Кожний з нас і не раз також потрапляв в таку ситуацію, коли готовий був накричати на матір чи на тата.
Відчуваючи себе трохи винною, вона в вітальні теж ледь стримувала сльози від того що син образився на неї. Та ця купа справ просто вибила її з колії і ще й раптовий вихід на роботу у вихідний залишить кожного без настрою. І їй просто хотілось щоб син прислухався. Перевівши дух і заспокоївшись, вона взяла свою улюблену чорну сумочку, накинула її на плече і пішла.
Почувши що мати вийшла з квартири, він же не стримував себе і розревівся через не пройдений рівень.
Історія 4
- Хто крайній?
Голос сивоволосого страця змусив привернути на себе увагу всіх, хто стояв в черзі на прийом до лікаря. Всі перевели погляд на людину, яка сама хвилину назад задавала подібне питання. Цією людиною був пенсіонер Петров Іван Іванович.
- Я – відповів він – будете за мною.
Він стояв і чекав доки ж йому, або цьому чоловіку що тільки прийшов, хтось поступиться місцем, та проходили хвилина за хвилиною, а ніхто не поступався. Таке часто можна побачити в таких чергах, чи то в маршрутках коли молодь, яка сидить під вікном робить вигляд що дивиться в вікно або спить. Зараз молоді люди які сиділи в коридорі на кушетках поліклініки були сконцентровані на іграх чи соц.мережах в своїх телефонах. Та геть же не важко робити щось подібне, спершись спиною об стіну. Ніби читаючи його думки, до Івана Івановича підійшов той, другий старець, та пошепки запитав:
- Що, молодь настільки стомилась від життя, що навіть місцем не поступиться?
Вони посміхнулися одне одному, разом з запахом тютюну від співбесідника він відчув доброту і щирість.
- Не те слово – відповів він – до речі, я Петров Іван Іванович.
Представившись він протягнув руку для рукостискання. Співбесідник тиснучи її назвав і своє ім*я.
- Не повіриш, Петров Іван, та перед тобою Іванов Петро, правда по батькові Дмитрович.
Вони обоє засміялись. Давно в їхньому житті не було нових знайомств. І тому що Іван, що Петро зраділи що діалог почав складатись не вимушено і просто.
- Що занесло тебе в поліклініку?
Петро який був вище за Івана майже на голову, відповів з властивим йому почуттям гумору.
- Попутній вітер в сраку.
Цю фразу він почув в одному шоу, на одному з телеканалів і дуже радів що нарешті знайшов їй застосування. Поки черга повільно просувалася вони дізнались багато чого одне про одного і виявили що спільного в них було дуже багато. Вони обоє жили по одинці, адже ще в молодості розійшлися з жінками, а ті в свою чергу знайшли нових чоловіків. Дітей не мали, любили футбол і шахи. На політику мали однаковий погляд.
Вже на виході з поліклініки вони зрівнювали ті препарати які їм прописав дільничий лікар і дійшли спільної думки що ці препарати до одного місця. На зупинці вони обмінялися телефонними номерами, як домашніми так і мобільними і пообіцяли на вихідних зустрітися.
Петро Іванов дивився як від*їзджає автобус з його новим другом і радів що він з*явився в його житті. Розмова з Іван Івановичем давала надію що тепер буде з ким проводити вільний час, якого в тебе коли тобі за шістдесят море. Та що там море – Океан! Діставши сигарету (це між іншим єдина його звичка яка не отримала похвали від нового друга) він глянув на часи. Вже було майже опів на четверту, тобто дві з половиною години, які мались тягнутись надзвичайно довго, дякуючи новому співбесіднику пролетіли непомітно. Але новий друг Ваня їхав до себе і до завтра Петро проведе скучний вечір на одинці з телевізором. А от вже завтра, знову зустріч з новим другом. Він ніколи й подумати не міг, що доживши до шістдесяти двох років, сивини і проблем зі здоров*ям зустріне того, з ким зможе відразу знайти спільну мову.
Історія 5
Супермаркет на центральній вулиці міста. Людей не багато, але не через те що цей магазин поганий, а через те що п*ятниця і тільки хвилину тому годинник відбив третю по обіді.
- Ти зараз ще й на навчання – той до кого лунало це запитання швидко переодягався і прослухав – Сань, то ти ще в універ будеш йти.
- А, так, в мене пара в 15:30, зараз заскочу в 3-ку чи в 28-й і бистренько доїду.
- Ну в тебе й графік, ти хоч вільний час на відпочинок маєш ?
- Дім, ти про мене так турбуєшся, тобі що треба грошей позичити?
Діма на це відповів дружньою посмішкою. Йому вже було тридцять, він не мав вищої освіти і завжди був людиною ручної праці від звичайного будівельника до працівника шиномонтажу. Тому робота фасовщика і вантажника в одному з найпрестижніших супермаркетах міста його повністю влаштовувала. А от Сашко, студент третього курсу університету, якому тільки місяць тому виповнилось двадцять працював не від легкого життя. На літній сесії через самовпевненість злетів зі стипендії, зарплата матері була не досить великою, і через ці обставини йому довелося шукати вихід з ситуації за допомогою ось такого заробітку.
- От сука!
Раптово вскрикнув Саша.
- Що сталось?
- Що ж я такий не везучий – жестами він почав показувати на свою чорну сорочку – я весь в борошні, клятий робочий желет, нічого він не захищає.
Дмитро підійшовши похлопав його по плечу, а потім і по тих місцях де були плями борошна, сказав:
- Дивись, воно легко вибивається, зніми та потруси сорочку і буде чиста.
- Часу мало. Знаючи свою вдачу, ще й потрібний автобус хвилин десять буду чекати, а пара – Сашко глянув на наручні часи – через вісімнадцять хвилин.
Вкинувши робочі туфлі і брюки в рюкзак, а замість них одівши кросівки і рванні джинси, він потиснув Дімі руку на прощання і побіг. Часу в нього було обмаль.
Історія 6
На мобільний телефон і в різні соціальні мережі, як краплини дощу капають повідомлення з побажаннями і привітаннями з днем народження. Каті сьогодні вже двадцять сім років. І приблизно рік тому її життя дуже стрімко пішло в гору. Чотири роки тому, вона закінчила один з найпрестижніших медичних вузів країни і отримала професію стоматолога, повернувшись в Хорий на перших порах вона була без роботи, та потім таки влаштувалась в приватну клініку, де і проявила себе. Заробивши пристойну суму грошей і взявши ще більш пристойну суму в кредит, вона вирішила відкрити свій власний кабінет. Перший місяць був не сильно вдалий, та наступні десять принесли неймовірний дохід, що дозволив їй розплатитись з банком за кредит.
Вона завжди була цілеспрямованою і дуже пишалась тим що поступила своїм розумом, а не через хабарі. Катерина Юрченко була ще й дуже розумною і красивою одночасно, а таке трапляється рідко. На додачу вона була дуже доброю і товариською, що й допомогло їй мати купу друзів. В кармані її пальто задзвонив її айфон.
- Так
- Катінька – говорив голос на другому кінці лінії – вітаю тебе з днем народження, бажаю всього найкращого, щоб нарешті вийшла заміж і порадувала нас з мамою дітками. І надіюсь сьогодні вечером я нарешті тебе побачу, ми тут з твоєю мамою ну дуже багато чого смачного приготували
- Так тітко Таню, обіцяю сьогодні ми обов*язково зустрінемось, зараз заїду додому там є деякі справи і до шостої з*явлюсь.
- Ну все, будем чекати.
- Пока
- Не кажи пока, кажи допобачення.
- До побачення, тітко Таню.
Тітка Таня була сусідкою знизу і завжди допомагала мамі. У неї був власний син Андрій, але різниця між ним і Катею була більше десяти років, тому коли він пішов в армію, а потім поїхав на роботу в друге місто, Катя дуже часто залишалась під наглядом у тітки Тані. Любила вона її менше чим маму, але значно більше ніж батька. Як би рідна кров не примушувала любити людину, але якщо вона приходить кожний день п*яна, б*є тебе і твою матір, ти досить швидко перестаєш її любити. З ним Катя не спілкувалась вже майже два роки, коли той завітав до мами в гості і вимагав позичити на не відомий термін чотириста гривень, а коли почув відмову то знову вдався до насильства. Це було останньою каплею, Катя так йому й сказала, «Ти мені більше не батько, бачити тебе не хочу» . Та як вже було сказано вище, вона людина добра, тому постійно телефонує своєму знайомому який живе з татом в одному будинку і запитує в нього чи все гаразд з ним, бо серце за батька все одно хвилюється.
Тільки но вийшовши зі своєї стоматологічної клініки на подвір*я, їй знову хтось телефонував. Глянувши на дисплей вона посміхнулась, адже телефонував той, який завжди змушує посміхатись.
- Так, зайчику.
- Ти скоро будеш? Я вже все поприбирав, приготовив смачненького, ось чекаю на тебе. Чекаю не дочекаюсь.
- Ахах, я тільки но вийшла з клініки, треба було замовити декілька коронок, тому затрималась. Антоша, тільки я не надовго заїду додому, обіцяла мамі це день народження провести в її колі, але вечером вже спокійно посидим у мене.
- Та добре, сонце як скажеш, та спокійно ми точно ввечері не посидимо, я тобі обіцяю – після короткої паузи додав – може виїхати тобі на зустріч.?
- Дякую любий, та я вже на маршрутці.
- Ну як хочеш, чекаю.
- Чекай-чекай. Цьом.
- І тобі цьом.
Її до неба підносила ейфорія, всі її старання, все те що вона робила аби досягти успіху нарешті винагороджувалось. Життя ставало таким, про яке вона мріяла. Вона на відміну від багатьох других, не міряла стати акторкою чи співачкою, чи ще якимось громадським діячем або відомою моделлю. Катя з дитинства йшла до того, аби бути лікарем. Чому саме стоматологом? Вже й сама не пам*ятає. Вже вісім місяців в неї є чоловік її мрії, який її кохає. Є прекрасна мама і купа друзів. Високооплачувана робота і розумні та чесні колеги. Одним словом є те, що дозволяє їй заявити що вона досягла успіху в цьому житті.
Історія 7
Чомусь доля завела мене в цей автобус. Якщо не рахувати кондуктора і водія, тут всього чотири пасажира і місця хоч відбавляй. Та мені не хочеться сідати і якщо чесно не хотілося заходити в цей автобус. На мене ніхто навіть не дивиться, роблять вид що мене не помічають, а я ж зовсім близько, хоча напевно вони і в правду мене не бачать, така вже моя доля. Кондуктор не просить сплатити проїзд, невже я така не помітна чи страшна? Хто його знає.
У кожного з цих чотирьох людей різні вирази обличчя. У хлопчика якому десь років п*ятнадцять заплакане обличчя, але він намагається робити вигляд що щось потрапило в очі. Ці фрази з дитинства що хлопці не плачуть змушують бути сильним, та схоже що йому на душі геть погано і дати волю емоціям було б тільки корисно. Дівчина яка одягнена по багатому, в красивому пальті і чоботях, постійно дякувала комусь у свій айфон, напевно в неї на відміну від того хлопчика настрій був протилежним. Жінка яка сиділа за нею, хвилювалась. Можливо просто заздрила цій дівчині з айфоном, або через щось друге. Наприклад через сварку з сином, все ж може бути? Старенький і не високого зросту дідок, аж виблискував як алмаз гарним настроєм. Дивився собі спокійно в вікно і посміхався. Життя змушує чи то сміятись і радіти, чи то плакати й хвилюватись, і ці пасажири потрапляли під цей вислів.
Кондуктор підвівся зі свого місця, я вже гадала що зараз підійде до мене і попросить оплатити, але ні, провівши поглядом по салону вона знову сіла на своє місце.
Ось так завжди, я кожну хвилину можу ходити коло будь-кого, а мою присутність можуть не помічати. Я можу бути у вас вдома, можу бути з вашими рідними в лікарні, або тоді коли до вас чи до ваших знайомих підійде маніяк з ножом в руці. Я можу бути навіть поруч коли на вас буде летіти велика сосулька льоду. Мені приємно коли ви мене затримуєте тим що курите одну за одною сигарету чи випиваєте кожний день алкоголь, можна сказати я з вами зростаю.
Так, я смерть. В цьому автобусі я не потрібний пасажир, але жити вічно ніхто не може. У когось нитка життя коротша, а в когось довша, та рано чи пізно я все одно прийду.
Історія 8
- Студія, декілька хвилин тому прямо посеред центру міста Хорий, водій Audi A8 на швидкості близько дев*яносто км в час заснув за рулем і вдавивши ногою газ на перехресті проїхав на червоне світло і протаранив міську маршрутку яка теж була в русі. Згідно перших данних три пасажири маршрутки померли, серед них один не повнолітній хлопчик. Ще один пасажир, ім*я якого вдалося встановити завдяки його медичній картці зараз знаходиться в обласній лікарні, його стан критичний. Водію і кондуктору пощастило тим що зіткнення прийшло в бік автобуса, а вони сиділи на своїх місцях. Водій іномарки теж легко відбувся, перелом руки і струс мозку. Як нам повідомили працівники поліції вміст алкоголі в крові перевищував норму. Студія?
Телеглядачі тепер бачили замість центра Хория, студію новин національного телебачення.
- Так, дякую Степане, з нами на зв*язку був спеціальний кореспондент Степан Коломієць. Хотілось би висловити співчуття постраждалим родичам і близьким померлих. Смерть може застати будь-кого в різний час. Будь-те обережні.
Після цих слів він перейшов до других новин. Але як гарно він сказав « Смерть може застати будь-кого в різний час…» . Він навіть і не здогадується що через місяць, коли він їхатиме на міжміській трасі, на пасажирському місці у його «BMW» я сидітиму поруч. І в ГАЗ-53 який вискочить на зустрічну полосу, я теж сидітиму поруч з водієм. Так і обірветься життя відомого телеведучого і відомого, але в вузьких кругах, водія машини з питною водою.
Смерть завжди поруч, навіть коли її не чекають, вона може зайти в гості. Сміло кажу всім до зустрічі, обов*язково побачимось
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642596
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2016
Комедія( ну таке собі, почитайте вам стане видніше) Намагався висміяти способи залицяння молоді і те до чого приводить намагання раніше подорослішати. Увага! Є не цензурна лексика і купа граматичних помилок. Я вас попередив)
Приємного читання.
« Сучасна романтика»
Глава I П*ятниця. 14 квітня 2017 року
Після закінчення робочого дня, за столом щоб повечеряти зібралось подружжя Давидових разом зі своєю майже п*яти річною донькою Анею.
- Ох, відчуваю як нап*юсь на своє двадцятиодноріччя!
Досить голосно заявив Роман. Та в його жінки це не викликало радості. Ставляючи чашку на стіл з такою силою що аж злякала доньку вона зі злобою в голосі відповіла на його радісний вигук.
- Знаєш, завтра ми з дівчатками збирались на клуб.
- Пф, а ми з пацанами в баню. Бачиш ми не пересікаємось, чим ти не задоволена.
Розводячи руки в подиві, а потім після секундної тиші додав:
- Чим ти не задоволена!?
Настя вирячивши очі, вказала ними на доньку.
- От бляха… точно.
Так, Анастасії в кінці цього року буде двадцять один, а Ромі завтра. Та в них уже була майже п*ятирічна донька. Вказівним пальцем вона покрутила у свого візка, а потім закривши вуха дочці руками пошепки почала читати моралі чоловіку:
- Ти дибіл, чи притворяєшся?
- Я дибіл? – показуючи на себе пальцем – та я учусь в універі! А не дома цілими днями сиджу.
Настя ще закриваючи вуха Ані не стрималась і не пошепки, а досить гучно відказала чоловікові що донька навіть через перешкоду почула.
- Баран, ти на платному!!! Ти українську мову написав на сто двадцять шість, розумник хуєв. Та й то, ти поступив тільки тому, що мій батько згодився надати нам квартиру, якщо я буду сидіти з дитиною до її походу в перший клас.
Чоловік зрозумів що тут Настя була права і нічого не відповів. Вона нарешті відпустивши руки з вух доньки, знайшла їм застосування, забравши з плити чайник з гарячою водою, і почала наливати її в чашку яку ставила перед цим на стіл. Доливши, сказала вже спокійним тоном:
- За Анею треба дивитись, їй немає і п*яти років. Ти ж знаєш що мій батько не візьме її, якщо дізнається що ми сплавляємо зайку для того щоб протинятись десь цілу ніч.
- А мама?
В надії спитав він дружину.
- А мама якщо й захоче, то батя поставить все на місце. Він знає що в тебе завтра день народження, так що ніяк не відкрутимось. Може в твоїх?
Роман подумавши секунди три, відказав.
- Мама завтра на роботі в ніч, а тато ще й досі на дачі. Ніяк.
Настя, подивившись на малу, розуміла що досить сильно її любить, але завтра вона б хотіла погуляти з подругами, адже саме народження доньки, забрало всю її молодість.
Клацнувши пальцями, немов до неї прийшла геніальна ідея запитала:
- О то може нехай переночує в твоєї бабусі?
Рома поперхнувся чаєм і повільно запитав:
- Ти серйозно?
- А чого б і ні, тим паче у нас немає виходу.
- Ну як хочеш, тільки я думаю що ночівля на кладовищі не піде на користь маленькій дівчинці.
- Ой, вибач, я й забула що твоя бабця померла.
Ні Анастасія, ні Роман, не виділялися шикарним розумом, пам*ятю і тому інколи їхні діалоги були ну дуже тупими.
В їхній діалог вмішалась донька, якій надоїло вже малювати каляки-маляки фарбою на листах а4. Тримаючи в роті пензлик, вона запитала:
- А як ви познайомились? – запитала дитячим голосом, деякі букви ще погано вимовляючи – мама ти була принцесою, а тато принцом ?
Переглянувшись одне на одного вони не знали що відповідати, та все ж взявши себе в руки Рома відповів:
- Так доню, іди ближче зараз я тобі розкажу історію нашого кохання.
Взявши доньку на коліна він почав розказувати:
- Близько п*яти років тому, коли ми з твоєю мамою були ще в десятому класі.
Тут його вдарила Настя в плече.
- Ай, та що ти хочеш, вона все одно через два дні все забуде. А я хочу щоб історія була правдивою
Чухаючи плече він продовжив розказувати:
- Близько п*яти років тому, в школу № 5 перейшов один гарний і сильний хлопчина.
- І тупий.
- От чого ти перебиваєш, йоханий бабай.
Невдоволено фиркнув він.
- Ти ж сам сказав що хотів, аби казка була правдивою.
Знову не знайшовши що відповісти жінці, він просто продовжив розказувати:
- Раніше він жив в іншому кінці міста і з класу знав тільки одну людину, свого давнього друга Юру, але коли він побачив свій новий клас, йому в очі кинулась одна красуня, протягом дня він боявся до неї заговорити, але вечором він через інтернет написав їй…
Як було насправді
Ісоторія переписки Романа Давидова і Юрія Колосова.
Роман: Хай, брателло. А що то за соска сиділа на другій парті в середньому ряду? С такими сіськами, як футбольні м*ячі.
Юра: Хах, що понравилась? Та Настя хороша чікса, правда ходять чутки що не сильно вірна вона
Рома: Братан, кинь посилання на її сторінку, ніяк не можу знайти?
Юра: Та базара ноль, лови (посилання)
Перейшовши по посиланню, Рома передивився всі її фото і відразу пішов в туалет зняти напругу.
Потім він, вирішив діяти.
Продовження глави I
- Це плавда мам – перебивши батька звернулася Аня до мами – плавда??
- О так – далі історію почала розказувати мати – принцеса сиділа вдома, і помирала від суму, аж тут побачила що їй написав таємничий незнайомець. Як виявилось потім це був принц.
Як було насправді
Анастасія Дмитренко.
Дзвінок в двері. Настя відкривши двері побачила свою сусідку зверху, шістдесяти чотирирічну бабу Таню, яка зі злим лицем почала відчитувати Настю:
- Або ти зробиш тихіше свою сатаністську музику, ( вокаліст «Блек Себбет» Оззі Озборн зрадів би такому компліменту) або я зателефоную міліцію твоєму татові.
- Знаєш що стара курво, я затягну тебе в квартиру, зроблю музику ще голосніше, а потім відпиздю тебе й поріжу на шматки!!
Хотіла сказати Анастасія, та замість цього сказала:
- Вибачте, баб Таню, зараз зроблю.
Пройшовши до свого комп*ютера вона таки зробила на багато тихіше. Зайшовши на балкон своєї кімнати Настя сказала своїм подругам щоб менше палили і галділи на балконі, бо стара карга може позвонити батьку. Подруги, які боялись Настіного тата як диявола, викинули не докурені сигарети і почали зразу збиратись додому.
- Ей, ви куди!? – роздратовано почала вона питати в них – Ми ж збирались нормально відпочити.
Дві подружки які вже були в вітальні і взувалися по черзі відповіли:
- Якось в другий раз.
- Вибач, Насть, я не хочу попадатись на очі твоєму баті з запахом сигарет.
Настя закрила своїм тіло двері.
- Ну Ір – звернулась вона до першої – ну Саш. Не бійтеся, я зробила тихіше, та дура стара нікому не подзвонить.
Та їх було не зупинити. Іра, яка при зрості в сто сімдесят мала вагу сімдесят шість кілограм кг на своїх плечах і три роки вільної боротьби за своїми плечами, легко однією рукою відтягла Настю від дверей:
- Адью!
- До завтра – сказала Саша, таким тоном ніби вибачалась і за грубість Іри і за те що так швидко уходить. Ну як уходить, тікає. – вибач, але я боюсь.
Анастасія закривши двері тикнула в них середній палець і пробубніла собі під ніс « Ну й пиздуйте сцикливі суки».
Взявши свій стільниковий, вона пішла в туалет по великій нужді. Зайшовши в вк, вона побачила у відповідях:
Сьогодні о 17:29 Роман Давидов оцінив двадцять одну вашу фотографію.
Сьогодні о 17:28 Роман Давидов прокоментував вашу фотографію «Красотка )*»
Сьогодні о 17:28 Роман Давидов прокоментував вашу фотографію
« Гарнюня»
Сьогодні о 17:27 Роман Давидов підписався на ваші оновлення.
На додачу до всього цього її прийшло від нього повідомлення «Привет, что делаеш?»
Написав він по російські як і кожен другий підліток, бо вважає що так переписуватись модно. Він не знав що в слові «делаешь» зробив помилку, не дописавши м*ягкий знак, але це не було страшно, Анастасія яка погано орієнтувалася в українській в російській взагалі була не бум-бум, тому і не помітила помилки.
Сидячи на керамічному троні, вона почала відписувати
Настя: Та так, сиджу думаю що робити
Роман: Аа, ясно…
Продовження глави I
- А потім, принц почав засипати її компліментами.
Роман обірвав свою дружину після першого ж речення.
- І йому вдалося лозвесилити плинцесу яка помелала від суму?
Очі доньки загорілися. Для неї ці короткі фрази які казали батьки, по черзі перебиваючи один одного, складалися в неймовірну казку, але ж насправді було не так.
Як було насправді
Історія перписки Романа і Насті.
Роман: А ясно
Настя: А ти що робиш чи робив сьогодні?
В Романа в голові промайнуло те, як п*ять хвилин тому під враженням від її фото ходив до туалету, і заради приколу почав набирати англійськими буквами «droxit na teb…
Настя бачила «роман набирає повідомлення»
Він хотів написати «droxit na tebe xodiv», та помітивши що слова «droxit» і «na» написав разом, курсивом навів стрілку між ними і хотів натиснути пробіл, та ненавмисно торкнувся до сенсорної панелі на ноутбуці і відправив Анасатасії повідомлення.
Роман: droxitna teb
«Ой блядство» пронеслось в його голові.
Настя: Ахах, і що це значить?
«Ой блядство» пронеслось знову в його голові. Та він знайшов вихід.
Роман: В Римській Імперії на давньо-італійському ( Роман і не підозрював що в стародавньому Римі розмовляли на латині) «дрокшітна теб» означало « Подібна ангелу».
Настя: Ахах, дякую
Роман: Та немає за що, красотка. Ти прям взагалі , ну прям взагалі взагалі, я тільки зайшов в клас, відразу замітив тебе
Настя: Ахах та перестань…
Продовження глави I
- Так доню, йому вдалося розвеселити принцесу від суму.
Аня, почала плескати в долоні від радості, неначе це був хеппі-енд історії, та це був тільки початок.
Глава II
Роман, побачивши що історія їхнього знайомства подобається малечі, вирішив розповідати далі.
- А хочеш почути що було далі.
- Да!!!- криком відповіла Аня, потім значно тихіше додавши – дузе хочу.
- Так слухай, на наступний день принц Роман в школі крім «привіт» нічого й не сказав принцесі, але вже вечером…- Рома замовк, ніби шукаючи вдале слово – скидував їй різні серенади.
Настя закрила своє обличчя рукою, зімітувавши фейспалм, а донька зробила здивоване лице. Побачивши це Рома, почав пояснювати:
- Серенади, це пісні які принци співають своїм коханим.
Як було насправді
Історія Романа Давидова.
Школа №5, за ларьками стояла купа учнів цієї школи і смалили сигарети. Серед них був і Рома зі своїм другом Юрою. Між ними відбувався діалог:
- Бля, я чогось нервую взагалі, наче перший з «тьолочкой» знайомлюсь.
- Ахах, та ти шо, не гони, внатурі? Та підійди до неї і просто поспілкуйся, а потім вечерком понаписуй її компліменти, поскидуй музичку і все буде тіп-топ.
Юра вів себе наче він майстер по пік-апу, але в житті коли починав спілкуватися з малознайомими дівчатами у нього починали тремтіти руки і іноді пробивалось заїкання. Та зараз він був мачо.
- Дівчата, вони люблять вухами, «по насипай» їм компліментів туди і все, вона твоя. Саме головне не боятись, от дивись на мене, я нічого не боюсь – Рома хотів засміятись, він то знав, що варто щоб до Юри підбігла купа бездомних собак, то той зразу починає нервувати і просити його щоб він їх відігнав – так, я не боюсь нічого, шкода що зараз мені ніхто не подобається, Юрій Колосов показав би тобі правила зйому.
Після цього, зробивши міцний затяг Юра по крутому викинув сигарету і серйозним голосом, немов би примушував звернувся до Роми:
- Через хвилину дзвінок, так що пішли а то історичка ще класу позве, а та батьків визве.
Продовження глави II
- Ух ти – захоплювалась донька тим, що її тато надсилав мамі серенади – мамусь, а тобі вони подобались, ті селенади?
Настя повільно забираючи руку зі свого обличчя, почала відповідати:
- Тоді так, вони мені подобались і веселили а зараз…
Чоловік мімікою лиця, показав «підіграй мені, ну чого ти?»
- А зараз теж дуже подобаються.
Аня почала сміятись.
- Мам, мам, а заспівай трохи їх.
- Е, та я не пам*ятаю.
Як було насправді
Історія Анастасії Дмитренко
Доробивши уроки і закінчивши допомагати на кухні матері, вона зайшла на свій акаунт в соц.мережі і побачила що за час відсутності їй прийшло три повідомлення. Від подруги Ірини, від подруги Саші і від новенького з класу Романа Давидова.
Роман: Привіт, як справи?
Настя: Як справа так і зліва
Роман: Хацфхахахф.
Хоча жарт був не смішним, він відповів так наче це був жарт року.
Роман: А якщо серйозно?
Настя: Та так, переписуюсь з одним чотким хлопцем.
Рому це почало хвилювати, в нього є конкурент, це погано. Він навіть і не припускав що Анастасія має його на увазі. А вона саме його і мала на увазі під словами «переписуюсь з чотким хлопцем»
Роман: А, ясно, удачі.
Настя: е, ти чого, я ж про тебе говорю
Роман: О приємно)
Тепер запала пауза, така пауза буває коли ви переписуєтесь з малознайомою людиною і не хочете закінчувати діалог, але вже не знаєте що писати.
Роман: Завтра середа.
Настя: Ага.
І знову пауза. П*ять секунд. Десять.
Роман: Блін ти класна.
Настя: Спасибі)
Роман: Я тобі скину пару класних пісень ти не проти.
Настя: Так, давай.
Поки Роман набирав повідомлення, Анастасія розуміла що він їй подобається і вона йому скоріш за все теж.
Роман:
Потап і Настя – От сосни 3:02
Big Russian Boss – мой елдак 2:32
Gunther – Oh, You Touch My Talala 3:57
Рамштайн – Pussy 3: 09
Юля Коган – я так люблю, когда во мне.. 2: 04
Lil Jon – get low 3: 19
Продовження глави II
- Просто пам*ятаю що тоді, мені вони сподобалися і я ще довго переписувалась зі своїм принцем.
Аня від радості, обійняла татка і поцілувала в щоку.
Він посміхнувся, але не від милого поступку доньки, а від спогадів про ті «серенади», на відміну від жінки, йому до сих пір вони подобаються.
Глава III
Донька ніяк не хотіла відставати від своїх батьків і тільки но відірвавши свої вуста від батькової щоки запитала:
- А далі?
- Оо, а далі було так, принц і принцеса уже зустрічалися, і все більше й більше між ними почала виникати іскра кохання.
Дівчинка перевела погляд на маму, а та розгублено піддакувала чоловікові
- Так, вони почали довіряти одне одному.
Як було насправді
Роман: У нас сьогодні юбілей, десять днів як ми разом.
Настя: Няяяяя, це так мімімішно.
Роман: І не кажи.
роман набирає повідомлення
Роман: Настюх… ну тут, таке..короче ми вже десять днів разом, пора довіряти одне одному, скинь фото сісьок.
Настя: Ну я не знаю
Настя набирає повідомлення
Настя: Хіба що в ліфчику
Роман: Та нє, нормально давай. Можеш прикрити руками.
Секунд п*ятнадцять ніхто не набирав повідомлення.
Роман: Я зараз йду в душ, тобі своє інтим фото скину, тіки теж руками прикрию його.
Настя прочитала повідомлення та не відповідала майже хвилину.
Потім Роман, який вже перейшов на вкладку зі спортом почув характерний звук, який лунає коли приходить повідомлення в vk.
Відкривши його, він побачив що Настя надіслала йому чотири свої фото.
Роман: Настюх, ти – супер.
Продовження глави III
- Почали ділитись секретами – продовжувала Анастасія розказувати донькі – дізнавалися одне про одного ще більше й більше.
Донька зачаровано дивилась на матір, але їй вже нічого було сказати і вона була вдячна що чоловік зрозумів це і вмішався.
Глава IV
- Саме так, вони уже знали так багато секретів одне про одного, що не могли розійтись навіть коли сварились.
Як було насправді
Історія переписки Романа і Анастасії.
Роман: Сама ти дура.
Настя: Закрий рот, підар, хочу попить сидру з подругами, значить п*ю.
Роман: Як ти зі мною балакаєш, коза.
Настя: Як хочу так і балакаю. І взагалі не подобається, то я тебе кидаю.
Роман: Шо!? Якщо ти мене кинеш, я кину на стінку в vk фотки твоїх сісяндр
Настя: Кидай, тоді я кину собі на стінку твою фотку де ти голий.
Роман: Ладно, мир? Люблю ж тебе
Настя: Та мир-мир. Я теж тебе)
Продовження глави IV
- І завдяки цим секретам їхнє кохання було нерозлучне.
- А які секлети?
Це питання забрало в батька дар мови, та на цей раз його виручила жінка.
- На те й вони секрети принца і принцеси, що знають їх тільки принц і принцеса. Тому давай не будемо на них зациклюватися, а будемо говорити про те, що було далі, ти ж хочеш почути?
Донька ствердно кивнула головою.
- Надалі, вони вирішили розказати всім про свої стосунки…
Як було насправді
Історія переписки Романа і Анастасії
Роман: Мала, ми майже місяць разом )*
Настя: Дадада
Роман: Може сп поставимо?)
Настя: го
Роман: Тільки що ставить? Одружений, закоханий чи зустрічаюсь ?
Настя: Зай, став що хочеш.
Рома напряг всі свої звивини мозку і вирішив.
Роман: Хай буде одружений, підтверджуй.
Настя: ок)
Продовження глави IV
- І через те що вони не ховали свої почуття, в них з*явилося багато людей що заздрили, які намагались зруйнувати їхнє кохання.
Як було насправді
Акаунт Ask.fm Анастасії Дмитренко
Профіль
Питання(анонімне): «Фу, не завидую я вашим детям, ведь с любви такого дуба как он и такой берёзы как ты, мне аж страшно представить какое полено выростит.
Відповідь: «Знаєш що, не заздри нам, у нас все з ним добре і в майбутньому буде все добре.»
Питання(анонімне): «Ну ви і парочка, ходите як дибіли за ручку на курілку школи, робите вид що ви круті коли ходите по школі»
Відповідь: «Ой, тебе не питали.»
Питання ( не анонімне, від подруги Насті Іри, яка в минулому займалась вільною боротьбою) «Так, хто образить мою дівчинку того буду кидати прогібом так, що аж пожалієте що на світ родились.»
Відповідь: Дякую, Ірочко :)*
Питання ( анонімне) «Ахах, та да, згодна, твоя подруга свиня така що може зламати будь-кого. Ходять слухи що вона важить сімдесят сім кг і в макдональдсі за раз з*їдала по сім чізбургерів»
Відповідь: Фу таким буть, не соромно таке писати.
Питання ( знову від Іри, не анонімне): «Чуєш, суко, ти галочку то убери, і за свиню поясниш мені!! Я тобою яму до Китаю викопаю, паскуда.»
Відповідь: « Та все, Ірусік, не звертай уваги, якась тупа дурочка написала. Будь сильнішим за це ))*
Ірина так ніколи й не дізналася, що питання про свиню написала сама Анастасія, адже їй хотілось помститись своїй подрузі за те що та, близько двох місяців відштовхнула її від дверей коли баба Таня пригрозила що подзвонить татові Насті. І сайт Ask.fm в помсті допоміг тим, що можна задавати самому собі анонімні питання. Та це вже не стосується цієї історії.
Продовження глави IV
- Але пара закоханих витримала, ці удари заздрісних людей які писали про них пакості і жили в щастячкі.
Після того як договорила, вона погладила лівою рукою свою доню по голові і сказала:
- Все, треба мити посуд, тепер нехай тато розказує.
Глава V
- Добре – підхватив Роман – а далі було так, він запросив твою маму на романтичний вечір.
Настя яка мила посуд не стрималась і засміялась.
- Що, щось не так?
Злим тоном запитав Рома.
- Та ні, все так – сміючись відповідала Анастасія – ох, романтичний вечір ха-хах-ха.
- Так доцю, саме на романтичний вечір.
Як було насправді
Історія переписок Романа і Анастасії
Роман: Зая, ти ще сильно хвора?
Настя вже четвертий день не ходила в школу через грип.
Настя: Та вже ні, так легка температура та й все.
Роман: О, Настюш, не хочеш приїхати сьогодні до мене, я тут впіску роблю, тут з класа буду я, Юрєц і Саша, інших трьох ти наглядно знаєш.
Настя: Ну не знаю, дивлячись чи мама відпустить, тато зараз на нічне чергування, того думаю що мама відпустить
Роман: Ну і класно) Тут бухла куча, сіг море, тільки по дорозі купиш сухарів чи сємок, бо закусона мало.
Настя: Окей, через хвилин тридцять-сорок буду.
Роман: давай-давай ))
Мама Насті, Катерина Дмитренко без вагань відпустила доньку. Сказала навіть можеш повертатись аж під вечір наступного дня. Правда, вона думала що донька йде ночувати до своєї подруги Саші, яка жила в семи хвилинах ходьби, а не до свого самця Романа Давидова, який жив в двадцяти хвилинах їзди.
Продовження глави V
- Це так плекласно!
Заявляла п*ятирічна річна Аня.
- А на тому романтичному вечері…
Чоловік дивився на свою жінку яка протирала посуд ганчіркою, а жінка дивилася в очі чоловікові. Вони не сказали ні слова одне одному, але обоє зрозуміли що треба якось замінити те що сталось на тому романтичному вечері.
- Вони дуже-предуже сильно поціловались.
- Так! – крикнув чоловік – Саме так і було.
- А як це дуже-пледуже?
Поцікавилась Ана.
- Нуууу, не так як завжди.
Як було на справді
Відкривши двері своїй дівчині, Роман ніжно поцілував Анастасію і повів у зал де були всі. На зустріч їм, вискочила п*яна в гавно Саша і почала кричати, хоча музика грала не так і голосно:
- Ааа, Насть, це самий крутий впісон в житті, вау!!!
Схоже на те що крім алкоголю вона курила й траву. Але Настя цього не зрозуміла. Привітавшись з усіма, Настя просто почала розслаблятись. Спочатку трохи сидру, потім кальян, сигарети і через час вона вже нічим не відрізнялась від Саші. Хіба що тим що не курила траву. Така ж п*яна. Хоча якщо враховувати те, що Олександра в цей час обюльовує всю територію біля унітазу( але в самий унітаз не попадає) то через декілька секунд, вони поміняються ролями і Настя прийме естафету самої бухої від подруги. Рома який підійшов, звернувся до неї
- Насть, хватить бухать.
- Ааа, ти такий турлболтивий
- Що?
Він не розібрав що сказала вона, адже її язик вже був в полоні зеленого змія.
- Ну тулоболтливий.
Роман думаючи що відповісти, сказав:
- Ага – і після паузи додав – досить пити, люба.
Крім турботливості, ним керувало те, що бухла ставало ще менше й менше, а ще тільки недавно годинники відбили десяту. В магазин, бігти ніхто бажанням не горів, та й не факт що шістнадцятирічним продали б.
-Рома, пішли до тебе в кімнату.
Вона проговорила все це речення неначе одним словом, та Роман на її радість зрозумів. Майже кожний з нас напивався до такого стану, що навіть сказати просте речення ставало важко.
- Ну пішли.
Взявши її за талію він повів до себе. Положивши її на свій диван, він ліг коло неї.
- Прикинь, ми вже майже два місяці разом.
Вона ствердно видала якийсь звук. Звук цей був сумішшю слова «ага» і букв «а», «и».
- Я так радий що в моєму житті з*явилась ти. Я дуже дуже радий, розумієш у мене були дівчата і не одна, і мені здавалось я їх люблю, але коли я зустрів тебе всі мої минули дівчата вмить вилізли з моєї голови, вони поруч с тобою і близько не стояли.
Його спіч перебив ще більш дивний звук, ніж той який Настя видала мить назад. Спочатку Рома думав що вона йому піддакує, але прислухавшись, зрозумів що це звичайний храп.
- Настя! – легенько штурхнувши її в плече мовив він – просинайся.
Анастасія перелякано забігала очами по кімнаті:
- Ой я заснула – перевертаючись зі спини на бік, так щоб дивитись в очі своєму коханому – вибач, я напевне перепила.
- Та нічого, зате я побачив яка ти мила коли спиш.
А храп був дебелий. Та Рома явно був налаштований на те щоб розвести свою заю, тому не хотів казати правди. Вона поклала свою долонь йому на щоку і почала гладити.
- Я люблю тебе, та трохи боюсь, бо ти в мене тільки другий.
Насправді він був не другий. І навіть не третій. Панна Дмитренко славилася своєю щедрістю в плані інтиму. І не даремно Настя маля ім*я Настя.
- А ти в мене перша.
Рома вирішив не брехати, а просто почав цілувати її і роздягатись, задля того щоб зробити свою справу. Самий процес був не довгий і вже через дуже короткий час вони просто розмовляли.
Продовження глави V
- Ну просто поцілувались по серйозному, а тобі ще рано про це знати.
Так делікатно Анастасія замінила слово секс, «поцілувались по серйозному»
Глава VI
- Принц неймовірно зрадів що його чари змогли завалити принцесу наповал і поцілувати по серйозному.
Продовжував Роман розказувати казку. Анастасія прикривши рот рукою, майже про себе проговорила:
- Ага, щоб я не буха була фіг би я тобі дала.
Рома який не розібрав що вона тараторила запитав:
- Що-що?
- Кажу, а далі що було?
- А далі було таке, принц почав вихвалятись тим що перша принцеса в місті стала його.
Як було насправді
Через дуже короткий час вони вже просто розмовляли. Ну як розмовляли, Рома говорив до Насті, але він не бачив що вона знову заснула.
- О, Настя, як я давно хотів тебе виїбати, твої цицьки в житті набагато кращі ніж на фото.
Він говорив компліментів про її тіло ще десь з півтори хвилини, але знову почув храп. Спочатку він хотів розбудити її, та коли в голові його з*явилась геніальна ідея, то передумав. Тихенько вилізши з під ковдри, він одягнув свій нижній одяг і сів за комп*ютер. Вивіши його зі сплячого режиму він перейшов в браузер опера і зайшов на свій акаунт на VK.com
Зайшовши на свою сторінку, він перейшов в розділ повідомлення, потім навів курсив на надпис «вибрати декілька співрозмовників» і почав запрошувати у бесіду всих своїх найкращих і не дуже друзів. Всього ж запросив аж сімнадцять друзів. Всі з них були хлопці. П*ять однокласників. Ще п*ять однокласників з минулої школи. А інші сім з різних класів то цієї школи то з минулої.
Роман: Я Насті вдув.
Всі хто були онлайн почали набирати повідомлення. Він думав зараз посиплються хвалебні СМС-ки, але не всі хлопці вбачали в цьому якесь досягнення мега рівня.
Андрій Ситник: Ахах, наконец-то развёл шлюху.
Діма Першин:
Саньок Заяєв: hahahaha I cho?
Арман Саркісян: Красава братуха
Начебто нормальне повідомлення, але Рома зрозумів що це був сарказм.
Тарас Немчаїнов: ЇЇ ще кабан півгода назад лишив невинності, потім ще півроку на районі не з*являвся, боявся що вона батькові розкаже :D
Юра Колосов: Стоп, я ж в тебе на квартирі ? Що прям тут.
Роман Давидов: Ну да)
Юра Колосов: Нормас )))
Андрій Сірий: Ясно. Пойду посру.
Андрей Сірий покинув бесіду.
Іван Степаненко покинув бесіду.
Арман Саркісян покинув бесіду.
Сергій Миколайчук покину бесіду.
І залишилось в бесіді всього троє, він, Юра Колосов і Валерій Щербаков. І то, залишився він тільки через те що був оффлайн.
Продовження глави VI
- Та доля карає тих хто любить вихвалятись і його понт ніхто не прийняв.
Настя сиділа і думала про що це Роман. І так в нього й запитала:
- А про що ти?
- Та добавляю трохи свого, а то історія вже закінчується а розказувати щось треба.
Тут нарешті порушила своє мовчання Анечка:
- А потім вони знайшли в капусті маленьку дитину?
Глава VII
Вони й гадки не мали що відповісти на це питання доньки. Першим прийшов до тями Роман.
- Так, саме в капусті і знайшли, тільки чого їх потягло на те капустяне поле в такому віці.
Доня голосно засміялась, не від жарта батька а просто їй було смішно що це правда, що дітей знаходять в капусті.
- Ви злраділи коли мене знайшли – переводячи погляд з матері на тата і з тата на матір вона перепитала – зладіли ?
- Так – це вже втрутилась мама – особливо тато, ох як зрадів.
- О так, мама теж була дуже рада.
Як було насправді
Історія переписки між Романом Давидовим і Анастасією Дмитренко.
Роман: Що бля? Як дві полоски? Ти шутиш? Ніхуя це не смішно!
Настя: В тому й справа що не жартую. Ти думаєш мене це не бісить, я ще тиждень тому зрозуміла що щось не так, коли почалися затримки.
Роман: Нічого не знаю. Роби аборт.
Настя: Який аборт? В Україні за таке саджають в тюрму, ми будемо виховувати цю дитину, зрозумів?
Тільки но вона захотіла відправити повідомлення, як на моніторі свого комп*ютера побачила прямокутник розовуватого відтінка в якому було написано «Вы не можете отправить сообщение этому пользователю, поскольку он ограничивает круг лиц, которые могут присылать ему сообщения.»
- От підарас!
Закричала Настя на всю свою кімнату і тремтячими руками почила набирати повідомлення на своєму смартфоні.
Роман сидів, ледь стримуючи сльози і жалів що в той вечір зайву тридцятку спустив на траву, а не на презервативи. Раптово в кармані завібрував телефон. Це була СМС від контакту який підписаний як « Любимая»
В СМС була така інформація « Слухай сюди, урод, ніякого аборту я робити не буду, це протизаконно. А якщо ти не захочеш женитися на мені, то мій батя (підполковник міліції якщо ти забув) зробить тобі таке життя, що ти пожалкуєш що живеш в цьому місті. Так що прибирай з ЧС і давай нормально все обсудимо»
Рома прибравши з чорного списку почав відразу строчити повідомлення
Роман: Настінька, ну скажи що жартуєш, а ?
Настя: Тупий імбіцил!! Я сиджу плачу, це правда, пойми ти нарешті!!
Він теж почав нервувати і намагався знайти підтримки у свого найкращого друга.
Роман: Юра, прикинь Настюха залетіла від мене.
Юра: Ахахзцахах, піздєц ти лох.
Та підтримки так і не отримав. Далі Рома й Настя з горем на пополам і з трьохповерховим матом домовились про зустріч в живу і в той же вечір вони розказали це своїм батькам. Вони звісно були шоковані, адже як і половина сучасних батьків напевно й не здогадувались що в такому віці діти про траву, секс, алкоголь знають більше ніж батьки за все своє життя. Перед початком одинадцятого класу, в місцевому РАГСі вони вклали шлюб. Останній семестр Настя вчилася на домашньому навчанні й було вирішено що в універ не буде поступати, навіть на контракт, а буде дивитись за малою доки Роман не отримає хоч би диплом бакалавра. Та через незнання він завалив ЗНО, де його максимумом став результат в сто двадцять шість балів з української. Але й цього хватило для платного. Можливо б і не хватило, але батько Насті який на той час став уже полковником міліції мав тісні стосунки з ректором, тому й цього хватило. І ось вони вже в шлюбі п*ятий рік і мають майже п*ятирічну доньку на руках, хоча й мають всього по двадцять одному році від народження.
Закінчення глави VII
- Доню, можливо ми й не були готові знайти тебе в капусті так рано, але ми незважаючи ні на що, дуже сильно тебе любимо.
- І я тебе люблю.
Зіскочивши з колін батька, вона підбігла до мами й поцілувала її, потім повернувшись на коліна до татка сказала йому те саме й міцно обняла.
- Я теж люблю тебе доню, все біжи дивись мультики.
Вона послухавшись батька побігла в кімнату дивитись телевізор.
- Насть, я згадав весь цей жах, так от до шістнадцяти років, я буду забороняти їй гуляти з хлопцями.
- І ніяких соц.мереж до чотирнадцяти.
- Точняк. Отут ти теж права.
Роман Давидов і Анастасія Давидова ( в дівоцтві Дмитренко) яскравий приклад сучасної романтики. Звісно, своїй доньці вони можуть придумати казочку з шістдесяти слів, про принца й принцесу, про те як чарівно вони кохали одне одного і донечка повірить. Та що він, що вона, що їхні батьки і друзі знали правдиву історію цієї казки. І від правди ніяк не втекти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636256
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2016
Пункт 1
Блукаючи по квартирі, Жанна кусала пальці і думала тільки про те що нарешті він повернеться. Нарешті, вона його побачить. Майже три місяці не було її чоловіка вдома. Три довгих місяці.
Після знайомства на першому курсі, вона не могла довго обходитись без нього. Це не було коханням с першого погляду, та те що вони сподобались одне одному відразу, було правдою.
Ще до першої сесії вони почали зустрічатись, а як отримали диплом бакалавра вирішили одружитись. Володимир пішов отримувати спеціаліста, а вона все ж вирішила перейти в статус домогосподарки. Їхній шлюб через місяць уже буде двох річним і її тішило те, що він встиг повернутися зі своєї експедиції до роковин.
С хвилини на хвилину, Вова повинен з*явитись в дома. Нарешті крім домашнього вина і батарей її цієї зими зігріють і руки чоловіка.
Шарудіння чогось металевого, так, однозначно це замок в дверях. Не зважаючи на те що Жанні хотілось піти і кинутись розціловувати коханого, вона вирішила сидіти на кухні, немов би її чоловік виходив викинути сміття, а не повертався додому після довгої відсутності . Він вже роззувся, мовчки йде по квартирі, в її голові крутяться слова, адже вона дійсно й гадки не має с чого саме почати розмову. Ось заходить він в кімнату і Жанна просто верещачи стрибає на свого чоловіка, який бере її на руки і кружляє. Тримаючи її він пошепки на вушко говорить:
- Зайчику, ти навіть не уявляєш як я за тобою сумував.
- Я теж за тобою сумувала, коханий.
З її очей потекли по черзі сльози. Володимир повільно ставлячи дружину на ноги заспокоював її :
- Ох, тільки не треба плакати, а то я сам заплачу.
Вони розсміялися і дивлячись одне одному в вічі почали притягувати свої обличчя до того моменту поки їхні губи не з*єднались в поцілунку.
- Ну все, тепер треба йти святкувати твоє повернення, передягайся і проходь на кухню. Там…
Не давши дружині договорити, Вова взяв своїми руками її за щоки і знову поцілував. Цілував її довго, напевно кожний би так цілував кохану людину якби не бачив її на протязі довгого часу.
- Ну все досить – сміючись говорила Жанна – переодягайся і йди на кухню, там все як ти любиш.
Прийшовши на кухню, її мозок потроху почав приходити в себе після такої пристрастної зустрічі з коханим, і тепер остаточно до неї дійшло що він повернувся. Вже позаду ці репортажі новин « Група українських альпіністів заблукала», « Цілком можливо що українські альпіністи потрапили під лавину» і тепер вона може спокійно перевести подих. Він поруч.
- Ого, а твої біцепси стали більші.
Промовила вона Володимиру який з*явився в домашніх спортивках і майці.
- Ахах, а що ти думала, я не бачив свою заю три місяці, тому на виручку дуже часто приходили ручки.
Жанну цей жарт розвеселив. І взагалі, відчуття гумору відіграло велику роль в тому що вона його покохала. Вона щиро посміхалась:
- Я так хвилювалась, всі ці записи інтертнеті що ваш літак не там приземлився, що потім ви заблукали в горах, що вас знесло лавиною.
- Перестань – почав заспокоювати Володимир свою дружину – Жануль. Я тут, живий, здоровий, все вже позаду, ті проблеми з якими наша команда зіткнулась там вже пройшли. Так моя професія альпініста-парашутиста-дослідника-еколога(він дійсно не знав як описати свою професію і для важливості перечислив всі ті ролі які йому доводилось виконувати) небезпечна. Так ми не там почали висадку з літака . Так ми трохи заблукали. Так вижили не всі. Але тепер, вже все позаду. Чуєш, позаду.
Виникла мовчазлива пауза, яку першою перервала Жанна.
- Ну все, берись за їжу, тільки заправ соусом салат, а то я забула.
Та Вова, зробивши на його думку еротичне обличчя встав зі свого місця і повільно почав підходити до неї. Впавши на коліна перед ногами дружини, почав цілувати її ногу від ступні до коліна, потім підвівшись і знавши с себе майку сказав:
- Я заправлю салат, та спочатку я заправлю когось іншого.
Пункт 2
- Увага, скоро висадка. Всі готові.
Всі відповіли ствердне «Готові» Їх було багато. На перший погляд не злічити.
- Через декілька секунд вийдемо з «Хазяїна»
Так вони називали те в чому знаходились.
- Нагадаю, наша ціль висадитись, дослідити і закріпитись в «пещері» – схоже за все, той хто говорив був їхнім командиром – приготовитись, пять, чотири, три, два, один, вилазимо.
Рідким струменем вони вилетіли з хазяїна. Для них всих це був перший подібний досвід. Тому багато хто хвилювався.
Через свою рацію командир їх заспокоював, хоча для нього було це теж вперше.
- Все буде добре, головне приземлитись і повзти далі до «пещери»
Там куди вони випали було тепло, навіть жарко, хоча вони всі думали що буде холодно.
- І так, ми преземлились.
До командира підповз один із членів дослідницької групи:
- Капітане, в мене погані передчуття, - звертався до нього №1 202 804 – там де ми зараз, не сходиться з картою.
- Відставити, карапкатись в гору наше завдання, далі буде саме так як і треба. Для кожного з нас це перша екскурсія, тому з часом дізнаємось там ми чи не там.
Та через декілька хвилин, хвилювання поширилось на всю групу.
- Я теж відчуваю що ми не там – це вже був № 3569.
- Я теж – піддакував колезі № 15 963.
Командир призадумався. Так, багато з того що він очікував не співпадало.
- Що ми будемо робити? – запитав № 202 503 – Не мовчіть!?
Капітан не дивлячись колегам в очі відповів:
- Те що й повинні, лізти в гору поки не закріпимось в пещері.
Пункт 3
Володимир курив прямо в кімнаті. Він був голий, одіяло прикривало його честь. Поруч лежала також оголенна Жанна, яка поклавши голову йому на груди розпитувала про експедицію.
- Я так за тебе хвилювалась. Надіюсь більше ти нікуди не полетиш.
Зробивши міцний затяг сигарети він загасив її в попільниці.
- Після пережитого, не сильно рвусь. Та думаю що треба.
- А що сталось?
- Все йшло від початку не так, ми приземлились не в тому квадраті, для нас всих це було вперше, тому багато хлопців відразу запанікували, ми почали повзти – він зробив великий вдих – знаєш, зайчик, я тобі розповім, та якось потім. Зараз немає сил згадувати.
Поцілувавши її в лоба додав:
- Тим більше після такого жаркого прийому який здійснила мені ти, їх не залишилось зовсім.
Вона посміхнулась, встала пішовши на кухню принесла звідти не допиту пляшку шампанського.
- Вова – тільки но зайшовши в кімнату почала Жанна – через двадцять дев*ять днів, нашому шлюбу два роки, твоя професія хоч і приносить гроші, але небезпечна. Просто, зрозумій, ми ще молоді, але я вже хочу дитинку. А для цього треба щоб сперма заходила в другу дірку.
Вона казавши це, дала слабинку в голосі, наче перед нею не її чоловік, а хтось із батьків і їй не зручно казати прямо. Договоривши це вона лягла на своє місце. Він взяв ще одну сигарету і підкурив.
- Кохана, по біології в мене в атестаті одинадцять. Я все прекрасно знаю. У нас обов*язково буде дитина. І не одна. В наступний раз я кінчу куди треба.
Вставши, Володимир пішов на вихід з кімнати.
- Альпініст іде в душ, ніхто не хоче скласти йому компанію.
Жінка потихеньку сповзла з ліжка і на четвереньках поповзла до нього.
- Яяяя – протяжно завила вона тонким голосом – я хочу.
Він теж перемістився в партер і поліз їй на зустріч. Поцілувавшись вони лягли прямо на підлозі на спину торкаючись одне одного плечима. Без причини Володимир засміявся.
- Ти чого?
Здивовано спитала Жанна.
- Та просто ти мій член називала хазяїном.
- І що ? – сміючись разом з чоловіком знову запитала в нього – Тобі не подобається?
- Та ні, просто в голові відразу асоціації з роботою.
Пункт 4
Пройшло ще дванадцять хвилин. Хвилювання наростало. Прохід вперед давався дуже важко. Деякі вже не витримували і втрачали свідомість. Капітан намагався вести підопічних в гору. До нього підповзає ще один, як би його сказати «альпініст»
- Капітане, ви ж бачите ми явно не там, де нам треба бути.
Він це зрозумів одразу по висадкі з хазяїна. Просто боявся сказати про це іншим. Командир уже розумів, що ситуація плачевна. І треба говорити екіпажу про катастрофу. Та замість цього вів далі:
- Ми сильні, пещера близько. Я вірю і ви повірте. Все в нас вийде.
Повзти далі було надзвичайно важко. № 10 103 965 запитав.
- Капітне, невже ми там де я думаю?
Всі хто це почув зробили наляканий вираз своїх головок.
Він зірвався на крик.
- Ні, все під контролем!
Та через мить, таки почав казати правду.
- Шановні, для кожного з нас це був перший вихід з «Хазяїна» . Наша ціль полягала в тому щоб пройти великий шлях і закріпитись в печері. Так ви всі знали, що навіть якби ми висадились там де треба, не кожний з вас дістався б до фінішу. Та на жаль, я мушу констатувати що ми ніколи не доберемось до цілі, адже ми в аналі. Точніше десь в прямій кишкі. Так так, ми в жопі.
Сперматозоїд №1 був правий. Хазяїн «хазяїна» Володимир викинув їх в анал своєї жінки Жанни. Їм так і не добратись до печери, тобто до яйцеклітини. Паніка у кожного члена екіпажу була не без підставною, вони приречені на смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634036
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2016
Ні в чому не винний
I
Хвилину тому, закінчився гарний і великий серпневий дощ. Наш герой, який ховався то під накриттям зупинки, чи під піддашком під*їзду, все одно намочився до шкіри. Те, що ця злива нарешті закінчилась його дуже обрадувала, адже він любив запах минувшого дощу. Особливо в літку. Йому подобалось бігати і дихати дійсно свіжим повітрям. Хоча його біг не можна було назвати повноцінним, колись давно він переходив дорогу і «Шевроле» на не великій швидкості його збило. Удар був геть слабким, та все ж його ознаки давали знати про себе й до сьогодні.
Водій навіть не зупинився.
II
Вийшовши на вулицю Чехова(хоча він навряд розумів що вулиця саме так називалась) він йшов вздовж ларьків з газетами, тютюновими виробами і хот-догами.
Саме біля останнього він і зупинився. Обійшовши навкруг, побачив що продавець відійшов і зараз з другом стоять на перекурі. Довго наважуючись підходити чи ні, він все ж таки підійшов. Армен(саме так звали продавця) побачивши його зразу підняв руки до неба й з легким радісним сміхом сказав:
- Ооо, вох мі керп мекхавор( з армянської це означало «Ні в чому не винний») - він постійно так його називав, хоча як його звати насправді, Армен навіть не знав, бо навіть і не намагався спитати - рєшіл мнє долг отдать?
Говорив він з явним вірменським акцентом. І говорив не серйозно, це питання було риторичним. Починаючи гладити його голову, Армен продовжив:
- Та шучу, брат, с тебя нікогда в жизнє нічего не возьму, харошій ти і ні в чом не віноват.
Армен зайшов в ларьок, виніс звідти три зварені сосиски і дав тому, кого називав братом:
- Не стоіт благодаріть, я знаю теба і твой характер, не усложнай себе жізнь. Только іді, не отпугуй мне кліентов.
Вох мі керп мекхафор глянув на нього і пішов. Йому не хотілося користуватися добротою Армена дуже часто, та декілька разів на тиждень заходив до нього, а той в свою чергу розповідаючи свої випадки з життя давав йому то залишки м*яса то сосиски.
III
Далі, гуляючи містом він думав, щоб таке робити і нічого не придумуючи просто тинявся вулицями. Чому? А щоб ви робили, якби вам не було куди йти?
Так, наш герой, не мав місця проживання. Тому останні місяці він те й робив що тинявся містом, в надії побачити щось цікаве. Його зовнішній вид мав бажати кращого, та все ж таки важко гарно виглядіти й приємно пахнути, коли не можеш нормально помитися.
Зате від нього не тхнуло сечею і алкоголем. Як тільки но він підходив до якогось перехожого ,той ,звісно, відразу пришвидшував крок. А діти його любили, він викликав у них неймовірну цікавість. Їм все одно було що він не митий, вони відчували його доброту і намагались підійти до нього і щось дізнатись. Та батьки були на заваді, боялись що він привяжеться і буде за ними ходити, або зробить їм боляче. Та в нього й думок таких не було, він з народження був добрим. Але дорослі цього не знали. Дорослі взагалі мало що знають. На жаль.
IV
Його життя було повне невдач. Проблеми з ногою через аварію, немає постійного місця проживання, та й люди бояться зв*язатись з ним. День підходив до завершення, гуляючи площею, він бачив пари, сім*ї, одиноких людей, але навіть ті одинокі, не були такими одинокими як він. Йому відчувалось, що все одно, десь вдома чи в другому районі, чи нехай навіть в іншому місті у цих одиноких хтось таки та є. А в нього нікого.
На зустріч йшла дівчина двадцяти років. Гарна, струнка, йому захотілось побути поруч з нею, та тільки но підійшовши вона почала впадати в істерику і просила хлопців які йшли пов, відігнати його, а дівчина то красива і хлопці яких вона просила з радістю їй допомогли.
Він пришвидшившись втік. А що ще було робити?
V
Цей день був поганий. Як і вчорашній, як і позавчорашній, як і поза-поза-поза вчорашній. Але що найгірше, він знав що і завтрашній теж не обіцяє нічого доброго. Та зараз йому просто хотілося знайти місце для ночівлі.
Зайшовши в двір трьох дев*ятиповерхівок, він хотів заночувати на дитячому майданчику. Там була компанія із трьох хлопців, які були під градусом. Так, така вже в нас країна, що літом в будній день, коли ще не темно, можуть сидіти люди і заливатись алкоголем. Наш персонаж чекаючи поки вони підуть, ходив по кругу і вичікував це.
- Ей , ану сюди йди – з грубим акцентом заговорив один з тих хлопців – да, саме ти, сюди йди я сказав.
Йому не залишалось що робити, та й по природі він був довірливий, тому пішов.
- Братан, а шо з лапою, хахах – це вже вмішався другий «інтелігент» – чого тянеш її, може краще отбить її нафіг? А?
Третій в цей час курив, тому просто мовчки дивився за тим що відбувається. Всім цим хлопцям на вигляд було по років тридцять, а по паспорту найстаршому двадцять два. Це так, до слова що алкоголь явно не омолоджує вас. Вони були всі на спортивних костюмах, що явно вказувало на їх великий IQ. Те що ці костюми були брудні, а біля них лежало будівельне знаряддя, явно вказувало на те що вони святкують закриття якоїсть шабашки.
- Чого мовчиш, суко?- продовжував другий - Я сьогодні десять годин на стройкі отпахав, хоть гавкни для пристойності, а то ногу ту яка теліпається на х*й отоб*ю.
Він почав дивитися в очі, та Вох мі керп мекхавор, теж дивився йому в вічі і не відводив погляд. Це почало виводити захмелілого будівельника. Його рука потроху потягнулася за ломом цвяходером. Він був не великим, та удари від такого все одно дуже болючі. Взявши його в руки, він глядячи в очі нашому герою почав підводитись.
- Подивись назад! – сказав алкаш – ну подивись.
Друзі його мовчки просто спостерігали, що ж зараз буде відбуватись. Апатія. В них була повна апатія. Замість того щоб заспокоїти свого друга, вони відкоркували нову чекушку з самогоном.
- Ну подивись – продовжував самий буйний, який стояв з ломом в руці – подивись!
І наш герой подивився. Біль! Раптова біль в його голові. Теплі потоки якоїсь рідини. Голова паморочиться. Спалахи болі продовжуються. Він втрачає свідомість.
VI
- На, суко! На!
Кричав це п*янчуга наносячи тринадцятий удар по голові. Одного з його друзів почало нудити і він вирвав прямо там, на дитячому майданчику.
- Шо ви робите! – закричала жінка яка поверталася з роботи – Ще навіть не стемніло, а ви бушуєте.
Підійшовши на відстань десяти метрів вона закричала:
- Аааа!! Я зараз поліцію викличу, дибіли!
Тримаючи залізний лом, він перевів погляд на неї і тільки тепер зрозумів що його можуть пов*язати. З паніки вийшов досить швидко і взявши себе в руки звернувся до своїх:
- Пацани, на сь*би!
Так і залишивши не допиту пляшку самогону, вони кинулись навтіки. Головний урод біг з ломом в руках, який був весь в крові і залишав по собі кривавий шлях з крапельок крові, які капали з нього.
Підійшовши впритул до місця де був труп, вона заплакала:
- Ну куди ж то світ котиться, навіщо?
Вона дивилась і плакала. На траві лежав мертвий труп собаки. Так саме собаки. Собаки, яку викинули господарі коли вона була геть малою. Собаки, яку збила машина, водій якої навіть не зупинився подивитись чи вона вижила. Собаки, якої всі бояться і не дозволяють щоб діти з нею гуляли, бо не дай Бог звикне і плювати дорослим на цитату Екзюпері*. Собаки, яку тільки що забили до смерті і не відомо чи буде щось цьому негіднику. Собаки, вох мі керп мекхавор. Так, собаки яка ні в чому не винна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627701
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2015
Діти і батьки.
Розділ 1
- Ох, як швидко летить час, наче ще вчора Ігор бігав з куском гілки, вдаючи що то пістолет, а зараз вже на першому курсі університету.
Насипаючи чоловікові борщ, Тамара ніжно посміхнулася від його слів.
- Ну що ж поробиш ,Васю, – почала відповідати йому вона, ставлячи перед ним його сніданок – час досить безжалісна річ, від нього не врятуватись нікому. І ти, до речі зауваж те, що автобус відправляється через півгодини, так що їж швидше, а то ще не встигнеш.
Василь не розгубився і з гумором відповів:
- Так точно, товарише генерал-майор кухні і домашнього господарства.
Жінка ніжно, ледь доторкнувшись до його голови дала підзатильник.
- Скільки живемо, а ти не змінюєшся, все такий же веселун, ех, Васько, саме цим ти мене й підкорив двадцять років тому.
Пішовши на кухню готовити чай, вона прокручувала в голові ті моменти, в які вона з чоловіком була дуже щасливою і перераховуючи їх кількість, могла з упевненістю заявити що прожила досить добре життя.
- Звісно, ти, вже одягнений і поспішати немає куди, та все ж не зволікай і навіть якщо чай буде гарячий посьорбаєш і такий, я поки піду курям і собакам дам їжу.
Дивлячись як жінка йде на вулицю, він і собі почав згадувати найщасливіші миті життя з жінокою, і на його думку, воно в нього вдалося.
Василю Семеновичу Коваленко було вже сорок шість років, Тамарі Іванівні на рік менше. В шлюбі вони перебували двадцять перший рік. Їхнє кохання не почалося з дитячих чи шкільних часів, вони познайомилися коли їм було вже за двадцять. Після армії, Василь Семенович повернувся у своє село, але роботи не міг знайти і тут на допомогу прийшов троюрідний брат батька Дмитро і запропонував приїхати в село Біла Хата працювати в колгоспі механіком, адже в цьому Василь розбирався, за що в армії нагороджувався то додатковою юшкою, пачкой цигарок чи додатковою годиною сну. Зарплату як для села кінця вісімдесятих обіцяв досить пристойну. Зважаючи на це, а також на те, що в своєму селі він буде сидіти на шиї у батьків і у бабусі- пенсіонерки по маминій лінії, вирішив прийняти рішення про роботу. Він не жалів що робота буде тяжкою, бо ніколи лінивістю не відзначався, єдине що його засмутило це те що після двох річної відсутності, знову треба покидати рідну домівку і їхати за тридцять кілометрів до свого дядька, якого він останній раз бачив ще в чотирнадцять років.
Обжився Василь на новому місця досить швидко, зразу завоював авторитет серед молоді і старших тим що крім механіки розбирався в електриці і в сантехніці, та й просто був роботящим хлопцем. Місцевим дівчатам він, відразу припав до душі. Та йому сподобалась тільки одна, простенька і скромненька Тамара Юхимчук. Не можна сказати що це було кохання с першого погляду, але с кожним днем, коли вони пересікались то в колгоспі, чи то на вулиці, вони подобались одне одному все більше і більше. Через три місяці після знайомства вони почали зустрічатись, ще через чотири в двір Тамари на мотоциклі заїхала делегація яка складалась з Василя, його батька і дядька Дмитра. Зайшовши до хати він запропонував Тамарі вийти заміж і просив у її батьків благословення. Вона любила його настільки сильно, що відповіла згодою без вагань і невдовзі вони одружились.
Подружнє життя починалось досить складно, впливали на це різні причини, від розпаду союзу і нестабільної економіки до смерті матері Тамари якій було сорок вісім, чи то Батька Василя якому ледь перевалило за п*ятдесят.
Та сильне кохання одне до одного втримало їхню пару, а через два з половиною роки сталось те, чого вони так довго чекали – Тамара завагітніла . Так через дев*ять місяців на світ з*явився Ігор.
Як всі діти до підліткового віку, він був слухняним і вихованим. Гарно вчився, та й по домашній роботі допомагав. Починаючи з восьмого класу, все почалося змінюватись. Оцінки опускались все нижче й нижче, поведінка ставала все грубішою, також з*явились шкідливі звички. Та сімейство Коваленків, любили свого сина не зважаючи ні на що. Настало закінчення школи і період вступу до вишів, ЗНО Ігор, який останні три роки в школі в прямому сенсі протирав штани, написав поганенько. Як і очікувалося, туди куди хотів на безкоштовне не пройшов, а про другі варіанти він навіть не думав. Василь Семенович, щоб не засмучувати сина, продав свій ВАЗ-2104, а жінка таки вирішила віддати корову Білку, щоб син пішов вчитись туди куди хоче. Ось так він і потрапив в національний університет обласного центру.
- Вже доїв?
Запитала Тамара, яка повернулась з двору.
- Так.
-Ну то щасливого шляху, сумки на вулиці. Вдягайся тепліше, кінець листопада на дворі.
- Як скажеш хер майор.
Василь Семенович часто зрівнював дружину з якимось армійським званням. Голос в неї був милий і сама вона добра душа, просто коли вона щось робила на кухні або по господарству, то вимагала робити все чітко і без запізнень.
- В чорній сумці, там м*ясо і молочко, а в другій трохи зимнього одягу і дві книги по економіці – вона зробила задумливу паузу – наче все поклала. Візьми паспорт, мед карту і заскоч в обласну лікарню, не хай послухають твоє серце, Вась, з таким жартувати не можна.
Василь підійшов до жінки, поклав руку на плече:
- Знаючи тебе, ти все поклала, не хвилюйся через це, та і через мене не хвилюйся, я ще молодий і юний сорока шестирічний хлопчик.
- Хлопчик, вдягай шапку, бо змерзнеш. А документи візьми.
Поки Василь одягався і взувався, вона пішла в кімнату і взяла їх.
- Тримай. І не переч мені. Це може затягнутись, а автобус через десять хвилин.
-Та добре добре. Але в нас не так і багато грошей щоб проходити ці кляті медичні комісії.
Взявши документи і поцілувавши дружину в щоку він пішов за сумками.
Тамара залишилась на господарстві і спокійно прибирала в домі, і лише через годину після того як чоловік поїхав до сина, знайшла медичні картки чоловіка в коридорі на стільці.
Розділ 2
Доїхав Василь Семенович спокійно, ще більш заспокоювало його те, що за півтори години часу доки він їхав в автобусі жінка йому не телефонувала, хоча свої документи він залишив на видному місці. Напевно вона таки зрозуміла, що коли навчання сина дуже сильно б*є по карману і він ще не на стільки старий, щоб бігати по лікарям. Пересівши з міжміського автобуса, на двадцять шосту маршрутку він доїхав на ту вулицю на яку йому вказав син. Це перший раз Василь Семенович приїхав до сина, навіть коли він заселявся, то їхала дружина з його добрим другом Сергієм. Ні, він горів бажанням допомогти сину з заселенням, але на заваді стало те, що повертаючись серпневого ранку з риболовлі, він підсковзнувся і підвернув ногу. Була можливість поїхати до сина в вересні, на перші і скоріш за все останні батьківські збори в університеті, та поїхала таки дружина. Потім можливості не було, адже Ігор приїзжав сам.
На вулиці було прохолодно, ще й вітер дув сильний. На погоду Василю було все одно, він за ці два тижні дуже скучив за сином.
Вони домовилися зустрітись на вулиці Гоголя 311 о дванадцятій десять, а вже було дванадцять двадцять, в голову почали закрадатись думки що він помилився вулицею, хоча й вийшов на тій зупинці де треба було, і таблички на будинках вказували що йшов він у правильному напрямку. На зустріч йшли двоє незнайомців, саме в них він і вирішив запитати:
- Вибачте, хлопці, це ж вулиця Гоголя 311?
- Так – відповів один з незнайомців, який був вище зростом.
- А ви не підкажете де третій гуртожиток університету?
- Ні – почав той що нижче –ми хоч тут і навчаємось, та нічим допомогти не можемо.
- Нічого страшного, дякую, просто сина виглядаю, не знаю з якої сторони він буде йти. Ще раз дякую, хлопці.
Вони пішли дальші спілкуючись про своє, але по виразу їх обличь було видно що їх геть не заділо що в них забрали трохи часу. Василь Семенович дивився їм в слід, вони зайшли в магазинчик, який був вбудований в будинок і тут ззаду почув.
- Привіт.
Це був Ігор. Ззовні завжди був схожий на маму, але любив більше батька. Судячи з усього з ним прийшло двоє одногрупників, бо вони стали недалеко від них і явно чекали його.
- Привіт, синку – Василь Семенович протягнув йому руку для стискання, Ігор потиснув, але якось слабко, наче хотів щоб це ніхто не бачив – як ти?
- Все нормально.
Без емоцій відповів син.
- Там м*ясо, молоко, а в другій…
- Добре – не давши договорити татові перебив його Ігор і взяв сумки в руки – там розберусь.
- Як навчання?
- Нормально.
- А в гуртожитку добре, все влаштовує?
- Так.
- Чого ти такий знервований? – здивовано спитав Василь у сина – Точно все нормально?
- Та так! – на підвищеному тоні почав Ігор – все добре. Я спішу, пока.
- Давай синку.
Василь Семенович не очікував від сина сліз, обіймів, поцілунків, але й такої реакції і що зустріч буде така швидкоплинна, також не очікував. Хоча він здогадувався в чому справа, ще з старшої школи Ігор соромився, коли хтось з знайомих бачив як він сюсюкався з татом, він просто на просто засоромився показати любов перед одногрупниками. Діти завжди в дитинстві хочуть щоб батьки проводили більше часу з ними, а коли батьки заняті то зляться на них. В підлітковому віці все навпаки, вони хочуть щоб батьки менше проводили з ними часу, і коли тато, чи мама знайшли вільну хвилину щоб поговорити з дитиною підлітком це викличе тільки злість у неї. Підлітки завжди знайдуть привід образитись на батьків.
« Він любить мене, я знаю, і ніщо не змусить мене повірити в інше» думав Василь чекаючи маршрутку яка підвезе його до автовокзалу.
Розділ 3
- Історик сьогодні в ударі, блін, вісім листків списали. Вісім!
Друг засміявся.
- Я не здивований, Сань, ми вже другий рік у нього вчимося пора звикнути.
В їх діалог вмішався якийсь не знайомець.
- Вибачте, хлопці, це ж вулиця Гоголя 311?
Неочікуване звернення прохожого, на декілька секунд поставило в ступор хлопців. Таке бува з усіма, коли хтось геть не знайомий, геть не очікувано запитує котра година, чи не буде у вас сигарети і так далі.
- Так.
Відповідь дав Андрій, який швидше зорієнтувався від свого друга.
-А ви не підкажете де третій гуртожиток університету?
Незнайомий чоловік явно був не місцевим, простий одяг, не орієнтування в вулицях, та й по сумках Андрій і Саша зрозуміли що він приїхав чи то до сина, чи до дочки з їжою або з речами з дому.
- Ні – сказав Сашко – ми хоч тут і навчаємося, та нічим допомогти не можемо.
- Нічого страшного – з добрим виразом лиця почав чоловік - дякую, просто сина виглядаю, не знаю з якої сторони він буде йти. Ще раз дякую, хлопці.
Вони геть не образились, але в головах у обох промайнула думка що чоловік на них образився на те, що вони йому нічого не відповіли на його «дякую». Андрій не відповів «немає за що» бо гадав що Сашко відповість, а Сашко не відповів бо гадав що Андрій відповість. Поки не зайшли в магазин, який вбудовано в дев*ятиповерхівку вони мовчали і тільки зайшовши почали.
- Блін, - почав Саша - проігнорили мужика, тепер подумає що всі міські студенти борзі.
- Та не бери в голову, зразу видно чоловік простий, тим більш він спитав ми відповіли.
Вибираючи асортимент Андрій продовжив.
- Я навіть трохи заздрю сину цього чоловіка, там тато напевно смачного привіз, а ми с тобою зараз якимись сосисками в тісті будемо травитись, які хто знає скільки лежать в цьому магазику.
Сашко посміхнувся і дав гроші Андрію, щоб той купив і йому, те що називається сосиска в тісті. Вийшовши вони продовжили говорити про своє, та коли проходили повз того не знайомця замовчали і ненароком почули про що спілкувався він з сином. Пройшовши ще метрів з сім, Андрій запитав Сашка:
- Чув?
- Що саме?
- Як той чудак з батьком розмовляв «Ага, нормально, так, добре,пока».
- Аа, та да, буває.
Андрій роздратовано мовив дальші:
- Батько чорт знає скільки їхав щоб привезти йому цю посилку, а синуля ось так реагує.
Сашко почав показувати на рот, натякаючи що коли пережує то щось скаже
- Знаєш, воно завжди так, пацан просто засоромився свого старого. Всі підлітки так роблять. От наприклад, коли я в десятому класі забув вдома ключі і мені в школу принесла їх мама, я швидко забрав і пішов геть мотивуючи це тим що поспішаю, адже не хотів щоб хтось бачив мене з мамою.
- Та так, те ж саме іноді було, но я його не розумію, він батька бачить напевно раз в місяць і ось так зреагувати.
Доївши свій «обід» Сашко дістав цигарку і підкурив.
- Нехай все це, залишиться на совісті того хлопця, оправдувати його не хочу – видихаючи дим промовив він – якщо він так ставиться до своїх батьків, то і в житті напевне не дуже гарна людина.
Андрій помахав рукою коли лиця, щоб розігнати тютюновий дим який він не витерплював ще з дитинства.
- Коли мені було чотирнадцять років, я одягався на вулицю, а мама розмовляла по телефону з бабусею і така каже, « бабуся тобі привіт передає» я відповідаю « їй теж привіт» мама каже це в телефон, а потім повертається до мене, закриває рукою телефон і напівшепотом каже «поговори з бабусею, ми не їздили на дачу два місяці» я відповів що тороплюсь і швидко взувшись побіг на вулицю. Через два дні зателефонував дід і сказав що бабка вмерла, я плакав і жалів що не поспілкувався тоді з нею. І навіть зараз, через п*ять років я жалію про це.
Сашка така розповідь зацепила, він не знав що сказати, але й перескакувати з теми на тему не гарно, вирішив відповісти банально:
- Співчуваю.
- Батьків, дідусів і бабусів, треба любити й не соромитись, адже ти ніколи не знаєш що буде завтра.
- О! Відразу видно, філософський факультет.
- Хах.
Сашко докуривши, викинув сигарету в урну і з задоволеним обличчям сказав:
- Ходімо в «Сільпо», кину десятку на рахунок і зателефоную мамі, скажу що скучив за ці три години які не бачив її зранку, нехай зготує щось смачненьке.
Андрій почав посміхатись, а Сашко продовжував:
- Ось бач, як ти і твої промови мотивують людей на кращі поступки.
Він легко пихнув Саню
- Ахах, та перестань.
Так вони пішли, обговорюючи серйозну тему як батьки і діти в жартівливій формі, та тим не менш розуміли, що діти тільки після смерті рідних зрозуміють, що батьки це все.
Розділ 4
Стоячи на автовокзалі, Василь Семенович курив одну за одною і не розумів, через що у сина такий поганий настрій? Різні відповіді лунали в його голові. Може невдала пара? Чи сподобалась якась дівчина, але не хоче водитись з селюком? Або перша в житті сесія, але вона аж через місяць. Хто його знає. Додавала хвилювання і майбутня розмова з дружиною, яка буде злитись через те що він не відвідав кардіолога. Так, болі в серці іноді давали знати, та й задишка була, але що ще чекати від організму який курить двадцять дев*ять років. Автобус який їхатиме через його село вже під*їхав, тому Василь Семенович вирішив перекурити ще раз, все одно вільних місць в деннішньому рейсі в будній день було більш ніж достатньо. Підкуривши сигарету, йому захотілось зателефонувати сину. Швидко знайшовши в телефонній книзі контакт «Ігор. Синок.» Василь натиснув на кнопку виклику і почав рахувати гудки. Через хвилину, ніжний жіночий голос оператора проговорив «Абонент не відповідає. Зателефонуйте будь-ласка пізніше». Напевно на парі, промайнуло в Василя Семеновича в голові. А може все таки вийшов по справам, на кухню чи в вбиральню.
Наберу таки знову. Тут його за плече взяв якийсь чоловік і дочекавшись поки Василь повернеться сказав:
- Рейс відправляється, заходьте і будь-ласка готуйте квитки до огляду.
Зайшовши в автобус Василь Семенович нарахував крім себе ще шістьох людей. Можна було б дзвонити ще раз, але старий ПАЗік так шумів що він перехотів, та й потроху змирився з тим що син може бути таки на парі.
Розділ 5
- Ну й навіщо ти з ним так? Я розумію, ми давно збирались посидіти в тебе, випити, але це ж тато. Міг би хоч і хвилин десять уваги приділити, ми б просто відійшли перекурили.
Ігор який діставав приготовлені і сирі продукти з сумок тяжко видихнув. Злісно глянув на нього і сказав:
- Не нависай, Дім.
Діма був його одногрупником , який вже давно обіцяв виставити поляну. Два дні тому прийшла стипендія і замість фізкультури вони вирішили посидіти в гуртожитку в кімнаті у Ігоря.
- Так, не бушуйте – це був Юра. Він жив разом з Ігорем в кімнаті і теж був провінціалом. – Ми ж хотіли випити в дружній компанії, тому давайте поки будемо тверезі, не будемо хамити одне одному.
Всі вони знайомі тільки з вересня, але швидко здружилися. З Юрієм Ігор здружився через те що той добре поставився до нового сусіда по кімнаті, а Діма здався Ігорю самим нормальним з групи. Ще їх зблизило те, що як згодом виявилося, вони обоє вболівають за «Челсі».
Після слів Юри, запала мовчанка. Порушив її Ігор своїм вибаченням.
- Не зважай, всі ми можемо понервувати.
Відповів Дмитро, відкорковуючи літр «Жигулівського»
- Ооо – протяжно затянув Юра – жарена курочка, що ще треба до пивка.
В гарній атмосфері пройшов майже час, хлопці стали нормально підхмелені. Розповідали про історії з дитинства які ще не розказували одне одному і про плани на майбутнє. Їхню розмову порушив дзвінок до Ігоря. Витерши руки він взяв телефон.
- Чорт!
Викрикнув він.
- Хто? – перелякано запитав Діма, який подумав що телефонує куратор – Та хто ж !?
- Та не парся, батя.
- Аа, то бери трубку.
Ігор почесав лоба.
- Та блін, він зрозуміє що я під градусом, а я не хочу щоб він дізнався що я п*ю, бо це почнуться нотації , під назвою «Не соромно, серед білого дня бухать!»
Зрозуміти що Ігор п*яний було не важко, адже язик в нього заплітався досить таки помітно. На екрані телефону світилось що телефонує батько, він думав відповідати чи ні і тільки вирішив відповісти, дзвінок закінчився.
- Хух, скинув. – після паузи додав – або час на прийом дзвінка скінчився. Якщо перетелефонує візьму.
Діма й Юра напівтоном почали далі обговорювати свої справи, а Ігор не випускав телефон з рук. Через хвилину він таки кинув його на диван.
- Ну не телефонує, так що можна гуляти дальші. Дім, передай пивко.
Ще хвилин десять він відчував деяку напругу, що батько зателефонує і розкусить його. Та потім все ж таки змирився, що не треба хвилюватись і спокійно почав розслаблятись.
- Хлопці – звернувся він до них – сьогодні хоч і четвер, та може вечером в клуб?
Хлопці засміялись.
- Відчуваю, завтра на парах мене не буде.
- Мене теж.
Сказав спочатку Юра, з яким солідарним виявився Дмитро. Вони цокнулись пивними пляшками і знову почали посміхатись.
Розділ 6
Взявши медичну картку чоловіка, Тамара швидко перегорнула всі сторінки і присіла. Її засмутив такий вчинок чоловіка. Впертим він ніколи не був, скоріш був добрим і веселим. А якщо між ними і виникав спір, то в більшості випадків він поступався дружині. Тамара Іванівна захотіла набрати чоловіка і висварити, та потім подумала що його це засмутить, або рознервує і оце в такому стані балакати з сином не дуже сподобається що Васі, що Ігорюші. Тому вона просто віднесла документи і поклала їх назад у шафу.
Прибирання і готування зайняло в неї ще години з дві, та потім Тамара Іванівна звільнилася і спокійно лягла на диван дивитись телевізор. В обідній час, в будній день по тв як завжди не було нічого цікавого, тому на довго ні на якому каналі вона не затримувалась. Врешті решт, виключивши телевізор їй захотілось вздрімнути. Та не вдалося, зовсім скоро зателефонував телефон. Це був Вася. «Напевно зараз з Ігорем сидять спілкуються, хоче щоб син зі мною побалакав » - подумала вона. Прийнявши виклик, голос в телефоні був не знайомий і схвильований.
Розділ 7
Василь Семенович їхав додому не в найкращому положенні духу. Все було не так як він очікував, та й з приїздом додому це не вирішиться. А що Тамарі сказати? Брехати що вони з Ігорем добре поспілкувалися? Цього він геть не хотів. Але й казати правду теж не хотілося, адже знаючи її вона впаде в істерику і образиться на Ігоря. Василь обдумував різні плани розповіді, та у всих були свої мінуси. На декілька хвилин йому все ж таки вдалося викинути думки про це зі своєї голови. Відволіктись допомогли пейзажі за вікном. І як не дивно гостра біль в грудній клітині. Біль й раніше турбувала Васю, та ця щось затягнулась, що змусило його нервувати. Потім заболіла ліва рука. Василя Семеновича вкинуло в піт і потроху почало трясти. Почало не вистачати повітря. Він був впевнений на сто відсотків що воно пройде, йому тільки сорок шість, яка смерть. Та с кожною секундою ставало гірше. Біль в грудях ставала сильнішою. Він почав задихатись, це помітила жінка яка сиділа поперед нього, повернувшись вона відразу зрозуміла що може статись біда.
- Водій, зупиніться! – крикнула вона, але він не почув – Зупиніться!!! – прокричала вона голосніше і її почали підтримувати вже інші пасажири.
Водій зупинився, взяв аптечку, вибіг з кабіни ПАЗу і через вхідні двері зайшов і почав оглядати чоловіка. Він відразу відчув що сталось щось неминуче, бо чоловік уже не кліпав очима. Міряючи пульс на сонній артерії, водій його не виявив. Розстебнувши курточку і засунувши руку під светр, він намагався відчути серцебиття, та і його не було. Водій, якому було вже десь під тридцять заплакав. Жінка теж. Інші пасажири, ледь втримали сльози. Ми українці, такий народ, що або щиро радіємо горю других людей, або щиро співчуваємо їм. Симптоми походили на те що в нього стався або інфаркт або інсульт.
- Викликали швидку? – повернувшись запитав водій у пасажирів, коли молода дівчина років двадцяти, ствердно кивнула він продовжив – з вашого дозволу я пошукаю в його карманах телефон і зателефоную комусь з близьких.
Всі промовчали, кивавши головою. Знайшовши в правому зовнішньому кармані телефон, він почав шукати в контактах рідних, натрапивши на «Кохана» по черзі з кожного його ока покотилася сльоза, та все ж водій натиснув на кнопку виклику і приложив телефон до вуха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626691
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2015
"Коли виросту!" більше не пройде.
Адже ти, вже доросла людина.
Мрії, як осіннє листя опаде,
а життя змусить впасти на коліна.
До повноліття, ти вже бачив все:
не взаємне кохання, депресію, біль.
Всередині тебе вже зранене серце,
куди з кожним днем додається програний бій.
Ми мусимо зізнатись, що це вже фінал,
в якому, так і не знайшовши ідеал
ми програємо світ свій.
Тому і не дивно, що він не щасливий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617282
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.10.2015
Ти кажеш що тобі потрібен Кольт,
щоб застрелити мене,
бо я часто кажу що кохаю тебе.
Ти кажеш що тобі потрібне Мачете,
щоб порізати мене на шматки,
бо я готовий падати перед тобою на коліна.
Ти кажеш що тобі потрібно літр бензу й сірники
щоб спалити мене,
бо я клянусь тобі в вірності на все життя.
Але навіщо тобі той Кольт,
коли твоє "Ні" на моє "Я кохаю тебе"
стріляє куди точніше - прямо в серце.
Але навіщо тобі те Мачете,
коли твої посмішка комусь другому
ріже мене набагато повільніше ніж те Мачете.
Але навіщо тобі той бензин з сірниками
коли твій погляд...твій погляд.
Грудень 2013.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609090
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.09.2015
Коли стріляли на донбасі
я, як і ви, можливо сміявся,
а він з*являвся в некролозі
чи відбивався в облозі.
Коли він ховався від гранати
плачучи над раною,
ти міг на день народження йти
цілуючись з коханою.
Коли він сумував за батьками
б*ючись за наше благо,
ми були лиш диванними військами
і єдине чим допомагали це "Путін ху*ло!"
Боже,бережи тих хто дає
нам щасливі моменти,
а свою можливість жити
втрачає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605900
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 11.09.2015
Звати мене Андрій. Мені вже п*ятнадцять років. Недавно я перейшов в дев*ятий клас. У мене є дві проблеми. Перша - я кохаю її. А через другу проблему я не можу сказати їй про першу.
Імені її називати не буду. Все одно якщо ми кохаємо людину її ім*я для нас найкрасивіше. Живемо з нею ми на одному поверсі і ви не уявляєте як я радію коли бачу її, але все ж намагаюсь її уникати. Вона с очами кольору неба із волоссям осіннього відтінку просто восьме диво світу.
До цього ранку я ще ніколи не був таким схвильованим. Адже сьогодні настав той день коли я відкрию всі свої карти. Та для початку розповім як все починалось.
Розділ 1 Як все починалось
Я не виходив гуляти в дитинстві на вулицю та одного серпневого вечора мама таки вмовила мене погуляти з нею.
Ми сиділи на лавці біля дитячого майданчика, я читав собі книгу а мама намагалася вмовити мене піти грати до других дітей. Та я не хотів. Не було бажання. Я взагалі ніколи не виявляв бажання до нових знайомств. В дитячий садок я не ходив а в тій школі в якій я навчаюся всі якісь одинокі, нікому немає діла друг до друга. Мама намагалася не здаватись.
«Андрюш, ну піди»
«Буде весело»
« Дюша, нові друзі це добре»
Та я мовчав.
І тут піднявши погляд на маму за її спиною я побачив двох дівчат. Одна мене геть не зацепила а ось друга. Друга зі своїми веснянками і яскраво рудим волоссям запала мені в душу. Я дивився на неї довго, десь з секунд двадцять. Мама це помітила і почала.
« Що сподобалися дівчатка? Так підійди.»
Я рознервувався. Почервонів.
Помахав головою ні.
« Ой, та не скривай, гарні ж то які. Давай я їх покличу.»
Серце прискорилось. Почалась крутитись голова. Мені вже одинадцять а моя мама буде знайомити мене з дівчатами. Хвилювання зростало.
Нічого не залишалось як просто встати і піти в сторону свого під*їзду.
«Андрію, ти куди?»
Не розвертаючись я почав бігти.
Я біг до самого входу і тільки там зупинився. В мене очі були мокрі але я все ж таки не заплакав.
« Більш не роби так!» - крикнула на мене мама.
«Добре мам, не буду, але й ти так не роби, я схоже виявив симпатію до одної дівчини( коханням я не міг це назвати бо почуття таке як тоді я відчув було зі мною вперше і що таке кохання я не мав уяви) а ти мене хотіла з нею познайомити. Я вже дорослий, сам повинен знайомитись» - хотів сказати я та не сказав.
Розділ 2 Вид з мого вікна
Весь останній місяць літа я не виходив більше на вулицю. То книги, то відеоігри але найбільше часу особливо вечорами я простоював у нашого вікна дивлячись за нею. Так я дізнався її ім*я. Я просто дивився в вікно і чув як одна дівчина крикнула їй « …. ,біжи до нас» . Тими ж вечорами біля вікна я почув її голос. Я чув як вона сміється, це була найчарівніша музика яка тільки може бути. Я дякував богу що живу на четветому поверсі і що до площадки з столиком та гойдалками де гуляють діти з мого п*ятипідїздного будинку мене відділяють метрів сімнадцять, москіта сітка і занавіска, за якою я ховався коли ловив на собі погляд її або других дітей які іноді починали тикати в мене пальцями.
Те почуття, яке виникло с першого погляду дійсно напевно було коханням. Я не міг і дня прожити щоб не виглядати з вікна в пошуках свого дива. Були такі дні коли вона виходила зовсім на трохи а бувало що я цілий вечір дивився за нею.
Тепер кожного разу перед сном я мріяв що коли виросту то буду з нею гуляти разом. Я уявляв як ми сидимо на кухні і п*ємо чай. Як ми дивимось разом телевізор. Як ми гуляємо по вулиці зі своїми дітьми. Дивно, в моїх мріях що я що вона були такі як зараз одинадцятирічні але я знав що ми дорослі.
Ось так я й почав її кохати. Для того щоб закохатись вперше мені вистачило миттєвого погляду на свої однолітку. Не знаю, можливо всі діти так закохуються. Живуть собі п*ять, сім, вісім, десять років а потім бац і з першого погляду закохуються. Не знаю. Не знаю, бо не питав.
Розділ 3 Муки
С приходом осінні почалися муки. Вона як і всі діти почала не так часто виходити в двір. Школа і похолодання таки зробили свою справу. А з настанням зими я взагалі її не бачив. В мене навіть відпала привичка дивитись годинами в вікно, бо я знав що її не побачу.
Прийшла весна. Сиджу за комп*ютером і граю собі в футбольний стимулятор(навіть на самому сильному рівні важкості обігрую комп*ютер. Та а що з ще очікувати від людини яка після декількох уроків в школі те й робить що грає у футбол на комп*ютері) та раптом чую самий прекрасний звук. Зриваюсь с крісла і дивлюсь в вікно. Там вона зі своєю подругою кидаються друг в дружку березневим мокрим снігом і сміються. Я побачив її, вперше через три з половиною місяці. Мами не було вдома і я почав бігати по квартирі. Бігати й стрибати від радості. В той момент я відчував себе щасливим. Дивно, ми з нею навіть не були знайомі а саме те що я її побачив зробило мене щасливим . Я не знаю чи радів би так появі батька якого бачу чотири- п*ять разів на рік. Навіть через такий час я не розлюбив її. Мені досі був милий дзвін її голосу, контури її обличчя і вогненне волосся.
Колись я їй все це скажу.
Розділ 4 Час йде
Прийшло літо. Я дивився з вікна за нею і закохувався ще сильніше. Та вийти на вулицю ніяк не наважувався. Я був впевнений на сто відсотків що діти мене не приймуть а соромитись на її очах я не хотів. За що я ще не любив літо так це за те що воно швидко проходить. Інші діти не хотіли щоб літо закінчувалось через те що потім школа а я не хотів через те що з закінченням цього трьох місячного маленького раю я буду бачити її рідше, рідше і рідше. Аж до самої весни.
Та от таки настала осінь. Ця клята осінь. Осінь дійсно сама сумна пора року. Зима дарує нам новорічний та різдвяний настрій, красивий сніг. Весна чарівне повітря і відчуття що скоро буде літо. Ну а літо як я казав це маленький трьох місячний рай. Так скучно як бува мені осінню не передати словами. Та все ж я її пережив. Поштовх до віри в краще мені давали ті рідкі моменти коли мені таки вдавалося на декілька секунд побачити її з вікна коли вона йде зі школи або коли вечором йде в магазин. Але я не екстрасенс і не міг точно знати коли саме вона буде проходити , тому бачив її я дуже рідко
Потім зима. На новий рік коли куранти били дванадцяту я загадав бажання щоб таки заговорити з нею. І тоді надивившись всяких серіалів в яких показують що коли у якоїсь людини проблеми з взаємним коханням вона душить біль алкоголем вирішив і собі так. Коли всі ходили курити на балкон ( дехто курити, дехто йшов за компаній поговорити ) я потайком підпивав шампанське і вино, горілку не пив мені не подобався її запах а щоб не спалиться що я пив я напихав собі в рот все що було на столі. Коли всі поверталися з другого перекуру я побіг в туалет і виблював майже все що сьогодні їв і пив. Дякувати Богу мені хватило мізків закритися і перед тим як зайти і змити всі ті непереварені салати змащені вином і шампанським перед тим як вийти. Мама подумала що я переїв. Ну і добре. Так міцно як я спав в ту ніч я не спав ніколи.
Весна давала мені надію що тепер я буду бачити її частіше. І це було так. Я був несказанно радий але все ж чекав літо, адже цим літом я обіцяв сам собі що вийду і підійду до неї. Так, я вирішив що попробую удачу.
Нарешті літо. Я ставав дорослішим. Але в середині мене сиділа дитина. Ця дитина була перелякана і боязка. Та не зважаючи ні на що я збирався таки підійти. Уже буде два роки як вона мені подобається а вона про мене нічого й не знає. Хіба що тільки дивний хлопець який іноді годинами стоїть коло вікна але на вулицю не виходить. Та час йшов а я не діяв. Треба було щось міняти і я таки наважився вийти на вулицю. Перед виходом я раз шість почистив зуби, не знаю чому правда, я ж їх і так чищу як треба, зранку і в ввечері та мені хотілось щоб вони аж блистіли. Для повного комплекту оббризкав себе маминими духами і вийшов с кімнати зробивши помилку.
Не доходячи десяти метрів до площадки я побачив що вона сидить з хлопцем (який почав приходити сюди тільки цим літом тому імені його не знаю) тримаючись за руки. Я стояв наче вкопаний та коли вона поцілувала його в щоку а він положив свою руку їй на талію я тяжко видихнувши пішов додому. Тим літом я більше не виходив .
Розділ 5 Пощастило
Пройшло вже два роки як вона мені подобалася. А я крім імені і того що вона живе в моєму під*зді нічого більше про неї і не знав. Та мені пощастило. Одного разу, до матері прийшла знайома і почались посиденьки на кухні. Банальні питання.
« Як там навчання в малого»
« Як клас?»
« Як сам, не переживає?»
Та після таких за*їзджених питань вона задала мамі питання про моїх одноліток з під*їзду. Мати назвала одного хлопця який на рік старше за мене і ім*я й прізвище однієї дівчини. Потім вона почала описувати її зовнішність і я зрозумів що це вона. Ну взагалі-то ще коли до імені мама назвала прізвище я ще тоді зрозумів що вона. А після слів «Така руденька, гарненька» мої сумніви геть розвіялись.
Ох, напевно класно говорити про людину й нічого до неї не відчувати.
Я був радий двом речам, тому що дізнався її прізвище і тому що в мене нічого не розпитували.
Дякуючи отриманим даним я знайшов її в соціальній мережі. Коли мені ставало сумно( тобто майже завжди) я заходив на її сторінку, та ставити лайки або додати її в друзі я не наважувався.
Розділ 6 Сусід
З початком навчального року я вже не так часто думав про неї, та як тільки но зайду знову на її сторінку, то мрії про шлюб, щасливу сім*ю і купу дітей знову з*являлись в моїй голові. Я навчався в приватній школі. Ні, я не мажор, та все ж у мами грошей вистачало щоб платити за навчання. Уроки в моїй школі починалися завжди о дев*ятій, та після зимових канікул було вирішено починати так, як і в звичних школах, тобто о восьмій тридцять. І ось я виходжу зі своєї квартири і з квартири яка находиться в сусідньому тамбурі виходить вона. Два з половиною роки! Два з половиною роки пройшло а я тільки дізнаюся що вона живе на моєму поверсі в тамбурі напроти мого. Ми підійшли до ліфту й мовчали. Ліфт був занятий і довго не викликався. Ну, це твій шанс, давай, дій. Нерви були на грані зриву. Замість діяти я розгубився. А хоча що я міг зробити, ця зустріч була геть не очікуваною. Не придумавши нічого краще я просто спустився по сходинках вниз.
День в школі не задався, зустріч вибила мене з колії і я думав про неї. Хоча раніше школа рятувала мене від цього, тут я займав голову то математикой то історією то ще якимсь предметом. Та тільки не сьогодні. Надалі перед тим як йти на навчання я стояв і дивився в вічко і тільки коли диво виходило з кватири й спускалося на ліфті, виходив і я щоб більше не пересікатись і не соромитись тим що я так і не скажу їй і слова.
Тепер вечорами, мені не давало спокою розуміння того що десь через одну квартиру, через метрів десять живе та яку я дуже сильно кохаю.
Розділ 7 Ми тепер друзі
Впродовж остатку зими і весни ми все ж таки декілька бачились ранками та я зразу біг сходами вниз, не дававши і шансу своїм почуттям виказати себе Літо було таким як і ті два. Вікно і надія її побачити на подвір*ї . За столиком вона майже не з*являлась . Подорослішала. Стала ще неймовірнішою. Стала янголом. А може для мене навіть і Богом.
Мені нічого не залишалось крім слідкування за нею в усіх соц.мережах де вона була за реєстрована. Я дивився на нові її фотографії і бачив що вона щаслива, напевно це чудове відчуття бути щасливим не знаючи що комусь без тебе погано.
Коли вона «залила» ще одну фотографію де вона на природі, де вітер колихає її волосся, де вона посміхається своєю дитячою посмішкою, де видно її ямочки на щоках я не втримався і поставив лайк. Буквально через хвилину прийшла заявка в друзі від неї. І повідомлення
«Привіт, я тебе знаю (смайлик) як ти мене знайшов, ти ж навіть не знаєш як мене звати?(смайлик)»
Вийти. Вийти бистріше. Перевести подих. Дихати важко. Стидно. Що казати? Що я слідкую за тобою вже третій рік? Ні, це погана ідея. Треба дати собі час щоб придумати що відповісти і тільки потім зайти і відповісти їй.
Мені знадобилося аж два дні. Зайшовши спочатку підтвердив її заявку а потім побачив що мені поставили like. Перший в житті. Так дійсно. Про те що я є в якійсь соц.мережі не знали ні шість моїх однокласників, ні діти зі школи, ні мамині знайомі. І лайк поставила вона. Хоча на аватарі в мене стоїть фото де мені всього сім років. До тих повідомлень додалося ще одне.
« Такий смішний і милий на авкі(смайлик)»
Прийшов час для розмови. Хоч би для такої ( на другу я все одно не здатний)
« Привіт. Та якось випадково знайшов а ім*я твоє мені давно відоме. Всі діти смішні і милі(смайлик)
Ставивши «смайл» я посміхнувся. Хоча таке відчуття відвідувало мене дуже рідко. Хіба що під час смішних відео в цій же соціальній мережі або під час переглядв фільмів з Джимом Керрі або Адамом Сендлером. Та наступне її повідомлення прибрало посмішку з мого лиця.
« А звідки тобі відомо воно?»
Без смайла? Чому без смайла? Це мене налякало. Я вирішив дійсно сказати так як воно є.
« Одного разу до мами прийшла знайома і запитала хто з моїх ровесників живе в нашому під*їзді, мама назвала хлопця і дівчину, так трохи подумавши і склавши деталі я зрозумів що то ти»
Майже правда. Мені було так прикро що я їй брешу тим що не зізнаюсь про свої відчуття. Адже брехати це не тільки казати те що не відповідає дійсності. Брехати це також замовчувати деяку інформацію.
« А зрозуміло( смайлик)»
Після цього вона не писала. День. Два. Я вже бувало сам хотів написати. Та я знаю, такого як я вона не покохає.
В кінці серпня я поїхав в оздоровчий санаторій, де я два тижня прожив без інтернету і в компанії хороших вожатих . Ці два тижні я не так часто думав про неї, за це цьому санаторію я й хочу сказати велике дякую.
Розділ 8 четвертий круг пекла.
Ось і почався четвертий рік як я її кохаю. Четвертий рік пекла. Немає нічого гірше ніж кохання, яке не взаємне. Хоча, якби кохання було завжди взаємне, або у всих не було бід, чи батьки ніколи б не помирали то це б скільки світ втратив би віршів, романів, фільмів? Щастя нас би так задавило що ми б хотіли вмерти. Як висновок, біла полоса після темної, ось це дійсно щастя.
Ми з нею вже не переписуємося. Вона не пише а я боюсь. Іноді ставлю лайки в надії на те що вона знову напише. Та цього нема. За то є коментарі під її фотографіями.
«Красуня»
«Боже яка ж ти гарна!»
«Чарівна»
« Модель»
Пишуть це як дівчата так і хлопці. Звичайно пишуть. Такій дівчині тільки лох не буде писати. Тобто я.
Треба щось міняти. Треба з нею заговорити, та я не можу, бо знаю що прозвучить «Ні» і не думайте мене переконати.
Розділ 9 Вирішальний день
Треба з нею заговорити. Та я не можу. Ні, я дійсно не можу. Я німий.(Плачу) Чорт, я німий. Від народження. Вроджена німота внаслідок проблеми центральної нервової системи яка контролює рух язика й губ. Я ходжу в приватну школу для дітей з різними вадами. В когось просто сколіоз а в когось ДЦП. Хтось сліпий, хтось глухий а я німий. Я бачив стільки людей зі зламаними долями і без надії на майбутнє що мені себе не шкода. Дійсно, в мене ще не найгірша ситуація.
Звісно те що я ніколи не скажу в голос « Я кохаю тебе» тій яку кохаю це погано, та бувають випадки і гірше.
Все обдумавши я вирішую йти до кінця. Беру три листки а4 і пишу на них те що покажу їй завтра. Я виводив кожну літеру чорним фломастером щоб воно було як можна ясніше. Все, завтра вирішальний день. Я нервую. Не можу заснути. Тридцять хвилин, годину, згадую ту новорічну ніч коли я пив шампанське й вино. Як тоді, я більше ніколи так сильно не спав і вирішую взяти с татової колекції трохи алкоголю. Все одно його вже немає два місяці і ще невідомо коли він приїде, тому навряд чи він пам*ятає скільки в цій півлітровій пляшці залишилось. Я все одно вип*ю не багато. Випивши десь сто двадцять грам без закуски, я зрозумів що кон*як це сильно. Мене почало шатати і навіть трохи нудити. Як люди п*ють алкоголь літрами і отримують від цього насолоду? Я цього ніколи не зрозумію. Прийшовши на ліжко, я відрубився через декілька секунд.
Ранок як завжди добрим не буває а тут ще це нервування. Все було напоготові, вся правда про мене вмістилась в чотирьох словах на трьох листках а4. На мить в голові з*явилась думка може не треба? Та вона зникла так швидко як і з*явилась. Сьогодні вона все дізнається. Так, сьогодні вирішальний день. Звичайно вона виходить о восьмій десять, чи о восьмій дванадцять Ще з без десяти восьмої я прилип до вічка дверей щоб її не пропустити. Руки тремтіли. Вирішив випити ще трохи кон*яку. Не допомогло. Та більше пити не хотів. Боявся що сп*янію та і смак його мені не подобався.
Восьма ноль сім. Відхожу від вічка. Хрестюсь. Прошу Бога допомогти мені. Я ніколи в нього не вірив, та й ніколи напевно не повірю, та сьогодні він був моїм другом якому я висказувався й просив допомоги. Підходжу зновудо дверей. Секунд десять дивлюсь нічого не змінюється, на поверсі пусто. Знову відходжу. Чую що хтось виходить, дивлюсь і бачу що то вона. Беру три листки і теж виходжу.
Вона викликає ліфт та чуючи що хтось виходить повертає погляд на мою квартиру. Іду до неї. Між нами всього метр. Руки трясуться. Вона дивиться й не розуміє що зі мною.
Я розрівнюю листки і стаю як таксисти які чекають на приїзд когось в аеропорту с прізвищем на табличці. Замість таблички в мене аркуші.
На першому написано «Привіт»
Вона посміхається й каже «привіт»
Мовчить секунд п*ять. Крім рук потроху починає трясти тіло .
«Що, з тобо…»
Не даючи договорити, я відпускаю аркуш на якому написано «привіт», тепер вона бачить другий, на якому написано «Я німий»
З очей течуть сльози. Мене ніколи не били в обличчя, під дих, між ніг, та я думаю та біль не зрівнялась би з цією яку я відчуваю зараз. Вона знову мовчить та таки щоб якось розрядити обстановку каже.
« Не переживай, все добре, бува й гірше»
Робить крок до мене, я виставляю руку вперед, даючи знак щоб вона не наближалась.
Все. Треба відпустити цей другий аркуш і показати їй третій. Сльози вже як водоспад. Але я таки роблю це. Тепер вона бачить третій аркуш. На ньому написані слова які дарують комусь щастя а комусь розчарування. Я знаю вони не викличуть в неї нічого крім співчуття до мене.
Там написано « Я кохаю тебе»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601898
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2015
Онлайн ціла сотня
та нікому відкритись
коли в голові думок метушня
а в душі бажання вскритись.
Лайки не значать вірність,
а кількість далеко не якість.
Кожний може викликати злість,
самий близький - тим паче.
Дивлячись в очі, ніхто не буде брехати.
За спину легко брудом поллють.
В щасті будуть за тебе радіти.
В біді останній цвях в труну заб*ють.
І нехай в тебе тисячі друзів,
знай,
майже в кожному криється Брут*.
Брут - (Марк Юний Брут) - близкий друг Гая Юлія Цезаря. Входив в число 80-х сенаторів які вчинили заговор проти Цезаря. Останніми словами якого були "І ти Брут?" по другим даним "І ти, дитино моя?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601406
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.08.2015
ти прекрасна спору нема.
І нема нікого чарівніше
та миліше.
Старанніше, добріше
ти одна така.
Та є жахлива біда
Ти - не моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2015
Що чекає нас за межами дитинства?
Розуміння того що мрії пішли під три чорти
і зовсім скоро ми станемо
такими як наші батьки.
Що кохання паршива штука
а удача невірна с*ка
що життя суцільне пекло
і перемагає частіше зло.
Заберіть мене знову у казку
я хочу відбій у дитячому садку.
Я хочу гуляти напроліт дні
тільки не будні.
Ранок. Навчання. Вечеря. Сон
Замініть мені цю кляту рутину
і оживіть в мені прекрасне
створіння - наївну дитину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600829
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.08.2015
Кінець світу
прийде тоді,
коли у кожного
руки стануть брудні.
Коли з уст
будуть литись
подібно зливі
слова лайливі.
Кінець війде
без стуку в двері
коли потонуть всі
у злі.
Коли прощатимуть
гріхи свої
в бутилці
на дні.
Він настане швидко
ще швидше
ніж забувають
добро.
Тоді коли
людська душа
буде повне
лайно.
Кінець світу буде непомітний.
Кінець світу вже настав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600532
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.08.2015
Сум по батьківські обійме за плечі
шепне на вухо "не відпущу"
продовжить творити погані речі
не врятує мене й те що кричу.
Про допомогу. Про простий діалог.
Так не хочеться бути одному
і кожний вечір вести монолог
про те як важко самому.
Слова спасіння. Рука допомоги.
Ось що поставить мене на ноги
і змусить від нього* піти
в пошуках щастя.
Та як не сумувати
тоді, коли розумієш
що неможливо знайти
те що шукаєш.
Нього* - мається на увазі сум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600467
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.08.2015
Правда - це таблетка
гірка і не приємна на смак.
Та робить краще,
тому ковтай
інакше брехливий одинак.
Кохання, яке не взаємне
це самий солоний цукор,
і взагалі воно - це батіг.
Але хочеш кохати,
вмій терпіти.
Життя, а не тільки ранок,
добрим не буває.
Воно - криниця з брудною
водою.
Та щоб жити,
треба пити.
І ось людина така,
побита коханням,
отравленна життям
і не хоче приймати правду,
настільки самотня що
рід Буендія* їй співчува.
*Рід Буендія - сімейство, члени якого були головними героями книги Г.Г. Маркеса "Сто років самотності"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600052
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.08.2015
Ми с тобою, ніколи не зійдемось.
Ти - сонце, я - земля.
До тебе хочу ближче, аби погрітись,
але в цій галактиці, ти, не тільки моя.
Через це, хочу з осі своєї зійти
і когось другого для тепла знайти,
та я помру, якщо не будеш гріти
мене саме ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2015
Ця ніч
тобі антагоніст.
Яскрава, чарівна ти,
Вона:
одинока, сумна.
ЇЇ погляд
прохолодний,
твій дає
тепло.
Тобі не подобається
коли вона приходить
і ти ніколи
її не зрозумієш.
Ця ніч
тобі антагоніст.
Ця ніч - я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595457
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 23.07.2015
-Сум, ти не пішов?
-Ні.
А шкода,
ти не потрібний мені
хоч і єдиний
хто завжди вірний.
В аудіо тільки \"Сплін\"
На душі - Єсєнін.
Другого не дано
коли і не перший блін
комом.
Хтось сказав що
трохи щастя допоможе
стало ще гірше:
адже ним ділитись не буде
ніхто.
А свого мені
не дано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592861
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 10.07.2015
Кожний ранок - нове життя.
Тобто не нове, а таке як вчорашнє
тобто, просто сміття
без надії на краще.
Але все ж віриш у чудо,
що людей ще можна називати люди
та всі давним давно один одному Іуди,
ніхто не підставить ради тебе свої груди.
Сидячи у власній бетонній норі,
розумієш, цей день ще одна сіра сторінка.
Тобі ніколи не бути високо як ті зорі
і душа вже окровавленного відтінку.
Проекту "Щасливі всі" ніколи не буде
а наше буття -як вечір неясний.
Людина втомилась.
Людина нещасна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591237
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.07.2015
Вона була сором*язливою як маленька дитина
і красивою як давньогрецька богиня
та любила її людина слабка
й сказати "Кохаю" ніяк не могла.
І кожний вечір Онлайн.Давай.Пиши.
Це ж та, заради якої варто почати війну.
А голос в голові казав "Та ну,
не сьогодні, потім напишу.
Ні, я не якийсь там боязкий пацан,
я казав компліменти. І не одній.
Та всю мою сміливість відніс ураган,
І я втрачав дар мови при ній.
Я не спав по тобі ночами.
Мріяв. Надіявся. Сам від себе тікав.
Та на жаль,так треба, любити рядками
того, кого ти все життя так чекав.
Тепер в неї є коханий хлопець.
Сумно. Погано. Біда.
Та щаслива вона,
тому щасливий і я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2015
Страшно в 19 говорити
тільки матом,
страшно втрачати
надію
і бачити , як руйнуються
твої мрії
а дівчина яку ти кохаєш
веде себе як повія.
Страшно бути одиноким
в компанії друзів,
страшно змиритись з
потоком рутинних днів,
страшно коли якась дрібниця
викликає сильний гнів
а невдача - нестерпну біль.
Та на справді,
страшно тоді,
коли
з усього цього
уже нічого не страшно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588771
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.06.2015
- Привіт.
- Привіт.
- Ти як?
Чесно, тепер ніяк.
Навіть гірше - погано.
Ніхто не встановив знак
"Обережно кохання"
і я врізавмся в нього
на всій швидкості.
Травма мозку.
Травма душі.
Швидка не допоможе
мені.
Лікуйте, не мене, а її
від байдужості й апатії
до мене.
Мені прикро. Мені паскудно.
Всі знають причину смерті
"Помер в аварії з коханням
і впустив на дно
серця свого
ту, якій
все одно"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587760
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.06.2015
Я та тварь, котрiй нема пари.
Але доля наность удари
бо їй здається, що менi
цього ще замало.
Замало терпiти цi невезiння
якi викликають звичку курiння
цинiзму
i звiсно онанiзму.
Моє життя не мерседес,
а старенький тролейбус.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587074
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2015
Я завжди казав що доля - зараза
що навіщо нам реальні почуття
коли є - соціальна мережа
Я сиджу у вікна, за вікном життя
а в мені - нема.
Я знав, дитинство найкраща частина шляху,
далі, нічого не отримуєш крім розчарування й жаху.
Я сиджу у вікна. Я розбив посуду.
Я не був щасливий тут. Та й навряд чи буду
Я писав, що кохання -це не назавжди
що навіщо воно, позбавлене правди,
Я сиджу у вікна. За вікном береза.
Я кохав сильно. Мене не кохали.
Я сказав, що думка, гірше за дію
Вона дає надію вірити в мрію.
Я сиджу у вікна. Обхвативши голову,
рахую сльози які летять на підлогу.
Громадянин цинічної епохи, плачучи
клянусь вести себе як всі:
Не відчувати радості,відріктись від щирості,
піддаватися спокусі.
Я сиджу в темноті. І вона не гірше,
ніж темнота в людській душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585722
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.06.2015
Ти така красива, навіть коли зла
але мені тяжко тебе втішати,
коли знову плачеш
через якогось козла.
Хорошим другом бути важко
тій, що прискорює серцебиття.
А бути поруч та не коханим
найбільш страшне прокляття.
За межами рук твоїх немає щастя
і зустріч с тобою для мене
немов друге пришестя Христа.
Можна було б чекати дива
Все пройде. Час лікує.
Та пухлина кохання в мені
кожний день розроста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2015
Ти та, хто вміє
ходити по небу
і серцях хлопців,
та на мене
в тебе - табу.
Якщо в світі настане
тиша, моє "люблю"
зробиш вид що
не чуєш
та просто пошлеш.
Кораблю почуттів
нема місця
у пристані
твоєї душі
Але це, не саме
страшне що є,
бо навіть якщо
серце моє
стане.
Сльоза с твоїх
очей даже не
впаде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583794
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 26.05.2015
В містах ТРЦ і мертвої молоді
сльози горя наповнять
не один океан.
Про нас можна написати
найбільш сумний роман.
На питання "Як справи"
з уст луна лиш зітхання,
всі ми герої
не щасливого оповідання.
тут, де вихід шукають
у спиртному,
ніколи не буде Едему.
Разом творимо
плаксиву поему.
В цій країні
навіть Бог не спасе
ми просто учасники
трагічного ессе
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582861
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.05.2015
Через ненависть до всих,
я - одинак
с проблемами до самих
колін.
Хочеш бути мною?
Переслухай весь Сплін.
Колись, я як Джон*
злечу високо в небо
та зараз - ніхто.
Тому ввімкни Placebo.
І кожного дня
той самий сюжет
Нещасний поет
життю робить
глибокий мінет
Тепер просто
послухай Radiohed.
* Джон - маається на увазі Джон Левінгстон ( якщо ви не читали цієї книги гугл в допомогу)
Сплін, Пацебо, Радіохед - три самі сумні музикальні гурти в світі.
Також цей вірш можна назавти відповідю на вірш курського поета В. Маршака " По уставшему взгляду ты мне близка... "
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580699
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.05.2015
прощавай,
забудь
а все погане
пробач.
Повідомлення видали
легко
як графіт
с паперу
Нехай життя твоє
буде щасливе,
Нехай буде
легке й не паршиве
нехай погляд й надалі
руйнує все апокаліптично
А зірка в грудях
б*ється вічно
Я заздрю тому,
кому може бути
с тобою йти по
одному шляху.
Оригінал
прощай,
позабудь
и не обессудь.
а письма сожги,
как мост.
да будет мужественным
твой путь,
да будет он прям
и прост.
да будет во мгле
для тебя гореть
звёздная мишура,
да будет надежда
ладони греть
у твоего костра.
да будут метели,
снега, дожди
и бешеный рёв огня,
да будет удач у тебя впереди
больше, чем у меня.
да будет могуч и прекрасен
бой,
гремящий в твоей груди.
я счастлив за тех,
которым с тобой,
может быть,
по пути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2015
Пробач, мам,
я так нiким i не став.
Без жару в очах,
без надiї на завтра,
В свої 19-ь вже скурена
сигарета до фiльтра,
i не живий -
а скульптура.
Мої кармани пустi
як голова якоїcь ТП*
та й вiршi мої
просто макулатура.
Але кожен вечiр
ти дзвониш менi
i мило питаєш
"Привiт,як ти?"
а у вiдповiдь чуєш
зле "Не дзвони"
Не зрахувати скiльки
разiв мої слова рiзали
твої вени,
а поступки викликали
сивину.
Та все одно, коли я прийду
ти сядеш i нiжно обiймеш
дорослу дитину.
Бо тiльки мама
пробачає свою
половину.
ТП- (Тупая пи**а) так називають молодих дiвчат в яких в головi немає нiчого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568772
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2015
Я терпiв всю твою брехню
через яку часом не вистачало
кисню.
Вважавши раєм твоє серце
робив дурню
аби дiстатися туди.
Я був готовий здати
душу у ломбард.
Поганих рис здолати у собi
аж мiльярд.
Але зробивши
фiнальний акорд
на моїх струнах кохання
ти,
не давши шансу пiшла,
гiркi спогади
лишивши.
Вони - це океан лайна
який нещадно поглина
до самого дна.
I я на такому днi,
що й Спанч Бобу не снилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2015
Стiлець мрiй
випав з пiд нiг
але петля невдач
вже обвела мою
шию.
Всi свої поганi вчинки
душом не змию
I як задовольнити повiю
життя,
не маю уяви.
Я буду, як Українка
без надiї сподiватись
i камiнь важкий
на гору нести.
Все вийде, я вiрю.
Лиш коли поруч,
стояти будеш ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2015
Пишу.Фото
лайкаю.
Все безглуздо.
Я - Квазiмодо
А ти -
Есмеральда.
Плач.Кричи.
Посилай.
Але, джульєтто,
отрути не приймай,
бо я буду Ромео.
Я готовий пережити
страту
i вогонь мiж нами
гасити ногой.
Захочеш Каренiной Анной
стати,я обов'язково
пригну пiд потяг с тобой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564685
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2015
Знову ранок.Знову рутина
огортає павутиной.
Мiй внутрiшнiй Ной
потопив свiй ковчег
в якому була сила волi.
День.Навчання.
Внутрiшнiй герой
видає мовчання.
Я в свiтi не iзгой
а ще один клон
не здатен на пручання.
Вечiр. Сигарети. Дим.
Розумiння, що вже старий
аби помирати молодим.
Нiч. Безсоння.
Сльози.
В мрiях на завтра
одне - зробити в життi
метаморфози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563841
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.03.2015
Кохання до тебе - саме
гiрке щастя.
Це вогонь в середині мене
який до самої смертi
буду нести.
Я не багач,
але якщо ти будеш у скрутi
продам душу, аби тебе спасти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562806
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 27.02.2015
У мiсяцi лютий
я лишився забутий
амуром.
Всi твої почуття
виявилися просроченим
товаром
Незабаром,
втоплюся в першiй
попавшiй калюжi
Через те,що
тепер тебе
грiють
руки
чужi.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2015
Наше існування
більше не храм,
все святе в нас
піддалось вітрам.
Те що любим
не цiним.
Стали на стiльки злi,
що з поганими вчинками
займаємось iнтимом.
У бiдах звинувачуємо
тих людей, які нас
навiть не знають.
Або маму,кажучи
"ти не там мене народила"
забуваючи як вона
ночами плакала.
А насправдi винен
той,
хто дивиться на
тебе з дзеркала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557042
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.02.2015
Ти той ворог
вiд якого
я в бiгах,
але вiн зламав мiй опiр.
Волю замурувавши
в саркофаг
звiв над серцем
переможний стяг.
Кохання - це поле бою
на якому я поляг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2015
Пролог( Дiвчинi з сусiднього дому з маленьким iq але великими цицьками яка нiде не робить але все має присвячується. Ну й всим подобним їй)
Рахуй татковi грошi
вальсуй вiд хлопця
до хлопця
й дальшi думай
що ти гарячiше Сонця
При зламаному нiгтi
нервуй
На парах Дану Борiсову
цитуй
на фразу професора "Амеба"
з посмiшкою реагуй
"Ого комплiмент,
це напевно ще краще нiж королева"
Манiкюри, педiкюри
роби
ще й тер'єра
на руках носи
i в клубi на айфончик
собi насоси
при цьом смiло говори
"Не насосала! А подарили!"
В чорнiй тачкi
жде чоловiк
просто полижи його dick
та отримай скiльки бабла
на якi ми можем жити рiк.
Й далi вiд життя кайфуй
з звичайних людей глузуй
але вiд чистого серця
iди на Х*й.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554399
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 24.01.2015
Ми просимо Бога
про щастя
роблячи за день
двадцять грiхiв
Пiдлiтками перетворюємось
в мертвих духів
якi напились купой
келихів невдач
Якби, за якусь ху**ю
в магазинi ми платили серцем
нам би не давали здач
Адже, це саме дешеве
що є на землi
Апостол Петро реве
розумiючи:
"Праведники не втримались на парапетi
й на третiй планетi
нема що ловить"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552272
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.01.2015
Кохання дарує радiсть
з присмаком болю,
ламає волю
й бере в полон.
Воно надягає кайдани
на душу
й зносить кришу
Кров'ю з вен
на стiнi
Амуру напишу
"Вимкни дуру,
i не пускай стрiлу
в тих, в кого й так
є контракт на смерть."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2015
Коли чай з цукром
єдине солодке
що є в твоєму бутті
I спиртнi напої
мiцнiшi чим
людськi почуття
То вiзми нiж
i зап*ястя до
самої cмертi рiж.
А завтра в газетах
буде тiльки одна новина
"Ми знайшли сенс життя!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550814
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 12.01.2015
На твоїх пагонах
я чергова зiрка.
Ще одна
зірвана квітка.
З'їдена цукерка.
непотрiбна тварина.
Ми не станем тими
кого називають родина
i через це над душою
нависла чорна хмарина
а на серцi з'явилась
пекуча рана.
Не зважаючи на все
я люблю тебе, кохана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2015
Удача реактивним лiтаком
летить до когось
другого у iншу
країну
перетворюючи твої мрiї
в руїну.
Надiї на краще
як Атлантида
пiшли на дно
А невдачi за
спиною п'ють
солодне вино.
Колесо фортуни викинуло
за межi рингу
й життя б'є нижче пояса.
А що ти хотiв?
ти просто кусок м'яса
який народившись- помер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548412
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.01.2015
На зупинці, вiрним
псом Хатiко
чекаємо приїзду
мрiї.
С кожною викуреною
сигаретою все менше
надiї.
Автобус з нею їде
але бiля нас не зупинеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546823
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.12.2014
На одинцi з сигаретою
мрiючи,пишу сонети
i малюю портрета
на якому дарую - поета.
Але реальнiсть гiрка
як i цi LD
Бо ти ріка - яку менi
не перепливти
Гора - на яку не взiйти.
Країна - яку не завоювати.
Я не прошу любити мене
але й плювати в урну
що називає cебе
поетом - не треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2014
Перекотиполем котимося
в буденностi
збирая на себе весь непотрiб
Немов скоч приклеюємось
до проблем
запитуючи себе "ху ай ем?"
Кожен день перевертаємо Свiт
шкода що "свiт"
це лише надпис
на чашкi, з якої п*єм каву
зi смаком горя
переглядая кiно
"Наше Життя"
Хеппi-енд нашого буття
буде в кiнцi фiльма
Але нам не сказали
що вiн безкiнечний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544098
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2014
ти дикий,голодний
все одно вiрний друг.
Ми розумнi, в теплi,
без причини злi.
С перебитою лапою
тодi iнвалiд.
А ми здоровi - stupid.
Скавча
як стара автiвка,
захищаєш своїх щенят
А ми за бумажки
в простонародi - готiвка
продаємо своїх дитинчат.
В поглядi бiльше правди
чим на екранах кiно,
вибач,Пес,
але вiдомо давно
тварини це люди
а люди - тварини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543781
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.12.2014
Шлях до твого серця
вкрився голольодом.
Та й саме воно холодне,
як день взимку.
Очi - золото
найвищого гатунку,
вiд них не немає порятунку
посмiшка - галактика
в якiй я загубився
I Ти той
Океан,
В якому я втопився.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2014
Коли життя йде
важко як самогон.
А поразки,
перемоги взявши на обгон,
забирають останнi
вiдсотки зарядки
с твого акамулятора
любовi до цього свiту.
Не сумуй i не плач,
в остальних на душi
теж повний срач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539897
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.11.2014
З кожним ранком
сильнiше запутуємось
у павутину
рутини.
Важкий весь день,
потiм ще чотири.
Свiтлом в кiнцi тонеля
здаються вихiднi.
Вiдпочиваємо, курим
п*єм пиво
i кожного вечора
чекаємо диво
та його не буде
воно у вiдпусткi
у безкiнечнiй
вiдпусткi.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539063
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.11.2014
З реального кохання
перейшли в вiртуальне,
не радiєм малим успiхам
все вважаєм банальним.
На душi багато печалi
як у мiстi аптек.
Потрапляємо на червоне
коли їдем за щастям
якого не має.
Матерiальне дорожчає
духовне не цiниться
в головi одна думка
"нiчого не змiниться"
Просто наше життя - порнофiльм
i ми в ньому Саша Грей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538858
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.11.2014
"Люблю тебе" набрати так легко
це ж девять букв всього навсього
але рука по зрадницькi затиска Backspace
Хоча й думки про неї заповнюють space
І в голові.
I в серцi.
Cкрізь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2014
Поставити like
на фотографiї
та уявити її
в порнографiї.
Це все що я можу в коханнi.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2014
Амосов констатує смерть
Авiценна говорить:
Лiки не допоможуть
Гiпократ в безвиходi
вiдрiкається вiд клятви.
На жаль,
Лiкарi не лiкують кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2014