| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Люди, де ви? Де ви, люди?
Ви куди пропали, милі.
Люди, де ви? де ви люди?
Ви всі зникли у могилі?
Може вас забрало вітром
Бурі, що доми зриває?
Може затопило штормом
Що каміння міць долає?
Де ви люди? Де пропали?
Що із душами черствими?
Вас так мало? Чи не стало?
Вас зневіра потопила?
Ви скажіть, чому навколо
Лиш одні бездушні тільця
Ви скажіть, чому так легко
Обламати ваші крильця
Ви скажіть, невже немає
Серед всіх, хоча б одного
В кого в серці залишилось
Трохи ніжного й святого
Ви скажіть мені, будь-ласка,
Де мені знайти відраду?
Покажіть мені дорогу
Дайте хоч якусь пораду.
Я помру, даю вам слово,
Бо інакше не буває,
Не живе, жива людина
Там, де більш людей немає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2015
Та замовкни, не кричи вже
Вуха в\'януть від зізнань
Моє серце скам\'яніло
Ти зкувала в ньому сталь
Я дивлюся в твоі очі
Боже, як же я любив
І страждав і не спав ночі
Із душою говорив
Ти приходила так рано
Як світліло в небесах
Вся розхристана і п\'яна
В рваних, чорних чобітках
Я молився, може тільки
Це не більше, ніж на час
Ти ламала мій мобільний
Моє серце з ним за раз
Я скандалив, так кричав я
Так зронив дурні слова
Але кожен Божий ранок
Я шукав, чи ти жива
Де ти, що з тобою сталось
Чи вечеряла, чи ні
Знаєш, щось вже обірвалось
Щось згоріло у вогні.
Я відкинув твою руку
П\'яні не почув слова
Все, немає більше муки
І мене вже більш нема...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550160
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2015
Озирнувшись в даль печалі,
Схлипнули зелені очі,
В них померк останній промінь
Того вечора.. І ночі
Що опісля наступила
Загорнувши у обійми
По щоці сльоза скотилась
Зупинилась, зупинилась...
По землі руде волосся
Все розсипане, вогняне
Та вночі його не видно
В чорнім кожен колір тане.
Вже немає більше сили
Підійматись, підійматись
Скільки ж справді, скільки можна
Спотикатись, спотикатись.
Коли вперше я побачив
Образ твій перед собою
Навік в нього закохався
З усмішкою осяйною.
Та коли я все ж заглянув
У глибини цих очей
Я злякався. Як так рано
Стільки сплакано морей
В них печаль, в них серця стогін
В них моління і журба
Та разом з тим тихий гомін
Ніжності, життя, тепла.
Я в ці очі закохався
В руки взяв душі печаль
І тобі взамін лиш серця
Свого подаю кришталь.
Ти вхопилася за руку,
Мою, що я протягнув
Разом наші серця стуки
Кліпнеш, коли я моргну.
Ти ідеш по світу кроком
Що не знає перешкод
Всі твоі слабкі пороки
Не надіють мені шкод.
Ти моє кохання, чесно
Я без розуму люблю
Дякую тобі небесно
Бога за тебе молю.
В тебе все вже буде добре
Ти здолаєш все і всіх
Ти є сильна, ти хоробра
І попереду лиш сміх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2015
Тополя квітне гарним цвітом
Над нашим приміським повітом
І тягне віти до небес
Щоб звідати усіх чудес,
Які можливі там, на небі
І вона може при потребі
Вирватись з корінням
Щоб залетіти під склепіння
Чарівних, загадкових веж
Які не мають жодних меж
Там сидять гарні королі
Красиві, сильні й молоді
А з ними іхні королеви
І приручені, горді леви
Сторожують іхній палац
І грізно вийшовши на плац
Вони ричать на повну силу
І хай копає си могилу
Той, хто посміє осквернити
Хоч лихим словом. І молити
Потрібно Бога про пощаду
Й яку б не дали ми пораду
Помре і згине він навіки
І затулить мертві повіки
З палацу ж виходять готові до бою
Із шумом небесно-морського прибою
Грізні й сильні воіни
До зубів озброєні
Вони ступають рівним кроком
За ними ж шкутильгають боком
Велетні великі
Дуже сильні й дикі
На чолі ж своєй дружини
На коні поміж тернини
Іде спереду король
Він грає велику роль
У війні своєй дружини
Й у добробуті краіни,
Яку він очолює
Й він свій меч оголює
Як стрінеться із ворогом
Й помре із вічним мороком
В душі
Й залишаться про нього одні лише вірші.
Тополя квітне дивним цвітом
Над нашим приміським повітом
І тягне віти до небес
Щоб звідати усіх тамтешніх тих чудес.
Вірш написаний мною у 10 років. Не судіть строго)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2014
Погляну вниз і не повірю
Я справді високо стою?
Погляну, і душа зімліє
Я не у пеклі... Я в раю
Навколо мене виє вітер
Та в серце злинуло тепло
Не знаю більше теплих митей
Ніж те, що в мене є, й було
Ціную те, що маю зараз
І втратити це все боюсь
Що втратив, я вже не поверну
І у минуле не вернусь
Та в те, що є, вчіплюся міцно
І не відпущу ні за що
Всім бідам огризнуся злісно
Коханим дам своє тепло
Усмішка не покине губи
Тепло розтопить лід проблем
Ви не питайтеся, як справи
Все добре... Добре все тепер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537517
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2014
О, фантастичне це життя!
О, ці бездумні миті щастя
У безкінечності буття
Секундочку хоча б украсти
В очах майбутнього, того
Що може статися із нами?
Не знаєм в Світі ми всього,
Що може зватися думками.
Вогонь душі горить, палає
І переконує нас жить
Що більше миті вже немає,
Хоч це лише маленька мить.
В секунду вічність ми змінити
Могли б, якби лиш мали сил
Та треба нам себе скорити,
Дістати тих вогненних крил,
Щоб полетіти в вічність долі,
Дістати квітку ту життя…
Та годі цих вже слів, доволі
Чеснота наша – каяття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532664
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2014
Тихіше шепоту нічного
Гучніше шуму водоспаду
Лунає в серці голос того,
Хто відчуває біль і зраду
Заплющивши в надії очі
Іду, сліпий, мов немовлятко
А на душі печаль скрегоче,
А з вигляду усе в порядку
Щоб захиститися від світу
Вдягаю повсякчас я маску
Куди метнутись? Де подітись?
Зірвіть з моїх очей пов’язку
Реальність замінила ширма
Картинка, що не крає душу
Попереду не море чисте. Вир там,
Де потонути мушу…
А може це все і на краще?
А може пора завершити?
Муки, яких ніхто не бачить,
Й ніхто не може зрозуміти
Кричу, але мене не чують
Молю, уваги не звертають
Моєй печалі не відчують
Лише доб’ють і залишають
Слова, усе слова, не більше
Та і вони щось означають
І от я чую голос з тиші
І піднімаюсь, і злітаю
Надія лиш закралась в серце
Лише вона мене тримає
Це те останнє і те перше
Що вдома на мене чекає.
За неї я вхопився сильно
За неї я тримаюсь міцно
Їй я служити буду вірно
До неї притулюся тісно
І зроблю все, хай лиш попросить
І душу виверну назовні
Вона життя мені приносить
Хоч з пригоршнею зла і крові…
Вогонь вже догорів в каміні
Закінчився папір нарешті
Я вилізу із глибочіні!
Не дам душі моїй померти!
Бо десь далеко в серці моїм
Надія теплиться примарна,
Та годі цих вже слів, доволі
Це все моя, моя лиш карма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2014