| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Вітаю тебе, безкрайня Росіє!
Вітаю краї, широкі луги.
Дарую надію, і віру, богине,
На коліна стаю – беру кайдани.
Рятуй нас, Росіє, від злої владики,
Як завжди на поміч приходила ти.
И вот ты пришла. Исчезли все крики.
И больше не будет родной теплоты.
Пришла к нам «культура», но люди сбежали.
И как бы свобода, а как бы и нет.
Почему же тебя мы, Россия, так ждали?
Что б ты нам закрыла все двери на свет?
Отпусти нас, Россия, Украина, прости!
Откройте нам двери! Отдайте венки!
Нехай нам свобода дозволить рости,
Україно, пробач. Україно, прости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527952
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.10.2014
А я немного наркоман.
И ломка есть. И пятна. Шрамы.
Шприцы на стуле, по углам,
И стыдно чуть от взгляда мамы.
А я немного алкоголик.
Бутылки в глубине шкафа.
Мечтаю здесь построить домик,
Где буду выпивать до дна.
Я просто в сетке, я в ловушке,
И мысли только об одном.
Остывший кофе на дне кружки
Я ручкой всё, а не пером.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527951
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.10.2014
Я серце своє заховаю у квіти.
Нехай не видніється людям воно.
Нехай всі навколо будуть радіти,
А серце палатиме вічно само.
Я його заховаю у травах прекрасних,
Хай сонце не гріє, хай в тінях тремтить.
Хоч палає червоним і чорним так ясно,
Воно заховалося. В тіні. Навік.
Не треба нам суму, не треба печалі,
Не треба емоцій, що згаснуть за мить.
Тебе заховаю, чим глибше, чим далі,
Тебе не знайде навіть неба блакить.
І тут відчуваєш холодні долоні,
Це хтось його ухопив! Хто так посмів?
Дістав його з тіней, знайшов у полоні,
Чи просто в полон із собою схопив?
Віддай моє серце! Ти його згубиш!
Віддай мою душу! Ти вкрав в мене все,
За що ти мене, холодну, не любиш?
За що відібрав моє серце пусте?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527605
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.10.2014
У кожного в грудях живе така краплина,
Що їсть натуру. Їсть усю душу.
Що нізащо в світі не знайде зупину,
Аж доки не залишать бідную саму.
Сама не виживе – загнеться, застогнає,
І буде рватися назад – а тут
Ніхто краплину більше не чекає.
Вона не треба. Вона лиш паразита внук.
Вона запнеться. Буде помирати.
Вона не їстиме нікого із живих.
А мертвих буде все життя шукати,
Живучи лиш на цвинтарах лихих,
Самих.
Повзучи по горам сирої глини,
Шукаючи лиш крихту від життя,
Все так продовжує і далі, без зупину,
Шукає в світі кращого буття.
Вона загине. Дуже скоро й тихо.
Вона проникне у свою ж землю.
Не будуть згадувать її як власне лихо,
А з неї вирвуть квітку бур‘яну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527604
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.10.2014