| Сторінки (1/18): | « | 1 | » |
Так дивляться, коли уже не люблять,
Лиш поглядом німим ковзають злегка.
І очі голубі вже не голублять,
Замість полону настає полегкість.
Не прилітають лебедями мрії,
Тьмяніє почуттів крихкий папірус.
Так дивляться, коли вже відболіли,
Коли здолали нездоланний вірус.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2015
Сьогодні - як вчора... І так дні за днями...
Даремно вдивляюсь в життя об'єктив.
Жонглює юрма не м'ячами - словами.
Де сірість в фаворі - зника позитив!
Здається мені: щось я ємне втрачаю,
І хочеться час зупинити на мить.
Ще вчора - було, а сьогодні - немає...
І тоскно на серці, і в грудях саднить.
Про ницу буденність згадала усує.
Де ж настрій подівся, що прозою став?
Беру пензля в руки - світ в жовтий фарбую,
А потім - в блакитний. І він засіяв!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578161
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.04.2015
Її не назвати проектом,
Таким феєричним флешмобом...
Полями бреде - не проспектом,
Присіла спочить край дороги.
Вона безнадійно стомилась
Від поглядів ласо-масних.
І ниють натруджені ноги,
І серце потроху саднить.
Та сліз на очах не побачиш,
Всхміхнеться - і вирушить в путь.
Як стрінеш коли, як побачиш -
Обняти її не забудь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2015
...а тільки смутно, що не можеш ти
своїм життям до себе дорівнятись.
Леся Українка. "Лісова пісня"
Від слів стомилась, що стримлять у горлі,
Від тиші, що поволі мозок тисне.
Від вчинків, що розстрілюють "сьогодні"
Й лишаються луною на узвишші;
Одноманітності затертих буднів,
Впокорених у звичні рамки "треба"...
І стерти хочеться з душі полуду
Та "дорівнятися"... хоча б до себе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575260
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.04.2015
Якась незрозумілість підсвідома
І недосказаність прожитих літ....
Чи заморозки в липні, чи утома,
Чи погляди впокорені на світ?
А зазирни лишень в душі криницю -
Німим докором стиха промовля:
- Тримаєш у руці дрібну синицю,
А мрієш в снах про диво - журавля!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574694
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.04.2015
Гриміли літаки, гули машини,
Де в муках народився чоловік, -
Внизу ж асфальт довбала комашина
І равлик свій будиночок волік.
Людина бомбами трясла планету,
Саднили вирви – рани ножові.
Та гупали в садах важкі ранети
І схлипували коники в траві.
Вона не жде визнань і нагороди.
Подібно сонцю, небу і зіркам,
Одвічна мудрість сивої природи
Людині не підвладна і вікам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574457
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.04.2015
Так дихається вільно на роздоллі,
Весна гаптує за стіжком стіжок.
Кульбабиться стежина в чистім полі,
Запрошуючи в гості ластівок.
Лоскоче душу заметіль колишня -
В пробудженні своїм знаходжу суть.
Вже зовсім скоро в млості схлипне вишня
Й хрущі басами пісню заведуть.
Й така полегкість у мені настане,
Бо я пізнаю сутність таїни:
Ще будуть вірші, зорі, і тумани,
І в травах невгамовні цвіркуни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573978
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.04.2015
В той день ішов Він на Голгофу,
Ніс на собі животворящий хрест.
Народ Йому кричатиме вже потім:
- Христос воскрес! - Воістину воскрес!
Тоді ж тягнув Він непосильну ношу,
За ним товпилася юрма пуста.
А Він кривавим умивався потом,
Від спраги тріскались вуста.
Саднили рани на руках Месії,
А від важкої ноші ноги гнулись.
І розуміла, плачучи, Марія,
Що від Ісуса люди відвернулись…
А розпинали, Господи, як страшно!..
- Терпи, Ісусе! - шепотів до Себе.
Байдужий натовп хоронив довчасно -
Холонуло від сліз зчорніле Небо.
Принизити хотіли: смерть ганебна,
Бо розіп'ятий, бачте, на хресті...
А Він гріхи усіх прийняв на Себе,
Спаситель людства, Мученик Святий!
Сьогодні світ хрещений йде до Бога,
Слова лунають із землі й небес
(Як їх не вистачало на Голгофі…)
- Христос воскрес! - Воістину воскрес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573787
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 12.04.2015
Щоразу взимку думаю: ну все...
Аж ген - весною розквіта любові гілка.
Тривожить душу чарівна сопілка,
Щемливу радість в пригорщах несе.
Я так боюсь розхлюпати її
На перехрестях поглядів недобрих.
Та вперто вірю: життєдайний промінь
Проб'ється крізь буденність сірих днів.
Розкрившись потаємному чуттю,
До тебе з маків простелю стежину.
Якась маленька голосна пташина
Складе осанну небу і життю!
Лариса Журенкова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2015
Неземним я його уявляла:
Загадковим, шляхетним, сумним...
В нетолочених травах шукала -
Не вдалося зустрітися з ним.
В небеса вище зір я злітала,
Там кохання бажала зустріти…
Подарунком на пам'ять зосталась
Лиш надкльована зірка із літа.
Після пошуків довгих здалася,
Перестала я марити ним.
Та на глум, а чи, може, на щастя,
Він постав - таким рідним... земним!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2015
Скубуть сніги грубезні черевики,
Скрипить мороз підківками чобіт.
Жалкують, що в них шуби завеликі,
Вербички біля стомлених воріт.
Ворони "кар" та "кар", мов поторочі,
Упали на зими іконостас...
Намисто у калини вабить очі.
Піти спитати? Та хіба ж віддасть?
А до весни ой як іще далеко...
Та й січень не спродав сніги свої...
В зажуренім дворі гніздо лелеки
На пальцях очеретяних рахує дні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555739
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.01.2015
«…поза всякими програмами й партіями - земля належить до мене. Вона моя. Всю її, велику, розкішну, створену вже, - всю я вміщаю в собі».
«Іntermezzo» М. Коцюбинський
Б'є весна в золоті молоточки,
Грає сонце вгорі на цимбалах.
Свіжий ранок в вербовій сорочці
П'є водицю із синіх туманів.
Я ступаю широким роздоллям,
Гладжу шерсть соболину ячменів.
Очі світло вбирають уволю,
П'ють легені кисневі коктейлі.
Білі піни гречок - чистий трунок!
Ця земля й небеса - все моє!
Попрошу у зозулі дарунок:
Хай ще тисячу літ накує!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555733
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.01.2015
Карався, мучився - не каявсь
Такий близький мені Тарас.
Не був він осторонь чи "скраю",
Коли щось сталось з зором в нас.
Коли всі разом вмить оглохли,
Мов миші, ниділи в пітьмі,
Коли коріння роду всохло,
Лишились спогади сумні
Про ті славетні перемоги,
Що здобували нам діди,
А ми ж топтали їх під ноги
І воленьку не зберегли.
Пророк будив і звав на сполох,
Сліпим повіки розтуляв.
Ревів громами сильний голос,
Рабів на битву піднімав.
Байдужа нація прозріла,
"Немудрі" скинули панів,
І схвально предки задзвеніли
Кайданами з глибин віків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544779
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.12.2014
Якби ж Адам тоді все знав,
Він Єву б зупинив за руку...
Але, засліплений, мовчав...
Чи захотів пізнать науку?
Не розрізнив добра від зла -
Із скриньки хлюпнула Пандора...
Модерн же має два крила,
Одне - то біле, друге - чорне.
Звичайне яблучко - а стільки бід:
Содом... Гоморра... "Мирний" атом...
Гіркий полин... Лишає слід
В душі Землі підступний фатум.
Сльозами сповнилась Земля.
Не тішать моли, ліфти, вежі,
Коли ридає немовля,
А людство - війнами бентежить.
Від болю корчиться Адам
На полі бою в сильних муках...
Якби ж він знав...Якби ж тоді він знав...
Він Єву б зупинив за руку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544313
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.12.2014
04. 10. 2014. ЗОЛОТО, ЗОЛОТО, ЗОЛОТО
Це золото уже миготіло в очах. Справа в тому, що доні вирішили подарувати мені золотий ланцюжок - на пам’ять. Нам не поталанило з транспортом, бо цього дня Дубаї відмічали якесь місцеве свято, тож таксі піймати було нереально, а громадським транспортом тут не їздять (окрім метро, звісно). За весь час я один раз побачила автобус, але зупинку він благополучно минув. З великими труднощами ми все ж дібралися до величезного базару золотих речей. Не знаю, що було написано на наших українських обличчях, але нас точно за своїх не приймали і ламаною російською пропонували хутро і золото, золото, золото… Скільки золота, як тут, я не бачила ніде. Від нього вже нудило. І якби не моя природна впертість, а також здатність будь-яку роботу доводити до логічного кінця, я б уже давно відмовилася від таких виснажливих поневірянь. Нарешті ми побачили те, що не тільки мені сподобалося, а, як не дивно, усім нам трьом. Ми рідко бували одностайними, а тут втома таки далася взнаки!
О, як ми затято торгувалися! На це було варто подивитися!
- Мамо, у тебе мудра доня! – констатувала Яна після тривалих перемовин старшої з трьома продавцями.
- А то! – хмикнула я. - Чия ж школа! Жаль, що я в англійській – як свиня в апельсинах – нічогісінько не петраю! А то б ми їм такий бінарний квас-джаз показали!
Як ви вже зрозуміли, ланцюжок ми придбали. На радощах вирішили це зафіксувати - форткалися то з неграми на газоні, то я, Яна і ланцюжок; далі - я, Яна, Ярослава і ланцюжок; просто я і ланцюжок… Аж стомилися.
Іще встигли скупатися в Перській затоці, повернутися назад, відвідати з десяток магазинчиків, повечеряти в маленькому затишному ресторанчику…
Наш перший день перебування в АОЕ був таким насиченим, що спати полягали відразу. Та заснути я ще довгенько не могла. Я лежала й думала: скільки ж за сьогодні мої бідні українські ніженьки подолали арабських кілометрів? Не знаю, але дуже вже вони стомилися. Також міркувала, чому в Еміратах так мало гладких людей. І дійшла висновку, що вони багато п’ють води й долають десятки кілометрів на день. От у кого треба повчитися здоровому способу життя! Крім того, жителі міста щоденно вживають морепродукти, гриби, салати й свіжовичавлені соки… Смакота, скажу я вам, оті соки-фреш… Хочеш – тобі полуничний із бананом та м’ятою, хочеш – малиновий чи полуничний... Будь-які твої фантазії чи забаганки за твої гроші! І скрізь: «Будь ласка, мадам!», «Чи вам сподобалося?», «Чи мем вдоволені?» О, який бальзам, який фіміам для не попсованої українським сервісом душі!
Тут, в Дубаї, ми з Яненям відчули себе богемою, що вдень спить, а вночі шукає собі пригод… ну, знаєте, на що… Ви запитаєте, певно: «А що, було й таке?» Було, хіба ж із моїми дівчатами не потрапиш у яку-небудь халепу?
04.10.2014. БОГЕМА
Оскільки не спалося усім нам, то більшістю голосів було ухвалено рішення піти до крутезного житлового району «Марина» - скупатися, «щоб путівка не згоріла». Купатися поночі в Україні? Легко, бо це вдома. В Еміратах же заходити в воду після заходу сонця заборонено після того, як «божевільні індуси та філіппінці» почали частенько тонути, не вміючи добре плавати. Оскільки у нас в сім’ї демократія, то мені прийшлося мовчки погодитися. Штраф би все одно платила Ярославка… А в поліцейському відділку ми ще не були.
Одну частину дороги ми здолали в таксі, а другу довго теліпалися пішки. Я уже почала сумніватися, у правильності обраного курсу, бубніла під носа, що під старість діти мене уграють раніше, ніж треба, і пропаду я в чужій країні ні за цапову душу, що ніякою «Мариною» тут і не пахне, а добряче смердить якимось курятником. Доні тільки підсміювалися з того, що «пані мамі і Дубаї пахнуть курятником». Аж ось, нарешті, показалася вода, і ми помчали до затоки. Як на березі, так і в самій воді й справді не було жодної душі, тому це мене добряче збентежило. Ще більше насторожило, коли з-за рогу випірнув молодий філіппінець із рюкзачком на спині. До цього він ішов за нами, тримаючи відстань, але, мені здалося, я чула його дихання. Потім він зник із поля зору. І ось знову прямував до нас уже із зграйкою таких же невеличких представників своєї раси. Молодики щось жваво обговорювали, озиралися вусебіч і час від часу кидали на нас недвозначні погляди. Мені стало моторошно, Яні також. Ярославка ще бадьорилася, але тут спрацювала та ж демократія, тому ми дали ходу й подолали назад шлях значно швидше, ніж до цього.
Богема пару випустила, як і адреналін теж, тому залишок цієї ночі уже спала як убита.
(далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544129
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.12.2014
03.10. 2014 «ПАСПОРТ В ЗУБИ – І В ДУБАЇ!»
Завтра у мене ювілей – півстоліття. У цьому є як свої недоліки, так і переваги. Мінус – це старість, що дихає в спину. Плюс - старша доня вирішила мамі зробити царський подарунок – поїздку в Емірати на цілий тиждень! І це класно, бо мій закордонний паспорт-незайманець давно уже бажає пригод і незабутніх вражень. А враховуючи те, що зі мною поїде ще й молодша донька, я уже почуваюся щасливою: і обох донечок побачу, і днюшку відсвяткую!
У турагенції я мучила оператора, як дібратися до терміналу «Д», до яких віконечок підходити за квитком, щиро дивувалася, що ніяких кас, як на залізничному вокзалі, в аеропорту немає, запитувала, як обміняти мій «віртуальний» квиток на реальний посадочний талон і т.п. Вона ж терпляче пояснювала всілякі нюанси для «чайників» а насамкінець резюмувала: «А далі паспорт в зуби – і в Дубаї!»
І ось ми з Яною летимо із Борисполя до Дубаї вже третю годину. Слід сказати, що ні я, ні Яна літаком ніколи не подорожували. Останні мої спогади лишилися в далекому дитинстві, коли на «кукурузнику» бабусенька ризикнула доправити мене з Херсона в Скадовськ - на море. Як мені тоді було зле і скільки їжі я «перевела», писати не буду… З тих пір слово «літак» у мене супроводжується вельми неприємними асоціаціями. Як не дивно, але у салоні я почуваюся нічогенько: ще жива й доволі вгодована. Хоча з такої нагоди й скинула декілька кілограмів. Чого не скажеш про мою полтавську дитину: її штормить конкретно. Особливо, коли Яна позирає в ілюмінатор (за звичкою, вона вклендалася «біля віконця»). Уперше і я глянула в ілюмінатор. Нічне небо вразило: внизу – золоті злитки спочатку турецьких, а потім еміратських міст, трохи вище – легке марево синявих хмар, а над усім цим… - то вже не штучне, а справжнє - Боже - золото мерехтливих зірок.
Опівночі моя знесилена польотом доня прошепотіла: «З Днем народження, мамо!» О, а я уже й забула, що іменинниця! «Дякую, улюбленець!» - сказала я і цьомкнула мою дорослу дитину в пухкеньку щічку. Романтика – День народження в літаку! Швидше б уже на землю, чомусь почуваюся там більш звично.
04. 10. 2014. СІМ’Я ВОЗЗ’ЄДНАЛАСЯ!
Усе погане, як і хороше, колись закінчується. Не минуло й шести годин, а ми вже на іншому континенті! У Дубаї нас зустрічала старша доня – малесенька й субтильна порівняно із своєю українською ріднею. «Арабська дитина» щиро нас розцілувала й повезла до готелю. Температура повітря на початку жовтня неприємно здивувала – плюс 38 о третій! Таксі ми обрали «жіноче» - було цікаво проїхатися із водієм-філіппінкою нічним мегаполісом.
Двері готелю гостинно розчинилися – нам тут були раді. Хоча й завчені, але люб’язні посмішки, компліменти як «мадам”, так і «ледіз» (до речі, вони супроводжували нас впродовж усієї подорожі - в молах, кафе, ресторанах, на найвищій у світі вежі Бурдж-Халіфа…) Симпатичний портьє запропонував нам екзотичні для цих країв фрукти… – великі соковиті зелені яблука!
Через півгодини нам снилися голі поросята, жовті верблюди, білосніжні шезлонги і чувся звабливий шепіт Перської затоки.
(далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543562
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.12.2014
I. День благословився на світ морозним зимовим ранком. Аліска, як та капустина, неквапом вивалилася зі свого під’їзду і почвалала в пошуках хоч якого-небудь позитиву. Люди цього недільного дня, на щастя, не плутались під ногами, бо сильна половина мирно товкла продавлені дивани, слабка вовтузилася на кухні, варячи своїм домочадцям супи й борщі та смажачи котлети із субпродуктів. Натомлені нічними «стрілялками» та «бродилками», їхні інтернетні чада ще догравали вві сні останні раунди, долали «ступені» та втрачали «життя».
В Аліси все було не так, як у людей, про що не раз говорила їй нині покійна бабця. Запитайте-но у будь-кого, чи любить він зиму. І більшість відповість схвально, наводячи безперечні плюси: білосніжний одяг землі, свіже повітря, ковзани й снігові баби, новорічні свята, довгі канікули у дітей насамкінець! Аліска ж терпіти не могла нудні процедури одягання, слизькі дороги, червоно-сизі носи перехожих, вороняче каркання біля смітників - чорно-білий зимовий негатив…
Узимку люди нагадували Алісі продукти із супермаркету. «Он та жіночка в модних дутих чоботях та в незграбному пуховику так схожа на сосиску, - думала зараз наша героїня. – А її чоловік – на перезрілий круглий гарбуз». Тут Аліскині роздуми перервалися: її ледь не збили з ніг два сухорляві опеньки-підлітки, які мчали у пошуках геморою на дупи своїх батьків. «Засранці», - буркнула про себе вона. Двометрові підлітки натхненно репетували на всю вулицю, при цьому встигали лузати насіння, залишаючи після себе лушпиння, цвіркати через губу, смачно при цьому спльовуючи на землю; за лічені хвилини вони зуміли облаяти бабцю, яка мала необережність зробити їм зауваження, підгилити дворового облізлого кота та ледь не потрапити під колеса авто. Нарешті молоде покоління пірнуло в генделик під назвою «Грузинська кухня», і Аліска полегшено зітхнула: «Слава Богу!»
І тут вона згадала, що мама просила її купити ліки від серця. Тож Аліска відчинила двері аптеки. Черга була невелика, й вона зраділа. Раптом двері рвучко відчинилися - і до приміщення влетів захеканий чоловік. «Це терміново! - рявкнув він, відштовхуючи миршавого чоловічка від віконця, і до продавчині: Мені презервативів та швидше!» Черга притихла.
- Яких вам? – запитала аптекар.
- Ультратонких! Для чутливої шкіри! Із червоною смужкою! Та швидше!
- Скільки вам? –допитувалася дівчина.
- Упаковку!
Черга культурно мовчала, переймаючись проблемами чолов’яги. Видно, добряче припекло людині.
Чоловік хутко схопив засоби контрацепції й вибіг на вулицю. Черга поступово розсмоктувалася. Після миршавого обслуговувалася бабуся. Вона в деталях розповідала дівчині-продавцю про болі в суглобах, про кольки в кульші, ранкову гикавку та поганий сон. А ще вона недочувала, тому декілька разів перепитувала, як часто приймати ліки, після їжі чи на ніч. Позитиву Аліска чомусь не відчувала, тож скривилася, мов кислиця.
II. До аптеки знову влетів ненаситний чоловік. Вона подумала, що , певно, йому не сподобалися презервативи. Чи не підвели, бува, ультратонкі? «Сваритися буде, а це надовго», - приречено подумала вона. Народ знову притих. Як не дивно, він знову попросив упаковку. «Значить, пішли на душу», - пораділа черга за людину й полегшено зітхнула. Але Аліска уже цього не бачила, бо їй набридло чекати. «Аптек у Черкасах – як собак нерізаних, - філософськи видала вона. – Це вам не Емірати!» І вирушила далі у пошуках життєвих гараздів.
Надворі надсадно каркали ворони. «А що їм, чорним?..» - пригадалося Лінине. На одній із лавочок примостилося двійко синявих безхатьків. Час від часу вони квапливо позирали наліво. Нарешті з-за рогу будинку випірнув третій – із пляшунею оковитої. Очиці у бездомних засвітилися щастям, з них так і визирали грайливі бісики – по парі на кожного. «От і люди знайшли свій позитив», - констатувала Аліска.
Задзвонив сотовий. Подруга Оля скаржилася на свого френда:
- Уявляєш, не дзвонить зі своєї клятої Італії! Певно, алкаш нещасний, знайшов собі іншу жертву!
- Забий! – втішила Аліска.
- Та як же тут заб’єш, коли воно, падлюка, ночами сниться!
- Та ну! – підтримувала розмову Аліса.
- Ось і сьогодні наснилося, наче я вигулюю його собаку, породистого такого ( у нього навіть кота поганого ніколи не водилося!), а воно, зараза, дзвонить мені! Я його мокрим рядном:
- Ти де?!!
- На морі!
- Як на морі? Ти, значить, там на пісочку кістки свої смажиш, а мені собаку твого вигулюй!
А воно взяло і трубку кинуло!
- От гад! – це Аліска їй.
- І так мені досадно стало, що я аж заплакала. Так ти думаєш, хто мене втішав уві сні?
- А хто?
- Та собака ж! «Не плач, каже, - він тебе не вартий!» І гладить так мене по голові, гладить…
Сміхотлива від природи Аліска не втрималась і як зарегоче, так щиро, від душі, аж бомжі підозріливо на неї покосили.
- Прямо так і сказав собака?
- Прямо так і сказав!
- І гладив лапою по голові?
- Та ж лапою, напевно… - розчулено замуркотіла Олька.
III. Зимовий день – як заячий скік. Наче нещодавно засвітився – і ось уже згас. Аліска поверталася додому з ліхтариком, бо другий тиждень поспіль вимикають світло, коли їм заманеться. Пихтіла, як їжак, на сьомий поверх і думала, що несе на собі зайвих три-чотири кілограми лахміття… Вдома поскидала з себе капустяне листя, заварила в гейзері духмяної кави, плюхнулася на диван і стала думати про вічне. Мабуть, усе пізнається в порівнянні, бо як тоді пояснити такий феномен: коли сидиш вдома, то хочеться десь зірватися в пошуках мандрів. А поносить тебе вулицями, принесе додому – і о, щастя, тебе попустить.
Нарешті ввімкнули світло – і Аліса порисила до свого одноокого вірного друга – комп’ютера. Саме звідси вона дізнавалася останні новини в житті її доньок. Зазирни на стіну ВКонтакті чи в Однокласниках – і вся інформація: де були, що робили, коли заходили на сторінку. Що ж, живі-здорові, не дзвонять, значить, усе гаразд.
Її думки перервав дзвінок молодшої. О, певно, щось сталося. І правда. Доня розповідала, що ледь дібралася зі Львова в Полтаву – забула вдома паспорт.
- Буде наука, - зауважила Аліса. – Паспорт – твоя візитівка. Я вже два роки, як з паспортом скрізь ходжу. Старість, напевно.
- Яка там, мам, старість! – доня їй у відповідь.
- Ну, не кажи, не кажи, - бурчала Аліса. – Ось я сьогодні вийшла надвір за позитивом, шукала-шукала, та й піймала облизня. А раніше? Мій сміх весь район чув!
- Мам, зять тобі привіт передає!
- А я йому передам тоді, коли він на роботу влаштується! –припечатала Аліска. – Навіть повітряні поцілунки буду слати! Щодня! – додала вона.
- Так він уже сьогодні й вийшов! Перший день!
- Не може бути! П’ять років цього чекаю! Збулися таки мої молитви! Не тільки ж бомжам сьогодні радість, та Ольці, яку пожалів собака.
День таки вдався! – засинаючи, бурмотіла вдоволена Аліска. – Пошуки позитиву увінчалися успіхом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543137
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.12.2014
Удома вбрались в листя клени,
А тут - навиворіт нутро.
Вирують венами шалено
Бездушні потяги метро.
тасує сходи ескалатор,
Авто, мов божевільні, мчать.
Душа - найтонший детонатор -
Не хоче лжекрасу сприймать.
Ця штучність дуже вже незвична:
Немає й клаптика землі...
І натовпу глуха циклічність
Вбирає все людське в мені.
Я розчиняюсь в його расі.
Та чи байдужість, чи мана:
Незатишно залітній птасі,
Бо БАТЬКІВЩИНИ ТУТ НЕМА.
До болю хочеться - шалено -
Крізь кілометри пальм чужих
Притиснутись до того клена,
Що жде мене на вихідних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535061
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.11.2014