| Сторінки (1/24): | « | 1 | » |
отже, знову потяг і темрява, поцяткована намистом вогнів.
спроба заповнити ніч читанням провалилася.
бездумно дивлюсь у вікно - ані заснути,
ані помріяти. час нахабно обманює -
здається, ніби пройшла вже вічність, а темрява лише густішає
і ми все ще на півшляху до світанку
і потяг - лінивий слимак, шо неспішно перетягує нас
від сьогодні до завтра - але зрештою, яка різниця?
вчись бачити перспективи - не сподівайся нічого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2014
втомлені і розлючені
ми пробиралися крізь брудний сніг дійсності
і жодної звістки не було.
скажи, що це хоча б знамення -
нехай навіть остаточного краху, але ж
нічого не змінюється.
попіл багатть падає на наші похилені плечі -
знущальна пародія на сніжинки.
ну ж бо, загадай бажання і тоді впаде зірка
і нічого не зміниться і ми будемо сміятися у відчаї,
бо лише у відчаї сміх набуває справжньої дзвінкості,
і ми казатимемо: "ніхто нас не чекає,
ніхто не звертає уваги і нам байдуже і ми
втомились [i]бути[/i]"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2014
осінні вечори свинцеві підсліпуваті
з іржавими плямами дерев
обличчям розливається
примарне тепло
і ліхтарі здаються пожежею
доми налиті
синюватою темрявою вона
скрапує з вікон і дроти
здаються зміями що повзуть
у повітрі від верхів'я одного стовпа
до іншого прямуючи до своєї
незвіданої мети звиваючись небо
гарячково чорніє ми мертві насправді
ми мертві і мені
нема чого тобі сказати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528713
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2014
Суть конфликта между Россией и Украиной проста как дверь. В своё время Украина оказалась втянутой в русский мир и с тех пор обслуживала российский имперский проект - как правило, в ущерб собственным интересам. Русские строили свою империю за наш счет в том числе. Проблема в том, что русские что бы ни брались строить, получается сарай. Российская империя была этаким тюремным сараем, хоть местами весьма неплохо благоустроенным, покрашенным под европейское здание, да и жили там не только тупое и злобное русское быдло. Однако сарай рухнул, ибо сарай, как его не крась и какими обоями не обклеивай изнутри, остается сараем. И тогда русские принялись строить новый сарай - советский, уломав Украину попробовать еще раз. Новый сарай оказался просто огромным, но простоял недолго и рухнул с оглушительным треском. Впрочем, русские не здаются, даже если речь идет о скакании на граблях, и взялись за третью попытку. Однако на сей раз Украина отказалась обслуживать русский мир, ибо во-первых решила занятся своим окончательно заглохшим государством, а во-вторых здравый смысл подсказывает, что после столь эпичных провалов русских имперских проектов, обслуживать их не стоит - все равно завалится да и пользы никакой нет.
Сей отказ сразил россиян в самое сердце, ибо они свято веруют, что высшая цель Украины - строить Великий Имперский Сарай и быть главным филиалом русского мира. И что же они сделали? Принялись нам усиленно подсирать и так и эдак. Они ведут себя как злобный завистливый сосед, который в отместку оттяпал у вас кусок огорода, а потом в пароксизме праведной злобы насрал под двери. Правда же в том, что Россия - банкрот, труп. Он до сих пор еще шевелится благодаря нефтедолларам и наивному Западу, который вместо того, чтобы развалить эту мерзкую страну раз и навсегда, пожалел ее и принялся с ней цацкатся, отмывать от какашек и терпеливо учить цивилизации. В результате Россия смачно харкнула Западу в лицо и принялась строить всех в шеренгу, тыкать пальцем и покририкивать куда и кому стать. Эти ничтожества, которые живут западной цивилизацией, ибо своей попросту нет, решили устроить драку младенца с грудями. Исход конечно же ясен, вопрос в том, насколько долго это будет длится и насколько кровавым это будет. Пока что вырисовывается некий черный анекдот - кажется, ни одна империя еще не заканчивала с таким бессмысленным позором.
Россия не может предложить Украине ничего, кроме говна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2014
не п'єш - не граєш,
а потім настає ранок і пташки щебечуть
просто несамовито, славлячи переможне сонце
і я сказав: якщо не п'єш - не граєш.
плентаємось понад рікою і не впевнений
це закінчується день чи вже народжується світанок...
чи ти знаєш, як це чудово - бути
порожнім, порожнім, зовсім
порожнім...
не п'єш - тоді не граєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2014
http://www.youtube.com/watch?v=XVekJTmtwqM
авто палає, за кермом немає нікого
і канави забиті тисячами одиноких самовбивць
і віють темні вітри.
уряд корумпований
і ми зовсім одурманені -
радіо увімкнене і фіранки засунуті.
ми замкнені у череві ціеї жахливої машини
і вона стікає кров'ю.
сонце сідає
і білборди витріщаються на нас,
всі прапори мертві на своїх щоглах.
це сталося так:
будівлі провалилися у себе,
матері, схопивши дітей,
пробиралися крізь руїни
і рвали волосся на голові.
небокрай був чудовим, палаючи,
покручені шматки металу тяглися догори,
все було омите тоненьким оранжевим серпанком.
я сказав, "поцілуй мене, ти прекрасна,
це дійсно останні дні".
ти вчепилась у мою руку
і ми поринули у все це
ніби у сон
або гарячку.
одного ранку ми прокинулись і відчули,
ніби впали ще трохи нижче.
воістину, це долина смерті.
я відкрив свій гаманець
і він був повен крові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2014
спеціально для Х. К.
у тебе ніколи не буде забагато взуття
щоб пройтися пасмами диму
рівнинами океанів вуглекислого газу
захаращених непотрібом і пластиковими пляшками -
вони побачать нашу старість
впади з неба тьмяною зіркою свого імені дощем назв
безсенсових і незабутніх
грай свою п"єсу розсипаючись розкладаючись -
коли свідомість наздожене мозок холодним вітром
завіси розкриють і зал виявиться пустим прокинувшись
ти знайдеш кольори сірими визирни у вікно -
наче хтось розсипав по пагорбах строкате сміття
місто тривожно поблискує склом під
кривавим порізом виднокраю -
у когось вітраж у когось порожня рама
а в тебе просто дірка в стіні у яку
зазирнула якось нахилившись ніч,
повна зірок і силуетів вхопись за її шлейф,
крига намерзла на повіках і море
розказувало все розламучись провалюючись,
розсипаючись скалками в обличчя
і тоді стало чорне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524753
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2014
і вулиці зчорніли; це вечір, вечір...
розгублений і розгніваний
вклоняюся вам, осінні святі, безмовні й
відсторонені, наче холодні вогні у далекій темряві степу.
ви торкаєтесь іржавими пальцями сонця, додаючи
зів'ялості світлу, але ви сліпі, незрячі...
і було мені видіння: пси мчали під місяцем,
наввипередки з тінями і снами, і було мені знамення:
червона ріка розтікалася полем, ламаючи брунатним напливом
золоті стебла пшениці - що ж ви принесли нам,
осінні святі?
криваві жнива і ганьбу і жорстокі пророцтва?
що ж буде далі, осінні святі? у відповідь мовчання.
у витривалості кується перемога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524750
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2014
Зрештою це сталося: Росія скинула маски, перестала вдавати нібито прагне якогось там прогресу і з прапорами та співами повертається до своїх ісконних вошивих ізб з лучинами. Нічого дивного в цьому немає: адже злидні є природнім середовищем існування росіян. Ось тому санкції і не лякають Путіна - аби лишень його власні рахунки в західних банках не чіпали. Що ж до народу, то глибоко помиляються ті, хто думає нібито погіршення життя врешті-решт розбурхає кацапів і вони всі як один скинуть Путіна з трону. Не скинуть, навпаки, ще більше полюблять. Путін це знає, тому і продовжує так нахабно свою загарбницьку політику. Чого б це йому боятися? Винні призначені - ненависний Захід знову продовжує свої русофобські інтриги. Немає нічого солодшого для росіян, аніж чути, що у їхній бідності винні не вони самі з їхніми лінощами, пияцтвом і систематичним крадійством, а американці. Слід розуміти, що Путін - це Росія, а Росія - це Путін. У захмарних рейтингах Головного Кремлівця причиною є не стільки пропаганда (хоч і вона грає тут свою значну роль), скільки глибока російськість Путіна і його команди. Вони поводять себе саме так, як цього очікують росіяни. Крадуть? Ну та й що; всі росіяни крадуть, це російська національна традиція. Брешуть? Росіяни прагнуть брехні; вони усю свою історію непогано жили собі у брехні і не бажають щось змінювати. Захоплюють чужі території? Та взагалі прекрасно! Росія в захваті. Для середньовічного ординського мислення росіян, експансія - це завжди добре. Усілякі там дурниці про міжнародну систему безпеки не сприймаються.
Росіяни своїх царів люблять. Так люблять, що готові терпіти їхню кричущу глупість і жадібність. Який народ - такі й царі; у випадку нашого північного сусіда це твердження цілком справджується. Не пробачають вони своїм царям лише лібералізму (монархи-прогресори у Росії не приживаються, хіба що просвіщають свій народ топорами, засланнями і батогами), не пробачають невиправданого зниження рівня життя (якщо цар вчасно не знайде винного, його скинуть і поставлять нового царя, який знайде винного), і не пробачають поразок на зовнішньому фронті. Тобто Путін з Криму не піде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524704
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2014
Насилля є вогнем - що ж,
остерігайся його,
але міста ворогів спалюй.
Хіба у мирний час не потрібно
лаштувати зброю?
Чому ж тоді ми спали?
Коли убивці коло воріт
не слід шукати з ними миру
вони шукають смерті -
тож нехай знайдуть свою.
Побачити трупи зрадників при дорозі -
це як весняний дощ, що впав на поля
у переможній радості відродження,
це як запах мокрого пилу,
або пронизаний променем ліс...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524703
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2014
вдень зберемо валізи, ввечері поїдемо
зустрінемо чорніюче небо у потязі, а коли врешті-решт споночіє
я підійму руку з сигаретою і уявлю
ніби це супутник жевріє червоною зірочкою.
цікаво бути маленьким відважним супутником,
заплутавшись у безодні, де світло є порізом,
застигнути у всевічному падінні і бути
всеохоплююче самотнім...
тоді я розсміявся та відправив сигарету за вікно і
ніч проковтнула недопалок.
супутник зазнав краху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2014
у полі мій дім, ані стін, ані даху,
трава замість скатертини, а плоть моя - вечеря
я скликаю гостей, приходьте ж, приходьте -
і першою північ приходить, а тоді вже
у небі розсівшись, навідують мене,
місяць і всі зірки.
тоді вітер непроханий обмацує обличчя моє
тоді руки і шию лоскоче, але
я зовсім не рухаюсь, я принишк
і лише око моє нерухоме і вперте
видивляється у чорні прапори ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524130
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2014
чи ти уявляв собі коли-небудь
яким прекрасним міг би бути світ
без усіх оцих людей, які
роблять життя таким безрадісним?
всі оці маленькі, дрібні людці,
всі оці огидні, набридливі люди...
важко про це не думати.
я часто думаю
що можна було б
зробити цим людям...
щось жорстоке,
щось зле,
щось...
але чим зліше, тим краще.
бог свідок, вони це заслужили.
чи ти мріяв колись, як то було б, коли
вбити усіх тупих людей?
не просто неосвічених, ні,
але той тип людей, які нічого ні про що не знають,
але, схоже, мають свою думку про все на світі.
вони просто надто нав'язливо роздають поради,
як тобі жити власним життям.
а тепер подивися як живуть вони.
переважно вони нічого не довершують,
з них жодної користі.
їхнє життя нікчемне
але вони говорять, говорять, говорять...
їм слід було б одразу відрізати язики.
одразу.
чи ти хотів коли-небудь
повбивати усіх, хто бреше?
дехто цього точно заслужив.
не обов'язково великі брехуни,
або ті, хто видає лжу за правду.
я маю на увазі тих, хто
говорить одне, а робить інше.
або хто каже, ніби відправив поштою якусь посилку,
хоча ти знаеш, що це неправда.
чи тобі колись хотілося
вбити всіх повільних людей у цьому світі?
тих, хто перед тобою,
хоча вони мали б бути позаду тебе.
це злочин, що швидкі мусять допомагати повільним,
і це злочинно, коли нічого не виправляється.
а як щодо усіх дійсно огидних людей?
теж додамо їх до списку.
дехто намагається не думати про огидність життя,
але я думаю.
я багато про це думаю.
щось потрібно робити з усіма цими людьми
щоб змусити їх страждати, так само
як вони змушують страждати нас.
я говорю, поверніть нам Велику Арену
для початку.
доки ми матимемо справу з цим бур'яном,
він усе отруюватиме.
він вже все отруїв.
нам потрібен садівник.
брутальний садівник.
грунтовний, щонайгрунтовніший садівник.
залізний садівник.
що сталося з Владом Дракулою?
де Чінгіз Хан, коли він так потрібен?
або король Ісу?
Аятола Хомейні?
Адольф Гітлер?
Беніто Муссоліні?
Нерон?
Діоклетіан?
Кітченер?
Поверніться! Верніться!
https://www.youtube.com/watch?v=4z50p2v5Of0#t=99
усім наваросцам присвячується.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523733
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.09.2014
берися до діла, хлопчику, ти перший;
я вже й грішу через силу,
але й моральним бути не можу -
я не те, щоб опустився, а просто
тихо розвалився.
до чого я дійшов? а ні до чого.
просто у пустелі намагаюсь хоч якось розважитись.
куди ми прийшли? та нікуди. але я люблю
ці дні, сповнені нудьги і отупіння;
воно легко видається умиротворенням -
якщо вже останнє недосяжне, беремо що є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2014
Тепло покинуло нас,
а осень словно всегда была за порогом,
словно всегда подглядывала
в окна из-под полузакрытых век,
подмешивая ржавчину в холод комнаты.
Глянь, мы сшиты вместе,
тупая игла слабости пронизывает наше дыхание
и стягивает нас тугой нитью голоса и
всегда мы приходим к одному и тому же пейзажу:
ночь и ливень, а
фонари подобны ранам
и этот глупый безвольный дождь размывает
их кровь по асфальту;
они словно
безмолвнын нищие странники,
отошедшие с дороги, чтоб глухо уставившись в землю
пропустить чей-то невидимый эскорт...
Некто встанет у дверей и, взмахнув рукой, позовет -
это осень, это
первые утренние заморозки
протирают чернеющие окна бледной синевой,
кто-то глянет в них, будто в зеркало,
но увидит нас - мы сшиты вместе,
наши ладони полны инея.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520197
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.08.2014
На просторах нашего розового болотца обитается некий товарищ Евгений Скиф Кр. Скиф из него мягко говоря жиденький, а таинственное Кр. расшифровывается просто: фамилия у него хохляцкая, Кривочуприн. Сей Евгений сделал делом своей жизни ненависть к собственной стране; намедни он опять отрекся от своего украинства, регулярно сообщает нам всем, что Украины нет, всех украинцев с наслаждением обзывает всякими нехорошими словами, а также каждое утро торжественно испражняется на флаг Украины под аккомпанемент Гимна Советского Союза; ах да, еще он заявляет всем и каждому, направо и налево, что считает себя русским. Что ж, русский так русский. Поэтому мы не будем оскорблять ваш слух украинской мовой и просто переведем фамилию товарища Евгения; отныне нарекать будем раба божия Евгения Кривочелкиным.
Товарищ Кривочелкин, как и полагается каждому выкресту и предателю, с особой рьяностью бросается в своих вчерашних соотечественников какашками собственного и не очень приготовления. Конечно, он послушно повторяет все тезисы самой-правдивой-в-мире русской пропаганды, но кроме попугайничанья он не стесняется даже тех аргументов, которыми русская пропаганда пользуется не столь охотно и часто ввиду их явной имбецильности. Например, он искренне верит, что украинцев на самом деле нет! Все мы - самые что ни на есть настоящие русские, сообщает нам Кривочелкин; то бишь носили наши прадеды лапти и косоворотки, были - о чудо! - белобрысы и жили значит в избах, а потом вдруг австрийские спецслужбы - или кто-то еще, ну в общем - зловредные тевтоны - взяли и придумали украинцев. За основу взяли понимаешь ли поляков и давай Святой Руси палки в колеса вставлять. Галичане покинули колыбель русской цивилизации окончательно, а вот остальная Украина еще может быть спасена и возвернута в московское лоно, вещает Кривочелкин. Посему Украину как государство надо напрочь уничтожить, все украинские книжки сжечь, язык запретить, а несогласных выгнать-сослать-расстрелять. Эту галлюцинацию даже лень опровергать. Украина достаточно долго была частью Речи Посполитой, желающие могут ради любопытства средь многочисленных свидетельств, касающихся Украины поискать следы лаптей-фофудей-косовороток-сарафанов-изб и прочих русских особенностей - ну хотя бы русских фамилий, например. Как найдете - скажите. Я уж не говорю о том, что нам всем придется перечеркнуть наших дедушек и бабушек, которые - вот неучи! - лаптей никогда в глаза не видели и вообще зеленого понятия не имели, что они русские. Отдельно следует отметить ненависть Кривочелкина к украинскому языку. О да, товарищ Кривочелкин его иначе как "приграничный польский диалект" не называет. Безусловно, Котляревский например, когда писал свою Энеиду, ничего об этом не знал - а ведь Полтава так и граничит с Польшей, так и граничит со всех сторон! Да и Шевченко тоже у нас с Галичины родом, и Леся Украинка, Нечуй-Левицкий писал исключительно о жизни Львовщины - да и вообще у нас все украинские писатели засланны с Галичины (не иначе, как американцами). Что ж, товарищу Кривочелкину лучше знать. Товарищ Кривочелкин позиционирует себя великим лингвистом, хотя мне доподлинно известно, что он ничего, кроме инструкций к слабительному и руководств по сборке вентиляторов не переводит, ненависный же "польский диалект" он так и не смог толком освоить и изьясняется на нем через пень-колоду.
Как начинаешь задавать товарищу Кривочелкину подобные неудобные вопросы, так товарищ Кривочелкин и начинает юлить, аки глиста в кишечнике. Видите ли, галлюцинации недоказуемы, а попытки помахать перед носом оппонента дипломом историка и таким образом потрясти его собственным величием никакого эффекта не производят - дипломы Кривочелкина никого не впечатляют, ибо у идеологов превосходства арийской расы в нацисткой Германии например, тоже было много всяких дипломов. Посему Кривочелкин принципиально ни на один вопрос не дает ответа, а вместо этого заводит свою украинофобскую волынку; Кривочелкин долго и скучно рассказывает, как он ненавидит свидомитов и укропов, какая киевская хунта преступная и какие мы все тут стадо баранов, в отличии от него, Кривочелкина, Личности и его колорадской расцветки друзей - тоже Личностей. Вообще-то, чувства Кривочелкина по отношению к Украине никому вообще не интересны, потому что и так всем понятны - с таким же успехом он мог бы напялить на голову подштанники и потом ходить и каждому встречному детально обьяснять, что, мол, это подштанники, я их напялил - будто это и так всем не ясно. Что же до Личности Кривочелкина, то масштаб ее нам также известен. Пока одни боролись за свободу, достоинство, независимость, будущее и прочие ненужные товарищу Кривочелкину вещи, он сотоварищи сидел на тепленькой кухне и их обзывал всякими плохими словами. Они даже на антимайдан ленились выходить - приходилось бюджетников сгонять. Но потом Майдан внезапно победил и Кривочелкин сотоварищи зашевелились, ибо пришел их черед. Раз можно им, то можно и нам, подбадривали они себя, цепляя все эти полосатые тряпочки на разные части тела, фотографируясь на фоне хулиганов, энный раз штурмовавших администрацию и скромно стоя в сторонке, пока оплотовцы избивали харьковских интеллигентов. Но потом антимайдановцев тоже стали бить в ответ и вот тут Личности немедля сбежали, ибо этак и самому можно получить. С тех пор они так там и сидят, на своих безопасных кухнях и вдаряют по Украине постами. Бабахнет товарищ Кривочелкин вечерком пост на тему "УКРАИНЫ БОЛЬШЕ НЕТ!!!" и ложится спать, думая, что вот на этот раз Украина уж точно развалится! Правда утром она оказывается на месте, вот и приходится товарищу Кривочелкину - Кухонной Личности ее клеймить и клеймить неустанно постами и комментариями, метать громы и молнии - вот она, титаническая борьба за русский мир! вот оно, Масштабище Самоотверженности! Увы, борьба эта давно и надежно проиграна товарищем Кривочелкиным, ибо в Украине слишком много украинцев, а кривочелкиных - всего-то кучка кастратов, они жалки, смешны и никому не нужны со своими эротическими фантазиями.
Товарищ Кривочелкин вообще забавный тип трепетного дурака, ибо отстаивает совершеннейшие глупости с пылом миссионера-фанатика - и с его же прыткостью изворачивается и дает драла, как только его к стенке прижмешь. Товарищ Кривочелкин из того типа коллаборационистов, которые ждут-не дождутся прихода вражеских войск, а дождавшись, громко рыдая от счастья, немедля принимаются ночи напролет строчить доносы на друзей, соседей и знакомых. Впрочем, товарищу Кривочелкину следует напомнить одну вещь: предателей презирают все. И те, кого ты продаешь, и те кому ты продаешь. Ты с помпой отрекся от своего народа - что ж, невелика потеря, но если ты думаешь, что русский народ тебя примет, то глубоко ошибаешся - разве что на правах холопа. Ты навсегда останешся хохлом, без роду-племени, ничтожеством, которому даже тридцать серебрянников не заплатили. Россия жестока и к врагам и к союзникам - ты должен это помнить. Впрочем, ты это инстиктивно понимаешь, ибо че-то как-то не особо стремишся в Россиюшку - с чего бы это, Кривочелкин? Отдыхать ты ездиешь в Гейропу каждый год, в ненавистную Польшу, в Испанию, в Германию, в Грецию, а вот на Алтай как-то не стремишся. Почему так, Кривочелкин? Отправляя нас всех в русский мир, сам в гейропу катаешся, по болгариям дряблый живот греешь? Как за Рассеюшку клаву долбить, так ты впереди планеты всей, а как в Крым поехать - тебя нет. Уж не жалкий ли ты враль и лицемер после этого, а?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519119
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 23.08.2014
стає щораз все холодніше і
жорстокіше, щось ніби зтьмяніло в мені,
а щось натомість росте, ніби якісь бліді гриби, що
у потаємному тріумфі впертого проникнення
вкривають блідою ковдрою коріння у присмерку,
їхнє гарячкове зростання подібне чимось до лихоманки,
але нечутне, нечутне; дивна тривога, деяка
внутрішня непевність - складаю плани,
пускаю їх під укіс, опівночі напиваюсь і так
мені вдається тонути посміхаючись.
отже досить про сумне, відволічімося
і погляньмо сірими від сну очима як дощі
додають примарності нашому місту наприкінці літа
залишаючи на кожному листкові кришталевий знак -
але насправді мені байдуже. показуючи тобі щось,
залишаюся осторонь.
я назкрізь облудний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519063
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2014
двері зачинено, поїзд поїхав,
залишивши нас загубленими на тьмяному вокзалі,
пиячити десь між забльованим сортиром і масною лавкою
під пильним поглядом рибоокої гладкої касирші.
розгублені і охопленими повзучим відчуттям
огиди до людей,
ми цілковито зламані, з чого і посміюємось.
рушаймо: шосе тягнеться до сутінок,
ми сунемо ним, котячи сізіфів камінь погроз і помилок -
так, друже, ти теж ніхто інший, як хробак,
що судомно звивається у нашій сумній правді.
ще з дитинства ми тільки те й робимо,
що розчаровуємося (ох це жахливе відкриття
неправильності світу! цей праведний гнів!),
а тоді на повноліття ще й отримуємо
огиду до людей. і ти кажеш:
[i]не хочу бути там, але й тут не потрібен,
хотів би піти з вами, але, звісно, обійдуться й без мене,
і я не хочу падати вниз, але й наверх не здобудусь і
ті, хто мав би мені допомогти, гарантовано плюнуть в обличчя;
хотів би стати кращим, але навряд це комусь цікаво[/i] -
іще одне жахливе відкриття: кожен
піклується лише за власну дупу - але зрештою,
і це не так важливо. я б не хотів помирати,
але, схоже, таки доведеться. ми відпадемо,
ми вже відпали, наче шматок грязюки,
нас відносить, як розірвану вітром тінь.
ось так, і з порожніми учима та кривою посмішкою,
зайвий і непотрібний,
я зовсім не дивуюся власному занепаду, адже слід знати:
майбутньому ми не потрібні, ми - непотріб,
отже випиймо ще. ось тобі кілька премудростей:
якщо хочеш плакати - тебе змусять сміятися,
а якщо хочеш сміятися, тебе змусять плакати,
і якщо ти знаєш правду, то і маєш знати,
що твоя правда нікому не потрібна.
якщо тонеш, краще не гукай по допомогу:
рятувальники занурюють поглибше,
ті кому довіряєш сьогодні, завтра
роздягнуть тебе, вип'ють усю кров і жбурнуть геть -
навзвамін залишається лише огида до людей:
охоче прощаємо ні в чому не винних,
а кривдникам гриземо п'яти.
можна зректися себе хоч п'ять разів на день,
а потім все одно зробити як забагнеться,
можна продати совість, а потім знову її купити,
і знову продати її. і найголовніше:
можна нап'яти хоч десять масок,
але дупу на плечах не сховаєш.
отже, зашиймо губи товстезною ниткою
і добиймо нарешті усі оті юнацькі штучки і збурення,
але все одно: огида до людей
залишається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2014
у полі ти гралася зі змією і сміялася
вона лоскотала тобі руки а тоді вкусила -
біль розплився тілом разом із запахом квітів.
я кидав у твоє джерело сірі камінці,
відкрий своє серце, просила ти,я так і зробив
а воно виявилось порожнім. і ми сміялися,
у темніючих полях ми мішали вино і пиячили
і небо вмирало, наче поранений звір,
посмуговане кров"ю. слуги ночі лаштувались
забрати впольовану здобич й влаштувати бенкет,
безсоромні, жорстокі, розпалювали вони димне багаття
ти задивлялась на них, ми мішали вино із брагою
і я спитав: чи ти виконала моє завдання?
ти намагалась брехати, сміючись заплющила очі,
я розтулив тоді повіки пальцями й зазирнув у око
у пошуках правди і побачив там море ти ж
сказала: будь у жорстокості ніжним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2014
прокинься і кинь нам в обличчя
наші блюзнірські молитви;
прийди як омріяна помста, наче кам"яна злива гніву -
я б прийняв її сміючись.
дай нам розплату за наші гріхи,
але сльози мої нечисленні; я програв свою душу
невгамовній нудьзі і пропив її остаточно,
обірви століття мовчання як нитку,
прийди як друг, відкинуви на обличчя примарне
відчуття тіні, прийди як хмари, що затулять собою
нещадне сонце, прийди,
наповни нам очі розпеченим піском,
напої нас полином й викинь на скелі.
і світло розламується на скалки, змії
стривожились, піднявши пласкі голови
понад травою - я не шукаю прощення.
я ніколи не приховував своєї
глибокої зневіри. немає шляху назад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2014
[i]Спроба долучитися до сучасного російського верлібру[/i]
тієї ночі я не лягав спати -
за вікном пронизливо свистів вітер,
міст розвели - штормове попередження
й ані звуку більше - я зберігав мовчанку
бо вітер хіба переб"єш? - отже,
я уважно дослухався вітряної пустки,
порожнечі водніх глибин
та власних порожніх думок.
Алкоголь у хаті майже вичерпався, бадьорість вичерпано
я відпливав, пускаючи з рук усі до однієї нитки,
йшов собі з дому й тинявся
гладесенькими асфальтовими простирадлами,
піднесений до небес, очікував перших крапель
грози, що насувалась, колоті рани
вогнів на пришвартованих човнах,
крізь сито вій бачив я світло
занімілими пальцями відчув як затремтіли стіни
коли вона увійшла до кімнати,
повернувши на місце мене,
у білому сяєві, чи може
то було неприродньо ясного відтінку плаття?
Вона розповідала історії про віддалений всесвіт
де нав"язувати правила нема кому,
де кожен заповнює собою усе,
таким чином припиняючи власне існування,
про те, як це насправді чудово - пізнавати порожнечу
поміж зірками
сузір"я лебедя.
я мовчав, не в змозі заперечити,
замало розуміючи, щоб погодитись -
всього лишень уважний слухач голосу звідтіль,
з глибокого забуття
власного страху.
Ранок вийшов похмурий,
на підлозі налило дощову калюжу -
вікно лишили відчиненим, завіси геть вимокли.
В газетах написали, що напередодні
серед грозових хмаровищ було помічено
якийсь невідомий літаючий об"єкт -
можливо, то була шарова блискавка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2014
зеленим оком веде вода,
і не кліпне поволі, повік не склепить і не засне,
і вітер підібгав хвоста, щоб росу не збивав і
стиха надходять з-над заходу
отари чорних овець, проводять їх під посохом:
жодна не загубиться, перлини
на їх чорніючій вовні, перлини і
вогняні квіти.
Пряди, прядися, вугільна нитко, плямуючи пальці,
заший-но небо, заший-но вікна, заший-но очі мені -
вода чорніючи дивилась,
як небо зів"яло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2014
о, благословенна юність! твоя єдина цінність у можливості
пропити тебе і нахабно тебе прогуляти, як
урок ненависної алгебри.
приходиш додому о третій ночі, прокидаєшся о п"ятій вечора,
закоханий у одну, спиш з іншою -
щаслива пора незмінно спокійної совісті!
смілива пора нехтування усім, коли батьки безпорадні,
а тобою володіє весела і зла допитливість! о, ці
вечори на зламаних лавках і гірке пиво, ці
незліченні сигарети, викурені у туалетах, ця
незмінно ясна наступного ранку голова,
скільки б не випив напередодні!
а потім, одного чудового ранку, наче грім серед ясного неба:
прокидаєшся жовтий, опухлий і жахливо сумний
та усвідомлюєш, що юність тепер вже цілком й
остаточно пропита.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516364
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2014
в"язка ніч налипла до повік і
всі вікна відчинені навстіж,
я провів пальцем твоєю спиною і промовив так:
тобі не слід думати про завтра -
вип"ємо кохання сьогодні.
блукалець ночує то тут, то там - де його приймуть,
п"є воду чи вино - чим його пригостиш,
але на ранок він йде - чи на схід чи на північ -
куди покличе його самотність.
чому ти прагнеш від мене правди?
наблизившись до мети, звертай на манівці,
бо мета лише у нескінченності пошуку.
навіщо тобі моє справжнє обличчя?
лише вітер живе у кроні і навіть птахи
покидають свої гнізда, по зимі
вони не повернуться. хіба ж вони зрадники?
дівчата захищені, а хлопчики сміливі,
але в кінці все зазнає краху:
глечик розіб"ється, дерево зрубають,
осінні вечори перетікають у ніч, а річки
невпинно міліють і ми безпорадні.
пиймо ж кохання сьогодні, поки є час і
не побачивши денця відкладемо келих -
не кажи, що любов врятує нас,
не заводь цих відвертих розмов.
звичка до самотності перемагає кохання,
жадібність вбиває любов, вбиває,
правда завдає йому непоправних ран -
смерть же кладе йому край.
тому не проси в мене ані любові, ані правди.
ось тобі угода: є ми і спекотна
лінива розбещена ніч і нехай
більше нічого не буде між нами.
хіба тобі мало цього? ляж горілиць
напою тебе цикутою з полином
але тобі смакуватиме солодким.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516359
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.08.2014