| Сторінки (1/43): | « | 1 | » |
Кроха-сын к отцу пришёл
И спросила кроха:
«Что такое «хорошо»?
Что такое «плохо»?»
Отвечал ему отец:
«Слушай, моя кроха:
Деньги – это хорошо.
А без денег плохо!...
Если б я не воровал
Очень-очень много,
Было б нам нехорошо.
Было б очень плохо!..
Весь народ я ободрал.
Всех их сделал «ло́хом»!
Вот теперь нам хорошо,
А тем «ло́хам» - плохо!...
И тебя теперь учу,
Чтоб не был «горохом»:
Чтоб нам было хорошо –
Пусть всем будем плохо!»
Поучал сынка «папа́»
В брюках от Версаче,
Чтобы вырос он когда –
Делал не иначе.
Хоть любил он потрендеть
Как Высоцкий Вова:
«Должен вор в тюрьме сидеть!», -
Всё ж ворует снова.
Сколько ж их таких у нас,
Что в тюрьме им место!!!
Золотой все унитаз
Тянут с собой в кресло.
Та невже все заберуть
На той світ з собою?
Хай беруть… та довго «сруть»
Золотой водою!...
30.10.2015 р.
м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2015
Чого ж так тяжко? Чого сумно?
Чого ж болить душа народна?
Чи був з керманичів розумний
Ну хоч один? Усі безродні…
Усі без племені, без роду.
Усі, хто поряд їз «коритом».
Вкраїнську зні́вечили вроду…
Залишили кров’ю залиту…
Залишили в сльозах, бідненьку.
Болить вона, душа вкраїнська…
«Як жити, Україно-ненько?»,-
Лиш чути голос материнський.
Як жити, діток підіймати?
На стіл що ставить їм, маленьким?
Ой, захисти, Вкраїно-мати!
Бо ми ж усі твої рідненькі…
Куди ж нам всім тепер подітись?
В якії ж крАї нам податись?
Зняли з нас все! Ви подиві́тесь.
Залишилось… тільки продатись…
Та вже й давно усіх прода́ли:
Всіх нас, дітей та їх онуків.
По всьому світі нас погнали
Оті безмозглі та безрукі!
Як можна пити, веселитись,
Коли народ мій бідний плаче?!
Бо дай вам всім уже вдавитись!!!
Хто ж захистить нас всіх, козаче?..
Вже так гніє вона і бродить
Та голова, що аж смердюча!
Та ще й плодИть, ще вона ро́дить
Ціле кубло таких гадючих,
Що роззявляють ті пащеки,
З яких смердить на всю Європу.
У них там в Банках «чебуреки»,
А в Україні –гріють .опу.
Квартир собі понакупляли,
На морі дач та ресторанів.
Державу нашу розкрадали –
Народ тримають за баранів..
Ой, що там ті, що у «корита»…
А церква? А отой Владика?
В усіх доріжка в них «прорита».
Всі вони, що собака дика!
З оскалом вовчим вовкулаки…
Вони б нас всіх пороздирали.
Народ, що гине, їм до сраки.
Про себе лише дбають й дбали!
Тупі, безмозглі ще й нікчеми!
Без людяності, без поваги!
Триндять собі на «бабські» теми.
Ще й на цім світі – переваги.
Без наймитів собі попрати
Не можуть, навіть, і «трусішки».
Не можна кришку унітаза брати,
Бо там глисти і їх не трішки!
В повітрі… Ні, нема повітря –
Одна інфекція літає.
Яке наймодніше лахміття -
Одна «еліта» всрана знає.
Брехливі брехуни, гадюки
Лиш кісточки народу миють.
А скільки крали їхні руки!!!
По-іншому жити не вміють.
Бездарні «члени», не наївні,
Вся їхня суть – одне нахабство.
Зате їх діти «перспективні»,
Бо в кого гроші, той «начальство».
Бо дітки їхні – то ж «бароні»,
У світі кращих їх немає.
«Як підросте – буде на троні»,-
«Елітна мама» провіщає…
Портрети, бач, з себе малюють:
То вони Ленін, то вже графи.
Царі… Землі вони не чують…
Насправді: мавпи та жирафи!!!
Отак собі живуть у шатах,
Яких у них є штук із «надцять».
А ми… замерзнемо у хатах
І будем в валянки взуваться…
А на всяк випадок (хто знає?)-
Хороми в них й за океаном!
Ніщо в житті їх не зламає!
Що, даром брали все обманом?
От якби взяти ті ручонки,
Оті, «що у житті не крали»,
Обру́бати до той мошонки,
Усій «еліті», щоб всі знали!
Та щоб боялись «ручки тя́гти»
До того, що належить людям.
А те, що вкрали, те роздати
Народу, а не тим «гамнюдям»!
Бо скільки ж тій ЛЮДИНІ треба?
Людині СПРАВЖНІЙ, не паскуді.
Повага, щастя, мирне небо.
Й не треба їй усе на блюді!
Сама дося́гне, без обману!
Своїм же розумом і ділом!
Та шлях закрили «т і» лобами
Й своїм елітним жирним тілом…
Закрили так, щоб сонця промінь
Й ковток повітря не дістався…
Так хай же Божой кари пломінь
До кожного б із них дістався!!!
Нехай згорять у своїй люті
Оті бездари і хапуги!
А нам всім по червоній руті
І щоб життя вже без напруги.
Пощезнуть хай в лайні своєму
Оті «царі» та їх «цариці»!
Лиша́ться ДОБРІ в світі цему
Темноволосі й світлолиці!!!
9 липня 2015,
2,5,6 серпня 2015 р.
м. Одеса
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599887
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.08.2015
Цирк на дроті
1
Якось татко із синками
Проходжав по Оболоні.
Поряд мама – не в піжамі! –
Плескала їм у долоні.
Їдуть вдвох, керують «джипом»
Ті синки, що соплі з носа.
Байдуже, бо мама кліпа,
Коли навіть чує воплі.
Збили дітки чоловіка –
Проїзди́в велосипедом.
А батьки давай хіхікать –
Ніби-то вдавились медом.
Днів ще зо два «восхіщались»
Тим синком, що збив людину.
Говорили та й сміялись,
Що аж падали на спину:
«Ну, какой ты молодец!
Как ты дядьке дал-то!»
Дать би їм усім «в торєц»,
Наробить їм ґвалту!..
Через кілька теплих днів
Татко з дітьми тими
В тому ж місці знов ходив –
Хизувався ними.
Позаду́ хлопчак малий
Врізавсь в того тата…
Тут як визвіривсь «старий»-
Став, наче «на цапа»:
- Куда едешь? Шо, не вишь?
Впереди-то л ю д и!
А забувсь, що тиждень лиш
Скоїли «гамнюді» -
Оті його гамнюки,
Ті, що соплі з носа.
Думають, вони – царьки
Й їх від думки «носить»!
2
У пісочку дітвора
Гралася завзято.
Ось виходять ті синки,
Їхні мама й тато…
Посеред алеї всі
Цяцьки розложили.
Сіли й граються собі –
Шлях загородили.
Мама з татом розляглись
На скамійці зліва.
От уже їх «жаба їсть» -
Знову злості злива:
Хлопчик, бачиш, проїзди́в
Поряд із синками.
Тато вмить загородив
Весь прохід торбами.
- Чтоб никто не ездил здесь!,-
Так розпорядився.
З ця́цьками кульок той весь
Вмить там опинився.
3
Діток виховали так:
«Все, що є, то наше.
Я хазяїн тут, ось так!
І так буде завше!
Все, що бачу, то моє:
І ліси, і гори;
Всі майданчики, що є,
Навіть Чорне море…»
То ж тоді й не дивно, що,
Граючись, де діти,
Репетують вони: «О-о-о,
Всіх їх десь подіти!»
- Убери этих детей!
Я хочу кататься!
Выгони, побей, убей!
Всё моё и братца!»…
4
Нічого сказати, так…
Що то воно буде?
Кожен виросте «гімняк»,
А не справжні люди…
Хоч хизуються вони,
Що вдягають «Гуччі»,
Трішки ще, пройдуть роки –
«Наваляють кучі»!
Не поможе їм тоді
Та «Дольче Габбана».
Лікті гризтимуть вони,
Та «еліта» всрана!
Хизуватись знали тіль
Шмоттям та лахміттям…
А у душах – бруд та гниль,
Повно лише сміття!!!
Чорнодуші… Чорнороті…
Отакий-то цирк на дроті
У сімейки ідіотів…
6-9 червня 2015 р.
м. Одеса
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2015
Народу українському
Співаю пісню цюю…
Не знаю, милі людоньки,
Чи ще ми затанцюєм?
Не знаю, мої біднії,
Чи будемо співати?
Не знаю, мої любії,
Чи довго ще стогнати?
Як жив собі отой панич, –
Народ обдер як липку –
То й досі жре ікру й кулич,
А ми… жуємо ріпку.
Як їздив він на БМВ,
Плюючи на закони,
Ідосі їздить і плює,
Та ще й сидить на троні…
Народ для нього – мурашки́.
Навіщо так багато?
Тому й трясе з нас «потрошки́»,
Споро́жнить наші хати:
Хтось вимре – хліба не доїв…
Когось війна та згубить…
Комусь в лікарню б треба…Їм
Все одно… Від нас їх всіх марудить!
То ж треба так вже не любить
НАРОД і ЗЕМЛЮ цюю ???!!!
Як Бог дає ім всім ходить,
Топтати твердь святую???!!!
То ж треба мати люті стіль
На нас, простолюдинів,
Що очі трІщить, наче хворий кріль,
Чекає, що ми згинем???!!!
То ж треба так принизить всіх,
Хто їх годує й по́ра???!!!
Це – не людина: дурень, псих!
І мозок її хворий!!!
Затьмарило багатство їм
Весь розум, очі, тіло.
Їдять і п’ють, керують всім,
І роблять, що схотіло.
Туди їх всіх, на ту війну,
У той Донбас, у пекло!!!
Ех, як слівце зараз загну,
Щоб більше вже й не мекали!
Де справедливість в світі цім?
Де лю́дське рівноправ’я???
Хай буде порівну усім
І хліба, й різнотрав’я!!!
6 червня 2015 р. м.Одеса
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2015
На Родину, домой, к детишкам,
К родителям и к своему братишке,
К своей собаке и к любимой кошке,
В свою постельку, к своему окошку!
К своей калитке и к своему саду,
За пианино своё сразу сяду.
Включу «Ямаху», да как заиграю!
С подругами «вкраїнську заспіваю»!
Под свою крышу, к своему порогу,
К своей тропинке, на свою дорогу!
К своей любимой украинской речи,
Обнять родных и всех друзей за плечи!
В свой порт, в свою родную пристань,
К могилам предков и солдатским обелискам!
К своим деревьям и к своим дождинкам,
К своим морозам и к своим снежинкам!
К любимым фильмам и к своим концертам!
К своей плите, к украинским рецептам!
К своему небу и к родимым звёздам,
К любимым птицам и к их свитым гнёздам!
К своей улыбке и к своему смеху,
К своей удаче и к своему успеху!
К своему сну и разноцветным сновиденьям!
В свою страну… с её престранным поведеньем.
02.01.2011г.
Италия, г.Империя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562452
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015
Покинуто гнездо
И в нём остались дети.
А так быть не должно,
Что бродишь ты по свету.
Зачем родная мать,
Детишек оставляя,
Вынуждена искать
Прожиток, выживая?
Бросаться из огня
Да в полымя, да в воду,
В метели января,
В дождливую погоду.
Искать себе приют,
Где больше заработать,
Где душу разорвут…
И нету там свободы.
Укра́ина моя,
Родная poverina (1)!
Ты поднялась с огня,
Разрушена Берлином.
Истерзан твой народ ,
В карманах ветер свищет…
Пусть будет проклят тот,
Кто сделал Украину нищей!!!
1-в перев. с итальянского - бедняжка.
02.01.2011 г.
Италия, г. Империя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562445
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015
Час покарання
Як хочеться лиш щастя для Вкраїни!
Як хочеться для неї тільки миру!
Буяють хай поля і полонини.
І більше щоб ніхто вже не загинув!!!
На цю хвилину – це одне бажання
В народу українського існує.
І всі звертаємось до Бога із проханням.
Бо смерть… Бо смуток на землі нашій панує…
О, Боже милий, Боже милосердний!
Ти ж знаєш: «кров людськая – не водиця».
Хоч кажуть: «Подвиг воїнів безсмертний!»,
Та проливать ту кров – це зовсім не годиться…
Хай вимруть вороги, кістками ляжуть
Від кари Божої, від Йо́го покарання!
І хай нащадки ворогів тих скажуть:
«Ми відмовляємось від них – це покаяння».
Бо не людина той, хто знищує народ мій!
Бо не людина, хто сміється, коли плачуть!
То є потвора, нелюд ще й безродний!
Бо він від радощів, що люди гинуть, скаче…
Бо дай йому вже повилазять очі,
Тому, хто у народ мій бідний цілить!
А ну ж, тоді чи реготати схоче
Тварюка ця? Чи в Божий суд не вірить?
Настане час, коли за все розплата
До вас дійде́, до кожної тварюки!!!
Не допоможуть вже молитви мами й тата…
І проклянеш той час, коли ту зброю взяв у руки…
11,13 лютого 2014 р. м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2015
До матерів
Страшні часи на Україні!
Де справедливість? Нема й нині…
Бо їм «начхать» на людське горе:
Вони в теплі, вони – «мажори»!
Чого ж нема іще закону,
«Мажори» йшли щоб до загону?
Бо можна матір й залякати,
Щоб сина випхала в солдати…
Чого ж отой, що прийшов в хату
Чужого сина витягати
Ідосі сам не на війні?
Й своїх дітей не пустить, ні!
Бери калаш, вдягай жилети
І будуть хай твої скелети
Відпочивать у тій землі,
Що не поділять «королі»!
За ЇХНІ статки НАШІ діти
Повинні в холоді сидіти
Та щохвилини бачить смерть.
А вони ними «круть та верть»!
Чого ж це НАШАЯ «злидота»
Повинна вмерти за бандоту?
Чого ж хай гинуть «голопузі»,
Коли «мажорчики» на пузі
По Тель- Авівам «загоряють»!
А в «босоногих» хай стріляють???
Якщо ДЛЯ ВСІХ одні закони,
То хай покинуть свої «трони»,
З «біднотой» поряд хай воюють
Та хай під «градами» ночують!
З мішків з грошима позлізають –
Не по курортам роз’їжджають,
Хай СВОЇ статки ВІДСТОЯТЬ!
А нам нема за що стоять…
Чи є в наших дітей освіта,
Як у заможної еліти?
Чи в наших є дітей будинки,
Машини, дачі? В них хатинки,
Де вкупі сім’ями ютяться.
За що воюють вони, братці?
Та й що змінилось з днів Майдану?
Народ ще в більших у кайданах
Над копійчиною тремтить!..
Ще й куля сину в лоб летить!!!
А ті, хто бу́ли товстосуми,
Для них «лєгко» віддати суми
Своїх «мажорів» відкупить.
За них… «батрак» хай постоїть?
Хай ляже він отам кістками,
Щоб вони жирними задами
У літаках – по заграницях,
Відпочивали - у столицях?
Синів своїх не віддавайте,
Під кулі їх не посилайте!
Як воювать, так УСІМ РА́ЗОМ
З «мажорчиками» під приказом.
Бо НАШІ ДІТИ там загинуть…
Вони ж….земельку ту поділять
І знову нас у «батраки»!
Знов не на рік, а на віки!
Не мають права вас лякати!
Ти чуєш мене, кожна мати?
Ви, брехуни, побійтесь Бога,
Дійде́ й до вашого порога!
Хто матерів тюрмой лякає,
Дітей сільських з хат витягає,
Хай йо́му… саме щастя буде…
Бо ми про теє… НЕ ЗАБУДЕМ!!!
4-5 лютого 2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2015
Бувають іноді хвилини,
Коли у відчаї кричиш:
«Набридла ця чужа країна!».
А до своєї не помчиш…
Чого вертать на Батьківщину?
Життя тяжке в мене було!
А все ж думками туди лину,
Бо там моє рідне село…
Бо там бабусина хатинка
Без мене тяжко так зітха.
Ще пам’ята мене дитинкой
І як я швидко підросла…
Бо там мої батьки і діти,
Брат, друзі і товариші…
І де від тих думо́к подітись,
Коли так тяжко на душі?..
Бо там зовсім інакша тиша,
Інакше на ногах стоїш.
І мова наша більш миліша,
І голоса в людей ніжніш…
Тут все не так: не те обійстя,
Не так існуєш, не так спиш.
А на Вкраїні лине пісня!
А ти, біднесенька, мовчиш…
Мовчиш, бо серце не співає
Від туги, болю і жалю.
Мовчиш…То сили покидають,
Бо у чужому ти краю.
Боюся, зовсім перестане
Душа співати і літать.
Боюся я такого стану,
Бо ж я люблю, люблю співать!
Не можу я так більше жити,
Чужій людині щоб служити.
Та треба витримати все.
Ми всі для цього тут на те…
О, Боже, що ж я тут роблю?
Чужа країна… Чужа мова…
А де ж ріднесенька розмова?..
Італія Удіно 09.08.2010.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556425
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2015
Якось в лісі зібрали́сь
Заєць, Вовк, Ведмідь та Лис.
Стали думать і гадать
Хто б царем з них міг би стать.
Заєць каже: - Буду я!
Я – вухата голова,
ко́сі очі, куций хвіст –
Переплигну любий міст!
- Ні, не так це! Буть мені,-
Каже Вовк,сидьма на пні,-
Я- патлатий, волохатий;
Маю навіть свою хату.
В хаті в мене жінка є,
Троє діток зростає́.
Тож потрібен їм достаток,
Щоби в домі був порядок!
Заревів на те Ведмідь:
- Та коту під хвіст ідіть!
Я-я-я царем лиш можу бути,
Всіх одя́гти, всіх узу́ти.
Меду скільки в мене є!
(Правнукам добро кує).
Бути царем лиш мені!
Сиди мовчки, Вовк, на пні!
Тут озвався хитрий Лис:
-Маю я-я-я чуткіший ніс.
Чую ворога здале́ка,
Вісті носить мні лелека
Із далеких із країв.
Хтось з вас так іще зумів?
Ні, не бути вам царями!
За дубовими дверями
Всі залишитеся ви,
А достаток весь мені-і-і-і…
Як поча́ли вони битись,
І кричати, і сваритись!
Позбігався лісний звір:
-Дайте спокій, дайте мир!
Дайте й нам дітей ростити,
Щоб було що їсти й пити.
Щоб не бу́ло в лісі злиднів,
Нам потрібен цар із бідних.
Щоб усіх нас захистив,
Від біди оборонив.
Як на них накинулись
Заєць, Вовк, Ведмідь та Лис –
Повтікали хто куди,
Щоб не бу́ло їм біди.
На своєму не стояли,
Не схотіли. От і мали
Бідноту у лісі тім,
Хмуре небо, сум та грім…
Птахи хутко зібрали́сь –
В інші ліси подались.
Порозлазились комахи
Під кору дерев із жахом.
Все звірйо принишкло, змовкло,
Бо бояться Лиса й Вовка.
І живуть собі ось так,
Як Іванушка-дурак…
Італія Удіно 08.08.2010.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556423
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2015
Не з вами я, не в своїм світі…
Далеко десь я забрела…
Лишила матір, батька, діти…
Пода́лась в дальнії края…
Чужую матір доглядаю,
А сво́я з паличкою йде…
Чужую в ліжко я вкладаю.
А як там мо́я? Не впаде?
І щогодини, щохвилини
До них я думкою лечу.
«А як же там моя родина?»,-
В душі я голосно кричу.
Отак тебе маю водити.
О, мамо, мамочко, пробач!
Для тебе в світі маю жити.
Всміхнися, люба, і не плач.
О, Боже, що то я за мати,
Якщо не можу дітям дати
Любові, ніжності, тепла?
Лишила! Кинула! Втекла!..
Чи справжня б мати так змогла?
Пробачте, дітоньки рідненькі,
Простіть же матінку свою.
Не лайте дуже свою неньку,
Бо ж я в чужи́ні, не в раю!
Я знаю: тяжко вам без мене,
Але тяжке й моє буття.
Ви ж самі знаєте, що тут я
Не від хорошого життя…
07.08.2010 р.
Італія, м.Феррара
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2015
Якось мені та й прийшлося
У г о т е л і побувать.
Та для цього довелося
Богу в Італію мене "послать"…
Мій готель – чотири зірки.
Двері з скла і чистота.
Серцю радісно і гірко:
Тридцять сім, а й не була….
Шостий поверх. Ліфт шикарний.
Музика приємна гра.
Людоньки! Як же ж тут гарно!
Сяють всюди дзеркала…
У кімнаті – що в палаці,
Ще й вікно на всю стіну.
На полу лежать паласи.
От розко́ші! Ну і ну!
Увійшла в ванну кімнату –
Все біленьке і блищить.
От усе б це в мою хату!
Нічого було б білить.
Рушників для рук, на ноги
Штук із десять, «мать», було (1):
І для тіла, й на підлогу –
Наче на усе село.
І малі брусочки мила
Упаковані лежать.
І шампунь, і гель для тіла,
Щоб чистеньким ліг в кровать.
І дорожна зубна щітка,
Тюбік з пастой дюймів з два.
Я була, неначе квітка:
Вся «сія́ла» і цвіла…
Дійшло діло до купання –
Тут проблеми почались.
Через те своє «незнання»
Хоч бери та й з вікна вниз!
Як тут крани відкривати?
Ще не бачила таких!
З унітаза як змивати?
Хоч бери й гукай усіх!!!
На шикарній на кроваті
Проведу чудову ніч.
От якби і в моїй хаті
Отак була от річ!
Розлягайсь, як заманеться,
Ноги можна не згинать.
Шкода, що одній прийдеться
Усю ніч спокійно спать…
Вранці душ, легкий сніданок,
Вид прекрасний із вікна.
Пора вирушать на ганок.
Йти туди, звідки прийшла…
В коридорі є два ліфта.
На який із них сідать?
Це не кран тобі й не «фіфта»,
Й не якась отам кровать!
Методом «простого втика»
Зразу в лівий увійшла.
Палець в «одиничку» тика –
Ліфт рушає «нєспєша».
Та чому він їде вгору?
Цифра «дев’ять» чом горить?
Добре, що ніхто позору
Та й у цю не бачить мить!
Я на поверсі дев’ятім.
В правий ліфт сідаю вже.
Палець мій на автоматі
Знову цифру «один» жме.
Я внизу. Знов це не перший!
От комедія яка!
Та побрав би їх всіх «лєший»
Після пляшки коньяка!
Ну й прийшлося йти мні пішки
Поверх ще один униз.
Так-то! Це вже вам не «смі́шки»!
Заграниця! Все – сюрприз!
Вихід стала я шукати:
Де ж великі двері з скла?
Стала думать як спитати –
Все забула. От коза!
Хвилин десять розмовляла
Італійськой я з портьє,
Доки вона показала,
Куди вийти із фойє.
Ох-ох-ох! Оце приколи!
Отакі-то от діла!
Не була ж ніде й ніколи
Так далеко від с е л а…
1- «мать»: скорочено від «мабуть»
25-27 листопада 2010 р.
Італія, Сан Ремо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2015
Любий наший президенте,
Маємо прохання :
Ти повинен для НАРОДУ
Виконать бажання.
Просим МИ тебе зрівняти
Всі наші доходи,
Щоби Ми, як всі багаті,
Їли бутерброди.
Але їли щоб з ікрою
Та ще й з осетрини –
Та, що крупна, червоненька
Вигляда з вітрини.
А не з тої, що з лосося
Та за 20 гривень…
Бо «сосали» Ми вже в лося
І в кобили гриву.
Дай, будь ласка, НАМ зарплату,
Щоби НАШІ статки
За півроку майже стали,
Як в багатих татків.
Щоби МИ, по заграницях
Всі могли літати
Та посіли НАШІ діти
Керівні посади.
Щоб навчання безкоштовне
Було в НАШИХ ВУЗах,
І лікарня, і прожиток
Для НАС, голопузих.
Хай здешевшають квартири,
Щоби їх придбати.
І проценти на кредити,
Щоб їх можна брати.
Поможіть СВОМУ НАРОДУ
На ноги зіп’ятись.
Потурбуйтесь, як в Європі
Вміють турбуватись:
Там щотижня і щоденно
Харчі видаються,
І обіди, і вечері –
В церквах роздаються.
З секонхенда не за гроші,
Можеш одяг брати,
Бо то є «гу-ма-ні-тар-ка»,
А не «об-ди-ра-ти»!
От, якби оце все сталось,
От, якби здійснилось!
От, якби усе на світі
Взяло б та й змінилось!!!
Отоді б усі на світі
Та й звільнились няні.
Бо то ж як ти не старайся –
Все одно поганий.
Отоді би їм прийшлося
І сечу, і кали
Самостійно всім збирати=
Бо всі б повтікали.
Самостійно попи мити,
Ложку в рот пихати.
Отоді б вони не бу́ли
Розумні й пихаті.
І на голову вже сіли б
Дітки та й не няні,
А уже б звисали ніжки
На шиї у мами.
Не була б вже винна няня,
Що дитина встала
Не о восьмій, а о шостій
Й істерику закатала.
А то няня винувата,
Що воно ледащо:
Ліньки встати, ліньки вдя́гтись -
Зробить няня – нащо?..
Мова йде не про багатих,
Що трудом надбали,
А про тих, хто розкрадали
Й хабарі хто брали.
Хай поділиться «нечесним»
Й чесно попрацює.
Отоді я подивлюся
Хто з нас потанцює!
Бо своїх дітей зростили
МИ на копійчинах,
Чесним шля́хом в світ пустили –
Бо були причини.
А тепер нехай самії
Рукава засучать
Й витирати попу діток
Своїх хай "нау́чать".
Бо, мабуть, в жодній країні
Та й нема такого,
Що в чотири роки няня
Миє попу йо́го.
Мабуть, тільки в нас зажрались
І землі не чують,
Бо вже так вони набрались,-
Без нянь й не ночують!..
Любий наший президенте!
До тебе звертаюсь:
Вже не став експерименти,
З ЛЮДЕЙ насміхаясь.
Виведи з тунелю, бідних,
З бідності піді́́йми!
Буде тоді тобі слава
і НАШІ обійми!!!
25.05.2014 р.
м. Київ
Але спочатку - МИР!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554349
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2015
Захотела баба Клава
В Эмираты полететь.
В Украине заскучала -
Мир решила посмотреть.
В самолёт она садилась,
Всем кричала: «Пропустить!».
Что с Донбасса – так гордилась,
Что могла и задавить.
Вместе с президентом бывшим
Опусто́шили казну –
Разъезжает, будто гейша,
А народ пошёл ко дну…
Эмираты, Эмираты,
Эмираты – вот они!
Будто на парад солдаты
В море вышли корабли.
Разъезжают шейхи гордо
По богатой по стране
И их жёны ходят твёрдо
По родимой по земле.
Потому что их ребёнки-
Чистокровные «абах» -
Миллион уже с пелёнки
Все имеют на счетах!
Никаким там бабам Клавам
Не удастся своровать!
А своруешь – то не спрячешь
А ни в банк, а ни в кровать…
Ну, у нашей бабы Клавы
Ту привычку не убить.
Чтоб она не своровала –
Да не может того быть!
Ловко с мылами бутылки
Подгребала под себя.
А работники затылки
Все чесали: «Ну куда
Всё из номера девалось?»,-
Руки свои разводя.
Баба Клава страховалась:
Кто идёт? Зачем? Когда?..
Подкопив семейке мыла,
Тут за шубы принялась.
У неё их сотня была –
Баба Клава не сдалась!
«О-о-о, ещё вот эту
И вот эту прикуплю…
С продавца собью монету,
А не то – сейчас умру!»
Накупила их, торгуясь,
Дорогих за полцены.
Вы таких и на буржуях
Не видали, пацаны!
«Все их, все переношу я!,-
Думала, везя домой,-
Не дождётесь, что умру я!
Пусть лишь снится вам покой!»
Только в чемоданчик некак
Было все их напихать.
И пришлось ей шубки летом
На себя-то одевать…
И каракули, и норки,
И шиншили, и песцы…
Истекала по́том горько,
Но не «кинула концы».
Всем подружкам красовалась
В шубках, купленных дарма.
Над арабами смеялась:
«Мыло – есть, а тут – нема»…
А не знала баба Клава,
Что есть совесть у людей.
Было ей всё мало, мало…
И зовут таких «злодей»!!!
29.05.2014
г.Киев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554344
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2015
Чингисхан и его сокол
(легенда)
Однажды утром Чингисхан
Уехал на охоту.
Его везде сопровождал
Любимый сокол Воту.
Сравниться никакой стрелок
Не мог с ним в состязаньи –
Он жертву с неба видеть мог.
Другой – не в состояньи.
Покорно на руке сидел –
Хозяину он предан.
По сторонам зорко глядел,
А иногда и в небо.
Охота так не задалась,
Монгол сей разозлился.
И, чтобы злоба улеглась,
От свиты удалился.
Путь лесом слишком долог был
И мучила их жажда.
- О, если б было где, попил!, -
Завоеватель жаждал.
Но засуха в тот год была –
Все пересохли реки.
И ни глотка найти нельзя…
Но чудо! В кои веки?
Заметил тонкую струю,
Что со скалы стекала.
- Теперь я жажду утолю!, -
Его душа сказала.
Тотчас снял сокола с руки.
Достал свою он чашу (1).
Подставил по́д струйку воды
И долго ждал пока что.
Но когда он уж подносил
К губам ту чашу полну,
Взмахнув крыла́ми, сокол сбил,
Отбросив её в сторону.
Сердит и зол был Чингисхан -
Пришёл в такую ярость!
Но птицу свою понимал,
Что тоже хочет малость.
Он по́днял чашу ту с земли,
Под струйку вновь подставил.
Но сокол снова не дал пить –
На землю вновь отправил.
Хозяин птицу обожал,
Боялся – искалечит.
Но он никак не допускал,
Что тот противоречит.
Вдруг кто-то сцену видеть мог?
Все будут веселиться,
Что неспособным он быть смог,
Чтоб проучить ту птицу…
И Чингисхан извлёк свой меч…
В другой руке уж чаша.
Одним – за соколом следя,
За чашей – другим глазом…
Вновь сокол крыльями взмахнув,
Задел и чашу выбил.
Тут Чингисхан люто вздохнул,
Что воду он не выпил!
Ударом точным же меча
Рассёк той птице грудь он…
Лишиться друга сгоряча?!
Казнён же Небом будь он!!!
И тут та струйка иссякла́,
Исчезла вмиг водица…
И высока ещё скала,
Чтоб правды той добиться…
Решил, взобравшись на скалу,
К источнику добраться,
Чтобы во всём и самому
С природой разобраться.
Источник был недалеко –
Нашёл его он быстро.
И как же стало нелегко
На сердце за убийство!..
В источнике, прямо в воде,
Лежала неживая
Одна из ядовитых змей,
Что там и обитала.
И если б выпил он воды,
Не быть ему в живых бы.
А сокол ему говорил…
Пытался сказать трижды…
Вернулся в лагерь Чингисхан
Со своей мёртвой птицей.
И изготовить приказал
Ему́ то, что годится…
То изваяние лили́
Из чистого из злата.
Умело выгравировали
Слова на крыльях «брата»:
«Даже когда твой верный друг
Поступки совершает,
Которые тебе не по душе,
Он другом быть всё ж продолжает».
А на другом его крыле
Писать распорядился,
Что если хочешь жить в добре,
То ярости не дай пролиться…(2)
25.07.2014 г.
г. Одесса
1- небольшая серебряная чаша, всегда находившаяся при нём;
2- дословно: то, что делается в ярости, не ведёт к добру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552994
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2015
ПАМ’ЯТІ ДМИТРА ВИШНЕВЕЦЬКОГО
(БАЙДИ)
Славний був козак той Байда –
Перший кошовий Січі.
Заклика́в козаків вірних:
«Бусурманів всіх січі!».
Показав себе він мужнім
І безстрашним вояком.
Будувалася фортеця-
Був над всім керівником.
Поважали і любили
козаки́ засновника.
Невесела була доля
Вишневецького Дмитра:
Обіцяв султан турецький
Дарувати і життя,
І свою доньку́-красуню,
Якщо пройме каяття.
Якщо прийме їхню віру,
Зрадить своїх козаків,
Туркам стане отаманом,
І рубатиме братів.
- Відмовляюся служити
Я тобі, турецький хан,
І не зраджу я народ свій.
Я – козацький атаман!
За це його покарали –
Зачепили за ребро
На залізний гак на скелі
І стріляли. А на то…
Стріли хмарами летіли
Над морською глибиной,
Луки знову піднімались,
Та не крикнув козак: «Ой!».
Стояв лицар на своєму:
-Браття, з вами я навік!
Я – козак! Я вірой-правдой
Україні служить звик!..
Не судилось кошовому
Досягти нових висот,
Не судилось більш до моря
Повести козацький флот.
Він помер страшною смертю,
Але в наших у серцях
Він живе! Він веде військо!
Він – найперший у боях!!!
12 жовтня 2007р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552990
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2015
Молюсь за сина я щоночі –
Йому лише іще сімнадцять…
Молюсь і плачуть мої очі –
Ще трішки й стане вісімнадцять…
Як вберегти свою дитину
Від кулі тої, що вбиває?
Як відвести лихую днину?
Нехай вона її не взнає!
Де віднайти таку місцину,
Куди б синочків тих сховати?
Щоб не прийшлось в холодну днину
Нікому з нас синів ховати…
До Тебе, Господе, звертаюсь!
Я не одна – ми всі просімо!
Тобі чолом в ноги вклоняюсь:
Хай смерть повз них проходить мимо!
Ой, синку, синку, ти мій сину!
Так хочу, щоб ти був щасливий!
Хай краще я піду загину –
Рости дітей, насаджуй сливи!
Візьми моє життя, Небесний!
Синів лиши, залиш живими!
Бо з них ніхто вже не воскресне…
І матері підуть за ними…
Небесний Отче! Припини це!
Хай смерть піде в незнані далі!
Мужі державні! Зупиніть це!
Ми хочемо ВСІ ЖИТИ ДАЛІ !!!
20.08.2014 р.
м. Одеса
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2014
Сгущались тучи над Донбассом…
Сгущались и темнело небо…
Никто не торговал уж квасом
И в ресторанах никто не был…
Чем думали, когда кричали,
Что не хотите к Украине?
Уж лучше б вы тогда молчали –
Теперь стоите вы на мине!..
Чем думали, когда вы брали
Деньгу из рук у проросистов?
Вы на страну свою плевали-
Теперь летят пули со свистом!..
Взывали к Путину: «Защиты!»
А вы не знали, что он хищник?
Он с вашим земляком – бандиты!
Теперь «Чечня» здесь, не девичник!..
Теперь все дружно выезжаем?
И чё ж не едем мы в Россию?
Чё ж свой Донбасс мы не спасаем?
Для вас же Путин был – мессия?!.
Теперь все ДЕТИ Украины
Берите вас и защищайте?
Земеле своему прода́лись –
Теперь давайте разгребайте?!
Голов уж сколько положили
Мальчишек наших юных-юных…
Они ж ещё и не пожили…
Никто не видел их угрюмых.
Вселенная, сжалься над нами!
Хотим мы жить в любви и мире!
Жить со своими сыновьями!!!
Дороже нет их в целом мире!!!
04.06. 2014 г .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514851
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2014
Чего молчите вы,
все Матери России?
Детей своих отда́ли вы
тому псевдомессии…
А помните? Малюточек
своей грудью кормили,
Ночей не спали, бедные,
пока их всех взрастили!...
Не тому Богу молитесь!
Не тот для вас мессия!
Так почему молчите вы,
Все Матери России?
Не уж-то вам всем хочется,
Чтоб дети убивали
И вы чтоб в одиночестве
Потом всю жизнь рыдали?
Не уж-то вы мечтаете,
Чтоб брат шёл против брата?
Так почему молчите вы?
Бе́йте во все набаты!
Чего же вы молчите все,
Вы, русские мамаши?!
Да вместе все сплотитеся –
Спасите детей ваших!!!
И против сатанины той,
Что правит всеми вами,
Идите матери все в бой!
И помните: Бог с вами…
А если «он» оружие
И против вас направит,
Возможно ваши сыновья
Увидят, кто всем правит…
Возможно сы́новья любовь
Откроет им всем очи,
Что сатанинская та кровь
Их смерти просто хочет.
Что нет святого для неё,
Для этой чёрной силы,
Если расправится «оно»
С теми, кто их растили…
Чего молчите до сих пор,
Вы, Матери России?
Все вместе дайте вы отпор
Тому псевдомессии!
Не бойтесь эту сатану-
Идите против смерти!
Сын мать имеет лишь одну…
Вы сможете , поверьте!
За смерть детей волчица мстит –
В природе так бывает…
Пусть сатана в аду сгорит!!!
Всех…не перестреляет!
21.07.2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2014
О, Господи, якщо Ти є на світі, -
А Ти ж бо є - зроби, будь ласка,
Щоб більш не сиротіли діти!
Бо в нас війна — це вже не казка...
І це не вигадка, не байка,
І не легенди країв світу,
Так, це -не казка про Бабайку,
Якого легко одурити...
О, Боже мій, якщо Ти є на світі,
Не покидай в лиху годину!
Ти відведи ті злії діти,
Які руйнують Україну.
Не мають права руйнувати,
Хоч всі вони Твої створіння!
Не мають права убивати
І нівечить наше коріння!
Була колись “єдине ціле”
Наша рідненька Україна.
Тепер шматають її тіло
Ї плаче вона як дитина...
Жили собі ми мирно, тихо,
Нікому горя не бажали.
Та “братній край” заради втіхи
Нам показав вже своє “жало”.
Хіба земель вам своїх мало:
Кавказу, тундри, скважин з газом?
Уже і Крим в нас одібрали.
Чи не подавитесь Донбасом?
Донбасівці, вас скоро “кинуть”-
Ви не потрібні їм як люди!
І якщо вас від нас відірвуть,
То процвітання вже не буде!!!
Абхазію ви пригадайте:
Який був край, красою вмитий!
І що з ним сталось, пам’ятаєте?
Тепер навіки він розбитий…
Одумайтесь і схаменіться!
Були єдиним ми народом.
Доки не пізно — зупиніться!
Бо з України всі ми родом!..
О, Боже наш, якщо Ти є на світі, -
А Ти ж бо є - це всім відомо-
Нехай не сиротіють діти!
І світом править Боже Слово!
24.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2014
«Миру мир!», - глаголим снова
Эти два святые слова.
Вто́рим их ещё с надеждой,
Чтобы мир настал как прежде!
Чтоб народ наш просыпался
И от счастья улыбался!
По земле ступал без страха
Под молитвами монаха!
Чтобы пули не свистели -
Пусть поют лучше свирели!
Сыновей не хоронили -
Пусть они б детей растили!
Жёны чтобы не рыдали,
А мужьям любовь отдали!
Бомбы чтобы не взрывались,
чтобы живы все остались!
Города чтоб не пустели -
Доносился смех с качелей!
Щоби стало мирно, тихо!
Хай покине Землю лихо!!!
Чтобы песни не стихали
Да над нашей Украиной!
Чтобы одами, стихами
Пели славу ей, любимой!
Чтоб она была прекрасной,
Молодой и богатющей!
Солнце чтоб сияло ясно
Над Укра́иной цветущей!!!
09. 06. 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511517
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2014
Вы знаете,
кто вами правит?
Вы видете,
что вас всех травят?
Вы слышите,
что речи лживые
Вокруг всех вас
несут служивые?
Вы Путину
все поклоняетесь-
Вы над собою
издеваетесь!
Ваших детей
он превратил в убийц
За маской
человечьих лиц!
Он направляет их
сейчас на нас,
А вам он просто
«маскирует глаз» -
Он пишет вам
свои истории,
А мы не строим
крематории!
И беженцы
бегут в Центральную,
Но в Украину,
не в «руссландию»!
Фашистов нет у нас,
хоть вам так хочется.
Они у вас -
и этим всё не кончится!
И где «бандеровцев»
вы этих видели?
Спросите вы:
откуда видео?
И не едят у нас
на Украине деточек -
Мы не ломаем даже
сухих веточек!
Нам жаль вас -
вы безвольные!
И ходите
всем тем довольные:
Ваших детей
он превратил в убийц
Под маской
человечьих лиц!!!
Структуры все
у вас продажные.
МЫ, УКРАИНЦЫ,
МЫ — отважные!
Ваше цветное
телевиденье
Вас «кормит» тем,
чем надо им.
А МЫ, УКРА́ИНЦЫ,
МЫ — добрые,
Пока что бедные,
пока что голые...
Такими нас
все годы делали
Два президента
«недоделанных»:
Тот бывший наш
и ваш теперешний -
Он на головку
малость бешеный!
А разве можно
сумасшедшему -
Фашисту, Гитлеру
и лешему -
Страною править?
Вы подумайте!
Кому вы молитесь,
кого вы кормите?
Ваших детей
он превратил в убийц
Под маской
человечьих лиц!..
Тех, кто кричали:
«За республику!»
Уже наелись
«русских бубликов».
Уж не нужна
самостоятельность-
Уже отпала
така надобность.
И не бегут они
в вашу «руссландию» -
Ведь сплошь и рядом
там у вас «брехляндия»!
Ведь УКРАИНА наша -
Душа Ангела,
К добру и миру
всегда прагнула:
Своих детей
не делает убийцами
Со злыми
нелюдскими лицами...
В о с с т а н ь т е, п о д н и м и т е с ь
против изверга!
Во с с т а н ь т е снизу, сбоку
и сверха!
Замажьте рот
этой брехливой сущности,
Что посылает детей ваших
делать глупости!
Или живите в страхе,
нищете, обмануты -
Готовы будьте к новым
вы нокаутам.
Жаль, вы — не МЫ,
а МЫ бы не позволили,
Чтоб сделали всех нас
безвольными!!!
P.S. На Грузию, Абхазию ходили ваши дети.
Чтобы по всей Евразии вот так вот шли — хотите???!!!
В ночь с 21 на 22 июня 2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511299
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2014
Ріднесенька Вкраїнонько,
За тебе вболіваю.
Живи, моя країнонько,
Тобі я заспіваю.
Про кольори весе́лкові
У твоїм житнім полі.
Хай виграє веселкою
Вже твоя краща доля!
І про поля пшениченьки,
Що ти тепер зростила
Та про твої вербиченьки,
Що гілля розпустили.
Про долю іншую твою
Співаймо і молімось.
Щоб в нашім рідному краю
На краще все змінилось!
Співатимем усі разо́м:
Я і народ твій, нене.
Співатимем усі гуртом -
Є пісня нова в мене!
Тільки живи, тільки живи!
Живи, Вкраїно мила!
Увесь народ свій обійми
І подаруй нам крила!
Достойні ми своїх красот,
Своїх небес блакитних!
Бо ж роботящий в нас народ -
І з нами ти... розквітнеш!
Дося́гнеш неба висоти,
Усіх вершин дося́гнеш!
Для нас одна найкраща — Ти!
Ти варта цього й прагнеш!!!
21.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2014
Люблю я слушать шум дождя
И звонких капель ноты.
Его ведь не любит нельзя...
Дождь не любить? Ну что ты!
Він землю спраглую пої́ть,
Ідучи по Європі.
Десь на посту солдат стоїть...
А інший - у окопі...
Ти, дощику, сильно не лий,
Бо змокнуть наші хлопці!
Скоріше, сонце, обігрій
Усіх їх в тій сторонці!
Ти, вітер, бурю не здіймай,
Їм не запилюй очі!
А Ти їх, Боже, захищай
Від ранку і до ночі!!!
Бо кожен молиться із нас
За їх життя святеє.
І кожну мить, і кожен час
Молімося за теє!
Просімо Господа в цю мить
Війну ту завершити,
Щоби змогли ми мирно жить,
Життя нове творити!..
Бо хлопці наші на постах стоять,
а інші - у окопах...
І кулі до сих пір свищать...
і є сини у гро́бах...
Люблю я слушать шум дождя
И капель звонких ноты...
Пусть будет мирною Земля!
Молись за то, будь кто ты...
21.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2014
Хто ти є і ким ти був
До тих пір, як зрадив?
Свій народ роздяг, роззув
Та ще й зверху гадив!
Вишкріб золото й срібло́ -
Вся країна «ніща».
Шкріб, що бу́ло і було́
А тоді ще й нищив!
Ти — звірюка, ти — нелю́д,
Та́ іще паскуда.
Місце серед тих паскуд
Хай тобі і буде!
Хай поклю́є вороньйо
Твоє мертве тіло -
Гратись іграшкой «йо-йо”
Ти народом хтіло!
Наказав його вбивать -
Яке це нахабство!
А тоді ще мріяв здать
Путіну у рабство!
Ти царьком себе зомнив -
На нього рівнявся.
Та народ те зупинив,
А ти взяв та й всрався!
Як бєрємєний індюк
Наїв своє пузо.
Уночі, як той пацюк,
Вантажівки гру́зив.
Все хотів з собой забрать,
“Отомщу всім”,- клявся.
“Вдруг там буду голодать?”,-
Думав, як збирався.
От, якби ж та й не було
На кусочок хліба -
Їж свій золотий батон,
Ріж його на скиби!
Досить жерти, як свиня,
Посидь на дієті!
Їж — ти вже не у руля -
Вівсяні котлети!
Вигребе з тебе “твій брат”
Твої міліони.
Ти не будеш тому й рад,
Крокодил зельоний!
Зараз він твій міліард
Проти нас кидає.
Й не лише він, леопард,
Це в нас й ти стріляєш!
Як закінчаться “твої”
Наші грошенята,
То не будеш ти тоді
Дуже та й багатий.
“Не нужо́н” будеш йому,
“Своєму братухе”.
І піде тоді ко дну
Твоє жирне брюхо.
І не треба вже тоді
Буде турбуватись,
Як на пенсію прожить
І Богу не здатись...
21.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2014
Жила собі Вкраїнонька –
Чарівна, ніжна, мила.
Як крихітна дівчинонька,
Що тільки лиш ступила.
Її русяві кісоньки
Їй плечі прикривали.
І ті вродливі рисоньки
Усі вже помічали.
І кольорові стрічечки
Чоло їй прикрашали
І віялись, мов річечки,
Сред гаїв споришами.
Сплела віночок з квіточок –
До личка пасувало.
Вплела туди травиночок,
Щоб не було замало.
Йшла, в небо подивляючись,
Широкими степами.
Всім щиро посміхаючись,
Ішла Вона роками.
Йшла босоніж з довірою:
Її ніхто не скривдить.
Ішла з міцною вірою:
Зустрінься хто – обі́ймить!..
Не знала та Дитинонька,
Що світом зло блукало.
Не знала, що вже лихонько
Її підстерігало.
Зірвало з чо́ла стрічечки,
Що сяйвом вигравали,
Щоб сліз і крові річечки
По Ній тепер стікали.
Шматало вишиваночку,
Що са́ма вишивала
Їз вечора до раночку
І спати не лягала.
Розплело косі русії,
Що туго заплітала -
Хотіло було змусити,
Щоб на коліна стала.
Колючій дріт біднесенькій
На тіло накидало.
Ой, як Вона, ріднесенька,
Терпіла і страждала!..
Під ноги Їй побите скло
На шля́ху розкидало –
Щоби життя вже не було,
Щоб впала і не встала…
Та як же ж можна було ту
Дитину зобіжати?!
Нашу Вкраїну золоту
Як можна убивати?!
Ти, лихо-зло, навіки згинь!
Іди геть, проклятуще!
І світ цей назавжди покинь!
Нам Бог дасть хліб насущний!
Дай, боже, миру нам усім!
Зло - покарай навіки!
Нехай панує в світі цім
Життя й любов - як ліки!!!
15.06.2014 р.
м. Одеса
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2014
Президент Володя Путін
Народивсь в селі Гадютин
Сатанинського району
Біля Адова кордону.
Ріс Зміюка Підколодний
Ані ситий, ні голодний.
Мав в дитинстві він усе.
А любив понад усе
Вовік у війну гуляти:
Щоб стріляли автомати,
Танки їздили довкола -
Розважався так «наш Вова»…
Ріс Іуда на природі:
Копошився в огороді,
З черв’ячками розмовляв –
Їх нічим не зобіжав.
Курям ноги мив надвечір,
Сіно ніс, взявши на плечі,
Щоб корівок годувать,
І теляток вкладав спать…
Ріс звичайний собі хлопчик,
Але… вдарився об стовпчик!
Так і сталося ОЦЕ:
Смерть свою сховав в яйце,
Другим зверху прикривався,
Щоб ніхто і не дістався.
Відростив три голови –
Змій Горинич, ти диви!
І в довіру- ще й обманом –
Так свомУ народу вперся,
Що сидять з пустим карманом,
Він – на голови їм сперся.
Керувать – ви подивИтесь –
Звик Володя тим народом.
Хто посміє не скоритись –
Розчави́ть ногами потім.
Бідні люди, мов мурашки,
Всі біжать, де він ступає.
На людей наводить стра́шки –
Йде й яйцом тим тіліпає!
А яке ж було дитятко:
Мордочка як у крисятки,
Трохи було лисувате,
Очки – як у поросятки…
Хоч бери та й у цюцюрню –
Отаке ж було «гарнюне».
Все кричало : «Гітлер пут!»
А тепер: «Я, Путін, тут!»
Обходив з своїм «коко́ном»
Всі країни із «трезвоном»:
В Грузії він побував
І Абхазію «відав».
Все потро́щив і пони́щив
І войною з Землі знищив.
Гордо голови несе,
А під пупиком - «яйце»!..
От дошльопав до Вкраїни:
«Будуть і ось тут руїни!
Як «яйцом» потіліпаю –
Не бувать вже цьому краю!..»
Да не «тут-то было, Вова!»
Ще в нас є «спічкі і дро́ва»!
Ми, як в тому анекдоті,
Зробимо таку роботу:
Ми «гадюку» ту задавим,
Яйця всі ми переб’єм.
А «гніздо» твоє підпалим
Ще й бензинчиком поллєм!
І не треба нам голо́ви
Всі ті три твої рубать –
Загоришся, як полова,
Ти, єтіт же ж твою мать!!!
Отоді як заспіваєм
Пісню «Путіну капут!»
Станем ми м о г у т н і м к р а є м,
А ти здохнеш, каракурт!!!
14.06.2014 р.
м. Одеса
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510605
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2014
Остановись,
кто убивает!
Ведь жизнь -
цены ей не бывает!
Захватчик!
Прочь уйди с земли,
Где ты не рос,
а МЫ росли!
Оставь в покое
НАШУ землю,
Ведь знаешь,
Боженько не дремлет!
А люди наши
не простят
За то, что нет
уже ребят...
Ты чей-то сын
и твоя мама
Тебя всё ждёт
с войны упрямо!..
Ты чей-то брат
и твои сёстры
Не верят,
что кинжалом острым
Людей ты
нагло убиваешь,
И что в душе
ты не страдаешь!..
Ты чей-то муж
и, если любишь,
Свою семью,
то не погубишь
Себе подобных
в Украине,
Иначе жить ведь
как отныне?..
Иначе ты -
не человечек,
Если стреляешь
как в овечек
И для тебя
людские жизни
Есть то «ничто»,
как их Отчизна!
Она святая,
НАША зЕмля,
И Боженько,
учти, не дремлет!
Уйди отсюда,
спаси душу.
Кто деньги платит -
тех не слушай!
Их души чёрны,
как землянка.
А жизнь -
не скатерть-самобранка.
Ответ нести
перед Вселенной
Тебе прийдётся
непременно...
Спасай же душу -
уйди с Богом!
Расстанемся
мы за порогом .
Ты — не герой,
ты — лишь захватчик.
Того, чьи деньги ,
ты — лишь «датчик».
Убийца братского
народа!
А нам нужны
м и р и с в о б о д а!
Расправься с тем,
кто тебе платит,
Если, конечно,
духа хватит.
Он посылает
на убийство,
Чтоб уничтожить
«украинство»!
Ведь он -
причина всех причин.
Не нужен нам
такой почин!
Расправься с ним,
а не с народом
И тогда станешь ты
свободным.
Расправься с ним,
а ну попробуй -
Иначе будешь ты
под гробом.
Ты помнишь?
Боженько не дремлет:
Тех, кто с любовью, -
Он приемлет.
Тех, кто со смертью, -
тех накажет
И слова даже
Он не скажет...
О с т а н о в и с ь! П о с т о й!
П о д у м а й!
Ведь лучше птицей быть -
не пумой!
Быть лучше светом,
а не тенью
И получать
благословенье!..
У й д и ! Оставь нас!
Уйди к маме!!!
Уйди к сестре!
К своей любимой!!!
Смотри по телику
программы...
Ведь жизнь твоя
проходит мимо...
15.06.2014
г. Одесса
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507767
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 27.06.2014
Остановись,
кто убивает!
Ведь жизнь -
цены ей не бывает!
Захватчик!
Прочь уйди с земли,
Где ты не рос,
а МЫ росли!
Оставь в покое
НАШУ землю,
Ведь знаешь,
Боженько не дремлет!
А люди наши
не простят
За то, что нет
уже ребят...
Ты чей-то сын
и твоя мама
Тебя всё ждёт
с войны упрямо!..
Ты чей-то брат
и твои сёстры
Не верят,
что кинжалом острым
Людей ты
нагло убиваешь,
И что в душе
ты не страдаешь!..
Ты чей-то муж
и, если любишь,
Свою семью,
то не погубишь
Себе подобных
в Украине,
Иначе жить ведь
как отныне?..
Иначе ты -
не человечек,
Если стреляешь
как в овечек
И для тебя
людские жизни
Есть то «ничто»,
как их Отчизна!
Она святая,
НАША зЕмля,
И Боженько,
учти, не дремлет!
Уйди отсюда,
спаси душу.
Кто деньги платит -
тех не слушай!
Их души чёрны,
как землянка.
А жизнь -
не скатерть-самобранка.
Ответ нести
перед Вселенной
Тебе прийдётся
непременно...
Спасай же душу -
уйди с Богом!
Расстанемся
мы за порогом .
Ты — не герой,
ты — лишь захватчик.
Того, чьи деньги ,
ты — лишь «датчик».
Убийца братского
народа!
А нам нужны
м и р и с в о б о д а!
Расправься с тем,
кто тебе платит,
Если, конечно,
духа хватит.
Он посылает
на убийство,
Чтоб уничтожить
«украинство»!
Ведь он -
причина всех причин.
Не нужен нам
такой почин!
Расправься с ним,
а не с народом
И тогда станешь ты
свободным.
Расправься с ним,
а ну попробуй -
Иначе будешь ты
под гробом.
Ты помнишь?
Боженько не дремлет:
Тех, кто с любовью, -
Он приемлет.
Тех, кто со смертью, -
тех накажет
И слова даже
Он не скажет...
О с т а н о в и с ь! П о с т о й!
П о д у м а й!
Ведь лучше птицей быть -
не пумой!
Быть лучше светом,
а не тенью
И получать
благословенье!..
У й д и ! Оставь нас!
Уйди к маме!!!
Уйди к сестре!
К своей любимой!!!
Смотри по телику
программы...
Ведь жизнь твоя
проходит мимо...
15.06.2014
г. Одесса
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507766
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 27.06.2014
Моє село, я так тебе любила!
З дитинства мріяла я жити тут.
Шкода, з роками думку я змінила:
Тепер позбутись хочу я цих пут.
Колись, моє село, ти процвітало
І люди при роботі всі були.
У зе́лені півроку потопало,
Купатись ми ходили на ставки.
Та скоро не залишиться посадок –
Вугілля й газ занадто дорогі.
І що ж залишим дітям ми у спадок?
Ще рік…і пересохнуть всі річки.
Колись було, ідеш селом поночі –
Дорогу осявали ліхтарі.
Тепер… хоч повиколюй очі -
Неначе під землею шахтарі.
А люди на селі які вже стали?
Та пересмокчуть тобі усі кісточки.
Як не спаскудили, так обізвали.
Та ще й в колеса вставлять палички.
Повиїжджала в місто уся молодь –
Лиш їдуть до батьків на вихідні.
ТИ – лиш дитинства гарний спогад.
Чи хочу я ще жити тут ? Вже н і …
28.03.2012.
Україна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498106
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.05.2014
Встає селянин щорання.
Встає, коли встає зоря.
А то й раніше, до схід сонця.
І , як той раб, що в ополонці…
Бідненький, вариться в роботі,
Неначе муха у окропі.
І що за теє має він?
Затерплість рук, ніг і колін.
Знов пахне сіно…Сінокос…
Беру косу,.. не «мільйон роз».
І пальці колять не шипи,
А сап та гра́блів держаки.
Тягаю тачки з кізяком.
Шкода, не в парі з моряком.
То б наростила манікюри
І не загре́бли б мене кури…
Цвяхи́ не била б молотком,
Не торгувала б молоком.
Цементом не лила б я хату,
І мала б часу я багато
Для відпочинку і віршів,
Для інтернету і морів.
Для книг, які б могла читати.
І час,щоби провідать матір.
Так сталось, що живу в селі…
І шкода іноді мені,
Що саме так життя прожито.
Та добре : тільки раз в рік літо…
17.07.2011
07.12.2011
Україна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498105
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.05.2014
Гуси – гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята!
Понесіть за синє море,
У далекії простори.
У далекії простори
На крилятах понесіте.
Пролетімо ріки, гори…
Будем Боженьку просити.
Будемо Його благати:
Ви –як птахи, я – як мати.
Я – Його Божа дитина –
За усю НАШУ РОДИНУ.
За ВКРАЇНСЬКИЙ за НАРОДЕ
Заспіваю Йому оду.
Щоби зглянувся над нами,
Його грішними синами…
Мало ми Його любили,
По Законам Божим жили:
Убивали, розкрадали,
Милосердя уникали,
Заздрили, усі сварились,
Божій волі не корились…
Так давайте всі змінімось:
Усі разом помолімось
За любов, за УКРАЇНУ,
За її щасливу днину!
Мирне небо, сонце ясне –
Хай воно віки не згасне!
За квітучії дерева,
За царя всіх звірів – лева,
За своїх пернатих друзів,
Щоб в гаю співали й в лузі.
За колосся в жовтім полі
Та за повнії стодоли.
За простори за безкраї –
За усе, що в НАШІМ КРАЇ !
Помолімось та й змінімось!
Всі любов’ю наповнімось
До людей, до Бога, світу,
Бо ми всі – є Божі діти!
Бо звершиться Воля Божа!
На що вона буде схожа?
Хто вбивав… Хто йшов за плугом…
Всім воздасться по заслугам!...
07.05.2014 р.
м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497955
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.05.2014
Трепещет на ветру
листок осины
И держится за ветку,
что есть силы.
Боится, что вот-вот
сорвётся
И к братьям своим
уже не вернётся.
Не хочет он упасть
с ветвей родимых –
Боится, что забудет
своё имя.
Не хочет покидать он
своё древо:
- Не буду унесённым ветром
влево!
Не буду унесённым ветром
вправо!
Хочу остаться здесь.
Имею право!..
Не хочет покидать
свою осину,
А ни сейчас, ни в вечер
длинный зимний.
Вот так бы вечно был
прикован к тонкой ветке,
Как к своей маме
маленькая детка.
Вот так бы навсегда
на ней остался
И с древом со своим
не расставался.
Вот так бы и всегда
был только юн и молод –
Готов он перене́сть
жару и лютый холод…
Но не бывать такому,
не случиться!
Он должен будет с древом
всё-таки проститься.
Пусть не сейчас,
пусть не от ветра злого
И не от жёсткого
людского слова…
Закон природы
так ему гласит.
Повелевает, как бы
ни просил:
Прожив так мало,
должен умереть,
Чтоб телом своим
землюшку согреть…
17-18.08.2012
Арабатская стрелка
С. Счастливцево
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497953
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.05.2014
Боже, Боже, Боже мій!
«Злидням і пияцтву бій!»,-
Такий ти лозунг, Україна,
Давно створити вже повинна…
Біднесенький народ мій!
Злиденна твоя старість.
Побачила очима –
Вмить щезла моя радість:
«Ж/д вокзал» в столиці…
Очікування зал….
І старики, й стариці
Вночі тут сплять . Аврал!
Звідти відходить запах
Приємний не для всіх.
Гей ви, «мужі на капах»,
Не час вам для потіх!
Спасайте УКРАЇНУ,
Спасіть ЇЇ НАРОД!
Ви ж бачите: він гине,
Чекаючи турбот!
Турбот і розуміння,
Покращення життя
Від тих, кому довірив
Своє він майбуття.
А ви, в кого портфелі,
До по́сту дібрали́сь
І, жуючи трюфе́лі,
Топити узялись.
Топити всіх, хто нижчий
Здається вам за вас,
Топити всіх і нищить
Весь робітничий клас…
Та ж ви не забувайте,
Не забувайте нас,
Як за столи сідаєте –
Хто це придбав для вас?
Звідки взялась сметанка,
Картопля, творожок?
Не виросло ж це в банках
Й не впало з неба на лужок!
Створили все це руки
Умілі, золоті.
І через які муки
Прийшлося їм пройти!
Повинні цілувати
Ви і благословить
За те, що Божа Мати
Їх береже в цю мить.
То ж й ви оберігайте
Ці руки, бережіть!
Достойне життя дайте,
НАРОДОМ дорожіть!
Створіть для УКРАЇНЦІВ
Достойнеє життя,
Щоб не топились в річці
Від злиднів і буття!
Не ки́дались з балконів
З відча́ю й бідноти;
Не замерзали в холод,
Не маючи де йти!
Зробіть, щоб не страждали
Ні діти, ні батьки.
Побійтесь Божой кари –
Бо ж жить вам не віки!
Бо ж царювать не вічно,
Не вічно гроші мать!
То ж відродіть ВКРАЇНУ!
Побійтесь БОЖУ МАТЬ…
13.01.2011 р.
19.02.2011 р.
Україна, дім
м. Москва п. Загорьє Рубльово –Успєнскоє ш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497727
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.05.2014
І знову, знову я в неволі,
Знову я в клітці. А на волі…
Ой, як на волі та хоро́ше!
Та й нащо воля, як без грошей…
Тарасе, ті прийшли часи:
З’явились бідні й паничі.
Знов в Україні злидота́ –
Народ занапастить біда!
Знову в ярмі, знову в кайданах,
Хоч мовлять речі на майданах
Про кращеє та про життя.
Не вір! Бо все це - маячня.
Хіба ж ти мріяв про такеє:
Про хазяїв і про лакеїв?
За що віддав життя своє?
Щоб краще стало битіє!
За що пройшов поневіряння?
Щоби здійснилися бажання!
А ти бажав ЇЙ розквітати,
Лихої долі уникати!
Тарасе мій, наший КОБЗАРЮ,
По струнам кобзи зараз вдарю
І так, як ти давно колись,
Заведу пісню, щоб лились,
Лились жалю і смутку сльози
У тих, хто нищить нас в морози
І в спеку в НАШОМУ КРАЮ –
На них я смуток наведу.
Нехай кати тії ридають,
Гіркії сльози проливають.
Хай проживуть НАШЕ життя,
В якому страшне майбуття!
КОБЗАРЮ! Твоя УКРАЇНА
Як та малесенька дитина,
Як та сирітка край села,
Що в бур’янах одна зросла!
Як те залякане дитятко,
Безгрішне миле янголятко.
Та лиш знущання зазнає
І плачучі, з колін і не встає…
УСТАНЬ З КОЛІН, МОЯ ВКРАЇНО!
Порви всі пута й ланцюги.
Всі матері нехай прилинуть
До своїх рідних дітлахів!
Всім покажи, що маєш силу
Й снагу до кращого життя,
Що зможеш жити ТИ красиво,
А не поринуть в небуття!!!
5, 12 лютого 2011 р.
м. Москва, після повернення з Італії
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497702
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.05.2014
Горлиця – дика голубка
Воркотіла під вікном.
А за нею дикий голуб
Сумував десь за селом.
В нього була своя пісня –
Ой тужлива та сумна.
В неї - на усе обійстя
Жаль лилася,що одна.
Скільки вони не співали,
Не літали вони скіль,
Так ніде і не стрічались –
Гнав їх вітер звідусіль.
Одне одного не можуть
Вони й досі пострічать.
Тому тужать і голосять,
Не даючи людям спать…
23.11.2011
Украина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2014
Когда спускается туман
Над тихой речкой на заре…
Я знаю, это всё обман,
Но вижу: ты идёшь ко мне.
Твои черты я узнаю,
Твой голос снова слышу я,
И снова будто я в раю,
И снова будто я твоя.
А ветер тихо шелестит
В траве опавшею листвой.
Моя душа к тебе летит,
Кричит во след тебе: «Ты мой!».
Не уходи, не пропадай,
Не дай скотиться в пропасть мне.
Мне руку помощи подай,
Когда приходишь ты во сне.
Тебя забыть я не могу
И рана глубока болит.
Ну как себе я помогу?
Ведь сердце пламенем горит.
Не уходи, не пропадай…
Мне свою руку протяни.
Мою любовь ты мне отдай,
Мою любовь ты мне верни…
2010г Украина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2014
Розквітла квітка на вершині –
Десь там висо́ко у горах.
Серед каміння, у пустині
Розквітла, перемігши страх.
Проміння сонячне палило,
А вітер в сторони шматав
Усе її тендітне тіло –
З корінням вирвать обіцяв.
Вона ж, чіпляючись за скелі,
Стояла всім наперекір.
Вона одна по всій пустелі,..
Щоб милувати потім зір.
Встоя́ла… Вижила… Розквітла…
Стебельце рівне, хоч гнучке.
Так ніжно тягнеться до світла!
Таке маленьке, а рвучке…
А квітку цюю породила
Свята ізраїльська земля.
Вже скільки люду приходи́ло
Помилуватися здалля!
З усіх куточків приїздили
Хоробру квітку споглядать,
Від неї щоб набратись сили,
А їй - захоплення віддать!
Безстрашне крихітне створіння
На світ з’явитись спромоглось,
Де без води його коріння
В каміння міцно так врослось…
Нема родючої земельки…
І во́ди там є дефіцит…
Та кожен, встаючи раненько,
Над даром Божим тим тремтить.
Для них та квітка – це святеє,
Щось неймовірне, неземне.
Любов у кожного, на теє,
До Батьківщини не мине!
Бо ж змалку ту любов лілеють:
Не шкодять свого, не псують.
Бо те, що знищиш – не приклеять,
На місце те - не повернуть.
Вони не мають чорноземів,
Що можна вивезти й продать.
І сотні літ на свою землю
З повагой будуть ще ступать!
Нема сміття там при дорозі:
Земля – дар Божий – то святе!
Тому Ізраїль весь так схожий
На тую квітку, що цвіте!..
І я звертаюсь до вас, ЛЮДИ!
Не нищи свого! Не продай!
Хай НАША ЗЕМЛЯ квітнуть буде!
Створімо й в УКРАЇНІ РАЙ!!!
30 квітня, 1 травня 2014 р.
м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496555
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.05.2014
МАМІ
Пливуть тумани над річками.
Спливають яром, по долині.
Знов повертаюся до мами –
Бо ж як без неї ? Серце гине!
То як без сивої голубки?
Без її посмішки, зітхання?
Бо навіть телефонна трубка
Паши́ть турботою й коханням…
То як без рук її стареньких,
Що тебе пестили з дитинства?
Я́к вигляда тебе, бідненька!
Бо суть життя – є материнство…
То як без маминого слова?
Як без поради, без утіхи?
Тому я їду знову й знову.
Жену я геть думки про лихо.
Бо хто ж нас любить так, як мама?
Хто приголубить в час розпуки?
Вона́ ж, рідненька наша сама,
Що серце гріє в час розлуки!..
Вона єдина тільки в світі
Не пошкодує і життя,
Бо найдорожче в неї – діти
І їх щасливе майбуття….
Вона – єдина, що не зрадить,
На призволяще не віддасть.
Де треба бити – там погладить,
І за валюту не продасть…
Щовечора вона, рідненька,
Зітре сльозу у самоті.
Ти – найдорожче, моя ненька!
З тобою легше всім в житті…
Живи! Живи! Живи, матусю!
Радій! Квітуй! І не згасай!!!
Щодня за тебе я молюся,
Бо з мамою життя - є рай!!!
29.04.2014р.
м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496554
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.05.2014
Веснянка
Розлилися води
на чотири броди,
на чотири броди
води розлились:
Перший брід, де хата
на добро багата,
на добро багата,
зараз, як колись.
Другий брід, де поле,
повнії стодоли,
повнії стодоли ,
луки косовиць.
Там, де щастя море
і ніяке горе,
і ніяке горе
не торкнеться лиць.
Третій брід, де сонце
у моїй сторонці,
у моїй сторонці
села обійма.
Де стара бабуся
на малім ослонці,
на малім ослонці
у садку дріма.
А четвертий броде –
прямо на городі,
прямо на городі
землю огорта.
І дарує вроду
як винагороду
усім тим, хто радість
й щедру душу ма!
25, 27 квітня 2014р.
м.Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495553
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2014
Берегите УКРАИНУ !!!
(после поездки в Москву)
Как дышится в своём краю привольно!
Как дышится!.. И душенька твоя довольна…
Хоть те же сосны, ёлки и берёзы,
Такие же поля и в небе те же грозы…
Но не своё, не наше, не родное,
Какое-то враждебное, совсем чужое!
Огромный город…То врага столица…
И будто одинаковы словянские все лица –
Ну нет у них уж прежней доброты
И холод веет вместо теплоты.
Когда-то было: «Родина едина
Для всех республик», а теперь – «скотина».
Теперь как крупный тот рогатый скот
На НАШУ ЗЕМЛЮ, нахалюга, прёт!
Глаза налиты кровью, пыль столбом,
Копытом роет землю, прётся лбом!
Рогами скотскими готова растерзать
И УКРАИНУ всю смести и растоптать!...
Загине мова наша, слово КОБЗАРЯ…
А это значит, жили мы всё это время зря.
У забуття піде КОЗАЦЬКА наша СІЧ
І в душах УКРАЇНЦІВ лишиться сама ніч…
Знов на коліна, знов прийде орда!
Так неужели мы не скажем «Никогда!»?
Так неужели не дадим отпор?
Не уж-то проиграем этот спор?
Не уж-то наши внуки, как и мы,
Пугаться УКРАИНЫ будут, как чумы?
И на копейки, что нам подадут,
Прийдётся жить, продав свой рабский труд?
Не жаль себя? Не жаль отцов и матерей?
Так пожалейте хоть своих детей!
Что на столах у нас? Есть красная икра?
Кусочку колбасы дешёвой все кричат «ура»…
Кремль обещает лучшей жизни? Да не верь!
Открой в глубинку русскую пошире лучше дверь.
Взгляни: нет газа там и нет дорог,
И мужичьё там напивается в «бараний рог».
Царит молчанье… В страхе весь народ…
И сыновей своих на войны отдаёт…
А вы хотите своих тоже отдавать?....
Так если «нет», то сберегите УКРАИНУ-МАТЬ!!!
23.04.2014г.
Олена Козацька
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495544
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2014
МИ - УКРАЇНЦІ !!!
Вкраї́но моя мила!
Вкраїно моя люба!
Не впадь ти на коліна,
Бо горе тобі буде!
Бо знову у кайдани
Тебе скують цепами.
Розірвуть нас тирани-
Знов будемо рабами!
Розірвуть на шматочки –
Поча́ти вже зуміли…
Загонять у куточки,
Щоб всі ми оніміли.
Щоб всі ми підкорились
Тій сатанинській силі,
Яка вже кров’ю вмилась
І бачить нас в могилі.
Бо вже докерувались
Оті, що «легитивні» -
Роки́ вони знущались,
А ми були наївні.
Роззули нас, роздя́гли,
Залишили у сви́ті.
І на плечах з торбами
Пустили нас по світі.
Вони «нацарювали» -
Загре́бли в свої руки
Усе, що здобували
Ми для своїх онуків:
Вкраїнськії кордони,
Вкраїнську землю рідну…
Вони тут зроблять «зони»,
А нас… Як це огидно!..
А нас усіх - «за грати»,
З нас зроблять з усіх - «зомбі».
«Царькам» нас змусять грати
І цілувать їм «попи»…
А нас усіх - у злидні ,
Служили щоб навшпиньках.
Розумні – не потрібні.
Потрібні їм «підстилки».
Бо в них є загребущі
І руки, й ноги, й очі.
Сьогодні - УКРАЇНУ,
А завтра - ЩО захочуть?
А завтра ВАШІ діти –
Сини, брати і му́жі –
Від їхніх забаганок
Складуть голови дужі!
Повернуться додому
У цинкових у гро́бах.
Не пощастило ко́му –
Не знайдуть і в сугробах…
В той час, як їхні «ча́ди»
На золотих подушках
Всі дружно гріють «за́ди»
В таверні з пива кружкой!!!
І там, не в УКРАЇНІ,
У них рахунки в банках!
А ми тут - у руїнах…
А вони всі - «у дамках»!!!
Хто хоче «легитивних», -
Туди,.. до них,.. в Росію!!!
До них, до примітивних!
Підставте в ярмо шию!!!
Бо недостойні ви є
Вкраїнцями назватись!
Бо навіть пес завиє,
Коли прийдеться здатись…
Вас покарає Боже
За те, що розкидались
Наліво і направо
Землею, де рождались…
НАРОДЕ мій КОЗАЦЬКИЙ!
Подумай! Схаменися!!!
І дай отпір зненацька!
Ми – не перевелися!!!
З’єднаймося докупи!
З’єднаймо наші сили!!!
Бо НЕНЬКА УКРАЇНА
Для СЕБЕ НАС зростила!..
13,14 квітня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495266
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.04.2014
ЗА УКРАИНУ ! ! !
О, не позволь, о Боже, не позволь,
Разрухи и смертей собратьев!
О, не позволь, чтоб пролилася кровь!
Не допусти войны миров обратно!
Людей ты, Боже создавал,
Чтоб жили все в любви, добре и счастье.
И, создавая, душу отдавал…
Так отведи теперь от всех от них ненастье!
О, не оставь детей ты без отцов,
Которым смерти заглянуть в глаза прийдётся…
Останови с оскалом волчьим псов,
Из-за которых кровь людей прольётся!
О, не убий УКРАИНСКИЙ НАРОД,
Который все века стремился к воле!
Ты знаешь: ОН в борьбе умрёт,
Но в рабстве жить – ОН не позволит!!!
Дай, Боже, силы матерям,
Что отправляют своих детищ на кордоны.
Без страха и свою я жизнь отдам,
Чтоб голову отсечь «убийственной Горгоне»!
О, не оставь на произвол судьбы
Ты МОЙ НАРОД, воинственный и бедный!
Не допусти братоубийственной войны!
Пусть каждый день наш будет мирный, светлый!
Пусть каждый день над НАШЕЙ над ЗЕМЛЁЙ
Трель соловья и детский смех весёлый льётся!
И каждой мирною весной
Подснежник из-под снега пусть пробьётся!
Я верю: МЫ не предадим
Ту память о Небесной Сотне…
И УКРАИНУ в руки не дадим
Ни оккупантам, ни каким-то «мотрям»!!!
МЫ победим! Сильны МЫ, ё-моё!!!
УКРА́ИНСКИЙ НАРОД – ОН избран Богом!
Пусть н и к о г д а «Застава, все в ружьё!»
Не прозвучит холодным
резким
слогом!...
4-5 апреля 2014г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495265
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 27.04.2014