| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Обнять.
Хотелось бы.
Не знать.
Ни страха, ни беды.
С тобой.
Лежать.
Хотелось бы.
Но слишком далеки.
Обнять.
Согреть.
Не спать.
Болтать.
Но всё же
Тишина.
И ночь вокруг.
И я...
Один...
Без сна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560734
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.02.2015
Мне плевать на себя,
Плевать мне на то,
Что в сердце моём,
Темно иль светло.
Плевать мне на то,
Что нету любви.
Плевать мне на то,
Что сижу взаперти.
Плевать мне на то,
Что не нужен совсем
Ни другим, ни тебе.
Никому и ничем.
Плевать мне, что я
Не очень красив.
Плевать мне, что я
Сижу здесь без сил.
Плевать мне! Плевать!
Сколько лет я так жил!
Сколько лет я терпел
И грустил, и тужил.
Но теперь мне плевать!
Теперь мне плевать!
И от этого легче
И спокойнее спать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560731
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.02.2015
Одиночество. Скука. Дыхание ночи.
Поиски смысла, который не хочет найтись.
Убежал. Далеко. Вернётся ли он?
Где ты? Куда ты? Верни мне мой сон.
Грусть. Пустота. Рана без боли.
То ли бесчувственный, то ли...
Погиб. Но нет ведь, живой!
Почему же тогда? Душа моя, спой!
Ни звука. Молчание. Вокруг тишина.
Ответь мне, мой друг, в чём же вина?
Чего ты желаешь? Скажи мне, шепни.
Прошу тебя только, прошу, не молчи!
Одиночество. Скука. Ночь за окном.
Тающий снег отдаёт серебром.
Вокруг тишина. Ни звука. Лишь грусть.
Ответ не пришёл.
Ну что же,
И пусть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560299
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.02.2015
Где добро ваше, люди?
Куда убежало оно?
Есть ли оно в вашем грязном сосуде?
Или упало на самое дно?
На самое дно души вашей мрачной.
Но нет, не живёт там страшное зло,
А лишь равнодушие, чувство невзрачное.
И тихо добро убивает оно.
Недавно я жил, твердя себе в мыслях:
"Мир полон добра и любви".
Но жизнь подарила намёк недвусмыслен:
Брось эти мысли, подальше гони.
И я не сказал бы, что зло побеждает,
Но то равнодушие в ваших глазах
Ему помогает. А зло лишь мечтает
Убить всё живое в наших сердцах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518760
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.08.2014
Засинай, до світанку залишився час,
Ти втомилась, хоч трішки поспи.
В царство снів увійди, щоб вогонь твій не згас.
І душа відпочине якраз.
Срібне сяйво з вікна на холодній траві
Грає барвами всіх кольорів.
Засинай, нехай йдуть в далекі далі
Твої страхи, великі й малі.
Хай присниться тобі ріка голуба,
Коні в сутінках на берегу.
Над водою стоїть прекрасна верба,
Хай покине ж тебе вся журба.
Не турбуйся, хай сняться тобі острови,
Із квіток в океані трави,
Хай сплітаються в пісню природи слова, -
Звуки лісу, тварин і весни.
Ах, як же шкода, на жаль, чарівних тих сил,
Я не маю, пробач ти мені,
Я не можу дарити ні пір'я, ні крил,
Ні зробити з проблем твоїх пил.
Ах, я зараз лиш можу пісню цю скласти,
Подарувати прекрасні ці сни,
По казковим дорогам дати змогу пройти,
Щоб потрібне змогла ти знайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515593
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2014
Таке було в далекий час!
Шкода, звичайно, що без нас.
От тільки пам'ять збереглась,
Як-то історія велась.
За лісами, за степами,
За високими ярами
Було-жило два брати.
Два таких молодики:
Ставні, гарні молодці,
Сонце грає на лиці,
Сильні, розумом багаті,
Не сидиться тільки в хаті.
Був один Микита звавсь,
Брат його – Івась.
От і зараз погуляти
Їм дозволила їх мати.
Хлопці вирішили в ліс,
Їх до лісу віз повіз,
А подалі –
Тут вже самі.
Стежку рівненьку знайшли
І по ній вони пішли.
Стежка хитра опинилась,
Мов гадюка, далі звилась,
Крок направо, крок уліво -
Тільки чути птаха співи,
А от стежечки нема.
І чия у цім вина?
«Так і буть», – сказали хлопці,
І попленталися мовчки
Далі в ліс, шукать спасіння,
Мало чи які створіння
Можуть бути тут.
Йшли вони по лісі тихо,
Не чекали діти лиха,
Та побачили здаля
Десь в кущах та між гілля,
Як у пастку звір попав,
Чи не звір-то там стогнав?
Це якесь створіння дивне,
Тихе, мирненьке, сумирне.
Взяв Івась його на руки
І почув щось дивні звуки…
Що це? Мова?
От і знову…
«Так, це мова! Я отут!
Ти звільнив мене від пут!
І за це я дещо маю,
Що вам, людям, треба, знаю:
Вибирайте, що вам дать:
Чи сімейну благодать,
Чи багатство величезне,
Що ніколи вже не щезне?»
І Микита мовив: «Злато»,
А Івась подумав: «Варто?
Ні! Краще вже сім’ю мені».
І у відповідь почули:
"Ви забудьте про минуле.
От дарунок. Два кільця.
Від одного мудреця"
Їм грайливо підмигнув
Та й між гілля прошмигнув.
Хлопці думали-гадали.
Йти куди? Вони не знали.
Тут поміж дерев взлетіла
Стежечка яскраво-біла.
І вела вона дорогу
До рідненького порогу.
Тут життя їх завертілось:
Що не знай, то все змінилось.
Брат Микита став багатим,
Він покинув батька, мати,
Став в столиці жити й пити,
Ну й сигари там курити.
Брат Івась залишивсь вдома,
Вдома працював без втоми;
Мав сім’ю: дружина, діти;
Біля хати гарні квіти.
Щастя й годі, що казать.
Та і все, що треба знать.
Рік за роком пролетів,
Не писав ніхто листів,
Як тут щастя привалило:
Наш Микита взяв чорнила.
"Це я, Микита, я приїду скоро.
Пробач мені. Ех.. сором-сором
Приїду влітку, ти чекай,
Заїду я в рідненький край"
Ну що сказать, зустрілися брати.
Один сумний, з гроши́ма і верхи,
А другий був хоч небагатий,
Зате щасливий і жонатий.
Зайшли додому, все на стіл:
«За те, що ти зумів
Приїхати до нас!»
Дістали квас.
(Ну, все-таки у нас дитяча казка,
Бажаєте щось інше, ваша ласка)
І почалися ці розмови:
Про ліс, про ціни, про корови.
Однак Микита тут сказав:
«Як заздрю я, от ти би знав.
У тебе є сім’я: дружина, діти,
А я не знаю, де гроше́й подіти
І де знайти любов,
Як знов і знов
Молоденькі панянки
Лиш випивають з тебе кров»
І відповів на теє брат,
Що так і так, нема порад:
«Ти винен сам,
Ти сам все вибрав, вибрав там».
І мовби вдарило Микиті:
Він взяв побіг у двері незакриті.
«Там темно! Ніч!» -
А він біг пріч.
Там зорі покрили
Небеса чорнокрилі.
Микита біг, він персня зняв,
І сам до себе промовляв:
«А от і вода,
Лиш декілька кроків!»
І перстень кида,
Що випив всі соки.
І проклятий дар летить чим подалі,
А разом із ним летять всі печалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500450
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.05.2014
Розправив крила над собою
І полетів у небеса
І, взявши сніжного списа,
Ти приєднався в вирій бою.
Удар, удар і знов удар
Від зброї гинуть ангели, як смертні.
На бій кривавий ти поглянув зверхньо,
Побачив, як твій друг, твій брат, упав.
Полетів ще вище, вище всіх.
"Десь тут, десь тут. Куди ж він заховався, ну?
Ах, та виходь! Я все одно знайду!"
А відповідь — лиш чистий сміх.
Чорніли твої крила, а ти вверх летів.
І постать білосніжна тобі шлях закрила.
І сутність вся твоя звіряче взвила:
"Ніщо тобі не допоможе! Лише стій!"
У сутичці короткій поранений чужим списом,
Ти вниз упав, ще нижче від землі.
Залишилась надія: це все сон.
Та ні, о Люцифер, та ні...
[img]https://pp.vk.me/c540108/c617920/v617920599/5565/WUZSjQYvb7w.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491667
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.04.2014