| Сторінки (1/30): | « | 1 | » |
нажираюся, як у дешевих фільмах,
самознищення – шлях до найвищих істин,
посипаючи рани морською сіллю,
залишаю свій мозок чистим.
кожен вечір вливає у мене холод,
випиваючи душу по чайній ложці,
вітер злий. вітер січня вбиває кволих.
і чіпляє їх трупи на груди –
брошки.
як Адептус Механікус відриваю
свою плоть шматками
й міняю сталлю.
це усе занадто. усе це зайве,
я надмірно все відчуваю.
якось порожньо. навіть, скажу, не «якось».
я – як пляшка, повна нічим доверху.
хоч залий бензин із дешевим лаком.
запали і кидай у «Беркут».
все занадто. мозок – відкрита рана,
кожен подих – ніби не має змісту.
я не маю вибору – ярл Вайтрана…
все подальше – одна з абсолютних істин.
заливаю вени вином дорнійським,
як король андалів, ройнарів, Перших…
заливаю душу. заливаю мізки.
алкоголь – мій стержень,
єдиний стержень.
я боюся, це без кінця ітиме,
але смертне те, що колись заснуло.
все згорить,
і пасма масного диму
прекриють
запах
минулого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502193
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.05.2014
Священики благословляють АК святою водою і кров'ю воїнів,
весняне повітря роздирає стаккато ближнього бою. Гноєм
встигла заповнитись рана на тілі землі, і завдання - її загоїти
ліками з пороху, крові і сліз. Чорний квітень припиняє бути весною.
Ейнхерії натягують бронежилети і берці і п'ють кров жертовних тварин,
слейпніри БТРів із дизельним серцем несуться, цитадель блокпосту горить,
оскверняючи небо, душі святить, на радість Мардуку, Марсу і Одіну.
Мулли благословляють АК і гранати, читаючи молитви до сходу.
Розпечене сонце скалить залізні зуби і готується їсти мертвих,
на однострої темному кров губиться, але вона вже жертвенна...
Пил, змішавшись із потом солдатів, створює големів за образом ворога,
раввини благословляють АК у темних кутках при тьмяному світлі менор.
Сівши на східці обабіч Небесного Трону, полеглі руни видряпують.
Бог досилає ривком у патронник патрон і скасовує шосту заповідь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495522
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 28.04.2014
Дні - сірі, як Гендальф до Морії,
мені би - зими на усі роки.
Мені би небо - насмішливе, зоряне,
чорне, як борода Локі.
Мені би замість весни і сонця -
вітру злого і Варга в плеєрі.
Мені би не спати, зовсім-зовсім -
ловлячи тишу, писати з нею.
Мені би просто йти, не спиняючись,
вперед, туди, де на небі похмурім
хмари застигли шрифтом Брайля чи
небеса передчувають бурю.
Просто повільно йти, розумієш?
Нести у кишенях вірші про зиму,
щоб єдині супутники - буревії
крокували поряд незримо.
І я би ніколи не спинився,
стоптавши усі чоботи світу...
Я мав би плащ з опалого листя
і люльку, набиту вітром...
Забувши про все, продавши душу,
ночами співаючи у трактирах,
доки вогонь чоботи сушить,
ну, а вино -
віру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494418
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.04.2014
Фатум сидить і покурює «Честер» -
прищур крізь диму заплати.
Столик – потерто-банальний, як вестерн,
в пиві і крихтах від патос.
Під капелюхом ховаються роги,
профіль тевтонський – герр Платтер.
Фатум мені пропонує дорогу,
я пропоную оплату.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493694
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2014
Знаєш, бро, усе крутиться, як «вертольоти» з запою…
Все навколо – і люди, і стіни – ніяк не затихне.
Я послухаю Варга – й він, часом, мене заспокоїть,
Та цей спокій – це радше подачка, недоїдки, крихти.
Разом з вереснем дощ навалився хрестовим походом,
Зажадавши Господнього Гробу, що серпень зоставив.
Знаєш, бро, я осінню депресію хапнув, по ходу,
І втрачаю хе пе, як з тим тролем на Чорній заставі.
Розумієш – усе, що навколо, відверто дістало.
Я сказав би жорсткіше, та, певно, не знайдеться рими…
Будні давлять, як синє трико у «Людині зі сталі»,
Сто рутинних доріг – всі ведуть до рутинного Риму.
Я вмикаю компа і рубаю Фоллаут чи Скайрім,
Чи по вулицях Єрусалима броджу ассассіном...
Піраміда Маслоу повалилась – повстання Блекфайрів.
Я тихенько існую – я овоч під впливом токсинів.
Знаєш, бро, нам би треба зустрітись, як завжди в цю пору,
Розім’яти кістки – я Саб Зіро, а ти – Скорпіоном.
Та візьми ватно-марлеву: я, усе ж, осінню хворий,
Й симптоматика – двадцять чотири на сім, як «Рексона».
Ну гаразд, час прощатись – при зустрічі ще перетремо,
Головне – ти тримайся, цей вересень б’є професійно.
Хоч здається безпечним, та часом, бува, його клемить,
Й він вбиває без зайвих розмов – як Червоне весілля…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493211
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014
Коли ви з першим подихом весни
Очищуєте душі від скорботи,
Я вороном в верхів'я Горгорота
Несу свої холодні дні і сни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2014
Страхом сипнула ніч
Бігли по нім вовки
Серед глибин снігів
Біг через мертвий час
Шлях між тіней-примар
Холод забутих меж
Кинутися навтіч
Бігти в усі боки
Поміж замерзлих слів
Ні не спинити враз
Страху між снігу жар
Гріхопадіння веж
Думи нуртують злі
Звірі його вогонь
Студжений наче жах
Звірі його вовки
Простором рвуть часи
Мертві багато зим
Звірі його в імлі
Чорнь розриває трон
Владаря вас комах
Звірі його думки
Духи його грози
Він же володар їм
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492739
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 15.04.2014
Аліса з Країни чудес поміняла третю роботу:
вона вже була офіціанткою в двох барах на Восьмій вулиці,
а тоді місяць доглядала за якимось старим ідіотом,
що постійно намагався її облапати.
Курила - не куриться.
У своїй квартирці над перукарнею товствої іранки
вона ночами ловила тріпи, чекаючи білого кролика,
затуливши фіранки, до самого, курва, ранку,
під музику сера Пола і фільми Поллака.
Тоді вона чесала крізь місто, обдовбана і заплакана,
повз тіні нічних вогнів, що бомжі палили в цистернах,
а хмари усе ніяк не відкривали клапани,
щоб дати їй трохи сонця. Осінь, курва.
Верне
від самої думки про ще один такий тиждень.
Аліса з Країни чудес сідає на обпльовану бруківку...
Вона або постріляє трохи планктону в масці лижній,
або в ванні поріже вени. Знімаючи все на плівку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492484
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 14.04.2014
Не голився вісім днів і не заріс – неврожай,
Із харчів лиш чорний хліб, вода і рис – ну, і чай,
Пляшка «Хольстен» зеленіє у кутку – «Поважай!»,
Дим заповнить у думках ряди лакун – лакі страйк…
Ясен під вікном чорніє крізь туман – Іггдрассіль,
Хмари закипають в битві, клан на клан, – переділ,
Чорні альви викачали із листків хлорофіл…
Духи осені дуріють – дим і гнів,
Танець сил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2014
Останній келих порожнів
повільно
і так розмірено.
Крізь дим
лився
з колонок
спів,
і пахло людьми
сірими.
Було забито під самий край,
сидячих
місць
не зосталося,
і ми будували свій П’яний Райх
з дозволеним
Культом
Талоса.
І кожен топив
щось
своє
в холодному алкоголі.
І кожен мовчав,
хоч було нас сто,
і кожен прийшов
сам.
І кожен вважав,
що поб’є
свій власний рекорд
болю.
А уночі
програє
двобій
снам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491561
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2014
Багаття палало й диміло
в безмежжі віків,
сніг сіяв, неторкано білий,
і вітер хрипів.
Забувши про долю немилу,
богів і царів,
навкруг волоцюги сиділи,
і бард там сидів.
В руках його лютня співала
про силу і страх,
списів ощетинені жала
на бою полях;
співала про честь і розплату,
про гнів та любов,
про світлі небесні палати,
де стрінемся знов…
Про воїнів світлої сталі –
дзвеніли мечі,
як кров ворогів проливали,
за правду йдучи;
про духів грози і достатку,
весни і зими,
про те, як на самім Початку
творилися ми.
Співала про давніх героїв
і їхні шляхи,
про дів, що своєю красою
гнівили богинь…
Лилися пісні поміж сосен –
аж вітер затих,
і навіть забутая осінь
вслухалась до них.
І ті волоцюги поблідлі,
знедолені, злі,
що добре пізнали і злидні,
й зачерствілий хліб,
в той вечір змінились на краще –
їх душі ген-ген
до світла ломились, крізь хащі,
по стежці легенд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491371
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 09.04.2014
Небо жовтня кровоточить,
злі дими
закликають духів ночі.
Вітер спить.
Трави мертві. Трави хочуть
вже зими,
відьма ця єдина може
воскресить.
Чорну спину вигинає
звір ріллі
і повзе до небокраю
сонцю вслід,
хмарні квіти доцвітають
у імлі,
злі дими себе вплітають
в сонний світ...
Небо жовтня кровоточить,
час мовчить,
молитви шиплять пророчі
злі дими.
Трави мертві. Трави хочуть
догоріть...
Пил і попіл кинем в очі -
боги й ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491325
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.04.2014
Світ творився віки,
Пил років опадав—
Так з’являлась грязюка епох.
Світ творився віки,
Серед воїнських лав,
Що зігнав кровожерливий бог.
Світ творився віки,
Перші грози лили,
Напуваючи перші моря.
Світ творився віки,
Між кривавої мли,
Де полотна знамен майорять.
Світ творився віки,
Від вогню у землі
Розгорявся вогонь у серцях.
Світ творився віки,
Де старі королі
В землю сіль засівали і прах.
Світ творився віки,
Подих юних богів
Породив божевілля вітрів.
Світ творився віки,
Там, де воїн молив
Про життя, доки замок горів.
Світ творився віки:
Заревіла земля,
Піднімаючи гори з глибин.
Світ творився віки,
Доки вої не сплять,
Страх свій топлячи ріками вин.
Світ творився віки,
Його молот кував
В чорнім полум’ї дикім, хоча...
Світ творився віки,
Серед воїнських лав,
Закривавленим
лезом
меча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014
Червона Шапочка підкурює жовтий «Кемел»,
перша затяжка – на повні-повнісінькі груди,
повітря січня клубочить в видиху, руки студить,
каналізації випльовують пару в темінь.
Червона Шапочка косо дивиться на годинник,
підсвітка – тьмяна, і ледве видно, що пів на другу,
над головою дротів сплетіння жене напругу
в усі кутки вигрібної ями, що їсть невинних.
Порожні вулиці простелились січневим брудом,
лиш трохи снігу – та й той до завтра уже розтане,
а по провулках, в лахміття купах, немов шамани,
бездомні сплять – ніби вже не пси, але ще не люди.
Та от у тиші, з-за рогу Сьомої чути кроки –
напівмороз їх розносить по місту на сотні ярдів,
їх відбивають долішні поверхи і мансарди
й окремі рівні каналізації неглибокі.
Червона Шапочка хутко гасить «бичок» об стіну,
кида на землю – і той продовжує ледь диміти.
Вона вдивляється – біля бару Джерома Сміта
самотня постать іде нетвердо – по ходу, «синій».
Коли ж примарне ліхтарне світло його хапає
і три секунди трима у своєму слабкому клінчі,
Червона Шапочка набира повні груди січня
і видихає, і застигає за рогу краєм.
Зимова темрява – найчорніша з усіх можливих –
її до себе горне, як горнуть дітей у сім’ях.
Червона Шапочка затискає ножа руків’я
й тамує трепет у передчассі крові і дива.
І от, коли він геть поряд з нею іде неспішно,
і в ніс б’є запах старих сигар і чистого віскі,
вона, ніби темна тінь, підступає близько
й ножем на горлі йому малює нову усмішку.
Січень краде геть усі передсмертні звуки,
кров на руках – гаряча, та стигне швидко.
У гаманці у трупа – лише кредитки,
двадцять зім’ятих баксів і фото внуків.
Червона Шапочка усміхається в холод ночі.
Кров із леза – об білу мерця сорочку.
Фото – в кишеню, в смітник – кредитки і гроші.
Втеча у тінь. Каптур червоний і маска вовча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491047
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 08.04.2014
Нині заходи
Холодні
Їм нема землі
Й не треба
Сонце йде кудись
В безодню
Сни такі малі
Для неба
У піснях віршах
І чарах
Мерзне шкіра дух
Молився
Сонце терпить крах
У хмарах
Бо падіння рух
До листя
Нині заходи
Стихають
Думка вітер прах
І тиша
Нині хтось туди
Вертає
І в своїх рядках
Залишить
Обрій кригою
І болем
Загорнуть боги
Востаннє
На самім краю
Хтось кволий
Малюватиме бажання
Нині заходи
Безтілі
Обрій сльози там
Ховає
Нині заходи
Дотліли
І тепер
Вони
Вмирають
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2014
Я ніколи не бачив стільки неба,
як у забитих спальних районах,
сірі фортеці багатоквартирників -
просто рамки його ікони.
Тут так просто прислухатись до себе -
вітер стає для думок фоном -
і вони припиняють бути настирними,
завмирають, наче коти на долонях.
Підталі замети раннього снігу
тонуть у купах старого сміття -
воно старожил, воно водить
дружбу з асфальтом і землею.
Брудні калюжі скувала крига,
а над районом тихо летять
дими цигарок,
дими заводів
і п'яні дими ідей.
Безликі стіни мостів і будинків -
мольберти для підлітків у спробах
стати для світу новими Бенксі,
чи, на крайняк, новими Пікассо.
В таких місцях завмирають годинники,
а цінні метали найвищої проби
втрачають напил штучної честі -
цінується лише міцність і маса.
В таких місцях на диво настирно
прокидається потяг багато палити,
прокидається потяг стояти на холоді
і поспішно писати якісь нісенітниці...
У таких секунд - особлива віра.
Між голодних котів і людей ситих
я блукав поглядом...
і ніколи
ще не бачив такого щирого місця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490888
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 07.04.2014
Я звихнутий димом осені,
Він в шкіру мою запечений,
І разом життя проносимо,
Завдавши мішок на плечі ми.
Я холод вдихаю ввечері,
«Доріжки», одну за другою…
Я знаю, що й так приречений –
Це спосіб боротись з тугою.
Із вітром воджусь подекуди,
Як в край наш його десь винесе,
Від нього несе здалеку ще
Цигарками, снігом, «Гіннесом».
(Він класний чувак, скажу я вам,
Хоч міри й не має в випивці…
Хурделиця, буря, курява –
Це все його п’яні витівки.)
Я вмію мовчати з тишею –
Зі згоди її негласної
В співавторстві часом пишемо,
Та я всі права привласнюю.
А часом, коли зберемося, –
Дими, вітер, тиша, будуть всі –
Вливаємо чай у термоси
І йдем на порожні вулиці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2014
Я не молюся затертими фразами,
які століття сконали тому;
мої молитви не котяться фазами,
які я з дня виділяю Йому,
Мої поклони не б’ються до заходу,
До півдня, сходу чи в півночі бік,
І не торкаюсь вустами до праху я,
Хай прах той - тричі святий оберіг.
Я не молюся між стін розмальованих
І не молюся у кельях сирих,
Я не боюся, що буде сплюндрована
Моя душа після смертних доріг.
Моя молитва не ллється недумано
Словами древніх засмалених книг;
Вона – у кожному слові, що струменем
Повітря рветься, допоки не стих.
Моя молитва – у кожному поруху,
У кожнім жесті, у думці, в очах,
Моя молитва не вкриється порохом.
Коли я сам обернуся на прах.
Моя молитва – в ударах і ухилах,
В твердих мозолях на вінці долонь,
Мою молитву Бог завжди послухає
Бо проривається скрізь її тон.
Мій храм усюди, де я і думки мої,
Мій храм – я сам, мої стіни міцні,
Мене хитає, здіймає і кидає,
Та храм стоїть – тож стояти й мені.
Моя молитва до неба спрямована,
Та ритуали навряд чи для вас,
Бо моя віра – жива, не знекровлена,
Й себе, повірте, в образу не дасть.
Моя молитва – єдина й неділена,
Моя зоря, що розгонить пітьму –
Творець дав волю, дав думку, дав тіло нам
Й вони співають молитву йому.
Моя молитва найкраща – я знаю це,
Хай хоч прокльони на неї летять –
Вона жива і до смерті читається,
Почавшись в першу секунду життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490690
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2014
Земля здригалася,
тремтіла,
конала в перших корчах смерті,
а ми її
розбите тіло
продовжували жерти,
жерти!
Зірки нас кликали до себе
з її пульсуючого жерла,
мільйон разів
чорніло
небо,
а ми все жерли,
жерли,
жерли!
І в час, коли вона востаннє
у тектонічнім
корчі
миті
здригнулася з німим проханням,
що ми вже не могли здійснити,
під траурні
пісні
розлуки
ми сіли
в кораблі зі сталі,
ми всі трималися
за руки,
Земля ж
руки
не дочекалась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490448
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2014
Життя, по ходу, закохалось - багато солить,
Навколо - вукі і джедаї - Хан Соло;
Уранці мозок у тумані із Сайлент Хілла,
Клінт Іствуд починає ранок - "Gorillaz".
Думки зшиваються із клаптів - монстр Франкенштейна,
Ну, саме час вдягнути маску - Корі Тейлор.
Вода змиває осад сну і, нарешті, будить.
Надворі знов фігачить дощ.
Чекаєм грудень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490279
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2014
Якщо ви забудуте, леді,
Хей-хо!
Про мене колись,
Якщо ви забудете, значить,
Хей-хо!
Дарма я моливсь,
Дарма не прокляв молодії,
Хей-хо!
І злотії дні,
Дарма будував свої мрії,
Хей-хо!
Веселі й сумні.
На вас я моливсь, моя леді,
Хей-хо!
На вас лиш одну.
Якщо ви забудете, леді,
Хей-хо!
Подамсь на війну...
Співатиме меч серед армій,
Хей-хо!
Моїх ворогів,
І потім гукнуть городяни:
«Хей-хо!
Він нас захистив!
За нашу державу він бився,
Хей-хо!
За наших синів!
Та чом серед бою в очах був,
Хей-хо!
Лиш сум, та не гнів?..»
А я повернусь, моя леді,
Хей-хо!
Не литиму сліз,
Не буду топитися там, де,
Хей-хо!
Росте верболіз.
Я в дім увійду свій, міледі,
Хей-хо!
Та лише на мить...
Повісить на стіну трофеї війни
І меч нагострить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490073
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 03.04.2014
Сніг хрустить під ногами, неначе кістки, що зібрались за осінь і літо,
Я не знаю, насправді, куди я іду, і не хочу про це дізнаватись.
Я ховаю під каптуром роки й думки, щоб у березні їх відігріти,
Ну а поки – лиш це, лише крига і ртуть, дві сестри, що знайшли в мені брата.
Я іду уперед, та вперед не дивлюсь, бо вітри люто хлещуть в обличчя,
Зусібіч підступає січнева пітьма, сніг синіє, а сутінки марять,
Розпускаючись цвітом розсічених вуст. Якби небо спустилося нижче,
Я б його обійняв за жовтневий туман і осіннього грому удари.
На плечі щось шепоче січневий мороз, його голос врізається в череп,
Його голос лишає на білих кістках гострих рун переплетені ланки,
Він розказує вірші, поезію гроз, й свої ікла, глузуючи, щерить.
Я ж пускаю в кишені між пальцями прах від осінніх багать і світанків.
Десь далеко навіки застиг небосхил у блідому бузку гематоми,
Через буйство вітрів і шалені думки проривається музика ночі.
П’яний січень стискає осінні хребти й методично колінами ломить…
Я натягую каптур до самих очей. Я не буду втручатись. Не хочу.
Я ловлю автостоп, але жоден з вітрів не гальмує свій лет коло мене,
За спиною зі стогоном місяць встає й починає похмільно світити.
Я іду, і навколо шиплять голоси феодалів холодного лену
Й сніг хрустить під ногами, неначе кістки, що зібрались за осінь і літо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490039
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.04.2014
Вітрами, дощами
й листям
над краєм дороги – осінь,
небо –
болісно низько,
духи і птахи –
низка
його розтинають косо.
Шлях – понад самим краєм,
розмірена
мантра
кроків.
Ніби шалений Каїн,
Жовтень
здіймає
камінь
і опуска ненароком.
Холод гука
до крові.
Співає
пісні,
молитви.
У ній
навесні і влітку
Бог має
теплий
сховок…
Але, як тільки силу
набирає
осінній
вітер,
кров
починає тліти
спогадами у жилах.
І перед очима – сніг і скелі,
шамани здіймають
кістки
і руки,
і духи з горлянок вітер стелять
під барабанний стукіт.
І венами б’є предковічна темінь,
і з місця, де небо торкає
гори,
виходять
давно
забуті
тотеми,
і завмирають поряд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489868
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.04.2014
Б`ють барабани
під пісню морозу,
небо сіріє від диму
й напруги.
Варта тирана
підкріплення звозить,
гуни підходять
до Риму
удруге.
Снігом каміння
випльовують хмари,
бунту балада
гуркоче у скронях,
здиблені тіні
вібрують від жару...
Бій - не за владу,
а супроти тронів.
Холод - ніщо,
коли можна зігрітись,
бога вогню
поминаючи
всує...
З битих пляшок
вилітають іфрити
і у вогнях Водохреща
танцюють.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489793
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.04.2014
Мій Захід затягли густі тумани,
Приймаючи гостей понуро в себе...
Крізь них - лише свинцево-сіре небо
І чорним рядом - сосен вежі-стани.
Мій Захід заволочено вітрами,
Жовтневим щастям, спокоєм і хладом.
Ось палять люди листя. З димом кради
Кружляють двоє гайворів над нами...
В химернім танці суму, туги, смути
Хриплять, мов хочуть літо повернути,
І пазурі деруть на небі рани...
Мине ще трохи - і з морозом лютим
Посипле сніг, і змусить всіх забути,
Як Захід затягли густі тумани.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489641
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 01.04.2014
Ми були, напевно, богами,
Як згори дивились на місто –
А воно стелилося дрібно,
На шістнадцять поверхів нижче.
Ми були овіяні снами –
Літні діти з літнього тіста,
Знаючи лиш добре і рідне,
Те, що не змете і не знищить…
Ми тоді сміятися вміли
Набагато краще, ніж зараз,
На своїм Олімпі стояли
Й бачили довколишні луки…
Ми тоді ще вірили в сили,
Ми тоді самі були – чари,
Вулиці були наші зали,
Символ влади – здертії руки.
Я і досі все пам’ятаю:
Холод жовтня й фарба в повітрі,
Віддалік шипіла «Монтана»
Й виливала срібло на стіну.
Ми були малесенька зграя,
Головні актори у титрах,
Ми були, напевно, братами
З однієї білої глини.
Ми були малим пантеоном,
Нас лиш троє, й вітер – четвертий,
Небо жовтня тихо темніло –
Місто зацвіло ліхтарями.
Кожен з нас був цар без корони,
Що не зможе зроду померти,
Мали мрії – значить, і крила,
Мали небо – значить, і храми.
А коли шипіння скінчилось,
Рюкзаки знов стали важкими,
Ми завмерли геть коло краю –
Вулиці спліталися в жили…
Через люк в під’їзди спустились
Й на дорогах нашого Риму
Ми були богами, я знаю,
В світі, де богів не лишилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489589
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2014
Я знаю, що духи живуть у грозі –
я чую
їх
голоси.
Поклавши початок нам
усім,
вони поселились
на зламі
зим,
віддавши частину сил.
Я знаю, що духи живуть у пісках,
на пляжах
таємних
озер,
в руїнах міських,
де лиш жах
і прах –
вони
дотепер.
Дотепер…
Я чую їх мантри,
їх пісні,
і звуки їх танців
на темних вулицях.
Несуть вони варту
на вістрі снів,
на вежах і в шанцях
туляться.
Я знаю,
що духи
живуть у долонях,
якими
стискаєш
останній келих,
і в час небезпеки
вони
боронять
тих,
хто згубився в скелях.
Я знаю, що духи приносять вітри,
дарують мороз і осінні дощі,
живуть у вогні,
що самотньо горить,
і дереві, що
в багатті
тріщить.
У хмарах
живуть,
що випльовують сніг,
і на брудних обочинах трас…
Я знаю, що духи живуть
у мені,
У кожному з нас
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489411
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 31.03.2014
Ну от, початок фіналу. Фенріс ковтає сонце.
Я мав би купити свічку – натомість купив квиток
на перші місця у залі. Прошу, ось ваш бурбон, сер.
Тверезим бути не личить, стрічаючи Рагнарьок.
Перші рядки епілогу. Меланхолійне аутро.
Гарм розрива ланцюг і кличе виттям листопад.
На опівнічних дорогах, минаючи ватри і варту,
змилений Слейпнір гарцює.
Музика – барбітурат.
Я чую обличчям вітер від помаху крил Нідхьогга.
Останній крик Г’яллархорна – підписом нечітким
в свідоцтві загибелі літа. У Мідгарді давні боги
приносять дарунки норнам.
З-за обрію віє дим.
Склянка вже спорожніла. Тануть шматочки льоду.
В часі колються тріщини, сіючи зернами жар.
Осінь пульсує силами, збурює скелю й воду –
з чорного виру річки винурює Нагльфар.
По Іггдрассіля кроні – метастази, від низу до верху.
Із неба мені у вічі б’є світло нових зірок.
Я жестом кличу гарсона, горбатого чорного цверга –
тверезим бути не личить, стрічаючи Рагнарьок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489374
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 31.03.2014
Гримлять там-тами,
На сході небо відмирає,
Шаман танцює,
І хрип розноситься вовками;
Соснові храми
Від краю обрію до краю
Свою святую
Склепінь здіймають понад нами.
Скипають води,
Вогонь з землі на волю рветься,
Усі народи
Течуть в місця старої сили;
Вітри свободи
Пронизують кістки до серця.
Шукати броду
Не треба, якщо маєш крила!
Лютують духи,
Здіймають хвилі із пучини;
Шаліють гори,
Немов мустанги у неволі;
Якщо послухать,
То чути, як в землі глибинах
Смертельно хворі,
Останні велети говорять…
Нові племена
На зміну етносам віджилим,
Дві сотні кланів,
Де нація була до того,
Свої знамена
До неба здіймуть знаком сили,
Священні рани,
Священні ікла, кігті, роги!
Останні миті
Старої ери за спиною,
Стихають шквали –
Мільйони сотень вже убиті…
І духи ситі –
Вогнем, повітрям і водою
Вони зігнали
З обличчя світу паразитів.
Гримлять там-тами,
На сході небо рожевіє,
Новий світанок,
Тримай свій спис міцніше, брате,
Земля із нами!
Із іскри жевріє надія…
Танцюй, шамане!
Час все спочатку починати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489216
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 30.03.2014
Сонце тижні мотає в відпустці за власний рахунок,
Жовтень стелиться низько захмареним анабіозом,
Хрипи воронів стіни бетонні уранці відлунять,
А вірші – гарячково сухі і дешеві, як проза.
Над асфальтом доріг густо стигне холодне мовчання,
Вітер бавиться листям опалим недбало, понуро,
Сонце зараз, напевно, газелей стріляє в саванні,
Доки тут його втомлені зами зітхають і курять.
Жовтень кличе іти. Небо сіре, як пил чи як попіл,
День недбало повзе – пережований край кіноплівки;
Тиша люто, надривно кричить, вимагаючи пропуск,
Та її розганяють, б’ючи по асфальту, кросівки.
У кишені долоні, і каптура – нижче на очі,
Подих пару клубками із рота зривається в осінь,
Сутінкові боги у під’їздах про зиму шепочуть,
Що, мовляв, обіцяла зайти, а чорти її носять.
Сонце зараз, напевно, пірнає в розпечене море,
Доки тут кожен крок у холоднім мовчанні – як вигук;
Темні велети хмарні клубочать, нуртують, мов хворі…
І в цю мить розриваються жменями першого снігу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489215
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2014