| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Ти приходила щовечора,розповідала свої історії,які зачасту були не цікавими,інколи слухала Леона,проте завжди казала,що не розумієш його. дивились фільми,в цьому були і приємні моменти,їхніх невідносин.
Але все почалось набагато раніше,так же прогнило,із взаємним несприйманням один одного.
То був вечір вересня. то був вечір листопада,то був останній вечір березня. Ти прийшла п"янувата,хоча й до сьогодні кажеш,що в тебе з тим мудаком нічого не було... адже він(Леон) завжди намагався бачити в тобі,щось більше...але ти сміялася,сміялАся,і саме цей сміх був єдиним адикватним мометом,який характерезував тебе. Бо ,як нормальна дівчина,в лосінах може так багато вийобуватись. Смійся,смійся-моя,твоя,наша мила.
Дії відбувалися за кулісами. Хоча живили частинки реальності,якщо така існує.
Леон,став із режисера глядачем,щоб,комусь, показати,як маріонетка рве нитки. Неадекват,живе якимось іншим своїм Я.
Вона,Ти,Її-режисер своїх обмежених бажань, акторка не лише за кулісами,а й на сцені. Ніжна дівчинка,у вісні.
Їх дороги перехрестилися долею,або просто сусідство по квартирі. Хоча тумани тоді були звичайним явищем. Саме ці дощі,об'єднали їх в одній кімнаті. Леон і Вона,ні вона сміялась,хоча рухи її,як завжди були некеровані,керовані власним настроєм,власною дурістю,тимчасовою ніжістю.
Він хотів серйозності,вона бути деінде,він почути інші слова,вона ж сміху,через куп"юру. Це була перша їх розмова,що диктувала несерйозність невідносин.
то була перша,спровокована Нею цигарка,яка завжди стоїть колом...загубившись в покриві ночі,все ж довелось заснути. Та чомусь,ти прийшла,знову прийшла. Тоді в дверях появився твій стан,як завжди,чи вперше,без стуку. Русяве волосся,спускалося на плечі,сірі очі(із дивним блиском від дорогих речей),відсутність розуміння модернізму,і власною прекрасністю ,яка проявлялась лише в твоєму поганому настрої,або сміху,сміху від дурних жартів,і дишевих американських екшинів.
Леон завжди приймав її,щоб не сталось. Вона,а вона сиділа у ВК.
Інколи вставала прибратись в кімнаті,хоча дії відбувалисьза сценою, завжди пританцьовувала ( чому вона носила лосіни?), маючи фантастичний вигляд,волося часто спускалось їй на обличчя,забираючи ніжно рукою,трішечки в танцю при присядала, саме в цих моментах вона мала чи не найщирішу посмішку,і природню сексуальність. Так,так,вона прибиралась,щось переставляючи.
Як я вже згадував,вона сиділа в контакті. Хотіла бути незалежною,залежачи від когось. Тим часом Леон працював,інколи ставлячи своє життя на кон. Вечорами вислуховував її.Вона завжди приходила,а коли він не йшов до дом,влаштовувала істерики,і бігла до себе. Мала талант бути ніжною,коли все добре,і топити коли все ставало погано. Ставити життя під роздільний знаменник,і відштовхувати від себе людей.
Вони часто дивились фільми. Сенсу якого ніхто так і не зміг зрозуміти. Якщо він намагався хоч трішки,для вигляду відволіктись на екран,в неї була завжди безвідказна програма. Як мінімум солодкий запах її волосся... Режисер,режисер,хоча він визнавав свою маріонетність ( за ширмою).
Фактично завжди все починалось одинаково. Леон цілував її в шию,помаленько переходячи до плеча,а потім повертаючись до губ. Лише поцілунки в шию і груба сила,змушували її почати важко дихати. Декілька раз,вона починала кусати губи, своїми ніжними пальчиками роздирати спину. Як завжди,лише біль наповнював душевну пустоту Леона. Бо ніжності від неї отримати в повному обсязі було неможливо.
Вечори перетворювались в тишу,а дні в балаган (за сценою), вона хотіла грошей. Йому...краще спокою.
Вони отримали волю. Але ніхто не полетів. Кожен вірить в власну індивідуальність,але хто порве нитки? Кожен хоче бути щасливий,але одиниці переступають через гордість.
Кожен хоче підтримки. Я тобі її дам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492183
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.04.2014
лише відчуття холоду давало можливість,перестати думати про тебе...чи просто перестати думати. думки розривають мене,живлячи ту пустоту,що зачасту керує мною. ненавиджу себе за це,що просто рухаюсь,слухаю рок,дію,сплю,забиваю на все,рухаюсь, вливаючись у весь цей шум і рух. навіть пари,чи маршрутки,на яких можна віддатись емоціям,я починаю читати,поринатись у постмодернізм,щоб забутись від реальності.
Чому мені зараз не холодно? як дізнатись ,що все це реальність:якісь люди,якийсь шум авто,стук вітру,тертя безлистих гілок,сірі дахи,ноотбук,що давно покрився пилюкою.
і люди,люди...вириваєшся із сюрреалізму,щоб лише шукати тебе,твій стан,твоє русяве волосся,твої ,так довго очікуванні очі.
...пошуки,рок,пошуки й рок. ці безглузді розповіді друзів. і запитання,чому я такий "загублений"? але я ще сплю. чи просто це не я. це все могло бути так? адже,повинні бути думки. хоча щось шкребеться в голові,виривається із того шуму...,знову вбиваюсь роком.
здається щось накриває,тепло...ненавиджу сонце,воно сліпить і обпікає...ні,це відчай...хах,відчай,це тепле,але болюче відчуття життя,щире,й без імітації,просто екстаз,із стонами,криком,криком в голові,де й так тісно пустоті.
рок....і цигарка,навіщо мені вона,я ж не курю. хоча це сон,сон у сні серед сну. і добре мені,добре нам.
тебе немає. значить не проснувся. здорова людина не може стільки працювати,грати танки,й слухати рок.
Але ти,ТИ. слухаю шум,шукаю твій голос. раз мені дана була така можливість. то були найпрекрасніші ноти,звуки,чи просто хвилі життя,моїх емоцій,навіть рок втратив той смак,що був до твоїх слів. до твого образу. але це був інший сон,проте та сама мрія. я хочу спати. прокидатись лиш для чаю,і щоб ти була моя. НІ,ми разом будем пити чай,і спати,щоб бачити сни...сни без шуму. але мені мало вічності,хочу життя.
без,тільки без збігу,збігу обставин,що грають проти нас.
Шукаю,слухаю рок,чекаю. Дію,але в якому руслі? знайшов...помер,чи ожив,але знову тиша,лиш погляд. Засинаю,чи прокидаюсь,щоб тебе чекати знов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489261
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.03.2014