| Сторінки (1/24): | « | 1 | » |
ВОЙНА и ЛЮБОВЬ
срывает ветер пляжные зонты
лишь мы с тобой в противобор стихии
бежим от надоевшей пустоты
в тот мир где мы когда то жили
шумит прибой разбрызгивая грусть
и соль застынет на губах белесой пеной
заплачет в небе чайка - ну и пусть
здесь только мы... и шторм и пульс вселенной
твоя рука сейчас в моей руке
я пью тебя насытившись любовью
сверкнет луна, вдали, застывшей кровью
и позовет в дорогу налегке
накатывают волны на песок
и как волной накатывает счастье
мы пережили все и горе и ненастье
пусть этот мир был к нам порой жесток
мы сядем на гранит и будем вспоминать
за шагом шаг, мельчайшие детали
тот мир где мы друг друга повстречали
тот мир где мы с тобой могли летать
а помнишь нашу встречу,поутру
когда с тобой приехали учится
затем работать, покорять столицу
каштан мерцал свечами на ветру
мы говорим на разных языках
но для меня ты самая родная
и день тот был как раз девятым мая
и мы несли цветы у вечного огня
с тех пор никто не мог нас разлучить
мир стал для нас - величиной с ладошку
и стали мы богами понарошку
и вечность попытались приручить
но грянул гром, за ним приходит горе
упал с цветка последний лепесток
исчезло наше ласковое море
тебе на запад мне же на восток
смертельный бой, стенанья, грохот взрыва
и каждый убивал своих врагов
стена костей на линии разрыва
и в сердце раненом живет к тебе любовь
последнее заданье было нам
убить убийцу а потом на волю
ирония судьбы, лихая доля?
вот только кто обьект - не ведал сам
я выследил ее - была гроза
я был готов стрелять, совсем не злился
но всеж решил ей посмотреть в глаза
и дрогнула рука, и я остановился.
- постой минутку, милый, это ты?
ведь я тебя сейчас убить хотела
- а я тебя
- твой позывной "Акелла"?
- а "Черная Пантера" - это ты?
упали вдруг на землю небеса
зачем так Бог жестоко поступает
одни одних находят и теряют
но не любовь а мертвые сердца
мы долго говорили, до утра
обнявшись крепко, на одном дыханье
впиваясь в губы, исповедь, рыданья
у каждого в душе холодные ветра
-как дальше жить ведь мы с тобой враги
- давай умрем хотя бы не врагами
продолжим жить за райскими вратами
и будем плыть на облаке любви
из кобуры достала свой ТТ
а я в висок направил верный "СТЕЧКИН"
объятья, выстрел, пляж и кровь сердечком
что из пробитых тел стекала в пустоте...
...срывает ветер...нет уж тишина
они порывы ветра не услышат
они вдвоем, хотя уже не дышат
на небесах...
... будь проклята война...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682215
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.08.2016
ВЕЧНАЯ ЛЮБОВЬ
...я смотрю на отражение в окне
мне тепло на кухне, нет не жарко
слышен стук как буд то бы во мне
растеклась свеча до черного огарка
это сердца стук, а может быть тик - так
гири тянут время к полу, боже...
я смотрю в окно и вижу только мрак
и не вижу звезд, я звезд не вижу тоже.
я смотрю во тьму, над бездной - не дышу
черные вороны в черных... крылья
я к тебе по лезвию спешу -не дышу
молча за руку тебя возьму, от досады...
волком выл я...
словно шелест тысячи страниц
разрывает небо на кусочки
стая хищных оголтелых птиц
клювами проклятия клекочет
ты ко мне прижмешься, вся дрожишь
может ты проклятий испугалась
но увы ты жестко ошибалась
я проклятье - ты меня услышь!
я тебя утешу при свечах
в ласковых словах ты растворилась
и слеза с ресниц твоих скатилась
только я не отражался в зеркалах
нежный нежный, в шею поцелуй
на губах пунцовых привкус соли
ты глаза закрой и с демоном танцуй
чувствуешь экстаз от чувства боли.
сотни лет промчались словно миг
мы друг другу страшно надоели
кто считает дни, а мы недели
среди пыли пожелтевших книг
я смотрю на отражение в окне
вижу пустоту, как ни стараюсь
я ведь в зеркалах не отражаюсь
и любовь на веки не по мне.
я тихонько птицей обернусь
распахну окно во тьму пошире
средь ворон, вороной обернусь
оставайся в проклятой квартире...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2016
перший сніг
...земля пала в зимовім надвечір"ї
дороги замітає перший сніг
він падав на засмучене подвір"я
і байдуже йому, що я до тебе біг...
тоді я не ховався від негоди
плекав любов, до тебе, й стежку торував
щоби тебе, блакитноока зоре
я на руках, немов дитя гойдав
чекав тебе на розі, біля Храму
серед старих, роздягнених дубів
огорнутий засніженим туманом
у хороводі тьмяних ліхтарів
і знов мене обіймуть ніжні руки
і шепіт пристрасний - "я тут уже, ходім"
зникають вмить, всі сумніви і муки
і разом ми між зорями летим.
тоді для нас всього було замало
у всесвіт поринали навмання
а доля з нами в піжмурки іграла
немов руде пухнасте кошеня
та не буває щастя в цьому світі
все зникне, тількино заквилить птах
який мов смерть ховається у вітті
лишень любов не згине у віках
з-за небокраю шириться навала
до миру вже немає вороття
коли мене у військо проводжала
сказала що під серцем є дитя
кривавий бій, за долю і свободу
був не один, я витримаю все
бо я дитя стражденного народу
що горе і надію у віках несе.
вже скоро повернусь, моя кохана
сьогодня я побачив перший сніг
та не судилось, бо смертельна рана
в моєму серці, я в бою поліг.
був сніг, тоді як ми зустрілись
сльозами танув, падав до землі
і знову це сьогодні повторилось
коли я згинув в полі у ріллі.
*****************************
...лежав солдат з відкритими очима
немов живий недавно ж бо пішов
за ним лиш сумуватиме дівчина
над ним лапатий, перший сніг ішов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630190
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.12.2015
цена жизни
ОН
...мой чай, такой же как всегда
заваренный не круто, еле сладкий
вот так сидишь и смотришь иногда
как утекает время без оглядки
твой образ на стекле, размытый и чужой
и ты сидишь в купе меня напротив
уставилась в окно, вполоборота
и каждый одинок, хоть мы вдвоем с тобой
в ночи безлунной, только фонари
не греет руку больше подстаканник
уже как пластилин, картошка фри
наверно я уже не твой избранник
о чем ты грезишь, все ль теперь о нем
мечтаешь с "ним" теперь текилы выпить
меня бросаешь, сообщишь потом
как только съездим отдохнуть в Египет
ОНА
...я больше не хочу смотреть ему в глаза
такой зануда, все, с меня довольно
он знает, но ни слова не сказал
все пялится в окно, хотя ему ужасно больно
все попивает чай, "такой же как всегда"
скучища, час уже не выпьет
и как ему сказать, но только вот беда...
давно б сказала, если б не Египет.
пойду я что ли в тамбур покурю
хоть отдохну от этого дебила
-"а вспомни милая как нам с тобою было"
когда за бакс давали по рублю
ужасный тип, любовь давно прошла
была ль вобще, исчезла, заблудилась
в трех соснах, и дороги не нашла
на что надеешься урод, скажи на милость...
пассажир в тамбуре
ко мне позавчера пришел мертвец
тянул ко мне костлявые он руки
проклятья сыпал, обещал конец
и что то там еще про ада злые муки
приснится же такое тьху ты черт
вот если б не работа - не приснилось
все так достало, что то мне не прет
уже кошмары ночью появились
скорее бы в Египет отдохнуть
кутить всю ночь и пить напропалую
про каторгу забыть, отдаться поцелую
и на груди у шлюхи прикорнуть...
********************************
турбины вой, разбег, неспешный взлет
летим туда где ждут нас перемены
забудем все усталость и измены
и расставанье тоже подождет
********************************
ОН и ОНА
...все время были вместе я и ты
мы многое о чем поговорили
забыли многое и многое простили
и больше не боялись темноты
мы отдавались ласке теплых вод
гуляли под луной и звездным небом
я пил тебя до дна, благословляя небо
и звезд над нами дикий хоровод...
пассажир с поезда
я славно отвязался, отдохнул
и с девочками вдоволь накупался
напился водки, тоже отоспался
да, зря я на работу психанул
********************************
...пора домой, турбин знакомый вой
в последний путь летим над облаками
за нами смерть взлетела над песками
погиб наш мир, погибли мы с тобой.
...цените жизнь, она лишь раз дана
зачем ее растрачивать напрасно
заваривайте чай и сядьте у окна
любить и жить - что может быть прекрасней.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626486
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2015
НЕ НАПРАСНАЯ СМЕРТЬ
...расскажи мне кошка на окне
почему к душе подкралась осень
листья упадут в звенящей тишине
ты не скажешь, хоть тебя и спросят
почему такой унылый взгляд
ты меня жалеешь - как и прежде
скоро птицы к югу полетят
к островам несбывшейся надежды
только мы с тобой, моя душа
остаемся дома у окошка
мы с тобой навеки кореша
алкоголик и седая кошка
если б ты, умела говорить,
все равно меня б не упрекнула
от меня б не стала уходить
посреди запойного разгула
ты легла бы у меня в ногах
тихо - тихо, так чтоб я не слышал
прогнала бы черно - пьяный страх
тихо - тихо так чтоб я не слышал
отыгралась злобой на чертях, что пришли за мной
но я не слышал...
помнишь, кошка, кем я раньше был
в жизни ты меня сопровождала
открывалась дверь и ты ко мне бежала
когда я в квартиру заходил
у меня тогда семья была
с девушкой по имени Надежда
но однажды мир стал безнадежным
я увидел как она с другим спала...
кошка...
...я сегодня как всегда ждала
с ним пришли такие же бухие,
только все какие то блатные
а за ними в двери смерть вошла.
вот один из них сказал, вставай
мой ушел, а гость подсыпал зелье
вот и все закончилось веселье
я умру, но ты не умирай
я отраву сразу разлила
и удар за это получила
я пыталась выжить, но не в силах
главное что я тебя спасла.
хозяин...
острый нож, отточенная сталь
смерть со мной подонков убивала
кошка тоже тихо умирала
мой ответ - ударом за удар...
автор...
кошка не напрасно умерла
он ушел как будто растворился
бросил пить, осел, остепенился
кошка видно ангелом была...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2015
неравная любовь
(для Ольги Ф R.I.P)
...мой мир совсем, не тот что у тебя
в него попав ты можешь заблудится
в нем вечность, сквозь секунды уходя
тебя на миг заставит прослезиться...
куда не глянь деревья без листвы
а вместо лета - леденящий холод
шагнешь за мной, не вздумай сжечь мосты
твоя любовь слепа, а я уже не молод
мой мир такой, где желтая трава
и никогда уже весны не будет
где за твои признанья и слова
наверно многие меня осудят
там с гор забвенья льются реки снов
впадают в море мрака и печали
твоя слезинка стоит сотни слов
ведь мы с тобой так поздно повстречались
мои часы уже идут назад
сжирая жизнь, минута за минутой
быть может твой порыв ко мне минутный
мне ранит душу твой влюбленный взгляд
но ты в мой мир по радуге пришла
построив мост меж нашими мирами
меж юным локоном и белыми висками
ночную тьму рассветом подожгла.
и я сейчас смотрю в твои глаза
не знаю я что дальше будет с нами
ты ангел что летит над облаками
мы вечно будем жить между мирами
нас к звездам уведет небесная стезя.
но все имеет в жизни свой финал
промчалась осень как одно мгновенье
мой мир исчез навек ушел в забвенье
а твой звездой сверхновой засиял...
...я вновь родился... я не умирал...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592533
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.07.2015
...я обіцяю Боже...
Пекельні пси нсправжньої країни
терзали плоть знедолених діток
Едемський сад спотворили в руїну
лишили слід з обгризених кісток.
а я злетів і над полями лину
і бачу ту в якої вже коса,
зносилася від жатви без упину
впаде на діл кривавая роса.
я чую стогін, шепіт нарікання
вже краще смерть ніж отаке життя
і душ людських, неупокоєних страждання
і привидів в чистилищі, виття.
мені ж бо страшно, я волав до Бога
аще лишився хто з моїх живий?!
хоч хто один, стражденного народа
чи всіх, і немовлят, подер лихий?
...і тиша, лишень коса зрізає колоски
спадає жито, і чи буде жити
мій славний рід, сміятися, любити...
над здобиччу вже квилять канюки.
я обіцяю Боже, бути я, клянусь усим святим
що тільки маю,
не дай Вкраїні впасти в небуття
я навіть не грішитиму...
благаю!!!
вона іде, вже видно поля край
одягнена в трикольорове вбрання
за нею пси, чи зникнемо усі?
і змах коси, і смерть без покаяння.
...і чую глас - народе мій єдиний!
не падай духом, треба воювать
бо у вогні народиться країна
яка здолає - нездоланну рать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584519
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 30.05.2015
обстріл Маріуполя
...я сіра і пухнаста, наче дим
вона русява і блакитноока
ми разом мріємо як в небо полетим
земля, наш дім тепер така жорстока.
ми зараз мрієм кожен про своє
я хочу птаху ближче роздивити
вона залишить хоче те що є
щоби й надалі в цьому світі жити.
мереживо малює на вікні
сльотавий день, нерівними смужками
і сум ворон у білій вишині
і плач дитини, бо пропала мама.
я хочу дуже їй допомогти
я муркочу і труся об долоню
та тільки мамі більше не прийти
вона уже в смертельному полоні.
ми з нею сидимо біля вікна
сіренька киця і мала дитина
з Донецька прилетіла сатана
і наш маленький світ навіки згинув.
ми разом будем навіть у раю
поглянемо на землю крізь хмарини
там біль і смерть, кривавії хрестини
і я на небі з ангелом стою...
святі опустять руку із хрестом
нема уже кого благословляти
в своєму місті, навіть Божа Мати
постує смерті, праведним постом.
а люди шаленіють від війни
волають душі мертві - зупиніться
а з неба сумно дивляться вони
мала дитина і сіренька киця...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554387
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.01.2015
судьба
...серое небо над серой землей
серые тучи одна за одной
серая скука внутри и снаружи
серые мы отражаемся в лужах...
серая кошка на сером окне
видит умершие души во тьме
тянется лапкой, хочет достать
только никак мертвецов не поймать
тысячи тел отдыхают на поле
павших в бою, покорившихся доле
где то ворона кричит в облаках
хочет устроить свой пир на костях
дети играют с мячом во дворе
мяч переходит от смерти к судьбе
ловит костлявая - взрывы слышны
ловит судьба, для минут тишины
в жарком аду приуныл сатана
очередь грешников не сочтена
много работы их жарить в огне
черти устали - забылись во сне
шрамы земли, зарастут через время
ангел оплачет ушедшее племя
память о них унесут журавли
люди себя утопили в крови
...и через тысячу сломленных лет
вновь зажигается жизни рассвет
взрос человечества первый росток
новой судьбе - нужен новый виток...
тот кто родился окреп и пошел
в поле - орудие смерти нашел
...бросил, не нужно, оставил в траве
больше не будет смертей на земле...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545414
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.12.2014
ПРИЗРАКИ
...я открою все окна и двери
привидений совсем не боюсь
в мертвецов низа что не поверю
над вампирами просто смеюсь
по ночам не преследуют зомби
не летает колдун на метле
страшный Вий не ночует во гробе
не танцует скелет на столе.
у меня все стабильно ребята
не с руки мне с котом горевать
этот мир я оставил когда то
мы и сами готовы пугать...
я летаю над городом сонным
верный кот у меня на плечах
лунным светом, колодцем бездонным
я срываю седьмую печать
я взгляну на безумную землю
сквозь изорванный в клочья туман
люди разуму больше не внемлют
умирая от стрелянных ран.
я звездой упаду с небосклона
чтоб оплакать сгоревших солдат
потерявшая души колонна
они в небо как птицы летят.
я в плетусь в волоса словно лента
поседевших в тот час матерей
не дождавшись от Бога ответа
про бессмысленность этих смертей.
плоть людей доедают собаки
жизнь не стоит теперь ни гроша
бесшабашные горе рубаки
умирают на чьих то ножах...
Я пытался кричать но не слышат
я пытался сказать им о том
жизнь важна если только ты дышишь
мне б не знать..
мы ведь призраки с нашими котом.
огоньки улетают на небо
мрачных призраков больше не счесть
на земле поминальные требы
где же Бог...если только Он есть.
в реках крови купаются кости
славят смерть с перекошенным ртом
нам так страшно, в бессилии, злости
мы ведь призраки с нашим котом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532501
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.10.2014
куди летять мрії
...була війна,були убиті люди
зруйновані і спалені хатки
а я не знав що далі з нами буде
тому лежав і мріяв залюбки...
я бачив синє небо у намисті
край сонця у зеленому вінку
істот що причаїлися у листі
і квіти у ранковому трунку
я так бажав побачити у полі
очей твоїх зелених, ніжний блиск
та не судилося, така вже в мене доля
хоча який кістлявій з мене зиск
я так хотів спіймати кожен подих
в твоїх напіврзтулених устах
зійти на гору по небесних сходах
тебе немов дитину колихав.
я мріяв про той час як на Вкраїні
ніхто не буде більше помирать
не куля - соловей свистітиме в ліщині
і люди перстануть убивать.
хтось до мого плеча торкнувся тихо
то був старий солдат - мій побратим
сховався в тінь, мов горобець під стріху
і в нас була розмова довга з ним.
- скажи мені, про що ти зараз мріяв
- про дівчину і про її вуста
- скажи, а ти у пермогу вірив
бо наша доля, брате, непроста!
звичайно вірив, я ж бо тут для того
щоби лихого ворога здолать
шкода лише, що зникнуть мої мрії
а так мені не страшно помирать.
- ти не журися, мрії не зникають
таке мені казав іще мій дід
вони в майбутнє птахом поринають
щоб втілитися через сотню літ.
розмова обірвалась на півслові
снарядом землю вибило з під ніг
останній подих...в роті присмак крові
старий солдат також в бою поліг.
стара вдова ридає на могилі
а поруч нею дівчина сумна
я так і не пізнав куди злітають мрії
зате я знаю там де їх нема...
...хитає вітер квіти на могилі
зжене з куща наляканих пташок
то де ж поділися солдацькі мрії
вони в віках навіки розчинились
...мов зграя...ніжно - білих...пелюсток...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501081
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.05.2014
МИР ЗАРАДИ ВІЙНИ
Не хочу про війну, давайте вже про мир
бо він такий хиткий і недосяжний,
він наче човен, що пливе у вир
немов злочинець на суді присяжних.
його так просто не побачиш ти
хоча усі про нього лишень мріють
вбивають один одного брати
заради нього у полях кістки біліють
за що воюємо? - Звичайно що за мир
ось повбиваємо усих і буде спокій
дає наказ - в атаку! Командир
і куля снайпера здаля влучає в око.
не можуть люди жити в тишині
їм подавай гармати грізний постріл
своїх дітей ростити для війни
щоб урочисто поховати їхні кості.
з обох сторін заплачуть матері
батьки ж зарядять відомщенну зброю
поля пшениці щедро полили
синів своїх знедоленою кров*ю
- ми хочем жити, ж бо* не живемо
свистать нагору, чи до чорта в пекло
давайте один одного вб*ємо
бо ми за мир воюємо запекло.
ми сотню років в мирі прожили
і зараз тільки взнали що ми різні
бо то мовляв рузня, а то хахли
зійшлися насмерть у двобої грізнім.
за обрій відлітають журавлі
то в рай летять солдатів чисті душі
померли ж бо для миру на землі
і задля тих, хто цей же мир порушив.
ось двоє із біноклями стоять
малюють лише стрілочки на мапі
чи мо за цих не варто воювать?!
згадайте всі - що ми з одної хати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498861
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.05.2014
Діалог зі смертю (Одеса)
Сьогодні я зі смертю говорив
я їй казав, що та прийшла завчасно
і що могили ще собі не рив
і зовсім помирати не збирався.
навколо мене запалав вогонь
немов у пекло все перетворилось
горіло все...і раптом зупинилось
смерть біля мене сіла, знявши балахон
свою кістляву руку на плече
поклала, заглядала в очі
- в землі лежать, від тебе не втече
ти краще розкажи, що від життя ти хочеш.
- я хочу, щоб...все стало як завжди
був мир і спокій, у моїй країні
не знаю вже тепер чи в Україні
чи може краще до росії нам піти.
- а також мрію про той самий час
щоби бандери зовсім повтікали
- вони таке саме про вас казали
і також помирали за донбас.
А занєш хлопче, я скількох таких
як ти під землю в пекло проводжала
усі однаково молились і страждали
бо воювати то великий гріх.
усі хто гине замість то* щоб жить
себе на муки вічні прирікають
з вогню в вогонь - тут стогнуть, там страждають
і нікому загиблих хоронить.
ти думаєш що ти один такий
мовляв герой, загинув бо за волю
з другого боку також топчуть долю
я ж вас зберу усіх у один стрій.
то вже скажи, де правда на землі
хто має жити, а хто мав померти
бандерівці, чи може москалі...?
- всі люди одинакові для смерті.
меніж бо сумно, плачу мов дитя
є правда лиш одна і то для тебе
не хочу більше зла, хочу полинуть в небо
і впасти навіки у забуття.
То ось де суть, ти хочеш до едему
втомився ж бо на чортовій землі
тут пекло хлопче, тут померти треба
щоб втрапить на небесні кораблі.
то я пішла, надовго прощавай
прийде твій час, тоді тебе зустріну
- ні не іди, яж таки хочу в рай
втомився вже, нехай бо вже загину.
я мовчки підняла свою косу
він тут згорів, щоб в пеклі не горіти
багато їх, і всі Вкраїни діти
на небо славні душі понесу.
я вже із неба в землю подивлюсь,
а тіло залишилося на сходах
іде війна між заходом і сходом
а я за ваші душі помолюсь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497542
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.05.2014
Хто тричі помирав
Скажи мені, чи я хотів кохати,
чи може в небо птахою злетіть,
і те хотів і те, лишень не воювати
а слухати дівчат веселий спів.
скажи мені, чи я хотів померти
чи може згинути хотів на чужині
я тільки не давав свій прапор здерти
таке не сниться й у страшному сні.
Я мусив їхати, туди де зараз важко
течуть солоні сльози забуття
я повернусь до тебе моя пташко
не їдь, молю...загубиш бо життя...
...ти не сумуй не плач за мною мила,
ти ж знаєш, що у мене тільки два
кохання...ти і ненька Україна
лишень за вас моя душа жива.
я обійму твої тендітні плечі
немає слів, люблю, та маю йти
і руки наче крилоньки лелечі
благословляють долю віднайти
важкії роздуми терзають у дорозі,
чи може там де їду править зло?!
та ні ж бо, місто, у гине у облозі
холодним вітром з річки потягло.
прости мені що я на мить здригнувся
я ж слабкості не вибачив собі
хоча і обіцяв що повернуся
видіння бачив - згину на воді.
я намагався їх переконати
навіщо нам ворожі кайдани
негоже ж бо козакам рабувати
бо ми ж Вкраїни славної сини.
...холодний ніж зупинить мою душу
помер спокійно, де й подівся страх
останнє що в житті згадати мушу
блакитне небо у твоїх очах...
я тричі помирав, один раз задля тебе
коли пішов і знав що не верну
другий раз від ножа під нашим небом
а третій раз як я пізнав, що ненька Україна
вже не потрібна більше нікому.
я смерть свою знайшов у тихій річці
лежав зі мною ще такий як я
померли ми за те - що українці
а ви живіть під гнітом москаля...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495630
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.04.2014
я сегодня осталась одна
словно с ветки слетевшая птица
я хочу тебе ночью приснится
только мне в эту ночь не до сна
я сегодня ушла навсегда
я сгорела упавшей звездою
словно тень не оставив следа
стала призраком рядом с тобою
помню улицу, было темно
неожиданно скрежет металла
предо мною открылось окно
я как пленница к свету бежала
скоро все мои беды уйдут
хлынет кровь на уставшие веки
я сегодня придти не смогу
но с тобою останусь навеки...
**********************
...а я все жду что ты ко мне придешь
и скажешь мне открыв тихонько двери
что за окном опять тоскует дождь
что я тебе напрасно не поверил
я только правду признавал всегда
я без тебя как призрак без утехи
мое люблю застынет в проводах
короткие гудки...лишь смерть расставит вехи
я звал тебя сквозь слезы вновь и вновь
рисую на окне твой образ незабвенный
смертельным ядом наполняя кровь
моя душа навек уходит в бездну...
ты на меня взглянешь из облаков
я из огня к тебе протягиваю руки
мы близко так, но все же мы в разлуке
меж нашими мирами нет мостов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495049
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.04.2014
КРОВ МОЯ Україна.
Так Бог звелів! То вже по тому бути
нехай земля палає у вогні
а смерть шука свіжоубиті трупи
і лиє дощ солоними слізьми.
нехай палає, тліти ж бо замало
замало горя, для одной землі
як від причалу мати проводжала
тепер уже ворожі краблі.
я думав з нами мертві говорять
волають, стогнуть убієнні душі
із неба білим голубом летять
щоби пітьму на пагорбі порушить
я думав що запитують У НАС
чи в добрУ МИТЬ, чи то в лиху годину
яК ми дали роздерти УКРАЇНУ
ВОНИ Ж БО ЇЙ ПОЛИШИЛИ НА НАС.
А ЩО Я МАЮ ЇМ ВІДПОВІСТИ
СКАЗАТИ ЩО БРАТИ ДО НАС ПРИПХАЛИСЬ
І ТЕ ЩО НАС ВБИВАЮТЬ - ТО ЗДАВАЛОСЬ
І ЩО З ЗЕМЛІ РІДНОЇ - МАЄМО ПІТИ.
А ЯК СПИТАЮТЬ МЕНЕ, ПРО МУЖІВ
ЩО МАЮТЬ БОРОНИТИ НАШУ ВОЛЮ
І КОЗАКІВ, ЩО НЕ ЗГАНЬБИЛИ ДОЛЮ
ТО ЇМ ЗБРЕШУ ЩО НИ ПІШЛИ У ХЛІВ.
ПОМРЕ УСЕ, І СЛАВА І ГАНЬБА
НІХТО І НЕ ЗГАДАЄ ЗА СТОЛІТТЯ
ЯК МИ ЗЛЯКАЛИСЬ БОЮ В ЛИХОЛІТТЯ
І В СЛАВНИЙ КРАЙ ПРИЙДЕ НАВІК ЖУРБА.
ЗЕМЛЯ ПОЧЕРВОНІЄ коло ніг
ЧЕРВОНИМ СТАНЕ НАШЕ ЖОВТЕ ЖИТО
вКРАЇНО - КРОВ МОЯ! БЕЗ ТЕБЕ НАМ НЕ ЖИТИ
і ти помреш, бо врятувать не встиг.
я думав з нами мертві говорять
та придився ж бо до власної оселі
то буде цвинтар, якщо не повстать
Вони живі, а ми ж бо всі померлі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494312
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.04.2014
Сумний Кіт
...коли каштан свічками мерехтить
і спонукає вітер до кохання
і птах стає предметом полювання
на місяць, часом, хочеться завить...
моє життя минає за вікном,
лишень промінчик інколи спіймаю,
злітають дні, а я чогось чекаю,
бо я сумним народжений котом.
мій перший спогад - це холодний сніг
він як батіг, періщить по дорозі
і пси які вже ждуть тебе на розі
а скільки буде ще таких доріг.
безжальний холод, тихо убива,
і я приліг, бо думав що сконаю,
і сніг на хутрі зовсім вже не таяв
а за кущем , чи то не смерть бува?
мій другий спогад - лагідне тепло
істота, що дала мені надію
взяла мене з полону буревію
може лихого, й зовсім не було.
разом зі мною дівчинка росла
наповнилась наснагою й красою
хоч доля не була її легкою
вона й надалі милою була.
вона жила, сміялася кохала,
була у світі сонячним дощем
вона йому всю душу віддавала
горіла неопаленим кущем.
одного разу все украй змінилось,
прийшла розлука тихо уночі
вона як птаха у кватирку билась
чуже кохання собі крадучи.
він з нею попрощався на порозі
усміхнений
- не смій мене жаліть!
...йому написано загинути в дорозі
бо в нього смерть за спиною стоїть...
моє життя то крапля з небокраю
вона впаде і зникне за вікном
я біль чужу як власну відчуваю
бо я сумним народжений котом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493264
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.04.2014
ВЕСНА
яка шалена видалась весна
того неощасливленого року
як дівчина в вінку - заквітчана й сумна
прошита кулями кривавої толоки.
вона ішла крізь гори мертвих тіл
плекаючи в душі своїй надію
а вороги її ганьбили, як повію
вон ж трималась із останніх сил.
вона минула чорнії дими,
пройшла стежиною, де полум*я та крига
стелила жита, жовті килими
блакитним проліском позначила відлигу.
скорботним ангелом злетіла у блакить,
щоб в землю грішну більше не вертати
щоби дощем людськую кров ізмить
і що врагів навчитися прощати...
яка шалена видалась весна
розхристана, і трохи наче п*яна
від кіптяви, аж чорна...вогняна
в намисті з куль...свинцево - покаянна...
нехай на сонці сяють кольори
блакитне небо, над жовтавим полем
нехай в пшениці бавляться вітри
щоби журби в нас не було ніколи.
вона за обрій зникла назавжди
віддавши літові свою погожу днину
забравши із собою Україну
лишила по собі лиш присмак боротьби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491668
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.04.2014
вигнання
чому така сумна моя мала,
скажи дитино, що з тобо стало,
чому ти плачеш? Що життя зламало?
скажи мені де горе ти знайшла...
згадай маленька зорі уночі,
як я колись водив тебе у гори,
як ми від хвиль тікали сміючись...
- я пам*ятаю...ті ...шалені...зорі.
- а пам*ятаєш літній вітерець?
-так. з пустощів зриває капелюха!
він наче тінь нескореного духа
усі чекання зводить нанівець...
а як з тобою ми, рука в руці,
між хмарками на небі мандрували
то мріяли, а то чогось бажали
і сонячний барвінок рясно цвів.
то дай я витру сльози на очах,
усе гразд так буде і надалі
ти встоїш в бурю, на семи вітрах
ти будеш жить - так янголи сказали..
- ти знаєш тато, все уже не так,
з тих самих пір як ти пішов...від мене
тепер у полі не орач, а танк
тепер країну рвуть вітри буремні.
тепер на небі замість світлих зір
що мерехтіли нам з тобою радо
на землю дивит*ся безжальний звір
і стогнуть гори під каменепадом.
а як же хвилі, лагідний пісок,
невже нема...де ми ішли по полю
бо я ж за тебе вмер, за твою долю
ні тато, - ти помер дарма...
невже не бачиш, я уже не там,
де я росла і жити сподівалась
де перший раз у хлопця закохалясь
то де ж мені спротивитись вітрам.
я у вигнанні проживу свій вік
Вітчизну ж бо у мене одібрали
чорти в хатах вертепи влаштували
а в храмах судять...мабуть Бог утік!
не плач мала, нема кому повстать?
іди у дім поки іще не смеркло!
я знов і знову буду оживать,
і воргів чека дорога в пекло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488864
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.03.2014
наснилося мені
я бачив сон, наснилося мені
неначе крок за кроком я ступаю,
неначе шлях палає у вогні
а люди звідти - руки простягають.
я бачив сон, я плакав як дитя
моя земля стогнала від наруги
і я волав до неба, каяття
щоб відступились сатанинські слуги.
навколо ходить смерть, навколо тлін
вона празнує щедрії зажинки
мені не стало встати із колін
і пересилити пташиної пірїнки
і ось один зо мной заговорив
- тепер ти Йван, і роду не згадаєш
запряжся в плуг і йди орати сів
лишень папір на інший поміняєш.
вона померла, *мо і не було
тієї, що звалася Україна,
як їй* терзали - крові не лило
бо в кревників трусилися коліна.
ніхто й не заступився, не сказав
не відігнав палицею ведмедя
що з її плоті серце вигризав
і шматував кігтями з пересердя.
мені наснилась дівчинка одна,
вона була розхристана й нестямна
вона лихого звіра відвела,
а потім - взагалі у ліс прогнала.
мій сон химерний, так би я сказав
він про мужів, що по хатах ховались
і про дітей що смерті не злякались
і про спасіння, що нам Бог послав.
коли вже прийде твій останній час
як помирать то тільк* за Батьківщину
безжально вбить нахабную тварину
щоб діточки могли пишатись з нас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488647
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.03.2014
Журба за домом душу навпіл рве
крізь плюскіт хвиль, безмежжя океанів
полину в далечінь і в серці оживе
нестерпний біль зьятривши давню рану
я голубом летітиму крізь час
туди де чорнобривці рясно квітнуть
туди де частка кожного із нас
де жовте поєдналося з блакитним
примарний дух, чи то моя душа
нехай земля здригнеться під ногами
лісною мавкою, то плаче то втіша,
на згарищі полишеним врагами
нехай сльозами землю окропить
біжать струмки солоними стрічками
кривавий місяць в небі мерехтить
розбійники клянуться небесами
куди я втрапив, де мій рідний дім
чи то я в пеклі разом опинився
чи то я у вертепі зупинився
чи то відьомських кострищ чорний дим
де тільки глянь занедбані хатки
в обійстях газд панують вурдалаки
а козаки мов сірі небораки
склали у погріб грізні бунчуки
а панство разом в Києві зійшлось
мов ті баби що десять при надії
продавши кров і плоть, як ті повії
лишень Тарасу місця не знайшлось
вони нас навпіл хочуть розітнуть
бо ми занапастили Україну
діди здригнуться наші в домовинах
а наші діти нас і проклянуть
о рідна ненько! З попелу повстань
гостріть шаблі, зберіться з духом браття
мов Фенікс що народиться з багаття
в останній бій без марних сподівань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487458
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.03.2014
...я поривалась встати із колін
своїм дітям я руки простягала
бо замість сонця, згарища, та дим
блакить над полем - кров*ю засіяла.
я піднялася, бо народ повстав
горять під небом ватри очищенні
лихий метал в серцях навік з*остав,
пішли на небо діти убієнні.
лихого ката скинуто навік
тікав ген - ген, аж за черемне море
тікає з неба, смерті страшний лик
всихають слози, та відходить горе.
нехай говорять дзвони на церквах,
сто ангелів із неба закликають
сурміть у сурми, бо скінчився шлях
для тих людей, що волю здобувають.
...та що ж це люди! Похитнулась знов,
як верба - заточилася і впала
в моїм обійсті знову плине кров
в душі моїй знов ватра запалала.
сини мої! Ви ж славні козаки,
забули про розтерзаную матір
бо тягнуть враже золото по хатах
не поховавши братськії кістки.
усіх згорілих заживо дітей,
і тих хто кров людськую пив як воду
зараз звело д*одного хороводу
бо всі забули власних матерей...
я так хотіла з попелу повстать
навіть вінком уже причепурилась
та й кроку не дали мені ступать
ті самі що раніше не наїлись.
розкрає навпіл буря - захід, схід
забрав лихий, моє блакитне море
о діти, діти! З вами мені горе
згорів в житті останній смолоскип,
небесна сотня - в славу порина
мабуть до них я полечу на хмари
мене убили розбрат, сум і чвари
поміж братами...
більш мене ...нема....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487456
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.03.2014
не чекай мене, не треба, я ж бо не прийду
я тепер уже із неба, зіркою впаду
не чекай коли за обрій линуть журавлі,
не чекай - бо я загинув на своїй землі.
і не лий за мною, сльози й дочок научай
що я поруч тут, з тобою - тільки не чекай.
я поліг в нерівнім бою за їхнє життя
я не зміг їм дати волю, навіть майбуття...
наді мною ворон квилить, крилами змахне
я залишив тут надію, та усе земне
розчинився у повітрі - привидом злетів
нехай бачить Бог і люди - я так не хотів.
я поліг кістками в полі, разом з усіма
їх також було убито, їх також нема.
Нехай хмари саван шиють, нехай плаче дощ
хай тіла у землі гниють, їх не ждуть також.
я пішов на герць нерівний, з ворогом лихим,
що хотів занапастити мій Батьківський дім
довго довго кров лилася, засурмить сурма,
пролилися вдівські сльози - більш мужей нема.
рискаль землю порушає, насипа курган,
я із мертвими братами буду жити там
прийде лихий з-за лиману, огорне журба
забере з собою старшу, жінку заруба...
я із хмар на свою меншу, дочку подивлюсь
немає сліз, нема чим плакать - мовчки зажурюсь
знайди доню стару шаблю, та її гостри
ти колись за смерть відплатиш, матері й сестри
плекай доню в собі помсту, нехай кров кипить
зроби те що не зробили всі чоловіки,
не забудь і матір з батьком, пам*ятай сестру
міцно тримай в руках шаблю - дідівську стару.
над могилою старою лине хижий крук
він на голуба полює, хтось натягне лук,
задзвеніла тятивою, полетить стріла,
впаде ворог на могилу - козак ожива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487336
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.03.2014
...чом стогнеш Вкраїно, через століття знов
чи *мо на панщину тебе погнали?
- то хижі вурдалаки п*ють із тебе кров,
цієї миті - вік вони чекали!
чом плачеш кров*ю, схлипуєш в ві сні
ти можеш ненько, зовсім не проснути*
твоя калина згине у вогні,
а лицарі забудуть як то бути.
немає більше радісних ланів, що жито в землі
і життя плекали
навік пощез дівчат веселий спів
над хмарами лелеки клекотали.
стара з косою ходить в чорне поле,
засіє пар кістками козаків,
і щедро - змах, за змахом - косить долю
засипле попелом звитягу лицарів...
...чом стогнеш Вкраїно?!А Чи то тихий спів?
- спіть у землі...мої...славетні...діти
я вас покрию зеленню лісів, бо вам уже
у вирій не летіти....
немає туги, висох потічок, журба мов саван
душу огорнула...
я не померла - я лишень заснула
біля могили власних діточок.
чом ти затихла нене, де тепер?!
нам страшно в ночі, холодно і темно
а в хату, через тин - злодюга вдер
я хочу жити - ти мовчиш до мене.
я вже немаю сили говорить,
бо ви мене як Сина розпинали
шматки із кров*ю - з тіла видирали
і брались один - одного убить...
чом стогнеш Вкраїно - у глибині віків
то вже не плач, а стогін нарождіння
то лицарів повстане покоління,
щоби спалить безжальних ворогів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487335
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.03.2014