| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Як прокинешся вранці – спускайся у двір
Під пташині симфонії й спів,
В час, коли день із ніччю вступає у спір,
І бракує від захвату слів...
Потираючи очі, пройдись по росі,
Зупинись у квітучої вишні,
І віддайся на повінї груди красі
Ароматів весінніх і пишних.
Посміхнися метелику, що привітав
Тебе лагідно-ягідним танцем.
І не бійся казковості ранніх вистав –
Всі казки починаються вранці!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490285
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 04.04.2014
Ростислав Дуров
Так іноді шкода, що я не вмію
Курсивом пензля вивільнити душу,
Вселити в полотно дитячу мрію,
І танцем барв залить буденну сушу!
Щоб янголом тих барв здійнятись в небо,
І, розпроставшись, зорями розсипатись в долоні,
І в поцілунках вітру та обіймах степу
Навік зостатись вільним у полоні…
…В полоні почуттів, краси, емоцій,
Любові, щастя, радості полоні…
Прокинутись світанком навесні… і зрозуміти :
Життя – це сад, а люди в ньому – квіти,
І дім їх – не у вазі на балконі!
Щоб істину не ськати у воді,
А єдність світу відчувать корінням!
"Бо все дано для подвигу тобі,
Нічого не дано для розуміння!"
(присвячено Оксані Забужко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487104
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.03.2014
Ростислав Дуров
Ви увібрали в себе силу й міць двадцятих,
Ви обізвались дзвоном зорь Батькі́вської землі…
Не дивлячись на веремій, Ви зберігали свято
В серцях народу, світу, і своїй душі…
І вірність зберіга… та не режиму,
А музиці мистецького пера…
Не опустивши руки у лиху годину,
Ви твердо знали, що прийде Весна!
Ваші слова пронизані не плачем,
А щирістю й рішучістю до дій.
Ви – ярий промінь, Ви – та сяйна вдача,
Що з’єднує людей узами мрій!
Ви стали вічністю в тій усмішці дитини,
Культурі повернув серцебиття!
Ви – це епоха з іменем Костенко Ліна…
Ви показали світу, що таке життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487101
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.03.2014
Ростислав Дуров
Шумлять степи, співа гаї,
Подекуди пташки щебечуть,
Та вже не так, як деколись
Й посеред дня приходить вечір…
Густим туманом накрива
Усі дома, усю країну…
Уже відплакали нива,
І цвіт утратила калина…
Накриті очі полотном
З омани, зради, гніту й гніву…
Зрубали вербу під вікном
І звели стенд «За Україну!»…
І поки всіх тягнуло до зірок,
Що в колі, та на синім фоні,
Забули герб свій та слова,
Під котрі притуляли до грудей долоні…
… Шумлять степи, співа гаї,
Подекуди пташки щебечуть,
Та все це тільки уві сні,
А наяву царює вечір…
Пройшли літа безповоротно,
Лишивши рани у душі…
Невже це все було марнотно?
Невже не скінчаться дощі?!
Невже діди наші в боях стрічали безголов’я,
Щоб перекреслили історію тепер?!
Невже фортеці будували потом й кров’ю,
Щоб зараз жив у них міліардер?!
Невже і досі Дніпр реве та стогне,
Щоб у його глибинах спочива сміття?!
Невже на засланнях Шевченко сохнув,
Щоб зараз його «Сон» вертали до життя?!
Невже за те, відродження боролось,
Котре диктатор знищив у стіни,
Щоб шовіністами ставала молодь,
І щастя йшла шукать на чужині?!
Невже?... Невже?... Невже?... Невже?...
Невже?... – Не хочу й знати навіть!
А все, що треба знати – береже
Моя душа і вірна мені пам'ять!...
…Мій рідний край-він створений з Любові,
Моя країна сповнена Краси,
І навіть взимку вІтру колискові
Мені сміються поцілунками весни!
Мені промінням посміхається Тичина,
Польотом думки чарува Сковорода,
Тож посміхайся й ти, чарівна Україно,
Вічно-кохана матінко моя!
Лиш посміхайся, і тоді настане
День, в котрий кожнеє твоє дитя
Прокинеться, згадає та заявить :
«Я – Українець!...До глибин буття!»
Лиш посміхайся, й знову заспівають
Сади, степи, галявини, гаї…
І змерзлії серця тоді розтануть,
Як серенадами злетяться солов’ї…
…Нехай твоя усмІшка вічністю цвіте!
Нехай у твому небі щастя не згасає!
Пишаймось, браття, вже бодай за те,
Що нашії серця по-українськи грають!́
http://vk.com/grost_rof
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486819
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.03.2014