| Сторінки (1/36): | « | 1 | » |
Отныне тобой не дышу… Всё, мой друг, излечимо,
Летальный исход излечим (если лекарем — смерть).
Я вырвала сердце, печалью больное, любимый,
Коль холоден ты, как мертвец, так зачем мне гореть?
Держу на ладони горячий кровавый комочек,
Соната Шопена играет…ты слышишь её?...
Так пусть непрестанно звучит сквозь бессонные ночи
Сей марш для тебя, поминая дыханье моё!
А осень бросается мокрой сентябрьской листвою,
Туманы пронзительным холодом жгут, как мечи…
Я больше тобой не больна, не больна я тобою,
Так что ж асфиксиею слёз задыхаюсь в ночи? (с)
22.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807484
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.09.2018
Разве мёртвых что-либо ещё мучает?
Пью холодный чай холодным вечером….
Все мои иллюзии уже разрушены,
Это значит, что мне и боятся нечего!
Были ночи январские мне короткими,
И теплее мне было ночами зимними,
Что ж Норд-Ост - то весенний шумит ошмётками
Теми, что были недавно крыльями?..
Так пусть ад меня мглою своей помилует,
Если боль эта Богом Великим создана!..
И впервые ослабленная и бессильная,
Как гвоздями, к земле я прибита звёздами.
Кто Ты, Властвующий над душами
От начала Времён и во Веки Вечные?
…Все мои иллюзии УЖЕ разрушены,
Это значит, что мне и бояться нечего….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783390
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.03.2018
Я жду ночи. Всегда. И едва по Полярной Звезде
Мимолётом мой взгляд проскользнёт— ухожу в сновиденья.
В них есть Ты. И не изредка, не иногда, --
Я в объятьях твоих рассыпаюсь адронным сеченьем.
А проснусь— умираю в аду растворившихся снов,
Не сгораю в огне – погружаюсь с сибирскую стужу.
Я ослепла, не видя тебя, и оглохла без слов,
В миллионной толпе нет тех глаз, что разрушили душу.
Я жду ночи вампиром. И знаю – ты снова придёшь.
Буду пить в твоём сердце любовь до последнего вздоха.
О, Всевышний, не дай мне проснуться! В реальности— ложь…
Нет ни сил, ни иллюзий, ни веры, ни правды, ни Бога…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776312
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.02.2018
Я ухожу. Я закрываю двери…
Гашу перстом фитиль своей свечи.
Кто знает смерть страшней, чем гибель веры?
Я ухожу. Молчал…Молчишь…Молчи…
Кто знает смерть страшнее, чем надежды?
Над ней кружатся стаи воронья…
Что наша жизнь? — лишь краткий прочерк между
рождением и старостью… И я,
я ухожу, крича в пустые стены,
Остатки нервов порванных круша…
Не то болит, что я уйду в забвенье,
А то, что ты не знаешь, что ушла…
Что все круги чистилища прошла
И стала тенью, тенью, тенью, тенью…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760600
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 15.11.2017
Мне на сердце накинула осень вуаль безысходности,
В депрессивном психозе мечусь от подъёма до пропасти.
Мой делирий, мой мрак, моя боль, сновиденье без сна,
Как же страшно ты бьёшь меня в грудь гарпуном равнодушья,
Кто ты, Призрак ночной, кто ты, Дьявол безликий? Любовь?
Что ж я медленно гибну теперь в асфиксии удушья?
Такой длительный бред, но…в любви все рисуют цветы, --
Я рисую петлю на провислых сосновых ошмётках,
Этот страх, этот бич, эта боль, это ты, это ты…
Как в аду…я жива и мертва! О, любимый, будь проклят!
Я хочу умереть. Я кричу и ломаю стекло,
В окровавленных пальцах разбитые в кремний надежды,
Что такая любовь, как сейчас? Лишь разруха и зло…
Да пусть станет земля мне безвременной тёрпкой одеждой.
06.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759053
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 06.11.2017
Згасли ватри у серці. Це осінь. Вже й попіл схолов,
Пролетять журавлі крізь завислі холодні тумани,
Хтось звеличить у віршах замріяно першу любов,
А я згадую часто останнє кохання. Останнє.
У пульсуючих венах скипалася згустками кров,
Я, палаючи в лаві, жадала сховатися в кригу.
І хотіла,щоб був, …і хотіла, щоб з світу зійшов,
Два бажання мечами смертельно у часі застигли.
І я марила пристрастю. Марила в снах-напівснах,
(А весь Всесвіт почув тоді в грудях нечуваний стукіт).
Все смолою згорала - кипіла в пекельних вогнях,
І ловила твої, намальовані пам’яттю, руки.
Мені чувся твій шепіт у шелесті темних осик
І, мов погляд, у душу врізалися зорі-кинджали,
Я стогнала у болях, а потім…мій стогін затих,
Але потім, тоді, аж тоді, коли осінь настала,
Ось під ноги, мов вирок, упав різнобарвний листок.
(Так завершує коло життя, провертаючи циркуль).
Тільки пам’ять, зробивши черговий цілющий ковток,
Все поверне на мить: і мій біль, і мій голос захриплий.
Проведу журавлів, що летять над клубками дібров,
Розрізаючи навпіл холодні осінні тумани.
Хтось жовтневої ночі заплаче про першу любов,
І не знаю, чому, ну чому я згадала останню?
23.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2016
На самом деле, это святотатство,
Спросить поэта: «Ты, дружище, счастлив?»
Да знайся он со счастием вот этим,
Пресны бы были лучшие сюжеты.
Он может петь о странствиях и муках,
О страсти, неге, верности, разлуке,
И всё в нём есть: духовность, вера, сила,
Но счастьем жизнь поэта обделила.
Поэт – бедняк. Скиталец и герой,
Поэт – бездомный страждущий изгой.
И дно, и небо видит в одночасье,
Но он не знает, что такое СЧАСТЬЕ.
И только потому поэт – поэт,
Что счастья у него, простите, нет!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654503
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 25.03.2016
Я дивлюсь у вікно. Розтривожений березнем вітер
Рве соснові верхівки і кидає шишками вниз.
Випадково прорвавшись крізь хмари, дощами сповиті,
Промінь сонця погладив обличчя, як мама колись.
Я дивлюсь у вікно. Десь за ним простелились дороги,
Сяють вікна будинків, хтось любить, а хтось розлюбив.
Розімліла у мріях, змовка на хвилинку тривога,
І душа розправляє обшарпані залишки крил.
Полетіти увись? Чи уже не зриватись нікуди?
Середини немає, нема! Або верх, або низ!
Лише совість і думка…най-найсправедливіші судді,
І мій вирок – мені – наді мною питально провис.
Я дивлюсь у вікно. Вітрувієва диво-людина,
Я дивлюсь, аж допоки не блимне Полярна зоря.
Так пекельно-спекотно мені, так морозно і зимно,
Ще й чомусь похилився в жалобі вогонь ліхтаря…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654502
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.03.2016
По уламках розбитого скла, чи розбитих надій,
Зневажаючи болі, іду паралельно з життям,
Чую пустку і холод десь глибоко…там, у собі,
А в засіках душі каяття, каяття, каяття…
Скоро обрій. Отой, темно-синій і весь у зірках,
Розкуйовджений вихор грайливо мене підштовхне,
І густіюча кров на порізаних наскрізь ногах
Затрамбується, вщухне і болі полишать мене.
Не оглянусь назад…в сновидіння, де скрегіт зубів,
Де якісь вурдалаки тягнули і сили і глузд,
Де ти жив, як веліли тобі, а не так, як хотів,
Не оглянусь назад…не оглянусь…боюся , боюсь…
Не змогла, не зуміла, погасла, мов плямка свічі,
І тому каяття найсильніше з усіх почуттів,
Моя Зоряна Втрато, знайдися серпанком вночі,
Захисти і прийми у прозорі обійми свої…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654248
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.03.2016
Хай Бог простить мене, не зве хулою
Те, що Його порівнюю з тобою,
Христос дав приклад святістю Своєю,
Й ти не згрішив ні словом, ні душею.
Хай Бог простить мене, хай не осудить
За те, що я й тобі молитись буду,
Піду на хрест за тебе, і за Нього,
Бо маю двох батьків – тебе і Бога…
Хай Бог простить мене, що я частіше
Кажу : «Люблю» тобі, хоч ти земніший,
Не відрікаюсь я, не відреклася,
Бог – моє Вічне Сонце, ти – погаснеш…
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634191
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.01.2016
Прийшла пора, Спасителю, зійти
Тобі з небес на цю лукаву Землю,
Бо фарисеїв знову, хоч гати
Донесхочу глибоководні греблі.
З’явись між нас без знаків і предтеч,
Прискор годину помсти і розплати,
Бо знову Каїн взяв у руки меч,
Й стоїть, як тать, за спиною у брата.
Прийди в юдоль печальну, в світ людей,
Він вже хреста Голгофського не гідний,
І подивись на Юдиних дітей,
Що кров святих вимінюють на срібло.
Згаси вогонь спаплюжених зірок!!!
Не рятувати час прийшов – карати,
І втретє – НІ – Апостол і Пророк
Зі слів твоїх вже не напишуть правди.
Зітри все в порох! Наскрізь в Землю цю
Врослось гріха нев’януче коріння,
І сатани титановий ланцюг
Скував свідомість кожного створіння.
Зійди, Христе, в палаючім огні,
Хай трубний глас архангельський лунає,
І перед тим, хто душу сатані
Віддав – закрий блакитне Царство Раю.
Замкни небес чертоги осяйні!
Не можна вбивцям, юдам й фарисеям
Сквернити храм обителі Твоєї!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634190
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.01.2016
Привиділось: в благесенькій сорочці
На переході гамірних віків
Жебрак прохав малесенький шматочок
Покласти щастя в пригорщі тремкі.
Весна минала і минало літо,
А потім жовтень стигло мерехтів,
Та люди йши, відчужені й осліплі,
Здійнявши брязкіт круглих мідяків.
На брамі літ в золоченій лівреї,
Немов життям нацькований лакей,
Пан Листопад притрушував алеї,
Й ховались ближні в затишок осель.
Вже жебраку роки зігнули спину,
Й він восковою свічкою згасав,
А срібний січень тисячі сніжинок
В пусті долоні щедро насипав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633984
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.01.2016
Спотворивши себе до невпізнання
Й, насамперед, вразливу вічну душу,
Вернись назад – думками – до страждання
Розп’ятого Месїї Іісуса.
Хай сповниться до атома, до краю
Світлиця тіла тим Великим Духом,
Що з підземелля до Світлиці раю
Тебе введе з пошаною за руку.
Зайди у храм. Почни свою дорогу
До Вічності з молитви та причастя,
І спалахне в священніших чертогах
Те полум’я сердечне, що погасло…
Зміни себе. Примирення із Богом
І є, мабуть, найбільшим в світі щастям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633983
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.01.2016
…Я убегала. Так бежит душа
уставшая от суеты нетленной
в замшелость келий --
плача и дрожа
из царствия огней к другому свету,
к живому свету. Прочь, неон витрин,
фальшивый блеск искусственного взгляда!
Вот истина: пруда аквамарин
и солнца луч косой на водной глади.
Я убегала, думая, что есть
моим проклятьем бегство на задворки
цивилизации, но увидала: здесь
благословенье Божие и только…
Иль убегала или же была
изгнанником развенчанного рая.
Но, Господи, я снова обрела
свой рай – в садах, где небо оживает,
где ветер вздохом будит сон-траву,
где путь открыт под радуги сиянье,
где я не существую, а ЖИВУ,
где дождь за мной заплачет на прощанье…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633563
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.01.2016
А жизни счёт начался с этой ночи,
Когда над Палестиной в Вифлееме,
Раскрывши людям души, чувства, очи,
Звезда взошла в ночном январском небе.
Младенец спал. С востока шли волхвы,
Клубился белый пар от караванов –
Несли дары цари и пастухи:
Своё почтенье, злато, смирну, ладан.
Хрустальный свет Божественных лучей
К челу Младенца нежно прикасался,
а Он, Дитя и Бог, и Царь Царей,
лежал, укрытый сеном, в ветхих яслях.
Бросался ветер взвихренным песком,
Разбить пытаясь крошечные двери,
Спаситель спал. По-детски глубоко,
Жёг Бога взгляд – звездою над пещерой…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2016
Летаргией сон приходит. Сон.
Монотонно плачут дерева,
Навстежь нет распахнутых окон,
Всё длинней в одёжках рукава.
Летургию правят небеса
По увядшей флоре на земле,
На траве желтеющей роса.
Чёрный рот распаханных полей.
Грустно кружат листья вальс-бостон,
Лебедь созерцает путь на юг.
Птиц не слышно, только крик ворон,
Обострился вдруг костей недуг.
Сон приходит, временная смерть.
Сон, кому-то враг, кому-то друг.
С сотворенья жизни кой-то век
Завершает год свой вечный круг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607763
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.09.2015
Полнились реки плачем Бога,
И дьявол горестно вздохнул,
Когда змея в звезду Востока
Вонзила смерти поцелуй.
Так смерть вкушающим покорно
Венок возложим наших слез.
…Из губ агонией : «Антоний!»,
Как духа облачко, рвалось.
Познаем блеск великих истин:
Блаженством может быть и смерть.
Тот, кто царить богами избран,
По царски должен умереть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2015
Во дворе ноябрь играет
тополиною листвой;
Кружит ветер и уносит
платье осени.
Безутешными дождями
плачет надо мной
Прохудившееся где-то
небо с проседью.
Осень мачехой прогонит
Белых журавлей,
И они печальной стаей унесутся,
Песнь прощальную курлыча
О судьбе своей,
На юга, в чужие земли,
Где теплей…
Позолоченною кроной
многолетний клён,
Словно в зеркало, глядится
в слёзы-лужицы.
То, уснув, роняет листья
На седой бетон,
То, проснувшись,
с ветром в вальсе
вдруг закружится.
Осень мачехой прогонит
Белых журавлей,
И они печальной стаей унесутся,
Песнь прощальную курлыча
О судьбе своей,
На юга, в чужие земли,
Где теплей…
Опустел уютный дворик,
смолк ребячий смех,
А над брошенной песочницей
туманы
Нависают театрально,
солнце скрыв от всех,
Да вороны тучей чёрной,
неприкаянной.
Осень мачехой прогонит
Белых журавлей,
И они печальной стаей унесутся,
Песнь прощальную курлыча
О судьбе своей,
На юга, в чужие земли,
Где теплей…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607526
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.09.2015
За березовой просекой,
Что раскошно пролегла,
Белокаменная церковь,
Золотые купола.
В белом подвенечном платье
Плавно, будто бы в бреду,
Толь дворянкою из знати,
Толь невестою иду.
Ветер волосы ласкает,
Колокольный звон притих.
У ворот меня встречает
Богом суженый жених.
Гименея милый пленник,
Нет! Мы пленники вдвоём,
Крестным знаменем священник
Осеняет нас перстом.
Молвит: «Дево, человеку
Ты сему женой дана!
Будешь ли верна во веки?»
Отвечаю тихо: «Да!»
Вот и венчаны мы двое,
Ты мне муж, а я жена,
Но, надев кольцо златое,
Вдруг очнулась ото сна…
И берёзовой просекой
Чёрным вороном лечу,
За покой души нетленной
Ставить новую свечу!
17.01.07.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607525
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.09.2015
Щось зламалось – не можу жити,
дихати, рухатись, спати, вірити,
радість висипалась на сито,
сум залишився – не відсіяти.
Більше не бачу доброго «завтра».
У далині майбуття здіймається
чорний гриб з молекул та атомів,
що на моє життя насувається.
Щось зламалось. Не полагоджу.
тіло падає, підкоряючись
магнетизму Землі і я уже
майже звикла, на грунт лягаючи,
Бути грунтом. Нема ні крапельки
сили – щастя тримати в пригорщах…
Де є майстер, котрий полагодить
душу зламану, хвору, знищену?
Щось зламалось. Під темним саваном
я не бачу святого простору.
Смуток стелить життя туманами,
і складає його покосами.
Переможена – і не борюся.
по шматочках в світах розкидана,
я блукаю – і не знаходжуся,
я благаю, та я невидима.
Щось зламалось. Не можу жити,
бути, чути, бажати…Скупчені
чорні думи кілком з осики
наскрізь душу пробили змучену.
Не воскреснути…І не скреснути
кризі; жили ущерть заповнені
вічним холодом. Згинуть, щезнути…
ДЕ СХОВАТИ – СЕБЕ – ПОЛОМАНУ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606308
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 13.09.2015
Он нёс свой крест, покорный воле Бога,
впивались в тело терни и бурьяны,
за то, что ношу ты донёс к Голгофе,
благословенен будь, киринеянин…
Рыдал народ. Бросали алчно жребий,
деля одежды, воины Пилата,
Синай держал вершиной купол неба.
скорбила Мать святая у распятья.
-- Спаси Себя, коль еси Божьим Сыном,
кто бил Тебя? Угадывай, пророчь же,
Царь Иудеи, Иерусалима!!!
…А Он шептал: «Прости, прости им, Отче…»
Распятый Бог…Голодные вороны,
почуяв кровь, уже сбивались в стаи.
Настала тьма. Блудница Вавилона
покрылась мглой от края и до края.
…И сбудутся речения пророков:
во имя тех, кто нёс Христу мученья,
во имя тех, кто был возлюблен Богом –
рожденье, крест, распятье, воскресенье!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2015
Был жуткий ливень. Поднявши ворот
насквозь промокшей шерстяной кофты,
к персоне…-грата мужского пола
вдруг захотелось зайти на кофе,
чтобы согреться. Дома стояли
невозмутимо, немноголюдны
пестрели улицы, и едва-ли
дышал, вздыхая, щенок приблудный.
Ну всё, по коням…(домой, известно).
Там, хоть и пусто, но за затишье,
за кофе быстрым случайным сексом
платить не нужно… и в доме – крыша.
А дождь секущей холодной каплей
вдруг обломается о преграду
стекла оконного…и не надо
делиться пледом с лежащим рядом.
В ботинках хлюпает мерзко. В этом,
коли промучает очень, нужно
найти хорошее, например вот –
возможность смело ходить по лужам
и даже прыгать. До нитки мокрой
уже не страшно не-быть-сухою.
Долой желанья, поди, неловко,
в гостях растечься на пол водою.
Картина маслом; а ливень хлещет
врагом по правой щеке и левой,
бреду в берлогу, сутуля плечи,
к гробнице белой немой постели,
И там, при тусклом лампадном свете,
укрывшись пледом сухим, не знаю,
что буду думать, что буду делать,
толь водки выпью, толь выпью чаю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2015
Ты не приходишь больше…
неподвижны
теперь ночами бархатные шторы,
а я всё жду, когда безмолвный призрак
проникнет в дом неслышно тайным вором,
зажжёт свечу…Бледнеющим туманом,
тоскливо став на миг у изголовья,
меня рукой холодною поманит
во внеземные дали за собою.
А ночь молчит.
Лишь звёзды свысока,
как льды, мерцают бледно-синим цветом,
что я вдруг понимаю ясно – это…
твои глаза…
(16 лет после…)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2015
Она была Богинею,
Прекрасной, светлой, дивною,
Я целовать готов был её след.
Змеящиеся волосы,
Глаза лазурно-синие,
И томный взгляд,
Вмещавший целый свет.
Видал я, как взмахнув крылом
Накидки перламутровой,
И превратившись в облако точь-в точь,
Вестимо, встретить музыку
Церковных звонов утренних,
Она летела сквозь седую ночь.
Владела тайным знанием,
Крестилась чудо-знаками,
И собирала травки на заре.
…Она была Богинею,
Я видел, что не плакала,
Пылая в адских муках на костре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605851
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.09.2015
Магнитофон рубает старый мотив
Для пары за столиком под навесом,
Она некрасива и он некрасив,
Но они хотят заниматься сексом.
По пластмассовым рюмкам вино разлито,
Пьют «Солнце в бокале», но всё не пьяны,
На ней видавший виды турецкий свитер,
На нём—затёртые до дыр штаны.
Вот такой сюжет. Всё почти, как в сказке:
Госпожа Икс и, конечно Икс господин….
Её тело увядает без любовной ласки.
А он больше не хочет жить один.
Жизнь почти прошла и бывало всяко,
И солнце над головами и, как водится, облака.
У неё дома двое детей и собака,
У него—ружьё, лодка и сапоги ОЗК.
Он курит «Беломор» и кольцами дым пускает,
Она игриво поправляет жидкий пучок волос.
А охмелевшие мухи над грязным столом витают,
Лихо минуя взрывы закуренных папирос.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605850
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.09.2015
Це ще не кінець, але вже сукровицею небо
Моє затяглось і зруйнованим дахом провисло.
…Хіба я жила?
волочилась по зораних землях,
А покритка-доля сміялась прокурено-хрипло.
Приносила біль, як у мареннях хворих де-Сада
Колола у груди, крутила натруджені руки.
…Хіба я любила?
в наповнених келихах зради
Кохання моє розчинялось подрібненим цукром.
Скарби бездоріжжя:
безодні, пустелі і гори
Ні з ким не ділила. Не в змозі сей нуль розділити,
Хіба я могла, не маючи точки опори,
Свою Україну хоч крихту на краще змінити?
До Бога тягнулась,
дізнатись, кому я належу,
Прохала найменшого: дихати, жити й творити.
…І хто ж я тепер? Шматок Вавилонської вежі….
А покритка-доля сміється прокурено й хрипло!..
30. 09. 2011.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605625
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.09.2015
Не плачте, мамо…
Ми відлітаєм, ніби журавлі,
Із тіла в небо рветься дух буремний
…Не плачте, мамо, тісно на Землі,
Це лиш Блакить безмежна й нескінченна.
Сльозою стигне смуток у очах,
Лишаєм все, що так колись любили.
…Не плачте, мамо, кожен з нас—це птах,
Котрому раз в житті даються крила.
Ще на порозі осінь, не зима,
Тріпоче серце й подих Ваш гарячий.
…Не плачте, мамо, бо і я сама
На груди Вам упаду і заплачу.
Ми не минаєм, рідна, просто ми
Знаходим в інші Всесвіти дорогу,
А прийде час – обіймемось крильми
У Царстві душ, архангелів і Бога!..
16-17.02.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605624
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.09.2015
А Бог мені забив у серце цвях
Тоді, коли Земля розвезла пащу
Й пожерла батька в мене на очах,
Немов страшний криваворотий ящур.
Я відстраждала тисячі голгоф,
Свої хрести впокорено несучи,
І вірилось: Голгофа—це любов…
Вона ж мені пробила наскрізь душу.
Й мабуть уже не видужать повік,
А десь, під серця кволий тихий стукіт,
Під кров в висках, в завершенні доріг,
Примаряться холодні жовті руки.
У вічнім сні розгладжене чоло
Та ялинових віт пригірклий запах…
Пішов, минувсь, неначе й не було,
І ріже ніч тривожний оклик: «Тату!!!»
Стоять червоні сльози у очах,
І вороння літає наді мною.
То Бог забив мені у серце цвях,
Й кінець забив гранітною плитою.
Осінь, 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605093
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 08.09.2015
Небо сіріє…Так починається ранок.
Сонце палає ядерним вибухом—день.
Знов сутеніє. Потім провисне серпанок
Над ясенами і білоцвітом вишень.
Так і проходить життя: будень і диво,
Днями й ночами тріпочучи, ніби крильми,
Мчить Ойкумена в космосі крихітним пилом,
Хто ж тоді ми на Землі. Хто ж тоді ми?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605092
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.09.2015
* * *
Изгибайся и бойся. Тутовое дерево
Трясёт изъеденною листвой.
На траве переплели волосы бог и смертная,
Ореол попирающая ногой.
Ему всё равно. Лежит, задумавшись,
Локти к коленям прижав, не размыкая рук,
Всё смотрит на фиолетовые тучи,
Ветром движимые на юг.
Падают шелкопряды. Морщась,
Отодвинь мраморное тело вбок,
Затми сегодня собою солнце,
Что тебе, коли бог—у ног?
Разорви цепь невозможного, разорви
Здесь, под деревом, отдаваясь всласть,
Забывая, что губы треснули и в крови,
Отвечай на ласки—получишь власть.
Цепляйся за длани. Когтями в холку,
Ногами за крылья, зубами сожми кадык.
Делай всё. Бери. Не сбивайся с толку,
Даже если услышишь громогласный рык.
Изгибайся и бойся. Небо и суша.
Догадайся, кто небо из вас двоих?
Он тобой насытится, возьмёт душу
И, смеясь, пойдёт познавать других.
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604854
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.09.2015
* * *
Збігає час рікою, все мине.
Заселять землю зовсім інші люди.
Любіть мене, ненавидьте мене,
Та я була, я є й ще трохи буду.
Іще під сонцем йтиму по стежках,
Заплутаних стежках землі святої,
Ще будуть сум і радість у очах,
Поки забудусь в вічному спокої.
Ще попливу у синіх небесах
На крилах мрій і на вітрилах думки,
А по земних відбитках, по слідах,
Пройдуть колись далекі праонуки.
І запашна, смарагдова, жива,
Стрімкою нескінченною стрілою,
Знов піді мною виросте трава,
І лиш пізніше—буйством—наді мною.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2015
* * *
Спомин коле груди. Знову й знову
Наповняю туги срібну креш,
Ти застигнеш у бурштині Слова,
І ніколи, чуєш, не минеш!
Бо ніщо ніколи не минає:
Я в твоїм каштановім раю
Нетерпляче з обрію чекаю
Радість першу в юності свою.
Кличуть в казку марева-неони,
Ось жовтневий дощ продріботів,
Ти, вечірній, у мої долоні
Сієш щедро тисячі вогнів.
Пульсом стукотить по венам «вчора»
Те, нетлінне, котре не горить:
Синє небо, срібно-сіре море,
Лабіринтів вуличних блакить.
Незбагненний простір існування,
Місто найпривабливіших мрій,
Що в душі моїй ятрить, мов рана,
І п’янить, як найсолодший хміль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2015
Цієї ночі—кава та думки,
Й вікно у даль беззоряну відкрите,
Палає в грудях вогник мерехкий--
Незгасний, теплий, вічний серцежитель.
Я бачу все крізь прожилки років:
Алеї мідні грають падолистом,
І шелестить життям молитва слів,
Котрі я ще окрилено напишу.
В легенях місто, місяць, міражі
Геометрично-рівних орнаментів.
…Цієї ночі—кава і вірші.
Й моя душа в мереживах безсмертя,
По серпантину збуджених надій
З в’язниці тіла, в котрій стало тісно,
Легенько й тихо, в сукенці новій,
Злетить на волю, в сни нічного міста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2015
* * *
У океані пилу і вогню,
В котрім себе знайшла і розгубила,
Тихенько руку старцем протягну,
Благаючи в Творця хоч краплю сили--
Знайти дорогу. В серце, де життя
Кипить, вирує, б`ється током крові.
В душі любов, і ця любов—свята,
Я не сприймаю іншої любові.
В тобі мої вже вистигли сліди,
Усе змінилось: вулиці і люди,
Нові будинки, вежі і мости,
Нові слова, сюжети і етюди.
І на хресті моєї втрати ти
З трьохмовною табличкою на грудях…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604491
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.09.2015
Я хочу додому…знервовано, змучено, вперто
Із вирію мчусь у покинутий з осені світ.
Змололо життя, ніби каву, в земній круговерті.
У вирі поразок і втрат, крізь чагарники літ---
Додому…додому, в моє повнолуння зелене,
Де небо вкриває асфальтів гарячий кришталь,
Де в росах каштанів веселки співають для мене,
Додому, в минуле, де радість моя і печаль.
Закони життя перепишу, порву, перекреслю,
Додому у «вчора» ввірвусь, щоб під дахом небес
Просто, безцільно спинитись в вогнях перехрестя
Й востаннє, востаннє вдихнути у груди тебе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604068
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.09.2015
Хтось крокує, закутаний в осінь, по місту без мрій,
На вокзальних таблоїдах в розкладах білі пунктири,
А обабіч дороги, зігнувшись, у свитці старій
Хтось за мідну монету бажає достатку і миру.
Місто, наскрізь прошите рядами важких арматур,
Прогресуюче-швидко зростає холодним гранітом.
Заховалися душі живі за титановий мур,
А чи можна любити когось, заховавшись від світу?
Промайнули часи, коли люди раділи весні,
Коли вірилось в другий прихід Небожителя-Спаса,
Тільки пам'ять горить, ніби світло в останнім вікні,
І у грудях пече те, що, певно, ніколи не згасне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604067
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.09.2015