| Сторінки (3/236): | « | 1 2 3 | » |
Молюсь за тебе кожну мить
Серед мирської суєти –
А серце жалібно тремтить;
Чому ж це п’єш цю чашу ти?..
Чому такий гіркий напій
Тобі у липень твого віку,
Мов кряче ворон навісний
І ллє до тіла біль без ліку?
Дивлюсь криниченьки зіниць –
Від горя так вони стемніли…
Та я б із тисяч зоряниць
Тобі б збирав здоров’я й сили…
А зараз ночі й дні сумні –
Не видно сонця чи негоду,
Душа ж летить крізь всі вогні,
Душа проха: «Розділим воду
Та гіркоту твою навпіл,
Всю до останньої краплини:
Нам двом Господь дарує сил –
То й чаша горя твого згине…»
Отож, молюся кожну мить,
Отож, ввесь час не сплю ночами…
Лиш серце боляче тремтить –
І кожну мить Господь між нами.
11.09.2016 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692817
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2016
Не поверну того, хто тихо зрадив –
Зневажив, відвернувся, наплював…
Хай добре йому буде, Бога ради,
Нехай щастить у сотні інших справ.
Я не гукну того, хто в шкаралущі
Своїй закривсь від мене навіки –
Хай у житті Господь наш всемогущий
Йому дасть хліб, скріпить його роки.
Сто літ йому у зрадженому слові
Співати пісню у дорозі, й не одну,
І мати дні прекрасні і чудові –
Лиш я його ніколи не гукну.
07.09.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692814
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eQ6n8ugwFcg[/youtube]
[color="#003cff"]От знову плаче дощ
Під переспіви сонця —
Спада сльоза до площ,
Сльоза вмива віконця
Замріяних машин,
Які забувши втому,
Крізь даль і часу плин
Спішать-летять додому...
Так світло плаче дощ,
Як сонечко сміється —
Мов дзвін церковних прощ
Торкнувся мого серця.
Маленькі бурунці
Від сліз ростуть щосили —
Дощинка ж у руці
На мить одну присіла.
“А дощ не плаче! Глянь! —
Говорить із долоні. —
Такі вже ін і янь
У Божому законі!
Ти бачиш сліз потік
Із темної хмарини —
То світлий сонця лик
У кожній краплі лине.
І ніжний водограй
У променьо-дощинках
Душі дарує рай,
Співає без упинку.
В цей світлий дощодень
Я на долоньці, друже,
Виспівую пісень,
Тебе вітаю дуже.
Від кожної з дощин,
Від золотопроміння
Життю дарує плин
Усім безодня синя,
І кожному із вас
У долі днину сіру
Прикрасою з прикрас
Дає ще мир та віру!
Отож бо дощ співа:
Крізь сонця переливи
Видзвонюють слова
У променеву зливу.
Видзвонюють про мир,
Про щастя і здоров’я!
Не плаче дощ — повір,
Він світ віта з любов’ю!”
16-20.06.2016 року[/color]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fAc5_BiAgvQ[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2016
[i]усім мовчазним поплічникам окупантів [/i]
Уважно вичитуєш кожнеє слово
Про дику й гібридну на сході війну,
Проглянувши пресу чужу й урядову —
Та думку плекаєш для себе одну:
“ Моєї вини в цьому зовсім немає:
“САМІ” поробили — тепер ось “ТАКЕ”...
Ніхто не загарбує — лиш визволяє,
Дарує народу життя надлегке...
Він владності трон забере у “мохнатих”,
Відродить “единый союз нерушим”...
Він кожному дасть величезну зарплату —
Мов Данко, вестиме всіх шляхом ясним...
Лиш тільки не треба йому заважати —
Потрібно хвалити колишній союз,
Або у куточку тихенько мовчати...
Мо’ й визволить він від “бендерівських уз”...”
Ти в інтернет лізеш кожну хвилину,
Ти втуплюєш очі в канал ОРТ
І топчеш любов до народу й країни —
Ганьбиш України ти ймення святе.
“А що?..” — заперечиш. — “Людей не вбиваю!
Грабунків ніяких ніде не веду...
А те, що війна закотилась до краю,
“САМІ” сотворили цю лихо-біду...
Тож тихо чекаю чужих перемогу —
І хліб свій, і сіль для чужим піднесу,
Для цього мету в інтернеті дорогу...
І жду у мовчанці нового часу...”
З-за мовчунів отаких, як ти, лихо!
Як можна нахабам підставить горба?
Як можна у ярма вдягнутися тихо
І лямку тягнути німого раба?..
Ти хочеш, щоб знову минуле повстало
І в трудоднях "породило" державу,
А всі на парадах з одним крокували:
Про Сталіна славу та... ботоксу славу?..
Тобі — лише хліба, тобі — лиш видовищ,
Тобі — лиш союз, що родивсь на крові
Розтерзаних націй та попелі згарищ,
Що дасть лиш темниці й гулаги нові.
Ти слово батьків “забуваєш” потроху:
Бо рідная мова якась вже не та —
До Бога у зраді ти губиш дорогу,
Бо мова свята так, як віра свята!
Це гріх твій пекельний! Покинути МАМУ
Не можуть ні дочка, ні син у біді —
Ні Бог, ні народ не пробачить віками,
Що діти ховались, мов миші руді,
Та ще зі шпаринок тихенько сочили,
Як окупанти ломились до хати...
Хоч зараз знайди в собі гідності й сили
Злодіям крикнути: “Геть! Супостати!”
Гукай же: “Ідіть від моєї Країни,
У хаті своїй ми дамо самі лад!
Хай диявольська мрія засохне і згине —
Отож за кордон повертайтесь назад!”
Читаєш у вірші ти кожнеє слово —
Лиш віра й надія у слові злились ...
Яким ти б не був, я кажу тобі знову,
За України майбутнє молись!
Молися за щастя, за мир і свободу,
За добре життя і за пісню крилату,
За Матір-Вкраїну, за волю народу
Вимолюй ти гріх свій у Господа свято!
14.06.2016 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672353
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.06.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GG7AuSwSYDM[/youtube]
[color="#ff0000"]...Тільки жаль, що війна
Потоптала серця,
Душі сушить до дна -
І не видно кінця!
Тільки жаль, що війну
Полюбили магнати:
В свою сиплять казну
Тони срібла та злата!
Тільки жаль, на війні
Вліз сусід до сусіда -
І приніс у вогні,
В кожну хати лиш біди...
Тільки жаль, від брехні -
Гине люд на війні! [/color]
11.06.2016 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671791
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 12.06.2016
Стукає сонце в заплющені очі,
Велетом темним сміється година —
Сон, чи не сон це блука опівночі,
Чи то ліхтар затуля яворина?
Вкотре відмотую дум кілометри,
Тіло розчавлює терпкості втома —
Де ж відпочинку картиночка ретро,
Чом не приходиш ти швидко, як вдома?
Знову лікарня — і знову палата,
Рана в душі більша рани на тілі...
Це необачності, друже мій, плата,
Це твої мрії втекли легкокрилі...
Блима ліхтар, мов засмучене сонце,
Все роздирає натомлені очі,
Щось мерехтить ще листок за віконцем —
Сон, чи не сон це такий опівночі?..
Ще санітарка ступа в коридорі:
В неї — не сон, і вночі є робота...
Схлипують тихо у темряві хворі
Та попід вікнами ходить дрімота...
07.06.2016 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2016
[color="#ff4d00"][/color][youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mlxzKQgJ9_I[/youtube]
[i]Все, що дихає, хай Господа хвалить!
Пс. 150:6[/i]
[color="#0062ff"]Хваліте Господа у кожнім своїм слові,
За кожну мить хваліте ви його -
За квіт новий і за зернини нові,
За сум і біль всіх вод життя свого.
Хваліте Господа в довершеній роботі,
Хваліте Господа у праці нелегкій,
Що втому дав і дав чоло у поті,[/color]
[color="#ff5e00"]Що дав ночей короткий супокій.
Хваліте Господа, що знов до праці стали,
Що ноги й руки слухаються вас —
І що небес для вас звучать хорами
у праці час і у молитви час...
Хваліте Господа між тисячами справ —
Він тіло дав і творче щастя дав![/color]
06.06.2016 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671595
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_yHwioWE6iI[/youtube]
[color="#ff0000"]Ніч прорізав той грім з небуття-забуття:
З чорних-чорних зірок та пекучих вітрів
Він торкнувся небес... Світлий обрій згорів —
І свій шлях поміняло життя.
Із незнаних століть він прийшов нам у дім,
Із розколених глиб, із забутого зла...
У квітневую ніч прогримів лихо грім —
І не стало надовго тепла...
І дихнула пустеля із чорної мли —
Ненароджені зойкнули тихо:
“Ще до наших родин не зробили столи —
А у вікна заглянуло лихо!..”
А у вікна заглянули пекло і смерть —
Тисячі полягли у вітанні,
І пелюстя наповнилось стронцієм вщерть
І листочки заплакали ранні:
“Ми надовго забудемо щебіт дітей,
І батьки нас покинуть, мов птиці,
З-за жадоби і зла, з-за безумства людей -
З-за проміння, твердішого криці...”
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2016
Чи бив тобі клинок у груди?
Чи багровіла в крові сталь?
А чи слізливую печаль
Втикали в серце «добрі люди»?
Чи сам себе не обдурив,
Коли ніс мрії на долоні?
І чом не посивіли скроні,
В той час, як мрії розгубив?
Чом ти навколішки не впав
І не благав «всевладні руки»?
А ти лиш правду їм сказав –
І тим побільшав свої муки...
Оті ж ручиська, мов граки,
Печінку й душу шматували,
Хоч наперед «всевладні» знали,
Що виб’ють вірша лиш рядки...
Коли сталюка зранить серце,
То лікар зшиє – буде шрам;
Як в серце вдарить слово в герці –
Не зшити рану лікарям.
А ти, помучившись доволі,
Сил для поезії шукай,
Хоч як тернисто в твоїй долі —
Та все ж “всевладним” прийде край.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660147
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.04.2016
В автомобілів рокіт рваний,
Ввірвавсь його тихенький крок,
І блиск медалей полум'яний,
Прохав мене: «Чекай, синок!
Я до твого ступну будення,
Байдужість пещену твою,
Немов бур’ян, я під коріння
Зітну, за вітром розів’ю.
Ти зупинись в шаленім русі,
Дай в очі глянути до дна –
Любив, як ти, я коси русі
Та спопелила їх війна.
Забрали матір і дитину,
Здоров'я вилила у твань,
Та ще топтала віру, сину,
У час безбожницьких дерзань.
Отож, чекай – ступну до бою
За Мир, за Віру і Любов!
За них я дзот прикрив собою —
Віддам і зараз свою кров…»
Чи ж бачив я того солдата?
Чи хто ступав у стороні?
Лиш кроки зоряним набатом
Крізь роки ширяться в мені.
Тепер же знаю: ангел сивий,
Ламаючи зневіри стіну,
Іде у світлому пориві
За Віру, Мир, за Україну!
1990 -2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657515
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.04.2016
А ми — духовні покручі з тобою,
Ми зіткані з брехні, зневіри й тьми —
Ми в душі хворі ліземо юрмою
І живемо вовками між людьми.
Ми копійчину кожную до болю
Ялозимо і душу рвем за гріш,
Бо ми ж — духовні покручі з тобою...
Хоча, бува, що пишем добрий вірш...
Раба в собі ми кожную хвилину
Вбиваємо, та, Боже, як на зло,
Другий бридкіший першому на зміну
Стає в ту ж мить — нам «знов не повезло».
Буває в снах: аж попід хмари сокіл
Злетить і — вниз, а ти не знаєш меж,
Бо є врата за зорями високі…
Ти до землі повернеш вранці все ж,
Де у буденна виламані віти,
Де ти — лиш віл на власному путі,
Де ждуть твій хліб твої голодні діти —
Твоя розрада в чорному житті...
Отож, іди крізь болі, кособокий —
Компрачикосів тисячі навкруг,
Молись Творцю, бо схопишся нівроку,
Коли ступнеш на предків вічний пруг
І мовиш тихо: “Покручі ж ми, леле!
Гірку ми чашу дудлимо до дна!
Якби не Бог — життя б це невесело
За гріш забрала б в кожного війна!
Та, бач, молитва тиха опівночі
Дарує хліб одвічний на столі -
І новий день таки вітають очі,
Так зболені і сплакані в імлі...”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657278
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.04.2016
Стаю, неначе птаха, на крило,
Залишивши землі свої вериги...
Любов Ігнатова, "Подалі від людської суєти…"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656823#com2729140
Колись таки ступнемо без вериг
На шлях крутий одвічної спіралі,
Де зусибіч тягтиме руки гріх,
Щоб повернуть у брехні та моралі,
Де кожен крок — місточок двоїни:
До світла чи до темної пустелі...
А поки ж, бач, вериги невеселі,
Відлиті із корупцій та війни...
А поки — хоч на мить від веремій,
Від суєти, від гомону пустого,
Від гри в раба й щасливця золотого...
А поки — хрест нести допіру свій,
І в день яких чи світлую хвилину
До Бога й неба розігнути спину.
04.04.2016 - 01:54
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657260
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.04.2016
Бур’яном заростуть всі доріжки,
Де в дитинстві ходили ви пішки.
В серці будуть лиш біль, каяття,
Та не буде в свій дім вороття.
(Галина Бондарчук)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=7Gb7zLJdPpQ[/youtube]
[color="#0000ff"]… Вже нема у свій дім вороття,
Хоч в траві не замовкли стежини,
Але, бачте, життя ж є життя -
Тож другому всміхаються стіни...
Тож у хаті вже вікна не ті -
Не такі, як при тату, старечі...
Тож не мами в дворі чути речі,
А на покутях інші святі...
Ох, болить же душа, як погляну:
Я промовив тут «мамо» і «тату»,
Тут я віршик виписував свято,
Виглядав своє щастя незнане,
Селу клятву шептав полум'яну -
Доля ж іншим дала мою хату..[/color].
01.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2016
Затихли знов слова у моїм тілі —
І перед завтрашнім пригнічено мовчать,
Ще вчора такі вільні й легкокрилі
Устам поставили безмовності печать...
Чому ж ви так по-зрадниьки — в мовчанку?..
Кого ж ви забоялися в ці дні?
Ви сонечку виспівували зранку
І ввечері були ви на коні!...
А бач тепер, лиш темрява до двору —
Ви на лежанку, в тепленький куток,
Простелете на камінь тіло хворе
І цілу ніч — мовчок, мовчок, мовчок...
Вам боляче, що ще вчорашні друзі,
Які клялись про батьківський поріг,
Вклонилися брехливому катюзі,
Закинувши всі клятви за моріг?..
Вклонилися орді дурній і дикій,
Що увірвалася у душі і серця —
І переконують до мату і до крику,
Що рятівник — дурна орда оця?..
Що нам несе від нас самих спасіння,
Що мати в нас нікчемна і дурна,
Що хліб їмо на попелі й камінні,
Що нам в раби стежина лиш одна?..
Та ні ж, слова! Послухайте — і друзям,
І недругам скажіть, і —ворогам!
Скажіть дурному й хижому катюзі,
Що наша мама наймиліша нам!
Скажіть усім, що в нас батьківська хата
Найкраща й найрідніша навіки,
Що учить нас любити предків мати,
Черпати сил з батьків життя-ріки!
Тож говоріть, а не мовчіть у тілі!
Тож говоріть — нехай співа душа,
Що предківські слова нам любі й милі,
Що Бог дарує пісню і вірша!
Тож говоріть, хоч завтра тяжко буде —
Минеться це, як сну погана мить!
Тож говоріть — хай правду чують люди!
Тож говоріть, слова! Тож говоріть!
05.03.2016 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649261
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.03.2016
[i]KTG[/i]
Похід до ставу у зимовий вечір,
Сріблинки-зорі падають до ніг,
В руці – сокирка, в сумці – теплі речі,
Та стежку ще хова пухнастий сніг.
Під ковдрою пухкою – лід чорнющий,
Під кригою – води густюша ртуть,
Сокирка лід з відлунням вперто лущить,
Викрешує іскринок каламуть.
Зітхнув ставок: вода всміхнулась небу –
Ми зорі лічимо у темній глибині,
А кожна з них, торкаючись до тебе,
Зніма з душі всі клопоти земні,
Припрошує ступнуть у ртуть прозору,
Проміння в ополонці обійняти -
І лікувати тіло й душу хворі,
І дякувати Бога за це свято.
Рука хреста кладе на голе тіло,
Співа душа, «Спаси!» - шепочуть губи...
І в мить оту Господь дарує сили,
І ангели трублять у срібні труби…
Ти в дім несеш лиш радість, а не втому:
Співає вечір у одвічнім хорі,
Що ти єси у всесвіті святому,
Що ноги обіймають тобі зорі.
2011 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636841
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2016
От знову, мамо, коліщата
Відмірюють розпечений асфальт,
І ближчає дорожча замків хата
І хвірточки з дитинства рідний альт.
Я знову змотую в автобусі дорогу,
Я знов лечу до рідного крильця,
І Ваших слів найліпшу допомогу
Дарує зболена поїздочка оця.
Я, пригоршнями слово до словечка,
Зберу усі до спраглої душі,
Для кожного знайду своє містечко –
Не розгублю, мов бісер в спориші.
І розкидати більше їх не буду,
Не висію тепер їх навмання –
Посію там, де лиш попросять люди,
Де знатиму, що буде їм рідня.
Тож говоріть, шануючи святині,
Вслухаюся я в музику словес,
І в слові-нотці, ніби у перлині,
Відсвічують усі сонцЯ небес.
Усі сонцЯ до ніг я Вам схиляю,
Всі небеса для Вас я облечу,
Бо кращого ніде мені немає,
Ніж Ваше слово з радості й плачу.
1990
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634878
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2016
Радість одвіку приходить до нас -
У неба скрижалях призначений час.
Ми білим вітрилом по вітру летим,
Щоб знову зустрітися з часом святим,
Щоб матінці, дітям і рідному краю
Сказати завітне:"Христос ся рождає!"
Шоб відповідь чути від серця всього
Омріяну радість: "Славіте ЙОГО!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KP1kw2Tlckk[/youtube]
Спішить Земля в Одвічнім Торі
Біля одвічного світила,
Летить в своєму щасті й горі -
ЇЇ веде Господня сила.
Яка крізь простір і крізь час
Лише любов’ю проростає,
І кожну мить прохає нас
Іти завжди до світла раю.
Вона висвячує віками
Зорі Різдвяної проміння -
І між галактик берегами
Несе до нас Святе Спасіння.
Знов східні мудреці мандрують
Їх кличе шлях до Палестини -
Крізь війни, біль, крізь долю злую,
Чекають там Месію стіни
Тії маленької печери,
Де лиш на ніч пустили Діву...
А вічність відкриває двері,
А небеса радіють співу…
Знов на солому до маляти
Дари кладуть старечі руки
Як Богові й царю посвяту,
Що прийме всі розп'яття муки...
Спішить Земля… скриплять морози…
Зоря ж Одвічна ся рождає!
А я вклоняюся у Бозі -
З Різдвом всіх друзів я вітаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633852
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.01.2016
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633178#com2639788
[i]Моєму другові-поету Олексі Удайку найщиріші побажання[/i]
Називних сентенцій гори -
Почуттів аж ціле море,
Йодлі, дзенькіт, блиск і шик -
От і вдався Новий рік!
Другий день, сушняк, розсіл -
Не такий бучний вже стіл,
Хто не пив - компот і кава...
Новий рік таки на славу!
Друже мій, на крилах мрії -
Всі мої вітання щирі:
Віри, творчості, надії
Вам сто літ у щасті й мирі!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=MwzvEoIM9ng[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633721
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 05.01.2016
Веретеном коліс я зів'ю знов дорогу далеку
І до тебе вернусь, доторкнуся чолом твоїх ніг,
Розірву павутину дощів, холоднечі і спеки,
Збережу її в мареві інших доріг.
Мати рідна моя — моє сонце, і небо, і квіти,
Вже наповнені очі щасливих непроханих сліз,
До гнізда прилетіли дорослі оперені діти,
Обніми мене в домі, до котрого серцем приріс.
Знову руки твої — теплі, наче калиновий обрій,
Доторкнуться вітрів, що в дорогах до чуба вплелись,
До чола доторкнуться вуста твої добрії-добрі –
І проллється розмова, і здійметься птахою в вись...
Бродить ніч за вікном, а розмова — як пісня колиски,
Ллється з вуст твоїх, нене, про зів’яле і вічне життя,
Пломеніють слова, а всіх згадок — незміряна низка...
Про родини, любов, про війну, про буття й небуття...
Я у кров увіллю кожне слово згорьованим болем,
До душі їх візьму, заховаю у серця вогні -
Їх просію у світ, ставши сам розквітаючим полем,
Хай добро проростає від слів твоїх, нене, в мені.
1986
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2016
[i]Не звіть в свій дім біду, не накликайте,
Не ждіть ви допомоги від вовків.
Хто каже "Русский мир" — це благо, знайте:
Сусід нас знову гнобить захотів.[/i]
(Федор Лавріненко)
Століттями топтав - і звався братом,
І рвав з плечей згорьовану свитину,
А бач тепер з"явився лихом-катом,
Так підло вдаривши у серце і у спину,
У шмаття рвеш України простори,
До себе переманюєш рабів -
Де тільки можеш твориш біль і горе,
А у народу виростає гнів...
А ти все дразниш Господа й людину:
Усюди тобі діло воювати,
Ти сунеш ніс у кожную країну -
І гинуть люди, і палають хати...
А ти вдягнувши маску миротворця,
Вину свою спихаєш на других -
І брешучи усім на кожнім кроці,
Несеш Україні стонадцят бід та лих...
Тримайсь тоді, як візьмуть вила в руки -
Втікатимеш, не тямлячи куди!!!
Отож, кажу у час біди й розпуки:
Покинь розбій - і тихо відійди!
І щоб Московія не знала лиха злого,
За біль, за зло , за зраду України
Навколішки проси прощення в Бога -
Вимолюй гріх у Бога щохвилини!!!
24.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631225
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.12.2015
власне, тому й не скажеш
слова, а ні півсло...
зо шість морфем заважить
вбоге твоє єство.
(Dima Maryn)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630732
Так воно є, мій друже:
Рівно з шести морфем
брехні ростуть байдужі -
В брехнях тих ми ідем.
І ні півсло-, ні коми
не треба верхам в Законі -
В лазійки для них відомі
Направлені ними ж коні,
Щоб вивезти все до нитки,
Щоб викрасти все із хати,
Щоб Крезове мати свято...
А про народу свитку,
А про народу шапку -
Вже у півслові крапка ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630786
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2015
Ми з братом не спілкуємось роками!?
Дивуються знайомі чудосії:
Бажання у Європу поміж нами!
Страх і неправду сіють у Росії.
(Федор Лавріненко)
Таке буває: хліб один ви їли
Цілющу воду пили з джерела –
А от роки надовго розділили,
А от війна гібридна розвела.
Та прийде час – забудуться всі спірки,
З дурної похоті посіяні між вас.
І лише хліб, та ще водиця тільки
Для згадок будуть кращими з прикрас.
Війна затихне – й славу Україні
Промовлять свято навіть у Кремлі,
А брат захоче бачить рідні стіни –
І схоче брат побути у селі:
Захоче йти де хліб ви свій ділили,
Де джерело давало хлопцям сили…
26.08.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630235
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.12.2015
Так, лише Бого своє творіння знає,
На всі питання відповідь одна:
На грані тьма зі світла виникає -
А з тьми уже до світла йде війна.
І мить оцю нічим не побороти:
Вона у єдності і вічності живе,
У ній - народження, життя, турботи,
У ній - старе, незвідане й нове...
У ній усе - та й ми живем на грані:
Ми сплетені зі світла, і зі тьми -
І струночки всі наші так незнані...
Мабуть тому нас Бог назвав людьми,
Щоб ми в собі несли Його питання
Та з тьми творили світло і світання.
21.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630229
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.12.2015
Зв’язок один: є Господа любов,
І є любов землі, що нас родила,
Вона вливає Слово в нашу кров,
Дає в життя нам пісні й вірша силу.
Вона поезію єднає в нас,
Бринить в душі найліпшою струною,
Стає над злом, над лихом і війною –
Веде людей крізь простір і крізь час.
Веде, як аріїв давно колись вела,
Пісні складала у поході миру –
І хліб ділила поміж люду, мов офіру.
Тепер же сонечком вітає край села,
Поміж хлібів цілує ранки сині –
І творить вічну славу Україні
11.11.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629824
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.12.2015
Зима загляне, білі корогви
Замайорять на сонці біля хати –
Синичка ж заспіває молитви,
Про золоте осіннє світле свято.
Зеренце знайде біля риштака –
Воздасть хвалу і Господу, й людині…
Зимова доля в птиці нелегка,
Та Бог дає зерна й снаги пташині.
Дасть Бог снаги і кожному із нас,
Хоч білі корогви біля хатини -
Ми храм небесний чуємо весь час,
Ми на щоці втираємо сльозини…
І молимось, бо як не говори ,
Є храм небесний в кожної пори!
08.11.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629823
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iQ2dOW2fjGY[/youtube]
1
Присів Пегас на скошену травицю,
Землі торкнулись у любові крила –
Питає він, всміхнувшись, як годиться:
«Чому, поете, ти марнуєш сили?
Чому притихла злякано душа?
Чом ти, як віл, вдягнув будення ярма –
І день, і ніч проводиш свої дарма,
Забувшись друзів братнього коша?
Тобі Господь дав іскру до грудей,
Життя-здоров’я дав тобі дещицю,
Щоб словом ти ламав неправди крицю.
Щоб жив ти для нараду та людей,
Дав пісні й праці вірних два крила –
І Муза ніжну ліру підняла!»
2
І Муза ніжну ліру підняла,
Троянди ж стали в ряд на вишиванці,
Всміхнувсь чебрець, а тиха ковила
Росинками видзвонює в співанці:
«Коси, коса, поки роса,
Роса спаде, спіши додому –
Світанків цих в житті земному
Тобі освятиться краса.
Господь тобі освятить кожну мить,
Веселками засвітяться сонети –
Народові лише радій, поете,
Лише дивись крізь мороки століть
Та словом бий всі тіні підлі й ниці –
А сонечко в росі кує іскриці!»
3
А сонечко в росі кує іскриці,
Свої ж відерця миє сонна бджілка,
Бере нектар, мов злото зі скарбниці –
І мир несе до рідного причілка…
Ти так працюєш, миле ангелятко:
Заглянула ти в тисячну комірку,
Береш у квіточки дарунку щиру мірку,
Поставивши життя нову печатку…
Ти загадкова, крихітко крилата,
Ти з-за своїх у даль таку летіла
Твої в росиці обважніли крила –
Та лиш на ниві ти знаходиш свято:
Тут Мати Божа сил тобі дала,
Тут ранок бродить стежками села!
4
Тут ранок бродить стежками села,
В ярках ворушить ковдрочки туману,
Фарбує ниви кольором шафрану
Та дух землі вплітає до стебла.
Мов прапор, заясніли небосхили:
Хлюпнула між полів безодня синя –
І миром дихає нових хлібів святиня,
І сонце обняли пташині крила…
Так тихо-тихо!.. Чути, як росини
Спадають мірно з листя ковили
На стоптані косарські постоли.
Коса ж траву складає без упину,
Хоч серденько про втому призабуло –
Гарячий піт рука ж з чола змахнула.
5
Гарячий піт рука з чола змахнула.
«Таки марную!» – говорю Пегасу. –
«Тягну свого злиденного баула,
Шукаючи стежину тиху й ласу…
А маю лише поту повну жменю,
Бо тишу царенята розірвали,
Яким в житті грошей рабівських мало,
Яким брехня найкращим стала вченням…
Зі шкіри пнуться, хочуть відродити
Червоний міф про «краще й веселіше» -
А творять всім народам лише гірше:
Все сунуться непрохані по світу –
І їх гидка неправди полоса…»
Спинилися ж на мить прудка коса…
6
Спинилися на мить прудка коса.
Чекай, Пегасе, трішки намантачу –
Нехай вона між трав, немов оса,
Бринить ввесь час, не змінюючи вдачу!
Нехай кладе травинку до травинки,
Нехай склада в покоси цю красу –
Я запах літа в зиму занесу
Для добрих справ і доброго починку.
А як сніги забілять біло ниви,
Тобі, Пегасе, розчешу я гриву,
Тобі дам сіна, дам Тобі вівса,
І ми прочинимо з тобою мрії двері –
Де нам і Музі вічно на папері
Рум’яняться в задумі небеса.
7
Рум’яняться в задумі небеса –
Їх лиш часинку зорі колисали,
У літню ніч їм спалось зовсім мало,
А срібний танець ніченьки згаса….
Ще так дрімотно, ковдрочку туману
Упали біля стомлених доріг,
Вчувається, мов дихає кохана,
Обнявши в сні м’якенький оберіг…
Кохана спить, рум’яні небосхили
Схилились на сивіючі гаї –
Їм навесні співали солов’ї.
Їм новим листом липа шелестіла,
А в літній ранок стишилась, заснула –
І мить оця спадає у минуле
8
І мить оця спадає у минуле -
Минувшина ж до мене промовляє:
«За свій народ і за майбутнє краю
Вставай з брехні бруднющого намулу!
Скажи усім, що пращур тут колись
Свій ряст топтав і Господу молився,
Щоб його діти в один рід зрослись –
І щоб нащадки у народ злилися:
В міцний, твердий і дружній моноліт,
В якого у любові й правді – сила,
В якого праці й пісні крила
Здолають безлік воєн, лиха й бід
І скажуть всім у добрий час врожаю:
«Зажинок свій в покіс тугий складаю!»
9
Зажинок свій в покіс тугий складаю,
Скрипить кісся, вилискують грабки –
Отак би і косив до небокраю,
І сонечко вітав би залюбки…
Тільки б – трава! Були б ще хліб і каша!
Тільки б ковток джерельної води!
Лише б віки зростала пісня наша,
Та ще сто літ приходив би сюди!
Так радісно у леготі ранковім:
Трава, зажинок, пчілка золотиста,
Росинок срібних точене намисто!..
Міліє клаптик ночі у діброві,
А день новий лиш щастям ожива –
І Муза поміж травами співа.
10
І Муза поміж травами співа,
Тож я стаю лиш слухом в її співі.
В її словах Пресвітла Покрова
Народ спаса на древній його ниві:
У дощ та сніг, у спеку і негоду
Спішить Вона крізь простір і крізь час,
Крізь неба синь і сірих хмар топаз,
Щоб відвести всі лиха від народу.
Співає Муза: «Матінко Свята!
Я поміж трав схиляюсь у покорі,
За кожного прошу в життєвім морі
Один лиш мир на многії літа….»
Я з Музою схиляюсь, мов трава –
Душа ж моя повторює слова.
11
Душа ж моя повторює слова,
Такі ж палкі і звернені до Бога,
Як прадідів молитва вікова,
Що зцілювала горя і тривоги,
Яка вела крізь мороки віків,
Крізь все лихе, вороже і незнане –
Вона вселяла в серце полум’яне
Архангела Михайла щирий спів.
Мов меч, вона звільняла від олжі,
Завжди змітала задуми ворожі,
Народові ставала на сторожі,
Ламаючи загарбників ножі,
А люди чули: «З миром вас вітаю –
Святися й слався, рідний древній краю!»
12
Святися, слався, рідний древній краю!
Святі твої доріжки і стежини,
Бо кращого й солодшого немає,
Як легіт твій з доріг мене зустріне,
Як я спиваю пригоршню водиці,
До рідного торкнувшись джерела,
Як я спішу доріжкою села,
До хати, що роками мені сниться:
Осонцено всміхається з-під вишні,
І в’ється дим біленький з димаря –
Мов рушники мене зустріти вийшли,
А я бродив давно за три моря…
Тож я доземно уклонюсь хатині:
«Лиш мир тобі! Лиш – роси й ранки сині!»
13
Лиш мир тобі! Лиш – роси й ранки сині,
Лише джерел тобі вода цілюща,
Пісень тобі невичерпні святині,
Моя ти рідна, вічна й невмируща!
Століттями тебе в багно топтали,
В’язали руки, рвали душу й тіло,
А Бог давав тобі ще більше сили –
Ти Феніксом із попелу вставала!
Ти всі свої кайдани рвала знову,
Народові ставала на сторожі,
Змітаючи всі задуми ворожі!
Сонцями ти сіяєш, моя мово,
Синам даєш ти крила соколині –
Тож з Богом будь одвіку, прісно й нині!
14
Тож з Богом будь одвіку, прісно й нині,
Хай буде твоя праведна дорога,
Хоч кожен день – настоянка полині,
Хоч є, народе мій, загроза і тривога!
Та все ж віта нас радісний світанок -
І буде в нас майбутнє променисте,
Наповнене життям нового змісту:
Без зла, брехні і хижих забаганок!..
А сонечко роздмухує горнило,
Металом вже оковує стебло –
Коса між трав тихенько губить сили
І проситься майнути у село.
Мене ж узявши ніжно за десницю,
Присів Пегас на скошену травицю.
15
Присів Пегас на скошену травицю,
І Муза ніжну ліру підняла,
А сонечко в росі кує іскриці,
Та ранок бродить стежками села.
Гарячий піт рука з чола змахнула,
Спинилася на мить прудка коса –
Рум’яняться в задумі небеса,
І мить оця спадає у минуле…
Зажинок свій в покіс тугий складаю,
І Муза поміж травами співа –
Душа ж моя повторює слова:
«Святися, слався, рідний древній краю!
Лиш мир тобі! Лиш – роси й ранки сині!
Тож з Богом будь одвіку, прісно й нині!»
15.06 -27.11.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629491
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.12.2015
[b][color="#001aff"]Палітра сонечка – для Тебе золота,
Ряхтить для Тебе завжди житня нива,
Аби завжди крізь всі роки-літа
Пісні складала доленька щаслива,
Омріяний, освячений, єдиний,
Розквітлий в Бозі Прапор України!
[/color]
[color="#ffa600"]Уся блакить небес живе в Тобі –
Кращого й світлішого не знаю:
Радіють нивам далі голубі,
Ангели з-за хмар Тебе вітають,
Їх музика за ріки й гори лине,
Несуть пісні всім крила голубині
І ймення горде – Прапор України![/color]
[/b]
24.08.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629271
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.12.2015
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627753
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=E0O_pMFtnsY[/youtube]
Настане мить фігурі «па-де-де»:
Ступне народ на всі свинячі уші -
І влада змій та яблука впаде
На морі, в синім небі і на суші.
Всі ноги ідолів розтріснуться в ту мить,
Все золото впаде в землиці лоно,
І піраміди око засліпить
Осяяна й оновлена ікона.
А Мати Божа йтиме між людей -
І душі грітиме її одвічне слово,
І мир нестиме всім зоря ранкова,
Наповнена лиш праведних ідей...
Тож полонез, чаруючи без міри,
Вселя в серця любов, надію й віру.
16.12.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629270
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.12.2015
Так тихо спадає листочок
На сиву забуту стежину –
Тут мама раділа для дочок
І вишню плекала тут сину…
Тут тихо вихитують віти,
Смарагдики темні колишуть…
Зірву, і де правдоньку діти –
Сльозина скрапає до вірша…
Тут тисячі років до цього
З лопуцька я першу коняку
Приборкав, і взявши між ноги
Помчався без страху і ляку.
Летів крізь світи і століття,
Вітав плем’я гуру й апачі –
А вишні рясне верховіття
Пісні колихало козачі
Про поле широке та чисте,
Про ранки зарошені й сині,
Про ніжних суничок намисто,
Настояне сонцем в полині…
Життя моє – в праці і мрії,
Де тихо листочок спадає…
Лиш вітер між віт шелевіє
Співанками рідного краю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2015
Вглядаюся часто я в ключ журавлиний,
Шукаю я всіх, що забрала війна,
Що в дні Перемоги під зорями линуть –
І птиць зустрічає в обійми весна.
Розмірений помах і зоряний спокій –
Над нашим селом знов летять журавлі,
Знов пісню свою у задумі глибокій
Співають для тих, хто живе на землі.
Співають, що з ними старі ветерани
Летять у далекий і вічний політ –
І вітер, і сонце лікують їм рани,
І низько до ніг їм вклоняється світ.
А кожного року із гуртом пташиним
Все нові журавки стають на крило
І з піснею-сумом у леготі синім
Вони у прощанні летять над селом.
У кожного з них є тут рідная хата,
Де сіяли ниву, ронили свій піт,
Де мальви цвітуть і росте рута-м’ята -
Тут сонце всміхається тисячі літ…
Крилом понад дахом журавлик черкає,
Лишаючи болі й тривоги свої.
«Спинись, ветеране! – Я птицю благаю. –
Побудь! Не лети у далекі краї!
Бо мало зосталося вас поміж нами,
Бо Батьківщина без вас – сирота…
Живіть на землі, ветерани, віками,
Хай ключ журавлиний живих вас віта».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2015
Спасибі за день наш прийдешній, солдате!
Спасибі за небо і сонце ясне!
Спасибі за землю і пісню крилату,
За матір, що миру навчає мене!
Вклоняюсь тобі до землі, ветеране,
Ти в битві тяжкій до Берліна ішов
Ти не зважав на всі болі та рани –
Ти чорну нацистську навалу зборов.
Вбивали тебе в отій битві кривавій
На суші і в небі, і в синьому морі,
А ти повставав не з-за влади та слави –
Ти прагнув Вітчизну звільнити від горя.
А в мріях ти бачив, що повниться нива
Від мирної праці і мирних пісень –
В садочку ж вишневім родина щаслива
Вечерять сідає в натруджений день.
Спалахують зорі, і місяць ясненький
Над вільним Дніпром у танок їх веде,
Десь колискову виспівує ненька –
Лиш мир, лиш любов процвіта між людей...
Дев’ятеє травня заквітло бузково,
Ти ж стяг Перемоги підніс над Рейхстагом –
Ти силу ворожу, неначе підкову,
Зігнув у пориві для миру і блага…
Хвала ж тобі вічна, старенький солдате,
За твій героїзм, за страждання, за кров!
Спасибі повіки, що ти в сорок п’ятім
Нацистів навалу для миру боров!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2015
Життя спішить… Мов нотка, кожна днина
Спада душі на списаний вже лист.
Вдивляється на ноточки людина :
В тій –пісня, в тій –мовчанка, а в тій –свист…
- Чому ж мовчанка?
- Так життя веліло:
Сказало: «Ти, людино, помовчи!
Збери свої крихкі життєві сили,
Знайди свої для вічності ключі…»
- Чому ж той свист, скажіть же ради Бога?
- А так бува! Як доля вередлива,
То й свист бува немов дарунок-диво…
Той свист луна на радість чи тривогу,
Народжує знов пісні первоміст…
Життя ж спада, мов ноточка, на лист…
25.04.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2015
[i] Красивості не пишуться,
А будь-що-будь – не хочу…
(Олекса Удайко)[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575201
Красивості не пишуться -
А зранку все мовчить
Від «азу» і до «іжиці»
Спада у вічність мить.
В якихось вічних клопотах,
Усе кудись біжу –
Міняю стерті чоботи,
Усівшись на межу.
Поміж вчорашнім й завтрашнім
Іде до мене день,
Несе окраєць хліба в дім
Та пригоршню пісень –
Співай, радій же, братику,
Бо ти «єси жиєш»!
Інфляції й політики
Тобі добавлять меж,
Щоб ти присів, оглянувся
Та й чоботи змінив…
Чи ж є де «фіти» й «іжиці»
В колоссі серед нив?
Чи може «буки» й «веди»
в житті тебе ведуть,
Дарують кухлик меду
Й солодшу роблять путь?
Лиш на ніч «люди мислітє»
Добавлять скроням сивості,
Вкарбують день у пам’яті,
У сон внесуть красивості…
Я зошит і олівчика
У сон аж понесу –
І там зустріну віршика
Про правду і красу…
23.04.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2015
Кожен із нас неповторний -
Ми справжні і в Бозі єдині:
Ми нотки мінорні й мажорні
Даруємо нашій країні.
Даруємо рідним, знайомим,
Ще друзям ми зичимо щиро
Здоров"я, любові та миру
В години такі невідомі.
В годині брехні та облуди
ми слів переплавлюєм руди:
Ми правду шукаєм Господню
Оту, що ворожу навалу
Та хитрість її небувалу
Навіки відкине в безодню!
10.04.2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574096
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2015
Ця зазимлена веснопустка
Знов заглянула на поля:
Тут лежала біленька хустка –
А тепер, бач, в сльозах земля…
А хатинки малих людей
Знов тарифами затарифлено…
Веснопустка – вони ж усміхнені,
Бо між ними Господь іде…
Вітер в стіни ударив птахом,
Вітер крила лама над дахом…
Бач, у шиби весь час вистукує,
На дротах віша біль з розпукою –
У душі ж його сто протиріч
В цю зазимлену весноніч…
01.04.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574091
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2015
Не міняй ні на що Батьківщину,
І не зраджуй ти матері мову,
Бо зітліє життя на чужині –
А в душі ти лиш знайдеш полову.
Буде в думці лиш біль за ріднею:
За усім тим, від чого втікав,
За усім, що чужинцям продав
За копієчку, цент чи гінею...
То все срібником визнають люди,
А ту стежку до рідної хати
Батьківщина за зраду забуде…
І як вияв найбільшої плати
Тобі прізвисько вліплять іуди,
Бо продав ти усе, що є свято…
12.04.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2015
І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та, молився і благав: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте – не як я хочу, а як Ти…»
(Матв. 26:39)
«Лише пітьма… Анітелень навколо…
А я Тобі, Мій Батьку, помолюсь…
Я помолюсь, як не моливсь ніколи…
За все життя я так боюсь… Боюсь…
Кривавий піт зросив чоло і руки,
І тіла кожна жилочка бринить…
Вже чую, Отче, ті шалені муки,
Я відчуваю ту пекельну мить…
Уже плетуть мені вінок терновий,
І хрест важкий вготовили кати…
Прошу тебе, Мій Батьку, знову й знову
Цю участь мимо мене пронести…
Хай буде так, не як я хочу, Тату,
А як сказав і як волієш Ти –
Мені б лишень одне-єдине знати:
Чи зможу шлях цей гідно я пройти?
Чи зможу дотягти той хрест на гору?
Чи зможу я стояти на хресті?
Чи зможу я звільнить людей від горя –
І смерть здолати в грішному житті?..»
«Усе ти зможеш! Ти все пройдеш, Сину!
І на Голгофу донесеш хреста,
На третій день розрушиш смерті стіну –
І пройдеш через пекло і літа.
В своїх стражданнях і в своїй покорі
В людей Ти вб’єш їх предковічний гріх,
Ти на хресті злікуєш душі хворі -
І Воскресінням станеш Ти для всіх!
Кріпися, Сину, вже веде Іуда
Поплічників Каяфи із Кедрону...
Ти їх прости: сліпі ж бо вони люди,
Не знаючі ні правди, ні закону!
Тож подвиг Твій для них законом буде,
До них Ти йтимеш вічно із небес –
А по весні співатимуть усюди:
«Христос Воскрес! Христос Воскрес! Христос Воскрес!»
12-13.04.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2015
Навіяне верлібром Шона Маклеха «Світ весняних запахів»
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573515
Усе земне прямує по спіралі -
Мабуть тому оцей квітневий день
Дарує запахи старезних битв і сталі,
Дарує запахи легенд, казо̒к, пісень.
Ну що б здавалося – ті вичахлі дороги?..
Ну щоб здавалося – руїни древніх стін?..
Та то ж часу стрімкий невпинний плин,
В якім злились предвічності тривоги!
У нім моє життя – лише краплина
Для мороку закручених століть…
Лише відрізок, лиш коротка мить,
Де завтрашнє гукає без упину,
І де минулого свистить гнітюче лассо,
Та ще повітря пахне стиглим часом.
11.04.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573671
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2015
Я не співець чудовної природи
З холодною байдужістю її;
З ума не йдуть знедолені народи,—
Їм я віддав усі чуття мої…
(Павло Грабовський)
Я - не поет, коли одні лиш квіти
Мені дають Пегаса і сідло!
Я – не поет, коли брехня у світі
В раби заводять місто і село!
Я – не поет, коли народу лихо,
А я заплющу очі в оцю мить!
І – не поет, коли сусід горить,
А я крізь шпарку споглядаю тихо!
Я – не поет, коли нові нерони
Обпльовують батьківськії ікони,
А я свій хрест відкину у кювет...
Коли ж впускаю злодія до хати,
Що нищить все, що для народу свято –
То сім разів я, друзі, не поет!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2015
Весна для квітня – справжня господиня:
Її так любить місяць-красовик,
І перших півників пелюстка синя
В горідчику пробуджує квітник.
А у лісах ряхтять пелюстя шати:
Поміж берез буяє первоквіт,
І котики верба вдяга на Свято –
І Господа вітає вкотре світ.
Благая вість надходить до господи,
Пташина, й та, гніздечко не зів’є,
Лише лелека міряє городи,
Та десь в лісах зозуленька кує.
Зозулі квітень дарить копійчину –
Лічи, пташино, добру сотню літ…
Він близ дерев собі лікує спину,
Як перший грім віта зелений світ
Весна ж в господі новий лад наводить:
Мете, пере і маже цілий день
Паски пече до Світлої Нагоди
Та писанкам виспівує пісень...
А квітень вдовам всім городи оре,
Допомага і сиротам , й старим
І відганя зими холодне горе –
І сонечко всміхається над ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572314
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2015
В житті любов, мов світлий промінець,
Враз поміж двох засяє на стежині,
Дарує щастя й радості вінець
І новий зміст внесе у ранки сині…
Такі палкі хвилини нових змін:
І день, і ніч душа у них ясніє –
Вже всесвіт не ховається під вії,
Бо зупинивсь часу шалений плин.
Та лише мить, лише подія, слово
Порушать світ в закоханих світлиці,
Серця навік розріжуть гірше криці…
Сивіє час , а все ж серця ті знову
Той промінець шукають на світлині -
Той всесвіт, оте щастя в ранки сині…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2015
У вирі мрій казкових,
В отім забутім раї,
Побути хочу знову -
Де вже мене немає...
Як мама кличе сина
У зоряну годину -
Гука мене хатина,
Гукають предків стіни...
А там сімейка інша
А там другі кімнати -
Чи краще це, чи гірша,
Що не моя вже хата…
Була б у самоти́ні –
Розбили б, розтерзали
За ночі й ранки сині
Нові сільські вандали.
А так!.. Живи, хатино,
Сім’ю ж бо маєш нову –
До тебе в мріях лину,
Цілую тебе знову…
19.03.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568106
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2015
[i]Лиш в телефоні номер... Треба стерти…
(Нікомуневідомий)[/i]
Як я боюся отих номерів ,
Де слухавка стихла навіки
Помер абонента – і нема його слів ….
Лиш згадок залишились ріки.
Неначе ще вчора бажали сто літ
І справи якісь планували...
Тепер абонент вже покинув цей світ –
Ой, боляче ж: друга не стало!..
Вночі він тихенько пішов за моріг,
Забувши про завтра і вчора,
Забувши про сотні квітучих доріг,
Про справ величезную гору.
Йому б іще жити і в сонячні дні
Чекати внучаток до хати …
Замовк абонент – лиш портрет на стіні
Та дрібочка всохлої м’яти…
Та ще телефон мов заснув на столі –
Дружина як згадку поклала,
Щоб лише печаллю світилось на склі,
Що друга у нього не стало…
Кнопки застиглі, на склі чорнота,
І він не виспівує скерцо –
У нього, як в друга, спинились літа,
Його зупинилося серце…
У книзі своїй я на номер наткнусь…
І довго на нього дивлюся –
Стирати той номер боюся чомусь,
Мов стерти всю дружбу боюся...
20.03.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568101
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2015
Спе́чені від горя серце й тіло –
Мов змінило сонце звичний біг...
Над народом Ангел білі крила
Підійма, щоб зупинити гріх.
Над народом стала Мати Божа
І сльоза́ми рани омива –
Сило злісна, по́хоте ворожа,
Скоро втихнуть всі твої слова!
Подивись плоди свого походу -
Це ж тобою кров’ю вмитий край…
Ти створила пекло для народу –
Сило злісна, ти почезнеш – знай!
16.03.2016 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2015
Моєму маленькому другові з далекої Донеччини присвячую
Поїдемо, синочку, до бабусі,
Заглянемо, мій хлопчику, в село –
Там на печі чекає борщ «в кожусі»,
Лелека дзьоб хова там під крило,
В гнізді його ростуть казки новенькі,
Бабуся ж їх розказує тобі…
Отож, поїдемо, синочку мій, раненько,
Бо хата вся без тебе у журбі.
Хлібця гарячого куплю у магазині –
Бабуся й дід так люблять тепли й хліб,
Що в гості йде до столу в ранки сині
Та загляда до ще дрімотних шиб.
Там кіт дріма на сивому порозі,
На клямці там краплиночки роси,
Бабуся й дід нас там вітають в Бозі –
А ти «від зайчика» хлібця їм подаси…
Я їм скажу, що знову дуже скучив,
Хоча ще вчора шкрябав у вікно…
Бо вони, синку, так мені болючі…
Бо думаю, що бачив їх давно…
16.03.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2015
…[i]я з щедрої Тарасової руки напився з повної чаші народних сліз; гіркі вони і не сказати, які гіркі, зате з ними влилася в жили і та тиха чарівна любов до рідного краю і народу, що цілий мій вік гріє мене, духотворить, піддержувала, коли траплялось спотикнутися, і не давала мені «валятися гнилою колодою».
(О.Кониський)
[/i]
Схилилась перед Богом удовиця,
Лице сльозою потайки вмива…
Затихло все – мовчать часу грімниці,
Лиш чуються згорьовані слова.
Скрапає ніч зорею поміж трави,
Світанок ледь торкнувся верховіть –
Вдовиця шепотить молитву слави,
Вдовиця перед Господом стоїть:
«Небесний Батьку!» - чути її мову. –
«Хвалу Тобі одвічну воздаю!
Звертаюся до Тебе знову й знову –
Близ ніг Твоїх впокорена стою…
Близ ніг Твоїх – обібрана й побита…
Бач, посаг дочок дбала день у день:
Хотіла у любові й мирі жити,
Співати онучаточкам пісень.
А що дочкам – розбіглися у світі,
Вдягнули чужинецькі постоли,
Прийшли до хати – ніде правди діти –
І обікрали маму, як змогли…
Тягнули все: пісні, молитви, думи,
Вінок весільний, плахту і сап’янці …
Вкидали до світлиці лиха й глуму,
Щоб вигнати й спалити хату вранці…
Лише дали сорочку поміж люди,
Брехнею ще прикрили, мов габою –
Розбили серце, потоптали груди,
Не мамою назвали – а рабою!
На долю, Тату, я не нарікаю:
Такий вже хрест вготований мені –
Іду життям від краю і до краю
Без пісні, без хатини, без рідні…
Скажи мені про завтра моє, Тату,
Як гріх оцей здолати у собі?..
Перед лицем Твоїм я винувата –
Як жити удовиці і рабі ?..»
«Моя ти доню!» – променем ласкавим
Торкнувсь Господь заплаканих очей. –
«Я на габі твоїй проміння слави
Побачив серед зганьблених ночей!
Украли і втекли – вони ж бідніші:
Забули матір і створили гріх…
Вони прозріють, прийде час їх лишень –
І ти побачиш біля себе всіх.
Ступай крізь час – твій посох з голяками,
Твої тяжкі і зболені путі
Та прийде син до тебе між віками –
Твої пісні збере він у житті.
Він для людей пророком й батьком стане,
Сльозу він до сльозини поєдна,
Він зцілить твоє серце полум’яне –
І у віках не будеш ти одна!
Прислухайся, вже чути його слово,
Воно одвічно на Землі росте
І серед літ відлунить знову й знову,
Народжує чуття в людей святе!
Прислухайсь, доню, кобза десь рокоче
Поміж народів, вище гір і хмар :
Твій день іде на зміну лиху й ночі,
Твій син іде – Пророк, Поет, Бунтар!»
09-10.03.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2015
Вам березень знову розносить
Святковий, веселий привіт,
Він вербам розчісує коси
І перший вирощує квіт.
Ще снігу й морозу доволі,
Ще бджілка в лісах не бринить –
Підсніжник до хліба та солі
Збирає небесну блакить.
Ясніє веселий струмочок.
Танцюють доріженьки вальс –
І неба світлішають очі
В це свято весняне для вас.
Щаслива синичка веснянку
На віточках вишні співа,
А промені сонечка зранку,
Наповнюють дзвінцю слова:
«Лиш миру, лиш щастя й любові
Я, жіночки, вам принесу!
Співатиму в кожному слові
Про молодість вічну й красу!
Тож будьте щасливі, всі мами,
Бабусі та донечки всі!
Хай днина ряхтить пелюсками –
Видзвонюють квіти в росі!
Хай пісня в узор вишиванки
Лиш золото-срібло впліта,
Хай вам посміхаються ранки –
І з Богом вам будуть літа!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564924
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2015
[i]У блакиті п'янкій – голуби,
Святі ангели гордо ширяють
І безодню – дарунок судьби –
Й Батьківщину свою прославляють.
(Олекса Удайко)[/i]
У блакиті п’янкій голуби
Несуть слово цілюще від Бога:
«Ти життя попри біль возлюби –
Ти відкинь всі вагання й тривоги!
Подивися: небесная рать
Близь темниці постала для тебе
І прохає одного стоять –
І крізь ґрати схиля тобі небо.
Ти до серця все небо візьми –
Хай окріпнуть в борні твої крила,
Хай в душі твоїй більшає сила.
Хай падуть вороги твої злії
В твоїй вірі, любові й надії –
Тож до серця Ти небо візьми!»
02.03.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2015
Гей, Березню, анумо до роботи:
За зиму назбирав ти стільки справ!
Скидай же валянці і натягай чоботи –
Ти в поле й ліс зі мною йти чекав.
Протальнику, йдемо за первоцвітом:
Підсніжники в лісах ворушать сніг,
Байбак свистить, весні правує мито,
І річка озивається з-під криг.
Капельнику, вже щука гострить зуби
І лід лама хвостом на бистрині,
Ще зайчики вдягають літні шуби –
А горобці виспівують весні.
Березозоле, он шпаки й вівсянки
Новенькі трелі з вирію несуть –
І сонечко всміхається нам зранку,
А бджоли облітають першу путь.
Красовику, ходімо ж бо за соком:
Поміж березами запали вже сніги,
І сонечко підбилося високо,
І підсихають перші мороги.
Ну що, мій Березню, юначе працьовитий?
В обійстя трударів прийшла весна –
Готуймо плуг: хай закликає квітень
Найпершая рахманна борозна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2015
«Гарно ж як: ми – Божі діти!» -
Каже хлопчик татусеві. –
«Бог нам сонцем з неба світить!
Бог ростить для нас дерева!
Ростить яблука на вітах,
Колосочки жита – в полі,
В квітнику – барвисті квіти,
На городі – бараболі!..
Чув я, татку, ще про Сина,
Що родивсь в далекім краї,
У небаченій країні –
Там, де сонце розквітає!»
Батько радісний дитину
Пригортає при нагоді:
«Знаю, синку, ту країну,
Є країна та на Сході…
Там, в далекім Віфлеємі,
Божий Син родивсь в печері –
Ми Ісусом Його звемо,
Він відкрив спасіння двері!»
«А чому в печері, тату?
А чому ми звем Ісусом?» -
Зирить хлопчик винувато,
Мне чуприну свою русу.
«Ой, синочку, кожну днину
Говоритиму про Нього,
Що родивсь Він, щоб людину
Відвести від лиха злого.
Він – Ісус, або Спаситель:
Від гріха спасає нас,
Він – Господь і наш Учитель:
До добра веде весь час.
Ще Христосом Його звати,
Бо Помазанець він Бога,
Бо всім серцем землю святить
Бо до неба зве святого.
А в печері народився –
Не в палаці, не в хатині –
Щоб пісні небес лилися
Найбіднішим в ранки сині,
Щоб найменшим серед менших
Міряти в житті дороги,
Йти до тих, кому найгірше –
Знать їх болі і тривоги
І навчати в мирі жити –
Жити з вірою в любові,
Поки сонце з неба світить
Прославляти Бога в слові».
01.03.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563548
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2015
Раз маленьке хлопченя
Запитало в тата:
«Чи ж у Бога є рідня,
Татку, хочу знати?
Розкажи усе мені,
Бо казали люди,
Що нас Бог спаса всі дні
Й береже усюди!»
Татко взяв маля до рук,
З ока стер сльозину:
«Так, нас Бог спаса від мук,
Все це правда , Сину!
Бог колись у давнину,
Як були лиш зорі,
Мав Любов лише одну
В ночі неозорій.
То була прекрасна мить –
Лиш любов’ю жити,
Що схотів Він розділить
Це чуття у світі.
Він з Любові сотворив
Землю, небо, днину,
Серед гір, лісів, полів
Поселив людину.
Тій людині дарував
Душу й своє тіло,
Щоб в житті між сотень справ
Вона жити вміла.
До душі їй поселив
Світло й Дух Любові,
Щоб повіки злість та гнів
Не росли у слові,
Щоб усіх дітей своїх
Вчила Бога знати,
Берегла від бід та лих
І навчала свято
Що є Бог , що Він – Отець
Що ми – Божі діти,
І Любов – життя вінець
Нам мов сонце світить!
От і все, моє дитя,
Ми – сімейство Бога,
Дарував нам Бог життя,
Він – нам допомога.
Упродовж життя всього
Бог людині дбає –
Тож рідніше від Його
Нам ніде немає!»
28.02.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2015
Завжди у вбивць одна і та ж маніра:
Усіх, хто не схилився, не мовчить,
Украсти і віддать у лапи звіра,
Або ж прилюдно та нахабно вбить...
Вдягнуть жалобу, бити себе в груди
Та проливати сльози крокодила:
"Ми ж берегли його завжди і всюди!..
Та ми ж його леліяли-любили!.."
А хижі зуби вилізли з-під маски,
А у очах підступність і облуда,
Та ще сліпцям звучить брехлива казка
І для очей вготована полуда,
Що «жити стало краще й веселіше» …
«Вождя народів» приказки – у тему,
Як голови людям з’їдають миші:
«Нема людини – і нема проблеми…»
А потім ще поплакатись в ефірі,
Списавши все на виверти війни…
Отак не роблять навіть хижі звірі –
Це підло творять слуги сатани!
28.02.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2015
(Диптих)
1
Я доторкнусь руки твоєї тихо,
Коли постукає світанок у віконце –
Ти ще поспи, хай сну найкращі крихи
Змалюють на обличчі твоїм сонце.
Прикрасять ніжно щастям твої щічки,
Блискітки радості дарують губенятам –
Тож я торкнусь цілунком невеличким:
Та поспішу створить тобі свято:
Тихесенько я вийду із хатини,
Світанок почекати попрошу
Ще трішечки – хоча б одну хвилину
Не рушити коханій снів межу.
Я принесу в цей час для тебе квіти,
Моя найкраща, ніжна, найщиріша –
Отож нехай для тебе сонце світить,
Хай пелюсткИ тобі співають вірша.
А я скажу, що ти моє кохання,
Що для поета ти – і муза, і ідея,
Що зіткана ти з ніжного світання,
Що ти прекрасна й ніжна орхідея…
Тож з Днем народження, моя пташино!
Тож з Днем народження, мій ніжний квіте –
Я кожну мить лише до тебе лину,
І лиш для тебе хочу в світі жити.
2
Ти прокинешся ще щасливіша:
День цілує хатину у вікна –
Серце з радості ледве не скрикне,
Лиш годинник все міряє тишу…
Лиш годинник вимірює спокій,
Теплий сон заховався в подушку,
Щось солодке муркоче на вушко –
А ти знову в дрімоті глибокій.
Ти сьогодні родилася знову:
Чоловік несе квіти до хати –
Ти ще спиш, але хочеш співати
Та вслухатися в квіточок мову,
Мов мелодію, чути: «Кохаю
Усім серцем, моя Орхідейко...»
В чоловіка, бач, добра ідейка:
Ставить квіти на столику скраю,
Шепотіти: «Мій Сонячний світе!
Тобі дзвонять-видзвонюють квіти
І пелюстя сіяє у співі,
Про любов і про днини щасливі…»
Він читає, що звечора пише,
Він цілує, читаючи вірша,
А годинник спинивсь і не дише –
Ти прокинешся ще щасливіша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2015
[i]Згадалася своя хата, що самотньо бовваніє десь над Удаєм.
"В’юга" - то за х. Михайлівським, а в нас - радше "хуга" (хурделиця).
(Олекса Удайко)[/i]
Всі в’юги з хугами минуть,
Знов хвилю висріблить Удай –
І зменшиться хатини путь,
Що облетіла рідний край…
Давно шуміло все село:
Хатинка – молода дівчина
Любов’ю мила вікон скло,
Співала пісеньку для сина.
Колиска, ставши близь вікна,
Вдивлялась в далеч соколину...
Не знала хата, що війна
Залізе в скроні її сину...
Давно… Ох, як давно було…
Отець пішов за обрій синій,
Забулось матінку село –
Лиш хата в далі соколиній
Усе чекає на синів,
Чекає внуків до світлиці –
А взимку плаче поміж снів,
На вікнах гріє льоду криці.
22.02.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2015
Зігрілась хата на лютневім сонці,
Проміння хаті гладить сиві крила –
І радісно ясніються віконця,
І в мріях хата над селом злетіла.
Вглядається на вулиці й обійстя:
На кладовищі ж спить її хазяїн
І кожну зиму сніг та жовте листя
Найдовший сон у діда зігрівають…
А бабцю у хатини вкрало місто,
Ще й кіт мишей ганя за бур’янами –
Утік давно від онучаток свисту,
Що всіх котів вважають шпигунами,
Що навесні приїдуть – гостем діло,
Щоб ковдру з листя дідову спалити,
Щоб ще на рік підправить хаті крила,
Щоб у садку насіять нові квіти…
А взимку в’юга з хугою у хати,
Морозять вікна й стіни в ночі сині,
І сил нема в оселі їх прогнати –
Лиш сонечко купа її в промінні.
05.02.2012 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2015
Кожну годину – очами в ефірі...
Кожної миті душа – на розрив...
Сльоза пропікає у днини ці сірі,
Та серце наповнює болісний гнів.
Бо років аж надцять з-за спини народу
Вкраїні рабівські примірюють шати –
Та аж до сверблячки шукають нагоду
Народ у колоди й кайдани спіймати!
А самі з поживи війни шаленіють,
На гроші для війська роззявивши рота...
Вже рік, як війна, як стежки червоніють,
Як нищить синів України підлота...
Сини ж не вмирають! Крізь тисячі років
За Матінку рідну пліч-о-пліч ідуть –
Їх вправна рука, і тверді у них кроки,
І Ангели Божі рівняють їх путь!
Отямтесь, нахаби брехливої Раші!
Лиш пекло готовить для вас сатана
За ниви та села сплюндровані наші,
За те, що розпалена вами війна,
За те, що ввірвавшись, ви кожну годину
Нам душу і тіло, і серце рвете,
За те, що ножаку всадили у спину,
Що топчете ім’я Вкраїни святе,
За те, що Майдан у жалобі схилився –
Бентежливо "Качі" пронизує спів...
За те, що ви кров’ю живою впилися,
За сльози і горе, і біль матерів!
21.02.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561438
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2015
Князі у неї як вовки, що викрадають здобич; проливають кров, гублять душі, щоб придбати користь.
(Єз 22:27)
Він від землі прийшов чужої
В зеленім й білому конвої,
Зробив війну і брехень тьму –
А многі моляться йому…
Хто ж вам казав, що він хороший,
Що дасть народу силу грошей,
Що він веде набожні речі
Що підставляє бідним плечі?
А він же – злодій та лихвар,
Він ніс давно дере до хмар,
Він окрада своїх весь час
Для пихи, замків і прикрас!
Хто ж вам сказав, що він правдивий,
Що щирим потом росить ниви,
Що молить Бога кожну днину
За бідну скривджену людину?
Та він клепа собі ж корону
Для імператорського трону
На крові й зламаних кістках –
І прагне слави у віках!
Хто ж вам сказав, що він спасає
Нещасні душі в нашім краї,
Що в нього щира допомога
І що він – посланець від Бога?
Не посланець! Він – сатана!
Він чашу вип’є всю до дна,
Що на крові і на брехні
Дає народу в оці дні!
А ви лепечете про нього,
Як про спасителя святого –
Для вас чужинець має міць
З його ж підступних небилиць.
Та ви ж – сліпці! Сліпі до краю:
Вам правди Божої немає,
В чужинця брехнях все спите –
А гріх манкурства ваш росте.
15.02.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2015
Бушує знову білий кінь,
Зірвавшись люто із припони –
Закрила грива неба синь,
Копита б’ють земні закони.
Ірже, ґерґоче, стугонить
І засіває білу ниву –
Коня не спиниш ні на мить,
Не заплетеш коняці гриву.
Понад ставком, понад садком,
У полі, у гаю, в дорозі –
Усюди креше копитом,
Усе тримаючи в тривозі.
Захоче – скочить і на дах:
Йому це легко так робити;
А схоче – біга по дротах
Та ще лама деревам віти.
І сипле, сипле скільки сил
Колючий сніг із гриви-сита
На всі дороги міст і сіл,
Де стугонять його копита.
29.12.2009 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559039
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2015
За січнем суне зимобор
І всі дороги людям пута,
І заглядає до обор,
І лізе в хату вдача люта.
Він на ставках гартує лід –
І лід вистрілює, мов криця,
Він у снігах шукає слід
Дорогоцінної жар-птиці,
Зніма вітрам всі пута з крил –
Вітри ж сніги куйовдять білі,
Гарцюють полем скільки сил
І звуть до танго заметілі.
Весну ж зустрінуть і сплакнуть,
Вола в калюжі сліз напоять –
І творять сніжну каламуть,
І не кидають поля бою...
Не тільки в березні іще,
А в квітні й травні норов хижий
Морозом квіти опече,
Вітрам підсуне люті хвижі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559025
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2015
У мене з дитинства є друзів багато –
І добрих, і щирих, і зовсім незлих.
Як друга я бачу – до рідної хати
Торкаюсь душею в годину крилату.
Зустріну я друга, і є в мене свято –
Так щиро люблю я всіх друзів своїх.
Бо всі вони добрі, і всі вони милі,
З пракореня роду в життя проросли,
Зі мною за партою істини вчили,
Єдина вода надавала нам сили,
Ми хліб свій дитячий нарівно ділили –
І завтрашнім кращим щасливо жили.
Та кожному доля тернисті дороги
В життя простелила і посох дала,
Вручила в дорогах всім болі-тривоги
За ниви й домівки, поля й перелоги,
За мамину пісну й батьківські пороги –
За віти берізок побіля села...
Гукала всіх доля за обрії сині:
У даль солов’їну, до синього моря…
Хто ж в ріднім селі, а хто в іншій країні
Дощам посміхався і сонячній днині,
Гніздечку радів на червоній калині,
Як тихому раю без болі та горя.
Та раптом ударила віхола дика,
Стовпи вогняні засвітились на сході –
І кожного ранку заграва велика
Мою Батьківщину шматує до крику,
А януса хитра личина й дволика
Вломилася сіять розбрат у народі…
Підсунула дзеркало троля в оселі,
Покривлене, хиже, в зміїній отруті,
Що каркає-карка байки невеселі,
Що, буцім, народ не у власній тарелі,
Що нам солов’ї не виспівають трелі –
Та й б’є-розпинає Укра́їну люто…
І деякі друзі, що далі від роду,
Набачившись брехень із дзеркала троля,
На янусів млин поливають вже воду:
З антихристом дружби підписують згоду,
Всім друзям і рідним диктують погоду,
Сичать, що фашистська в нас правда і воля…
Спиніться, друзяки – ми ж хліб один їли,
Ми – не фашисти, повірте мені,
Не дасть вам чужинець ні слави, ні сили,
Ніхто не навчить вас, як мами навчили –
Не нищіть стежин, що в дитинстві ходили
Та гляньте тверезо на завтрашні дні.
Бо завтра і ваша горітиме хата,
Бо завтра і ваші порушать кордони,
А януса пика, брехлива й пихата,
Захопить ваш край, стопче пісню крилату,
Насипле у села премного розбрату –
Розірве угоди, забуде закони…
І будете ви так же тяжко страждати,
Коли на війну підуть ваші сини…
Звідкіль і коли тих синів вам чекати:
Чи пам’яттю-болем, чи словом крилатим –
Чи славу, чи хрест аж до рідної хати
Докотить вам вибух дурної війни.
І в час той гіркий, і у днину ту сіру
Збіжаться до януса інші держави,
Розділять ваш край як закланну офіру…
Для їхньої ж сили, для їхньої ж слави
Зготовлять новини, брехливі, лукаві –
А янус вам скаже: «Фашисти криваві!»
А інші вам скажуть: «Ви біситесь з жиру!»
І, мабуть, тоді вам відкриються очі,
В пожежах та болі від гіркої втрати –
Згадаєте ви кожне слово пророче,
Про те, що Вітчизна сказати вам хоче
У дні ці лихі та скривавлені ночі,
Про те, що говорять вам батько та мати,
Прокиньтеся, друзі, і бийте в набати,
Поки ваша хата в огні не пала!..
Спиняйте брехню, поки можна спиняти,
Хай правда живе поміж нами крилата,
Бо завжди я хочу вас друзями мати –
З одного ж зростив нас Господь джерела!
07.02.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2015
Мої друзі з Москви та Карелії
Про війну пишуть "правду" для нас...
Отим друзям сказала б, що вірю я,
Тільки брат мій в полоні в цей час...
Тільки вулиці наші військами
Переповнили "гості" з Кавказу....
Лиш "брати" смоленські, російськії
Убивають дітей Донбасу!
З ними мислила б я так само,
Коли б небо ясніло в Бозі,
Коли б вранці стареньку маму
Не давили без хліба сльози!
Коли б в горлівський тихий дворик
Не привозили знову вбитих,
А в Донбасі їх триколорик
Не несли на руках бандити!
Чебоксари, Саратов, Бійськ
Про війну знають "правду" нині –
Знають "правду" зі слів убивць,
Що бомблять у моїй країні...
03.02.2015 року
[i]Тетяна Малахова
***
Мне друзья из Москвы и Карелии
Пишут «правду» про нашу войну…
Я бы русским друзьям поверила,
Если б не был мой брат в плену…
Если б улицы наши тусклые
Не заполнили «гости» с Кавказа…
Если б «братья» смоленские, русские
Не стреляли детей Донбасса!
Я бы спорить ни с кем не стала,
Если б чистое было небо,
Если б утром старуха-мама
Не рыдала над коркой хлеба!
Если б в горловский тихий двор
Не свозили десятки убитых
И в Донбассе их триколор
Не ходил по руках бандитов!
Чебоксары, Саратов, Бийск
Знают правду про нашу войну,
Знают правду со слов убийц,
Разбомбивших мою страну...
[i][/i][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2015
На Йордані, на Йордані
Засвітився хрест із льоду –
Мов молитви полум’яні
Краплі падають у воду.
На Йордані дощик сипле –
То спада Господня сила,
І Хреста проміння світле
Всім серцям дарує крила.
На Йордані – люди, люди,
Кришталевий хрест сіяє,
Дух витає Божий всюди –
Кожен Божий Дух чекає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553038
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2015
Понад полем-гаєм палахкоче ватра*,
Морозенка посох гріють промінці –
Біля ватри ж стали у почесній варті
Козаченьки-браття – славні місяці.
Морозенко кроки міря коло ватри,
Кожному по черзі посох подає –
Ви йдете, синочки, у далекі мандри
До кордонів грізних боронить своє!
Варта палахкоче, сипле золотинки,
І Чумацьким Шляхом стелить світлий дим –
Матінка рідненька розклада починки**,
Щоб зіткати свити соколам своїм.
Першого починку нитка шерстяная:
Біла-біла вовна світиться, мов світ,
Додано до пряжі мирну пісню краю –
Доброю свитина буде много літ.
А другий починок – пелюсточки сині
Рясту-першоквіту, зібрані до свят,
І співають пряжі радісні пташини –
Буде лише святість свитка соколят.
Третього починка розклада матуся,
В нім танцює Мавка, Мавці грає Лесь,
Житній колосочок поправляє вуса,
І свитині просить сили у небес.
Інший же починок – кетяги калини,
Молитви дівочі, Світла Покрова…
Затишок сімейний теплиться в свитині,
І в свитині чути Господа слова…
Тож палає ватра понад полем-гаєм,
Матінка обновки виткала синам –
Це різдвяна днина просто розквітає,
Просто щастя й миру побажала нам…
* багаття
** пряжа
09.01.2015 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2015
[b]Завідуючій кардіологічним відділенням
СОКД міста Суми Колісник Наталіі Станіславівні,[i][/i][/b]
"Христос ся рождає! – дзвенять жуличани, –
Славіте Його у хвилину любу!"
"Христос ся хрещає на річці Йордані!" –
Співають Золочівка й Західний Буг.
В Жуличи-селі між оцими святами
Нанашки у квітах купали дитя:
"Хай ружею квітне дитинка між нами –
Її найбагатшого буде кутя!"
Золочева дзвони старинні рокочуть,
Зима віншувати до хати іде:
"Дарую дитині волошечки-очі
І серце-жаринку любити людей,
Хай словом зціля немов води Йорданські:
Їй велено Богом серця лікувати;
Тож вип’ємо пиво Роздільське і Львівське,
Заходьте ж бо, вуйни і стрийни, до хати!"
І келихи повні усі підіймали,
І всі по два дека спивали зела:
Різдвяні колядки зима віншувала,
Щоб доброю доля у доні була.
І повнились, повнились радістю хати,
В полях лиш коштовні каміння палали –
У Світле різдво і в Йорданськеє свято
Нанашки дитину у квітах купали…
Тож будьте здорові, щасливі й багаті,
Лікуйте-спасайте всі хворі серця,
Хай Дідух Святвечір віта в Вашій хаті,
І води йорданські вітають Творця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549466
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2015
[color="#ff0000"][b]Дорогі друзі - поети і прозаїки! Я подумки віршую у світлиці кожного з вас і щиро вітаю всіх вас з Різдвом Христовим, бажаючи всім Божого благословіння, миру і добробуту!
[/b]
[/color]
Віршика про народження Ісуса Христа він вивчив напрочуд швидко. Послухав, як казала матуся, повчаючи старшеньких, і повторив за нею. Не йому вона говорила, а він все одно слухав. Їм уже можна віршувати на Різдво – а він все ще маленький.
А чому б і йому не піти віршувати? Вдягне валяночки, пальтечко, рукавички – навіть холоду не відчує, коли бігатиме з братами вулицями ще сонного села.
– Ні! – сказала матуся. – Ти ще маленький...
І він заплакав. Гірко, невтішно.
Відверто кажучи, він рідко коли плакав. Тільки тоді, коли його кривдили дуже. Отож він заплакав і пішов у другу кімнату. А хлопці продовжували збиратися...
Сидів тихенько на ліжку, скімлив. Здається, ніхто не звертав уваги на нього, і тільки тоді, коли його брати взялися за клямку дверей, матуся зупинила їх і наказала почекати малого...
То було блаженство! Він був на сьомому небі. Щебетав віршика і, мов справжній солдат, метеором вдягав пальтечко, шапчину... Валяночки поправив уже в сінях.
А посмішка яка в нього була! Сміялися очі, носик, щічки. Навіть вуха і ті посміхалися. Навіть сльози стали солодкими. То було справжнє щастя. Маленьке непідкупне щастя стукало в серце малому.
– Синку, ти ж недовго там!.. – почув уже з-за дверей.
– Добре, мамо! – відлунювало вулицями села.
Та яке там "добре" – всю-всю вулицю оббіжить, в кожну хатину загляне, всюди проспіва-прокаже:
"Світ просвітився,
Христос народився!"
Світ просвітився!.. І ніжки, мов пружинки, видрикують від хати до хати.
Христос народився!.. Оченята заглядають в очі кожній тіточці-господарочці, а уста співають, співають, співають...
– От молодець. От який козарлюга! – хвалили хазяйки оту малу кнопку.
– Поздоров, Боже, таку дитину за добрі вість, – з цими словами тітки клали в його рученята цукерки чи п'ятачка, гладили по голівці і питали-приспівуючи:
– Чия ж ти, дитино?
Він соромився, і за нього відповідай старшенький.
Ангели рекують!.. Чомусь малий ніяк не міг второпати отого "рекування". Але знав напевне, відчував всією душею, що то якесь дуже гарне слово.
– Мамо! А що ото "рекують"? – питався він.
– Що "рекують"? Про що ти питаєш? – відірвалась від клопотів вражена матуся.
– Ну, ангели рекують!.. Що то вони роблять?
– Ах, ангели! То вони, синку, співають на небі, а ми їх слухаємо... Розповідають вони нам про Ісуса Христа.
І от тепер, бігаючи від хати до хати, він зупинявся, вглядався ще в заспане січневе небо, придивлявся до кожної тонучої зірочки, і йому здавалося, що десь далеко-далеко видзвонює нечувана казкова мелодія. Кожна зірочка випромінювала дивний спів, і від того співу сутінь небесна меншала.
Ангели рекують,
Радість нам дарують!..
Кожне деревце привітно шелестіло морозними вітами малюкові. Кожна гілочка промовляла:
– Різдво! Різдво! Різдво!
"І чому я раніше не вивчив віршика?" - Не раз думало щасливе хлопченя, виплигуючи від хати до хати. - "Матуся б і раніше пустила мене. Вона ж така добра-добра. Боїться, щоб не забарився я де. Та я пташиною всеньку вулицю облечу і на іншу загляну..."
І летіло мале пташеня вранішніми вулицями села. Вистукували ніжки в такт переповненому щастям серденьку. Щебетав його голосок у кожній хатині:
"...І ми звеселімся,
Христу поклонімся
У вашій господі
При славній нагоді!"
Він напрочуд швидко вивчив віршика, бо Різдво давно вже манило його, кликало на вранішні морозні вулиці, де кожна сніжинка виспівувала під музику, що лилась зі світліючих небес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549458
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.01.2015
Велича душа моя Господа,
і радіє дух мій у Бозі,
Спасителі Моїм.
(Лк. 1:46)
Цей рік такий, як всі роки до цього:
Такий же лиховісний, навісний,
Такий здираючий із самого малого
Майбутні парості квітучої весни.
Цей рік такий – не треба заперечень,
Бо йде по мито він у кожен дім,
Слова ж його із канонічних речень,
Про щастя у горнилі віковім…
Говорить він, що завтра легше буде
І що він дасть у рУці добрий кіш,
Що лиш пісні співатимуть усюди…
Але ж до літа знову стане гірш!
Цей рік такий, як зраднику Іуді,
Мов псу, срібло кидали за цілунок,
Отож бо й зараз всюди, всюди, всюди
Лиш війн та лих витончують ґатунок…
А от Різдво приходить до хатини –
В землянку, чи колибу, чи хороми
І чистою Любов’ю з неба лине,
Знімаючи з душі і серця втоми.
І лиш Різдво дарує мир та святість,
Хоч як же тяжко люду не бува –
З небес сія одвічна Божа милість
І світлом зір видзвонюють слова:
«Христос родився! Слава! Слава Богу!
Мир на землі – і всім благовоління!..»
Вже скільки літ святіш не чув нічого
Коли між зір співа безодня синя!..
І цього співу досить щоб крізь лиха
Пройти із Господом у вічному путі
А рік оцей, як всі, минеться тихо,
А рік оцей, як всі, в оцім житті…
06.01.2015 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2015
Від хатини до хатини
Селами іде Святвечір,
Бога славить без упину,
Каже віршики малечі,
Всім господарям віншує
Та пророчить добру долю,
Молоді любов дарує,
Зве вітри до хліба-солі,
Просить Дідуха в хатині
Куштувать кутю із проса,
Бо Зоря рождає нині
Нам Спасителя Христоса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549285
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2015
Чистим золотом промінь сонечка
Обіймає мій рідний край –
А в хатиноньках всі віконечка
Просять: «Зимонько, завітай!
Поміж селами в білих саночках
Морозенко нехай летить,
Хай несе нам нові співаночки
В новорічну святкову мить.
Понад хатами та деревами
Лине пісня хай наша вдаль –
І дзвіночками кришталевими
Розганяє всі сум та жаль.
Всім господарям зима-зимонька,
Хай дарує премного сил:
Сотню літ, як одну хвилиноньку,
Всім зростало добро для сіл,
Щоб завжди у піснях купалися,
Колосилися щоб поля,
Новім квітом щоб прикрашалася
Наша мати – свята земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548692
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2015
А осінь ще тупцює біля хати,
Бо заблукала зимонька-зима:
Під Новий рік з’явився сніг лапатий,
Упав, пропав – і знов його нема.
Ще й небо навалилося на стріхи
Невпинно ниже бісер до землі –
На гілочках висять намиста крихи,
Виблискуючи в ранішній імлі.
І тихо, й сіро аж до виднокраю,
Туман з ярків підвівся винувато
Та білим грибом небо підіймає...
Вже до села іде Різдвяне свято,
Вже й Коляда під вікнами співає –
А осінь ще тупцює біля хати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548579
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2015
Новий рік завітав
У гостину до нас,
Взявся швидко до справ,
Бо прийшов його час.
Дав, щоб їли й пили
У святковую ніч,
Щоб сіяли столи,
Мов кришталь, була річ.
Дав родині тепло,
Білий сніг - за вікном,
Підніс пісні крило –
І співа за столом
Про життя та любов
І про рідне село,
Та приспівує знов,
Щоб все добре було,
Щоб лиш радість та сміх
В кожнім домі жили,
Було щастя у всіх,
Були з хлібом столи...
Ніч поволі стекла –
Побажань цілий міх
Новий рік близь стола
Залишив нам для всіх.
А свіча догора,
Днина в шибу шкребе –
Обирати пора
Нам бажання любе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548559
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2015
Малий парубійко засніженим полем
Сміється-танцює – не стане на мить,
Біленькі сніжинки співають навколо
Та все парубійка спішать зупинить.
А він до Святвечора вже мотиляє,
Від хати до хати співа в димарі,
Вечірню зорю біля призьби чекає
Та щічки щипає малій дітворі.
„Ой Січню-морозку! – гукає малеча, -
На тебе чекає багата кутя!”
І гостя малята заводять до хати
І просять у гостя щасливе життя.
Смакує кутю він та Дідуху шепче:
„До поля пухнасту я ковдру приніс –
Тепер у житах пощебече малеча,
Лиш чуб твій , Дідуше, густішим би ріс!
Хай колосом нива твоя колоситься,
Хай жайвір пісні наймиліші співа,
Хай медом стає всім джерельна водиця,
Хай будуть святинею предків слова! ..”
І поспіша парубійко у далі,
Сміється, співає, танцює всі дні,
Під вікнами віша калини медалі,
На шибах малює узори чудні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548201
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2015
В новорічні світлі свята
Поспішаю привітати,
Всіх, кого я добре знаю,
Зі свого й чужого краю,
Всіх, хто жде світанки сині,
Прагне миру Україні,
Білий сніг зміта з порога,
Славлячи Святого Бога,
Що до хліба і до солі,
Сала, рибки, бараболі,
До чарчини, як годиться,
Зве всіх друзів до світлиці.
Зве, вітає і радіє –
Має в радощах надії,
Що онукам краще буде,
Що з онуків будуть люди:
Берегтимуть землю рідну,
Працюватимуть ще плідно
І у полі, і у домі
Та вестимуть лад при цьому..
Тож вітаю друзів щиро:
Всім бажаю щастя й миру,
І здоров’я, і натхнення,
Пісню в праці і в буденні,
Ще й життя невпинний плин –
Всім низенький вам уклін!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2014
За хатою ще обрій ледве синій,
Ще темноту́ ворушить змерзла гілка,
З небес спада дрібний колючий іній,
А день новий чекають до причілка.
Ще морозець, підкравшись до віконця,
Малює радість попри лиха й біди:
Казкові квіти і проміння сонця
Ростуть з-під рук, мов сад Семіраміди...
Лиш горобець зітхає десь у стрісі,
Бо ніч – як вік для кри́хітки-пташини:
Діждати б день, щоб десь у полі-лісі
Знайти життя у згубленій зернині…
Отож тепліє обрій бірюзою,
Отож віконця світяться в чеканні –
І темноти́ну змерзлою рукою
Ворушить гілка у хвилини ранні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547326
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2014
[i]Я стою на мосту
Між двома безоднями…
(Шон Маклех) [/i]
[i]Забіліли сніги,
Забіліли білі…
(Українська народна пісня)[/i]
Ой, доріжко моя!
Ти, хитка, підвісна,
Між безоднями білими стала!
Була літа сім’я,
І буяла весна -
Я стоптав черевиків немало…
А тепер от сніги,
Біло так навкруги –
Забілілися навіть безодні…
Де ви, друзі мої,
Де ви, всі вороги?
Я на кладці крокую сьогодні..
Небосхил обійма
Мої два береги –
А на кладку заглянули зорі,
Між Возами двома
Міря Квочка шаги
Й зігріва мої ніженьки хворі…
Черевики давно
У безодню втекли –
І їх ловить Собака Великий…
І галактик вино
Подали на столи –
В кожній каплі життя мого ріки…
Стій же, кладочко, стій!
Не вихитуй смутна -
Між галактик ми правимо кроки!
У дорозі моїй
Хай буяє весна
Хоч сніги забіліли глибокі…
28.12.2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2014
Так хочу я під сонечком ласкавим
Зігрітися на хвильку чи на мить…
А небом хмари сунуться, мов пави –
І крапелька дощу бринить… бринить…
Я також хочу жменею проміння
Притиснути до зболених грудей,
А з неба сиплеться якась моква осіння,
Туманами зростає між людей.
І цілий день в душі й на небі сіро,
І сонечка ні крапельки нема –
І не благай, і не шукай офіру,
Коли нахмурилась зима… зима.. зима…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543564
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2014
Малює грудень в тихий вечір,
Торкнувшись пензликом до мрії –
Над ставом вербочки старечі,
На вербах захід ще жаріє.
Хмаринки ніжно підмалює:
Штришок, штришок – і є рум'яна...
Так пензлик весело танцює,
Хоч ніч підходить невблаганна.
А проти ставу, біля яру,
Дукат, надщерблений, пихатий,
Взяв ночі темної примару,
Вдяга її в черлене злато.
На небі грудень будить зорі –
Маленькі ніжні самоцвіти
Мигтять у синьому просторі -
І мливо зір спада на віти.
Малює грудень сонний став -
Широке полотно кришталю,
На котре срібний сніг упав,
Прикрив небес дзеркальні далі.
29.12.2009 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543333
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2014
[i]Дихають тихо акації ніжні...
(О. Олесь)[/i]
Дихають тихо акації ніжні,
Злегка колишуться в сутіні срібній –
Маряться літа картини їм дивні,
Хоч навкруги лише сніг, лише іній...
Змерзли, подруги беріз золотистих?
Душі давайте вам співом зігрію,
Слів підберу вам барвисте намисто,
В казку зимову вам двері відкрию.
Гляньте: у вас бо не віти, а крила,
А навкруги не сніги – синє море,
Ще зірочок сонних іскриночка біла
Крає безмежні космічні простори...
Тож полетімо, пірнемо у хвилі,
Птиці мої ви, акації білі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2014
Заплакало небо німою сльозою:
Німою сльозою спада на доріжки,
По вулицях бродить само-самотою,
Сідає спочити між хат на обніжки.
Між хат на обніжки схиляється небо:
Аж до землиці низенько-низенько
Невпинно сльозою вичавлює з себе:
«За літо гаряче прости мене, ненько!
Прости мене, ненько, за ночі і ранки
У танці безхмарнім та дні у блакиті,
За сонця ясного палкі забаганки,
За трави, дощем і росою не вмиті…»
Земля озивається тихо до неба:
«Ти час бережи, а не плач без упинку,
Бо, глянь, вже зима - і не плакати треба,
А снігом біленьким прикрити травинки.
Вгорнути травинки у ковдру пухнату:
Хай буде у грудні від снігу біленько...»
Та небо сльозою спада винувато:
«Ще трішки поплачу – прости мене, ненько!..»
03.12.2012 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2014
Стежкою зимною, дниною сивою
Грудень-потішник у гості чвала,
Срібні мости поливає поливою,
Снігу й дощу нам несе до села.
Ще завірюх несе хмурень* та інею;
Дасть і туману, і сонечка шмат,
Фарбу дасть вікнам морозяно-синюю,
Шапку білесеньку - кожній із хат.
В лантусі танці та ігри для молоді
Є у стужайла в короткі ці дні,
Юним ворожкам люстерка у золоті**,
Гілочки вишні та диво-пісні,
Хай „сіють льон” молодята під зорями,
„Трусять хай груші”, „пампушки печуть”***,
Хай „калита” між шляхами-недолями
Вибере кожному радісну путь...
Всім догоджає андієць старесенький,
Дня добавля „на гороб’ячий скік”.
А десь у полі вчуваються пісеньки,
Що на Різдво нам співа Новий Рік.
*. Грудень в народі називають студнем, лютнем, мостовиком, хмурнем, стужайлом, андійцем та мочавцем.
**. Від Введення і аж до старого Нового Року на кожне зі свят дівчата гадали, використовуючи для цього найчастіше люстерко та гіллячко вишні, яку потайки виломлювали у сусіда.
***. „Сіяти льон”, „пекти пампушки”, „трусити груша”, „їздити та коцюбі до калити”, „вечерю кумарити”, „хоронити Савку”, „діжі сповідатися” та „пирхуни варити” – це все види обрядодійств, які виконували молодята у грудневі свята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540694
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2014
[i]Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили би так, як олово…
(Василь Стефаник)
[/i]
- Тпру-у-у-у! – натягнувши віжки біля хати Василя Курати Петро Дринчик, зупинив коней. Зліз із широчелезної гарби. Витягнув кисет – слава Богу тютюну ніхто з комнезамівців не експропріював, і його було вдосталь. Папірця важко було знайти. А от тютюн!.. Тютюн – це сила! Тютюну в нього вдосталь. І пекучий голод на якусь мить переб’є... Йому хотілося їсти. Вже який місяць їжа не сходила з думок у чоловіка. Лягав спати – снився хліб, духмяний, м’який, запечений на дубовому листі і змазаний конопляною олією. Такий хліб пекла лише його покійна мама. Так ніхто в селі не міг спекти, як вона. Пахощі маминого хліба він розрізнив би з тисячі подібних. І ось тепер, в ці скрутні місяці, коли силою комнезамівці і міліція забрали у людей хліб, він снився Дринчикові. Не встигав він заплющити очі, а з нічної темені мама несла йому духмяного окрайчика примовляючи: "З’їж, Петрику! З’їж, дитинко! Перший окрайчик – оберігайчик: він від всякого лиха захистить! Їж мій пустунчику..." Петрик, чи то пак – Дринчик, розплющував очі, жадібно в темені ковтав давкий клубок слиняви і сліз, зітхав і довго-довго дивився у непроглядний морок, поки втома не зборювала його і він не впадав у якесь хистке мливо забуття. І бачив він лише голодних дітей своїх, в котрих шкіра на обличчі та ручках стала якась тонесенька і прозора. Снились йому їх очі, в яких оловом був налитий відчай. Діти були знесилені. Вони не плакали – дивилися з докором йому у вічі...
Від тих снів, від очей, котрі дивилися на нього тяжким оловом-відчаєм, ладен був іти куди завгодно і виконувати любу роботу. Аби лиш бачити їх живими та веселими... А куди ти підеш? Де ти заробиш копійчину: в колгоспі голий трудодень, де ввечері дадуть затірку пісну та шматок хліба з половою. Живи, як хочеш. Сусіди Маняша та Ванюша з роботи йдучи, зайдуть в Пашний Яр, свої кусочки хліба з’їдять. А діти хай як хочуть. Аби їм самим вижити... А Петро цього не міг зробити. Ніс свій кусник додому ділив натроє. А сам лягав спати – і уві сні бачив маму з окрайчиком духмяного "оберігайчика"...
А місяць тому, коли по всьому селу почали по вулицях падати люди, Дринчика визвали до контори комнезаму та й кажуть:
- Петре, люди в селі мруть. Їх хоронити треба.
- Як треба, той хороніть! А в мене ні сили нема, ні бажання!
- Ми похоронимо, а ти їздь по селу, збирай померлих і вози на кладовище. Ми за це тобі кожного дня хлібця даватимемо. Звезеш одного померлого – сто грамів хліба.
- Хліба... – заворожено промовив Дринчик, і перед очима його постали його голодні діти, в котрих в очах оловом похитувався відчай.
- Так-так! Хліба! Ти і діти твої житимете!
- Житимуть... – надією засвітився кожен звук у слові.
- Авжеж житимуть... Візьмеш Охріма Лихоуза – він тобі і тягатиме, і копатиме.
- Отого?..
- Отого! Розумом обділений, зате сили вдосталь. Що скажеш, то й зробить. Бери, Петре, коня, гарбу побільшу – і паняй...
Довго Дринчик м’яв шапку за дверима контори та брався за ручку дверей. «Увійду і скажу: «Возіть самі – а я не можу!» - думав чоловік. Але кожного разу перед ним виникали налиті відчаєм-оловом очі його дітей.
- ... Но-о-о! Розтриклята холєро!.. - погнав конячину Петро. Не бачив він її з часу, коли забрали і відвели до колгоспу. Виплакався за нею, але до колгоспу не йшов. А от тепер і зустріч з нею була не в радість.
- Но-о! Холєро! Шевели вже копитами, – всю злість виливав він на ні в чим не винну скотину, а збоку нього гиготів пришелепуватий Охрім. Вони їхали звозити померлих.
Охрім мерців сам закидав на воза. Кидав, як снопи. Щось мурмотів при цьому. Петрові спочатку було гидко дивитися. Все відвертався від померлих. Навіть у заплющених очах він бачив якийсь докір і йому, і Охріму, і оцій триклятій владі. І хліб він коли отримував, то перед цим довго мив руки. Обтирав руки чистенькою ганчіркою, котру витягав з-за пазухи, і клав до тієї ганчірочки так тяжко добуті ним шматочки хліба. Вдивлявся в них і промовляв:
- Отут у мене Мотька Карпенкова, Настя Семениха, Параска Милаєва та її четвірко дітей. Тут – дід Пилипок зі своєю бабцею, сиротята Павлик, Василько та Тетянка! Тут... – і гаряча сльоза скрапувала до ганчірочки.
Чоловік дбайливо згортував ганчірку, клав її знову за пазуху і йшов до своїх дітей. «Виживуть!» - у кожному кроці карбувалася його думка. Заробленого хліба довго не міг їсти. Слава Богу, у нього був тютюн. А тютюн – це сила! Папірця важко знайти, а тютюн є. Затягнешся їдким димом – і легше терпіти голод. Лише мамка кожної ночі приносить йому «Окрайчика-оберігайчика»....
- Тпру-у-у-у! – натягнув віжки біля хати Курати Петро Дринчик. З цього двору вже тиждень як ніхто не виходить. От дали в конторі наряд їхати з Охрімом і побачити «що там і як...»
- Пішли вже, Охріме, глянемо!
- Ги-и! – відповів Охрім.
Ні в дворі, ні біля хати їх ніхто не зустрів. Все мовчало. Вхідні двері були незамкненими.
- Хазяїне! – погукав Дринчик і з острахом ступнув у темінь сіней.
- Хазяїне! – налапував він хатні двері.
- Хазя-ї-іне... – та й зупинився на порозі. Зняв свого ялимка, опустив голову і стояв якусь мить віддаючи шану тим, хто не зміг відповісти йому.
Всі Курати мовчали. Василь – його одноліток лежав на лавці. Діти: Марійка, Одарка, Яринка, Миколка, Павлик та Юхимчик лежали на печі. Найменшенькі близнятка – у колисці. А біля колиски – Ганя... З Василем і Ганею він ходив до школи. З Василем вони покохали Ганю. Билися за неї, але кожного дня вели разом до школи. Дівчина вибрала Василя. А Петрові залишилась лише пам’ять та зітхання. А от тепер Василь на лавці лежить, його перше кохання – біля колиски. Дітки їсти вже не просять.
Ступнув ще крок-другий до хати і схилився над Василем.
- Василю-Василю... – мовив і змахнув ялимком сльозину.
Підійшов до Гані і став навколішки біля неї. Виснажена і постаріла вона була такою ж красивою і юною для нього. Біля неї він не зберіг сліз. Вони падали їй на обличчя та руки.
- Винось, Охріме, Василя та дітей! А я понесу Ганю!
- Ги-и! – відповів Охрім. Взяв, як снопа старого Курату, і посунув до виходу.
- Ех, Ганю-Ганю, - прошепотів Дринчик. Схилився, щоб підняти померлу, і вражений зойкнув: вона ще дихала.
- Ганю! Ти жива? Ганю! – погукав радісно. Взяв її руки в свої долоні. Потер, щоб розігріти кров. Потер уші і обличчя. Потермосив – Ганю! Ганю! Ти чуєш?..
- Ги-и! – відповів йому позаду пришелепуватий і поніс Миколку.
- Ганю! Ганю! – кричав Дринчик, а Охрім кожного разу погикував у хаті, носячи дітей.
Ганя все ж таки відкрила очі і самою мукою подивилася на Дринчика.
- Жива! Жива! Ти жива!.. – шепотів Петро. – Ти жива!..
- Мертва! – самими губами поворухнула Ганя.
- Ти жива... – повторив Дринчик.
- Мертва! – ще раз прошепотіла жінка.
- Та що ж ти кажеш, Ганю!
- Вони померли на моїх очах... - ворушила губами. – Спочатку Василь... потім діти... Одне за одним... А потім – я...
- Ганю!..
- Поховай мене разом... З ними поховай...
- Ти житимеш, Ганю!..
- Без них... Я мертва...А ти живи... Пом’яни – і живи...
- Ганю...
- Похо-овай!.. Петре... – та й замовкла.
Довго Петро сидів над жінкою та умовляв її відкрити очі. Охрім востаннє зайшов до хати. В останнє сказав своє пришелепувате «Ги-и!» і підняв Ганю...
Довго не рушали від двору. А коли віз на Кальонівку то все поглядав: чи не поворухнеться, чи не скаже що-небудь. Ганя мовчала. Лише у виразі її обличчя світилось німе прохання
- Поховай, Петре!
Того вечора Дринчик вперше скуштував похоронного хліба:
- За тебе, Ганю! За тебе, Василю! За ваших дітей! – шепотів він відломлюючи маленькі куснички, а гарячі сльози падали до його рук.
Чи так діялося в ті далекі 1932-1933 роки, чи ні – напевне не знаю. Кажуть люди різне. Говорять, що подібний чоловік до Дринчика Петра жив у селі, що діти його від безхліб’я померли, а він, щоб не пропасти йому та сім’ї, пішов до комнезаму і попросив любу роботу, аби лиш кусень хліба було за це...
Кажуть, що возив він цей найтяжчий вантаж у своєму житті. Зайде у хату, де люди днів три-чотири не показувалися, підбере мертвих, покладе на широчелезного возяку – та й везе мимо комнезаму на Кальонівку. Біля кладовища вітряки помахують їм своїми хрестами-крильми. Скриплять крила під натугою вітру, скрипить віз від страшного горя та мук людських. Візник смалить самосад, коняка понуро тягне в останню дорогу гарбу зі стражденниками...
Хто виправдовував його, хто лаяв. А від Дринчика чулося:
- Но! Розтриклята холєро! Шевели копитами... – і лозина свистіла над спиною у коняки.
Коняка швидше вихитував головою. Віз скрипів під вагою людського горя, мук і сліз. Голод сивою пеленою давив людей, силячись зробити душі і серця байдужими та черствими. А ввечері на окрайчик згорьованого хліба падала пекуча сльоза та чувся шепіт: «...Прости їм всі гріхи їх вільні і невільні і даруй їм Царство Небесне!..»
02.01.2008 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540506
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2014
Кузьма, височелезний чорнявий хлопчина років двадцяти, переступив поріг контори КНС, держачись за одвірок та похитуючись. Постояв мовчки хвилину-другу, а потім ледве перетягуючи ноги поплентався до лежанки. В лежанці весело палахкотить. Біля лежанки застелений кумачем стіл, котрого недавно, разом з хатою, експропріювали у баби Прокопихи. Над столом – портрет Леніна, також у кумачі. За столом – Нюся. До кожанки вона не доросла – на ній куцина. Хромових чобіт у неї також ще нема – звичайні лапті на ногах. Але Нюся – неабияка птаха. Вона активістка КНС. Вона комсомолка. Вона безкомпромісна і непідкупна. Висока, чорнява, повновида. Очі у Нюсі – дві тернинки. Ними вона все бачить. Від очей її нічого не втаїться. От і зараз активістка уважно роздивлялася хлопця, напевне знаючи: не залицятися прийшов.
Кузьма, мов столітній дідуган, ледве сунувся до лежанки. Здавалося, кожен крок був йому невимовно тяжким і болючим. Доплентався до лежанки. Поклав на неї свої завеликі для нього руки, а потім і сам похилився на неї.
- Кузомику, чого ти?.. – запитала Нюся.
- Хлібчика хочу....
- Та де ж я тобі візьму хлібчика, Кузьомику?
- Батько три дні, як умер, – не чуючи комсомолки, глухо говорив Кузьма. – Опух увесь, а потім умер... А брат ще тиждень тому помер... На поле пішов і помер. Хотів знайти хоч одну гнилу картоплинку чи бурячок, та там і залишився... Хата нетоплена, мати від горя нездужає. І я лежав уже який день. Їсти нема чого в хаті. Піду, думаю, до ратуші, може хоч шматочок хлібчика дасте...
- Ой, Кузьомчику, нема в нас хліба в комітеті! – почервоніли щічки у Нюсі. – Ні шматочка... І чого б ти йшов аж сюди. Був би вдома...
- Дринчик брата на Кальонівку відвіз, а потім – і батька, – продовжував Кузьма. – За кожного мертвого, що він відвозить на кладовище, ви даєте по сто грамів хліба... А я думаю: піду сам до ратуші, може ж зглянуться. А як помру, то хоч коней від ратуші на Обногу не гнатимете.
- В колгосп іди, Кузьма! Тоді і хліб їстимеш! – відрізала на мову хлопця Нюся.
- Та як же в колгосп, якщо я ледве ноги тягаю. Вже чотири дні ріски в роті не було. Хоч би кусничок який дали. А то помру!
- Не помреш, житимеш! Ще мене сватати прийдеш... – тінь жалості промайнув у комсомолки.
- Якщо дасте хліба хоч кусочок, то може й житиму. А так...
- А другий брат – Іван де?
- Був вдома, поки Микола на полі не впав а Дринчик не повіз його на Кальонівку. – Ледве вимовляв хлопець. – А тоді і сказав нам: "Піду попрошусь до Василя Романовича. Як їхатимуть до Сум, то нехай і мене візьмуть. Десь наймуся на роботу. Або в Донбас поїду. Краще вже в поїзді з надією в душі померти, що їсти зароблю. Ніж отак сидіти і пухнути!
- А ти ж чого з ним не поїхав?
- ...!
- Чого ж ти в колгосп не йдеш, яку-небудь затірку там дали б тобі кожного дня?
- ...!
- Чого ти мовчиш?
- У мене, Нюсю, ноги опухли – ледве волочу... Аби хоч шматочок хлібчика, може полегшало б. Тоді б уже і в колгосп пішов. Може б з Дринчиком возив би померлих на кладовище... А так... Ох і холодно ж мені... Нюсю, можна я на лежанці погріюся? Не дасте хлібчика – то хоч погріюся.
- А мені що? Лізь та грійся! А хліба в комнезамі немає. Працювати треба, Кузьма, тоді і хліб буде! Їсти хочеться, а працювати – зась! В колгосп іди, лежню!
Хлопчина з великим зусиллям заліз на лежанку, прихилився біля стіни. Сидів мовчки. З очей скотилася одна велика сльозина.
- Так що, ледарю, підеш до колгоспу? – дошкуляла Нюся.
- Я не ледар!.. – ледве вичавив. – І ти знаєш про це. Наша сім’я – такі ж бідаки, як твої батько-мати! Тільки ти... в комсомол подалась, а батьки – до колгоспу! А ми... Ми з батьком і братами нивку самі обробляли, хліб свій мали. І в цьому році повну яму зерна насипали... Ви, комнезамівці, налетіли і забрали все-все... Навіть квасолю... Ти ж всюди обдивилася: і в хаті, і в повітці, і в сажку, і в погребі, і в садку. Всю землю залізними прутами поштрикали... Все зерно вибрали... А тепер хоч би кусник хліба дали... Савович бігав, наганом трусив перед очима, пищав, мов комарик: "Соціалізм будуємо! Державі тяжко..." А нам що? Нам не тяжко зараз! Батько вмер. Брат старший вмер. Іван забіг хтозна куди. Половину Малящиного Кутка Дринчик за окраєць хліба до кладовища вивіз... Скажи, Нюсю, для чого це?
- Так треба, Кузьма! Так партія Леніна-Сталіна постановила! Ти що питаєш таке! Та за ці речі в холодну... Ні, на Соловки відправлять! Соціалізм будуємо – і тяжко нам усім! Треба тугіше підтягнути пояски, поки країна стане на ноги...
- Ой, Нюсю, поясок мій уже до хребта з животом прилип... І на мої ноги вона нехай не надіється – опухли вони на безхліб’ї. Казав Іван мені: "Тікаймо, брате, до Донбасу разом!" А я злякався. Жаль мені було кинути у селі і Малящин Куточок, і Обногу. А тепер здається , що покину все навіки...
- Та що ти заладив: помру-помру, хлібчика-хлібчика. Нема в мене хлібчика! І не помреш ти! – роздратувалася Нюся, встала і підійшла до вікна.
За вікном все було білим і чистим, мов весільне полотно, вибілене липневої погожої днини. Снігу насипало добряче. По дорозі продавлено слід від коняки та саней. Слід тягнувся на Кальонівку. Мабуть Дринчик і сьогодні когось віз на кладовище. А за дорогою – поле. Видніється Ковалів ярок. Справа – Загребелля. Ох, на Загребеллі ж і ситуація. Савович картав Василя Романовича, що людям помагає, свій харч з дому голодним роздає. А той промовив, що вже до ста чоловік померло на Загребеллі – і йому кусень до рота не йде, коли він таке бачить. А що він бачить? Не працюють в колгоспі – от і мруть. Не хочуть до колгоспу. Біжать кудись: Верхові – на Курщину, Карпенки – в Суми, Анікієнки – ще куди... Це ж лише на одній вулиці. А що ж говорити про План, Новоселівку та Зелений Гай! Невже ж невірно зробили, що експропріювали зерно?.. Але Партія не помиляється! Коли було вказано зібрати зерно для держави – значить збери і не роздумуй! Йде класова боротьба. А боротьби без горя і сліз, без крові і втрат не буває. Раз будуємо новий лад – то потрібно тугіше підтягнути пояски. Ось старий Прокіп яку хоромину сам для себе і своєї баби вибудував. Лавку держав, крам завозив – і жив лише для себе, куркуляка, а не для людей. І як у нього не забереш все та не віддаси людям? От тепер стара Прокопика поживе і в менших статках – а людям он яка контора буде. З лавки комору комнезамівці зробили. Тепер даємо хліба тим, хто працює... А через десять років у нас все-все буде по-новому! Соціалізм збудуємо. Світова революція пройде, і всіх капіталістів – "...до 'дної ями, буржуїв за буржуями..." А он з Кальонівки і голова іде. Дійсно як комарик. От Кузьма! І скаже ж таке! Може "комарик" і розщедриться на кусник хліба для хлопчини? Треба його вже з лежанки зігнати. А то буде Савович пищати та наганом трясти.
- Кузьомику, вставай з лежанки! – гукнула ще дивлячись у вікно. – Нагрівся вже доста! Голова комнезаму он іде. Попросиш хліба в нього.
Хлопець не обізвався на Нюсин оклик.
- Чого мовчиш, Кузьма? Он як розігрівся! – різко повернулась до непроханого гостя. – Вставай!
Кузьма мовчав. Очі були відкритими. Хлопець дивився на портрет Леніна і посміхався. В посмішці хлопця дівчина бачила якийсь докір Вождю за труднощі сьогодення, за біль і страждання. В посмішці вона також побачила якусь зверхність цього ледацюги над Леніним. "Ти диви! Він ще глузує! – подумала активістка. – Хлібця йому подавай! Зараз виштовхаю на вулицю!" Підійшла і поторсала за плечі. Від поштовху тіло хлопця осунулося. Голова відкинулась, і погляд немигаючих очей повернувся до вікна, де видно було шматочок дороги, сліди саней, поле, кусень Ковалевого яру. Тільки посмішка тепер була якась блаженна і легка.
- Е-е-е!.. Брате!.. Та ти що?!. – вичавила Нюся зі здавлених страхом грудей. – Ти що?.. Помер?.. Вставай – я хлібчика побіжу в коморі попрошу тобі... Встава-а-ай!...
- Що там у тебе, Нюсю? – пропищав від дверей Савович. – Що ти там коло лежанки схилилась?
- Тут... Тут... Тут Кузьма Графини Горюнихи помер!..
- Як помер?..
- Прийшов, хлібчика просив...
Савович підійшов, витягнувся на увесь коротенький свій зріст і заглянув у вічі хлопцю. Потім своїми коротесенькими пальчиками провів по обличчю. Закрив повіки.
- Не треба йому вже хлібчика, Нюсю! – пропищав. – А ти біжи та позви Дринчика...
22.12.2007 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539768
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2014
- Чи пустиш мене, Насте, до себе пожити? - через поріг вдовиної хати переступила баба Паша – тьотя померлого чоловіка.
Настя, відірвавшись від палахкочучої пащі печі, глянула на бабу Пашу, сплеснула руками та заплакала. Стара стояла біля порогу в одному чоботі, без платка, без піджака чи куцини. Боса нога була заліплена осінньою грязюкою і від грязі та холоду сама здавалась якимось бурувато-рожевим чоботом.
- Що ж сталося, тьотю?.. Вигнали?..
- Вигнали скоти! Навіть другого чобота вдягнути не дали, - і зі сльозами опустилася на долівку.
Вдова кинулася до баби, підняла її на стільчик.
- Ось заспокойтеся, тьотю! Бог їм суддя! Якось перебудемо до весни, а там... - умовляла стару. А та, омертвівши від горя та розпуки, бездумно дивилась на розпечену пащу печі.
Після мовчанки баба Паша не вимовляла – дихала самим горем:
- Сиділа, пряла – ввалилися скотами до хати: грязі по-коліна нанесли, "здрастуйте" не вимовили. Кинулись нишпорити, хліб шукати. "Куркулька!" – кричать. Савович голольком бігає поміж ними, покрикує. Кобура нагану по землі черкається. "Вимітайся з хати, розтак твою.." А я перепитую: "За що!.." – "До колгоспу не йдеш, а людям тчеш та прядеш, сини до Донбасу утекли – вимітайся..." Не дали і чобота другого знайти – як пряла, так і на вулицю вилетіла...
В обіди, коли вдова поставила до столу ще одну миску пісного борщу, відрізала маленького окрайчика хліба та поклала стару липову ложку, з котрої любив їсти покійний чоловік, стара тихо і похапливо мовила, щоб діти не второпали:
- Сходимо, Насте, ввечері до мого обійстя.
- А чого ж?..
- Скажу тоді.
На тому розмова і закінчилася. Сьорбали пісний та рідкий борщ мовчки – слава Господу, капусти не забирали. Може ще корівчинка розтелиться – то молочко буде, а поки...
- Мамо, а хлібця більш нема? – спитала старшенька.
- Нема, – з болем мовила вдова, а стара поклала свій окрайчик біля дитини.
- Їжте, тьотю, Вам також треба!
- Та я вже наїлася...
Глибоким вечором, коли старшенька і маленький Федя поснули, баба Паша сказала:
- Тож сходимо до моєї хати, Насте!
- А що там?
- Та в мене оклунок зерна за клунею заховано. Немов чула, що прийдуть і витурять, ще вчора винесла поближче до вулиці та прикидала таким-сяким бадиллям. Вони в хаті, в коморі та в сараї сьогодні нишпорили. Все лахміття забрали – а зерно недалечко біля дороги...
- Та сходимо... Тільки куди ж його... Мабуть, і в мене нишпоритимуть, хоч і вдова...
- Бог не дасть – свиня не виїсть. Щось придумаємо!
Тихо скрипнули сінешні двері, і вдова зі старою, як дві мари, висунулись з хати. Слава Богу, ніч як смола – ні зірочки, ні місечка... Вся Кальонівка потонула в мороці. Навпроти хати біля кладовища шуміли тополі, за хатою на полі поскрипували крилами вітряки. Вдень і Настя, і баба Паша побачили б з пагорба, де стоїть хата, все село: і Загребелля, і Новоселівку, і План, і Яр. Але вночі вони ледве розрізняли свої постаті. Лиш десь далеко на Новоселівці та на Яру блимали коптунці. Навіть внизу Кальонівки упала чорна темнотина.
- Пішли з Богом, Насте! – прошепотіла баба.
Настя, ловлячи дрижаки чи то від холоду, чи від страху, тремтячою рукою штовхнула стару.
Всю дорогу до клуні йшли мовчки. Грязюка, здавалось, так чавкотіла, немов промовляла: "Зло-дій! Зло-дій! Зло-дій!" "Який же я злодій – за своїм йдемо, - промовляла подумки Настя, - діти голодні вже сьогодні... А що ж завтра буде?"
За клунею сунулися помацки по стіні, шукаючи купу хмизу та бадилля: десь там передбачлива баба заховала свій скарб.
- Ось тут, Насте, відкидай бадилля! – шепотіла стара і сама гребла промокле чи то від осінніх дощів, чи то від її рясних сліз бадилля. Мішечок був на місці. Витягнули його, підкинули Насті на спину.
- Іди, дитино, неси зерно, - одними губами промовляла у вуха вдови, - а я все складу так, як було. А то ще допетрять та нишпорити у тебе будуть.
У хаті, коли притягнули оклунка, попадали на лавці біля вікна і довго дивилися на те місце на Низу, де жеврів коптунчик. Відпочивали.
- Мабуть, то контора, Насте, що світло блима? – питалась пошепки стара.
- Авжеж! – так же пошепки відповідала Настя.
- Ну нехай світять та їдять!
- Золи б вони гарячої з’їли, а Савович нехай би і кобуру та нагана проковтнув!
- Боже-Боже! І гріха їм нема – сльози та горе сіють між людей...
Трохи перегодя Настя мовила:
- Горе та сльози... На Загребеллі вже по садках почали дітей хоронити. Таке ж на Яру і Жабокруківці твориться. Багато загребельців до Гуйви та Товстого Лугу ходять речі на хліб міняти, роботу яку-небудь випрошують там. Планяни та новоселівці в Суми та до Донбасу подалися
- Ох! Як там і мої хлопці?
- Працюють і живуть, тьотю! Он туди і Шалгани поїхали, і Кіктева Мавра внука повезла. Там хліб люди заробляють – а в нас уже котів та собак їдять...
- Боже-Боже! – шепотіла баба Паша.
Під вікнами на кладовищі під настрій жінкам шелестіли голими вітами тополі, а у полі скрипіли крилами вітряки, немов просили у них: "Не-сіть зер-но! Не-сіть зер-но!" "Зараз принесу!" – подумки відповіла Настя вітрякам, встала і шмигонула у сінці.
- Куди ти, дитино? Зерно ж ховати треба! – сіпонулася стара за нею.
- Чекайте, тьотю! – просичала у відповідь. – Сховаємо.
В сінях вона довго шурхотіла, а потім занесла заступа та старі розсохлі ночви, які ще за чоловіка розтріснулись – а нових так ніхто і не зробив. Стояли вони, тріснуті, у вдови вже давненько. В них вряди-годи засипали зерно. Потім і зовсім забули про них. Подала заступа бабі, підкинула оклунок на плечі і спитала пошепки:
- Ну що? Підемо?
- Куди, дитино, підемо?
- На кладовище!
- На кладовище? – перепитала стара злякано.
- Так!
- О-ой-йо! Чого туди йти?
- Зерно ховати будемо! – твердо мовила вдова.
- Ой, Насте-Насте, а як хто побачить?
- А хто побачить – ніч глупа!
- Ой, Насте! А на кладовищі? – страх стискав горло бабі Паші.
- А там нікого живого нема.
- А мертві?
- А мертві нікому нічого не скажуть!
- Так-так, мертві не скажуть... Але ж страшно як, Насте!..
- І мені, тьотю, страшно! Але ж діти їсти хочуть – і Савович їх не пожаліє!
Стара ще якусь хвильку борола свій страх, а потім в такт Насті мовила:
- Ох, не пожаліє.
- Тож ходімо?
- Ходімо, дитино, там не шукатимуть...
- А мертві не заговорять...
Знову скрипнули сінешні двері – і дві ледь видимі жіночі постаті посунулися через дорогу на кладовище. Над їхніми головами сумно гіллям шелестіли тополі, а в полі вітряки поскрипували крилами своє вічне: "Зер-на! Зер-на! Зер-на!"
16.11.2007 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539545
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2014
Коли Уляна з Васильком доходили до Петрушівки, то побачили, як одна з полільниць убила свого сина. Воно бідне бігло за гуртом жінок, котрих тільки-но зустріли. Плакало весь час і просило:
– Мамо їсти хочу… Мамо їсти… їсти… – отож одна відділилась від гурту, дочекалась дитя та й сапачкою по голові – хрясь!
– Не проситимеш і не скімлитимеш! – вигукнула безумно та й штовхнула тільце в ярок, а сама побігла чи то плачучи , чи сміючись…
Уляна обхопила голівку Василька, притиснула її до себе і застигла. Перед її очима нещасне дитяче тільце котилося в яр, безладно розкидаючи то ручки, то ніжки. Вона беззвучно плакала і притискувала Василька до себе..
– Хлопчик помер? – першим озвався Василько, зазирнувши в очі мами.
– Помер… - і Улянині сльози впали на його змарнілі щічки.
Дитя мов з холоду зіщулило свої маленькі плічки та потонуло лицем у маминій одежині…
Як добре було Василькові якусь хвилю тому – а тепер… Що ж тепер? Куди ж вони йшли – і чому? І чому?..
Сонечко підбивалося все вище та вище, розстеляючи на пагорбах своє надміру тепле і сліпуче покривало. Виблискувало і сліпило очі, здавалося, все.: і густющі оксамитові щітки весняних нив, і молоді грайливі листочки на деревах, і вичовгана та виполірувана тисячами ніг дорога. Цією дорогою ще спозаранку ішли і Уляна з Васильком. Багато людей ішли перед ними. Багато – за ними. Безхліб’я та нужда цієї весни, мабуть, гнали людей так, як вигнали з насидженого місця Уляну з дитиною. Вона нікого не доганяла і не чекала. В душі була пустка – і ніхто-ніхто з подорожніх наповнити ту пустку не міг. Там, у Могриці, залишились померлими її чоловік та п’ятірко маленьких діточок – викосив їх у неї голод… От тепер шкандиба з Васильком дорогою, давиться сльозою та леліє десь глибоко-глибоко в серці надію, що в Миропільському відділенні радгоспу знайдеться і для неї і сина шматок хлібця та куточок. А вона все робитиме… Все-все… Аби лиш оце дитя, вирване з чіпких обіймів безхліб’я, спасти…
– Мамо! А в нас хоч шматочок хлібця є? – раз-по-раз дорогою озивався Василько. Він намагався бодренько переставляти свої ніжки – хай мама знають, що він уже доросленький і сильний.
– Ох, дитино, терпи… Терпи, скоро село буде – і відпочинемо , і водички нап’ємося, і маторженичка знайдемо… – заспокоює малого.
– А зараз ти можеш знайти маторженичка? – перепитує малюк.
– Потерпи, скоро село …
– Значить є, – констатує маля і додає, – а їсти ж так хочеться.
– З’їж дитинко он листочка щавлику, – просить Уляна, хлопчик бере того листочка, жує його, а через деякий час знову за своє:
– А де ж воно те село, мамо?
– Та скоро, скоро…
– А маторженик точно в тебе є?
– В оклуночку…
– То давай глянемо, чи там він!
– Ось потерпи, потерпи, синочку… Потерпи… Глянь, яка пташка пролетіла, - і Василько ще на хвильку забуває про маторженика в оклунку.
А коли підіймалися на пагорба, то побачили гурт жінок-полільниць. На тлі вилинялого полотняного одягу їхні зчорніли обличчя, здавалося, виліплені з бурої глини. Світилися лише очі якимось відчаєм чи мукою. Полільниці понуро йшли і мовчали. А за ними бігло дитя, таке як Василько та все квилило:
– Мамо їсти хочу… Мамо їсти… їсти…
– Здрастуйте! – привіталася Уляна до молодиць.
– Здрастуйте, – відповіли понуро.
– А до села ще далеко?
– Недалеко. Скоро вже побачите… – та й посунули глиняними привидами, лише маля, що бігло поодаль них та квилило вказувало на те, що повз них пройшли люди…
Василько все озирався на них та на хлопчика.
– Мамо! А в нас двох маторжеників нема? – спитав раптово.
– Нема, синку! Мама його погодує…
– Як прийдуть?
– Як прийдуть…
А потім Василько побачив, як одна з мам відділилась від полільниць і чекала дитину. Хлопчик біг в надії до неї, і дорогою розсипалися та дзвеніли його слова:
– Мамо їсти хочу… Мамо їсти… їсти…
Один помах сапачки – і голодного плачу не чути, а Уляна тисне Василька і беззвучно плаче…
Скільки Вони стояли – знає лише Господь. Але через деякий час Василько відірвав голівку від маминої поли і промовив:
– Як жаль, мамо, що в нас двох маторжеників немає. – а Уляна у відповідь притиснула його обличчя до себе.
– Мамо! А як у тебе не буде маторженика, ти також вб’єш мене?
– Боронь Боже, Василику! – впала перелякано на коліна перед сином, тисне до себе. – Я тебе ніколи-ніколи…
До села ішли мовчки знесилені дорогою і баченим. В сліпучому сонячному покривалі ввижалася страшна сапачка над голівкою хлопчика. А захований десь в оклунку маторженик давив та випікав їм душі.
23.09.2009 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2014
Вкотре плаче печальна свіча,
Віск сльозою скрапає на стіл –
Все питає бабусю внуча:
«Для життя де знайшли собі сил?
Як могли Ви до школи іти,
Коли пухло в хатах все село,
Коли хліба зовсім не було –
І схилялись до ями світи?»
А бабуся старенька собі
Заговорить у тихій журбі,
І торкнеться голівки онука:
«Ой, тяжкою була та пора –
Та спасла нас від голоду муки
Лобода та ще липи кора…»
22.11.2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538886
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2014
Хай свіча на вікні палахкоче,
Хай свіча крізь віки тихо плаче –
Розрива забуття хижі ночі
І обходить могили козачі,
І обходить могили незнані –
У ярках, по лісах і садочках:
України сини тут і дочки
Все лежать у пекельнім чеканні
Все говорять пожухлій травиці:
«Не війна нас забрала до ями,
Нас убила не куля із криці,
Ні вогонь, ні вода, ні аврали –
Просто змії вжилися між нами
І згорьований хліб одібрали!»
22.11.2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538873
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2014
...Голодний Сергійко Матузний
Довідавсь: в Павла з КеНеСе
В горищі лежить кукурудза…
І. Остащенко, «Просто бабуся Мавра»
– Роз-су-ча-а! – просипів у перелякані вічі і з усієї сили вдарив кулаком.
– Роз-су-у-ча! – просичав у потиличку вдареного і переляканого, схватив щосили за шиворіт.
– Голодранці-і! Зло-одії! – заікаючись у шаленій люті волочив маленьке тільце горищем. – Нема самим чого з’ї-їсти… А ти, стерво, значиться, красти-и?..
– Більше-е не-е … вкрадеш-ш-ш! – пожбурив тільце в темний сінешній прохід. Тільце шльопнулось на долівку. Почувся якийсь напівсхлип чи напівзойк. Світло чи то від різкого поруху, чи то від переляку зіщулилось і потухло – і на мить затихло…
– Йй-а тебе на-агодую! – шурхотів по драбині в темряву сіней.
Зліз з драбини. Поторсав у темряву ногою. Тільце не ворухнулося. Зігнувся, мов журавель, над ним і видихнув однією люттю:
– Мовчиш-ш, собача-а? Я тебе на-агодую!... Вигрібай з пазухи, що вкрав, чуєш! – і штовхнув ще раз, але тіло не ворушилось і мовчало.
– А чи не здохло ж ти, розсуча!.. Залізло на горище, накралося, скільки змогло, нажралося, скільки влізло до тельбуха – а тепер дохнути?.. З кого тепер витребую з’їдене? Мабуть качанів з п’ять згризло, – розпрямився налапав хатні двері та просипів до них, – Тасько-о!.. Подай каганчик!.. Та тихіше ти!.. Дітей побудиш…
– Здохло проклятуще, – шепотів коло забитого дружині. – Чую за бовдуром шурхотить… Я до нього – та в пику злодюгу… А щоб галасу не робити, скинув скоріше в сіни: в сінях думав роздивитись чиє ж воно та дати доброї прочуханки. Думав, на соломку впаде… А воно, бач-ч, мимо шльопнулось…
– Завий ще мені! – погрозив люто на жінчин зойк. – Своїх он чотири роти, нічим годувати – хоч з горища самих кидай. А вона ще хлипати… Присвіти краще та закрий пельку!..
– Матузної Ульки виплодок… От халепа! Забрело ж як далеко красти, – мацав руками хлопченя. – Здається, Сергій, а чи Микола… Та ні! Микола і дівчата ще на тому тижні померли. Та й Улька залягла… А воно, значиться, ще бідове: он як здалеку забрело та до горища залізло…
– Чого ти сичиш, Тасько? – люто штурхонув їй під ребра. – Давай припіл держи: воно тут півмішка кукурудзи накрало. А сперло скільки?.. Пранці б вас їли – самим хоч здихай…
– Та світи ж краще, – аж шкварчав дружині та збирав витрушену кукурудзу з-за пазухи хлопчика. Дивився на качанчики, мов на самородоки. Притуляв кожен до губів, цілуючи та нюхаючи, а потім обережно клав до розтопіреного приполу. – Двадцять три… Ти дивись, аж двадцять три качанці вкрало! А скільки ще сперло?.. На місяць нам затірки!.. Неси, Тасько, до хати… Аж ні, скидай у діжечку – занесеш завтра, бо зараз діти можуть прокинутись… Хай сплять. Та ще й ряднинку мені найди яку-небудь – винесу це гадюча в ярок викину, поки темно…
– Павле! – вперше за увесь час обізвалась дружина. – Його ж поховати треба.
– Поховаю! В яму, де пісок брали вкину, а стіни обвалю – от і буде похованим, – сопів та підсовував під хлопчика ряднину. Потягнув мерця за рученята, закрив чепірнею розплющені очі. В зіницях ще й досі мерехтіли відблиски безвиході, переляку і відчаю… Струхнувся від побачених почуттів, витер рукавом липке чоло і мимоволі перехрестився. Бач, як пронизує! При житті так зирило, і в мертвого погляд не кращий… Повернув голову. А з напіввідкритого ротика Сергійка викотились золоті намистинки кукурудзинок.
– От, як нажралося! – втамовував шепотом у собі якийсь неспокій, чи лють, а чи страх. – Повен рот кукурудзи набило.
– Хоч з рота не забирай, Павле! – прохала крізь сльози жінка та висла на руках. Павло хижо відкинув жінку.
– Вчити мене будеш-ш! Та тут на одну заті-ірку кукурудзи! – і чорним та порепаним, як ніч, пальцем поліз мерцю до рота і довбав зернинки. Вони сипалися на таку ж чорну і шкарубку долоню другої руки, виблискували гріхом і золотом. – Бачиш, Тасько, на цілу затірку буде…
З напіввідкритого і тепер пустого рота хлопчика витекла тоненька цівочка крові. Жінка гидливо відвернулась і зіщулила тремтливі плечі. Павло похапливо відправив зернини до кишені і загорнув рядно.
– То я понесу… А ти дивись тут!.. Попелом затрусиш… Аби хоч ніхто не зустрівся. От халепа, – мурмотів чи сам собі, чи жінці, а чи вбитому. – Хоч би нікого ніяка собака не несла. Та й кому воно ще треба… Я ж туди городами, а потім – і ярок… Обвалю пісок – і додому… Я швиденько… Швиденько… Прикрий каганчик, я вийду.
Скрипнули двері, зашурхотіли кроки попід хатою, а сіни та Тасьчину душу оповила темінь.
02.11.2008 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538779
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2014
Знов свіча на вікні сколихнулась у ніч сумовито,
Знову подзвін віків душу Вкраїні крає навпіл:
«Де ж ви є, мої стоптані, вбиті й замучені діти?
Хоч на мить озовіться із сірих, забутих могил!»
Дощик стука у шибу – чи сльоза омиває дорогу,
Палахкоче свіча – і приходять до Неньки сини,
Бо несуть вони Їй увесь біль, усе горе-тривогу
Із забутих доріг, зі страшної без крові війни…
«Дайте вас обійму, мої спраглі, стражденні й голодні,
Сльози кривд обітру, ще молитву святую вам дам
Ту, що Бог вам давав, як дзвіниці скидали в безодні
Та палили ікони, звелівши мовчати церквам!»
А свіча на вікні палахкоче печально-печально:
«Не сумуйте, сини, і нікого в біді не виніть!
Навіть в горі цьому ви знаходьте для себе повчальне –
І гонителям всім ви молитву спасіння творіть:
Отче Наш, Ти одвіку живущий на небі,
Хай святиться Ім’я Твоє й Воля пребуде Твоя!
Нехай Царство Твоє до нас прийде у вічній потребі,
Нехай в Царстві Твоїм живе кожна Вкраїни сім’я!
Хліба в поті чола подаруй для нас, Боже, сьогодні
І прости нам гріха, як ми зможемо кривди простить,
Від спокус відведи – від цієї страшної безодні,
Від диявола, Отче, наші душі спасай кожну мить…»
Тож свіча на вікні палахкоче у темну годину,
Морок рве на шматки, розбиваючи всі забуття –
І святяться в могилах стражденники всі України,
І дарує Господь всім живущим молитву життя.
14 - 18.11.2008 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538773
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2014
Знову люди притихнуть в оселях,
З’ївши ласо шматок ковбаси,
«Економки» засяють на стелях
Близ TV для розваги й краси.
Сядуть в трішки продавлене крісло,
Чи впадуть на скрипучий диван –
І від Дону до Сяну та Вісли,
Втуплять очі в екранний обман…
«Тиха пристань» у морі каналів,
У тенетах брехні та реклам …
Бродить ніч за вікном у печалі,
Загляда до пластмасових рам
І у відчаї шкряба віконце:
«Не поснули ви біля TV?
Чужий гномик у новій коронці
Ваші землі купає в крові!
А для вас на екранах – все чисто,
І війни, як такої, нема…
Лиш за містом запалюють місто
"Якісь дурні" без клепки й ума…
Лише гривня раптово згоріла –
Гномик тут ну зовсім без вини…
Лише зброї з’явилася сила ,
Від отих, що "не хочуть війни"!..
Та вони вас віками зжирають:
В кожнім бачить манкурта й раба
І розорища вносять до краю –
Це вони не воюють хіба?!.
Вони новий Батурин на сході
Замісили в пекельних «котлах» -
Близ екрана вже спати всім годі,
Коли горе зроста на кістках,
Близ екрана вам спати не треба,
Коли брехні опутують душі,
Коли крадуть і води, і небо -
І до Криму крокують по суші…
І шапчини з верблюжої шкіри,
І колоди на шиї та руки
Усе шиють та шиють без міри,
Щоб забули вас діти й онуки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2014
Для музики не треба слів,
Для музики не треба жестів –
Вона зроста з надій і снів,
Вона зроста з любові й честі.
І кожен звук – барвистий квіт,
І кожна ноточка – мортира,
Коли буя незримий світ
У душах лірика й сатира.
Вона розплавить мертвий лід,
Вона - терпкий цілющий мід,
Вона – всього буття основа.
І їй не треба говорити -
А в серці кожнім жити й жити,
Як мами пісня колискова…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2014
Душі людські Як осінні листя
Падають в темний колодязь «Ніщо».
[i](Шон Маклех)[/i]
Все упованіє моє
На Тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє Твоє,
Все упованіє моє…
[i](Тарас Шевченко)
[/i]
Колись давно - до заграви
Я бачив білу тінь:
Біля мене порпався невідомий,
лампи ліхтаря засліплювали
І показували безодню чорного озера,
А позаду стояв Хтось світлий,
І тінь його була білою...
Мені приємно було відчувати Його...
"Хто там - позаду?" -
спитав я невідомого.
"То лише лампа!" -
сказав невідомий.
"А тінь же така біла..."
"То Його тінь!.."
І я поплив у темінь озера,
Щоб через біль і страждання
Пізнати себе…
Це було так давно -
До червоної заграви...
Сьогодні червона заграва
Кидає всіх у глибочінь чорного озера
І лише біла тінь
Близь берегів
Серед туману буття
Береже світло душ наших
07.11.2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535482
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2014
Тут теж росте колючий ялівець минулого…
…Все так само…
(Шон Маклех)
Все так само у нас – в Україні:
Вечори всі поли́ново-сині,
Всі світанки мов кетяг калини,
Жовті днини мов пижмо гіркуще…
Все так само в житті неімущих:
Чорний хліб – і мозольні долоні,
Сіль чола –і засніжені скроні,
Віра в завтра – і сонце ласкаве…
Все так само, як Божая слава…
Лише серце минуле все тисне,
Лише жадоба й зло ненависні
Про людину та Бога забули.
07.11.2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535445
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2014
[i]Бере кермо… провладна осінь![/i]
(Олекса Удайко)
Бере кермо провладна осінь,
А віжки краде злий сусіда,
Лиш листопад крокує босим :
В народі ж, бач, з’явились біди…
Він має сумку полотняну,
В десниці – посох з голяками,
В устах – промову полум’яну
Про правду кривджену віками.
З гілок зриває лист багряний –
Той лист народу зцілить рани,
Освітить шлях сепаратиста…
Крокує місяць невблаганно,
Стежина світиться іскриста –
А в кожнім кроці правда чиста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2014
На білім коні у день сірий, осінній,
На травах зів’ялих садків та левад,
На пахоті поля викрешує іній
Маестро-зазимник – меткий листопад.
Він бронзове листя долічує в дуба,
На річці майструє з кришталю мости,
Надбати дровець заклика лісоруба
І братчини вносить в селянські хати.
„Ворота зими! – Кличуть дядька братчани.
–Даруйте нам сміху повнесенький міх,
Ще – музики віз і пісень повні сани,
І першого снігу підсипте для всіх!”
„Чекайте сніжку до Кузьми та Дем’яна:
Дівчатам по курці я дам до корзин –
Як вечір освітить вам зірка рум’яна,
То стане курячих цей день іменин.
Ще ситенний мед – праслав’янськеє диво –
На травах я, братці, для вас наварю,
Молитву додам і зірок ніжне мливо –
І стане з недугами трунок на прю!..
Тож будьте міцними й веселими, друзі,
Нехай зберіга вас Святий Михаїл,
Святіть лише дні ці в осінньому крузі
Та грудня чекайте до міст і до сіл”.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2014
[i]Та все ж хочеться у Рашу!
У хмільний минулий час..[/i]
Олекса Удайко
Ще ж учора їли сало
і трощили огірки -
А тепер же їм припало:
бути в Раші навіки
Тими, хто за кусень зрадить
Плем’я, рід, батьків, дідів,
Хто давитиме з досади
У горлянці рідний спів,
Хто процвенькає осанну
Триколорному кумиру -
І чекатиме, як манну,
За Уралом десь квартиру...
Хто ночами кулачину
Буде гризти та ридати,
Що покинув Україну,
Де жили і батько, й мати,
Що любить людей навчали
Не на день - а навіки...
Ще ж учора їли сало
І трощили огірки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533407
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2014
Паняночка з Жидачева
Ой, східняка побачила,
Ой, східняка побачила,
Мов мрію осяйну.
Вони зустрілись зраночку –
І леґінь, і паняночка,
І леґінь, і паняночка
Знайшли свою весну.
Дивились в очі-віченьки
Аж зранку і до ніченьки,
Аж зранку і до ніченьки –
І не чекали слів.
«Ой, чорний вус і брівоньки…»
«Ой, очі твої – зіроньки…»
«Ой, очі твої – зіроньки!» -
Лиш чувся серця спів.
І шепче мама: «Донечко!
Та він східняк… Ой горечко!
Ой, горе моє, горечко:
Не наш він далебі!»
«Він – наш!» - сміється донечка,
Ясніє, немов сонечко,
Ясніє, немов сонечко –
І зась усій журбі!..
Зраділи Псел з Карпатами:
Між рутами та м’ятами,
Між селами крилатими
Стелились рушники.
Нанашеньки зі стрийнами
Бажали бути вірними,
Бажали бути вірними
Коханим навіки.
Вже й роки за порогами
Промчались між тривогами,
Між снами-одорогами
З далекої весни.
Ті леґінь і паняночка
Цілують щічки-ямочки,
Співаючи весняночки –
А в них ростуть сини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2014
- Скажу тобі: ти нетерпимий,
В тобі не бачу доброти,
Твій щирий сміх проходить мимо,
І ти не можеш більш цвісти!
- А ти?..
- Та я цвіту, а в тебе маска,
Ще й очі повні гіркоти!
Де ж заблукала твоя казка?
Невже ти хочеш в злі пливти?
- А ти?..
- А я своє добро все бачу,
Сліпа ж гординя лиш твоя!
Чому змінив свою ти вдачу?
Лиш глянь-бо: плачу гірко я!
- А я?..
- Ти десь в собі, а я страждаю,
Немов печуся на вогні!
Кому вже вірити, не знаю…
- Повір, кохана, за всі дні…
Мені!..
Бо я люблю тебе ще більше,
Бо ми одне - і ми сім’я,
Бо я вплітаю в слово вірша
Для тебе співи солов’я!..
- І я!..
- Лиш ти мені найкраща , люба,
Ранкова зіронька моя!..
Між нас хвороб ходила згуба -
Тепер же оживаю я!
- І я!..
- Для тебе хочу я співати,
До хмар здійматися весь час,
Бо кожна мить з тобою - свято,
Бо грає сонечко крилате
У свій небесний тулумбас…
- Для нас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530620
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2014
Юнак в автобусі рокоче,
До вуха тисне телефон:
«Послухай, Кець, сказати хочу…» -
І слуха хлопця ввесь салон.
Мабуть дівчина з того краю
Звела всю мову нанівець,
Та молодик ще мить волає:
«Чекай! Чекай, кохана, Кець…»
Замовк… Сказав круте словечко…
Крутнув мобільником за мить -
І у салоні слів вервечка
«Чекай! Чекай…» усе бринить.
А чи чекає та дівчина –
Утаємниченая Кець?..
Автобус, знай собі, все лине,
Хитає мови тулубець.
2013 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2014
- Ой, куди ж ти прямуєш, мій жовтню,
Що везеш на скрипучій гарбі?
Що шукаєш в годину вільготну?
Чом не спиться під дощик тобі?
- На базар я городину всяку
Людям добрим продати зібрав:
Хай купують, кому що до смаку,
Лиш би грошей хто дядькові дав!
Бо пора вечорниць забуяла,
На Покрову вінчання підуть –
Мені ж грошиків треба чимало
На весільну п’янку каламуть.
Тож спішу: є ще діла доволі,
А мороз вже у двір загляда.
Приберу, що зосталося в полі –
А цей дощик мені – не біда!
В омшаник я ще бджіл заховаю,
В клунях збіжжя усе просушу,
Щирозлотний наряд я до Краю
Принесу і на вітах лишу.
Нехай людям листочки багряні
Сонцем гріють в зазимки мої,
Дріма ліс в золотому жупані,
Та опеньки дарують гаї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2014
Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини
(В. Сухомлинський)
Під серцем біль від хижого шматочка,
В зіницях весни, весни і любов,
І все життя - поезії рядочки,
І в кожнім творі Він говорить знов:
"Я серце віддаю для вас, грядущі,
Щоб вам жилося краще, ніж мені,
Щоб миром дихали поля, ліси і пущі -
І щоб ніхто не гинув на війні!
Щоб ви любили землю свою рідну,
щоб ви любили мову калинову,
Щоб для народу працювали плідно -
Я серце віддаю вам знову й знову!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527084
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2014