| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Чи зігріло сонце ?
чи спалило?
Чи повіяв вітер?
Чи ущух?
Я тебе від себе
відпустила
як померле тіло
відпускає дух!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2014
Всі хто читатиме прошу коментувати і дати щиру оцінку бо через цей вірш велика була суперечка - ЧИ МАЄ ПРАВО ВІН ІСНУВАТИ У ТАКОМУ ВИГЛЯДІ??? Дякую!
Я зачіпаю всіх!
Як так не зачепити ,
Коли гучний лунає сміх
з каліки як сміються діти!?
Чи мимо як пройти
як кошеня голодне
Так треться ніжно до ноги
Повітря мокре прохолодне,
А ньому бідоласі, нікуди іти?
Та ,що там зачіпать...Коли людина
не помічає поряд себе зла
до неї теж прийде колись година
Вона попросить ,а води нема.
Чому ж нема ! Ні є, але у крані!
Та нікому звести й води подать...
Їдять і воду п'ють там у екрані
Та нам би пульт щоб СОВІСТЬ умикать!
22.09.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486175
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.03.2014
Посвячено моїм прадіду і прабабі - Зіновію та Степаниді .
Я підходила до ветеранів
І казала,що дякую їм!
Хтось із них вернувся до коханих,
Хтось вертався лиш до матерів.
Дякую за те ,що мирне небо
наді мною - лиш салют гримить,
Що про те де хліба взяти треба
Думати не треба , лиш купить!
Дякую за те що кожен вижив,
а на серці невимовний щем,
Бо не знаю де могила діда ,
Омивається яким дощем?
Стало сумно як ішла додому,
та зігрілась поглядами тих,
хто не покорився кату злому,
Переможцем став на свій поріг.
На порозі ждали колись діда -
Не діждався нього той поріг.
Вечорами тими Степанида
Сльози сипала собі до ніг.
Не вернувсь додому її Зенько,
не обняв та вже й не обніме.
Через рік важкий вдова у травні
Сорочку картату - йОго пригорне...
Довго буде плакати ридати,
буде син сорочку ту носить,
Та жіноче серце буде ждати -
Важко без коханого їй жить.
Важко самій дочок підіймати
Тяжко синові дорослим буть.
На порозі буде зустрічати
Того ,хто не ступить більше тут.
Довго ждатиме поки безсила
На порозі тому упаде...
Але вже женила вона сина,
донька старша заміж вже піде...
Серцю більше ждать стало не сила,
Вже не каже:" До тебе іду"...
Тихо впала каменем безсила,
А душа зраділа - вже не жду!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486164
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.03.2014
Мій милий і щирий друже Кузьма,
Господь надав тобі велике серце
І певне в жодного з людей нема
Душі щирішої за твою душу.
...не дасиш сльозі з очей упасти
Не даєш душі моїй сумувать.
Ладен гіркую сльозину вкрасти
Р́озвеселить розрадить обійнять.
Не знаю я лиш скільки тобі літ
В моєму серці ти найкращий друг...
То не біда, що в Бога ти лиш КІТ́
Ти замінив мені усіх подруг...
17.11.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486162
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.03.2014
За тебе ,Україно гину
за тебе ,рідна мати ,б'ють
але стоятиму до скону -
нехай вервечок з нас не в'ють!
За тебе ,Україно ,дочки
всю душу гаддю віддають,
за тебе ,матінко ,синочки
і душу кровію зіллють.
Невже тепер вже сорок п'ятий,
чи тридцять третій настає
бо син твій сьомий і десятий
у ніч морозну тихо мре.
Та ні , не тихо! Він співає́
твій гімн народу і землі́
і тебе рідну він благає ́
"Ти мене мати захисти!"
20.01.2014р.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485130
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.03.2014
ВІН - УКРАЇНЕЦЬ
пам\\\'яті СЕРГІЯ НІГОЯНА
Читав він вірші , воду пив
І понад все тебе любив
Ту безталанну Україну,
Що вкоротила долю сину!
Він вірменин! НІ! УКРАЇНЕЦЬ!
Гаряче серце своє склав
Він був тут просто миротворець
За щастя наше він стояв!
За тебе мирно до кінця
Стояв чекаючи на волю
Та він отримав від Творця
Призначену йому лиш долю.
Тож ВІЧНА ПАМ\\\'ЯТЬ! Божий суд
Нехай важким йому не буде!
А на землі вкраїнський люд
Про те як жив він не забуде!
22.01.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485120
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.03.2014
В сорок третьому році на заводі
Авіабомби робили дівчата
Та впала якось у дівочії очі
Синя Варчина сукня картата.
Було літо і спека жахлива
Сукня з довгим була рукавом
-Чом не зміниш її чорнобрива?-
Якось майстер старий запитав.
Лишень сльози з очей покотились
Їх мука-усмішка прогнала,
чогось так гірко зажурилась
Ніби щось не під силу згадала.
Та вийшло в лазні так разочок -
Упала сукня й поясочок,
Ну , а там обгризена рука!
Чому ж це ТАК? Їм розказала Варка:
- У тридцять третьому була зима
і їсти вже нічого не зосталось...
Сестра малесенька була,
Була матусенька і була я.
Уже і пам'яті напевне
у голові у мене не лишилось -
Ввижалося ,що мама
Вже їсть мою сестру...
Та не ввижалось! НІ!
То була чиста правда!
І не у небі , не в воді
Я бачила усе це! А веранда
Сіяла світлом вранішній зорі...
Уже й сестри мені не стало
Лишень обгризений кістяк
Оце заготовляв "озимі" Сталін,
А ви "хохли" Скуштуйте так!
Матусенька від болю-жаху
НЕ відала й НЕ знала ,що творить
Уже й мене підтягує на плаху...
Мені тринадцять , хочу ще пожить!
Отак руки мені й не стало...
Рука малесенька - біда!
Голодомором матінку забрало,
Сестри не стало ... Я сама!
Оце тепер як крихти на столі
Хтось ненароком лишить,
Усе клекоче у мені
Й , здається, голод в спину дише!
( Візьму,змету і з'їм!)................Описані події відбулись
у житті однієї Українки!Вічна пам'ять жертвам голодомору!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474978
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2014