| Сторінки (1/88): | « | 1 | » |
Сипле з неба лавиною пороху,
Забива мої ніздрі гарячістю –
Відрубавши містки до рятунку,
Я лишилась посеред пустелі,
Як безглузда ганчір’яна лялька.
Я хотіла б заплющити очі,
Та пісок їх шліфує, мов бісер,
І мій зір стає тільки гострішим,
І я бачу руїни довкола,
І гігантські піщані бархани.
Твоя ніжність була як мотузка,
Що тримала мене на поверхні,
А тоді обернулась на зашморг.
Лиш біда в тім, що деякі шиї
Пристосовані саме до петель,
Анатомія їхніх згинів
Передбачує їх задушення,
І коли розпустити вузол,
Вони виснуть, як мертві канати,
Бо кістки у них стерлись на порох.
Твоя ніжність була мов пігулка
З опіатними димними мріями,
Із медовоязикими джинами,
Із весняним голубливим леготом.
Та пісок наступає безжалісно,
І в сухім, мовчазнім його шерхоті
Починаю я чути мелодію,
Починаю бачити значення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2017
Місто, що я так люблю,
Яке так не любить мене –
Я залишила його тобі,
А ти загубив
У кишені
Поруч зі старими чеками
І запальничками.
Розжарені сонцем книжкові базари,
Пропахлі сльозами забутих поетів,
Ранковими їхніми кавами,
Дитячими їхніми вибриками,
Гарячою шкірою їхніх коханок,
Яких вони не пам’ятали
І все ж писали про них –
Вірші.
Вірші – найвірніший спогад
В кривому дзеркалі часу,
Де коси здаються зміями,
А змії – ланцюгами.
Де твої дурнуваті футболки
Лишаються дурнуватими,
А мої сльози, звернені до стелі,
Поки ти на мені вовтузишся –
Справжніми.
Місто, що так не любило мене,
Яке так любила я –
Я лишила його тобі,
Наче кульку із чорним смогом
Замість штучного снігу.
Місто, що пам’ятає запах мого поту
І дотик моїх збитих у кров литок
До свого вікового каміння,
Ніколи не стане мені чужим,
Як і ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2017
I live in this town, so peacefully lonesome,
Like blossoms adorning a pie’s frosty bosom,
Wistful and rosy.
Sun’s nesting up there, high on the rooftops,
Warm like a chicken –
She is so awesome.
I leaf through a book. Well, you know what they rhyme of:
A Claudia being unkind to the poet,
A tree almost smashing his head in the forest.
I cringe when I think of an equal misfortune
That happened to me one day.
I cast furtive looks on the heavenly spectrums,
Stretched out on my plastic patrician lectus,
And notice each time: ay, the spring has arrived!
To no-one can she be compared.
So can I.
How green is the grass stretching high to the sky!
They say our town has one horse and one shoe,
And harvest is poor, so they say.
That is true.
The elder abode only hides underneath
A garden of Eden, an eerie heath,
With weeds overgrown and with cats overcast,
And stray dogs haphazardly beating the dust.
Me, I am no better: in idle repose
Lay gazing at those armed with shovels and saws,
And say: “I have had it with mowers and moans.
But look at this tulip that has effloresced,
Confined in the solitude of his finesse,
He would hurt a fly if the lady said “yes!”
Oh, how I would like to be sweet and flirtatious,
Confessing and sobbing, caressing his petals,
Breathe out words of love and breathe in his perfume,
And freeze in the face of the menacing doom.”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731133
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 29.04.2017
Давно я вже тут не живу –
Луна в кришталевім мовчанні.
Пташки на подвір’ї ті самі
Співають сріблясті осанни –
А я тут уже не живу.
Пилюка напудрить папери,
Поблякнуть квітки на шпалерах,
І в хмарах посивіють пера…
Бо я тут давно не живу.
В останнє з лататтєвих літ
Лишу по собі в’язку літер
І виллюсь у інші палітри,
Новим гукну зорям – привіт!
Пожовкне під осінь зелене,
Сніги забіліють без мене,
Сонця запалають без мене,
Бо я тут давно не живу.
6.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2017
Йому все здавалось: варто ввійти в кімнату –
І там вона буде, бажана, тривка, гаряча,
Зі стогоном рветься назустріч – але кімната
Завжди виявлялась порожня.
Ночами спати
Було нестерпимо боляче: сітка ліжка
Пекла його груди, лишала на них стигмати,
Писала на мові шрамів його кохання,
Історію, що не можна було забути,
Історію, що не можна було згадати –
А тільки відчути, уп’явшись очима в стелю
І ставши рікою, якою її щоночі
Від нього везли вдалечінь мовчазні Безликі.
О Евридіко, ти почала зникати,
Відколи з’явилась, відколи себе відчула,
Відколи побачила в дзеркалі довгі вії,
Відколи намацала пальцями сині пасма.
О Евридіко, я думав, тебе врятую,
Та ти попрощалась зі мною, лише зустрівши,
Та ти попрощалась зі мною задовго до втечі,
Щоб я не подумав, що то була випадковість…
О Евридіко, а як я боявся правди!
Я і тепер лякаюся спати щоночі,
Бо знаю – у шибці примаряться твої очі,
Бо знаю – нарухаю пальцями твої стегна…
Холодний світанок проколе міхур бажання
І випустить сік із моїх наркотичних марень,
О Евридіко, на що ж ти мене лишила?
О Евридіко, куди ж утекти від світла?
Куди заховати в струни твоє волосся,
Куди потопити сонце – нехай не сходить?!
О, Евридіко…
21.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2017
I sleep by the window’s smokescreen.
The wind rustles through my papers,
He whispers me of my sisters.
My sisters were lost at sea.
They swim with their eyes wide open,
The ocean’s devoted spinsters,
Caressed by the mighty currents
In custardy mousse of dusk.
Or, maybe, they see no sunsets
In custody of their seashells,
Where trapped by the evil sea king
They wail and bemoan their fate.
Betrothed to no one but sea stones,
The brats of uncanny species,
With fingers instead of fine fins
And rosebuds in place of shells,
Surrounded by sleepy sea stars,
Abashed by drunken sailors,
My beautiful water sisters
The sea took away from me.
30.01.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729331
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 18.04.2017
Якби її воля, вона оточила б себе тільки красою.
Скісні промені сонця вихоплювали з напівтемряви згорблену жіночу фігурку. Руки, знизані перстнями зморшок, тримали шитво. В хаті панувала запилюжена тиша, лише зрідка чути було сухе кахикання старенької, схиленої над натягнутою на лампочку темно-сірою шкарпеткою.
-Женю! – почулося раптом різке знадвору. – Ти чуєш чи нє? Женю!
Євгенія Аркадіївна поволі підвелася, намацавши поряд зі стільцем костура. Навпомацки насунула під столом фетрові капці й почовгала до дверей. Старість завжди робить речі навколо інакшими. Ось ці двері: здавалися їй колись близькими і простими, звичним артефактом повсякдення, що розмежовував її кухоньку із загальним коридором – а тепер вони далекі й незрозумілі, і щоразу, коли вирушаєш, загадуєш: чи доберешся до них? Неначе невідомий домовик відсунув їх на декілька кілометрів від стола і сміється тепер, зачаївшись під лавкою. То його чорна робота – плутати місцями капці, розмивати обриси речей, підсувати їй під руку соду замість солі, як варить зупу… А Василь нервує, і кричить на неї – точно, що глухий, і вона скоро з ним заглухне, - і тупає ногами від люті щоразу, немов не може їй (чи то пак, собі?) пробачити кожну її поразку проти старості…
-Ти йдеш чи нє? Жень!..
Перші декілька кроків видалися їй простими і аж занадто легкими, але от на четвертому справа пішла не дуже. Ледве встигла опертися костуром – хтось неначе трусонув її світ, як цікава дитина – акваріум, і вона ледь не полетіла сторч головою. А могла ж.
Ось вона, відплата за довгі роки – не встигаєш оговтатися, як стаєш іграшкою в руках своїх і чужих дітей, блаженною зморшкуватою ящіркою в хатинці з сірникових коробок. Часом Євгенії Аркадіївні снився один і той самий сон: неначе її дах піднімався, крізь нього лилися потоки яскравого білого світла, але замість десниці Божої (тоді вона точно знала б, що це не сон – адже колись Бог неодмінно має прийти по них усіх!) в шпарину заглядала пара величезних блакитних очей, а поруч – встромлював носа сірий кіт.
-Сергійку, не руш бабусі! – чувся здалеку великий, як громовиця, голос Настусі, меншої дочки, але Сергійко немов не чув – він завжди не чує, не любить чути – і сунув до їхніх з Василем ліжок гігантську руку з рівно обрізаними нігтями і величезною, мов яр, засохлою темно-вишневою смугою через усю кисть. Напевно, кіт подряпав – думалося Євгенії Аркадіївні; чомусь вона не мала сили ані здивуватися, ані злякатися, немов якось відсторонено сиділа і дивилася неначе збоку, як її от-от, немов комашку, роздушить між пальцями наймолодший онук.
І Василь не врятує – ич, як хропе…не чує, як завжди, що ти зробиш…
Та от підбігала Настуня і хапала сина за руку, і затраскувала їхній дах, так, що на щоку Євгенії Аркадіївні сипалася пилюка, а часом ще й падав павук з горішнього кутка. «Ма-а-га-га-га-мо-о-о!..» - чулося дитяче десь здалека, напевне, знадвору – чи то не Яринка часом кричить нагорі? Ні, не Яринка, спи, спи…
І вона провалювалася у сон.
Якби її воля, вона оточила б себе тільки красою. Самою лише красою природи, цнотливих багряних нагідок, нахабних рожевощоких півоній, замурзаних у піску солодких полуниць. Вона зібрала б усі полуниці й послала б Яринці в Австрію, і нехай їсть без цукру, набирається тепла з живого городу. Вона часто уявляла, як то воно там, у тому Відні, чи інакші там люди – напевно ж, ті самі, як в нас, тільки говорять усе по-німецьки, бітте-дрітте, немен зі платц… А Яринка щоразу приїздить – біла, як сметана, і така холодна, немов тоді, як її маленькою привезли з Києва, і Євгенія Аркадіївна взяла її в руки і притулилася щокою до пухкого дитячого обличчя. Як вона плакала, бідолашна, щоразу, коли її від них забирали… Часом Євгенії Аркадіївні страшенно хотілося знову мати маленьку Яринку з очима по п’ять копійок, що застрягала пупою в курячому лазі, коли хотіла через нього вилізти на вулицю. Тоді вона довго-довго відгодовувала її сонячними жовтками і оксамитовими свіжими бурячками, поки на щічках не порозквітали рожеві спалахи, а в грудях не почало стукати сильне, потужне маленьке сердечко. І відгодувала ж! І виросла така дитина, а тепер вона – далеко-далеко, і Євгенії Аркадіївні щоразу розчахується в животі чорна пустка при згадці про те, як сумує вона за Яринкою…
-Женю! – двері прочинилися, і на порозі виріс Василь у зеленій куртці й резиняках. – Тож кличу тебе, ти не чуєш?
-Що там таке? – у її ситуації головне було – міцно тримати костура, якщо світ знову почне крутитися. Василь міцний, він завжди втримається на ногах, але не вона…
-Тож собаці тре дати їсти! Ти зварила?
Вона щось про це чула, але воно провалилося, як завжди, у густий туман повсякдення. Зварила ж?
Раптом Василь стрепенувся, двома роздратованими рухами підскочив до плити й вихопив велику каструлю, з якої валив дим.
-Дивисі-во, шо ти наробила! Подивись-но сюди!
До чорного дна каструлі прикипіли кістки і шматки картоплі. Значить, зварила. Але забула…
-Ет, трясця твої патинки… - він підставив розжарену каструлю під кран і пустив у неї струмінь води. Вода колюче зашипіла.
Вона хотіла йому сказати, що то знов була не вона, що її знов увели в оману, що дитина струсонула хату і за комір їй насипалося вапна зі стелі, але промовчала. Він знає, певно. А як досі не знає, то й ніколи вже не захоче знати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729272
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2017
Я залишаю місто, не обернувшись.
Поїзду хвиля вхопить мене, мов лист,
Повз пролетять будинків піщані мушлі,
Час вирушать: на мене чекає ліс.
Спить у деревах вітер – старий Чугайстер,
Осінь павуча ковдру на нім плете.
Я принесу вберемок духмяних айстр,
Вклавши їх горілиць, як малих дітей.
Сонце в зелені труби задме натужно.
Я тоді мовлю в хащів м’яку пітьму:
«Мавко, візьми до себе мене на службу!» –
Може, вона відкаже мені: «Візьму».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2016
Озираюсь – а ночь темна,
Да моя ли она, чужа ли?
Подведенный сурьмой печали,
Немигающ квадрат окна.
Миллионы слюнявых дыр
Навострили решётки-бивни.
Где обсохнуть от вечных ливней
В этом царстве живой воды
И наступит ли день, когда
Под тяжёлой еловой лапой
Я поймаю солёный запах
И пойду по его следам?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684125
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.08.2016
Папины девочки – тощие куколки:
Глазки распахнуты, звёздочки в голосе,
Светлые волосы, личика светлые.
Папины девочки. Жидко, но сладенько,
Розово, гладко, крахмально, причёсано.
Много не просят: знакомы с приличием.
Папины девочки – сшитые накрепко.
Сдвинуты в кучку, задёрнуты шторами.
Без уговоров ложатся в одиннадцать.
Папины девочки. Битое зеркало,
Мёртвые птицы, разбитые косточки.
Мятые кофточки, всё же, утюжены.
А июльские ночи в окно сапогами как за-сту-чат!
Как завоют, заухают, зубьями загрохочут,
Защекочут, да выволокут прямо в улиц бурлящий борщ,
И в нём папины девочки вырастут, ой, как вырастут!
Наглотаются мрака, бумажные лёгкие рвя!
Разползутся! Раздуются! Жиром нальются и соком,
Да взорвутся, да всё озарят своей беспардонной любовью!..
Как бывает у тех,
Кто всю жизнь сидел под замком…
А наутро у них отрастут деревянные косточки,
Да с железным ядром.
Зашумят, раздуваясь, новые, прочные лёгкие,
А гортани наполнятся новыми голосами,
И забьются сердца – без подсказки.
Сами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677923
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 14.07.2016
И когда мы за всех подведём черту,
Нас притащат опять на старт:
Спальный Киев поставил альбом «U2»
И качает ветвями в такт.
Так вот выбросят в утра кисельный мираж
Мимо окон, порталов и призм:
Поиграйся, чувак, вот тебе персонаж,
А четыре кристаллика – жизнь.
Мы расскажем потом, отойдя от двери,
Что сдавали себя, как зачёт,
И усталый профессор поставил нам «три»:
Погуляй, мол, иди ещё.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667230
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.05.2016
[i]Ївга - героїня фільму Вікторії Трофименко "Брати. Остання сповідь" (2015)
Фільм отримав низку нагород на численних фестивалях міжнародного масштабу.
Після того, як у кінозалі увімкнули світло, я ще хвилин зо п'ять не могла ані підвестися, ані зронити бодай слово. Просто сиділа в прострації. Я давно не бачила таких сильних кінокартин.
А потім Ївга прийшла до мене.[/i]
Вас було завжди двоє.
Перший хиливсь на захід,
Другий – туди, де квіти
Темряву з неба п’ють.
Вас було завжди двоє.
Перший ховався в праху,
Другий – в палючім світлі
Барву змивав мою…
Другий – солодкий, перший –
Кров, що стіка за комір,
Кожен із вас по-свому
Дер мене, наче кіт.
Час своє діло вершить.
Час моє тіло стомить,
Скрутить, немов судома…
Хай тільки вас щадить.
Перший розтисне зуби,
Другий – заїсть вудило,
Квітка впаде в багнюку
Тисячу сотень раз…
Сонце мене голубить
В грізнім своїм горнилі,
Білі простерті руки
Квітнуть стібками язв.
Зашморгом стане слово,
Кліткою – рідна стеля,
Сточить гірка ненависть
Роджене в щасті зло.
Я повернуся знову.
Я повернуся з нею,
Щоб між двома серцями
Третє, як міст, лягло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618379
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.11.2015
Я на друга зуб гострив –
Щира сповідь вбила гнів.
Ворог шлях мій перетнув –
Я образи не забув.
Найряснішим із дощів
Сльози й страх на неї лив;
Грів, мов сонце, стан гнучкий
Мій облудний усміх їй.
На черговий сонця схід
На гілках засяяв плід –
І побачив супостат,
Але знав, що мій то сад.
Ніч накрила світ земний.
Враг у двір крадеться мій.
Ранком йду – жадана мить! –
Бездиханний він лежить.
Оригінал:
A Poison Tree by William Blake
I was angry with my friend;
I told my wrath, my wrath did end.
I was angry with my foe:
I told it not, my wrath did grow.
And I watered it in fears,
Night and morning with my tears:
And I sunned it with smiles,
And with soft deceitful wiles.
And it grew both day and night,
Till it bore an apple bright.
And my foe beheld it shine,
And he knew that it was mine.
And into my garden stole.
When the night had veiled the pole;
In the morning glad I see,
My foe outstretched beneath the tree.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618349
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.11.2015
Дорогой дневник, я пишу, умирая от страха:
Под кроватью таится большая-большая собака,
У неё совершенно безумные жёлтые глазья,
И сейчас она вылезет – вот, уже и вылазит.
Позвала бы на помощь, но в кухне звенят бокалы,
И не нужно тревожить маму: она устала.
Через час вот придёт, дыша чем-то кислым и гадким,
Обниматься полезет – а дочь унесла собака.
* * *
Дорогой дневник, я пишу, потому что сил нет:
Выключаю ночник – через час прозвенит будильник.
В институте - экзамен. "Завалишь - убью, скотину!"
Ночь - как мокрая шерсть, и ужасно воняет псиной.
Здесь темно, как в гробу, и ужасно воняет страхом.
Я большая уже и не верю давно ни в собаку,
Ни в чудовищ, ни в баньши, ни в ведьму на чёрной шкапе.
Но закрою глаза – и тени ползут из шкафа.
* * *
Дорогой дневник! Я пишу, потому что верю:
Я ещё посижу минутку – и взвизгнут двери,
Заскрипит, привечая, старая половица.
Он придёт – это точно. Не может же не явиться.
Он придёт, поцелует, дохнув табаком и спиртом.
На пальто будет волос, в кармане – её визитка…
Эй, собака! А знаешь… К чему мне все эти мансы?
Подставляй-ка мне спину: поехали в парк, кататься!
Представляешь себе – вот утрётся-то мой дурак, а?
Он придёт через час – а жену
унесла
собака...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613302
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 14.10.2015
Ранкове соло ділить нас на нуль,
Зіграє небо сонця гострі кварти...
Я стишу крок і ноти проковтну,
Бо жодна з моїх музик Вас не варта.
За пару хвиль годинниковий бій
До ніг нам вчепить тінь довготелесу -
І полетять, мов птахи голубі,
Проспектом черевики і колеса...
Та поки жовтим променем наскрізь
Між нами тишу досі не прошито,
Я Вам лишу півдюйма своїх кіс,
Щоб Ви могли мене приворожити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2015
Я – твоя Мать-отчизна. Я – многорукий Вишну.
Всюду, где я проехал – жжёной резины вонь.
Я не смотрю, но видим. Я не ищу, но слышим.
Лето расплавит крыши. Сын не придёт домой.
Я к вам залезу в душу радостным тараканом,
Я отражу в стакане треснувший потолок.
Я утопчу вам глину, диким резвясь канканом,
В траур толпы врезаясь драной тесьмой чулок.
Утро растает небом, мутным от катаракты.
Вьются цепочки бравых к Хроносу на обед.
Люди – эритроциты в хитрой системе тактик,
Я – их глухой диспетчер, папочка и сосед.
Я – твоя Мать-отчизна. Я – ваш пахан и пастор.
Я всемогущ, но хрупок, выжат, но плодовит…
Братья, готовьте ружья. Сёстрам грозит опасность.
Осень затопит крыши. Баба ещё родит.
[i]липень - серпень 2015[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603359
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 31.08.2015
Я би тебе спалила,
Викотила б яйцем,
Чорним в’язким чорнилом
Вмила б тобі лице,
На перехресті вулиць
Кинула б у рівчак –
Те, що колись минулось,
Втративши сенс і смак...
Я б утекла від тебе
Шляхом, що в лісі зник:
Під злотокосим небом –
Рейки, немов рушник...
Ранок, немов рушниця,
Дивиться з завіконь.
Вкотре мені насниться
Ніжність твоїх долонь.
Як я тебе палила,
Скільки звела отрут,
Як твої дивні крила
Вимачала в мазут,
Кинула в купу гною,
Мовби дурне пташа!
Ти ж все одно зі мною,
Ніжна моя душа...
Маска, застигла криком,
Виплюне згірклий біль.
Я розтулю повіки
І усміхнусь тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2015
А внутри меня сто пять «Титаников»,
Встретив сто четыре Божьих молота,
С безутешным вздохом рассыпаются,
Светлячками озаряя даль.
Я лежу в тебе, как в драном спальнике,
Безуспешно кутаясь от холода,
А вокруг – одни обрывки паруса,
Щепки и солёная вода.
Девочка, не надо только паники!
Вот насочиняет, понимаешь ли,
Выводок Икаров тут с Сизифами,
Как безродных краденых котят!
...Я плыву на выжившем «Титанике»
И смотрю кино об утопающих.
За окном коралловыми рифами
Станции бескрылые летят.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591493
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.07.2015
Размешала дородные лица
Января ледяная рука.
Вырастает железная мышца
Из хрустальной ладьи башмачка.
[i](Холод птиц полошит.
Мне сказали: «Пляши!»,
Повернув до упора ключ.)[/i]
Я танцую на площади Тертр,
Безучастна к нехватке тепла,
И порывы студёного ветра
Раздевают меня догола.
[i](Мне краснеть не к лицу:
Мне сказали «Танцуй!»,
Повернув до упора ключ.)[/i]
Я – вершина искусства маэстро,
Галатея из плат и зубцов,
Вместо спальни - футляр, вместо детства -
Шестерёнки из старых часов.
[i](Он был горд, как павлин!
Он сказал: «Весели!»,
Повернув до упора ключ…)[/i]
Сорок лет, а прозрачна, как птичка,
Ясен взгляд и каблук остёр.
Эй, девчонка, несущая спички!
Шестерни не сгодятся в костёр?
[i](Но на что мне вся жизнь,
Раз сказали: «Кружись!»,
Повернув до упора ключ?..)
[/i]
Небо скалится зло и бесстыже,
Битым льдом ощетинив пасть.
Я кружусь в самом сердце Парижа –
Без надежды хоть раз упасть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590967
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.07.2015
[i]Дівчинці закортіло погратися в класик([s]и[/s])ів. Автор ориґіналу - Йосиф Бродський. Тапки згризаю на льоту, помідори збережіть на салат.[/i]
Не полишай кімнати, не скоюй хибного вчинка –
Навіщо тобі те Сонце? Ти ж куриш Шипку...
Усе за дверима – пусте, тим паче – викрики щастя.
Дійди лише до вбиральні. І повертайся.
О, не лишай кімнати, не клич мотора,
Тому що простір складається з коридора –
і лиш до лічильника. А як жива заскочить
Любка і витріщить очі – жени, не знявши сорочки.
Не полишай кімнати – немов застудивсь на протягу.
Що цікавіше у світі стола і фотеля?
Нащо виходити звідти, куди за години лічені
Таким, як і був, прийдеш – як не більш скаліченим?
О, не лишай кімнати. Спіймай і танцюй босанову –
В пальті, що на голе тіло, у туфлях на босу ногу.
Лижною маззю й капустою пахне в передпокої...
Ти стільки букв написав, що тепер занадто й одної.
Не залишай кімнати. О, хай лиш ці стіни поглядом
Вловлять твоє обличчя. Врешті, інкоґніто
Ерґо сум, як спересердя кинула формі субстанція.
Не полишай кімнати! Ти думав, надворі – Франція?
Дурнем не будь! Будь тим, чим ніхто не був іще.
Не полишай кімнати! Дай волю дивану й тумбочці,
Злийся з шпалерами. Хай барикадою в дверях виросте
Шафа – від хроносу, космосу, еросу, раси, вірусу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588338
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.06.2015
Этот город мне дорог. Он очень мне, очень дорог.
В нем дороги из горечи, галки и много пробок,
По утрам оглушает чайник и шум разборок.
В этом городе всем за сорок, и мне - за сорок.
В этом городе всем - за сорок, и нам - за сорок:
На балконе навалены залежи из коробок,
В шифоньере - дубленка, лыжи, моток веревок,
Денег нет на Париж, зато есть свой знакомый астролог.
Этот город мне дорог и, безусловно, значим.
Ежеутренне шлет мне автобус, будто подачу.
Я пишу о нем строчки, как леденцы на сдачу:
Мой отец был хирург, ну а я - только так, неудачник.
Этот город в жару - вонюч, как китайский мячик,
И любимое имя по нёбу сухому скачет.
Я мечтаю его покинуть, свалив на дачу,
А потом все равно возвращаюсь - скучаю, значит.
Этот город мне рад: в ноябре, как в бреду, неистов,
Он вздымает черные руки в комочках листьев
И орет что есть силы: "Прости меня, что нечист я!"
Ну, мне видится так. Как поэту- импрессионисту.
Я однажды уеду с крохотным саквояжем -
Карта ляжет, не ляжет, но все же, наверно, ляжет,
Мне положен еще захудалый моточек пряжи,
По которому можно прыгать, пока не свяжут.
Вот наскучат родные парки, родные лица -
Откажусь от оклада в четыре тысячи триста,
Безымянным вольюсь в табун одичавших туристов.
Я пока еще просто не знаю, как с ним проститься.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585271
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.06.2015
Утро ангинным голосом
Кашляет из динамиков.
В старческой телогреечке
Зябнет её спина.
Эльза распустит волосы,
Став непристойно маленькой,
Звонкой, как горстка мелочи –
Вроде и не она.
Ветер по хлипким ставенкам
Перьями бьёт упругими,
И почему-то холодно,
Холодно, просто жуть.
Эльза побудет маленькой.
Птицы седыми дугами
Чертят страницы города,
Воду из окон пьют.
Эльза опять сутулится.
Ей почему-то холодно.
Хочется ей, безрадостной,
Чтоб не она, а ты
Вышел сегодня в улицу,
Где во хмелю и солоде
Бродят под чёрным парусом
Уличные коты.
Выкурив ночь бессонницы,
Словом бы брила матерным,
На тротуаре вырос бы
Холм твоего шмотья!..
Эльза осталась скромницей.
Эльза осталась с матерью.
Вместо неё от сырости
Морщусь сегодня я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582113
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.05.2015
Я гарантую лише непорочність помислів,
Я обіцяю лише незворушність принципів.
Як же мені воювати з такими титанами,
Як же, беззбройній, змагатися з гекатонхейрами?
Крутиться в пальцях ваш профіль, масний від скоромності.
В мене ж лиш купка квіток – пересохлих, вицвілих –
На противагу візитницям, капсулам, гранулам,
Акціям, фікціям, пластиковим контейнерам...
Кожен четвертий – Обраний, третій – Посланий,
Мелють, подрібнюють мушок в небесній житниці.
Я видираюсь на пагорб - а там, над хмарами,
Сонце несе на захід стоногим конвеєром.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2015
я видела сон в котором искала дом
и все провода обрывались моей молитвой
за дверью еще одна дверь оказалась закрытой
пока я кричала в неё колотя кулаком
одна из моих прекрасных и светлых подруг
звонила кому-то дубовому как фундамент
«а можно мы целой семьёй поселимся с вами?»
ей отвечали «нет» а она им «а вдруг»
за мною бежали глухи от злобы и питья
а я удирала в тугую пружину лета
мой скарб составляли бомжовские два пакета
а главным сокровищем были мои друзья
мужчина хранил в кармане чьё-то письмо
читать запрещалось но я не смогла не глянуть
там были какие-то строчки из красных ягод
чего запрещать-то язык всё равно немой
"прости меня дай я стану твоим языком"
так хочется крикнуть а ты пахнешь луком и пивом
тебе ни к чему язык чтобы быть счастливым
когда-то он был и ягоды вмёрзли в нём
теперь хорошо и так
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578856
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.05.2015
Місто в'язло в мереживі цвіту,
Обплітало намистом камінь...
Сновигали дідки МАСОЛІТом
І складали рядки за рядками.
Місто бухало сталлю й залізом,
Розліталось гілками маршрутів -
МАСОЛІТ розпирало від лисин
І від черев, пухких і надутих.
- Місто, ти ж - як верлібр в камінні,
Яблуневим розсипаний градом!
Я би стала твоєю тінню,
Що блукає чарівним садом,
Я б вдихала бароко вулиць,
Наливала б округлість вилиць,
Розписала б мости поснулі
Найвигаднішою з кирилиць!
- я кричала сліпій громаді,
У якій консервують весни...
А над нею в безкрайній гладі
Акварелі текли небесні.
- Місто, ти ж і саме - як вірші!
- я горлала несамовито,
І ставало немов ясніше
Над будівлею МАСОЛІТу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2015
Пишите мне пьяным, месье Хемингуэй!
Пишите, как я пишу Вам!
Пусть слово – зажатый в кулак воробей –
Непуганым вспыхнет шумом…
Потонет когда кутерьма мелочей
На донышке старой джезвы –
Пишите мне пьяным, месье Хемингуэй!
А я Вам отвечу трезвой…
Вот ночь-то упряма: как звёзды ни лей,
Глядит чернота сквозь сито…
Пишите мне пьяным, месье Хемингуэй!
Как Бога прошу, пишите!
Как тучи, да тени попрут из дверей,
Соля незажившие раны –
Пишите мне пьяным, месье Хемингуэй!
Я рада Вас слышать и пьяным...
Я всем им скажу: мне не надо, не лей
Слова, как прогорклый квас!
Пишите мне пьяным, месье Хемингуэй!
Я так бы любила Вас!..
...Пока у меня тут грохочет апрель
И вальсы сорочьи меж крыш –
Пишите мне пьяным, месье Хемингуэй,
И жуйте свой чёртов Париж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575693
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.04.2015
В моем кино, округлы, как взмах руки,
Поют на окнах гроздья смешных синичек.
В твоем кино - серьезные мужики
Плюют окурки в тамбурах электричек.
В моем кино целует корма причал
И Тадж-Махал в рассветном пуху ромашков.
В твоем кино плевали на Тадж-Махал
И остальные вычурные замашки.
Мое кино - наивный весноголизм,
Твое кино - безвыходно, как апноэ.
И вроде - ночь, и звезды - остры, как визг.
Экран потух.
А ты все равно со мною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574716
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.04.2015
Солнце жемчужным копьём пробивает тело.
Стёкла впиваются в плоть, оставляя порезы.
Город откроет пасть, а внутри – железо.
Я так боюсь его, Господи, что мне делать?
Мне бы брони – молодой, эластичной, прочной,
Пахнущей дымом и детской молочной кашей.
Я бы в ней вышел – юный, смутной, бесстрашный,
Пил бы вино на крыше душистой ночью!..
«Ты не волнуйся! Завтра всё будет лучше!
Будь веселее, проще и осторожней!..»
Господи, ты же создал меня без кожи –
Сделай же мир, в котором таких не душат!
Спицы колёс икают моим испугом.
Город смеётся злой золотистой арфой.
Улица сплюнет брань и обрывки шарфа.
Я убегаю.
В спину несётся ругань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568058
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.03.2015
Зиґмунд Фройд видихає дим і відкашлює попіл.
Краплі падають з неба на висхлу старечу шкіру.
Відень кутає морок – глевкий, як варена картопля,
Відень крається навпіл оскалом старого звіра.
Відень – втомлений звір, що звучить, як різдвяна пісня,
Золотисте перо, що зумисно простромить папери.
Якось дивно смакує кава – зловісно й землисто,
І хапає за шию глуха шерстяна химера.
Зиґмунд Фройд видихає дим і відкашлює сажу.
Краплі падають з неба химері за душний комір.
Небо, вишите кулями, руки багряним маже.
Від учора воно назавжди змінило колір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563177
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2015
Февраль – как какао: сладкий и быстро сбегает,
Только успей слизать душистую пенку.
Герда о Кае, от выпитого икая,
Тихо скулит в каморке за тонкой стенкой.
Каю уже двадцать два. Он неглуп и тонок.
Мачеха нежно взъерошит модную стрижку…
Каждое утро он едет мимо их дома.
Герда не видит: ищет глазами мальчишку.
Герде уже шестьдесят. Она любит кино и юбки,
Гладить собак и дарить красивые вещи,
Курит, как печка, ругается матом в трубке –
Самая чумовая из всех моих женщин.
Герда ведёт «кадиллак» и колонку о моде,
По вечерам мы пьём Бэйлис и смотрим видик.
Кай в двадцать пять ушёл к кришнаитам, вроде.
Больше его ни разу никто не видел.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560975
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.02.2015
Я солнце люблю и целую его в живот,
Беременный зноем и бронзой тугих колосьев.
Улица встретит ансамблем высоких нот,
В рокот моторов влитых многоголосьем...
Я солнце люблю и кусаю румяный бок,
Как шмат буженины в последнее утро поста.
Меня проклинают все те, кто вжимает гудок,
Пока я несусь перед ними по перекрёсткам -
А я их люблю тем подвидом щенячьей любви,
Которая часто встречается у лабрадоров!
В блестящей витрине пластмассовый лик vis-à-vis
Смеётся со мною вместе - заливистым хором...
Я солнце - люблю! И кусаю румяный бок,
И рот наполняется мясом грядущего лета!
Сегодня мне, кажется, снова являлся Бог,
И я попросила: "Пускай не болеют дети!"
Он обещал подумать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560621
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.02.2015
Ну, здравствуй, родная! Проведены все ремонты,
Починен скворечник, повешены шторы с каймой,
Звучит серенада (слегка угловатым экспромтом)…
Я, в общем, сказать хочу: ты должна быть со мной!
Я знаю: возможно, в цепочке желудочных сальто
Ты встретишь кого-то с похожим разрезом глаз,
Но должен сказать: эти все их дурацкие Альпы
Мгновенно протухнут, когда в них не будет – нас.
Я знаю, ты пишешь роман и сдаёшь экзамен,
И кошка рожает, и я, вообще, козёл…
Но, знаешь, я видел фильм – мы в нём были нами
(Из всех спецэффектов – лишь ветер и твой подол,
Бюджетная драма для позднего пубертата,
Субтитры на русском, немецкий видеоряд,
Там были ещё пришельцы и много мата,
Билет продавали задёшево, чё бы не взять?)
Там был этот город, шампанским огней залитый,
Он нежно сопел, и с ним в этой мёрзлой ночи
Я помнил твои наизусть позабытые рифмы,
Отпетые слезы и найденные ключи.
И ухало в сердце, впиваясь тупым саморезом,
Пока я на пиво в ларьке твои шмотки менял:
А что, если в этой толпе с похожим разрезом
Ты всё это время тоже искала меня?
Ведь я же во всех этих бабах, эфирах и мантрах
Твои – простоватые кое-где – вижу черты…
Короче, давай на Лесной в восемь вечера завтра,
Хорош уже дуться, ну будут тебе цветы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560078
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.02.2015
До прибытия - час с небольшим,
И приёмник исходит пеной.
Мы съезжаем с ума под Шопена -
В прошлогодние камыши.
До прибытия – час с небольшим,
А меня не пускают на мостик.
Ночь подставила череп безносый –
То пугает меня, то смешит…
До прибытия – чай с камышом
Грусть мешает сухонькой ручкой:
Скоро снова облапает Случай,
В сгибе локтя скользнув язычком…
До прибытия – тридесять вёрст.
Льстят знакомыми стёкла чертами.
Проводник! Мне – Шопена и чаю:
Мой товарищ в окне замёрз…
За окном наконец рассвело.
Проводник! Вы, наверное, знахарь?
В камыше растворяется сахар.
До прибытия будет тепло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552536
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.01.2015
Я - пазурі шкла, що ковзають по щоці.
Я - Сонця молодший брат у дзвінкім кілішку.
Я - ті, що вдавали, й ті, що наприкінці
Справді вдалися, мовивши "я - залишусь"...
Я - вітер, з яким щоночі гойдаєшся в снах.
Я - брижі, що мляво котять щоранку твоїм волоссям.
Я - скалка льодова в серці, та я ж - і його весна.
Я - те, що виточує й робить тебе дорослим.
Я - струн передзвін, що знайомо за жили хапа,
Зимових зірок мерехтливе вгорі суголосся.
Я - часом холодна й зряча, а часом - гаряча й сліпа...
Я - те, що викохує й робить тебе дорослим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552268
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2015
Ні! Надія капців не взува
Кольору засмаги альбіноса!
Хай на ранок не росте трава
Й совість пікетує під посольством...
Хай втече останній горобець,
Вражений нахабним згином дулі:
Сотнею співаючи сердець,
Не зміняєм шила на каструлі!
Я влечу в палаючий пентхаус,
Осідлавши трійко моджахедів!
Під вікном співатиму романс,
Поки з неба дивляться ведмеді!
Я ухоплю Цербера за хвіст
Й дзвінко цьомну в крижаного носа!
Я на зустрічній станцюю твіст
У відлунні фар, простоволоса!
Ми з тобою звершимо ділов!
В космос! В піхву думки про «не вийде»!
Хай вокзальний змій гримить хвостом –
Знов прощай, до зустрічі деінде…
А назавтра – знову чистовик:
Дзвін горняток, свіжі шви на писку,
Станції вітаються на «Ви»,
Мчать серця – легенькі, двоколісні…
В нових днів розгарячілу піч
Ми ще скочим, хто б там що не кумкав!
Тільки ти цілуй мене на ніч –
Отим довгим, ніжним поцілунком…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552263
рубрика: Поезія,
дата поступления 17.01.2015
Я – ледяная рыбка
В зимнем пруду на крыше.
Киев похож на Рейкъявик
В свете моей чешуи.
Город в морозной дымке
Медленно-медленно дышит,
И я, одурманена явью,
Плыву по нём, вдох затаив.
В бусинках рыбьих глазок
Город похож на открытку:
Я вам дарю на память
Снимок его хребта.
Улиц сухие фразы
Месяц венчает улыбкой,
И в каждом замёрзшем камне –
Всплеск ледяного хвоста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545490
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.12.2014
На часах – аккурат время ла́занья Гелл в окно,
И брезгливые пальчики ночи одёрнут шаль.
Мы не будем о грустном. Сегодня у нас смешно –
Дай же Бог, чтоб никто смеяться не помешал!
Нас укроют вспотевшие стёкла и кухонный пар,
Близость пола протянет якорь братской руки –
Мы не будем о грустном. Слезает печаль, как нагар.
Я – внутри, ты – вовне, и мы так неприлично близки…
Мы не будем о грустном, давай? Будем звёздочкой в вареве снов –
Не двумя, а одной, нежно осью врастая в ось…
На часах – аккурат время лазанья Гелл в окно.
Залезай же, малышка. Погрейся. Ведь там – мороз…
Я кормлю твоим именем всех бездомных собак,
Насыпая им пригоршню букв и кусок колбасы.
Я влезаю в любую из сплетен, в любую из драк
И, счастливая, принимаюсь за всех голосить…
Мы не будем о грустном, давай? Я ласкаюсь гибкой спиной
И влезаю в ладошку, мурлыкая венский вальс.
На часах – аккурат время лазанья Гелл в окно,
И сегодня, пожалуй, я познакомлю вас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543863
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.12.2014
Я везу в маршрутке мандарины –
Сладкие, улыбчивые солнца.
Светятся оранжевые спины:
Каждая – румяна и кругла.
Путь домой – извилистый и длинный.
На ухабах прыгая, трясёмся.
Улыбаясь, едут мандарины:
В каждом – горстка сочного тепла.
Сыпет с неба крошкою стекла,
Щёчки чуть подкрашены морозцем.
Мандарины смотрят со стола:
В каждом – незатейливый, но стих.
Спросит кто-то: как твои дела?
Я отвечу: мирно, но непросто.
Вот, смотри, чего тут привезла!
Угощайся – хватит на двоих!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541034
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.12.2014
Ночь запахла кровью, и я замышляю побег.
Реки шепчут, одетые в шёлк молодого стекла.
Под твоим окном – тонкой корочкой первый снег.
Ты увидишь на нём отпечатки моих лап.
Ночь запахла зимой, и месяц – бесстыж и толст.
Твои веки нежно вздрагивают во сне.
Я – художник по небу, и небо – мой чистый холст –
Из квадрата окна задорно смеётся мне.
Ночь запахла огнём. Он цветёт, прекрасен и юн.
Ты ворочаешься, не нащупав моей руки.
Вьётся снег. Я бегу, босая, за тридевять лун,
И во мне веселятся счастья сладкие пузырьки.
Ты проснёшься. Я рядом. Я здесь – протяни ладонь.
Ты растерянно что-то шепчешь, целуя меня.
Ты прости: мне почудился где-то вдали огонь.
Я вернулась сказать, что нет никакого огня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539317
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.11.2014
За окном уставшее солнце доигрывает партитуру,
Снежной кашей марая мою тетрадь.
Я сижу, как китайский божок,
и смотрю на тебя, на дуру.
И мне нечего даже сказать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539296
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 25.11.2014
они прорвались сквозь тугую кожу лопаток –
хрупкие и прозрачные, как фатин,
и тысячи тёмно-синих бескрылых спин
щурились вслед – недоверчиво, подслеповато.
мне говорили: тот, кто проснулся крылатым,
дальше пойдёт один.
город в ладони плавило тучное солнце,
капала жидким огнём на колени руда.
летали маршруток железные канатоходцы
по тонким трепещущим жилкам туда-сюда.
воздух жужжал, искрился, стонал и ахал.
труб горячие рты обжигали паром.
этих стрекозьих крыльев хватило на пару взмахов;
Боже, снабди меня более прочной парой…
в комнате три на пять, унылой, как боль в пояснице,
кто-то, бескрылый, лежит поперек матраца.
Боже, на что же Ты дал мне эту клетку из мяса,
когда из неё наружу не докричаться?
только лежи и надейся, что всё это – снится,
да только... нельзя.
крылатым нельзя сдаваться.
июнь 2014 - ноябрь 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538900
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.11.2014
Нас все равно распылят, так давай же начистоту.
Каждый из сотни ржавелых оттенков асфальта
Спелся в моём нутре с твоим спелым контральто,
Сплёлся, как пальцы. Прилип, как репей к хвосту.
Я, вероятно, съезжаю – или кто свёз -
С последних ошмётков ума; я забыл – но помню:
Сладостней брызг твоей крови на грязном бетоне
Может быть только запах твоих волос.
Там, под каштаном, ещё не продали нас.
Мелкий крысёнок надежды купается в сточных водах.
Я погибаю, Джулия.
Мне остаются годы.
И в этом, поверь мне, только твоя вина.
январь 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538899
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.11.2014
Я иду под водой, будто заново родилась.
Я почти перестала чувствовать, в чём подвох.
Я не помню, когда река проглотила нас.
Мне сдаётся порой, будто я всегда была здесь.
Ты плывёшь со мной, у тебя за щекой – довдох,
Но я знаю: скоро ему наступит конец.
Я вдыхаю крупинки воздуха в сотни карат
И цепляюсь за дно, зарываясь в него лицом.
На такой глубине бессмысленно даже кричать:
Звук всплывает вверх брюхом – дохлый, как пенопласт.
«Я останусь!» – шепчу, обнимая тебя своим новым, гибким хвостом.
«Нам, рождённым рекой, дана безграничная власть!»
В полумраке дна шевелиться, блестя чешуёй...
Реки очень добры. Реки любят своих дочерей.
Там - борьба и возня, здесь - уютный, сонный покой,
Я останусь. Здесь хватит места для нас, для всех.
Только – что это? В лёгкие – воздуха сладкий ручей:
Это ты отдаёшь мне свой выдох.
И – тащишь наверх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538826
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 22.11.2014
Писем твоих непокорную стаю
Нежно по буквам пою с листа я.
Ветер обрывки газет вздымает,
Молод, горяч и ершист.
Где наша тайна? – Какая тайна?
Злое «прощай же», как будто случайно,
Падает скрученным листиком чайным
В реки моих границ.
Тужится скрипом ручка дверная.
Я выхожу на проспект, улыбаясь.
Зима наступает
В режиме блиц.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538820
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.11.2014
Мой ответ Женечке. Ему - спасибо за вдохновение.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538141
Довольно мне кудрявых эвфемизмов,
Собачьих глаз и пуховых перин:
Я преуспела в садомазохизме,
Дотла себя сжигая изнутри!
Смотри, я здесь – навыворот, навынос,
Фальшивит нот промокший звукоряд:
Здесь в ноябре всегда такая сырость,
Что рукописи даже не горят!..
Распять тебя – раз пять, раз шесть, раз двадцать.
Клеймить мне шею ласками свинца.
Давить из меня крик! Да ухмыляться!
И-ррраз! Ииии-два! До самого конца!
Засунув спесь, гордыню и харизму
В глухой пакет в парадном у двери,
Я упражняюсь в садомазохизме,
Привязана в подъезде у перил.
Пошлю к чертям – ты смотришь, улыбаясь.
Скажи «люблю» – отрежу: «Не слюнявь!»...
Но отчего – блаженная, шальная -
Целую руку, бьющую меня?
Не признаны – и нами мир не признан.
Горчит ноябрь, приправленный виной.
Так что – пожалуй… Садомазохизмом?
Любовью-то не выйдет всё равно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538423
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.11.2014
День неспешно в чашке дотлевает,
Краски слов сгущая, как желе.
Грациозно поданные к чаю,
Мои ноги мёрзнут на столе.
Ты молчишь, а пальцы твои нервно
Пляшут балеринами Дега.
Чопорности девственную плеву
Взгляд мой разрывает по слогам.
Ты молчишь и смотришь, как на фото.
Стынет непочатый разговор.
Стынет третья кружка – для кого-то,
Знать бы в этот раз хоть, для кого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537828
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 18.11.2014
Марина покупает гуталин
В киоске между тапочек и груш,
Где «звёздочка», и средство от морщин,
Колготки, щётки, жвачка, стельки, тушь…
Марина поджигает гуталин,
Неся его огонь, как Прометей.
Когда проснутся тысячи Марин,
На свете станет ярче и светлей.
Цветёт на тряпке чёрной краски взрыв:
Марина начищает сапоги!
Куда там сонму театральных див?!
Батман! Плие! Шикарный взмах ноги!
Звончей каблук! Танцуем – во всю прыть!
На весь базар – задорный блеск очей!
Марина – ведьма! Сжечь! Испепелить!
И всё ж я преклоняюсь перед ней…
Арабы, кошки, яблоки... Вот! Здесь!
У стенки с эпиграммой «Маша – бл*дь»
Я покупаю колдовскую смесь
И отправляюсь –
обувь начищать.
И пусть ноябрь зимейшую из зим
Снимает, как хичкоковский нуар:
Хрустит сапог, начищенный, как нимб,
И гордо попирает тротуар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537476
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.11.2014
Возвращайся скорей, мой мятежный дружок,
Безымянной тропой уносим:
Для тебя - мне всегда восемнадцать строк
И две тысячи долгих зим.
Постучи, покряхти, покрестись и сплюнь,
Не увидев на мне лица:
Для тебя мне всегда - восемнадцать струн
И четыре свежих рубца.
Замирай на полслове - похерив, поправ,
Начав заново, с красной строки...
Для тебя - мне всегда восемнадцать октав
И четыре наших руки.
Для тебя - бабой, бабочкой, шлюхой, святой,
Для тебя - распахнусь до кишок,
Для тебя мне всегда восемнадцать - и что?
Ведь наутро - исчезнешь, дружок?
Восемнадцать исписанных рябью страниц
Бросит ветер на грязный перрон.
Для тебя я всегда - неисписанный лист,
Неоткрытой науки закон...
Восемнадцать ходов - и я ставлю шах,
Просвистев, как удар под дых!
И губами пишу по тебе, чуть дыша,
Самый сладкий
и нежный
стих...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537424
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.11.2014
...бо смерті нема: лише вулиця, сонцем змелена,
трамвайна зупинка на розі й рука в руці.
розсипані килимом атласу, мов олівці,
ми оживемо в папері штрихом невпевненим,
на синьому – висипом зоряних острівців.
новий виток. рот, наповнений свіжої м’якоті.
небо, залите по вінця зарізаним днем.
курний провулок. скрип’ячий, тихий щем.
ми не вмираємо:
нас заливає дощем,
щоб, усміхнувшись веселками, знов заплакати.
бо ж народитись – це стати небесним пензликом:
спалахом щастя стекти по його щоці.
вулиця, сонцем змелена.
сотий з мільйонів разів.
ми летимо на світло, немов метелики -
краплями музики
вмерти в його красі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535854
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2014
Місто трошки вмирає, і я – зголоднілий вовк –
Вигризаю його пісні пересоленими губами.
Осінь зриває з тіла набридлий пожовклий шовк
І шаріється ніжно, оголена і тремтяча.
У її очах тихий вальс, що вранці замовк,
Відлітає у вирій нечитаними листами.
Плачуть груди з тисячі айстрових пелюсток,
І рожеві пелюстки вуст опадають з плачем.
Найпотужніший м’яз розірвано, і з передсердь
Багряніє потік, заливаючи стомлені шибки.
Все хутчіш і хутчіш вітер носить вулиці напівстерті.
Я лягаю в руки маестро – шляхетно, неначе скрипка,
І ми граємо танго смерті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535008
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.11.2014
нами плещут в стакан и болтают, как сладкий чай,
а затем – бросают на пляшущий солнцем рожон.
напиши мне об Альпах, в которых цветет молочай –
там тебя ожидают сорок небесных жён.
напиши мне о синем – озёр чуть округлый шрифт
рассыпается мокрым бисером тут и там.
ты прикреплен здесь: вкручен в спину невидимый штифт.
я – паломником послана в твой рукотворный храм.
напиши мне о мокром – щёк невысохший жар,
прижимаясь к чужому плечу, разорвется дрожью.
ты украден у Альп.
красной шерстью прошита межа,
невлюбленными пальцами выжжена у изножья -
как строка, которую
нет нужды продолжать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532999
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.10.2014
город разлился в низовье
за кромкою черно-
ты.
Ночь спряталась в изголовье
и смотрит – глаза, как колья,
и воздух вокруг застыл.
«давай заниматься любовью?»
- спросишь внезапно ты.
до самого сердца – любовью?
до самого солнца – любовью?
любовью к теплу спросонья,
к кричащим и смелым покроям,
к толпы пестроцветным комьям
(в метро, как в ковчеге Ноя,
чирикая, сбились и ждут).
любовью к ночному зною,
к земле, распанаханной боем –
родная, под нами стонет,
вздымается, рвя хомут…
ты – занимайся любовью,
и я – занимаюсь любовью,
и вместе мы греем в ладонях
пушистые птички утр.
до самого солнца – любовью!
до самого сердца – любовью!
мы дышим! мы плачем! мы – тонем…
и над тишиной бетонной
разносятся наши стоны
похлеще всех кама-
сутр.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532067
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.10.2014
Хризантеми, рожеві й білі, їхали в метро на її руках. Ніжна розкошланість пелюсток, що різко обривається виклично-цнотливою зеленкуватою серединкою. Я люблю хризантеми: вони – таємничі провісниці жовтневого холоду, наймолодші доньки втомленої, виснаженої природи. Це не весняні квіти, що вдячними ластівками співають осанну новонародженому світу, і не гордовиті, бундючні троянди, виплекані серед перегною чиїмись сколотими пальцями. Як і всі пізні діти, хризантеми – завжди задумливі, і доросла гіркота запаху проривається крізь їхній оманливо-дівочий вигляд.
Вона везла їх і ставала дедалі прекраснішою. Час від часу занурювала ще молоде – хоч вже й помальоване ніжними рисочками усмішки обличчя – у розкуйовджену повність, в оберемок застиглої краси, й ловила усміхненими вустами терпкуватий шепіт.
У такі моменти я скоса поглядала на неї з-за книги, і її усмішка розквітала на моєму обличчі, а звідти – переповзала на сірувату шершавість сторінки й квітла там, квітла, примушуючи пані Делловей – там, у книзі – піднімати очі від зеленої сукні, від побляклого шовку, від неслухняної нитки: це ж те, чого ви хотіли, Кларісо? Хіба не цього бажало ваше прив’яле, стомлене пташине тільце?
Вишукана жіночність пелюсток сипалася їй на коліна – маленькій, схожій на сойку жіночці – і вузька крохмальна смуга її дівочої постелі теж розквітала теплим, терпкуватим, солодкуватим букетом.
Вагон з гуркотом ніс загорнуті в целофан тіла щойно страчених осінніх дів. Я майже відчувала, як там, унизу, сочаться прозорими сльозами без смаку й запаху зрізи на тонких, жорстких стеблинах – проте тут, згори, вони ще «тримали фасон», вони квітли й пахли дужче, ніж будь-коли, знаючи – звідки? – звідти, вони ж пізні діти, пізні діти завжди все знають, вони сповнені усіх тих знань, що з болем здобували їхні батьки і батьки їхніх батьків – що скоро, зовсім скоро їхні зів’ялі рештки викинуть догнивати на сміттярку в пам’ять про їхню красу, що дається так дорого.
І вони приймали цей виклик. Ніжними, ледь сформованими грудьми вони кидалися на цю останню в своєму житті барикаду. Рожевіли щічки, яких уже ніхто не поцілує, шепотіли вуста, які вже ні для кого так не пломенітимуть, і все навколо уражала їхня краса, і все навколо тихенько розквітало акварельними мазками дощового осіннього ранку. А вона їхала – і не помічала, як її чистенькі руки з охайно підстриженими нігтями починали сяяти. Лише час від часу занурювала обличчя в біло-рожевий оберемок і всміхалася – посмішкою новонародженої осінньої квітки.
А страчені хризантеми лежали у неї на руках і квітли рештками своєї до болю довершеної жіночності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532024
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.10.2014
Ми зустрілись сьогодні вдосвіта:
От-от бризне рожевий вилиск
На застиглу, сиру блакить.
Крутобедрі дівочі постаті,
Трикрапкова довершеність вилиць,
Довгих суконь глухий оксамит.
Я хапала долоні жилясті,
Промовляла у мертвий рот,
Аби пісню у нього вкласти –
Та намарне: воскові вилиці
Не схотіли моїх щедрот,
Не дозволили слову впасти.
Слово маялось у вустах,
Нерозімкнутих од зневіри.
Видих неба тужив за днем.
Я вколола її.
Бабах!
Задзвеніли, посипавшись, ліри,
Пісня вибухнула дощем.
Лився сміху солодкий щем,
І маленький ранок довірливо
Потягнувсь під моїм плащем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529771
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.10.2014
Летить униз сталевий птах,
Як мовчазний прокльон.
Втирає піну на вустах
Сторотий Вавилон,
І вибухи гримлять в його очах.
Ведуть голчасті манівці
На той поріг,
Де, горе зціпивши в руці,
На землю ліг
І пив освячений металом сік.
То дні найпершої війни.
Крізь лють і ляк
Завмреш, спіймавши у півсні
Той самий смак,
Яким ти захлинавсь і скаженів.
Світа.
Сердець благальний перестук:
Лишись в мені!
Я виношу тебе у сховку рук
Назло війні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2014
Мальована коралями-краплинами
На тлі розмаю сонних смітників –
Дзвінка, мов серп, тужлива, як романс.
Глевкими щоками й глухими спинами
Із мене змито полиск, стерто глянс...
А я цвіту – розлитий вихор клякс,
І ширюсь, і лунаю між рядків.
І там, де ти, тендітний дикий мак,
Хапаєш новий день сухими ніздрями,
Твоїх сердець удосталь перерізано
І, напівмертвих, стиснуто в кулак.
Лунають їхні смішки голосівками,
Тече світанок сонячними цівками,
Хапають литку промені зубів.
Над нами – з ниток-ноток небо зіткане.
Ти чуєш спів?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527636
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.10.2014
Сквозь взвесь журчащих утр и парких дней,
Сквозь голь бесстыдно выпяченных кладбищ,
Вздымая вереницы простыней,
Несётся хвост – грохочущ, быстр и тающ.
Несёт вальтов и королей бубён,
Детей и мам, судочки и баулы…
Наполнен важной тяжестью вагон –
Надышенный, зашторенный и снулый.
Укутаны, сопят крахмальным сном,
В котором нет долгов и стылых печек…
А за окном – солёным язычком
Ласкает солнце рек упругий жемчуг,
И тянут ветви руки человечьи,
И небо – дом, и даль, и рельсы – дом…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520940
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 02.09.2014
...тревога растет переливчатым боком мыльного пузыря.
худеет на волос брюшко календаря
и рот обжигает бранью железно-кислой.
мы всё ещё где-то здесь, в междузвучии робкой мысли,
в паузе между распевкой первых капелек сентября.
ты только держи мою руку, в солнце со мной смотря.
когда мы взорвёмся,
дым нарастёт коромыслом,
и я хочу знать,
что это было не зря.
город ворчит, как разлаженный механизм.
и в этом кромешном аду картонных, расквашенных лиц,
где ежеутренне первые полосы колют горячим глаголом -
иди ко мне. ляг теплой тяжестью среди моих иголок.
мы состоим из косточек, сахарных, как у птиц.
неспящий зрачок по-рептильи таращится вниз,
гул набухает, неумолим и долог.
вот мои руки.
держись же за них.
держись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520812
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.09.2014
вечір пахне надрізаним боком солодкого яблука.
я блукаю, мов наснена. місто ґратчасто шкіриться.
сотні речень кружляють, мов зграї кутастих журавликів,
і у грудях мені синевириться,
синевириться.
наші душі-коти народились під іншою зіркою:
он, за шибкою - котяться, сяють очиці намистяні.
вечір пнеться стиглим нутром під тонкою шкіркою,
і я знову у нім заколисана,
заколисана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2014
Мне суют принесённый кипенно-белый лист:
«Нарисуй мне закат и парус, резвящийся в пене!»
Постарела Ассоль - залегли под глазами тени;
Обзавевшийся брюшком Грей неловок и неказист,
И ложатся морщинки, как цепи тугие звенья,
На высокие лбы, обглоданные до спиц.
Перечеркнуты руки, опухшие от кастрюль.
Перетянута талия ситцем, уставшим от моды.
Это двадцать четвертый парус за четверть года,
Унесенный в пропахшую супом съёмную конуру.
За окном неизменно скисает плохая погода.
Алый парус плещется на ветру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517826
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.08.2014
это – вроде прыжка в разинувший пасть водоём,
когда, пальчиком в тонкой перчатке к обрыву ведом,
повинуешься, чуть дыша.
зеркала на твоем лице говорят мне: «пойдём, пойдём!» -
и я делаю первый шаг.
еще пара минут – и мы будем только вдвоём
среди всхлипываний камыша.
это – вроде огней на встречной: последний клочок тепла.
это – швейной машинки страха тупая игла
прострочит живот, стоит только выключить свет.
на моём потолке сияют твои зеркала,
и такого до боли сверкающего стекла
я не видела много лет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512386
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.07.2014
шёлком твои рукава – у меня есть голос.
солнцем твои глаза – у меня есть голос.
к Богу твои слова – у меня есть голос!
к чёрту твою молву: у меня есть голос,
и я говорю: вперёд!
тот, кого ждали тысячи напролёт,
гибнет в конце романа - собачьей смертью.
слово его - живёт,
и я говорю: «держись!»
плещется в пенном жизнь.
жизнь, заключённую в тощем поблеклом конверте,
росчерком тонкопёрым уносит вниз,
хрипом почтовых птиц, круговертью лиц –
вера живёт, и слово живёт, поверьте,
и я говорю: «сюда!»
небо – вода,
хлюпает носом великий на постаменте,
дождь размывает, как глину, его города…
слово живёт, и я говорю: «люблю» -
клёкотом синих искр в острие кинжала,
сердцем навылет, распроданным по рублю.
слово – мой яд, лекарство, укус и жало,
и всё, что когда-то сдуру недосказала,
я для тебя в нём заживо потоплю.
я в нём пробьюсь росточком белоголовым
и прогрызу дорогу сквозь рыбью рать.
пусть забирают всё – остаётся слово,
и сердце, которое больше не может молчать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508395
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.06.2014
акварелится восход,
тих и робок.
клеит мальчик звездолёт
из коробок.
дважды два – готов припев:
за работу!
покорить небесный зев
черноротый!
а вокруг – седая мгла
гуще, гуще,
хмурят неба зеркала
злые тучи.
клеит мальчик звездолёт,
и всё хлеще
за окном вороний слёт
рукоплещет.
ниже на два этажа
ночью синей
шепчет девочка, дрожа,
его имя.
звёзд, что ищет вдалеке
её странник,
у неё на потолке –
чемоданы…
сохрани, спаси, прости
его, ветер!
звездолёт летит-пыхтит
прочь от света.
а вокруг – бурлят, толкут
кривотолки,
жалят языки иуд,
как иголки.
тени по углам вострят
зубки клещьи –
и дрожат, дрожат, дрожат
её плечи…
но цветут в окне сквозь плач
звездоцветы:
к ней летит её лихач
на комете.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508314
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.06.2014
я десь тебе вже бачила.
дзижчав
один з тих самих літніх вечорів, і
показував небачені сузір’я
ти на підкладці брудного плаща.
я підійшла спитати, скільки часу
всотали твої зморшки.
тоді ти,
сховавши в віях усміх зозулястий,
сказав: "кохана дівчинко..."
десь стих,
у верб обійми втрапивши хвилясті,
перегук лун зажурливо-пустих.
висока нота вбила тихий флер:
вогненних кіл оскал веснянкуватий
горить на безіменності шпалер.
я знову не змогла тебе впізнати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2014
мені кажуть: язик доведе тебе до столиці,
а до щастя усе-таки інше місце доводить, кицю;
я приймаю на віру – це «інтроекція» зветься –
й вирушаю на пошуки того самого місця.
мені кажуть: дитино, дівчину красить скромність.
а чи красить вона стіну – от сказав би хтось з них,
бо у мене їх аж чотири, з яких чотири
безсоромно голі, й вітер свистить крізь діри.
мені кажуть: мовчання – злото, а слово – срібло,
а мені, якщо чесно, срібло якраз і потрібне:
воно біле у чорних прожилках, неначе мармур.
як на мене – гарно.
мені кажуть: синиця в жмені й лелека вго́рі -
співвідношення зовсім останньому не на користь,
а мені у жмені тримати шкода будь-яку пташку:
задихнеться ще, бідолашна.
мені кажуть: вимий підлогу. я мию вікна,
бо ж за ними – зірки, вони важливіш чобіт, ні?
і коли опускається небо надвечір мені на подушку,
ми балакаємо півночі, немов подружки.
мені кажуть слова. сипле град коренів і закінчень.
та коли мені в серце впаде чийсь маленький корінчик,
я даю йому стати деревом – дивом краси і сили;
так, я знаю, потрібно.
мене так колись навчили.
...і, прийшовши додому, цілую старечі руки
й підставляю розкрите серце під справжню науку.
за вікном град збиває цвіт запізнілих вишень,
коли нам так бракує
тиші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2014
Полуденне сонце вінчає блакитний стяг -
Червонощоке, сліпуче, безжальне й барвисте.
Світло пашіє в розжарених пелюстках,
Світло годує мене життєдайним киснем.
Мої насінинки скінчать свій безславний вік
Чорним сміттям на розбитому тлі бруківки –
Нащо ж ти їх, Геліосе, на це прирік?
Для цього я виріс з малесенької зернинки?
Я в’язнув, тонув у тобі й не міг відвести лице.
Твій погляд лишав на мені вогняні стигмати.
Я ріс у тобі, я жив у тобі – і кінець-кінцем
Прийшов мені час без тебе повільно вмирати.
Я знав тебе іншим – ніжним, м’якеньким, як віск,
Легким, як дитячих ручок довірливий дотик,
Ти, граючись, в саме серце мені заліз,
І я вже й тоді не зміг би чинити спротив.
То де ж вона, та любов, що я в ній згорів –
Жовто-блакитна, пекуча й така красива,
Коли тепер серед скошених, чорних ланів
Ти залишив мене кістяком безсилим?
Хто ж, Геліосе, любить тебе тепер?
Де ти тепер купаєшся в теплім літі?...
Знаєш, коханий, я не шкодую, що вмер:
Я безкінечно радий в тобі згоріти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502863
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.06.2014
Вот уж год, как свою непутевую грешную жизнь
Я доверил Большой Реке и её заботам:
Знай сиди на плоту да за весла себе держись,
Да пыхти себе трубочкой – скажете тоже, работа.
Мы плывем сквозь истошный ор и собачий лай,
И хоть я за кило ветчины и продал свою совесть,
Но один мой собрат-капитан, я уверен, отправится в рай –
Только это будет уже совершенно другая повесть.
В придорожной грязи остается мой узкий след.
Через сотню-другую лет сюда будут возить туристов.
Вот и я говорю: что им, не на что больше смотреть?
Нет, послушайте, здесь уж точно что-то нечисто.
Угораздило ж стать первой ласточкой новых времен,
Когда я и о старых не знаю, чего рассказать-то;
Я вообще, если честно, в рассказах не шибко силён,
Вот как сделать чего – это можно, особенно если заплатят.
Я не знаю, куда я плыву и куда доберусь:
Может, всё-таки Бог сочинил где-то рай для бродяжек?
Иногда на меня ниоткуда находит грусть,
Но я ей говорю: «Мы посмотрим, как карта ляжет».
Я даю им играть мной в пиратов, в куличики и в семью,
Пока их берега не проглатывает край неба,
Да гляжу на зеленые волны и молча жую:
В Бога все-таки веришь сильней, когда он посылает хлеба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502509
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 01.06.2014
мой молоденький ангел-хранитель всегда со мной:
слышишь, сверху играет хриплое smells like teen spirit?
мы несемся в пике, поднимая облако пыли,
разгоняя дремоту горячего шума волной.
слышишь, сотня железных птиц прошивает ночь?
это мой гарнизон летит к твоему водопою,
и, рожденная в век предателей и попоек,
я ничем не могу тебе, сахарному, помочь.
видишь, радуга спряталась в мути бензиновых луж?
видишь, солнце - в бокале, в ладони, в гавайских шортах?
это ангел-проказник скользит от пиано к форте
между ног безотказной овечки из дома напротив,
пока в кухне с трубой, чертыхаясь, возится муж.
и когда тебя вштырит, поджарит в этом огне,
ты сбежишь, очумев от страстей в этом жутком месте:
пока где-то рождаются мысли, мечты и широкие жесты,
у тебя полный штиль – но куда в нём деваться мне?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502499
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.06.2014
Знаєш, мене знайшли у кущах самшиту,
Де паслись циганські коні й цвірінькали босі діти.
Очі, бездонні й безвинні, дивилися їм услід.
Люди кричали: «Русалка!» й шептали: «Несамовита!»,
Стираючи об штанини свій прісний піт –
А я все одно з них випила кожен склад
І заквітчала пелюстками диких балад
Кожну тріщинку їхніх стареньких воріт…
Знаєш, як він прийшов, я тонула в тиші.
Мушлі, барвисті й злі, вінчали моє чоло,
Смокчучи з нього кров. Він знімав їх: «Тихше,
Тихше, моя сердешна, я тебе не вколов?
Де ж я, куди ж, на кого ж тебе полишу?»
Там, де старенький день гіркотою дише,
Він мені сплів в’язницю з півоній пишних;
Море з очей рядочками слів текло.
Інколи я мостилась йому під боком –
Груди здіймались, наче гарячий міх,
Камінь єднався з морем – чужим, широким –
Підперезавши хвилі брамою рук міцних:
Я була вся його, де б не кинув оком,
Тільки ж моря… Нема владарів у них.
Чуєш, лоскоче хвиля іржаві ґрати?
То відтепер – мій голос, мій журний спів:
Якось, як день вбирався в кульбабині шати,
Ніжний струмочок скелю його сточив.
Він скрізь шукав, шаленіючи од втрати,
Жінку, яку колись відібрав у хвиль...
Билися криком родимки-острови,
Що їх щоночі, ніжно й гарячкувато,
Губи його святили, немов маляток,
Кликали звиви ліній берегових -
Тільки ж моря… Немає над ними влади.
Чуєш, десь там – дощу напівтемний шум?
То наші діти-хмари говорять з татом,
То моє серце рве на шматочки сум.
Але ж моря… Їм серця не можна мати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2014
А глобус летить стрімголов у блакитну пустку –
Нещасна, за-мить-до-розтрощена синя сфера.
Чарують у Києві. Львів розпиздячено в друзки.
В Хмельницькому мелють з котом і плекають монстеру.
І хай буде так: закотилося сонце в лузу,
Кульгава блоха нас несе по спідниці в Долі,
Згубивши підкову, капці і рештки глузду;
Ростуть животи в матусь і пшениця в полі.
Автобус везе чиєсь щастя по бездоріжжю,
Водій засинає під завивання Лепса –
І в синіх хребтах ми губимося в підніжжі,
Немов із початку не бачили: справа кепська.
Палають міста, і над кожним – регоче диявол,
І в кожнім в задимленій клітці кричить Маргарита:
То Майстер пусті сторінки, забувшись, палить…
І хочеться бігти.
Виходить же – тільки курити,
Нервово смикати китиць русявих ніжність
І тіло, що кличе й рветься, мотати в хустку.
Автобус везе чийсь смуток по бездоріжжю,
Сигналять назустріч автівки....
А в вікнах – пусто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2014
Забери мене в місто Лева,
Де зірчасто співа бруківка,
Де на рейках трамвай цвірінька.
Чорні пазурі магістралей
Не торкнулись його скрижалей,
Їх вбернувши на роздруківки...
Подаруй мені першу зірку
На вологому шовку грудневім.
Забери мене в місто Лева.
Я, напевно, багато хочу.
Ти, напевно, хотів би кращу;
Врешті-решт, людям люди - нащо?
Але в кожному з перехожих
Твої нотки я тут знаходжу,
Львів сміється.
Я тихо плачу.
А за мить - витираю очі,
І ми вдвох з ним на "ти" регочем...
Вихор вулиць збиває з ніг, і
Я так хочу в твої обійми...
Де життя - це буремна повість,
Там рятує квиток на поїзд.
Львів просив,
Щоб нас було
Двоє.
[i]грудень 2013р.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493340
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2014
Місто стоїть, морською піною цвіту
Вмите, немов фрегат у кораблетрощу,
Що неминуче трапляється кожен квітень.
Море співає, нотками мироточить.
Місяць, в якому можна лише любити,
Кришить на друзки нас, павутинням вкритих,
Крає надвоє глуш бурштинових кліток.
Веснянкуватий Цар скликає дітей на прощу.
Люди цілують щедру його десницю,
Пишуть вірші й кохаються на підлозі,
П’ють його жар, все п’ють і не можуть напитись,
Падають долі й моляться, стоголосі,
Плавляться в лихоманці, як біла криця.
Світ потягнувся, вигнувся і розкрився;
Бог, для якого «кохати» - і є «молитись»,
Кожного ранку цілує його волосся.
Світло залило вулиці подихами жар-птиці.
Нам цього дива
ніколи не буде
досить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2014
Якби ж якоюсь гумкою затерти
У голові невпинний мультиплекс!
Як хочеться писати про безсмертне,
Будь певна - вийде виключно про секс.
Захочеш героїчну епопею –
Напишеться бразильський серіал,
Де Хуліо-Антоніо-Ромео
Жуком вбернувся зранку.
Ууу, шакал…
Вечірній Київ. Затишна кав’ярня.
Від Нього – ніжний часниковий флер.
І треба би сказать: «Ти дуже гарний»,
Та вийшло лиш: «Ти пів-горо́да зжер?»
Пуста зупинка. Вечір пахне жалем…
«Красавіца, нє нужен мамє зять?»
І треба би згадать Грінченка й Даля,
А згадую - триповерховий мат.
Ранковий сум. Туман – мов з оксамиту.
Нова спідниця плямами цвіте…
І треба би мовчати і молитись!
«Шумахєр!» - вийшло. – «Йо-пе-ре-се-те!»
Таких, як я, ув озеро кидають,
Накинувши на голову мішок:
Нетримання, коли воно вербальне,
Не вилікує жодний порошок.
У соціуму хвилях підзогнилих
Потоне моя пристрасна душа…
«Ей, дєвушка! Ви шото гаварілі?!»
Нічого, вам здалося.
Тихо.
Ша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492363
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 13.04.2014
Вразливо і так коротко, як вогник на стіні –
Нехай нам буде солодко.
Обмари страхітні
Чекатимуть до ранку, колисаючи гілля...
На кожну мою ранку ти трунок розілляв,
На кожне твоє слово знайшовся мій одміт –
І хай чиясь полова до ранку догорить,
А ми свої зернятка розгубимо – пусте:
На ранок проросте
Вишневий велет із дрібної цятки.
Моїх вишневих вуст, твоїх гарячих рук
Достатньо для багаття між двома,
І хай я загорюсь – та знатиму: ти тут,
І нами розривається пітьма.
Вразливо і так солодко, як перші пелюстки,
Як свічка серед мороку…
На відстані руки
Цвіте вишнево спалена стерня,
І зорі,
ніби скло,
дзвенять,
дзвенять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2014
Мої трамваї не ходять по ваших рейках.
Це остаточно. Крапка. Окличний знак!
Збирайте сумки, насаджуйте тюбетейку –
І кроком руш! Туди, де зимує рак,
Сховавши в мул дитячий пластиковий свисток:
Трамвай не скаче. Він трішечки не звірок.
Мої трамваї не хочуть ваших талонів,
Пухнастих вій і ямочок на щоках.
Компостер з’їсть образи, сплюне прокльони
І побажає щастя – даруй, Аллах! -
Вашим вишневим дворикам навесні:
Трамвай не скиглить. Тільки хіба вві сні.
Мої трамваї не вашими йдуть шляхами.
Не лиже вітер облізлий червоний бік,
Набитий дітьми, студентами й бабусями.
Мої трамваї холод у вас обпік,
А їм би сонця й фарби новий мазок…
Трамвай не плаче.
Тільки хіба… разок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491040
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014
Дорогою сонною котиться поїзд,
Танцюють жаринки вогнів.
Летять повз міста у нічнім завіконні
Під рейок ритмічний спів.
Здригаються гаю спідниці строкаті
В своїм зеленавім півсні:
Біжать через них ланцюги вогнеп’яті,
Горлаючи, мов навісні.
Вистукують іскри залізні токати:
Так-таки так, тікай!
Бентежить коліс невблаганне стакато
Забуту колись печаль.
Гуркочуть вагони - стрімкі, напівп’яні,
Несуться до пункту Б –
Хай там хтось бажаний, хай там хтось жаданий
Вигадає тебе.
Дорогою сонною котиться поїзд.
Муркоче метал, мов кіт.
Лиш вогник цигарки в останнім вагоні
Самотньо собі
бринить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2014
Моя милая М., я – паломник в этой глуши, её демиург и царь.
Мой настольный сторож на час спешит, отмеряя мою печаль,
За окном дозревает день, солнце мышью ползет в зенит.
А тебя только вспомнить – и всё вокруг зазвенит.
Моя милая М., я пишу тебе весточки каждый день или два,
Но туда, где ты, не доходят мои слова,
Животворные песни там превращаются в перегной.
М., ответь – ты ли там, еще ты или кто-то уже другой?
Моя милая М., кольца змия обняли твой стан зеленой тюрьмой,
Но я помню: внутри ты – как ландыша первый побег.
М., вернись.
Я же здесь.
Твой враг остаётся в тебе.
Моя милая М.,
Я когда-то росла в тебе и была размером с кота,
Пролетали недели со свистом, как снежный ком.
Мне совсем не хотелось тебя покидать тем апрельским днем.
М., я знаю – ты меня слышишь, наверное, где-то там.
Мои камушки пустят круги по твоей воде.
Я люблю тебя, М.
Твоя ужасная Д.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489175
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.03.2014
Отец говорит Изольде: держись подальше от окон,
От башен, от нянь, от кастрюль и от битых стёкол,
А ей, как назло, достались глаза с поволокой
И проволока волос из тончайшего серебра.
Изольда из каждого клюва льется потоком,
Изольда сама, как клюв, беспромашна и остра.
Изольдина мать говорит: Пойдет по рукам!
Отец разводит руками, Изольда по ним не идет,
Мать говорит: подожди, это только пока.
Изольдины пальчики шьют по тончайшему мокрому шёлку,
Розовому, как плоть, безотказному, как пастушка,
Отец говорит Изольде: держись подальше от окон.
Изольда послушно садится поближе к двери,
Кусает белыми зубками яблока четвертушку,
Курит взатяжку, глотает запоем книжки,
Мать говорит: не читай эту гадость.
Мать говорит: не кури.
Пальчики гладят шелк, вышивая высокую башню.
Изольда сама, как шёлк, Изольда – иголка в шёлке,
И стены – Изольда, и лампа – Изольда, и кошка, и чашка,
И книжка, и все двенадцать святых на растрескавшейся иконке –
Изольда, Изольда, Изольда. Несётся Тристан вдогонку,
Распахивает окно, а за ним – терновник и мухи.
Мать говорит: ушла твоя потаскуха,
Я говорила: будет нам всем потеха.
Изольда смеётся кукушкой в настенных часах.
Дребезжащим смехом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487761
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 24.03.2014
Мой друг, поверь: все когда-то приходит в срок.
Нас научат смотреть меж черт и читать меж строк,
Брать губами со ставших родными рук.
К каждому Артуру явился его клинок,
К Амаранте Буэндиа – смерть, ко хвосту – горшок,
И, пока ты кричишь, разбивая о грудь кулак,
Кто-то там, наверху, смеется и пальцем стучит в висок.
Нам покажут солнце и дождь, красоту и грязь,
Как любовь на любовь множат юные, распалясь,
А потом, спустя годы, она ему варит бульон из куриных сердец,
Пока он ей читает газету, с трудом пробираясь сквозь мелкий текст.
Утро смотрит им в окна, глазастое, как карась,
Поглощая любовь, пропитавшую каждый жест –
А её не становится меньше, сколько ни съест.
Ты увидишь, как плачет мать, у которой был сын, а остался – венок.
Ледяная крупа осыпает ее с головы до ног,
А она все кричит в колючую высь: что же ты его не уберег?
Не отвел ружья? Не подставил любящих рук?
Ей его положили на грудь после стольких мук,
А какая-то мразь уже отняла, просто нажав курок.
Ты смотри, смотри, сколько боли кишит вокруг –
Безымянной, закутанной в блеклый черный платок,
Бесконечной, как сердца стук –
Это тоже ведь мы, мой друг.
Посмотри: у мальчишек в карманах – сокровища мира и старый пятак.
Пока девочки лепят им ужин, мешая с водой песок,
Они скачут по дальним планетам, забившись в багажный отсек,
Запускают флотилии в лужах и, оседлав дворовых собак,
Отправляются в Антарктиду без паспорта и сапог.
Погляди, мой друг: в глазах у каждого - Бог
Хохочет, одетый в оранжевый дождевик.
Нас научат носить за плечами Вселенной звенящий груз,
Проходить сквозь игольное ушко и узкий лаз,
Разгадывать ребусы сфинксов и прихоти муз,
Побеждать тоску и сбивать с громкой песней спесь,
Доставать из кармана рубища козырный туз.
И однажды в тебе откроется каждый малюсенький шлюз,
Пропуская свет.
И тогда ты скажешь, смеясь:
«Всё, о чём я просил, давно уже было здесь».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486699
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 19.03.2014
Ти прокинешся від думок, метушних і грайливих, немов кролі,
І, шукаючи турку в запиленій шафі, побачиш, як світ зникає.
Де ще вчора шукала себе в собі, ти знайдеш палітурку Золя - в золі,
Дві скоринки житнього і на постері - вицвілі Гімалаї.
Пальці стануть незграбними, мов граблі,
Вбираючи крапельки сонця на неба чолі,
Чіпляючись відчайдушно за хмаро-тік:
Ти ловила світ, а він собі взяв - і втік.
Замість вікна на шпалерах з'явилась строфа Верлена,
У чашці сніжинки цукру кружляють, немов лелеки,
Синє стало червоним,
Близьке - далеким.
Знизавши плечима, ти вдягнеш вчорашнє чорне - тепер рябе, -
Посадиш пташину позначку у щоденник,
Перебереш намисто міста з дверей зелених
І раптом відчуєш, як кінчик спідниці легко
Смикає новий світ, що шукав тебе.
Він побуде з тобою, допоки йому не настане час вирушати,
Наковтавшись солоних пісень у твоїх косах,
І залишить тебе, як завжди, щасливу й босу,
У мереживній сукні з сонячного латаття.
За вікном пропливають русалки-строфи простоволосі,
Акварелями квітня мальовані.
Скоро почне світати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486462
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2014
Я - ні-жінка, ніжною плоттю окутаний стержень сталевий,
Я - так-жінка. Так животить смолоскип ув імлі навісній.
Я бачу тебе уві сні.
Ти приходиш до мене,
Немов не було того дня, коли жінці сказали б "ні".
Я - скрик-жінка, скрипка у хорі скрипучих плотів.
Я - йди-жінка: йди ж, аж допоки не знайдеш мій Богом забутий маяк,
І лампа у ньому - це буду я,
А все в мені - будеш ти,
І тіні у шибці складуться в твоє ім'я.
Я - рай-жінка, райдугою повінчаний травень в зеленій чарці.
Я - світ-жінка, свіжа й рум'яна, мов яблука ситий бік,
Мене не втопив бузувір і священний вогонь не обпік,
Як обпікає слова тавро ґратчасте.
Я - жінка, жовтавого сонця скибка, загорнута у рядно.
Я - вірність і зрада, невміння і хист, молитва і - зрідка - лайка,
Дзвеню на ковадлі й одразу ховаюся поміж гайок,
Бриню на поверхні й негайно лягаю на дно,
Чекаючи, поки ти мене упіймаєш
Одної дзвінкої, русалячої весни...
Немов не було того дня, коли жінці сказали б "ні".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479163
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2014
Я - паперовий кораблик між двох філіжанок кави,
Зліплена наспіх насмішка над оригамі.
З мене почнеться флотилія.
Двоє торкнуться руками.
Міст із серветок простягнеться поміж ними.
Десь уночі, за зачиненими дверима,
Будуть в'язатися вірші морськими вузлами,
Будуть кораблики думки снувати морями рими.
Я - нісенітниця, слова злетіла пташка,
Дошка, якою ще не ходили шашки,
Лишена на столі недопита чашка.
Двоє не втерплять, посваряться через дрібницю,
Будуть миритися, дутись, кусатись і знову миритись:
Люди бувають колючі.
З ними буває важко.
Їм допоможе час, трохи кави і дрібка кориці,
Поки кораблики хмар пропливатимуть їхнім містом.
Люди бувають злі, а бувають зеленоокі.
Кораблебудування звужує світ до серветки у вправних пальцях,
Щоб у вечірніх хвилях колись ненароком
Хтось мимохіть у чомусь комусь зізнався.
Станеться саме те, що повинно статись:
Дні йтимуть далі, мов череда фрегатів,
Будуть морськими стежками вірші вишиватись,
Плистимуть чайки-чаїнки поодинокі...
Двоє, можливо, помчать туди, де синьо й глибоко,
Чи розпливуться по гаванях з плином часу,
Але сьогодні в них є кораблик.
І двійко чашок.
І це вже не зможе нікому, крім них, дістатись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479161
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2014
Туманний ранок напоїть тебе киселем із загуслого кисню,
Наповнить пустий живіт неправдивими обіцянками,
Солодким плесканням крил на платівці з широкими крисами.
Ти вдягнеш плаща і підеш поміж пазурями-гілляками,
Бо, як у світі є біль, він не спить саме цими ранками.
Слід від гвіздка на пальці поверне до стежки суті
З яскравого карнавалу захоплень і забаганок,
Від тих, чиї губи в цукрі, до тих, чиї пальці – в мазуті.
Колись нафарбовані очі потьоками ллються в тумани,
А ковдра ховає тепло, розбазарене на світанку.
Коли вступає віолончель, він теж, напевне, не може стримати крику.
Ти обіймеш коліна, огорнеш віршами смуток
І заспіваєш про те, що за кутик подушки смика:
Імпульс серцевого м’яза, маленький палаючий прутик,
Що запалив у тобі багаття.
Однак він не схоче чути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478560
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.02.2014
Это - внезапная вспышка, желудь в горсти пшена,
Узкий стежок тропы, неучтенной теорией вероятности,
Тридцать седьмая карта в строю затертых рубашек.
Пустой поначалу, стакан полон неба. Выпей его до дна,
Вылакай нежную синь - молоко, василек и дым - и запросто,
Насвистывая, шагай.
И дорога
сама
подскажет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477099
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.02.2014
Мал золотник, недорог, да вышел весь:
Стены смели распаленные мощью орды.
Здесь, в подворотне, солью земли вразвес
Торгуют немытые руки и спитые морды,
Толпы проходят мимо. Плещется спесь.
Будет не слаще, а хлеще, и то – не здесь.
"Стоит, бесспорно, стоит насмерть стоять!"
Вот и стоим под прокуренный рев канонады,
Катимся с песней, шашкой махая, вспять.
Пять подбородков трясутся, сношая стадо,
Стадо, отрадно блея, уходит в закат.
Был золотник, да вышел. Потоки слюны
Размыли цветастые лозунги прокламаций.
Сидящий за ними щекаст, неказист и ласков,
Как сельский священник, исподволь портящий паству,
С сальной улыбкой застегивая штаны,
Скажет: «Иисус-то, по слухам, был тоже не без вины,
Я-то давал обет, а вот вы похожи на педераста».
Был золотник, да фальшь, мимолетная дрожь,
Стена с эпитафией из неизменных трех букв.
Так уж устроен мир: кто-то муха, а кто-то паук,
Кто-то макушка, а кто-то – за ухом вошь.
Лучше не суйся, девочка, лучше не пачкай рук,
Съешь шоколадку и грязных делов не трожь.
Мы тут воюем правдой за чью-то ложь,
Миром – за кровь и свободой – за рабский дух.
Вырастешь и тогда, может быть, поймёшь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475019
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 26.01.2014
Где-то сверху играют в прятки, и пришел наш черед водить.
Да скажите, как отыскать-то, где в ладошке-то зазудит,
Откуда подует норд, заскрипит паркет, заиграет Бах,
Какая из карт в колоде окажется на руках?
Я, дрожа, открываю книгу, в ней – сухоцветов пыль, отпечатки лап,
Между строк – перекатиполе, строки – строки? Картежный крап…
Помоги мне найти дорогу.
Помоги отыскать маяк.
Моё сердце стремится к Богу, но какой из богов – это я?
Дотащиться бы на трёхногом, докатиться бы без руля,
По рассказам старушек в черном отыскать у земли края,
Прибрести на заветный, ряской просмердевший насквозь причал
И понять, что нет края месту, у которого нет начал.
И опять начинать ab ovo и per aspera рваться ввысь:
Позади остается берег.
Впереди - разомкнулась жизнь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473875
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.01.2014
Борись, країно. Не лягай під гніт
Миршавих товстосумів невгамовних.
Твої сини - незламні, як граніт,
Земля парує там, де їхній слід,
І кожне серце сповнене любові.
Тримайсь, країно. Зброї не складай
І стягів не ховай в комору темну:
За крок - мета, а за два кроки - рай.
Хай сонце спить, хай Бог заснув - палай,
Бо знаю: ти палаєш недаремно.
Лютуй, країно. Лють твоя - свята,
Святіша за ікони й богомольців...
І станеться:
Знімуть тебе з хреста,
І з кожного дніпровського моста
Для тебе закричать трембіти сонця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472847
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.01.2014
В моєму маленькому світі немає війни.
На мапі - квітки замість білих, марудних плям.
Вітрилами дихає сонце у ніжнім півсні,
Допоки не вибухне сміхом на весь океан.
Нехай хоч для когось у келишку лишиться сміх.
Я ключ від дверей у цей світ між сторінок лишу,
Де хустка морозна торкається ніжно стріх,
Ялинки без крові, а ночі - без жаху й плачу.
Ти дивишся так, мов шукаєш його у мені,
І я, перелякана, очі відводжу вбік.
В моєму великому світі немає війни,
Але я боюсь сказати про це тобі.
Хай чують молитви мої там, де неба межа.
Хай снігом розсиплеться зброя в руках катів,
Хай сонце зустрінуть всі, хто його проводжав,
І, може, тоді скаже той, хто сказати хотів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2014