| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
[b]А[/b] раптом щастя - лише сон?
[b]Н[/b]ічний солодкий наш полон?
[b]А[/b] раптом сон - іще й кохання?
[b]С[/b]ердечних радостей мешкання...
[b]Т[/b]оді й життя, виходить, сон.
[b]А[/b]ле ж я знаю, розумію,
[b]С[/b]ерце моє все тяжіє,
[b]І[/b] неважливо - сон, чи ні, бо
[b]Я[/b] люблю тебе - наяву, чи уві сні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2014
Ти маєш зрозуміти,
Що небо – це те місце,
Де я хотів би жити,
Усю печаль та смуток змити.
Відчувши волю, полетіти,
Об хмари думки загострити
І душу свою всім відкрити,
Від ланцюгів усіх звільнити.
Синню чистою умившись,
Злітати вище й вище,
Полишаючи горище,
Де всю злість свою я знищу,
Просто так вікно відкривши.
І душа, або і не вона,
Щось тихо там собі співає,
Може, і вона літає?
Може, рада, що сповна
Спочила від людського зла.
Подивлюся згори вниз,
Мов відчую теплий бриз,
Сумно стане – нема сліз…
Закінчились, змиті!
В землю глибоко зариті,
Смутком гірким оповиті…
Що ж побачу?
Люди плачуть.
Відвернувся… наче
Старці сиві крекчуть,
Без надії і без волі.
Все для них є повним болі.
Беззахисні і кволі,
І дурні…
Повернувся в інший бік :
Он живий людський потік,
Наче сотні мілких рік
Шукають своє море.
Хтось заглиблений у горе :
Сама в собі людина тоне.
Хтось від радощів стрибає
І добро все поглинає :
Річкова музика в них грає.
Хтось кудись чомусь спішить,
Гублячи чарівну мить,
Річка в них вже не бринить…
А хтось злиться і лютує :
Всі ці люди, ВСЕ – дратує,
Річка паводок у них планує.
Придивлюся : хтось сидить,
Самотню відчуває мить,
Думки проходять мимохіть.
Раптово голову він піднімає,
Немов все чує, відчуває,
Що хтось за ним спостерігає.
Глибоко вдихне і відвернеться,
Закриє очі, посміхнеться,
Рукою дивно замахнеться.
Може, це такий «привіт»?
Продовжу краще свій політ.
Вже землі не буде видно,
Вище хмар, туди, де світло,
Я злечу з зустрічним вітром.
Іще вище – до зірок!
Повітря свіжого ковток
Вже не вдасться тут зробити...
Та хіба не зможу жити?
Геть думки – просто летіти.
На зірки погляну швидко,
Протягну уявну нитку,
Виберу якусь…котру?
Вибравши і протягнувши,
І життя все осягнувши,
Розумію – так і вмру.
Але смерть – то лише ніч,
Заховавша день у піч,
Мов якусь коштовну річ.
День прийде, а з ним – життя,
Пробудить всіх від забуття
Й думки про невороття.
Тож не смерті бійся, друже,
А того, що так тривожить
Душу змучену твою,
Заважає жить в раю.
Рай же тут – він на Землі,
Відчуй його, відчуй політ!
Летимо до неба разом,
Щастя осягнеш одразу
І загубиш всю відразу,
Що коли-небудь ти мав.
І поряд з хмарною горою
Щастя зачерпнеш рукою.
То що – будеш жити тут зі мною?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472380
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.01.2014