Андрій Дацків

Дівчина зі свинею

                                                                           

                                                                               Дівчина  зі  свинею

Краще  б  ми  не  зустрілися  –  дівчино  зі  свинею  біля  школи.
Ідилія  зруйнована.  Ти  виводила  нас  за  школу  планувати  втечу  зі  школи.  
Ідилія  зруйнувалася  коли  старша  авторитетна  вчителька  сказала,  що  втікати  зі  школи  погано,  ми  тоді  їй  повірили,  а  може  дарма.  

Ідилія  відновилася  коли  ти  така  вільна  стояла  біля  університету  зі  сигаретою.  
Чорт  забирай,    ти  дівчина  зі  свинею,  таки  мала  рацію,  ти  мала  рацію  мала.  
Хоч  і  досі  не  впевнений  я,  я  не  знаю  -  чи  була  ти  насправді  права.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2014

Вітрини сердець

Коли  прогулювався  під  цими  вікнами,  я  автоматично  захотів  вигукнути  –  «Славік  виходь,  покопаємо  у  футбол!».  Але  згадав  що  людство  уже  винайшло  мобільні  телефони,  потім  згадав  що  мені  уже  не  дванадцять  і  взагалі  що  Славік  більше  там  не  живе  і  взагалі  Славік  більше  не  живе  –  він  помер  на  першому  курсі  від  чадного  газу  у  своїй  машині.  



Коли  тебе  вигнали  з  авіаційного  інституту,  мої  намагання  заспокоїти  тебе  виявилися  марними.  Коли  під  час  нашої  розмови,  в  небі  пролітав  літак,  ти  ще  більше  заплакав  і  засмутився.  
 


Що  буде  з  Кримом?,  як  же  ж  Крим.  У  всіх  тих  інформаційних  війнах  годі  розібратися  де  правда,  а  де  брехня.  Може  Крим  і  справді  російський.  Спитай  у  нічного  неба,  у  своєму  безмовстві  воно  має  відповіді  на  усі  запитання.  І  що,  подивіться  яке  воно  величне  те  небо,  воно  нічого  не  говорить  за  півострів,  небу  байдуже,  небо  містить  більш  важливий  смисл.  Хоча  нє,  стривайте,  тихенько,  я  чую,  небо  чітко  каже  що  КРИМ  це  УКРАЇНА.    



Закликаю  до  такеї  мистецької  провокації  –  аби  ніхто  не  мав  ніяких  зайвих  сентиментів  до  надмірного  матеріального  майна  –  пропоную  із  всього  золота  межигір’я  януковича  та  маєтку  пшонки  вилети  ВЕЛИКИЙ  ГУЙ.  Інсталяція  мала  би  на  меті  промовити  про  те  що  великі  незаконно  зароблені  гроші  одномоментно  можуть  перетворитися  у  великий  тобі  нінащо.  



Але  насправді  його  некультурність  полягала  лише  у  тому,  що  він  мав  неґречність  завжди  у  всьому  бути  кращим  за  інших.      



Бувало  кожної  п’ятниці  на  окраїні  лісу  де  здавалося  б  позбиралися  усі  зірки,  він  сам  собі  письменник,  жадно  крав  нові  ідеї  які  постійно  там  виникали.  



Іскри  красиві  допоки  до  них  ніхто  не  доторкнувся.  



Він  так  спішив  до  неї,  що  вирвав  парну  кількість  квітів.  



Я  тебе  чекав  біля  криниці,  але  того  літа  в  наше  село  провели  воду.    Я  хотів  принести  тобі  дрова  аби  як  і  колись  погрітися  біля  вогню,  але  цієї  зими  нам  провели  газ.  Цього  року  ми  всі  стали  багатшими,  але  для  чого?  якщо  насправді  ми  всі  стали  біднішими.  



Вуличний  хуліган  розбиває  вітрини,  а  інтелектуальний  хуліган  –  серця



Страх  впасти  у  твоїх  очах  переважив  страх  до  нічного  піскливого  кажана,  тому  ми  пішли  дальше.    



Якщо  не  знайшов  Бога  до  10  років  то  вже  і  не  знайдеш.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485430
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2014

Новий початок

Вся  наша  шантрапа,  вони…
Скаржилися,  нарікали,  протиставлялися…
Але  десь  сподівалися,  що  сьогодні  Ти  переможеш
Проти  себе,  але  хотіли  справедливості  
Вони  знали  що  їм  потрібна  тюрма,  
Їм  була  потрібна  тюрма  більше  ніж  лікарня  
Так  і  сталося.  

І  я,  теж  
Для  мене  Церква  була  -  то  стадіон  біля  школи,
хоровий  спів  для  мене  був  звук  літака  
І  я  як  і  вони  прагнув  показати  свою  силу,
Але  насправді  Тебе  цікавила  наша  слабкість.  

Аж  допоки,  нарешті  не  настав  погожий  день  
І  всі  люди  із  високо  піднятими  головами  повиходили  із  хат
Аби  хоч  трохи  подивитися  на  небо
Цього  «трохи»  вистарчило  аби  все  інше  стало  неважливим  
Відтак  припинили  гризтися,  добро  перемогло  зло.  


А  тепер  новий  початок!    




                                                                                       На  одинці
Я  знаю,  що  моя  самотність  є  корисною  для  мене  
Позбавлений  всякого  спілкування  я  неначе  рибка  в  акваріумі,  якій  цілий  тиждень  не  дають  їсти  
Рибка  починає  доїдати  старий  гнивший  корм,  
вона  починає  збирати,  впалі  на  дно,  недоїдки.  
Відтак,  мимовільно,  сама  цього  не  знаючи  рибка  чистить  акваріум.    
Подібно  як  людина  хвора  на  ожиріння,  під  час  голодування,  спалює  свої  зайві  жирові  резерви.

Бути  на  одинці  це  те  саме  що  молитися.  
На  одинці  я  навожу  лад  у  своїй  свідомості,  розкладаю  все  по  поличках.
Я  згадую  найбільш  заторкуючі  для  мене  події  і  неначе  заново  переживаю  ці  радісні  моменти.      
Рефлексії  над  своїми  вчинками  приносять  щастя.    Як  ніхто  погоджуюся  із  Сократом  -  «лиш  обдумане  життя  варте  проживання».    В  гості  приходили  лише  думки,  і  цього  було  достатньо.  

Але  настав  момент  коли  рибка  почистила  свій  акваріум,  а  схуділа  людина  почала  помирати.  Вода  в  акваріумі  перестала  бути  насиченою  киснем,  а  людині  забракло  свіжого  повітря.  Самотність  почала  тиснути  на  легені,  пронизувати  аж  до  самих  кісток.  
І  тут  у  тихій  кімнаті  пролунав  телефонний  дзвінок.  Телефонний  дзвінок.  Ось  він  корм.  Ось  моє  спасіння.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2014

Незримі міста

                                                        Міста  світил
Гігантські  міжзоряні  скупчення,  молочні  космічні  об’єкти  розмішані  в  безликості  темної  матерії.  В  одиницях  червоного  зміщення  розташовані  надзвичайно  далекі  планети  туманних  сферо  подібних  мас.  Таємничі  об’єкти,  що    здійснюють  рух  гравітаційної  взаємодії.  Чорно-фіолетове  марево  залите  яскраво  білими  горошинами  названими  зірками.  Десь  в  тій  круговерті,  насувається  сіро-червона  хмара.  Видається  що  у  цьому  розмаїтті  світил,  навіть  попри  людину,  було  вигадане  відчуття  краси.  
Можливо  вони  навчили  нас.  Зірки  створили  нас,  щоб  ми  створювали  зірки.  Люди  всього  лиш  пилюка  зірок,  але  будучи  наділеними  гострим  безкомпромісним  відчуттям  краси,  розпилюючись  по  світу  вони  залишали  за  собою  тугу  небесного  світла.  Наслідуючи  вселенну,  тепер  ми  створили  свою  галактику  –  мегаполіси,  міста.  
Всі  люди  свого  роду  є  проектантами  звичайних  електричних  декорацій.  Ескаемки  у  Варшаві  чи  урбани  у  Берліні  на  високих  швидкостях  пролітали  через  королівства  нічних  хмарочосів  світил.  Нічні  пасажири  почесно  заходили  у  надземне  метро,  хто  для  чого,  а  я  щоб  проїхатися  над  світлом  палаючих  міст,  так  би  мовити  полюбуватися  працею  людських  рук.  
Я  стомлений  і  щасливий,  тримаю  у  руках  журнал  National  Geographic,  їду  над  містом  в  метро  -  у  цьому  храмі  спокою;  у  нічному  метро  -  у  цій  святині  тріумфу,  я  бачу  у  вікно  -  сузір’ях  галактик  створених  людиною.  Це  не  сузір’я,  це  звичайнісенькі  лампочки.  Але  ідея,  Боже  мій,  людська  ідея!!!  Я  проїжджаю  у  спокої  і  насмілююсь  подумати,  що  ці  міські  світила,  теж  якби  є  небесними  світилами.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479915
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.02.2014

ГОЛОВНІ ВІХИ ФОРМУВАННЯ ЕКУМЕНІЧНОЇ СВІДОМОСТІ РОМАНА ШЕПТИЦЬКОГО У ДИТЯЧІ ТА ЮНАЦЬКІ РОКИ

ГОЛОВНІ  ВІХИ  ФОРМУВАННЯ  ЕКУМЕНІЧНОЇ  СВІДОМОСТІ    РОМАНА  ШЕПТИЦЬКОГО  У  ДИТЯЧІ  ТА  ЮНАЦЬКІ  РОКИ
(В  ПЕРІОД  ДО  ЧЕРНЕЧОГО  ПОСТРИГУ  1887  РОКУ)



                                                               
Зміст
Вступ
1  Розділ.  Екуменічна  діяльність  Митрополита  Шептицького  
2  Розділ.  Зовнішні  впливи
2.1.  Сім’я  і  дім      
2.2.  Славний  рід
2.3.  Навчання  
2.4.  Вплив  інтелігенції  та  оточуючого  духовенства  
2.5.  Подорожі  
2.6.  Вплив  мистецтва  
2.7.  Труднощі  та  страждання
3 Розділ.  Внутрішнє  покликання
3.1. Унікальність  Романа  як  особистості    
3.2. Ведений  Богом
Висновки
Список  використаних  джерел  та  літератури  




Вступ  
У  даній  роботі  намагаємося  прослідкувати  формування  світогляду  «батька  екуменізму»  Митрополита  Андрея  Шептицького.  Ставимо  собі  за  мету  дослідити  різносторонні  впливи  на  його  особу  у  дитячому  та  юнацькому  віці,  до  того  як  Шептицький  «переступив  монастирські  пороги,  розпочинаючи  нову  добу  свойого  життя»  .  Кардинал  Йосип  Сліпий,  говорячи  про  Митрополита,  запевняє  що  «в  молодому  віці  дадуться  нераз  запримітити  ті  черти,  які  ясно  виступають  у  людині  в  повні  літ  у  його  творчості,  зачинають  снуватися  перші  мрії,  виринають  перші  пляни…»  ,  тому  «молодечий  вік  нашого  Митрополита  буде  для  будучого  історика  дуже  приманливим  і  вдячним»  .    
У  першому  розділі  йтиме  мова  про  об’єднавчу  діяльність  Митрополита.  Робота  поділяється  на  розділи  та  підрозділи  що  умовно  виділяють  зовнішні  впливи  та  внутрішнє  покликання,  тоді  ще  Романа  Шептицького.      
Для  написання  даної  роботи  було  використано  книги,  листи,  послання  найбільш  наближених  осіб  до  Митрополита  Андрея.  Це  спогади  Софії  з  Фредрів  Шептицької  «Молодість  і  покликання  о.  Романа  Шептицького»,  що  написані  шість  років  після  вступу  Романа  до  монастиря,  а  також  стаття  Йосипа  Сліпого  «Про  молодечий  вік  нашого  Митрополита».    


Розділ  1

Екуменічна  діяльність  Митрополита  Андрея  Шептицького

Справа  справжнього  екуменізму  не  така  проста  як  може  здаватися  на  перший  погляд.  Про  це  свідчать  пророчі  слова  самого  Митрополита  Андрея  Шептицького:  

«Мене  відречуться  одні,  мене  проклинатимуть  інші,  мене,  може,  аж  по  відході  моїм  до  Бога  зрозуміють  мої  найближчі.  І  я  свідомий  того,  що  мене  називатимуть  політиком  на  митрополичому  престолі  чи  націоналістом  у  рясі,  мені  закидатимуть,  що  я  мішаю  «сакра  кум  профаніс»,  бо  світ  чомусь  уявив  собі,  що  св.  Євангеліє  є  і  повинно  бути  тільки  духовним  кормом,  а  матеріальний  світ  до  св.  Євхаристії  не  належить…»  .  

Справа  поєднання  Церков  виражалася,  зокрема,  у  допомозі  більш  потребуючим,  у  жертві  задля  Східному  обряду.  Ця  жертва  здійснювалася  в  складних  обставинах  несприйняття,  не  розуміння  навіть  зі  сторони  власної  матері,  що  каже:  «Все  замрячилося  в  моїй  голові,  як  у  людини,  що  втрачає  свідомість  після  сильного  удару…  ціла  Братківка,  родина,  гості  –  все  потопає,  як  у  шумі  Галагану,  в  настирливій,  буривійній  думці  –  Ромтух,  іншого,  як  я.  обряду  -  це  значило  тоді  для  мене  –  іншого  віровизнання»  .  
В  той  час  явно  не  зацікавлені  екуменізмом  не  лише  Католицька  Церква,  а  і  польські  князі,  й  знатні  українські  роди,  що  під  впливом  польської  культури  займали  ворожу  позицію  щодо  власної  Церкви  і  власного  народу  .  Думка  молодого  Романа  Шептицького  відрізнялася.  Навчаючись  на  правничих  студіях  він  часто  розповідав  про  гніт  українського  народу  .  Він  не  залишався  байдужим  до  жодної  ділянки  як  духовного,  так  і  суспільно-економічного,  політичного  життя  всього  народу  .
Щоби  піти  на  об’єднання  треба  було  пережити  роз’єднання,  відслужити  у  війську,  співжити  із  сумнівним  оточенням,  студіювати  немилу  науку,  пережити  ряд  інших  світських  спокус  .  Заради  своєї  місії  Роман  покинув  родину,  такий  привабливий  та  повний  спокусливих  перспектив  світ,  покинув  суспільство,  культуру,  традиції,  латинський  обряд,  що  був  сутністю  релігійного  життя  його  родини.  
Роман  Шептицький  будучи  ще  студентом  мислив  глобально.  За  словами  Софії  Шептицької,  йому  залежало  на  здобутті  для  Христової  Церкви  невірних  чи  невіруючих,  аж  до  індійців  і  японців  .  
Шептицький  зростав  глибоко  інтегруючись  у  суспільне  життя,  окрім  богословської  освіти,  здобув  ступінь  доктора  права,  набув  досвіду  монаршого  життя.  Справа  об’єднання  потребувала  особливого  способу  мислення,  що  формується  у  великій  благодаті  та  житті  суспільної  любові.  
Із  вищих  ієрархів  Греко-Католицької  Церкви  перший  почав  використовувати  народну  мову  в  спілкуванні  із  вірними,  писав  до  гуцулів  їхнім  діалектом.  В  свій  час  знайомився  із  життям  буковинських  старовірних  православних  християн.  Контактував  із  стигматиками  Анастасією  Волошин  та  Степаном  Навроцьким.  
Митрополит  створює  лікарню,  підтримував  діяльність  українських  культурно-просвітницьких  товариств,  музеїв.  Засновує  Земельний  банк  у  Львові.  Надає  стипендії  для  молоді.  Розпоряджається  утворити  заповідник  кедрових  лісів,  сприяє  відкриттю  курортів.  Спричинився  до  створення  Першої  Української  Дивізії  «Галичина».
Коли  два  православні  ієрархи-втікачі  гостювали  у  домі  Митрополита  1919  року.  Спонтанно  Митрополит  надав  двом  ієрархам  каплицю,  щоб  вони  могли  служити  там  Божественну  Літургію.  Такий  вчинок  зі  сторони  католиків  в  той  час  аж  до  II  Ватиканського  Собору  вважався  нечуваним,  дивним  і  гріховним.  Інтегристські  католики  вжахнулися  від  розпорядження  Шептицького  уділяти  Святі  Тайни  православним  солдатам,  біженцям  .
Їде  на  аудієнцію  до  папи.  Знайомиться  із  провідними  російськими  мислителями,  веде  екуменічний  діалог  з  Володимиром  Соловйовим.  Сприяє  розбудові  Російської  греко-католицької  церкви,  створює  вікаріат  у  Боснії.  Шептицький  організовує  Російську  Католицьку  Церкву,  створює  4  екзархати,  які  мали  своєю  діяльністю  охопити  цілий  Радянський  Союз.  1906  року  Шептицький  організував  першу  в  Україні  прощу  до  Святої  Землі  -  Єрусалима,  в  якій  брало  участь  понад  500  чоловік.
Засновує  єпархіальну  семінарію  у  Станіславові,  Львівську  богословську  академію,  Богословське  наукове  товариство.  Митрополит  Андрей  дуже  добре  розумів,  що  для  екуменічної  акції  найкраще  надаються  монаші  чини.  У  1903  році  відновлює  чин  Студитів.  Згодом  чин  Редемптористів,  що  прийняв  східний  обряд  допомагає  греко-католицькій  Церкві.  Монахи  іноземці  катехизовували  українців,  розширювали  їм  світогляд,  несли  впевненість  у  завтрашньому  дні.  Екуменізм  Шептицького  виникає  з  впертого  стремління  звіщати  Слово  Боже,  тим  хто  немає  змоги  Його  почути.    До  справи  зєднання  Митрополит  залучив  також  західний  Чин  Бенедиктиців.  Цією  справою  зацікавився  папа  Пій  XI,  який  особисто  закликав  бенедиктинців  до  унійної  праці.  Східна  гілка  Бенедиктинців  і  дотепер  діє  у  Бельгії.
Екуменічна  свідомість  слуги  Божого  Митрополита  Шептицького  виражалася  не  тільки  у  бажанні  з’єднати  всіх  українців  в  одній  Христовій  Церкві,  а  й  людей  усього  світу  в  єдине  Тіло  Христове.  Справу  з’єднання  Церков  вважав  святою,  а  єдність  людей  сприймав  як  дар  із  неба  за  який  варто  молитися  все  своє  життя.  Відчуває  велику  відповідальність  за  свою  Церкву  що  знаходиться  на  пограниччі  Східного  і  Західного  світу.
Коли  1938  р.  поляки  виганяли  православних  з  їхніх  храмів,  Митрополит  Андрей  Шептицький  виступив  із  своїм  відомим  посланням  для  їх  захисту  .  Під  час  другої  світової  війни  наказує  сховати  єврейських  дітей.  Рятує  дітей,  також  зберіг  від  знищення  цінні  єврейські  документи  .
Для  уможливлення  праці  над  справою  зєднання  Митрополит  збирав  усю  доступну  літературу  до  того  предмету  не  тільки  у  своїй  приватній  бібліотеці,  а  також  заклав  окрему  бібліотеку  в  Студіоні  .
З  метою  наукового  аналізу  причин  роз’єднання  колись  єдиної  Української  Церкви  й  з  глибокою  вірою  в  її  майбутню  єдність,  Митрополит  Шептицький  створює  Церковну  Археографічну    Комісію.  У  працях  Комісії  брали  участь  православні  вчені,  католики  і  навіть  один  протестант  .
За  інспірацією  Митрополита  постав  у  Голландії  «Голландський  Унійний  Апостолят»,  що  по  війні  нараховував  понад  300  тисяч  членів.  З  почину  Шептицького  на  Заході  почали  виходити  журнали:  «Іренікон»,  присвячений  екуменічним  справам,  та  «Інтерн  Чертес  Квортерлі».
У  своїх  досить  частих  подорожах  на  Захід  Митрополит  Андрей  пропагував  ідею  екуменізму,  де  тільки  мав  нагоду,  виголошував  доповіді  й  провадив  дискусії  на  цю  тему.  Виступав  у  Бельгії,  Франції,  Голандії,  Англії,  США,  провадив  конгреси  і  по  інших  місцях.  
В  Італії  Митрополит  виголосив  доповідь  у  Папському  Орієнтальному  Інституті  17  лютого  1921  р.  на  тему:  «Місії  монарших  чинів  чи  згромаджень  для  об’єднання  Церков»,  а  через  два  роки  знов  мав  доповідь  у  Римі  на  тему:  «Змагання  Заходу  в  справі  з’єднання  Церков».  Ця  доповідь  викликала  жвавий  інтерес  римських  кіл,  що  були  зацікавлені  справою  зєднання,  і  на  їх  бажання  Шептицький  видав  цю  доповідь  друком.  По  сьогоднішній  день  Шептицький  вважається  духовним  батьком  екуменічного  діалогу  .    

2  Розділ  


Зовнішні  впливи  
2.1.  Сім’я  і  дім  
Без  сумніву  вагомий  вплив  на  формування  поглядів  Романа  Шептицького  мала  його  мати  Софія  Шептицька.  За  словами  Йосипа  Сліпого  до  неї  був  він  найбільше  прив’язаний  .  Яка  сама  каже,  що  мала  «єдину  мету  велику  і  тяжку,  як  зливки  золота:  Вас  [своїх  дітей]  виховати  для  Господа,  смиренними  і  маленькими  перед  Ним,  навчити  підводитися  після  поразки,  упокорюватися  і  дякувати  після  перемоги»  .
Дім  Фредрів  відвідували  численні  родичі  і  приятелі  родини,  які  належали  до  різних  суспільних  та  політичних  прошарків.  Софія  з  усіма  уміла  налагодити  близькі  стосунки,  її  приваблювало  товариство  молодих  людей,  але  і  до  багатьох  старших  осіб  вона  відчувала  щиру  приязнь.  До  них  належала  її  багатолітня  вихователька  і  довічна  приятелька  Аделя  де  Форель  із  Швейцарії,  що  вчила  Романа.  
Двірська  служба  говорила  українською.  В  кімнаті  батька  висіли  портрети  передових  українських  діячів.  Роман  поволі  став  відчувати  сердечний  пієтизм  до  традиції  шанованих  предків  .  
За  словами  Софії  Шептицької  у  сім’ї  панувала  мирна  атмосфера,  часто  лунали  жарти.  З  манери  розповіді  матері  Романа  випливає,  що  вся  сім’я  Шептицьких  була  пронизана  Божим  Словом  .
Шептицький  багато  часу  приділяв  не  тільки  догляду  за  молодшими  членами  сімї,  а  й  будував  стосунки  з  іншими  родинами.      
У  сім’ї  спілкувалися  французькою  мовою,  це  мусіло  впливати  на  світогляд  Романа,  до  того  ж  окрім  польського,  українського  був  ще  вплив  Швейцарки  Аделі  де  Форель.  Можна  говорити  про  австрійський,  італійський,  та  інші  впливи.  
Мати  Софія,  донька  відомого  польського  письменника  Олександра  гр.  Фредро,  була  високо  освідченою  жінкою  (крім  польської  знала  німецьку,  французьку  й  англійську  мови).  У  неї  мудра  повага  злучена  з  добротою  й  веселістю.  При  своїй  свіжості  ума,  оригінальності  гадки  й  веселої  вдачі,  в  якій  бриніла  більш  або  менш  самітно  меланхолійна  струна,  вона  була  глибоко  віруючою  особою  й  тверезо  побожною.  Не  чути  ніде  ні  найменшої  скарги  на  Бога  із-за  родинних  клопотів  і  недуг,  в  яких  завжди  вміла  заховати  геройську  рівновагу  Духа  й  знайти  слова  подяки  для  Бога.  Глибока  віра  пробивалася  в  усіх  її  ділах  і  гадках  і  пронизувала  ціле  її  єство.  Графиня  Софія  Шептицькі  жадно  читала  твір  «Наслідування  Христа»  і  кріпилася  вичитаними  гадками  у  важких  хвилинах  життя  .  
   Вміла  знайти  час,  щоби  відвідати  хворих  у  селі  й  обслужити  їх,  наслідком  чого  і  сама  заразилася  сухотами,  через  що  і  померла  .  Головною  ціллю  для  Шептицької  був  догляд  за  сім’єю  –  «огнищем  щастя  і  любов,  любові,  яка  все  і  всіх  єднає,  оживляє,  підготовляє  до  важких  завдань  і  обов’язків,  але  водночас  розважує  після  важких  трудів,  спонукає  до  погідної  розмови»  .
Коли  раз  спитали  її,  що  вона  робила,  щоби  випровадити  своїх  п’ятьох  синів  у  люд,  відповіла  «Що  я  робила,  не  знаю,  ніщо  не  робила.  Я  не  мала  ніякої  системи,  не  притримувалася  ніяких  педагогічних  правил.  Я  любила  їх  і  старалася  пізнати,  яким  кожний  із  них  є  моя  єдина  система  виховання  –  це  [молитва]  "Богородице  Діво"»  .
Із  власного  життєвого  опису  прослідковується  неабияка  милосердність  Шептицької,  намірення  віддатися  Божій  волі.  Графиня  намагається  наслідувати  Марію  Матір  Божу,  каже:  «Пошли  мені,  Господи,  завжди  не  те,  що  я  може  без  застанови  вибрала  б,  але  те,  але  те  що  у  Твоїх  очах  цінне,  що  для  Тебе  буде  миле…»  .  Народження  Романа  стало  справжнім  утішенням  після  страждань  пережиття  смерті  старшого  сина.  Про  Стефана  вона  писала  таке:  «тепер  він  не  покинув  мене,  тепер  я  відчуваю  його  тут  при  собі,  відчуваю  його  мойого  другого  ангела-Хоронителя».  Роман  подібно  до  своєї  матері  шукатиме  Божої  волі,  відчувати  близькість  із  своїм  старшим  братом,  єдність  із  всією  Церквою  усопших  та  живих.  
Свідченням  спільних  молитов  яскраво  показує  спогад  Софії  Шептицької:  «коли  Роман  був  дуже  хворий  ми  обоє  з  чоловіком  виходили  до  городу,  трималися  за  руки  й  ходили  довкруги  квітника  та  голосно  відмовляли  молитву  "Під  Твою  милість"»  .  
Перечитуючи  спогади  Софії  Шептицької  дивує  велика  кількість  друзів,  яких  графиня  шанує,  якими  опікується.  Графині  приділяє  велику  частину  свого  життя  товаришам,  знайомим,  не  шкодує  ресурсів  будуючи  стосунки  з  іншими.  Згодом  і  сама  дивується  своєму  синові  Роману  який  спромігся  по  товаришувати  міцніше  із  іще  більшої  кількістю  людей.  
Графиня  в  моменти  розлуки  постійно  пише  своїм  дітям.  Слова  у  листах  дуже  лагідні,  щирі  свідчать  про  неабиякі  теплі  стосунки  у  сім’ї.  В  час  розлуки  мати  пише,  що  «хоч  ми  тепер  і  далеко  одне  від  одного,  а  все  ж  об’єднані  тими  самими  думками,  наближаємося  до  себе»  .
Софія  Шептицькі  пише  про  стосунки  із  сусідкою:  «з  панею  Софією  зав’язалися  між  нами  більше  ніж  сердечні  зв’язки…  Все  було  в  неї  до  мого  особистого  розпорядження,  до  тої  міри,  що  навіть  служба  уважала  перший  і  другий  поверх  одним»  .
Неабиякий  вплив  на  Романа  мав  його  батько.  «Батько  був  уже  з  замолоду  віруючим,  енергійним,  любив  справедливість,  ощадність,  витривалість,  мвав  ясний  погляд  і  орієнтувався  в  кожній  справі.  Збирав  старинні  пам’ятки,  образи  і  пісьма,  родинний  архів.  Бував  в  римських  архівах  і  бібліотеках  василіанських  монастирів…  батько  копіював  у  василіан  акти  стосовно  унії…  жив  традицією  своїх  предків-Українців  і  чув,  що  він  Русин  зроду»  .  Роман  як  і  його  батько  почав  збирати  книжки  на  яких  підписував  своє  ім’я  українською  мовою  .  Йосип  Сліпий  згадує,  що  саме  своєму  батькові  "Митрополит  завдячує  своє  високе  образовання.  Від  него  перейняв  він  любов  до  старої  культури  і  любов  до  люду,  якому  батько  всіми  силами  старався  допомогти»  .      
Велика  любов  до  кінця  життя  гріла  в  єдності  усю  сім’ю  Шептицьких.  Теплі  стосунки  були  також  між  братами.  Пізніше  Брат  Казимир,  прийме  постриг  Студійського  монастиря  і  помагатиме  своєму  братові  Роману  .        
Софія  Шептицька  із  приємністю  згадує  квіти,  тістечка,  що  із  приємністю  отримувала  в  подарунок  від  своїх  дітей.  Прихильність,  вдячність,  уважність,  лагідні  відносини  до  слуг,  бажання  всіляко  уникнути  конфліктів  дуже  сприяло  мирній  атмосфері.  В  Шептицьких  постійно  було  багато  гостей,  які  дискутували,  веселилися,  в  хаті  панувала  приязнь  і  відкритість.  У  Шептицьких  не  було  такої  турботи  яка  б  не  була  турботою  їхніх  сусідів,  не  було  радості  яка  б  не  була  їхньою  радістю.  Роман  Шептицький  неначе  творив  своєрідну  невидиму  єдність  рідних,  близьких,  сусідів  за  яких  постійно  молився  .      
Роман  добре  розумів  перевагу  середовища  своєї  сім’ї.  Він  писав  до  матері  аби  дозволила  прийняти  до  дому  одного  хлопця,  щоб  «наша  родина  атмосфера  його  зігріла,  пробудила  й  скріпила  в  ньому  моральні  вартості»  .  Згодом  Андрей  Шептицький  скаже:  "Тільки  ті  народи  могутні  і  здорові,  в  яких  здорова  християнська  родина»  .  

2.2.  Славний  рід
Глибокі  коріння  вельможного  роду  Шептицьких  спонукали    Романа  до  більшої  відповідальності.    
Спадкові  володіня  знаходилися  на  перемиських  землях  поблизу  міст  Перемишль  і  Самбір  та  старовинного  села  Шептиці.  Екуменістичну  свідомість  у  великій  мірі  підкріплює  повернення  у  глибочінь  свого  родового  коріння.  Офіційні  документи  XIII  ст.  стверджують  що  вже  тоді  Шептицькі  входили  в  склад  удільних  перемиських  князів.  У  великій  мірі  із-занепомірного  засилля  польської  культури,  історично  ворожої  до  всього  українського,  нащадки  Шептицьких,  залишаючись  до  кінця  вірними  власному  народові  та  противними  до  способів  загарбницького  володіння  Україною  .  
Рицар  Черемиського  меча  Олександр  Шептицький  у  1618  році  заснував  Угорцях  невеличкий  василіанський  монастир  та  типографію.  Ще  інша  книгодрукарська  майстерня  була  обладнана  у  селищі  Унів  в  1668  році  Варламом  Шептицьки,  тодішнім  архімандритом  місцевого  монастир,  який  в  одному  із  своїх  листів  пише,  що  його  древній  християнський  рід  є  дравній  як  і  сама  Київська  Русь  .  
Київський  Митрополит  Атанасій,  що  з  1715  року  був  Львівським  єпископом,  брав  активну  участь  у  Заморському  Синоді  .  Саме  йому  належить  розпорядження  про  початок  відновлювальних  робіт  та  відбудову  кафедрального  Свято-Юрського  храму  у  Львові,  побудував  семінарію  .  
Також  із  Шептицьких  Київський  Митрополит  Лев  здобув  освіту  в  карщих  навчальних  закладах  Європи,  був  справжнім  реформатором  Церкви  на  Україні,  захищав  українських  селян.  
Багато  членів  роду  Шептицьких  свого  часу  ставали  монахами  чину  Василіан,  деякі  з  них  ставали  навіть  його  архімандритами,  наприклад,  Варлаам,  архімандрит  монастиря  м.  Унів,  Никифор  в  Лаврові  .    
Роман  заглиблювався  у  вивчення  історії  і  культурних  надбань  народу  без  чого,  здається  не  можливе  відверте  і  чесне  екуменістичне  мислення.  Як  і  неможливим  зрештою  усвідомити  себе  частиною  вселенної,  неможливо  реально  впливати  на  хід  історичних  подій  не  знаючи  власного  роду  і  походження.  Допитливому  юнакові  вдається  знайти  на  горищі  старовинні  фамільні  генеалогії  та  інші  документи,  що  стосувалися  минулого  його  сім’ї  .
Завдяки  поглибленому  вихованню,  намаганню  близьких  розбудити  у  ньому  духовне,  сердечне  людське  –  все  життя  Романа  базується  на  вірі  вираженої  у  правдах  віри.  Джерело  його  поглядів  витікає  із  Одвічної  Мудрості.  Слова  Святого  Письма,  що  ними  він  жив  із  маличку,  постійно  цитовані  у  його  листах  .  Шептицький  неодноразово  писав:  «Ми  всі  об’єднані  в  Ісусі  Христі  так,  як  Він  з’єднаний  зі  Своїм  Отцем»  .  

2.3.  Навчання
Після  того  як  здобув  освіту  вдома,  вчився  в  гімназії  св.  Анни.  Під  час  навчання  у  Вроцлаві  слухав  курси  християнської  філософії,  став  головою  академічного  товариства  «Філарет»,  що  повстало  всупереч  ліберально-безконфесійним  тенденціям  .  Саме  навколо  традиційних  ортодоксальних  християнських  цінностей  Шептицький  об’єднувався  з  людьми.  
Іноді  Роман  заставляв  себе  до  науки,  іноді  цікавість  до  навчання  долала  втому.  В  серпні  1887  року  перебуваючи  у  Хирові  в  монастирі  на  тритижневому  навчанні,  в  листі  до  матері  оповідає  про  розпорядок  свого  дня.  «Встаю  в  п’ятій  годині,  Служба  Божа  в  шостій,  снідання  в  сьомій;  вчуся  до  полудня;  опісля  обід,  прохід  до  третьої;  до  п’ятої  знову  вчуся,  -  вечеря  в  сьомій,  дозвілля  до  пів  дев’ятої,  молитви  перед  Найсвятішими  Тайнами  й  спання»  .  
Велику  роль  у  формуванні  широкого,  приязного  погляду  на  світ,  відіграло  різностороннє  навчання.  Роман  «при  правничих  студіях  цікавився  побічними  предметами»  .  Глибокі  знання  із  різних  сфер  досягав  головно  завдяки  самоосвіті,  адже  прекрасно  розумів  духовний  вимір  самого  пізнання.  Аскетично  ставився  до  навчання,  тренував  витривалість  при  науці.  Мати  згадує,  щоб  не  заснути  він  читав  книжки  навколішки  .
Ще  до  прийняття  чернечого  життя,  він  самотушки  виявив  бажання  шукати  найдостименніших  знань  про  православ’я.  Теоретичні  знання  прикріплювалися  періодичним  входженням  у  православне  оточення  .    
В  юнацькі  роки  вивчав,  щоб  згодом  наслідувати  кирило-мефодіївську  спадщину,  яка  передбачала  продовження  справи  апостола  Павла.  Вивчав  погляди  Київського  Митрополита  Вельямина  Рутського  (1574-1637),  писав  про  нього  багато  статей.  Саме  з  цієї  причини  на  думку  багатьох  дослідників  у  посланнях  Митрополита  Андрея  як  основа  науки  фігуруватиме  апостол  Павло  .

2.4.  Вплив  інтелігенції    та  оточуючого  духовенства  
Мати  Шептицького  згадує  про  друга  сім’ї  –  «старий  приятель,  що  навчав  теж  і  нас  обов’язків  приязни»  .  Шептицьким  було  у  кого  вчитися  приязні,  любові,  хороших  манер.  Постійне  спілкування  з  інтелігенцією  давало  змогу  бачити  перед  собою  вищі  сенси  життя,  відчувати  особливе  покликання  родини.  Сам  Роман  «мимо  молодого  віку  був  сталим  гостем  на  чайних  вечерях  в    Павла  Попеля  в  Кракові.  На  них  збиралися  професори  літератури,  митці  політики,  любителі  штук  і  бувати  на  них  належало  до  дуже  великої  шани»  .
О.  Яцковський  схвалював  намірення  Шептицького  перейти  на  Східний  обряд.  До  того  ж  коли  Андрея  прикувала  до  ліжка  страшна  хвороба  легень,  за  словами  матері  «В  смерті  уже  ніхто  крім  отця  Яцковського,  не  сумнівався…  його  лиси  повідомляли  мене,  що  Бог  ще  нічого  не  сказав  про  смерть»  .  
 Про  належне  місце  духівника  у  житті  Романа,  вказує  його  лист  написаний  до  колеги:  «Мені  було  не  можливо  відмовитися  від  співучасті  в  цих  ловах.  Але  заки  я  погодився  на  це,  я  радився  з  отцем  і  він  дав  свій  дозвіл.  Без  того  дозволу  лови  були  би  неприємні  для  мене»  .  Важливість  благословення  духівника  не  раз  згадується  матірю  Шептицького.  Роман  піддавався  впливові  свого  духівника  о.  Яцковського.
Матір  Романа  часто  висловлює  радість  зустрічей,  візитів  духовенства,  тішиться  частими  спільними  реколекціями,  розмовами  із  духівником.  З  її  слів  зрозуміло,  що  більшість  друзів  сім’ї  були  священиками.  Сам  Роман  змагав  до  глибшого  та  чисельнішого  знайомства  із  священнослужителями.  
Йосип  Сліпий  писав,  що  Митрополит  Шептицький  сам  згадував  як  на  нього  вплинули  проповіді  французького  священика  Блянкенберга  та  інших  духовних  лідерів  яких  доводилися  чути  .  
Роман  уже    юнацькі  роки  був  заглиблений  у  духовний  світ,  занурений  у  містичні  переживання:  «Я  зрозумів  догму  спільноти  Всіх  Святих  і  знайшов  у  ній  безцінний  скарб»  .
Мати  згадує  про  опікунство  святої  14  століття  Катерини  Сієнської  над  її  сином.  Про  їх  духовний  зв'язок,  з  якого  Роман  черпав  впевненість  іти  до  людей,  в  саме  пекло  проблем  .  
Роман  одного  вечора  під  час  активної  дискусії  почув  голос  святої  «покора»,  про  це  він  з  приємною  усмішкою  й  покірною  певненістю  розповів  своїй  матері  Катерина  Сієнська  давала  багато  доказів  опіки  над  Романом.  На  молитовному  рівні  Роман  здійснив  акт  вселенського  воз’єднання  коли  просив  католицьку  святу,  монахиню  домініканського  чину  Катерину  стати  «Христовим  намісником  на  Сході»  .
Покровителька  Європи  Катерина  Сієнська  за  життя  була  дуже  схожою  із  Шептицьким.  Монахиня  домініканка  сприймає  політику  як  обов’язок,  їде  в  Авеньйон  і    переконує  папу    Григорія  XI  повернутися  до  Риму,  працює  як  посол  і  посередник  у  конфліктах  .

2.5.  Подорожі  
Незабутнє  враження  справило  на  молодече  серце  подорожування.  Мати  Шептицького  пише  про  спільне  з  Романом  перебування  у  Венеції:  «він  провадив  мене  до  собору  св.  Марка,  відвозив  на  Лідо,  розважав,  заохочував,  щоб  я  по  змозі  щось  оглядала…»  .  Роман  наче  витягував  частинку  Божої  істини  із  подорожі  до  Риму,  адже  як  писала  його  мати  –  «мав  ключ»  до  для  повного  розуміння  славетного  міста  –  любов  до  Бога.  Там  «Роман  бачив  і  розумів,  саме  в  людях  є  людського,  але  як  бджола  мед,  так  він  добував  з  їхніх  душ  Божу  частину,  цю  частини  він  цінив  і  любив»  .  Так  само  і  сам  Шептицький  передавав  усім  частинку  від  себе.  
В  Римі  Роман  познайомився  із  стареньким  кардиналом  Масаєю.  Капуцином,  що  присвячував  впродовж  35  років  наверненню  східних  народіві  там  досліджував  їхні  релігії,  звичаї  і  традиції.  Роман  сказав  що  теж  має  палке  бажання  присвятити  себе  Сходові.  Відбувся  певний  обмін  досвідом.  Це  була  перша  і  остання  зустріч  на  землі,  але  обоє  пообіцяли  про  взаємну  молитву  один  за  одного  .
Коли  батько  вже  остаточно  погодився  на  покликання  Романа,  то  перед  його  вступом  у  Добромильський  монастир  1888  року  поїздки  до  Києва,  Москви,  Риму  з  метою  ознайомлення  з  людьми,  обставинами.  Ця  подорож  була  дуже  важливою,  адже  за  даними  багатьох  дослідників,  саме  там  зародилася  думка  про  зєднання  всіх  Церков  .    
Романове  надзвичайне  зацікавлення  Східною  Церквою  вело  до  цілісного  бачення  розмаю  різних  конфесій  що  складають  одне    Христове  Тіло.  Немов  губка  просякав  почутими  фактами  та  історіями  під  час  цих  подорожей.    Більше  дізнавався.  Від  так  більше  розумів  інших,  ставав  відкритішим,  йшов  на  контакт,  зєднювався  в  поглядах,  м’якнув  серцем  .
Шептицькі  часто  міняли  своє  місце  перебування:  Краків,  Прилбичі,  Добромиль,  Хирів,  Венеція,  Горації,  Криниця,  Закопане  селище  Аббація  в  Австрії.  У  віці  10  років  обїздив  Швецію,  Швейцарію  був  у  Празі,  Кйольні,  Бруселі  .    Це  сприяло  всесторонньому  розвиткові,  збагачувало  спілкуванням,  дозволяло  розширити  світогляд,  сприяло  кращому  порозумінню  із  людьми.  
Маючи  досвід  корисного  впливу  подорожі  Роман  згодо  організує  масштабну  поїздку  до  Єрусалиму.  
Шептицький  знайомиться  із  впливовими  людьми  аби  ефективніше  обєднати  зусилля.  Згодом  поїхав  у  Росію,  досліджував  церкву,  випитувався  про  їхнє  минуле,  про  літургію,  традицію,  навіть  про  легенди.  

2.6.  Вплив  мистецтва    
Мати  Романа  отримала  мистецьку  освіту.  «Її  малярські  праці  –  це  поруч  родинних  портретів  –  окремі  ікони:  св.  Йосифва  для  костела  в  Жовклі,  св.  Ігнатія,  св.  Франциска  в  мнастирі  сс.  Феліціанок  у  Кракові  та  Серця  Ісуса  Христа  у  Брухналі.  Ніхто  не  оглядав  тих  творі  на  виставах  образів,  бо  п.  Софія  присвячувала  їх  так,  як  і    свої  писання,  тільки  своїм  рідним»  .  
Мати  навчила  Романа  верхової  їзди.  Велику  увагу  приділяла  естетиці  як  вигляду  кожного  члена  сімї  так  і  будинку  та  інтер’єру  кімнат  .
Роман  вбачав  у  мистецтві  вищу  силу,  красу,  що  торкається  до  Бога.  Мати  згадує  про  подорож  Європою  :  «  …  використовував  кожну  вільну  хвилину,  щоб  вивчати  твори  мистецтва  й  насолоджуватися  ними»  .  Роман  перейняв  мамине  загострене  естетичне  відчуття.  
Роман  з  дитячих  літ  був  наділеним  даром  вбачати  Божу  красу,  правильно  розуміти  наділене  вищими  смислами  мистецтво.  Для  Романа  намальовані  ікони  ставали  його  духовним  шляхом,  з  того  він  бачив  світ  як  єдине  ціле.  Андрей  Шептицький  пише  про  себе:  «Заки  я  навчився  читати  і  писати  ще  дитиною,  коли  я  нездавав  собі  справи  з  почувань,  а  серцем  відчував  красу  старої  нашої  ікони»  .    Роман  часто  зупиняв  погляд  на  картині,  розмірковував  над  матеріалом  з  чого  вона  була  зроблена,  зачаровувався  гармонійністю  зображеного  .

2.7.  Труднощі  та  страждання
Роман  був  наділений  сильним  характером  «Скільки  перешкод  прийшлося  йому  перемагати…  але  все-таки  Роман  не  знеохочувався  ними  й  вперто  йшов  у  перед»  .
Страшні  як  на  ті  часи  хвороби,  які  мало  не  призвели  до  смерті  –  запалення  легенів  з  кровотечею,  малярія.  З  болем  згадує  свою  службу  у  війську.  Всілякі  щоденні  мирські  розмови  що  спокушали  Романа  відмовитися  від  наміру  стати  монахом,  а  відтак  розпочати  справжню  екуменічну  діяльність.  
З  досвідом  тягарів,  проблем  знав,  що  всяке  терпіння  веде  до  кращого.  Його  мати  каже:  «Помер  мій  син  Ізьо.  Під  тим  новим  Христом  що  долучився  до  попередніх,  Господь  Бог  пригортав  мене  все  блище  до  себе  …  і  всі  мали,  хоч  і  тяжкі  хрести  об’єдналися  тепер  із  тим  новим  в  один,  загальний,  великий»  .  У  сім’ї  Шептицьких  кожен  розумів,  що  спільне  горе  єднає.  Мати  вчила  Романа  не  боятися  труднощів,  а  впевнено  долати  їх,  часто  повторяла  -  «Хрест  людину  підносить,  а  не  людина  несе  Хрест»  .  
Екуменізм  потребує  перебороти  гордість,  вийти  за  межі  звичного  мислення,  змінити  своє  ставлення  до  речей,  сприйняти  іншого,  мати  ясний  розум  за  що  і  Роман  постійно  молився  .    


3  Розділ


Особисте  покликання

Роман  Шептицький  від  народження  був  наділений  даром  особливої  любові,  що  і  формує  його  екуменічну  свідомість.  

3.1.  Унікальність  Романа  як  особистості    
Ще  не  мав  3  років,  а  вже  клякав  із  батьками  молитися.  В  4  роки  малює,  витинає,  в  5  –  вчиться  катехизи.  В  шестилітньому  віці  писав  листи  по  француськи  до  родичів  .  
Коли  Роман  навчився  писати,  скрізь  його  мати  знаходила  шматочки  паперу  із  записами  молитов,  що  їх  він  сам  вигадував.  Писав  розважання  проведені  власним  способом  думання,  зокрема  тайн  вервиці.  Вервицю  мав  завжди  при  собі,  завивав  довкруги  своє  руки  поки  спав.  Згодом  за  його  прикладом  усі  діти  в  сім’ї  молилися  на  вервиці  .  
У  8  років  таємно  відмовлявся  від  солодощів  з  метою  спокутування  своїх  гріхів.  З  маличку  мав  відразу  до  брехні,  розумів  що  таке  моральне  страждання,  боротьба  зі  злом.  В  9  років  перший  раз  заявив  що  хоче  стати  священиком,  перший  з  усіх  у  родині  нагадував  всім  про  Бога  .  Він  був  зріли  понад  свій  вік,  йшов  за  порадою  до  старших.  Старався  бути  чуйним  до  батьків,  якось  розраджувати  їх  у  важкі  хвилини.  Найбільше  любив  молитву.  З  10  років  відчував  монаше  покликання  .
У  15  річному  віці  разом  із  своїм  товаришем  підійшов  до  священика  і  попросив  відправити  Службу  Божу  в  намірені,  щоб  однокласники  перестали  говорити  погані  слова  .
Мати  зауважує,  що  її  син  дивним  чином  поєднав  у  собі  з  одного  боку  справжню  ангельську  доброту,  ніжність,  побожність,  а  з  другого  –  справжню  лицарськість,  що  проявляла  себе  у  відвазі,  в  сміливості»  .  Учитель  гвардист  зауважив:  «цей  матиме  відвагу  лева,  ніколи  я  не  бачив  його  наляканим  там,  де  інша  дитина  плакала  б  від  страху»  .  Старий  візник  не  міг  вийти  з  дива,  коли  хлопець,  що  ледве  міг  досягнути  до  кінського  жолоба,  приніс  йому  преспокійно  живого  щура,  якого  схопив  за  карк,  коли  той  виїдав  коневі  обрік  .
У  18  років  домігся  від  невіруючих  батьків  одного  вмираючого  хлопця  привести  священика  .  Крізь  спогади  Софії  Шептицької  виділяється  основний  виховний  вплив,  вплив  Святого  Причастя:  «На  кожнім  кроці  в  кожній  забаві,  в  кожній  розмові  стрічаюся  з  квітам  і  овочами  тих  святих  ласк»  .    
Роман  проходячи  службу  у  війську  щодня  ходив  на  літургію.  Тужив  за  сімейною  традицією  спільного  приступлення  до  святих  Тайн:  «Якби  Мама  і  Тато  приїхали  ми  могли  б  разом  уже  висповідатися»  .  Розумів  Причастя  як  зіткнення  до  Бога  цілої  видимої  і  не  видимої  Церкви,  живих  і  усопших.  Пише  про  померлого  брата:  «Юрій  запричащався  б  з  нами,  але  він  на  Горі,  а  ми  тут,  маємо  цей  самий  небесний  хліб»  .    
Не  позичав  гроші,  а  давав  їх  аби  не  наразити  когось  на  небезпеку  не  віддати.  Своєю  відкритістю,  щирістю,  любов’ю  притягував  інших  відтак  об’єднував  навколо  себе  тих  що  стриміли  до  доброти  .  Був  жартівливим,  виступав  посередником,  постійно  дипломатизував  –  примиряв  коли  виникали  сварки  .  Роман  наділений  великим  милосердям,  боляче  сприймав  смерть  знайомих.  «Він  страждав  над  кожним  талантом  покійника,  як  над  знищеним  твором  мистецтва»  .
Мав  вулканічну  вдачу  про  яку  ми  дізнаємося  зі  слів  матері:  «Головною  його  хибою…  було  вибуховість  у  гніві,  в  осуді,  при  забаві  виступала  та  сама  елементарна  енергія,  іноді  нервова»  .  Свою  гарячкуватість  Роману  вдалося  направити  на  благо.  Софія  Шептицькі  згадує:  «одного  разу  я  мала  написати  дуже  трудний  лист,  бо  хотіла  намовити  невіруючого  старця,  щоб  поєднався  з  Богом,  отож  я  радилася  його  –  чотирнадцятирічного  юнака,  як  це  найкраще  зробити.  Він  скритикував  деякі  аргументи,  дещо  виправив…»  .  
Роман  самотужки  вчився  розуміти  іншу  людину,  знаходив  в  собі  сили  милувати  і  прощати.  Не  робив  поспішних  висновків,  намагався  постійно  пізнавати  дійсність  тим  і  запобігав  конфліктам.  Був  наділений  милосердям  більше  за  нішихх.  Коли  мама  Романа  критикувала  когось  за  лихий  вчинок,  він  казав  «але  як  би  Ви  Мамо  подумали,  як  дуже  любить  його  Ісус  Христос,  Ви  не  говорили  б  того»  .
Ставав  дедалі  непорушнішим  в  усвідомленні  власних  переконань,  у  здатності  йти  проти  течії  кожного  разу,  коли  тільки  був  певен  у  правильності  своїх  рішень  .  Переконаний,  що  Митрополитові  Андрею  вдавалося  згуртовувати  людей  не  в  останню  чергу  завдяки  послідовності  і  твердості  своєї  думки.  З  юнацьких  років  він  навчився  зосереджуватися  на  правильному  баченні  речей.  Така  одностайність  допомагала  утверджуватися  у  вірі:  «Ні,  я  не  можу  плакати,  за  Ізя  я  навіть  радію,  що  відійшов  до  неба»  .  
Про  самого  Романа  Софія  Шептицька  казала,  що  той  був  охочий  до  забав  у  цьому  не  завжди  веселому  житті.  Роман  Шептицький  не  зациклювався  на  собі,  він  роздумував  над  працею,  яка  була  б  корисною  для  близьких.  Був  сконцентрований  на  молитві,  таким  чином  не  переймався  мало  вартісними  речами  .  
Роман  помітив,  що  «не  треба  повторювати  сумних  речей  –  краще  зайнятися  своїми  обов’язками»  .  Він  був  переконаний,  що  праця  додає  відваги  «ще  годину  тому  я  боявся  думати  про  ці  перші  місяці  навчання  в  школі,  що  залишаються  передо  мною.  І  я  присвятив    одну  годину  на  підготовку  до  лекції  греки  і  й  став  знову  бадьорий  і  відважний»  .  
Шептицький  був  наділений  певною  притаманною  лише  йому  внутрішньою  енергією,  силою  що  вела  його  до  священичого  життя.  Мати  Шептицького  висловлює  погляд  князя  Адама  Сапіги  про  Романа:  «Тримати  його  в  світі,  це  те  саме,  що  в  кімнаті  замкнути  локомотиву»  .
За  словами  матері  «притаманною  йому  рисою  була  систематичність,  що  допомагала  йому  перемагати  всілякі  труднощі…»  .
Одногрупники  конспектували  ті  ж  лекції,  заучували  той  самий  матеріал,  але  Роман  бачив  в  цьому  щось  інше  .  Виробляє  особливий  синтез  досвіду  притаманний  лише  для  нього.  Від  Бога  мав  здатність  у  простих  речах  бачити  більше.  
Роман  неодноразово  пише,  що  намагається  шукати  Божу  волю.  Справжній  екуменізм  –  допомагати  потребуючому.  Істинне  возєднання  не  можливе  без  прояву  милосердя.  

3.2.  Ведений  Богом  
За  словами  матері  з  самого  малечку  був  сповнений  бажання  жити  так,  аби  сподобатися  Господу  .  Мати  пише:

«коли  йому  йшов  четвертий  або  п’ятий  рік  життя,  одного  разу  після  лекції  катехізису  з  Ізьом,  я  почала  розказувати  йому  про  Ісуса  Христа.  Я  навіть  не  згадала  ще  про  Страсті  й  Розп’яття,  коли  запримітила  в  ньому  таке  зворушення,  таке  зусилля  держати  великі  сльози,  яки  наповнилися  його  очі,  що  я  швидко  здержала  себе  і  перейшла  на  іншу  тему  …»  .

Мати  Романа  пише:  «особи  з  його  довкілля  зовсім  не  визначалися  спеціальною  побожністю,  а  я  навіть  не  бачила,  коли  й  де  купив  він  собі  першу  вервицю  і  так  довго  допитував,  нотував,  учився,  аж  поки  не  опанував  усіх  тайн  молитви»  .
Йосип  Сліпий  вважає,  що  протягом  усього  життя  Митрополита  Шептицького    Господь  веде  його  до  здійснення  місії  –  служіння  в  об’єднуючи  людей.  Архієпископ  впевнений,  що  недугою  Бог  звільнив  Митрополита  Андрея  від  війська,  адже  мав  щодо  нього  інші  задуми  .    
Істини  йому  наче  самі  відкривалися.  В  одному  з  листів  Роман  пише:  «Який  світ  думок  відкрився  і  прокинувся  в  мені  вчора,  коли  я  проходив  перед  великим  розп’яттям  у  церкві  св.  Марка»  .  Святе  Причастя  для  Романа  було  центром  і  величчю  воз’єднання  всього  людства.  Про  Таїнства  Церкви  та  Святу  Літургію  Шептицький  дізнавався  з  зверненого  до  нього  об’явлення,  що  глибоко  закладено  в  його  серці  і  веде  його  через  усе  життя:  

«для  нього  ці  справи  [справи  Богослужіння]  були  відразу  святі;  без  дрожі  не  доторкувала  їх  його  душа,  бо  інтуїцією  розумів  їх  правду,  їхню  велич…  зложені  руки,  спущені  очі,  не  щоб  хтось  так  учив  його,  але  тому  бо  інакше  не  розумів  служби  при  Божому  Престолі»  .  

Роман  постійно  молився  просячи  у  Бога  сили,  терпіння.  Терпимість  Романа  визріла  довірою  батька,  який  врешті  дав  дозвіл  піти  у  монастир.  Приоритетним  вважав  розвитку  стосунків  з  батьками.  Чудово  розумів  силу  спілкування,  мати  згадує  як  Роман  часто  казав:  «Краще  поговорім  трохи,  Мамо!  Ми  взагалі  замало  говоримо  зі  собою,  більше  говорім,  Мамо»  .  


Висновок

Ріст  екуменічної  свідомості  є  ростом  пізнання  свого  покликання.  Зростаючи  у  розумінні  Божого  плану,  Митрополит  Андрей  Шептицький  щоразу  здобуває  більше  плодів.  
Справжня  екуменічна  свідомість  формується  силою  Божого  Об’явлення,  що  діє  через  усі  видимі  і  невидимі  аспекти  життя,  через  спілкування,  випробовування,  молитву,  Святе  Письмо,  Причастя,  власну  ідентичність,  традицію,  рід,  зустрічі,  культуру,  матеріальні  речі.  










Список  використаних  джерел  та  літератури  
Джерела  
1. Сліпий  Й.  Про  дитячі  роки  нашого  Митрополита  //  Богословіє  (1926)  
2. Шептицька  С.  Молодість  і  покликання  о.  Романа  Шептицького.  Львів  2001  

Допоміжна  література  
1.  Вовжонек  М.  Екуменічна  діяльність  Митрополита  Андрея  Шептицького  в  Україні                                        та  Росії.  Рим  –  2006
2.  Горняткевич  Д.  Після  мова.  С.  Шептицька  «Молодість  і  покликання                                                                                                  о.  Романа    Шептицького»  с.  123
3.        Кнюкерт  А.  Духовні  реколекції  з  Св.  Катериною  з  Сієни.  Львів  2007
4.    Косів  М.  Передмова  до  книги  С.  Шептицькі.  Молодість  і  покликання  о.  Романа  Шептицького  с.  9
5.  Лжуницький  Г.  Дванадцять  листів  о.  Андрея  Шептицького  до  матері.  Львів                                    «Світ»  1994  с.  51  
6.    Ленцик  В.  Визначні  постаті  української  Церкви:  Митрополит  Андрей  Шептицький  і  Патріарх  Йосиф  Сліпий.  Львів.  Свічадо,  2001  с.140-180
7.      Небесняк  Є.  Митрополит  Андрей  САЛВИД  Рим-Львів  2003  
8.  Скопельський  В.  Розвиток  еклезіології  Митрополита  Андрея  //  Усі  ми  брати.  Наукова  спілка  ім.  Шевченка.  Львів.  «Свічадо»,  2006  с.  119
9.      Софрон  Мудрий.  Нарис  історії  Церкви  в  Україні.  Рим  1995  Львів,  с.  364
10.  Шептицький  Ян.  К.  Отець  Климентій  Шептицький.  Життєпис  на  підставі  архівних  матеріалів  родини  Шептицьких.  Львів.  Монастир  Монахів  Студійського  Уставу,  «Свічадо»,  1996,  с.  14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475298
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 27.01.2014

ЄДНІСТЬ ПАРОХІЯЛЬНИХ СПІЛЬНОТ У ПОСЛАННЯХ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

ЄДНІСТЬ  ПАРОХІЯЛЬНИХ  СПІЛЬНОТ  
У  ПОСЛАННЯХ  АНДРЕЯ  ШЕПТИЦЬКОГО

ЗМІСТ    
Вступ
 Розділ  1.  Стан  парохіяльної  спільноти  у  часи  Андрея  Шептицького  
                                   1.  1.  Проблема  світськості  у  парохіяльних  спільнотах  
                                   1.  2.  Відновлення  життя  у  Церкві  
Розділ  2.  Єднання  парохіяльної  спільноти
                                   2.1.  Важливість  єднання  
                                   2.2.  Основа  єдності


Вступ
У  останніх  своїх  інтерв’ю  колишній  глава  УГКЦ  Любомир  Гузар  наголошував  на  першоважливості  внутрішньої  єдності  нашої  Церкви  .  Нинішній  глава  греко-католиків  Святослав  Шевчук  теж  неодноразово  говорив,  що  якщо  раніше  Церковні  очільники  більше  працювали  над  визнання  Церкви  у  світі,  то  тепер  важливішим  є  збереження  внутрішньої  єдності  Церкви  .  Оскільки  УГКЦ  складається  з  парохіяльних  громад,  то  питання  їх  внутрішньої  єдності  у  їх  середині  є  важливою  та  актуальною.  
За  словами  о.  ректора  УКУ  Бориса  Гудзяка    проблема  суспільства  полягає  у  недовірі  один  до  одного,  що  не  тільки,  породжує  страх  виявляти  християнську  позицію,  а  й  унеможливлює  розвиток  суспільства  загалом.  Тому  вважає,  що  оскільки  Церква  є  найбільш  об’єднавчою  суспільною  інституцією,  з’єднання  вірних  у  ній  стане  найбільшим  духовним  суспільним  оздоровленням  .  
Воля  народу  до  єднання  бажала  бути  кращою  і  за  часів  нашого    Учителя  Церкви  Андрея  Шептицького  .    Але  Митрополиту  Андрею  вдалося  укріпити  вірних  вірою,  зміцнити  парохіяльні  спільноти.  Досвід  своєї  продуктивної  праці  Владика  Андрей  залишив  нам  у  своїх  багатьох  посланнях.  
Для  написання  даної  цієї  роботи  було  використано  два  послання  Андрея  Шептицького  з  даної  запропонованої  тематики,  які  написані  на  початку  та  в  кінці  міжвоєнного  періоду  в  умовах  розбудови  парохіальних  спільнот  грекоГреко-католицької  Католицької  Церкви  .  У  даній  цій  дослідницькій  роботі  проаналізовано  роботи  авторів,  які  вивчали  думки  Андрея  Шептицького  з  даного  питання  церковної  парохіяльної  єдності.    
Ця  дослідницька  робота  ставить  за  мету:  
1. на  основі  послань  Андрея  Шептицького  окреслити  шляхи  внутрішнього  єднання  церковної  спільноти  
2. прогледіти  основу  міцності  Церковної  громади,  віднайти  методи  запобігання  роздорів  у  середині  Церкви;
3. запропонувати  практичні  дії  та  методи  для  зміцнення  єдності  парохіяльної  спільноти  та  її  продуктивнішого  життя;  

Життя  Митрополита  наскрізь  просякнуте  Божим  Словом.  Для  Митрополита  питання  єдності  вірних  є  питанням  любові,  а  братерське  милосердя  –  джерело  об’єднання  всіх  Церков.  Покликаючись  на  Одвічні  Істини  Владика  говорить  глибинно,  дає  актуальні,  понад  часові  відповіді.  Тому  твори  видатного  душ  пастиря  дають  суттєві  підстави  довіряти  вивчати  їх  зміст  та  пропонувати  на  їх  основі  спостереження  і  поради  для  сучасного  українського  суспільствау.  








РОЗДІЛ  1
СТАН  ПАРОХІЯЛЬНОЇ  СПІЛЬНОТИ  В  ЧИСИ  АНДРЕЯ  ШЕПТИЦЬКОГО  
1.  1.  Проблема  світськості  у  парохіяльних  спільнотах
Слід  розуміти,  що  в  часи  життя  і  творчості  Андрея  Шептицького  самостійна,  незалежна  спільнота  УГКЦ  була  справою  майбутнього.  Доводилося  прикладати  чимало  зусиль  для  її  розбудови.  
Нестабільний  стан  суспільства,  постійне  передчуття  катаклізмів,  радикальні  постійні  радикальні  потрясіння  на  початку  XX  ст.    давали  свій  відбиток  на  Церкву  як  основну  інституцію  народу.  Російська  імперія  неодноразово  виявляла  претензії  на  землі  Галичини,  недобрим  оком  дивлячись  на  присутність  на  цих  теренах  вірних  католиків  східного  обряду  .  
Після  йосифіністських  реформ  освіти  греко  греко-католицьке  духовенство  стало  піонером  українського  відродження.  Священики  активно  працювали  на  селі  формуючи  інфраструктуру  масового  народовського  руху.  Вони  організували  товариство  тверезості,  читальні,  кооперативи  та  інші  добровільні  об’єднання,  брали  участь  у  політичній  діяльності  як  виборчі  агітатори,  були  представниками  усіх  рівнів  влади  .
Уже  на  початку  XX  ст.,  вкладаючи  стільки  енергії  у  національний  рух,  що  Церква  кінець  кінцем  опинилася  в  небезпечному  становищі:  –  вона  стала  діяти,  і  її  стали  розглядати  як  інструмент  світського  руху.  Церква  почала  втрачати  самобутність.  Утворилася  велика  прогалина  у  виконанні  духовних  обов’язків,  у  служінні  Богу.  На  думку  Івана-Павла  Химки  Ппарохіяльна  спільнота  ставала  все  слабшою  .    
Станіславівський  єпископ  Юліан  Сас-Куїловський  у  1899  р.  змушений  був  закликати  своє  духовенство  до  порядку,  наказуючи  йому  займатися  проповідуванням  євангеліяє,  а  не  організацією  читалень  .  Його  послідовник  Митрополит  Шептицький,  зробив  те  саме,  у  1902  р.,  закликаючи  священників  утримуватися  від  участі  в  будь-яких  політичних  чварах  і  присвятити  себе  своєму  покликанню  .  
Андрей  Шептицький,  вирішуючи  цю  проблему,  проповідував  справжню  суть  парохіяльного  єднання.      

1.  2.  Відновлення  життя  у  Церкві
Перша  світова  війна  і  повоєнне  лихоліття  боляче  вдарило  по  очолюваній  Митрополитом  Церкві  в  Галичині  .  Сам  Митрополит  після  війни  був  увязненийув’язнений  та  депортований  (1923-1924).  Довгі  роки  світової  й  національно-визвольної  війни  в  Галичині,  крім  воєнних  втрат  матеріального,  людського  й  суспільного  характеру,  завдали  виликихвеликих  збитків  церковинимцерковним  і  духовним  інституціям.  То  ж  треба  було  їх  негайно  відновити,  щоб  не  припиняти  нормального  життя  народу  в  Церкві  .  
Попри  все  встановлення  конкордату  між  Апостольською  СтоллицеюСтолицею  і  Польщею  10  лютого  1925  року  принесло  чимало  користей  УГКЦ  в  новій  окупаційні  займанщині.  Було  забезпечено  право  на  свободу  організації,  праці.  Духовнеих  служіння  українців-католиків  були  було  поставлені  поставлено  на  канонічну  правну  площину.  Запевнено  вільний  від  оподаткування  ужиток  церков,  інститутів  та  монастирів.  Українська  Церква  в  т.  зв.  Панській  Польщі  мала  широкі  можливості  в  галузі  шкільництва  і  релігійного  виховання  .  В  такому  сприятливому  періоді  було  важливо  встигнути  зміцнити  парохіяльну  спільноту.  
Митрополитові  Андрею  в  період  міжвоєнної  Поальщі  належала  визначальна  роль.  Після  арешту  й  заслання  в  Росію  (1914-1917)  Митрополит  вовернувсяповернувся  до  Львова  10  вересня  1917  р.  Увійшов  до  складу  Української  Національної  Ради,  виступив  на  захист  державного  суверенітету  України,  за  що  був  інтернований  поляками  у  своїх  покоях  (1918-1919).  Шептицький  гучно  виступив  за  мирне  злагодження    суспільних  конфліктів,  проти  терору  насильства  ОУН.  Він  продовжує  патронувати  талановитих  митців,  засновує  друкарню  «Біблос».  Проголосив  заснування  Львівської  богословської  академії,  заснував  молодіжні  організації,  зокрема  Молодь  Христові  та  Український  католицький  союз.  Відновив  спільноти  монастерівмонастирів,  разом  з  братом  уклав  Типікон  для  монахів  Сстудійського  уставу.  Шептицькому  вдалося  відновити  функціонування  Церковних  спільнот,  розширити  поле  діяльності  Греко-  Католицької  Церкви  .      
В  рік  написання  першого  досліджуваного  послання,  а  саме  1928  р.,  Шептицький  розуміючи  важливість  церковної  науки,  у  важких  умовах,  заснував  Богословську  Академію.    
1938  року  відбувся  апогей  акції  крайнього  зденаціоналізування  православного  населення  Холмщини  й  Підляшшя  .  Використовуючи  неприсутність  православних,  через  евакуацію  Російськихми  військами,    Польща  загарбала  церковні  й  земельні  посілості  православної,  а  колись  давніше  УГКЦ  Греко-Католицької  Церкви  на  Холмщині  й  Підляшші.  Поляки  забрали  150  церков,.  Аа  190  підірвали  або  спалили  при  риданні  і  плачі  на  очах  у  місцевого  поунійно-православного  населення.  2  серпня  1938  р.  Митрополит  Андрей  Шептицький  виступив  із  своїм  відомим  посланням  в  обороні  православних  .  У  цей  рік  було  написане  досліджуване  нами  друге  послання.



2  РОЗДІЛ  
АНДРЕЙ  ШЕПТИЦЬИЙ  ПРО  ЄДНАННЯ  ПАРОХІЯЛЬНОЇ  СПІЛЬНОТИ  
2.1.  Важливість  єднання  
У  посланні  до  духовенства  та  вірних  Митрополит  насамперед  закликає  до  єдності  та  порозуміння:  «Пишу  ось  се  посланнє,  щоб  порозумітися  з  вами…  щодо  роботи,  якої  треба  би  усім  нам  разом  узятися…  бодай  до  первісного  стану  привести  ту  нашу  бідну  єпархію»  .  Через  увесь  величезний  доробок  писаного  слова  Митрополита  прокладається    першоважливість  порозуміння  у  спільноті,    як  надважливої  спільнотно-будівничої  справи.  Митрополит  наголошує  на  поєднанні  зусиль  духовенства  та  парафіян,  що  уможливить  розбудову  єпархії.  
Митрополит  Андрей  наголошував,  що  любов  до  Церкви  –    -  це  перша  і  найважливіша  частина  любові  до  ближнього  та  до  Господа,  відтак  саме  у  Церкві  людина  здатна  мати  повноту  любові.  Для  Кир  Андрея  любов  до  Церкви  кожного  її  члена  є  дуже  важливою,  адже  Владика  розглядає  світ  зв’язаний  між  собою,  складений  з  взаємо  залежностей  всього  що  в  ньому  відбувається.  Тому,  на  думку  Митрополита,  особливо  любов  до  Церкви,  як  до  частини  цілої  цілості,  спільноти,    не  є  чимось  відірваним.  Тому  для  Митрополита  Церква  –  це  єдність  з  ближнім  та  всесвітній  екуменізм  водночас.  Так  само,  про  єдність  парохіяльної  спільноти  Митрополит  Андрей  говорить  не  з  якихось  часових  вимог  чи  вузького  рецепту  вирішення  разової  проблеми,  а  неначе  з  точки  зору  вічності.  Тому  єднання  навколо  парохії  є  дуже  важливим  і  несе  надземний  характер.  
Дослідник  о.  Ігор  Гриньох  зауважує,  що  Митрополит  Андрей  розглядав  єдність  парафіян  як  Божу  справу,  без  якої  не  мислиться  спасіння.  Вимогою  розбудови  парафіяльної  спільноти  є  особисте  переродження,  навернення,  усвідомлення  цілості  людства  .  
Щоб  з’єднати  ціле  людство  у  Христі,  необхідна  сильна  й  глибока,  спрямована  на  вселенськість,  особиста  єдність  парохіянина  з  вірними  у  Христі.  Парохіяльну  єдність  Митрополит  в’яже  з  Вселенською  єдністю  Церкви,  що  виникає  як  наслідок  першої.  Дух  цілості,  повноти  й  завершеного  мислення  постійно  супроводить  усе  думання  Митрополита.    Єдність  людей  між  собою,  єдність  Церкви  і  єдність  Церков  –  це  дар  із  неба,  дар  якого  закликає  Митрополит,  випрошувати  у  своїх  молитвах.      
о.Отець  Ігор  Гриньох  вважає,  що  через  усю  канву  митрополичих  послань  проходить  певне  розуміння  унікальності  парохіяльних  спільнот  УГКЦ,  яка  зберегла  в  собі  вселенську  віру,  візантійсько-слов’янський  обряд  та  українську  народність,  а  тому  має  унікальну  місію.  Науковець  переконаний,  що  внутрішня  єдність  є  вельми  важливою  для  об’єднання  Вселенської  Церкви,  спільнота  Шептицького  є  неначе  цим  містком  між  Сходом  і  Заходом,  містком  від  якого  залежить  дуже  багато.  Науковець  переконанийВін  стверджує,  що  греко-католики  насамперед  можуть  дати  більше,  ніж  усі  інші  тому,  що  мають,  до  того  передумови,  що  самі  неначе  з  природи  в’яжуть,  єднають  у  собі  творчі  елементи  структури  Христової  Церкви,  і  в  цьому  потрібно  бачити  покликання  греко-католиків  від  Бога  .  
Митрополит  вважав,  що  перед  розумінням  вселенського  об’єднання  Церков  людину  спершу  зворушує  любов  до  брата,  що  теж  походить  із  невичерпного  джерела  Божої  любові  .
Злучення  Церковної  церковної  громади  відігравало  важливу  роль  у  громадському  житті  та  у  справах  державності.  Дослідник  діяльності  Митрополита  Інна  Поїздник  вважає,  що  відсутність  державності  в  час  Андрея  Шептицького,  постійна  визвольна  боротьба  стала  підставою  для  сприйняття  керівництва  УГКЦ  як  окремої  політичної  сили  .  Інна  Поїздник  вважає,  що  попри  часте  відходження  від  суті  християнської  віри  громадська  активність  парафіян  дозволила  зберегти  власну  національну  ідентичність.  А  це  в  свою  чергу    сприяло    поєднанню  українського  суспільства  та  Церкви  .    
Нарід  тим  сильніший,  чим  більше  базується  на  науці  Христа,  адже  іде  до  найбільшої  мети,  до  Бога  .  І  саме  перебування  в  церковній  спільноті  дозволить  кожному  парафіянину  зберегтися  від  спокус  гріховного  системного  режиму,  від  тенет  зла  .    

2.2.  Основа  єдності
За  словами  Андрея  Шептицького,  саме  мир  є  передумовою  справжнього  християнського  життя  у  єдності  з  Богом.  Оскільки  Церква  є  зібранням  для  зустрічі  з  Богом,  Владика  нагадує,  що  справжній  мир  є  мир  з  іншими  в  Ісусі  Христі.    
Чим  вищі  цінності,  навколо  яких  здійснюється  об’єднання,  тим  воно  духовно  міцніше,  часово  тривкіше,  ба  більше,  злука  навколо  Христа  є  вічною,  вона  сягає  душі  кожного  члена  Христового  Тіла  минулих,  теперішніх  та  прийдешніх  поколінь.    
У  посланні  Андрея  Шептицький  звертається  до  духовенства  з  такими  словами:.
 
«Єдність  –  то  нічо  інше,  як  дух  Христовий,  а  його  треба  нам  мати,  бо  ж  у  нім  уся  наша  
сила;  єдність  є  теж  тою  любов’ю,  яку  винні  ми  нашим  вірним  і  якою  зустрівати  нам  їх  
треба  у  праці  над  ними.  Навпаки  ж,  усе,  що  нас  ділить,  розлучає,  не  може  ніяк  бути  
частю  Христового  Духа,  бо  не  раз  буде  воно  таки  впрост  супротивне  йому»  .  


Бачимо  божественне  походження  односердечного  поєднання.  Злучення  осіб  є  природним,  без  нього  не  мислиться  повноцінний  розвиток  людини.  У  єдності  легше  долати  трудності,  ставати  ближчими  між  собою,  простіше  пізнавати  себе  та  інших.  
Пастор  українського  народу  вживає  євангельське  –  «Ми  всі  браття»  (Мт.  23.8.),  що  вказує  на  нашу  спільність,  схожість,  а  тому  необхідність  гуртуватися  між  собою,  дбати  один  про  одного,  адже  ми  браття  в  одвічному  в  Ісусі  Христі.  
Дух  Христовий  дає  примирення  прийняти  іншого,  відкинути  свій  егоїзм,  а  отже  впізнати  собі  подібного,  водночас  унікального  і  об’єднатися  з  ним.  Кир  Андрей  дає  зрозуміти,  що  роздори  та  роз’єднання  як  зовнішнє  конфесійне,  так  і  внутрішньо  парафіяльне  від  лукавого,  а  основа  парафіяльної  спільноти  сам  Ісус  Христос.  У  розумінні  Андрея  Шептицького  неможливо  переоцінити  значення  Святого  Причастя,  у  якому  ми  в  єдності    приймаємо  самого  Спасителя.    

2.3.  Примирення
Подібно  до  апостола  Павла,  Владика  Андрей  каже  сам  про  себе:.
«уважав  би  за  зраду  справу  Христової,  коли  задля  яких  принципів,  що  міняються  
з  дня  на  день,  або  квестій,  які  релігію  не  обходять,  став  я  –  борони  Боже  –  коли  
якою  причиною  незгоди  або  непорозуміння  між  ким-небудь  із  моїх  вірних  і  мною»  .  

Андрей  Шептицького  впевнений,  що  людина  покликана  шукати  вищих  сенсів  життя,  ставати  над  буденними,  марнотними  суперечками.  Він  стверджує,  що  «чим  більше  і  висше  піднесемося  понад  те  все,  що  переминає,  тим  і  легше  буде  нам,  священним,  заховати  між  собою  і  з  вірними  ту  єдність  Духа  у  злуці  мира.  О  якої  так  рішучо  закликає  нас  святий  Апостол  Павло»  .  Таким  чином  Митрополит  наголошує  на  першо-важливості,  вищості  ідеї  спільнотного  миру,  примирення  з  іншим.
Як  зауважує  науковець  Володимир  Мокрий    для  Митрополита  Андрея  основною  молитвою  для  побудови  людський  відносин  є  молитва  Отче  наш,  а  особливо  важливим  є  п’яте  прохання  цієї  молитви  –  дар  «прощення  винуватцям»,  без  якого  неможливий  мир  між  людьми  .
Митрополит  Андрей  вважає,  що  саме  розуміння  суті  Христової  Церкви  допоможе  уникнути  внутрішніх  чвар  і  роздорів  у  їй  середині:  «Немає  двох  Божих  родин,  собі  чужих:  є  одна  до  якої  всі  належать  або  покликані  належати.  Є  тільки  одна  Церква,  яку  Христос  основував,  за  Його  ж  словами,  на  тому  камені,  яким  є  Петро»  .  Митрополит  додає  слова  Символу  Віри  «Віримо  в  єдину,  святу,  соборну  й  апостольську  Церкву».  По  них,  він  вважає,  пізнаємо  правдиву  Божу,  зрозуміємо  суть  злуки  вірних  у  Христовому  Тілі.  Соборність  –  «це  наче  знамена,  прикмети  і  признаки,  по  яких  пізнаємо  Боже  діло,  найважливіше  Боже  діло  для  нашого  спасення,  яким  є  Христова  Церква»  .  
Дослідник  Ричард  Тожецький  пишезауважує,  що  Митрополит  Андрей  говорячи  про  об’єднання  з’єднання  Церков,  але  і  акцентував  на  ролі  унії  в  житті  одиниць,  підкреслював  значення  етичних  етичних  основ  християнського  життя,  соціальних  та  культурних  справ.  В  час  війни  Шептицький  робив  спроби  примирити  мельниківців  і  бандерівців.  І  все  це  робилося  для  віднови  Церкви  греко-католицького  обряду  й  її  ширення  .  
Отецьо.  Ігор  Гриньох  підкреслює,  що  Митрополит  Андрей  не  намагався  нав’язати  вірним  своїх  ідей  про  об’єднання  Церков,  але  вважав  за  необхідне  змінити  духовність  братів  так,  щоб  вони  самі  від  себе  бажали  з’єднання.  Рух  екуменізму  ґрунтується  на  внутрішньому  переконанні  його  потрібності.  Такого  переконання  не  буде  у  того  хто  не  пережив  особистого  воз’єднання  з  іншим    у  парохіяльній  спільноті.      
Кир  Андрей  вбачає  єдність  спільноти  ще  й  у  спільній  науці  Вселенської  Церкви  так,  що  коли  б  тільки  один  проповідник  через  неувагу  висловив  в  науці  хоч  би  одне  лише  слово,  суперечне  тому,  що  вся  церква  Церква  вважає  за  Богом  об’явлену  науку,  така  помилка  у  короткому  часі  була  б  зауважена  і  виправлена.  Вірні  також  покликані  пірнути  у  скарб  Христової  науки  й  розкрити  в  ньому  до  тепер  не  запримічену  красу  і  велич  .
Пастор  українського  народу  вживає  євангельське  –  «Ми  всі  браття»  (Мт.  23.8.),    що  вказує  на  нашу  спільність,  схожість,  а  тому  необхідність  гуртуватися  між  собою,  дбати  один  про  одного,  адже  ми  браття  в  одвічному  в  Ісусі  Христі.  
Василь  Ленцик  підкреслює  любов  Андрея  Шептицького  як  будівничу  основу  Церкви.  Автор  переконаний,  що  Митрополит  хоч  і  осуджував  гріхи,  але  самих  людей  уважав  своїми,  не  відкидав  нікого,  беззастережно  приймав  усіх.  Владика  Андрей  44  роки  провадив  свою  паству  в  любові  для  об’єднання  усіх  під  стяг  Христа  .  


 
2.4.  Справи  з’єднання
Почати  об’єднання,  Митрополит  пропонує,  із  сумлінного,  по  євангельськи    виконаного,  власного  обов’язку.  Щоденно  якнайліпше  і  найсовісніше  доводити  почате  до  доброго  кінця.  Владика  наче  бореться  із  сьогоднішнім  «то  ся  зробе»,  «най  там  буде,  якось  буде».  Митрополит  Андрей  впевнений,  що  Господь  дасть  ласку  тим  хто  з  любов’ю  відноситься  до  людей  та  сумлінно  виконує  обов’язки  свого  стану.    
Сумлінна  праця  на  своєму  місці,  постійне  особисте  вдосконалення  і  є  та  лепта  служіння  для  загального  добра.  Щоразу  Митрополит  Андрей  наполягає  на  систематичному  стремлінні  до  кращого,  вищого.  Наполегливість  за  ласкою  Божою  приносить  чисту  совість  й  радість  у  служінні  ближньому.  
Митрополит  вважає,  що  головне  для  духовенства  «довести  душі  до  спасіння  вічного»  .  Цей  шлях  для  Митрополита,  також  проходить  через  єдність  у  праці.  
Церква  є  містичним  Тілом  Христа,  об’єднанням  неземним,  але  поряд  з  тим  стоїть  твердо  на  землі,  тому  конче  необхідна  праця  в  поті  чола  працювати  й  ладнати  взаємини  між  собою,  без  чого  не  осягнути  неба  .    
Владика  Патарський  Іван  Хома  пише,  що  велич  Митрополита  Андрея  Шептицького  у  готовності  до  жертви  за  своє  стадо,  у  намаганні  прислухатися  до  кожної  особи  та  спільноти,  що  дозволило  Владиці  не  обходити  осторонь  жодну  проблему  спільноти  чи  то  матеріальну  чи  культурну  чи  духовну  .
Дослідник  життя  Андрея  Шептицького  о.  Василь  Лаба    вважає,  що  уже  по  величезній  кількості  послань  Митрополита  стає  зрозумілим  місце  спільноти  у  його  житті.  Владика  Андрей  як  Цар  Української  Церкви  ставив  під  ризик  своє  життя,  все  своє  майно,  не  шкодував  свого  здоров’я,  матеріальних  ресурсів  для  святої  ідеї  –  міць  Церкви.  Довголітній  Архіпастир  для  своїх  вірних  залишив  найголовніше  –  незламну  віру,  що  згодом  і  зберегло  Українську  Церкву  в  період  руїни    .  о.Отець  Ігор  Цар  пише,  що  люди  єдналися  навколо  Великого  Митрополита,  й  «нема  на  земній  кулі  української  родини,  де  б  не  шанували  нашого  Князя  Церкви»  .
Владика  Володимир  Ющак  висвітлює  ще  одне  звершення  з  життя  Андрея  Шептицького,  яке  варто  наслідувати  священству,  а  саме  розбудову  чіткої  Церковної  ієрархічності.    Автор  вважає,  що  перед  війною  греко-католицька  спільнота  була  чітка  у  своїх  ієрархічності,  містила  численних  парафіян,  була  пристойно  забезпечена  матеріальною  базою.  Така  дисципліна  є  необхідною  для  розбудови  міцної,  єдиної  парохіяльної  спільноти  .
Отець.  Стефан  Батрух  розглядає  іще  одну  важливу  складову  спільнотної  єдності  –  взаємо  відповідальність.  Заклик  шукати  того,  що  єднає  Митрополит  Андрей  неодноразово  вибачався  за  негідні  вчинки  своїх  співбратів  стосовно  поляків  чи  євреїв,  висловлював  жаль  за  всю  Церкву  і  її  членів,  що  були  причетні  до  злочинів.  Така  взаємо  відповідальність  дала  обов’язок  учням  Митрополита  не  відступати  у  боротьбі  за  захист  людської  гідності.  Так  виростали    такі  відомі  учні  Митрополита  як  мученик  Омелян  Ковч  .    
Митрополит  Андрей  не  міг  спокійно  дивитися  на  страждання  свого  народу,  який  розшматовувався  між  двома  імперіями.  Тому,  Шептицький  бажав,  аби  Церква  активно  втручалася  у  національні  справи.  Опікунство  Церкви  над  національним  рухом  вагомо  допомогло  у  важкі  часи  .  
Ростислав  Крамар  у  своїй  статті  висловлює  переконання,  що  вагому  роль  у  збережені  єдності  Церкви  зіграв  авторитет  українського  Мойсея.    При  чому  неземна  постать  Владики  зберегла  віру  Церкви  як  в  час  життя  Князя  Церкви  так  і  після  його  фізичної  смерті  в  період  підпілля.  Автор  каже  про  сьогоднішню  потребу  таких  духовних  лідерів,  які  б  як  і  славнозвісний  Митрополит  вирізнялися  своєю  святістю,  дбайливістю  й  винятковістю  .    
Ростислав  Крамар  вважає,  що  в  час  важких  випробувань,  в  період  ворожого  ставлення,  всебічної  дискредитації  імені  Митрополита,  йому  все  більше  додавався  авторитет.  Саме  через  вагомі  справи  і  покірне  несення  важкого  Хреста  Митрополитом  парохіяни  рівнялися  на  нього,  отримували  чергову  порцію  снаги  й  натхнення.  Від  доброго  пастиря  Андрея  Шептицького  перехоплювало  подих,  парохіяни  вбачали  у  ньому  ореол  святості.  Молодшим  вдалося  перейняти  розуміння  містичного  виміру  Церкви,  що  і  збудувало  підвалини  її  міцності.  Згодом  у  катакомбній  Церкві  духовенство  берегтиме  передсмертне  пророцтво  Митрополита  про  відродження  сильної,  вільної  Церкви.  Завдяки  пророцтву  з  віри,  надії  вдалося  зберегти  християнську  спільноту  та  у  важких  умовах  зберегти  спокій  душі  .  
Митрополит  Андрей  звертав  особливу  увагу  на  любов  у  сім’ї,  з  якої  починається  так  необхідна  велика,  гаряча,  усилена  любов  до  ближнього.    Особливо  єднає  спільноту  вірних  спільна  молитва  та  молитва  один  за  одного  .    Митрополит  Андрей  пропагував  живий  зв'язок  між  вірними,  не  обмежуючись  поверховим  знанням,  виражати  єдність  Церкви  у  практичну  діяльність,  допомагати  ближнім  при  всяких  трудностях  .
Автор  Василь  Ленцик  нагадує,  що  оскільки  Церква  є  зібрання  людей,  то  Андрей  Шептицький  працював  у  першу  чергу  над  зміцненням  стосунків  між  вірними.  Науковець  вважає,  що  у  Митрополита  був  план  у  праці  над  збереженням  єдності  Христової  Церкви.  Спершу  Андрей  Шептицький  наполегливо  приготовлявся  глибокими  студіями  сам.  Згодом  у  тому  самому  напрямі  бажав  виховати  цілий  ряд  ідейних  співробітників,    які  були  б  однодушні  з  ним  у  братній  любові,  уміли  б  дати  пастві  істинну  науку  Христа.  Вже  у  розумінні  Вічної  Правди  Владика  Андрей  намагався  працювати  не  покладаючи  рук  на  благо  своїх  вірних  .
Єдність  парохіяльної  спільноти  не  є  якоюсь  організаційною  потребою,  а  обов’язковою  вимогою  Господа  нашого  Ісуса  Христа.  Митрополит  Андрей  все  своє  життя  займався  не  політичним  чи  економічним  життям  ,  він  проповідував  головне  –  братню  любов,  особисте  наверненням,  з’єднання  з  Христом  і  у  Христі.  Все  інше  зроблене  Владикою  є  наслідком    зовнішнього  вияву,  формою  впровадження  Євангелії  в  життя.    
Як  пише  Євген  Небесняк:  «жодна  з  Церковних  світових  спільнот  не  може  похвалитися  остаточним  досягненням  внутрішньо-церковної  стабільності.  Тож  зрозумілим  стає,  що  найперше  слід  було  би    шукати  досягнення  однодумності  в  нутрі  власної  Церковної  Громади,  а  вже  по  досягненні  її  переключити  всі  свої  зусилля  для  вирішення  проблеми  налагодження  тривких,  дружніх  між  церковних  взаємовідносин.  Саме  таким  і  було  екуменічне  поступування  Митрополита»  .    Отець  о.  Ігор  Гриньох  підтверджує,  що  Митрополит  Андрей  не  займався  мрійництвом,  а  тому  наголошував  що  Вселенська  єдністю  можлива  лише  після  досягнення  довгого  ряду  дрібних  порозумінь  що  починаються  у  парохіяльній  спільноті  .  

2.5.  Роль  особи  у  єднанні  парохіяльної  спільноти  
Митрополит  зважає  на  унікальність  особи  та  на  індивідуальну  роль  кожного  у  Тілі  Христовому,  що  збагачує  спільноту  вірних,  творить  єдність  у  різноманітті.  «Єдність  –  це  прикмета  внутрішньої  злуки  поодиноких  частин  в  одне  тіло»,    вважає  владика  Андрей.  Він  дає  чудовий  приклад  артистичної  єдності,  яка:  «є  причиною,  що  різні  частини  чи  різні  члени  стоять  до  себе  у  зв’язку  такої  гармонії,  що  всі  разом  представляють  чим  таким  у  собі  одним  і  таким  відмеженим  і  відділеним  від  усього  іншого,  що  на  перший  погляд  в  очі  б’є  та  прикмета  єдності,  суцільності,  злуки,  відокремлення  від  усього  іншого»  .
Для  Шептицького  парохіяльна  спільнота  наче  «брила  золота»  гармонійно  з’єднана  атомами  так  воєдино,  що  нелегко  відділяється.  Але  ця  брила  не  зі  земного  золота,  а  з  якогось  райського,  небесного.  А  атоми  цієї  брили  не  всі  однакові  у  цінності  чи  красі.  Вони  навіть  поодинчо  є  вартісними  і  несхожі  на  інші  хоч  нерозривно  злучені  з  ними.    
Шептицький  у  своїх  посланнях  використовує  чарівні  образи,  пише,  що  та  золота  брила  з  її  особливими  елементами  «творить  мистецький  архітвір,  такий  що  всі  покоління  світу  будуть  у  тому  архітворі  будуть  находити  чим  раз  більші  прикмети,  будуть  подивляти  його  будову,  його  лінії,  заокруглення,  його  чар,  його  велич,  не  будуть  взмозі  надивитися  на  те  чудо  чудес»  .  Архіпастир  мальовниче  змальовує,  що  цей  архітвір  незвичайної  краси  і  блиску,  бо  створений  руками  людей  через  руки  Ісуса  Христа:  «У  тому  творі  передовсім  у  кожній  частинці,  в  кожному  атомі  є  щось  людське  і  щось  Боже  або  –  краще  сказати  –  кожен  атом  є  і  Божим  і  людським,  щось  із  Богочоловіка  у  кожній  подробиці»  .
Митрополит  наголошує,  що  злука  у  Церкві  може  здійснюватися  лише  зі  свободи  волі  її  членів,  вільного  вибору  особистостей.  «Тоді,  коли  всі  суспільності  людей  усякого  роду,  суспільності  політичні,  як  держави,  суспільності  більш  природні,  як  народи,  нації,  суспільності  релігійні,  суспільності  політичних  партій…  суспільності  поодиноких  суспільних  верств,  як  індійські  касти,  менше-більше  всі  і  менше-більше  в  кожній  справі  спираються  на  засоби  примусу,  що  в  більшій  чи  меншій  мірі  волю  одних  накидає  другим,  хоча  б  тільки  через  утримування  звичаїв,  яких  переступлення  карають  спільною  реакцією  цілої  суспільності»  .    
Науковець  Світлана  Гуркіна  наголошує,  що  будь-яка  єднальна  політична  діяльність  Митрополита  Андрея  робилася  для  спасіння  душі  довірених  йому  людей.  Саме  через  призму  цього  потрібно  дивитися  на  всякі  об’єднавчі  акти  Кир  Андрея,  саме  для  того  покликана  єдність  як  така  .  Саме  оОсобисте  з’єднання  в  спільноту,  особисте  навернення  є  найважчою  справою.  
о.Отець  Ігор  Гриньох  у  посланнях  Кир  Андрея  вбачає  нову  концепцію  у  праці  над  церковним  єднанням:  «Митрополит  хоче  вирвати  нас  усіх  із  становища  глядачів,  він  хоче  прищепити  нам  духовність  творчих  мислителів  і  співтворців  людської  історії.  Оце  та  нова  концепція  Митрополита:  розбудити  в  народові  відомість  свого  покликання,  надихнути  його  вірою  і  вказати  йому  на  величну  ідею,  для  якої  варта  й  треба  працювати»  .


2.6.  Таїнство  парохіяльної  спільноти
Автор  послань,  нагадує,  що  не  йде  мова  про  церкву  матеріальну,  побудовану  з  цегли  чи  каміння,  а  про  духову,  надприродну  Божу  будову,  що  складається  з  людських  душ  зі  всіма  їх  добрими  ділами  християнського  життя.  Дивовижним  таємничим  чином  Господь  завжди  кличе  когось,  хто  підкріпить,  надихне.  Святий  Дух  у  незвичайний  спосіб  приводить  нових  вірних,  тих,  які  виконують  свою  роль  на  цій  духовній  ниві.  Тому  Вадика  Андрей  каже  про  Господа  словами  Святого  Письма:  «по  всюди  від  краю  до  краю  всього  досягає  й  усім  заорудує  примило»    .  
Андрей  Шептицький  про  Церкву  говорить  у  таїнственності,  незвичайності,  містичності.  Митрополит  впевнений,  що  Члени  Христового  Тіла  не  тільки  в  часі  видимі  люди,  що  нас  оточують,  але  і  «у  благодаті  Христа  Спасителя  ми,  хоча  ще  живемо  на  цьому  світі,  вже  злучені  з  ними  –  святими  в  небі»  .  Митрополит  говорить,  що  єдність  усіх  святих  у  Христі  –  це  велика  правда  віри,  має  зв'язок  з  нашим  життям:  «Ми  в  Божій  благодаті  з  ними  творимо  одне.  Ми  разом  дітьми  одної  родини,  ми  їхніми,  а  вони  нашими  братами  і  сестрами»  .  
Як  Господь  з  нами  перебуває  у  відношенні  любові,  так  і  святі  не  байдужі  до  нас  тепер.  Владика  Андрей  пише:  «А  коли  ми  з  ними  зв’язані  святими  звязами  Божої  любові  й  Божої  ласки,  то  й  поміж  собою  й  зо  собою  зв’язані  вузлами,  як  брати  як  діти  одної  родини»  .  Така  єдність  є  нашою  силою:.  
«Ця  звязь  дальше  і  глибше  сягає,  ніж  воно  може  видаватися,  бо  якщо  ми  в  дійсності        
брати,  то  поміж  нами  усе  неначе  спільне:  спільне  добра,  спільні  терпіння,  спільні  надії,  
спільна  в  будучині  слава.  Значить  заслуги  святих,  їхні  молитви  є  й  нашими»  .  


Святі  присутні  з  нами,  вони  допомагають  нам,  у  них  ми  можемо  просити  заступництво  як  для  себе,  так  і  для  інших.  Архіпастир  запевняє,  що  через  єдність  Церкви  ми  теж  належимо  до  єдності  всіх  святих.  
Андрей  Шептицький  пише,  що  спільнота  в  Дусі  Церква  немає  умов  ,  у  ній  єдність  суто  духовна,  немає  нічого  матеріального.  Вона  навіть  немає  своєї  мови,  усі  бесіди  світу  до  неї  належать.  Вона  в  різних  часах  промовляє  до  різних  людей.  Спільнота  во  Христі  стоїть  понад  обрядами,  церемоніями.  



ВИСНОВОК  
Внутрішнє  єднання  церковної  спільноти  можливе  при  розумінні  Церкви  як  Тіла  Христового.  А  повнота  єдності  здійснюється  при  братній  любові  у  Святому  Причасті,  що  супроводжується  внутрішньою  переміною  особи.    
Основою  єдності  церковної  спільноти  є  Одвічні  Божі  Істини,  що  під  опікою  Святого  Духа  виявляються  між  вірними.  Живучи  цими  таїнствами  вищих  буттєвих  сенсів  вдається  уникнути  марнотних,  руйнівних  суперечок.  
Андрей  Шептицький  жив  Божим  Словом,  мав  єдине  бажання  довести  кожного  до  Ісуса  Христа,  намагався  всіляко  проявляти  братню  любов.  Допомагаючи  словом  чи  ділом  Шептицький  шукав  точки  дотику  для  примирення  в  освячуючій  благодаті.  Тому  немає  кращого  об’єднавчого  акту,  ніж  приклад  власної  святості.  
За  прикладом  Владика  для  злучення  вірних  варто  спільно  пізнавати  правдиву  науку,  будувати  чітку  впорядковану  ієрархію,  визначитися  із  спільними  істинними  духовними  авторитетами  найголовніше,  про  Волю  Господа,  про  нашу  віру,  надію,  любов.  Митрополит  бБув  уважним  до  своїх  парафіян,  надавав  їм  впевненості,  давав  іншим    відчуття  потрібності.  В  єдності  вірних  вбачав  спасіння  своєї  пастви.  Розглядав  християнську  спільноту  як  любов  до  ближнього,  як  здійснення  свого  призначення,  як  з’єднатися  з  одвічним  Логосом,  з’єднанням  з  Творцем.  
Митрополит  зумів  привити  усвідомлення  Божественності  Церкви,  важливість  ролі  кожного  у  об’єднанні  навколо  неї.  Наголошував  на  неповторності  осіоб,и  з  яких  утворюється  сукупний  дієвий  організм  Тіла  Христового.  Андрей  Шептицький  зумів  широко  та  глибоко  подивиться  на  світ,  змінити  хибне  уявлення  про  Церкву  як  політичне  угрупування.  
Владика  Андрей  наголошував,  що  найбільш  духовним  моментом  у  співжитті  Церкви,  а  отже  найбільш  об’єднавчим  є  Святе  Причастя  та  сповідь,  .  храмова  та  домашня  молитва  один  за  одного.    
Із  послань  Андрея  Шептицького  стає  зрозуміло,  що  парафіянин  не  може  бути  простим  пасивним  спостерігачем  церковного  життя  парафії.  Кожному  вірному  необхідно  віднайти  реалізацію  власних  здібностей  в  житті  церковної  громади.  Аби  зміцнити  духовну  єдність,  необхідно  творчо  підійти  до  пошуку  шляхів  згуртування  парафіян.  Кожен  повинен  проявляти  терпіння,  взаємо  пізнання,  щирість  і  одвертість,  готовність  признатися  у  власних  слабостях,  провадити  мирний  діалог.  Важливою  є  спільна  праця,  поза  богослужбове  спілкування,  біблійні  зібрання,  бесіди  із  настоятелем,  спільні  паломництва,  матеріальна  підтримка  і  соціальна  допомога,  інша  турбота  над  потребуючими,  місіонерська  діяльність  членів  громади,  організація  парафіяльної  бібліотеки  та  ін.
Погляд  Андрея  Шептицького  претендує    бути  фундаментом  будівничої  суспільної  думки.  Лише  Христова  Церква,  навколо  найвищого,  здатна  поєднати  усіх  якнайміцніше,  адже  стоїть  понад  суспільними  і  політичними  групами.  Без  з’єднання  парафіяльних  вірних  між  собою  неможливе  усвідомлення  Вселенської  Соборної  єдності  Христової  Церкви.  
Науки  Андрея  Шептицького  неможна  розглядати  поверхово,  вона  вимагає  вивчення,  дослідження  та  впровадження  у  життя.  



             
Список  використаної  літератури    

Джерела

1. Пасторське  послання  Митрополита  Андрея  до  духовенства  та  вірних  із  закликом  до  єдності  та  солідарності.  1923  р.,  липня  12,  Рим.  
2. Пасторське  послання  Митрополита  Андрея    Про  єдність  Церкви.1938  р.,  січня  15,  Львів.  


Допоміжна  література  

3. Археєпископ  Ігор  Ісіченко  Історія  Христової  Церкви  в  Україні  Видання  третє  «Акта»  2008  С.  310-312.
4. о.  Ігор  Гриньох.  Слуга  Божий  Андрей  –  благовісник  єдності.  Мюнхен  1961,  с.  –  110.
5. Світлана  Гуркіна.  Патріотизм  –  історична  пам'ять  –  молодь  //  Церква,  нація,  держава  Діяльність  та  спадщина  Митрополита  Андрея  Шептицького  (1865-1944)  Матеріал  міжнародної  конференції  у  Кракові  25-26  листопада  2009  року  під  редакцією  Анджея  Романа  Шептицького    Вроцлав-Варшава  2011  с.225  
6. Ростислав  Крамар  Пам'ять  про  Митрополита  Андрея  Шептицького  як  фактор  ідентичності  українських  греко-католиків  (друга  половина  XX  ст.)  //  Церква,  нація,  держава  Діяльність  та  спадщина  Митрополита  Андрея  Шептицького  (1865-1944)  Матеріал  міжнародної  конференції  у  Кракові  25-26  листопада  2009  року  під  редакцією  Анджея  Романа  Шептицького    Вроцлав-Варшава  2011с.236
7. о.  Василь  Лаба  Митрополит  Андрей  Шептицький  Його  життя  і  заслуги  свічадо  Люблин  1990  с.62.
8. Василь  Ленцик  Визначні  постаті  української  Церкви:  Митрополит  Андрей  Шептицький  і  Патріарх  Йосиф  Сліпий  Львів  Свічадо  2001  с.298
9. Володи́мир  Мо́крий  –  український  науковець,  політичний  і  громадський  діяч  з  Польщі.  Професор  Ягеллонського  університету  (Краків,  Польща).  
10. о.  Софрон  Мудрий  Нарис  історії  Церкви  в  Україні  Видавництво  оо.  Василіян  Рим-1995-Львів  С.  358
11. о.  Євген  Небесняк  Митрополит  Андрей  САЛВИД  Рим-Львів  2003  с.329
12. Святе  Письмо  Хоменко
13. Ричард  Тожецький  Митрополит  Андрей  Шептицький  //  Ковчег  Збірка  статей  з  церковної  історії  Число  1.  Львів  1993    с.118
14. Іван-Павло  Химка  Греко-католицька  Церква  і  національне  відродження  у  Галичині  1772-1918  //  Ковчег  Збірка  статей  з  церковної  історії  Число  1.  Львів  1993      
15. о.  Ігор  Цар  Чудесні  дарунки  від  Митрополита  Андрея.    Видання  друге  (доповнене).  Львів  2002  Вступне  слово  с.  3.  
16. Ks.  Stefan  Batruch  //  Kościół,  naród,  państvo  ziałalności  Materiały  międzynarodowej  konferencji  w  Krakowie  25-26  listopada  2009  roku  pod  redakcja  Andrzeja  Romana  Szptyckigo.  Kolegium  Europy  Wschodniej  im.  Jana  Nowaka-Jeziorańskiego  Fundacjaa  Rodu  Szeptyckich  Wroclaw-Warszawa  2011  st.  271
17. Włodzimierz  Mokry  «Mądróść  Boż»  i  «prawość  chrześcijańka»  w  traktatach  filozoficzno-religijnych  metropolity  Andrzeja  Szeptyckiego  //  Kościół,  naród,  państvo  ziałalności  Materiały  międzynarodowej  konferencji  w  Krakowie  25-26  listopada  2009  roku  pod  redakcja  Andrzeja  Romana  Szptyckigo.  Kolegium  Europy  Wschodniej  im.  Jana  Nowaka-Jeziorańskiego  Fundacjaa  Rodu  Szeptyckich  Wroclaw-Warszawa  2011  st.  34
18. George  J.  Perejda,  C.S.s.R.  Apostle  of  Church  unity  Metropolitan  Andrew  Sheptytsky.  Canada  –  1960.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475079
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 26.01.2014

Світ що поза нами

[i]"Мистецтво  повсякденного  хуліганства  
стає  виявом  екзистенціальної  свободи  людини".
(Із  перед  останньої  промови  Паші  Дикого  в  гаражі)  [/i]

 [b]«Нове  життя»  це  тавтологія,  бо  всяке  життя  це  і  є  нове,  і  всяке  нове  є  уже  життям.[/b]

Тріумфальні  моменти  нашого  буття  можуть  відбуватися  протягом  усього  нашого  існування  незважаючи  на  буденні  проблеми  чи  неприємності.  Це  не  роздвоєння  особистості  це  ширина  особистості.  В  сприятливих  умовах  тобто  мирних,  відтак  спокійних  (увага  в  цьому  реченні  важливий  порядок  слів  і  сенсова  послідовність)  є  можливість  зануритися  в  глибину  проживаючого  моменту.    
Допомагає  мистецтво!  До  прикладу  вірші  чи  проза  ведуть  дальше  аніж  наука,  в  них  можна  більше  сказати,  в  них  окрім  логічного  можна  вкласти  естетичне,  емоційне,  і  ще  щось  вкласти  що  ще  неназване,  невідоме,  вкласти  те  чого  логіка  ще  не  розкодувала,  не  визначила.  Скульптури  чи  картини.  вони  наче  наділені  більшою  свободою,  вони  на  відміну  від  філософії  не  патетують  «головне  свобода!!!,  ми  йдемо  до  свободи  і  все  зробимо  для  того  щоб…»  творячи  нове  вони  і  є  свободою.  Мистецтво  не  говорить  про  свободу,  мистецтво  чинить  свободу.      
Подібно  мистецтво  яке  має  за  завдання  вивести  нас  на  нову  ділянку,  новий  дискурс,  короче  на  щось  нове.  Нове  не  тільки  потрібне  для  того  щоб  позбутися  засмерділого  старого,  воно  є  конче  необхідною  базою  творення  всього  ефективного,  поступального,  корисного,потрібного,  життєво  необхідного.  А  що  таке  порозумнішати  –  це  осягнути  нову  думку,  саме  нову,  своїм  усвідомленням  огорнути  раніше  незвідану  ділянку  чогось.  
То  правда,  що  самопожертва  веде  до  найбільшого  щастя.  Занурення  в  миттєвість,  повне  віддання  себе  в  цей  даний  момент,  в  момент  у  якому  існує  бурхлива  стихія  що  веде  вперед  в  нове.  Завдання  мистецтва,  культури,  релігії,  молитви  тут  однакове  –  допомогти  людині  зануритися  в  момент,  підготувати  людину  до  того  як  момент  вічно  змінного,  ніколи  не  скучного,  завжди  нового  поведе.  Скажімо  не  може  нам  бути  цікавим  те  що  ми  вже  знаємо,  те  що  ми  самі  робимо  як  люди,  нас  освіжити  тобто  дати  нам  життя  може  лиш  той  весь  живий  світ  що  поза  нами  (даруйте  за  будискість)  тобто  Бог,  якщо  правда  ви  ще  духовно  живі  і  вірите  що  такий  світ  поза  вами  взагалі  існує.
Нове  життя  це  світ  поза  нами,  а  світ  поза  нами  це  Бог  і  в  ньому  все  завжди  нове.  Бог  це  світ  поза  нами.      


[b]Казка  про  Гірчичку  [/b]
Одного  разу,  у  світі  золотих  кавунів  та  казкових  гарбузів  жила  собі  Гірчичка  -    найменша  із  насінин.  Вона  була  маленька  на  зріст  і  либонь  найхудіша,  через  що  і  не  рідко  наражалася  на  кепкування  з  боку  своїх  сусідів  і  знайомих.  Якось  до  Гірчички  прийшла  її  колєжанка  Сємочка  і  сказала:  «ти  мала  молокососка  гірчична,  подивись  на  себе,  ти  своїми  розмірами  ні  на  що  не  годишся,  з  тебе  ніколи  нічого  не  буде,  ніколи  не  повірю  що  з  такого  ніщо  може  бути  шось».  
Але  Гірчичка  повірила.  Не  знаю,  звідки  у  неї  знайшлися  внутрішні  сили  повірити,  (може  це  закладено  її  природою,  в  її  рефлексах  самозбереження),  але  вона  повірила.  І  коли  настав  час  Гірчичка  попри  всі  базікання  лихих  язиків,  лягла  у  землю  і  пустила  свої  маленькі  корінчики  вглиб.  
   

Довідка:  Гірчиця  чорна  (Brassica  nigra,  синонім  —  Sinapis  nigra),  родина  Капустяних  (Brassicaceae)  -  хоч  й  однорічна  злакова  рослина,  але  росте  дуже  швидко.  З  маленького  зерна  за  один  сезон  виростає  до  4  –  5  і  більше  метрів.  висоти.  В  умовах  Палестини  за  кілька  перших  тижнів  після  посіву  виростає  3–4-метровий  гірчичний  кущ.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475077
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.01.2014

(2) ДОБРОЧИННІСТЬ ЯК ВИЯВ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЛЮБОВІ У СВІТЛІ ЕНЦИКЛІК ПАПИ БЕНЕДИКТА XVI Caritas in

РОЗДІЛ  3
ЗДІЙСНЕННЯ  ДОБРОЧИННОСТІ  В  УКРАЇНСЬКИХ  РЕАЛІЯХ  
Католицької  Церкви  і  Папа  як  промоутер  її  вчення,  пропонує  не  так  технічні  рішення  розв’язку  економічних  проблем,  як  із  позиції  вищих  істин  дає  базові  орієнтири  для  належного  розвитку  економіки  та  формування  справедливого  суспільного  ладу  .  Основною  думкою  Папи  є  те,  що  справедливе  життя  суспільства  вимагає  соціального  милосердя  у  різноманітних  формах  та  усіх  царинах  суспільного  життя.  
Папа  Бенедикт  XVI  у  своїх  енцикліках  пише  про  універсальні  проблеми  соціальних  відносин  людства.  Але  у  даному  розділі  ми  розглядатимемо  потреби  доброчинності  згадані  Папою,  які  віднаходять  гостру  актуальність  саме  в  Україні.  
Дослідження  яке  проводить  британська  доброчинна  організація  Charities  Aid  Foundation  показує,  що  у  2011  році  Україна  посідає  132  місце  в  світі  за  показником  активності  грошових  пожертв  та  118  місце  за  показником  допомоги  нужденним  .  Низький  рівень  жертовності  проглядається  не  лише  у  сфері  приватної  доброчинності,  а  й  у  відносинах  на  всіх  ланках  соціального  життя  українського  суспільства.  
Виходячи  з  папських  енциклік,  ми  розуміємо,  що  в  Україні  де  помітний  поділ  на  багатих  і  бідних,  розвиток  доброчинності  як  мінімум  буде  означати  зняття  соціальної  напруги,  розбудову  активного  громадського  суспільства  та  більш  справедливий  розподіл  загальних  благ.  




3.1.  Специфіка  доброчинності  в  Україні
Приватна  доброчинність  в  Україні  існує  впродовж  її  всієї  історії  .  Сприятливим  ґрунтом  для  доброчинності  було  прийняття  на  території  України  християнства,  а  також    характерна  лагідна,  співчутлива  ментальністю  слов’ян,  що  зумовлена,  не  в  останню  чергу,  помірним  кліматом,  розкішною  природою  та  мирним  родом  занять  .
Доброчинністю  в  Україні  найактивніше  займалася  інтелігенція.  Саме  вона  відігравала  головну  роль  в  розвитку  культури,  освіти,  і  соціальних  сфер  загалом.  Завдяки  доброчинності  були  створені  умови  для  розвитку  таланту  політичних,  духовних  лідерів  України:  Тарасу  Шевченку,  Маркіяну  Шашкевичу,  Соломії  Крушельницькій  та  багато  іншим  .  
У  ХІХ  столітті  відбувся  перехід  від  звичайної  подачі  милостині  і  традиційних  пожертв  до  створення  організацій,  фондів,  закладів,  які  мали  на  меті  не  тільки  матеріальну  підтримку  вразливих  верств  населення,  а  й  включення  їх  до  повноцінного  громадського  життя.  
На  початку  ХХ  століття  в  Україні  статус  найбільшого  доброчинного  центру  мав  Київ.  У  1913  році  тут  діяло  86  благодійних  організацій  та  товариств.  Коштом  підприємців  будувалися  гімназії,  лікарні,  притулки,  будинки  для  немічних  тощо.  В  той  час  за  доброчинні  кошти  був  створений  Бактеріологічний  інститут  Товариства  боротьби  з  інфекційними  захворюваннями,  який  відіграв  велику    роль  у  захисті  населення  від  епідемій  .  Специфікою  доброчинності  в  Україні  було  те,  що  окрім  приватної  розповсюджена  парафіяльна  доброчинність  Церков.  Багато  священиків,  єпископів  займалися  активною  благочинністю.  
Одним  із  багатьох  доброчинців  ХХ  століття  був  греко-католицький  Митрополит  Андрей  Шептицький.  Підхід  Шептицького  до  благочинності  був  щедрий,  а  поряд  з  тим  виважений  і  розумний.  Неабиякий  акцент  меценат  робив  на  освіту,  науку  і  культуру,  адже  це  дозволить  ставати  людям  більш  самостійними  та  ініціативними.  Митрополит  щороку  своїм  коштом  отримував  двадцять  юнаків  та  дівчат,  допомагаючи  їм  здобути  освіту.
Шептицький  розумів  важливість  все  цілого  гармонійного  розвитку  українського  народу.  В  одному  із  своїх  листві  писав:  «для  мене,  нема  і  не  може  бути  ні  одної  чужої  ділянки  життя  дорученого  мені  Богом  народу,  незалежно,  чи  це  буде  промислом  чи  шкільництвом,  мистецтвом  чи  гігієною,  купецтвом  чи  філософією,  наукою  чи  спортом»  .  
Коли  у  1921  році  не  було  приміщення  для  ізоляції  70-ти  дітей  інфікованих  трахомою  Андрей  Шептицький  облаштував  ізолятор  у  своїй  митрополичій  палаті  .  
В  час  заснування  фонду  «імені  Митрополита  Шептицького»  для  допомоги  сиротам  Андрей  Шептицький,  просив  змінити  його  назву.  Греко-католицький  Митрополит  говорив,  що  тільки  безкорисливо  творячи  добро  в  ім’я  свого  ближнього,  можна  досягнути  справжнього  щастя  для  себе,  своїх  дітей  і  для  всього  українського  народу.  Місія  доброчинності  викликала  закономірну  ланцюгову  реакцію  в  усього  свідомого  українського  громадянства  .  
В  1920-1930-х  рр.  на  Галичині  за  часів  польської  окупації  серед  українців  діяв  принцип  «Свій  до  свого,  по  своє!».  Люди  гуртувалися,  щоб  протидіяти  експансії  польського  та  єврейського  капіталу  і  стимулювали  розвиток  вітчизняного  виробництва,  власного  бізнесу.  У  1939  в  Західній  Україні  було  майже  4000  українських  кооперативів.  Вони  фінансували  духовні,  культурні,  а  також  визвольно-державницькі  змагання  українців  .
У  тоталітарному  режимі  радянського  часу  хоч  і  були  присутні  принципи  міжнародної  співдружності,  але  це  не  сприяло  ініціативності  та  активності  громадян.    
Сучасна  Україна  у  90-х  роках  переживала  не  найкращі  економічні  часи.  Міжнародні  організації  зазначають,  що  і  сьогодні  не  менше  ніж  20%  населення  країни  живуть  за  межею  бідності  .    
Доброчинні  кошти  в  Україні  часто  використовуються  не  ефективно  .  До  того  ж  існує  низький  рівень  довіри  українських  громадян  до  діяльності  фондів  та  благочинних  організацій  .
Дещо  покращилася  ситуація  благочинності  у  великому  бізнесі  коли  ринок  виявився  насичений  однаковими  за  якістю  товарами.  Для  споживача  стала  важливою  репутація  і  бренд  фірми.  Як  наслідок  для  формування  іміджу  доброчинні  проекти  красномовно  почали  доповнювати  маркетинг  і  PR  діяльності  будь-якого  підприємства  .  Але  загальна  політична  ситуація  характеризувалася  відсутністю  доброї  волі  влади  прислужитися  загальному  благу  
По  сьогодні  культура  доброчинності  в  Україні  залишається  нерозвиненою.  За  підсумками  результатів  експертного  опитування  «Благодійність  в  Україні  2011»  існують  такі  причини  непопулярності  доброчинності  у  нашій  державі  як:  слабо  розвиненість  економіки  та  фінансової  системи,  моральна  криза  у  суспільстві,  корумпованість  державного  апарату,  недосконалість  існуючої  вітчизняної  законодавчої  та  нормативної  бази,  недотримання  законодавства,  високі  податкові  пільги  у  при  здійсненні  благодійної  діяльності,  проблема  оподаткування  отриманої  допомоги,  відсутність  довіри  з  боку  суспільства  до  діяльності  благодійних  організацій,  соціальна  пасивність  та  інертність  громадян  України  та  українського  бізнесу,  низька  соціальна  активність  суспільства,  непрозорість  та  закритість  для  суспільства  діяльності  благодійних  організацій,  непрофесійність  та  неефективність  діяльності  благодійних  організацій,  недостатньо  сформований  інформаційний  простір  потреби  благочинності  .  


3.2.  Застосування  постулатів  енциклік  в  Україні
Зріст  доброчинності  в  українському  суспільстві  означатиме  інтегральний  розвитку  громадського  суспільства  і  конкретної  особи  зокрема.  Для  цього  є  важливим  не  лише  усвідомити  суть  доброчинності,  а  й  перейняти  досвід  ефективного  її  здійснення.
Зважаючи  на  досвід  ефективної  приватної  доброчинності  розвинених  країн,  найкраще  вкладати  ресурси  у  системне  вирішення  проблем.  В  Україні  існує  особлива  необхідність  створення  та  розвиток  інституцій,  які  б  привертали  увагу  людей  до  потребуючих  .  Окрім  створення  фундацій,  ліг,  необхідно  організовувати  навчання  по  управлінню  неприбутковими  організаціями,  курси  ефективного  залучення  благочинних  коштів.  Необхідно  формувати  культуру  корпоративної  доброчинності  на  підприємствах  .    
Окрім  збільшення  кількості  благочинних  організацій  та  фондів  необхідно  покращити  рівень  співпраці  від  якої  прямо  залежатиме  ефективність.  Для  успішної  благочинності  потрібне  партнерство  між  представниками  різних  секторів:  держави,  бізнесу  та  громадських  організацій  .  В  умовах  нашої  держави  потрібна  комунікація  доброчинця  із  соціальними  службами  та  іншими  інституціями  .  Ефективною  може  бути  співпраця  із  місцевою  парафією,  якій  переважно  відомо  хто  потребує  допомоги  найбільше.  
 Необхідно  прийняти  закони,  які  б  сприяли  приватній  доброчинності.  Реформування  та  дотримання  законодавства  яке  б  дало  більше  можливостей  для  економічної  ініціативності  кожного  громадянина.  Наприклад  закон  про  передбачення  пільг  для  доброчинця,  чи  закон  про  дозвіл  на  формування  ендаументу  -  стабільного  банківського  рахунку  депозитні  відсотки  з  якого  спрямовуються  виключно  на  доброчинність  .
Коли  немає  коштів  на  доброчинність  в  таких  умовах  є  доцільним  жертвувати  своїм  часом  та  вмінням,  шляхом  участі  у  волонтерській  діяльності  .  Хорошою  практикою  є  коли  фахівець  певної  галузі  з  доброчинною  метою  надає  безкоштовні  послуги  .        
Із  рекомендацій  Папи  випливає,  що  займатися  доброчинністю  є  просто.  Інколи  доброю  справою  є  позбутися  старої  речі  віддаючи  її  тому  кому  вона  потрібна  .  Доброчинність  без  грошей  застосовують  коли  домовляються  із  фармацевтичною  компанією  про  виготовлення  надлишкової  кількості  антибіотиків,  які  будуть  спрямовані  потребуючим  .  Різноманітну  творчість  і  фантазію  можна  проявити  при  збірці  коштів  на  доброчинність.  Доброчинністю  може  бути  порада,  надана  інформація  чи  приділена  увага.      
Майбутнє  посткомуністичних  країн  Східної  Європи  залежатиме  від  рівня  їх  демократизації  .  Понтифік  закликає  ці  країни  перепланувати  свій  шлях  розвитку.  Нажаль  в  Україні  надалі  «політика  відбирає  ресурси  в  економіки  і  культури,  а  ідеологія  обмежує  свободу»  .
«Після  падіння  економічних  і  політичних  систем  у  комуністичних  країнах  Східної  Європи  і  розпаду  так  званих  «протилежних  блоків»  треба  було  цілісно  осмислити  розвиток  цих  країн.  Про  це  просив  Іван  Павло  II,  який  у  1987  році  вказав  на  існування  цих  «блоків»  як  на  одну  з  головних  причин  відставання  державного  розвитку,  оскільки  політика  відбирала  ресурси  в  економіки  і  культури,  а  ідеологія  обмежувала  свободу.  У  1991  році,  після  подій  1989  року,  він  просив,  щоб  розпад  «блоків»  супроводжувався  глобальним  перепроектуванням  розвитку  не  тільки  в  цих  країнах,  а  й  на  Заході,  а  також  у  частинах  світу,  що  розвиваються.  Це  було  зроблена  тільки  частково,  і,  як  і  раніше  залишається  очевидним  обов’язком,  який  потрібно  виконати,  можливо  вибираючи  відповідні  альтернативи  подолання  актуальних  економічних  проблем»  .  

Основою  справжнього  економічного  розвиток  є  взаємодовіра,  єдність  навколо  вищих  цінностей.  Інтегральний  розвиток  країни  відбувається  із  розбудовою  громадського  суспільства,  братерства  українського  народу.  Більше  того,  для  демократичного  перетворення  державі  потрібна  участь  її  громадського  суспільства  у  міжнародній  політиці  .
«Причини  відсталості  в  розвитку  не  є  в  першу  чергу  матеріального  характеру.  А  перш  за  все  –  у  волі,  яка  часто  занедбає  обов’язок  солідарності.  По  друге  –  в  думці,  яка  не  завжди  вміє  скерувати  бажання.  Тому  в  прагненні  до  розвитку  потрібні  вдумливі  люди,  здатні  до  глибокої  рефлексії,  готові  посвятити  себе  пошукові  нового  гуманізму,  завдяки  якому  сучасна  людина  могла  б  знайти  себе  саму.  Але  це  ще  не  все.  Відсталість  у  розвитку  має  ще  важливішу  причину  ніж  брак  в  мисленні:  то  брак  братерства  між  людьми  і  між  народами.  Чи  люди  власними  силами  можуть  досягти  цього  братерства?  Суспільство,  що  раз  більш  глобалізоване,  робить  нас  ближніми,  але  не  робить  нас  братами.  Розум  самотужки  спроможний  зрозуміти  рівність  між  людьми  і  встановити  громадянське  співжиття  між  ними,  але  не  здатний  встановити  братерства.  Братерство  починається  у  трансцендентному  покликанні  Бога  Отця,  який  перший  нас  полюби,  навчав  нас  через  свого  Сина,  чим  є  та  братня  любов»  .

В  основі  інтегрального  розвитку  особистості  та  суспільства  загалом  лежить  солідарність  та  субсидіарність.  «Солідарність  це  коли  всі  почуваються  за  всіх»  .  Субсидіарність  -  «допомога  людині  через  автономію  опосередкованих  об’єднань»  .
Формування  громадського  суспільства  є  основою  створення  умов  для  доброчинності.  Папа  запевняє,  що  навіть  при  надходженні  великих  інвестицій,  не  обійтися  без  принципів  солідарності  та  субсидіарності,  що  визначає  активність  громади  на  місцях.  
«субсидіарність  повинна  бути  тісно  переплетена  із  солідарністю  і  навпаки,  оскільки  субсидіарність  без  солідарності  приводить  до  суспільного  партикуляризму,  так  само  солідарність  без  субсидіарності  приводить  до  такої  соціальної  системи,  яка  принижує  нужденних.  Це  потрібно  мати  на  увазі  також  тоді,  коли  залучаємося  до  міжнародної  допомоги  і  розвитку.  Така  допомога,  незалежно  від  наміру  донорів,  може  інколи  загнати  якийсь  народ  у  стан  залежності  або  навіть  створювати  ситуації  локального  домінування  і  здирництва  в  країні.  Справжня  економічна  допомога  не  повинна  мати  іншої  прихованої  мети.  Вона  повинна  стосуватися  не  тільки  урядів  зацікавлених  країн,  але  також  локальних  суб’єктів  господарювання,  активістів  громадського  суспільства,  задіяних  у  справи  культури,  включно  з  помісними  церквами.  Програми  допомоги  повинні  у  щораз  більшій  мірі  нести  на  собі    ознаки  програм,  доповнених  низовою  участю.  Адже  правдою  є  те,  що  найбільш  цінним  багатством,  яким  володіє  країна-акцептор  допомоги  з  розвитку,  є  людський  ресурс:  це  –  справжній  капітал,  який  потрібно  примножувати,  щоб  забезпечити  найбіднішим  країнам  справді  незалежне  майбутнє»  .  

Подолання  авторитарних  та  тоталітарних  систем  передбачає  більшу  довіру  держави  до  своїх  громадян.  Така  довіра  сприяє  вираженню  внутрішньої  конституції  людини,  яка  насправді  завжди  спрямована  до  добра  і  завжди  готова  дати  щось  іншим.  Активність  громадян  на  місцях  дозволить  розбудити  приспану  енергію  людського  ресурсу  та  сприяти  гармонійному  розвитку  людини  .  
Для  суспільства  важливо  усвідомити,  що  людина  сама  собі  не  є  законом.  Оскільки  саме  обов’язки  визначають  права,  то  розуміння  обов’язку  мобілізує  значно  краще  ніж  усвідомлення  своїх  прав  .  Зрозуміти,  що  справжній  розвиток  не  можливий  без  життя  за  морально  етичними  принципами,  поваги  до  закону  та  сумлінне  його  виконання.  
Щоб  зростала  довіра  громадян  до  уряду  необхідно  зробити  так,  щоб  функціонування  державних  органів  влади,  суддів,  міліції,  прокуратури,  лікарень  стало  більш  професійним  та  моральним.  Вклад  у  покращення  їхньої  сумлінної  діяльності  буде  ефективною  доброчинністю,  що  сприятиме  інтегральному  розвитку  людини  та  суспільства  в  цілому.  Особливу  увагу  потрібно  приділити  судам,  оскілки  несправедливість  засуду  породжує  страх,  а  безкарність  призводять  до  повторних  правопорушень.  У  цьому  ключі  Папа  закликає  до  покращення  інфраструктури  та  сільського  господарства.  
Із  слів  Папи  випливає,  що  доброчинність  українського  уряду  мала  би  полягати  у  пріоритеті  забезпеченні  робочих  місць  для  своїх  громадян.  
«прагнути  –  як  пріоритетної  мети  –  доступу  всіх  до  роботи  і  її  збереження.  Тверезо  розглянувши,  побачимо,  що  домагається  цього  й  «економічна  логіка».  Системне  поглиблення  нерівності  між  суспільними  групами  в  одній  країні  та  в  різних  країнах,  тобто  масове  зростання  бідності  у  відносному  сенсі  не  тільки  викликає  нівечення  суспільних  зв’язків,  і  тому  наражає  на  ризик  демократію,  але  має  також  негативний  вплив  в  економічній  сфері  через  прогресуючу  ерозію  «суспільного  капіталу»,  тобто  всього  комплексу  співвідношення  довіри,  вірогідності  та  пошани  правил,  необхідних  у  кожному  громадянському  співжитті»  .


Соціальна  нерівність  діє  згубно  на  економіку,  руйнує  добробут,  позбавляє  можливості  розвитку.  В  цьому  ключі  Понтифік  засуджує  скорочення  соціального  фінансування  .  
Важливим  є  захист  українських  мігрантів  за  кордоном.  Перед  українським  урядом  стоїть  важлива  робота  налагодження  співпраці  з  країнами,  де  перебувають  наші  мігранти.  Україна  сама  повинна  продемонструвати  опіку  про  людей  які  з  тих  чи  інших  причин  приїхали  жити  сюди  .  Від  захисту  гідності  людини  залежатиме  моральний  та  демократичний  ріст  українського  суспільства.          
Однією  із  найбільших  проблем  є  те,  що  при  «інвестиційному  голоді»  в  державі  український  капітал  вивозиться  з  країни.  Папа  Бенедикт  XVI  пише,  що  ще  «Павло  VI  акцентував  на  серйозній  оцінці  шкоди,  якої  може  заподіяти  власному  народові  переведення  за  кордон  капіталу  виключно  задля  особистої  вигоди»  .  В  період  лібералізації  ринку  капіталів  ментальність  багатьох  українських  бізнесменів  схилилася  до  думки,  що  інвестування  є  не  людським  і  етичним,  а  тільки  технічним  фактором.  Необхідне  прийняття  більш  справедливих  законів,  які  б  передбачали  повернення  українських  коштів  в  Україну,  адже  «задля  справедливості  потрібно  брати  до  уваги  умови  виникнення  цього  капіталу,  а  також  шкоду  для  осіб,  яка  буде  завдана,  якщо  його  не  інвестувати  там,  де  він  був  створений»  .  
Українським  громадянам  потрібен  позитивний  погляд  на  майбутнє.  Економічна  криза  може  стати  можливістю  для  нашого  суспільного  об’єднання  в  економічному  ринку:    
«Саме  в  ці  часи,  які  ми  зараз  переживаємо,  коли  наша  купівельна  спроможність  може  спадати,  а  це  нас  підштовхує  до  більш  помірного  споживання,  потрібно  в  сфері  закупівлі  обрати  інші  методи,  наприклад,  форму  кооперації  покупців,  як  от  товариства  споживачів,  які  функціонують  ще  з  XIX  століття»  .  

Доброчинну  роль  виконують  довгострокові  інвестиції,  які  хоч  і  не  приносять  швидкого  прибутку,  несуть  велику  корись  для  загального  блага.  В  Україні  прагнення  швидкого  прибутку,  нівелює  впровадження  модернізації.  Інвестиції  коротких  та  над  коротких  термінів  не  сприяють  застосуванню  економних  технологій  .  Проблема  впровадження  енергозберігаючих  технологій  ускладнюється  через  втрату  високотехнологічного  виробництва  у  багатьох  напрямах  фундаментальних  досліджень  та  зменшення  кількості  українських  науковців  що  переїхали  за  кордон  .  Ситуація  вимагає  сумлінної  праці  на  перспективу  у  всіх  галузях  суспільного  функціонування.  
Для  розвитку  людського  гуманізму  буде  замало  вкладати  у  гуманітарну  освіту.  Потрібне  успішне  функціонування  церков  та  релігійних  громад,  які  вбачають  у  людині  образ  та  подобу  Божу.  Аби  не  втратити  з  поля  зору  людину  як  найвищу  цінність  створену  на  образ  і  подобу  Божу  –  християнська  релігія  повинна  культивуватися  у  публічній  сфері.  Папа  передбачаючи  наслідки  глобалізації  застерігає  народи  що  розвиваються  від  релятивістських  поглядів  та  гедонізму.  Понтифік  закликає  зберегти  сімейні  цінності  та  зберегти  свою  відкритість  до  життя.  Етика  особи  формує  етику  суспільства  .  Тому  для  формування  доброчинної  свідомості  у  суспільстві  потрібне  внутрішнє  перетворення  кожного  її  члена.  Економіка  повинна  працювати  з  перспективи  вічного  життя  .  
Україна  незважаючи  на  свою  слаборозвинену  економіку  може  у  міру  своїх  можливостей  жертвувати  біднішим  за  себе.  Окрім  того  що  це  буде  хорошим  прикладом,  такий  жест  доброї  волі  дасть  можливість  відвернути  занадто  егоїстичний  погляд  на  власні  проблеми  стаючи  більш  солідарним  з  іншими.  До  того  ж  допомога  іншим  укріплює  відчуття  спроможності  та  самоповаги,  дає  наснаги  працювати  краще.  
 
ВИСНОВКИ
Християнська  доброчинність  це  вчинок  милосердя,  любов  у  дії.  Це  спів  страждання  із  потребуючим,  бажання  бути  з  ним  та  посприяти  його  цілісному  розвитку.  Християнська  доброчинність  виявляє  турботливість,  несе  для  іншого  Ісуса  Христа,  який  позбавляє  від  найстрашнішої  бідності  –  онтологічної  самотності.  
Створення  справедливого  соціального  ладу  процес  не  механічний.  Справедливості  не  можливо  досягти  лише  інституційним  шляхом.  Справедливий  розподіл  потребує  щоразу  нового  прояву  свободи.  Існування  Царства  Небесного  на  землі  завжди  буде  залежати  від  рішучого  рішення  пожертвувати,  здійснити  доброчинність.  
Нинішні  економічні  кризи  пов’язані  з  відставанням  розвитку  духовності.  Без  морально-етичних  принципів,  технологічний  та  економічний  прогрес  іде  тільки  на  шкоду  особистості  та  суспільству.  
Християнська  доброчинність  вкрай  необхідна  у  всіх  сферах  людського  життя.  Лише  доброчинність  будучи  більшою  за  справедливість  здатна  цієї  справедливості  досягти.  
Християнська  доброчинність  є  раціональною  доброчинністю.  Розумний,  спланований  підхід  дає  змогу  доброчинності  бути  ефективнішою  і  відповідно  зробити  більше  добра.  
Чесна  економіка,  наділена  стабільністю  та  довірою,  в  результаті  є  більш  прибутковою.  В  силу  природи  речі,  розвиток  бідних  країн  є  вигідним  в  першу  чергу  для  багатих.  
Для  розвитку  доброчинності  в  Україні  вкрай  необхідне  формування  громадського  суспільства.  Братерство  повинно  змінити  ментальність,  яка  б  передбачала  розуміння,  того  що  інтегральний  розвиток  людини  не  можливий  без  жертовної  праці  для  загального  блага.  Засади  солідарності  та  субсидіарності  допоможуть  розбудити  внутрішні  енергії  суспільства  приспані  в  тоталітарний  комуністичний  час.  
Людина  не  засіб,  а  ціль  економічної  діяльності.  Пріоритетом  у  доброчинності  має  бути  довгостроковий  вклад  у  розвиток  людини,  а  не  прагнення  до  швидкого  збагачення.  
Корисним  для  України  було  б  здійснити  доброчинну  допомогу  африканським  країнам  для  порятунку  людей  від  голоду.  Це  допоможе  українському  суспільству  вийти  із  егоїстичного  замикання  на  своїх  проблемах.  
 
Список  використаної  літератури:
Джерела:
1.  Безпалько  О.  Благодійні  інституції  України:  сучасний  стан  та  перспективи  розвитку  (за  результатами  соціологічного  дослідження).  Київ.  2008.  
2.  Венедикт  ΧVI.  DEUS  CARITAS  EST.  Бог  є  любов.  Енцикліка  Вселенського  Архиєрея  Венедикта  ΧVI.  25  грудня  2005  р.  /  перекл.  Курдина  З.  Львів.  2008.
3.  Венедикт  ΧVI.  CARITAS  IN  VERITATE.  Любов  у  правді.  Енцикліка  Вселенського  Архиєрея  Венедикта  ΧVI,  про  інтегральний  людський  розвиток  у  любові  та  правді.  29  червня  2009  року.  /  перекл.  Дверницький  О.  Львів.  2010.  
4.  Венедикт  ΧVI.  SPE  SALVI.  Спасенні  надією.  Енцикліка  Вселенського  Архиєрея  Венедикта  ΧVI.  30  листопада  2007  року.  /  перекл.  Дверницький  О.  Львів.  2008.  
5.  Венедикт  XVI.  Verbum  Domini.  Слово  Господнє.  Післясинодальне  апостольське  повчання.  Львів.  2011.  
6.  Іван  Павло  II  DIVES  IN  MISERIKORDIA.  Бог  багатий  милосердям.  Енцикліка  Вселенського  Архиєрея  Івана  Павла  II,  30  листопада  1980  р.  Львів  2008.  
7.  Іван-Павло  II.  LABOREN  EXERCENS.  З  праці  своєї.  Львів.  2008.
8.  Иоан  XXIII.  MATER  ET  MAGISTRA.  Мать  и  наставница.  Москва.1962.    
9.  Інститут  управління  неприбутковими  організаціями.  Історія  філантропії  в  Україні.  Львів  2005.  
10. Котлер  Ф.  Корпоративна  соціальна  відповідальність.  як  зробити  якомога  більше  добра  для  вашої  компанії  та  суспільства  /  Переклад  з  анг.  Яринич.  О.    Київ.  2005.
11. Компендіум  соціальної  доктрини  Церкви.  Ватикан  29  липня  2004.  /  перекл.  Живиця  О.  Київ  2008.
12. Костюк  П.  Соціальна  доктрина  Церкви.  Короткий  нарис.  Джерела,  енцикліки,  основні  поняття.  Льєж.  1996.
13. Рацінгер  Й.  Бог  і  світ:  Таїнства  християнської  віри.  Розмова  Петера  Зевальда  з  Йосифом    Рацінгером  /  пер.  З  нім.  Лозинської.  Н.  Жовква.  2009.
14. Рацінгер  Й.  Цінності  в  часи  перемін.  Долання  майбутніх  викликів.  Львів.  2006.
15. Мать  Тереза.  «Нет  більше  той  любви…».  Москва.  2001.
16. Туркин  С.  Как  выгодно  быть  добрым:  сделай  свой  бизнес  социально  ответственным.  Москва.  2007.  
17. Тулюк-Кульчицький.  Д.  Суспільне  питання  в  науці  Католицької  Церкви.  Мюнхен.  1963.
18. Balthasar  Hans  Urs  von.  Wiarygodna  jest  tylko  milość.  Krakow.  1997.
19. Benedict  XVI.  Give  yourself  to  Christ:  first  homilies  of    Benedict  XVI.  New  York.  2008.
20. Kaiser  Blair  R.  A  church  in  search  of  itself:  Benedict  XVI  and  the  battle  for  the  future.  New  York.  2007.  
21. Russo.  G.  La  speranza:  attesa  di  un  eterno  già  donato.  Commento  all\'Enciclica  \"Spe  salvi\"  di  Benedetto  XVI.  Roma.  2008.

Допоміжна  література:
Статті:
22. Воссе  А.  Четвертий  світ,  народ  найубогіших  усіх  континентів,  шлях  єдності  для  всіх  людей  //  Соціальна  доктрина  Церкви  (Збірник  статей).  Львів.  1998.
23. Кантеров.  И.  Между  Богом  и  мамоной:  религиозные  объединения  перед  лицом  финансово-экономического  кризиса  //  Философия  и  общество.  Выпуск  №4.  Москва.  2010.
24. Марані.  Д.  Вступ  //  Соціальна  доктрина  Церкви.  Збірка  статей.  Львів.  1998.
25. Мацібох.  О.  In-kind  giving  програма:  ефективна  благодійність  без  грошей.  //  Благодійність  бізнесу:  корисно  для  себе  –  ефективно  для  інших.  Київ.  2009.
26. Шефталович.  А.  Предисловие.  //  Энциклики  его  святейшества  Папы  Римського  1891,  1981,  1991.  Киев.  1993.
27. Amato  A.  O  Encyklice  «Deus  caritas  est»  //  L’Osservatore  Romano  8.  2006.
28. Beito.  T.  Fraternal  Societies  As  an  Alternative  to  the  Welfare  State  //  Transforming  Welfare    The  revival  of  American  Charity.  New  York.  1997.  
29. Blaszczyk.  E.  To  co  przerasta  życie  //  Świetlisty  szlak.  Warszawa.  2010.
30. Brambilla.    G.  Lo  sviluppo  integrale  dei  popoli  come  questione  antropologica.  //  Carità  Globale.  Commento  alla  «Caritas  in  veritate».  Con  il  testo  integrale  dell’enciclica  di  Benedetto  XVI.  Roma.  2009.
31. Brest  P.  Money  Well  Spent:  A  Strategic  Guide  to  Smart  Philanthropy  //  Transforming  Welfare    The  revival  of  American  Charity.  New  York.  2008.  
32. Bryll.  E.  Miłosierdzie  a  logika  sprawiedliwości.  //  Świetlisty  szlak.  Warszawa.  2010.
33. Campiglio.  L.  Verso  un’economia  globalmente  responsabile.  //    Carità  Globale.  Commento  alla  «Caritas  in  veritate».  Con  il  testo  integrale  dell’enciclica  di  Benedetto  XVI.  Roma.  2009.
34. Chmielewską.  M.  Z  poczucia  braterstwa  w  Chrystusie  //  Świetlisty  szlak.  Warszawa.  2010.
35. Glenn  C.  Loury  Value  and  Judgements:  Creating  Social  Incentives  for  Good  Behavior  //  Transforming  Welfar.  The  revival  of  American  Charity.  New  York.  1997.  
36. Gertrude  Himmelfarb.  True  Charity:  Lessons  from  Victorian  England  //  Transforming  Welfare    The  revival  of  American  Charity.  New  York.  1997.
37. Jan  Paweł  II.  Brat  naszego  Boga  //  Świetlisty  szlak.  Warszawa.  2010.
38. Jan  Paweł  II.  ENCYKLIKA.  Dives  in  misericordia  //  Świetlisty  szlak.  Warszawa.  2010.  
39. Lorenc.  M.  Do  każdego  Pan  Bóg  dociera  inaczej  //  Świetlisty  szlak.  Warszawa.  2010.
40. Olaski  M.  Effective  Compassion:  Seven  Principles  from  a  Century  Ago  //  Transforming  Welfare    The  revival  of  American  Charity.  New  York.  1997.
41. Salij.  J.  Szczególna  potega  milosci  //  Świetlisty  szlak.  Warszawa.  2010.
42. Roberto  A.  Sirico  Restoring  Charity:  Ethical  Principles  for  a  New  Welfare  Policy  //  Transforming  Welfare.  The  revival  of  American  Charity.  1997.  
43. Stawrowski.  Z.  Dwa  wymiary  milosierdzia  //  Świetlisty  szlak.  Warszawa.  2010.
44. Toso.  M.  Una  nuova  etica  per  la  globalizzazione  e  i  mercati.  //  Carità  Globale.  Commento  alla  «Caritas  in  veritate».  Con  il  testo  integrale  dell’enciclica  di  Benedetto  XVI.  Roma.  2009.
45. Viola  F.  Non  c’è  carità  senza  giustizia,  non  c’è  giustizia  senza  carità  //  Carità  Globale.  Commento  alla  «Caritas  in  veritate».  Con  il  testo  integrale  dell’enciclica  di  Benedetto  XVI.  Roma.  2009.
46. Zajac.  M.  Osobiste  wezwanie  //  Świetlisty  szlak.  Warszawa.  2010.  
47. Zamagni.  V.  Come  rendere  lo  sviluppo  davvero  sostenibile?  //  Carità  Globale.  Commento  alla  «Caritas  in  veritate»  Con  il  testo  integrale  dell’enciclica  di  Benedetto  XVI.  Roma.  2009.

Словники  та  енциклопедії:
48. Леон-Дюфур  К.  Словник  біблійного  богослов’я  /  перекл.  з  другого  французького  видання.  Рим  1992.  Львів.  1996.  
49. Рагнер  К.,  Форгрімлер  Г.  Короткий  теологічний  словник  /перекл.  з  німецької  о.д-р.  О.  Аврааменко.  Львів.  1996.  
50. Релігійний  словник.  /  за  ред.  А.  Колодного  і  Б.  Лобовика.  Київ.  1996.  
51. Словник  Історія  філософії.  /  за  ред.  В.  І.  Ярошовця.  Київ.  2006.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474781
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 24.01.2014

ДОБРОЧИННІСТЬ ЯК ВИЯВ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЛЮБОВІ У СВІТЛІ ЕНЦИКЛІК ПАПИ БЕНЕДИКТА XVI

ДОБРОЧИННІСТЬ  ЯК  ВИЯВ  ХРИСТИЯНСЬКОЇ  ЛЮБОВІ  У  СВІТЛІ  ЕНЦИКЛІК  ПАПИ  БЕНЕДИКТА  XVI
Caritas  in  Veritate,  Deus  Caritas  Est,  Spe  Salvi
Дипломна  робота  






 Студент:                                                            Андрій  Дацків
 Науковий  керівник:                      Роман  Завійський  
                                                                               доктор  богослов’я
                                                                                                                                               
                                                                                                                                                                   
                                                                                                                                           



                                                                                             Львів  2013
Зміст
Зміст………………………………………………………………………………………...…2
Вступ…………………………………………………………………………………………..3
Розділ  І  До  питання  історії  християнської  доброчинності  ……………………...….....5
1.1 Біблійно-патристичні  підвалини  доброчинності  ...……………………………  5
1.2 Основні  напрямні  доброчинності  у  соціальній  доктрині  Католицької  Церкви    ……………………………………………………………………………………  10
Розділ  ІІ  Погляд  Бенедикта  XVI  на  доброчинність  ..........................………………….15
2.1  Суть  християнської  доброчинності  …………………….……....………….…..15
2.1.1  Віра  і  надія  ………………………….………..………….………………...16
2.1.2  Любов  ………………………………………………………..…………….20
2.1.3  Жертва  …………………….………………….….…..…………..………...23
2.2  Практичний  вимір  доброчинності  ……..……………………….…….……….  24
2.2.1  Приватна  доброчинність  та  волонтерська  діяльність  …..……….……...25
2.2.2  Доброчинність  у  сфері  економіки  підприємств  ..……….………………27
2.2.3  Доброчинність  на  державному  та  міждержавному  рівнях  ..…………...29
Розділ  ІІІ  Здійснення  доброчинства  в  українському  контексті  .................................34
3.1  Специфіка  доброчинності  в  Україні  .……………………………………..…...35
3.2  Застосування  постулатів  енциклік  в  Україні  ……….………………....……...38
Висновки………………………………………………………………………...…….……46
Список  використаної  літератури………………………………………………………..47

 

ВСТУП
За  «Світовим  рейтингом  благодійності»  станом  на  2011  рік  Україна  посідає  105-те    місце  серед  усіх  країн  світу  .  Низький  рівень  приватної  доброчинності  відображає  негативну  ситуації  виявлення  доброчинності  у  всіх  сферах  суспільних  відносин  українського  суспільства.  Існує  нагальна  потреба  у  перебудові  свідомості  щодо  ставлення  до  доброчинності.  Від  зросту  доброчинності  у  суспільстві  залежить  не  тільки  інтегральний  розвиток  особистості,  а  й  формування  справедливого  соціального  ладу  в  цілому.  
Дане  дослідження,  виходячи  із  соціальної  доктрини  Церкви  представленої  Бенедиктом  XVI  у  енцикліках,  ставить  за  мету  відповісти  на  питання.  Що  таке  християнська  доброчинність  та  з  чого  вона  випливає?  В  чому  полягає  християнська  доброчинність  у  сучасних  суспільних  та  економічних  стосунках?  Які,  судячи  з  думок  Бенедикта  XVI,  найбільш  раціональні  та  необхідні  вияви  доброчинності  в  Україні?  
Ми  свідомі  того,  що  праця  не  претендує  на  вичерпний  аналіз  тематики  доброчинності,  але  все  ж  вона  спроможна  дати  глибше  розуміння  важливості  християнської  доброчинності  та  визначити  пріоритетне  спрямування  цієї  доброчинності  у  політичному,  економічному  житті  українського  суспільства.  
Виходячи  із  сформованих  завдань  дана  праця  складається  із  трьох  розділів.  У  першому  розділі  «До  питання  християнської  благочинності»  ми  розглянемо  тему  доброчинності  крізь  призму  Церковної  Традиції.  На  основі  новозавітніх  апостольських  послань  проаналізуємо  доброчинність  у  перших  християнських  спільнотах.  Також  відстежимо  поступ  думок  у  документах  сучасної  соціальної  доктрини  Церкви.  
У  другому  розділі  простежимо  витоки  доброчинності  із  джерел  християнської  релігії.  Зосередимо  увагу  на  найбільш  значимих  думках  Папи  Бенедикта  XVI  щодо  даної  тематики.  У  даному  розділі  ми  намагатимемося  довести,  що  доброчинна  діяльність  є  обов’язковою  умовою  для    створення  справедливого  соціального  ладу.  Розглянемо  деякі  практичні  рекомендації  Понтифіка  щодо  ведення  політики  та  економіки.  Простежимо  яким  чином  морально-етичні  принципи  сприяють  розвитку  економіки.    
У  третьому  розділі,  з  урахуванням  рекомендацій  Бенедикта  XVI,  ми  спробуємо  сконцентруватися  на  тій  доброчинності  яка  здатна  принести  максимально  багато  користі  для  розвитку  українського  суспільства.  
З  метою  заглиблення  у  дану  тематику,  ми  провели  критичний  аналіз  основних  джерел  даної  роботи  –  усі  трьох  найновіших  енциклік  Бенедикта  XVI  «Caritas  in  Veritate»,  «Deus  Caritas  Est»,  «Spe  Salvi»  та  коментарів  на  дані  енцикліки  відомих  авторів-богословів  Amato  A.,  Russo  G.,  Toso.  M.,  Brambilla.  G.,  Zamagni.  V.,  Campiglio.  L.,  Viola  F.  
 
РОЗДІЛ  1
ДО  ПИТАННЯ  ІСТОРІЇ  ХРИСТИЯНСЬКОЇ  ДОБРОЧИННОСТІ      
Думка  Церкви  щодо  доброчинності  базується  на  Євангелії  та  церковній  Традиції.  Християнська  доброчинність  –  як  акт  милосердя  чи  любов  у  дії,  основується  на  заповіді  любові  Ісуса  Христа  та    віднаходить  своє  унікальне  вираження  протягом  усієї  історії.
Папа  Бенедикт  XVI  ,  розглядаючи  особливості  виявлення  доброчинності  в  наш  час  ,  часто  звертається  до  багатовікового  досвіду  християнської  спільноти,  особливо  початків  практики  милосердя  у  ранній  Церкві.  


1.1.  Біблійно-патристичні  підвалини  доброчинності  
Папа  Бенедикт  XVI  ,  репрезентуючи  доброчинність  ,  вказує  на  її  основу  в  Об’явленні  та  Традиції  Церкви.  
Церковне  вчення  черпає  своє  натхнення  ще  у  Старому  Завіті.  Найбільшими  гріхами  ,  якими  дорікав  Господь  Ізраїлю  ,  були  не  гріхи  побутові,  а  гріхи  суспільної  несправедливості,  такі  як  брак  милосердя  до  вдови,  сироти,  убогого,  прибульця  .  
Старозавітна  мораль  визначила  доброчинність  як  першу  і  невідкладну  справу:  «...  до  бідного  ти  будь  поблажливий  і  милостинею  йому  не  барися;  заради  заповіді  допоможи  бідному  і  в  нужді  його  не  відпускай  його  ні  з  чим...»  (Сир.  29:11-15).  До  того  ж  благодійнику  було  обіцяно  прощення  гріхів:  «...  спокутуй  твої  гріхи  милостинею  і  твої  переступи  –  милосердям  до  бідних  й  продовжиться  твій  спокій-благополуччя»  (Дан.  4:24).
Із  приходом  Спасителя  відкрився  значно  більший  сенс  доброчинства.  Христос  руйнує  стереотипи  і  в  суті  своїх  проповідей  ставить  служіння  іншим  на  перше  місце.  На  прикладі  милосердного  самарянина  Він  представляє  потребуючого  як  рідну  та  близьку  нам  людину.  Обмиваючи  ноги  своїм  учням  ,  Ісус  Христос  дає  приклад  взаємної  любові  у  служінні.
Христос  ілюструє,  яким  повинна  бути  справжня  доброчинність  на  прикладі  убогої  вдови,  яка  «з  убозтва  свого  поклала  весь  свій  прожиток»  (Лк.  21:4).    Ісус  дає  прямі  рекомендації,  як  чинити  добрі  справи:  

Уважайте  добре,  щоб  ви  не  чинили  ваших  добрих  вчинків  перед  людьми  ,  які  бачили  вас,  а  то  не  матимете  нагороди  в  Отця  вашого,  що  на  небі.  Отож  ,  коли  даєш  милостиню,  не  труби  перед  собою,  як  роблять  лицеміри  по  синагогах  та  вулицях,  щоб  їх  хвалили  люди.  Істину  кажу  вам:  вони  вже  мають  свою  винагороду.  Ти  ж,  коли  даєш  милостиню,  нехай  не  знає  твоя  ліва  рука,  що  робить  твоя  права:  щоб  твоя  милостиня  була  таємна,  і  Отець  твій,  що  бачить  таємне,  віддасть  тобі  (Мт.  6:1-4).  

Життя  перших  християн  є  великим  прикладом  співчутливої  єдності  між  людьми.  Відчувати  спільність  з  іншою  людиною,  ділитися  з  нею,  піклуватися  про  її  достаток  було  однією  із  основних  ознак  послідовників  Христа.  «Громада  вірних  мала  одне  серце  і  одну  душу,  і  ні  один  не  називав  своїм  щось  з  того,  що  кому  належало,  але  все  в  них  було  спільне.  Тому  ніхто  з  них  не  був  у  злиднях,  бо  ті,  що  були  власниками  земель  або  мали  доми,  їх  продавали,  приносили  гроші  за  продане  та  й  клали  в  ноги  апостолів,  -  і  роздавалось  це  кожному  за  його  потребою»  (Дії.  4:32,  34-35).
Папа  Бенедикт  XVI  звертає  увагу  на  те,  що  ще  в  часи  ранньої  Церкви  апостоли  розбудовували  цілу  структуру  для  виконання  обов’язків  дияконії.  Диякони  і  дияконеси  здійснювали  опіку  над  бідними  і  потребуючими  .  «Служіння  при  столах»  здійснювалися  як  практичні,  побутові  справи  милосердя  аби  виконати  заповіді  любові  до  ближнього  .  
Апостол  Павло,  говорячи  про  пожертву,  дає  за  взір  самого  Спасителя  «ви  знаєте  ласку  Господа  нашого  Ісуса  Христа,  що  задля  вас  став  бідним,  бувши  багатим,  щоб  ви  Його  вбожеством  розбагатіли»  (II  Кор.  8:9).  Апостол  свідчив  милосердя  своєю  доброчинною  діяльністю,  організованими  збірками  для  вбогих,  прощаючись  із  громадою  християн  у  Ефесі  закликає,  що  «у  всьому  я  показав  вам,  що,  так  працюючи,  треба  допомагати  слабосильним»  (Дії.  20:35).    
Християни  своїми  благочинними  справами  свідчили  Христа,  Бога,  головною  ознакою  Якого  є  любов  .  Тому  не  дивно,  що  Церква  не  мислиться  без  справ  милосердя  і  раз  по  раз  повторює,  що  більше  щастя  давати  аніж  брати  .  Звідси  й  походить  імператив  Христової  спільноти:  «Коли  хтось  має  достатки  цього  світу  і  бачить  брата  свого  в  нестачі  ,й  замикає  перед  ним  своє  серце,  то  як  любов  Божа  може  перебувати  в  ньому»  (І  Ів.  3:17).
Папа  Бенедикт  XVI  зазначає,  що  любов  до  людини  є  чіткою  вимогою.  Свої  слова  Понтифік  підсилює  цитатою  Святого  Письма:  «Коли  хтось  каже:  «Я  люблю  Бога»,  а  ненавидить  брата  свого,  той  неправдомовець.  Бо  хто  не  любить  брата  свого,  якого  бачить,  той  не  може  любити  Бога,  Якого  він  не  бачить»  (1  Йо  4.20)  .
Практика  доброчинності  із  самих  початків  стала  основною  та  невід’ємною  частиною  діяльністю  Христової  Церкви.  Благочинність  була  «милосердною  любов’ю  до  вдів  і  сиріт,  до  в’язнів  і  хворих,  до  всіх  слабких  і  потребуючих,  стала  такою  ж  обов’язковою,  як  і  здійснення  Тайн  і  проповідь  Євангелія»  .  
Люди,  вражені  прикладом  абсолютно  іншого  способу  життя,  ставали  членами  християнських  спільнот  і  наслідували  Христа  .  Жити  милосердним  життям  їх  спонукало  знання  про  те,  що  Христос  «…умер  за  всіх,  щоб  ті,  що  живуть,  жили  вже  не  для  самих  себе,  а  для  того,  хто  за  них  умер  і  воскрес»  (ІІ  Кор.  5:15)  .  
За  словами  Апостола  Павла,  доброчинність  є  Божою  справою,  а  той,  хто  її  чинить,  отримає  винагороду.  Для  здійснення  благочинності  не  потрібно  робити  чогось  надто  особливого:  «Нехай  дає  кожний,  як  дозволяє  серце,  не  з  жалю  чи  примусу:  Бог  любить  того,  хто  дає  радо»  (II  Кор.  9:7).  З  доброчинності  виникає  радість  та  вдячність  за  блага,  якими  обдаровує  Бог.  
Досвід  Церкви  вчить,  що  християнин  повинен  відчувати  спільність  з  іншими  людьми,  бути  відповідальним  за  них,  співпереживати  з  потребуючими,  як  каже  ап.  Павло:  «Про  в’язнів  пам’ятайте,  немов  би  ви  самі  були  в  кайданах  з  ними,  та  про  тих,  що  страждають,  оскільки  ви  самі  в  тілі»  (До  Євр.  13:3)  .  
Євангелія  є  свідченням  любові  Ісуса  до  убогих.  Убогі  перші  названі  блаженними  (Мт.  5:3).  Зокрема  у  притчі  про  Лазаря  Ісус  каже,  що  убогі  є  першими  мешканцями  Божого  Царства.  Навернення,  в  свою  чергу,  полягає  в  тому,  щоб  поділитися  з  бідними  і  скривдженими,  повертати  несправедливо  награбоване  (Лк.  19:1-10).  Тільки  таким  чином  Закхей  може  прийняти  до  своєї  хати  того,  хто  є  його  спасінням.  Вибранці  Ісуса  є  бідними  або  переходять  дуже  болючий  процес  зречення  багатства  (Мт.  19,21).  
Пізніше  Отці  Церкви  розвивали  думку  про  доброчинність,  тим  самим  доповнювали  Традицію  Церкви.  Папа  Бенедикт  XVI  нагадує,  що  Ігнатій  Антіохійський  називає  Римську  Церкву  «першою  у  милосерді»  .  Хто  прив’язує  себе  до  багатства,  той  ніколи  не  відкриє  себе  для  скарбу  бути  учнем  Ісуса  Христа.  Тому,  як  сказав  Амврозій  Медіолянський  ,«бідні  є  золотом  Христа»  .      
Ранньохристиянський  історик  Тертуліан  описує,  що  язичники  були  вражені  від  доброчинної  діяльності  ранньої  Церкви.  Церква  осягнула  своєрідного  соціального  успіху,  дала  приклад  для  наслідування.  Багато  хто  захотів  випередити  християн  у  милосерді  .  
Доброчинність  у  Церкві  розвивається  і  надалі.  У  середині  IV  ст.  у  Єгипті  в  кожному  монастирі  встановлюються  інституції,  відповідальні  за  роботу  служіння  милосердя  .  Розвивається  юридично  оформлена  структура,  якій  місцева  влада  передає  частину  врожаю  для  наступного  розподілу  між  потребуючими  .  
Святий  диякон  Лаврентій,  як  відповідальна  особа  за  роботу  з  римськими  злидарями,  після  арешту  Папи,  щоб  вберегти  матеріальні  ресурси  від  влади,  роздав  вбогим  все  що  можна  було,  і  опісля  представив  владі  злидарів  як  істинний  скарб  Церкви  .  Не  дивно,  що  зростання  доброчинності  в  світі  і  по  сьогодні  є  заслугою  християн  .  
Знаково,  що  у  Католицькій  Церкві  в  чині  єпископської  хіротонії  до  сьогодні  безпосередньо  перед  актом  рукоположення  кандидат  обіцяє  в  ім’я  Господнє  бути  щедрим  і  милосердним  до  бідних,  до  ти,  хто  потребує  співчуття  і  підтримки  .  Церковна  спільнота  бере  на  себе  відповідальність  робити  все  для  служіння  потребуючому,  навіть  якщо  він  не  належить  до  Христової  Церкви  .  
«З  плином  часу  і  розвитком  Церкви  практика  милосердя  утвердилася  як  одна  із  основних  форм  її  діяльності  поряд  зі  здійсненням  Тайн  і  проповіддю  Слова:  милосердна  любов  до  вдів  і  сиріт,  до  в’язнів  і  хворих,  до  всіх  слабких  і  потребуючих  стала  такою  ж  обов’язковою,  як    і  здійснення  Тайн  і  проповідь  Євангелія»  .

Доброчинна  діяльність  Церкви  під  натхненням  Святого  Духа  виражає  любов,  яка  завжди  прагне  цілісного,  інтегрального  добра  людини,  тобто  добра  у  всіх  сферах  її  життя  і  діяльності  у  тому  числі  в  потребах  матеріальних.  Акт  милостині  в  любові  стає  актом  євангелізації,  видимим  знаком  Божого  Слова  .      
Доброчинність  покликана  мати  вищу  суть  зустрічі  з  Христом.  Людство  надіється,  що  в  результаті  такої  діяльності  почути  блаженні  слова:  «Прийдіть  благословенні  Отця  мого,  візьміть  у  спадщину  Царство,  що  було  приготоване  вам  від  створення  світу.  Бо  я  голодував,  і  ви  мене  напоїли;  чужинцем  був,  і  ви  мене  прийняли;  нагий,  і  ви  мене  одягли;  хворий,  і  ви  навідались  до  мене;  у  тюрмі  був,  і  ви  прийшли  до  мене»  (Мт.  25.  34-36).


1.2.  Основні  напрямні  доброчинності  у  документах  соціальної  доктрини  Католицької  Церкви    
     Практика  доброчинності  має  своє  широке  застосування  на  всіх  рівнях  соціальних  стосунків  між  людьми.  Доброчинна  постава,  в  основі  якої  лежить  безкорисливість,  праця  для  загального  блага  та  милосердя,  віднаходить  себе  у  політично-економічних  стосунках.  
Соціальна  доктрина  Католицької  Церкви  у  найбільшій  мірі  представлена  енцикліками.  Енцикліки,  як  головні  папські  документи,  виражають  думку  Церкви  стосовно  найважливіших  соціально-політичних  питань  .  Маючи  на  меті  захистити  людину  від  несправедливості,  допомогти  потребуючим,  сприяти  розвитку  особистості  –  соціальна  доктрина  виражає  благочинність  у  її  багатоманітних  проявах  складних  суспільно-  економічних  стосунків.  
Першим  папським  документом,  який  пропонує  загальний  огляд  соціальних  проблем  стала  енцикліка  Лева  XIII  Rerum  Novarum  (1981).  У  ній  Лев  XIII  застерігає  від  жорстокої  економічної  конкуренції  та  безсердечного  ставлення  до  працівників.  Він  пише,  що  «ніхто  не  має  права  тримати  свої  достатки  виключно  для  себе,  коли  іншим  бракує  найнеобхіднішого»  .  Папа  акцентує  на  праві  на  приватну  власність.  Дає  практичні  рекомендації,  заохочуючи  створювати  асоціації  робітників  для  захисту  своїх  прав  .  
Сорок  років  після  Rerum  Novarum  Пій  ΧΙ  видав  енцикліку  Quadragessimo  Anno  (1931),  у  якій  намагався  дати  відповідь  на  нові  проблеми  епохи:  безробіття,  приватної  власності,  економічної  концентрації,  автократичного  зловживання  владою.  Пій  ΧΙ  говорить  за  важливість  соціальної  етики  у  всіх  аспектах  соціального  життя  .  
В  енцикліці  Μater  et  Magistra  (1961)  Папа  Йоан  ΧΧΙΙΙ  пише  про  значення  справедливого  розподілу  благ  .  Понтифік  зосереджується  на  соціальних  зобов’язаннях  у  формі  більшої  солідарності  та  взаємної  відповідальності,  а  також  порушує  тему  зростаючої  ролі  жінок  у  суспільстві  .  Розглядає  точки  напруження  між  сільським  та  індустріальним  розвитком,  між  демографічним  приростом  населення  та  ресурсами,  потребою  національної  незалежності  та  міжнародної  єдності  .    
Іван  XXIII  в  своїй  енцикліці  Pacem  in  Terris  (1963),  обширно  подаючи  християнську  інтерпретацію  людських  прав,  прилюдно  визнав  фундаментальне  значення  Загальної  Декларації  Прав  Людини  .
Енцикліка  Populorum  Progression  (1967),  написана  Павлом  VI,  наголошує  на  моральному  аспекті  поведінки  людини  в  час  індустріальних  та  технологічних  перетворень.  Головною  думкою  папського  документу  є  те,  що  економічний  зріст  сам  по  собі  не  є  вистачальним.  А  причиною  бідності  є  недостатній  моральний  розвиток  тих,  які  можуть  нести  відповідальність  у  вирішенні  соціальних  проблем  .  Справжній  розвиток  людства  -  це  поєднання  водночас  прогресу  в  економічній,  культурній  та  духовній  сферах  .    
Двадцять  років  після  Populorum  Progression  Іван-Павло  II  у  енцикліці  Sollicitudo  rei  Socialis  (1987)  розвиває  думку  важливості  духовного  та  культурного  розвитку  як  невід’ємної  складової  у  боротьбі  проти  бідності  .  Понтифік  пише,  що  тільки  у  світлі  Євангелії  людство  зможе  позбутися  споживацької  ментальності,  ідеології,  духа  капітуляції  перед  стражданнями  і  убогістю  мас.  Іван-Павло  II  запевняє,  що  універсальна  солідарність,  як  ревна  активізація  служіння  добру  цілої  людської  родини,  є  правдивим  ключем  до  справжнього  розвитку  індивіда  .  З  принципу  солідарності  випливає  принцип  субсидіарності,  який  означає  непорушність  права  особи  чи  спільноти  на  місцях  на  власний  розвиток  і  виконання  своїх  властивих  завдань  .
Енцикліка  Івана-Павла  ΙΙ  Laborem  Exercens,  яка  побачила  світ  1981  року,  дає  моральну  оцінку  капіталу,  який  несправедливий  і  скупий  до  працівників,  робітників  емігрантів  та  неповносправних  .  Надається  велике  значення  праці,  «завдяки  якій  працівник  здійснює  себе  як  людина,  стаючи  «ще  більшою  людиною»»  .  
 Енцикліка  Centesimus  Annus  (1991)  була  написана  до  сотої  річниці  написання  енцикліки  Rerum  Novarum.  Іван-Павло  ΙΙ,  розглядаючи  наслідки  східноєвропейського  соціалізму,  захищає  право  автономії  економічних  суб’єктів.  Розглядає  творчу  ініціативу  та  підприємництво  як  варіанти  вирішення  проблеми  соціальної  нерівності.  Понтифік,  представляючи  думку  Церкви,  розглядає  приватну  власність  не  в  сенсі  абсолютного  свавільного  володіння,  а  можливість  піклуватися  частиною  загального  блага  .  
Соціальна  доктрина,  будучи  покликаною  відповідати  на  нові  виклики,  має  потребу  у  постійному  оновленні.  Окрім  цього,  тема  енцикліки  задає  курс  розвитку  Католицької  Церкви.  
Папа  Бенедикт  XVI  доповнює  соціальне  вчення  аналізом,  на  його  думку,  найактуальнішої  теми  любові  та  милосердя.  
Перша  енцикліка  Бенедикта  XVI  Deus  Caritas  est  побачила  світ  у  2005  році  і  проголосила  любов  і  милосердя  суттю  християнської  віри.  Одвічною  Любов’ю  є  Бог  об’явлений  в  Ісусі  Христі  .  У  цьому  документі  Папа  звертає  увагу  на  необхідність  кожного  виділити  належне  місце  для  віри.  Публікацією  цієї  енцикліки  Католицька  Церква  на  сучасному  етапі  свого  розвитку  отримала  новий  теологічний  аргумент,  який  в  умовах  постмодерної  культури  закликає  служити  ближньому  .
У  енцикліці  Spe  Salvi  (2007)  Бенедикт  XVI  застерігає  від  нових  форм  матеріалізму.  Понтифік  запевняє,  що  навіть  ідеальні  економічні  структури  не  відмінять  людської  свободи,  яка  щоденно  здобувається  у  внутрішніх  надрах  духовності  кожної  людини.  Руйнуючий  егоїзм,  що  замикає  особу  саму  в  собі,  повинен  бути  подоланим  надією  на  Воскреслого  Ісуса  Христа.  Понтифік  вважає,  що  без  перспективи  вічного  неможливий  гармонійний  розвиток  людства.
Третя  енцикліка  Caritas  in  Veritate  (2009)  містить  короткий  опис  думок  авторів  попередніх  енциклік.  У  своїй  останній  енцикліці  Бенедикт  XVI  пояснює,  що  любов  повинна  бути  розумною,  має  передбачати  справедливість,  розуміння  істинного  стану  справ  та  виконання  обов’язку  перед  суспільством  .  
Папа  вказує  на  релятивізм  як  джерело  деградації  особи  і  закликає  до  принциповості  та  традиційних  основ  соціальної  етики  .  В  той  же  час  Папа  намагається  дати  відповідь  на  нові  загрози  збіднінню  особистості  та  найсучасніші  небезпеки  її  розвитку:  прагнення  швидкого  прибутку,  ігнорування  обов’язку,  зріст  мобільності  мігрантів,  дисгармонія  прогресу  техніки  і  моралі,  відставання  біоетики,  потреби  реформування  ООН.  
Папа  Бенедикт  XVI  вважає,  що  ситуацію  на  краще  здатні  змінити  особистості,  які  у  своїй  свобідній  волі  приймають  рішення  чинити  добро.  Понтифік  пише,  що  «для  вирішення  соціальних  проблем  нам  найбільше  потрібні  люди  доброї  волі,  відкриті  на  взаємне  дарування»  .      
 
РОЗДІЛ  2
ПОГЛЯД  БЕНЕДИКТА  XVI  НА  ДОБРОЧИННІСТЬ
               У  першому  підрозділі  ми  визначимо,  що  є  християнською  доброчинністю  та  чим  вона  характеризується.  У  другому  ми  розглянемо  сучасну  практику  доброчинності  у  суспільно-економічних  відносинах.
Папа  Бенедикт  XVI  сконцентровується  на  найбільш  необхідних  виявах  доброчинності  в  наш  час.  Тому  у  другій  частині  цього  розділу  доброчинність  розглядатиметься,  зокрема,  в  значенні  соціального  милосердя,  що  під  собою  розумітиме  «сприяння  справедливій  організації  суспільства,  діяльність  у  різноманітній  економічній,  соціальній,  законодавчій,  адміністративній  і  культурній  діяльності,  органічно  та  інституційно  призначеній  сприяти  загальному  добру»  .  
Доброчинність  для  загального  добра  суспільства  Папа  Бенедикт  XVI  називає  «соціальним  милосердям»  .  Цей  термін    був  використаний  ще  Папою  Павлом  VI  і  відповідав  терміну  «дружба  та  братерство»  вживаним  Левом  XIII  та  терміну  Пія  XI  «солідарність»,  коли  йшла  мова  про  доброчинність  у  різноманітних  інституціях  .
Аби  сконцентруватися  на  питомих  виявах  та  ознаках  «доброчинності»,  ми  залишимо  цей  термін  для  подальшого  вжитку.      

2.1.  Суть  християнської  доброчинності    
«Любити  когось  –  це    значить  бажати  йому  добра  і  докладати  для  цього  зусилля»  .  Відповівши  на  питання  «Що  є  християнською  доброчинністю?»,  легше  зрозуміти  суть  християнства  як  такого.  Доброчинність,  як  практичний  вияв  любові,  лежить  в  основі  практичного  життя  християнина  .  
Папа  Бенедикт  XVI  виводить  поняття  християнської  доброчинності  з  любові,  віри  та  прикладу  жертви  Ісуса  Христа.  Відтак  представляє  християнську  доброчинність  як  жертвенну  любов,  що  витікає  з  віри  .  Знаково,  що  під  доброчинністю  Папа  розуміє  не  тільки  здійснення  матеріального  забезпечення  потребуючих  і  знедолених,  а  і  турботу,  яка  проявляється  і  в  сфері  духовної  підтримки  .    


2.1.1.  Віра  і  надія
Здійсненню  доброчинності  передує  глибинна  віра  у  доброчинного  щодо  людини  Бога.  Віруючий  християнин  знає,  що  кожна  людина  будучи  створеною  на  образ  і  подобу  Божу  варта  шанобливого  ставлення  щодо  неї.  
Доброчинність  основується  на  християнських  чеснотах  віри,  надії,  любові  та  жертві  Ісуса  Христа  заради  всіх  людей  .  Віра  у  прийдешній  Страшний  Суд,  надія  на  Царство  Небесне  спонукають  до  відповідального  життя.  Без  бачення  сенсу  в  доброчинній  діяльності,  вона  не  була  б  здійсненою.  І  навпаки,  доброчинність  пробуджує  та  розвиває  віру  .  Віра  в  те,  що  всемогутній  Бог  дбає  про  нас,  надихає  проявляти  лагідність  та  жаль  до  іншого  .  
Оцінка  життя  християнина  дається  за  критерієм  нашого  відношення  до  потребуючих.  Відтак  турбота  про  бідного  несе  сотеріологічний,  спасенний  характер  .  Папа  Бенедикт  XVI  вважає,  образ  Страшного  Суду  нагадує  про  обов’язки,  закликає  людину  до  відповідальності  .  Понтифік  надає  відповідальності  великого  значення,  адже  саме  вона  допомагає  впорядкувати  життя  та  сконцентруватися  на  своєму  покликанні  .  Для  християнина  питання  Царства  Небесного  залежить  від  того,  чи  зможе  він  по-справжньому  поділитися  з  ближнім.  Вкусивши  самому  «духа  бідності»,  стати  менш  прив’язаним  до  матеріальних  речей  .  
Папа  Бенедикт  розглядає  Страшний  Суд  у  позитивному  контексті.  У  ньому  Понтифік  вбачає  мотивацію  прислужитися  потребуючим.  Оскільки  кожен  буде  судимий  по  тому,  що  він  зробив  для  свого  ближнього,  Папа  Бенедикт  XVI  говорить  про  бідних  як  про  «надію  нашого  спасіння»  .  
Здійснення  добрих  справ  витікає  із  підсвідомого  бажання  творити  Царство  Небесне  на  землі.  Надіятися  на  кращий  світ  -  це  вийти  за  рамки  скороминучого  і  смертного  світу.  Бенедикт  називає  віру  «ключем  до  спасіння»  .  Окрім  того,  Понтифік  пише  про  суспільний  характер  надії.  Вважає,  що  ««відкуплення»  виявляється  саме  возз’єднанням,  в  якому  ми  знову  стаємо  єдиними,  що  відображається  у  всесвітній  общині  віруючих»  .  Лише  єдина,  спільна  з  іншими  віра  у  люблячого  Бога  дарує  нам  спасіння:  «Спасіння  завжди  розглядається  як  спільна  реальність…  це  дійсне  життя,  до  якого  ми  прагнемо  завжди  прямувати,  обов’язково  пов’язане  з  перебуванням  в  єдності  з  «народом»  і  може  здійснитися  для  кожного  окремо  лише  в  рамках  спільності,  званої  «ми».  Але  спершу  вона  вимагає  від    нас  вийти  з  темниці  власного  «я»»  .  
Кожна  людина  шукає  щасливого,  найістотнішого,  блаженного  життя,  якого  не  торкнеться  смерть.  Лише  будучи  вбогим  духом,  можна  звільнитися  до  «вічно  нового  занурення  у  простори  буття,  що  одночасно  переповнює  нас  радістю»  .  Папа  описує  вічність  як  момент  у  часі,  момент  гармонії  та  вищого  сенсу.  Віддаючи  себе,  ми  наближаємося  до  вічності,  яка  є  «чимось  подібним  до  вищого  моменту  втіх,  коли  всесвіт  обіймає  нас,  а  ми  обіймаємо  всесвіт.  Це  може  бут  момент  занурення  в  океан  нескінченної  любові,  в  якому  час  –  «перш»  і  «опісля»  більше  не  існує»  .  
Папа  Бенедикт  XVI  покликається  на  святого  Августина,  який  проілюстрував,  що  наша  віра  залежить  від  молитви:    
«Він  [Августин]  називає  молитву  школою  бажання.  Людина  була  створена  для  великої  реальності  –  для  Самого  Бога,  щоб  бути  наповненою  Ним.  Але  її  серце  дуже  тісне  для  подарованої  їй  великої  реальності.  Його  слід  зробити  ширшим.  Так  Бог,  відкладаючи  Свій  дар,  розширює  наше  бажання,  за  допомогою  бажання  Він  робить  ширшим  наші  душі  і,  розширюючи  їх  робить  здатними  прийняти  Його  Самого…  Посуд,  тобто  серце,  слід  спочатку  розширити,  а  потім  очистити:  звільнити  від  оцту  і  його  присмаку.  Це  вимагає  праці,  заподіяння  болю,  але  лише  так  можна  здійснити  те,  до  чого  ми  призначені…  Молитися  –  не  означає  вийти  і  історії  і  усамітнитися  в  особистому  куточку  власного  щастя.  Правильна  молитва  –  це  процес  внутрішнього  очищення,  що  робить  нас  відкритими  для  Бога  і  тим  самим  відкритими  для  людей.  У  молитві  людина  повинна  вчитися  того,  чого  вона  дійсно  може  просити  в  Бога  –  що  було  б  гідне  Бога.  Вона  повинна  вчитися  того,  що  не  можна  просити  проти  інших.  Вона  повинна  вчитися  того,  що  не  можна  просити  про  поверхові  й  вигідні  для  цієї  миті  речі  –  це  помилкова  дріб’язкова  надія,  що  відводить  далеко  від  Бога  людина  повинна  очистити  свої  бажання  і  надії.  Вона  повинна  звільнитися  від  своєї  таємної  брехні,  якою  одурює  саму  себе»  .  

У  кожному  благочинному  акті  залишається  місце  на  Бога.  В  такому  акті  милосердя  ми  утверджуємо  в  собі  надію  на  безмежного  Господа,  любов  Якого  чекає  на  нас  .  
Папа  проголошує  думку  Католицької  Церкви,  що  віра  є  найкращою  основою  для  життя.  Саме  християнська  доброчинність  має  свою  основу  не  у  матеріальній  «субстанції»,  а  у  «субстанції»  віри  .  Християнин  живе  у  дійсності  віри  вже  тепер  .  Він  дбає  про  те,  що  далеко  виходить  за  рамки  матеріального  світу,  опікуючись  про  іншого,  він  піклується  про  його  душу  .      
«Віра  дає  життю  нову  основу,  нову  підставу,  на  яку  людина  може  опертися…  Ця  нова  свобода  –  усвідомлення  подарованої  нам  нової  «субстанції»  -  явила  себе  не  тільки  в  мучеництві,  в  якому  люди  протиставляли  себе  всесиллю  ідеології  і  політичних  інститутів  і  своєю  смертю  оновлювали  світ.  Вона  являла  себе,  перш  за  все,  у  великих  подвигах  самозречення,  починаючи  з  ченців  старовини  до  Франциска  Ассижського  і  людей  нашого  часу,  які  в  сучасних  чернечих  інститутах  з  любові  до  Христа  залишили  все,  щоб  нести  людям  віру  і  любов  Христа,  допомагати  тим,  хто  терпить  тілом  і  душею»  .

Віра  дає  наснаги  іти  назустріч  іншим  .  Усвідомлення  того,  що  світом  керує  Бог  і  все  відбувається  за  Його  промислом  звільняє  від  страхів,  знімає  бар’єри  між  людьми  .  Без  надії  на  Бога,  людина  ніколи  не  буде  по-  справжньому  задоволена.  
Бенедикт  XVI  розглядає  християнську  доброчинність  як  практичний  вияв  віри  у  люблячого  Бога.  Папа  вважає,  що,  віддавши  своє  життя  на  хресті,  Ісус  проявив  велику  любов  до  людини.  Відтак  з’являється  велика  надія  на  майбутнє,  віра  в  те,  що  тепер  у  своїй  любові  Господь  чекає  на  нас  .  Відтепер  багато  людей  відчувають,  що  «свободою  отриманою  через  зустріч  з  Богом  Ісуса  Христа,  слід  ділитися,  її  потрібно  дарувати  іншим  людям  –  якомога  більшій  кількості  людей»  .
Доброчинність  у  цілому  світі  розбуджує  віру  в  онтологічно  вищу  дійсність.  Змінюється  не  тільки  життя  окремої  людини,  але  й  життя  цілих  народів  та  людства  .  Папа  переконаний,  що  кожна  наша  доброчинна  справа  може  змінити  чиєсь  життя.  
«Наші  дії  не  байдужі  для  Бога,  а  отже  не  байдужі  для  ходу  історії…  ми  можемо  відкривати  самих  себе  і  світ,  щоб  у  нього  входив  Бог:  Бог  істини,  любові,  блага.  Саме  це    робили  Святі,  які  як  «сотрудники  Бога»  сприяли  спасінню  світу.  Ми  можемо  звільнити  наше  життя  і  світ  від  отруєнь  і  забруднень,  що  руйнують  сьогодення  і  майбутнє.  Ми  можемо  звільнити  і  зберегти  в  чистоті  джерела  творіння  і  таким  чином  разом  з  творінням,  яке  передує  нам  як  дар,  робити  те,  що  відповідає  його  внутрішнім  вимогам  і  цілям.  Це  зберігає  сенс,  навіть  якщо  зовні  ми  не  досягаємо  успіху  або  здаємося  безсилими  перед  лицем  переважаючих  ворожих  сил.  Так  наші  дії  породжують  надію  для  нас  і  для  інших;  але  одночасно  велика  надія  на  обітниці  Божі  в  світлі  і  похмурі  хвилини  життя  дає  нам  мужність  і  направляє  наші  дії»  .



2.1.2.  Любов
Доброчинність  виникає  із  фундаментального  принципу  християнства  –  любові  до  Бога  та  людини  .  Щоб  краще  зрозуміти  доброчинність  потрібно  зосередитися  на  любові  як  джерелі  доброчинності.  
Папа  Бенедикт  XVI  намагається  означити  любов  як  таку,  що  прощає  .  Оскільки  наше  розуміння  справедливості  є  недосконалим,  ми  повинні  брати  приклад  з  Божого  всепрощаючого  милосердя  .  Простити  -  це  дати  людині  більше  ніж  вона,  на  перший  погляд,  заслуговує.  Така  постава  є  справедливою  в  очах  Бога  .  
Кожна  людина,  будучи  не  достатньою  сама  в  собі,  потребує  милості.  Папа  пише,  що  «незалежно  від  зовнішньої  поведінки  іншої  людини,  -  вона  внутрішньо  очікує  жесту  любові,  жесту  уваги,  що  їх  я  даю  їй  не  через  посередництво  організацій,  створених  для  цього,  приймаючи  їх,  можливо,  [лише]  як  політичну  необхідність»  .
З  вище  сказаного  випливає  один  важливий  аспект  любові,  що  полягає  у  теплому  погляді  на  людину  «очима  Христа»  .  Такий  погляд  перевищує  всяку  справедливість  .  Бачення  доброчинності  як  поля  для  безкорисливої  любові,  наче  помножує  дійсність  з  незлічимими  можливостями  для  людини  .    
Творити  благо  чинність  -  це  поширювати  любов,  яку  спочатку  потрібно  прийняти  .  У  спілкуванні  з  Богом  і  людьми  ми  вчимося  приймати  любов  аби  згодом  ділитися  нею  з  іншими.  Тільки  так  наша  доброчинність  буде  радісною  для  нас  та  інших,  а  не  такою,  яка  жадає  взамін.  Папа  Бенедикт  XVI  зосереджується  на  необхідності  віри  при  здійсненні  доброчинності.  Віра  дозволяє  побачити  в  іншій  людині  щось  більше  .
«Якщо  в  моєму  житті  відсутній  контакт  з  Богом,  я  завжди  бачитиму  в  іншій  людині  лише  іншу  людину,  і  мені  ніколи  не  вдасться  впізнати  в  ній  Боже  обличчя.  Якщо  ж  навпаки,  в  моєму  житті  я  нехтую  ближнім,  бажаючи  лише  бути  «вартісним»  перед  Богом  і  сповнити  мої  «релігійні  обов’язки»,  тоді  мої  відносини  з  Богом  «всихатимуться».  Тоді  ці  відносини  хоч  і  будуть  «правильними»,  але  позбавленими  любові.  Лише  моя  готовність  іти  на  зустріч  ближньому  і  свідчити  йому  любов  роблять  мене  відкритими  також  і  перед  Богом.  Лише  служіння  ближньому  відкриє  мої  очі  на  те,  що  Бог  робить  для  мене  і  як  сильно  Він  мене  любить»  .  

У  духовному  досвіді  християнина  відкривається  окрема  дійсність  любові  об’явленої  у  втіленні  Ісуса  Христа.  У  Воплоченні,  Смерті  та  Воскресінні  Спасителя  християнин  приймає  Боже  милосердя  .    
Любов  визначає  вільну  та  виникаючу  з  людської  природи  радикальну  реалізацію  людини  як  бажаного  і  покликаного  Богом  створіння  .  Творячи  діла  любові  особистість  реалізовує  свою  природу.  
Доброчинність  передбачає  перебування  із  потребуючим,  бути  з  ним  на  одному  рівні.  Потребуючий  є  цінним  даром,  благословенням,  завдяки  якому  ми  можемо  прислужитися  Господу  .  «Любов  визначається  у  подвійному  сенсі:  в  сенсі  ексклюзивного  характеру  –  «лише  ця  особа»  -  і  в  сенсі  «назавжди»»  .
При  прояві  любові  необхідно  розуміти,  що  ближній  є  іншим,  а  отже  є  незнаним  феноменом,  зі  своєрідною  часом  прихованою  внутрішньою  красою  .  Тому  милосердя  не  прагне  заволодіти  свободою  іншого,  воно  намагається  його  зрозуміти  .
Без  любові  доброчинність  стане  марнославством  та  принижуватиме  гідність  потребуючого  .  Бенедикт  XVI  пише,  що  «любити  -  це  дозволити  світлу  Господа  увійти  в  світ»  .  Проявляючи  жертовність    людина  відкриває  себе  і  Бога  .
Любов  зростає  через  любов.  Здійснюючи  доброчинність,  ми  повинні  дарувати  насамперед  милосердя.  Коли  хтось  переживає  велику  любов,  це  і  є  момент  «відкуплення»,  що  надає  сенсу  його  життю  та  додає  упевненості  у  Бозі  .  Доброчинністю  робимо  внесок  у  те,  що  світ  став  трохи  світлішим  і  людянішим,  відкриваючи  тим  самим  двері  у  надію  на  світле  майбутнє  .
Любов  є  дієвою  і  практичною.  Особа,  яка  любить,  всеціло  турбується  про  іншого,  не  залишається  байдужою  до  жодного  виміру  життя  ближнього.  Євангеліє  оповідає,  що  Ісус,  перш  ніж  вчити  народ,  помножив  хліби,  аби  нагодувати  людей.  Він  дав  їм  їсти  стільки,  що  вони  повністю  наситилися  і  навіть  залишили  дванадцять  кусків.  Тільки  після  цього  Він  їм  звістив  благу  вістку  .
Особливість  християнської  доброчинності  полягає  в  тому,  що  вона  тут  і  тепер,  безкоштовно  «пропонує  не  просто  матеріальну  підтримку,  а  обнову  і  турботу  про  їхні  [людські]  душі»  .  Християнська  доброчинність  вимагає  постави  безкорисливої  любові:
«доброчинність  не  повинна  бути  знаряддям  явища,  яке  нині  прийнято  називати  прозелітизмом.  Любов  є  безкоштовна,  вона  не  може  бути  засобом  для  досягнення  інших  цілей…  християнська  доброчинна  діяльність  не  повинна  залежати  від  партій  та  ідеологій.  Вона  не  засіб  для  ідеологічної  перебудови  світу,  не  знаряддя  світової  стратегії,  а  покликана  тут  і  тепер  втілювати  любов,  якої  потребує  людина»  .        

Любов  зростає,  коли  її  практично  проявляти.  Відтак  доброчинність  є  практикою  здійснення  заклику:  «Насамперед  дайте  велику  любов  один  одному,  бо  любов  силу  гріхів  покриває!»  (І  Петр.  4.8).  


2.1.3.  Жертва    
Без  жертви  не  можливий  будь-який  позитивний  розвиток.  Доброчинність  завжди  передбачає  момент  безкорисливого  самовіддання  чи  дарування.  
Жертовність  доходить  своєї  кульмінації  у  Христовій  Смерті.  Сам  безневинний  Господь  жертвує  себе  заради  спасіння  грішників.  Христова  жертва  установлюється  в  Пресвятій  Євхаристії.  Будучи  видимою  для  всіх,  Вона  щоразу  дає  силу  любові  для  всіх  вірних  християн.  Євхаристія  -  це  постійна  жертва  Христа,  що  помножує  любов  між  людьми  .  
 Вищість  людини  від  інших  створінь  полягає  у  здатності  вийти  за  власні  межі  і  подарувати  іншому  саму  себе.  У  цьому  даруванні  людина  здійснює  своє  найвище  призначення  .  Доброчинність  вимагає  самозречення,  що  виводить  людину  із  зони  власного  комфорту  та  переносить  у  новий  вимір  іншого  .  
У  момент  самопожертви  у  творенні  милосердя  власне  благополуччя  уже  не  важливіше  за  істину,  уже  не  діє  влада  сильнішого  над  слабшим,  перестає  панувати  брехня  .  Будучи  далекою  від  егоїзму,  жертвенна  людина  мандрує  у  незнані  простори  того,  кому  помагає  .
Папа  Бенедикт  XVI  пише,  що  оскільки  людину  створив  Бог  і  кожен  був  подарований  сам  собі  –  справедливо  дарувати  себе  іншому.  Папа  має  за  обов’язок  пояснити,  що  ніхто  самовільно  не  формує  особистого  сумління,  але  всі  будують  власне  «Я»  на  підставі  певного  «Себе»,  що  було  нам  дане.  Ми  не  тільки  не  маємо  у  своєму  розпорядженні  інших  осіб,  але  й  ми  такими  не  є  для  самих  себе.  Відтак  розвиток  особи  приречений  на  крах,  якщо  вона  має  намір  бути  єдиним  творцем  себе  самої  .


2.2.  Практичний  вимір  доброчинності    
Завершення  своєї  останньої  енцикліки  Caritas  in  Veritate  Папі  довелося  відкласти  на  два  роки,  через  потребу  більш  детального  аналізу  причин  економічної  кризи  в  світі.  У  цій  енцикліці  Папа  Бенедикт  XVI  аналізує  проблеми  економічних  процесів,  акцентує  на  галузях  суспільного  життя,  які  найбільше  потребують  християнської  доброчинності.  
Християнська  доброчинність,  окрім  милосердя,  потребує  раціональності.  Якість  та  доцільність,  як  і  ефективність  наданої  допомоги,  має  свій  моральний  вимір  .  Продумана  доброчинність  часто  є  інституційним  виявом  християнської  любові.  
Заради  добра  справи  доброчинність  повинна  бути  чітко  спланована,  а  допомога  надаватися  по  пріоритетах  .  Свідченням  цього  є  позиція  Понтифіка  невідкладного  планового  порятунку  людей,  що  потерпають  від  голоду  .  
Понтифік  вказує  на  те,  що  доброчинна  діяльність  у  суспільстві  повинна  бути  інтегральною,  спрямована  на  гармонійний  розвиток  особистості  із  урахуванням  її  духовних,  творчих,  суспільних  аспектів  .  Доброчинність  пробуджує  все  людство  до  співпраці  задля  загального  блага,  дає  велику  користь  самому  доброчинцю.  Відтак  зі  зростом  доброчинності  у  суспільстві  можна  очікувати  швидкого  розвитку  самого  суспільства.  
Бенедикт  XVI  наголошує,  що  в  сучасних  умовах  більших  можливостей  відповідальність  людства  зросла  .  Він  застерігає,  що  для  справедливого  розподілу  благ  належного  упорядкування  економіки  недостатньо  .  Всупереч  думці  матеріалістів,  свобода  людини  завжди  залишиться  свободою  і  для  утримання  справедливого  ладу  в  світі  вирішальним  завжди  буде  щоденний  вибір  кожної  людини  творити  добро  .  На  відміну  від  матеріального  світу,  де  здобутки  прогресу  накопичуються,  у  людському  етичному  вимірі  можливості  підсумовування  немає.  Особистість  повинна  приймати  свої  рішення  щоразу  наново.  Інші  не  можуть  приймати  їх  за  нас  –  інакше  ми  втратимо  свою  свободу  .  
На  думку  Папи,  щоб  сприяти  формування  братерства  у  суспільстві  важливо  відкритися  на  нові  форми  ведення  економічного  діалогу  та  користуватися  творчим  підходом,  перебираючи  в  той  же  час  досвід  минулих  продуктивних  систем  .  


2.2.1.  Приватна  доброчинність  та  волонтерська  діяльність    
Цільова  приватна  допомога  на  думку  Бенедикта  XVI  є  незамінною    формою  доброчинності.  Приватна  доброчинність  дозволяє  на  безпосередню  зустріч  та  взаємозбагачення  доброчинця  і  потребуючого.  У  цьому  ключі  Понтифік  закликає  до  створення  і  розвитку  більш  ефективних  та  справедливих  форм  доброчинної  діяльності  таких  як  фонди  і  благочинні  організації  .    
Аналізуючи  основні  тенденції  діяльності  фондів  у  світі,  Папа  дає  рекомендації  аби  діяльність  фондів  була  більш  моральною  та  ефективною  .  Папа  закликає  до  відповідальності  та  говорить  про  те,  що  потрібно  уникати  надмірної  бюрократії,  а  фінанси  спрямовувати  туди,  де  вони  найбільше  потрібні.  Діяльність  фондів  повинна  бути  спрямована  на  якомога  більшу  допомогу  потребуючим,  а  не  збагачення  її  засновників.  А  їх  структура  повинна  сприяти  прозорості  та  передбачати  звітність  .  
У  сфері  освіти  і  науки  ефективною  є  система  надання  грантів.  Вона  є  доволі  прозорою,  програмною,  довгостроковою.  На  думку  Папи  позитивом  грантової  системи  є  те,  що  вона  привчає  розглядати  доброчинність  як  норму.  
Існує  потреба  у  волонтерській  діяльності.  Такого  роду  «доброчинність  без  грошей»  Папа  називає  «справжньою  школою  життя,  яка  пропонує  виховання  у  єдності,  солідарності  і  готовності  віддавати  частинку  себе»  .  Бенедикт  XVI  рекомендує  організовувати  більше  таких  доброчинних  спільнот  та  заохочує  розширювати  коло  їх  зв’язків  .  Громадянське  суспільство  зі  своєї  природи  стає  найбільш  відповідним  середовищем  для  економіки  безкорисливості  та  братерства  .  Це  підтверджує  думка  Папи,  який,  говорячи  про  важливість  громадянського  суспільства,  вважає,  що  економічна  криза  показала  «переоцінку  ролі  влади»  .  

2.2.2.  Доброчинність  у  сфері  економіки  підприємств  
               У  зв’язку  із  збільшенням  капіталу  за  останні  десятиліття  спостерігається  зменшення  суспільного  виміру  діяльності  підприємств.  Підприємства,  будучи  користувачами  благ  суспільства,  часто  спрямовані  лише  на  досягнення  максимального  прибутку,  нехтують  своєю  відповідальністю  перед  соціумом  .  
На  підприємстві,  що  зорієнтоване  лише  на  швидкий  прибуток,  як  правило,  немає  закріпленої  особи,  яка  б  відповідала  за  довгострокову  перспективу  підприємства.    Оскільки  щораз  менше  діяльність  підприємства  прив’язана  до  однієї  території  –  зменшується  чутливість  до  потреб  місцевих  громадян.  
Адміністратори  підприємства  чи  бізнесмен  зокрема  не  мають  морального  права  отримувати  прибутки  коштом  утиску  працівників  .  Прагнення  швидкої  наживи  як  мінімум  закриває  економіку  перед  ширшою  перспективою,  позбавляє  людину  вищого  сенсу  її  праці,  послаблює  довіру,  негативно  впливає  на  імідж,  відтак  рано  чи  пізно  позначиться  на  нестабільності  економіки  підприємства.  В  силу  природи  речі,  такий  підхід  приречений  принести  більшої  шкоди  фірмі  та  її  керівникам  зокрема  .  
Широке  розуміння  підприємницьких  процесів  дозволяє  підійти  до  бізнесу  більш  творчо.  На  сьогодні  прибуткова  організація  часто  має  свій  неприбутковий  сектор,поєднуючи  бізнес  із  благочинною  діяльністю  .  Форми  доброчинної  діяльності  можуть  бути  найрізноманітніші.  Це  може  бути  надання  підприємством  своїх  фахових  послуг  чи  цільове  надання  речей,  які  підприємству  не  потрібні.  Подібно,  особа,  яка  є  фахівцем  певної  галузі,  може  з  доброчинною  метою  безкоштовно  надавати  свої  послуги.      
Із  думок  Папи  Бенедикта  XVI  випливає,  що  діяльність  сектору  провадження  доброчинності  створює  добрий  імідж,  стає  ознакою  добросовісності  та  стабільності  підприємства.  Культура  добрих  справ  надає  вищого  сенсу  діяльності  підприємства,  дозволяє  покращити  атмосферу  в  колективі.  
Окрім  цільової  благочинності  потрібний  доброчинний  підхід  при  функціонуванні    підприємства  .  Зокрема  необхідно  акцентувати  увагу  на  створенню  гідних  умов  праці.  Рекомендується  така  форма  довіри  до  працівників  як  поділ  серед  них  часток  акцій.  Це  дозволить  працівникам  відчути  себе  потрібними,  здобути  відчуття  спільності  та  мати  більшу  мотивацію  для  праці  .      
Зі  слів  Папи  випливає,  що  вигідним  є  не  лише  здійснювати  модернізацію  технології  на  підприємствах,  а  й  вкладати  ресурси  у  покращення  психоемоційного  стану  своїх  працівників.  Потрібно  перейнятися  цілісним,  інтегральним  розвитком  особистості.  Надавати  більшого  простору  для  ініціативності  та  самоорганізації  працівників,  можливості  для  їх  кар’єрного  росту,  мотивувати  до  творчого  підходу,  створювати  умови  для  об’єднання  колективу.  Корпоративний  відпочинок,  спільні  поїздки,  відвідування  спортивних  секцій,  організація  забав  позитивно  впливають  на  здоров’я  та  працездатність.  
Особливу  увагу  Папа  приділяє  роботі  профспілок.  Понтифік  засуджує  зменшення  соціальних  витрат  на  їх  розвиток,  оскільки  це  спричиняє  утиск  прав  працівників  .  Бенедикт  XVI  вважає,  що  корисним  буде  розмежувати  діяльність  профспілок  і  політики  .
Аналізуючи  загальну  економічну  ситуацію  в  світі,  Папа  робить  висновок,  що  саме  жадібність  стала  причиною  економічної  кризи.  Небажання  здійснювати  довгострокове  кредитування  та  прагнення  до  швидкої  наживи  в  результаті  призвели  до  ще  більшої  бідності  у  світі  .  Чесна  економіка  є  економічно  вигідною  економікою.  Більше  того  вона,  будучи  відкритою  до  простору  загального  блага,  є  ефективною  для  цілісного  інтегрального  розвитку  особистості  .  

 

2.2.3.  Державна  та  міждержавна  доброчинність      
Важливою  доброчинною  діяльністю  міждержавного  рівня  є  матеріальна  допомога  бідним  країнам  .  На  думку  Папи,  такого  роду  дотації  повинні  у  щораз  більшій  мірі  нести  на  собі  ознаки  довготермінової  програмності  та  спланованості.  Важливо,  щоб  реалізації  даних  програм  були  доповнені  низовою  участю  країни  акцептора  .  
Бенедикт  XVI  рекомендує  покращити  справи  соціальної  допомоги  країнам,  що  розвиваються,  «створюючи  досконаліше  інтегровані  системи  соціальної  допомоги  за  активної  участі  приватних  осіб,  а  також  громадського  суспільства»  .  Також  бачить  сенс  у  застосуванні  «фіскальної  субсидіарності,  яка  б  дала  можливість  громадянам  вирішувати  питання  розподілу  і  спрямування  податків,  які  вони  виплатили  державі»  .
Понтифік,  закликаючи  до  далекоглядного  погляду,  рекомендує  не  надавати  економіці  лише  комерційного  спрямування,  а  вкладати  у  встановлення  правил  світової  торгівлі,  яка  б  підтримувала  посилення  фінансової  допомоги  з  розвитку,  що  насправді  призведе  до  кращого  економічного  становища  для  всіх  країн  .  
Всесвітня  врівноважена  торгівля,  особливо  в  аграрній  галузі,  може  принести  вигоди  всім,  адже  бідні  країни  мають  багато  можливостей  для  створення  натурального  продукту  .  Нова  продукція,  яка  вийде  на  світовий  ринок,  сприятиме  різноманітності,  конкурентності,  рівноправності  .  На  думку  Папи,  «участь  [у  спільному  економічному  процесі]  нових  або  тих,  що  розвиваються,  країн  дає  змогу  легше  долати  кризу»  .
Доброчинністю  для  бідних  країн  може  стати  не  тільки  зменшення  митних  податків  для  товарів  з  країн,  що  розвиваються,  а  й  дозвіл  на  імпорт  товарів  з  бідних  країн.  Розвитку  народів  також  сприятиме  пошук  альтернативних  джерел  енергії  та  активація  обробної  промисловості  .  
Папа  Бенедикт  XVI  рекомендує  створювати  банки  «Милосердя»  та  надавати  мікрокредити  .  Завдяки  кредитуванню,  скажімо,  придбана  африканською  сім’єю  дешева  швейна  машинка  принесе  роботу  та  стабільний  прибуток.  Разом  необхідно  не  тільки  навчити  як  почерпнути  реальну  вигоду  з  мікрокредиту,  а  й  готувати  для  захисту  від  здирників  .  Папа  рекомендує  за  рахунок  «етичних»  рахунків  у    банках  створювати  бізнесшколи  та  сертифіковані  навчальні  програми  із  вивчення  функціонування  чесного  бізнесу  .    
Для  подолання  сучасних  економічних  проблем  у  бідних  країнах  корисним  буде  підтримувати  зміцнення  їх  конституційних,  правових  і  адміністративних  систем  .  Окрім  економічної  допомоги,  має  бути  надана  й  допомога,  спрямована  на  зміцнення  гарантій,  властивих  правовій  державі:  ефективна  система  громадського  ладу  і  ефективна  кримінально-виконавча,  пенітенціарна  система  .  Також  для  ефективної  допомоги  країнам  слабких  конституційних  систем  дуже  добре  супроводжувати  розвиток  інших  суб’єктів  політики:  культурної,  суспільної,  територіальної  чи  релігійної  природи  .  Такий  підхід  забезпечить  цілісний,  інтегральний  розвиток  цих  країн.  
Доки  немає  відкритості  до  життя,  про  справжню  інтегральну  доброчинність  не  може  йти  мова.  Аборт,  автаназії,  дослідження  на  ембріонах,  планування  євгенічного  народження  –  понижують  гідність  людської  особи,  сприяють  матеріалістичній  та  механічній  концепції.  Важливо  формувати  свідомість  відкритості  до  життя,  пропагувати  сімейні  цінності  і  представляти  багатодітні  сім’ї  як  привілей  і  добро.  Маленькі  сім’ї  мають  загрозу  зубожіння  соціальних  зв’язків  .  
Культуру  доброчинності  неможливо  сформувати,  якщо  кругом  панує  гедонізм.  Сприяння  розвитку  науки,  технологій,  активним  дослідженням,  винаходам  дозволить  не  тільки  заощадити  працю  чи  покращити  умови  життя,  а  й  багатьом  дасть  шанс  у  творчому  науковому  процесі  здійснити  себе  як  людину.  Морально-етичний  зріст  населення  приносить  вклад  у  гуманітарну  освіту  .  До  цього  корисно  впровадити  практику  турботи  про  природу  .  Розвиток  особистості  рекомендується  провадити  завдяки  комплексному  підходу.
Шляхом  реформ  засобів  масової  інформації  доцільно  спрямовувати  зусилля  у  якісне  перетворення  людського  мислення.  Для  інтегрального  розвитку  людини  у  суспільстві  «потрібна  докорінна  зміна  ментальності,  яка  б  схилила  нас  до  прийняття  нових  стилів  життя,  у  яких  пошук  правди,  краси  і  добра,  а  також  спільнота  людей,  що  прагне  спільного  розвитку,  були  б  елементами,  що  визначають  вибір  якості  споживання,  ощадливості  та  інвестицій»  .  Рівень  гуманності  суспільства  часто  визначається  ставлення  до  мігрантів,  як  приїжджих  осіб,  так  і  своїх  співвітчизників,  які  покинули  батьківщину  .  
У  різних  країн  вихід  із  регресу  рецепт  може  виглядати  по-  різному.  Бідним  країнам  перешкоджають  розвиватися  «культуральні  моделі  та  норми  суспільної  поведінки,  що  стримують  процес  розвитку»  .  Проблема  в  розвитку  багатих  країн  полягає  у  тому,  що  вони  «дотримуються  надмірних  форм  охорони  знань  через  надто  не  гнучке  використання  форм  інтелектуальної  власності  ,  особливо  у  сфері  охорони  здоров’я»  .      
Папа  відчуває  нагальність  реформи  Організації  Об’єднаних  Націй.  Зокрема    вважає,  що  повинно  «визнати  за  біднішими  народами  право  реального  голосу  під  час  ухвалення  спільних  рішень»  .  Також  ООН,  як  авторитетна  організація,  повинна  захистити  від  банкрутства  господарства,  яких  торкнулася  криза,  реалізувати  справу  остаточного  роззброєння,  сприяючи,  щоб  авторитет  організації  був  визнаний  усіма  –  гарантувати  безпеку  і  мир  у  світі  .  Для  миру  на  землі  потрібна  постійна  комунікація,  дипломатичні  контакти,  прийняття  спільних  зобов’язань.  Папа  Бенедикт  XVI  підводить  до  того,  що  мир  –  це  щоденна  клопітка  праця  .
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474780
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 24.01.2014

Хамство допомоги (ідеї короткометражного кіно)

(ретро,  написане  з  2004  по  2008)
 
 
1.  Круті  хлопці  
Наче  якісь  екстремісти,  виходять  із  парку  з  палками  в  руках.  Бомбери  додають  їм  грізного  вигляду.  Войовничо  налаштовані,  кремезної  статури  хлопці  зметять  усе  на  своєму  шляху.  Здавалося  за  ними  тягнеться  шлейф  не  одного  темного  діла.  Не  раджу  нікому  стати  у  них  на  шляху.  .  
Вони  підходять  до  Церкви,  роблять  знак  хреста  і  чемно  долаштовують  патики  до  прогалин  в  деревяному  паркані  біля  храму.  
   
   
2.  Старість  є  дитячість  
Двійко  дзеркальних  життєвих  епізодів.  Мати  пеленає  дитину.  Уже  доросла  дитина  доглядає  за  безпорадною  хворою  мамою.  
 
 
3.  Мухоловка  
Мухоловка  –  циліндрична  коробочка  з  дірками,  там  залітаючи  дохнуть  мухи  які  спокусилися  на  мухошиний  наркотик.  Чоловік  спокусився  на  горілку  і  ніяк  не  може  вийти  з  бару.
 
 
4.  Неприродній  об’єкт  
Грибовицьке  сміттєзвалище.  Природа,  ліс,  раптом  вибігає  абориген  і  дивиться  на  сміття.  Лісова  людина  палкою  тикає  об  незрозумілі  речі  що  валяються.  Виделка  стає  засобом  чухання,  дзеркало  –  твердою  водою.
   
       
5.  Ісус  
Я  мрію  зробити  новий  великий  фільм  «Ісус».  Подібне  як  «Страсті  Христові»  тільки  про  життя  Сина  Чоловічого  на  землі.  
Це  буде  велика  історія  про  гідність  людини.  
   
Уявіть  собі.  В  першому  епізоді  зображено  велетенську  білу  планету.  Тиша.  З’являються  зірки.  Тут  раптом  пролетіла  комета.        
   
В  наступному  епізоді  мала  дитина  покинута  мамою  у  велетенському  інтермаркеті.  Всіма  покинута  дитина  відчуває  весь  страх  світу  позбавленого  любові.  
   
Дітлахи,  дружні,  бавляться,  трохи  вдарять  один  одного,  трохи  сваряться.  Тут  один  з  хлопчиків  падає  з  даху,  вмирає,  його  друг  підбіг  і  оздоровлює  його  (З  відомостей  апокрифів.  Не  знаю  наскільки  це  можна  показувати,  бо  кажуть  що  Ісус  почав  діяти  тепіру  після    благословення  в  день  богоявлення  під  час  хрещення).  
   
 Паралельний  сюжет  про  чоловіка  який  бачить  що  світ  має  свої  певні  закономірності.  Він  дуже  нещасний  у  нього  рідна  дочка  помирає.  Чоловік  бачить  що  вмирає  і  вівця  і  інше  скотарство.  Він  протягом  життя  добре  вивчив  порочне  коло  смерті  світу  цього,  бачить  знаки  що  його  дочка  помре,  вона  мусить  померти,  бо  такі  закони  цього  світу.  У  нього  погіршуються  стосунки  з  дружиною,  він  нічого  не  чекає,  життя  має  один  кінець,  життя  позбавлене  сенсу.    
У  звичайний  сірий  день  чоловік  зустрічається  з  Христом.  Його  «вірую,  поможи  моєму  невірству»  -  стає  лейтмотивом  всього  фільму.  «Таліта  кум»  (Дівчино  встань)  –  меседж  що  Господь  прийшов  сказати  кожній  людині  на  землі.    


6.  Загальна  фотографія  
Живе  відео.  Всі  вмощуються  для  знимка.    
   

7.  Дитинство
 
Чорно-білі  кадри  дитячих  років  незнайомого  малюка.  Ось  він  посміхається,  його  перші  кроки,  мама  лагідно  пригортає  малого  до  себе.  Ехо  звук  –  «Адольф».  Спокійна  музика  Вагнера.  
   
Кіно  бажає  показати  що  немає  поганих  людей  є  погана  брехня  яка  людей  обдурює.  (Про  Адольфа  Гітлера  фільм  якщо  ви  не  зрозуміли)  
   
   
8.  Дзвонар  
Чорний  колір  –  поглинаючий  колір  усіх  кольорів,  кажуть  в  ньому  перехід  у  інший  вимір.  
Монахи  вибігають  з  Церкви,  щасливі  як  діти,  обганяють  один  одного  дзвонити  у  велетенські  тантари.  
Зріле  лице  молодого  інока  обливається  слізьми  –  він  бачить  електричні  дзвони,  а  це  означає  що  він  більше  не  потрібен.  
Із  серії  антинтехнологізму.  
   
9.  Кульки  
Коли  любиш  то  не  соромно,  коли  надієшся  то  ждеш  на  площі  як  дурак.  Хлопець  чекає  дівчину  з  гелевими  кульками  в  руках.  Дівчина  запізнюється  на  довго.  Через  10  годин  незворушне  лице  хлопця  втратило  радість,  а  кульки  повітря.        
Може  хтось  і  любить  ціле  життя,  але  гелеві  кульки  тримають  всього  лишень  10  годин.  
   
10.  Народитися  знову  
Мчить  велосипедист,  його  ледь  не  збиває  вантажівка.  Ще  задиханий,  роздумає  над  тим  як  йому  повезло.  Він  заново  народився!  Йде  святкувати,  пригощає  тортом,  роздає  цукерки.  Це  вже  восьме  день  народження  цього  місяця,  завтра  можливо  він  народиться  знову.  
   
11.  Розмова  в  космосі  
Диспетчер  зі  землі  до  космонавта.  
-  Гарі,  що  ти  бачиш?  
У  відповідь  тиша.  
Зі  сторони  мальовничого  космосу  американський  космонавт  спостерігає  за    велетенською  черепахою,  яка  тримає  трьох  слонів  що  отримують  нашу  землю.  
Якщо  вам  сказали  що  земля  кругла,  це  не  означає  що  це  так.  
 
 
12.  Циган  виблюдок      
Жінка  не  дала  милостиню  цигану,  що  підбіг  до  неї  із  простягнутою  рукою.  То  якийсь  брудний  злодійкуватий  хлопець  із  огидної  шайки  дармоїдів.  Вона  лише  здивувалася  чому  такий  білий  хлопець  водиться  разом  із  циганами.  
Жінка  так  і  не  дізналася  що  цей  замурзиний  смердючий  виблюдок  її  син  якого  в  неї  викрали  багато  років  тому.  
   
   
13.  Розмова  паспортистки  з  безпритульним  
-  Як  ви  доведете,  що  існуєте,  якщо  у  вас  ні  паспорта  ні  свідоцтво  про  народження.    
     

14.  Втеча  від  смерті  
На  стадіоні  біжить  чоловік  літнього  віку.  Збоку  (не  на  самій  біговій  доріжці)  стоїть  біла  смерть  з  косою  і  кличе:  -  іди  сюда  Вася.    А  дідок  навіть  не  обертаючись  строго  відповідає      -  я  не  маю  часу,  я  бігаю.  
   
15.  Дзеркала  
Кліп.  Під  хорошу  музику  по  центральній  частині  міста  іде  чоловік,  сумний,  недобрий,  не  поголений.  Злий  на  людей  він  хамить  людині  яка  зачепила  його  збоку.  І  тут  раптом  замість  облич  перехожих  з’являються  дзеркала  в  яких  наш  герой  звісно  бачить  злого,  небритого  себе.  Він  наляканий  і  збентежений,  приходить  до  дому,  голиться,  вішає  посмішку  на  своє  обличчя  виходить  знову  на  вулицю  і  в  дзеркалах  бачить  уже  зовсім  іншу  картину.        
   
   
16.  Кава  
Це  і  може  бути  реклама  марки  кави.                  Події  розгортаються  у  Львівському  Антикафе  «Комуна».  
-                    Скільки  у  вас  коштує  чай?  
-                    Безкоштовно,  ви  підходите,  собі  берете  самі.  Це  у  нас  безкоштовно.  
-                    Уу…  файно,  а  какао?  
-                    Какао,  капучіно,  сік,  все  безкоштовно.  
-                    Дайте  будь  ласка  каву!  
-                    Ой  вибачте,  кава  у  нас  40  гривень.  
-                    Дайте  будь  ласка  каву!            


Сум

Хлопець  подивляє  у  вікно  із  сумом  розмішане  засіріле  небо.  В  кімнаті  темно,  самотній  сам  один  не  має  навіть  для  прибрати  у  кімнаті.  Не  хата  а  одиночна  камера,  трупінград  –  подумав  хлопчина  відставивши  порожню  пляшку  на  бік.    
Вийшов  у  двір,  де  нікого  не  було.  Почав  смаркатися,  з  носа  потекла  кров.  Стомлений  від  жорстокої  реальності  юнак  ліг  на  лавку,  дивився  догори.  Вербові  гілки  наче  вії  що  прикривають  темні  очі  похмурого  неба.  
Переповнений  тролейбус  одною  бабусею  до  якеї  хотів  був  щось  сказати,  ледь  привіткривши  уже  рота,  знов  поглинувся  у  сум.  
На  кінець  заходить  до  храму,  єдине  світле  місце  у  цьому  сірому  світі.  Свічки,  багатоколірність,  гамір,  розмови,  поцілунок  миру.  Там  хлопець  залишиться  на  довго  допоки  не  приїдуть  його  мама  і  його  священик  тато.  
   
   
   
Хамство  допомоги

В  маршрутці  чоловік  літнього  віку  починає  штовхати,  ставати  на  ногу,  з  викриками  «не  тисніть  мене  своєю  сумкою».  Виявляється  пенсіонер,  боячись  сказати  прямо,    таким  чином  відігнав  злодія  що  майже  заліз  у  кишеню  цієї  пані.
 
 
У  транспорті

Хлопець  поспішив  зайти  у  переповнену  маршрутку.  Змовчав  наперекір  несправедливому  звинуваченні  адже  на  ногу  старався  нікому  не  ставати.  Не  відмовив  передати  гроші  хоч  стояв  на  одній  нозі.  Коли  жінка  із  дитиною  намагалися  вийти  з  маршрутки,  хлопець  взяв  дитину  на  руки  і  переніс  її  зі  сходів  на  вулицю,  за  що  отримав  чарівне  дитяче  «Дякую».  Коли  людей  стало  ще  більше  він  змовчав  коли  йому  стали  на  ногу  і  боляче  запхали  парасолю  між  ноги.    Коли  зявилося  вілне  місце  він  віччливо  запропонував  сісти  тим  хто  був  поряд.  За  15  хвилин  їзди  в  громадському  транспорті  було  зроблено  дуже  багато.  Знаєте,  я  б  сказав  це  національний  герой.
 
 
 
Рибка

Чоловік  переживає  важкий,  невдалий  день.  В  хаті  акваріум  аж  засмердівся.  Виявляється  що  такий  неуспіх  через  байдуже  ставлення  до  свого  маленького  безмовного  друга.  Рибка  Фелікс  отримує  порцію  довгоочікуваного  корму,  господар  виграє  лото.  Головний  герой  починає  чистити  акваріум,  відтак  очищується  його  життя.  
 
 
Чуттєвий  дивак

Підійшов  до  жебрака,  поговорив  з  ним.  Побачивши  пораненого  голуба,  він  вибігає  з  маршрутки,  бере  його  на  свої  руки  і  плаче  над  ним.  Зі  сльозами  на  очах  дивиться  яке  прекрасне  дерево.  Мабуть  він  не  зі  світу  цього,  або  в  тому  світі  звідки  він  набагато  гірше  що  він  так  тіщиться  цим.  
 
 

Сатисфакція

Викладач  читає  лекцію  про  культурний  секс,  розказує  про  СНІД  та  інші  венеричні  захворювання  і  роздає  презервативи.  Один  сміливець  підняв  руку  і  запитав  
-                  у  вас  є  дочка?    
-                  є  –  відпоів  той  
-                  скільки  їй  років?  
-                  18,  а  що?  
-                  Тоді  познайомте  мене  з  нею  і  дайте  декілька  презервативів.  
-                  Для  чого,  щось  я  не  розумію  –  обурився  професор.  
-                  Буду  сумлінно  виконувати  те  що  ви  пропагуєте  –  твердо  сказав  студент.  
Історія  складена  в  контексті  реальної  проблеми  в  Україні  коли  держава  презервативами  пропагує  розпусту.  
   
 
 
Forest  Gamp  2

Він  завжди  зауважував  те  на  що  інші  не  зверають  увагу.  Постійно  піднімав  цукерки  з  підлоги  і  їв  їх.  Тільки  у  18  років  дізнався  що  подарунки  під  подушку  йому  кладе  не  Святий  Миколай.    



***
   
В  нашому  житті  існує  така  безапеляційна  штукенція  як  вибір.  Його  потрібно    проводити  щоразу  і  від  правильності  чи  не  правильності  вибору  залежить  все  наше  майбутнє,  звідси  майбутнє  нашої  подоби.  
Коли  тобі  двадцять  чотири  і  близькі  втовкмачують  «Пора  тобі  женитися».  Ге,  думаєш,  «  А  шо  нормальна  дівчина,  напевно  кращої  не  знайду,  чи  знайду?»  
Це  щось  схоже,  коли  стоїш  на  зупинці  о  22.50  знаючи,  що  маршрутки  їдуть  до  23.00,  а  деколи  і  до  24.00.  Під’їжджає  маршрутка,  яка  їде  в  сусідній  район,  думаєш:  «Ну  що  сідаю,  перейдуся  20  хв  до  дому,  бо  коли  не  поїду  то  буду  йти  пішки  дві  години.  Але  ні  ще  повинна  їхати  маршрутка,  яка  їде  прямо  до  хати…  ».  
Чекаєш,  і  знаєте  що?  Через  10  хв.  приїжджає    маршрутка  яка  їде  туди  ж  що  і  попередня.  Тут  вже  без  питань  сподіватися  нема  на  що  і  сідаю  на  ту  маршрутку,  а  варіантів  продовження  розвитку  подій  могло  бути  безліч.  
Та  може  це  ще  не  22.50,  можливо  маршрутки  ще  їздять.  
   
 
***

Одного  разу  молодий  хлопець  покохав  вродливу  дівчину.  Справи  пішли  добре,  вони  почали  зустрічатися  та  він  ніяк  не  міг  завоювати  її  прихильність  до  кінця.  
Одного  разу  дівчина  якось  сказала  що  їй  завжди  дуже  подобалися    хлопців  із  шрамами  на  обличчі.  
На  другий  день  юнак  мав  необережність  порізати  собі  лице  аби  задовольнити  похоті  дівчини.  При  наступній  зустрічі  дівчина  хлопця  вказала  йому  на  скроню  і  додала  «Ти  дурак…».  
З  того  часу  вони  ніколи  не  бачились.  А  хлопчина  тішився  своїм  коханням  на  одинці.  
   
 
***

Пам’ятаю  коли  вчився  в  університеті,  разом  з  одногрупниками  часто  бігали  у  сусідній  магазин  аби  скопіювати  лекції.  Продавцем  у  тому  магазині  був  нервовий,  злий  чоловік,  який  щоразу  кричав  «Закрийте  двері»,  «Не  можна  зразу  сказати  скільки  сторінок  ксерити».  Та  от  на  3  курсі,  коли  я  зайшов  в  магазин,  продавець  наче  ощасливився,  приємно  жартував  з  нього  сміялися  всі  присутні.  Зайшов  вдруге,  втретє  людину  наче  поміняли,    сміх  і  радість  у  копіювальному  центрі.  Це  мене  дуже  вразило  і  коли  я  висловив  здивування  своєму  другові  він  вказав  на  рукав  продавця  без  руки,  який  запханий  у  кишеню.  Виявляється  чоловік  нещодавно  відрізав  собі  руку  на  пилці.  
Мені  і  раніше  казали,  що  такі  життєві  події  повністю  змінюють  психологію  людини.  
Давайте  будемо  щасливі  вже  бо  інакше  життя  нас  зробить  щасливими.  
 
***

В  кінці  липня  2008  року  дізнався  про  те,  що  мене  не  взяли  на  магістратуру  державного  замовлення  я  сказав  „-  Ніколи  не  думав,  що  можна  вигравши  програти  ”.  Після  чого  ходив  і  переповідав  усім,  що  життя  прекрасне  і  всі  бажання  здійснюються.  Одного  разу  завів  розмову  з  одним  побратимом,  кажу  „  –  радуйся  з  початком  відкриття  олімпійських  ігор  8.08.2008.  о  8  год,  8  хв,  і  8  сек  всі  мрії  здійснюються”,  „-  чому  ж  тоді  розпочалась  війна  у  Грузії”  запитав  він.  Не  знав,  що  відповісти,  зараз  думаю:  „Тому  що,  війна  це  чиєсь  бажання!!!”.  
 
***

Пригадався  один  випадок  з  мого  дитинства.  Маючи  7  років  улітку  відпочив  в  селі.  Щасливий  бігав  по  подвір’ї,  зустрічав  сонце  і  провадив  його  поглядом  коли  воно  сідало.    Думаю  тоді  мій  внутрішній  світ  був  найширший  і  найпрекрасніший  за  все  життя.    Завдяки  моїй  бабусі  яка  примкнула  мені  основи  християнської  моралі  та  української  культури,  я  вірив  що  все  можливо.  Вірив,  що  коли  попрошу  в  Бога,  щоб  я  полетів  то  неодмінно  полечу.  З    самого  ранку  стояв  посеред  подвір’я  і  підскакував  з  надією  зависнути  в  повітрі.  Цілий  день  пробував  і  не  покидав  здавалося  б  безглуздого,  непродуктивного  заняття.  У  вечері  під  бабусині  слова  „Вже  пізно,  іди  до  хати,  їсти  і  спати”  важко  зітхаючи  ішов  до  дому.  Думки  польоту  не  покидали  мене  і  в  ліжку,  можливо  саме  тому  снився  сон  в  якому  я  виходжу  на  подвір’я  і  відриваюсь  від  землі.  О,  тоді  я  літав  куди  хотів,  у  лісах,  над  річкою,  в  ці  місця  де  ніколи  не  був.  Через  декілька  літ  ходив  в  сусідні  села  і  там  бачив  ці  місця  зі  сну,  але  то  вже  інша  історія.    Повірте  мені,  це  було  наскільки  реально,  що  коли  в  дорослий  час  зазнаю  духовного  піднесення  одразу  згадую  те  відчуття.  З  часом  все  забулося,  а  зло  у  вигляді  ненависті,  страху,  брехні,  кар’єри,  заздрості  і  ліні,  все  нашаровувалось  і  нашаровувалось  на  мене,  засмітило  всю  свідомість  до  кінця.  
   
 
***

Іду  по  вулиці,  чую,  якийсь  підпанок  бурмочить  собі  під  ніс:  «Зле,  ну  ніякої  романтики,  Кличко  знову  виграв».
Тим  людям  ніколи  не  вгодиш.  От  така  життєва  філософія,  коли  все  добре  то  нам  зле.  
 
***

Цікавий  вчитель  з  філософії  розказував,  що  неможна  носити  хрестики,  а  особливо  на  шиї,  хто  буде  носити  хрестики  той  не  здасть  іспит.  Учні  як  справжні  Християни  перед  екзаменом  познімали  христи.    Філософ  поставив  таким  учням  двійки  аби  не  розслаблялися.  
 
***

Пригадую,  коли  вчився  в  університеті  на  4  курсу  по  телевізору  йшла  популярна  передача  «100  Великих  Українців»  аби  Степан  Бандера  переміг,  я  ходив  по  корпусу  і  позичав  мобільні  телефони  моїх  друзів  і  голосував.  Мого  найкращого  українця  пізніше  засудили,  але  суть  не  в  тому.  Я  забув  віддати  одногрупнику  телефон.  Коли  я  сів  у  громадський  транспорт  його  телефон  почав  бринькати.  «Дивно,  грає  десь  там  якийсь  телефон,  а  люди  дивляться  на  мене.  Що  за  ідіот  не  може  вимкнути  мобілку,  який  всім  так  заважає».  –  думав  тоді  я.  Коли  вийшов  з  маршрутки  зрозумів,  що  той  ідіот  –  то  я.  
Якщо,  у  маршрутці  дратівливо  пищить  телефон  і  придурок-власник  вже  п’яту  хвилину  не  піднімає  його,  то  задумайся  можливо  телефон  грає  у  тебе.  
З  того  часу  я  почав  думати  перш  ніж  когось  критикувати  і  звинувачувати.  І  взагалі  перш  ніж  когось  ганити  подивися  на  себе  в  дзеркало.  
   
 
***

Мене  вразила  розмова  з  одногрупником  під  час  відпочинку  на  морі.  Здавалося  б  я  знаю  своїх  друзів  і  з  Віктором  ми  друзі  не  розлий  вода  2  роки.  Не  було  що  робити  і  я  запитав:  «А  чому  ти  пішов  на  пара  медичну  спеціальність,  навіщо  тобі  це?».  Виявляється  у  нього  був  рідний  молодший  брат,  хворий  на  дитячий  церебральний  параліч.  Хвора  дитина  потребувала  догляду,  часто  знайомі  не  знали  що  в  хаті  така  біда.    Одного  дня  Віктор  прийшов  до  хати  і  побачив  заплакану  маму,  він  зрозумів  брат  помер,  помер  його  брат  якого  він  так  любив.    Раніше  він  цього  ніколи  не  розповідав.  
Надзвичайно  прикро  за  мою  байдужість.  Я  не  цікавився  своїми  друзями  про  їхні  переживання,  проблеми  через  те  картаю  себе.  
   
 
***

Насправді  сьогодні  не  більше  стихійних  лих,  війн,  всяких  бід.  Справа  в  тому  що  тепер  інформаційне  суспільство  і  телевізор  годує  нас  негативною  інформацією.  Раніше  не  було  інформованості  не  було  і  стихійного  лиха.  Не  потрібно  панікувати.  
 
***

Тато  розповідав  як  ще  молодим,  приїхавши  зі  сила  до  Львова  і  пішов  працювати  на  завод.  В  перший  тиждень  батько  був  відряджений  на  змагання  з  лещатарства  (лижні  перегони).  Тато  виграв  ці  змагання.  Після  такої  перемоги  тата  вигнали  з  роботи  бо  ці  змагання  повинен  був  виграти  якийсь  чільник  комуністичної  партії.  
При  гнилій  політичній  системі  вигравши  ти  програв.  Прийшла  демократія  (від  слова  демон  –  лихий,  влада  лихого)  і  все  ще  більше  перекрутилося,  перемога  стала  протилежним  –  грошима,  а  гроші  стали  мораллю.  
   
 
***

У  цій  книзі  я  розповідаю  історії,  які  мене  вразили.  Нехай  це  буде  банально,  але  мені  запам’ятався  Тиждень  прощення,  його  ми  відзначаємо  перед  Великоднем.  Саме  тоді  «найкультурніше»  дівчина  з  моєї  групи  підійшла  до  мене  і  попросила  пробачення  за  вчинки  протягом  року.  Так  вона  запровадила  традицію  обіймати  один  одного  і  прощати.  Цей  тиждень  робив  дива,  всі  обнімалися  і  говорили  приємні  слова.  Ця  традиція  поширювалася  і  на  інші  групи,  студенти  всього  інституту  немов  подобрішали  у  атмосфері  щастя.  
Ми  ще  дивуємося  добру,  але  вже  давно  не  дивуємося  злу.  Це  пора  змінювати.  
 
***

Ніколи  не  варто  розчаровуватися  у  прикростях,  які  трапляються  на  нашому  життєвому  шляху.  
От  наприклад  мій  дідусь  воював  в  складі  радянської  армії  (а  інший  дідо  до  честі  в  УПА)  і  коли.  Моя  мама  не  поступила  в  університет  на  факультет  фізики,  тоді  це  було  велике  розчарування,  але  поступила  на  педагогічний.  Мати  багато  років  вже  працює  завідувачем  дитячого  навчального  закладу  і  щаслива  завдяки  своїй  професії.


***

Пригадався  один  випадок  з  мого  дитинства.  Маючи  7  років  улітку  відпочив  в  селі.  Щасливий  бігав  по  подвір’ї,  зустрічав  сонце  і  провадив  його  поглядом  коли  воно  сідало.    Думаю  тоді  мій  внутрішній  світ  був  найширший  і  найпрекрасніший  за  все  життя.    Завдяки  моїй  бабусі  яка  примкнула  мені  основи  християнської  моралі  та  української  культури,  я  вірив  що  все  можливо.  Вірив,  що  коли  попрошу  в  Бога,  щоб  я  полетів  то  неодмінно  полечу.  З    самого  ранку  стояв  посеред  подвір’я  і  підскакував  з  надією  зависнути  в  повітрі.  Цілий  день  пробував  і  не  покидав  здавалося  б  безглуздого,  непродуктивного  заняття.  У  вечері  під  бабусині  слова  „Вже  пізно,  іди  до  хати,  їсти  і  спати”  важко  зітхаючи  ішов  до  дому.  Думки  польоту  не  покидали  мене  і  в  ліжку,  можливо  саме  тому  снився  сон  в  якому  я  виходжу  на  подвір’я  і  відриваюсь  від  землі.  О,  тоді  я  літав  куди  хотів,  у  лісах,  над  річкою,  в  ці  місця  де  ніколи  не  був.  Через  декілька  літ  ходив  в  сусідні  села  і  там  бачив  ці  місця  зі  сну,  але  то  вже  інша  історія.    Повірте  мені,  це  було  наскільки  реально,  що  коли  в  дорослий  час  зазнаю  духовного  піднесення  одразу  згадую  те  відчуття.  З  часом  все  забулося,  а  зло  у  вигляді  ненависті,  страху,  брехні,  кар’єри,  заздрості  і  ліні,  все  нашаровувалось  і  нашаровувалось  на  мене,  засмітило  всю  свідомість  до  кінця.  
Те  що  неможливо  на  яву  можливе  у  снах.  Те  що  не  бачили  на  землі,  побачимо  на  небі.  
Чого  не  літаєш  бо  не  мрієш,  не  мрієш  бо  не  хочеш.    
 
***

Впізнали  секретаря  обкому  і  дали  йому  їсти.  Хоч  той  колись  переслідував  їх.  
Таким  чином  розривається  порочне  коло  зла.    
   
 
***

Невигадана  історія.  У  моєму  селі,  хлопець  повертаючис  з  армії,  скучивши  заходить  до  кращого  друга,  зустрічає  його  ще  на  вулиці,  вітається,  обнімається.  Друг  пропонує  зайти  в  гості  і  почкати  його  та.  
З  усмішкою  на  обличчі  дембеліст  вітається  з  батьками:  -  я  бачив  вашого  Андрія.    
На  обличчі  батьків  постав  дивний  подив:  -  але  він  два  тижні  як  помер.  
   
 
***

Один  творчий  тренер  примусово  виганяється  з  роботи.  Той  холоднокровно  і  далі  приходить  на  роботу  і  як  нівчому  не  бувало  уже  безоплатно  тренує  дітей.  
-                  Андрій  Миколайович  –  ми  вас  вигнали,  ричала  до  нього  адміністрація  
-                  Звідки?  З  вулиці?!  –  відповідав  той.  
   
   
***
 
Тест  на  вільність:

Чи  зможете  ви  зробити  так  щоб  ніхто  не  знав?:  
1.      порвати  купюру  в  100  грн.  
2.      чи  готові  ви  вийти  на  сцену  і  ляпнути  якусь  нісенітницю;  
3.      просити  милостиню  
4.      здати  сесію  на  відмінно  
5.      а  потім  здати  екзамени  на  2  
6.      тиждень  працювати  для  хворих  просто  так  
7.      ніколи  ні  при  яких  обставинах  не  давати  взятку  
8.      кожен  день  бігати  і  обливатися  холодною  водою  



 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471476
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.01.2014

Закономірність парадоксу (філософські тексти)

ДЕКЛАРАЦІЯ  ВІЛЬНИХ  «Дурість»  та  «божевілля»  як  складові  стилю  життя  вільних  2  частина
     
 Слово  «божевілля»  тут  вжите  у  контексті  пісні  «Crazy»  англійського  співака  Seal  «No  we're  never  gonna  survive  unless,  we  are  a  little  crazy»  (Ми  ніколи  не  зможемо  вижити,  якщо  не  станемо  трохи  божевільними),  розуміючи,  що  для  людського  щастя  необхідно  виходити  за  рамки.  Слово  «дурість»  застосовується  в  естетичному  сенсі,  як  певна  дія,  що  милує  своєю  нестандартністю,  як  то  є  у  словах    «Як  ця  дурість  прекрасна»  у  пісні  «Те  що  тобі  так  треба»  українського  гурту  Скай.  Під  цими  словами  також  матиму  на  увазі  те,  що  розумів  Франсуа  де  Ларошфуко  коли  говорив:  «Бувають  випадки  в  житті,  виплутатися  з  яких  може  допомогти  лише  дурість».  Доречним  також  є  вислів  української  народної  мудрості  «Для  всякої  доброї  справи,  потрібно  трохи  дурості».    
                         Питання  милосердя  в  різних  його  аспектах  гідне  філософського  подиву.  Милосердя  Бога,  в  сенсі  того  що  світ  є  нам  люб’язно  подарований,  претендує  стати  фундаментальним  принципом  буття  як  такого.  Дана  тема  була  основною  у  енцикліках  двох  великих  філософів  –  двох  попередніх  Римських  Понтифіків.  Як  сказав  польський  журналіст  про  енцикліку  Івана  Павла  II  «Бог  багатий  милосердям»  Марек  Зайонц  «Папа  застановився,  що  йому  не  багато  часу  залишається,  тому  вирішив  написати  про  найважливіше»[1].                
Милосердя  завжди  особове,  відтак  інтимне,  несе  у  собі  потаємне  та  незвичне.  Бути  милосердним  означає  ходити  в  ті  місця  від  яких  інші  тікають.  Це  протилежність  маніпуляції,  щось  що  поза  контролем,  щось  чого  не  можна  передбачити.  Для  прагматичного  бізнесу  воно  не  вигідне,  а  ті  які  працюють  виключно  на  своє  благо  не  можуть  зрозуміти  чому  милосерді  почуваються  наскільки  щасливими.  Хоч  милосердя  є  правдою  і  справедливістю,  все  ж  для  більшості  воно  залишається  дурістю.  
 Особливо  зворушує  момент  парадоксальності  християнського  милосердя,  за  яким  Великий  Бог  воплотився  у  беззахисному  немовляті;  Всемогутній  Господь  принижений  всіма,  іде  на  хрест  ганьби,  аби  спасти  усіх  своїх  кривдників  [2].  Дурістю  є  вмерти,  щоб  жити,  але  реальність  справжнього  буття  саме  така.  На  Афоні  кажуть:  «Якщо  вмреш  до  того  як  вмреш,  то  коли  вмреш,  тоді  не  вмреш».  Парадокс,  оксиморон,  антиномія  –  це  смерть  смерті  яку  проповідують  християни.  Але  це  окрім  молитовного  й  містичного  досвіду  багатьох  християн  є  й  певною  філософською  мудрістю  пізнання  істини.    
 У  парадоксі  милосердя  закладена  естетична  краса.  В  кожній  естетичній  красі  є  трохи  дурості,  інакше  вона  б  не  захоплювала  і  не  виводила  б  за  рамки  прийнятного.  Краса  це  вічне.  Вічне  ж,  не  може  бути  вічним[3].  Вічне  не  те  що  триває  в  часі,  вічне  це  цінне,  це  прекрасне,  скажімо  як  драма,  трагедія,  печаль,  жертва…  Вічне  це  красиве,  яке  завжди  залишатиметься  красивим.    Як  у  відомій  історії  коли  не  гроші,  які  щодень  подавали  доброчинці,  а  подарована  троянда  змінила  ціле  життя  жебрака.    
Наша  планета  переповнена  красою  дурості.  Світ  це  суцільний  культурний  шок,  якого  усі  бояться,  але  якого  прагнуть.  Культура  багатьох  країн  є  для  нас  дивною  чи  доречніше  сказати  «дурною».  А  як  з  нашої  точки  зору  назвати  відригуванням  яке  в  знак  вдячності  спеціально  після  їжі  робиться  у  Монголії?  Скажімо,  радість  при  зустрічі  у  Таїті  виявляють  актом  порізання  себе  і  вигуком  від  болі.  Шотландських  жінок  перед  одруженням  купають  у  багні,  а  у  Норвегії  уступати  місце  старшій  людині  у  транспорті  є  поганою  манерою…  
 Контакт  з  живою  людиною  переводить  у  інший  світ  –  чим  «божевільніший»  і  «дурніший»  тим  більш  смішний  і  цікавіший  [4].  Разом  із  смішним  завжди  легко,  бо  сміятися,  це  те  саме  що  прощати    [5].  Гумор,  дуркування  залишаються  найлегшими  і  найпереконливішими  способами  пробачити,  тобто  зізнатися  в  недосконалості  людської  натури.  Краса  досконалості  в  недосконалості  [6].    
 Безкорисливий  погляд  на  іншого,  що  є  основою  милосердя,  можливий  тоді  коли  вбачаєш  в  іншому  красу,  як  наслідок  і  зацікавлення  [7].  Ближній  є  іншим,  незнаним  феноменом.  Відтак  вияву  милосердя  так  чи  інакше  передує  звичайне  дитяче  ставлення  –  захоплення,  що  є  не  регламентованим  і  може  виявлятися  у  дуже  різноманітний  спосіб.        
Милосердя  це  гра,  а  гра  то  радість.  Гра  дозволяє  найнесподіваніший  вияв  творчості.  Людина  яка  у  своїй  глибокій  основі  є  радісною  не  боятиметься  експериментувати,  стати  поетом  із  притаманним  йому  варятством.  
Всяка  екзистенція  проявляє  себе  драматично.  Дурістю  є  все  те,  що  противиться  правилам  суспільної  пристойності.  «Божевілля»  для  «світу  цього»  свого  роду  сучасне  юродство,  своєрідна  насмішка  з  марноти  марнот,  акцентування  на  мізерності  людських  проблем  (будинок,  робота,  сім’я)  перед  істиною.  Завдяки  своїй  «дурості»  християнське  милосердя  ніколи  не  скучне.  
Часто  згадую  хлопця  на  фестивалі,  який  лежав  у  багні  з  книжкою,  і  прив’язаним  білим  голубом.  Дурість  чистої  води,  але  можливо  завдяки  цьому  сьогодні  є  про  що  згадати  і  є  над  чим  задуматися.  Можливо  завдяки  тому  диваку  я  хоч  на  декілька  хвилин  повернувся  у  дитинство.  
 Мої  філософські  міркування  зупиняють  мене  на  думці,  що  з  милосердя  створено  світ  і  немає  місця  в  світі  де  б  його  не  було;  Бог  неначе  каже  про  свою  всюдисущність  і  всемогутність  «Ідіть  всі  від  мене,  бо  я  з  вами  до  кінця  світу»[8].  Тому  зауважую  світ  у  своїй  красі  «варятським»,  «божевільним»  і  часом  «дурним»,  про  що  й  хотів  написати.    
Я  вірю,  але  нажаль  вірю  переважно  у  тактику  і  в  практику,  вірю  в  структури,  у  закриті  системи,  але  через  те  що  бракує  дурості  я  не  вірю  в  Бога,  в  Бога  якого  ще  не  знаю,  який  поза  рамками  нашого  умодосягання  є  суцільною  дивиною.  Віра  ж  допускає  дурість,  вона  ж  немає  причино  наслідкових  зв’язків,  вона  необмежена  і  безмежна.  

 [1]    Świetlisty  szlak  //  Marek  Zajac.  Osobiste  wezwanie    

 [2]    «Нехай  ніхто  себе  не  обманює!  Як  комусь  із  вас  здається,  що  він  мудрий  у  цьому  віці,  хай  дурним  стане,  щоб  зробитися  мудрим,  бо  мудрість  цього  світу  –  глупота  в  Бога»  (1Кор.3:18-19)  «А  що  світ  своєю  мудрістю  не  спізнав  Бога  у  Божій  мудрості,  то  Богові  вгодно  було  спасти  віруючих  глупотою  проповіді  коли  юдеї  вимагають  знаків,  а  греки  мудрости  шукають,    -  ми  проповідуємо  Хреста  розп’ятого  :  -  ганьбу  для  юдеїв  і  глупоту  для  поган»    (1Кор.1:21-23)    
Святий  Антоній  говорив:  «Приходить  час,  коли  люди  будуть  божеволіти,  а  коли  побачать  когось  такого  що  не  божеволіє  –  стануть  проти  нього  і  будуть  дорікати  :  «Ти  безумець»,  —  тому  що  він  не  подібний  до  них»  
[3]  Hans  Urs  von  Balthasar.  Wiarygodna  jest  tylko  milość.  Wydawnictwo  WAM.  Księża  Jezuici.  Krakow  1997  с.  52.        
[4]  Жан-Люк  Марион  //  Пусть  возбуждается  плоть        
[#_ftnref5|[5]]  Карл  Барт.  Мгновения  
[#_ftnref6|[6]]  Лешек  Колаковський  говорячи  у  широкому  політичному  сенсі  переконаний  що  визнання  нашої  недосконалості  дозволить  примиритися  один  з  одним,  між  собою  і  на  рівні  народів  зокрема.  Польський  автор  у  низі  «Похвала  неконсиквентності»  дорікає  послідовності  і  твердить  що  саме  завдяки  непослідовності  тримається  людський  рід.  Завдяки  недосконалості  ми  можемо  робити  вибір.  
[#_ftnref7|[7]]  Така  думка  є  у  папи  Бенедикта  XVI  у  його  енцикліці  «Любов    у  правді».      
[#_ftnref8|[8]]  Ганс  Урс  фон  Бальтазар.  Сердце  мира.




ДЕКЛАРАЦІЯ  ВІЛЬНИХ  
Частина  перша  
 
Благочинність  як  вияв  вільності

                                                                       (під  натхненням  енциклік  папи  Бенедикта)
«І  якби  я  роздав  бідним  усе,  що  маю,  та  якби  я  віддав  моє  тіло  на  всепалення,  але  не  мав  любові,  то  я  не  мав  би  жодної  користі»  ап..  Павло.

Однієї  практичної  діяльності  буде  недостатньо,  якщо  в  ній  не  відчувається  любові  до  людини.  Щоб  той  дар,  який  приносимо  потребуючому  не  був  порожнім,  щоб  він  не  принижував  її  гідність,  потрібно  дарувати  не  тільки  щось  від  себе,  але  також  і  частинку  себе.  
Жертвуючи  стараємося  пам’ятати,  що  це  не  ми,  а  Бог  допомагає  нашим  ближнім  через  нас,  відтак  уникаємо  всякої  знеохоти  і  розчарування  коли  не  можемо  комусь  допомогти.  Доброчинець  не  встановлює  справедливість.  Джерелом  справедливості  може  бути  лише  Господь.  Ми  не  бетмени  і  самостійно  не  можемо  реалізувати  потрібне  покращення  світу.  
Передумовою  справжньої  доброчинності  є  довіра  один  до  одного.  Любов  і  правда  попри  всякі  страхи  ніколи  не  полишає,  бо  це  є  риса  вложена  у  серце  та  розум  кожної  людини.  
Наше  завдання  –  гуманізм.  Гуманізм,  що  виключає  Бога,  є  нелюдським  гуманізмом.  Лише  гуманізм  відкритий  до  Абсолюту,  може  провадити  нас  до  втілення  та  реалізації  форм  громадського    і  суспільного  життя.  
Любов  перевищує  правосуддя.  
Незалежно  від  зовнішньої  поведінки  іншої  людини,  -  вона  внутрішньо  очікує  жесту  любові,  жесту  уваги,  що  їх  я  даю  їй  не  лише  через  посередництво.  Ми  всі  люди  на  землі  можемо  дати  іншій  людині  значно  більше  від  того,  що  для  неї  є  зовнішньо  необхідним,  можемо  дати  погляд  любові,  якого  вона  потребує.  Лише  готовність  іти  назустріч  ближньому  і  свідчити  йому  любов  робить  нас  відкритими  також  і  перед  Богом.  Лише  служіння  ближньому  відкриє  мені  очі  на  те,  що  Бог  робить  для  мене  і  як  сильно  він  мене  любить.  Любов  зростає  через  любов.  
Умовою  для  виконання  нелицемірної  благочинності  
є  здатність  поставити  себе  на  місце  ближнього.  Такого  роду  емпатія  пов'язана  з  прийняттям  іншої  людини  такою,  якою  вона  є.  Умовою  для  здійснення  благочинності  є  віра.  А  віра  є  суть  речей  очікуваних,  упевненість  в  невидимому.  Умовою  є  жертвувати.  Любов  не  може  існувати  без  болісних  для  нас  самих  жертв,  інакше  вона  перетвориться  на  справжній  егоїзм  і  тому  перестане  бути  Любов’ю.    
Щоб  любити  іншого  потрібно  любов  мати  в  собі.  Будемо  вчитися  її  сприймати,  запрошувати  її  у  своє  серце.  
Для  нас  важливо  повірити,  що  інші  теж  здатні  робити  добро,  і  даючи  можливість  їм  це  робити,  довіритись  їм.  Субсидіарність  як  довіра  до  людини  і  до  її  свободи  є  найефективнішим  засобом  захисту  від  будь-якої  форми  патерналізму,  авторитаризму,  тоталітаризму.  Субсидіарність  визнає  внутрішню  конституцію  людини,  яка  направді  завжди  спрямована  до  добра,  поважає  гідність  особи,  в  якій  вона  вбачає  суб’єкта  завжди  готового  дати  щось  іншим.  При  субсидіарності  влада  розповсюджується  між  всіма  людьми.  
   
Справжнє  життя  складається  не  з  кількості  календарних  днів,  а  з  духовної  якості  їх  проведення.  Доброчинність  може  стати  тим  жаданим,  істотним  життям,  якого  згодом  не  торкнеться  смерть.  Доброчинність  може  стати  вічністю,  що  під  виглядом  любові  інколи  просікає  нас  своїм  теплом,  чимось  подібним  до  вищого  моменту  втіхи,  коли  всесвіт  обнімає  нас,  а  ми  обнімаємо  всесвіт.  Це  може  бути  момент  занурення  в  океан  нескінченної  любові,  в  якому  час  –  «перш»  і  «опісля»  -  більше  не  існує.  Ця  мить  і  є  життя  в  повному  розумінні,  вічно  нове  занурення  в  простори  буття,  що  одночасно  переповнює  нас  радістю.      
 Доброчинність  як  і  кожен  серйозний  і  справедливий  вчинок  людини  є  надією  у  дії,  передовсім  у  тому  сенсі,  що  через  нього  ми  намагаємося  реалізувати  наші  надії;  своїми  зусиллями  робимо  внесок  в  те,  щоб  світ  став  трохи  світлішим  і  людянішим,  відкриваючи  тим  самим  двері  в  майбутнє.  Доброчинність  пробуджує  нас  до  життя  і  у  своїй  милосерді  пригадує  нам  про  те,  що  не  єдиним  хлібом  живе  людина.    
Нам  потрібен  живий  зв'язок  з  Господом,  аби  у  нашій  діяльності  Він  зберіг  нас  від  деградації  і  захистив  від  нападів  фанатичних  і  терористичних  доктрин.      
«Людська  істота  була  створена  для  дару,  який  виражає  та  втілює  в  життя  її  трансцендентний  вимір».  
 


Привітання  на  Різдво!!!  (подія  космічного  маштабу)
Дивовижа  чарів  кожної  речі.  Послухати  черепашку  чи  часом  в  ній  не  шумить  океан.  Чи  у  мікрокосмосі  твого  серця  не  міститься  космос.  Космос  є  краса.  А  вода  об’єднана  тембрами  одночасно  створених  безчисленних  галактичних  планет.  І  тут  лик  дійсності  зникає  перед  тим  як  бути  впійманим.  Хто  почепив  зорі,  хто  підіймає  щоранку  жовте  сяйво  невечірнього  світла?    
Бідний  розум  гляде  вічне  по  відношенню  початку  і  кінця.  Побачмо  безодню  вгорі,  там  немає  за  що  зачепитися;  де  межа  безначального?  
Світ  –  вінець  трагедії  й  печалі,  забава  й  гра  –  гартування  свободи.  
Христос  рождається,  біжіте  йому  на  зустріч!  Хіба  ви  вперше  бачите,  що  порушилися  закони  природи?  Воспівайте  по  свому  –  Христос  в  плоті.  Немає  слова  вищого  за  Первослово.  Сплесніть  долоні,  ви  даром  випущені  з  неволі  –  ваша  надія  нетлінна.  Хіба  не  Бог  –  Бог  парадоксу  –  весь  світ  у  новонародженій  дитині.  Весь  світ  для  того,  щоб  вмити  ноги  слабшим,  для  слабших  і  зі  слабшими.  
Навіть  найбільший  гріх  не  завадить  сьогодні  Йому  народитися  у  твоєму  серці.  Де  біда  там  вмножиться  благодать,  падіння  Адама  зміне  на  дотик  неба  у  Христі.  
Людина,  Він  до  глибини  зранить  серце  своєю  красою.  Не  пишно,  а  так  по  людському,  без  зайвих  окрас,  пригадає  цінність  звичайної  природної  гармонії.  
Застановімося  аби  вдячних  було  якомога  більше.  Переселімося  вірую  в  краще  аби  торжествувала  справедливість  творива.  А  світлозарний  промінь  нехай  завжди  слідує  за  своїм  світильником.  
Тоді  коли  волхви,  ведені  зіркою,  поклонилися  новому  цареві,  Христу,  -  астрології  прийшов  кінець,  тому  що  відтепер  зірки  обертаються  по  орбіті  заданій  Христом.  

Андрій  Дацків  (під  натхненням  Григорія  Богослова)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471472
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.01.2014

Анекдоти

Анекдоти
Анекдоти  які  придумав:  
   
     
***    

Зустрічаються  три  подруги.  
-                    Ой,  ви  знаєте  я  тепер  таку  ефективну  дієту  застосовую.  Протягом  дня  їм  рис,  а  ввечері  лише  фрукти.  Все  по  розкладу.  Вже  на  чотири  кілограми  схудла  –  говорить  перша.  
-                    А  я  взагалі  на  п’ять  кілограм  схудла.  Записалася  на  фітнес,  кожен  день  бігаю,  займаюся  спортом  –  каже  друга  подруга.  
А  третя  так  дивиться  на  них  і  каже:  
-                    То  всьо  фігня  дєвки.  От  я  поїхала  на  революцію,  на  Майдан  в  Київ  і  на  шість  кілограм  поправилася.    


***  
-                    Все  я  так  більше  не  можу  я  йду  від  тебе,  я  не  можу  простити  тобі  того  що  ти  постійно  спиш  з  іншими  дівчатами  
-                    Але  чому,  я  ж  прощаю  тобі  то  шо  ти  постійно  дивишся  телевізор  
   
***  
   
Під  час  відкриття  стадіону  у  Львові  до  Євро  2012  відома  українська  співачка  Руслана  Писанка  впала  із  подіуму.  Сімох  осіб  госпіталізовано,  деякі  представники  влади  перебувають  у  важкому  стані.  Рятувальники  і  надалі  продовжують  витягувати  людей  з  під  завалів.  Сама  Руслана  залишилася  неушкодженою.    
   
   
***      
Бубуся  біля  церкви  тлумить  сумкою  по  голові  студента  філософсько-богословського  факультету  УКУ:      -  ти  подиви  на  нього,  від  нього  тільки  і  чути  «Ой-комунізм,  ой-комунізм»  (ойкуменізм,  екуменізм).  
   
   
   
***  
-  Вовочка  скільки  буде  2+2  
-  Напевно  буде  2  Марія  Івановна  
-  Але  чому?  
-  Бо  я  не  знаю  (не  вивчив)!  
   
   
***  
-                    тримайся,  буде  гаряче  
-                    ну,  хоч  не  змерзну  


Розмова  двох  юристів:  
-  я  одного  не  розумію,  як  пан  Мокрицький  міг  підписати  документи  на  квартиру  після  своєї  смерті?!?  
-  бачиш,  а  ти  кажеш  що  воскресіння  не  існує!    
   
**  
           -                    Люба  ти  шо  в  перукарні  працюєш?  
           -                    Ні  
           -                    То  шо  блать,    волосок  робить  у  моїй  тарілці?    
   
****  
   
Яку  сторінку  газети  найперше  буде  читати  найпотужніший  депутат  ВР  під  час  сесії?      Правильно,  останню,  де  є  анекдоти!  
   
***  
   
-  Алкоголь  будем?      
-  Нє,  два  пива  візьми.    
   
   
***  
Любов  це  голова,  а  не  головка.  
   
***  
Одружилися  філософи  і  померли  з  голоду.    


***  
Як  твоя  дівчина?  Ати  за  яку  питаєш  за  праву  чи  ліву  (почергово  показує  руки).  
   
***  
Слухай.  Забери  свою  дівчину  з  мого  плеча.  
   
***  
За  підрахунками  міліції  на  Євромайдані  зібралося  5  чоловік.  
   
***  
У  випадку  кровотечі  у  радянській  час  жгут  накладали  на  2  години,  уже  за  часів  незалежності  жгут  почали  накладати    на  1,5  год,  тепер  рекомендують  накладати  на  1  год.  До  європи  йдем,  курва.    




***      
Крутиться  голова  
Телефоннний  дзвінок.  
-                            Лікарю  у  мене  крутиться  голова.  
-                            Випийте  таблетку  кофеїну.  
Через  певний  час.  
-                            Лікарю  не    допомогло,  вона  і  надалі  крутиться.  
-                            Прийдіть  до  мене  на  прийом,  -  відказав  лікар.  

Заходе  пацієнт  в  кабінет  і  крутить  головою.    


***  
 Побачив  Бог,  що  чоловік  надміру  прив’язаний  до    жінки  і  придумав  пиво.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471373
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.01.2014

Чорним по чорному (рецензії на існуючі та неіснуючі фільми)

Рецензії  на  існуючі  та  неіснуючі  фільми  
Фільм:  
Вечірній  експрес  "Сансет  Лімітед"  
Країна:  США  
Рік:  2010  
Жанр:  драма  
Тривалість:  91  хв.  
Режисер:  Томмі  Лі  Джонс  
У  головних  ролях:  Семюел  Л.,  Джексон,  Томмі  Лі  Джонс  
   
   
Чорний  є  білий,  а  білий  –  чорний.  Якщо  дожити  до  кінця  фільму,  то  можна  зануритися  у  сонячне  світло  (такого  роду  прозріння  умовно  назву  світлом  дитячого  нерозуміння).  Ви  тільки  уявіть  який  дар  для  протестанта  не  змогти  навернути  атеїста;  який  великий  дар  є  залишитися  обеззброєним  перед  Богом  усвідомивши,  що  всяким  атеїстом  теж  керує  Бог.  
Бог  наскільки  любить,  що  дає  можливість  покінчити  життя  самогубством,  дає  шанс  прожити  цілу  вічність  у  бажаній,  навіть  жаданій  темряві.  Професор  екзистенціаліст  виявився  не  таким  уже  й  дурненьким  професором,  він  впевнено  аргументовує  чому  ненавидить  цей  світ.  
   
Але  сонце  ніколи,  ніколи  не  заходить  до  кінця,  на  відміну  від  світла  темрява  має  свій  ліміт.          
   
   
   
Фільм:  
Три  ідіоти  
Країна:  Індія  
Рік:  2009  
Жанр:  драма,  мелодрама,  комедія  
Режисер:  Раджкумар  Хірані  
У  головних  ролях:  Аамир  Хан  
   
   
Видно  страждання  багатотисячно-кастової  Індії  приносить  винагороду  соковитих  плодів  справжньої  драми.  Фільм  широкого  розмаху  за  межею  фантазій,  за  горизонтом  мрій  і  людських  почуттів.  Від  сліз  до  реготу,  просто  без  гальм.  Це  те  кіно,  яке  стимулює  мріяти.  
   
Головний  герой  Ранчо  –  от  яким  можна  бути  хлопцем,  якщо  відважитися  повірити  у  безмежний  всесвіт  у  кожному  куточку  якого  б’ють  джерела  пригод  і  насиченого  життя.        
(якби  ці  фільми  існували  то  я  б  хотів  їх  подивитися)  
Анотація  до  фільму  
   
Рой  нарешті  знаходить  красиву  дівчину,  чуйну,  добру,  лагідну.  Уже  відбулися  заручини,  незабаром  весілля.  
 Рой  переходить  на  іншу  роботу.  Раптом,  він  усвідомлює,  що  фатально  помилився,  він  вдивляється  в  очі  своєї  нової  співробітниці  і  розуміє  що  був  з  нею  до  початку  сотворення  світу.    
Надто  пізно.  Залишаючись  на  одинці  із  сльозами  свого  горя,  у  нього  залишається  єдине  запитання:  Чи  є  в  тому  всьому  Христос?  
   

фільм  2  
Нічне  сіяння  червоних  вогнів  
   
«Потрібно  йти  далі,  здобувати  нові  вершини».  Навіть  радянський  альпінізм  був  значно  гуманнішим.  На  рятування  дівчини  витрачено  не  так  багато  зусиль,  можливо  тому  вона  стала  черговою  жертвою  могутньої  безодні  Кавказу.  
   
Психоделік.  Фільм  про  те,  що  істинно  не  сублімується  –  про  людське  життя,  яке  в  своїх  тунелях  любові  має  вихід  в  інші  незнані  світові  виміри.        
   
Данило  розпаковує  свій  наплічник,  у  пухівці  знаходить  записку.  Це  не  останній  спогад  про  неї,  згодом  вона  присниться  йому  у  яскравому  сіянні  червоних  вогнів.  
Гіркі  сльози  стають  кульмінацією  зовнішньо  невидимої,  але  внутрішньо  глибокої  туги  за  коханням.  



Рецензія  на  фільм
«В  диких  умовах»
 
 
Життя  не  вимірюється  в  кількості  років
Біблія.  З  книги  Мудрості  (найбільш  цитована  фраза  на  похоронах  молодих  людей)

   
   
Хочеться  зазирнути.  Що  там?  за  стінами  офісів  та  будинків.  Що  людині  відкривається  за  межею  людських  можливостей?  Найрезонансніша  стрічка  для  тих  хто  хоче  прожити  своє  життя  по  інакшому.  
Важко  підійти  неупереджено  до  Into  the  wild,  бо  маю  неабияку  особисту  симпатію  до  цього  фільму.  
Центральним,  питомим  та  невичерпним  питанням  фільму  є  питання  особи  головного  героя,  упевненого,  талановитого  хлопця  із  високими  моральними  вимогами  до  себе  та  до  інших.  Мандрівник,  екстреміст,  естет,  справжній  гурман  гострих  відчуттів,  той  що  звільнився  від  усяких  матеріальних  речей,  зумів  втекти  від  кровожерливої  пащі  цивілізації.  
Він  злився  з  природою,  вбивши  оленя  він  відчув  що  вбив  частину  себе.  Його  не  спіймав  час,  Супербродяга  наче  переміщається  в  інший  вимір,  інший  світ.  Мандруючи,  Александр  попадає  у  Ню-Йорк,  в  місто  всобіувязнених  душ.  Там,  до  болі  знайомому,  споживацькому  суспільстві  ринкових  відносин,  в  суспільстві  прагматистів  та  лицимірів,  він  вдивляється  в  очі  «джентильменів»  в  краватках  і  в  них  пізнає  себе.  
Проблеми  в  сімї,  всякі  негаразди,  навіть  сльози  батьків  варті  того,  що  по  справжньому,  насичено  жити,  коротко,  але  жити  насправді,  жити  в  повні.  Не  багатьом  вдавалося  відходити  у  засвіти  із  усмішкою  на  обличчі  та  зі  сльозами  на  очах,  беручи  зі  собою  мудрість  пережитого.  
Режисер  сам  обігрує  себе,  в  кінці  натякає,  що  так  жити  не  можна,  але  упродовж  усієї  стрічки  переконує  що  нічого  кращого  не  може  бути.      
До  речі  Александр    зустрічається  з  одним  добрим  дідусем;  стик  юнацької  безстрашності  та  сивої  мудрості  –  вбивча  сила,  справжній  динаміт.  Їм  разом  усе  буде  по  плечу,  з’єднавшись,  вони  могли  б  створити  щось  дуже  вартісне,  але  Алекс  ще  цього  не  знає,  він  і  тут  прощається,  він  йде  дальше,  йде  на  Аляску.    
Там  на  Алясці  можна  побачити  себе  –  лева,  що  вирвався  із  клітки,  дикого  звіра  –  себе,  чиє  серце  перебуває  у  абсолютній  свободі.  Думаю,  наш  герой  все  робив  правильно,  але  Господи,  як  же  мені  все  таки  шкода  його  батьків,  як  шкода  батьків!!!  
   
 
Думки  на  епізод  з  фільму  «Відстрілюючи  собак»

   
Дану  ситуацію  я  побачив  так.  
Жадоба  управляти,  несприйняття  іншого,  вороже  ставлення,  страх  не  виконати  вказівку,  нелюдська  система  влади  загалом,  як  виявилося  і  сьогодні  може  вбивати  із  більшою  швидкістю  аніж  це  робили  гітлерівські  концтабори.  
 «800  чи  937  тис.  чи  1093  тис.  осіб»  -    як  легко  вимовити  ці  слова.  Нізащо  ні  про  що  мільйон  людей  вбито  іншими  людьми  у  сучасному  1994  році.  
Мирне  населення  вимушено  організовується  в  табори,  які  охороняють  французькі  військові.  Саме  в  одному  із  таких  таборів  розгортаються  події  фільму.  Нестача  води,  страх  штовхає  мирних  жителів  тікати  і  саме  за  парканом  революціонери  мечетами  ріжуть  на  смерть  жінок  і  дітей.  Врешті  руандцям  доводиться  заглянути    смерті  просто  у  вічі,  коли  вони  дізнаються,  що  військові  покидають  їх.  Африканці  залишають  навіть  без  Бога,  оскільки  європейські  християнські  місіонери  теж  сідають  у  військові  вантажівки.          
Кінцівка  досить  есхатологічна  –  католицький  священик    чомусь  залишається  у  цьому  «пеклі»,  вдивляється  в  очі  беззахисних  людей  пастор  розуміє,  що  він  уже  знаходиться  в  Царстві  Небесному.  
   
 
   Мультик  про  дівчину  і  смерть

 
 
Смерть!,  ти  не    приходи,  бо  я  маю  коханому  дати  їсти  і  вночі  не  приходи,  бо  співатиму  йому  колискову

   
Коли  смерть  дає  час  дівчині  бути  з  коханим  до  півночі,  мені  особливо  запам’ятався  образ  човника  у  верхній  частині  клепсидри,  де  закохані  наче  потопаючі  веслами  «боряться»  із  часом  аби  хоч  ще  трішки  пожити  в  любові.  
Неймовірно  хороша  есхатологічна  звістка  –  час  вийшов,  а  дівчина  і  надалі  із  своїм  коханим,  і  мабуть  буде  з  ним  вічно,  бо  любов  є  доти  доки  є  прагнення  зробити  милість  іншому.  
 
Андрій  Дацків

   
   
 
Рецензія  на  фільм
«Єлена»

   
Реж.  Андрей  Звягінцев  
Проблематика  –  класова  нерівність  
Рік  -  2011  
 
 
Крадеш  гроші  –  знай,  що  можеш  померти  і  не  розтратити  їх

   
По  правді  сказати,  фільм  холодний,  з  надмірою  нудьги  і  нестачею  життєвої  енергії.  Кіно  картина  містить  звичайні  діалоги,  в  який  виставляє  на  сором  російські  реалії.  Хочеться  щоб  така  архаїчність  взагалі  зникла,  тим  паче  в  XII  столітті.    
Такого  роду  фільм  додає  тривоги,  він  скучний  і  непотрібний.  Так  думаю  не  тільки  я,  а  й  мільйони  молодих  людей  мого  віку.  А  може  й  і  ні,  як  каже  одна  з  героїнь  фільму  «Лейно  солодке  –  мільйони  мух  не  можуть  помилятися».    
А  може  це  велична  «церковна  музика»  в  кіно  до  якої  ми  молоді,  нажаль,  ще  не  звикли.        
На  арені  псевдо  любов  і  справедливість,  гіперопіка  і  заклик  до  боротьби,  халява  і  працьовитість,  заздрість  і  порозуміння.  Але  одразу  і  не  розбереш  хто  є  хто.  
Історія  про  дві  жінки:  правду  та  брехню.  Правда  –  молода  рудоволоса  дочка  міліонера,  матеріалістка,  що  не  вирізняється  культурними  манерами,  вона  хамовита,  вживає  непристойні  слова,  плюється,  курить  і  п’є.  Брехня  –  нова  жінка  міліонера,  медсестра,  жертовна  доглядальниця  із  багатолітнім  стажем,  турботлива  матір,  лагідна  бабуся,  богобоязка  християнка.    
Брехня  голосно  привселюдно  плакала,  правда  ж,  запізнилася  на  похорон  і  стиха  пустила  сльозу.      
Хоч  і  брехня  тріумфувала,  але  тепер  вона  щоразу  тремтить  від  привидів  ночі.  
Питання  чистих  універсалій  (справедливості,  добра,  любові)  легко  розуміються  по  всьому  світу,  до  того  ж  російський  режисер  спромігся  вдало  їх  донести.  Відтак  схвальні  відгуки  кінокритиків  із  45-ти  країн,  спеціальний  приз  журі  канської  програми  «Особливий  погляд»,  відзнака  «Ніки»  і  «Золотого  орла».  Ну,  і  звичайно,  сценарій  взятий  із  реальної  історії  життя,  начебто  досконалий,  залишається  лише  здогадуватися  скільки  років  його  корегували,  покращували.  
 
 
Андрій  Дацків

   
 
Рецензія  на  фільм
«Нокдаун»

   
Реж.  Рон  Ховард  
Проблематика  –  шлях  боротьби  одного  боксера  
Рік  -  2005    
 
 
 
За  межами  рингу,  життя  теж  добряче  б’є  по  пиці.  
Потрібно  ще  битися  за  те  щоб  битися.

   
   
З  дитинства  мріяв  вийти  за  тривимірний  простір  цього  світу.  В  деяких  моментах  творцям  цього  фільму  це  вдається,  зокрема  вдало  передано  стан  душі  головного  героя,  а  ренгенне  зображення  легенів  під  час  ударів,  взагалі  є  чимось  новеньким  у  кіноматографі.      
З  поміж  усі  екшенів,  цей  направду  вартий  уваги.  Особам  які  не  полюбляють  бойовиків,  рекомендував  би  не  робити  поспішних  висновків,  адже  тут  жанр  виходить  поза  власні  межі.  
Велика  депресія  сплямила  гонор  великого  боксера,  тривалий  голод  перетворив  одвічного  воїна  на  «собаку».  Нікого  не  цікавить  хто  він  насправді,  зараз  він  жебрак,  його  діти  не  мають  що  їсти.        
Але  Бредок  буде  підніматися  з  колін.  Це  буде  не  важко.  Від  нього  ніхто  нічого  не  очікує,  на  ньому  давно  поставили  хрест  –  ідеальні  умови  для  аперкоту  зненацька.    
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471372
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.01.2014

Вечір спогадів

Вечір  спогадів:  Тезе  Берлін
     
Хлопака  сидить  на  телефонній  будці.  Непоганий  спосіб  віднайти  свіжий  погляд.  Щоб  подивитися  по  новому  на  світ,  не  обов’язково  їхати  за  кордон.  А  окрім  іноземних  є  багато  інших  мов:  мова  філософії,  мова  свободи,  мова  жарту,  мова  спорту…          
 Усе,  спільнота  Тезе  розійшлась  ночувати.  Дванадцята  ночі,  в  метро  –  я,  страх,  тишина  і  п’ятеро  темношкірих.  Чорні  по  різних  кутках  вагону.  Я  ніколи  так  не  почував  себе  у  меншості.  Я  заблукав.  Я  задивився  на  Sony  centre  –  вершину  творива  людини  у  Німеччині  –  вершині  людської  цивілізації.        
 З  лобового  скла  другого  поверху  автобуса,  мандрували  вулицями  яскравого  Ведмедя.  З  Павлом  бавилися  буцім  керуємо  літаком  над  містом.  
 Ми  співали  в  хорах,  а  це  означає  що  це  постійне  щастя,  втомлене  але  щастя.  Двадцять  пісень  на  різних  мовах,  по  моєму.  Я  так  розумію  тут  зібралися  найчистіші  серця  Європи.  Молодіжні  лідери  християнських  організацій,  світлі  уми  віри  і  надії.        
Тепер  у  мене  є  друг  негр,  француз,  коли  мене  бачив  постійно  махав  мені  рукою  і  кричав  шо  то  Андрій  з  України.      
Забув  як  звали  того  бомжа  із  Кйольна,  який  відмовився  від  порції  пудингу.  Німецький  семінарист  з  міліровкою  і  хлопака  з  велетенських  оранжевим  ірокезом.      
Криві  велосипедні  доріжки,  задрипані  старомодні  велосипеди,  товстий  прошарок  сміття  після  рок  концерту,  штовханина  розлюченого  німця  у  маршрутці  і  хамство  жирного  водія.  Як  завжди  кохаєш  недосконалість.      
Побачити  зі  середини  стосунки  сім’ї  німецької  режисерки,  російського  військового  і  їх  англомовного  сина.  Хованки  у  лабіринтах  поблизу  Бранденбурзьких  воріт,  випадкова  зустріч  із  монументом  Гегеля.  Протестанти  гомосексуалісти.  Колядки  в  метро,  ісламістки,  велике  агапе  багатонаціонального  обніманням,  танці  з  італійцями.  Ті  вічно-веселі  тіфозі  навіть  роздавали  їжу  з  піснею.  Коли  я  останній  приходив  за  харчуванням,  то  вони  зі  мною  постійно  танцювали  «за  булочку»,  а  кожного  двадцятого  розціловували.      
Продавці  з  Анголи,  довготривалі  торги  і  знакове  на  все  життя  «it's  good  business»  з  уст  наскільки  чорного  що  аж  незрозумілої  раси  хлопця.  Я  зробив  це,  я  купив  джамбе,  я  діткнувся  до  світової  культурної  спадщини  Африки.  Наглість  –  прояв  віри,  пощасливило  відбути  літургію  в  центральній  мечеті  Європи.  В  Дідули  давно  заклинили  гальмівні  колодки,  ми  відкрили  не  одну  ширму,  протерли  з  пилюки  не  один  артефакт.      
Там,  на  краю  світу,  ми  зустріли  незвичайну  красиву  дівчину,  але  вона  виявилася  українкою.  
Пам’ятаю  цей  феєричний  новий  рік,  коли  німецька  полісменка,  грудьми  захищала  нас,  пасажирів  автобуса,  від  пітард.    
Велика  меса  з  великим  Причастям,  той  невимовний  імпульс,  коли  всі  взялися  за  руки  при  молитві  «Отче  Наш».  Пам’ятаю  мені  було  дуже  цікаво  ходити  нічним  містом  і  розмовляти  з  нашим  отцем  про  Бальтазара,  Рацінгера  та  інших  церковних  лідерів.        
Хотів  був  ще  їхати  на  екскурсію,  але  думаю,  посиджу  послухаю  що  ще  люди  розказують  про  Бога.  І  справді  часто  опускається  –  небо  над  Берліном.      



Спогади  про  Євро  2012  
Останній  раз  люди  з  планети  Німеччина  прилітали  коли  мені  було  чотири.  Тепер  вони  зі  своїми  трикольорами  понаїжджали  машинами.    
На  футбол  їхав  з  якимось  берлінським  авто  шльосаром  Маріушем.    Чи  то  із  ввічливості  чи  із  слабкого  знання  англійської  він  постійно  вихваляв  місто.  
За  час  перебування  іноземних  фанатів  мені  мимоволі  вдалося  провести  ряд  акцій,  флешмобів.  По  перше,  у  фан  секторі  ганяли  з  німцями  у  футбол.  Це  було  дуже  невимушено  і  красиво,  в  день  відкриття  Євро  2012,  я  з  м’ячем  повертався  із  футбольного  тренування,  вирішив  пройтися  центром,  там  зустрів  своїх  друзів.  По  друге,  незабутнє  танцювання  з  португальськими  фанатами  до  четвертої  ранку.  В  цю  ніч  перемоги  нашої  збірної  скільки  див:  катання  з  прапором  у  багажнику,  скакання  по  трамваю,  зустріч  із  чарівною  русалкою  (чий  вінок  я  витягнув  на  Івана  Купала  багато  років  тому).  По  третє,  мені  випала  честь  роздавати  пересічним  цукерки  і  я  підіграв  німцям  у  нашому  змаганні  «хто  більше  вип’є  пива».  Я  ше  міг  випити,  але  нехай  тішаться.  Вдалося  зварганити  непогану  серію  фотографій,  скажімо  цей  знимок  де  я  наче  п’яний  з  пивом  в  руках  лежу  під  кольоровим  Creating  history  together.  
Запам’яталося  як  з  німцями  і  португальцями  стояв  у  храмі  св.  Петра.  Спільна  молитва  (щоправда  футбольною  мовою)  продовжувалася  вулицями  старого  міста.    
Ніщо  не  тішить  так  як  щось  нове,  як  обмін  досвідом.  Вражаюча  культура  вболівальників  (данську  бикоту  опускаємо),  несподівані  зустрічі  із  старими  знайомими,  настільний  футбол,  конкурси  з  м’ячем.  Доброзичливе  португальське  Fuck  Russian,  гостинне  побиття  російських  шовіністів,  все  як  у  раю.    Німецькі  алкаші  охрестили  нашу  неньку  «Країна  халявного  пива».          
А  в  нас  такі  файні  люди  виявляється,  це  мабуть  видно  тоді  коли  до  нас  хтось  приїжджає.  Ми  явно  не  ПАР,  і  в  нас  злодіїв  майже  не  виявилося  і  в  нас  скрито  не  один  Нельсон    Монделла  є.  А  скільки  було  синьо-жовтого,  ми  явно  не  поляки  рагулі.  До  слова,  я  недавно  викликав  пожежну  і  вона  приїхала  за  6  хв.,  у  Берліні  по  статистиці  приїжджає  найшвидше  за  10  хв.  Завдяки  нашим  лікарям  я  вилікував  собі  зір  у  природній  спосіб,  без  окулярів,  а  (за  словами  офтальмолога  що  пропрацював  на  німцях  десяток  років)  у  такій  бізнесовій  країні  як  Німеччина  це  просто  неможливо.          
А  музей  комунізму  під  відкритим  небом  (я  про  хрущовки  та  деякі  некрасиві  периферійні  частини  нашого  міста)  насправді  на  іноземців  справив  скоріше  корисне  враження  аніж  погане.  Не  знаю,  мені  подобається  наша  історія,  вона  така  цікава,  багатогранна,  це  історія  справжньої  жорстокої  боротьби.  А  що  ше  треба  до  повного  щастя.      
   
P.S.  Для  багатьох  Україна  найкраща  країна  у  світі.  Тут  найкращі  умови  виразити  свою  свободу  (показати  свою  людяність,  зробити  те  до  чого  власне  і  людина  покликана).  Все  гладко  на  дивані.  Нема  цікавості  жити  коли  все  добре.  Маєш  багато  грошей,  подорожуєш,  але  все  це  ніщо  коли  немає  боротьби.  А  в  нас  тут    валом  справжніх  ігрових  майданчиків  на  яких  розгортаються  прекрасні  (так,  часто  жорстокі,  небезпечні  зате  справжні)  ігрові  баталії.    



Вечір  спогадів:  Помаранчева  еволюція
Нам  заздрили  самі  Мартін  Лютер  Кінг,  Нельсон  Мондела,  Ганді,  сам  Джон  Кенеді  зрадів  звішивши  ноги  на  небесах,  а  Вацлав  Гавел  в  гробі  б  перевернувся,  якби  був  мертвий…      
   
Вже  забули  як  у  Церквах  молилися  за  вільні  вибори,  як  помаранчева  революція  набувала  статусу  священичої  війни.  Як  у  перший  день  виїзду  на  Київ  жінки  свободівців  відпроваджали  своїх  чоловіків  як  на  війну.  Вже  забули  як  було  кльово  кататися  на  вантажвіці  і  розмахувати  велетенським  прапором  поміж  мільйону  народу,  а  на  банківському  горбі  металеві  барабани  роздавав  гучне  ехо  свободи.  Пам’ятаю  те  власне  особисте  злиття  із  великим  світом,  той  тріумф  власного  духу  резонуючого  з  усією  країною.  А  щедрість  місцевих  російськомовних  Киян,  а  весела  група  донецьких  помаранчевих  революціонерів;  автентична  Україна  впертої  Полтави  та  Черкас,  а  чернівецькі  чуби  та  джури.  О,  це  була  невідома  мені  країна,  але  моя  країна.  
«Ми  так  стояли  на  майдані,  а  воно  не  дало»  -  дурниці.  Ми  платили  краплиною  за  океан.  Пам’ятаєте  ділення  печенням.  Всі  мої  одногрупники  вороги,  в  Києві  стали  однією  сім’єю.  Нарешті  бомжі  заговорили  з  багачами,  інтелігенція  з  простолюддям,  народилося  декілька  тон  жартів,  проведено  мільйони  метрів  контактних  шнурів,  вивезено  багато  фургонів  зла.  Можу  з  впевненістю  сказати  що  саме  там  я  почав  переставати  боятися  людей.  Оранжеві  події  спричинили  до  мого  вступу  в  різноманітні  організації,  дали  поступ  до  відкривання  себе.  Помаранчеві  плоди  зриваю  по  сьогодні,  зриватиму  і  завтра.  Хто  ковтнув  ковток  свободи,  той  хоче  випивати  ще!!!        




Ванільне  небо  
Цю  стіну  я  вже  десь  бачив.  Ніколи  тут  не  був,  але  мав  сюди  прийти.  Нічні  приліталі  думки  сповістили,  що  це  задум  архаїнчіший  аніж  поява  мене  на  білому  світі.  

В  театр  «Ванільне  небо»  я  потрапив  разом  із  пізньою  весною  в  кінці  березня  2011-го.  Туди  мене  за  руку  привела  наче  рідна  бабуся,  добра  старенька  мрія.  Але  і  не  тільки,  в  театр  як  правило  приводить  молодеча  дурість,  гормони,  любов  до  себе,  друзі  однодумці  і  гормони.  
Я  прийшов  із  кока-колою  ванільного  смаку  і  навіть  не  здогадувався  що  згодом  скуштую  трохи  іншого,  кращого  ванілу.  Зі  школи  я  добре  пам’ятав  що  vanilla  coca-cola  здатна  викликати  відчуття  радості,  навіть  ейфорії.  
Кастинг  за  кастингом,  день  за  днем  театрального  життя,  ми  поверталися  в  дитинство,  а  потім  трохи  дальше.  Ключове  тут  креативність,  імпровізація,  уява,  експресія,  щирість,  легкість,  можливість.      




Переписуючи  історію
Ню-Йорк  Таймс  
 Сьогодні  вийшло  сонце.  Подолати  вчорашнє,  якісно  новим  нинішнім.  Вночі  мене  будить  світлого  велетенського  транснаціонального  виробничого  центру.  Розширений  Львів  надземними  дорогами,  що  стікаються  до  історичної  незайманої  центральної  частини  міста  –  епіцентру  інтелектуального  та  мистецького  життя  Східної  Європи.    
   
Місто  вдячности  і  ввічливости.  Пристань  мислителів,  за  останніх  10  років  поліс  дарував  світові  найбільшу  кількість  богословських  трактатів.  Високий  рівень  релігійної  самовизначеності  переріс  у  найвищу  статистичну  громадську  активність  у  світі.  Завдяки  «майдану  творчих  будівель»,  «ринку  дрібних  технологій»,  «центру  авторських  інтелектуальних  відкриттів»,  що  знаходяться  у  «тихому  мегаполісі»  зареєстрована  найвища  зайнятість  населення.          
Ріка  забуття  побачила  небо,  це  стало  великою  вікторією  Лева.  Тепер  це  «місто  дітей  які  бризгаються  у  водичці».  
   
Львівський  культ  кави  заразом  із  культом  щирості  та  добра,  стали  візитною  карткою  міста.  Підземельні  походи,  нічні  екскурсії  по  цвинтарі  сприяли  отриманню  від  ЮНЕСКО  титулу  «наймістичнішого  міста  старої  Європи».  
   
Самоповага  –  стала  світоглядовою  базою  для  процесу  «галицького  економічного  феномену».  
Стрімкий  розвиток  пов'язаний  із  українською  мовою,  яка  статистично    найбільше  розвивається  на  цих  теренах.  Мовні  новотвори,  збагачені  раніш  незнаними  поняттями,  насиченими    новими  трансидентними  смислами,  створюють  якісні  передумови  для  інноваційних  ідей  та  технологій.  
   
Життя  як  океан,  на  сьогодні  банди  януковичів,  олігархічні  і  корупційні  системи  далеко  і  глибоко  затонули.  Океан  не  має  пам’яті,  Україна  позбулась  рецидивів.  Українці  нові,  внутрішньо  оновлені  вічно  оновлюючим  духом  Степана  Бандери,  Симона  Петлюри,  Івана  Мазепи…  
Дух  одвічної  стихії  має  владу  творити,  досі  незнане,  нове  життя.  
   
Поїдьте  в  Україну  і  побачите,  там  на  грані  двох  світів  відбувається  битва  смутку  і  можливостей,  битва  земного  і  небесного.    
   
(Андрій  Дацків  28.12.2026  рік)




Про  Максима  Семенова
                                                                                                                                                                                                         Вселенна  стала  біднішою  
   
Поняття  не  вловлює,  слово  не  вимовляє.  Мене  просили  щоб  я  сказав  щось  про  Макса.  А  я  мовчав.  Мені  здавалося,  що  будь  що  сказане  буде  непрощенним  спрощенням,  зредукуванням,  обмеженням.  
   
Які  ми  хворі  на  забуття  буття.  Ми  женимося  за  чимось,  ігноруємо    буття  в  середині  нас.  Так  мало  тих  хто  розкриває  таємницю  царства.  
   
Суспільство  нічого  не  скаже  про  сенс  життя,  про  сенс  життя  може  сказати  тільки  індивідуальна,  інтимна  зустріч  з  абсолютом.  В  Макса  Сименова  був  той  особистий  стосунок  з  живим  творцем,  в  якому  народжується  справжня  радість.      
   
О  Макс,  Григорій  Назіанзин  написав  би  епітафію:  
«Ти  відкрив  великий  світ  в  собі,  ти  бачив  вічність,  ти  залишався  часто  на  одинці  з  нею»  
   
Хм,  цікаво  хто  тебе  розумів,  коли  ти  від  ізобилія  радости  казав  «Я  відчуваю  духовне  синівство,  я  чую  велику  силу,  я  можу  все…».  Особиста  молитва  штовхала  до  спільнотної.  Він  ставав  на  стіл  в  комп’ютерному  класі,  свідчив  в  Церкві  після  літургії,  проголошував    правду  перед  величезною  аудиторією.      
   
Коли  надмірне  світло  засвідчує  очі,  світ  стає  незнаним  і  темним.  Християнський  містик  це  той  хто  має  надмір  світла,  не  спроможний  стримати  життєдайні  ріки  що  витікають  з  його  нутра,  він  ділиться  ними  з  іншими.  
   
Падали  замкнені  системи,  розривалися  порочні  кола,  хто  хотів  той  бачив  –  наш  човен  плив  вперед.  Тепер  Максима  нема.  Вселенна  стала  біднішою.  Пошукаємо  по  кутках  університету  його  харизму,  думаю  вона  десь  на  другому  поверсі.    
 
 
Кожен  раз  коли  у  моїй  свідомості  виникає  картинка  з  Максом  біля  неї  одразу  появляється  надпис  –  «ТИ  ВІЛЬНИЙ».




Про  УКУ    
В  УКУ  тебе  сприймуть,  тут  тебе  ніхто  не  давить.  Не  потрібно  витрачатися,  щоб  комусь  сподобатись.  Це  колосальна  економія  часу  і  сили.  
   
В  Українському  католицькому  університеті  ідеальні  умови  для  поглинання  велетенської  порції  естетичної  краси.  Навіть  чув:  «я  поступив  в  УКУ  через  те,  що  тут  чисто».  Найбільшою  красою  і  чистотою  тут  є  доброта  і  відкритість  людей.  Це  прекрасне  шо  є  тут,  осідає  на  підсвідомість  нашого  серця  і  обов’язково,  з  часом,  відгукнеться  любов’ю  до  інших.  
   
Переслідування,  голодомори,  концтабори,  комунізм,  постійна  залежність,  все  це  унеможливлювало  нам  досвідчити  справжню  перемогу  людських  стосунків.  Все  це  перешкоджало  нам  бути  лагідними,  добрими,  відчути  непроминаючу  взаємну  любов.  Наш  університет  десь  надолужує  ту  прогалину.  Але  все  ще  дуже  мало,  дуже  мало.  
   
Як  на  мене  найважливіше,  щоб  УКУ  не  був  українським,  а  був  всесвітнім  навчальним  закладом.  Тільки  так  УГКЦ  чи  пак  Патріархат  Київської  традиції  зможе  вийти  зі  себе  і  послуживши  світові  спроможиться  по  справжньому  само  ідентифікуватися.  
   
Я  знаю,  що  великі  речі  у  повноті  можна  відкрити  лише  у  Церкві.  Університет  став  мені  справжньою  Церквою  у  багатьох  вимірах.  А  справжня  Церква  то  місце  великих  сподівань,  місце  радості,  де  ти  завжди  знаєш  що  завтра  буде  цікавіше,  буде  краще.  
   
Ознака  живої  Церкви,  це  постійне  оновлення.  Католицька  Польща  разом  із  Карлом  Войтилою  взяла  на  себе  місію  не  тільки  зберегти  основи  Церкви  у  Європі,  а  й  надала  вселенській  Церкві  свіжості.  Малу  помалу  настає  черга  України.  Український  Католицький  університет  стає  рупором  ще  не  всім  видимих,  але  великих  речей.  
   
Західний  світ  потребує  східної  духовності.  Місце  де  східна  духовність  може  запропонувати  себе  світові  і  є  наш  університет.  В  нашому  церковному  альма  матер  багато  не  релігійних  інституцій,  а  це  дає  змогу  робити  світ  християнськішим  (світ  любові)  поза  межами  храму.  З  часом  багатство  пропозицій  вчить  виокремити  найголовніше.  На  останніх  курсах  студенти  УКУ  із  гордістю  перепробувавши  різне,  уже  спроможні  віднайти  своє.  
   
Ad  fontes  (до  джерел).  В  УКУ  є  зал  бібліотеки  джерел.  Старинний  стелаж  –  зодчий  мудрости,  наповнений  оригінальними  текстами  отців  перших  століть.  Елегантна  грека  змагає  із  вельможною  латиною.  Орієнтальні  сирійська  та  коптська  ховають  у  пропахлих  сторінках  свої  коштовні  адаманти.  Старістю  в  якій  уже  усе  було.  Залишилося  тільки  відкопати.  
   
Ніколи  не  думав,  що  провівши  само  екскурсію  по  бібліотеці,  лишень  прочитавши  назви  книжок,  можна  наскільки  розширити  собі  кругозір.  Книги  як  скарби.  Надивившись  на  кристали  блистітимеш  і  сам.  
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469995
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.01.2014

Фревольність

   


Три  повідомлення  в  день,  найцінніше  від  Київстару      
Шкарпетка  що  не  знайшла  собі  пари  
В  мене  тепер  є  сумніви,  чи  знаю  я  свою  дівчину  
   
   


Тато  
   
Удари  ремінцем  по  моїй  дупі  
Невміло  ховали  твою  гордість  і  радість  
Трагедія  як  чай  без  цукру,  можна  задовільнитися  і  ним    
   
Я  і  хотів  ніким  не  стати,  не  таким  як  ти  
Драма,  сини  гірші  від  своїх  батьків  
Провал  експерименту,  стріли  часу  таки  летять  в  одному  напрямку        
   
   
       
Олег  
   
Єдиний  шанс  прокинутися  –  піти  з  тобою  бити  вікна  
Сьогодні  сумний  четвер  
Якщо  тебе  в  п’ятницю  повішають,  збагну  що  ти  зробиш  в  неділю  
Нині  ти  бандит,  і  ніхто  ні  про  що  не  здогадається    



===  
Комфортно,  але  тісно.  Холодно  
Не  прийди  Христос,  мене  б  убили  разом  з  моїми  численними  вадами      
Я  сумніваюся  що  я  хотів  ті  роди  
Але  слава  Богу  Бог  мене  не  питав    
   
Тварини  не  можуть  бути  нещасними,  а  ми  можемо  
Я  заліз  у  гніздо  і  знайшов  синє  яйце  
Мама  не  дозволила  взяти  зі  собою  
   

---
Андрюша  постійно  сварився  з  татом.  Коли  тато  поїхав  у  відрядження  на  пів  року  Андрюша  став  святим,  ні  з  ким  не  сварився,  ні  на  кого  не  кричав.  Коли  тато  повернувся,  одразу  в  перший  день,  Андрюша  тата  послав…        
(суть  басні  такова  –  Андрюша  не  такий  вже  й  крутий  як  про  себе  думав)  
страшно  подумати  щоб  було  якби  Андрюша  попав  у  гірші  умови.  



                                                                               Затуманені  гори  
хатинка  посеред  чорної  ночі    
темні  хвої  перекрили  шлях  до  Осмолоди  
стара  бабуся  попросила  один  чобіт  залишити  за  порогом  
на  зморщеному  старечому  обличчі  
я  прочитав  долю  кожного  вовка  що  пробігав  у  Карпатах  за  останні  мільйон  років  



***
Де  на  траві  усі  сидять  в  шпагаті,  
годують  голубів  з  руки,
де  є  ти  сам  собою,  в  той  час  ти  не  один  
де  більше  роверів  аніж  машин  



                                                                                 Перспектива  тиші      
І  полетів  у  прірву  його  мовчання,  його  –  що  промовчавши  підставити  ліву  щоку,  стишившись  –  промовив  правду.      
Якщо  перекласти  тишу  на  людську  мову  то  вийде  «Отче  наш».    

Слово  як  стріла.  Перестань  стріляти,  бо  до  тебе  ніхто  не  може  підійти.  
Словом  одягаються,  та  найкращий  показ  мод  –  коли  всі  вийшли  голі.  
   
Не  зомбі,  нє,  а  манекени.  Зомбі  на  тебе  лізе,  а  ти  бєш  таких,  з  ними  не  холодно.  А  манекени  брешуть  наче  людина  бездієва  і  пасивна.  Тиша  завжди  рухала,  тиші  бувають  різної  внутрішньої  швидкості,  інакшої  тональності,  модуляції.      
     



===  
Я  бачу  спортивний  зал,  на  стіні  Брус  Лі  який  біжить  у  велике  майбутнє.  Я  бачу  себе  наймолодшого  з  усіх,  такого  любленого.  Мені  піддаються,  ці  перші  в  історії  мого  людства  дзюдоїсти.  Вони,  такі  старші  хлопці  чубляться  з  дівчатами,  але  не  мене.  Час  не  йде  вперед,  він  йде  назад.  Чим  більше  заглиблюєшся  в  оці  наші  властиві  стосунки,  чим  більше  заглядаєш  в  суть,  тим  більше  повертаєшся  до  першого  тренування  до  безумовної  любові  до  тебе  малого  що  дряпається.  Безумовність.  Чекай,  затримайся,  розминайся  повільніше  (кажу  я  до  п’ятирічного  себе),  зажди,  подивись,  ущіпни  себе,  побуть.          якби  ти  знав  де  ти  перебуваєш    



===  
Останній  дзвінок  третього  класу,  перша  фанта  і  лизак,  гроза  застала  у  підїзді,  а  гарячий  борщ  доїдали  у  доброї  польської  бабусі  Михайла,  як  мама  неначе  ангел  стала  на  порозі  з  ремінцем.  Бо  то  була  девята  вечора.  Крива  шабля,  я  воїн,  а  тато  купив  машину,  варта  лиш  тішенням,  так  і  ніразу  не  зрушила  з  місця.  Перша  вчителька  на  останньому  уроці  попросила  відкласти  зошити  і  просто  помовчати,  а  я  теж  постив  сльозу,  але  значно  пізніше,  вже  через  декілька  років.  
 А  яка  то  була  гарна  бійка,  я  його  лиш  пхнув,  а  він  як  півник,  впав,  той  Ромко  (  він  свого  часу  викинув  чужу  ручку  в  унітаз).  Якось  він  сказав,  що  їде  на  похорон  до  своєї  бабусі  і  не  ходив  до  школи  цілий  тиждень,  коли  вчителька  подзвонила  до  дому  то  за  іронією  долі  слухавку  підняла  саме  його  мертва  бабуся.  Уже  в  шостому  клясі  керівничка  зауважила  що  Ромчик  палить  під  школою  журнал  6-го  Б.  Того  ж  року  на  зло  вчителю  праці  ламає  собі  руку  на  уроці  у  вчителя  праці.  А  ще  він  сходив  по  великому  на  сходовій  клітці,  кинув  петарду  у  лейно,  обмастив  ручку  дверей  лейном,  зачинив  мене  біля  аеропорту  у  закинутому  кіоску  в  якому  лежало  лейно,  і  ще  здійснив  багато  речей  які  я  нині  згадую  із  вдячність  та  гордістю.                
   


Лесик  
Як  сам  про  себе  каже,  він  буде  щасливим  тоді  коли  політика  обніметься  з  культурою.  Тобто  ніколи.  Для  нього  мистецтво  як  пігулка  проти  ідеології,  а  сама  ідеологія  як  цементний  стовп  з  яким  далеко  не  підеш.  
   
   
Христина  
Вона  стала  помітною,  не  зараженою  соціальною  посмішкою,  привітною  до  власного  внутрішнього  імпульсу.  Це  рідкість.  Я  думав  що  хоче  позичити  зошит,  а  вона  підійшла,  поцілувала  і  пішла,  залишивши  по  собі  мій  відкритий  рот  і  мною  опущену  на  підлогу  книжку.  І  ще  щось  залишила  глибоко  десь  у  моїй  підсвідомості.    





                                             В  тій  злобі  потай  прихована  любов
Я  завжди  казав,  ти  занадто  красива,  спокусило  твоє  миле  лице  
Те  що  я  в  поїзді,  не  означає  що  я  тебе  не  люблю  
Тепер  я  вже  бачу:  якщо  собачка  гавкає,  то  не  означає  що  вона  погана  
В  тій  злобі  потай  прихована  любов  
   
Десь  глибоко  ми  однакові,  я  просто  не  любив  себе  відповідно  розлюбив  тебе  
Тепер  я  себе  сприймаю  
Ти  залишаєшся  музикою  без  приспіву      



---
Срібний  дощ  чи  дощ  весняних  дерев.  Це  коли  оббурульчині  дерева  сльозяться  під  опіками  перших  сонячних  променів.    Мелодичні  дзвіночки  обледенілих  гілок  стихали  свій  оркестр.  
Залежно  від  кута  погляду  бурштиновий  бавився  із  яскраво  зелено-синім.  Огненний,  сизо-білий.  Всілякі  блискучі  снігові  іграшки  на  вуличній  ялині.      
   
Центр,  вечір.  Ринви  старого  міста  створюють  симфонію  падаючого  дощу.  В  одному  із  провулків  краплі  пропадали  свою  чергову  осінню  мелодію.  «Сумно  як.  Чому  вона  не  приїжджає,  невже  я  їй  не  потрібен?».  Мені  нічого  не  залишалося  як  танцювати  під  мелодію  природної  стихії  (і  я  з  кожною  краплею  по  ринві  роблю  рух,  виходить  танець).  А  звідки  їй  знати,  що  я  її  люблю.  Я  ж  їй  нічого  не  казав.  Мабуть  любов  це  не  намалювати  сердечко  на  вікні,  це  протерти  вікно  аби  вона  побачила.  




                                                                               нАВПРОТИ      
Ну  а  ти  взагалі  з  іншої  сонячної  системи.  
нічого  подібного  не  бачив.  Що  ти  їсиш  на  обід,  що  в  твоїй  голові?  
За  цілий  день  я  зробив  сотні  добрих  справ,  
але  запам’ятав  тільки  твій  погляд.  
Мені  потрібно  здобути  твої  очі.      



«»»»»»»  
Вічне  не  може  бути  вічним  
Лише  солодкий  момент  
Нехай  ти  виявилася  некрасивою  
Але  якщо  я  на  тобі  застиг  –  
То  мій  зір  відкоригується.  
   
   
   
                                                                 Чув  контрабас  перший  раз  в  дзизі    
Я  і  такі  ритми?  Ритми  ще  зовсім  чужі,  але  моя  душа  як  собака  яка  принюхується  до  незнайомої  сучки.  Повне  зацікавлення.    
Павло  мене  підставив.  Щоб  він  мене  так  підставляв  все  життя.  Я  тобі  довіряю,  можеш  мене  підставляти  скільки  тобі  заманеться.  
Весна  це  цей  момент  пробудження,  динаміки,  розквіту  життя  коли  ти  можеш  просто  вигукнути  –  «Блять  заїбало!!!».  
   



Про  Вадіка  
Дивлюсь  на  тебе  і  думаю  
Чому  це  ти,  на  візку,  помінявся  зі  мною  місцями?  
 
 

Про  восьмирічну  дівчину,  яка  повісилася
Океан  не  бризгує  трупами  
Хоч  не  хоч,  в  мене  є  до  тебе  емпатія.  
Чи  тепер  вже  навпаки  –  
В  тебе  до  мене!?  
В  тебе  до  мене.    




***  
Малий  є  я,  й  великий  світ  
Чудовий  світ  в  обидва  боки  
О,  як  дуже  добре,  -  коли  тобі  чотири  роки!  
   
Червоне  небо  і  вечірнє  сонце      
Задумайся!  Який  політ!  
Як  добре  мати  вісім  літ!  
   
А  де  поділись  гучні  ноти?  
Як  зле  забути  теплу  літню  ніч  
Яка  печаль,  –  мені  вже  двадцять  шість!  
   

   
***  
Статистика  така  –  ти  розповів  5  тисяч  анекдотів  
І  вісім  жартів  оповів  
Ти  грав  по  ямбах,  нервах  і  на  гуслях  
Дві  книжки,  лекції…  
Ррозмов  до  дна  
Яка  печаль,  овва  -  
Тепер  до  тебе  ця  приїхала  труна!



***
Як  шкода,  нема  доща
Нема  відмаски
Всі  бачили,  що  на  твоїх  щоках  вода
Тебе  врятує  лиш  –
Дорога  й  електричка.
(уривок  з  мого  вірша  "Літо  звільняє  від  відповідальності")  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469994
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2014

Завтра

Завтра
Остогидло  писати  що  було  вчора.  Писатиму  про  те,  що  буде  завтра.  
О  завтрашнє  велике  сонце,  ти  будеш  завтра,  навіть  якщо  за  хмарами,  навіть  якщо  я  тебе  уже  не  побачу.  Сьогодні  мені  вже  набридло,  а  завтра  не  набридає  ніколи.  Рецепт  хорошого  завтра  –  «воно  буде  всяким  тільки  не  таким  яким  ти  його  собі  задумав».  
   
Знаєш,  а  я  вірю  в  тебе  Завтра.  Навіть  стара  сторожниця  темних  ночей  не  змогла  тебе  упіймати.  Ех  Завтра!  Я  б  не  пішов  з  тобою  в  розвідку;  побачення  з  тобою  дуже  небезпечні.  Ніколи  не  знаєш,  що  від  тебе  чекати,  ти  дуже  не  надійний,  для  чого  мені  не  надійний  пацан.  Ти  подобаєшся  дітям,  тебе  шанують  варяти  і  забудьки  страхів.  З  тобою  неможна  домовитися  ти  не  береш  взяток,  а  найстрашніше  –  ти  нагло  приходиш,  навіть  коли  тебе  не  просять.  На  тебе  покликаються  мільйони,  о  «Завтра»  -  спасенне  слово  для  багатьох.  Чуєш  Завтра,  ти  насправді  хранитель  справ  що  люди  їх  робити  не  хочуть.  Це  тобою  найчастіше  клянуться.  Кажуть  що  ти  заборгував  самому  Богу,  ти  всім  роздав  кредит.  Хіба  так  гарно,  хіба  так  можна  тебе  ж  ще  немає,  а  всі  про  тебе  тільки  і  говорять.  Ти  аферист,  тебе  б  давно  за  грати,  але  кажуть  що  в  тебе  є  великі  зв’язки,  кажуть  що  ти  близький  родич  самої  ВІРИ.    


Мій  коханий  телевізор  
Мій  бідний  телевізор.  Я  їду  в  гори.  Пробач,  я  знаю,  ти  підготував  для  мене  багато  передач,  хочеш  почастувати  мене  свіженькими  фільмами.  Я  знаю,  що  є  програма  дискавері  і  мені  необов’язково  кудись  їхати.  Мені  трішки  незручно  перед  тобою,  але  все  ж  це  моє  рішення.  Ну  не  говори  так.  Не  сип  мені  сіль  на  рану,  не  ображайся.  Це  моє  рішення  –  я  їду  в  Карпати.  Розумієш,  мені  потрібно  своє  дискавері,  хоч  воно  можливо  буде  не  таке  яскраве  як  твоє,  але  то  буде  моє  дискавері.  Мені  подобається  засинати  під  твій  ніжний  голос,  але  я  хочу  чогось  більшого.  Ну,  не  треба  так  побиватися,  нічого  не  станеться  якщо  я  пропущу  три  серії  обручки.  Скажи  чесно,  ти  боїшся  що  я  більше  не  проводитиму  багато  часу  на  одинці  з  тобою.  Не  перебільшуй,  я  і  так  не  раз  віддавав  перевагу  нічного  рандеву  тобі.  Дурненький,  ти  думаєш,  що  я  так  покохаю  гори,  що  дібровні  ліси  заберуть  мою  душу  назавжди.  Ти  ж  знаєш,  що  я  кохаю  тільки  тебе!  Все,  замовкни,  я  їду  в  гори,  це  моє  рішення,  воно  було  не  легким,  ти  повинен  поважати  моє  рішення,  мій  коханий  телевізор.              


Ванільне  небо  
Цю  стіну  я  вже  десь  бачив.  Ніколи  тут  не  був,  але  мав  сюди  прийти.  Нічні  приліталі  думки  сповістили,  що  це  задум  архаїнчіший  аніж  поява  мене  на  білому  світі.  
В  театр  «Ванільне  небо»  я  потрапив  разом  із  пізньою  весною  в  кінці  березня  2011-го.  Туди  мене  за  руку  привела  наче  рідна  бабуся,  добра  старенька  мрія.  Але  і  не  тільки,  в  театр  як  правило  приводить  молодеча  дурість,  гормони,  любов  до  себе,  друзі  однодумці  і  гормони.  
Я  прийшов  із  кока-колою  ванільного  смаку  і  навіть  не  здогадувався  що  згодом  скуштую  трохи  іншого,  кращого  ванілу.  Зі  школи  я  добре  пам’ятав  що  vanilla  coca-cola  здатна  викликати  відчуття  радості,  навіть  ейфорії.  
Кастинг  за  кастингом,  день  за  днем  театрального  життя,  ми  поверталися  в  дитинство,  а  потім  трохи  дальше.  Ключове  тут  креативність,  імпровізація,  уява,  експресія,  щирість,  легкість,  можливість.      



Мені  так  шкода,
Мені  так  шкода,  ти  не  зустрів  її.  Вона  померла  маленькою.  Її  збила  машина  коли  їй  було  4  рочки.  Це  буває  дуже  рідко,  вона  любила  бавитися  м’ячем,  він  вискочив  на  дорогу.  Ти  тоді  був  в  першому  класі.  Пам’ятаєш  той  сірий  дощовий  вересневий  день.  Ти  вже  не  пам’ятаєш,  але  тобі  в  той  момент  щось  зойкнуло  в  середині.  
Мені  так  шкода,  ти  все  життя  відчуваєш  недостачу.  Тобі  до  кінця  твоїх  днів  щось  не  вистарчатиме.  Вона  мала  бути  дуже  веселою,  така  як  ти,  навіть  веселіша.  Добра,  чуйна,  вона  була  призначена  лише  для  тебе.  Для  кожної  людини  призначена  одна  його  друга  половинка.  Чиясь  десь  ходить  по  незнаних  дорогах,  а  когось  уже  не  ходить.  В  тебе  так.  Ти  ніколи  не  одружишся.  Тобі  досталася  незрима  туга  за  досконалістю.  Нехай  ця  туга  стане  невтамованою    тугою  за  Богом.  Ти  підеш  в  монастир  і  будеш  шукати  цілісності  там.  Все  що  залишиться  це  надія,  а  сльози  стануть  твоєю  найсолодшою  втіхою.        
Ви  мали  втратити  розум  один  від  одного.  Тепер  ти  ще  більше  сумуєш  за  нею  як  пустиня  сумує  за  дощем.  Вдивляєшся  в  різні  очі  і  не  бачиш  нічого  подібного.  Ти  просто  обсміюєш  повчальні  слова  священиків.  Ви  мали  бути  безмежно  щасливими.  Ти  в  дев’ятнадцять  мав  зійти  з  розуму  від  її  перебування.  Ви  б  зустрілися  в  парку  на  атракціонах.  Її  очі  вивели  б  тебе  у  безмежний  космос  надії.  Всі  б  мали  казати  відкрий  очі,  а  ти  мав  би  бути  засліплений  її  красою.  Ваша  зустріч  немала  б  нічого  спільного  із  реальністю.  Але  її  немає,  де  б  ти  не  шукав.  І  тобі  б  не  було  так  печально,  якби  ти  не  бачив  її  у  минулому  житті.  Тепер  ти  шкодуєш  що  познайомився  з  нею  на  небесах.  Тепер  тебе  поїдає  туга.  І  нічого  не  залишається  як  натягнути  американську  посмішку  і  корчити  із  себе  щасливого.            


Той  що  не  хоче  плазувати
Село  наскільки  високо  від  цивілізації,  що  його  дідо  часто  переживав,  як  його  старого  впередногами  знесуть  у  дощову  погоду.  
Ціле  дитинство  парубок  просидів  на  дереві,  наче  приречена,  але  мудра  змія.  Згодом  парубка  забрали  у  місто  швидких  машин.  Там  одразу  помітили  його  уміння  дивитися  на  речі  з  висоти.  Професори  не  знали  теї  зміїної  мови  щоб  похвалити  його.  Хлопці  з  високих  гір  не  люблять  ловити  рибу,  після  п’ятого  курсу  запутався  у  сітях  документів  і  так  і  не  виїхав  у  Японію.  Повернувся  досліджувати  квіти  у  своєму  квітнику.  Все  перейшло,  все  промайнуло.  Село  красиве  старістю,  а  в  горах  туманить  мудрістю.  Кажуть,  тепер  якийсь  місцевий  сивий  чоловік,  як  вип’є  горілки  і  лізе  на  дерево.    

Стратегія  Великої  гри
Починається  велика  гра.  Турнірна  сітка  заставляє  заплющити  очі,  графік  щільний,  група  випала  не  з  легких.  Своїх  майже  не  залишилося,  а  стерв’ятники  не  проти  заклювати  мене  до  смерти.    
Сезон  відкрито.  Вся  надія  на  своїх  флангових  хавбеків.  Треба  максимально  використати  своїх  швидкісних  форвардів.  Готую  і  сюрпризи.  Зрештою  маю  в  арсеналі  таке  чим  можу  похвалитися  тільки  я.  
             Мене  давно  списали  з  рахунків,  але  десь  після  третього  кола  я  піду  у  відрив.  Буду  бити  сильно  і  безпощадно  як  у  славні  2008мі-2009ті.  Світ  швидко  розвивається,  той  хто  ще  вчора  був  аутсайдером,  сьогодні  уже  випереджає.  Але  я  вже  вигравав  ті  змагання.  Тих  що  я  колись  розбивав  у  винне  яблуко  сьогодні  спочивають  на  лаврах  вищих  ліг.  Чому  б  мені  знову  не  порвати  вас  як  мавпа  газету.  Мій  досвід  із  хитрістю  то  є  убивче  поєднання.  В  94-му,  на  дитячому  чемпіонаті  під  боковою,  я  бив  м’ячем  в  голову,  щоб  зберегти  м’яч  і  викидати  аут.    
               Минулого  року  разом  з  Онопрієнком  Ілльою  закінчив  суддівські  футбольні  курси,  там  ми  навчилися  багато  фішок  і  футбольних  секретів.  Я  відомщу  за  Іллю,  вчиню  ґвалт,  зірву  феєрверк  голів,  як  грибів  після  дощу  у  моїй  команді  з’являться  молоді  таланти.        
               Будемо  грати  не  так  як  завжди.  Шульгу  на  правий  фланг,  правшу  на  лівий,  хай  б’ють  з  під  упорної,  введу  в  запаморочення  їхніх  захисників.  Побільше  ударів  з  під  ноги.  Запускатиму  вперед  своїх  форвардів,  хай  спробують  їх  догнати.                  
Ми  будемо  задихатися,  не  вистарчатиме  повітря,  але  як  завжди  надихне  краса  ворожої  крови.  Буде  цікаво.  


Кришталева  ніч
Три  роки  з  розумними  людьми.  Нічого  так  і  не  зробив,  я  в  них  не  вчився,  бо  вважав  себе  розумнішим.  Вирішив  що  занадто  інтелігентний  щоб  водитися  з  пацанами  в  дворіку  –  втратив  і  радість  і  себе.  Ізолювався.  Хотів  стати  мудрішим  за  інших,  а  тепер  не  маю  з  ким  цією  мудрістю  поділитися.  Вважав  свого  вчителя  старомодним,  а  він  просто  робив  свою  улюблену  справу.  В  гонитві  за  славою  завжди  робиш  те  чого  не  хочеш.  
Застряг  на  своїй  старій  роботі,  подумав  що  я  таких  хороший  і  без  мене  не  обійдуться.  Регресую.  Працюю  на  тій  тухлій  роботі,  бо  там  нічого  не  треба  робити.  Зона  комфорту  стала  моєю  метою.  Моєю  метою  є  територія  позбавлена  життя.  
Я  відсторонився,  тому  нічого  не  досягнув.  Спілкування  з  людиною  не  було  моєю  метою.  
Щоб  то  зробити,  щоб  нічого  не  робити.  Не  мандрую  світами,  бо  не  слухаю  інших  світів.  Нема  того  хто  б  відлупив  мене  ремінцем.  
Та  я  люблю  себе.  
Цієї  ночі,  я  бачив  багато  сонця.  Двоє  хлопчаків  копали  яму,  щоб  подивитися  на  Японію.  
Я  бачив  гойдалку,  на  якій  безтурботно  сиділи  діти  різних  національностей.  І  вони  нічого  не  знали  про  бізнес,  нічого  не  знали  про  боротьбу.  
Прокинушись  від  думки,  що  дошка  може  тріснути,  мені  нічого  не  залишалося  як  задивитися  на  зорі……  Потім  ніяк  не  могли  пояснити  директору  табору,  що  ночувати  на  старому  гойдаючому  мості  краще  ніж  в  колибі.  
Цієї  зоряної  ночі  я  використав  свій  «ловєц  снов».  Мені  його  допоміг  змайструвати  старий  канадський  священик,  який  виявляється  є  моїм  родичем.  А  в  горах  ввижався  туман,  гніздилися  птахи,  ніхто  не  ображався.  
Спи  спокійно.  Завтра  впаде  великий  дощ  і  ти  будеш  купатися  в  болоті.  Турнір  з  футболу,  ти  заб’єш  шість  голів  в  одному  матчі.  Керівник  групи  так  і  не  дізнається,  що  вона  ночувала  в  твоїй  кімнаті.  О  твоє  серце.  Ти  кинеш  карти  і  скажеш,  що  пішов  в  туалет  і  ніхто  не  дізнається  що  ти  пішов  плакати.  Від  тебе  минулого  нічого  не  залишиться.  Дитяча  гойдалка  стане  місцем  дорослих  розмов.  В  нічних  дискусіях  ти  відстоюватимеш  православних,  а  потім  підкладеш  їй  в  ліжку  дерев’яну  змію;  кинеш  через  вікно  свої  труси,  забіжиш  до  хати  і  почнеш  дико  ржати  з  вигуком  «Соломія  що  то  таке»;  ти  прийдеш  до  Галі  із  обручкою-павуком  (що  купиш  в  Східниці  коли  втечеш  з  табору)  і  разом  зі  «сватами»  запропонуєш  їй  оптом  –  руку  і  серце.  Твого  друга  визнають  найкумеднішим  чоловіком  табору.  Ти  в  серпні  тричі  святкуватимеш  своє  день  народження.  Лєнка  подарує  тобі  футболку  з  монстарами,  яка  стане  твоєю  улюбленою  футболкою.  Ти  дуже  подружишся  з  католицьким  священиком  і  будеш  сміятися  з  його  машини.        


Історія  одного  
Автобус  із  нелегальними  заробітчанами  перевернувся  на  кордоні  із  Румунією.  З  живих  не  залишилося  нікого.  Майбутніх  його  батьків  випадково  там  не  було.  
 Він  народився  в  маленькому  українському  містечку  румунського  типу.  Малюком  постійно  подорожував  із  батьками.  Назавжди  запам’ятав  не  тільки  відчуття  пачок  сигарет  у  памперсі,  а  й  фразу  «ми  їдемо  до  тьоті  Асі».  За  іронією  долі  панянку  яка  опікуватиметься  похоронним  бюро  всіма  ніжно  називатиметься  тьотьою  Асею.  
 З  малу  займався  карате.  Виховання  проходило  традиційно.  Його  дядько,  власник  перукарні,  бува  вийде,  захопливо  спостерігає  як  малий  робить  ногами  вертушку  через  дошку  оголошень,  милується,  а  потім  як  не  крикне:  «ти  шо  робиш,  а  ну  давай  вали  звідси,  малий  виблюдок…».  
   Якось  казав  «знаєш,  я  все  таки  вірю  в  Бога,  я  вірю  в  Бога,  бо  то  треба  бути  дуже  милосердним,  щоб  не  повбивати  тих  всіх  покидьків...  Нічого  не  ясно,  ніколи  не  вгадаєш.  От  чому  переважно  програємо  футбольні  ставки».  
     Буває,  корче  дурачка.  Якось  на  його  прохання  друзі  привселюдно  відкопали  його  спеціально  на  очтах  його  дівчини.  Витримавши  етичні  норми,  кохана  кинула  його  через  два  місяці.  його  
   Що  тут  скажеш  -  любив  бути  гамном.  Познайомився  з  одною  красунею  в  маршрутці,  все  йшло  гладко,  аж  поки  не  прилетіла  муха,  сіла  на  вікно,  він  почав  матюкатися,  потім  злапав  її  і  з’їв.  
   Співав  в  Церкві  спеціально  спотворюючи  голос.  Людям  ставало  легше  що  навіть  і  вони  краще  співають  за  того  примурка  і  самі  співали  в  голос.  Так  і  все  розбудовувалося.  Так  по  малу  по  малу  всі  до  нього  горнулися  і  любили  його,  особливо  молодші  розбишаки.  
   
 Потім  його  вигнали  з  партії.  Бо  він  як  роздавав  газети  на  наметі  то  постійно  підходив  до  намету  іншої  партії,  говорив  з  ними.  І  так  його  засікли,  як  він  роздає  газети  політичних  опонентів.    
     Ніколи  не  давав  милостиню,  коли  підходили  то  просив  у  них  перший.    Відмовившись  від  депутатського  мандату  він  був  розкритикований  як  безвідповідальний  і  боягузливий,  адже  не  хотів  помагати  людям.  Директорка  школи  встидалася  сказати  йому  що  він  має  дати  взятку  і  подумала  що  простіше  його  вигнати.  Його  вигнали  й  з  другої  роботи  і  не  повірили  в  жодні  відмазки.  А  він  і  справді  в  парку  натрапив  на  розлючених  дворняжок  і  просидів  пів  дня  на  дереві.    
Наступні  два  роки  він  працював  на  цукрових  буряках.  
     Його  би  вибрали  війтом,  місцевим  сільським  мером,  але  новина,  що  він  в  останній  день  агітації  послав  священика,  швидко  облетіла  навколишні  села.  Православні  селяни  швидко  поміняли  політичну  орієнтацію.  Він  почав  був  виправдовуватися,  що  мовляв  посилав  не  так  місцевого  священика  як  лексус  на  якому  той  їздить.  Але  людей  вже  було  не  переконати,  надто  дороге  питання  царства  небесного.          
     В  день  весілля  свою  обручку  викинув  в  унітаз.  Жінка  йому  простила,  але  згодом  вони  таки  розлучилися.  А  все  через  те,  що  змагання  з  карате  припали  в  день  хрещення  його  дитини.    
       Жорстока  історія,  чи  не  так?          




ВВо-рог  біля  воріт
Архаїчні  візантійці  довго  молилися  перед  тим  як  взяти  в  руку  перо.  Перо  не  так  ріже  папір  як  часом  серце.  
 Все  життя  живеш  для  дивідендів.  Пора  сказати  правду.  Виходжу  за  лапки  цього  світу  і  тут  поза  тісними  душками  нічого  не  залишається  як  сміятися.  Починаєш  цінувати  те  чого  ніколи  не  будував,  шануєш  у  чистому  вигляді  –  себе.  Я  бачу  того  немого  імпульсу  в  мені  –  достатньо.  Просто  стій,  нічого  не  думай,  не  заважай  проводити  літургію.  Нема  ідей  –  нема  дамб,  річка  собі  тече.    
       
 Я  їх  ненавиджу.  Боже  я  добре  пам’ятаю,  як  я  з  Тобою  сидів  на  зірках.  Хіба  Ти  мені  брехав,  хіба  це  було  не  так.  Розтрощи  їм  черепи  –  вони  все  життя  мені  доводять,  що  я  тебе  не  знаю.  Всі  шакали  позбігалися  на  мене,  гарчать  що  аж  Тебе  не  чую.  Вони  кажуть,  що  мені  потрібна  робота,  відповідальність,  жінка,  діти,  кажуть  що  мені  потрібна  доброта,  милосердя,  вони  заставляють  мене  любити,  вони  вже  зав’язали  мені  зашморг  під  назвою  –  мораль.  Вони  з  мене  насміхаються,  мені  кажуть  «якщо  ти  знаєш  Бога,  то  чому  ти  такий  бідний,  чому  поважають  не  тебе,  чому  вмирають  твої  друзі,  чому  тобі  не  вірять,  чому…?».  А  я  їх  виловлюю  у  нічних  під’їздах,  я  б’ю  їх  по  голові.  Мене  ніхто  не  піймає,  вони  кажуть  що  я  «неук»,  але  здригаються  коли  я  з  них  регочу.  Вони  не  розуміють  моєї  наглості,  вони  не  знають  що  зі  мною  робити.  Поки  вони  собі  дружать  і  обнімаються,  я  їх  ненавиджу,  бо  вони  всі  мені  вороги.  Лиш  Ти  мій  друг.  Вони  викликають  проти  мене  своїх  сивих  краваткових  авторитетів,  а  я  і  на  них  плюю,  я  на  них  харкаю.  Ти  мене  кріпиш  у  ненависті  щодо  них.  І  ніхто  з  них  ніколи  не  догадається,  що  аж  такою  величною  є  Твоя  любов  до  мене.                
   
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468932
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.12.2013

Збірка моїх висловів

Андрій  Дацків  
ВИСЛОВИ  
 
Підняти  крила  –  летіти  в  небо

   
Присвячую  усім  сильним  людям  що  надихають
 
 
 

   
Ловити  літаючі  думки.    Мої  висловлювання  це  еволюцію  моєї  думки.  
Головне  щоб  думка  сягала  далі.  Хочу  аби  написане  дало  поштовх  до  роздумів,  через  те  залишаю  місце  для  Вашого  олівця.  
Книжечка  ховає  світ  думок  моєї  молодості  –  справедливо  присвячена  для  тих  хто  цей  світ  формував.  
   
   
   
   
   
РОЗДІЛИ
   
Стосунки  з  іншими,  єдність  
Відкрите  небо  
Творчість  
Мудрість  
Патріотизм,  боротьба  за  владу  
Пізнай  себе  та  світ  навколо  себе  
Про  випробування  
Про  рай  
Про  природу  
Лірика  кохання  
Містерія  часу  
Буденне  
   

   
   
1.          Я  щойно  звільнився  від  одної  залежності  –  «не  пити  горілку»  
2.          Коли  почнеш  задумуватися  чому  все  так  погано,  то  подивися  в  дзеркало  на  свою  п’яну  морду  
3.          Хліб  якось  буде,  а  чи  буде  масло?  
4.          Дарованому  коню  під  хвіст  не  заглядають  
5.          Гармонійна,  як  і  всі  білі  дівчата  мріяла  вийти  заміж  за  негра  
6.          Зарікався  гиндик  вилізти  з  борща  
7.          Не  закривай  мені  рот  бо  я  дам  тобі  в  ніс  
8.          Чим  більше  я  взнаю  людей,  тим  більше  хочу  ходити  на  бокс  
9.            От  стрьом  хоч  би  хто  п’ятдесят  копійок  кинув,  а  то  всьо  паперові  і  паперові  
10.            Чим  менший  ліс  тим  більше  втіхи  –  де  більше  дров  тим  більше  сміху    
11.            І  я  забув,  що  вона  дівчина,  по  дружньому  гепнув  її  по  плечі  
12.            Понти  в  селі  –  це  коли  ти  співаєш  дівкам  повстанських  пісень  
13.            Головне  не  переплутати  фраєра  з  фюрером  
14.            Перед  тим  як  зійти  з  розуму  треба  його  мати  
15.            Якщо  ти  хвалиш  сало  й  галушки  –  це  ще  не  означає,  що  ти  українець,  але  на  певні  дивіденди  ти  заслужив  
16.            Весь  прикіл  в  тому,  що  в  слові  «немає»  є  буква  «є»  
17.            Якщо  ніхто  не  дзвонить  на  твій  мобільний  то  подивись,  можливо  його  у  тебе  вкрали  
18.            Гризе  як  граніт  науку  
19.            Якщо  ти  довго  не  дивишся  телевізор,  то  спитай,  можливо  його  в  тебе  нема  
20.            Викидати  сміття  з  балкону  неможна,  бо  впавши  воно  може  вбити  мурах  
21.            В  кого  наберешся  з  тим  і  поведешся  
22.            Відправте  усіх  лікарів  у  відставку  і  Ви  побачите  як  оздоровиться  нація  
23.            Якщо  ти  за  правду,  то  будеш  сьогодні  пити  пиво  сам  
24.            Хто  тобі  сьогодні  каже  «Ти  нічого  не  робиш»,  той  завтра  тобі  скаже  «Для  чого  ти  це  зробив?»  
25.            Ми  живемо,  щоб  реалізувати  себе  в  житті,  а  не  для  спостереження  як  життя  щодень  реалізовує  нас  по  голові  
26.            Ваше  «Без  ГМО»  як  мінімум  уже  містить  одне  «Е»  
27.            Моя  безвідповідальність  оберігає  мене  від  інфаркту  
28.            Дві  новини  одна  хороша,  а  друга  погана:  «Ми  будемо  жити  погано!»  
29.            Якщо  у  маршрутці  водій  не  хоче  віддати  Вам  решту  то  дайте  йому  здачу  
30.            Матюки  перетворюють  тебе  в  москаля,  а  вугілля  у  негра  
31.            В  цьому  світі  одні  позитиви,  якщо  не  рахувати  негативи  
32.            Якщо,  у  маршрутці  дратівливо  пищить  телефон  і  придурок-власник  вже  п’яту  хвилину  не  піднімає  його,  то  задумайся  можливо  телефон  грає  у  тебе  
33.            Дурака  видно  із  далека,  а  ідіота  видно  з  плота  
34.            Розчарувався  –  сиди  вдома  
35.            Набути  друга  легко,  а  от  позбутися  його  зась  
36.            Він  не  заїдав  ікрою,  він  її  їв  
37.            Якщо  у  тебе  болить  голова  –  подивись  уважніше,  можливо  тобі  хтось  виліз  на  голову  
38.            Якщо  ти  розхитуєш  човном  то  отримаєш  веслом  по  голові,  і  байдуже  що  ти  любиш  гойдатися  
39.            Він  так  любив  музику,  що  цілий  день  сидів  й  дивився  на  приймач  
40.            На  повну  ставку  возити  гноївку  
41.            Український  оксиморон:  живий  хороший  журналіст  
42.            Да,  плохо  это    хорошо  
43.            Якщо  думаєш  що  справивши  нужду  у  море  ти    йому  пошкодиш,  то  ти  явно  себе  переоцінюєш  
44.            З  ч(к)им  ляжеш  з  тим  станеш  
45.            Коли  роздають  цукерки  то  питаються  за  шоколадними  
46.            Горілка  –  послаблює  імунітет,  можна  її  випити  і  потім  отруїтися  печеньком  
47.            На  кожну  пику  –  є  своя  сковорідка  
48.            (правило  п’ятьох  хвилин)  П’ять  хвилин  запізнення  на  пару,  дарують  годину  двадцять  вільного  часу  
49.            Ти  себе  поводиш  як  дурень  із  золотою  акцією  
50.            Ті  що  не  читали,  сказали  що  роман  до  одного  місця  
51.            Я  люблю  гуляти,  іноді  навіть  на  вулиці  
52.            Друзів  ніколи  не  буває  забагато,  їх  або  нема,  або  вони  погані  
53.            Іноді  я  так  сміюся,  що  щоки  затуляють  мені  очі      
54.            Я  собі  ні  в  чому  не  відмовляю,  навіть  в  аскезі  
55.            Грайте  хованки  так  щоб  я  бачила  
56.            В  міліції  зустрічають  по  морді,  проважають  по  дупі  
57.            Єресь  дуалізму  –  коли  ти  п’яний  і  тобі  все  двоїться  
58.            Говорить  то  що  думає,  а  думає  вона  матом  
59.            Коли  їмо  зупу,  то  дякуємо  за  часник          
60.            Місто  вимірюється  кранами  
61.            Так  як  у  школі  при  слові  любов  –  з’являлася  усмішка,  так  при  слові  Христос  до  нас  приходить  спасіння.  
62.  Не  проповідуй  любов,  а  проповідуй  з  Любов’ю.  
63.  Справжнє  зцілення  то  зцілення  твого  мислення.      
64.  Свобода  –  це  моя  єдина  справжня  батьківщина.  Віра  –  це  моя  єдина  релігія.  
   
   
   
Стосунки  з  іншими,  єдність  
1.        Всі  ми  поважаємо  своїх  ворогів,  інакше  вони  не  були  б  нашими  ворогами  
2.        Малих  недооцінюють,  а  великих  переоцінюють  
3.          Якщо  ти  думаєш  що  правий,  навіть  якщо  впевнений  в  своїй  правоті,  це  ще  не  означає  що  ти  правий  
4.        Ти  є,  і  я  тобі  вже  винен  
5.        Не  судіть  суддів  
6.        Я  чокнусь  з  вами,  але  і  без  вас  тим  більше  
7.        З  монологів  існує  діалог  
8.        Монолог  –  шизофренія  у  собі  
9.                      Пафос  –  брат  брехні  
10.            Якщо  ти  молодий  і  в  собі  не  впевнений,  поживи  життям  урбанізованого  пенсіонера,  просидь  декілька  годин  на  одному  місці,  лягай  спати  о  дев’ятій  вечора,  побачиш  що  це  жахливо  і  відчуєш  переваги  молодості  
11.            Найкращий  день  не  вихідний,  найкращий  день  надії  на  вихідний  -  п’ятниця  
12.            Брати  й  віддавати,  як  бити  і  тікати  
13.            Створи  собі  оточення  і  воно  створить  тебе  
14.            Кого  ми  слухаємо  до  того  прислухаємось  
15.            Не  маєш  права  критикувати  людину  дії,  вчинки  чи  бездіяльність  якої  до  тебе  не  відносяться  
16.            Слідкуй  за  своєю  зовнішністю,  це  дасть  тобі  впевненість  
17.            Шукаєш  справедливість?  Іди  у  пекло!  
18.            Справді  любимо    -    коли  жертвуємо,  а  не  коли  любиться  само  собою  
19.            Переможці  –  самотні  на  п’єдесталах  
20.            Я  номер  один,  біда  що  на  п’єдесталі  поруч  мене  нема  місця  
21.            У  мене  був  друг  простий  як  5  копійок,  а  вартий  мільйона  (Про  Славіка  який  трагічно  загинув)  
22.            Якщо  перемога  здобута  на  кістках  друга  то  це  поразка  
23.            Де  компанія  більше  п’яти  чоловік  там  точно  хтось  комусь  не  подобається  
24.            Виконання  всіх  прохань  -    це  ще  не  вірність,  а  незмога  допомогти  -  це  ще  не  зрада  
25.            Стережися  тих  людей  в  яких  немає  друзів  
26.            Від  інших  закривався  комбінезоном,  жалів  тепла,  робив  собі  ангар,  а  тепер  ти  хворий  на  тепловий  і  сонячний  удар    
27.            Перш  ніж  об’єднатися  з  кимсь,  об’єднайся  сам  в  собі    
28.            Я  прийшов  у  лікарню  вилікувати  хворих,  а  хворі  вилікували  мене  
29.            Коли  ви  різні  і  вам  немає  про  що  поговорити,  поговоріть  про  те  що  ви  різні  
30.            Не  дорікай  йому  за  насіння,  адже  він  може  чистити  його  для  тебе  
31.            Самість  не  самотність  –  любить  збунтувати          
32.            Якщо  думаєш  що  лагодиш  з  усіма  -  значить  мало  спілкуєшся  з  різними  людьми  
33.            Ми  тут  всі  не  схожі,  ні  ми  не  подібні,  ми  єдині,  настрій  місяця  є  настрій  океанів,  а  розташування  планет  впливає  на  наше  самопочуття,  ми  всі  такі  єдині  і  одні  
34.            Об’єднавшись  у  боротьбі  проти  зовнішнього  ворога  ми  позбавляємося    і  внутрішнього  
35.            Любов  це  об’єднання  при  збереженні  індивідуальності  
36.            Люди  схожі  різністю      
37.            Ми  рухалися  в  різні  сторони,  але  кожен  до  себе  до  дому  
38.            Роз’єднання  –  наслідок  обмеження  
39.            «Собі»  веде  в  залежність  «брати»  
40.            Я  відповідальний  лише  за  себе  і  навіть  якщо  я  б  не  був  найбільшим  грішником  то  все  одно  -    я  найбільший  грішник  
41.            Не  тішся  що  дав  бідному  кусок  хліба,  бо  насправді  зів  в  його  ікру  
42.            Вірили  людині,  повіримо  і  Богу  
43.            Голий  не  винен  навіть  смерті  
44.            Дві  краплі  то  сердечко  
45.            Любов  це  тотальне  спілкування  
46.            Хороший  приклад  теж  заразний  
47.            Добру  властиво  повторятися  
48.            Ти  робиш  добро,  та,  ти  робиш  багато  добра,  але  для  себе  
49.            Перш  ніж  щось  брати,  подумай  за  тих  кому  це  потрібно  більше  
50.            Сміх  –  там    де  двоє  
51.            Холодні  стіни,  сам,  тикіла,  стакан  казкад  то  не  квартира  то  трупінград      
52.            Через  мою  самотність,  самотній  ще  хтось  
53.            Самотність  –  це  коли  вдома  нікого  нема,  двері  ніхто  не  відкриває,  телефон  ніхто  не  піднімає  
54.            Краще  переповнена  фіра  чим  порожній  мерседес    
55.            Самотньою  навіть  рибка  в  акваріумі  не  дивиться  
56.            Самотність  –  це  коли  хочеш,  а  не  можеш  
57.            Найближчий  той,  з  ким  розмовляєш  на  самоті  
58.            Змашинення  людини  як  піковий  технологізм  
59.            Коли  Гулівер  став  велетнем,  почути  інших  стало  вкрай  важко      
60.  Справжнє  обличчя  людини  можна  побачити  лише  крізь  призму  стакана  чаю.      

       
   
Відкрите  небо  
1.              Підняти  крила  –  летіти  в  небо  
2.              На  небі  завжди  більше  зірок  ніж  ти  бачиш  
3.              Цей  світ  свічадо  Бога  
4.              А  може  люди  –  то  сльози  Бога  
5.              Бог  дав  мені  поганий  зір,  щоб  я  не  бачив  хиби  інших  людей  
6.              Хтось  щомиті  зверху  шле  життя,  одне  і  теж  постійно  інакше    
7.              Усі  криві  в  минулому  прямі            
8.              Господи  не  будь  справедливим,  а  будь  милостивим  
9.              Все  життя  то  молитва  і  краще  молитися  до  Бога  
10.            Найкраща  молитва  -  бути  собою    
11.            Чим  блище  до  дому,  тим  більше  сонця  
12.            Те  що  неможливо  на  яву  можливе  у  снах,  те  що  не  бачили  на  землі,  побачимо  на  небі  
13.            Чого  не  літаєш  бо  не  мрієш,  не  мрієш  бо  не  хочеш    
14.            Не  радіє  з  зустрічі,  бо  він  завжди  з  Ним  перебуває  
15.            Боже  до  Бога  магнітить,  тут  то  починаються  дива  
16.            Волів  би  сам,  сам  і  сам  на  сам  на  самоті  з  собою  говорити  
17.            Ісус  Христос  наче  драбина  до  неба,  по  якій  ще  треба  підійматися  
18.            Ми  маємо  сидіння  праворуч  Отця  у  Христі,  просто  ним  рідко  користуємося  
19.            Бог  –  остаточна  мета  кожної  людини  
20.            Завжди  знаходять  причину,  щоб  жити  
21.            Щастя  переховується  в  спокої  
22.            Різкий  перехід  від  поганого  до  хорошого  називається  -  щастям    
23.            Альтерантива  як  двері  в  рай,  чим  більше  дверей  тим  легше  зайти  
24.            Можливість  вибирати  краще  –  автоматичний  вибір  замість  нас  
25.            Сміх  –  це  реакція  того  хто  стоїть  вище      
26.            Не  відкладай,  щастя  не  сир  –  може  покритися  плісенню  
27.            Жарт    –  це  біла  брехня,  здатна  вивести  за  межі  звичайного        
28.            Без  мене  для  мене  нічого  не  існує  
29.            Справжнє  щастя  –  безкоштовне    
30.            Пропаща  та  людина,  яка  не  має  мрії  
31.            Завжди  хотіли  придобрити  Бога,  колись  домовлялись,  тепер  вдаєм  що  просим      
32.            О,  ці  короткі  миті  вічності  
33.            Малюнок  неба  постійно  інший  
34.            Те  що  ти  любиш  зло  тобі  уже  є  покаранням  
35.            Життя  це  мабуть  не  найкраще  що  придумав  Бог,  але  крім  нього  ми  нічого  не  маємо  
36.            Християнська  догма  як  лійка,  що  допомагає  потрапити  у  вічність  
37.            Кому  вище,  для  того  і  камінь  подушка,  пісок  їжа  і  сніг  ковдра  
38.            Совість  то  радіо,  Біблія  то  лист  
39.            Життя  то  декілька  явних  і  безліч  невидимих  чуд  
40.            Ви  агітуєте,  бо  вам  самим  тут  холодно  і  страшно  
41.            У  нашому  житті  нігде  не  піст,  вийти  на  міжсвітами  міст  
42.            Якщо  Церква  місце  для  прийняття  спасіння,  то  світ-територія  для  його  вираження  
43.            Молитва  за  ворогів  –  найбільш  далека  егоїзму  
44.            Хід  до  Бога  всюди,  ми  лиш  шукаємо  умов  де  б  та  хода  прискорилась    
45.            Господь  дає  найбільше  сили  для  молитви  за  інших  
46.            Є  велика  різниця  з  чим  ти  повернешся  до  небесного  дому      
47.            Хочеш  запитати  про  все,  запитай  що  є  істина  
48.            Чудо  –  опіум  для  народу  
49.            Ми  віримо  в  сонце,  а  проміння  знаємо  що  є  
50.            Світло  йде  від  чистого  вікна  
51.            Бачимо  світ  через  забруднене  дзеркало  
52.            Перш  ніж  щось  сказати  про  світ  варто  витерти  вікно  
53.            Вихід  з  проблеми  знаходиться  вище  проблеми  
54.            Бог  робить  так  що  наче  ми  самі  хочемо  робити  добро  
55.            Бог  не  кардіолог  –  знає  про  серця  
56.            Надія  то  нитка  до  небес  по  якій  надіємося  вилізти  
57.            Християнство  –  підтримка  засуджених  
58.            Чому  ми  сміємося  зі  своїх  жартів?  Бо  вони  для  нас  нам  дані  з  гори  
59.            Лети  і  більше  не  гріши  
60.            Вибачитися  це  почати  виправляти  свої  помилки  
61.            Навіть  якщо  б  євангеліє  було  б  неправдивим,  його  б  відчитали  із  життя  
62.            Християнин  це  той  хто  виходить  за  межі  цього  світу  
63.            У  кого  робота  стане  молитвою,  а  спілкування  –  сповіддю,  той  і  зробить  найбільше  
64.            Наша  трансцендентна  недостача  може  помістити  цілий  світ  
65.            Пастор  –  замикаючий  у  колоні  до  раю  
66.            Заікання  –  побічний  ефект  дисципліни  
67.            Всевишній  тут,  а  тут  ближче  ніж  вічність  
68.            Любов  –  паче  смирення  
69.            Ми  сконцентровуємося  (молимося)  лиш  на  тому  чому  довіряємо  
70.            Господь  як  і  раніше  найчастіше  перебуває  на  лезі,  канаті,  незнайомому  лісі,  на  скелі  без  страховки  
71.            Ми  не  володарі  ми  лиш  господарі,  не  здатні  руками  навіть  дуба  зламати    
72.            Сказати  «я  помру»,  це  те  саме  що  сказати  «Я  сам  себе  народив»  
73.            Якщо  Господь  подарував  подарунок,  то  ним  треба  бавитися  
74.            Ряса  –  затемнення  від  яскравого  світла  любові    
75.            Закрилось  небо  –  відкриється  зоря  
76.            Найкраще  рішення  іти  до  найкращого  
77.            Він  такий  бідний,  що  навіть  немає  своєї  клітки  
78.            Що  ми  бачимо  в  Христі  –  те  й  діється  у  нас  
79.            Реальність  –  слово  Бога,  сказане  до  нас  
80.            Пізнавати  велич  Бога,  це  черпати  ложкою  океан  води  
81.            Циклічний  час  стає  лінійним  щоб  стати  променем  
82.            Мрія  –  це  реальність,  що  відбудеться  потім  
83.            Ми  як  і  раніше  думаємо  що  свічка  помолиться  за  нас  
84.            Хто  знов  поповнив  мені  рахунок  на  мій  мобільний  телефон  
85.            Темрява  –  закриті  очі  рязючого  світла  
86.            На  небі  завжди  більше  зірок  ніж  ти  бачиш  
87.            Ангелів  не  люблять,  бо  їхні  крила  заважають  іншим  у  маршрутці  
88.            Крадеш  гроші  –  пам’ятай,  о  можеш  померти  і  не  розтратити  їх


Творчість  
1.          Українська  попса  це,  як  не  крути,  той  місток  від  рагулізму  до  патріотизму  
2.          Щоб  писати  вірші  не  потрібно  їх  вміти  писати.  Наприклад,  от  я  живу,  але  це  не  означає  що  я  вмію  жити  
3.          Поет  –  як  імпотент,  як  не  може  то  про  то  напише  
4.          Отаке  от  у  нас  мордерство  із  гріха  зробить  мистецтво  
5.          Жодного  тобі  краснодумства,  що  місяць  шо  лампа  тільки  б  світило  
6.          Зміст  нового  різновиду  музикотерапії:  певних  період  часу  не  слухати  музику  
7.          Скільки  фільмів  про  війну?!  А  скільки  фільмів  про  кохання?!  Скільки  фільмів  про  здачу  екзаменів  в  університеті?  Багато  цікавих  аспектів  життя  просто  не  висвітлюють  
8.          Якщо  краса  врятує  світ,  то  людина  врятує  красу    
9.          Малюнок  впливає  на  людину  енергетично  і  вплив  цей  залежить  від  вкладених  у  нього  емоцій    
10.                                              Світлини  хороша  та,  в  яку  вкладено  щось  більше  ніж  натискання  на  кнопку  фотоапарату
11.            Хто  ти?,  що  шепчеш  натиснути  курок  фотоапарата  
12.            Театр    -    домовленість  розумних  
13.            Картина  буде  готова  коли  її  хтось  купить  
14.            Професійні  співаки  відбивають  охоту  співати  
15.            Будь-який  звук  що  ти  можеш  створити  своїм  голосом  є  твій  голос  
16.            Мистецтво  –  іскра  з  полум’я  богів    
17.            Камера  для  того  щоб  помітити  непомітну  дію  Бога  
18.            Митець  –  наслідник  Бога  у  творінні  
19.            Хто  творить  нове,  той  творить  два  рази.  Хто  творить  той  творить  завжди  нове  
20.            Красиве  принесеться,  красиве  забереться  до  другого  Пришестя  
21.            Культуролог  вітається  з  Богом  частіше  за  священика  
22.            Мораль  і  культура  як  і  раніше  залишаються  основними  органами  правопорядку  
23.            Творити  то  навік  сказати,  що  я  є  
24.            Я  творю  –  значить  я  існую  
25.            Як  солодко  в  собі  творити  новий  велосипед  
26.            Я  хвилююся  коли  не  на  сцені  
27.            Творити  це  показати  невидиму  реальність    
28.            Творчість  це  зворушення  до  власної  вселенсько  значимої  космічної  приналежності  
29.            Творчість  –  це  показ  світлого  в  темному  
30.            Творчість  –  це  особиста  молитовна  форма  
31.            Лекція  має  бути  творча  бо  сам  мозок  противиться  системності  
32.            Що  не  вистарчає  у  житті,  те  домалюємо  в  мистецтві  
33.            На  небі  плачуть  ті  скульптури  що  ти  їх  не  зробив  
34.            Між  нами  тішуться  народжені  скульптури,  бажають  родитися  іще  
35.            Нас  працювало  троє  і  ми  покладалися  один  на  одного,  я,  моя  ідея  і  сценарій  
36.            Я  в  житті  граю,  а  на  сцені  живу  
37.            Чим  більше  творчості  тим  менше  втоми  
38.            Це  його,  якби  він  не  коментував  футбол  то  він  би  коментував  балет  
39.            Скульптура  –  людська  ідея  в  камінцях  
40.            Краса  якась  в  людському  оці  стає  всесвітнім  надбанням  
41.            Мірило  творчості  це  розквіт  чи  зів’ялість  душ  
42.            Обережно  із  своїми  ідеями  –  вони  здатні  жити  без  вас  
43.            Мистецтво  –  це  грати  на  арфі  при  нападі  війська  
44.            Гітара  не  простить,  гітара  викаже  усе  
45.            Танець  –  це  розширений  словниковий  запас  
46.            Поглумились  оцінить  безцінне  
47.            Творчість  –  це  відштовхування  від  нічого  
48.            Малюнок  то  мрія  на  яву  
49.            Справжня  практичність  це  творчість,  а  справжня  творчість  це  практичність  
50.            Творчість  не  ілюзія,  творчість  –  надія  
51.            Писати  –  це  пірнати  в  глибину      
52.            Творчість  в  егоїзмі  не  живе  
53.            Митці  –  воїни  пензлика  і  арфи  
54.            Попса  –  відшматований  клаптик  класики  
55.            Він  був  наскільки  паплюжним  співаком,  що  його  пісні  вмирали  швидше  за  нього  
   


Мудрість  
1.            Людина  що  цитує  афоризми  схожа  на  осла  перевантаженого  розумними  книгами  
2.              Афоризми  –  чуже  сміття,  що  нагадує  винести  своє  
3.              Афоризми  –  егоїстичне  бажання  навішати  своє  
4.              Афоризми  –  досвід  у  словах  
5.              Афоризм  –  це  непотрібний  вам,  огризок    чужого  життя,  який  обтяжує  і  заважає  осягнути  висот  
6.              Мудрість  любить  сивину  
7.              Хочеш  знати  чим  це  все  закінчиться,  згадай  з  чого  все  почалось  
8.              Розумна  людина  перестає  бути  розумною  відколи  не  прислухається  до  інших  
9.                      Лиш  дурень  не  шукає  простих  шляхів.  
10.            У  кожної  людини  є  чого  повчитися  
11.            Не  завжди  мудро  це  правильно,  а  правильно  це  мудро.  
12.            Ти  хочеш  з  книжкою  не  дружити  і  добре  жити  
13.            О,  цей  дуже  підступний  момент,  коли  ти  думаєш  що  ти  хтось,  а  ти  ще  ніхто  
14.            Читання  –  благородне  мислення,  а  благородне  мислення  –  гідне  життя  
15.            Книга  –  чужі  думки,  де  можна  знайти  свої  
16.            Мудрій  людині  на  життєвому  шляху  трапляються  мудрі  люди,  а  тупаку  –  тупі  
17.            Економічна  теорія  як  і  кожна  наука  любить  начитаних  
18.            Теорія  –  теж  практика  
19.            Людина  знає  завжди  більше  ніж  говорить,  тому  що  думає  безперервно,  а  говорить  інколи  
20.            Лиш  бУвдур  буде  розвертати  течію  річки  
21.            Сьогодні  розумний  той  хто  знає  більше  слів  
22.            Тупість  –  річ  заразна  
23.            Тупість  не  радість  
24.            Мудрість  –  це  здатність  передбачити  
25.            Твій  розум  –  це  важка  сила,  яка  може  обернутися  проти  тебе  
26.            Проблема  не  в  тому,  що  ми  робимо  багато  помилок,  а  в  тому  що  ми  їх  не  позбавляємося  
27.            Зрозуміле  запитання,  це  вже  пів  відповіді  
28.            Немає  більшого  задоволення  ніж  бачити  що  сьогодні  ти  мудріший  чим  був  вчора  
29.            З  розумними  людьми  треба  розумно  розмовляти,  а  з  нерозумними  розумно  не  порозмовляєш  
30.            Набільше  втопилось  тих  що  вміли  плавати  
31.            Природа  подбала  так,  що  є  достатньо  дурних  і  достатньо  розумних  людей  
32.            Філософія  починається  на  кухні  
33.            Філософія  –  акваланг  глибокого  занурення  
34.            Чого  лікуєш  мене  від  виразки  шлунку,  якщо  в  самого  язва  не  загоєна  
35.            Мрія  за  літом,  завжди  не  літом  
36.            Секунди  міряють  години,  а  досвіду  мірка  –  кількість  ран  
37.            Головне  мати  власну  лижню  в  своєму  життєвому  катанні,  тоді  не  буде  бійки,  непорозумінь  і  всяких  штовханин  
38.            Коли  мрія  здійснюється  то  ми  її  втрачаємо  
39.            Вмів  збудувати,  вмій  розваляти  
40.            Аргументи  -  плахта  якою  прикривають    правду  
41.            Якщо  немає  розуму,  то  доводиться  виділятися  чимось  іншим  
42.            Погана  та  філософія  що  не  веде  до  Христа    
43.            Філософія  –  інструмент  для  вираження  теології  
44.            З  дурного  легше  брати  приклад  ніж  з  розумного  
45.            Боїмося  тих  моментів,  де  ми  слабкі  
46.            Для  того  щоб  спаскудитись,  будь  які  умови  ідеальні  
47.            Пляшка  все  одно  випливе  на  берег,  а  правда  все  одно  сюди  прийде  
48.            Знання  –  це  рейки  що  не  мають  закінчення  
49.            Знаєте  чим  святий  відрізняється  від  єретика?  Святий  тримає  язик  за  зубами  
50.            Єресь  від  крайності,  а  крайність  від  негармонійності  
51.            Єресь  ходить  поряд  з  маловір’ям  
52.            День  вважається  успішним  коли  ти  не  думав  про  їжу  
53.            Філософію  любити  не  вибирають,  філософію  любити  –  змушені  
54.            Мрія  –  початок  планування  
55.            Розвиток  людини  –  це  вдосконалення  сприймати  світ  по  інакшому      
56.            Розумні  люди  перетворюють  своє  життя  на  свято  
57.            Ми  любим  те  до  чого  звикли  
58.            Світ  таки  спіймав  Сковороду  на  500  гривневій  купюрі  
59.            Якщо  богослов’я  вивчає  який  Бог  високий,  то  філософія  вивчає  який  Бог  широкий  
60.            Коли  вчишся  слухати,  хтось  вчиться  говорити  
61.            Історія  –  скарбничка  мудрості  
62.            В  свій  час  свої  фрукти  
63.            Хаотичність  має  свою  закономірність  
64.            Свої  діти  плачуть  більше  ніж  чужі  
65.            Мудрість  блукає  в  коридорах,  так  і  не  наважується  зайти  в  аудиторію  
66.            Хапальний  рефлекс  –  причина  смерті,  у  випадку  електрики  фізичної,  у  випадку  грошей  –  духовної    
67.            Генії  ховають  свої  скарби  від  невігласів.  
   
   
       
   
Патріотизм,  боротьба  за  владу  
1.          Це  ж  яким  потрібно  бути  нелюдом,  щоб  відмінити  смертну  кару  
2.          Політика  –  прецікава  гра,  до  того  ж  дуже  дорога  
3.          Як  дуб  окорінився  –  живи  де  народився  
4.          Назвати  фашизм  Німецьким  це  все  одно  що  сопілку  назвати  піаніном,  а  назвати  дурного  лінивим  це  все  одно  що  піаніно  назвати  фортепіано  
5.          Ліберали  –  це  білі  рукавички,  які  відмовляються  виносити  сміття  
6.          Російська  попса  –  перетворює  мене  у  воїна  
7.          Історія  придумана  для  того  щоб  інші  знали,  що  ми  перемогли  
8.          Політика  не  для  багатих,  політика  для  багатьох  
9.          деологія  –  елегантний  обман  
10.        Україна  немає  іншого  шляху  як  мислити  творчо  і  наперед        
11.        Хто  має  море,  тому  є  куди  тікати  
12.        Як  ви  мене  виключите  з  партії  коли  я  позапартійний?!  
13.        Ринкова  економіка  –  це  перемога  наглості    і  поразка  працелюбства  
14.        Втома  народжує  витривалість,  стагнація  народжує  підйом  з  колін  
15.        Розправте  плечі,  підніміть  голову,  розкрийте  очі,  ви  не  раби,  ви  вільні,  ви  не  дурні  ви  розумні,  ви  не  окраїнці  ви  українці  
16.        Я  не  маю  часу  думати,  що  національної  революції  скоро  ще  не  буде  
17.        Рідна  мова  та  якою  говориш  у  вісні  
18.        Не  так  страшно  не  знати  своїх  обов’язків,  страшно  не  знати  своїх  прав  
19.        Хочеш  щоб  не  було  злодія,  не  дай  вкрасти  
20.        Охристиянізувати  українську  політику,  як  піти  у  бордель  із  Святим  Письмом    
21.          Ні,  ні  то  ви  мене  не  зрозуміли,  ми  в  Україні,  тут  ніхто  нікому  не  винен,  правова  система  то  не  наше,  єдиний  вихід  для  нас  –  особиста  моральна  відповідальність,  у  моїй  країні  як  нігде  відкривається  цілий  плацдарм  для  моралі  для  людськості  
22.          Коли  не  можеш,  доводиться  казати  що  тобі  того  не  треба  
23.            Еліта  –  квінтесенція  мас  
24.            Не  вбивайте  Україну  своєю  бездіяльністю  
25.            Націоналісти  кажуть  «єдність»,  ліберали  -  «розмаїття»,  а  треба  «єдність  у  різноманітті»  
26.            Люстрація  не  кастрація,  має  бути  ліберальною  
27.            При  націоналізмі  люди  використовують  людей,  а  при  лібералізмі  навпаки  
28.            Отакої  ми  боролися  за  те  про  що  інші  навіть  боялись  думати,  а  виборили  те  чого    всі  бажали  
29.            Навіщо  ті  сили,  які  не  використовуються  
30.            Руїна  –  бере  початок  в  голові  
31.            Наша  країна  рятується  від  нас  
32.            Висота  твого  пам’ятника  залежить  від  твоїх  старань  
33.            Ти  повинен  стати  Наполеоном,  і  бажано  Бонапартом  
34.            Халявна  як  помаранчева  революція  (пишний  бал  за  чужий  рахунок)  
35.            Що  то  за  зек,  який  не  був  на  волі  
36.            Увага:  в  наш  час  загострене  відчуття  справедливості  небезпечне  для  вашого  життя      
37.            Коли  євреї  виходили  з  Єгипту,  по  добрій  звичці,  не  забули  забрати  з  собою  кайдани  
   



Пізнай  себе  та  світ  навколо  себе  
1.              Кому  швидше  все  набридає,  той  більше  побачить    
2.              Мало  бути  собою,  треба  бути  собою  кращим  
3.              Хочеш  пізнати  себе?  Спочатку  стань  собою      
4.              «зміни  себе»  є  «будь  собою»  
5.              Моя  проблема  в  тому,  що  я  сам  собі  шукаю  проблем  
6.              Зміни  думки  в  думках    
7.              Хто  стоїть  з  права  того  тягне  вліво,  а  хто  стоїть  з  ліва  того  тягне  вправо  
8.            Твої  проблеми  почались  від  тоді  як  ти  їх  захотів  
9.                      Білий  халат,  чорна  ряса  –  штори  пізнання  
10.            Ми  невільники  коли  не  знаємо  об’єктивного  стану  речей  
11.            Альтернатива  як  двері  в  рай,  чим  більше  їх  тим  легше  зайти  
12.            Хочеш  мене  зненавидіти?  –  залізь  в  мої  думки  
13.            Твоє  дурацьке  «не  знаю»  викликає  небажання  сатані  спілкуватися  з  тобою  
14.            Шизофренія  –  це  надто  багатий  внутрішній  світ  людини  
15.            Ми  реально  думаємо,  відтак  вигадане  -  реальне  
16.            Мовчанка  принаймні  нічого  не  викривлює  
17.            Людина  то  безодня  у  собі  
18.            Побачити  подібність  з  іншим  -  це  навік  увіковічнити  себе  
19.            Проси  вибачення  в  себе  за  біль  який  завдав  собі  
20.            Справедливість  –  бажання  Гітлера  
21.            Логіка  для  правди  як  гачок  для  риби  
22.            Наука  звертає  увагу  на  маленькі  істини,  щоб  не  помічати  великих  
23.            Віра  –  засіб  пізнання  
24.            Людина  не  в  змозі  сповнити  себе  до  кінця.  Кінця  немає  
25.            Пізнання  –  процес  духовний  
26.            Закрий  вуха  і  почуєш  найголовніше  
27.            Яка  печаль,  ніколи  по-справжньому  не  побачити  власної  спини  
28.            Інший  погляд  на  старе,  це  нове  
29.            Якщо  це  срібло,  то  чому  воно  заржавіло?  
30.            Позиція  –  це  ґвалтування    опозиції  в  собі  
   
   
   
   
Про  випробування      
1.              Людину  не  зламаєш  коли  їй  є  за  що  боротися  
2.              Екзаменаційна  сесія  –  це  той  корисний  стрес,  який  просто  необхідний  студенту  
3.              Добре  тоді  коли  не  ти  тримаєш  світ,  а  коли  світ  тримається  за  тебе  
4.              Бідність  –  багата  незалежністю  
5.              Коли  мрія  переходить  в  мету  то  є  прогрес  
6.              Боязнь  виступу  перед  великою  аудиторією  –  це  насамперед  свідчення  здорового  глузду  
7.              Мета  завжди  за  колючим  дротом  
8.              Якщо  ти  сьогодні  боїшся  вийти  з  подвір’я,  то  завтра  ти  не  вийдеш  з  хати  
9.              І  в  поразці  є  перемога  і  перемога  є  поразкою  
10.          Добре  б  залізти  аж  за  хмари,  щоб  не  боятися  висоти      
11.          Залежність  –  початок  ґвалтування  
12.            Чим  більше  вони  мене  ненавидять  тим  більше  приділяють  мені  увагу  
13.            Зроби  роботу  і  робота  зробить  тебе  
14.            Різний  досвід  то  різні  вітаміни      
15.            Перемогу  м’язів,  пам’ятає  серце  
16.            Більшість  готові  платити  шалено  багато  за  те  щоб  повоювати  
17.            Справжні  екзамени  наступають  після  екзаменів    
18.            Лідер  колишнім  не  буває  
19.            В  морі  поваги  тонуть  падаючі  зірки  
20.            Ти  зробиш  це,  бо  це  робили  інші  
21.            Життя  прагне  в  ціль  завзято,  в  житті  варто  мету  мати  
22.            Я  не  вірю  в  досвід,  вірю  в  те  що  можна  10  раз  наступити  на  ті  самі  граблі  
23.            Лиш  сильний  хоче  жити  
24.            Коли  нам  добре  –  час  наш  ворог,  коли  нам  погано  -  час  наш  друг  
25.            Життя  цікаве  тому  що  несправедливе  
26.            Від  самотності  до  шизофренії  один  крок  
27.            Відкриті  рани  заставляють  бути  в  чистоті  
28.            Життя  –  це  війна  і  бідна  та  людина  яка  воює  із  своїми  
29.            Ти  жорстокий  у  своїй  пасивності  
30.            Егоїзм  від  лінивства,  а  лінивство  від  егоїзму  
31.            Добрий  світ  тестує  злом  
32.            Вищий  статус  в  стоячого  в  маршрутці  
33.            І  я  втікаючи  від  ганьби  утік  у  полум’я  
34.            Герої  –  харчуються  небесним  
35.            Буває,  що  ікру  їмо  із  сухарями  
36.            Сльози  стали  моїм  візином  
37.            Неначе  велосипед  з  динаміком,  в  житті  поки  працюєш  педалями  –  доти  світиться  надія  над  головою  
   



Про  рай  
1.          Рай  –  це  ти,  коли  ти  є  собою  
2.          Рай  –  двері  можливостей,  що  не  закриваються        
3.          Рай  –  усе  приємне,  що  не  було  сказано  
4.          Яскравість  світла  із  небес  
5.          Кінець  дороги,  але  початок  шляху    
6.          Наступна  сходинка  коли  переступаєш  через  себе  
7.          Це  домівка  свого  краю  
8.          Те  що  манить  незнанням  
9.          Рай  це  те  що  часом  помічаємо  в  інших  
10.        Це  все  що  створене  Богом  при  належному  використанні  
11.        Це  спомин  про  Отця  
12.        Рай  це  диво,  а  диво  –  це  те  що  трапляється  рідко  
13.        Не  те  що  хочеться,  а  те  що  потрібно  
14.        Рай  –  це  натхнення  жити  краще  
15.        Помітити  незвичне  і  замилуватися  ним  
16.        Не  придбане  в  жару  морозиво
17.        Дитячий  садок  всякого  здоров’я  
   
           
       
   
Лірика  кохання  
1.          Кохання    це:  невеличка  симпатія  і  „так  сталось”  
2.          Пристрасть  –  це  коли  робиш  для  себе  і  щасливий  5  хв.,  а  кохання  –  коли  робиш  для  когось  і  щасливий  назавжди  
3.          Кохання  не  існує,  але  воно  може  існувати  
4.          Тобі  троянди,  різні,  всякі,  кольорові,  що  з  того  моя  люба  -  брак  любові  –  ти  не  живеш  де  я,  ти  не  живеш  у  Львові  
5.          Кілометри  що  здатні  вбивати  кохання,  роки  які  забирають  любов  
6.          Кохання  не  золото,  кілограмами  не  вимірюється,  любов  не  троянда  штуками  не  полічиш  
7.          Я  прийшов  щоб  закохатися  у  неї,  а  закохався  в  те  куди  прийшов  
8.          Лічив  він  блискальця  на  небі  в  ночі,  жалів  що  рахував  коли  блистіли  її  очі  
9.          Океану  глибочінь  більш  незвідана  за  космос,  а  за  океан  –  незнаніша  вона  
10.      Ти  така  тепла  ,  як  попрасований  светр  
11.      Кохання  –  це  людська  форма  вираження  любові  до  Бога  
12.      Він  дивився  на  світ  через  намальоване  сердечко  на  замерзлому  вікні  
13.      Стадіон,  романтика,  лише  я  і  вона,  і  32  тисячі  вболівальників  
14.      Чарівна  зірка  недосяжністю  
15.      Ми  були  як  дві  палички  твікс,  розділені  товстим  прошарком  карамеллю    
   
   
Про  велосипед  
1.  То  якийсь  відомий  чоловік  сказав,  що  «коли  я  бачу  людину  на  велосипеді  то  знову  вірю  у  майбутнє  людства».  
2.  Велосипед  –  чудове  місце  для  мрій.  
3.  Хіба  не  правда,  що  ровер  трішки  сповільнює  час.  
4.  Хто  має  велосипед  -  той    король.  
5.  Відношення  до  велосипеда  як  до  транспортного  засобу,  відповідне  відношенню  до  книжки  як  до  цегли.  
   

   
Буденне  
1.          Бруд  в  хаті  починається  з  раковини  на  кухні,  не  помиєш  посуд  –  порядку  не  буде  
2.          Не  дрібницями,  а  жалюгідними  дріб’язками  непотребу  оповите  наше  життя  
3.          Багато  грошей  не  буває,  буває  багато  проблем  які  вони  створюють  
4.          «Гроші  не  головне!»,  так  кажуть  ті,  хто  їх  має  
5.          Гроші  не  велика  цінність  коли  вони  в  ідіота  
6.          Гроші  дурням  не  потрібні  
7.          Погані  люди  теж  плачуть  
8.          Телевізор  –  створювач  лих  і  катастроф  



       
Сентенції  та  ідеї:
1. Напис  на  воротях:  «Добрий,  але  косючий  пес»
2. Груба  книжка  з  порожніми  листками,  дзеркалом  на  титульнй  сторінці    і  з  назвою  «Хто  я?»  
3. Якщо  б  всі  говорили  правду  то  цілий  час  всі  би  тільки  реготали
4. Віра  –  це  коли  перед  тобою  більше  ніж  за  тобою
5. Велике  море  ховає  кораблі.  Тим  більше  поховає  твої  озлоби  та  образи
6. Літо  звільняє  від  відповідальності  
7. Це  не  гори,  це  ми  просто  внизу  були
8. Бути  вільним,  це  літати  не  відриваючись  від  землі
9. Єдина  користь  від  такої  роботи,  це  не  стояти  в  черзі  за  зарплатою
10. Коли  ти  правий?  вчора  вечері  коли  налаштовував  будильник  на  7.00  чи  зранку  коли  ти  думаєш  що  7.00  це  зарано?
11. Життя  –  це  час  навчитися  прощати
12. Часами  тінь  гарніша  за  сонце
13. Часу  як  такого  не  існує,  час  це  лише  відчуття  руху  завжди  пульсуючої  вселенної  
14. Я  сьогодні  зробив  велике  добро  –  відмовився  взяти  сироту  під  свою  опіку
15. Гладь  пса  коли  він  ше  живий.
16. Сьогодні  піст  –  будемо  їсти  м'ясо  з  рибою.
17. Сказати  «молодець»  часом  краще  ніж  дати  «холодець».
18. І  знову  забубніли  те  дибільне  «б»:  був  би,  зробив  би,  якби  не  був  би  дибілом  би.
19. Якщо  не  хочеш  щоб  тебе  бакланили  інші  –  баклань  себе  сам.
20. Потрібно  мати  велику  сраку,  щоб  всіх  туди  помістити.
21. Не  знаю  чи  існує  пекло  після  життя  чи  ні,  але  то  що  ви  створили  його  вже  тут  це  факт  (про  священників  які  відмовилися  ховати  дівчину  яка  повісилася).
22. Поезія  –  це  інтелектуальне  хуліганство.
23. Якщо  довго  дивитися  на  небо,то  рано  чи  пізно  воно  подивиться  на  тебе.  
24. Запізнись  та  не  спішись.
25. Не  говори  іншим  про  те,  що  у  тебе  глибоко  в  серці,  бо  їм  це    буде  глибоко  в  дупі.
26. Кисло  в  роті  –  солодко  на  душі.    коли  перчить  в  роті  тоді  солодко  на  душі  
27. Я  естет,  якщо  ти  мені  даси  лейно,  замість  цукерки.  Але  при  тому  обгорнеш  його  у  красиву  й  блискучу  обгортку  –  то  я  не  ображуся.  
28. Ліхтарі.  Ліхтарі.  Справжні  нічні  світила  це  люди.
29. Кожен  ловить  свою  банку.  В  ній  попадається  шо  кому.  А  хто  зловив  порожню  банку,  шо  йому?  Хто  спіймав  порожню  банку  той  спіймав  надію.  
30. Шо  за  олень  натягнув  на  себе  костюм  кролика.
31. Віра  –  це  побачити  широкий  світ,  усвідомлення  того  що  все  мчить  до  миру.  Це  прозріння,  а  не  суб’єктивна  думка.
32. В  моніторі  світ  нереальний,  а  на  моніторі  пилюка  реальна.  
33. Обережно  з  вогнем,  він  може  знищити  ваші  рукописи.
34. Коли  ми  на  Хуторівці  слухали  лекції  про  любов  та  мир,  через  вікна  ми  дивилися  як  на  Пересинківці  перевозять  танки.
35. Вважайте,  щоб  вулкан  наших  проблем  не  вчинив  у  вас  землетрус  (до  байдужих  урядів  європейський  країн  чи  США,  про  Євромайдан)
36. Ми  лише  краплина  в  океані.  Але  якраз  зараз  океану  цієї  краплини  дуже  не  вистарчає  (про  Євромайдан).  
37. Малі  діти  –  мало  лайна,  великі  діти  –  багато  лайна.  
38. Стара  львівська  приказка  каже:  призначили  Сала  -  чекай  революцію.




З  часу  Євромайдану  
1. Відпочинок  –  це  чергування  різного  змучення
2. Відсутність  золота  у  моравському  склі  дає  жовтий  колір
3. У  Венеції  час  протікає  разом  із  повільними  вуличними  водами
4. Не  будьмо  расистами,  нас  всіх  лелеки  принесли  з  Африки
5. Віра  кріпне  в  перемогах.  Віра  повстане  з  праху  ваших  ворогів
6. Начхай  на  хворобу  (нежить,  насмарк)
7. Революція  потребує  (не)  жерти,  революція  в  першу  чергу  потребує  жартів
8. «Ну  що  ж,  гуляй  душа»  сказав  Петро  після  роботи  і  витягнув  читати  Біблію
9. Ти  завжди  казав  «нє»,  тепер  я  депутат,  а  ти  «нє»
10. Перше  що  зробив  Мойсей  коли  до  нього  промоив  Бог  –  це  він  зняв  навушники.  
11. А  хто  до  останньої  краплі  крові  захищатме  ваш  «мирний  майдан»?
12. Де  я  б  не  був,  куди  б  не  їхав,  я  повертався  завжди  в  неділю,  день  повернення  до  дому  для  мене  завжди  був  святковим  днем.  
13. Не  родись  вродливою,  а  родись  красивою
14. Зірочки  то  дірочки  через  які  дивиться  на  нас  БогГоловне  вчасно  нічого  не  робити  
15.        Революция  это  мир,  это  примирение  со  своими  мечтами.





1. Всяке  сумашествіє  коли-небудь  та  й  незакінчується.  
2. Беріть  книжку  аби  потім  не  брати  зброю  
3. Навіть  якщо  вам  вдасться  вигнати  порожнечу  із  горщика,  то  вона  все  одно  огортатиме  його  ззовні  
4. Я  за  мирний  варіант  вирішення  конфлікту,  бо  я  сцу  битися
5. У  мене  з  дитинства  астигматизм,  ця  вада  зору  не  дозволяє  мені  бачити  ваших  недоліків.  Я  приречений  любити  всіх  людей
6. Депутати.  Слово  депутати  походить  від  «путати»,  це  люди  які  постійно  шукають  де  б  то  нас  запутати.
7. Що  не  спіймано  то  не  злапано.  
8. Кажуть,  що  ти  в  Церкві,  а  я  зустрічаю  тебе  у  метро,  в  аеропортах  і  на  вокзалах.  
9. Запізнився  на  поїзд  і  тобі  залишається  годину  лише  чекати.  В  такі  моменти  до  тебе  може  прийти  Бог.  
10. То  нічого  що  я  не  почув  що  ти  сказав,  головне  що  я  тебе  розумію.  
11. (Про  духовність)  Все  почалося  з  того,  що  одного  разу  я  відчув,  що  у  порожній  кімнаті  хтось  є      
12. Здобудь  українську  державу  або  втечи  у  Мюнхен  
13. Зустрінемося  у  раю.  І  якщо  ви  мене  там  не  побачите,  то  значить  ви  попали  в  пекло.  
14.  Америка  тоже  трохи  Росія  
15.  Мєнт  должен  сидеть  в  терме  
16.  На  кожному  кораблі  є  свої  скрипучі  дошки  
17.  Що  УКУ  робить  з  людиною  –  Людину.  
18.  Всі  рівні  на  рівні  асфальту.
19.  Для  тормозів  час  лине  по  інакшому.  
20.  З  твоїх  рук  і  сіль  солодка.
21.  Пусти  свиню  на  стіл  і  вона,  по  ницості  своїй,  все  одно  полізе  під  стіл  






Про  капуейру:  
1.  Стривай,  кажеш  шо  ти  не  знаєш  шо  таке  капуейра..  А  шо  таке  баскетбол  ти  знаєш?  
2.  Капуейра  прощає  навіть  деревяність  тіла,  але  ніколи  не  прощає  деревяність  мозгів.  
3.  Коли  я  не  граю  в  капуейру,  то  я  граю  в  капуейру.
4. Нашо  один  раз  вдарити  якщо  можна  два  рази  вдарити  
5. Жіноче  начало  в  капуейру  є  конче  потрібно  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468929
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.12.2013

Через вселенну

Цієї  ночі,  я  бачив  багато  сонця.  Двоє  хлопчаків  копали  яму,  щоб  подивитися  на  Японію.  
Я  бачив  гойдалку,  на  якій  безтурботно  сиділи  діти  різних  національностей.  І  вони  нічого  не  знали  про  бізнес,  нічого  не  знали  про  боротьбу.  Прокинушись  від  думки,  що  дошка  може  тріснути,  мені  нічого  не  залишалося  як  задивитися  на  зорі..  Потім  ніяк  не  могли  пояснити  директору  табору,  що  ночувати  на  старому  гойдаючому  мості  краще  ніж  в  кулибі.



На  даху  світу  
Я  викликаю  тебе  на  гру,  буде  боляче  і  ти  зрозумієш  що  світ  значно  ширший.  Тільки  із  золотою  медаллю  твоє  єство  зрозуміє,  що  для  Мене  немає  нічого  неможливого.  Якщо  хочеш  то  Я  тобі  покажу,  який  світ  є  насправді.  П’ять  голів  в  чвертьфіналі  мого  малого  це  нуль  з  того  що  ви  можете  зі  Мною.  Ти  затанцюєш  як  хочеш,  ти  затанцюєш  свій  танець.  З  Моїм  приходом  кожна  твоя  помилка  відкриватиме  незліченну  кількість  можливостей.  Я  поставлю  тебе  на  кін,  між  тобою  і  смертю  останнє  екю.  Перестань  брехати  про  мене,  Я  ж  бо  хочу  щоб  ти  помилявся.  Покинь  мене,  йдіть  всі  від  мене,  бо  Я  всюди,  Я  з  вами  до  кінця  світу!  Ніколи  не  зупиняйся,  бо  Я  ніколи  не  перестаю.  Твої  очі  ніколи  не  бачили  однакове,  віддай,  бо  все  відтече.  Ваша  секунда  –  це  Моє  бажання  вас  поцілувати.  Ви  не  можете  жити,  ваше  призначення  вмирати  за  Мою  красу.  



Κοινωνία
Найважче  будучи  голодним  віддавати  свою  їжу.  Найважче  було  стримати  язика,  часом,  щоб  це  зробити  ми  помагали  собі  руками.  Канон  Критського  245  широких  поклонів,  руки  приставляються  аж  за  якнайдалі  приземленою  головою,  три  таких  поклони  рівні  одному  відтисканню  від  підлоги.  А  ми  ще  заздрили  практикам  третього  століття,  хотіли  в  покуту  до  святих  місць  –  40  кілометрів  на  колінах.  На  третій  день  камінь  під  головою  став  м’якшим  за  підлогу.  Антоній  сідав  у  шпагат  замість  бичування,  та  так  щоб  його  ніхто  не  бачив,  потім  нишком  мив  підлогу  та  прибирав  на  кухні.  Несправедливість  до  нас  стала  нашою  справедливістю.  
Жебраки  стали  нашими  друзями,  я  потай  побачив  як  вони  посміхалися  до  маленьких  дітей.  Біля  кадильної  лампади  втамовували  спрагу  ковтком  життєдайного  слова  отця  Василя.    В  отих  нічних  розмовах  якось  заглянув  в  очі  тих  голодних  дітей.  Дякую  за  мимовільну  зустріч  з  вічністю.  
Кожен  мав  опікуватися  одним  з  мешканців  хоспесу.    
Більше  шістьох  годин  ми  не  спали,  в  обід  постійно  обливалися  крижаною  водою,  вчили  псалми,  засинали  голодними.  Духівник  задавав  все  важчі  і  важчі  завдання.  Якось  він  сказав  вивчити  безпам’яті  екзамен  і  здати  його  на  двійку.    
Ще  скільки  всього  хочеться  зробити.  Хочеться  сісти  в  кропиву,  щоб  випалити  зі  себе  лінивство,  страхи,  кволість.    
 Океан  людських  можливостей  то  місце  прослави  Господа.



χαμένος
 
Задиміла  вся  долина.  З  темряви  раз  по-раз  вискакував  жахливий  крик.  Долина  стала  долино  сліз  для  одержимих.  Для  нас  великою  тайною.  Молодий  щасливий  отець  у  захваті  перекидав  кадило  через  голову.  Аскетичні  монахи  приземляли  небо  103-тім  псалмом.  

Спочатку  я  відчув  себе  мурахою,  потім  я  став  мурахою,  а  для  мурахів  світ  дуже  великий  і  непізнаний.  Якийсь  дивакуватий  із  переповнення  вдячності  почав  цілувати  ноги  крикливій  старенькій,  яка  застала  його  сидячим  під  час  літургії.  Загорілося  вогнище,  свічки  із  зірками  помінялися  місцями.  Він  розтрощить  мене,  Він  такий  великий  як  на  стінах  Вірменського  храму  у  Львові  –  Його  бояться,  єпископи  і  монахи  що  несуть  померлого  папу,  наче  смерті.  Як  той  орел,  що  от  здіймається  і  летить  над  гори,  в  цей  темний  ліс,  туди  де  живе  той  старий  студит  вміючий  з  точністю  розповідати  людям  їхні  минулі  гріхи.  Не  чіпайте  її,  вона  із  самого  початку  прощі  тільки  й  плаче,  кажуть,  що  вчинила  щось  дуже  страшне.  Тут  всі  вимолюють  свої  гріхи.  Пальці  перебирають  вервецю,  очі  закриті,  він  десь  дуже  далеко.      


Ікона  з  Чорногорії  
   
Маленький  Бог  дозволяє  посадити  себе  на  коліна  людині.  Вона  у  лівій  тримає  планету,  в  другій  царський  скіпетр  –  звичайний  посох  пастухів.  Лик  чоловічиці,  позбавлений  всякого  нелюдського,  жорсткий.  То  не  той  трон  не  тих  царів,  не  той  хітон.  То  правдиві  зірки  хоч  вони  не  зірки,  червона  небесна  риза.  Зверху  Господь  Саваот  якого  ніхто  не  бачив.  Вона  великий  сенс  людського  роду.  
 Хоча  власне  от  він  сенс.  Хлопчик,  обабіч  троїчно  схресних  пальців  рук  якого  дорогоцінна  сфера  монархічної  власті.  Його  чорна  риза,  то  чорна  дира,  сукупність  усіх  речей  на  світі,  це  ніщо  яке  залишається  при  зникненні  усіх  речей  на  світі;  що  було  без  нас,  принесло  нам  нас  самих.  Дрижак,  він  має  те,  чого  навіть  не  має  сам,  те  що  перебуває  в  інших  ближніх  спільнотної  тріади.  Стишся  і  ти  почуєш  той  одвічний  стосунок,  комунікація  триптих  нічого  не  оставляє  собі.  


Мистецька  спроба  розкрити  глядача.  Бентежний  силует,  ткає  узори  Господніх  чудес.  Скарбниця  художніх  образів  –  передвісник  поетичних  спів,  що  виводить  на  простори  потайбічного  блаженства.    

Жити  це  віддавати.  Важка  та  ноша  і  достойна  сліз.  Чоловіколюбний  для  нього  навіть  той  хто  без  злості  проганяє  його.  Як  на  літургійних  трагіків  ще  теї  Греції  подавали  в  суд  на  те  що  викликали  забагато  плачу.  
Ікона  -  як  глибока  криниця.  Ретрансляція  знову  буття  ще  на  зорі  нашого  існування.  Нехіть  манірності,  глибина  богословських  прозрінь  проходить  канвою  тієї  серцевинної  події.  
Світлосяйну  лампаду  узявши  ти  для  нас  ти  несеш  чистоту.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468821
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.12.2013

Теорії

Теорія.  Христос  «проти  історії»    
Історія  як  досвід  постійно  всиляє  нам  непевність  у  новому  якісному  житті.  Попередній  досвід  обтяжує  нас,  стає  ментальною  блокадою,  перешкоджає  наверненню  (зміні)  на  нове  життя.  Песимістична  фраза  «все  уже  було,  нічого  немає  нового  під  сонцем»  не  тільки  всиляє  невір’я  у  Новий  світ  Царства    Небесного  на  землі  повертаючи  нас  до  язичницької  «циклічної  історії»,  а  й  гальмує  перехід  до  «лінійної  історії»  чи  пак  антиісторії  яку  приніс  Ісус  Христос  (антиісторії,  бо  нескінченний  всепрощаючий  (оправдує  якби  забуває  наші  минулі  помилки)  Бог  має  безконечну  новість).    
Ісус  кличе  згори,  немов  подає  нам  руку  зверху.  Людська  ж  природа  зі  страху  переважно  опускає  голову  вниз  чи  дивиться  назад.    Христос  закликає  до  світлого  нового  майбутнього,  яке  немає  нічого  спільного  з  минулим.  Він  пропонує  відштовхуватися  від  дитячої  довіри,  яка  завжди  забуває  образи  і  спрямовується  на  добре,  безпечне  вперед.    

«Проти  історії»  це  не  «кінець  історії»,  а  навпаки  вхід  у  наскільки  нову  історію,  що  вона  перестає  бути  історією,  а  стає  лише  незмірним  щасливим  тут  і  зараз  і  в  майбутньому,  і  майбутнє  нуртується  тут  і  зараз,  і  навпаки  тут  і  зараз  містить  у  собі  світле  майбутнє.        


Теорія  стиснутої  суті  (теорія  невидимого  багатства)      
Навіть  будь-який  камінчик  не  може  бути  просто  камінчиком,  він  має  в  собі  певну  часто  приховану  суть  -  має  призначення,  гармонійну  форму,  когерентну  до  чогось  будову,  потенцію,  майбутнє,  минуле,  відношення,  живі  молекули...  Людина  і  того  незримо  більше  містить  в  собі,  правда  часто  у  запакованому,  незримому  оку  вигляді.  Річ  (людина,  слово  чи  процес  в  тому  числі)  є  символом  що  криє  в  собі  значно  більше.  Що  говорить  ця  річ,  що  вона  в  собі  містить,  і  що  врешті  вона  означає  для  мене  особисто???  Давайте  розпакуємо,  розкодуємо  це  багатство,  кожен  для  себе  так  як  зуміє  це  побачити.  Біблійний  аргумент:  Царство  небесне  уже  серед  вас.      
     
     
Теорія  викриття  (теорія  прелиплих  жуйок)      
Це  теорія  щирості.  Кожна  людина  тримаючи  свій  стіл  чистим  лиш  на  виду,  насправді  під  столом  приклеює  вижувані  жуйки.  Прихована  пакість  -  стає  основною  причиною  закулісних  домовленостей,  злочинства  таємних  змов.  Головне  наважитися  перевернути  столи,  викрити  себе  перед  всіма.  Приліпити  гумку  і  приховати  це  -  зло,  приліпити  її  перед  всіма  -  дитячість.  Відкриті  рани  загоюються  швидше.  Біблійний  аргумент:  Адаме  чому  ти  заховався?...  Будьте  як  діти.        
     
Теорія  концентрації  на  вищому  (теорія  скелелаза  що  змушений  хапатися  за  вищу  точку)    
Це  трансидентальна  теорія  виходу.  Застрявання  на  дівчині  скажімо  при  неврологічній  закоханості  це  деструктивна,  руйнівна  психологічна  проблема  при  якій  хлопець  практично  сам  себе  зїдає.  І  все  через  те  що  застряває,  робить  з  обєкту  закоханості  Бога,  відтак  опускає  себе  нижче  свого  призначення.  Так  чи  інакше  людина  має  хибу  стреміти  до  речі  що  є  нижчою  за  неї,  щось  схоже  до  язичницького  негідного  поклоніння.  Теорія  вказує  на  трансиндентальну  природу  особи  яка  покликана  підніматися  вище  (мрії,  вияви  свободи  до  чогось  високого,  вищого  за  ню  саму),  це  як  скалалаз  який  аби  втриматися  мусить  чіплятися  за  точку  що  знаходиться  вище  рівня  йоогго  голови.  У  випадку  з  дівчиною  хлопцеві  просто  потрібно  сконцентруватися  на  екзамені  чи  на  розвитку  своїх  чеснот  чи  на  свому  покликанню  чи  інших  високої  гідності  речей.  Втекти  (в  позитивному  сенсі  цього  слова,  не  в  сенсі  ескейпізму)  до  свого,  втекти  до  вищого.    Дівчина  в  бібліотеці  на  вас  зверне  увагу  лише  тоді  коли  ви  забувши  про  неї  у  захваті  бубнячи  переймитися  книжкою.  Здобути  вище,  а  все  решта  додасться.  Біблійний  аргумент:  Перш  за  все  шукайте  Царства  Небесного  все  решта  додасться.      
     
     
Теорія:  Вибір  в  предистинації    (свобідна  напередвизначеність)    
Теорія  кохання.  Небеса  хоч  і  не  позбавляють  нас  свобідної  волі,  але  цей  наш  свобідний  вибір  робиться  в  лоні  уже  визначеного  згори  (так  уже  записано  в  книжці  на  небесах).  В  тому  й  полягає  наша  абсолютна  свобідна  воля,  що  вона  підстраховано  безмежною  Любов’ю  згори.  Небо  більше  любить  нас  за  нас  самих,  і  з  позиції  недосяжного  для  нас  бачення,  краще  знає  хто  нам  потрібний.  Заслуга  цієї  теорії,  в  тому  що  вона  наважилася  припустити  творення  Богом  добра  людині  всупереч  згоди  самої  людини.    Біблійний  аргумент:  жодна  волосина  на  голові  вашій  не  може  без  Мене  впасти.          
     
Теорія  нападу  і  захисту  (теорія  футбольної  гри)      
 Життя  як  гра  у  футбол.  Команда  складається  із  нападників  і  захисників,  напад  це  гравці  що  творять  віру,  захисники  –  творять  мораль.  В  житті  важливо  не  пропустити,  але  ще  важливіше  забити.  Бувають  команди,  які  багато  пропускають,  але  за  рахунок  своїх  швидких  і  поворотких,  часто  по  спортивному  наглих  нападників  виграють  гру.  Нажаль  більшість  команд  хоч  і  твердо  тримають  захист,  але  так  мало  забивають;  втрачається  видовище  гри.  В  кого  який  стиль,  як  то  кажуть,  але  я  б  робив  ставку  на  напад.    Біблійний  аргумент:  все  можливо  хто  вірує.    Біблійний  аргумент:  любов  покриває    множгсво  гріхів  1  Петра  4.  8      

Теорія  любові  як  суті  (теорія  суті  життя)    
В  суті  між  людьми  немає  конфліктів  і  проблем.  Всі  незгоди  через  змінні  та  кінечні  форми.  Володар  суті  й  змісту  всякої  речі  є  Бог.    Суть  світу  –  це  любов.  Любов  це  те  що  залишиться  коли  забрати  все  зайве  (форми,  нашарування,  маски).  Любов  взагалі  залишиться  коли  все  згорить,  бо  не  тільки  нею  все  створене,  її  поміщає  все  що  справді  живе.  Суть  в  правдивому,  недоторканому  стані  при  якому  відбувається  постійне  творення  і  дарування  для  когось.        


Теорія  всюдисущих  сердець    
Якщо  придивитися  на  камінчик  то  побачиш  що  він  схожий  на  сердечко.  Кожен  камінчик  під  певним  кутом,  схожий  на  сердечко.  Все  що  є  в  світі  схоже  на  сердечко.  Весь  світ  є  сердечком.  Весь  світ  є  Любов’ю.      
(Співавтор  Настя  Кондратенко)      

Теорія  ходіння  по  озері  (теорія  позитивного  підходу)      
 Теорія  віри.  Всі  люди  на  світі  ведуть  тільки  дві  категорії  розмов.  1.про  те  як  вони  підуть  по  озері    2.  і  про  те,  як  неможливо  ходити  по  озері.  Ця  теорія  про  боротьбу  зі  сумнівами.        
Біблійний  аргумент:  Петре  чому  ти  засумнівався.    




Теорія  Божого  парадоксу  (теорія  антиномії,  теорія  переверненого  Світу,  т.  навпаки)
Христологічна  теорія.  Від  Бога  нігде  неможна  заховатися  так  як  і  від  Його  любові.  Парадоксально,  але  перший  хто  попав  у  Царство  Небесне  це  розбійник.  Той  перший  спасенний,  що  висів  по  ліву  сторону  на  хресті  точно  знав,  що  в  ніяке  Царство  не  попаде,  через  те  і  промовив  «хочаб  мене  там  ЗГАДАЙ».
 Якщо  ви  щось  знаєте  –  то  це  не  Бог.  Він  все  не  так  як  ви  думаєте.      Він  парадокс,  який  ніколи  неможна  розгадати  чи  прорахувати.  Бог  завжди  обкрутить  і  обжартує  вас;  завтрашній  день  буде  всяким  тільки  не  таким  яким  ви  його  собі  задумали.    Гумор  нате  й  гумор,  що  завжди  виводить  за  рамки  звичного  бачення.  У  Бога  велике  почуття  гумору!
               
     
Теорія:  «Любов  як  щось  більше»  (Теорія  незнаності)    
Багато  пишуть  що  любов  це  жертва;  любити  то  віддати  себе,  богослови  кажуть  «о  це  любов,  а  оце  не  любов».  Але    з  реального  життя  кожен  може  дати  купу  прикладів,  які  засвідчать  що  богослови  помиляються.  Скажімо  чоловік  думає  тільки  про  себе  і  зовсім  не  вписується  у  моральні  та  етичні  норми,  він  відбирає  цукерки  у  власних  дітей.  Але  шлюб  тримається,  в  них  все  добре.  Що  є  клеєм,  де  там  любов?  Невідомо,  але  вона  там  є.    
Я  б  сказав,  що  любов  щось  більше  за  це  все,  щось  більше  за  все  видиме  і  за  всі  здогади  і  ми  не  знаємо  що  таке  любов.  Любов  не  можна  помістити  у  якесь  визначення.  Бо  якщо  я  знаю  що  таке  любов  то  наглію  припустити  що  любов  може  поміститися  у  моїй  голові.  Для  чого  мені  тоді  жити,  пізнавати  якщо  я  все  знаю.    Такі  зарозумілі  погляди  священиків  є  применшенням  любові  і  виходять  з  того  що  людина  хоче  бути  для  себе  богом  і  все  контролювати,  людина  обнагліла  стверджувати  що  знає  про  те  що  її  створило,  хоч  цього  неможливо  знати  в  принципі,  чисто  з  природи  речі.    
Теорія  апофатична,  проти  детермінізмів  та  інших  форм  зарозумілостей.  Найбільш  контраверсійна  зі  всіх  моїх  теорій.      



       
     
Теорія  драми  (одна  з  теорій  позитивного  бачення)    
 Деякі  ненавидять  коли  все  добре.  Люди  розлучаються  без  будь  якої  причини  лиш  для  того,  щоб  спробувати  щось  нове,  або  щоб  потім  зустрітися.  Людина  таки  хоче  бути  нещасною,  щоб  тужити  (і  надіятися)  за  щастям.  На  підсвідомому  рівні  шукають  проблем  (пригод)  аби  жити  було  цікавіше;  аби  дихати  на  повні  груди  –  на  дві  легені  сліз  смутку  і  сміху  радості.  Не  повинен  бути  happy  end,  драма  не  повинна  приводити  до  чогось  доброго,  щастя  в  самому  процесі  драми,  в  самій  драмі.  Якщо  ви  у  когось  закохані  без  взаємності  (трагедія),  то  не  підходьте  до  цього  прагматично,  а  побачте,  що  цієї  трагедії  могло  б  і  не  бути  і  ви  б  далі  жили  своїм  сірим  життям.  Контрастніший  душ  життєвих  перепетій,  пробуджує  і  дає  відчути  що  ми  живі.  А  головне  з  драми  не  тільки  походить  інтерес  до  життя,  а  й  народжується  подивування  (і  навіть  трансиндентність  взагалом)  адже  вона  завжди  показує  що  життя  зовсім  не  таке  як  ми  про  нього  думали.      
«Справжній  спокій»  це  кольорове  життя  у  всіх  його,  в  тому  числі  і  некомфортних  вимірах.            
     
     
         
Теорія  заскарузлого  погляду  (заскарузлого  погляду  як  завуальованого  атеїзму)    
Найбільша  помилка  людини  в  тому  що  вона  думає  що  все  знає.  Зауважмо  все  в  нас  розглядається  в  одній  площині  (знаній  нам  і  зручній  тому  безпечній,  створився  такий  собі  наш  маленький  світ,  де  ми  є  собі  Богами,  світ  з  якого  не  хочемо  виходити  і  визнавати,  що  ми  богами  не  є).  Наша  площина  яку  ми  привласнили  звичайно  швидко  стає  нецікавою,  адже  застрягнути  на  чомусь  -  це  перестати  бути  дітьми  (перестати  бути  покірним  Вселенській  Вселенній).  Всі  біди  від  одноманітного  бачення,  споглядальний  світогляд  «оце  так  і  не  інакше,  я  лиш  правий»  є  прихованим  атеїзмом,  бо  таким  чином  людина  намагається  стати  тоталітарним  авторитарником  (Януковичем,  Лукашенком,  Сталіном.  Гітлером…)  над  дійсністю  (і  це  незалежно  від  форм,  буває  –  в  державі,  в  Церкві,  в  сусідах,  в  собі).    
Насправді  людина  не  створена  для  точних  відповідей  на  точні  запитання.  Людина  не  створена  щоб  бути  досконалою.  Математична  «досконалість»  не  є  когерентним  сутності  особи,  сутності  яка  завжди  є  духовною.  Вихід  із  суспільних  та  політичних  катастроф  у  визнанні  нашої  вселюдської  недосконалості  (примирення  з  тим  що  наш  ближній  може  помилятися,  це  було  б  загальною  сповіддю  і  каяттям  суспільств,  це  вирішило  б  суспільні  суперечки  які  заважають  нам  дальше  розвиватися  –  питання  червона  армія-УПА,  Європа-Росія…).  Гумор  і  радість  в  поміч.    
     
         
Теорія  самодостатності  жертви  (пропротистантська  анти  хепіендна  концепція)    
Одне  з  найбільших  відкриттів  у  моєму  житті.      
В  одній  з  християнських  оповідок  розповідалося  про  одного,  здається,  сирійського  святого.  Він  був  найбагатшою  людиною  в  окрузі  і  ніколи  нікому  не  відмовляв.  Пороздавав  милостиню  так  що  залишилося  тільки  один  кінь  і  того  коня  віддав  на  прохання  бідного  збрехавши  що  ще  має  коні  для  себе.  Його  сімя  голодувала,  жінка  почала  його  ганити.  А  він  все  терпів,  і  душа  його  раділа  з  того,  бо  він  відчував  Бога.  В  кінці  оповіді  справжнім  скарбом  виявилася  його  дочка  яка  вийшла  заміж  за  багатого  і  головний  герой  знову  розбагатів.  Ітут  власне  теорія  заберає  ту  хепіендну  кінцівку,  бо  вважає  що  хепі  енд  знижує  сенс,  солодкість    жертви  для  когось  (адже  насправді  жертва  для  когось  є  самодостатньою  в  собі).  Кожен  хто  жертвує  для  когось  уже  є  винагороджений,  адже  якщо  любиш  щиро  то  це  і  є  рай.  Теорія  веде  до  того,  що  Царство  Небесне  поміж  нас,  тут  зараз  і  тепер.  Теорія  бореться  із  прагматизмом,  забирає  спокусу  очікувати  винагороди  за  свої  добрі  діла.  Тут  ніхто  не  каже,  що  винагородження  немає,  але  воно  не  обов’язкове  і  добре  було  б  навіть  якби  його  не  було.    
Найконтраверсійніше  що  випливає  з  теорії  це  те  що  Ісус  Христос  міг  і  не  Воскресати,  але  Воскрес  із  природи  Себе  (тобто  Христос  до  воскресіння  той  самий  Христос,  а  воскресіння  це  тільки  вияв.  (Хоч  в  той  же  час  я  не  сперечаюся  з  католицькою  концепцією,  що  Воскреслий  Христос  вже  інший,  той  що  перейшов  ад  і  перемінив  світ  і  залишив  по  собі  Духа  Святого)).                  
Цікавим  виявилося  те,  що  разом  зі  мною  так  думають  мільйони  і  мільйони  людей  протестантського  світу.  Теорія  допомагає  не  вигадувати  собі  зайвих  хрестів,  які  перешкоджають  розвитку.  Мені  дане  розуміння  принесло  політичний  успіх  і  осучаснило  мої  погляди  (подібне  вчення  у  протестантів  є  причиною  економічного  розвитку  скандинавських  країн).    






Теорія  кривих  дерев  (антиперфекціоністська  теорія)      
Часто  ми  хочемо  щоб  все  було  прямо  і  просто.  Але  як  каже  народна  мудрість  в  лісі  найбільше  кривих  дерев.  А  точніше  вони  всі  криві.  Якби  ми  змирилися,  що  всі  люди  не  досконалі  (вони  по  природі  своїй  часто  помиляються)  то  нам  всім  жилося  б  значно  легше.  Дерева  криві,  але  десь  в  тому  краса,  може  й  досконалість.    


Теорія  Кохання  з  християнських  чеснот          
Полягає  в  тому,  що  справжнє  кохання  між  хлопцем  і  дівчиною  в  своїй  суті  завжди  походить  лише  із  справжньої  Божої  любові,  яка  має  яскраве  вираження  у  християнських  чеснотах.  Іншими  словами  якщо  ми  любимо  когось  то  глибоко  в  підсвідомості  виключно  через  її/його  доброчесність,  стриманість,  щедрість,  старанність,  лагідність,  доброзичливість,  смиренність.      

     
Теорія  різносторонньої  комунікації    
Егоїзм  чи  взагалі  депресія  починаються  із  застрягання  на  чомусь  одному.  Аби  відбувалася  постійна  трансенденція,  постійних  вихід  із  всобізастрявання  мало  займися  чимось  конкретним  чи  цікавитися  одного  типу  людьми.  Потрібно  здійснити  outbox,  вихід  у  широкий  світ  за  допомогою  спілкування  з  якомога  різноманітнішими  людьми  (різноманітними  світами)  з  яких  і  народжується  цікавість  до  життя.  Теорія  діє  при  справжній  комунікації  –  прикладанні  зусиль  для  того  аби  наважитися  зрозуміти  інший  світ.    

     
Теорія  смерті  об’єднавчої  (христологічна  теорія)    
Суть  теорії  полягає  в  тому,  що  у  будній  час  затьмарення  розуму  кожен  живе  в  собі  і  нічого  не  помічає;  брати,  сестри  забули  один  одного.  Але  раптом  коли  вмирає  такий  щедрий,  дбайливий  до  них  тато,  якого  вбивають  ні  за  шо  інше  як  за  ту  його  доброту.  Брати  і  сестри  не  змогли  стримати  сліз  свого  серця  і  знову  об’єдналися  –  так  створилася  Церква  (а  та  сила  жалю,  милосердя  що  вела  їх,  була  названа  Святим  Духом).            
Рідний,  близький,  лагідний,  хороший  друг,  не  кинув  нас,  а  за  нас  мучився  і  помер.  Він  не  страждав  за  юдеїв  чи  християн,  тоді  християн  ще  не  було.  Він  мучився  на  хресті  за  нас  всіх.    
     
       
Теорія  крутизни  (теорія  тринітарного  розрішення)    
Часто  звикли  слова  «бути  крутим»,  «дивись  який  він  крутий»  сприймати  у  негативному  світлі,  так  ніби  от  він  не  такий  як  всі  і  відривається  від  інших,  бо  крутий.  Але  насправді,  щось  нас  заставляє  сказати  що  ця  чи  інакша  людина  крута  в  тому  чи  іншому.  Теорія  говорить,  що  той  хто  крутий  має  наділену  від  Бога  харизму  крутизни  і  це  є  великим  даром  і  добром,  а  насамперед  виявом  надихаючої  краси.  Той  хто  визнає  крутість  (красу  тої  чи  іншої  людини)  той  теж  має  дар  в  собі,  оскільки  магнітить  (бо  теж  тоді  отримав  у  дар  внутрішню  красу).  Той  хто  визнає  пропускає  через  себе  і  віддає  назад  крутому  (тому  хто  володіє  красою  в  собі),  який  тільки  таким  чином  може  визнати  красу  в  собі  (подякувати)  і  звеселити  нею  ще  когось.  Образ  володіючого,  визнаючого  і  самеї  краси  є  образом  співжиття  Присвятої  Трійці,  в  якій  відбувається  визнання  і  дарування  іншому.        


Теорія  романтизму    
Романтизм  це  стремління  до  ідеального,  чистого,  це  вираження  віри,  ірраціональний,  ідеалістичний  підхід,  сповідування  цінностей,  які  протиставляються  «сірим  будням»,  матеріальним  цінностям,  в  тому  числі  прагматизму,  а  також  політичній  діяльності  та  іншим  «серйозним  заняттям».    
 Романтика  це  інтимний,  нестандартний,  часом  героїчний  супроводжуючий  високими  почуттями  вчинок,  який  здатний  дивувати  та  надихати.    
За  романтику  ніколи  не  соромно,  бо  це  частина  промислу  Божого  щодо  людини  на  землі.    Природньо,  що  кожна  людина  стримить  до  романтики.  Найбільший  невиправний  романтик  це  Бог.  Найбільший  романтичний  вчинок  який  коли  не  будь  був  здійснений  на  землі,  це  смерть  Ісуса  Христа  на  хресті  за  грішних  людей.        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468819
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.12.2013

Містична лірика

****  

Я  впевнений  варт  ризикувати    
Не  боятись,  зловити  мить  як  останню  
Я  радий,  що  я  екстримал    
І  я  все  робив  як  в  останнє.  
Я  пам’ятаю  стрибок  свій  останній.    
І  мій  потрійний  зі  скелі  для  мене  фігня,  ірунда  
Блін,  я  так  швидко  помер,  я  помер  в  двадцять  два.  




*****  

Я  паралізований  Твоєю  величчю.  
На  що  я  тільки  міг  опертися,  зникли  всі  мої  щити.  
Як  добре,  як  добре  що  тим  світом  правиш  Ти.  
Я  загубився,  нема  що  їсти,  нема  з  ким  йти  
Я  радий,  що  цим  літом  керуєш  саме  Ти.  
Уражений!  я  вражений  –  палаючий  літній  ліс  і  одинокі  ми  
Як  гарно,  як  гарно  що  це  все  робиш  Ти.      




*****  

Я  дитина.  Вони  думають  що  я  говорю  слово  «мама»  
А  я  просто  викидаю  своє  
захоплення  із  нутра  «ух»,  «ах»,  вау  тобто  «а»  –  ма,  ма!  
   
Я  не  вмію  нічого  приховувати,  сонячна  тиха  кімната.  
В  простих  речах,  я  бачу  початки  великих  речей.  
   
Найбільше  диво  це  дорослі.  Вони  дають  мені  безпеку.  
Найбільше  диво  це  я,  найбільше  диво  це  такі  як  я.  
   
У  них  десь  моя  половина  і  Бог  це  теж  десь  як  …  
Людина  ...  Це  мій  шлях,  це  мені  дорога,  
відтак  я  зразу  визнаю  Христа  за  свого  Бога!    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468623
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 26.12.2013

Збірка філософської лірики

Світоглядовість
Де  я  ?  Темна  кімната,  нічого  не  видно,  мені  здається,  що  я  лежу  догори  ногами.  
Я  боюся  поворухнути  ногою,  єдине  чому  я  довіряю  –  це  те  що  я  існую  і  нерухомо  лежу  
Я  не  володію  собою,    я  є  легкою  здобиччю  в  чиїхось,  невідомих  мені,  руках  
«Бабця!  Що  це  за  білі  тіні  по  стіні?»  -  здригнувся  я.  
«Не  бійся,  Бог  з  тобою»  -  казала  вона.  
Дивно,  він,  тобто  Бог,  на  відміну  від  мене  знав  моє  місце  розташування.  
Невеличке  селище  під  лісом,  в  якому  ніколи  не  вмикалися  нічні  ліхтарі.  
Так  формувалася  світоглядовість,  культура  моя  і  мого  брата.  
Покажи  свою  культуру  і  ти  покажеш  свого  Бога.    


*****
Він  за  прилавком  неначе  просив  пробачення.
Він  стояв,  небайдуже  спитав.  Який  саме  я  хочу  чай.  
З  лимоном,  корицею?  А  скільки  цукру?
Для  нього  все  мало  значення.  І  я  так  собі  думаю,  направду,  в  житті  все  має  значення.  


*****  
Все  рухається!  
Кілометрами  за  секунду  земля  рухається  разом  зі  своєю  атмосферою  
Окрім  осі,  вона  обертається  навколо  сонця.  
Планети  мчать  мільярди  років  
Труться  одна  в  одну  навіть  галактики.  
Рухається  все!  
Рухається  те,  чого  ти  навіть  не  контролюєш  
Рухається  навіть  те,  чого  ти  не  хочеш  щоб  воно  рухалося  
Твої  молекули  рухаються  навіть  тоді  коли  твоє  серце  стоїть  
Рухайся  мертвяк!  Я  підказую  тобі.  Рухайся!  
   
   
*****  
Коли  здійснилася  його  мрія  поступити  в  університет  
Він  приходив  на  пів  години  раніше,  щоб  поплідкувати,  послідкувати            
-  як  студенти  починають  прикрашати  стіни  старовинної  будівлі  
Так  він  познайомився  зі  сторожем,  
 А  через  п’ять  років  він  сам  став  сторожем.  
   
   
*****  
Посадити  можна  і  на  небі  -  мрії,  думки,  ідеї  
Та  подивись  на  небо!  
Росте  не  тільки  все  з  землі.  
Хіба  випадково,  коли  зверху  падатиме  цегла  
Побачать  протяжну  синь  над  головою.  
Поникли  бляді  головою  в  землю.  Мабуть  уже  хочуть  щоб  їх  там  зарили.  



*****  
Когда  выучил  слово  «любовь»  
Пожалев  что  отдав  этот  плащ,  идущий  промокший  под  нитку,  
Ратуя  за  нее,  и  ненавидя  ее        
Ещё    раз,  ещё  раз  используя  третью  попытку.    
   
О,  если  б  провалится  туда  
Воспоминанием  или  как  то  иначе,  
то  стала  б  стеклянной  любая  вода,  
и  я  бы  порезался,  плача.  
   
Возьму  все  что  оставила.  Ты!  -  
на  грудях  килограмм  пустоты.  
Погуляй  или  CRY,  а  потом  подожди  до  семи  
И  уже  никогда  не  ходи  …    на  драмы  и  мелодрамы.  
   


Літо  великих  кульбаб  
В  серпні  здається  чи  коли,?  цвіли,    вони  створювали  сніг  
Великий  пуховий  сніг,  який  йшов  не  зверху  а  з  низу,  із  трави  
Не  знаю  скільки  на  зріст  має  дворічна  дитина,  проте  
Пам’ятаю,  цей  сніг  покривав  мене  і  мою  голову  
   
Це  було  коли,  я  приїхав,  точніше  мене  привезли  до  бабусі.    
Тоді  це  подвір’я,  виглядало  зовсім  не  таким,  воно  і  зараз  виглядає  зовсім  не  таким.  




Моє  ліжко,  е-ее  книжка,  
клавіатура,  мишка  
Десять  років  чекаю,  і  ніхто  не  кличе.      
Я  на  моїй  стелі,  трохи  нище.  
Та  ось  раптом,  це  воно?  -  
Якесь  дерево  вже  виросло  
-  і  постукало  гілками  у  моє  вікно.  



Проти  ночі    
Кожна  людина  кохає  іншу  людину,  коли  спрямовує  свою  інтенцію  до  іншого    
Дивно,  коли  тих  двадцять  секунд,  що  ти  до  мене  говориш  –  ти  повністю  мій  
А  коли  ти  існував  по  розкладу,  тоді  ніколи  мене  не  торкався    
З  дванадцятої  по  п’яту  ранку,  ти  не  жив,  лиш  спав.  По  суті  ніколи  не  бачив  ночі.  
Для  тебе  ніч  стала  ділянкою  інкогніто,  незвіданою  часовою  територією.




Внизсходительність  
                                                   
                                                   Венеція
Хто  бачив  Львів,  той  бачив  Венецію.
Але  хто  бачив  Львів,  хто  бачив  Львів?  
Нє,  ну  всі  дивилися  на  Львів,  але  хто  його  побачив?
Венеція  –  відзеркалена  в  воді  квінтесенція  мистецтва,  певний  архітектурний  Львів  в  деталях.  
Найбільш  промовисто  –  це  літак  поміж  голубим  небом  та  голубою  Венецією.
Він  тягне  за  собою  димову  лінію,  яка  гармонійно  поєднується  із  кольоровими  венеціанками  будинками.
Там  вузькі  вулички,  а  коли  вузько  то  ти  сконцентровуєшся  на  одному
У  сконцентрованому  погляді    -  глибина.


                                                       Свист  літака
Коли  почую  гуркіт  літака
Аж  защемить  у  серці,
Ох  та  мелодія  реактивного  двигуна.  
Мені  наснився,  шум  десь  вище  міста
Сльоза  стікає  тиха.  
Цей  свист  залишився  у  мозку,  тут  
І  моя  розкладка  в  опері  –«Авіаційний  інститут».
Чому  такий  чутливий  мамо,  я,?  а  пам’ятаєш  завод  ЛОРТА?
Ну  та!  -  Ти  просто  синку  народився  поблизу  аеропорту.  



                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468622
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.12.2013