| Сторінки (1/9): | « | 1 | » |
И начнем мы с того чем закончится путь
И мы слепо будем в пропасть стремиться
Все что знал, просто забудь
Унесет нас за край - райская птица
И начнем мы с того чем закончиться путь
И вроде смысла лишенная фраза
Но не успев родиться, сердце и грудь
Пропитаны едкой заразой
Нам с детства внушили некие нравы
До старости будем мы им верны
Любимым писать от руки мемуары
Которые просто им не нужны
Мы созданы были что бы влюбиться
Дарить радость простым на Земле
Иногда мне казалось что жизнь - просто снится
А я лежу в коме, во тьме
Может быть все во круг просто куча иллюзий
Нет ничего, не родных, не друзей не любви
Нету знакомств и любовных прелюдий
Нет меня, нет тебя для меня, извини
Мы стали зависеть от тонких бумажек
И целью жизни мы их зовем
Нас - много, мы стадо, мы стадо букашек
Мы стадо, но все мы когда то умрем
И начнем мы с того чем закончится путь
И мы слепо будем в пропасть стремиться
Все что знал, просто забудь
Унесет нас за край - раяская птица
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769625
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.01.2018
Мы ненавидим тех, кто в нас влюблен
Лишь потому что любим тех, кто ненавидит нас
Когда открыт, душой пленен
Любовь заменит третий глаз.
Любовь не любит привыканий
Как потерял, начнешь ценить
Любовь не терпит расставаний
Любви лишь цель тебя пленить.
Любовь пригреет твое сердце
В конце его и разобьет
Любовь сжигает острым перцем
Души остатки, легкие, живот.
Любовь - предел мечтаний человека
Готовым быть другому все отдать
Любовь - всем целям лишь помеха
И создана лишь для того что бы мечтать
Мечты мешают понимать реальность
Но так нужны, когда реальность не нужна
И превращать рутинную банальность
В моментах жизни, помогают иногда
Нам всем порой нужна поддержка
Хоть одиночество покинуть тяжело
Любовь - моральная издержка
Которая так часто попадала под перо.
Я не любил и не был я любимым
Себе 100 раз, наверно, повторял
И был на столько одержимым
Что и другого видеть не желал.
Закончилась семнадцатая осень
А восемнадцатая началась зима
На сколько все же я не сносен
Устала в поисках душа.
Есть много в жизни вариаций
Как стать одним и навсегда
И от количеств нумераций
Зеленой станет в лужице вода
В чем жизни толк, и смысл в чем?
Уйти когда вершина славы
Но уж наверное не в случае моем
Имею я на то и право.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558535
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.02.2015
А вы чуили запахи годичной осады?
Вы боролись за мир, отечества честь?
Не смотрели в глаза обороной громады
И не слышали в адрес свой злобную лесть
А вы видили как умерают солдаты?
Не ходили землей, что кровью налита
Не вели вы конечно те же дебаты
Когда сердце давно и не пулей убито
Каждый день проводить со смертью под ручкой
Быть так близко, и не умереть
Провожать со слезами собаку ту Жучку
Боль внутри,что пекла, преодалеть
Каждый день, все новые лица
Номер лишь, а имен уже нет
И во сне ничего и не сниться
Только сладкий тот привкус побед
Искажите зачем воевали?
Столько крови пролили, зачем?
Через боль, через боль вы бежали
Только что б не попасти бы в плен
Как чума та, накрылв вас тьмою
Навсегда забрала Маара
Унесенные ветром, войною
Постигла эта вас кара
Стыдно мне быть, одному и счастливым
С кем же тогда мне то счастье делить
Буду ходить каждый день я унылым
Вас не смогу никогда я забыть
Бросить всех вас, и остаться на свете
Жить, проживать оставшие дни
Тихо сидеть одному на рассвете
и в воду ноги спускать же свои
Счастье же в том, что бы помнить моменты
Жить тем моментом, его же беречь
Счастье по мне, сказать комплименты
Кого нибудь грустного взять и развлечь
Вас я не брошу, и с вами останусь
И смерть свою гордо встречу здесь я
и с мыслею этой я не расстанусь
наверное в жизни, уже, никогда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486801
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 19.03.2014
А ви любите сво́ю країну?
Безмежні простори її?
Квітучую нашу Вкраїну
Оспівали, яку солов*ї
Я люблю свою неньку без тями
І не бачу без неї життя
Я люблю православнії храми
Я люблю калинове гілля
Я люблю ті поля, що без краю
За селом, чи за містом моїм
Я люблю і усіх вас благаю
Не довести її до руїн
Я люблю зустрічати світанки
Коли птиці співають пісні
І не наче одягли вишиванки
І гайнули геть догори
Я люблю дивитись у небо
Коли хмари пішли в небуття
Мимоволі слухать "Placebo"
І дивитись на птиць з далека
І усе це наша країна
І лани, і степи, і моря
Україна - назавжди єдина
Україна єднає серця!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486799
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.03.2014
Я обещал тебе стихи на русскОм
Я обещал тебе когда то спеть
и хоть все мои стихи о грустном
хочу я это одалеть
я очень рад ,что мы знакомы
я очень рад, что знаю Вас
и даже зная все законы
нет ничего приятнее для глаз
чем видить вас, когда улыбка
прекрасно дополняет Вам лицо
а я не нужная ошибка
готов смотреть через стекло
и вечность всю, которой мало
мне будет что бы описать
хватила б только для начала
что я не буду пропускать
мне нравится на Вас улыбка
мне нравятся у Вас глаза
и быть ненужною ошибкой
вполне нормально иногда
вполне нормально быть ошибкой
кому то надо ж быть и ей
а с видом Вашей той улыбки
и самый темный день стает светлей
я не устану удевляться
тому как ты себя ведеш
с тобой я не устану улыбаться
мне нравится как ты мне врешь
но ты ж не врешь хотя
на свете нету человека
который явно никогда
не врал что бы достигуть нужного успеха
а может и не для успеха
мы врем один другом говоря
ведь ложь - она утеха
для нас людишек иногда
и для меня ты идеальна
хотя на свете идеальных нет
порою можешь быть печальна
порой без лишних всех помех
сеять как та звезда на небе
ведя людишек за собой
в тебе нуждаюсь,я как в хлебе
что всем всему есть головой
я знаю ты хотела встретить человека
что явно дорог есть тебе
и пусть во время встречи будет куча снега
и пусть все будеть полностью во тьме
ведь я хочу что б ты была счастлива
и больше мне не надо ничего
ведь ты прекрасна, умна и красива
пусть все у тебя будет хорошо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476636
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 02.02.2014
Чи тих, поетом називають
Що навіть мови рідної не знають
І серце іншим віддають
Чужою, неньку свою звуть?
Чи тих поетом називають
Слова на вітер, що кидають
І пишуть так, як владі це потрібно?
Хіба звучить це гідно?
Чи тих поетом називають
Що кабаками ніч усю гуляють
І як те, що у розум вдарить
І пише він, про славу марить
А може тих, поетом називають
Що гострі теми підіймають
Не марять славою, грошима
І може не для них дружина
І може не для них любов
І не тече у жилах кров
Та кров, що серце зігріває
Та кров, що голосом гукає
Та кров, коханням, що звемо
Її пізнать нам не дано
У нашім серці - Україна
Квітуча ненька Батьківщина
І іншим місця там немає
І щось в середині це знає
Тому, мабуть, і не кохає
Окрім тебе, мій рідний крає.
І як тебе, то можна не любити
Тебе не шанувать, тобой не жити
Не віддавать тобі усі хвилини
Як робим ми - сини Вкраїни
Як то робив у давній час
Славетний наш Кобзар Тарас.
І як вірші його читаєш
У світ Тараса поринаєш
У світ його віршів про волю
Про українську долю
Про те як жилось тоді люду
Про те як наливали бруду
На тих, хто за Вкраїну встав
Хто гнів як мали, не мовчав
І те, що їх спіткало знаєм ми
Кому заслання до тюрми
Із забороною писати
А за одно і малювати
Яке й отримав наш Тарас
Де десять років гаяв час
Де він створив садок вишневий
Свій вірш на, мою думку, кришталевий
Сидівши там, у казематі
Де стіни жахом всі пройняті
Де через те мале віконце
Не видно було того сонця
Де він один, на самоті
Царем покинутий у простоті
Він передав чарівність саду
Сімейні звуки ладу
Тепло сім`ї, любов сім`ї
І соловейка ті пісні
Красу своєї Батьківщини
Любов до неньки України
Сидівши у своїй кімнаті
У сірім, сірім казематі.
Тобі однаково чи ні?
Помреш в снігу на чужині
Чи на нашій - не своїй землі
Та не однаково тобі
Як рідну нашу Україну
І мову нашу солов’їну
Не будуть знать твої сини
Не скажуть навіть молитв́и
За те щоб Україна
Була б наз́авжди та єдина
У нашім серці назавж́ди
Як промовчать твої сини
Ох, не однаково тобі
Це точно знаєм ми
Оті сам́і твої сини
Що вже сказали молитви.
І скільки ще б ти зміг створити
Якби не цар, він зміг убити
Твою музу в засланні,
Забрав у нас твої вірші
Зміг би ти тоді писати
Про садки, що біля хати
Про чарівність вечорів
Перемоги козаків
Зміг би ти знайти собі кохання
Не пізнав би ті страждання
Що пізнав у засланні
Вбитий серцем, у жалі
За не св́ою, рідну Україну
І за зігнуту калину.
Я не можу Вас читати
І сльоз́у свою стримати
Ідеал для мене - ви
Ваші образи краси
Що у віршах ви писали
Цим життя ви їм давали
І дійшли до нас вони
Ідеали той краси.
Як писали в Заповіті
В Пере́яслівскім повіті
Поховали на могилі
На Вкраїні милій
Так, що видно степ широкий
І Дніпро такий глибокий
Окропили злою кров’ю
І с́воєй любов’ю
І створили ми державу
Й не забули вам пошану
Мій уклін Вам, аж додолу
Від країни і Херсону
Ти дивись за нами з неба
І як буде та потреба
Повернися ти до нас
Як настане на то час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476633
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.02.2014
І ти стоїш, ти зміг його забрати
і майстру спокій дарувати
що ворог так тебе просив
життя його земне ти загасив
і він поринув із тобою
туди куди потрапивши війною
за дикі вбивства потрапляєм ми
у місце, що страшенні сни
собі не можуть навіть уявити
а вам із ним ще там і жити
ти саме той хто страх наводить
і вже минулим часом бродить
аж стільки літ, що вже й не можна рахувати
ти скільки років робиш свою справу
і над людьми ти чинеш ту управу
яка повчати мала б нас а лікувати мав би час
як стало темно, ти мабуть прийшов
мою ти душу вже знайшов
яка до тебе ринути хотіла
і на словах давно вже відлетіла
і ти постав мені в очах
таким як бачив я тебе у снах
старий, але душею молодий
не мертвий ти, але і не живий
єдиний ти кого боюся
а іншим в очі я сміюся
А загадка твоя, твоє ім`я
і тільки автор нам суд
з німецької ти чорт, як Гете ще писав
"Platz! Junker Voland kommt" яке він переклав
"вельможний чорт іде", і цим надав
ім’я якого ти жадав?
а може Wohland ти, яке походить
також з німецької, де корені знаходить
і має значення добро ...
який же зміст давало те перо
яким тебе вже охрестили
яким ім`ям тебе вже наділили?
Творити зло, для того щоб добро принести́
чи руйнувати все: дома й мости
Який же сенс твого буття?
мабуть, і не пізнаю навіть, я
яким воно було, яким ще стане
і гасне світ, усе погане
іде від мене, чую я
в останню мить свого життя
я рад, що я тебе пізнав
хоча й в лікарню я попав
Але відкрив мені ти очі
на те, за що не спав я ночі
я зрозумів усе, що ти хотів навчити
за це я буду завжди вас любити
скажу останнє слово
о, Берліоз мені вас жаль
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467123
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.12.2013
Любіть Україну, як сонце любіть
Писав ще колись же Сюсюра
І мить ту щасливу руками ловіть
Коли не страдає культура
Коли ти в змозі творити
Й ніхто не вставляє п’ятак
І вільно на світі цім жити
Так вільно не мов би козак
Любіть Україну, всього лиш два слова
Не малих принесли страждань
І байду́же з Полтави чи Львова
Не повинно буть таких міркувань
А він написав, у час заборони
І тільки вирок собі підписав
Слова того вірша, свинцеві патрони
Якими б Сюсюра СРСР заховав
Але не вдалося і пішли в забуття
Все що могло би збудити
Український народ, Українське життя
І на вічно його би звільнити
Любіть Україну, як сонце любіть
Як вітер,і трави, і води
В годину щасливу, і радості мить
Любіть у годину негоди
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467065
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.12.2013
Самотність не вимірюється Милями
Не вимірюється кроком, не вимірюється хвилями
Самотність – стан душі твоєї,
Коли один ти, і в ситуації моєї
Ти розумієш, що виходу не має
Останній час життя твого минає.
Десь у кутку лиш тікає годинник,
На кухні лиш відкритий холодильник
Пустий, так само як твоя душа
Давно вже збилася вона.
І час іде, і не потрібен жодній ти людині
Хоча, потрібен матері єдиній
Але, і мати зрадила тебе
А час іде, а час іде.
Покинутий сидиш ти у кімнаті
Лиш спогади, що радістю пройняті
Зосталися з тобою, адже ти тепер ніхто
Тварина ти, і старе то пальто
Що ти носив тобі вже не потрібно
Як не потрібно золото чи срібло.
Самотній ти, один, на самоті
Покинутий, нікчемний в простоті
Хоча ти вільний, але нащо вже та воля,
Коли не в змозі ти біжать край поля,
Коли не можеш жити так як хочеться тобі
І будь людиною не на яву, а лиш у сні
Коли так хочеться любити
Який же сенс тоді так жити?
Ти прочитаєш це письмо, а може вже й не зможеш
І біль , І страх свій переможеш
І ти уйдеш, уйдеш уже навіки
Бо знаєш ти, що жодні ліки
Не зможуть врятувать тебе.
І ти то тіло ,рідне, вже таке чуже
Ти тихо покидаєш, з думкою про те
Життя чи вдасться молоде
Сестри твоєї, покинула яка
Тебе вмирати голяка
А ти любив її, всім серцем ти любив
І цим мабуть себе лиш загубив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466923
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.12.2013