| Сторінки (1/54): | « | 1 | » |
Он вновь бежит, так стремительно как только может. Задыхается и смеется сквозь одышку, задыхается и снова смеется, будто нескончаемый круг событий не желающий выпускать из своих цепких когтей, безжалостно продырявливая ими сознание. Горло жжет адским пламенем, а в голове абсолютно пусто — и только безумная улыбка на губах. Смех накрывает резко, отрывисто, словно выжимает из тела все соки и наполняет кровь огромной дозой адреналина. Звук битого стекла и раскрошенного бетона, пыль от которого долетает аж сюда, просачивается в уши и вбивается в разум свежей дозой. Тело заполняется опаляющим пламенем, кровь щедро разносит по телу желанный азарт и тянет так сладко, вызывающе, что действительно кажется, будто он обдолбался. Ему нужно больше! Больше этой боли, пульсирующей по телу резкими спазмами, больше острого воздуха, что беспощадно дерет горло, сдавливает тисками переполненные легкие, больше дикости, что упрямо накрывает сознание и еще раз доказывает — он жив! Жив, черт возьми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778499
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 22.02.2018
Резкий ледяной ветер с силой растрепывает волосы, больно режет по щекам холодной злобой, враждебный, хлещет пронзительными выстрелами по коже, будто пытаясь отрезвить, показать, кто здесь главный, выбить последние крохи разума и полностью подчинить себе. А вокруг пустота. Гулкая, трепещущая неизвестность, необъятный простор… будто пропасть, с которой не выбраться. Эта пропасть со всех сторон окружает ее обитель, ее душу, отбирая последнюю надежду на побег, и со злорадным смехом разрешает жестокому ветру выбивать с нее все живое. Больно, систематично, безжалостно. Хотя вокруг светло, ей кажется, что густая, подлая темнота пытается обмануть, замылить глаза, чтобы навсегда захватить в свои объятия. А вездесущий ветер, не замечая ее страха, кричит прямо в лицо: «Чувствуешь свободу? Ты ведь этого хотела, ты ведь сама пришла сюда, к нам…». Она морщится и смиренно опускает голову. Она хотела, и она пошла. Она сама во всем виновата.
Что может быть страшнее, нежели остаться наедине со своими страхами?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742006
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 14.07.2017
На улице стояла ночь невероятно жаркого лета, что беспощадно сжигало легкие изнутри сухим и до одури горячим воздухом, заставляя проводить дни напролет в прохладном гостиничном номере. Вокруг отеля, где он остановился отдохнуть, раскинулся небольшой, но очень уютный зеленый дворик, который, правда, сейчас выглядел иссохшим и увядшим — июльское солнце не щадило никого — ни людей, ни саму природу.
Он вдохнул приятно-прохладный ночной воздух полной грудью и устремил взгляд на небо. Невероятно прекрасное чистое небо, расцвеченное яркими маячками звезд и заботливо украшенное изумрудной луной, которая издали напоминала ему увесистый драгоценный камень замысловатой формы, что величественно разместился меж цепочки бриллиантовых капелек. Разве природа не изумительна?
Вокруг суетились люди, все куда-то спешили, бежали, грубо расталкивали остальных, но ему не было до этого никакого дела. Стоя лицом к смарагдово-иссушенной природе, он чувствовал спиной сильный жар, слышал отчаянные крики людей, ощущая кончиками пальцев практически материальную, густую панику, что расползалась темным пятном все дальше и дальше.
Пожар уже тушили, ни гости, ни их вещи не пострадали, но он не мог избавиться от странного чувства ирреальности происходящего: он ощущал этот жар, ощущал эти крики, но все внимание каким-то образом отбирали высокие, будто струящиеся горы, заманчивая прохлада густого леса всего в нескольких шагах от него, отрезвляюще-сильный ветер, что беспощадными толчками выбивал остатки страха, принося с собой только покой и умиротворение.
Ему нравится жить, ведь разве есть что-нибудь лучше подобных ощущений?
Жаль, правда, что осознание приходит только пережив смертельную опасность.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742005
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 14.07.2017
Мама, слышишь, у меня есть душа,
Глубоко внутри она ютится.
Но догола раздета, мама, и дрожит от холода,
Что мне сделать, чем помочь, чтобы согреться?
Мама, слышишь, моя душа ободрана,
Сил больше нет, растерзанна последняя страница.
Но боли нет, мама, боль давно ушла,
Что мне сделать, матушка, чтобы забыться?
Мама, слышишь, моя душа все еще горит,
Диким пламенем, сжигая все границы.
Но страсти нет, мама, я будто без частиц,
Что мне сделать, милая, к кому бы прислониться?
Мама, слышишь, так горько на душе,
Прутьями забили, и дышать нечем.
Но я жива, мама, смотрю на мир из-под ресниц,
И где-то там, в своих объятиях, ты же меня встретишь?
Мама, слышишь, я так хочу к тебе,
Сорвать преграды, и бежать навстречу.
Но страшно, мама, и мне не хватит сил,
Но ты же, матушка, ведь мне ответишь?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739706
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.06.2017
Любовь не имеет осмысленности,
Страсти, похоти или желания...
Уносит бурным потоком в мечтания,
И присыпает тревожными мыслями.
Любовь не имеет сущности,
Лести, радости или признания...
Она просто накрывает сознание,
И отбирает крупицы личности.
Любовь не имеет формальности,
Счастья, злости или колкости...
Она просто придает тебе легкости,
Стремясь к абсолютной вольности.
Любовь не имеет самостоятельности,
Богатства, известности, важности...
Она меняет до неузнаваемости,
Изглаживая все шероховатости.
Любовь не имеет дыхания,
Разума, боли или святости...
Вздымает крыльями к нереальности,
Не стремясь получить признания.
Любовь не имеет границы,
Ограждения, зла и бессмысленности...
Это чувство абсолютной истинности,
И заполненной жизнью страницы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723692
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.03.2017
Які ж це мрії, що такі солодкі
Ти десь літаєш високо у небесах
Та пір'я крил твоїх є явно закороткі
Щоб ти побачив те, що є насправді десь у твоїх снах
Фарбуючи у темну барву долю
Ти сам не розумієш що не так
І як, чому ти так тримаєшся за волю
Та крила не нові, вони уже в літах
Зробивши крок, не звернеш вже ніколи
Та й сил чекати в нас давно нема
Як крила виростуть - ти даш їм волю
Та поки зрозумієш - зникло, крил твоїх уже нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2016
Я нікого не кохаю, розумієте?
І не хочу говорити про непізнане
Закохаюсь - то буду вірити
А поки - сидітиму й мовчки житиму
Я нікого не кохаю, розумієте?
Мені подобається одинока замкненість
Я не відчуваю потреби в ніжності
А поки - сидітиму і мовчки мріятиму
Я нікого не кохаю, розумієте?
Не читайте моралі про правильність
Кохання - приходить не по звітності
А поки - сидітиму і мовчки робитиму
Я нікого не кохаю, розумієте?
Адже це - абсолютно природньо
І не потребую вашої співчутливості
А поки - сидітиму і щасливо житиму!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2016
Пишу... в душе забытье
И строки вылетают из-под рук
Пишу... как быстротечное желание
Как яркий свет, в дождливый день...
И исчезают строки вместе...
... и порознь с реками печали
И боль не стихнет вовек
На еще теплой, измятой бумаге
Темный силует отображается в чернилах
И грустна песнь звучит из-под пера
В твоих глазах, давно горит иная миру сила
И плод пера воображается вовек у снах...
... стихах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665304
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.05.2016
Я споглядаю за твоїми світло-сірими, з сапфіровим відливом, очима, вбачаючи в них ціле небо. Розмальоване тисячею найрізноманітніших відтінків, воно відображає всю палітру мимолітніх емоцій, що змінюють одна одну від кожного мого подиху, поруху, погляду, доторку...
Забуваючи про все на світі, я тону в цих блискучих від почуттів глибинах, хвилястих озерах, з єдиним тріпочучим на вустах бажанням - назавжди загубитися у цій мрії.
Захоплено вириваючи тихий подих з твоїх бажаних губ, я торкаюся кінчиком тремтячого пальця до цілого океану, що захоплює мене з головою, відносячи до солодких марень.
Я відчуваю твої почуття через гарячі, такі рідні, наповнені любов`ю долоні, що торкаються ледве помітним повітряним, неймовірно ласкавим квітковим золотом, перетворюючи моє тремтяче від задоволення тіло, у свій єдиний і незамінний скарб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646854
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2016
У моїй душі занадто сильно віє вітер. Але мені подобається.
Чому? Бо це освіжає.
Забившись у міцну шкаралупу, вітер досягає до самих віддалених куточків моєї душі. Він терплячими, боязкими продувами проникає до замкнутої на всі замки свідомості, потроху повертаючи мене до життя.
Я люблю вітер.
Я люблю Його ніжну, а часом й пронизливу прохолоду.
Він дарує мені почуття свободи.
Я люблю Його за те, що я можу легковажно, але надійно довірити Йому свої думки. Те, що я не можу розповісти нікому, я відкриваю Йому. Саме тому, Він так глибоко засів у мені. Я відчуваю Його кожною клітиною свого тіла і це приносить мені почуття надійності.
Розмовляючи з вітром, я позбавляюсь від усіх своїх тривог, адже Він виносить їх кудись далеко. Він виносить їх туди, звідки Вони більше не знайдуть дороги назад. Вони більш не повернуться до мене. Вони вже загубились, розчинились у просторі...зникли.
Як спокійно.
Після довірених тривог, я ввіряю Йому свої мрії. Він донесе їх тому, хто може їх здійснити. Або туди, де вони дійсно потрібні. Він занесе їх далеко, аж до небес...а потім поверне мені знов.
Мені подобається відчувати вітер у собі.
Мені подобається...жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622324
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2015
Не клич мене за собою, я більше ніколи на це не куплюся
Зупинись і говори сам з собою, я більше для тебе ніколи не знайдуся
Залиши мене позаду себе, я знайду собі нову долю
Просто викинь мене без серця, а я втечу десь далеко на волю
Просто візьми і закрий мені очі, та й покинь як бездомну собаку
Запери десь в холодних покоях, залиши мене самотню й нещасну
Ти втечи і більш ніколи не вертайся, а я залишусь стояти на місці
Забудь мене і в спогадах здайся, а я сидітиму й не рухатимусь більше
Забери всі свої подарунки й створи враження, що тебе і не було
Зникни зовсім, залиш ці стосунки, адже ти - це те, що минуло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2015
Пройнявшись ніжним запахом лишень заквітнувших вишень, дівчина пройшлась по провулку насолоджуючись виглядом і спокоєм що витав довкола неї. Одні лише думки придавали їй надзвичайно багато турботи, одного разу приємні, а іншого зовсім небажані. Багато чого проносилося в її думках за увесь період її життя. Багато чого вона відчувала, бачила та чула. Багато чого вона хотіла, отримувала і втрачала. ЇЇ серцю завжди були любі незвичні для сірої маси заняття, інтереси, переживання. Багато захоплень, які розповсюджені в різних народах та країнах світу вона витолковувала та використовувала по-своєму. До прикладу, вона надзвичайно любила подорожувати. Але не для того щоб побачити світ, ознайомитись із культурою різних народів, познайомитись із новими цікавими людьми, а лише для того щоб відчути як виражається спокій і краса у різних куточках планети. Навіть краєвиди їй були не так важливі, як саме відчуття твоєї присутності у цьому тихому і мирному спокої, наповненому прекрасним і неймовірним. Під час своїх подорожей, їй подобалось роздивлятись і спостерігати за поведінкою людей. В кожній країні, люди зовсім по-іншому виглядають, реагують на певні питання та відповіді, деякі ситуації. В кожного своя особлива атмосфера, свій особистий спокій. Їй подобалося прогулюватися вранці, під час сходу сонця, по пустим і ще зовсім безлюдним вулицям, слухати заспокійливі співи пташок, вдихати ще свіжий і прохолодний запах вранішнього повітря. Улюбленою порою року для неї було літо. Яскраве сонце, яке спалювало все довкола, теплий вітерець який був настільки слабким, що не давав достатньої прохолоди і…зелень. Навколо все було яскраво-зеленим і це захоплювало її найбільше. В такі хвилини її серце наповнювалося радістю й вона благословляла Бога за те, що існує. Ця молода дівчина багато чого пережила у своєму житті, тому тепер вона просто шукала свій власний спокій в якому укривалося її щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603740
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2015
Моя дорога душа, куди ж це ти зібралась іти?
У реальність, без когось хто захистить тебе оголену
Без краплі оборони, у світ наповнений страхом і рапсодіями
І тобі вже не втекти...
Моє дороге серце, куди ж це вимолюєшся ти?
У темряву чи в світло, невідомістю заповнене
У холод дощу і морознсть ранку наспіване
І тобі вже не втекти...
Моя дорога надія, куди ж це рухаєшся ти?
Невже у сирість темряви, прозваних чарівними ночами?
Чи в поле вогню, по вінця налитими загубленими мріями?
Якщо підеш, то вже не зможеш утекти...
Ти не втечеш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2015
Поверніть мені мої бажання, люди!
Ви ж так егоїстично їх собі забрали
Загубили, не повернули, втратили
А потім задоволено покрокували далі
Поверніть мені мої бажання, люди!
Я ж так старанно їх викохувала
Вирощувала, пестила і вимолювала
А потім вони зникли разом з вашими словами
Поверніть мені мої бажання, люди!
Я ж так хотіла їх втілити
Старатись, радіти і жити ними
А потім ви забрали їх своїм холодом
Поверніть мені мої бажання, люди!
Хоч я доросла, я хочу веселитись з ними
Я хочу наївною бути, бігати і злитись з ними
Тому люди...прошу...поверніть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582509
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2015
Відкрий мені свої мрії
Я їх збережу для тебе, заповім
Відпусти їх по небесному схилі
Нехай котяться у даль до морів
Залиши мені своє серце
Я укрию його в своїх очах
Залиши і піди вслід за мріями
А я не відпущу його і не віддам
Подаруй мені свою радість
Я замкну її в своїх руках
А як підеш...через роки, на старість
Забереш, недоторкану ніким, у снах
Подаруй мені свою долю
Я розмалюю її як слід, повір!
Тільки в мандрах, не забудь про мене, доню
Я збережу твої мрії - а ти лети...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578117
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.04.2015
Почему мы стремимся ввысь?
Ведь её не так то просто достать
Почему мы стремимся жить?
Ведь жизнь очень сложно понять...
Почему мы стремимся летать?
Ведь когда-то можно упасть
Почему мы стремимся мечтать?
Ведь мечту так просто отнять...
Почему мы стремимся любить?
Ведь любимый может уйти
Почему мы стремимся плыть?
Ведь течение так просто сменить...
Почему мы стремимся ждать?
Ведь не вечно время твоё
Почему мы стремимся сверкать?
Ведь свечение так просто унять, но...
Почему мы стремимся терпеть?
Ведь так много в жизни дорог
Почему? Потому что мы есть...
Ведь без этого мы не живем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578116
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 30.04.2015
Знаєте, можливо це вже застаріла річ
І тепер, вона не має абсолютно ніякого значення
Люди забувають...а пізніше самі ж побиваються
І просять вернути минуле, для виправлення хибного враження
Цінність того, що маєш - не сприймається тепер потрібною дією
Всього лиш зробив-і-забув, без всяких поминальних церемоній
І пішов...без почуття вини, без пам'яті, захищений власною сирістю
Навіть не кинувши погляду на того, кому завдячує щастям...
Цінність сім'ї тепер вже нічого не значить, напевне
Закинутий в далечінь, не відчуваючи болю власної матері
Забувши про все, ідеш своєю дорогою
Залишивши позаду батьків без жодної краплі синівської вдячності...
Цінність друзів, давно загубилась посеред минулих віків
Літаючи поряд, у разі біди - полишиш "рідних" напризволяще
Обіймаючи так міцно, поза вухом шепчеш озлоблені байки
А потім підеш без слів й без слів велично повернешся
Цінність дому, цінність всіх земельних благ
Які даються тобі Богом і Батьками
Сприймається як щось буденне, щось не варте вдячності, зусиль й подяк
Як щось таке, без чого ми ніяк не можем жити
Цінність щастя, цінність радості батьків, цінність того, що не можеш осягнути
Ціна взаємного кохання, ціна бабусь, дідів...ціна єдиного далекого бажання
Цінність болю, ціна досягнення мети, цінність того без чого ми не можемо прожити
Цінність смутку, ціна тих, хто може враз піти......збережи....
Цінність власного єдиного здобутку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2015
Впіймай мене, бо я падаю...
Збита з ніг твоїми силами
Повалена повністю твоїм поглядом
І розбита вщент твоїми крилами
Лови мене, бо я падаю...
Збита з толку твоїми мріями
Роздроблена на шматки твоїм холодом
І вибита з сил твоїми надіями
Хапай мене, бо я падаю...
Не взмозі піднятися своїми силами
Забувши про все з твоєю допомогою
Ховаючись повністю за твоїми починами
Бери мене, поки я падаю...
Розгромлена знов твоїми кпинами
Завалена вщерть твоєю турботою
Позбавлена сну твоїми мотивами
Впіймай мене, бо я падаю...
Збита з ніг твоїми променями
Повалена повністю твоїм доторком
І розбита вщент твоїми посмішками
Злови мене, поки я падаю...
Заключи в обійми останніми силами
Підніми мене, своїм поглядом!
І захисти мене від погибелі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559930
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2015
Цей твір є самостійним, але все ж я б порадила читати його після першої частини. Тоді враження від твору будуть сильнішими.
***
Прокинувшись від різкого пориву весняного вітру, який промайнув крізь прочинене вікно, Він розплющив очі й роздивився навколо, намагаючись повернути себе до реальності. Перед Його очима, все ще стояла дівчина зі сну і шукаючи Її посеред всіяної рожевими пелюстками сакури кімнаті, які сюди занесло вітром, Він усвідомлював, що це всього лише сон. Хоча, можливо й не сон. Скоріше напівзабутий спогад.
Обличчя цієї дівчини переслідувало Його в снах вже дуже давно. Час від часу Йому здавалося, що Вона абсолютно реальна, стоїть перед Ним і варто лише протягнути руку...як Вона зникала. Вона ніби запевняла, що Йому ніколи не впіймати Її і скільки б Він не протягував руки - Він не дотягнеться.
Все ще думаючи про Неї, Він піднявся для того, щоб зачинити вікно. Заквітчана сакура перед Його будинком, нагадала їхню першу і єдину зустріч.
Ця зустріч була миттєвою.
Цей образ часто проносився в Нього перед очима. Кремового кольору гарне обличчя, яке заливав легкий рум'янець, роблячи вигляд хазяйки - ще прекраснішим. Яскраво-зелені блискучі очі, з довгими віями та ніжним поглядом. Світле русяве волосся, яке опускалося на Її витончені плечі легкими та елегантними кучерями.
Він не міг забути цього обличчя. Воно немов не хотіло, щоб його забували.
Роздумовуючи над цією зустріччю і над дівчиною з Його снів, Він несвідомо задивився на всіяну тремтячими пелюстками вулицю.
В його уяві - це обличчя кричало - "Вийди. Вийди і знайди мене!".
Опираючись сильному мимолітньому бажанню вискочити на вулицю і шукати те обличчя, Він почав задумовуватись над тим, щоб його забути. Але все ще заспаний і не до кінця усвідомлений розум, відмовлявся цього робити.
Натомість він все більше і більше заповнював Його думки Нею.
В Його уяві, Вона поставала принцесою із казок...такою ж прекрасною і недосяжною. Вона була неначе мрія, видумана Його змученим самотністю розумом.
Абсолютно недосяжна ілюзія.
Саме так Він представляв Її.
Зачиняючи вікно, Він відчув запаморочливий запах сакур, який приніс Йому думку, що якщо Він все ж зустріне Її ще раз, колись, то вже ніколи не відпустить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556068
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.01.2015
Прочинивши вікно і впустивши ніжний потік свіжого весняного повітря, дівчина легким порухом долоні підправила зачіску і з думками далекими від Її нинішнього місцеперебування, зачепила щойно пригладжене волосся сріблястою шпилькою.
Думки Її розліталися в найрізноманітніших напрямках, передуючи емоціям і зайвим діям, які могли повести Її неправильним шляхом. Однією з тих самих невірних думок й була думка про Нього.
Він, ім'я якого Вона не знала, перебував у Її світі вже дуже давно, приносячи Її душі лишні роздуми і переживання. Надія, яка трималася на рівні з попередніми двома, не давала змоги позбутися цих напористих думок, які вперто не хотіли полишати Її.
Споглядаючи Його обличчя всього раз, вона могла згадати всі подробиці їхньої миттєвої зустрічі і повністю відтворити їх у своїй багатій уяві. Коли їх очі вперше зустрілися, Вона відчула голосний стукіт власного серця, яке вже довгий час безперспективно мовчало. В Її очах з'явилися яскраві блискітки та іскорки, а щоки вкрились ніжним рум'янцем.
Цього було досить дівчині, яка вважала що не може в кого-небудь закохатись, для того щоб відчути - це той чоловік якого Вона шукала. Не тішачись марними очікуваннями та сподіваннями, Вона відразу попередила себе про наслідки, які можуть настати, якщо Вона втратить самовладання і закохається, не знавши про нього зовсім нічого.
Ні, закохуватись не можна!
Саме так, Вона намагалась переконати себе, що Він - не той хто Їй потрібен, адже Вона навіть не знала де Він, хто Він, чим займається і чи зайняте його серце...
Він - неначе мимолітня примха, фантазія Її вимученого многолітнім байдужжям розуму, який хоче нарешті ту силу, яку зазвичай дає кохання.
Вона не один раз намагалася змусити себе забути Його і далі жити своїм спокійним і розміреним життям без лишніх роздумів, але марно! Вона вже надто глибоко пов'язла в своїх перших почуттях і у ... Ньому.
Вона знала - зцілити Її можуть лише роки або нове кохання, на яке Вона вже й не сподівалася.
Натягнувши легку кашемірову накидку, Вона вирішила прогулятися по всіянму рожевими пелюстками сакури, парку, біля Її будинку. Спускаючись сходами, Вона все ще думала про Нього, не очікуючи отримати від цих марних думок нічого окрім угоди власному серцю й тимчасового забуття від інших проблем.
Йдучи чарівною алеєю заквітчаних сакур та відчуваючи на обличчі ніжний весняний вітерець, який елегантно розносив тремтячі пелюстки по всьому парку, Вона знову згадувала їхню першу зустріч з теплотою миттєвого захоплення, яке впевнило її в тому, що Вона все ж таки людина і також може відчувати подібне.
"Сподіваюсь, ми ще зустрінемося..." - прошепотіла Вона, надіючись що теплий провесінній вітер наповнений солодкими пахощами тільки-но заквітнувшої сакури, донесе хоч частинку Її почуттів, вкладених у ці слова, до Нього...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553452
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.01.2015
В твоїх очах відображається сила почуттів
Наче бачиш, але не можеш дотягнутись
Уже готові слова тремтять на твоїх вустах
І вони мучать...
Якась сила тягне нас далеко до землі
Перестрікаючи можливість злетіти вище
Єдиний крик - з глубин твоєї власної душі:
"Закрий очі"...
Закриваючи очі, ледь відчутний страх
Заставляє тремтіти твої руки більше
Свічка догорає, навколо темрява...а в темряві - сильніший страх
На серці сумніви...
Ти не можеш врятувати мене
Я занадто глибоко впала донизу
Ритм мого серця ще продовжує свій бій
Але так тихо...
Страх перед темрявою, не відпускає тебе
Й тобі надзвичайно важко його прийняти
Навіть відчуваючи поблизу моє тепло
Холод не підпускає...
Як тільки ти знову відкриєш очі
Своїми останніми силами, я запалю погашену свічку
І навіть впавши у прірву далеко за землею
Ми маємо злетіти вище...!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551540
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.01.2015
Знаєш, є речі які хочеться взяти
Міцно схопити і не відпускати
Назавжди затиснути в рідних обіймах
Ніколи не повертати, бути їхнім єдиним
Знаєш, є пісні які я хочу заспівати
Яскраво представити і більш не забувати
В пакет завернути і відкласти до скриньки
Назавжди замкнути і більш не ворушити
Знаєш, є щастя яке я хочу відчути
Випустити з серця, а потім забути
А далі бігати по містам - і шукати
Знайти, щоб згодом навіки тримати
Знаєш,є доля яку я хочу зустріти
І слухати розповіді, щоб з нею поговорити
Перев'язати стрічкою, щоб подарувати
А потім схопити і вже не відпускати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544546
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2014
Знаєш, навіть якщо твої руки будуть
Холодними...
Я все одно хотітиму бути десь там, біля них
Навіть якщо твоє серце вкриється
Памороззю...
Я все одно не випущу із своїх рук твої
Бути коханою чи бути
Коханкою...
Насправді це все зовсім не має змісту
Бути біля тебе, ось що має
Значити...
А не йти на поводу власної самовпевненості
Навіть якщо ти відкинеш мене неначе
Іграшку...
Я все одно бажатиму бути з тобою
Ніколи не принижуватись, але бути
Вірною...
Ось що значить для мене бути собою
Навіть якщо ти з криками скажеш
"Залиш мене"...
Із слізьми на очах або тихим тремтливим голосом
А потім біжучи за мною з останніми
Силами...
Я більше не відпущу тебе знову, ніколи.
І навіть коли ти караєшся забутими
Спогадами...
Своєю рукою, накрию твою заспокійливо
Для того щоб ти відчув себе нарешті
Заповненим...
Моєю любов'ю і яскравим вранішнім світлом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541654
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2014
Коли ти забудеш останній подих
Коли твої губи торкнуться землі
Коли більше сил не буде ніколи - ти нарешті зрозумієш свої втрачені роки...
Твоя гордість більше ніколи не зачепиться
Твої руки більш не зіжмуться в кулаки
Твоя правда більше ніколи не оспориться й ти нарешті зрозумієш свої втрачені сварки...
Світло болю твого, освітить тобі шлях
Світло того що ти лиш зараз зрозумів
Може й схочеш, але не звільниш свій душевний страх, адже все закінчилось - тобі нікуди вже йти...
Твоя душа так відрадливо шукає спасіння
А руки тягнуться кудись у далечінь
Коли темрява твоєї печалі назавжди зникне, справжнє світло щастя освітить загублені шляхи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534728
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.11.2014
Може краще зачинитися вдома?
Сидіти безвилазно, дивитись телевізор
Мріяти, малювати чи співати
А не йти поміж людей - не страждати!
Може краще зали́шитись в чотирьох стінах?
Насолоджуватись спокоєм, писати поеми
Радіти, сміятись чи танцювати
А не довіряти комусь - не страждати!
Може краще зачинити на ключ двері?
Нікому не відчиняти і самій не виходити
Сидіти біля вікна і багато думати
А не впускати людей в серце - не страждати!
Може все ж, не виходити з дому?
Лежати біля каміну і багато спати
Годинами роздивлятися фото або читати
А не надіятись на щось - не страждати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2014
В твоє́му подиху більше не чути бажання
Твої очі загубили свій яскравий блиск
Твої руки тремтять від бездіяння
А серце болить від власних сліз
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2014
Зрозумій, що нема вже тієї душі, за якою ти же́нешся
І нема тих яскравих видінь, до яких ти тя́гнешся
Вже давно забулись слова, що колись були сказані
Не існує вже тих почуттів, якими ми були зв'язані
Вже загоїлись рани і зло, що давно були за́вдані
І закриті назавжди шляхи, що були ще за нашої пам'яті
І не буде більше ночей, де ми разом губилися в спогадах
І забуті навіки тепер, наші дні наповнені солодом
Я не ве́рнусь...прошу, не борись, бо ті ми це лиш відголос пам'яті
І я вдячна тобі за цю мить, за красу, час глибокої радості
Я зробила усе, що змогла...та знання не дають нам відповідей
Я можливо уже і не та, наш час вийшов...але...шлях освітлений
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522840
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.09.2014
Скажи, чому твої очі вже не сяють як раніше?
Тоді вони були для мене наче рай
Тоді я шукала в них втіху охоче
Тоді я за них могла битись до ран
Скажи, чому руки твої не такі як раніше?
Тоді вони твердо тримали очаг
Тоді вони з гордістю пробивались й зловіще
Тоді вони несли мене якнайдалі від зла
Скажи, чому ноги тебе так слабко тримають?
Тоді вони впевнено мчали у даль
Тоді вони твердо стояли і вічно
Тоді в твоїх кроках не відчувалась печаль
Скажи, що трапилось мій любий друже?
Чому ти так раптово ослаб?
Невже, ти забув, що казав мені раніше?
Невже відцурався від власних бажань?
А я знаю, що сталось: ти ж просто не витримав...
Твоя воля слабка, хоч би що ти казав
Та тепер мої руки будуть для тебе сильними
І у моїх очах для тебе буде рай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515901
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.08.2014
Чому мені так страшно в темряві?
А все тому, що там тебе нема
Нема ні світла ні тепла
Бо є лиш страх, який тремтить в моїх долонях
Чому мені так страшно в темряві?
Бо там нема надії
Нема добра і зла
Є лише холод, що окутує тебе із ніг до голови
Чому мені так страшно в темряві?
Бо там немає щастя
Нема яскравих фарб і мрій
Лиш невідомість, що біжить з тобою ряд у ряд
Чому мені так страшно в темряві?
Бо є лиш я, одна
Стою посеред чорноти
Нема ні світла ні тепла
Нема можливості втекти
Чому мені так страшно в темряві...
Бо я самотня
Без почуттів...я ніби не жива
борю́ся із собою
Але зникаю у пітьмі
Мене нема...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507590
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2014
Ти звик забирати усе, що захочеш
Моє тіло, мій розум, мою сутність, мене
Ти звик керувати, залишати натомість
Все забрав, що залишилось, а час наш спливе
Я усе віддала, те що мала і було
І тепер це багатство в твоїх вічних руках
Ти забрав всі світанки, і оте що забулось
Все вже зникло давно, та душа ще моя
Я тобі віддала - розум , тіло і волю
Володіння твої визнаю - все твоє
Та не дам я тобі мою душу торкнутись
Моє тіло бери - та душа лиш моє!
І ти можеш удосталь, моє тіло ласкати
Дізнаватись що хочеш із всіх моїх знань
Твоє право - ти можеш мене обіймати
Та душу мою - не смій, не чіпай!
Своє серце також, я не дам тобі в руки
Бо воно лиш моє - я його не віддам
І душа це священне, та єдина наука
Навідмінну від тебе - будь кому не продам
Хоч до пізньої ночі можеш думку гадати
І чекати коли я віддамся уся
І хоч скільки ти будеш, мою сутність ламати
Знай незмінне, одне
Серце й душу - не смій не чіпай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504369
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2014
Я хочу відчути сонце
Я хочу відчути яскраве проміння
Я хочу відчути простір
Я хочу відчути запах повітря
Я хочу відчути щастя
Я хочу відчути подих кохання
Я хочу відчути бажання
Я хочу відчути твої сподівання
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503075
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2014
Мої руки тремтять...знову й знову...так сильно
Все змішалося враз...чи може ні...не зрозуміло
Тихий подих почув...хочу дихати...швидше!
Час прощання прийшов...їз собою...так незвично
Я втікаю кудись...сама від себе...чи від когось
Я не знаю куди...чи додому...чи якраз до когось
Я так хочу кричати...чи не хочу...я цього не знаю
Скільки слів треба сказати...чи не казати...я зникаю
Мої ноги тремтять...і вже давно...не мають сили
Хочуть бігти...та враз зупиняються...вони безкрилі
Я хочу плакати...чи ні...якось воно буде, на півдорозі...
Якщо зупинюся - помру...бо я давно вже... не взмозі
Мої губи тремтять...вони хочуть...кричати
Та якщо пронесе́ться хоч звук...мою душу вже...не врятувати
Прощавай моя пристрасть в житті...бо я більше...не можу
Прикидатись...терпіти...нестись...як колись...як було́...я не зможу
Мені боляче, та я потерплю́...заради себе...заради когось...заради дому
Що робити...не знаю...напевно засну...а як прокинуся, то все поверне́ться знову
Мої руки тремтять, як колись...знову й знову...так сильно...я тану
Моє серце тремтить...воно в страху́...що я впаду...і вже більше не встану
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495387
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.04.2014
В твоїх руках, мої бажання розквітають
В твоїх руках, усе що досі маю я
В твоїх руках, моє життя, моє кохання
В твоїх руках, моя весна, яка завжди твоя
В твоїх очах, відображається моє волосся
В твоїх очах, співзвучність слів і небуття
В твоїх очах, які торкаються мого одноголосся
В твоїх очах, я чую своє забуття
В твоїх долонях, завжд́и є те, чого я потребую
В твоїх долонях, я бачу те, що хочу я
В твоїх долонях, можливе те, що я існую
В твоїх долонях, можливе моє́ каяття
В твоєму серці, є усі мої потреби
В твоєму серці, звучить мелодія моя́
В твоєму серці, є усі мої сонети
В твоєму серці, завжди є я, лише твоя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2014
Рожево-білі пелюстки тремтять переді мною на відстані витягнутої руки. Прохолодний вітер, повільно роздуває полум'я моїх почуттів, яке поки лишень тліє.
Як спокійно.....Тихо...Весна.
Таке відчуття, неначе твоя душа, разом з повітрям, відсилає всі зимові тривоги подалі. Здається, неначе в тебе вливається нове життя і ти готова до всього, що зустрінеться на твоєму шляху.
Зовсім скоро можна буде вдихнути тепле, насичене запахом трав, весняне повітря і почати жити...знову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492700
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2014
І я знову в червоно-чорних тонах божевілля
Де біль і бажання злились у єдине
Я прошу, в твоїх руках - усе, що потрібно
Прийди і врятуй мене від самої себе , скоріше!
В мені вже горить той вогонь, що тлів лише недавно
І у тебе є сила для мого спасіння
Я прошу, не загубись лише в своїх промовистих бажаннях
Прийди і знайди мене, хоча, можливо уже пізно....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2014
Твій біль - твоя сутність
Ти чудово знаєш це
Ти ждеш, чекаєш
Хочеш відпустити все
Вся ти - самотність
Це гра забутих почуттів
Чому не йдеш, не кажеш
Просто відпусти усе
Вже чай холодний
Прямо як твоя душа
Колись гаряча
Забута віком пелена
Забудь і зважся
Впусти колишні почуття
Твоя самотність
Не пустить більше до життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2014
Ми ніколи не знали міри
Роблячи все що завгодно
Забували, страждали й хотіли
Не зважаючи на те, що вже зроблено
І не дивлячись на обмеження
Ми йшли поза межами болю
Не цікавлячись своїми збереженнями
Ми робили те, що нам уготовано
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483722
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.03.2014
Совсем не слышу твоих слов
Тело вже не чуствует прикосновений
Лежу во мгле, теряюсь я во сне
И всё же непонятно
Где ты, а где видение
Проснувшись я
Ищу глазами лишь тебя
И жду когда
Коснёшся ты меня своим дыханием нежным
Я жду тебя
Прийди и забери меня
Из мира снов и сновидений
Я сплю с открытими глазами
Иду среди толпы
Тебя теряю
Ты удаляешся легко, спокойно
Не слыша слов, не видя вздохов
А я зову тебя, но ты не слышишь
Даже если закричу - ти не увидишь
"Не йди" - я тихо прошептала снова
"Останься" - кричу я, но это только сл́ово
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482805
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.03.2014
Чи знав, чи чув ти тихий шелест
І як забуті мрії розбиваються об нього
Несила йти, несила стати
Забути подих твій, а кров у жилах стине
Чекати щастя, долі спалах
Ні, ні - не хочу, я не відчуваю
Коли вернешся? Я не знаю
Завжди мені відповідаєш
Забувши гордість - ти ридаєш
Криштальні сльози падають на небо
Твоє небо, завжди блакитно - сіре
Тепер пречорні хмари вкрили сонце
Не хочу я, і ти не хочеш
Забути все, забути біль той
Киплять ридання у душі
А твоя гордість все ж незламна
Вода тече неначе час
І краплі в ній неначе миті
Квітучі миті із мого життя
Кохання час, терплячий і пречистий
Страждаю я, страждаєш ти
Але не можемо признатись
Навік забули мову солов`їв
І вже не зможем покохати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482804
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.03.2014
Забудь про щастя
Воно вже нічого не значить
Нема душі, нема нічого
Загублена навіки
У промінні мороку
Ім`я забуте, нема нічого
Якщо хочеш - кричи
Тебе ніхто не почує
Ти сама , нема нікого
Забута слава
Забуті всі слова
Ти - ніхто, нема нічого
Втікаєш від всіх
І сама від себе
Про тебе забули, нема нічого
Ти любиш когось
А тебе не люблять
Пропало все, ти зникла
І нема нічого....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481875
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.02.2014
Білі кристали я відчуваю під собою. Задихаючись в льодовій клітці, я чекаю на ніжний подув весняного вітру. Непроникаюча тиша тисне на вушні перетинки, глухо віддаючись у моїй свідомості. Закриваючи своє серце, я заморозила його, щоб зберегти лише для тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480958
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.02.2014
Я б хотіла бути дощем
Бігати по змокрілих дахах
Які пахнуть лісовою свіжістю
Я б хотіла бути дощем
Літати по спустілих краях
І насичувати туман сирістю
Я б хотіла бути дощем
Танцювати по холодній землі й кружлятися з квітами
Я б хотіла бути дощем
Щоб злітати ввись і залишатися з святими крилами
Я б хотіла бути сонцем
Відображаючи своє проміння
в яскравому світлі куполів
Я б хотіла бути сонцем
Тримаючи в руках благословення
І світіння Його мудростей
Я б хотіла бути сонцем
Й мінити барвами силу кохання і святості
Я б хотіла бути сонцем
Щоб крила засяяли, насичені покликом радості
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473241
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.01.2014
Я завжди любила квіти
Запах волі, моєї долі
Зовсім тихо ти пройдешся по свіжоскошеній траві
Чи пам`ятаєш ти як сміялись?
Як гралися на тому ж полі
Як загубились і знов знайшлися
Я знайшлася, а ти загубився...
Твоя маска не впустить мене
В твою душу мені не пробратись
І ти забувся, загубився, не вернувся...
А я що?
Я втрачена навіки....
А пам`ятаєш ти квіти, що пахнуть?
Пахнуть волею, твоєю долею
Чи ні? Чи ти не пам`ятаєш?
Давно вже все забулось...
Ти не пам`ятаєш напевно
І нічого вже не зміниться
Забуття.....Вернулось...
І Квіти пахнуть долею, моєю волею....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469516
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2013
Глянь на мене...
Чи ти ще щось бачиш?
Забуте життя, чи пропалу любов?
Глянь на мене....
Чи ти помічаєш?
Що я ще жива?
Чи померла давно?
Глянь на мене...
Вже й ти забуваєш
Що я ще присутня
Що я не пішла
Глянь на мене...
І ти знову зникаєш
і я знову самотня
І я знову одна
Доторкнися до мене...
Бо я знаю, що зможу
Зробити усе, що тоді не змогла...
Доторкнися до мене...
Я палко шепочу
Доторкнися. Згадай.
Я жива ще...жива!
Та хоча....
Все пропало...
І сил більше нема...
Забуття..
Все забрало...
Я пропала....
Пішла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2013
Перламутрово-білі кристали повільно засипали мої почуття, покриваючи їх холодом байдужості та льодом німого бездіяння. Сніг. Це та єдина річ, що мене рятує. Завжди. Під його покровом, я почуваю себе захищеною, захованою від всіх проблем, закованою в льодову блискучу клітку, яка прояснює думки і не дозволяє втекти від себе. "Втекти від себе" - яка іронія. Ідучи напролом, сміливо долаючи всі перешкоди, прагнучи правди. якою б вона не була, я завжди втікаю від самої себе. І навіть не в змозі себе зупинити.
Саме тому, я постійно звертаюсь за допомогою до снігової стіни, яка стримує мене і не дає відбитися від власних думок.
Я завжди так робила, скільки себе пам'ятаю.
Лежачи у м'якому та прохолодному снігу, я відчуваю гармонію тіла та душі, думок та дій, а відчуття ніжного холодку на обличчі, куди падають сніжинки, нагадує мені про те, що я ще жива, що я ще маю шанс все змінити, щось виправити. Що я ще маю шанс стати щасливою.
Яка солодка оманливість...
З одного боку, хочеться лежати в такому положенні до безпам'ятства, вслухаючись в шепіт власного серця, а з другого, так і тягне піднятися і втекти десь далеко, де льодові замети моєї душі, не зможуть дістати мене, не зможуть схопити мене своїми крихкими, але сильними долонями і притягнути назад.
Перебуваючи у сніговій безодні, я почуваю себе єдиною з природою, частиною чогось важливого, я відчуваю себе потрібною.
Можливо, це все ілюзія, покликана виправдати моє бездіяння, а можливо й правда, яка захована десь в глибині моєї душі.
Яке дивне відчуття - невідомість. В намаганнях його розшифрувати, воно забирає всі твої сили, залишивши лише приємну невагомість, яка блокує всі твої подальші дії.
Як важко зрозуміти, що відбувається в моєму серці.
Як важко зрозуміти, що відбувається з моєю свідомістю.
Як важко зрозуміти, що відбувається з моїми бажаннями.
О так.
Невизначена кількість запитань, забиває мій мозок, лишивши його спокою і примушуючи до активних дій, змушуючи його до аналізу того, що поза межами мого розуміння.
Хоча, можливо, це й на краще. Можливо, я зможу розібратися з цим безладом, що продовжує невпинно зростати всередині мене.
Колись.
Напевне тоді, коли снігові заметілі знову закують мене в свої холодні обійми і душа зануриться в море безкінечного спокою, який прояснить ту невідомість, що так міцно окутувала мене на протязі всього мого життя.
Обов'язково. Колись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469193
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.12.2013
Всього п'ята ранку. Світанок. Довкола темрява, все ще спить...Тиша.
Жорстокий ранковий вітер, нещадно і боляче б'є по моїм щокам, в той же час звільняючи мене від залишків сну, а мою душу від намарних переживань.
Це моє місце, лише моє місце.
Я приходжу сюди завжди, коли мені сумно, коли тривоги вириваються із серця і воно не в змозі більше їх стримувати.
Це місце прекрасне. Особливо вранці. Якщо прийти сюди вчасно, то можна почути шелест пташок, які, своїм співом, пробуджують мене і насичують душу насолодою, м'якість прохолодної трави, омитої росою...і небо. Звичайно ж , небо. Розмальоване тисячею найпрекрасніших відтінків, воно неначе творіння геніального художника, який комбінуючи темні та світлі кольори створює вічний шедевр світанкового неба.
Тут завжди тихо і прохолодно. Здається, неначе спокій,як отрута,повільно розповсюджується по твоєму тілу, приносячи ясність думок.
Ось чому я так люблю бувати тут.
Ось чому це моє улюблене місце.
Ось чому воно моє, лише моє.
Хоча, можливо, я б розділила його з кимось. Колись. Якщо знайдеться той, хто зрозуміє цю красу. Якщо знайдеться той, хто зуміє розібрати безлад у моїй душі, моєму серці, залишивши лише найнеобхідніше для цілковитого щастя. Якщо знайдеться той, хто зможе прийняти мене справжню, без притворства, без зайвих думок, без гри.
"Невже це настільки важливо?" - питають люди - "Кому потрібні ці дрібниці?Кому потрібен той безлад в твоїй душі? Кому потрібна справжня ти?" Знаю...знаю. Люди, зазвичай, не звертають уваги на такі дрібниці, про які думаю я, та все ж...Хочеться. Для мене це важливо. Надзвичайно важливо. Тому, що я як лялька. Лялька в живому вигляді. Я завжди роблю те, чого від мене очікують, завжди посміхаюсь, завжди сміюсь, завжди радію життю, завжди ввічлива, чемна, слухняна...а в душі - завжди самотня, завжди змучена і глибоко не зацікавлена у всьому. Так було за увесь час мого існування, і я просто не знаю як жити по іншому.
Цікаво, чи з'явиться така людина, яка б змогла розпізнати мене за маскою, яку я ніколи не знімаю. Чи ні? Адже розпізнати-то не так і важко, треба лише захотіти, треба лише прикласти трохи зусиль. Але ні. Люди не стануть марнувати свій дорогоцінний час на такі дрібниці. Це не принесе їм прибутку, не зробить їх гарнішими, популярнішими. Їм не важливо, що в душі людини, з якою вони спілкуються, дружать, знаходяться поруч. Тому що - ніякої вигоди, ніякої користі від цього. Їм це не потрібно.
Все ж, цікаво - чи знайдеться в мене той, кому це знадобиться? Не знаю. Я не знаю.
В будь - якому випадку, в мене є це чарівне місце. Лише тут я скидаю свої окови і стаю по-справжньому вільною. Лише воно бачило мене справжньою, лише йому я можу довіритися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468651
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.12.2013
Люди, куди ж ви дивитесь? Чому не оглядаєтесь?
Люди, що ж ви шукаєте? Чому не каєтесь?
Десятими дорогами, усіх обходите
Забуваєте, страждаєте, а в душах холодно
Люди, що ж ви робите? чому втікаєте?
Гордість і життя своє забуваєте
Люди, що вам потрібно?Чого ви хочете?
Вам лиш ви дорогоцінні, одні припрошені
Люди, чи ж вам тяжко - не пройти, зупинитись?
На бідного поглянути, серце кров`ю облити
Чи вам тяжко зайти, перед Богом прихилитись
На хворого глянути, і за нього помолитись
Чи так важко сказати: "Я люблю тебе сину"
Або ж знов прошептати: "Допоможу, не кину"
Люди, що ж ви робите? Від кого втікаєте?
Життя своє єдине, глибоко втрачаєте
Що ж ви творите , люди?Вже й не надієтесь
Душевний спокій забутий, і ви скоро розвієтесь....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466527
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 16.12.2013
Чи знав, чи чув ти тихий шелест
І як забуті мрії розбиваються об нього
Несила йти, несила стати
Забути подих твій, а кров у жилах стине
Чекати щастя, долі спалах
Ні, ні - не хочу, я не відчуваю
Коли вернешся? Я не знаю
Завжди мені відповідаєш
Забувши гордість - ти ридаєш
Криштальні сльози падають на небо
Твоє небо, завжди блакитно - сіре
Тепер пречорні хмари вкрили сонце
Не хочу я, і ти не хочеш
Забути все, забути біль той
Киплять ридання у душі
А твоя гордість все ж незламна
Вода тече неначе час
І краплі в ній неначе миті
Квітучі миті із мого життя
Кохання час, терплячий і пречистий
Страждаю я, страждаєш ти
Але не можемо признатись
Навік забули мову солов`їв
І вже не зможем покохати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466268
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.12.2013
Чи бачиш ти рожеві пелюстки?
І як неспішно та повільно опадають
Чарівний вигляд ніжності й краси
Вони також чекають та шукають
Забитий погляд, втрачений назавжди час
Несмілий потяг до чуттєвого бажання
"Коли прийдеш?" - спитаю в який раз
"Я не прийду" - мені прошепчуть коливання
В очах твоїх забутий вже кохання слід
І скільки часу ти не відчуваєш
І колір серця твого мідно-кам'яний
В руках у божевілля швидко таєш
Окрашений у синій колір світ
Хоч як старайся - реальність не змінити
Чи там комусь важливо : жив не жив?
Загублений у своїх власних цілях
Чи бачиш ти рожеві пелюстки?
Що падають із неба
Як з кришталю...
Це всі твої моменти у житті
Це все що ти забув - я пам'ятаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2013
Вона йшла по дорозі
і тихо ридала
і розладжені струни
в душі її стали
як корабель у морі
їх шляхи розійшлися
розпливлись, потопились
почуття затяглися
біль у серці нестримний
забирав увесь спокій
текли сльози
колишнє
знов завадить
неспокій
вона йшла і ридала
йшла дорогою тихо
і байдужою стала
до всього його світу
і дзвонила подругам
бо не знала як бути
і все знову по кругу
не забула
Забути!
знов слова ті жорстокі
знов по кругу несуться
знов усмішка , обличчя
Знов здаюсь , я здаюся
Я здаюсь намагатись
знову сльози пролити
я здаюсь прикидатися
і усмішку чіпити
я здаюсь зустрічати
знов у снах моїх тихих
я здаюсь помічати
гнів, у очах твоїх милих
Я здаюсь щось робити
біль у серці тримати
та не здамся любити
я не здамся кохати
так шептала, кричала
щоб забути це горе
все що мала віддала
Знов дотла
Знов до крові
так хотіла сказати
що десь там наболіло
Але ні! промовчати!
Все байдуже
Безсила!
всі подруги вмовляли
Розкажи, що там сталось?
Я не знаю, Не знаю
Розкажу
Все зламалось
розказала усе
все що сталось
колишнє
змушу серце своє
змушу битися
Швидше!
Я забуду колись
все забуду повільно
Але зараз
Вернись
прошу тихо і ніжно
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465377
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.12.2013
"Ти колись страждала?"
Це дивне запитання. Звичайно, всі люди колись страждали.....
Хтось через якийсь дріб`язок, а інший через серйозну річ....
Тоді ти спитаєш..:"А через що тоді страждаєш ти?"
На що я відповім : " Через все...."
Звичайно ти не зрозумієш змісту моїх слів, та не сумніваюсь що відчуєш їх....
Я страждаю через людей, які то приносять мені неймовірну кількість болю, то залишають мене в пустій, холодній одинокості....
Я страждаю через себе, коли не можу стримати себе, коли замикаюсь у собі, і нічого з цим зробити не можу...
Я страждаю через недостатность уваги, нездісненість мрій, похмурих думок, людської пофігістичності та підлості.....
Як важко описати коло моїх страждань, і як багато в собі вміщає слово "ВСЕ".........Через все.....
Через все....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465234
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.12.2013
Зроби хоч крок
Запам'ятай цей подих
Зроби й згадай
Хто ти насправді є
Як запах смерті
Що на устах твоїх й долонях
Як дотик часу
Що у думках твоїх і почуттях
Згадай життя
Згадай всю правду про кохання
Дивись туди
Де світлий путь встелився для очей твоїх
Що є буття?
Ніколи ми не знатимемо правду
Що є любов?
Це те що називаємо життям
Вставай і йди
Іди туди де море щастя
Й не загубись
Серед забутих Богом почуттів
Іди й вернись
Де тебе завжди чекають вдома
Й не зачепись
За темну силу небуття
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465068
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2013
Знов тихим подихом покрилась
Весняна гра за горизонтом
Закрила душу, вся прикрилась
І загубилась десь за фронтом
Слова, що сказані забулись
Забулися й душевні рани
Сердечні мрії загорнулись
В червону шаль жалю й пошани
Колись закінчиться шаленство
Моєї сутності сухої
Прийду й візьму
Усе застелю
Сльозами твоїми
до болю
Не бачити вже більше сонця
Моїй душі цей шлях закритий
Ми забуваємо спросоння
Ті хто ми є...
Й що нам робити....́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464955
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2013
Самотність нині стала в моді. Всі хочуть бути самотніми. Звичайно, це ж дуже зручно: ніхто тебе не образить, не зрадить, не покине, не зробить боляче, не зламає, не розчарує, не розлюбить...
Спочатку, тобі надзвичайно комфортно. Сидиш вдома, дивишся улюблений фільм, а Самотність спокійно лежить в тебе на колінах, не завдаючи дискомфорту, а навпаки надає відчуття захищеності та спокою. Вона, як твір вірний друг, завжди з тобою, ніколи тебе не покидає, і ти впевнена, що Вона єдина хто назавди залишиться поруч, і не зрадить, не покине, а просто буде біля тебе.
Незабаром, ти звикнеш, станеш вважати Її найкращим, що є в твоєму житті, і що тобі більше нікого не потрібно, крім Неї...
Ти будеш вважати, що Вона єдина хто захищає тебе від цього світу...від людей...від самої себе.
Дуже скоро, Вона стане частиною тебе, і ти будеш сприймати її як незамінну річ для твоєї душі.
Та через деякий час, коли ти вирішиш, що пора й попрощатися з Нею, вона не відпустить тебе. Вона триматиме тебе у своїх холодних, міцних обіймах, і шепотітиме: "Хіба ми не обіцяли один одному? хіба я не частина тебе ? хіба я не єдине, що в тебе залишилось?"
Хоч як ти будеш хотіти вийти, ти будеш сидіти за міцно зачиненими дверима, на колінах у Самотності, і чекати...
Незабаром стіни почнуть давити на тебе, тобі здаватиметься що світла проникає до твого притулку все менше і менше, все менше звуків, менше життя...нервово забившись в куток, тобі здаватиметься, що Вона нависла над тобою, не дає можливості навіть поворушитися, і дивиться на тебе очима, кольору льоду.
І ось, нарешті, ти почуєш тихенький та боязкий стук в свої зачинені двері, спохватившись, з надією в серці побіжиш відчиняти, але там нікого.
Намарно боровшись із холодними дверима, твоя остання надія пішла, забравши з собою останні сподівання.
Ти зрозумієш, що у твої двері стукали завжди, проте не почувши відповіді...пішли..
Занадто пізно...́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464865
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.12.2013