| Сторінки (1/47): | « | 1 | » |
Про невблаганність часу написано багато, певно, навіть більше ніж про кохання. Це схоже на форму популізму, та вибір теми завжди зводиться до цих двох стовпів графоманства. І якщо через тему кохання проходить кожен творець, бажаючи того, чи ні...то жорстокий час постає у творах лише "щасливчиків".
Я живу, чи радше жив, досить яскраво та химерно. Це не моя власна ідентифікація, адже, як на мене -- життя було звичайним, та розповідаючи будь-яку з своїх історій оточенню, викликав у них купу емоцій та вражень, можливо, вражень навіть більше ніж у самого героя.
"Чи був я у дитинстві вже тим, хто постає між рядками спогадів?
Чи зараз я відчуваю себе тим, що творив це усе в минулому?"
Однозначного відмежування від нього у мене немає, та в той-самий час, однозначно, й немає помітної схожості.
Сподіваюсь, що хоч ситуації відбувались насправді, бо власна недовіра вже навіть там шукає фіктивність. Я міг би уточнити у когось з дійових осіб тих спогадів, та на щастя чи на жаль, я завжди несвідомо підчищаю контакти.
* * *
Я міг би спробувати знайти кількох з них у соціальних мережах, усе-таки людство розвивається, та зустріч з минулим не стала простішою чи реальнішою.
Я міг би, та час усе йде...
Яким би не був захопливим похід -- ти вже добрався до вершини. Це не твій максимум, просто кінець локації. Усі провідні особистості людства радять не повертатись назад, але що ж робити?!
Ось він, Я. Стою на урвищі.
Позаду усе що було, попереду нічого, навіть клаптику простору, на якому можна просто встояти - немає.
Я би міг довіритись ідеалістам-романтикам та, наважившись, стрибнути-полетіти.., але ми не в Діснеївській мультиплікації, а політ обмежиться транспортуванням мого Я до підніжжя цієї ж гори з бонусом-травмами.
* * *
Тому усе, що залишається - сидіти тут, чекати на щось, чи на когось, себто на розширення можливості вибору..,і аби просто так не витрачати ресурс жорстокого часу -- оформляти звітність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918446
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2021
Я віддаю тобі все, що так завинив.
Я вину свою випив, і бачу осад у пляшці.
Пробач, моя люба, що лиш сьогодні тебе відпустив,
Що змушував триматись мене, хоч і бу́ло це важко.
Прости, що у натягу був постійно ланцюг,
Що тягнув усе вниз - до пекла земного, у хаос,
Що нічого не зрозумів, ні тоді (серед волоцюг),
А ні потім, блукаючи в світі тонкому без пауз.
---------------------------------------
"Це останні рядки для тебе, уже не моя Музо, не мій острів, не моє...
Будь щасливою, Акаціє, сподіваюсь ти це прочитала, і нам вдалось одночасно відірвати від себе, та підпалити, той "бікфордів шнур", а вибух, від зустрічі останніх імпульсів, відбувся рівновіддалено."
---------------------------------------
[кінець плівки.]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2020
Усе так дивно
Усе так просто
Усі ні - хибні
Химери - з воску
Химерні мости
Глибокі ріки
Наче за ГОСТом
Усе у світі
Не зайве світло
Нестача тіні
Розкрив вітрила
І бутлі винні
І не прикритий
Лежу під сонцем
Чую звук тихий
Плавлення воску
Все меншого зросту
Моя химера
Усе так просто
Все так як треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020
Завчені гри колективної правила
Шахова дошка нашвидкоруч розмічена
Учора мене твої грані вабили
Завтра я буду десь на півночі
Завтра я буду -- сьогодні нема мене
А ні на півдні, ні на екваторі
А ні тверезе, ні чимось вгашене
Ядро у мирному атомі
Енергоблоки по-трохи плавляться
І розбиваються блоки енергетичні
Не розумію чому люди усе ще граються
У цю гру без кінця котра називається вічність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2020
Треба переставати жерти себе й кусати усіх, що навколо.
Бо ж харчування такого зразка - здоровим ніяк не назвати.
І це не залежить від особистої віри в богів, а чи бога,
Це лиш звичка ув'язнених - спроба прогризти ґрати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2020
Обережність з бажаннями тягне кудись в невідоме,
Й пручатись немає ні віри, а ні наснаги.
Посіріла картинка, та і сивими стали скроні,
А внутрішнє військо кричить: "Полководець нас зрадив!".
Хоч й поранень в нас жодних, та і жодної втрати чи смерті,
Навіть адреналін всох до останньої краплі,
Усе рівно живе воїнський дух - він бо понад-упертий,
Сам-по-собі, не шкодуючи тих кого вже утратив.
Й не тримати надії до тих ко́го знаходить,
Й не триматись (своїх, чи чужих?!) орієнтирів.
Самостійне життя, ще й таке, що ні з ким і ні в чому не згоден,
А глибинні думки полишати глибше вічної криги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860800
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2020
З ранку самого, годиною п'ятою,
Каву міцну, полишивши, варитися,
Я забавлявся шаманською м'ятою,
І нас багато таких, хоч й не віриться.
З цукром чи без - взагалі не суттєво,
Скільки курити - не принципово.
Головне витримати ці ідеї,
Навіть химерні та не знайомі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842459
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2019
Знову, аби не зостатись самотнім, граю словами та словоформами,
Життя прямий шлях - безповоротній, та щастя шукаю за поворотами.
На перехрестях, забувши про правила, притормозив - практично зупинка,
Та тим не менш, настрою гранули - тануть навпрочуд швидко.
Тануть і плавляться, як мізки під південним сонцем із роздумів,
І розбиваються в друзки, заморожені вітром пінічним.
Я граюсь словами, прикриваючи дійсні проблеми та розлади,
Не знаю що зараз, та корчусь з фарсом про вічність.
Допомоги?
...аби ж міг прийняти її, це не психоактивні сполуки, котрі,
В мені 247 та без вихідних, а прийом котрих - вдих-та-видих.
Ти сам?
...з радістю, та певно не можу, цей рівень передбачає соціальну спроможність,
А я десь провтикав розподіл талантів, обравши натомість бонусну карту.
І я граю арени та ПвП, та мрію тихцем про рейди чи щось сюжетне.
І вживаю я далі, а воно не гребе - певно алюзія пекла.
І шукаю когось чи себе чи тебе?! зрозуміти не можу відразу.
І метаморфожусь невідомо у що, викликаючи у себе відразу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835527
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.05.2019
Весь світ – театр, а душі в нім – актори,
А не слабкі та смертні ці тіла,
Для котрих час – найбільша перепона,
Хоча його боятись – все ж дарма.
Людина – це ж всього лиш тіло,
Лиш м’ясо та залита в нього кров.
Костюм, так кимось зроблений невміло,
Що раз за разом, грає не ту роль.
Душа ж безсмертна, лиш вона творить,
Її політ – безмежний, як вся творчість.
Коли б впіймати цю примарну мить,
Цей діалог без слів, я ж ще спроможний?!
Я ж можу ще?! Я здатен?! Дайте знати.
Чи поясніть – “чому?” та як назад…
Це ж все ж не гра, а роль – як тут програти?!
Хід випав долі – вона ставить пат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2019
Звіріють всі..,
Твариною ж зостатись — треба хист,
Десь в закутках полишивши причину.
Й забути про шухлядки ції вміст,
Побоюючись власноручних кпинів.
Звіріють всі..,
Не всі це розуміють,
Ще менше про це думають хоч щось.
А я звірію з цього, ох як я звірію,
Реву в душі, начЕ ранений лось.
А чи не так?! Можливо це все норма?!
А я лукавлю й дурню якусь несу?!
Тоді несіть сюди-но швидше корму,
Маріхуани трохи та вівсу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831613
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2019
Поезія - прояв первинно-важливої слабкості.
Вірші - сповідь калічного паралітика твоєї душі.
Вийди з, блокуючої усе що ти любиш, матриці,
І напиши..,
...бодай бісові чотири рядки напиши!
А тепер роззирнись...,
...химерні зміни, ти згоден?!
Це без психотропів і медитацій південно-східних.
Усього лиш подоланий, власне, власноруч створений спротив,
Вдалось? Усе вірно? Я... вільний?!.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829765
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 20.03.2019
...і лишився я з тишею, та легкою знервованістю.
Все ж це краще за спокій — кінцеву станцію.
Не важливі слова, і завадять подробиці,
Мовлення нищучи грацію.
Чверть звука, та половина складу складів,
Навіть це, перевантажує до паніки мозок.
А той output, котрим він відповів —
— теплий наче весняні морози.
І гітара лиш чавить ноги — не тягне до висоти,
Квола алюзія ілюзорного самозайобу.
Я ж цікавих пригод хотів?!
Ну що ж, ось — нагорода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828587
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 10.03.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828303
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.03.2019
"Поет повинен бути нещасним!" —
— примітивна ідея далеких від літератури осіб.
І не залежно від настрою твоїх римованих партій,
Та й від кольору...головне, аби остаточно ти не осліп.
Тільки перші кілька разів, пишеш зливаючи чорну отруту у простір,
І неправильність цього кроку, досить сумнівна штука.
Та для когось це може бути останній у скроню постріл,
Коли куля, як посмішка: "Від вуха, й до іншого вуха"
Поети — навпрочуд безвідповідальні падлюки,
Не парить, яким чином будуть використані їх дорого-вказівки.
Їх парить лише власне Его, що слідкує за зовнішнім рухом,
Та періодично роздає усім свої чб візитівки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827269
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.03.2019
Намагаюсь видати бодай одну іскру-крихітку,
Спалах мікросекундний, у просторі поруч себе.
Поставити конкретний-жирний символ відліку,
Треба?! ...чи все ж таки краще - не треба?!
Ох, ці теплі потоки повітря, та холодні плями тіней,
Вібрую постійно, наче телефон трудоголіка-брокера.
В мене жодних планів, та безліч абстрактних ідей,
Паломництво — вчення, і вчення це персонально-рокове.
Пішли прогуляємось, моя химерна свідомосте!
Глянемо, що нового навколо стабільного Я...
Йому ж ще далеко до очікуваної невагомості,
А навколо - все та ж лицемірна та низька дурня.
Ну що, камінь душі?! Зацінив скільки вогнетривкого?!.
...скільки тих матеріалів, що не обіймуться полум'ям?
Чом так гучно мовчиш?! Чи вже й сам палати готовий?..
Удар каменя в камінь. Іскра. Вогник. Повторення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825655
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 16.02.2019
Скільки ж Надії отримано в минулу зиму,
Скільки Віри у щось, та і натяк на третю-зайву.
Яку вже за рахунком, опісля, осушую зливу?!
Напевне, нарешті останню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823195
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 29.01.2019
Чергове.., а чи без черги - не принципово,
Коло пекла - не та штука, що поспішає.
Як дістали мене власні Я у бісовій змові,
Догорає багаття із Я, до самого раю.
Перетинки чи ж пір'їни кришталю на крилах,
Німб білосніжний, чи ж роги - згорівші світила,
Принцип контрастів планета не відмінила,
Лише колір пропав, змила душевна злива.
Абсурдність абсурдна лише на перший погляд,
Вона як псих. розлад - навпрочуд штука логічна.
Тільки логіка ця не бажана кожним поряд,
А зі мною вона перейде навіть у вічність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823105
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.01.2019
Зоряне небо на тілі із крапель,
Смолистого, чорного воску.
Вчора згорів, як розпалений факел,
Та вогник лишився десь в мозку.
А зараз - пітьма, все вивчаю на дотик,
Наразі, торкаюсь Я голок,
Можливо біль і найсильніший наркотик,
Та порівняти - мій поклик!
Круто, метал - це досить суворо,
Та надто дрібні частинки.
Швидко звикаєш до локального болю -
Не поторчиш ні хвилинки.
Підемо далі, на черзі в нас леза -
Майже відклеїлась маска...
Та у секунди всесильного стресу,
Вдалий поріз - і поразка.
А ми не програЄмо - рано, Панове!
Заліпимо рани та й знову...
Я обіцяю закінчити(вкотре!?),
«Список людських задоволень».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732997
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.05.2017
Пітьма. Жодного інформаційного фону – немає ні запахів, ні звуків. Навіть думки проходять транзитом, не залишаючи особливих слідів, наче душі рікою Стікс.
Та з плином часу щось з’являється. Першим виступає відчуття сухого холоду та липкості, що огортає мене. Смакує солоним, хоч я й не можу бути впевненим, через неможливість порівняти – просто так здається.
Ось тепер я вже щось чую. Схоже на глухі удари. Навіть не чую, а відчуваю вібрацію від поштовхів. Я й не помітив, як з’явилась невідома поверхня під ногами, але вона не піддається аналізу, бо ні на що не схожа – та, що не відображає нічого.
Я торкнувся її рукою. Поштовхи сильнішають – я в обіймах іржавих ланцюгів страху чогось неминучого, фатального. Не витримую і намагаюсь кричати, та горло, сковане спазмом, видає лише щось схоже на шепіт: «Не треба...».
Удари припинились - легшає. Але я не встиг заспокоїтись, як почалось з новою силою. Тепер вібрацію помітно навіть оку, адже сльози котрі стікають по впадинам зсохлого, майже мертвого обличчя, починають зриватись на півдорозі до підборіддя, заливши звичні стежки.
Боляче, я не можу зрозуміти – «чому мені боляче?». Кожен удар, наче чергова голка загнана садистом-віртуозом в грудну клітину. Я не витримую, починаю кричати.
Тепер це точно не шепіт, та й від крику це кардинально відрізняється, скоріше утробний рик. Рик загнаної в кут тварини, у якої немає шансів. У цей момент я мрію про повернення страху, за для заміщення болю. Це вже майже нестерпно.
Знову припинилось – приємно. Не думав, що інертна тиша, котра мене утримувала стільки часу, може бути настільки приємною.
Я, абсолютно виснажений, опускаюсь та завмираю в позі ембріона, лежачи на поверхні. Холод змінився м’яким теплом, а липкість зникла. Здається, я засинаю.
Відкрив очі. Мій страх не підтвердився – жодних зовнішніх подразників, окрім ледь жевріючого тепла поверхні. Тепер я заспокоївся достатньо, або почати вивчати її. Прозора, ідеально чиста, з мереживом із тонких білосніжних ниток у глибині.
Це було щось схоже на ідеальний матеріал з мільйонами недоліків, де кожен недолік ідеальний. Та асоціації роблять свою справу, і трохи згодом, я вже роздумував про схожість цієї поверхні та кришталю. Я можу думати!
(Це дуже важливо, бо минулого разу схилити себе до роздумів я зміг перед транспортуванням свідомості до цього місця.)
Іноді думки мене доводять до шаленства, але поверхня оберігала мене від нього даруючи своє тепло. За час, проведений з нею, я встиг добряче прив’язатись. Мені подобалось лежати і розтікатись її поверхнею, цілувати її та пестити кожною клітиною свого тіла.
Та одного разу, я надто на довго затримав думку про небажання йти звідси. Я хотів лишити все так, як було НАЗАВЖДИ. Я втратив бажання, і усвідомив це. Я відкрив очі та вийшов з анабіозу. Я прозрів у пітьмі, та усе лишалось невидимим навіть більше, ніж раніше. Я почув поштовх, і ще один, і ще…
В паніці падаю на поверхню – холод. На дотик знайшовши мереживо білосніжних ниток, мій страх підтвердився – це тріщини, і вони росли, я навіть можу прослідкувати за їх розповсюдженням. «Це кінець.» - остання думка свідомості.
Агонія. Єдине, на що я розраховував – остання допомога поверхні. Наосліп обравши гострий її шматок, я обламував нігті і розривав плоть виколупуючи його. В мене вийшло, зціпивши зуби, крізь які проривалась істерика, я заніс його для удару та посміхнувся…
Але я не відчув пошкоджень, я не відчув, навіть, як зник шматок поверхні з моєї руки. Здалось?
Спробував знайти новий, та помітив – усе змінилось. Поверхня стала м’якою, майже рідиною. Під вагою свого тіла я почав провалюватись у холодне та липке желе. Я втратив свідомість з бажанням забути це все.
Я відкрив очі. Пітьма...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722690
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.03.2017
Строчки теряют форму,
Растекаются подобно песку сквозь пальцы.
Импульсивно зажимая их,
Мы только увеличиваем импульс скитальцев.
Всё протекает мимо,
Как и я мимо себя самого.
Эх, как давно ожидал я этого мига -
Дабы узнать то, что изначально мне не дано
И угол наклона текста.
Важен даже при печатном издании.
Как и предыстория мыслей
Кем-либо, когда-либо сказанных.
Как и партия слишком низкихвысоких частот,
Неслышных для человеческого уха.
Немыслимых для крота высот.
Ведь всё доходит до слуха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721981
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.03.2017
Це найжорсткіший абстинентний синдром
Амфетамінові ломки? Насипте мені побільше
Та не важливо під яким я ходитиму прапором
Я не забуду той наркотик, що мене знищив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2017
Я розрізаю по лінії згину
Я загинаю не там де потрібно
Я як помру то воскресну де згину
І все розріжу там відповідно
Я забуваю термінології
І нагинаю ворожі закони
Дію виключно за власною логікою
А чи чужою це не принципово
І я для себе почав римувати
А вже для інших практично ніщо
Навіть навчився часом мовчати
А чи навчили А не все одно
Я унікальний і цим надто сірий
Сірість залізла навіть в повне ім'я
Іноді думав що брак в мене сили
Або що брак все моЄ життя
Та похую менше звуків в рядку
Менше допінгу в кінчених мізках
Настала весна навіть я розцвіту
І плоди потім дам усім звісно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2017
Чи винні гори перед загиблими в лавинах
Чи власне льодово-сніжна масса винна
У кого буде почуття провини
Якщо не відчувать не міг ніхто.
Бо ж почуття не тільки у людини
Це через них усі пологі схили
І снігу із вершин "нервові" зриви
І стежково-галявинне нутро.
А ти все лізеш й всьОго тобі мало
Прекрасне недосяжний ідеал
Та ти людина "Як це недосяжно"
Ти ж не такий(-а) як ввесь тупий загал.
І валиш далі, жорстко, необачно
І нищищ, вже тобі не лячно
За що тобі вже є окрема вдячність
Від демона великих літер "Е"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720015
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2017
Я хотів вибігти не роздумуючи, забувши половину потрібних(чи не надто) речей і доїхати останнім потягом метро, в останньому вагоні до станції м. Контрактова площа, востаннє.
Але цього не сталось, я продовжував просто уявляти. Настільки це гідний вчинок, що реальність його почала падати, а то й загалом зникла. Та не важливо - я вже мав сюжет, котрий міг відбутись, цього було достатньо.
Я уявляв, як вийду з підземки під дрібний сніг, в той момент схожий на маленьку пташку, стану під ліхтар, зіжмусь, зігрівшись наостанок, підкурю цигарку і піду по рельсам у завчасно відомому напрямку, до завчасно невідомої цілі.
Досить круто, як на сюжет, рухатись трамвайними коліями під легким, замріяним снігом, коли на вулицях немає нікого бо вже стрілки годинника пройшли відмітку в "північ".
Та тоді романтизм цього вчинку розбився об логіку і думки. Як я дійду не знаючи на скільки далеко? Що взагалі потім буде як навіть знайду дім? Чи не заблукаю на черговій розвилці?
Я боявся, боявся страху котрий може з'явитись при недостатній вдачі, а свою вдачу я дуже недооцінював. Тому й лишився, тому й не зробив вчинок, за котрий був щасливий, лише придумавши його.
А можливо це на краще?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698134
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2016
Звичайна, буденна реальність.
Вечірні ритуали - практично виконані.
Кожна дія твоя - бездоганність,
Й не чекаєш тривогу, бо ж, власне, й не кликали.
Та приходить вона, десь із ближнього пекла,
Там, де непевність твоя та демони страху,
Там, де роздумів всіх - заборонений вектор,
Там, де логіка тісно переплітається з а́хуєм.
А вона - лиш носій для транспортування,
Компілятор для цього лю́дського коду.
Інтерфейс цей ти бачиш аж ніяк не востаннє,
Хоча, хто його зна!? Це відомо лиш богу...
Ну й ось вже із нею в палкому дуеті,
Смакуєте ÍNFO, що вона зготувала,
І зупиняєш її лише на сигарету,
Цю корозію-трапезу для нервів-металу.
Як закінчиться цей, не ле́гкий, процес -
Тривога піде й виганяти не треба,
А при́йде колишня, така собі "EX",
"Ніч відкритих дверей" у свідомості в тебе.
Зустрічати не треба, чесно ка́жу - "Не варто!",
Бо, як станеш під двері - залізе в вікно.
Хоч організовуй по периметру варту,
Пройде через все, бо їй все одно.
А імення гучне їй - "панічна атака",
І захиститись вже не можливо.
Дезертують усі - залишається а́хуй,
Бо як на мене, є щось між ними.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2016
Світло зірок, місяця сяйво,
Сонця згорання - за для твого тепла згорання.
За для твОго комфорту і твогО хорошого настрою,
Виконання твоїх, власне, мрій – твого призначення.
І повтори, не через куций запас словоформ,
Не через халяву чи економію власних ресурсів.
І контакт цей із вами не менше ніж інфо-штурм.
Фортеці із упереджень не встояти, неприступною.
І рими не надто солодкі й ненаповнені соком,
Сухі наче дерево, коркове на узбіччі.
Яке ти проминаєш не кліпнувши навіть оком,
Занурившись в трабли свої вже досить та й звичні.
Навіщо, навіщо занурюватись, власне у себе?
Навіщо копати в ядро своєї свідомості?
Це ж не те, що тебе підкине до недоступного неба,
Не те, що тобі допоможе досягти невагомості.
Все не те, все ілюзорне та й не реальне,
Не прозоре – мутне наче Алкоголь у судинах.
Наче п’яне бажання,
Та його ж п’янке виконання,
Що ти мріяв побачити в році, у місяці й днинах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679190
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2016
Клітка пустує...
Клітка пустує без тебе.
Грати не чують.
Можливо програти?
...не треба...
Дуже багато "можливо", та фактична нестача можливостей.
Треба сміливості, хоч краплю сліпої сміливості.
А далі все старо-ново,
Отримуєш наслідок - вали шукати причину,
І це ламана лінія, не звичне ліричне коло,
І це є основним, себто - єдине важливе.
Власне єдиний важіль, єдина працююча кнопка.
Як на тій, досить попсовій, кумедній штуці в коробці.
Котра ілюструє усю вашу, люди, упертість,
Що виникла через дефект виробництва - смертність.
Хоча це не найгірше у людстві,
Є ж кохання, точніше його немає.
Наче повії, не вірячі у проституцію,
Так кожен із вас від псевдо-іскор згорає.
Всі тікають від роздумів, не дають навіть шансу теорії.
Бо ж якщо, хоч частково, та вірно -
Треба буде переписати історії,
Пережити життя, а це нудно й надповільно.
А тому, залежно причинам, тезам згори відповідно,
Я заповнюю темну клітку світлом самодостатності.
Та й навіть із цим, як це, курво, не дивно -
Не досягнути мені досконалості!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671159
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.06.2016
[i]Неначе треба майже померти, щоб тебе полюбили. Неначе треба зависнути на самому краю, щоб тебе врятували.[/i]
[b]Чак Паланік[/b]
А ще можна кричати, аби бути почутим,
І лізти в обличчя - бути побаченим.
Ввести кубик до вени, щоби відчути,
Набити тату - віднайти їхнє значення.
Зламати кілька кісток, аби щось зрослося,
Щоб відпустило - увійти в передоз.
Втонути в ріці, щоби вспливти вдалося,
Відгадати погоду, прочитавши прогноз.
Та навіщо ось так? В чому схований сенс?
Адже вартість всього упада до нуля.
Також, до мізеру йде інтерес,
Отримати щось це ідея твоя.
А раніше закохувались ми раптово,
І рятували випадком та вчасно.
Дослухались до шепоту знову-і-знову,
Звертали увагу не лише на мудацтво.
Відчували самі без допінгування,
Фразу сперш розуміли, потім в мізки вкладали.
І зросталось завжди й відпускало востаннє,
Та і з дна власним хистом спливали.
І прогнози чи вдалі, а чи помилкові,
Ми робили самі, самі й помилялись.
Та зараз замкнулись в порочному колі:
"Коли щось отримати ви [u]не намагались[/u]?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670810
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.06.2016
"Ні про що не можна сказати нічого певного"
(с) Піррон
Ні про що не можна сказати нічого певного.
Про ніщо усі відомості, завчасно - істина.
Адже саме від світла стає яскравішою темрява,
Котра, в свою чергу, показує вартість світла.
(с) Сірооченко С.С.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665642
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2016
Прочинені вікна Пусті підвіконня
Вимкнуто світло Все ближче безодня
Все ближче психози неврози депресія
І негатив у геометричній прогресії
Зростає наче напруга на чортовім кабелі
А механік все тягне до низу химерні важелі
Усе активує Усе запускає
Руйнує Руйнує хоч і не знає
Причини і наслідки Його не хвилює
Він тут головний Він тут мудрує
Його не діймає зовнішня паніка
Просто хімія чи все ж органіка
Просто неадекватність чи на щось реакція
Та й навіть якщо прокрастинація
Він все уже бачив від всього захистив
Хоча й сумнівались - зумів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663263
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2016
Більшість шляхів - не прохідні,
Для малого, ледь не зсохлого, Терена.
Він помирає, на власній війні,
Програє партію темряві.
Рядки надкороткі, як його існування,
Чи що перше, що друге - фарс!?
Що вже тут вдієш, коли думка остання,
Гасить свічку життя за Вас?
Як підпалити її, якщо Вам,
Вогню не дадуть, апріорі?
За те вам "відплатять" усі"по боргам",
й прикриють від погляду, навіть зорі.
І сиди в непроглядній пітьмі,
З найжорстокішим власним ворогом.
З собою коханим, знов на війні,
Поливаючи відображення полум'ям.
І убивства за для саботажу,
Й геноциди, теракти і гніт.
Усе валимо ми, щоб приблизити власну поразку,
Закінчити власний life trip.
Досить погано, коли life змінює bad,
Трохи гірше, коли це пермаментно.
Але й це не зрівняти зі знищенням власних потреб,
За для знищення закутків там, де темно.
Світла більше від цього не стане,
Як і менше - прописна, свята істина.
Тих, хто плавить, аби розтало,
Тих, хто падає, щоб не вистояти.
Бо ж, коли ворог для тебе - ти сам,
І знаєш всі кроки одразу і наперед.
Починаєш робити у нутрощах своїх бедлам,
Заганяючи вас у BAD...
27.04.16 (c)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662721
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2016
У мене фетиш до холодної зброї,
Я - закоханий в чортові леза та кляті руків'я,
І в черговому махачі нас, кохана, з тобою,
Я, встромлене в мене, до кінця засуну спокійно.
Не відчуваючи болю, чи просто не вірячи,
Проштовхну до нутра усе, що має сенс і що ні.
Я безумець, ви погляньте на це: "Очі вирячив,
Й пролива свою кров на цій надхолодній війні!".
Та не за думки чи якісь геніальні ідеї,
Не за правоту чи відміну солодкій брехні,
Просто звик до руків'я ножів, що ростуть з мого епітелію,
І лез, що знищують надлишок кисню в мені.
І дістати їх не потрібно, та й не можливо,
Вони наче в реалі, ці леза, стримують рани,
Й гірка кров не протікає із ними,
Адже саме гірке назавжди лишається з нами.
Тому, хай примножуються і залишаються,
Можливо хоч так наберусь для світу ваги!?
Я ж не піду, саме тут і лишаюсь Я,
Я ж обожнюю леза, руків'я й крові сліди.
26.04.16 (с)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2016
Привіт, Темряво, я все-таки повернувся!
Я так давно знав тебе, чи був у гостях,
Ти ж знала, що рано чи пізно зірвусь, Я
Віднедавна безкрилий птах.
Прийду я до тебе, і ось я вже й тут,
Стою знічено дивлюся в стелю.
Чи можливо в підлогу я й не розберу,
Все ж бо темне, в твоїй оселі.
Так я програв, дарма сперечалися:
"Сенсу в коханні, як й кохання нема.".
Дарма йшов від тебе, дарма сподівався,
І серце віддав я точно дарма.
Тепер, якщо твоя ласка, Кохана,
Забери на завше це м'ясо назад.
Воно хоч і зламане, та все ж не погане,
В ньому не так і багато вад.
Трішки є гордості, трохи є гніву,
Ще крапля ЕГО на самому дні.
Не ідеал воно, без-сумнівно,
За те перевірене, так що бери!
Просто ось так, забирай і по всьому,
Просити я в тебе нічого не смію.
Просто звільни мене від тяжкого,
Бо скоро я зло сам-собі заподію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2015
Ти найгірший індивід, з котрим я знайомий.
Це не ревнощі - не будь самовпевненою,
І повір в спілкуванні у нас це не кома -
Це крапка - не буде повернення.
Ось і все.., так цікаво у нас повелосЯ,
Закінчилось у нас все початком.
Те, що задум реальний - мЕні здалось, Я
Програв - забирай мою ставку.
І здивуєш, в чергове, забравши все дійсно,
Залишивши у спокої з відсутністю всього.
Єдине - це спогади, що не навиджу звісно,
Та забуду - нічого страшного.
Жах в мене був би, якби промовчав я,
Якби знову я вдав, що все добре.
Та нарешті закінчив беззмістовне навчання,
Що насправді приносить лиш шкоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2015
Чого й було очікувати варто -
Скло розбилось, оголивши свою внутрішню темряву.
"Ну що ж... Зустрічай мене, диявольська варто!",
Адже я все ж до низу, хоч і не впевнено.
Лечу, а чи падаю вже не принципово.
Цікавить лише остаточне призначення.
Координати (до:низу) хоч і вагомі,
Та все ж надто абстрактне їх знайчення.
Сподіваюсь мені посміхнеться фортуна,
Й приземлюсь я хоча б не поранившись(знову?).
Позаяк я не хочу ходити понурим,
Із кривавою раною позастроково.
Досить! Отримав всього я по горло,
Ураження лезами, голками, шпицями.
І так заростати все буде НАДдовго,
Та з цим я хоч якось, та можу змиритися.
Хай буде вже так, за те думка гріє,
Що трохи, та все ж я буду вцілілим.
Без ніяких пошкоджень - це майже ідилія,
Між ледь живим тілом, та духом, зомлілим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2015
Чергове заломлення світла здивує тебе,
Адже бачити тих, хто вже не чекає - це дивно.
І ти будеш вдихати це, доки все ще гребе,
Доки все не розчиниться у тобі рівномірно.
Доки дах не на місці, доки ти там, де треба.
Головне в ситуації цій власна богема,
Що так фокусує твої зіниці...
Залий свою душу по вінця.
Загинь у цій наркотичній западині.
Зациклись, зведи усе лише до одного.
Будь наче хворий, будь наче прокажений,
Зустрінься зі смертю та все ж лише з молодою.
А якщо все ж відпустить тебе цей кістяк,
Молодої дами що носить все лише чорне.
Крикни, чи подай будь-який інший знак,
Наприклад зіграй ноту До на волторні.
До мене, до власника, до того, хто вже зачекався,
Повертайся, лиш втихне буря в опустошеній склянці.
І не треба боятись, ти ж не програв і не здався,
Пройшов через це, переміг - одягай білі капці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2015
Я знаю, Вона не відторгла мене, не забула,
І постійно чекала на те, що я все ж прийду.
Засинала під вхідними дверима, там де килим із гуми,
Пила м'ятний чай, щоб відволіктись від злих дум.
Завжди прислухалась до звуків в своєму під'їзді,
Хотіла безмежно почути знайомий мій крок.
Поводила себе, наче суїцидник на з'їзді,
Для тих, хто отримав ледь не смертельний урок.
І чекала Вона дуже довго, ледве не вічність,
Зачекала би ще, та, на жаль, закінчився допінг.
І відразу ввірвалась до мізків безжальна дійсність,
І прикрила повіки, й зупинила, нарешті, подих.
Наступного дня, понурі лиця у чорних костюмах,
Забрали тіло з під'їзду під номером два.
Хто ж знав, що спізнюся так, хто ж думав?
Я впевнився - вже не трапляються дива...
І потім, як згадати це ніхто не був у змозі,
Я підійшов, принесши м'ятний чай.
І просто впав - помер на тім порозі,
Сконав мене як і її "ВІД-ЧАЙ".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2015
Що ти бажаєш від життя,
Старий вже, хворий чоловіче?
Почуття усі, ти замінив забуттям,
Щоб зачинити за наркозалежністю відчай.
Що ти хочеш отримати, взяти що?
(Окрім конопель, що лежать на полиці.)
Твій спраглий жити дух, наче пішов,
Сховали його, як саме око, зіниці.
Ти ледь живий чи трохи-лише вбитий,
Навіщо тобі ТГК чи ЛСД?
Зачім кидаєш кислоту, зачім ці тріпи?
Чому чекаєш доки глузд твій упаде?
Ти ж наче жив, ти ж наче був щасливий:
Кохання(чи закоханість!?) та все ж хоч щось.
Хоч щось тебе тримало в цьому світі,
В яку із прірв воно все зірвалось?
Усе пропало, зійшло все нанівець,
Залишилась лиш марка, та - остання.
Закинь її ти під язик і все - кінець,
Скінчиш нарешті, беззмістовне існування.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580880
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2015
Я відторгую суспільство-соціум!
Чом вам не вдалось зробити мене як усі?
З мінімумом сильних емоцій,
З жагою життя в кінці-кінців.
Туді б не бŷло вітру самотності,
Ну було би дощів з розчарувань.
Навіщо мене наділили цією свідомістю,
Навіщо вплітати у долю стільки страждань?
Навіщо? - знову повторюю вперто,
І повірте, й в десяте ще повторюсь.
Чом свідомість ідейну мою ще не стерто?
І чому я невпинно зі світом борюсь?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577898
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.04.2015
Пітьма.
Я не відчуваю нічого - немає ні запахів, ні звуків, навіть думки проходять повз, не залишаючи особливих слідів.
Хоча ні.
Є відчуття - відчуття чогось холодного та липкого, що огортає мене. На смак воно солоне, хоча я не знаю цього смаку просто так здається. Ось тепер я вже щось чую, схоже на удари по склу, точніше навіть не чую, а відчуваю вібрацію.
Я торкаюсь цього скла, та й як не торкатись, якщо я виявляється на ньому стою.
Удари сильнішають, мене сковує страх, страх чогось неминучого, фатального.
Я не витримую і намагаюсь кричати, виходить щось схоже на шепіт "Не треба...".
Удари припинились - легшає.
Та тут почались з новою силою, тепер вже вібрацію помітно навіть оку, адже сльози котрі стікають по впадинам сухого майже мертвого обличчя, починають зриватись на пів-дорозі до підборіддя. Боляче, я не можу зрозуміти чому мені боляче, адже я просто стою на якомусь склі повністю огорнутий пітьмою. Та кожен удар наче чергова голка загнана в грудну клітину.
Я не витримую, починаю кричати вже це неможливо назвати шепотом та й від крику це кардинально відрізняється, скоріше утробний рик. Рик загнаної в кут тварини, у якої немає шансів.
Знову припинилось - приємно. Не думав, що тиша котра мене утримувала стільки часу буде знову настільки приємною.
Я опускаюсь та лягаю на скло, воно як не дивно було теплим, та де там, я мало не отримував опіки - в будь-якому випадку це краще за холод пітьми. Здається я заснув...
Мені подобається це скло, далі я постійно лежав на ньому, лежав розкинувши руки, аби випадково воно не тріснуло.
Я пестив його долонями, цілував, терся не надто виголеним підборіддям, воно відповідало новою хвилею жару, класно - мені подобається. Здається я закохався, закохався в скло. Котре не може мені відповісти взаємністю на емоційному чи іншому рівні, та тепла мені було достатньо.
Я вже збирався прожити залишок часу отак, просто лежачи на ньому.
Та доля вирішила інакше - надто добре, не заслужив.
І ось прокинувшись з цього сну, чи просто протверезівши від інтоксикації радістю, я знову чую ці удари.
Тепер вони були іншими, просто монотонні удари, я знову почав боятись, та це було не так як раніше, тепер мені було що втрачати, я не хотів залишати скло, я не хотів втратити його.
Я вже не кричав, адже судячи по силі ударів та тріщинам, що розповзались по усій його поверхні, не зупинить мій крик, плач чи благання.
Це все, агонія - я підбирав шматки скла, що відкололись та намагався перерізати собі горлянку, та воно ставало м'яким, а потім взагалі розтікалось стаючи холодною, в'язкою субстанцією я спробував на смак - солоне, десь я вже таке куштував.
Я не встиг довести думку до кінця, скло розбилось, розлетівшись на мільйони частинок, і я полетів униз, в невідомість, в несвідомість, в порожнечу.
Ось так і буває, доводиш себе до прірви, зависаєш над нею за допомогою чогось чи когось, в моєму випадку цим чимсь-кимсь було скло. Та як відомо - ніщо не вічне, і я навіть не впевнений, що краще: одразу зірватись донизу чи зависнути на деякий час над цим безповоротнім падінням.
Хоча прірви бувають також різні, у когось її висоти вистачить щоб спокійно померти до логічного кінця - розчинитись у пітьмі, у когось навпаки вона буде настільки короткою, що можна навіть вижити про приземленні, встати обтруситись і стрибати в наступну.
Яка прірва в мене - я не знаю, та поки що я лечу... Ні не лечу - падаю, адже політ не настільки обмежений у часі та просторі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576334
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.04.2015
Я набираюся з тебе чорнила,
Я ним заповнюю усю свою душу.
Вибач мене, будь ласка, Мила,
Бо ж я не хочу цього - я це мушу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575299
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2015
Зимою..,
Коли іній покриває мертві кінцівки дерев,
А сонце споглядає людські проблеми з безпечної відстані,
Коли люди не летять по життю з криком вперед,
А лише інертно дрейфують у своїй пристані.
Зимою..,
Навіть старий наркодиллер, закриває усі канали,
Аби повністю віддатись перемиканню телевізора,
Обираючі вже для себе... власні... канали,
В порівнянні з якими шкода наркотиків просто мізерна.
Зимою..,
Вже не здається дивним ні самотність, ні депресія,
Навіть божевілля стало буденним.
Все частіше починає виявлятись егоїстична агресія,
Власне до себе. Саме так - будь певним.
Зимою..,
Постійно життєрадісні актори,
Повинні одягати фіктивну посмішку,
І своєю наче й справжньою грою, руйнувати гори,
На плечах...звичайних...глядачів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2015
Все, почалось – Вкраїна у вогні,
Це зарашні часи, не назва фільму.
Палає Київ, люди на війні,
Стоять за надкраїну нашу вільну.
Стоять і ризикують, всім що є,
У кого син чи донька, в кого матір.
Стоять за світле майбуття твоє,
Стоять за скинення вельможних катів.
Ти критикуєш дії радикальні?
Що, забоявся дуже різких дій?
А не боїшся, що ця ніч уже остання,
Для батька, матері, доньок чи синів?
Вже кров пролита, відступу немає,
Нема куди з шляху цього зійти.
Є родичі, батьки котрі чекають,
Дитя своє, яке вже не знайти.
Є честь і гордість, мудрість і відвага,
Лиш це чогось вартує у бою.
Прийди, підтримай нашу спільну справу,
Прийди – прошу тебе,прийди - молю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575045
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.04.2015
Вони заряджають свою зброю вогнем,
Що випалює нечисть з вітчизни.
Ти сидиш в інтернеті і ніччу, і днем,
Хоча ззвоні ви й наче не різні.
Та одні ризикують - до смерті лицем,
Пробиваючи волі дорогу.
Інші ж будуть сидіти й надалі тихцем,
Доки "все це" не біля порогу.
Ця інертність - чума нашої ери,
Головне багатьом тільки власне життя.
Усім похєр на всіх, лиш непохєр на себе,
Основний це інстинкт, основне відчуття.
Що ж вже далі, куди ми дійдемо ось так:
Наче й разом, та все ж по-одинці!?
Хоча наші серця й можуть битись у такт,
Та тональності в нас надто різні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574887
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.04.2015
Віддайте все - нічого не залиште,
Створіть із себе над прозоре скло.
І замість того, щоб летіти - ідіть пішки,
Тоді лиш профільтруєте нутро.
І хай плюють в лице, у душу, в спину,
І хай кричать, що йдете не туди.
Прямуйте й далі собі тихо без упину,
Лиш так хоч щось ви зможете знайти.
Полиште правила, закони чи моралі,
Не потребуєте цього ви - це лиш фарс.
І як би вам, чи хто не докоряли,
Не піддавайтесь пресуванням мас.
Ви унікальні, якщо душі чисті,
якщо думки у вас лише свої.
Так що тримайтесь їх, тримайтесь міцно,
Зустрінемось на лаврах угорі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574886
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.04.2015
Не можу тебе я ніколи забути,
Чи зовсім зірвати із себе ці пути.
Забути, просто забути...
Не можу нікого більше відчути,
Та навіть шепіт серця почути...
Відчути, просто відчути...
Не можу з думками своїми змиритись,
Що більше з тобою нам не зустрітись.
Змиритись, просто змиритись...
Не можу нікому більше відкритись,
З неба на землю нарешті спуститись.
Відкритись, просто відкритись...
Потрібно забути, Потрібно відчути,
Потрібно змиритись, Потрібно відкритись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2015
"...Поїзд номер 62 сполученням Львів-Київ прибуває на 4 колію, пасажири, будьте уважні та обережні..."
З-за скупчення кремезних постатей вантажних вагонів поважно висувався потяг озвученого вже сполучення - Львів-Київ. Оскільки метал під серпневим сонцем дуже швидко розпікається, з далеку він виглядав наче міраж, оточений невідомою субстанцією, що постійно коливається.
У середині ж, через відкритті навстіж усі без виключення вікна, царював повний безлад: шмаття(яке язик не повертається назвати занавісками) поводило себе наче повітряний змій, котрому лише дай волю - сховається в синій блакиті неба, пасажири нервово перебирали речі, провідник бігав з одного краю вагону в інший без видимої на це причини, хтось намагався відпити гарячого чаю.
З сусіднього купе було чути лайку, напевне через різку зміну швидкості руху той самий чай розлився на весь простір на який його вистачило. Однією з частин цього простору виявилися новенькі шорти хлопця років 20-ти, які не змогли прийняти на себе й половину жару від напою, так що опіку було не уникнути.
Від такого собі, аморального для свідомості, коктейлю з лайки, запахів вагону після 10-ти годинної дороги та штурхання дверима тамбуру мені й довелось прокинутись. Я потягнувся, наскільки це дозволяла верхня бокова поличка плацкарту, перевірив кишені чи бува не пропало щось магічним чином людської натури. Впевнившись, що все на місці, попрямував до тамбуру, щоб насолодитись ранковою сигаретою.
Там не було нікого, що не можна не назвати гарною обставиною, позаяк мені дуже подобається зустрічати остаточне пробудження свідомості наодинці з собою.
"Ну що ж, як не дивно, але ранок не остаточно зіпсований" - лише встиг я промовити в глибину індустріальних краєвидів через брудне вікно, як до тамбуру зайшов ще один чоловік. Те, що мою самотність було порушено, я б пережив без особливих моральних проблем, якби не 4 маленькі деталі-зірочки, що виднілись на погонах не дуже молодого офіцера міліції.
"Ну здравствуйте, молодой человек. Законами когда-то интересовались? "...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574617
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2015