| Сторінки (1/47): | « | 1 | » |
Мне плохо.
Очень плохо.
В этом мире сыро и холодно.
Все люди как тени, темные и пугающие.
Мне нет здесь места.
И нет, я не свет... я хуже злых теней.
Я как мрак во мраке, в самой его темной гуще. И даже там я чужая.
Не могу вспомнить... ничего не могу вспомнить. Мой разум изувечен. Руины памяти искажают нашу историю. Эта боль больше невыносима, я устала дышать с комом в горле.
Мне больно делить этот воздух не с тобой.
Но знаешь, что хуже? Это когда душа рвется на части, а эти самые части разлагаются. И даже от этого она не умирает, она как печень Прометея; она болезнь здравого тела и даже ума; одна её часть это яд, что поражает глубины моего сердца, а вторая его же противоядие.
Не тем богам мы молились, не тем давали возношения.
Пытаюсь забыться в мгновениях, но каждое мгновение болит шипом в висках. Алкоголь только усиливает эту боль. И как ужасно забываться в других. Как это гадко касаться не тебя, целовать чужие губи, обнимать чужое тело и растворяться не в тебе. Ненавижу себя за это. Ненавижу тебя за это.
Ненавижу тех, кто украл у меня мое счастье.
Как это глупо, все ещё любить тебя, страдать от этого и любить от этого ещё сильнее.
Мой мир рухнул, но не убил меня. Мой свет потух, но я продолжаю идти. Я обещала быть сильной и я здержу свое обещание, даже если буду казаться слабой, безпомощной.
Прости за эти строки. Я знаю, что они последнее, что ты бы хотел услышать обо мне. Но ты не услышишь, поэтому и наплевать.
Жутко это когда дурацкие звуки будильника вырывают меня из твоих объятий. Как же тогда не хочеться открывать глаза, смотреть на этот Богом потерянный мир и быть его частью.
На что он мне, эсли в нём нет самого главного, тебя?
Но я обещала жить. Я не предам твою веру в меня, не нарушу покой твоих ожиданий. Я сохраню образ той, которой ты восхищался.
Я стала немножко нервной и злее, наверное. Больше не подпускаю к себе близко никого. Пусть я буду отшельником, но целее.
Бросила курить как и обещала. Конечно, не сразу... Сразу хотелось подавиться этим дымом... Но со временем у меня появилась цель, что тоже благодаря тебе. И если бы ты мог помнить, то помнил бы с каким пристрастием я делаю то, чего по истине хочу. Если бы ты только мог...
Сегодня мне опять нужны силы. От горьких рыданий и исповеди молчаливым стенам душной комнаты на душе кошки скребут. Но они ето лучшее, что могло бы случиться.
День какой-то особенный, что ли?!
Я только хотела сказать... впрочем, не важно... ты и так этого не услышишь.
Но, может быть, встретимся ещё...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736650
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 05.06.2017
Бачиш сльозу? Ти забрала мій спокій!
Ти кинула серце моє як непотріб.
Не вірить душа, що тебе вже нема
в моєму житті, ти для нього жива.
Місяць горить, все чека мого крику,
не здамся йому, хоч і сильно болить,
пошвидше б заснути, щоб там твого лику
не бачити скрізь, буду Бога молить.
Щодня лихоманить, простуди нема,
якщо не вважати простуду тобою,
чи осінь на дворі, чи то вже зима
не знаю, бо очі вкрива пеленою.
Наш дім став пустий. Від вина - одна пляшка.
Куди ж полетіла моя люба пташка?
У кружці твій нескві як любиш, густий.
І я все чекаю. Той самий, простий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2015
Ти більше не мій!
Та й моїм, ніколи, ти не звався...
Який скупий кінець отих подій,
коли з кинджалом в душу ти прорвався......
Чи ж варті нас були сердечні сльози,
які котились з болем по щоках
тієї, що любила білі рози,
і вишивала щастя складене в нитках?
Вона тебе манила наче вітер
зганяв зі Сходу втомлену зорю,
вона чекала як чекали діти
щоночі рідну матінку свою.
А я тебе любила наче сонце
любило квітки ніжний пелюсток,
і завжди заглядала у віконце,
неначе чула твій жаданий крок.
В її очах ти бачив дикість кішки,
яка тебе тривожила у снах,
як обіймала то косились ніжки,
бо знала, що в її руках ти птах.
Тебе від неї я приймала гірко,
не тільки в неї зранена душа,
бо те весілля, де кричали Гірко,
душі моєї увінчана журба.
Вона під серцем породила радість,
вона зростила паросток життя,
до неї ти летів на крилах щастя,
вона тепер для тебе мов свята.
А я приймаю біль з її долоні,
ковтаю трунок, що пила вона,
тепер він заливає мої скроні,
без тебе стала мертвою жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2014
Брутальна вихватка була остання!...
Сховала ніч гармонію сердець.
Невдалим стало наше поєднання...
Довкола все кричало — «це кінець!»
Шедеври філігранності в очах -
Сльоза змінила, потемніли барви,
Душа неначе топиться в дощах,
Бажає кинутись в пекельні лаври.
Цієї містерії автор ти!
Захоплення порушила сваволя,
Шаленство повернулося з пітьми
Була це насолода, а не доля...
І поки ти мовчав, я помирала.
Я втратила в очах твоїх любов!
Слова прологу інша вже забрала...
Чи ж я бажала тих гучних промов?
Перипетія зайвих афоризмів -
Це відгомін мовчання Гренгуара
Немає більш на світі романтистів,
А на брехню давно вже наплювала.
Спотворена реальність від думок,
Химера диких ангелів в повітрі,
І тільки біль вирує мов струмок,
Та й зникли білі фарби із палітри.
Видовище не з кращих днів життя,
Я погляд твій щоночі проклинаю
І літо, що створило це злиття!
Ненавиджу водночас і кохаю...
І знову декламую монолог,
Який відбувся в нашу ніч прощальну.
Колись не стане місця для тривог,
А тільки звук історії повчальний...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499224
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2014
Тобі тут не місце, іди!
Невільниця світу у пастці.
Удома застигли сліди,
і тут заховалась у масці.
Душа наче вічний вогонь,
палає своєю тугою,
всю ніжність білявих долонь,
змила втома неначе водою.
В цілім світі не має людей,
лиш химери потвор невловимі,
не зімкнути в цю ніч і очей,
що були все життя мов незримі.
Не покинула серце журба,
залетіла весною у клітку,
у далекі простори зайшла,
і поставила там свою мітку.
Не побачиш усміхнених лиць,
поховались в своєму дикунстві,
не приходять вони до каплиць,
загниють їхні душі в безумстві.
Даремно потрачені дні,
на усіх, хто того був не вартий,
на землі мов у пеклі на дні,
а все зло того дна не здолати.
Не шукай собі винних, тікай!
Забракло всіх сил горювати,
ти не бійся, у щастя злітай,
бо приходить твій час помирати.
Там не має ні зла ні добра,
ані сірих зажурених буднів,
не важливі сторонні слова,
бо твій шлях вже давно обезлюднів.
Та чому охопив тебе страх?
Смерть хоробрих не має лякати,
Все життя обертається в крах,
не залишилось сенсу блукати.
Тобі тут не місце. Іди!
Невільниця світу у пастці.
Перетнулись світів двох стежки,
вже не треба ховатись у масці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495539
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2014
дикий запах квітів від волосся
і спогади вчорашньої весни,
палкі обійми не приходять в гості,
за обрієм не видно самоти.
вигукує осягнена журбою
слова без краплі логіки на світ,
лягає ніч на землю бородою
туману сивого мов пізній плід.
розлилися рікою злиднів діти,
спустушили добро безгрішних душ,
змирилися, сприйняли свої біди,
не вирватись з середини із пут.
змиваються сліди ще свіжих пальців,
терпкі вуста від теплого вина
перебивають слів тривожний нахил,
збивають ритм скаженого биття.
застелені думки залежним кроком,
потрачені хвилини тихих снів,
вогонь в очах згорає ненароком,
по тілу вітер холодом провів.
протерлися до нитки давні фрази,
запеклий бій продовжила брехня,
радість життя проміняна на стрази,
із ранком не приходить забуття.
злиття було обмануте бажанням,
сузір'я не покаже майбуття,
згоріло в променях нічне приладдя,
в безмежжі втоми схлипує вона.
прорахували дні розквітлі айстри,
пройдешнє не вернеться від сльози,
в своїй брехні заплутається й майстер,
настала мить де ти уже не ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488203
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2014
Нене моя, Україно,
ще трішки зосталось, терпи!
Синівською кров'ю обмита,
хай втопляться в ній вороги.
Твоя душа втомлено плаче,
Дніпровська водиця гуде,
не варто так сильно страждати,
народ твій тебе вбереже.
Всміхнися нам сонцем яскравим,
розвій по дорогах туман,
хай будуть всі дії на славу,
і кожен собі буде пан.
Зажурена мати, Вкраїно!
Ти матимеш волі сповна,
не будем терпіти скотину,
не стерпемо ми москаля.
Багато дітей полягло,
ти Богу за них помолися,
боролись вони за добро,
заглянуть в яке не судилось.
Ми вільний народ український!
Нас пуля здолать не змогла,
поглине біда тих чужинців,
що нам розривали серця.
І всохнуть нехай язики,
тих, хто сміє тебе обмовляти,
залишуться хай без руки,
ті хто хочуть тебе обкрадати.
Мати моя! Моя Земле!
Пройдуть смутні дні мов зима.
Героям твоїм Честь і Слава!
Їм не лячно від слова "війна".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2014
Я прилечу голубкою у поле,
зіп'ю з трави ранкової роси,
лілеє вітер пір'ячко вологе,
його змочили кров'ю вороги.
Я прилечу на батьківське подвір'я,
і заспіваю мамі про любов,
на дворі стало мертве надвечір'я,
хто квітку з земляниці пополов?
Я засвічу свічею на Святвечір,
зітру з очей бабусину сльозу,
зігрію Їхні рученьки старечі,
й молитимусь за Них ніч не одну.
Я освічу зневіреним дорогу,
на них чекає доля не легка,
дає Господь останню засторогу,
вмивається туманом вся земля.
Я випаду дощем в сиру погоду,
і змию бруд в забруднених серцях,
священною водою всіх окроплю,
щоб правила у мирі вся земля.
Я стану диким полум'ям убивцям,
нехай він їхню душу поглина,
не буде вам прощення кровопивці,
розплачуватись буде вся сім'я.
Я прийду в сон маленьким янголятам,
посію в їх життя свою весну,
нехай не знають горя всі малята,
нехай не бачать очі їх війну.
Я прийду в допомогу всім нужденним,
я світлом їхню працю обійму,
рятуйтеся від нечесті молебнем,
бо він відверне будь-яку біду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2014
Сину мій, душа моя крилата,
я знаю дивишся на нас з небес,
піду і заспокою твого тата,
бо він ще плаче, мов чека чудес.
Не буду горювати за тобою,
бо знаю, що ти цього б не хотів,
хай втопляться ті прокляті бідою,
яку на нас безжальний світ пролив.
Не плачу я! Я зовсім не страждаю!
Як згадую тебе то посміхаюсь.
Душа моя у небо полетіла.
Залишилась одна, без почуттів.
Сьогодні ти приходив у мій сон,
обняв мене що сили і заплакав,
а потім посміхнувся як з ікон,
вдихнув запах волосся й забалакав.
Мамо моя! Моя ти зоре ясна.
Прошу, не плач, сльоза тривожить рани.
Пробач за все, що скоїв твій бідака,
пробач за те, що вас покинув рано.
Залишив вас самих на цій землі,
пробачте! Та я хочу, щоб ви жили.
Вдихнули волю за яку борці,
своє життя віддали і спочили.
Не згадуй про минуле, все пройде.
Заходить сонце забира журбу з собою,
а зранку новим щастям хай зійде,
породить радість створену тобою.
Синочку мій! мою єдину радість,
забрав з собою ти на небеса.
Залишив нам біду на цілу старість,
життя без сина це вже не життя.
Для мене сонце вже зайшло за хмари,
довкола все поглинула пітьма,
і в сні і наяву одні кошмари,
не прийде в наший дім більше весна.
Мамо моя не плач! Це моя воля.
Страждаю я, коли нещасна ти.
Такою мала бути моя доля.
Цю стежку я повинен був пройти.
Синочку мій не йди, візьми з собою,
прошу, серденько моє золоте.
Вічна зима стала мені весною,
парост надії вже не проросте.
Не плачу я, так як хотів мій сину.
Не плач наш батьку, син вже не прийде.
Забрали в мирний час нашу дитину,
жодна сльоза на камінь не впаде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2014
Уже не боляче тебе кохати,
старі слова покинули рядки,
безсильна я тобі весь час волати,
згубилися незаймані думки.
Твою журбу розвію наче вітер,
забудеш хуртовину злобних днів,
складу слова з давно знайомих літер,
а краще обійму тебе, без слів.
Пригадуєш прогулянки нічні?
Їх часто згадую коли в розлуці,
все місто мов палало у вогні,
а в дощ мов діти бавились в багнюці.
Ти знаєш як люблю тебе сварити,
пробач, що я така якою є,
не знаю як таку можна любити,
я просто дякую, що ти у мене є.
Забуті вже давно старі образи,
не треба заливати їх вином,
кому потрібні нелогічні фрази?
Їх рани не загоїш тютюном.
Достатньо говорити про сумне,
бо ти моє хороше ведмежатко,
жалію зараз тільки про одне,
що не зуміла зрозуміти на початку.
Для мене ти як сонце після зливи,
ніякий грім тебе не прожене,
з тобою я по-справжньому щаслива,
ніхто це щастя в нас не забере.
Накреслила чернетки наших мрій,
вони віщують спільних дій початок,
біля порогу серця ти не стій,
для тебе вже немає там печаток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480775
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2014
Мій рай це щира посмішка твоя,
вона розкрила у польоті крила,
на щастя випала колода карт,
розбилась павутинням темна сила.
Стрибають по болоті снігурі,
дивуються зимі без стопки снігу,
не видно на віконцях вітражів,
буття не припинило свого ліку.
Некликаний герой у моїх снах,
від тебе задихаюсь я повітрям,
щебече по сусідству сизий птах,
тобі подібно скаче він по віттях.
Занедбані пройдешні наші дні,
ми їх в поневіряннях затопили,
катом життя зробились без душі,
а вічність недозволеним згубили.
Відверті почуття зробились міфом,
жахаюсь коли думаю про нас,
прекрасні відчуття пронесло вітром,
тривоги людства кличуть резонанс.
Як можна так підносити себе?
Невже ні грама не бояться Бога?
Думки про те, що втрачу я тебе,
для мене це підставна засторога.
Навіть нарцис любив найбільше воду,
самозакохані не вірять у любов,
повірте, не свою хвалив він вроду,
нарцисом зветесь просто для розмов.
Мій рай це відображення тебе,
я не вони, складаю свій романс,
щасливі не підносять так себе,
в їх інтер'єрі головним не є Прованс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472878
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2014
Легше прогнати ніч за вікном,
ніж твоє ім'я з думок моїх стирати,
ковтаю сльози разом із вином,
навчилася без тебе засинати.
Летить у мусор плюшевий ведмідь,
про тебе більше він не нагадає,
кричить оратор впавши мимохідь,
до неба своїм голосом злітає.
Іду на сповідь наче на тортури,
промову готувала "блудних душ",
терплю на совість кинуті мікстури,
розмову обірвала чорна туш.
Одна сльоза не принесла розради,
а серце не зігрілось в каятті,
до мами не горнулась для поради,
обманом засинала в забутті.
Легше втекти від нечесті й закону,
ніж від звучання твого голосу в собі,
не сила жити за людським каноном,
йому не маю місця у житті.
Віддалась на поталу твоїх рук,
ти розум мій щоденно убиваєш,
забралась на вершину, доста мук,
пройдуть роки і навіть не згадаєш.
Пусти мене, звільни від своїх пут,
мовчи, бо вже нема чого казати,
або люби, поки я тут, живу,
бо мертвих дуже боляче кохати.
Розірвані на клаптики слова,
безсилі руки ще тримають кІнці,
а злість із серця тихо вже сплива,
любов не продається за червінці.
Легше зірвати дерево з землі,
аніж життя, коли за руку тягнеш,
хотіла обірвати смутні дні,
все не збагну чого наспраді прагнеш.
Не бачу у фіалках красоти,
не чую ароматний запах цвіту,
не вибратись нам разом з темноти,
цього жорстоко-обезволеного віку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2014
Ви думали колись над тим, що б зробили, якщо б дізналися, що живете останній день?
Коли тобі кажуть, що ти невиліковно хворий, весь світ падає з-під твоїх ніг. Твій зір на мить втрачає всі кольорові картинки і ти бачиш усе у чорних тонах наче втрачаєш свідомість. Що відбувається з людиною у такий момент? Таке враження, що тебе стукнули чимось важким по голові і ти не можеш прийти до себе. І таки стукнули! Стукнули жахливою інформацією. Ти усвідомлюєш, що втрачаєш життя, яким навіть не починав жити! Смерть не питає у тебе дозволу. Вона приходить і тягне тебе за руку. Опиратися немає сенсу. Від неї не втечеш. Вона не питає тебе, чи встиг ти перепробувати все можливе і неможливе у своєму житті. Не питає скільки тобі років, чи ти додивився улюблений серіал, чи признався у почуттях своїй коханій людині, чи сказав мамі як сильно ти її любиш, чи очистисвся ти від усіх своїх гріхів. Їй це не важливо. Вона виконує свою роботу точно так як і ми у цьому нікчемному, але водночас дорогому нам світі. Звідки я все це знаю? Сни. Коли тобі сниться ця жахлива картина, ти ніяк не можеш зрозуміти, що це не реальність, навіть якщо завжди вмів контролювати свої сни. Для чого даються такі сни? Прокинувшись ти починаєш дякувати Богу за те, що це було просто марення; за те, що ти отримав ще один шанс. Цей шанс дається для того, щоб навчитися цінувати життя. І ви знаєте, це допомагає. Ти вдихаєш повітря і вперше в житті відчуваєш його смак, тобі хочеться негайно побачити усіх дорогих тобі людей, щоб просто почути їхній голос, зробити цей день свого життя незабутнім, бо ти не знаєш, що тебе чекає завтра і чи це \"завтра\" настане взагалі. Ти починаєш дивитися на світ такими очима наче заново народився. Ти бачиш, які насправді мізерні твої буденні проблеми. Це ніщо і це \"ніщо\" можна легко вирішити! Ти починаєш бачити фальш на обличях людей навіть при перегляді кліпу, який бачив уже, напевно, 100 раз. Стає дивно як досі не помічав цієї фальші. З\'являється феноменальна пам\'ять. Цей текст я пишу вдруге, через необачність, і на диво повторила весь його початковий зміст. Жалію тільки про одне, що не цінувала останні 20 років свого життя, що витратила ці роки на безглузді вчинки.
Ви уже продумали свої дії на випадок, якщо б дізналися, що живете востаннє? Не відходьте від відповіді наче це не вас стосується! Це стосується саме вас. Як ви можете бути певні, що смерть омине вас завтра? Не покладайтесь на надію! Живіть тут і зараз. Життя надто коротке, щоб відкладати його на інший день. Живіть і цінуйте кожну прожиту хвилину! Живіть, не існуйте, бо на це у вас зовсім немає часу!
А ви впевнені, що не існуєте?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470673
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2014
Душа болить, як бачу ці старечі руки,
що скривлені та втомлені від праці,
твоє життя подібне на пекельні муки,
скажи, яку віддяку тобі дати?
Якби могла, я б прихилила небо,
до ніг твоїх би кинула весь світ,
одній тобі б життя своє віддала,
та ні для чого жертви ці тобі.
Занурююся глибоко в дитинство,
і відчуваю запах із печІ,
це запах свіжоспеченого хліба,
який я чую навіть увісні.
Я пам'ятаю смак твоїх млинців,
в які вкладала ти любов і душу,
ці інгредієнти в мене на нулі,
хотіла б так зробити, та не можу.
Ти часто слухала мої вірші,
не спала, доки я читала казку,
я дякую за недосИп вночі,
пробач, що брала дідусеву каску.
Ти наче випромінюєш тепло,
з тобою завше затишно й спокійно,
як сильно я ненавиджу цей час,
нехай зупинить він твоє старіння.
Не хочу бачити сльози в очах,
за все життя наплакалась нажаль,
не покидай мене ніколи, навіть в снах,
будь нескінченною й такою як спіраль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470394
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2014
Пробачила. Та знай, що не забула.
Давно тверезе мислення замкнула.
Не давав прийти до себе егоїзм,
любов-наркотик ослабляє організм.
По вені кров уже не циркулює,
для мене майже місяць не існуєш,
прогнала з голови тебе нарешті,
а почуття сховала під арештом.
Ненависть - любові покарання,
пригадуються слів твоїх звучання,
якби ж мене, як я тебе, послухав,
останню свічку вітер б не задмухав.
Купаєшся в брехні і вічній зраді,
не стане алкоголь вже на розраді,
мене в своє болото затягнув,
а відлік часу так й не увімкнув.
Дивуєшся, що сталось це між нами,
язик твій спокусив печальні драми,
продумав лиш початок, а кінець?
з гранати скоро випаде кілець.
Я віддаляюся від тебе, відпусти,
не хочу більш кохати, не проси,
не попадай під зір мій... ледь забула,
сльоза в очах... не вір їм... перемкнуло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2014
Пробач мене мій друг, за те, що не вернути!
Пробач мене мій друг, що не змогла відчути.
Пробач мене мій друг! пробач, та я не знала!
Пробач мене мій друг, за те, що не кохала!
Забудь мої слова, забудь мої тривоги,
забудь мої вуста, забудь наші дороги,
розбилися мости, забракло сил вернутись,
зростилися думки, заклякли від розлуки.
Тікай від мене в снах, ховайся у безсонні,
тікай навіть в думках, шукай слова сторонні,
не смій вертати час, його і так не вернеш,
не смій шукати нас, бо нас вже не повернеш!
Чому ідеш у слід? чому мене тримаєш?
Для чого топиш лід? Для чого так зітхаєш?
Не в один ритм серця, на двох не одна доля,
не стримуй же кінця, це власне, моя воля.
Прошу тебе іди, прошу не оглядайся,
молю тебе зійди з ілюзій мого щастя,
постав собі мету, мене із неї викинь,
не варто в пустоту кидатись в любий виклик.
Пробач мене мій друг, забудь мої тривоги,
тікай від своїх слуг, що в сни мої приводять,
не смій тримати час це, власне, моя воля,
прошу, тікай від "нас", бо "ми" не одна доля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469965
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2014
На смак ти як холодна кава,
не люблю каву, тільки не тебе!
Любима кружка стала вже іржава,
не вип'ю з неї як колись лате.
Закидала вугілля у комин,
щоб вогники яскраво запалали,
від болю не поможе анальгін,
не лізуть в голову режими Токугава.
Закрила книжку, до чорта науку,
хворію я тобою без кінця,
не можу пам'ятати навіть Злуку,
яке навчання, коли ти в думках?!
Пересиділа друзів всіх онлайн,
для чого нелогічні переписки?
Моментами зникає і вайфай,
не можу загрузити жодні фільми.
Не завітає сон це знаю точно,
від спогадів емоції бурлять,
живу без тебе я немов заочно,
хоча життя не можна обмовлять.
Піду надвір і порахую зорі,
та що я кажу, не можливо це,
поплачусь краще невловимій долі,
замовлю їй за нас обох слівце.
Дурне мені у голові засіло,
краще б читала Першу світову,
та ні, майдан включила я наживо,
заграв і телефон, не підніму!
Зжимає мозок від нестерпних звуків,
а серце від відсутності тебе,
застрелив краще б Купідон із луків,
йому і так було не жаль мене!
Розклеїлась, вже не зберусь до купи,
у цьому допоможеш тільки ти,
не зігріваються чомусь холодні руки,
хоч і погода зовсім не зими.
Я знаю, що на краще. Та чи варто?
Розлука більш розпалює любов.
Не завітало забуття з вчорашнім завтра,
а значить з часом тоже не пройшло б!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2014
Ховаюсь за вітриною думок,
живу неначе у своєму світі,
не дано бути кукловодом для ляльок,
та й Барбі бути точно вже не світить.
Я графіті розкрашу на стіні,
малюю сонце у своїм зеніті,
зачарували нескінченні міражі,
які блукають високо в блакиті.
І не хвилює слово сірих мас,
я ідеалу в людях не шукаю,
достатньо вже побачила гримас,
тошнить від того тільки-но згадаю.
На думку спало слово "ананас",
і байдуже, що у вірші це зайве,
у Google не шукаю слів запас,
вони мов просяться самі до мене в найми.
Не так важливо лідер ти чи ні,
бо це все не прибавить більше щастя,
часом буває краще в глушині,
ніж бути ціллю злобного прокляття.
Не люблю привикати до людей,
їхній відхід приносить зайві сльози,
не варто всім давати привілей,
ніхто не пахне краще за мімозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469261
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2013
Ранковий подих це твій аромат.
Вдихала його без можливості видиху.
Малюю лінії за обривками дат,
то в холод то в жар закидає від викликів.
У мандри рушаєш в світи потайбічні,
забув, що білети в один лиш кінець,
за що прирікаєш на муки одвічнії?
Обіцяв ж повести під весільний вінець.
Осінні рози зірвала в саду,
призначення їх не таким мало бути,
у пітьмі домовини тобі їх несу,
не траурний марш я воліла би чути.
Розірвав моє серце на сотні кусків,
і залишив одну кожен день помирати,
такого життя ти для мене хотів?
Не варто було так сердечно кохати!
Нещирі слова безіменних людей,
штучні сльози не можуть сховати обману,
пелюстки живих квітів падуть з рук дітей,
ледь витримую цю безкінечність фіналу.
Постаріла умить за десятки років,
не йду, мене вітер поривами носить,
оминули вже вдосталь щасливих замків,
на вустах одне слово заклинуло: -досить!
Стою на краю твого вічного дому,
в одній руці рози, а в іншій земля,
посіяла втому на обличчі блідому,
на ногах не тримаюсь, сама не своя.
Прощатися треба, та як це зробити?
Передати всю біль не можливо в словах,
я не вірю, що більше не зможу ходити,
з тобою по наших зелених садах.
Ти тут, біля мене. Я чую твій запах.
Вдихаю його. Захлинаюся ним.
І де ділась совість безжальних тиранів?
Мій погляд зробився буквально стальним.
Не пробачу! Не зможу забути обіди,
вже сплЕла жорстокість в мені свій клубок,
відзеркалило ехо звук твоєї трембіди,
нажала востаннє проклятий курок.
Перелякані крики давно вже позаду,
тікаю від них по незнаних тропах,
стираю руками червону помаду,
залишаю по собі один тільки крах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2013
Скорботна ніч на наше ранде-ву,
не можу підвести на тебе погляд,
пригнічення закинула в пітьму,
і байдуже стає, що ти є поряд.
Мовчання обнадіює серця,
та морок обезсилив сподівання,
твій дім для мене як сира тюрма,
згнило у нім простужене кохання.
По ніжній шкірі холод промайнув,
тремтиш, та не від нього, а, від страху,
подарок мій у прірву скель жбурнув,
вже не минути цих стосунків краху.
Сьогодні не з'явилися зірки,
без них на небі пустота безжальна,
немає сил, лиш втрачені роки,
ця ніч для нас обох стала прощальна.
Що було рідним то тепер чуже,
а скільки нервів втратили даремно,
літають ще сніжинки де-не-де...
не доторкайся, це вже неприємно.
Для чого ти порушив тишину?
Від мого крику створене відлуння,
пусти мене, однаково піду,
і не подіють жодні умовляння.
Казала ж не пускай на вітер слів,
та не сприймав мене ти як належне,
вже не розкажу всю тривогу снів,
щаслива я, бо більше не залежна.
Піду без сліду, навіть не шукай,
та власне, це тобі і непотрібно,
на публіку комедії не грай,
з твоєї сторони це буде підло.
Не думай повертатися у слід,
минуле не приходить на сніданок,
моя душа як кришталевий лід,
з тобою не зустріне вже світанок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468168
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2013
Не плач, бо янголи не плачуть,
на мить забудь минулого грозу,
я втратила тебе назавжди, мабуть,
хоч й відчуваю на собі твою сльозу.
Змирилась із відсутністю тебе,
повірила в твою прекрасну долю,
і в ночі мороку не впізнаю себе ,
як вирватись з неволі твого болю?
Рятуй себе. Я відчуваю як тремтиш,
убий мої некликані надії,
не згадуй нас, бо згадка не мине,
мене лякають всі твої бездії.
Завісу часу перетнула ніч,
не відрізнити вже реальність від ілюзій,
і догорають книги, кинуті і піч,
включила пісню, Океан Ельзи - Сьюзі.
Це твій альбом, його купив востаннє,
напам'ять вивчила усі його пісні,
вони нагадують безмежність нашого кохання,
яке я відчуваю навіть увісні.
Чому не люблю чорний шоколад?
Бо гіркоти життя й без того вистачає,
засинаю під мелодію балад,
що Вакарчук з душею їх комусь співає.
Вбиває моя фобія до сну,
бо там не хочу я тебе зустріти,
як втратила тебе вже й не збагну,
нема причин свому життю радіти.
Ментальність незахищених людей,
яка й мені звичайно притаманна,
ключа ховає від усіх дверей.
Чому в житті така я безталанна?
Мою тривогу відчуваєш навіть там,
та не дозволю я тобі журитись.
Наказую замовкнути вітрам,
що заважають в тишині молитись.
Ти ангел. Янголи не плачуть.
Моя скорбота не твоя печаль.
Люблю тебе, зажурений Архангел,
бо ти поставив на мені печать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467657
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2013
Моє життя. Яке воно?
Подібне на залізні грати,
буває як терпке вино,
буває як солодка вата.
І ні секунди не пройде,
без павутини сподівання,
її безжальний час плете,
спотворює усі бажання.
Ментолом всмоктані літа,
спаплюжила смутна година,
бринить на травах вже роса,
додолу гнеться горобина.
Зозуля в лузі все кує,
та чи говорить чисту правду?
Життя моє немов чуже,
летить втамовуючи спрагу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2013
Збентежена. На дворі заметіль.
В полоні я твого розчарування.
Як вибратися чистою звідтіль?
У відповідь даєш одне мовчання.
На вікнах відображення твоє,
крізь бурю снігопаду не побачу,
коли гроза негод вже промайне?
І не кажи: ніколи не пробачу.
Віршів чернетки полетять в вогонь,
у них без тебе не знаходжу сенсу,
спасінням вже не стане алкоголь,
сигарка біль мою ніяк не зменшить.
До скронь я прикладаю пістолета,
незграбний рух й мене уже нема,
для чого на життя паде монета,
якщо в душі і за вікном стоїть зима?
Дотліла у печі остання іскра,
закінчився надворі буревій,
піду знайду самотнього бурмистра,
хай дасть мені з отрутою напій.
Ступаю по заметаних дорогах,
з лиця змітаю білосніжний сніг,
і ні душі не видно на порогах,
лиш на однім чужий собака зліг.
Ведуть стежки в саму глибИну лісу,
раніше я там навіть не булА,
чи перетну сьогодні ту завісу,
що є межею смерті і життя?
Ховається за віттями помістя,
того бурмистра, що шукаю я,
ступила на поріг його обістя,
нажаль нікого в ньому не знайшла.
Іти назад? Але ж куди вернутись?
Без тебе я неначе не жива,
повітрям би хотіла задихнутись,
але навряд, бо це лише слова.
І не хотіла я тебе кохати,
ти сам мене у пастку затягнув,
кому тепер обурення волати,
якщо замок на серці ти замкнув?
І знову розпочався снігопад,
перша зоря на небі появилась,
будинки засіЯли від лампад,
моя надія так і не з'явилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466967
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2013
Розпалити б багаття до неба,
до купки зібрати думки,
полетіти на крилах до тебе,
головне зі шляху не зійти.
Питала в зорі я дорогу,
вона не туди повела,
просила я лиш допомогу,
а вона в інший бік завела.
Десь там на останній хмаринці,
її батечко-місяць дрімав,
залишилась б з ним наодинці,
та і він мене миттю прогнав.
Я в сльозах полетіла ще вище,
у саму глибину тих небес,
там де вітер стривожено свище,
та й і там не знайшла я тебе.
У блуканнях пройшла ціла нічка,
не змогла я знайти жоден слід,
бачу сонце горить наче пічка,
не поможе від нього і лід.
Мої крила із пір'я згорали,
все ж добратись до нього змогла,
та не встигла нічого спитати,
без свідомості швидко злягла.
Мені снились поля малинові,
там текли ріки барв неземних,
а які там країни казкові,
вся душа поринала у них.
Скільки спала уже й не згадати,
ледь змогла я від сну відійти,
все, що бачила не пригадати,
а в думках всеодно тільки ти.
Що я бачу? Це сяйво із сяйв,
не можливо в нім щось розібрати,
відчувала один тільки драйв,
і тебе взялась знову шукати.
Це був ангел прекрасної вроди,
він рукою мене огорнув,
мовив: - стане із тебе пригоди,
і на землю мене повернув.
Догоріло до тла вже багаття,
доходив до кінця білий день,
за який гріх дано це прокляття?
І чому я у ньому мішень?
Не пробачу тебе за розлуку,
не змирюсь, що тебе вже нема,
як стерпіти весь біль і всю муку?
Я назавжди зосталась сама.
Як посмів ти мене залишити,
так неначе уже розлюбив?
І чому я зосталася жити?
Біль у грудях нестерпно завив.
Заховатись б від світу лихого,
стерти пам'ять про тебе навік,
та не буде ніколи такого,
на страждання мене ти прирік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466964
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2013
Мовчу, коли говориш про любов.
Чому? Її насправді не існує.
Втомилась від нещирості промов,
а ще говорять часто: час лікує.
Це почуття словами не назвеш,
а значення в книжках не прочитати,
для чого ти життя своє клянеш?
Його в любий момент можуть забрати.
Коли в думках літає соловей,
їх важко по сходинках розкладати,
якою була кількість тих ночей,
коли безсоння не давало спати?
Згубив ти віру у простих речах,
мені її впіймати не вдалося,
не має правди у сумних очах,
брехні повсюду повно завелося.
Життя без сліз ніяк не проживеш,
не зможеш оминути гірку долю,
кущ щастя у сусідів не зірвеш,
а без ключа не вирвешся на волю.
В твоїх очах я бачу пустоту,
коли вона там встигла заховатись?
Втрачаєш по кусочках простоту,
моє терпіння може увірватись.
Нема нічого вічного на світі,
зіпсований двигун не завести,
не можна жити згадками про миті,
які не повертають до весни.
Ти можеш говорити що-завгодно,
не вірю більше я в твої слова,
межа між нами стала прохолодна,
в цьому не можу бути винна тільки я.
Чому стоїш ти досі біля мене?
Гра слів розлуку вже не вбереже!
І як б не билось серце те шалене,
а час назад ніщо не поверне.
Мовчу, коли говориш про любов,
не змушуй обірвати те мовчання,
дивлюсь у твої очі знов і знов,
там пустота і ті самі вагання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2013
Не обіцяй завжди кохати!
Не промовляй гучні слова!
Господь не дасть мені збрехати,
кохання це звичайна гра.
Не обіцяй завжди кохати!
Не зарікайся на життя!
Бо ще наступить час розплати,
не допоможе і сльоза.
Не обіцяй завжди кохати!
Не говори, що захистиш!
Не зможеш ти оберігати,
коли вночі без тями спиш.
Не обіцяй завжди кохати!
Не смій псувати щастя мить!
Розбите серце не зібрати,
воно вже більше не злетить.
Не обіцяй завжди кохати!
Не руйнуй дитячих мрій!
Не пробуй серцем торгувати!
Усе життя не будеш мій.
Не обіцяй завжди кохати!
Не стань ганебним в пам'яті моїй!
Бо я не зможу пережити втрати,
якщо зростив ти паростки надій.
Не обіцяй завжди кохати!
Не одурманюй розум мій.
Зумій же вчасно попрощатись,
не залишай скорботи рій.
Не обіцяй завжди кохати!
Не будеш поруч до кінця!
Не пробуй слово честі плямувати,
ганьбу ніяк не стерти із лиця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2013
Чому приходиш в барвах оксамиту?
Тривожиш сон мій ніч вже не одну,
втомили вже небажані візити,
вони вбивають наче наяву.
Які ж прекрасні звуки. Водограй.
Мелодія зневірених в любові.
Сумною хвилею мені заграй,
щоб не забула слід лихої долі.
Мости горять, надія не згорає,
я відчуваю трепет твоїх рук,
спусти завісу, що тебе ховає,
вона ж не захищає від розлук.
Складний витвір мистецтва крізь пітьму,
своїм промінням розриває струни,
ідемо разом в бажану весну,
тими стежками де ступали гуни.
Фортуна полонила інший шлях,
її простим бажанням не впіймати,
твоє ім'я у мене на вустах,
думки свої не можу розігнати.
Ти спокій свій утратив назавжди,
ти сам пустив по вені той наркотик,
заручниками стали мої сни,
тебе не проміняти на екзотик.
Рука в руці, а серце із грудей,
не сила навіть зранку прокидатись,
або тікай далеко із очей,
або за щастя ти своє змагайся!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466059
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2013
Божевільний! Твій погляд як тонка крижаль,
для тебе не існує правил,
твою журбу не заховати за вуаль.
Мов звір біжиш навпроти вітру,
а злість твоя сильніша за любов,
не замалює чорну смугу вже палітра,
знай, радість не приносить чужа кров.
В пориві пристрасті ти забуваєш біль,
вона таїться в глибині твого мовчання,
не насипай собі на рану морську сіль,
вона роз'їсть тебе й додасть нові страждання.
Ти думаєш, що ти життя помилка,
і статус цей прибив немов тавро,
та поки б'ється серце наче стрілка,
постукає у двері і добро.
Несамовитий! Твоя посмішка дорожча за скарби,
у ній невинна щирість заховалась,
і вартий ти любої похвали.
Тобі так личить блиск у радісних очах,
і не ховай його в червоних фарбах зі сльозою,
тікаєш ти від світу в своїх снах,
шукаєш прихистку, а разом з ним спокою.
Не зводь рахунки з долею своєю,
не йди ніколи їй наперекір,
все зло скрутилося в тобі змією,
і затуманило твій ясний зір.
Ти наче вічне полум'я вогню,
вся ненависть у тобі закипає,
несеш всіляку дивну маячню,
що серце кров'ю швидко заливає.
Нестримний! Твої слова чіпляють за живе,
залиш для себе крапельку надії,
від неї тяжка рана заживе.
Ти вартий більшого ніж є у світі,
з тобою не зрівняється ніщо,
ти пахнеш краще всяких буйноцвітів,
тебе не проміняти нінащо.
Підсолодити вмієш гіркоту,
та більше іншим тільки не для себе,
змиваєш з кожного всю чорноту,
і не чекаєш, що зроблять для тебе.
Не згасла в тобі ще остання віра,
вона тебе врятує від негод,
не смій оцінювати себе в лірах,
твоє життя не просто епізод!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2013
Її очі нагадують глибоку бездну,
вони прекрасні, немов діаманти,
я ладний все життя спостерігати цю аріадну,
і вмирати від неї щодня безпощадно.
Її волосся пахне мускатним молоком,
його блиск засліплює своєю красою,
я прикрашу її кучері золотим вінком,
хай сяють мені неосяжним кристалом.
Її кроки легкі, мов окрилена ранком,
ступає вона в безоглядний танОк,
я продам їй себе, оцінившись лиш фрАнком,
і буду ручною скульптурою з дзбанком.
Її подих-вогонь, він спалює душу,
непотребом став старий вогнегасник,
згорати від нього я в полум'ї мушу,
ще секунда, і стану подібним на тушу.
Її рухи мене огортають світанком,
обезволеною стала година пітьми,
я заворожений цим її земним ранком,
вся увага прикута до тиші на ганку.
Її усмішка з розуму зводить навік,
від неї живе все у мить шаленіє,
я притягуюсь нею неначе магніт,
й неважливим для мене стає увесь гніт.
Я занурюсь у глибину цих очей,
я запах волосся роками вдихаю,
я таврую у пам'яті голос ночей,
я тобі не потрібен, я всього лиш трофей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462417
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2013
Ще одна сторінка із життя,
на ній чорнильна клякса зажевріла,
ще чутно гру старого скрипаля,
в якого туга в серці засиділась.
Десь за вікном хурделиця гуде,
сніжинки вже танок свій хороводять,
а на поличці де лежить альбом,
немов сновиди таракани ходять.
В темних провулках чутно тишину,
від неї мурашкИ по тілі лізуть,
безсоння мучить ніч вже не одну,
останні дні життя стають безцінні.
Пригадую фрагментами дитинство,
якого наче й справді не бУло,
як же любилась мамина колиска,
і як з батьками круто повезлО.
Куди біжать роки, де поспішають?
Чому проходять з швидкістю в сезон?
Останні дні з криком душі минають,
переглядаю поспіхом старий альбом.
Коли і як встиг посивіти волос?
З'явились кляті зморшки на лиці.
Укрився хрипом дзвінкуватий голос,
залИшилась одна на цій землі.
Як важко світ цей стало покидати,
він проклятий, та й рідний для душі,
з яким же болем треба залишати,
частинку рідної й чужої нам землі.
І вже не можна змірять мірчуком,
того зерна, що ти колись посіяв,
воно вже втрачене давним-давно,
бурхливий вітер в полі все розвіяв.
Як мало було нашого життя,
яким потрібним стало це повітря,
не хочеться іти у небуття,
і покидати батьківське подвір'я.
Яким же голубим здається небо,
і зеленішою була трава весною,
прошу, скажіть, що сон це був, хто-небуть,
не посилайте смерті янгола за мною.
Життя, воно, немов на сивій нитці,
що увірветься в будь-який момент,
просіяними дні стають на ситці,
здавалося б дурний експеремент.
Неволею тримається зоря,
її не хоче місяць відпускати,
зірвалася сторінка із життя,
що не хотіла світ цей покидати.
І порохом припав старий альбом,
і скрипки скрипаля уже не чутно,
а десь далеко за чужим вікном,
буянить і ридає вітер смутно.
Сніжинки припинили свій танок,
важким й холодним стало в мить повітря,
вже ранок ломиться в дверний замок,
про новий день співають чорні півні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462405
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2013
Не хочу чути тихі ноти,
сумної пісні у словах,
я нишком посиджу навпроти,
а ти зумій здолати страх.
В хвилину туги і скорботи,
почуй мій голос в тишині,
відчуй на собі ніжний дотик,
який дарую я тобі.
Почуй же стукіт мого серця,
який у пам'яті зберіг,
воно ще досі сильно б'ється,
воно заряджене навік.
Якщо не буде мене поруч,
ти не тривожся й не шукай,
свій погляд підведи угору,
дорогу в Бога запитай.
Я не втечу із мрій твоїх,
я там назавжди заховалась,
я винуватець всіх подій,
які навколо відбувались.
Твоя я пристрасть й порятунок,
я твій літальний апарат,
вдягни на себе обладунок,
і не шкодуй ніяких втрат.
Вони тебе не шкодували,
всі соки вижили в тобі,
брехнею завжди годували,
і знов ховались у юрбі.
Я завжди поруч, я з тобою,
я не покину хоч би що,
я послужу тобі за зброю,
і знищу подихом будь-що.
Ти мій, а я твоя навіки,
завжди це, милий, пам'ятай,
як хроніки втомлять повіки,
ти базилік клади у чай.
Забудь наругу над серцями,
пробач за цей розлуки час,
я завжди поруч, пам'ятаєш?
Танцюю наш останній джаз.
Цей біль минеться, не тужи,
я поцілунком рани всі загою,
ти ремінь болю в поспіх не в'яжи,
не будь своїй залежності слугою.
Закинь за плечі з смутком весь мішок,
у річку кинь, закидай все камінням,
збудуй із посмішок міцний дашок,
хай буде нашим спільним він спасінням.
Поглянь навколо, бачиш образ мій?
Він завжди йшов з тобою без оглядок,
вступав з юрбою у заклятий бій,
і лагодив думок твоїх порядок.
І хай не поряд я, та все одно,
як бачиш серцем я весь час з тобою,
не падай духом, не іди на дно,
не жертвуй ради споминів собою.
І бережи себе, заклято прошу,
не зможу жити з страхом всі літа,
із небезпекою не йди єдиним кроком,
минай її, це інших суєта.
Єдиною була я, є і буду,
хто йшов з тобою у пекельний рай,
сльозу твою повік я не забуду,
а ти мене завжди отак кохай.
Кохай неначе вперше і в останнє,
вдихай мене мов кисень для життя,
для тебе я мов іскорка прадавня,
яка веде до правди й каяття.
Пусти на світ кораблики безвольні,
нехай пливуть собі по течіЇ,
хай створюють мелодію любові,
й не грають ноти тихі і сумні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460935
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2013
Забери мене туди,
де раєм пахнуть свіжі квіти,
напитись дай цілющої води,
одежу білу зволь мені одіти.
Ці руки болем змучують літа,
і рани в серці закарбують люди,
душа від шрамів ще не зАжила,
та ще не знати, що там дальше буде.
Чи напророчать зорі ще біду,
чи сонце забезпечить своїм світлом,
я нездійсненність ставлю за мету,
подам я руку кожному із бідних.
Життя пройде, мов пуля пролетить,
і промайне, неначе мить коротка,
як марення воно ущент згорить,
і час настане зовсім не солодкий.
Чи буде час гріхи свої зместИ?
Чи стане сили вчинки всі забути?
Душа злітатиме до висоти,
та грішний камень міцно стисне груди.
Згадаються забуті всі слова,
і за чужу сльозу розплата буде,
скажу, що не хотіла, була молода,
та ти не схочеш виправдання чути.
Вина стане чорнезна, мов земля,
тяжкою буде, мов каміння тонна,
я б заспокоїла сумління об асвальт,
розбилась вщент ілюзія битонна.
Реальність це? Безвихідність страшна?
Чи просто сон, що буде в раз забутий?
Хотіла б я печаль свою сховать,
та не сховать від Тебе, Ти не люди!
Від Тебе навіть голки не сховать,
яка давно згнила в копиці сіна,
і правди не можливо приховать,
як не можливо пахнуть в'ялим квітам.
Постав обмеження на всі мої бажання,
Зітри лукавий погляд на спині,
оцінку Дай усім моїм ваганням,
Зітри на порох камінь, що в душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460595
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2013
Чарівний сон мені приснився,
в день іменин твоїх земних,
у ньому ангел твій з'явився,
і показав мені свій лик.
Він розказав мені легенду,
про незвичайне послання,
яке отримала від Бога,
небесна гвардія уся.
Не так давно було це дійство,
десятків два із гаком літ,
коли душа створилась небом,
і розділилася на дві.
Одна залишилась на хмарах,
а іншу кинули землі,
щоб прожилА життя щасливе,
й небесний мала оберіг.
Зібрались воїни в раю,
на крилах несли книги різні,
ім'я шукали й не знайшли,
душі, що кинута на різно.
Людина й янгол неземний,
яке ж наймення вам судилось,
три ночі думали й знайшли,
і дали назву їм - "Демитрій".
Малому янголу вони завдання дали вкрай важливе,
охороняти на землі дитя прекрасне і невинне,
ходити всюди в слід за ним, оберігати від лихого,
і бути завжди разом з ним, бо двоє - часточка одного.
Прислав вітання янгол твій
через мій сон прекрано-дивний,
у ньому всього слова 3,
"Народжений прожить Щасливо".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458412
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2013
Моя рука в твоїй долоні,
а серце скуте, в кайданах,
як завжди, я противлюсь долі,
а ти літаєш, наче птах.
Літаєш ти у своїх мріях,
мене з собою тягнеш в вись,
не хочу я, та ти не чуєш,
кричу, молю: - боюсь, спинись!
Боюсь, що будемо щасливі,
боюсь нещастя і біди,
сама не знаю чого хочу,
напевно, того, що й і ти.
Нестерпно хочу, та не можу,
бо наші принципи з броні,
вони поріжуть нашу душу,
твою - мої, мою - твої.
Ти надто гордий і нестерпний,
неначе копія моя,
я навіть впертіша за тебе,
така натура і твоя.
Із губ твоїх, я п'ю отруту,
та не страшна мені вона,
в крові моїй протиотрута,
що гірше мого палача.
Мене обпалюють бажання,
та рани гояться у мить,
і жаль мені твого старання,
від нього дим з очей летить.
Дай витримку собі в терпінні,
і не журись, воно пройде,
ми наче крапелька в суспільстві,
яке не знає, куди йде.
Тяжкий тягар тобі не личить,
він тягне в низ тебе з небес,
ти робиш так, немов це звичай,
немов це твій нестерпний хрест.
Не хочу бути твоїм болем,
бо він, як камінь на душі,
не зможу стати твоїм сонцем,
яке засвітить в темноті.
Ти нагромаджуєш уміння,
ламаєш мій стереотип,
тобі так легко це вдається,
та я нажаль не є твій тип.
Пройди цю стежку з кимось іншим,
з тим, хто легкий мов білий пух,
не ті літа, щоб нести ношу,
невже про радість ти забув?
Згадай омріяні поеми,
якими марив ти весь час,
згадай же свою Есмеральду,
з якою ти пісні складав.
Забудь про мене, як про сон,
в якому я мов чорна хмара,
зітри мене з усіх вікон,
де малював ти білі кали.
Затьмарюється розум твій,
і зносить дах від слів пекучих,
чому ж забути ти не зміг?
Чи то ця доля неминуча?
Ми мов Монтеккі й Капулетті,
любов ворожа як капкан,
рядки шекспірівські й сонети,
жаль не написані для нас.
Та й не про нас оті картини,
що Рафаелло змалював,
і не для нас оті всі землі,
що десь їх Гамма відкривав.
Нема нам місця на землі,
і на Іллюзіумі тісно,
не на одній ми стороні,
нам разом бути уже пізно.
Чому життя з'єднало нас?
Чому не хоче відпускати?
Ми як ляльки з театру "Крас",
ніхто не вміє з нас кохати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457925
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2013
І мрія лиш одна...
Та в ній тебе нема!
І чи на щастя це?
Уже не розумію.
Усе наче змішалось.
Було і не було.
На серці щось зосталось.
А що воно таке?
Тримаюсь за надію.
Вона в мене одна.
Себе не розумію.
Й не треба!
Я втомлена тобою.
Я майже не жила.
Мені тебе не треба.
Я краще вже сама.
Розгулююсь з журбою.
Ця доля лиш моя.
Цей шлях, він не для тебе.
Для тебе і не я!
Твій погляд на собі я відчуваю.
Та в серці тільки холод.
Пробач, та я тебе не знаю.
І знати не захочу!
Мій шлях не зв'язаний з тобою.
Тебе я оминаю.
Я втомлена! Я втомлена тобою!
Пробач мені! І я тебе прощаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2013
Ти вплинув на мою підсвідомість,
ти змінив будову мого світогляду,
ти навчив дивитися на речі по-іншому,
ти дав зрозуміти, що реалізовувати свої думки не так вже й важко.
Ти дав мені тепло, яке зігріває. Від нього не жарко, але ж не холодно.
Ти уможливив неможливе. Ти відчув невідчутне. Ти спасіння моєї плоті і пристрасть у якій я потопаю. Ти джерело, яке надає мені сили, і водночас вичерпує їх.
Мої думки наче зі мною, але вони біля тебе. Іноді я втрачаю їх, іноді не можу дати з ними ради.
Ти навчив мене відчувати. Навчив терпінню і трішечки смиренню. Так, трішечки, бо це ж я. Але це "Я" уже не те, яким було раніше. Воно інше. Це покращена версія мого "Я".
Іноді безглузді вчинки, які б здавалось не мають ніякого сенсу і не потребують жодної уваги, здатні зробити диво.
Тобі вдалося. Це диво тепер твоє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2013
.....Він шукав прихистку у її мовчанні. Вона не зронила слова, немов хотіла зменшити біль. Вона знала, що це кінець, а в його серці ще досі знаходились віра, надія і любов.
Їй хотілось повернутися у далеке минуле, перетнути завісу часу, зробити неможливе. Він мріяв зупинити час, залишитись у нестерпному мовчанні назавжди....адже воно зігріває, перебиває відчуття холоду, яке йде з її серця. Вони удвох, здавалось б поруч, а думками так далеко одне від одного. Вона будує прірву, він будує міст, щоб залишитись біля неї хоча б на хвилинку. Він добре знає, що в неї на думці. Читати по очах його навчило кохання. Йому не потрібні слова, він добре розуміє її і без них. Його серце відмовлялося вірити, що все закінчилось. Він ще так багато хотів зробити. Мріяв побудувати для неї дім, народити діточок, які щодня б перевертали його з ніг на голову. Мріяв відвідати всі куточки світу, показати їй, що щастя не там де вона знаходиться, а поруч з людиною, яку кохає. Хотів засинати і прокидатися поруч з її прекрасним тілом, готувати сніданки, зігріти коли холодно, заспокоїти коли сумно. Хотів, але не зміг. Вона руйнувала все, що він так старанно робив....не для себе, для неї.
Довге мовчання, коли ж воно закінчиться? Хто наважиться його порушити? Її душу тривожили різні думки, однак вона вже давно навчилася не думати про нього. Сама не могла знати звідки з'явився той холод, куди зникло те кохання, чому стала байдужою до нього. Хотіла любити, але не могла. Хотіла змиритись, не судилося. Воліла б ніколи його не зустрічати. Картала себе за надію, яку вселила йому в душу. Не вірила, що все це відбувається з нею.
Він все дивився у її глибокі очі, хотів знайти там порятунок, та бачив загибель. Він не уявляв свого життя без неї. Вона боялась зазирнути йому увічі, знала, що там затаїлись біль і страждання. Знала, та не могла нічого вдіяти......
....Довколо тільки тиша. Смуток, біль, зітхання, роздратованість. Невже людина здатна пережити всі муки, які звалились на неї наче сніг на голову? Все несказане ятрить душу, наче тебе ріжуть скальпелем без наркозу. Він зможе, бо походить з тієї категорії людей, які живуть бідами і нещастями, які виживають заради помсти.
Чи хотів він мститись, чи бажав він їй щастя, після того, що вона з ним зробила? І те і інше розривало йому серце. Знайти шлях істини, чи поринути в пристрасті? Згадував слова, які колись читав у книжці, вже й не пам'ятає якій, однак вони тримались в його голові, - якщо закохаєшся, не кажи, що не втратиш розуму, бо втратиш! Вірив чи не вірив, та переконався на гіркому досвіді. Кохання губить людину, розриває душу на мільярди кусочків, які здавалось щодня відновлюються для того, щоб знову бути розтерзаними мов дикий звір. Невже вона може бути такою байдужою? Невже все, що відбувалося було прекрасним сном, а зараз саме час прокидатися? Щастя, яке ж ти коротке....
...Хотів відчути твій смак, а натомість отримав усю гіркоту нещасної долі. Вона руйнує тебе з середини, нищить усе живе. Він неначе зайшов у туман, і не може знайти виходу. І вже не знайде. Вона заступила останній промінь світла. Все життя мов зупинилося. Існує тільки тут і зараз. Завтра уже не настане. Страшно потрапити у ці тенети, бо існувати ще не означає жити. Він все не міг зрозуміти, для чого йому дістались оті страждання. Чи заслужив він на них? Усе життя тільки те й робив, що жив у своє задоволення. Та чи було це правильним?..
Вона стрибнула у невідомість. Поринула туди з усієї дурі. Падала вниз головою. Обпеклася. Її не лякала фізична біль. Вона боялась свого душевного стану. Була мов божевільна, стояла на межі нервового зриву. Весь світ наче покинув її. Залишилась сама, наодинці з думками. Цей біль не минав. Здавалось, мала б радіти, адже помстилась йому, зробила так боляче, як було кожного разу їй. Помста. Така солодка і водночас пекуча. Навіть вона не змогла її заспокоїти. Все втрачено. Єдине, що в неї залишилось, це розтерзана душа і тіло. Відомстила, та не лише йому, найбільше собі. Тепер шукає порятунку. Марно. Не знайде. Загублене не повернеш, надто, якщо це не матеріальне. Самотня, розтоптана, понівечена вона стоїть на роздоріжжю. Куди б не пішла вона не зможе нічого забути. Не зможе, як би цього не хотіла. Вона може втекти від усіх, та єдина від кого їй нікуди ховатись це вона сама.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455736
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2013
ти розумієш мене без слів.
ти підтримаєш, коли важко.
ти заспокоїш, коли хочеться плакати.
ти єдиний, кого я дійсно чую.
з тобою і помовчати є про що.
твої дотики вгамовують біль.
коли ти поруч, я знаходжусь у безпеці.
ти один із тих людей, які мені нереально дорогі.
однак, я не можу зрозуміти тебе.
я наскільки скотина, що не знаю, що насправді ти означаєш для мене.
я ніколи не розуміла значення твого "люблю".
ніколи не сприймала його, відштовхувала.
мені з тобою настільки добре, що краще вже не може бути.
якби мене хтось любив, так як ти, я б була найщасливішою людиною у світі.
дякую тобі за ці слова, хоч я і не до кінця зрозуміла їх значення.
і це добре, що не зрозуміла.
краще не знати.
не хочеться втратити те, що є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455479
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 20.10.2013
Я уже не пам'ятаю, де починається "Я", а де закінчується "Ти".
Є тільки "Ми".
Разом. Наче серцевина перехрестя. Одне ціле.
Ми далеко від світу, ми одне з одним. Ми плекаємо нашу надію, бережемо її, як зіницю ока. Вона наша. Власна. Рідна. Одна радість на двох, нероздільна, як ми.
Разом. І це найкраще, що могло з нами статися. Вірю, бо живу.
Живу, бо маю надію. Надія є, коли ти поруч. І щастя є, бо ти є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455478
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 20.10.2013
Де ти? Серед тисячі зірок, як тебе знайти?
Твій образ десь ховається в тумані,
А на землі уже затоптані сліди.
Шукаю я тебе посеред ночі,
всі клопоти із пам'яті зійшли,
щоб ще раз глянути в твої прекрасні очі,
життя позбутись ладна назавжди.
Про тебе я співаю серенади,
обличчя омиваю вічними сльозами,
одна хвилиночка, здається, є віками,
без тебе зникли кольорові гами.
Сумую я і відчуваю присмак солі,
що роз'їдає рани від журби,
Тебе нема, тебе забрали хмари,
гітара грає ноту самоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2013
Блукаєш світом наче мандрівник,
і вітер кудрі твої розвіває,
весь час прямуєш ти кудись униз,
з вікна маршрутки люди визирають.
У метушні не бачать твого лику,
ти в адекваті дивишся на них,
здається, ти прийшов не з цього світу,
шукаєш космос в просторах нічних.
Тобі чуже все, навіть твоє, рідне,
тікати хочеться від сірих мас,
ти б полетів, якщо б мав дужі крила,
та не добратися тобі до світлих хмар.
Частенько згадуєш дитинство,
може його збираєшся знайти,
пригадуєш, як мріяв ти дістатись,
рукою до небесної краси?
А пам'ятаєш, як ловив кульбаби,
що вітерець їх стиха розтріпав?
А пам'ятаєш, як ти біг до мами,
і в щічку ніжно й міцно цілував?
Згадай же свою любу колискову,
яку співать бабусю заставляв,
згадай той мультик, Кузю домового,
який із батьком все переглядав. Пригадуєш? Усе ти пам'ятаєш!
Та за минулим ти не побіжиш,
самотний, стомлений блукаєш далі,
нестримний, впертий, гордий мандрівник.
Куди прямуєш кроком безтурботним?
Невже шукаєш кращої весни?
Вона не там, де нас немає,
вона у серці твому назавжди.
Прислухайся до крику мервих душ,
співай із ними свою колискову,
не сходь з дистанції, не падай вниз,
крокуй угору до вершин убого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2013
Вставай незнана Україно,
Свій пагін гордий розпусти,
Коса розхристана країни,
Ворожий слід з землі змети.
Вставай, незнана Україно,
Вже час зірвати кайдани,
А ці ще гірші попередніх,
Бо є невидимі вони.
Вставай, незнана Україно,
Жалій дітей своїх в гробах,
Що полягли за твою волю,
Не дай розвіяти їх прах.
Вставай, незнана Україно,
Народ до бою розбуди,
Бо сплять й не бачать того злого,
Що поробили вороги.
Вставай, незнана Україно,
Життям калину окропи,
Зів'яла стомлена стеблина,
Ще вчора свіжої краси.
Вставай, незнана Україно,
Роби окопи ворогам,
Хай згинуть люті недороби,
Хай запанує мирний лад.
Вставай, незнана Україно,
До революції ставай,
Бо вже прийшла ота година,
Борись і волю захищай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2013
Одна сторінка, тисяча ілюзій,
сонет чарівний тиха ніч співає,
блукає місяць, він шукає музу,
що вже століттями одна його чекає.
Ревнують зорі, та до них їм зась,
важке повітря груди розриває,
зимовий ранок стукає в вікно,
малює свої білосніжні гами.
Мороз лютезний скалиться на скло,
чаклує там небачені твердині,
до ранку ще далеко, не спіши,
залиш ще ночі спокою хвилинку.
Дай місяченьку музу ту знайти,
а зорям заступити в путь-дорогу,
на крилах арку щастя донести,
дай янголам таку безпечну змогу.
Вітри! заграйте свій акорд гучний,
щоб було чутно ген за небокраї,
туман зметіть, дорогу освітіть,
на землю іній навіть не пускайте.
Самотній терен, взимку не цвіти,
твої колючки золочені кров'ю,
ти білий сніг від неї захисти,
залиш невинність, не плямуй собою.
Та байдуже тобі, холоднокровний!
Прощення в світі цім тобі немає.
Ти раниш все, що дихає тобою,
руйнуєш все, що запах твій ховає.
Іди навіки, з смутком пропади,
змиває слід Невидимий рукою,
шукай ти жертву в іншій стороні,
нема тобі рятунку, недолугий.
Ілюзією втомлені віки,
пращання запах всмоктаний журбою,
відчутний біг холодної води,
вона по дамбах котить свою струю.
Ще чутно казки зчитані рядки,
весь світ вони хотіли облітати,
ще видно десь омріяні думки,
що як сновиди стомлено кружляють.
Стоять сумні тенета в глушині,
вони немов тікають від скорботи,
летять в повітрі чисті папірці,
не заплямовані життям турботним.
І чути стиха шуму тишини,
здавалось б речі, зовсім не сумісні,
колишуться вже стомлені рядки,
і скачуть вліво букви не привітні.
Старий художник пензлик відложив,
його талант на ранок пропадає,
не звик до вранішньої суєти,
спокійну ніч він нишком проводжає.
Не сила вже терпіти цей кураж,
не хочеться стрічати день суворий,
безсонням втомлений вже весь анклав,
планетна метушня почнеться знову.
Вдихни повітрям трунок увісні,
замкни ключем молекул кислороду,
із ніччю в невідомість полети,
і пий до дна свою сірчану воду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2013
Не один рік пройшов з того моменту, коли ти зробив свій останній подих.
Ненавиджу час! Він справді лікує. Він допоміг мені забути.
Забути тебе. Я цього собі ніколи не пробачу!
Як можна не пам'ятати того, кого любила понад усе на світі?! Я жалюгідна істота, яка ніколи не знайде порятунку, адже він у твоїх очах, голосі, дотику. Він у тобі.
Болючі спогади. Я думала, що не зможу забути тебе ні на хвилинку. Помилялася.
Думала, що моє обличчя буде вічно омиватися сльозами. Помилялася.
Думала, що ніколи не відійду від твоєї домовини. Помилялася.
Думала, що ти завжди будеш у моєму серці. Помилялася.
Думала, що не переживу твоєї смерті. Помилялася.
Хотіла піти до тебе у вічність. Хотіла та ти мене не кликав.
Часто бачила тебе у снах. Жодного ранку не хотіла прокидатися. Ти заспокоював мене, давав мені сили жити далі.
І я жила. Точніше існувала від ранку до ночі, щоб ще раз тебе побачити, запам'ятати твою посмішку, відчути твій погляд на собі, зберегти відлуння твого голосу, мріяла щоб ти завжди приходив у моїх снах. Коли мене мучило безсоння, проклинала сама себе, та нічого не могла із цим вдіяти. В один момент все закінчилось. Ти пішов, щоб більше ніколи не повернутися. Я досі пам'ятаю біль, який тоді відчувала. Пам'ятаю, та уже байдуже. Ненавиджу цю байдужість.
А ти не забув. Іноді я відчуваю твою присутність. Ти приходиш, коли на мене чекає небезпека. Ти захищаєш мене. Я це відчуваю. Відчуваю навіть твій запах. Інколи мені здається, що я божеволію.
Мені соромно від того, що я так рідко згадую тебе. Хочеться провалитися крізь землю за таке нікчемне ставлення до світлої пам'яті про тебе. Я мов не жива. Ти пішов, забравши з собою мою душу. Поверни її, або забери мене повністю. Я втомилася від такого існування.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454873
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013
....твої очі голубіші за безкрає небо,
твій погляд відзеркалить вранішню росу,
мов зачарована стою навпроти тебе,
як жаль, що не в одному ми раю.....
....Усе на світі я б тобі віддала,
усе своє й чужого б назичала,
та доля інше нам приготувала,
тебе від мене хвилею забрала.
Я помислом злітаю до небес,
та хтось ті крила швидко обрізає,
мені б на хвильку бачити тебе,
та ніч туманом очі закриває.
Лілею згадку лиш одну, та недарма,
вона одна мене не полишає,
стурбована, схвильвана, сама,
в своїй журбі навіки потопаю....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454867
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013
Гей, відчайдуху - спинись!
Не личить тобі посміхатись.
Ти створений ношу нести,
заповнену чашу стражданням.
Ти дивишся десь в далечінь,
не бачиш тієї скорботи,
і наче заручник склепінь,
літаєш в думках безтурботних.
Нестерпним для тебе є час,
незаймані твої бажання,
і кроком легким наче в вальс,
прямуєш в нестерпні вагання.
Ти чуєш мелодію смерті,
ця пісня неначе твоя,
люба біль стає смутком відвертим,
якщо серцю знайома вона.
Не літай! Зупинись, відчайдуху!
Не закінчена справа твоя,
не втечеш ти нікуди від долі,
зробиш все, що жадає вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454710
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2013
Одна душа на двох,
і подих на одного,
його не потребую,
будь-ласка, не проси.
Не покидай цю душу,
розквітчану тобою,
вона зів'яне миттю,
візьми її! Візьми!
Піду хоч за край світу,
хоч в пекло, хоч у рай
стисни сильніше руку,
мене не відпускай.
Хай стежкою нестерпною,
по скелях тих нагих,
хай тугою болючою,
піду від всіх живих.
І байдуже, що буде,
здригнеться хай земля,
хай плаче небо зорями,
без тебе я не я!
Не хочу я лишатись,
жива я там, де ти,
не змушуй нас прощатись,
прошу тебе, не йди!
Я ладна все віддати,
навіть своє життя,
я зможу все забути,
крім твого небуття.
Який скрипаль без скрипки?
Яка без тебе я?
Яка душа без смутку?
Я наче не жива.
Стою на краю прірви,
ти йдеш кудись у даль,
візьми мене з собою,
прошу, не покидай!
Не посилай той подих,
вдихни своє життя,
я піду замість тебе,
однако не жива.
Цей смуток ріже серце,
втрачаю сенс буття,
не покидай цю землю,
спустіє вмить вона.
Всесильний, батьку-вітре!
Молю, не розлучай.
Чарівна, мати-земле!
Прошу! Не забирай.
Прошу, безкрає небо,
закрий свої врата,
прошу мій ніжний ангел,
даруй нам двом життя.
Чому всі відвернулись?
Залишилась сама.
Чому мене не чують?
Солодка гіркота.
І подих той єдиний,
його зробила я,
нестерпний шлях тернистий,
ще певно не пройшла.
Який цей шлях без тебе?
Без тебе я не я!
Живу? Та ні, існую!
Нема мені життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2013