| Сторінки (2/172): | « | 1 2 | » |
"...космическое назначение российской цивилизации - ... переработка солнечной энергии в народное горе."
В.Пелевин
Есть на земле одна страна -
Добром по венчики полна,
И много разного в ней есть,
Всего что есть, не перечесть:
Там уголь, нефть, руда и газ,
Люминий, соль, дрова, алмаз,
Вода и камни, лед и снег,
И солце светит, как у всех.
Но то, что ей на жизнь дано,
Страна изводит на гамно.
Попив-поев гомна, живет
В гомно-домах гомно-народ,
Глядит в гомняное окно,
И видит - за окном гамно,
Включил по телеку кино -
Опять какое-то гамно!
А если он откроет рот -
Гамно оттуда так и прет.
Гамно в делах, *** в траве,
В кремле и в каждой голове.
Дурна, убога, и грязна
Московия - страна гомна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025900
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.11.2024
Кожен щось на світі вміє,
Всяк до чогось має хист:
Жнуть женці, а вітер віє,
Оре землю тракторист,
Лев ричить, співак співає,
Сонце сяє, джміль гуде...
А Московія - вбиває.
А Московія - краде.
Жінка вміє паляницю,
Ковалі гартують крицю,
Той будує, цей пряде,
А Московія грабує,
А Московія краде.
Лік рокам веде зозуля,
Хмара чорну тінь кладе,
А Московія гвалтує,
А Московія катує,
А Московія краде!
Через цю москвинську вдачу
Скільки лиха, стільки й плачу.
Годі, досить! Час поспів
За мерзенну їхню звичку
Розтоптати, наче гичку,
Вбивць, катів і крадіїв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2024
Запрягають, мов худобу,
В колісницю сатані,
Щоб поширити хворобу
В очманілій голові.
Всі закаляні криваво -
від малечі до зека́,
Не мине нікого слава
Вбивці та ґвалтівника.
Від Кремля і геть усюди
Ретязя́ми скуті люди,
і крокує, наче в сон,
Відгодований дурнею,
Підперезаний брехнею
Московитів легіон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2024
Охайна вишукана пані
Весь день торгує рушники.
Стоїть, стоїть на тротуарі,
Весь день стоїть. За копійки.
Якою мовою сказати?
Єдиною, що є, скажу.
Якою мовою писати?
Я українською пишу:
То вийшов я Дніпром гуляти,
І сам бруківками ходжу.
У розпачі дивлюсь - усюди
Бентега, хворь і декаданс,
Печать марудну носять люди.
Лицем хоч в профіль, хоч анфас
Парад фізичної потвори,
Ментальні виродки з комори,
Смаку занепад, духу спад.
Куди не зирк - усюди кало,
А все красиве повтікало,
Рятуючи свій жирний зад.
Всі, що лишилися - нещасні,
Скорботних зморшок каталог,
І подумки часи пропасні
Клянуть під заводи тривог.
Аж ось мамаша-молодуха
Худа, бліда, мов голодуха,
В візку дешевім - немовля,
У пальцях - сигарета. Бля...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2023
Вже вечір, ми випалюємо глину,
Плюс градус щохвилини, час повзе,
Жбурляючи до пічі деревину,
Я думкою нудьзі розраду дам.
Росте, росте в пічі температура,
І всі думки про нього - про вогонь,
Чия пекуче-пристрастна натура
Приборкана за муром цегляним.
Я обережно мацаю рукою
Живої пічки прохолодний бік,
І до вогня кажу - Перед тобою
Вогнетривка загата! Не гарцуй!
Так близько я стою, а не боюся,
Твій шал і пек в покорі назавжди,
Як схочу - то й спиною притулюся,
І шиєю, до бороди!
Ось мій живіт, я зовсім заголюся,
Дивись сюди!
"Навіщо це?.." - вогонь в пічі буркоче,
І геть від мене, вип'явши губу,
Ображений, втекти скоріше хоче
Через трубу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2023
О третій тридцять ночі знову десь
На вогку землю впала смерть суха.
Всі прокидаються і всі мовчать.
Не гупайте дверима, не лякайте -
Бо так здається, що вмирає хтось,
І вся рідня проходить чередою:
Жива, жива, живий, живий, живі...
Муругі стіни видко крізь вікно,
У голові - марудна повсть шпиталю,
Порожніх тижнів перевесло,
За ніччю день, а потім знову червень.
Лишилося вогню піднести і нехай -
Бодай якесь, та буде з мене світло.
Я розгортаю книгу. Закриваю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2023
Маю думку одну наріжну, стопудову,
Хай це буде і помста, і хейт -
Я писатиму знову, і знову, і знову:
#russiaisaterroriststate
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2023
Який поет із мене? А нія́кий.
Нія́ка я людина, вже і звик.
Я син-нездара
І поганий батько,
І для дружини вже чоловік.
Хотів творити щось -
Нікчемна штука.
Здоров'я слабосиле, не міцне.
За що не взятися - сама розпука,
Хоч техніка, хоч танці, хоч наука.
Солдатом став - підстре́лили мене!
Я кухар так собі, малюю нецікаво,
Я не економіст, не музикант,
Гуляю тихо і працюю мляво.
Десь був диплом, до нього ще б талант.
Немає друзів, самота-одни́на,
Вітрило ди́ряве, і бджоли не гудуть,
Заглух мій сад, не виховав я сина,
Не збудував... але не в тому суть.
Грошей не заробив, і не старався,
Не мріяв змалку, зараз - поготів!
Бо, якщо чесно, зовсім не змагався,
По-справжньому
Нічого
Не хотів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2023
То справжній раб, який ретельно, день-у-день
Свої кайдани доглядає. Від іржі
Їх береже. Мастило роздобувши,
Їх змащує, і вперто полірує, щоб сяяли,
Щоб бачили усі - ось гарний, вправний раб!
Та ні ж бо, ні! Кайдани хай згниють,
Зіржавіють, розсиплються на порох!
Бо взуто в них тебе чужим ворожим чином,
Бо народився вільним ти, і має стати сил
Зубами, якщо треба, згризти те залізо!
Щоб вільним бути, не рабом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2023
Ні, дарма намагались червоним гвардійцям
Навіяти хист до капітелі коринфського стилю.
Не до смаку їм помірний ентазис і листя аканта хвилясте -
Водку любили вони та цибулю, наглий грабіж і насильство.
Звиклі до бруду казарм і до бідних дошок,
Сцяли вони на шляхетний кармін штукатурки, зайшовши за ріг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2023
Час плине швиденько, як човник водою,
Сів я в той човник дитиною малою,
Під лататтям рибини в глибині холодній,
А на бережку дівчини хороводи водять,
Біжить човник течією, біжить без упину,
Ось у нім я досі сиджу, молода людина,
На рогозі синя бабка, в небі сонце сяє,
Плине, плине човник мій, а куди не знаю,
Не лишає на воді ніякого сліду,
Хто побачить човник той - не займайте діда,
Сам зупиниться колись в сухім очереті,
Вже не збудять його півні, ні другі, ні треті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2022
Шал і пря гартують крицю
Войовничої снаги,
Наша мова - то рушниця,
Начувайтесь, вороги,
Буде вам не паляниця,
А по писку, ще й з ноги!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2022
Не питайся в мене, доньку,
Куди їде тато,
Батько їде на війноньку,
Тебе захищати,
Ще й матусю та бабусю,
Та діда старого,
Тітку, дядька та сеструсю,
Й братика малого.
Батько їде захищати
Наше тепле море,
Щедру землю, рідну хату,
Вільні степ і гори.
Батько їде боронити
Слово українське,
Щоб не чули наші діти
Матюччя чужинське.
Не хвилюйся, моя доню,
За свого тата -
Нас, завзятих та сердитих
У потязі багато!
То на тан за Україну
Їдуть оборонці,
Суне потяг степом вільним,
Суне на схід сонця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2022
Весна! На кладбище по плану -
Пора скрести и подрезать.
И он, кого я славить стану,
Среди могил восстал опять:
Садовник. Видит трезвым глазом,
Где резать резвую лозу,
Где класть колоду палисаду,
Где гриб-грызун сулит грозу.
Туда садовник сыплет яду ль,
Секатор ль трудится, блестя...
Вот виден он, бредущий садом,
На горб бревно взвалив, пыхтя.
Кресты. Часовня при погосте -
Предмет особенных трудов.
Одна беда - не ходят гости.
Боятся, что ли, мертвецов?
Садовник зоркий глаз закроет,
Прочтя в тиши шершавый том,
Но и во сне он землю роет
И гнёт винил, кусая ртом.
***
Зажевался кладбищенский ослик,
Сладким клевером лакомясь всласть,
Но болит от трудов после
У садовника большая часть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836215
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.05.2019
Вже майже літо.
Як торік, позаторік...
І люди знову кажуть -
"Майже літо, ах!"
А я до літа,
Як до себе звик,
Суботу зустрічаю
Не на пляжі -
Сапою ворушу
У будяках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2019
Сестрички Іра та Марина рвали кукурудзу з краєчку колгоспного лана і складали її у велику клітчасту торбу.
Раптом за спинами зупинився чорний "джип" голови колгоспу.
- Що це ви тут? - кричить голова через віконце, - Кукурудзу рвете?!
- Та ми трішечки! - сміливо відповіла Іра.
А Марина в ті роки дуже схожа була на свою мати.
- А ти бува не Хижнячки донька? - запитав голова, тицяючи на Марину пальцем. - Клавдії Петрівни?
- Так...
Тоді він посміхнувся і сказав:
- Ну-ну, рвіть, раз "трішечки".
І поїхав.
А ввечері прийшов до хати і все їхній матері розповів! Побачив варену кукурудзу, з'їв качанчик, похвалив...
***
Іншим разом Іра та Марина ловили на вудочки рибу у колгосному риборозвідному ставі поруч із табличкою "Рыбалка запрещена!"
Раптом за спинами зупинився чорний "джип" голови колгоспу.
- Що це ви тут? Рибалите?!!
- Та все одно не клює! - сміливо відповіла Іра.
А Марина в ті роки дуже схожа була на свою мати.
- А ти бува не Хижнячки донька? - запитав голова, тицяючи на Марину пальцем. - Клавдії Петрівни?
- Так...
Тоді він посміхнувся і сказав:
- Ну-ну, ловіть.. раз не клює.
І поїхав.
А ввечері знову все їхній матері розповів! З'їв печеного карасика. Похвалив.
***
А то якось восени сиділи Іра та Марина на борозді неприбраного поля і їли сирий буряк, замрійливо дивлячись назустріч своїм долям.
Під'їхав чорний "джип" голови колгоспу.
- Чого це ви тут знову робите? Рибалите?
Червоні щоки Іри та Марини тріскалися від повного роту буряка і вони мовчки кивнули.
- Вфьо 'авно діхто де пибива - відказала Іра.
- Донька Клавдії Петрівни Хижняк? - впізнав голова.
- Угу.
Він насупився та сказав тільки:
- Ну-ну...
І поїхав.
І знову ввечері все їхній матері розповів.
***
Заходить голова колгоспу до корівника, взимку, а там Іра та Марина вдвох одну корову доять. Без білих халатів.
- Доньки Клавдії Петрівни Хижняк! - вигукнув голова, б'ючи себе по ляжкам.- А тут ви що робите!?
- Рибу ловимо.
- Ну-ну, доітє-доіт...тьфу! дойте-дойте... - стомлено махнув рукою голова і пішов далі по справах.
***
Якось Іра та Марина засмагали голяка посеред поля м'ягкой гречки, тому що було літо.
Далечко зупинився чорний "джип" голови колгоспу. З машини посигналили, у відповідь їм махнули.
І машина поїхала собі, залишаючи позаду довгий хвіст куряви.
- Слухай,- сказала Марина, передаючи сестрі папироску, - Кто це такий? Чого йому від нас треба?
- А!.. Не звертай уваги! То у папки робота така.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818192
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2018
Щастя є, допоки сам щасливий,
І зникає, якщо ти в журбі.
Світе мій, жорстокий та мінливий!
Мій відбиток завжди на тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817368
рубрика: Поезія, Поетичні афоризми
дата поступления 13.12.2018
Тут в нашій пустeлі нічого нeма,
до обрію сніг і сніг,
в порожній осeлі лютує зима,
грудeнь із кригою ліг.
Засліплeнe сонцe нe гріє рук,
вітрисько холодний гудe,
нeначe востаннє хрипить крук,
за колом коло кладe.
Стодоли чорніють, гниють дарма,
хтозна, чиї вони...
Тут в нашій пустeлі нічого нeма,
і так - до самої вeсни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2018
Я так скажу без зайвих слів:
На сто людей завжди
Є дев’яносто рагулів,
Відтак - чекай біди.
Таємний корінь їхніх справ
Не глибоко в землі -
То не предмет для вчених лав,
А просто - рагулі.
Навіщо каже й робить хтось
Відвертий ват-а-фак?
Там свято змови відбулось
Чи людям треба так?
Чи то за правду верещить
Носій усіх чеснот?
Йому від сорому болить
За гріх людських істот?
Та ні! Цікавить рагулів
Лиш те, що влізе в рот.
На інше чхати він хотів
З говерлиних висот.
Жлоб. Перша версія, рос.
Я вам скажу без лишних слов -
Из ста людей всегда
Есть девяносто пять жлобов,
И в этом вся беда.
Стремясь мотивы их понять,
Учёный морщит лоб.
Не стоит глубоко копать -
Перед тобою жлоб.
Зачем сказал и сделал он
Неведому фигню?
Там интересы всех сторон
Сроднились на корню?
Быть может высший идеал
И честь, и вера в нём?
Быть может правды он искал,
Сражался с лютым злом?
Всё проще: свойственен жлобу
Лишь личный интерес.
Иные он видал в гробу,
Хоть в тапочках, хоть без.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816691
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.12.2018
Тут маркет був, тепер тут сім ломбардів.
Нема паштетів, замість них - кредит.
Де витрачали - зараз позичають,
"Где стол был яств теперь там гроб стоит"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814951
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 23.11.2018
Сміття, порожнеча, кінцева ейдж-сіті.
Поруч генделик - це спальний район.
І раптом - афіши! Дивіться, сматрітє -
Анонси прем'єр! Театральний сезон!
Мерщій шаровари парадні вдягаю
І чуба фарбую, парфуми пшик-пшик,
"Сердце красавіци склонно..." співаю.
Що? Триста гривень? Та хай би він зник!
От кажуть - театр, от кажуть - схадітє!
Куди мене, дурня, несе?
Спальний район, кінцева ейдж-сіті,
Сміття, порожнеча, генделик і все.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814950
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 23.11.2018
Колись було, що я не лайкнув
Дотепну фотку. Дотепер
Не можу спати. Душить острах
Що я помер.
А той, кого я був не лайкнув,
Напевне, плаче десь вночі,
Людську байдужість і несталість
Кленучи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814694
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.11.2018
За мить до того, як пійти назавжди
У прихисток довершеної правди,
Перед лицем її кістлявим і простим
Постану знаком злого марнотратства,
Міньйоном розпорошеного братства,
Що щастя перетворює на дим.
Я був ключем, що відчиняє двері
Чужих можливостей. Таким собі ключем.
Тепер я просто слово на папері,
Б'юсь, як герой гомеровських містерій
У мертві двері ще живим плечем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813692
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.11.2018
Он
Послушного ведёт
Дыханья робкий зов.
Откроет все замки
Томительная мгла.
Трепещущий покров
Нетерпеливо ждёт
Ласкающей руки
Волшебного тепла.
Она
Волшебного тепла
Ласкающей руки
Нетерпеливо ждёт
Трепещущий покров.
Томительная мгла
Откроет все замки.
Дыханья робкий зов
Послушного ведёт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809766
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.10.2018
Постав із диму Сатана,
І пропонує обирати –
Якому з ста сортів ла*на
Ти перевагу можеш дати?
Та замість геть тікати щоб,
Крутнувшись на нозі,
Охоче обирає хлоп
У золотій фользі.
Присів щасливий за кутом,
Та як не побивався,
А поки розгортав, л*йном
По вуха закалявся.
Ось від ломбарду стусаном
Женуть засранця ген -
Його фольга, що тхне *айном -
З батончика «ROSHEN»!
Не вірте, люди, Сатані,
Творцю блискучої брехні.
Із ста ґатунків все одно -
То є однаково л*йно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2018
«…Таким чином, немає в світі мерзеннішої людини, чим пострадянська людина» - бухгалтер Петренко широким рухом відклав олівця, перечитав останню фразу і важко зітхнув. Так склалося, що Петренко теж був пострадянською людиною, через що носив всередині ту обов’язкову частку мерзоти, існування якої щойно довів. Це надавало ситуації незбагненої двоякості. Треба було якось поміркувати про це прискіпливіше.
Петренко сидів у своїй хаті, а за вікном згасав сухий серпневий день. Спекою просякло все на дворі, і земля, і дерева, і будинок. Ніч обіцяла бути такою ж спекотною.
- Сходжу за цигарками. - кинув Петренко через плече без турботи про те, що його хтось почує. Останнім часом з його голосом щось відбувалось – говорив Петренко глухо, іншим разом щось сипів собі під ніс, не маючи ані сили, ані бажання напружувати голосові зв’язки. Інколи Петренко і сам себе не чув: знав, щойно щось сказав, але це знання походило зсередини, не через вуха. Йому ніхто не відповів.
Мій голос – то лише інструмент для вимови слів, думав Петренко, виходячи в провулок, а слова – то є втілення думки, думка ж є продуктом волі. Тобто, починається все з волі. А чого особливого я волію? Нічого. Оце йду за цигарками, а чи хочу я курити? Теж ні. А от ті люди, чий голос дзвенить і гримить - вони мабуть точно знають, чого хочуть.
Одразу за воротами Петренко відчув, що тут прохолодніше і вітерець віє. Кілька років тому він збудував глухий шлакоблочний паркан і зашив ворота темними дошками, щоб не дивились. Не те щоб Петренко аж так цінував свою приватність: ні, раніше, як паркан ще був прозорий, всі, хто проходив провулком, мали змогу кинути оком на петренкове подвір’я, він зустрічався поглядом із незнайомими людьми, вітався зі знайомими, завжди бачив, яка машина куди проїхала, бачив, як щовечора погонич жене провулком залишки череди свійських корів, на яких брехав дурний петренків собака, через що ті з переляку залишали навпроти паркану зелені млини гною, і ніде на своєму звивистому шляху з пасовиська корови не серли, а перед петренковими воротами – серли щодня.
Але з часом на районі поширилися крадіжки з подвірь. Тоді сусіди почали зашиватися різними парканами наглухо, щоб наркомани не зазирали. І у Петренка теж були вкрали блискучій металевий бак, в який збиралася дощова вода. Потім вкрали хвіртку – вийшов якось вранці Петренко до воріт, щоб на роботу йти, а хвіртки немає. Він зробив крок крізь порожній проріз, озирнувся – таки немає. Дільничний через це мав справжній клопіт, який полягав в тому, щоб вмовити Петренка забрав заяву про крадіжку і закрив справу, бо хвіртка – от біда! - ніде не знаходилася. За три дні хвіртку принесли сусіди – лежала у них на подвір’ї в лопухах, крадії скинули, мабуть.
Потім вкрали нового донькиного велосипеда. За рік – поцупили велосипед, куплений на заміну вкраденому. Петренко вперся рогом, купив третій велосипед і власноруч збудував важкий двометровий паркан. А собаку, яка мала стерегти територію, а натомість вертіла, *** задом перед усіма незнайомцями, вигнав. На підміну залишив собі її цуценя, кобеля, з надією на притаманну чоловічій статі природну злість. Той виріс такою самою коровою, як і мамка.
По цей бік паркану був південь. Повітря, знерухомлене перешкодою, грілося навесні і розжарювалося влітку. Під парканом з’явився і ріс собі інжир, проте плодів не давав – саме листя. По той бік була північ, вітерець і прохолода, така бажана влітку.
Петренко йшов рідним провулком і все тут було знайомим, байдужим і таким безпечним, що аж нецікаво. Але зустрілася і приємна дивина - сусідня малолітка Ліза привела в провулок нових знайомців і вчетверох вони сиділи в тіні сливового дерева при дорозі.
Ліза – та ще стерво. Ніхто в кварталі її не любив, бо вона походила з поганої родини. Лізине родинне кубло було старою цегляною хатою, відрізаною від комунікації за постійну несплату комуналки, в неї було дві матері близнючки – хто з них хто, Петренко ніколи не міг розрізнити, - батько або дядько, котрі то один, то інший сиділи в тюрмі, а ще брати, яких Петренко пам’ятав ще шмарклявими малими, що бігали без трусів… І всі навкруги не любили Лізу, бо її родичі бідні, п’ють, крадуть і мабуть, з міліції не вилазять. Петренко завжди обурювала така обивательська змова проти невинної дитини, тому він був єдиний, хто вітався з Лізою, перекидався з нею привітним словом крізь старий паркан, а інколи змушений був відповідати на безліч лізиних дурнуватих запитань, щоразу, як вона вгледить його десь в городі і кричить йому з вулиці - ніякого виховання! Дівчинка виросла зла і дика, якою її і виховали родина та неприязне оточення. Ні з ким не віталася, тільки з Петренком.
- Добрий день. – сказала Ліза цього разу.
- Здравствуй, Ліза, - відповів Петренко адресно, бажаючи надати дівчинці авторитету в очах її компанії. Та й пішов собі, але кроків за двадцять чітко почув позаду голос хлопця:
- З-з-з-д-д-д-дравствуйтє, ги-ги, Д-Д-Д-Дасвідан’я!
Тієї ж миті, одночасно з тим, як всередині щось прохолодно впало, як земля падає в яму, Петренко зробив розворот «кругом» і так само неквапливо почав наближатися до незнайомих дітей.
Біда була у Петренка – він затинався. Виправити чи приховати це було неможливо. Затинання перетворило дитинство і юність на пекло, та й досі, на п’ятому десятку, дошкуляло неймовірно.
Якого біса, міг би подумати Петренко, але не встиг. Якого, кажу, біса! Хіба це не мій затишний провулочок, яким я повертаюся із свого кіоску? Хіба мені не сорок сім років, хіба я не чоловік? І хто такий цей малий вилупок, що я його вперше тут бачу, він – вперше бачить мене, і ось так запросто кидає в спину д-д-д-д-д, на що він розраховує, взагалі, що з ним таке?
Але ніяких таких думок, що мали б виправдати чи пояснити наступні дії Петренка, в його голові не було. Всі вони реалізувались в поворот кругом і декілька кроків крізь несподівані сутінки і чорний шум, які спускалися на його голову, на очі і вуха, в самеє серце.
По очах хлопців Петренкові одразу було видно, хто м’ясо з’їв. Він, не звертаючи уваги на решту компанії, з ходу вхопив за горло того парубка, що був доросліший і крізь темряву, в яку остаточно провалювався здоровий глузд, притягнув до себе. Хлопець був такий миловидний і чепурненький, весь як нова копійка, очі ясні, аж блакитні, стрижка свіженька і чубчик модний. Близько-близько притягнув його Петренко, немов для поцілунку.
- Я зараз тобі вухо відкушу, - ричав Петренко, задихаючись, шкарябаючи м’яке обличчя незнайомого хлопця своєю жорсткою щетиною.
І ще наговорив трохи про «погано» і «добре», але зовсім коротко, щоб не зірватися в нудне наставництво, бо знав, що це не матиме впливу, а матиме – страх, несподівана близькість невідомого покарання і страх. Тільки страх.
- Ізвінітє, ізвінітє, ізвінітє мєня! – вшепіт залопотів малий і не було ані крихти правди й каяття ні в його словах, ні в красивих очах, Петренко це вгледів одразу.
– Нє бєйтє! Нє бєйтє! Нє бєйтє!
Петренко і насправді хотів якось недолуго вдарити, але єдина вільна рука тримала образника за манішку, і нею Петренко намагався провести надкороткий аперкот в щелепу – виходило геть ніяк. Малий смикав головою, присідав і таращив очі. В другій руці у Петренка була буханка білого хлібу. А то б…
- Что ви дєлаєтє? - це замямлила з-за спини незнайома дівчина, мабуть така саме хвойда, як і Ліза, і в питанні її було цікаве здивування, нібито Петренко запускав цеглину плисти Дніпром, а не оце…
Ні на кого Петренко не звертав уваги, лише цидів своє, намагаючись не затинатися:
- Та не збираюся я тебе бити, - і відпустив хлопця, і без зайвих реверансів повільно пішов геть, нібито і не сталося нічого.
Та не збираюся я тебе бити, ЗАРАЗ. Зараз! Треба було додати «зараз», а я чогось не допетрав, ех - так Петренко докоряв собі і занурився у звичайні в таких випадках постконфліктні варіації, коли кожен розумнішає, щойно трохи заспокоїться.
Але переважно Петренко був собою дуже задоволений – тим, що не зковтнув образу, тим, що поставив на місце шмаркача, і, головне, тим, що втримався і не зніс малому носа, не закривавив трави, не вбив паскуду у сліпому нападу ярості, бо то був би вже другий за тиждень, та ще й при свідках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802429
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2018
Арсен "Барига" був міністром.
Він міністерством керував.
Шоломи, рюкзаки, каністри
Купляв, ділив і продавав.
І хоч не схожий він на рига,
А має позначку "новий",
В душі Арсен - простий барига,
Хамло, брехун і чорт кривий.
Наліво бреше і направо,
І тільки під своїх гребе,
А запитаєш: "Що за справи?!!"
Відповідає: "Бе-бе-бе".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2018
Хуртелило весь день і ніч,
На ранок - зовсім інша річ,
Гіть іншим світ стає зимою.
Не бачили такого ви -
Зимова шапка із сови,
Блажена з довгою губою,
І з татуйованим чолом
Панянки абстинентний лом -
Одразу все передо мною.
На сходах охають бабусі,
Їх пхнуть і тягнуть всі у бусі,
А ні тудою - ні сюдою.
Якась поважна не стара
Мені сказала "дєтвора" -
Я посміхнувся - грець з тобою!
Твої слова - то добрий знак
Нехай сьогодні буде так,
Сьогодні буду "дєтворою".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772912
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 23.01.2018
Люблю, як вщухнуть трактори і псячі брехі,
І люди стомлені поснуть у всім селі,
Читати нишком на "московськім ехі",
Як там скубуться москалі.
Ще зрозумію колотнечу українців,
Бо час такий і доля навпіл серце рве -
Соборців лають комуняки-підординці,
"Просвітник" на зросійщених реве.
То діалог у нас такий двобічний,
Де кожен вперто виступає за своє,
Він всюдисущій, зрозумілий та одвічний,
Він, кажуть вчені, буде, був і, трясця, є.
Але щоб так - кацап братерському кацапу
Лихі прокльони з матюками й дулі шле...
Заради цього я беру свій комп зі шкапу,
Читаю й бачу, що Росії дійсно зле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2017
Якщо зустрінеш незнайомця
Шо зранку пригощає кавою
Скажи йому -
Thank you, Honey!
Якщо твій друг розповідає
Що вірний шлях до щастя знає
Скажи йому -
Thank you, Honey!
Якщо коханий твій покинув
Палити, лаятись, бухати
Знаєш що?
Thank you, Honey!
Людині, що без черги лізе,
Портьє, який несе валізу -
Всім кажи
Thank you, Honey!
І серед поля наодинці
У теплім соняшнім промінні
Ти співай -
Thank you, Honey!
Thank you, Honey!
Thank you, Honey!
Thank you, Honey!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753329
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 02.10.2017
Я Вас видел, Александр,
Из проезжего окна.
Удивительная бледность
В Вашем облике видна.
В тот же миг, как гром небесный
Средь автобусной тиши,
Голос дивный, неизвестный
Мне промолвил: "Напиши".
И с паучьею сноровкой
Я к мобильнику приник:
"Вот изысканно-неловкий
Ты стоишь на остановке,
Поправляешь воротник.
Ты идёшь с асфальтом в ногу,
Окулярами блестя.
Путь твой прост. Еще немного -
И закончится сентя..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752874
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 29.09.2017
Нам баян в палату дали
И смотрели сквозь глазок.
Мы играли и плясали
Кто как слышал и как мог.
До того развеселились,
Что, забыв приличий лад,
Головой о стену бились
И кусали всех подряд.
Петросян терзает польку,
Македонский шпарит джаз,
"Черный ворон!" - ноет Колька,
Все орут и косят глаз.
Разорвав ремни рубашки,
Танцевал комсорг Ромашкин.
Тычет в клавиши ногой
Потерпевший с буровой.
Сто четыре пациента
Рвут на части инструмента.
От увечий и от ран
Рассыпается баян.
Сразу грянул плач великий,
Все попадали на пол,
Завывания и крики...
Дверь открылась и вошёл
Главный врач. И сразу следом:
Санитар с водой и пледом,
Медсестра, сиделка, ЛОР,
И студентов коридор,
Цвет учёного конгресса,
Телекамера и пресса,
Представители НИИ
И седой профессор.
Он бровями шевелит
И с волненьем говорит:
- Познавательнейший опыт!
Терапии новый вид!
Современная наука
Чтит гуманный идеал,
Наблюдение - порука
И начало всех начал.
С каждым разом все живее
Возбужденная игра,
С каждым разом все скорее
Озверения пора.
Статистический подсчёт
Нас к открытию ведёт -
Ожидается финальный
Излечающий прорыв,
Патопсихомузыкальный
Диссоциативный взрыв!
Вся в бахилах и халатах,
Экспедиция молчит,
А блаженная палата
Под кроватями сидит.
Позже выживший признался:
Каждый день в урочный час
Этот опыт повторялся
Шестьдесят четвертый раз.
Мы хотели, чтоб без драки,
Мы ведь дружная семья -
Шизофреники-маньяки,
Параноики и я.
Но в последний раз гармошку
Сразу - хрясь напополам,
И, визжа непонарошку,
Исцарапали одёжку
Всем учёным докторам.
- Звери! Сволочи! Фашисты!
Что вам надо от людей!? -
Заливается речистый
Бвший комик-лицедей.
Топчут хворые "Вальтмейстер" -
Дорогой аккордеон,
И осознанно, все вместе
Из палаты рвутся вон.
В ход пошли шприцы и финки,
Ножки, тумбочки и спинки.
Стёкол треск и хрипов хор
Огласили коридор.
Подобрали с пола спички,
Разожгли матрас-костёр.
Сумасшедшие столами
Санитара бьют втроём,
Мрак и ужас этажами
Разливается с огнём.
Вихри чёрных эпикризов,
Как в последний день Помпей,
Жгут и гонят прочь с карнизов
Перепуганных людей.
Семь часов горели психи.
Люди падали, крича.
Очумевшие врачихи
Ищут главного врача.
- Он сгорел, погиб героем
В помещении 7-Б! -
Им кричит студент Григорьев
Опускаясь по трубе.
Первокурсницы рыдают,
Сажа по щекам течёт -
Курсовые пропадают,
Кто поставит им зачёт?
А когда уже стемнело
И пожарные ушли,
Изувеченное тело
Отделилось от земли.
Весь кроваво-обожженный
От ноги до головы...
Бедный старенький учёный,
Неужели это вы?
И с трудом возвысив голос -
Это точно слышал я -
Он сказал: "Эффект... достигнут...
Мы достали их, друзья!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752872
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.09.2017
Оживает двуглавая курица.
А зря вы радуетесь, зря -
Скоро выйдет народ на улицы,
Скандируя "Царя! Царя!"
Он улыбнётся, кроткий,
И скажет: "Очень приятно. Царь."
И, смахнув с головы пилотку,
Облачит её в бархат и сталь.
Привселюдно помазан елеем,
Самовластья закон утвердит.
Только как же быть с мавзолеем?
И звезда... И Дзержинский стоит.
В святотатца плюя неумеренно,
Заметёт бородой крёстный ход,
И с псалмами мумию Ленина
За холмы на руках унесёт.
Он пойдёт, полетит над покосами,
Не найдут ему места нигде...
Так и бросят - усталого, босого,
Гнить в осенней болотной воде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751255
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 19.09.2017
Девушка
Включает
Передачу,
И в неё
Врезается
КамАЗ.
Бабушка
Поехала
На дачу
Поливать
Её
В последний раз.
Курица
Подавится
Пыреем,
Белочка
Повиснет
На суку,
Но уверен -
Я
Всегда
Успею
Дописать
Последнюю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747054
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.08.2017
Залізла Свиня
Верхи на Коня
І скаче,
А Кінь плаче.
Каже Свиня:
- Дивіться всі!
Я барон Дебюссі!
А Кінь такий:
-О! Так я крутий?
А Віслюк-селюк:
- І я! І я!
Сідай на мене, Свиня.
-Нам, баронам,
Таке неподобство не личить.
Ще й Кінь йому
Копитом в зуби тичить.
Летіла Ворона:
- Що робиш, Кінь?
- Вожу барона,
Дурна ти Ворона,
Хіба не бачиш -
Барон Дебюссі
Во всій красі!
- Так то ж свиня,
Оно писок свинячий
І сало трясеться, -
А сама собі сміється -
Кар-кар-кар!
Кар-кар-кар!
Був свинею - стане цар
З такими, як ви пихатими
І дурнуватими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747052
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 21.08.2017
Наді мною дуб шумить - небо хитає.
По-під дубом горіх росте, майже конає.
Під горіхом абрикос - світла шукає.
Під абрикосом виноград - мене матюкає -
Який дурень посадив мене під абрикосу,
Що під горіхом, який під дубом?
Хто се, в дідька, хто се?!
Ой, ти не ний, дурна лозино,
То провини половина,
Бо під тобою ще був горох -
Так увесь іздох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746500
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 17.08.2017
Не треба нам
Сумних пісень співати
Диви і без того яка спекотна ніч
Ніяких не співай
Пішли пліч-о-пліч ранок чатувати
А як світатиме -
Дивитись віч-у-віч.
Велике сонце
Не лютуй
Велике сонце
Поцілуй
Помилуй сонце
Нашу кров
Я б далі жив
Коли б не ти
Ти б далі жив
Коли б не сонце.
Коли б не зорі-
Не кохали
Коли б не він -
Не воював
Коли б не смерть
Не помирали
Коли б не сонце
Я б тебе не знав.
Зелена вода
Забирай
Я входжу в тебе
В останнє
Чорна вода
Віддай
Життя
Надію
Кохання.
Велике сонце
Не лютуй
Велике сонце
Поцілуй
Пробач нам, сонце
Нашу злість
я б далі жив
коли б не ти
Ти б далі жив
коли б не сонце.
Твоя вічність
Не містить мене
Гарячий вітер
У спину жене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744807
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 05.08.2017
Хто хоче в дні бруду та хаосу пожити, як личить людині,
Врятуватися від приреченості нашого вбивчого літа,
Вставай та виходь на вулиці міста о п'ятій ранковій годині,
Де примарним рожевим серпанком сповито
чистих фактур свято і незамуляна перспектива ліній.
Ще чисті сміттярки, порожні парковки, безлюдні вулиці, парки,
Голуби з фонтанів п'ють, а тихо як!
І сонце ще десь там, вилазить, ледащо,
спочатку на стіну, звідти на дах.
І - головне - прохолода! Прохолода!!! Ах...... Ось нащо.
І можна жити, і каву - до речі - вже подають
О шостій з половиною.
А встав пізніше за сонце - то варись щодня у пеклі.
Сам винен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744761
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 04.08.2017
Бхагават твою Ґіту!
Жереш і жереш,
Все нудьгуєш і сушиш копита,
Не живеш, а гниєш!
Не дивис'як бугай на пюпітр -
Руш мерщій до містечка Чере́ш,
Почекай, поживи, поки літо,
А як літо присуне до меж -
Відшукай, що Еолом* зарито
На тамтешній горі Бульденеж**.
Небо-миша повзе з того світу,
Де засоняне поле без меж,
Наповзає на гору дощами пролиту,
Ту, куди ти ідеш.
Скам'янілі дерева і квіти
На туманній горі Бульденеж.
В логовині, від вітру закритій,
Помирає самотня черешня.
Від часів неоліту
Мандрували без меж
Давнозвісні еллінські кобіти,
І Еол молодий з ними теж.
Континентів долаючи плити,
Він дістався гори на ім'я Бульденеж
І зостався тут жити,
І місто Чере́ш
Збудували Еол і кобіти.
Там рясніли важкі чорнокорі черешні,
Було чого їсти і пити,
Хочеш - спиш, або їж, або п'єш,
І були всі щасливі, як діти,
О, добра гора Бульденеж!
Туманами зранку сповита,
А вдень - наче морем пливеш
І зробили собі з надміцного граніту,
Із того, що де схочеш - береш,
Велетенське глибоке корито,
І збирали медові черешні туди
Еол і незмінні кобіти.
В тому суслі - як міфи не брешуть -
Вони п'янко любились, відкрито,
І солодкі тіла без гріха, без одеж
Спочивали у затінках сито
На щасливій горі Бульденеж,
І здавалось, довіку те літо.
Не довіку, авжеж...
Була серед інших кобіта,
Що похапцем не розбереш -
Чи сумом укрита,
Чи місто Чере́ш
Не збуджує в ній апетиту.
Розваги в солодкій черешні
І квіти у косу завиту
Були їй байдужі - бентежив
Еол спрагле серце кобіти -
Зчорніло воно від ревнивих пожеж.
На схилі останнього літа
Дозорні побачили з веж -
Ген лютує самотня кобіта,
Рубає і валить, і палить черешні,
І навпіл розбито священне корито,
Затягло все димом від справжніх пожеж,
І спузою чорною вкрита
Нещасна гора Бульденеж.
"Ти, юродива з Кріту!
Що ти верзеш!?
Нащо вдіяла шкоду кориту?
Нащо рубиш і валиш, і палиш черешні?
Як ми будемо жити, і їсти, і пити
На порожній горі Бульденеж?!"
То Еол, влізши в свиту,
Гучно гримає з веж,
І до неї біжить та хапає за пасма кобіту,
І мечем, промовляючи "Зараз ти вмреш!"
Б'є у серце, і кидає вбиту,
І останнє, що чує Еол і кортеж:
"Ніяка...я... тобі... не... кобіта...
Мене звати ФІЛІЯ***... Філія... еге ж..."
Схаменувся Еол та відкинув меча,
І схилився до мертвого тіла,
І завив, наче звір, так, що чорна гора
В мить від жаху, як сніг побіліла.
І відтоді вона Бульденеж,
А до того була просто - Біла.
Так не може, щоб літо довіку цвіло,
Щоб солодко і просто до скону було,
Щоб людина з птахами літала,
Так запізно Еол про життя міркував,
І в сльозах і журбі поруч він поховав,
Меч і ту, що насправді кохала,
Ось під цю, що вціліла, черешню,
На докору собі і на смуток прийдешнім,
На горі Бульденеж у містечка Чере́ш,
Де посіли і зникли Еол і кобіти
За казкових часів неоліту.
* - Вітер
** - снігова куля
*** - Кохання
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741697
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 12.07.2017
Ось люди у відчаї в небо волають -
"Хіба це назавжди? О, ні!"
О, ні, не назавжди: як нас поховають -
Скінчаться розпукою сповнені дні.
Хіба то назавжди для світобудови?
Як зламаний ніготь біда,
Як звичай англійців їздити на лови,
І навіть як в надрах залізна руда.
Це Кроносу на сміх, його турбувати,
На вічність ліпити своє -
Вона може крицю на порох розтяти,
Галактики крутить і всесвіти п'є.
А чхне - і "назавжди" не матиме змісту,
Приреченість геть промайне.
А доти - плекай свою тугу пречисту,
Не слухай байдужого, злого мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741253
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.07.2017
Ось голуби шматають корку хліба біля хати,
один нахаба іншого дзьобнув, штурхнув,
а той, дебелий, замість битись чи тікати,
завзявсь нападнику співати й танцювати,
да так спокусливо, що той, мерщій
схопивши шапку, якби носили шапки голуби,
сказав, О! Ні, я не такий!
І геть побігши, враз про хліб забув.
Отож, не треба міряти усіх одним лекалом -
і серед голубків бувають натурали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2017
Сьогодні сонце особливе,
Дивись - воно
Таке рукасте і дбайливе,
І жовте, як пшоно,
І життєдайне, як колись.
Бо ти не той, і твоє око
Інакше дивиться на світ,
І ноги рушать ген кудись,
А серце всім несе привіт...
Ти закохався і тебе несе, несе...
І все сьогодні особливе,
Геть усе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2017
Вот две закосневшие в пакостях мухи
сидят на засохшем коровьем куске,
вдали затихает оркестр многорукий,
две самые расово чистые мухи
оркестру внимают в тоске -
их радости жизни - когда-то и где-то,
уходит с лошадками сытое лето,
афиша лежит на песке.
Сдуваются горки, шатры опадают,
один за одним номера покидают
семейства. Грустит детвора,
и все в этой местности знают -
пора.
Уже зажила, загорела коленка
и выцвел тряпичный браслет на руке,
уложены в тень чемоданы под стенкой,
а у корнетиста тревожная венка
синеет на левом виске,
печален оркестр курортного лета,
слышна еще долго визгливая флейта
и трактора стук вдалеке.
Совсем уже скоро уедет
последний шашлычник, последний таксист,
разрушится братство сезонных соседей
и берег останется мертвенно чист.
Однажды в туманный сентябрьский вторник
затеплится солнце на желтой стерне,
но встретит его только жирный поморник
да чёрный старик на чужом топчане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738583
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 20.06.2017
На власні очі бачив, як старі
В сльозах від немочі питають копійчини,
А там, де хліб збирали трударі -
Гірким полином вкриті порожнини.
Де діти танцювали - там сміття,
Де спокій був - там бачу я облуду,
Не знають люди честі й каяття,
Дорослі чи малі без віри, без пуття,
Живуть, як вміють, підкорившись бруду.
Та я сміюся, сходячи до домовини -
Нехай все навкруги руїна та брехня,
І рік-у-рік брехливіша людина,
І день-у-день біднішає країна,
Та буде все "отлічно", знаю я.
Чому, питаєте, я се так знаю?
Бо інтернети правильні читаю.
І вірю не своїм очам,
А бозна-ким написаним словам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736695
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2017
Одних роднит краса или уродство,
Других - желанье водку пить с утра,
А этих вот сближает сходство скотства,
Черней, чем осетровая икра.
Входя под свод правительственных зданий
Мы видим там кишащих гадов клуб,
Что взяли в моду глотку рвать и пуп,
Ища себе законных оснований.
Такие одинаковые внешне -
Свиные рыла, анусы и клешни,
Людского в них едва ли хоть на треть, -
Внутри они тем более похожи,
Внутри у них - совсем одно и то же.
Там, честно, даже не на что смотреть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736120
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.06.2017
Він бреше все, його ім'я фальшиве,
Неначе пара паперових крил,
Цнотливе зовні серце потай хтиве,
Бо чесності забракло сил,
Його волошкове сумління
Хіба що клопіт завдає,
Дратує вдаване терпіння,
Отрута посмішку псує...
Портрет сучасної людини
Я змалював наполовину,
Геть інша справа - диваки.
Думки і вчинки їх прекрасні,
Але то - люди не сучасні,
Вони - крізь час мандрівники.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735972
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.06.2017
Коли я бачу як людину,
Життя катує мов тюрма,
В моїх бажаннях пекло стине,
В моїх суглобах біль сама.
Бо то приречена людина.
Бо хрест і крапка їй і край,
Як стліє перша половина,
Тоді і другу викидай.
Без неї радощі і свято,
Суворий батько, квола мати,
Від сонця нудить, з носа кров,
Немає щастя їй усюди -
Вода холодна, ніч безлюдна.
Одна надія - на любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735689
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 30.05.2017
«Русские, украинцы, армяне, греки – это один народ. Нам не важно, какой мы национальности, мы одной многонациональной русской нации»
Няш-Мяш, 2015
"Мноґонациональная нация" -
Що це і звідкіля це? А?
Не має бути на землі,
Щоб заганяли в москалі!
Ось наприклад собі грек,
Він вважає, що він - грек
А йому кацапи кажуть, -
"Нет, ти русский человек!"
Ось такий собі вірмен -
Чорний, з носом, бізнесмен.
"Не считается, не верим!
Из российских ты колен"
Он-де Кунах, він козак,
Дід і батько - всі з рубак,
Вік живуть на Запоріжжі...
"Русский! Русский ты, дурак."
Грек, татарин и хохол!
Все скорей за русский стол!
Будь как дома, только помни:
Мыша ти, а я - орьол!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017
Подстриг ногти, заварил чай,
входит бабушка,
говорит - выключай,
дам оладушка
и смотрит сквозь зубы...
ну неееет,
это, бабушка, мой интернет,
я не хожу в клубы,
в кины,
не занимаюсь тренировками спины -
всё, что есть у меня под солнцем - вот!
я сижу в нём круглый год:
и когда осина желта,
и когда снег идёт, дождь идёт, град идёт,
и когда у кота
выпадает шерсть из хвоста,
а война, белена, или течет слюна -
не надо мне нихрена!
оставьте меня в покое,
день или ночь -
идите все прочь,
что же это такое?
пожить не дадут,
и пусть кто-то пашет-пляшет,
рисует на карте маршрут,
ставит подпись на выгодном контракте,
а я просто тихо умру здесь вконтакте
и всё тут,
попью вот холодного чаю
и умираааюююю..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734076
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 19.05.2017
Тиша і порожнеча
Крізь марево слів
Сміється малеча
І здалеку спів
Ширша за море
Ясніша за день
Щира прозора
Журба пісень
Цвинтарем віє
Вишневий одцвіт
Ніяковіє
Роздумливий дід
Щокою до м'яти
Сам собі ліг
Хотів заспівати
Але не зміг
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017
Я так скажу - хужее дела нету
Давать свой стих на критику поэту -
Он с точным метром и лекалом
Шедевр твой объявит калом.
И будет прав.
Чтоб стих подать
Ищи любителя читать.
Ищи любителя цветов,
Который алчет красотов,
Которому нет дела до граммантики,
До сдвоенных согласных, падежей,
Он хочет ахать, новой ждёт романтики,
Так дай ему своих стихов скорей!
Но хуже, чем поэту предлагать
Отведать собственного слога,
Я лишь одно могу назвать -
Это когда поэтов много.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733085
рубрика: Поезія,
дата поступления 12.05.2017
Еще ни разу стихотворный гений
Не обращался к теме удобрений.
Спеша заполнить таковой пробел,
Я широту вопроса разлядел.
Начать с того, что жизнь растения
Была б не так проста без удобрения,
Что суть агрохимический процесс,
Способный превратить пустыню в лес.
Скотина отдаёт без сожаления
Земле своё простое удобрение,
Иначе говоря - навоз
Коров, коней и прочих коз.
Нчальник рвёт и мечет через край -
А ты его не зли, а удобряй,
Полей цветы, подай горячий чай,
И улыбайся, и кивай.
И воину, прошедшему сражения,
Необходима ласка удобрения.
Сумей унять душевную струну
Мужчины, пережившего войну.
Фосфат, селитра, нитроаммофос
Закроют удобрительный вопрос.
Но есть ещё, ещё одно значение
У чудо-слова "удобрение":
Вдали от славы прозябает
Загадочный и редкий труд -
Один другому подбривает
Уд.
Такому предки точно не учили -
Бород не стригли и удов не брили.
Вовеки не дождутся уважения
Приверженцы срамного удобрения!
Уж близок час, когда среди людей
Появится цирульник-удобрей
И удобрильня двери распахнёт,
Я это точно знаю наперед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730286
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 24.04.2017
Не тот поэт, кто пальцем тычет
в засалений мундир
а тот, кто в ночь глухую зычет
из каменных квартир
кого пугается прохожий
при свете фонарей
когда худой под бледной кожей
он бродит вдоль аллей
чей образ бритвы не желает
кто комкает листок
и заведенья посещает
забывши кошелек
кто любит выпивши абсенту
случайную мадам
так перережем эту ленту
и хватит вам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730284
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.04.2017
…И поэтому
Я хочу чтобы в моем доме
Пахло шпротами и хлопушками,
Чтобы праздник простил мою
Угрюмую задумчивость -
Дуб за воротами
Сотрясаемый ветром,
А здесь – апельсины, мясо, кэшью, вино.
И пусть шумно как на дискотеке в июне
И накурено, и настежь окно,
Все кричат и носятся вскачь,
Врача! Врача! – Я врач!
Переносицами – все углы,
Все глаза – круглы,
Веселы.
Полем шли, брели,
Журавли – курлы,
Всё курлы-курлы,
Да курлы-курлы,
А спроси – откуда мы –
Никто не знает,
Только руками
разводят.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727153
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.04.2017
Чи бачили колись таку людину,
Щоб серед натовпу заклякла,
І - на коліна, наче зламаний паяц,
Долонями схопившись за лице -
Бо спогад, спогад геть давнезний
Зненацька і незвідки, ніби струмом,
Позбавив сил життя й пече,
Нутро шматає той пекучій біль,
Ім'я якому - позабутий сором?
Він скаженіє мовчазним вогнем,
Невидимий байдужим перехожим -
Лютує, як новий, як щойно народився,
Мов щойно скоєний, ятрить...
Ви бачили колись таку людину?
Ні? Я теж.
Проте ви бачили таку людину,
В якій п'є сльози чорна ніч,
Коли ніхто не дивиться, коли
Підступний сон покине жорстку постіль,
А прийде душне, болісне безсоння,
І приведе з собою Невиправне -
То час тортур, страшний самотній час...
Таку людину бачив кожен з нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727150
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.04.2017
"Як же лєнь обід готувати... Женіцца шо лі?" (Анонім)
Як же лєнь обід готувати...
Женіцца шо лі?
Се як олень стою серед хати,
А міг би - у полі!
А міг би - на волі собі гасати,
Чи гуляти поволі.
Шукати долі - обіду шукати,
У полі, у полі...
Край поля груші стоять кострубаті
І стрункі тополі,
Не треба там обід готувати
Не треба женіцца, не треба хати
У полі,
На волі.
То хочу сказати -
Ну чом я не олень!?
Як оленем стати!?
Бо лінь готувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725140
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 23.03.2017
Був пан один лихий на діло,
Чаклун і потойбічний жрець.
Від чар його земля тремтіла,
Підводився на ноги мрець -
Така була чаклунська сила
Й зневага до людських сердець!
До нього сунули крізь мряку,
Закривши жадібне лице,
І цар, і пан, і неборака,
І діва - золоте кільце,
Просили хтиво і без дяки
Зробити те чи дати це.
О! Він сміявся з недолугих,
З пихи людської і брехні,
Зневіри їм бажав і туги -
Сушив цикуту на вогні,
Варились жаби і тортуги
У відьмаковім казані,
Він клав у зілля блекоту,
Сухотник і полин просту,
Там жовтий слиз і чорний гриб,
Зелена жовч з отруйних риб,
А ще - від хворого кота
Огидне хутро з-під хвоста...
І з чарівного казана
Наллє ото і каже "На!"
Хто вип'є зілля - все забуде,
Назад шукатиме шляхів,
Та не за їхнім словом буде,
А так, як злий чаклун схотів -
Щоб як-чимдуж страждали люди,
Все навпаки той пан робив!
Хтось просить, щоб з його худоби
Сусідів завидки взяли.
Додому прийде - там жалоба,
Усі кошари полягли.
А той собі шукає слави,
Натомість - сором і ганьба.
Хто мріяв мати вільну справу -
Перетворився на раба.
Грошей просив - борги отримав,
Краси бажав - а став як чорт.
Хотів поїхати до Криму -
Потрапив у Залізний Порт.
Усюди розпач і омана,
Не знають люди - правда де?
А все ж собі шукають пана,
Який до щастя приведе.
Вже слава чорна і погана
Про нетямущих світом йде.
Ніхто собі не знає справи,
Не знають чесно жити як,
Народ зневірений і млявий,
Що не пороблять - все не так.
А жив собі, простий, чорнявий,
У тім краї один козак...
То лицар був звитяжний, хитрий,
Серця людей і правду знав.
Вбивав колись і сам був вбитий,
І з мертвих до життя повстав.
Полишив чвари та гонитви,
Всамітнився і мед качав.
Та, споглядаючи руїну
І справи злого шептія,
Той лицар затишок покинув,
Сказав собі «Він або я»,
Закинув лантуха за спину
І зник, як у траві змія...
Аж раз – і вигулькнув за мить,
І перед ним чаклун стоїть,
Кричить – «Бажай або помри!»
І громи гримають згори.
К о з а к:
Я закладаю свою душу,
Щоб ти зробив, як хочу я -
Хай сонце землю люто сушить,
І хай не родить ні*уя,
Зроби війну і мору пошесть!
Зроби це, трясця мать твоя!
Ч а к л у н:
Припни, нахабо, язика!
Вже смерть твоя везе візка,
Оно, дивись, в диму сірчанім
Її рука…
К о з а к:
*бись ти в с***, с*** сине,
Оце шаблюкою як дам!
Ч а к л у н:
Погляньте, як людина гине!
«Пам-парарам! Парам-пам-пам!»
[чаклує>
К о з а к:
Хрін тобі в око, якір в спину!
Іще дірок тобі додам…
Г о л о с К о б з а р я:
Штрикає й коле. В чаклуна
в крові із якорем спина.
Козак стрибає і кричить,
Над ними блискавка біжить.
Ч а к л у н:
Помираючи хочу сказати,
psia krew!
Ти піди та знайди мою мати,
psia krew!
Віднеси їй мій палець,
psia krew!
Щоб змогла мене поховати,
psia krew!
Ти не матимеш спокою доти,
Ти змарнієш, помреш від нудоти…
К о з а к:
Іди до біса!
Ось тобі списа!
Г о л о с К о б з а р я:
Добиває. Чаклун конає.
[виходять всі, при чому Чаклун виходить мертвий. Хор янголів співає вступ Богемської Рапсодії]
К І Н Е Ц Ь
***
Прокинувся козак на сіні -
"Що за мара?!!" Собі сказав,
Та й є далі рушив по Вкраїні
В той бік, де дідько чаклував,
Де гном підземний у долині
Високі гори збудував.
Вночі у ковилі ночує,
А вдень він марить у думках:
«Той дивний сон мені віщує
Здолати лихо в хитрий шлях,
Хай як воно собі мудрує,
Та я йому не по зубах!»
Так він бурлачив день і другий
На третій зранку бачить - дим.
Земля омани і наруги
Чорніє всюди перед ним,
На дні похмурої яруги
Стоїть злощасний бісів дім.
(Фінал буде...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2017
Вітаю всіх, хто замість спати - марить,
Хто у сухій траві шукає сенс буття,
Кого лякає тінь, а вабить каяття,
Хто сам собі - кохання, смерть і чвари,
І радість до нестями, і розпачу виття.
Вітаю всіх творців нових гармоній,
Поетів, бардів, кобзарів.
Ви - тонконогі білі коні,
Що ходять краєм оболоні
Ген-ген від череди корів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724749
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 21.03.2017
Підсніжник вгору пне важкого мертвого листа,
Бджола-самітниця сумує на квітині,
На кольори сумні сповзає непоборна тінь -
Торішнє листя вдруге мре від тіні.
Така весна -
Сумна-сумна.
І день такий -
Сумний-сумний.
Не бачу ні краси, ні кольорів,
Чужі обличчя носять некрасиві люди,
Так сумно, що і сонце не ярить згори,
А спину каже дню сумному і мені -
В повітрі сірий сум розчинений усюди.
Цей колір владарює сам один
Від тріщин у асфальті до хмарин,
Сіріють стовбури дерев, земля, птахи,
Будинків стіни сірі, вікна і дахи.
Бо сумно так, і фарба ця байдужа
Залила серце й очі, я її не здужав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723840
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 16.03.2017
В таких я мандрував містах,
Де птах самотній сіє страх.
На всьому довгому шляху
Зустрінув трьох лише невдах.
Був перший стражник на мосту,
Із тих, що стережуть пости.
І тут я втратив путь просту,
Бо мусив геть до річки йти,
І там понад водою зміг
Пройти, не замочивши ніг.
А другий спину показав,
На обрії, здаля,
Він чорний був і геть тікав,
І там, де крок його ступав,
Зім'ялася земля.
Ще третій тяг в руці мішок,
І бачив я поміж гілок -
Він голову схилив.
Від цього я позадкував,
І інший шлях собі обрав,
Вздовж зораних ланів.
Отак мандруючи собі,
Зненацька я збагнув,
Що там, де трьох невдах зустрів,
Ще і четвертий був.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721987
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 06.03.2017
На улице Безлюдной
Жил мальчик Вася Скудный.
Отец его скончался,
A мать его - жива.
Она лежит в больнице,
И трудно, очень трудно
И в школе отучиться,
И матери успеть сказать приятные слова.
Работал Вася ночью -
Грузил руду и уголь
И разносил газеты,
И в электричке пел,
Он старые котлеты
Ел
Очень,
Поэтому болезнями болел.
Однажды Вася Скудный
Кредит взял ссудный -
Купить лекарства матери своей
Скорей.
Он заплатил за воду,
Он заплатил за газы
И вся ссуда
Сразу
Потрачена была.
Друзья с него смеялись,
Девченки не давали,
И даже участковый
Не жаловал его.
Штаны его помялись,
Сопли его свисали,
Картуз не новый -
Нету ничего,
Но есть у Васи мама,
Но есть у Васи мама,
Но есть у Васи мама,
Она важней всего!
Собрал Василий денег,
Купил на них хлопушек,
Купил на них блестяшек
И большой
Букет.
И в мамину палату,
И в мамину палату
Привел невесту
Двадцати двух лет.
Теперь Василий Скудный
Сверкает жизнью чудной -
Кальсон его наглажен
И кадык
В духах,
И новая машина
Оранжевава цвета
Стоит зимой и летом
На зеленых кирпичах.
Потом пошли ребенки,
Какашки и пеленки,
Забросил Вася школу
И, что страшней всего,
Он похудел
Очень,
Дежурил часто в ночь он.
Но разве ж это горе у него?
Ведь есть у Васи мама,
Ведь есть у Васи мама,
Ведь есть у Васи мама,
Она важней всего!
Вот Варя, Ваня, Боря
Растут не зная горя,
Вот Ваня, Боря, Варя
Шагают в первый класс,
А папа Вася Скудный
С улицы Безлюдной
Несет букет конвалий
И вытирает глаз.
Теперь в одной квартире
Их больше чем четыре,
И Васю на районе
Не увидишь никогда,
Ведь мать его, старушка,
Совсем-совсем седая,
В своём одеколоне
Уже не молода.
Он стелит ей постели,
Глядит на календарик,
И мамина улыбка
Тихо радует его.
С таким хорошим сыном
И Ваней Борей Варей
Ей можно не бояться
Ничего.
Ведь есть у мамы Вася!
Ведь есть у мамы Вася!
Ведь есть у мамы Вася!
И больше никого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721299
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.03.2017
Не повертайся, де боліло,
Допоки не минуть роки.
Хай сім разів стече у море
Вода ріки.
Нехай зустріне, як доросла,
Та яблуня, що був саджав.
Не доглядав її сім років -
І не впізнав.
Злиняли кольори образи
знебарвлені в журбі своїй,
Зостались тіні та відтінки
Старих подій.
Неначе інший хтось, молодший
Палив і руйнував світи.
Мов сім життів пішло відтоді
Як виріс ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717025
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2017
Ними можна лякати неслухняних дітей
Вони можуть босоніж місити ґлей
Їх можна запустити на крижині по Дніпру
Чи поставити для сміху боксувати з кенгуру
Ними можна замостити брудний тротуар
Або ставити на них нокаутуючий удар
Загатити ними греблю чи підперти паркан
На Маланку нарядити у ведмедя і циган
Вони можуть прибирати після свиней
Вони можуть у прорізі стати замість дверей
Ними можна обігріти холодну комору
Якщо взяти десять жирних генералів і майора
Ось, власне, і все, і все, і все.
То є мусор, то нездара, і ні те, і ні се,
Він не вміє працювати або пасти корів
Але хочу сказати - не вбивайте мусорів
Не вбивайте мусорів, не вбивайте мусорів
Не вбивайте му-
Со-
Рів.
Він не вміє працювати, він не може стерегти
Не пускай його до хати, бо поцупить і хрести
Кожен мусор то нероба, кожен мусор - лиходій
Але хай воно послужить у країні твоїй
Ними можна лякати неслухняних дітей
Вони можуть прибирати після свиней.
Музика та виконання - ШІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2017
Дикун на звалище потрапив
І очманів.
Добра такого він не бачив,
Таких скарбів -
Міцні мотузочки й дротів уривки,
Бляшанки і блискучі плівки,
Ляльки безрукі і цілі пляшки,
Картонні жовті коробки.
До біса різнокольорових
Шматків чогось,
І залізяки, і гладеньке біленьке щось...
Боги мої! - дикун волає, -
О дяка вам! За цю красу!
Це все моє? Моє, благаю!..
Буває, що примарний сум
Охопить, як спостерігаю
Сучасне звалище новин,
Інформаційних порожнин,
Строкатий світ спокус брехливих
І побрехеньок мерехтливих,
Де з оком хтивим і дурним
За монітором надпласким
Завзято риється дикун
Нащадок брежнєвських трибун
У тім смітті. І я із ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716602
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 06.02.2017
Я мушу визнати, що часто
Ятрить вагання крижане:
Яскравий вірш не важко скласти,
Ямбую, наче хтось жене,
Якби ж то мною керували
Якнайтверезіші думки,
Ядро поезій не складали б
Яєчня, яр і ящірки.
Японець меч карбує вправно,
Якут плете міцний аркан,
Ямаєць дасть марихуану,
Ян Гіллан - пісню про туман.
Я теж волію світу дати
Якоїсь справжньої снаги,
Як затишок сільської хати,
Як сурми крик серед нудьги:
"Ягня, мов коник той, стрибає,
Ярма не відає, дурне,
Ясновельможний пан взуває
Як колодки взуття тісне..."
Якщо ж все зайве геть прибрати
Ясна поезія моя,
Явити можу небагато -
Я, знову я, і тільки я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716181
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.02.2017
Не треба сильно так кусати,
Бо я від літа ще не звик
Вдягатися у теплі шати
І до світ сонця наливати
Гарячу каву на язик.
Зима чатує у порога
І корчить пику у вікно
Вже другий місяць...
Грець тобі!
Бо ти конаєш, слава богу,
Стара. Я п'ю своє вино,
Колтрейна граю на трубі
І вже святкую перемогу.
Твій сніг старий, і тьмяна крига,
Бурульки - зламані лежать,
А перша ж сонячна відлига -
І потечуть, і побіжать.
І буде так - вікно відкрито,
А далі - літо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715984
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.02.2017
В пикозошиті, в твітах
На турецьких килимах
Сіть-мереживо пряде
Чудо світу - ЛСД
Про політику й кіно
Про Сатурн і доміно
Знає як, і що, і де
Невгамовний ЛСД
Не потрібен інститут
Експертиза або суд
Все спростує, доведе
Скаже правду ЛСД
Як над стервом ті круки
Ген юрбляться юрбаки
За собою їх веде
І рятує ЛСД
Йому заздрять вороги
Президенти і боги
Натовп стогне і гуде
Слався! Слався, ЛСД!
*ЛСД - лідер суспільної думки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715700
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.02.2017
Чи буде так, щоб сонце світило не мені
Чи буде так, що крига не зійде навесні
Не потече водою, туманом не злетить
І вилиняє неба блакить
Ніколи тепла хвиля не вмиє босих ніг
Застигне у падінні пухнастий білий сніг
У вирі зникне риба, у небі нишкне птах
Але сльози не буде в очах
Людині необачній, о світе мій, пробач
Я зовсім не невдячний, я вірний твій тлумач
Тебе я ніс на серці, тобі співав пісень
Але колись він прийде, той день
Коли самотня зірка закотиться на стріх
Загубиться і стихне відлуння дум старих
Тоді не я у червні збиратиму черешні
І солов'ї співатимуть прийдешнім
Для них і сонце буде, і зоряні вогні
І риба ворухнеться в зеленій глибині
І буде все так само - і любощі, і мед
Твій час, моя дитино, вперед
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715622
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.02.2017
"Ни в Новый Год, ни в Рождество не ел [я] оливье,... есть еще кто-то с моей планеты?"
Ни в Новый Год, ни в Рождество не ел он оливье,
Садился за печальный стол в нестиранном белье,
Не слушал президента речь.
Не отправлял полено в печь.
О боги, как еще живут такие на Земле!?
Колбас варёных не вкушал, картошки не крошил,
Детей на санках не катал, и бабу не лепил.
И даже ёлочки лесной
Не наряжал он в час ночной,
Ни в Новый Год, ни в Рождество не праздновал, не жил.
Таких как он ты сторонись, такой хулим и дран,
С таким как он, с таким как он, не ходят в ресторан.
Руки таким не подают,
Таким уж точно не нальют.
Такой как он - не человек, он - инопланетян.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711299
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 10.01.2017
Свіжа травка, бджоли, квіт - то весна несе привіт.
Коник високо стрибає, дівчинка сміється, теплі краплі, сонце, квіти - літо.
Листя втомлене і жовте, яблука достиглі, прохолодна неба просинь - осінь.
Білий саван, гостра крига, у комині дрова, тиша, вранішня пітьма - це зима.
Пристрасть, голод, насолода, спрага, сила, здобуття - це життя.
Чорний шлях без вороття, нескінченне забуття, місяця остання чверть - смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711268
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2017
Вночі наснився прямокутник, горизонтальний і твердий,
Павло Тичина, у онучі взутий і вдягнений в піжамний стрій.
Ще третій хтось у постілі ліворуч, розповідав про третій Рим,
Було все зрозуміло і прозоро, тож я не став боротися із цим.
За знаком "поворот" був поворот, звичайно, за знаком "яма" - яма у землі,
А далі всі шляхи лежали просто-прямо, на обрії чорніли кораблі.
Я прокидався, засинав, і знову... У серці відчував болючу втому.
Я запитав у третього ліворуч, чи міг би він залишити мій вир,
Той відповів, поворушивши бородою - avec plaisir.
У нас вночі сьогодні знов сніжило,
На ранок світ був як новенький, білий.
Тут я згадав, що у давнезних книг
І сторінки, і зміст, неначе жовтий сніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2017
Всі поснули, всіх в гульбі
Заморило свято.
Вийшов нишком сам собі
Проти лісу стати.
Ходить краєм темне щось,
Що воно - не знаю,
Чи то дідько, чи то лось,
Піду, запитаю -
Гей до світла, потороча,
Нумо, ходь сюди!
А воно іти не хоче,
В ліс ведуть сліди.
У руці кийок важкий -
Вийняв з перелазу,
Під ногою лід брудний -
Дожену заразу.
Я шукаю чорну спину,
Витираю з рота слину,
Де ти, трясця, де?!
Мокре дерево стіною,
Чорне небо наді мною,
В голові гуде.
Сніг холодний на лиці,
Забруднилося око,
Заманили манівці,
Завела морока.
Зліва, справа та усюди
Щось гарчить, стриба,
То штовхне мене у груди,
То скубне чуба.
Постривай, нечиста сило,
Та скуштуй ціпка -
У м'яке з розмаху вцілив,
Ще й додав рази чотири,
Аж тремтить рука.
Витираю з лоба піт,
Чорний і солоний,
Та кудись тікати слід,
Бо вже захолону.
З лісу геть мерщій, мерщій,
У тепло, до хати,
Геть до світла, до людей,
Прихистку шукати.
Чи то наше, чи то ні -
До села виходжу,
Краєм ліса в стороні,
Розраятись не можу,
Чую - хтось мені гукає,
Від села біжить,
На бігу ціпком махає,
Матюки кричить:
- Гей до світла, потороча,
Хто там у кущах!?
І погнав, як курку кочет,
Знов до лісу, знов до ночі,
На червоний шлях..
Чую - вже наздоганяє,
Бідне серце калатає,
Серденько моє,
Постривай! сказати хочу
Але він хрипить, регоче,
І у скроню б'є.
[алтьтернативний фінал]
Прокидаюся, кричу,
Наче благуватий -
В хаті сплять, усіх в гульбі
Заморило свято.
Вийду нишком сам собі,
Проти лісу стати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709962
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 03.01.2017
Минувся день - і ніч минеться,
Минеться тиждень, місяць, рік...
Хтось на останнє схаменеться,
А хтось без пам'яті весь вік.
А є такі, що в'яжуть дідух,
Несуть кутю, печуть млинці,
І мить за миттю в піраміду
Мурують справи-камінці.
Будують спадщину високу,
Таку, що всім дороговказ
Таку, що видко всім, нівроку,
І звідусіль, і повсякчас.
А вірш... Ну то таке, ледащо,
Вхопитись навіть нема за що.
Він ніби є, а ніби й ні,
Його і не заб'єш у стіну,
І не повісиш, як картину,
І не посмажиш на вогні.
Хіба що з вітром відпустити -
І слово буде вічно жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709242
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.12.2016
Придбав я книжечку блошину - Петро Ребро.
П'ятнадцять гривеньок відслинив за це добро.
Петро Ребро - був запорізький такий поет,
ЗДПІ закінчив (Університет),
Із краєм разом його слово зміцніло так,
Що встав Ребро на всю країну серед писак!
"Ні, ти не знаєш України, якщо..." писав,
Всі наші нетрі і вершини він прославляв.
Відкрив я бука, і бачу перше - "Ти - комуніст!"
А друге "Ленін і дровенюка" - такий ось зміст.
І далі - все про комуністів, робітників,
Про ворогів-капіталістів і жебраків,
І про народну правду сильно, про світ новий,
Про все, чим дихала людина в країні тій...
Але як став шукати теє в мережі я,
То не знайшов на наших сайтах аж ні-чє-ґо.
Цензура це, це правди профанація,
Літератури вперта декомунізація.
Спалили книжку електронну, так і є!
А слово все ж і не горить, і не гниє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697216
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.10.2016
Я купил в магазине
кусок синей глины
любовался
вдыхал её запах сырой
мял в руках
разминал
поливая водой...
хорошо,
что такие
у нас
магазины!
получилось
сначала
не то
что хотел
неприличная вещь
как ни глянь
я и эдак и так её
тряс и вертел
что за срам
что за стыд
что за дрянь!
снова мял
поливал
и как тесто
месил
заработал всеръёз
МАСТИХИН
разделил пополам
снова соединил
и, ругаясь, отнёс
в магазин
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692386
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 04.10.2016
Фантики,
романтики...
До фени
ваши
бантики!
К чертям
оборванцев!
К чертям
звездочетов!
А детям конфеты
купишь
за чё ты?
Романтика в спину ногой
пинает
Другой,
который не знает
жалости
и фантики собирать его
посылает
и ржёт при этом
от своей шалости!
А дома ждёт его чудо из Парижа
духами как скунс воняючи,
жалуясь что не нашла парикмахера поближе
и новую машину ругаючи!
А он как задарит ей поясок с бриллиантиком! . .
Вот где романтика!
А вы всё про фантики.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692223
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 03.10.2016
Уж пчелы перестали чистить ульи.
Всю ночь железом ветер громыхал,
Пинком ворота настежь открывал,
И пешеходы зябко спины гнули,
Ворот моих минуя черный створ,
Через который зверя желтый взор
Следил за близкой улицей из тьмы:
Собака дворовая, сотрясая
Железной сбруей и блестя клыком,
Двор стережет, его не покидая,
Хотя не раз свой оставляла дом,
И мы не слышали ни рыка, и ни лая,
И лишь скулёж, бывало, поутру,
Когда она, с прогулки возвращаясь,
Выискивала беглую дыру,
И в ней смешно, нелепо застревала...
Но так был ветер страшен в этот раз,
Стучал воротами, ветвями тряс,
Что ни в ночной, ни в предрасветный час
Собака со двора не убегала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692206
рубрика: Поезія, Очерк
дата поступления 03.10.2016
Я полюбил махать руками
и головой:
машу руками,
головой,
опять руками...
Но я не лебедь,
я хожу ногами,
обутыми мозолистой корой.
И вместе с вами я машу ногами.
И полюбил махать.
Теперь вот всякий раз,
когда я не пишу про инугами
смешной рассказ -
машу ногами,
когда не хочется играть словами -
машу ногами я!
И радостно махать!
Невысоко и высоко,
но только так,
чтоб сидя у реки,
воды касаться босыми ступнями,
на солнце щурясь
и вдыхая волнам в такт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691574
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 30.09.2016
Остыла река.
Серый лес провожает
Тихую воду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691572
рубрика: Поезія, Рубаи, хокку, танка
дата поступления 30.09.2016
"То не тень от земли -
То облака тень вдали
Над твоей головой,
О, ты! кто беседовал
Со своей бородой
Про ту среду,
Когда закипела водка к обеду,
Когда ушел насовсем
И проклят был всеми.
Ты, кто ружьё променял на очки,
На семечки - спички,
А силу на веру !.."
Тут туплю карандаш
И за ухом чешу,
И самое лучшее,
что можно сделать
в сложившейся ситуации -
Пойти на кухню и съесть там прохладный помидорчик с солью.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691387
рубрика: Поезія,
дата поступления 29.09.2016
- Що там, вірші? Ні, не треба, тільки не це,
Знову ця дурнувата поезія! Дякую! -
Роблячи шори долонями, щоб заховати лице,
Похапцем повз пробігає модна мадам, -
Поетів до біса тепер, ну їх всіх в сраку.
Так, культура - важливо, задля неї я все віддам!
Але не це, будь ласка, я поспішаю зараз
В модний-премодний салон, там виставка,
Нова художниця, ще дівчинка, Кунах Тамара,
Буде сам Тютюнник, Наташа і Оля, вона журналіст,
Там будуть всі... Вітаю, вітаю! [спалахів блискавка]
Я моргнула, здається, а ну покажіть... О! у вас хист!
Що новенького, хто? Жадан? А як же ж, звичайно!
Так подобається, ні ще не встигла придбати,
Де, підкажіть, знаю-знаю, з автографом? Файно!
О, це акрил? Хм... темпера? А здалеку як акрил,
Все життя мріяла навчитися так малювати,
Ось ця особливо: риба, як жива і оцей помах крил...
Згодом дама йде до книгарні, шукає собі книжку ту,
Купила, щаслива, можна і до кав'ярні, і покурити,
Осінь щось там шарудить собі, буксири сиплять в порту,
Кашемір такий теплий, і парує запашна філіжанка,
Приємно вересневого дня нову книжку на людях відкрити:
"Подивимось, що понаписав цей Микола Бажан..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691385
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.09.2016
Воскресным вечером не берег левый
Спешим с женой, одевшись впопыхах,
В пальто, забыв перчатки, но в туфлях,
Без шарфика, без шляпы. Мы спешим,
Идем сквозь ветер, теплый южный ветер,
Сырой и свежий, черный и густой.
Под небом черным черный фетр пальто
Трепещет, рвется. Поднят воротник.
Но это март, и нам тепло, и дождь,
Который зреет в черном мокром небе,
Он тоже теплый.
Каменный проспект
Наполнен прошлогоднею листвой,
Невесть откуда принесенной ветром,
Скрипят железом фонари, и ветки
Качают тени, в проводах гудит.
Мы закрываемся от желтой пыли,
Которая вихрится впереди,
Мы щуримся, смеемся и тесней
Друг к другу жмемся, и упрямо дальше
Навстречу ветру и весне идём.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691158
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.09.2016
Пыль,
Пыль,
Пыль…
Покрывает Землю пыль.
Покрывает – не покроет,
Засыпает – не заснёт,
Ветер пыль по миру гонит
От ворот за поворот,
Через реку, через лес,
От завода в огород,
К облакам, из года в год,
В синеву святых небес,
Нынче здесь, а завтра - там.
Тесто с пылью пополам,
На неё кладут цветы,
Ходят на неё коты,
Свиньи рылом роют пыль,
Из пыли растёт ковыль.
Пыль на стенах, зеркалах,,
На одежде, в волосах,
Пыль дорожная на стёклах,
Звёздная – в любовных снах.
По пылинке - в глаз соседский,
Пыль табачная в носу,
Костной пылью не по-детски
Разбавляют колбасу.
Не пугаясь злых наветов,
Походя пылят поэты
И признаемся, не раз
Вам её в глаза пускали,
Как сейчас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691157
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.09.2016
Счастлив я - прошло всего семь лет,
и пророчество сбылось вчера в обед.
Не готовый встретиться с судьбой,
был я вдруг одарен золотьбой.
Счастлив он - морщинки между глаз,
За семь лет впервые! В первый раз
Золотьбы таинственный пушок -
Мой пейот в горшке родил цветок.
Счастлив кактус - он обрел детей!
у него улыбка до ушей,
и венчает междуглазье лба
розовых бутонов золотьба.
Очарован этой золотьбой,
Пел кузнечик из травы густой.
Радуются в небе облака -
Золотьба легла на их бока.
А на кухне ковырял омлет
В бледном свете бежевый поэт:
Он себя убил, ушел в запой,
Пораженный этой золотьбой
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690989
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 27.09.2016
(посвящение Дж.Родари )
У всех есть что-то от отца,
От матери у всех есть что-то,
Есть у работника работа,
И есть у палки два конца.
Есть у детей привычка ныть,
А у родителей - зарплата.
В больнице есть шприцы и вата.
У рыбы - дар не говорить.
Есть путь у Путина и пусть.
Еще есть молния у грома,
У меломана - меланома,
А у жида - большая грусть.
У всех есть что-то, как-то, где-то...
Нет чувства меры у поэта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690987
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 27.09.2016
"...И те, кому довелось один раз увидеть время, запомнили увиденное на всю жизнь, которой оставался миг."
…и когда я оглядываюсь на свою жизнь,
то вижу бесконечно уходящую назад и вдаль многомерную плоскость,
искривленную своей же могучей гравитацией,
сплошь усеяную сверкающими витринами дней,
за стёклами которых, понимаешь, моя жизнь,
и вот там, за этими стеклами, ничего нет.
Они ещё ярко освещены затухающими зарницами восприятия,
но уже призрачно-белесы, застывающие как зеленоватое желе,
теряющие яркость и смысл,
как некое отжившее и безнадёжно исчезнувшее отражение этой тёплой и угловатой,
местами сухой и твердой реальности...
Тоскливая вибрация сопровождает поток отходящих в черноту миров,
поток вселенной которая вкупе с всеми другими вселенными
бесконечно и ежесекундно канет в невероятную, непостижимую Лету,
ну как же мы её не чувствуем, этой вибрации!?
В любое мгновение, во исполнение непостижимого Закона,
свет может повернуть вспять и вселенная схлопнуться вместе со светом,
вместе со всеми полями и волнами, в горчичное зерно, а время?
Что случится с ним?
Оно не схлопнется: то время в котором существует это великолепное,
прекрасное горчичное зерно, так же монотонно и необратимо отлетает...
отлетает...
и это так похоже на бесконечно уходящую назад и вдаль многомерную плоскость, искривленную своей же могучей гравитацией,
сплошь усеяную сверкающими витринами эпох,
за стёклами которых осталась где-то там далеко и моя жизнь.
Они ещё ярко освещены затухающими зарницами восприятия,
но уже призрачно-белесы, застывающие как зеленоватое желе,
теряющие яркость и смысл…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690953
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 26.09.2016
Это что за дыра?
Это парадное,
Вы помните такое слово?
Всё меньше парадные
Радуют,
Всё больше в них
Убогого.
Кошмарики на улочках
Вязиков,
Имитация духовной
Похожести,
Рукотворные снега
И грязи.
Среди пятен подъездной
Жести,
По-старушечьи пугаясь
Сумерек,
Суетясь, держась
За сумочку,
Убегай, забирайся
В бочку!
Сказки забыты, их герои
Умерли,
Превратившись в нежирную
Точку
***
Что сказал испанский филолог-лингвист иранскому этнографу-антропософу
Куда умищу-то
девать?
Куда-ть?
Раздать?
Продать?
Отдать
детЯм?
К чертям послать?
О горе мне с моим умищем высшим!
Таких не тыщи -
Днём с огнём не сыщешь!
Всё ждёшь и пишешь,
думаешь как дышишь.
И спишь с умищем
И вкушаешь пищу...
И пишешь, пишешь, пишешь... ждёшь и пишешь...
Эх! Довести бы до ума язык!
Была бы дыба
Да вода на темя, -
И дикий рык
в Иваново бы время
я превратил бы в слово "ма-ма"!
Дык!...
Удмурты с венграми
Войной идут на чехов -
Им не знаком
славянский доктор Чехов.
***
***
Окаменевший лепесток
На сто тринадцатой странице,
Насколько год его далёк?
Ты мог бы мне хоть раз присниться
Ведь неспроста
На сто двенадцатой странице
Твои неяркие цвета…
***
Издержки виртуального общенья:
Обиды, сплетни, недоразуменья,
Поспешность выводов, незрелость мнений
Суждений ложных спутанный клубок
Смешение различных поколений
И невдомёк, что зла происхожденье
Таится в безнаказанности строк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690946
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 26.09.2016
Не писатиму про погоду - хай їй грець, і тому дощу.
І не плакатимусь за літом - в котрий раз його відпущу.
Терпка стиглість червоних ягід, жовте листя - до бісу все.
Це не я обираю осінь, це мене календар несе.
Мокрі дошки, сумні дерева, бруд і неба бліде лице,
Надихнути хіба що можуть на одне непорядне слівце.
Темно, холодно, і чимдалі - то темніше холодне вікно,
Це не я сумую за сонцем, це за мною сумує воно.
Оберу собі самотужки надзадачу і тему дня.
Замість вересня - хай щось тепле, хай велика якась фігня,
Хай щось синє і дуже добре, і спливає із моря слів -
Це не я, це само собою - Люди світу, врятуйте китів!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689948
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 21.09.2016
Колись я приїхав у Пологи
до двоюрідного діда і баби моєї дружини,
я про них узнав напередодні і бачив вперше у житті,
і вони про мене узнали вранці і теж бачили вперше,
так старі мене нагодували борщем, дали горілки
і повели на цвинтар показати могилки,
а щоб не ходити просто так, то дали мені сапку,
щоб я допоміг їм привести могилки їх батьків до ладу,
просапати там і таке...
а було літо, серпень, посуха і спека, як і цього року,
я пив діазолін від алергії, на нього лягла горілка,
у хаті було душно і повно мух,
борщ був гарячий і жирний,
перець гострий, горілка тепла,
а дід все наливав і наливав мені, непитущому,
а дорога на кладовище була довга-предовга
і вся пильна і в амброзії і на гробках амброзія
і з усіх боків сама амброзія вища за мене,
ми йшли вчотирьох мовчки
і ані хмаринки на небі,
був мертвий полудень,
тільки марево бриніло над землею і цвіркуни мовчали,
а земля тверда як камінь, а бадилля бур'яну - міцне як сталевий дріт
і сапка робила об землю ось так дзень-дзень,
своїм гострим кутком...
але це все якщо дивитися з мого боку.
а якщо дивитися з боку діда і баби,
то вони не могли інакше зустріти чоловіка своєї двоюрідної онуки -
нагодували бо гість приїхав,
гарячим борщем, бо був свіжий,
напоїли горілкою, бо я чоловік,
показали могилки, бо старі,
про що ще може думати стара людина,
дали сапку розклепати бо в діда слабкі руки,
а в мене міцні руки - я молодий,
а раз прийшли на могилку,
то заодно і почистити її, бо хазяйновиті,
а я мушу допомогти.
все логічно. тому я не плакав.
просто я ледь не помер там -
від спеки алергії і горілки з діазоліном.
і ще від несподіванки,
бо мене ніхто не попередив про програму прийому
і все відбувалося мовчки,
як у оповіданнях французьких екзистенціалістів,
і тут я мав би сказати, що то був сон,
але все відбувалося насправді.
імен старих я не пам'ятаю,
незабаром вони померли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689844
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 20.09.2016
Пишіть про будь-що: про погоду,
Про осінь і сумні дощі,
Про скрипаля у переході,
Про муки серця і душі.
Нічне натхнення - дивний покруч,
Твоїм виписує пером,
Технар і геній сядуть поруч
Творити за одним столом,
Та навигадують такого -
І побрехеньків, і дурного,
І правди, що страшна як чорт,
Що ми - міські естетознавці -
Побачимо в бомжі на лавці
Дотепний натяк на курорт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689686
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 19.09.2016
Буває, як сонце над степом зітхає, а захід жовтіє, і все золоте,
На обрії кіптява злегка гуляє,
а потім густішає, в небо сягає, темнішає, ширше росте...
Та вітер без злості розірве ліниво, розтягне прозорим серпанком той дим,
Від краю до краю завмерла над нивою
тиха покрова, сумна і мінлива, крилом золотаво-блідим.
А потім деінде, вже зовсім далеко, димить, наче маршем іде батальйон,
І що воно курить крізь тишу і спеку?
Не знає напевне ніхто, та подекуди правда дивніша за сон.
Дивись - там у полі чорніє неначе людині подібний всамітнений дуб,
Він справді кремезний, та здалеку бачиш -
він суне повільно і вперто, одначе, здіймаючи куряви клуб.
Чи трактор то їде сухою межею, чи може табун здичавілих коняк?
Ось ближче примара, і видно – над нею
кружляють лелеки, то ходить ріллею похмурий якийсь неборак.
Твердою підошвою топче стернину підбитий цвяхами важкий черевик.
Дві стрічки потерті звисають на спину,
стару безкозирку і сиву щетину несе на собі чоловік.
Чорніший від Йольської ночі чорніє на ньому суконний матроський бушлат,
Із якорем ґудзики ледь бронзовіють,
стожилаві ноги і бичача шия, і тягнеться слідом канат…
Поглянь на міцну татуйовану руку: уп’ялася в шкіру пенькова петля.
За що їй таку люту кару і муку?
«Підходь, розкажу тобі, синку, науку» - зненацька старий промовля.
«Сто років тому ось що сталось зі мною: з гармати я постріл славетний зробив,
Людиною був я тоді молодою, служив на балтфлоті.
Цією рукою пожежи вогонь запалив.
Відтоді ось тут на спокуту і кару приречений воду шукати в степах,
Від мене закляття відважує хмару,
щоб сонце пекло, щоб ні краплі нектару, і піт на чолі і щоках.
Щоб більше додати тортурів і туги – цей клятий канат на моєму плечі:
Залізним форштевнем рубає мов плугом,
здіймає пилюку над висохлим лугом, і робить заграви вночі -
То шлюпка з «Аврори» позаду гуркоче, ярмо моїй плоті, важке і дурне.
Від нього страждаю, аж висохли очі,
А кинуть не можу, бо навіть як схочу - не слухають пальці мене.
І так я сто років степами блукаю, зі мною тягар і надія моя,
Як річку знайду – то на воду спускаю,
Як стане посуха – то далі гуляю. Ну, ось ти і знаєш, хто я.
Я доказ, що злочин не буде безкарний, я приклад, що ходить, і сум, що мовчить,
Я – сила, що смерті шукає намарно,
я ранок спекотний і вечір безхмарний, я той, хто ночами не спить.
Відомо, що кривда добра не народить, хтось має долати її, а відтак
Я - лють, що у відчаї силу знаходить карати усіх, хто від правди відходить,
Я - месник, матрос Ракушняк!»
Сказавши оце, відвернувся і рушив, на мить не розтиснув страшної руки:
«Пробач мені, Боже... врятуй мою душу... покірно благаю... чи довго ще мушу?..»
А потім були матюки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2016
(записано мною на Запоріжжі у 2016 році)
Як сутеніло і цвіркуни співати зайшлися,
Лугом туман ліг, запахло чабером і полином,
То на Гайма́нову могилу дві постаті піднялися.
Піднялися та й сіли поруч, під вітерець.
На одній наче жупан крилатий старовинний,
А на другій наче куцик і кашкетик дивний.
Чиркнуло кресало раз, другий, і задимів тютюнець.
Сидять обидва мовчки, слухають що там, де там -
Онде череда з вигону йде, мукають корови,
На Дніпрі рибалки веслують, ставлять тенета,
Та тихенько вітер посвистує у кови́лі.
І перший вусатий, стрункий, та чорнобровий,
А другий - огрядний бугай, здоровий.
Далеко, добре видно й чути, як сісти на могилі.
Раптом каже перший, наче опівночі грім гримнув:
«Позавчора висадив під укіс ще один товарняк…»
Й тиша… За хвилину промовляє другий, не в риму:
«За суд’ю токмацкого чув? ето я єво в расход пустіл…»
Бо перший – то Чепіга, запорозький герой-козак,
А другий – то балтійський герой матрос Ракушняк,
І обидва - на варті правди і справедливості.
Хтось спалив садибу отого війта, що паї крав,
Чи втопив у багнюці чотирьох комуняк,
За Кальчиком дохлих москалів у полон взяв,
У Нікольському лісі постріляли тітушо́к?..
І не знають люди, хто то робить, звідки і як,
А то все козак Чепіга і матрос Ракушняк -
Жупан синій вишиваний і бушлат-кожушок.
Від Тузлуку аж до самої Савур-могили,
Від Вільнянки-річки до солоного моря,
Ходять степом, де росте дрок та дивосил,
Ходять собі козак Чепіга і матрос Ракушняк.
Не бояться ні чорта, ні попівських кадил,
Стережуть від москалів і чужинських мірил,
А то як же ж без героїв тепер? Та ж ніяк.
Ходять, кожен своє робить, на товариша поглядає -
Чи той не в скруті, чи не треба йом на допомогу?
А як впораються шибайголови, та справи немає,
То мерщій на Гайманову могилу, до Великого Лугу
Спершу до церкви – за гріхи поставити свічку богу,
Потім – соломахи баняк ще й пляшку до нього,
І до ночі на кургані палити люльку, та ще й другу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2016
Пахне дощем запашна оболонь -
Дав мені боже із щедрих долонь.
Хилиться долу важкий ряболист -
Дай мені, боже, ще силу і хист
Поруч з калиною виріс горіх -
Дай мені, боже, більше за всіх!
Стигне пшениця, як серпень мина -
На тобі, боже, пісня сумна:
"Дай мені, дай мені, дай-но вогню,
Дай мені, дай-но запалим стерню"
Слухає боже, як пісня журбить,
Дивиться боже, як поле димить:
- Дощ і наснагу - я все тобі дав,
Нащо ж ти, йолопе, все змарнував?
Онде калина без діла гниє,
Онде пшеницю ворона клює.
Чом ти нероба ледачий такий,
Чом твоя лайка брудніша за гній?
Чом я не чую веселих пісень,
Чом ти у злобі живеш день-у-день?
Замість ділитись - муруєш паркан,
Замість любити - катуєш селян.
Чвари я бачу і заздрість одну.
На тобі, люде, війну.
Вітер хитає пожовклу траву,
Дай мені, господи, долю нову,
Вже допікають пиха і вогонь,
Дай хоч би дощику на оболонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686922
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 01.09.2016
У краї оселедців і борщів
Триває третій місяць без дощів.
О цій порі я місця не згадаю,
Щоб так було віддалене від раю -
Суха земля твердіша за горіх,
Лютує сонце, наче чує гріх.
В пекельній спеці - що вже та людина! -
Конає навіть степова рослина,
Із річки риба лізе та смердить,
І очерет геть висохлий стоїть.
За обрій степ розораний жовтіє,
У куряві могила височіє.
І там, серед зневоднених земель -
Покинутий аральський корабель,
В бетон розжарений з усіх боків закуте,
Димить, чадить і світу шле отруту,
Знесилене задухою і пилом,
Південне місто – Запоріжжя миле.
Крізь сіру пляму із кінця в кінець
Проліг проспекту Леніна рубець.
І день-у-день змія машин по ньому
У шість рядів повзе, забувши втому,
Як сонце вранці зійде там, де схід,
До ночі, без перерви на обід.
Земля тремтить, тече асфальт рікою,
Машини безперервно чередою
Мнуть колесом розпечену смолу…
Зупинку дайте, курва! хоч малу!
Бо там, де з двадцять першого партз’їзду
На Леніна вповзає змій стальний,
У метрі від бордюрного наїзду
На зебрі - жмут руденький і страшний.
Вже тисяча коліс його зім'яли,
І вже в пергамент тіло розкатали,
Перетворили на асфальт, на тло,
Вже не дізнатись, що воно було,
Та наче доказ «Ось хто я такий!»
І наче докір світу мовчазний,
Руде трикутне вушко просто вгору
Із висохлої корки майорить,
Тремтить від руху швидкого мотора,
І знову вперто вказує в блакить.
Не Леніна тепер – проспект Соборний,
«Партз’їзду» - то Новицького тепер,
Та сором за людей - смердючий, чорний,
Як і асфальт отой - живе, не вмер,
Бо бачив там давно колись на розі -
Розчавлений собака на дорозі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686516
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 30.08.2016
до вітру відійшов -
усюди стежки, лави,
кущі, дерева і блищить ріка.
блукають люди в світлому вбранні далеко десь.
я сам-один, вже темно.
.............
а якби свідок був
то ані співчуття,
ані порозуміння не знайшов би -
ти хто такий! - кричатиме, - геть звідси!
от я тебе! соромся! схаменись!
не сци ось тут, де Я гуляю-ходжу!
і все таке з розряду "шагом марш".
тюрма бо в голові, суцільний табір,
запекла звичка смикати й судити,
карати всіх "как бешених собак!"
а міг би - лагідно і ґречно привітати,
сказати - "пан бажає тут попісять!?
з повагою до вашої потреби,
хіба ж я можу вказувати вам?!
бо ми обидва вільні люди,
а не "кайданник - надзирач",
як припече - нема чого терпіти,
ай, нумо разом, хочу теж
.....................
тепер бувайте, пане, вечір теплий,
погода - казка" і пішов собі,
і розійшлись, як в морі кораблі,
як в небі розлетілись журавлі.
о, так! судити вільний кожен з нас,
от тільки дурень судить всіх, весь час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686444
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 29.08.2016
Мечем і піснею каратиме лукавий,
Образливо іудою назве,
Пророкуватиме підсудні лави,
На доказ тєльнік на собі порве,
Винитиме у зраді небувалій
Сердитими бровами й кулаком,
Пообіцяє каторгу і палі,
Усім, хто не назве його братком,
Усім, кому байдужий тульський пряник,
Кому нестерпні ярма і батіг,
Хто поруч під берізкою не стане,
Хто звичай власних пращурів зберіг -
Він докорятиме, лайливий і завзятий,
Вночі без дозволу запхавшися до хати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2016
(на смерть друга)
Я бачив - смерть ходила пишним садом,
Тримаючи люстерко у руці,
Заради справи чи забави ради
Пускала на всі боки промінці,
Бо сонце скаженіло в чистім небі ,
А люд, уквітчаний, собі гуляв,
І всяк люстерку щиро усміхався,
як промінець у око потрапляв.
А що воно таке блищить? - питали,
Назустріч світлу руку простягали -
Старий поважний, чи оцей малий.
А я... мерщій закрив руками очі,
І так один під грушею до ночі
Сидів заціпенілий, мовчазний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2016
1.
Крізь тріск сухий і хижий дряп гілок
Біжить вигнанець темним лісом.
Вже десь загублені сума, ціпок,
І схоже, кров чорніє із дірок
Плахіття, наче шарпаного бісом,
Брудного, драного.
Нарешті смолоскипів
Заграва десь позаду миготить,
Рухливі тіні галузей чорніють,
Густішають, і голоси гонитви,
Збентежені, лютують вдалині.
Тихішає. І чути стало схлипів
І плачу звук у темній гущині,
А згодом слово щирої молитви
Гамує розпач у розпуки мить.
«За що, о люди - в шепіт промовляє,-
Мене, як звіра, женете у ніч,
Прости, Пан Боже, хто усіх прощає,
Того, хто чинить лихо, і не знає
Як коїть хибну, непотрібну річ...»
Аж раптом шарудіння -
Причаївся
Вигнанець, нишкнув, слухає, тремтить.
То звір лісний, чи стовбура скрипіння,
То ліс зітхає, вітер ледь двигтить
Вгорі у кронах. Темна ніч, тривожна.
Із нею наодинці - сам як ніч.
Пішов поволі, молячись побожно,
Рукою темряву хрестити навсібіч.
Як голосно сова вночі вищіть!
Але то птах лише, пір'їна,
на гілці десь мале сидить,
І сам лякливий, мабуть, як дитина.
За гаєм тхір брехнув і тихо знов,
А там - їжак траву собі ворушить.
Так заспокоївся, і охолола кров.
Втікач до краю лісу підійшов,
Зітхнув і навпростець по полю рушить.
2.
Червоний молодик помандрував
За сонцем, неквапливий, тьмяний,
І темрява не забарилась - впав
На поле, на широкий килим трав
Одвічний морок і туман духмяний
Розлився степом.
Вітер вщух за мить,
І ось втікач вчарований стоїть.
Все щезло: звуки, фарби, і здається
Сама людська присутність недоречна
Своїм живим надмірним рухом рве
Довершеного спокою вінець.
«Немов ця мряка дійсно безкінечна,
а я, людина, їй кладу кінець.
Я ляжу зараз просто тут, з травою,
Втоплюся в її хвилях з головою.
Я темрявою стану, небуттям,
Я розчинюся у вогкім повітрі,
Свій подих і тепло землі віддам.
Мене нема...»
І зупинився час.
І втікача не стало поміж нас.
3.
Прозора чорнотінь ледь-ледь синіє -
Росою впав отой нічний туман.
Як зерня у маківках зріє,
Аж поки снігом вітер не розвіє, -
Так зоряний безмежний океан
Від сон-трави коріння до горішніх нетрів
Постав величний, тихий, незрівнянний-
Поетів муза, путівник прочан.
Навипередки Лебідь і Орел
Чумацький Шлях долають вічно разом,
З щедротних і незвіданих джерел
За обрій ллє зірковий водоспад,
За дальні гори, за чужі моря.
А онде мовчазним дороговказом -
Кремезний Віз і Провідна Зоря.
Сором'язливо зоряна блакить
Відбилась всюди у росі дрібненькій,
Від чого степ парує і блищіть.
Перлинним саваном укритий, там лежить
І наче спить вигнанець молоденький.
Над ним схилилась срібна ковила
Йому шавлія ноги сповила.
В очах відкритих досі ніч кружляє,
Ні страху, ні лихих думок немає.
4.
На сході вже світлішає поволі,
Бо там, байдуже до людської долі,
Сліпе до сліз, глухе до тих, хто плаче,
Вже пнеться вгору вічне і гаряче.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685514
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 24.08.2016
Гей, вітре! Рви вітрила!
Умий лице холодним,
Не дай мене приспати
Зневірі і нудьзі.
Хай краще ляпас мокрий
І хвиль солоних крила,
Ніж крісел пильні шати
І млявість у нозі.
Хай м'яз тремтить струною,
Хай дрижаки й мозолі,
І серце калатає,
На сполох в скроню б'є,
Ніж плентатись з юрбою
У жалюгідній ролі
Такого, що не знає,
Навіщо їсть і п'є.
Вставай, рушай, людина!
Біжи на зустріч вітру,
Зламай ті кляті стіни,
Що застять краєвид,
Бо майже половина
З того, що слід прожити -
Нікчемна трясовина
Із страху і огид.
Тож, бий пружніше, вітре!
Гартуй мене для волі,
Хай хто там що гадає -
Я буду тим, хто є.
Не відчуваю болі,
Ніщо не зупиняє -
Затятою рукою
Вхопив життя своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684057
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.08.2016
Ніч, не спи, час закляк
Світло ллє жовте скло
Сам один, як дурак
Божолє не взяло
Двері грюк, кіт нявчить
Вітер повз пронесе
Чорний жук шебуршить
Чорне, завмерло все
Під вікном щось стоїть
Чую запах чужий
Чую - палець хрустить
Чую - шепіт нічний
Йди сюди, чорна ніч
Я ліхтар загасив
І ожив потойбіч
Хтось у серце вкусив
Вправних ніг перестук
Лап цупкеньких життя
Не мара, не павук
То моє каяття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683972
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 16.08.2016